Сторінка · с. 15сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
евицький. Святі мучениці Варва
Катерина. 1740-1 рр. Олія на дереві
( Продовження. Початок у ч. 2 | )
СИН
З Подолу до Лаври неблизький шлях. Та щоранку Григорій Левицький із сином Дмитром прямують ним. Батько -- до Лаврської друкарні, син -- теж до Лаври. У малого неабиякий хист до малювання. Перший його наставник і вчитель -- батько. Та Григорій Кирилович добре знає, що домашнього навчання замало. А в Лаврі своя малярня -- художники виконують різні замовлення, пишуть їкони і портрети, а також навчають молодь.
Подобається Дмитрові в школі. Керує нею відомий художник з Галичини -- Алімпій Галик. Він чернець. Коли приймав постриг, обрав собі чернецьке ім'я на честь великого художника давнини Алімпія Печерського.
У шкопі свої традиції: один пише обличчя для портрета, другий -- одежу, третій -- вимальовує зброю та різні регалії. Одіж звичайно напинають на манекен.
Портрети часто перемальовували з гравюр. Великим успіхом користувався портрет письменника Дмитра Ростовського роботи Алімпія Галика, виконаний з гравюри Григорія Левицького. Писати портрет, користуючись гравюрою, -- теж традиція Лаврської малярні. Багатьма навичками лаврських художників користуватиметься Дмитро Левицький пізніше в своїй творчості.
У майбутньому Дмитро Левицький стане людиною стриманою, навіть замкнутою. А поки що він вчиться... | щодня разом з батьком прямує з дому до Лаври. Щасливий, веселий. Адже це -- пора його юності, його
творчого веснування.
ШЛЮБНА ПОДОРОЖ
Одружившись із красенем -- співаком придворної капели Олексієм Розумом, імператриця Єлизавета Петрівна подалась у шлюбну подорож на батьківщину чоловіка, в Україну. Хочіне дуже афонуваде вона цю родинну подію. На пам'ять про перебування у Києві монархиня вирішила побудувати церкву. Цариці сподобався мальовничий пагорок, на якому, за легендою, колись встановив хреста і благословив майбутній Київ проповідник християнства, апостол Андрій Первозванний.
Опромінений,
Ласкою в серце вражений
Виходить Андрій Первозванний.
Ступає на гори.
Благословенні будьте гори, / ти, но. я
. Тичина
Року 1744 урочисто закладено підмурок майбутнього храму. Першу цеглину поклала сама Єлизавета, за нею митрополит Рафаїл Заборовський. Водночас було закладено й підмурок майбутньої слави роду Розумовських.
3 Чернігівщини, з села Лемеші до Петербурга приїхав Олексіїв брат -- Кирмло, згодом, завдяки вінценосній «братовій», він здобув високу освіту за кордоном, став гетьманом України та президентом Академії наук у Петербурзі.
Так брати Розуми стали графами Розумовськими.
Щоправда, у колі близьких друзів вони щиро зізнавапися, що в дитинстві пасли вівці в селі Лемеші і гукали волам «цоб-цабе»; оповідали, що їхнього батька, козака Григорія друзі, теж-таки за чарчиною, прозвали «Розумом». Та то було колись, а тепер вони графи Розумовські, а графам годиться мати шляхетну генеалогію, шляхетний родовід. | 9
| такий родовід не забармлися вигадати. Відомий на той час філософ, історик, письменник Мануїл Козачинський у своїн книзі «Філософія Арістотелева» доводив, що Розумовські -- нащадки княжого роду Розинських. іпю-
стрував цю книгу Григорій Левицьким.
ГЕРБ ГРАФІВ РОЗУМОВСЬКИХ
ілюстрації до книги Козачинського «Філософія Арі-
стотелева» -- гравюри по міді -- вершина української книжкової гравюри ХМІЇЇ століття. Герб змальований з усіма пицарськими атрибутами: панцир, забрало, лицарський штандарт, графська корона. Малюнок виконано у строгій, навіть суворій манері. Та життєлюб Левицький повністю розкривається в інших гравюрах книги. Найцікавіша з них -- заставка, яку умовно можна назвати «щИТОДдДержательницею». о На ній бачимо щит, увінчаний графською короною. Мого підтримує жінка, яка за традицією мала 6 бути античною богинею. Біля неї годилося 6 помістити «ріг достатку». Та де там! Рукави мантії богині змережані українським орнаментом. І сидить вона не біля античного храму, ана тлі дніпровського пейзажу, типова украінська красуня.
Мистецтвознавець Платон Олександрович Білецький дотепно писше, що «щитодержательниця» зручно усіпася на помості з плетеним кошиком, повним овочів -- наче очікує покупців, і далі пояснює: «Левицький жив у Києві на галасливім Подолі, де йшла жвава торгівля». Там відбувалися театралізовані свята, бешкетували спудеї Академії, а часом гуляли і запорожці. Ось цей києво-подільський оптимізм і життєлюбство зненацька виплескуються у творах Григорія Левицького.
Ілюстрації до книги Козачинського сподобались графам Розумовським, і коли Кирило після скасування гетьманату приїздить до Петербурга, він не раз засвідчує свою повагу і синові Григорія Левицького -- Дмитрові, на той час уже відомому в Петербурзі художнику-портретисту.
шується його доля. Не здогадуються обидва Левицькі, що мине два сторіччя ! мистецтвознавці сперечатимуться: хто автор «ЇЇанно з сіячем»"?
На гравюрі Григорія Левицького «Теза Заборовського» серед багатьох алегоричних фігур є й постать сіяча... | народжується гіпотеза про авторство Левицького-старшого -- лише гіпотеза, доказів немає.
Ніде правди діти -- фахівці не поспішали з вивченням цього питання. Протягом багатьох років у нашій країні, на превеликий жаль, усе, пов'язане з релігією, було занедбано. А полотно висіло не на музейному стенді, ав церкві.
МИСТЕЦТВОЗНАВЧИЙ ДЕТЕКТИВ
Надійшов 1990 рік. Двоє антузіастів, закоханих в український живопис, вирішили спробувати розгадати таємницю загадкового панно.
-г Іраклій Андроніков запевняв, що науковий пошук бува не менш захоплююче цікавим, ніж гостросюжетний детектив, -- промовив один ентузіаст.
-- Згоден стати детективом, аби ва результат, -- як резюме виголосив другий.
Перші кроки дослідники спрямували до архівів. | перша невдача: у жодному документі, пов'язаному з Андрівською церквою, прізвище Левицьких не згадується.
Двісті років то двісті років. Котрийсь папірець міг випадково загубитися. Дослідники вирішують проаналізувати факти, відомі без документів.
По-перше: відомо, що Григорій Кирмлович був інспектором по догляду за церковним живописом. Керуючи живописними роботами в Андріївській церкві, Антропов
Дмитро ГОРБАЧОВ, Паола УТЕВСЬКА
НИВА ДЛЯ СІЯЧА
ЗОЛОТО В ЛАЗУРІ
Імператриця більше не поверталася до Києва, але бажання своєї вінценосної гості кияни виконали. І піднялась над стародавнім Подолом, над Дніпром і задніпрянською далечінню казково-прекрасна Андріївська церква. Збудована вона за проектом чи не найкращого архітектора ХМІЇЇ століття Бартоломео Растреллі. Уже два століття чарує вона людей. Тендітна, струнка, схожа на іграшку зі слонової кістки або тонкої порцеляни. Її оспі-
вують поети:
/ ніжність, / краса...
Стріла -- І туголуччя...
Блакитне п'ятизвуччя
Стрясає небеса.
Творіння Растреллі схоже й на музичну симфонію. Стрункі колони, мереживо капітелей, ланцюжки із зопотих кульок, які, наче разки намиста, прикрашають бані, поєднані так гармонійно, як це може бути хіба що в пісні.
/ пісня, ПІСНЯ СИНЯ,
Мов з дзвону виника.
Дигпровська дика сила
Від себе не пуска.
// зорі волохаті
Все кличуть у політ
Гармонію крилату...
С. Тельнюк
Незвичайний інтер'єр церкви. Своєю пишнотою нагадує святково розцяцькований палац, щедро освітлений, прикрашений живописом. Стіни пофарбовані у блідо-блакитний колір. У мистецтві тої пори панує витончене рококо. Капітелі пілястр, облямування ікон, різьблення по дереву щедро вкриті позолотою. Завитки на них частенько нагадують равликів.
Навіть ікони виконано у стилі рококо. Скільптурні янгопята схожі на амурчиків.
Маленька історична довідка: 1752 року до Києва з Петербурга, щоб керувати оздобленням храму, уряд відрядив відомого тоді художника Олексія Антропова.
1792 рік. В Андріївській церкві працюють іконописці, скульптори, різьбярі по дереву. Прикрашають, оздоблюють новозбудований храм. Біля східців, що ведуть до проповідницької кафедри, двоє схилилися над аркушем з ескізом майбутнього панно. Це -- Левицькі, Григорій та його син Дмитро. Батько уважно вдивляється у постать біблійного сіяча, щось домальовує. Відтак звертається до сина:
-- Тепер ти спробуй, олією.
Дмитро бере пензель.
Закінчено фігуру сіяча. Художник малює далі. Невдовзі народжується тло -- це пейзаж, поле, річка. Виблискує водна гладінь. Цей краєвид він згадає, коли малюватиме портрет імператриці Катерини ЇЇ. Але буде це нескоро, спливе час, багато років. А тепер молодий художник захоплено завершує панно.
До Левицьких підходить Олексій Антропов. Розмовляє з батьком, край ока стежить за роботою сина.
А Дмитрові й на думку не спадає, що цієї миті вирі-
не міг не спілкуватися з Левицьким-старшим.
По-друге, не можна припустити, щоб, відповідаючи за оздоблення храму, петербурзький митець не запросив узяти участь у цих роботах кращих, найвідоміших київських художників, а саме такими були батько й син Левицькі.
По-третє: коли оздоблення було закінчено і церква засяяла своєю витонченою красою, Антропов повернувся до Москви, а згодом до Петербурга. Залишаючи Київ, він запросив з собою Дмитра Левицького не як учня, а як помічника. Хіба став би досвідчений столичний метр запрошувати в помічники початківця? Знав силу й можливості молодого художника.
Відвідини Андріївської церкви стали для наших «детективів» майже традицією. Вивчено кожну рисочку у фігурі сіяча. Придивляються до тла панно.
-- Леле! -- скрикує один дослідник. -- Адже таке саме тло на портреті Катерини ІЇ-законодавиці... А написав її Дмитро Левицький.
Перегук з Дмитром пролунав ще раз в Андріївській церкві. Одяг одного з євангелістів, ікона якого висить під банею храму, мальований так, як на пізнішому портреті графині Урсули Мнішек роботи того ж таки Дмитра Левицького. Вважати і це випадковістю? А чи не забагато випадковостей!
ОСТАННЯ ЛАНКА
Дослідники вже були переконані, що «Панно з сіячем» -- спільна робота батька і сина Левицьких. Але документальних доказів усе ще не було. Проте дослідники вірять -- докази повинні існувати, вони десь по-
руч... Лишалося ще одне джерело, -- родинні спогади. Вони
живучі, переходять від одного покоління до другого, від діда-прадіда. А в дідів і прадідів були онуки. Треба шукати нащадків роду Левицьких. б
Починається новий виток пошуків. Візит у адресний стіл приголомшив: Левицьких у Києві не перерахувати. Хвацький детектив за кілька годин у пошуках потрібного свідка порозпитує сотні людей. Та це у пригодницькіи літературі. А в житті? у
к і годиться справжнім ентузіастам, наші дослідники розповідали друзям про свої проблеми. Друзі щиро цікавились їхньою роботою, співчували. І одного разу дослідники почули жадане:
-- Здається, я вам допоможу, познайомлю з Олею Левицькою, вона -- прямий нащадок Івана Григоровича, брата Дмитра Левицького... и
Ольга Миколаївна -- справжній нащадок старої української інтелігенції. Ввічлива, спокійна, доброзичлива. Уважно слухає співбесідників.
-- Чи не збереглась у вашій родині якась легенда про творчість Левицьких, про щось, пов'язане з Києвом!
атько був науковець, син відомого українського вченого, Ореста Івановича Левицького, президента Української академії наук. У родинах науковців поважали точність. у
-- Чому легендаї Можу розповісти, коли це вас цікавить, один факт. Батько не любив на людях говорити про наших уславлених предків. Не терпів хвалькуватості. А в родинному колі беріг кожну згадку про своїх дідів. 1939 року батько повів мене до Андріївської церкви. Там є невеличке декоративне панно, на ньому намальовано сіяча. Батько сказав мені, що це панно -- СПільна робота Григорія й Дмитра Левицьких. Вона не підписана, але це точно так... І
Минуло небагато часу і на шпальтах однієї київської газети з'явилася стаття, в якій розповідалося про наполегливі пошуки, невдачі й радощі і про, нарешті, знамдену останню ланку -- свідчення Ольги Миколаївни Левицької. Статтю свою наші дослідники назвали «Мистецтвознавчий детектив».
У
ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО 6 (60), 1999 РІК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
