Сторінка · с. 16сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №57 за 1999 рік
Слово Просвіти, №57 за 1999 рік
І
Ра й
ері б ха
р-н Рено ій
Володимир Івасюк
Є в цьому назагал недосконалому світі люди-метеори, пришельці світлих га-
- лактик. Спалахнувши на земному видноколі, віддавши частку тепла і світла братамземлянам, вони продовжують свою невтомну путь у вищих вимірах. А в небі,
- вякому пролетіли, назавжди залишається світла смуга і... незгасний слід туги за тим, що гостювали тут недовго.
Що ж таке для митця вік завдовжки у тридцять літ? І багато, й мало. Згадаймо спалахи й молодших геніїв у світовому
- небі: АртюрРембо і Льотреамон, Раймон Радіге ії Новаліс, Обрі Бердслей |... Як мало було відміряно часу їхньому талантові, аяк багато зроблено: іншим і за сивочоле довголіття непосильно осягнути осягнене ними.
Володимир Івасюк теж зостається у когорті вічно молодих геніїв. Бо життя його -- як спалах. Й у спалаху, в самому його серці -- діамантове сяйво пісень. Ачи тремтіння гнотика купальської квітки, цвітіння якої можна уздріти лише витонченим духовним зором. Цим зором уразливий буковинський юнак був наділений сповна...
Як трепетно лягають на білосніжність паперу слова! Кожен знак, кожна титла випромінюється нотою, звуком, мело-
чм ЕЕ р ВИН її з і, ча! . "ш 1 »- ї Ьт з - РУ - -б'. чи РТ ЩО тео
1 - Ж і М. лм Р и з Я
"б че і ; І , | "ДИ би Р " А М ЛО чо о
п
4 березня геніальному компози торові, авторові нетлінних пісенних шедеврів, талановитому поетові, основоположникові сучасної молодіжної естради Володимирові Івасюку виповнилося б п'ятдесят. А двадцять
років тому він відійшов У погоже весняне Українське Небо, залишивши нам у спадок полум'яні квіти своєї душі -- пісні.
дією. «Пісню ту візьму собі на спомин, Пісня буде поміж нас...»
Буде! Її підхоплюють із уст в уста... У срібних чашах душ виграє вона янтарними крапелинами молодого вина -- не пролити 6. «Ти признайся мені, звідки в тебе ті чари?» -- Пісне!
Просториться вона від маленького затишного Кіцманя на всі земні широти. Підхоплюється Львовом. Відлунює в Києві. Чарує Одесу. Хвилює Донецьк... | відгомоном золотим лунає в Оттаві 1 Мельбурні, Нью-Йорку й Буенос-Айресі... | вже, диви, й полонить далеку Країну народження сонця Японію...
Пісня -- геніальна -- не відає кордонів і шириться світами без жодних віз...
А були й такі -- чого правду таїти? -- хто хотів одягти на неї, на Пісню, гамівну сорочку. Бо вічним кротам світло ой як ріже їхні незрячі сліпущі очиці. Отіснують вони довкола себе свою чорну павутину. Одні -- у пліснявих вежах КГБ на вулиці Дзержинського у Львові, інші -- в понурих кагебешних катакомбах вулиці Володимирської у Києві, треті - ще деінде... Для них один закон: нема людини -- нема й проблем.. Лише одне їм не під силу -- убити пісню у душі...
Шпигунське око -- о часи, о звичаї! -- прописане уже й у місцях вічного спочинку людини. Личаків. Львів. 1979-й. Свічі на
свіжій могилі. Море квітів. | пісні Івасюка,
як свічі, -- в головах. Хто тут сміє співати? -- у чорний спис... Рука вандала не гребує нічим, кощунствує. Руйнує символи всенародної шани, виказаної Співцеві. Зазвичай, уночі: такий закон крота. А сонце сходить -- знову. | знову з'являються свіжі квіти. | знову людно на могилі: таким закон світла. Зловити б їм пісню й укинути за грати, -- та кротам до неба -- зась! «Вперед, кроти, до світлої мети». Сконали. Пітьма поглинула їх. А пісня живе. Бо вийшла з серця, яке володіло тим, що не вмирає, -- іскрою безсмертя...
...«Пісня буде поміж нас...»
| не мають, відай, рації ті, хто завжди чимось незадоволений: ось, мовляв, зарясніло пам'ятниками митцеві! Це ж потрібно не йому. Це потрібно живим як нагадування: шануймо при житті таких людей. Оберігаймо їх як скарб неоціненний. Бо вони -- наше світло у світ. Бо вони -- наше світло для світу...
| сто разів мав, напевне, рацію покійний батько композитора, письменник Михайло Івасюк, що не слід шукати призвідців (а чи виконавців?) загибелі сина. Бо доконечно відав, що є суд вищими од земного, де судді непідкупні судять за вищими законами справедливості. Саме вони й наділили митця, його сина, безсмертям у народі.
| нова Україна тепер ушановує свого сина... Зйого іменем пов'язаний найпопу-
т.
. В. 1 вастюк із сестрою Галиною А пярніший пісенний фестиваль «Червона рута». Його пісні співають наипопулярніші українські співаки. На батьківщині композитора у Кіцмані відлито з бронзи його полум'яну постать -- з царівною музичмих інструментів скрипкою біля серця, а в колишній його квартирі у Чернівцях відкрито експозицію меморіального музею. Віриться, що незабаром ряснішим буде й урожай записів його пісень на платівках | дисках, а поезія поета Івасюка найвишуканішими томиками прикрасить книжкові полиці вітчизняних бібліоманів... Усе буде неодмінно. Бо він, як пюблячий син, зробив для своєї України стільки, що м осягнути думкою важко. Тож | заслужив на гідне, почесне місце у її пантеоні безсмертних. Допоки житиме його Вітчизна, він житиме у ній -- своєю піснею | словом. | дого «пісня буде поміж нас», допоки світа! Бо є таки у цьому назагал недосконалому світі люди-метеори, що залишають по собі у небі людства свій нетанучий незгасний слід, який світитиме І! ЛЮДЯМ |
віКам.
Володимир ГЕРМАН
жо ня п щотнн оно
Весна. В уяві наших предків -- це надзвичайно вродлива струнка дівчина у вишиванці, вінку та барвистих стрічках, яка живе у далекім Вирії і з першим пробудженням природи спускається на Землю, и нести людям тепло, квіти, достаток і кохання..
-- Весна, весна -- днем красна,
Що ти нам, весно, принесла?
-- Я вам принесла літечко,
Ще й зеленеє житечко...
С. Килимник відносить такі веснянки до старовинних, із часів родинного побуту. В них оспівано природний розподіл праці поміж усіма членами родини.
Витоки весняної обрядовості сягають часів язичництва. З приводу цього Б. Грінченко писав: «Весна, пробудження природи супроводжуються у малоросіян великою кількістю пісень, що називаються веснянками, хороводними іграми, які є залишками давніх свят в честь весни і сонця».
Первісні веснянки-гаївки є синкретичними -- в них поєднано співи й рух, слова й дію, пісню й танок. Це, за словами І. Франка, «колективний вибух почуттів», «збірна імпровізація», спрямовані на те, щоби розбудити енергію, силу природи і людини до нового життя. Яскравим відблиском дохристиянського обожнювання природи виступають у цих веснянках персоніфікація ії явищ, мі огічні уявлення про неї:
Ягілля гіллячка,
Ягільова дочка
Уставала ранесенько,
Умивалася білесенько...
Тут уособлено образ ягілочки, уявлюваної в постаті дівчини. Можна здогадатися, що коло дівчат, яке рухається, символізує сонце, а дівчина-ягілочка всередині -- весну, що пробудилася зі сну. Взагалі на честь весняного сонця, відродження його сили відбувається багато різних магічних дій. Це і обряд вінкоплетіння, і хороводне коло, і
ря к. ї Ро Чу ль - . є - з Її рацишнє свідоцтво
?
БЛАТОСЛОВИ, МАТИ,
ЕСНУ
і чаї оч
зар Й - и,
водіння кривого танцю. Кривий танець символізує і безконечний рух сонця, 1 безконечність руху людського життя (народження, життя 1 смерть). Усе тече без упину й без кінця, і людина намагається знайти кінець тому «кривому танцю»:
А кривому танцю
Та нема йому кінця.
Треба його виводити,
їнець йому знаходити...
Рядки «то вгору, то в долину, то в рожу, то в калину» мають глибокий філософський зміст: сонце по небу то сходить, іде вверх, то йде вниз -- заходить; і людське життя -- народження, життя, повне сил, іде вгору, то воно знижується, заходить -- умирає людина; рожа вважається символом на-
родження, а калина - - розлуки. Існує народна приказка: «Народжується з рожі, а відходить у калину».
Деякі рядки з «Кривого танцю» зустрі" чаємо і в гаївці «Вербовая дощечка», яка також зберігає риси анімістичного дохристиянського світогляду.
Ця гаївка мала обрядово-магічне значення -- наспівати дівчині жениха, напророчити весілля, родинне щастя.
Вербова дощечка, на якій Дівчина виглядає собі милого, зберігає, за словами О. Потебні, символічне значення чарівного
ій
КЛИКАТИ..
Ті 23 чи
ри б ч М.
т
мосту -- переходу від дівочого життя до родинного. О. Потебня допускає також, що в основі цього значення -- міст - - лежить ще давніше, міфологічне значення неба, що по ньому ходить сонце. Відгомін обожнювання природи простежується в деяких піснях, що супроводжують гру-танок «У Ш ума».
М. Грушевський вважав, що «Шум» символізував розбуджену космічну енергію, а всі інші «жартівливі пародійні рими» з'явилися значно пізніше, коли «хоровід зійшов на просту забаву».
У «Короткому словнику давньоукраїнської міфології» С. Плачинди знаходимо таке пояснення «Шуму»: «Зелений Шум -- дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців. Уособлював розквітлу природу, зокрема Славуту (Дніпро), що пробуджується навесні. Святкування Зеленого Шуму відбувалося за найбільшого розквіту весни, під час цвітіння дерев». Максимович також вбачав у «Шумі» Дніпрову воду: «Так в цім зеленому шумі дівчат озвавсь Дніпро, що вдягається в зелень своїх лугів і островів, що шумить у весняній повені своїй і дає тоді повну вільготу рибальству » Цікаво, що за часів первісної культури слова «ліс» не було, а був «шум». Така назва лісу зберігається і сьогодні в далеких
Ці 57 -, ч і 7
4
1
заз у зреоуіеЙен Індекс 30617. Зам. Мо 0331203
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті «Преса України»
південнослов'янських народів, зокрема сербів, болгар
Можна здогадуватись, що основною метою первісного «Зеленого Шуму» було
заворожування весняного лісу, листя нац) |
деревах, трави, шуму зеленої весни
Віра в магічну силу слова 1 дії є ОСНОВОЮ старовинних хороводно-їгрових танців та веснянок землеробської тематики. Зображення бажаного за дійсне мало напророчити, зачарувати майбутній урожай
Орел толе азорав
Та пшениці настяв,
Крилечками заволочив,
А дрібен дощик тпримочив
Роди, Боже, пшеницю
І всякую ташницю.
З давніх-давен відомий також обряд чарувального характеру -- збірна каша» «Як починаються веснянки, то в первий раз варять горщик каші, виносять на вулицю, закопують і пробивають його колком Оце до цього звичаю Й пісня
Закопали горщик каші,
Ще й колком трибили,
Щоб на нашу на улицю
Парубки ходили»
Учені вважають, що таким чином у давн! часи робилася жертва матері-зємлі, ЯКА повинна була благословити молодь на НОВЕ життя, на кохання
Гож уклонімося 1 ми рідній матері-землі, згадаймо весняні Пісні наших далеких пращурів, щоб закликати весну, а 9 нею добробут, алагоду, любов.
Благослови, мати,
Весну закликати"!
Весну закликати,
Зиму троводжати!
Зимонька є аозочку,
Літечко а човночку
Лідія КОЗАР
реса « Слова Просвіти»; 25 2001, Київ-1, заву. іок Музейний, 8. Всеукраїнське товариство «Просвіта» ні Тараса Шевченка, тел.228-01-30
Наклад 3000
- ЕЕ ЕСЕ РІС нн ан їй жо ж ст
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
