Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №60 за 1999 рік

Слово Просвіти, №60 за 1999 рік

А-РОЕ ітаде То РОЕ Оето. Рішивіанівн м о панни панна ДТ! се ГУ ТТ зано ДТ нео 1 / РгЕМУРЛлАЇЦ Ра ІРД чий Рго ро п в па ца В в ТВ п В Р В п ПЕ в В Ра ан в й Бл - пня жовто воно нь ТВ и Й ії - й ння нь | | яки р реч знійнь ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО б (60), 1999 РІК ткати РАДИ ї й Р р з "ие "'цй РИСТВО «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА | хо бо б Б Навряд чи блукає ивид вомунізм у в Західній Європі (бо що йому там робити), а-от по Україні він ає напевно. Й про це виразно свідчать результати останніх виборів до Верховної Ради, внаслідок яких остання значно почервоніла. Варто ще раз нагадати, що сталося це через відсутність єдності патріотичних, державницьких партій і протесту великого відсотка виборців, що голосували за лівих не з великої любові до комуністичних ідей, а проти свого злиденного життя. Російські газети тоді злосливо повідомляли, що напередодні виборів лідер комуністів України П. Симоненко майже щодня звітувався перед лідером Комуністичної партії Російської Федерації Г. Зюгановим. Марно було б будь-кому спростовувати факт, що комуністи України (та й соціалісти теж) діють як незалежна, самостійна сила. Багато фактів свідчать про те, що в цьому випадку існує не яка-небудь, а майже васальна залежність комуністів України від однодумців у Росії Це стосується не тільки комуністів, але й соціалістів. Он як у грудні минулого (1998) року приїздив О. Ткаченко о Москви, то від його промов перед депутатами російської Думи й в Українському кульгурному центрі на Арбаті про інтеграцію з Росією (неодмінну й безсумнівну!) склалося враження, що це не спікер Верховної Ради незалежної Української держави, а секретар КПСС якогось задрипаного району. І цей жартнник хоче стати президентом України?! Йому б повчитись у лідера СПУ п. Мороза, який дуже вміло приховує свої комуністичні переконання 1 якому, здається, вдалося багатьох наївних переконати, що його партія, подібно до соціалістичних партій Заходу, прагне еволюційним шляхом (а не революційним, як ко істи) забезпечити соціальну справедливість і деоровує народу. От тільки забули ці добродії біблейську мудрість про те, що дерево пізнається по плодах його. А неозброєним оком видно, що соціалісти пана Мороза нічого спільного не мають з соціалістами Західної Європи, та й партія їх, мабуть, тільки для того й була створена, щоб на випадок заборони КПУ було де ховатися вірним ленінцям. Та якщо серед соціалістів ії є щирі послідовники українсь- Ди ких соціалістів початку ХХ століття, то й Й. цей факт навряд чи їх прикрашає, бо в ті б буремні революційні роки соціалісти своїм й І елом занапастили Україну, а самі ; У пошилися в дурні й були викинуті комуніі стами на смітник історії. Тепер вони знову допомагають комуністам руйнувати українську державність. А чому б їм не згадати, що комуністи ніколи ні з ким не ділилися владою. Що сталося з лівими есерами -- союзниками більшовиків, либонь, всі пам'ятають. Але поговорити хотілося б не про соціалістів, а про комуністів. Це насамперед вони не приховують свого наміру знову «возз'єднати» Україну з Росією. При цьому вони «заквітчують» це «возз'єднання» облудливим просторікуванням інтернаціоналізм, про вічну дружбу українського й російського народу тощо. Звичайно, після такого «возз'єднання» доведеться комуністичним «вождям» з України бути пахолками російських комуністичних бонз і тільки сподіватися, що за заслуги з панського столу їм якусь кістку кинуть. Але що ж робити, якщо «в одной отдельно взятой стране -- Украине» знову будувати соціалізм навряд чи вдасться. е «верньшй ленинец» -- П. Симоненко добре розуміє, що з приходом комуністів до влади в Україні й початком «соціалістичного будівництва» економічне становище країни стане взагалі катастрофічним, а загроза голоду викличе рух опору «ощасливленого» українського суспільства. А тоді вже не допоможуть і репресії, тим більше, що справу доведеться мати з А, яка неодмінно відродиться на теренах уже не тільки Західної, але й Східної України. Та й де ГУЛАГ розгортати? В Криму, в Карпатах, чи, може, на баштанах Херсонщини та Одещини? А який же соціалізм без ГУЛАГУ, «с человеческим лицом» він (тобто соціалізм) чи з китайською або кампучійською специфікою. Тим більше що піраміду соціалізму без рабів побудувати неможливо. Отже, як не крути, а в наймити до сіЙйсьКИХ «тоОварищей» іти доведеться, бо в Росії й Соловки, й Колима, сировина й паливо ще не вичерпалися остаточно, та й «старшобратній» народ з його любов'ю до влади «твердої », Общщинною психологією та вмінням влаштовувати продрозверстки більше надається до побудови соціалізму, ніж український народ. А тепер погляньмо неупередженим оком на комуністів Росії, бо ж черга комуністів та соціалістів до президентських крісел і можливість їх приходу до влади в Україні й Росії все-таки не треба виключати. Тим більше що на ниві гальмування реформ 1 розвалу господарства України й Росії вони досягли надзвичайних успіхів. | т Розпочинаючи огляд комуністичного руху Росії, треба мати на увазі, що він складається з цілої купи її б чт - - Ж чес чо й чь пиьрум - -арозчучатаюіттиь | рухів, партій, організацій, груп тощо. Крім найбільш впливової Комуністичної партії Російської Федерації (КПРФ) на чолі з Г. Зюгановим, що налічує не менше як 500 тисяч членів, до нього належать також рух «Трудовая Россия» на чолі з В. Анпіловим (сюди входять «Российская ко стическая рабочая партия», «Союз коммунистов» та «ВКП(б)»), «Русская коммунистическая партия», «Национал-Большевистская партия Россий», «Социалистическая партия трудящихся», «Российская партия коммунистоя». 4. Такий строкатий склад комуністичного руху Росії можна пояснити не тільки психологічними причинами (марнославством лідерів та їхнім небажанням комусь підлягати тощо), але й деякою розбіжністю у питаннях тактики й стратегії, Наприклад, Віктор Анпілов навряд чи ом й запропонувати своїм прихильникам щось більше, ніж повернення до соціалізму часів Сталіна та Берії. До того ж він неприхильним оком дивиться на «творчий» підхід Г. Зюганова до марксизму-ленінізму та на його парламентську діяльність, що при бажанні можна трактувати як толерантність до «режиму Б. Єльцина». Але, незважаючи на деякі непорозуміння, комуністів єднає майже патологічна ненависть до «демократів» та ззвнчаюмнй Таким чином, об'єктивно Комуністична партія госійської Федерації (КПРФ) є ведучою й найбільш впливовою силою в комуністичному русі, а їи лідер Геннадій Зюганов -- теоретиком цього руху, Звичайно, не всі комуністи поділяють погляди 1. Зюганова, але значна їх частина солідарна з його ідеями й зробить усе, щоб реалізувати їх. А зважаючи на той факт, що Державна Дума фактично опанована комуністами та їхніми прихильниками, що є вони в Раді Федерації і в уряді, а сам Г. Зюганов є перспективним претендентом на посаду президента Росії, то, мабуть, не треба пояснювати яке значення матимуть ці ідеї для подальшої долі не тільки Росії, але й України, а може, Й усього світу, в разі приходу до влади комуністів. Своїх думок пан Зюганов не приховує й охоче ділиться ними в своїх книжках, а також під час промов на мітингах, в інтерв'ю тощо. Як же оцінює свої політичні погляди сам Г. Зюганов і що він говорить у своїх творах? Так-от, свої погляди Г. Зюганов оцінює як «социалистическиє», «подлинно демократическиє и национально-патриотические»., Себе він вважає «неоєвразийцем». На думку Г. Зюганова, «евразийць -- ото те, кому раскрьлась Россия как особьшй культурно- исторический мир. Не Европа и не Азия, а срединньгй особьгй континент, Евразия». Людина, яка хоч трохи обізнана з ідеями Маркса, Енгельса та Леніна, читаючи твори Зюганова, не може не помітити, що в них | майже не згадується про пролетарський інтернаціоналізм. Нічого дивного в цьому | нема, бо Г. Зюганов відкинув пролетарський інтернаціоналізм як непотрібний мотлох й опагує ідеологію державного патріотизму. | оправда, ідея пролетарського інтернаціошенні налізму й за радянських часів була призначена тільки для наївних, і кожна розумна людина могла помітити, що ця ідея маскує звичайнісінький російський великодержавний шовінізм. Проте російські комуністи вже не соромляться свого шовінізму, називаючи иого державним патріотизмом. Нема потреби розповідати про антисемітські виступи визначних комуністів Росії. Чого вартий тільки один генерал Макашов з його майже | патологічним антисемітизмом! Щоправда, ш євреїв комуністи хоч і звинувачують у всіх бідах, але принаймні визнають окремим на- | родом. А от нас-- українців -- вони вже не вважають окремою нацією. У своїй книжці «Россия --Родина моя: идеология государі ственного патриотизма» (Москва, 1996) | Г. Зюганов повідомляє, що «с точки зрения | национальной, Россия єсть сложная зтничная общность, в основе жизнеспособности которой лежит мощноєе национальное ядро ве- | ликороссов, малороссов й белоруссов» (с. 50). Отже, виходить, що українці (тобто «малороссь») просто зобов'язані з останніх сил своїх любити Росію 1, якщо треба, то вмерти «за веру, царя (президента, генсека) и отечество». Мабуть, тут і прихований «глибинний» зміст державного патріотизму. На думку пана Зюганова: «с точки зрения исторической, Россия являєт собой особьгй тип цивилизации, наследующий й продолжающий тьсячелетнюю традицию Киевской Руси, Московского царства, Российской империий й Союза ССР» а 50). А отже, «жизненнье интересьг» Росії вимагають «собрать на своей земле, под защитой единой могучей государственности всех русских людей (а отже, не тільки росіян, але й українців та білорусів), всех, кто считаєт Россию своей родиной, все те народьг, которьте согласнь! связать с ней свою историческую судьбу. Й отказаться от такой традиционномй роли є«собирательницьт земель» Москва не вправе -- и не станет зтого делать, как бьг ни хотелось кому-то «затравить русского медведя в его берлоге» (с. 147). От так! Чи можна сказати більш дохідливо про перспективи тих народів, що вже були в пазурах Росії й нізащо не хотіли б «связать с ней свою историческую судьбу». Всі, хто ходив за радянських часів до школи, пам'ятають, як на уроках історії ім втовкмачували думку про те, що Російська імперія це тюрма народів, а-от СССР -- це добровільний союз народів-братів. Чиж не Леніна це думка? А от Г. Зюганов на с. 223 своєї книжки обурено запевняє, що на Російську імперію зведено наклеп. «ИМПЕРИЯ, ДЕРЖАВА, говорят нам, зто -- всевластие чиновной бюрократии, удушающеий цензурь и отсутствие злементарньгх свобод. Зто -- насилие над национальньгми чувствами, презрение к человеческой личности, попрание норм естественного людского общежития... | Ложь! Империя -- исторически и геополитически обусловленная форма развития Россииского государдат пан Зюганов повідомляє ства», - - вигукує він. домля «Россия издревле сознавала себя преемницей й хранительницей имперского наследия. «Москва -- тре- тий Рим» -- так предельно сжато означил многовековую преемственность русской государственном мдем 4 Р - й я чи инок Филофей еще на рубеже ХУ- ХУ! веков (с. 223). | г Можливо, ці слова переконають росіян. Натомість ми -- українці, якось більше віримо нашому Кобза- реві, який навіки прокляв Російську імперію: А дехто навіть пам'ятає ось ці мудрі слова Тараса Шевченка О люде, люде -- небораки... Нащо здалися вам царі, Нащо здалися вам псарі. Ви ж таки люди -- не собаки... А взагалі у мене поступово склалося враження, що в Росії багато людей -- прихильників імпери - - Тек! не зрозуміли простої істини, що царя треба мати » голові, а не в країні. Й щастя не в тому, щоб тег» сусіди боялися. офі б Ставлення Г. Зюганова до релігії й церкви теж докорінно відрізняється від тієї практики, яку КОМУ?" сти неухильно втілювали в життя протягом довгого часу. Вони оголосили релігію «опіумом для народу як не зруйнували, то перетворили у склади церк, Продовження на с. 2 Р ій оо РУ лій о іі Й дийнінньшацційййдьинаньшьо ій В

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин