Сторінка · с. 7сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
Р
ро, тролейбує,
«Ї ІЦЩОСТГИ
раю
і
- .
"ро.
СТОЛИЦЯ
Безплатне -- завжди непевне, 9 та 30 "равня кияни мали нагоду насолоджуватися безплатним 1 ранспортом -- мет-
трамвай, автобус 1 навіть чаршрутки перевозили своїх пасажирів зеа жодної плати ІГрекрасний приклад, багато хто з киян зітхав з по- 1єгшенням, коли ці дні минули. не всім І|«ФЛАНИЛО ПОСІСТИ заповітне місце, КОЛИ я ти кудись поспішав або запізнювався, то, лаючи на всі заставки організагорів цієї! благодійної акції, хапав за гривню»-дві машину, аби вона довеазла геби до найближчої станції метро Бо по- |'ІзДИиИ ходили хоча и не так час ГО, ЯК У І І1Летні д3!, однак графік ІХІПЬОГО руху зитримувався, що змушувало користуватися метрополітеном навіть тих, хто за інших обставин віддає перевагу звичайним трамваям чи тролейбусам. Про-ге хто ж чекатиме у свято по 15--30 хвилин? От і доводилося пасажирам крутитися», аби вчасно встигати на
Святкова «халява»
СПУ ТКОВІ зустрічі
дозволила киянам згадати «благословенні» дні совдетіі, за якої щастям було будь-як втиснутись у благословенний автобус (трамвай, тролейбус) і, обливаючиєь Стома потами, таки бути ОИПЛІОпутим на потрібній зупинці. Останні роки
дали змогу платоспроможним громадя-
нам столиці забути ціо пролетарську звичку. все ж таки 50 копійок за маршрутку дешевше, аніж товктися в 30-когличаному тролейбусі. Такий відтік громадян дозволив 40-60 відсоткам пільговиків (кажуть, що їх у Києві саме стільки) затишніше почуватися у щоденно безплатному для них транспорті Що ж стосується інших категорій населення, то значний їх відсоток не оцінив за достоїнством цю акцію, Отом»е свято «халяви» у Києві припало до смаку не всім. Кому сподобається, що автобус, грамвай чи тролейбус ходять рідко, метро переповнене, а водії нечастих 1 забигих ще на кінцевих зупинках маршругок майже завжди ігнорують спроби їх зупинити? Щоправда, повертаючись ве- «арньої пори додому, на удачу спробу-пав тормознути машину «Автосвіту», що щіхала вулицею. І сталося чудо -- вона зупинилася біля мене і навіть не на зупинці. Я щасливо добрався додому. Виходячи, як жертвоприношення, поклав 20 копійок на панель перед вітровим склом у надії на те, що подібних експериментів на невласниках авто влада міста більше не проводитиме.. Справдібо, існує багато водіїв, що з людської порядності можуть відпрацювати день безплатного проїзду, відмовивши собі у спокусі не гадити розпеченою вулицею «хи не мати додаткового гидробітку. Проте дуже б хотілось, аби організатори таких акцій пам'ятали, що транспорт -- асе ж індустрія, що потребує чіткого дотримання технології та мусить давати пигоду всім причетним до її безперебій-
ного функціонування.
СТРАСТІ ЗА ЦУКРОМ
Друга половина травня минула під шмнаком солодкої проблеми -- ціни на
в Воля ко необ ррДР трмачев ВІ
' пава ьо що ЕР ції ої
«Обїлу смерть», як ще кілька десятиліть тому фани здорового способу життя називали цукор, стрімко поповзли вгору. Власне, фактичне подорожчання відбулося давно, відтак мережа держторгівлі, обмежена встановленою планкою ціни, втратила можливість закуповувати і продавати. Держава, як найбільший |і неконтрольований монополіст, вкотре вирішила знищити проблему силовим методом: «зобов'язати, проконтролювати, недопустити, закликати до відповідальності». Каральним органам навіть дозволено конфісковувати цукор, що продається за ціною, більшою від визначеної. Однак, незважаючи на всі заборони і прагнення регулювати та контролювати, ціна цукру стрімко повзе вгору. В тому ж Севастополі, де запаси цукру були майже вичерпані, наприкінці травня кілограм коштував 2 гривні 64 коп. У Києві, напередодні виборів мера, зв держторгівлі цукор продавали за ціною І гривня 15--17 копійок, щоправда лише по Її кілограму в руки. Щасливі пенсіонери та непрацюючі, згадавши давні часи, за звичкою по кілька разів займали чергу, дозволяючи собі запастися кількома кілограмами білого піску. Так що, люди и справді можуть почуватися ощасливленими? Не певен. А що робити тим, хто звик щосезону закривати варення та ще й на родину з 5--б осіб? Аби не мати клопоту восени, вони вже нині мусять запастися приблизно міпіком, коли ж хочуть мати ще на щось -- то й двома. Ї де їх узяти, коли навіть по «спекулятивній» ціні домовитися нині проблематично: як же, діє заборона держави 1 товар запросто може бути конфіскованим. Тут постає лише одне питання: наскільки компетентна держава, що недостатньо продуманими діями спричиняє відродження вже призабутого дефщиту цукру в країні, який завжди експортувала? Коли ж громадяни, які, між іншим, якось та й причетні до обрання нинишньої влади, відчули щось недобре і вирішили запастися имовірним дефщитом на «чорний» день або й просто заробити на читйсь недалекоглядності, то влада в крик: «Нізя! Заберьом : переросподілим». Звісно ж, лаятися 1 боротися з репресивним апаратом держави -- справа невдячна. Усім відомо, що програти в боротьбі зі своїми людьми держава не може. Проте чи вдасться за таких обставин цій владі зберегти авторитет та бодай ілюзію руху до ринкової, а не планово-адміністративної економіки -- вже питання. І хто знає, скіЛльКИ ГОЛОСІВ буде віддано на майбутніх виборах проти сьогоднішнього Президента саме завдяки «цукровій проблемі» ?
А ЖИТТЯ ТРИВАЄ.
У першій половині місяця на територи України були зафіксовані найбільші травневі морози за останні 150 років. В окремих місцях стовпчик термометра на грунті опускався до позначки «-11»,. Прогнозується, що в результаті заморозків матимемо втрати 10-- 1.5 96 сільгосппродукції. Па ростки ж картоплі, як стверджують, вимерзли майже на 70 відсотків. Природа неначе вирішила випробувати людей на витривалість. Вам важко? Соціальні та фінансові проблеми доймають? Ну що ж, спробуйте ще й заморозків, Як ся маєте? І маємося таки несолодко. Перед очима стоїть заплакане обличчя бабусі, що жебрала бараболю: «Мені б лише якось удруте посадити, бо вся вимерзла». І що приємно та дивно, тій бабусі картоплю-таки давали. Давали, незважаючи навіть на суцільне наводнення міста різнома-
ХРОНОЛОГІЯ ТРАВНЯ »х СУБ'ЄКТИВНИЙ ПОГЛЯ
нітними прохачами -- цигани, матері хворих дітей, «біженці» (правдиві та не дуже) з Закарпаття, самотні пенсіонери, інваліди... Їхні постаті -- пригноблені, відчайдушні, з криком відчаю, а інколи навіть нахабства, в очах зустрічають киян повсюди -- в метро, тролейбусах, переходах, базарах. І ким би ти не був, усім допомогти не зможе. Проте мова не лише про допомогу, адже для когось це галузь заробітчанства (на мою думку, аж надто важка). Та повернімося до заробітків. Найочевиднішим наслідком минулих морозів для киян стало різке подорожчання картоплі: протягом місяця ціна виросла від 50 копійок до 0,9--1 гривні. Однак картопля -- стара і, попри морози, молода -- на базарах Києва таки була. І це не може не радувати. Адже саме цей факт, може, як мало що інше, підтверджує, що сільгоспкультура в Україні таки розвивається 1 добрий господар нехай повільно, проте неухильно повертається до землі. На тлі цього не може не насторожувати, що під заморозки значну частину бюджетних коштів буде виділено на допомогу господарствам, що постраждали від примх природи. І знову ці копіти не дійдуть ні до фермерів, ні до тих, хто зміг убезпечити себе від цього лиха. Воно неначе й правильно. Навіщо ж допоматати тим, хто не постраждав? Проте, як на мене, ця філософія виправдання не працює на перспективу. Хто рахував, яких зусиль треба було докласти, аби зберегти продукцію, що з'явилася на базарах? Правильно, кому це цікаво, рахують лише податки, з яких, упж іншим, і допомагають тим, хто вкотре вирішив покластися на відому приказку: «Якось та буде». Непомітно ця приказка стала девізом наших функціонерів, які, нічого не виробляючи, досягли вже чималої вправності в перерозподілі. Проте все більше непокоїть крамольна думка, а що як бодай один раз допомогти господарю стати на ноги?
З ЧУЖИХ СТОРІН НАТО ТА ЗАХІД ПРОГРАТИ НЕ МОЖУТЬ! ЧИ ЗМОЖУТЬ ВОНИ ВИГРАТИ?
Весь травень минув під знаком НА- ГОвського бомбардування Югославії, що мало тенденцію до посилення. Від першого дня бомбардувань усім було зрозуміло, що військова машина НАТО, запущена волею США та Заходу проти Слободана Мілошевича та його політики етнічних чисток у Косово, приречена не програти. Стійка та послідовна позиція югославського лідера надто довго дратувала західний світ, що різного роду умовляннями та погрозами просив, закликав, рекомендував та наказував сербам відмовитися від розв'язання Косівської проблеми шляхом етнічних чисток. Мілошевич на ці умовляння не гаддався, і тоді, аби не втратити авторитету 1 зміцнити позицію «справедливої» сили, по Югославії почали завдавати бомбових ударів. За цих обставин верхом некоректності буде ставити питання про праведність та моральність: здебільшого гинуть невинні люди, діти, старі... Воїнів гине менше, вони готові до смерті ії бодай трохи навчені виживати. ЯЧк і завжди в історії, під час війни спрацьовує право сильного, а нам залишається втішатися тим, що акт нападу таки обумовлено якимись правовими документами. 27 травня на прес-конференції в Гаазі представники міжнародного військового трибуналу визнали Слободана Мілошевича за військові злочини в Косово військовим злочинцем, а за кілька днів було отримано згоду сербського президента на запропонований план
547)
(7
мирного врегулювання. Проте Захід не повірив словам, і бомбардування триватимуть, поки не почнуться реальні дії президента, що кинув виклик світовій спільноті. Отож, НАТО не програло і ствердило себе в якості сили, що може шляхом однієї несправедливості припинити іншу. Непокоїть інше, чи зможе НАТО виграти? Адже коли замовкнуть гармати, діалог треба буде вести вже не силовими, а політично-культурними засобами. І саме тут, цілком схоже, може критися нерозв'язна проблема. Адже яку б модель з відомих не було запропоновано, всі вони базуватимуться на католицько-протестантській моделі сприйняття світу. Але ж Косово - територія, де жили 1 православні, і мусульмани, і
гандизм (релігію про непротистояння злу насильством). Наскільки прийнятною для людей, що повернуться (якщо це-таки станеться) до своїх зруйнованих осель, буде запропонована для їхнього ж блага політика? Чи не виникне за якийсь там час ситуація, за якої хтось комусь скаже: -- Ми ж за вас кров проливали!. -- А ми вас про це не просили, -- пролунає у відповідь. Складається враження, що саме над тим, у який спосіб організувати життя цього району після перемоги, ніхто й не подумав. Житимуть, як усі інші, чому б1ні? А от чи захочуть ті люди стати всіма іншими, їх спитати й забули. Мабуть, саме над цими питаннями варто було б замислитися перед тим, як перпіп бомби впали на голови цивільних людей, чиєю кров'ю та потом врешті-решт розплачуються 1 президент Сербії, і політики Заходу. Схоже, однак, що це питання нікого й не цікавило. Нині ж матимемо нагоду спостерігати наслідки й титанічні зусилля частини континенту, що відтепер має моральний обов'язок опікуватися біженцями, вигнаними з їхніх осель. Проте чомусь сьогодні мало віриться в те, що утвердження військової сили НАТОвського альянсу переважить втрату морального авторитету Заходу в багатьох країнах світу..
МА5 МЕРІА
Приємною несподіванкою української журналістики минулого місяця видало-. ся ствердження на ринку тижневика «ШК» -- «Політика і культура». Задуманий як щотижневик, журнал півтора місяця мав періодичність раз на два-три тижні, й лише з травня вийшов на заплановану частотність. Як пояснив редактор журналу пан Олександр Кривенко, метою цього видання було заповнити наявну в Україні інформаційну нішу чимось подібним до пам'ятного «Огонька». Судячи з перших восьми чисел, журнальну площу редакція планує поділити на три частини, віддавши їх під політику, соціологію та культуру. Політичні статті в журналі цікаві й своєю колючістю дещо подібні до славетного «Ро5і-поступу», редагованого тим же О. Кривенком. Щоправда, більшість працівників редакції не схильна проводити паралелі між нинішнім та колишнім проектом: а й справді, які паралелі можна проводити, коли молодечий запал збагатився досвідом проб та помилок. Можливо, тому в кожному числі багато місця відводиться «ПІіКовій темі», що прагне
дослідити проблему в різних ракурсах. З розмов з журналістами вдалося з'ясувати, що вони вважають видання професійним та перспективним. Хотілося б вірити, що так само думатимуть і читачі «ПіКу», адже саме їм доведеться голосувати грошима, а отже, й вирішити, якою буде доля новонародженого. Сторімку підготував Дмитро Стус
ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО 6 (60), 1999 РІК
й
З лий Ото
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
