Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

Слово Просвіти, №60 за 1999 рік

Слово Просвіти, №60 за 1999 рік

«РРОРРУВІГУ| пам'яті руки ї | " ПРИС ЄТЬ дитячих ( 1 / 71 їі і "'УРОВРІЖТ є РР ИхХ "витер МИМО м "руктуриної ІДИ - пили 06 Іри ппрерте ціле ІІ УТІМГ)| кі ПІВ Р Й | лоРАЮ Ї І Р Диором / Ін ІРР) є Гуги ри рРрЕМ зрріЗРІУНИ» у РОГАМИ ТОУСЬРНІТІ ' предмети - ши якімомОоЙм ІМТ аКИЙйимИ Ім | (пІДОоМЛеМИЙ пола - стичної спорідиємості. РИДТОДІ мене зййжли ІДХОПЛЮч "й ЛрГіМИ СІЛПИТНІЄТІ. ІїиИкиИги «АІЛОДЛдНОГО) |Щ кематиаму гппоремиї дещо кубістичнйх побулою Стасопа «Гесуч метрія ивжди спопИиєЄМмИ Г /ремното З"удітничого дух У. Ппиплемином у питпорморті стіл | 1! пером ЛРИГО М цар ле і (упяпе слого, на Тому снїби ожили ЗІРРІГНМЮІВІ» гориутуппдими | сині хпилі Оганки для гкриньки і пЧчимо спморухому суті рез чей, апільмему паб ГОмо поДеюкКоОгО Го пиду, трипаилим перебупанийм Ор ОГО Духу у середопвиші КІМИЛТИ « Апітку«-енптихи маче породжує сим згущений прим "Пр примі ди лм кро р''1ЇиИ ЛИСТИ нім тримо йплядумки. «()ко» суптпіття «рокусує п собі '"риємно простих, переможмиилити, роймиїтій стихії столу - плато Дійгониль пої ТиДду єдниє пил алами одухотнореного поли ЄСГІЛЬНИМ: ТИ Холодний «кпиадрит піна зл іІЛлиИВпкКиИ у І ТІРИРІРРО кор ЧАВІВОВОЯГІ МИТТІ, огримненини струнні ритми ІзірмоТІЛТІЙ поереєту пирити хм «чорною ІІРІРАРОГУ МО» ПРЕМСТТИМ ТІ Ноніл риКкиИ дилеки | підчужена, подночає симиоїї демитерійи лзюотманміст і, УМІСГУГУРІП пОмінИ - гипиїть момнои бклипикугі СИ урочи ПО, неминучістю га традиційна стафажна постать, пкаомиє Єєприммитисйи лише одиницею мет- ричних порівилим: це таємний ЗНАК ПРИСУТНОСТІ кону. Пе, безперечно, не пий пп'нао0окопоміж постаттю А СІбЛОотиИипим «плато», місцем пошу! і то непидимих замигинь духу саме ци субстанція ШБИТО НРЖКИВОГО є найактивнішим Шитьма роками по тому СтасиИЙде они! еМмоОпПИІ» ттсоби, аби шдтпорити ПОТУ мому сийгу речей у середовиши пкадемічної мпистернй, де студент пише портрет натурниці. Але на ститанку мисєтецького пориву сим уже підчуниаю це псепронмнитне пульсупанними житій у ДОМІСІЛЛІ, ИОгО «більшість» і дужчисть під люодини. Гому п ранньому наморморті, й одночасопому а ним міському пейзажі «ЧЕРВОНА АРКА» та численних екепресиштюомонументальних «кристалічних» краємидих ГІЄЇ пори зиачо постаті уподібнемо до тендітного приймача допколишніх пвмОорацій. Це не подорожам й, ме перехожий -- це те «ПІщиИТТИ серед окитги», нкому дино устіидомити пелич джерелом ДРІЦОВЕВАРІ цілоспітнього лиду Наступного літа Стас по помому підкринає для себе Степ Уміючи мдгиОорити єтино о дими Та особливості шимитряного середопища, піки, проте, надає перевагу щшиданниям, що їх диктує пже дополі аріле єстпо художники Щодня питад ли наше селище Грень-Огрінь, у степи поміж Бораєнкою та Пасилійкою Стасім пелосиптед, ще м шмікКІЛлЛьЬниИХх років мого художника осичиценим саморобимми сакопами для малярського начиння, зхам наче під пі грилом, 00 п руці а«периштик» щоразу іа пеликий шмат картону, «Задум потребрупим ще ширших, ніж досі, Форматіп адже у панорамах наших степів Стасові пимим, пищим чи зд спиногОо шоитапдли піляхи ІСтОри На ОЙ час мій см прочитан уже не одну киигу ч - ЄТ, зксйнофемо ЧО сот ре РО тА р ри; ПР РР о б а о повотидкритої історії України -- від давнини аж до "ммшонально-визвольної боротьби 40--50-х років. Ра- 10м ми переслуховували живі свідчення наших краян про життя лоцманів Дишровських порогів, про голодомори, про розмах ОУНівського антифашистського падпілля иа наших теренах. Стасова душа палахкотіла передчуттям нового, у думках бовваніли постаті майбутиїх історичийх картин. Тож пророчо-потужні паморами степу вже сповнені цього двигтіння уяви, пепаримої присутності уже не людини-самітника, не пробиосго знаку, не цятки у безмежжі, а народів на ГОМАХх СТОЛІТЬ, | Тут слід згадати, як ще наприкінці 80-х років у Січеславі-Дишпропетровську утворилося мистецьке товариство «Степ», Задум належав художникові Володимирові Лободі. І хоча об'єднання невдовзі розпалоси, дух творчого дослідження надпорізького степу як стихи а особливою вітальною силою «євшан-зілля», здатиою відродити саму суть українства у заблуканих долях, -- цей дух і досі живить пошуки тутешніх митців, Попри тридцятип'ятирічну вікову різницю, вельми яскравого «степовика» Володимира Падуна та мого сина єднала зворушлива творча дружба. Незалежно одне від одного городянин Влодимир Макаровичо та мепшіканець Ігренської околиці Стас часом обирали одні й ті самі місця для творення степових пейзажів. Між тим, у розгонистому Стасовому живописі того літа я впізнаю і струмінь полеміки з шановним майстром. Володимир Падун уже відколи був схильним до малярського моделювання декоративно-локальної «домівки» з матеріалу найрізноманітніших натурних вражень. Стасові ж степові панорами 1993 року подають картину могутнього ладу не в ознаках затишного концентризму, а в безнастанних перепадах тяжінь, у вічній праці Всесвітньої Думки над укладаниям повсталих полів впливу, сполученням свавільних зон, урівноваженням силових реакцій. Уявлення про великий природний порядок як статичну ідеальну структуру Стас збагачує явою тривог та дерзання, самого ПРОЦЕСУ вищої гармонізації форм, явищ, подій. Тут немає епічного спокою. Хвилі горбів раптом утворюють кратери закрутів, вільний розспів стежин враа поймається синкопами зигзагів. Щось розверзається і зливається у новій цілості. Шлятги -- велетенські гадюки... Невгнутий, розміряний крок... О. Ольжич Так, це той самий степі ті самі горби, що їх Стас іще рік тому змальовував гранчастими скелями поміж кременистими шляхами. Але разом із періодом першого суворого гартування відійшов і «кристалічний» максималізм пластики. Натомість сяйнуло відкриття надійної, але безмежно рухливої, непослабно дієвої всеєдиності: «Є незмінна земля, і усе на ній зміна невпинна» (О. Ольжич). Аскетизм колориту змінився вельми своєрідною мальовничістю, коли годі було б пирізнити «гарне небо» та «пречудовий діл». Ні, Стас умисно являє небо, землю, воду подібними фарбами й ніби важить однаковою мірою щільності: хмари -- то є подоба пагорбків або кущиків у байраках, небо запліднене зеленню рослинності, спини корів - - достоту, мов схили горбів. Тут -- мандрівні «отари» чагармиків 1 «вкорінені» масиви корівок на пасовиськах. Тут -- пантеїстичний вузол усіх живих та умовно неживих стихій. Сама земля, живлюща субстанція степу -- містить у собі все, що понад і поза нею. Чи не з єства долішнього степу рине угору блакить? Чи не його полею зелені крони злітають хмаринами? Чи не з його гарячого глею зліплено наші ставні тіла й непокірливу адачу? Тут вітри не страшні. Тут земля гудзувата Напинається м'язами впертих горбів. Є. Маланюк Стасові пейзажі 93-го року озиваються героїкою історичних переживань, Але дедалі більше атрибутів сучасності помічаємо у просторі Стасового «правічного степу». Творчий скуток наступного лтта узагальнено у краєвиді «СТЕП» зі стовпами електромережі. Досі Стас писав пейзажі лише а іа ргита. Усі імпульси узагальнень, усі візії умовної образотворчості спостигали автора там-таки, на місці натурного споглядання. Тепер сімнадцятирічний художник збирає враження поступово, компонує на основі кількох графічних начерків та малярських етюдів. Нарешті довершує роботу вдома і прилаштовує полотно над моїм ліжком, засвідчуючи: «Це пейзаж, яким я сьогодні цілком задоволений». І справді, що вдумливіше Стас готувався до завершального етапу, та свіжою Й емоційнішою виглядала картина степу. Уже переживши «бурю і натиск» двох попередніх літ, спізнавши смак ризикових проривів до самовитої експресії, викувавши ключа до різних рівнів сприйняття та регістрів звучання, мій художник переходить до реалізму з глибоким тяглим поглядом. Це життєвість, далека від ілюстративності, учнівської ретельності та розслабленої імпресії водночас; життєвість, позначена образною добірністю, а тому відкрита до найширших асоціацій, засіяна зерном умовної метафоричності ЗСЕРЕДИНИ Тепер, сказати б, не кардіограми зрушень і не змагання стихій, а саме ДИХАННЯ ПРОСТОРУ веде і вабить автора. На відміну від попередніх степових панорам, написаних переважно з високої точки «над-осягання». «СТЕП» -- 94 побачено «з дороги», очима мандрівця, і то мандрівця у стані стрімкого руху: розфокусованість барвкого «місива» на передньому плані, ришучість дагоналі-паляху, погожа виразність обрисів на ваддажі -- все кличе наши погляд є«слілом» за невидимим героєм-автором Отже, мовчазна полеміка з викладачами щодо «розчинення у світло-повітряному середовищі» триває. Стасів реалізм остаточно обриває патрона -- думку, надзавдання, основу для порівнянь та алюзій, -- відмежовуючись від влали ілюзорності. Що ж до реалій сучасності -- стовпів -- | тут читаємо репліку внутрішньої полеміки у роздумах про жанр історичного пейзажу. На той час керівник курсу Григорій Олександрович Чернета глибоко шанований Стасом наставник, розпочав роботу над серією історичних краєвидів, трактуючи цей жанр як образки рідної природи, не займаної цивілізацією Стасові такий погляд видавався дещо спрощеним. До того ж, усі механізми, пристрої, споруди та ужиткові речі, виготовлені людиною задля добра, змалку викликали у синові повагу та зворушення. Він любив пізнавати фактуру, пестити поверхню таких предметів -- хай серійних, випущених з конвейєра, --і часом ладен був поставити їх до одного ряду з етнографічними пам'ятками, виробами давніх майстрів. Гадаю, що певності надавало тут Стасові його загострене відчуття часової ходи: людству, мовляв, ніколи надміру віддаватися ностальгії, -- маємо осмислювати суть доби, осягати її предметне наповнення, матеріальне начиння крок за кроком, у кожному дні існування. Отже, похилений стовп на передньому плані пейзажу «Степ» -- то не лише ритмічна одиниця, заримована з трьома вертикалями віддалік, -- це повнозначна жива постать «героя» з доволі драматичною долею, невід'ємною від долі зела та глею. Є у «Степові» дитинна поезія абрикосових дерев, дівочі постави манюніх деревин праворуч, є і несхитність вольової зваги -- у прагненні до обрію, у різко батованій смутами далечі, зрештою -- у цій незрадливо високій варті стовпів. Згодом, на першому курсі академії Стас вшанує постать Київської радіовежі, надавши їй сольної партії у сонмі голосів загадкового нічного краєвиду. Степ же його останнього ігренського літа (пейзаж «ПРИ- ДНІПРОВСЬКИЙ СТЕП») являєнам зрілу доконечність знань. ПРОВІДНА ДУМКА походить з самого єства землі. Вона спрямовує рух стихій і погляд людини від лірики поземного проростання, від тремко-лоскітного миготіння переднього плану до неуникно-гострих альтернатив далини, до живлющих осяянь на роздоріжжях, де дійсними є вже не чуття, а чин, неспоглядання ї дослухання, а вибір. По рівній грані двог світів ідеш, Що, наче скло, невидима ї гостра. Г тягне, рве глибинами без меж Одкрите серце ненаситний простір. дніпровський степ» так нагадує пломінь комет ранній історичній картині Стаса «Ява рожцям та Богданові Хмельницькому-». Думк: відповідальність перед собою і часом раз у раз по вала синові у видимому пластичному втіленні навіть там, де «у формах самого життя» він змалював чистий краєвид рідної околиці. А Востаннє Стас написав наші степ восени 1996 роз І постала пейзажна композиція з двома тат гедИ «антигероїнь». Полотно мало назву «ЯКА ЧУДОВА ПРИРОДА!» і було сповнене болю, іро ії та ч «ненаситного простору» водночас. Хоча картину було | скомпоновано довільно, на основі різних натурних вражень, наші краяни одразу впізнають тут Синельниківську трасу, яка веде до гігантського звалища. Уже за кілька кілометрів до нього примарними медузами ворушаться довкола шматки полієтилену, але подекуди ще прозирають живі лани і зелені вибалки -- достатня пожива для «поетичних натур», геть У ю лених справжнього співпочування з природою та істо- рією Вітчизни. Повернувшися спинами до степової могили, до землі, що червоно-болісно волає -- пробі! - дві городянки бачать лише те, що воліють бачити: буколічні моріжки «за кадром» картини, поза межами «помарнілої пустелі, кинутої Богом». дножена Композиційно автор вибудовує мізансцену -- порівняння, перегук двох груп постатей: «хто» викликає більшу відразу -- традиційно «підсудні» ознаки щи- вілізації -- електрощогли праворуч -- чи пар «шанувальниць краси» у конвульсіях захвату? ч " - плоди організованого інтелекту, а навпаки -- зипари . уджують химери» байдужості, зради, зіпсуття. безмежну бага їсть І знову згадую тозначність відтінків, відчайно-гірко пролунало з його картини про розгром Гадаю, полотно «Яка гарна природа!» докинуло б досить вагомого аргумента у полеміці стосовно єїсторичного пейзажу» України І хоча ця робота має право на статус жанрової картини, в задумі то був саме пейзаж -- пейзаж у контексті новітньої історії Взагалі, уже виявивши у собі здатність до генерування їдей пластичної надвиразності, Стас, проте, ніколи не твору міг звично асоціюватися з мистецьким полюванчас облоги» він не має права тікати у віртуальну реальність спонтанно-мальовничих марень. Наталя СТАРЮК Продоєженмя є наступному момері. РА р ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО 6 (60), 1999 РІК го 5-й "пні с з -- - оре зо РР і Р ї Ії ПР "чу

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин