Сторінка · с. 8сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
Слово Просвіти, №56 за 1999 рік
о
Ж - удлістика Її публіцистика»
риб, па ї М - -ій Ь 2
Віталій. Книги «ГПоодинці вмирають -- виживають повернути маенкурту пам'ять», «Кіа нашій, не своїй
ч
я
- ) з уль - чо
"яю р
ЗР ді. 73 почи Ж
«оз зм
- -- Рис оо ват ен -- Пі " - й . ж . 'чУ й - «й і -- г
| ., Головний «нерв» публіцистики Віталія
ре Карпенка, що пронизує все його трикниж-
0 0 жя, -- національний. Нам потрібна | | о національна державна ідеологія, -- о стверджуєавтор, - покищо ж -- нема.
бум і Саме од її відсутності -- всі наші біди в
економіці, соціальній сфері, культурі. Тому журналіст послідовно виступає проти будьяких проявів тупого манкуртизму, рабського духу «хохлацтва» (статті «Дещо про національну гордість», «Комплекс неповноцінності тягнеться за нами, немовби першорідний гріх», «Права нації і права людини» тощо). Автор наполегливо бореться за утвердження української мови як державної, Р всебічну розбудову духовності нації. о лобіо Неодноразово В. Карпенко підкреслює: КУА ейфорія та бездіяльність демократичних БУДЕОКАМ о сил завдали шкоди незалежній Україні. І як бів висновок: за незалежність держави треба | | було боротися з першого дня її прого- Й лошення. | Читаючи книги Віталія Опанасовича, відчуваєш, як болять йому наші негаразди, розбрат і чвари в націонал-демократичному русі, химерна мозаїка численних партій, амбіційність ї особистий потяг деяких їхніх лідерів до атаманування, що відтісняє на задній план інтереси народу і держави. 5 Статті В. Карпенка -- досить точні діагнози | наших соціально-економічних чи духовних хвороб. Автор вже на початку 1991 року, після перших президентських виборів, передбачав, що ліві сили в Україні хоч і «не мають широкої соціальної бази, однак вони набиратимуть вагу і популярність серед населення, якщо нинішні негаразди триватимуть, зубожіння народу продовжуватиметься, а заходи президентської влади не дадуть швидких і помітних результатів».
Прогноз публіциста-політика (а як на мене -- івдумливого політолога), на жаль, підтверджується по висхідній. Адже економіка 1 далі занепадає, а кризові процеси в житті країни загрозливо ростуть.
Висновок з цього спостереження один -- і незаперечний: крайня необхідність об'єднання всіх патріотичних сил навколо національної ідеї творення незалежної, демократичної, соборної України. Пригадуються слова великого українця Олеся Гончара: «З каміння розбрату не збудувати світлицю».
У книзі «Як повернути манкурту пам'ять» автор досліджує природу цього потворного феномену. Він робить історичний аналіз відносин між Україною ! Росією, починаючи з військово-попІтичнОогоО Союзу, укладеного Б. Хмельницьким з московським царем (так званого «возз'єднання України з Росією»), що обернувся нескінченним лихом для українського народу.
Публіцист успішно розвінчує сучасні антиукраїнські міфи, зодягнуті в псевдонаукову машкару. Вигадані для замакоцвітнення наївно-довірпивих голів, вони служать одній новоїмперській цілі: аби Україна ісмувала як територія, а не самостійна держава, а український народ являв собою не самодостатню історично сформовану націю, а звичайне собі зманкуртизоване населення. Для цього, зокрема, продовжу-
ї " . в - «в. РА, | НК й - | 1 ЗА -
і,
у ча оті і Р а, І
ЧИ » дій
|Ф журнелістики Львівського о рімівською організацією Спілки письменників України, редакційною млегією газети «Українські вісті» (Детройт, США).
хаб о
лено київським інститутом журналістики Національного о імені Гараса Шевченка, Спілкою журналістів України, університету імені /. Франка,
ють розгоидувати знайому нам з тоталітарних часів офіціозну «колиску трьох слов'янських братів», підступно нав'язують суспільній свідомості ідею двомовності в Україні (хоч у нашій Конституції державною мовою закріплена українська -- мова титульної нації, як і належить бути) та інші абсурдні ідеологеми.
Віталій Карпенко -- гострий, дотепний опонент, його думка приперчена іронією.
Жива динаміка аналітичної думки публіциста помітно виявляється в статтях, що заторкують больові вузли нашої дійсності: дикий характер ринкових відносин, повільне впровадження реформ, до того ж за рахунок обібраного вже народу, ане на його доброжиток, занепад духовного життя і посилений наступ русифікації, правовий нігілізм, нестримне зростання чиновництва, хабарництво і мафіозність, з якими ще нема ефективної боротьби, хоч про неї часто говорять у силових структурах і на найвищому державному рівні. | всі найпекучіші проблеми сьогодення (політичні, економічні, соціальні, мовні тощо) збігаються в одному фокусі -- кадровому. Капітан і вся команда українського державного корабля ведуть його, не маючи національного компасу. Тому синдром тимчасовості вразив правлячу верхівку, що дестабілізує ситуацію в країні. Все це з болем душевним відчуває автор і про це пише з відвертою прямотою. Як підкреслює він, страшна хвороба спіткала наше суспільство: зневіра, песимізм, апатія, пасивність. Це підступний внутрішній ворог, що об'єктивно змикається з антмукраїнськими діями «п'ятої колони».
Тож одиніз головних мотивів книг Віталія Каренка -- «Діяти, а не скніти!». Автора непокоїть «мікроб байдужості», що проник у суспільний організм, душевна глухота у ставленні до нужденних людей. Він підкреслює: співчутливість, милосердя -- традиційні для українського менталітету. Закликає дати рішучий бій хамству на побутовому ідержавному рівнях. Останнім часом воно тхне українофобським душком.
Слід нам, українцям, розібратися і в характері патріотизму, -- акцентує публіцист: є показний, «майданний» патріотизм, а є негучний, скромний, що виявляється в повсякденній діяльності громадянства України, себто діяльний патріотизм. Його и сповідує автор.
Про патріотизм таланту -- Цікава думка. Таланти маютьне тільки поціновувати себе, але й повсякчас почуватися патріотами України. В Карпенкових книгах -- ряд публіцистичних портретів українських патріотів -- Патріарха Володимира та Олеся Гончара (нині покійних), Віктора Скопенка, Євгена Товстухи.
У своїх книгах автор посилається на результати соціологічних досліджень (опитувань респондентів), писти читачів «Вечірки», яку очолює багато років, документи, що виходять з урядових канцелярій, прийняті Верховною Радою закони, а, гоповне, на нелегко зажитий власний досвід журналіста і політика. Віталій Опанасович був народним депутатом України 12-го скликання, входив до демо-
о 0 о нн
рееннійннесоорни -о
і
кратичної «Народної Ради» у парламенті, мав щастя голосувати за суверенітет ! незалежність України, брав активну участь у конституційному процесі, у створенні Конгресу української інтелігенції (КУїну). Очолює його Київське відділення, Асоціацію української національно-демократично! преси. А точніше сказати -- ОДИН ІЗ правофлангових боротьби за розбудову
істинно національної Української держави.
Інтелігенція і життя - - ОДНа з ключових проблем, порушенихВ. Карпенком. Адже ідеологічна і політична стратегія КУїЇну висуває мислячу силу народу на переднім край українотворення. Сама реальність історичного моменту вимагає об'єднання, згуртування демократичних верств суспільства навколо національної ідеї. Давно настав часнаціонального самозахисту, але, на жаль, українська інтелігенція сповна ще не відчула драматизму цієї ситуації, коли сумління тривожить гамлетівська дилема: бутичине бутинашій державі - - незалежній, цивілізованій, багатій, авторитетній у світі.
Все залежатиме від успіху боротьби патріотичних сил за національні кадри по всій вертикалі влади. Без таких кадрів Україна українською не може бути. Ця авторська думкачервоною ниткою проходить через усю трилогію.
В. Карпенко, зокрема, передбачив ущербність нового виборчого закону, оскільки перехід на змішану мажоритарнопропорційну виборчу систему, для країн з високим розвитком демократії справді прогресивну, був поспішним, непродуманим, і, як уже видно, марним для України. Це просто-таки рентгенівський знімок стану суспільства напередодні виборів до ВерховноїРади 14-го скликання. Він вельми невтішний. «Нинішній парламент буде не кращим, анабагато гіршим і ще
антиукраїнськішим, ніж попередній», - писав тоді автор -- і ніби у воду дивився
Уже вкотре необільшовики показали свою яничарську сутність, заробляючи у вимученого постійними нестатками, " значною частиною зденаціоналізованого електорату політичні дивіденди, потрібніїм для розгортання президентської виборчої кампанії цього року.
Віталій Карпенко знає їм справжню ціну, а у своїх книгах викриває єзуїтські методи їхньої партійної боротьби -- популізм, демагогію, шантаж, зриває з комуносоціалістів маски «захисників народу». Але, як не парадоксально, саме завдяки цим методам, при своїй організованості | дисципліні, вони завоювали у парламенті найбільше депутатських мандатів | при слушній нагоді намагаються скористатися своїм вигідним становищем.
А блок національно-патріотичних партій «Національний фронт» -- і це теж було очевидним авторові -- зазнав поразки через роз'єднаність своїх партійних «квартир», слабкий вплив на передвиборний процес. Може, ця прикра обставина стане предметним уроком для наших демократичних політиків!
Будучи від природи оптимістом і справжнім борцем-патріотом, автор застерігає нас: «В української націонал-демократі немає іншого шляху, як об'єднатися 1 діяти заєдино. Тільки так можна здобути ве?. Інакше можна все втратити».
Книги Віталія Карпенка -- широке політична панорама нашої тяжко народ" жуваної державності. Пройняті волелюбним, гордим Шевченківським духом, ВОК гідні високої відзнаки імені великого Кобзаря. : Віктор КОЧЕВСЬКИЙ,
м. Київ
г.
За довгі
з цих письменників не
педагогічної роботи, А скепті багатоголосим «Ура!
декламують В. Симоненка: - Здрастиуії, сом це Здрастуй, свіжосте мив!
Я воскрес, щоб із вами жити
Під шаленством веснянцт злив!
УПІЙМАНЕ СЛОВО ПОЕТА
роки роботи на освітянській ниві я переконався, що поетичне спов середовищі школярів -- золото. Чимало літ спосте Сома, Андрія М'ястківського, Володимира К школу 1 ввели в шкільне життя малюків еле
М і " ча - й кв штератури, рідної мови, української історії
ретво освіти ширше залучало письменні і кам скажемо: послухайте, як вітають іно появу Миколи Сома в стін
, ' здрастуй, віт ре!
рігав за діяльністю Мико-
апустіна, які пішли у початко:
| | ев менти літературної освіти. КОЖЕ
кків ДО
; . аахоплено ах рідної школи, як захо»
Микола ПА реонОв
їни заслужемий учитель укра!" |
ко 50 Є! МА чо тв! пр на на
С) Є
чо у
ць з чо з З Ж Й
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
