Сторінка · с. 6сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
Хей кн НИМ - фо
"4 Ек "4
ТИ МЕ Ані я я ана За
уд
- бен гаму
«СЗФАЙ | чехи, поляки, угорці, румуни, і італійці, фран-
Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине.., Отде, люде, наша слава, | Слава України.
Тарас Шевченко
|В них чути труд, / піт, І муки, ; ; Павло Тичина
он АВ о речі, навіть у Корані сказано: «Кожарії. ному народові Бог послав пророка, який їі розмовляє його власною мовою». А що ж вррерниржао діється на восьмому витку п незалежності! Атаки українофобів на прастчу мову корінного народу щоденно своїми брутальними і цинічними патьоками заповнюють шпальти місцевої преси. Україноненависники, втративши глузд і сором, заявляють, що російська мова -- також ні для українців, а отже, треба зм оцінну двомовність, підпрауцю. Ось тут івпору згадати ав земляка Василя Сухо- «с С зму зауважив, що "| мов " це -- таке ж безглуздя, як умі матері, які народили спільну
- БАдйи чі нем
"РОЮ
1 дня ровер Т. Шевченка я Участь у міжнародній конференції шеченкозкия на теплоході «Маршал
Рибалко». На його борту зібралися ітературознавці, поети г прозаїки із 120 країн.
дея Тобто митці, ПЕРА ин пара о СО форуму я почув, як поезія нашого генія
Фе 01 ареною в красному
З п 1 '-
е життя плихоманять каства: аморальність, бандицтво, українофобство тощо. ліде Ж оно. молода | одержава нагадує зачумленого дивака, який, переплутавши черевики, лівий одягнув на праву, а правий на ліву ногу і тепер спотикається на кожному кроці, дивуючись, сиріч, не розуміючи, в чому ж причина, що йому так важко ходити! Ї ось на тлі всього цього неймовірного бедламу все частіше і гостріше починає відчуватись інаша бездуховність і вторинність особистості. Вони, як ракова пухлина, ненажерно розповзаються по зачерствілих душах, першочергово руйнуючи найсвятіше
і найбезцінніше -- національну рідну мову. Саме ту, про яку так боляче, радісно і хвилююче в різночасі відгукувались великі
цузи спілкувалися конференції, нею не розмовляли, кожне слово,
чарівному звучанню.
Рибалко» все частіше мені
огріхи чи щої Патякаємо, базікаємо,
знущаємося!
Тронулись!».
Далебі, ми давно вже «тронулись». Пригадую своє перше відрядження в ролі кореспондента газети «Молодий комунар». В один із колгоспів мене зголосився підкинути на службовому авто знайомий інструктор обкому партії, який також мав відвідати це село. Приїхали ми відразу жна молпочнотоварну ферму. Доярки в засмальцьованих халатах і важких кирзаках згуртувалися біля дверей першого корпусу і похмуро дивилися на нас з-під насуплених брів. Представник обкому партії, весело
посміхаючись, звично засуєсловив:
-- Здраствуйтє, таваріщі! Как работаєтся?
Как жізньї
«Товаріщі» нічого не відловідали, Затягнулась неприємна пауза. Нарешті якась язиката молодиця не витримала і вступилав
діалог з обласним начальством:
-- Да кака жізнь?! -- вибухнула вона, -- корів нема чим годувати! На фермі болото
таке, що можна чоботи в ньому загубити. Кака це робота! Це ж каторга!
-- Нічего, таваріщі, -- заспокоював її
усміхнений партчиновник, -- сєгоднєшніє трудності перєборєм, зато какая завтра у нас с вамі будет жізнь!
-- Не знаю, кака буде завтра, асьогодні вона -- ніяка! -- сердито відповідала розпашіла жінка. -- Да кака там робота! Кака там трудова побєда!..
Словом, вони вдвох навперебій «покакали» на тему трудової звитяги і на цьому розійшлися, нічого не з'ясувавши і не порозумівшись.
Сплинуть роки і я вже не дивуватимусь, коли, з високих трибун виступаючи, сільські парторги, механізатори і буряківники будуть неймовірно калічити свою і російську мови, проголошуючи здравиці на честь ленімської партії і дорогого товариша Леоніда Ілліча Брежнєва. Боже мій, яку тільки ахінею вони не несли всеукраїнським суржиком на кшталт: «Да здраствує комуністичеська
партія | | єйо мудрий ЦК в головеє з генеральним секретарем ЦК КПРС Леонідом Іллічем Брежньовимі»,
Як відомо, тоді українські школи закривались, | в таких містах, як Харків, Донецьк, Луганськ, Микопвіїв та інших їх
Та зустріч на теплоході «Маршал згадується сьогодні, коли чую, як біля мікрофону в сесійному залі Верховної Ради «балакають» наші шановні народні депутати. Як вони, -- не з розумінням ставляться до наших проблем, а чомусь... відносяться до них. Хто їх тудивідносить! | звичайно ж, нардепи не вважають, що потрібно поліпшити життя,
а рахують. Що вони рахують"? Свої мовні
теревенимо, плещемо і тільки не говоримо нашою пре-
красною і неперевершеною мовою. Господи, як ми над нею тільки не
--На тролейбусній зупинці в годину пік ледве проштовхуюсь у переповнений салоні раптом чую з гучномовця сердитий голос водія: «Дасуньтеся всерьодку! Всерьодку, кажу вам ісшо раз! Бабушка, ну шо ти стоїш, як на собственном похоронеє! Та наконєц же сожмітєсь в заднєм проходе, бо двері не закриваються! Все. Хвате.
з нами, господарями українською мовою. Вони а сливе виспівували ніби дивуючись його
нь
| часу В. Маяковський сказав:
о чн Чан
(у, ЛЮТИЙ, ЧИСЛО 2 (56), 1999 рік
уже взагалі не було. Коли, працюючи в Миколаєві в редакції газети «Ленінське плем'я», я в магазині ризикував до продавщиці звертатись українською | мовою, то вона відразу ж нахабно мене | обривала, злісно кидаючи в обличчя: «Гаварітє нормальним язиком. Ето вам нє бандеровщина, а юг!». Безумовно, як українець, котрий не соромився в цьому зізнатись у себе на Батьківщині, я відразу ж потрапляв до людей вторинного гатунку. | Напревеликий жаль, цявторинність в Україні і досі відчувається повсюдно... Не знаю, як прикрашають нові барвисті латки стару свиту, але коли у рідному місті ковзаю скептичним поглядом по галасливих примітивних вивісках і рекламах, які будьщо намагаються бути оригінальними в транскрипції іноземних мов, не перестаю дивуватись, чим це, приміром, слово «сурма» гірше від слова «горн»о? Свого
Разучите зту мову на знаменах альїх --
зта мова величава и проста:
«Чуєш, сурми заграли,
час розплати настав...»
Отже, російський поет набагато глибше краще розумів слово Шевченка, аніж ми «славних прадідів великих правнуки погані». Він не тільки з повагою, але і з великою любов'ю ставився до української мови, У цьому ряду я міг би назвати багатьох майстрів красного слова, які полишили незгасний слід на терені рідної літератури.
| Копштейна, Абрама Кацнельсона, Євгена
сказав:
більше і нахабніше витісняють державну мову з радіоефіру і телебачення. Треба не бити тривогу, а стати сміливо | рішуче на герць із україноненависниками, взявши на озброєння Конституцію, відчуття первинності на своїй землі, несхитний патріотизм | іпалку любов до своєї Ібагатостраждальної | і прекрасної Батьківщини,
А вони ж за національністю не були українцями. Маю на увазі Марка Вовчка (Марію Вілінську), Агатангела Кримського, Майка Йогансена, Василя Вишиваного (справжнє прізвище племінника австрійського імператора Франца-Йосипа -- Габсбург-Льотрінген Вільгельм), Арона
Адельгейма та багатьох інших. Усіх їх поєднало магнетичне і невмируще українське слово.
Сьогодні, як це не дивно, воно перебуває під загрозою лютої дискримінації з боку недругів України в усіх її регіонах. Російськомовні видання повністю захопили книж-
кові полиці, газетні і журнальні шпальти, все
Р. 5. Свого часу в одному із віршів я
В/рю, Що в майбуть -- молоду основ 17 Ляже слово -- не з нього чад. Бо народу, що втратив мову, Більше нічого вже втрачать. Далебі, це так. Слава Україні! Шануймося!
ИиКові ХхоОлЛоОдиИни»
| | те, що більшість гостей, особливо канадці,
Ї
ПАРТІЯ ДОВЕДЕ
Пародія-памфлет
О прекрасний час! Неповторний час!
П, Тичима, 1933. й
Та нехай не галасують,
а дружніше голосують за більшовиків:
/ тоді нам, як до мами,
всім -- у ями, всім -- у ями, ще и без зайвих слів, непотрібних слів.
Адже це уже ме дивно, що ми так несупротивно ноги простягли
8 тридцять третім, в тридцять СЬОМІм. / відомі и невідом/
сталінські орли
к дідьку загули.
Умерталяєга гори, води, зупиняємо заводи,
щейнете утнем. Бо у нинішній Верхраді комуністи верховодять,
як вчорашнім днем,
як вчорашнім днем.
Грше СНІДу ці зануди, ці нові комунолюди,
ще и моисеєнки ж є: найисмердючіші зарази -- більшовицькі унітази,
знову за своє,
знову за своє.
Партія комуністична
дулі нам в кишенях тиче, та вона зате
до могили вс! народи
через тюрми, через броди владно доведе, ох доведе!
Не в Китаї, не в карі,
а у вільній Україні, це ж у нас, у нас
обіцяють комуністи,
що всіх будуть зубочистить. О прекрасний час! Неповторний час!
безтурботний, безпросвітний, хто ж од нас терплячіш в світ! ІЗ яких країн? У селі, в райцентрі, в місті ми тупцюємо на місці рік вже не один, рік вже не один
Це тому, що у держараді/ в/рмі ленінці насправді Україну знов по-холунському шельмують, / плюндрують, / руннують мамже до основ,
до самих основ.
Га нехай собі як змають: божеволіють, конаю ть, нам своє робить, -- оС/х уд у чорміи справі, лівих зраднмиків держави будем, Будем, будем бить!
будем бить!
Валерій ГОНЧАРЕНКО член Спілки письмемників Украї м" ла Кіровоград
РЕ я-
холу т отр ЕН Рв р я ОР
шо оариеіни о 0 во ей а
при
С Ха Р.ЛЯ
Дал
1
стр
Ні СЛ іє Ї
мм
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
