Сторінка · с. 4сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
чол, 2 ПОРО ИН ь , х хі г | З
і
йі іі
, ї
і і
й | Ев "В - -- -" ФР ч Мч "Лю. їі г че '
«К -з ЯРИ ВІ г 4
- Ро Ж | 9
думі ВУ, | | о Пн їй - І Ре Й іі 1144 Ми нні ці нні но нн -З ЗОВ МИМАРУАЮ СЮ. її Я. фіз -- г й РИдУРЕ
нин ньо
ж
«п Й
- ї , зали о Р воза «ри ч ії
Че бою копів , у В, б ії;
і чим Її -о оо
ї о інн | р я а аа
И І кіль "І
т т й -'о й
га поверховість видається суть: ттелектуал: ної грунтс
"ВО Се Ю
с- | Д УТА Пл у м пові АЛ РР чний тощо). Однак у добу текстового С а чканіньно зони з, ПРА ЦІВ - - з Я й - , 4 ; |
и Ь 5 Те вч - хі ж МЕ, я." ; 1 же - ; 1 ОДрЮЄТЬСЯ У ПОДІОНУ МІ з потом кода: рало -. Тіло у п У Б ро бан її ла --о ання Чі З - 1 й г Пи з Пп - 1 З ой і Е авжек 1 п. Я ера 1 » - Р данний С Да -
г ефемерію, як і неод ж ть. Для сприймання У ррічня та-уваж- - ності, звідси маємо недовіру до друко- | ваногословаяктакого. Потрібне ще щось - - і вчинок, не миттєвий, а тривалий у часі. Потрібний текст у поєднанні із :Ї 3 30 зо способом життя: СЛОВО і ДІЛО. Цього Рота немає і найближчим часом не передба- | 02 - чається. Доки цене прийде у відповідність фу етико-естетичну, доти ми гратимемось у літературу, не маючи перспективи бути почутими.
3. Хочуть того сучасні літератори чи ні, але вони стають заручниками брудних позакулісних політичних ігор, тим самим провокуючи ворожнечу між собою і водночас плекаючи грунт для глобальної суспільної нетерпимості. Фактично ми знову опинились у ситуації 1925--1928 років, коли літературна дискусія спровокувала відверту політичну ненависть, що, в кінцевому результаті, розділила письменників на два великих табори: катів і жертв. Хоча всі розуміють, що переможців у цій «диявольській грі» не буде: ні досвід Гвана Микитенка, ні досвід Миколи Зерова нас нічому не навчили, і ми вкотре готові перегризти горлянки одне одному, аби догодити кривавому Молохові.
Це основний блок стратегічних питань, у які втягнута література в силу своєї соціальної заантажованості (навіть якщо вона декларує протилежне). Від того, як вони вирішаться (а потенційна спроможність самої літератури у цьому мінімальна), залежить майбутнє української літератури. Інакше комплекс «літератури для домашнього вжитку» із потенційно-загрозливого перетвориться в невиліковно-анемічний. Тож може статися, що у третьому тисячолітті потреба в сериозній літературі (та ще й українській) у суспільства відпаде, зали- ШИТтьсСяЯ М ісце ДЛЯ є маскультури », Переважно іншомовної (у нашому випадку це
ча ча ча
означатиме домінування російськомовного культурного чинника, що, в принципі, маємо і нині, але в силу інерції чинимо мінімальний опір).
Тепер кілька міркувань про власне літературні дев'яності.
і перспективи (травневі тези
«Українська література на межі тисячоліть» -- ТТ черговий пленум ради Національної Спілки письменниктв. виступили Микола Жулинський, Володимир Панченко та В обговоренні взяли участь Юрій Мушкетик, Євген Дудар, Мовчан, Евген Шморгун, Володимир Забаштанський, Віктор
РНІ ДЕВ'ЯНОСТІ:
)
ак називався З доповідями
Євген Баран. Павло
Кордун,
- .- . . о Михайло Шевченко, Богдан Сушинський, В. Сіренко, Віктор Савченко,
Олесь Лупій, Петро Осадчук та інші. Пленум ради СПУ трийняв тостанову, яка тозитивно
оцінила
роботу Спілки письменників, видавництва «Український тисьмене мик», усіх спілчанськит видань. У постановчій частина документа особливо наголошується ка втраті національного мовного простору, державної книготорговельної мережі, відсутності державного фінан-
сування для завершення нового видання 12-томного зібрання С Тараса Шевченка, 5-томної «Української літературної енциклотіє 1 . Рада вирішила звернутися з цих та інших насущних питань
1».
до
Президента, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. У | роботі пленуму брав участь віце-прем'єр-міністр України Валерти
«Слово Просвіти» надає свої шпальти критикові Євгену Барану, чиї «травневі тези» в цілому дають об'єктивну картину сучасно? укра-
кінської літератури.
1. Оглядаючись назад ( а це викликає у мене сум і ностальгію), дещо відсторонившись від особистої заангажованості в літературних подіях і літературних симпатіях чи антипатіях, схильний твердити, що літературні дев'яності були більше процесом,аніж явищем. Домінував експеримент У результаті -- жодного твору-явища назвати неможливо. Боротьба поколінь завершилася тим, чим і повинна була завершитися: кожний залишився при своїх інтересах. Утомившись сприймати чи не сприймати одне одного, кожний літератор знайшов для себе нішу, в якій почувається якщо не комфортно, то принаймні терпимо. Виняток, можливо, становлять представники найстаршого літературного покоління, які нічого не хочуть змінювати, нічого розуміти -- і з почуттям внутрішньої переконаності в особистій геніальності (що в майбутньому зреалізується у занесенні їхніх імен у книгу літературних класиків) і далі творять мертві книги, сенс яких полягає хіба що в авторській терапії перед страхом самотності і небуття.
2, Здається, що всі письменники погодилися з тим, що поділ на літературні покоління є штучним і далеким від категорій естетичного, проте з «тихою» настирливістю пропагують літературні набутки того покоління, представниками якого вони є. Це не розв'язує проблеми діалогу між літературними поколіннями (його як такого не існує), але дає змогу літераторові (чи групі літераторів) почуватися самодостатніми, не переймаючись літературними інтересами інших. Тут ми близькі до ситуації у наших західних сусідів, де об'єднуються, щоправда, не за принципом поколінь, а спільних інтересів: це дає можливість існувати автономно, закладаючи грунт для здорової літературної конкуренції.
3. Найяскравішими фігурами літературних девяностих залишилися представники попередніх поколінь, вони склали основу цієї літератури (добру чи погану -- це питання вторинне). Часова кон'юнктура вимагала появи нового покоління. В тому, чи воно з'явиться, майже не було сумнівів. Питання було в іншому: яке воно буде ї чи ствердиться? Сьогодні можна сказати, що на це покоління (тепер воно означене як дев'ятдесятники) лягло важке завдання: стати поколінням переходової доби (тут же зауважу, що у ХХ столітті жодне поколіния українських літераторів не мало легких завдань). Найголовніший здобуток, що воно ствердилося як нове літера - турне покоління, Це успіх часовий, але
необхідний для творчого подальшого зростання. |
4. Наприкінці століття так само, як іна його початку, українські літератори сперечаються щодо шляхів свого подальшого творчого поступу. «Західники» і «грунтівці» -- це не просто нова мода на давно забуте старе. Це тягар політичної невизначеності нашої держави. В основі суперечки знову маємо стратегічний невирішений вузол. Ї вже ідеться не про те, аби щось просити у державних структур: зменшення податків, сприяння українському книговиданню тощо. Ідеться про шекспірівське питання «бути чи не бути», відповідь на яке офіційні державні структури повинні дати: яку державу будуємо? Національну чи манкуртівську? Знаючи напевне, у літераторів відпадуть внутрішні сумніви і в ідейному плані вони визначаться: одні виконуватимуть спецзавдання (тут, звичайно, пригодиться досвід радянський), інші шукатимуть спроб для творчої реалізації в іншомовному світі (російському, польському, англійському тощо). В сьогоднішньому варіанті суперечка «західняків» і«грунтівців» є проявом «дитячої хвороби росту» в літературі з невизначеним національним статусом. Хоча завжди в подібного роду суперечках виграють не позиції (прозахідні чи проукраїнські), а ТАЛАНТ, що примирює дискутуючі сторони, відкриваючи для них нові літературні горизонти (що, до речі, доказує досвід колумбійця Маркеса, чеха Кундери, поляків Герберта, Ружевича та інших).
УШАНУВАННЯ ВЕЛИКОГО
зі Валерій ЩІ виняток становить але рі евчук, але
: його потуги є переважно специфічно внутрі | шукати причини суцільного експериментаторства 8 СУЧАСНА українській прозі, де досвід Медвідя, Пашковського, Діброви, Андруховича, Ульяненка, Забужко, Процюка, Іздрика, Прохаська та інших, незважаюи на протилежність пошуків і одиничних міні-успіхів (бо окремі переклади творів у Польші, Німеч- «чині ЧИ Америці мають ознайомчий характер, десь навіть екзотичний, для вузького кола спеціалістів), залишається внутрішнім досвідом цих літераторів.
5. Варто говорити також про ще одну
зажливу літературну проблему, з якою зіткнулися В 7 | | літературі відсутні авторитетні патрі-
ар маємо жодного продукуючого письмен.
ника за 60 років, чий талант прорвав би
дев'яностих. В українській
хи (особливо в прозі). Ми фактично йЮ не національні кордони. Можливо,
шніми. Звідси, напевне, треба
6. Сучасна українська поезія вигля-
дає більш упевнено і навіть її часова територіальна локалізація не похитнула завойованих позицій. Тому не дивно, що згаласливого покоління 90-х вирізнилися яскраві поетичні особистості Юрія Бедрика, Степана Процюка, Василя Махна, Василя Слапчука, Павла Вольвача, Сергія Жадана, Ігоря Бондаря- Терещенка. Цей іменний ряд міг би бути й більшим, якби окремі автори не розтрачували талант на псевдобогошукання (Іван Андрусяк, Роман Кухарук).
7. Я віддаю звіт у деякій суб єктиві-
зації поглядів і умовності узагальнень. Літературний процес дев'яностих -- надзвичайно різноманітний, багатогранний. Його недолік у локалізації територіальній: Львів живе своїм життям і вариться у власному соку; що тоді говорити про Тернопіль, Миколаїв, Лутанськ, Суми? Відсутня інформація. Відсутнє видання, яке б подавало бодай калейдоскопічний зріз тижневих літературних новин в Україні і поза нею. Це також
є важливою проблемою сучасного літе-
ратурного життя. Без її розв'язання ми приречені залишатися маргінесом літе-
ратурної цивілізації.
Завершується століття, чергове століття випробувань для української культури (літератури зокрема). Ми маємо
певні літературні здобутки і ще більше нерозв'язаних суспільно-політичних 1
художньо-естетичних проблем, що дивним чином залишаються пов'язаними на українському грунті. Від того, як вони будуть розв'язані, залежать напп успіхи і перспектива на майбутнє. Чи ми вкотре підемо по колу, розпочинаючи чергових «сто років самотності», чи займемо по-
вноцінне місце в системі європейсько
Ї
культурної цивілізації. У цьому стратегічному питанні відповідь залежить, на
жаль, не від українських літераторів.
Євгем БАРАН
КОБЗАРЯ В ЛУГАНСЬКУ
На далекому сході України відбувся урочистий мітинг Д Дня перепоховання Тараса Шевченка
22 травня на центральній площі Луганська зібралися організацій міста й області, щоб відзначити 138- великого генія української нації на Чернечій якому були присутні близько п'ятдесяти пуганчанганської обласної організації «Молода Просвіта» ли скульптор -- автор пам'ятника Тарасові обласного Братства шанувальників творчо голова міського Товариства української організаці НРУ Валентин Ткалич, предст Кук, поет Григорій Половинко, науковец урочистим захід виступ самодіяльного коп
ту імені Т. Шевченка, які актуальним 1 в наші дні.
представники патріотичних у річницю від дня перепоховання горі. Урочистий святковий мітинг, Нд патріотів України, вів голова Лу- Юрій Кисельов. На мітингу виступи" Шевченку в Луганську Їван Чумак, голова
Зміст яких запишає ться
- РР РЕ : Р» "«йТь -. г 4 ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО 6 (60), 1999 РІК р
сті Т. Шевченка Володимир Калашников. | мови Володимир Литвин, голова крамово! авники КУНу -- Ігор Саєнко та ВолодимиР "Т"'стоОорик Володимир Семистяга. Заверши?
ЗА ЗКТиву студентів педагогічного універсмтя" рочитали низку поезій Кобзаря
чи б до чну р ПМ
"зо Й ль Те зоР ЛЬ - ДА р «В.
інь «НН» 6
ши 5ї
-тои'ййт то тро зр Р сь
а)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
