Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №55 за 1999 рік

Слово Просвіти, №55 за 1999 рік

коморненській Михайлівський церкві, ще дожипао до ноших ДНІВ, ДО ДНІВ незалежної Укроїни, немовби втілився той дух, но якому Русь-Україна, знову-таки за Шашкевичевими сповоми, «через тілько столітей люто печаленео, кріпко стояла» Останнім актом підтвердження міських пров Комарного стало грамото І /6/ року, видоно королем на прохання тогочасного власника міста князя Міхала Огінського Ця грамото, зокрема, призночоло в місті дваярмоарки -- но Зелені свята й день святого Михомло, | дозволяючи на них «різну худобу, крам! реч! привозити, їх продавати, купувати, міняти й Продовження, Початок у /--11 за 1998 рік Попід геєм зелененьким чисто річко тече, б .; статути братство шевців, ткачів, гончарів. З Но єворі зелененькім соловій щебече... -- кінця ХУЇ століття стало місто відоме й своїми бджоляроми Комарненський учений Волентій Концький навіть видрукував книгу «Науко про пасіки». Та хоч і примножували їхні діла слову Комарного, але всі плоди цієї слави потрапляли до рук польської шляхти. В середині ХМ| стопіття панів з Ходча змінили нові власники міста -- Мелецькі, а 1590 року ним заволодів КОМАаАРІНІ. пригадується вірш молодого Якова Головоцького, коли уявляєш собі одну з незліченних річок рідної поетові Львівщини -- прозору Верещицю, що несе свої води крізь долини Розточчя до сивого Дністро. Усім словне Розточчя -- й прадовніми лісами то борами, і широкими вологими луками, що поросли цілюшим зіллям, і швидкоплинними річкоми -- Шклом, Вишнею, Солокією, Любачівкою... А ще сплавен цей крой стородовніми містомитвердинями, одне з яких -- Комарне -- вже п'ять століть височіє над берегоми Верещиці. РА ХУ століття -- непростий чос в історії ЗРРТОР ОРОС - т ВН Галичини. Зник уже, здавалося, останній слід КУД колишньої княжої державності в цій землі Владно королівська рука поділила її но Ян Остроріг Рід Остророгів ревно стояв но інші угоди укладати» Тоді ж, очевидно, місту в парламенті де Вії 5 В . : | і очолювані польськими урядовцями воєводство, 0 сторожі польської влоди й котолицтво Ніовіть | було підтверджено | його стородовній герб-- боронив бипроваєсвого утм: іа є ційно найбільше з яких - Руське - хіба що в нозві (| 1648 року, коли до міста підійшло козоцьке | зображення золотої шестикутної зірки но | - вчорашні «друз! по пьС ни ро ПСтИчЕ СВОЇЙ зберігало пом'ять про славетну давнину. військо на чолі з гетьманом Богданом блакиті ому тлі діячі, ОДраЗу забули грос Р Іра ла ; | Але водночас саме ХУ століття бупо для Хмельницьким, Остророгам вдалося відбити Невеликим торговим містом Коморне 5 ріод поннни мово пресі кро й КІ землі амятає Коморне ий ТОКкУу «тож атоку українських лицорів. Такою, мабуть, була їхня запізніла помста за ганьбу свого вельможного родича -- Миколи Остророго, праововірного книжника-католика, ущипливо прозваного Богданом «латиною», що приїхав на бій під Пилявцями, мов на свято, але скоро змушений був боязливо ховотися від козацьких шабель за мурами Львова... Та все ж Хмельниччина зробила своє. Навіть подрібнена шляхтою на шматки-маєтки Галичина поволі прокидалася, відчуваючи, що люд її, як скозав пізніше Маркіян Шашкевич, «є досі русинами». 165/ рокув Комарному з'явився новий костьол, але українські міщани не здавалися -- вже чотирма роками пізніше вони збудували дерев'яну церкву, освячену на честь покровителя України -- святого Михайла. Ця церква, перебудована 1/54 року, й досі запишалося й надалі, коли опинилося у складі Самбірської округи, с згодом -- Рудецького повіту Австро-Угорської імперії. На 1880 рік у ньому нолічувалося вже близько пяти тисяч мешканців, дві тисячі з яких становили укроїінці, приблизно стільки ж -- євреї, решту -- поляки Як і раніше, працювали тут шевці и гончарі, здобували Комарному славу своїми чудовими килимами ткачі Хоч як намаголася приспати українське словой українську думку в Галичині австрійська влада, народ міцно обстоював у боротьбі свої найдорожчі скарби. | комарненці, як інші їхні галицькі земляки, вели в цій боротьбі перед Саме в Комарному, підхопивши славетний почин Анатоля Вахнянина, місцеві патріоти заснували один з перших відділів «ГІросвіти», що проіснував до кінця 1930-х років. Не раз місто відвідував і великий Каменяр -- Іван Галичини часом народження то розбудови найвідоміших її міст, перетворення їх но справжні маленькі держави, що керувалися в своєму побуті кодексами магдебурського права, Часто, коли місто було щойно засновано, його громада або влосник зверталися до короля з проханням обдарувати нову оселю цим правом. Так трапилося і в - Комарному, якому 14/3 року руський воєвода | Станіслав з Ходча виклопотов у короля Казимира Ягайлончико привілей но магдебургію. Привілей цей не лише дозволяв комарненським міщанам мати влосні суд і ратушу, а й призночав щопонеділка проведення тижневого торгу. Проминуло вісім десятиліть. З невеликої оселі. Комарне перетворилося на міцну фс рте цю. вотижнево торгівля пожвавила житя" зі ножила й: його багатство. Ї ось 4 ку з'являється новий королівський 37 «ЩО. ДОЗВОдЛЯ ороку но Зелені » влаштовувоти ярмарок, а ремісниатися в ВРАЮ дізерахують СВОЇ бе ПОГ і своє! Історії Колись саме Фронко назвав галицькі землі «українським | Тємонтом», порівнюючи ІСТОРІЮ визвольної думки нашого норерЕ з віДОМИМИ подіями в Італії. Тож сучасним мешканця міста Над Верещицею, В оредоцінанй роимоні Львівщини, справді є чим пишатися в своєму минулому Тут | ВМІЛІ руки коморненських ткачів, і чарівно фантозія народних митців що оздоблювали своїм пензлем твердиню з зь) рідної віри - Михайлівську церкву, і полум яне слово Коменяро, чиє натхненне пророцтво Україні неначе перегукується з блиском золотої зірки но давньому комарненському герб! Знов час прийде, коли з погорди пилу Ти отрясешся, й ясною звіздою Засяєш людям, / підуть з тобою, Серця твого почують довню силу Р радує око приїжджого чудовими фресками. Франко, особливо в ті роки, коли українці Комарного чи не одностайно підтримували його під час виборів до австрійського сейму. На жаль, поетові не судилося вибороти місце / Хоч і далі місто переходило від шляхтича до шляхтича -- від Остророгів до Вишневецьких, від Вишневецьких до Огінських, - але в оОвіІДНОПОЛЬ |. - | я - - (НоОдещині, біля Дністровського лиману, вже двісті років стоїть це містечко з дивовижною античною назвою. Двісті років... Чи багато це, чи мало для історії? Чи є в цього містечко, | колишнього позаштотного місто Херсонської губернії, чим похвалитися зі свого минулого? Перегорнімо сторінки старих краєзнавчих видань, енциклопедій, пом'ятних книжок... і дізнаймося, що не двісті, а набагото більше літ нараховує в своїй минувшині Овідіополь, що доводилося бочити йому но своєму віку | запорозькі походи, і бої козаків-чорноморців із турками, доводилося чути гудки перших чорноморських паропловів.... Ще в ХМІ столітті постоло нод Дністровським лиманом неприступна турецька фортеця Гаджидер. Як і інші чорноморські форпости -- Гаджибей |Одесо), Акерман |білгород- Дністровський), Ачикале |Очаков), -- Гаджидер пильно охороняв турецькі береги від козацьких галер та чайок.. | жодної згодки вже не лишилося, здається, в цих кроях про те, що копись, за доби княжої Київської держави, жило тут мужнє слов'янське плем'я тиверців, що лиманом цим пропливоли з Галичими та Поділля до Чорного, званого тоді Руським, моря княжі лоді під барвистими вітрилами... Р я Але не давали спокою гаджидерським вартовим нащадки старокиївських ратників. Славетні морські походи запорожців не раз зачіпали й фортецю над Дністровським лиманом: особливо відзначилися козаки біля Хаджидеро в поході 1/69 року. Недарма видатний історик Дмитро Яворницький так схарактеризував ці подвиги січових лицарів: «Козаки збиралися в похід швидко, стрімко кидалися на ворога, ішли в бій мужньо, не жалкуючи ні сил, ні життя, й потім так сомо швидко поверталися у Січ». Та ось настав сумнозвісний 1//5 рік - і Запорізька Січ упала під зброєю сорокатисячного царського військо, а степових лицарів було вирішено, як мовили тоді самі козаки, «поворотити в карабінери». «Одначе вільні сини степів нізащо не хотіли перевертотись у москалів | зостОлЛисСяЯ ЖИТИ по своїх степах», -- наголошувов пізніше інший укроїнський історик -- Микола Аркас. Коли ж невдовзі розгорілися події російсько-турецької війни, утворене з колишніх запорожців Чорноморське військо знов націлило свої мушкети й гармоти но турків. 1789 року Хаджидер було взято, ачотирма роками пізніше з'явився імператорський указ про побудовуна його місці, прирічці Баробої й Дністровському лимані, нової фортеці. Ця дото -- 15 червня 1/93 року -- традиційно вважається дотою заснування міста Овідіополя. Екзотична грецька нозва нового міста була свого роду дониною тогочасній моді, богото в чому продиктованій смаками класицизму, Саме тоді на свіжоприєдноних до Російської імперії землях Причорномор'я розпочалася ціло кампанія перейменувонь колишніх татарських і турецьких фортець на античний кшталт: Ак-Мечеть перетворилося на Сімферополь, Ахтіяр -- но Севастополь, Старий Крим -- на Левкополь, Кафа -- на Феодосію. . Цодо жназви «Овідіополь», то її було обрано через те, що наприкінці ХМ!Ї| століття вважалося, що саме на місці Гаджидера стояло колись давньоримське місто Томи, де відбував своє заслання великий поет Овідій... Проте історично провдо виявилася іншою: справжнім наступником Томів є сучасне румунське місто Констанца, с попередником Гаджидера-Овідіополя за античної доби була невелика римська колонія Ніконіум. 3 17/95 року Овідіополь було зараховано до Тираспільського повіту Вознесенського намісництво, а 1806 року він перейшов до Одеського повіту Херсонської губернії. Хоча від самого заснування поселення вважалося містом, за своїм побутом воно нагодувало скоріш маленьке провінційне містечко: наприкінці ХМІЇ століття в ньому мешкало всього 226 осіб, Середино ХІХ століття, коли на Чорному морі з'явилися перші пароплови, помітно змінила побут овідіопольських міщан. У містечку було відкрито порт, що мав сполучення з Акерманом -- сучасним Біплгородом Дністровським, Розбудовувалися майстерні -- кузні, гончарні, столярні; населення на 1857 рік становило вже 3464 особи Діяла й школано півтори сотні учнів Але чи не найхарактернішим промислом для міста і його околиць було, звичайно ж, рибальство. Згадаймо, як колоритно описав побут дністровських риболок Ївон Нечуй- Левицький: «Рибалки приїхали но лиман, спустили човна но воду, поскладоли усю рибольську снасть, здорові мережі й посуд | сіли самі двома рядкоми. Отаман сів коло демена й почав правувати здоровим деменом Демено повернулось, неначе здорова морська риба, збило хвилю і легенько повернуло човна од берего. » | море щедро ного: роджуволо своїх трудівників: «Рибалки почоли забироть рибу підсаками й кидали далеко но пісок... Посипались з матні на берег здорові лакерди, плисковаті палажки, заблищали морські півні зчервоними перами, золисніли червоно-золоті москаолики... Рибу збироли в здорові шаплики й цебрики» Рибальські промисли, пароплавство то розвиток кустарних майстерень зробили своє -- на кінець ХІХ століття місто налічувало вже 4128 мешконців. Відкрилися ще дві церковнопарафіяльні школи та жіноче училище, о 190/ року -- чотирикласне училище. Дістов Овідіополь і герб, проект якого було ухволено Сенатом 18/72 року: «На зеленому щит! покладено срібні хвилястий пояс, супроводжу" ваний угорі золотим сувоєм, о унизу - трьома такими сомим колосками. У вільному куті щита герб Херсонської губернії». Хвипястий пояс у гербі символізував річку Дністер, колоски -- поширене в околицях хліборобство, сувій пергаменту наогодувов легенду про перебування в цих місцях но засланні Овідія Легендо про Овідія... Так, лише пегендою виявилася ця звістка з минулого Але не всі! міста від довніх чосів пегендами. Не так багото є в нашій держові міст, якіб бачили на своєму віку | СсТОрРОДОВНІХ римлян, І запорозьких лицорів, 1 їхніх Синів" чорноморців.. Хто знає, можливо, пегенди сплтаючися в тонкий візерунок із спровжніми ПОДІЯМИ сторовини, чосом вчоть нощодків нобаогато більшої й МІСТО ОПОВИТІ гокими СВЯТІШО!: НнаоОУКИ НІЖ бездоганні, опе водночос сухі й бе оорені зведення самих пише незаперечних фактів» | Володимир ПАНЧЕНКО, аспірант кафедри архівозмавства Київського маціомальнмого Університету ім. Її. Шевченка А и пон п ОБ Р па НН НН знан о ПР УР паю 0 жи

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин