Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №57 за 1999 рік

Слово Просвіти, №57 за 1999 рік

іє х четажкані: | тро РОД ТЯ Ро ; п з РА Р щ б - -поза.ль - да що аж збо 0 о жо --- Й сосни Фе ее 0 09 де - - - ча нання ІР""І М тн оно т ит ально «ббннонном в селі Вікно на Тернопільщині, а до Львова виїздив лише на засідання проводу «Просвіти», Основну роботу з керівництва Товариством виконували його заступіники д-р. О. Огоновський та О. Партицький. За головування В. Федоровича 1876 року був прийнятий третій Статут «Просвіти». Він якісно відрізнявся від двох попередніх: скасовано вступний внесок, запроваджено диференційовану сплату членських внесків, суттєво зменцтився їхній розмір для селян, ремісників ії робітників, а збільшився для інтелігенції. Кожний член Товариства одержував на рік чотири книжки, виданих «Просвітою» за рахунок членських внесків. Згадані нововведення у Статуті сприяли масовому встутту до Товариства нових членів із числа селян і робітників. Цей період в роботі «Просвіти» характеризується поворотом від політичної діяльності до освічення народу, розширення географії боронив національні права українського народу перед австрійським урядом і польськими магнатами-шовіністами. Він дбав про поширення українських книжок за межами Галичини. У 1873 році В. Федорович звернувся до властей Будапешта з проханням використовувати в школах Закарпаття підручники українською мовою. Подав меморіал цісареві Австро- Угорщини, щоб затвердив сеймову ухвалу про впровадження викладання української мови у старших класах Академічної гімназії у Львові. У 1875 році сейм ухвалив надати кошти Товариству на випуск книжок, але польські посли-шовіністи домоглися, щоб усі видання «Просвіти» цензурувалися. Як голова «Просвіти», В. Федорович категорично відмовився від такої «субсидії» ії передав у травні 1876 року Товариству 12 тисяч голландських гульденів (24 тисячі австрійських корон), заявивши, що лише український народ ІЗОГІОСЛІИСТЮИЧІЗ ФеЕСІОГУО КУМ ЧУ ГІГА о г-АСО т. Володислав Федорович -- визначний політичний 1 громадський діяч Тернопільщини, голова Львівського товариства «Просвіта» у 1873--1877 роках, народився 26 травня 1845 року вселі Білинівка, нині Гусятинського району Тернопільської області, у родині Івана і Катерини Федоровичів. Володислав був єдиним сином у родині. З ранніх років виявив особливий потяг до знань. Одержавши початкову освіту, продовжив навчання у Тернопільській гімназії. Успішно закінчивши її, вступив до уславленого Віденського університету. У столиці імперії мав змогу слухати лекції багатьох видатних учених. Згодом продовжував студіювати в Сорбонському університеті Парижа та французькій колегії. ДоГаличини В. Федорович повернувся високоосвіченою людиною і поринув у громадську діяльність. За своїми поглядами належав до народницького напрямку, був палким прихильником Товариства «Просвіта» від дня його утворення, брав активну участь у його роботі, заснував читальні «Просвіти» У 1884 році в селах Вікно та Чернихівці на Збаражчині, подарувавши їм багато книжок Обирався членом Головного виділу (президії), а 1873 року загальними зборами -- головою Товариства «Просвіта». Постійно мешкав у своєму маєтку діяльності Товариства. Це В. Федорович особливо підкреслив у своїй інавгураційній промові «Про економічне значення освіти найкраще сказав Монтеск'є, а саме: що культуру краю визначає не ступінь родючості землі, а ступінь освіченості громадян. Та й політиком може бути лише освічена людина. Отже, нам, русинам, необхідно передусім усвідомити, що скілько голів завоюємо для освіти, стільки осіб скаже, що ця земля -- Русь, а вони русини. Нехай же політикою русинів тепер стане праця над освіченням народу. Тільки власна діяльність допоможе вибороти для себе наші права». Його промову «Просвіта» видала окремою книжечкою, яка відігравала роль програмного документа Товариства. «Просвіта» на початку була одноступеневою. Статут не передбачав мати окремі читальні (первинні осередки) та філії. Їх потребу підказало життя. 24 січня 1874 року в селі Денисів тодішнього Тернопільського повіту було відкрито першу читальню товариства «Просвіта», а 1875 року в селі Бортники біля Ходорова на Львівщині створено першу філію. Другою була філія у Тернополі (29 червня 1876 року). У 1873 році В. Федорович був обраний послом до Державної ради Австрійської імперії і Галицького сейму, послідовно ГІС ЄЗЕВО ОУН. МЕС Е РЕСУР... може бути суддею для «Просвіти». У 1880 році він знову виділив «Просвіті» дві тисячі ринських на видання книг українською мовою. В. Федорович щедро матеріально підтримував не лише «Просвіту», але й Наукове Товариство імені Шевченка (НТШ) у Львові, іншті громадські організації. Крім того, виділив значні кошти на археологічні розкопки в княжому Галичі та організацію археологічної виставки у Львові. Упродовж усього життя В. Федорович дбав і про українське шкільництво та культуру народу. В своєму маєтку створив килимарсько-ткацьку майстерню і музей народних промислів, де було зібрано велику колекцію килимів з Галичини, Гуцульщини й Буковини. Ана Всесвітній мистецькій виставці у Відні 1873 року експонувалося чимало виробів вікнівських килимарів. У Вікні, в його маєтку, було зібрано чимало картин. Тут бували, окрім артиста-м а Корнила Устияновича (1839--1903), видатні митці Микола Івасюк (1865--1930), Їван Труш (1869-1941) та польський маляр Юзеф Панькевич (1886--1940). Із 1879 до 1882 року В. Федорович був послом (депутатом) парламенту Австро- Уторської імперії, а згодом призначений імператором досмертним членом Палати панів Державної ради. Портрет В. Федоровича посідав почесне місце у при- міщенні НТШ у Львові, дійсним членом ни якого він був. жі У маєтку В. Федоровича бував Іван срнірні Франко, якого запросили впорядкувати о сімейний архів та написати біографічний нарис про батька господаря -- Івана Федоровича (1811--1870). Іван Франко протягом 1883--1884 років з перервами мешкав у Вікні, вивчав давні акти, велику кількість документів і листів. На їх основі написав нарис «Життя Івана Федоровича і його часи», інші праці. В. Федорович -- автор багатьох статей їз різних ділянок суспільного життя, які друкувала періодична преса. Він написав актуальний і корисний посібник для селян «О ліченню домашніх авірят» (112 сторінок). У 1896 та 1905 роках його видала «Просвіта» загальним накладом 18 тисяч примірників. св рили особистий внесок у діяльність «Просвіти» перед Першою світовою війною В. Федоровича обрано почесним членом Товариства. Трагічні дні у житті Володислава Федоровича настали з початком Першої с світової війни та окупації більшої частини з власті на окупованих землях грабували я ей все, що лише можна було вивезти до о оЗДОДЙНИИЬ Росії: коштовності, архіви, стародруки, са унікальні народні скарби.. У липні 1917 року, коли царські війська відступали з Галі до маєтку В. Федоровича у селі Вікно, | |4/4/ почала грабіж. 27 липня 1917 рокузгарів | 880 палац і всі іншій 1 допоміжні "осполаг ліотеку із старовинними ке старовинні рукописи, історичні хроніки, солідний родинний архів, численні велику колекцію килимів. 20 В. Федорович виїхав до м. Ск: лата,де | . Р.Г; об - у ди оз анІГо 1 жор» -чрамії 2-2 0 г. се ї Р б проживав декілька тижнів, а згодом -- | до Києва, де йому належав будинак. Переживши втрату майна ібезцінних ||| помер 22 грудня 1917 року на 73- | життя у Києві. Пам'ять про полум'яної - де ЩО просвітителя живе у споминахі Невмирущість народу, вікова культура | духовність, пам'ять і слово живуть зовдяки "скравим представникам народу. Саме "окою | постає перед нами талановито поєтеса, письменниця, фольклорист і етнограф, педагог, член «Просвіти», наша словетно землячка Людмила Олексіївно босилевсько-Березіно, що писоло під літературним псевдонімом Дніпрова Чойко. "Народилася майбутня просвітителько | листоподо 186Ї року у селі Зелений Яр (колишня Корлівко) нині Доманівського Ройону Миколоївської облості, в родині СІЛЬСЬКОГО священико. Почоткову освіту здобуло удома. Потім продовжило навчання у Бознесенській то Одеській гімнозіях, яке завершило 1879 року Одержавши по закінченні гімназії звання народної вчительки, Л Восилевсько працює 8 Сільських школах Херсонської губернії Ії педогогічно діяльність припадає но той час, й «п СЛЯЗУ НОБУЮ.. Слова-квіти у вінок пам'яті Дніпрової Чайки коли українське слово і мова перебували під забороною, а діячів української культури переслідували і корали У 1885 році в Одеському альманасі «Нива» було вперше надруковано дво вірші та оповідання нашої землячки. Потрібно було мати мужність і громадянську позицію, щоби в умовах реакції, після вбивства народниками 4 березня 1881 року імператора Олександро Ії, подати до редакції твори укроїнською мовою. Невдовзі альманах розпорядженням губернаторо був конфіскований Уже відОМИЙ НО Той ЧчОС громадський діяч, літературний критик, член Львівської «Просвіти» Їван Франко, який пильно стежив за літературним процесом в Укроїні, відгукнувся схвальною рецензією на дебют МОЛОДОЇ ПИСЬМенниці. У 1885 році Дніпрова Чайко оселяється в Херсоні, стає членом місцевої «Просвіти», Розпочинається новий період творчого життя. Воно пише вірші, оповідання, пробує свої сили в лібрето дитячих опер. У 1886 році письменниця, перебуваючи в Криму, створила поетичний цикл «Морські малюнки», вого чосу він мав популярність, о їмя овторки стало відомим і знаним боготьом представником української культури. Починаючи з 1887 року, письменниця друкує свої твори переважно у Львові. Вона знаходить постійну моральну підтримку Івана Франко то Михайло Павлико. Мо 1880--1890-ті роки припадають ноикрощі поетичні то прозові твори Дніпрової Чойки, які засвідчили життєвий то пітеротурний досвід. Як правило, її твори зІДЗНОЧОЮТЬСЯ високою моральністю, ліричністю, літературною завершеністю і бездоганністю. | Поетеса звертається до краси людини то навколишньої природи і в цьому вбачає джерело творчості. Так, у вірші «Я вірую в кросу» стверджує: «Я вірую в красу, красі я поклоняюсь, Одвіку в мирові вона керує всім, Бо щастя є краса, краса єтакож щастя, Немає розділу, немає краю їм». Знано Дніпрова Чайка і як дитяча поетеса. Для дітей вона написола казки, вірші, лібрето дитячих опер. Довгі роки творчі зв'язки єднали ношу землячку з основоположником української музичної культури Миколою Лисенком. Саме на лібрето Дніпрової Чайки у 1888-1892 роках композитор створив дитячі опери «Козо-дереза», «Пан Коцький» то «Зимо і Весна». Вони протягом десятиліть із успіхом ідуть не лише в театрах Укроїни, а и далеко за її межами, даючи радість дітям і дорослим. Дніпрова Чайка майже все своє життя збирало і записувало усну народну творчість, зокрема пісні. Не стояла письменниця осторонь і суспільно-політичного життя. За активну участь у Херсонській «Просвіті», за пропоганду рідного слова родина Васипевських-Березіних була вислана в село поралінко Херсонської губернії і тільки в кінці 1895 року змогло повернутися до Херсоно. Однією з перших Дніпрова Чайко відгукнулася на події Української національно-визвольної революції років, написовши оповідання «Революціонер». У 1903-1905 роках воно була активним членом організації допомоги політичним в'язням, яко діяло в Херсоні, У 1904 році за пропоганду антиурядової 8 1905--1907 пр «націоналістичної» літератури, | власні твори ант письменницю було заарештовг звільнення вона перебувало під поліцейським наглядом. У. 1908 році Дніпрова Чайк до Києво, стає активним чле «Просвіти». Тут воно потре вище близьких їй за світогл приятельсь тосу -- 'ТтТбВоай нь цадраьк

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин