Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №55 за 1999 рік
Слово Просвіти, №55 за 1999 рік
, 1999 РІК
е
чі
"чиї -. | 3.4 14 м
Р
г, МА
ІЛЛІНСЬКОЇ ЧОЛОВІКОВІ:
вчені, як відшукуватимуть щонайменші згадки про цю Іллінську церкву на Подолі, давнішу 1 за Пирогощу, і за Десятинну..
Р
- рій юєнько оо ат яз РО»
У МОНАСТИР ПО НАУКУ
-- Вставай, синку, час у дорогу, - - будила
на світанку мати. Затулила обличчя, щоб син не помітив сліз. Єдиний він у них, ще дитина, а тут у Лавру, в науку віддавати. Священик
церкви у неділю нагадував
- - Відвези сина в святий монастир. Господь
не кожному хист дарує. До Печерської лаври знамениті малювальники з Візантії Синок повчиться в них.
приїздять.
От і плаче мати -- лячно на серці. Як то
дитині серед чужих людей буде?
Вийшли з подвір'я. На Подолі більшість
будівель -- дерев'яні І церква з дерева зведена -- старенька вже.
Невдогад малому, що спливуть століття, 1 найкоштовніші знахідки,
По дорозі -- торжище. Хлоп'я зачудовано
зиркає довкола: чого тут Тільки немає!
Вузенькою вуличкою піднялися на гору в
місто Поспішає батько -- неблизький шлях до Лаври.
Дійшли до Лядських воріт, і Далі -- в Хрещату долину. Колись при її кінці побіля Дніпра хрестили синів князя Володимира Святого. Тому й зветься вона Хрещатою, або Хрещатий яр.
Дорога знову пнеться вгору. Обабіч - - ліс. Під розлогим дубом відпочивають прочани -- босі, худі, чорнющі.
По дорозі все розважало хлопця. Коли пройшли у ворота, тоді ще невисокі, в нього аж подих перехопило: посеред монастирського двору в усій красі постав нещодавно зведений Успенський собор.
Хлопчина, побачивши натовп ченців, що якраз виходили з Трапезної палати, раптом здригнувся, збагнувши, що його сам на сам
залишать тут, серед чужих, одягнених в усе чорне людей..
Кінчалося дитинство.
Починалося нове життя.
А діялося все це в далекому Х.І столітті.
МІКРЕ-МУ
Успенський собор гордо височіє над монастирськими будівлями, невеличкими дерев'яними зрубами, в яких живуть ченці. Вранці всі гуртом збираються на молитву, крім дзвонів, ніщо не порушує тиші.
Та одного дня у монастирі аж зави рувало: до Києва, до Лаври прибули давно очікувані майстри з Царграла, з далекої Візантії. Вони мали оздобити фресками та мозаїками Успенський собор. А допомагатимуть Ім кілька підлітків, серед них і наш знайомий хлопчина
з Подолу Перелякано стоїть він перед
ВИДИ ВН ИРИ Е
РН - з Б
5 М ер глення» | 7 - (Орос нта). "Пачаток Х. ХП ст. ;
царградцями. І мова їхня чужа, і одягякийсь дивний. Прибулі кличуть його мікре-му, що по-грецькому означає «малий».
Щодня працював він у соборі. Швидко почав розуміти мову візантійців. Що робив? Підносив мозатстам смальту. А вони дивувались, як швидко мікре-му навчився відрізняти не лише кольори, а й найтонші відтінки шматочків скла.
Минали дні, тижні, місяці..
У СОФІЇ КИЇВСЬКІЙ
Мозаїки і фрески -- неновина для хлопця. Він бував з батьком у Софійському соборі. Роздивлявся розписи стін, золотаве сяйво мозаїк, незрозумілі грецькі написи на стінах, образи святих з німбами навколо голів. Не знав, що вперше сонячним колом увінчали голову бога Ра ще стародавні єгиптяни. Вдивлявся у постаті дванадцяти апостолів -- «Євхаристію», в розумні очі Григорія Богослова, страдницьке обличчя Тоана Золотоуста, у зображення київських князів. І над усіма в куполі - Вседержитель, до якого молитовно звертається Богородиця Оранта.
Мабуть, не всі городяни, які приходили до собору, брали так близько до серця бачене, як цей хлопчина. У ті часи простий люд ще досить байдуже сприймав і нову віру, і нове мистецтво.
Хлопчину -- вродженого художника -- захоплювало все: і розважливий спокій та сувора стриманість персонажів фресок та мозаїк, і ліпота оздоблення собору.
Були в хлопчини улюблені образи. Були й такі, що лякали. Дуже подобалася фреска, на якій зображено людину в князівському вбранні.
- Цекнязь Ярослав, - - якось пояснив йому літній дядько, що стояв поруч. - Люди звуть його Мудрим. Не лише воювати вмів, а й книжник був знаменитий.
Минуть роки, і чернець Печерського монастиря Нестор, можливо, розповість художникові Алімпію про Ярослава Мудрого -- фундатора Софійського собору та його бібліотеки. Адже саме з написаного Нестором літопису ми знаємо, що Ярослав «.. книгам
з Ми: гайлівбсркого Золотоверлого собору (фрагмент)
ПЕЧЕРСЬКИЙ
прилежа, і почитая часто в нощи и вь дне. И собра писць многьш и перекладеше от грекь на словьєнськоєе тисмо.. Ярослав же сей, якоже рекотом, любимь бь книгамь, ци многьі написавь положи в святьй Софзи церкви, юже созда саме».
Святі, які дивилися зі стін храму, були у дивному вбранні. Одежа, зібрана бганками, спадала важкими фалдами.
Не міг знати хлопчина, що цей одяг -- сорочки-хітони, туніки, плащі-гіматії, як і сандалії босоніж, візантійські митці запозичили у давніх римлян.
-- То, мабуть, янголи малювали? -- спитав якось хлопчик у батька.
-- Ні, синку, люди.
-- От би побачити їх..
-- Нема вже їх, синку. Повмирали. Давно це було. Люди казали, що працювали в соборі майстри з Царграда..
Хто ж вони, ті художники, що колись так чудово оздобили нині всесвітньо відомий Софійський собор? Заморські майстри? Не тільки. Їм допомагали кияни, нащадки тих малювальників, які в сиву давнину оздобили
йлівського
собору. Початок ХІ ст.
ї
о 63 з - со о
ї чі
щи
о
Золотове
їмтпий.:
стіни палат княгині Ольги витонченим
рослинним орнаментом.
Візантійські майстри, які прикрашали стіни київських храмів, принесли в Київську Русь канони та стиль візантійського релігійного мистецтва. Наприклад, у серії сюжетів, пов'язаних із «Святим Писанням», заздалегідь визначено композиційні схеми: що, кого і як, у якій послідовності, в яких позах малювати. Незмінною лишалася й символіка кольорів: коричневий означав терпіння; пурпуровофіалковий -- урочистість, велич, червоний -- мучеництво.
Київські майстри перейняли та успадкували візантійські канони. Вплив візантійського стилю на довгі роки позначився на давньоруському мистецтві. Не міг він не позначитись і на творчості найвидатнішого художника часів Київської Русі Алімпія Печерського, який ще хлопчаком бував з батьком у Софійському соборі.
ОРАНТА
Хлопчина не мігвідірвати очей від найбільшої мозаїки храму -- «Богородиці Оранти».
ППД т ОО
3 нав п дає ерт | собору (фрагмент)
батько. - - Бач, руки до неба простерла - 3. грішних, молиться. кі Давньоруські храми будувалися не а за певними планами. і У східній частині храму містилася так звана абсида - - напівкрутлий або гранчастий виступ. Це було центральне місце храму. На внутрішній частині абсиди Київської Софії височить найбільша в усьому староруському мистецтві постать -- Богоматір Оранта. «Отате» -- латинською означає «та, що благає». Образ Богоматері-заступниці досить поширений в оно зі мистецтві Стародавньої Русі. | На Оранті з собору Софії Київської -- синій хітон, поверх нього пурпуровий плащмафорій -- це кольори одягу візантійських імператорів. На ногах -- червоні царські чобітки. Враження підсилює золотаве тло. Смальта виблискує сонячним промінням. Обличчя суворе, сповнене нежіночої сили -- чимось нагадує античну Афіну-Палладу. Легенда оповідає, що коли Київ у ХПІ столітті захопили полчища Батия, ординців 'їхали у Софійський собор на конях. Вирішили в стінах православної святині влаштувати стайню, а відтак стали розважатися - - стріляли запаленими стрілами по образах. Тільки від Оранти стріли відскакували, повертались, як бумеранг, вражаючи тих, хто стріляв. Здивовані ординці помітили, що руська богиня гнівно дивиться в очі кожному, де б він не стояв, загрожуючи піднятими руками. І вороги в страхові покинули храм.
ПЕРШИЙ КРОК
Можливо, що саме дитячі враження від фресок і мозаїк Софійського собору допомагали хлопцеві, коли він став помічником візантійських майстрів. Йому навіть доручили самому викладати тло одного образу. Як же здивувалися досвідчені митці, коли побачили, що мікре-му збагнув одну з таємниць смальти: якщо до золотих скелець додати жовтих або й зовсім прозорих, мозаїка враз спалахне жовтими вогниками.
Стіни собору прикрашали не лише мозаїками, а й фресками. І тут заморським
Продовження на
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
