Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №58 за 1999 рік

Слово Просвіти, №58 за 1999 рік

За десять днів до Пасхи Ісус прошкує до Єрусалима. Учні квапливо йшли за ним, Матір Божа -- поодаль від Сина. Ісус рвійно ступав по пологих схилах, наче летів назустріч смерті. Туга переповнювала серце Спасителя. Знав кожну мить, яку лишилося Йому прожити і яка покара впаде на Єрусалим за те, що, чекаючи Визволителя, не пізнав Його. Народ знав, Хто наближається до столиці, і по дорозі люди приєднувалися до них. Ісусові привели осла, посадили на нього. Люд збігався звідусюд, кидав перед ним на шлях свій одяг, пальмове гілля, усяке зело. Його супроводжували радісними вигуками: «Осанна! Благословен, хто йде в Ім'я Господнє!. Осанна на висоті!». Щойно з'явилися обриси Єрусалима, Ісус спохмурнів 1 заплакав. Він знав долю цього прекрасного міста, яке тисячоліття берегло передання ще від Адама про прихід Визволителя. І от Він прийшов, а Єрусалим не пізнав Його.. Зайшовши до храму, Спаситель вигнав торгашів, поперекидав столи. І знову натовп стражденних, хворих, одержимих злими духами не залишав Його. І Він піднімав розслаблених, які вставали | йшли, сліпі ставали видющими, приречені здоровими. І знову -- сутички із книжниками та фарисеями -- партією влади, аморальність та антибожу й антинародну суть якої Він розвінчав повністю. Таке не прощається ніколи й ніким. Настільки явище це вічне, бачи- мо з безжальних оцінок та вироку Сина Божого. Сказане до упослідженого, зне- важеного народу майже дві тисячі літ тому повністю накладається на сьо- 4 . «. усе,щовонискажуть вам, -- робіть їі виконуйте; але за вчинками їхніми не | | робіть, бо говорять вони, однак не роб- лять того! Вони ж в'яжуть тяжкі тягарі - о ікладуть їх на людські рамена. Самі ж завіть пальцем своїм не хочуть їх пору- РИ М І - Горе ж вам, книжники та фарисеї, - лицеміри, що вдовині хати поїдаєте і . напоказ молитесь довго, - через теосуд тяжкий ви приймете. | Лицеміри, що подібні до гробів по- - | білених, які гарними зверху здаються, а . - всередині повні трупних кісток та всякої . о нечистоти! - уСрР ВИ Так і ви, - - назовні здаєтеся людям за праведних, а всередині повні лицеміро ства та беззаконня!» (Євангелія від У палаці першосвященика Каяфи чекали прибуття Понтія Плата із заго- ном солдатів. Синедріон вирішив роз- квитатися із Тим, Хто розхитав їхню | лжевелич та лжеправедність і показав Я народові те, що приховувалось за зовнішньою позірною мудрістю та благочестивіСтю. Ісус Христос зірвав маски з цих ликів і збурунив проти себе зло: Його шукали, були розставлені пастки, працювала система прислужників партії влади. Спаситель з учнями переховувалися ночами, міняючи місце ночівлі. Допоки Він проробляв духовну роботу, знаючи, щовона йде вже до завершення за Його . земних днів, Гуда таємно проник до па- - - лацу Каяфи і запропонував свій план: - схопити Ісуса вночі, коли скінчиться Тайна вечеря. - Зрукскарбника синедріону Маферканта одержав свої 30 срібняків і повернувся до апостолів. Уранці, в четвер, Ісус велів учням готуватися до вечері, яка стане Таїнством Святої Євхаристії, на якій тримається Церква. Вечеря розпочалася традиційно з миття рук, але Ісус по цьому помив усім дванадцяти ще й ноги, кинувши усіх у розгубу та сум'яття. Він дав приклад служіння один одному, глибокого єднання. Свята справа гординею та злостивістю один до одного не робиться... Р КВІТЕНЬ, ЧИСЛО 4 (58), 1999 РІК ( є Вино було змішане з водою й прочитано молитву. Вечоріло. Учитель сидів сумний. «Один із вас зрадить мене. Він їсть зі мною», -- сказав тихо. І знову хвиля крайнього здивування та розгуби: «Чи не я?» - - допитувався кожний. Гуда затято мовчав. Чи міг він сподіватися, що Той, Хто воскрешав мертвих, підіймав паралізованих, обертав у видющих сліпонароджених та не розкриє його темного задуму? -- «Один із дванадцяти, що в миску вмочає зо мною. .Людський Син справді йде, як про Нього написано, та горе тому чоловікові, що видасть він людського Сина! Було б краще тому чоловікові, коли б він не родився» До ТГуди ж кинув: «Що задумав -- роби скоріше». Учні подумали, що Божественний Учитель відсилає того щось купити до завтрашнього дня, чи щоб убогим відніс милостиню. Іскаріот квапливо вийшов. Ісус прощався зі своїми учнями, благаючи їх любити один одного 1 берегти. Він же йде приготувати їм усім місце і забере їх, щоб, де Він, там і вони перебували. Вони залишили сіонську світлицю | попрошкували у Гефсиманський сад, Стояла тепла весняна ніч. Світив місяць. Що почував Син Божий у свої останні земні години? Він страждав. По-земному. По-людськи. Взяв із собою лише трьох, відійшов віддалік і, впавши долі1- лиць, молився й плакав, промовляючи «Отче, якщо можна, пронеси повз мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!». Гуда уже вів до саду солдат від першосвящеників 1 фарисеїв. Сад освітився смолоскипами. Ісус вийшов їм назустріч. Гуда кинув «привіт» ії поцілував Спасителя. Солдати оточили Його. Запальний Петро, що стояв поруч, замахнувся мечем на раба Малха 1 відрубав йому вухо. Ісус умить сцілив його і з докором зронив, що не треба чинити нікому ніякого спротиву й насильства: «Всунь в піхви меча! Чи ж обмину я ту чашу, що Отець дав Мені?». Міг би вблагати Отця Небесного подати Йому допомогу «і Він дасть Мені вмент понад дванадцять легіонів Анголів. Але як має збутись Писання, що так статися мусить?». Синедріон виніс Ісусу Христу смерт- ний вирок як великому богохульнику і святотатцю, що називає себе Сином Божим. Дізнавшись про страшний вирок, Іуда повернув першосвященикам 30 срібняків, «відійшов, а потім пішов та й повісився. А першосвященики як взяли срібняки, то сказали: «Цього негодиться класти до сховку церковного, - це ж бо «заплата за кров». А порадившись, купили за них поле гончарське, щоб мандрівників ховати, чому й зветься те поле «полем крові» аж до сьогодні». Ісуса віддали в руки суворого й немилосердного прокурора. Однак ї Пілат не знайшов у Ньому ніякої провини й вирішив, що духовенство просто заздрить його славі та популярності серед народу. Він вирішив звільнити В'язня. До того ж, щей дружина благала про це, бо бачила вночі віщий сон - - що Син Він Божий. У день суду вона послала до прокуратора своїх людей, щоб зупинили його і він не зробив такого непростимого гріха. «Чим спокутуєш ти провину свою, якщо засуджений тобою дійсно Син Божий, а не злочинець?» -- Пілат відповів: «Якщо Він Син Божий, то Він воскресне, і тоді перше, що я зроблю, -- забороню карбувати моє зображення на монетах, допоки я живий». У Римській імперії вважалося за велику честь бути зображеним на монеті. Щоб від такого відмовитися верховному судді Іудеї, треба було мати серйозні підстави. Однак Пілат наказав віддати Спасителя в руки катів, які били Його римськими батагами із шипами, що роздирали тіло до крові. А потім один із воїнів накинув на Нього червоний плащ, дали в руки палицю, щоб Він був схожий на скомороха, на голову була зодягнена корона з терновиння. На нього плювали, били по обличчю і по голові. Натовп. Болюча невиліковна рана планети. Вічні насельники безодні. Ще зовсім недавно вони кричали «Осанна!». Його гнали на Голгофу, туди, де й зробив свій останній подих Адам. Ісус страждав, а наш прабатько та всі праведники завмерли в трепетному чеканні. Спливали останні години їхнього багатотисячолітнього ув'язнення. Визволитель уже йшов. Йшов, як 1 було обіцяно, що Він змиє своєю кров'ю первородний гріх і визволить тих, хто покаянням виблагав це звільнення в Отця Небесного. Отож, до містичного факту, навколо якого вирували пристрасті, -- Воскресіння Христове, була прикута увага всіх верств населення, усіх кланів, прошарків -- від рабів до тих, хто посідав найвищі посади в Римській імперії. Особливо ж членів синедріону, що виніс такий жорстокий вирок, який виносили лише найтяжчим злочинцям. Людину віддавали на тортури фізичні 1 муки моральні -- знущання, приниження. Чашу мучеництва Спаситель випив сповна.. Він укотре побачив моторошне падіння світу, що зрадив Його і озвіріло накинувся на Нього, дарма що бачив ті невимовні чудеса і добродіяння, створені Ним. Світ не доростав до того, щоб осягнути їх, якіне доростає. І був не вартий ІХ 1 ТОДІ, 1 НИНІ... Він же переконував його вже й на хресті. У момент Ісусової смерті уся природа пережила потрясіння: впала темрява, хоча був ще день, земля затряслася 1 в камінні з'явилися тріщини. В повітрі запахло грозою. Здається, лише в цей момент натовп, що кидав у Нього камінням, плював Йому в закривавлене обличчя 1 несамовито верещав «РОзіпніть!», повірив у те, над чим ще кільканадцять хвилин насміхався, дивлячись на Його муку: «Він інших спасав, -- нехай сам себе визволить, коли Він Христос, Божий обранець"!». І вояки глузували з Нього, приступаючи оцет Иому подавали казали: «Коли цар Ти Юдейський, спаси Себе Сам'!». «Воістину ця Людина -- Син Божий», -- промовив центуріон. Наполоханий натовп кинувся з Голгофи, б'ючи себе в груди. Стояла скорботна Мати Марія, гірко плакали жінкимироносиці, в оціпенінні були апостоли. Бачене -- за межею людського сприйняття й розуміння. Звершувалося обіцяне Всевишнім Адаму: кров Господня впала туди, де під Голгофою спочив і прабатько людства. Духовні дороги всіх цивілізацій зійшлися водній планетарній точці. Старозавітний Адам дочекався новозавітного Визволителя, якого він чекав багато-багато тисяч літ... Покійного замотали у скроплений пахучими травами саван і віднесли в печеру, вхід до якої закрили велетенським каменем, який прикотили багато чоловіків. Була поставлена охорона, яка мала оберігати вхід, щоб послідовники Ісуса Христа не викрали Його, а тоді не сказали, що Він воскрес. Пілат прислав свого особистого лікаря, сирійця Єйшу, людину відому у всій Римській імперії, талановитого науковця, праці якого стали епохальними відкриттями в медицині. Він був присутній, як Ісуса поховали. В суботу він двічі оглядав домовину. З ним були його помічники. Наслухавшись про Воскресіння Ісуса Христа, цікавились тим, що має відбутися, хоча ставилися до цього скептично 1 в можливість подібного не вірили, до того ж бачили, у якому стані було тіло, зняте з хреста. Усі чекали ночі з суботи на неділю, коли й мало статися те диво. Тіло Христове, замотане в плащаницю, лежало вп гробниці. І це бачили всі. Однак не бачили, що ж відбувалося на невидимому плані. Відбувалося велике таїнство, відкрите, за богоодкровенням, святій Церкві Христовій. Саме суботнього дня, перебуваючи тілом у домовині, Їсус «в дусі» спустився в безодню, де чекали Його усі праведники, починаючи від Адама, 1 вивів їх У Царство Боже Підходила остання година, якої чекали всі. Лікар Ейшу та його помічники по черзі дрімали, перекидалися цинічними фразами -- У Воскресіння не вірили, однак цікавість брала верх. | Прибув 1 скарбник синедріону Маферкант, щоб розрахуватися 1з солдатами. Вручив кожному гроші 1: рушив. Однак зробив лише кілька кроків. Серед тих, хто займав не найнижчу сходинку на ієрархічній драбині влади, був 1 грек Гермізій, біограф правителів Гудеї, який писав біографію 1 Понтія Пілата. Йому випало супроводжувати помічника прокурора, що також чергував біля входу до печери разом із загоном солдат. Він був упереджено налаштований проти Ісуса Христа. Це він вмовляв дружину Понтія Плата не стримувати прокуратора виносити смертний вирок Ісусу Христу, вважаючи Иото вигадником 1 лжемесією. | | Саме йому й належать ці рядки, які він описав із фотографічною точністю «Наблизившись до гробу 1 перебуваючи кроків за 150 від нього, ми бачили в слабкому світлі ранньої зорі сторожу біля домовини: дві людини сиділи, інші лежали на землі. Було дуже тихо. Ми йшли повільно 1 нас обігнала сторожа, що йшла до гробу змінити ту, що була там звечора. Потім стало дуже світло. Ми не могли зрозуміти, звідки иде це світло. Але невдовзі побачили, що воно йде від сяйливої хмарки, що рухалася згори. Вона опустилася до домовини 1 над землею з'явилася людина, що неначе вся світилася. Потім роздався шалений грім, але не на небі, а на землі. Від цього удару сторожа нажахано підскочила, а потім впала. В цей час до гробу праворуч йшла жінка. Вона раптом закричала: «Відкрилось! Відкрилось"» В цей час нам стало видно, що справді дуже великий кампнь, привалений до входу в печеру, мовби сам піднявся й відкрив гріб -- (вхід до печери). Ми всі дуже злякалися. Потім через деякий час світло над гробом зникло. Стало тихо, які до того. Коли ми наблизилися до домовини, то виявилося, що там уже немає тіла похованої Людини». 2 Пілат відмовився від великої лесів бути зображеним на монеті і вона вийшла лише із зображенням кесаря.. На світанку, в неділю, жінки-мироносиці пішли до печери, бідкаючись, «хто відвалить нам камінь від могильних дверей?.» Першою Його побачила Марія Магдалина, що гірко плакала весь час. «Чого плачеш, жінко? Кого ти шукаєш?» -- почула позад себе 1 озирнулися. Думаючи, що то садівник, промовила до Нього: «Якщо, пане, узяв ти Його, то скажи мені, де поклав ти Його». - «Міріам!» -- почула знайоме, лагідне Й безмежно рідне. - - «.Учителю мій!» Вона летіла до зневірених Апостолів, вигукуючи: «Христос воскрес! Христос воскрес!». Першої миті вони вирішили, що від горя вона стуманіла розумом, але Він невдовзі явився й до них і промовив: «Мир вам! Чого ви стривожились?». Йому не йняли віри й не тямились від щастя: Спаситель просив кожного доторкнутися до Нього, до Його тіла. Щоб остаточно переконати і заспокоїти своїх схвильованих і добряче наполоханих учнів, по" просив: «Чи не маєте тут чогось їСТИ" Вони ж подали Йому кусника риби пе" ченої та стільника медового. І взявши, Він їв перед ними», Зневіра, страх, розгуба, смуток Алпостолів відійшли, а прийшла радість: Велика, першоаданна радість. Вона линула з неба, з усього Божого світу, який радів Виаволителю. Навідується вона до кож? ного, хто впустив Його в серце І Він, У серці кожного зневіру, страх 1 смуток милосердно обертає в радість і душев" ний спокій. Катерина МОТРИЧ Ї «Того су видатного докотилас: лася з ред через Віль Тут він н з. рання юні | | ялин дрім 7 | позаторік запустіни: 1-- засяя. -- То Б | зажурені весни В я" проводи | сільських Иосипови прибилас. | запропон; копіЙКИ | Розпоряд востаннє. Вийт натрудже ЩО вСТиИ! В ячесла! хата, нач

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин