Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
до 185-річного ювілею Т. Г. Шевченка
ДА ДА усу дао ДА З ба Зо | За чего ДС о ДС
Т. Г. Шевченко. Автопортрет
Коли читаю «Мені тринадцятий ми- «Якби ви знали, паничі», «Ї досі сниться: під горою» Та інші посзії Т Го Шевченка, то відразу перед очима постає моє дитинство, що припало на початок тридцятих років. Які в багатьох моїх ровесників, було босоногим,. проходило в старенькій селянській хаті, що «під СОЛОМОЮ І ЛоОЛівцІі», при
чіт)»,
воно
«на
осудом її недругів, з постійними доріканнями гречкосіїв» за їх байдужість до власної тяжкої долі, з гнівними зверненнями до національної сліти в особі «панів лукавих», які «Людей запрягають В тяжкі ярма. Орють лихо, Лихом засівають».
на адресу «братів незрячих,
Мене, вже старого, не перестає приво-
рожувати незгасима любов Поєта до України. Як тільки починаю відчувати хоч невелике її послаблення, то відразу відкриваю «Кобзаря», аби ще раз пов-
читись, як треба любити свою Вітчизну,: особливо тепер, коли вона, ставши волею Бога незалежною, опинилася в неймовірній скруті.
Та любов Поста була безмежною, він підніс її до небачених висот, і неабияк, а крізь призму розвінчування п гнобителів.
«Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену Святого бога, За неї душу погублю». Таку любов-клятву зміг зисловити лише Поет: задля неї Він лален іти на найбільший гріх. Саме через ту любов царські чиновники полювали за ним і за його короткого життя, і після його смерті У вигляді всіляких заборон на поширення 1 пропаганду його патріо-
тичних поєзій. А до того ж, не багату, не розкішну, як про це, Ло речі, писали
пости радянських часів, а убогу Україну любить Пост, отже, пригнічену, зне-
долену, якою вона й була аж до 1991
моліть». Ці слова є
Господа
За неї
ьо Наробило всім клопоту нова грошово одиниця! Не казатиму про базарни» бабусь,
акі за звичкою називають ціну товору «в
рублях» і тільки на іронічне: «в яких совіцьких чи російськихт», -- хопливо
бо вони звернені і до нас сьогоднішніх. Адже сьогодні, на восьмому
пророчими,
році незалежності, зустрічаємо ще непоодиноких співвітчизників, які бездумно воліють вільну Україну підмінити «відродженим СРСР». Так, переживаємо ми біди і негаразди, та все ж таки живемо
підправляють себе: «гривнів, гривень» Бабусям вибачимо -- що з них візьмеш. от коли різні відповідальні особи то й журналісти серед них незрідка оприлюднюють недопугий родовий відмінок, мимоволі думаєш: шановні, ви що, читати розучилися? Та візьміть будь-яку купюру, більшу за дві гривні, і кращої шпаргалки не
«Люблю, як щиру, вірную дружину,
не «во время люте» і поволі, але впевнено лолаємо скруту. Сьогодні немає впев"
неності, що благодатні часи не за горами,
а ось «время люте може оскалитись, і
перебороти його зможемо лише через
любов до Вітчизни та до братів своїх, як
на це знову наголошує Поет: «Любітеся,
брати мої, Украйну любіте І за неї,
безталанну, Господа моліте...»
Безмежну любов Поєта до Вітчизни засвідчує ще й той факт, що він Україну зробив головним образом своїх поезій, найулюбленішим своїм персонажем. Сотні (1) разів він звертається до неї як до живої істоти. Свою опоетизовану Україну він кохав, пестив, захищав, возвеличував, інколи люблячи, дорікаючи їй. Скільки ласкавих і ніжних слів він знайшов для неї! Мая ненька, бідна моя Україна, вдова-сиротина, серлешна Україна, Україна мпла, бездітна вловиця та десятки інших зворушливих епітетів.
Не можна обминути того факту, що ту велику любов поет сміливо заповів «ї мертвим, і живим, 1 ненародженим землякам» своїм у тяжкий період розгулу реакційних сил по всій імперії, посилення соціальних і національних утисків та
Журналіст і видавець розмовляють у радіопередачі про наболіле: калічну мову українських видань, навалу помилок но бно сторінках. Мимоволі переймаєшся тим запалом. | раптом:
-- Аяк ви відноситеся до...
-- Приймоємо участь у.--
| все, далі можна не слухати. Й так
зрозуміло, звідки беруться ті помилки.
Літературне життя в Україні за юлькістю премій мажна вважати квітучим садом. Ну та добое, хай буде й тою: мало літератури, багато премій. Може, завдяки цим преміям пропорція зміниться колись на користь - літератури. А от з газетних інформацій -
чізнаюся: названо лауреатів премії імені
Андрія Головка -- за роман «Маргінсл», 3 імені Василя Симоненка -- за поетичну ї «Маргінес». Твори, може, й українські, не читав. А отназви... Ну просто невиліковно
я.
вбогому її вбранні, при постійних
Як безталанную свою Вкраїну!» Знову
РР
»зталання змушує Поєта стати ш
слиднях. бо мати-вдова була безсилою оте
хоч як-небуль поліпшити життя СВОЇХ заступником, бо талан сам себе захистить.
малих дуток «А все-таки П люблю, Мою Україну У моїй хаті був старенький «Кобшироку». знову наголошує Поєт,
зарь -- сімейна книга нашої чималої підсилюючи ту любов рядками. «Якби
солини. зміствражав мою дитячу душу. сказать, що Не люблю, Що я Украйну
Ше не вміючи читати, знав напам'ять 0 забуваю... Ій-богу, братія, прощаю |
чимало рядків з багатьох віршав, 00 уважно
коли їх читав старший брат та
й
7 співала його молода дружина. З й вУєТ частіше звучали «Кохайтеся, чорно- .. - брові», «Ой три шляхи широкії», «Думи
коли
милосердному молюсь...».
Ше більш нездоланною постає любов
Поста до України у віршах роздумах,
дого гнітила болісна туга за Вітчизною в далеких казахських степах. «Холоне серпе, як згадаю, Що не в
процвітання найганебнішого устрою -- кріпаччини. Навколо Поета Чічікови та
Собакевичі, а він переповнений пророчими ідеями, в його мріях виплакана ним ненька-Україна, а офіційно вона лишалася Малоросійською губернією, він її хоче бачити вільною, а реально про це заборонялося й думати; в його ГОЛОВІ
минуле народу, утверджувався статує «єдиної і неполільної»; він прославляє напшіональновизвольний рух гайдамаків, а буржуазні історики настирливо навішують на них
іржчви з МИ,
на
є ПрОопуєках кохного слова Вразлива
нечоиь сестожчко інкови ризкань, коло МОГО СВИЛОСУ Святії вітри принесли». І ах читав «Катершну»ь чи «Тополю», Дніпро, і Україна, і навіть вітри з неї для збо«Наймичкуь Менібільшедовплодоби Шоєта святі; тобто такі, які не любити були чоловічі образа, яких я уявляв було б великим гріхом.
пильними ; відважними л-
20 -- лихий для ворогів і гідний батько («Гори МОЇ високії»): «Простіть, високії, лише посилювали любов Ї. Г. Шевченка
їля козаків Часто усі разом смпялисх мені! Високії! 1 голубії! Найкращі в світі! до України, яку він мріяв бачити колискою квляючи ху лу-хулюмну парицю. яка була. Найсвятії! Проєстіть!.. Я Богу помо- вільнолюбетва і непокора. Про цечитаємо |
«мов оогеньоЮ засутений » з царя зкуй люсь-...» Поєт звертається не до Карпат врядках: «Таіноді старий козак Верається | зелмеля пеостворився на коптєня чи Кримських гір, бю він там не бував, а грішному, усатий, З своєю волею мені На |
Так щє з дошкілля познайомився я 3 29 звичайних українських пагорбів, що чорнім вороні-коні! А більш нічого яне | Т Тоєтом. Толі ж лавсобі клятву прочитати | На травобережжі Дніпра, про які каже, знаю, Хоч я за це і пропадаю Тепер в Ів сь «Кобзат» вітразу ж яктільки навчусь ШО РОРО «Не так і високі, Як хороші, далекій стороні...» і о
із зенананафа сані хорошії. Блакитні здалека». Знову ж Знову і знову читаю «Кобзаря».
Певні сазана шу ци» «Книгу 0 тожя Є ЗЗР от засвідчує незбориму |і знову переконуюся. творінь ШИМИ юродч» цю «Книгу одкровень», ЦЮ любов ло рідного краю. Невжсокі ті гори, невичерпна, а сам він -- таїна Неба. «Нашу Б -а бхілню читати знову з доро й рідні, бо кожна з них -' ТО Волночає усвідомлюю, що викладені вище
шує наиуеаттой чевожо ЖИТТІ часточка Вітчизни, шо й підтверлжує думки -- ше всього-на-всього крихта з
пай нів «Кобзарем» рядками «Із хмари тихо виступають неосяжної теми любові Поета ло України.
таз зосвійвньйни є з потребою. Обрив зусокий. гай, байрак, -- Хатки яжу нете що перевершити, але й повторити х саги юбок Т Г.Ї Певченка порівбіленькі БИТЛЯДАЮУГЬ, Мов діти в бллжих неможливо. і б'ємної пеечгю «Гайламакнь ло найоеся Та Поєт не вловольняється лише ших чт дк гх віснів. Та в них УЄСЖ зтасною любов'ю дю України. До неї він Укта че чо пожгоолою і драма- Р пуче закликає своїх співагтчизниківранчо | колоній зерсаєриженою «Свеомо Україну любить, Любіть 5... Во
зі Тжоратим п
зимовими каганця менші, теплій черіні та так уважно, що
та сивий Дніп
Украйні поховають, Шо не в Украйні
буду жить». Холоне серце... Це любовпристраєть, любов вищого гатунку - Або: «Благав і досі ще благаю, Що? хоч умерти на Дніпрі, Хоч на малесенькій горі» чи «Або хоч крихотку землі Їз-за Дніпра
ШуєТе б останню
З, то Мч
Ось іще кілька рядків з поезії «Сон»
тяжку» мому Ту
ярлики «розбійників» і «злодів».
Та нездоланна любов Поета до України переборола всі супротиви, в ній він черпав енергію до нерівного двобою з царизмом аж до загину, про що засвідчують рядки: «Дай дожити, подивитись, О Боже мій милий! На лани тії зелені І тії могили! А сльози, бо я, Боже! Я за неї гину!».
І арешти, і постійні нагляди, і заслання
"ЗіБ зі Р Р шо чно
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
