Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
ри М
- же іо
"б клон А ПРОНО
Р 55-
чі
| до | ТАЄ РОЗ Є СЧІСКРИ9 Ж пютий. ЧИСЛО 2 (56), 1999 РІК /1 С а ЛА Р рФИОНО пт ай - р - - гором'язливого копупоння печі й подовонна Дії Совітрі до певної міри мотивуються в Окрім самого звичаю вибору чоловіка відсутня серед визноних індуїзмом восьми старостом весільни» ру міни | міфі Цар Ашвапоті, п ботько, виряджаючи дівчиною, що дійшов до нас ІЗ сивої давнини, різновидів шлюбу, ХОчЧО В епосі ме брокує Подібним весільним звичом, КОЛИ ДІВЧИНО доньку но пошуки чоловікО, коже, що сватів, до доби мотріархату відносяться і деякі приклодів, коли своямвору здійснюють еомо вибирає СО0І ЗОалУвІ знали и ДОВНІ як приходили досі, відлякують чесноти й пережитки, й досі ПОЗОСТОЛІ в укроїнському улюблені в Індії героїні - Ста, Совітрі, арійці 27 Він був неабияк поширений в епічні | неземна врода його доньки, А тому нанього, весільному обряді. Найкраще про це мовить Даомоянті, Дроуподі. Що ЗНОВУнТО КРАНИ и часи, ОЛе мого, як а дивно, немає серед батька, подає безмежно ганьбо, бо він Хведір Вовк «.. гоЛлОВНароля припадає матері обряд цей но тривалому шляху ДО ІНДІЇ З ляк визнаних інду'змом восьми НІЧНУ ВАВ шлюбу. нездатний видати дочку зоміж і не може мати молодого, о особливо матері молодої, о роля 1 втратив первісну важливість через зміну Це с в аямвборо, дослівно С омовибіо, нощодків чоловічої статі, які 6, у разі його батьків майже весь час зовсім незначно. Су СПІЛЬНОЇ формації - матр'архоту но | замобрання А що цем звичай детально смерті, здійснили необхідні обряди й запалили Прийшовши до хоти з метою висвототи потріархат. Тож своямвару зарано слід | описоний у «Махабгороті» та є Рамаяні», то поховальне багаття, дівчину, свати носомперед звертаються до шукати там, де засвідчені індоарії, тобто м на індійські Дані проливоють СВІТЛО ИЙ НО СВІЙ У міфі про Савітрі вибірчоловіка дівчиною матері; воно першо чостує їх, до не! території України, у звичаях теперішніх з
укроїнський весільний аонолог я | У індійська своямваро -- одно з найдавніших форм шлюбу, коли дівчина через певне зипробувоння вибирала собі чоловіків з-поміж претендентів одного з нею суспільного стану, переважно воїнського. Такий привілей «осомперед моли дочки царів або знатних воїнів, винятково чеснотливі то вродливі. Своямваро було відкритим змаганням прегендентів, но яке батько дівчини їх запрошу-вов, - МіЖНИМИ Й відбувалися двобої завсіма правилами спортивних турнірів. Переможця і дівчино впасноруч увінчувало весільною прляндою, визнаючи иого, таким чином, за свого ЧОЛОВІКО Призначення своямваори особливо не мотивувалося, для цього вистачало волі батько нареченої. Сам обряд відбувався у врочистій обстановці, при великому напливі учасників і глядочів. Но святково прикрашеній сцені розміщувалися претенденти но руку й серце царівни, як правило, царевичі, царі й уславлені воїни. Оскільки сваямвара була поширено серед воїнського стону, то цей звичай вважався і царським, бо цар звичайно походив із кшатріїв. Для брахмоно взяти в дружини кшатрійку вважалося не зовсім престижним, тому вони, як правило, не брали участі в своямварі. Хочо брати-пондави, самі з брахманів, участь у цьому дійстві брали, оле для цього мусили перевдягнутися кшотріями. Брахмани були тут присутні як жерці, бо своямворо супроводжуволася різними
й аміно лай іо м іо й о Р
ЧО
ть
збе,
щ релігійними обрядами. Для вайш їв -- купців, р ремісників, землеробів, тобто селян, участь о у сваямварі теж виключалася, бо в суспільній е ієрархії вони стояли нижче кшатріїв. ло Випробування на сваямварі могли бути ер різними, але здебільшого треба було засвідву чити досконале володіння луком. Рама -- У герой «Рамаяни» - нетільки підняв важезний зє, лук бого Шіви, на що не спромоглися його не суперники, але й натягнув його так, що А попнуло тятива. Арджун, один із п'ятьох братів-му пОндовів, но своямворі мусив, дивлячись у що розлиту на землі олію, влучити стрілою в око вн рибині, що вертілася над ним. на, Сваямвара, зважаючи на часті в епосі 4 Як ОПИСИ 1Ї, була поширеною формою шлюбу. чи. Своямвару визнаволо шлюбне право пер стородовніх індійців, хоча натоді цей шлюб, гню суто кшотрійський, для самих кшоатріїв був не ьків обов'язковим. Це засвідчує «Махабгарота», а Що. своямвору Драупаді, де переміг дубе за Арджун і де його царівна уквітчола весільною ня прляндою. Проте згодом Арджун захотів кати одружитися з сестрою Крішни, і той, бажаючи ИХО, цього шлюбу, радить Арджунові не поклатах ДОТиСЯ на своямвору, а викрасти кохану -- р'я, таке кшатріям дозволялося. Що, власне, й амо столося, причому Крішна ще й допоміг ства, Арджунові в його задумі. Так само вчинив і «яке БЕнннО, коли викров Рукміні, доньку царя імію, пшмоки. тоди Індійський епос подає деякі цікаві подробиці ія ЧОДО своямвари Був випадок, коли на ость, ЗВОЯмворі дівчино оброло собі в чоловіки ліс за те, оселилося в ньому відлюдДнНИЦею. Цорівно ка, ЯКІ Сам Юкто покохала шляхетного царя Прітхвінак», РОДЖО, з яким ворогував її ботько і якого він чу, бо че запросив но доччину сваямвоару. Він навіть ей велів зробити иого зображення як СВОГО усі трислужника, оби ще більше принизити царя. ано -ВОямварі царівна уквітчала весільною рин "рляндою соме цю статую, і тієї ж хвилини гувало Підлетів на КОЛІСНИЦІ Прітхвірадж, піДдХОПИВ циним Чорівну | помчав у своє царство, де вони Й ще вже побралися | батько мусив визнати цей шлюб. ДОР 2 СвОямварі трьох дочок царя країни Каші ові унія воїн Бгішма викрав усіх трьох бволю п Ужини своєму братові, за що потім толгтя Наля ІД кенно резпленуватись У міфі пре езійа бод о цорівні довелося но свои ак, бо богів. ке пиназати коханогосероа рату гувався Маля пуораув ня її руки, прибрали подоби у в око зОвдання) нті гідно впоралася із нелегким м замуж тетв о ", вчасно згодавши, що в небожи заміж а В'ДМІнУ від пюдей, некліпним погляд. з серце, трати ар цорівно Савітрі не влаштовує ай рідко но пошуки ар ем столиці, а само вирушоє свІДЧИТЬ ППУшим УЗЛОВІка | знаходить його в пІСОВІЙ "7 "дет обранець жив із сліпими батьками" дженого «ІДЛЮДНикОми С І , що півчино мудреці г авітрі не зупинило и те, ї Проте 3! по РО Тивіоайаю т Сатьяванові лише рів ви звичом | Сомовіддо життя Але своєю жертовніст - кін) ЖІ? коханого в су» воно не тільки врятувоп иключно свекров. - ми, бога смерті, але й повернуло глося ДО сьогод: О свекрусі зір і царство. Через що » взірець в! для кожного індійця Савітрі - оадивньіьмі ддоності й подружньої вірності.
обумовлений і постає дещо незвичним способом пошлюблення -- вдаватися до нього дозволяється тоді, коли ботько не знайшов ДОЧЦІ ГІДНОГО жениха й вона може лишитися незаміжньою, а це -- неспокутний гріх. З іншого боку, видно, що коли складався цей міф, вже узвичаїлося сватання чоловіка, хоч не зовсім зникло й сваямваро. Тобто в цьому міфі співіснують дво різні весільні звичаї, що відбивають дві історичні епохи -- матріархат г патріархот. Відчувається, що своямваро тут відчутно поблякла: немає вже пишного зібрання претендентів на руку дівчини, немає врочистого святкування і змагання, взяти участь у якому не гребують навіть боги. Про вибір дівчини вже не оголошується привселюдно, не повідомляється, що царівна вирушила на пошуки чоловіка. Та й сом доччин вибір ще має схвалити батько. Все це свідчить про послаблення моатріархольного право, хоч у міфі ще досить сильна така риса, як визнання матері за родоначальницю.
У міфі про Дамаянті цей момент не такий виразний, хоча й тут можна помітити деякі штрихи: скажімо, про дітей Наля дбає материн рід, а не батьків; першим порухом Дамаянті в турботі про дітей було звернення до своєї рідні, допомоги чоловікової рідні вона й не шукає.
Чв
Інше становище в Савітрі: вона цілковито зливається з чоловіковою родиною. | все ж матріархальні риси тут настільки сильні, що питання про родову лінію не отримує остоточного вирішення. Згодом воно розв'язується так, що ботько, який не має синів, аби врятувати себе і своїх предків від ганьби, всиновлює доччиних нащодків. Ашвоапаті, ботько Савітрі, поводиться як патріарх і в своєму дбанні про продовження роду ревно вимолює у богів дітей, нагадуючи собою, як мовить перекладач «Махабгароти» Борис Смирнов, Авраама за його бездітності. Поцінування дару богів -- Совітрі -- відбувається в патріархальному дусі: необхідні запевнення богині, абицар прийняв дочку, як нащоадко, придатного для продовження роду. Але тут і певна суперечність: сини Ашвапоті, виблагані для нього Савітрі в бога Ями, носять не батькове ім'я, а материне: вони називаються м а л ав ці, оскільки дружину Ашвапаті звали Малаві.
Певно, дівчина-кшатрійка могла влаштовувати не одну сваямвору Принаймні Дамосянті, аби зниклий Наль відгукнувся, пускає поголоску, ніби готується до другої свсямвари. Тож в обох міфах відчутне закріплення патріархату, хоч у сімейному праві й побуті збереглися досить виразні
іархальні риси. | ен о Лав епічних часів вже було потріархальним: у суєлилонової ЖИТТІ перед вів чоловік. Проте ще збереглося чимало цікавих рисмотрі'архсту, що їх індоарії принесли і своєї прабатьківщини. Поряд із полігамією «Махабтарата» зноє і поліондрію, баготомужжя. Яскравий приклод цого и центральна родина епосу, пондови. ї'ятеро
бротів мають СПільну дружину -- Дроуподі, сваоямварі переміг лише один 13
хоча но її братів -- Арджун. Епос пояснює це непорозумінням, простою випадковістю. Бо коли
броти повернулися зі сваямвари, то з порогу гукнули матері, яко поролася вно З о аякий чудовий подарунок ми тобі придбали!». Но що моти озвалоася, що ніякого подорУРЦо їй не требо, поділіть між собою. А оскільки слово матері для сина -- Ззокон (теж відлуння матріархату), ТО МаТИ нібито несамохіть спричинилася до ТОГО, що Дроуподі стало дружиною п'ятьох 1! синів, від яких мента народила по СмнУ: Щоправда, ря ТУ у; висувається спіЛЬНО домовленість роті | зустрічатися одим з одним у її товаристві. Звісно, токе Пояснення не переконую справжнє пояснення пежить набагото глибше
а сягає часів мотріорхоту:
звертаються з усіма запитаннями пісні, що супроводять весілля. Мати благословляє дочку та веде її на вулиці, коли та иде одвідуваоти сусідів та просити їх до себе на весілля. Мати тримає в руках запалену свічку, приймає поїзд молодого увечері, напередодні шлюбу, вона також виголошує промову до коровоиниць. До матері звертаються всі пісні, що супроводять церемонію короваю; мати видавлює в ньому ліктем місце, куди кладуть потім фігурки місяця та зірок. Тільки до матері звертаються всі пісні в той час, коли розплітають дівочу косу молодій; мати кладе на голову молодої останній дівочий вінок, вона веде молодих до церкви, коли звичой вимагає, щоб вони йшли до церкви разом; вона кладе тоді хліб передкіньми та засипає сіллю молодих. До матері звертаються пісні після того, як молоді повернуться з церкви, вона приймає їх, вдягнена у вивернутий кожух, та обсипає їх хмелем. Мати перша п'є за здоров'я молодих, вона здіймає з голови своєї дочки-молодої дівочі ознаки. Мати виконує всі церемонії під час прийому молодого та його поїзду; воно також грає головну ролю, коли її дочко входить до хати молодого. До матері вдається делегація, надіслана від молодого, щоб сповістити її про чистоту її дочки, а після того її урочисто ведуть до хати молодих, де вона бере участь у перезві. Отже, ми бачимо, що у всіх істотних релігійних церемоніях шлюбу головує мати молодої. Нарешті, всі найважливіші церемонії, не виключаючи й наподоблення реального зближення у формі пробних ночей, відбуваються в хаті молодої.
Мати молодого, коли він їде до шлюбу, веде його з хати ож до дверей за хустину й кропить свяченою водою, воно також грає першу ролю в жданках, коли чекають на прибуття молодих з церкви. Мати репрезентує родинний культ, виряджаючи свого Сина, коли він їде до хати молодої, щоб привести пп до себе; вона навіть наподоблює один звичай, - надягаючи чоловічу шапку та ніби сідаючи верхи, -- таким військовим та жрецьким способом, який, згідно з нашими сучасними поглядами, не відповідає її статі.
Все це було б цілком незрозуміле, коли б ми, завдяки працям Бахофена та його школи, не знали про ролю матері у стародавній громаді та про матріярхальну родину, що залишила глибокі сліди не тільки в українських традиціях, але й у традиціях усіх слов'янських та індоєвропейських народів взагалі |Вовк, 319--320).
Звичай сваямвара побутував у багатьох народів Північно-Західної Індії, яка має свої гідронімні, топонімні й антропонімні паралелі в Україні. В індійському епосі сваямвара вже занепадає, а це навіює думку, що найбільш поширений цей звичай був на прабатьківщині ведійських аріїв, яку багато хто розміщує і на території сучасної України. Сваямвара
опет
українців. | ми справді знаходимо тут такі сліди. Саме на берегах Чорного й Азовського морів античні автори розміщують войовничих амазонок і «жонокерованих» сарматів. У «Махабгароті» той же Арджун називається то Каунтея-- «Кунтинь то Партха- «Партхин», де Кунті й Прітха -- дружини царя Панду. Нащодки ведійської Дану, пов'язаної з первісними водами і тотожної нашій Дані, називалися данави. Це теж відгомін мотріархату, а матрилінійний, по матері, відлік споріднення ведійські орії на чос прибуття до Індії забували ток само, як і сваямвору. А в Україні й тепер, особливо по селах, людину часто нозивають не зо прізвищем, не по батькові, о по матері. Борис Смирнов, перекладач «Махабгарати», виходець із Чернігівщини і добре обізнаний з українським фольклором, пише, що високе поважання жінки індоарійцями й до сьогодні збережене в Індії, найвідчутніше саме в українському епосі. Про шанування укроїнської жінки, Ті і
освіченість і високий соціальний статус у
давнину й пізніші часи мовлять іноземні
джерела й автори, серед них Павло Алеппський і Боплан. Вдова у насзавжди була
повожона, а в піснях навіть опоетизована. А
заміжня жінка означалася почесно - др ужина.Доречі,нацей термін проливає світло
індійська весільна обрядовість. У ній існує так
званий ритуал «семи кроків» -- соптапоаді
(пада в санскриті -- єнога», споріднене
з нашим «п'ятої, коли наречена робить сім
кроків на північ, промовляючи з кожним кроком -- Про певні мантри. Після сьомого кроку вона стає осві другом своєму чоловікові (санскр.мітра-- друг пов'язане з індоїранським Мітрою, богом
наше мир, відбите в'численних слов'янських іменах -- Володимир, Мирослав, Славомир | та ін.). Церемонія ця важлива юридично, бо після неї шлюб уже чинний |Пандей, 184). | Індійська приказка «Хочеш мати друга - пройди з ним сім кроків» безпосередньо постала з весільного ритуалу. о
Слово св ая м в а р а скла)
санскритські свая м -- «сом»утавара--
ч ї , " чо ралі АР р-р
«брати», «вибирати» (СРС, 763). У мові хії санскр. вар азвучитьякв ар і маєваріант 6 ар; воно тотожне українським основам 6 р
бер-,бір-,бир-условахбра ти бе чу
т и значною мірою належить до шлюбної дружину(вдружини, побратис брак, бранка-- сваха, що веде молодь
и - ш 0
лексикийбрати заміж бра
чн о Я я - СБ бо
у дім молодого тощо). Припускаєтьс слово -- ритуальний термін при я: весільних обрядах. Цілком можли українське св ай б ай індійське св
Санскрит знає і слововара |хінді
сто й - -
| з зей
«свотальник» |СРСО, 565). / парне словосполучення варо-ко жених і наречено, молоді | різних рівнях у стародавніх і сучасни
дійшов із глибини тисячс анологію ес
-- ПРЕ о ний
сут -
о
же
; - а і Рі Р: ач - і -і 1 . зу тв ТЯ о. лан т, й Р ротик ун пу . ЗО ІНЦІВ, ТОкі ДОЛеКІ ВІ, з» 2 РИИ тес, Ди й
ла | у. о У ее Р 4; зубної ' е а) язькі до. іСсень-Шш ои
дж
- зай
ГЕ | -
и ТП 11
- т ) п ЛИ
випадково це?»
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
