Сторінка · с. 8сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
Слово Просвіти, №60 за 1999 рік
нивющ оа »
В РР
о ь че - ГО і ой чі я міч . - . ге ро ОДА
втопортрет. 1993 р.
СТАСІЙ ГРЕЧАНИЙ
ДВАДЦЯТИЛІТТЯ 1977 - 1991)
ння згів, милування добротним)
гиня щодо відліку затами мистецького льних постановок. Але| М Зізій ньо-ранній вибір мети. А спостережем ний хлопчик ме ь мізансцени нав . ЗИ БО кола гоаф ИтТеві о "міру ЛОпо круків р раненОГо зелена- Зобри і довершен! сіднято пульсом однієї 7 она занотував у блокноті-щоденнику улі ештою | пені Думк возейнньте колу: біжить від вражень ЗР уго наполягання: час обирає свідомих,
, - - видше «Чим стаєш дорослішим, тим ш
тебе час». М «Кожною секундою треба ЧаСоЛоДКУ ВЕК аа Тарасове «все йде, все минає» огасик юогомін
сприймав як меланхолійне «гай-гай» або дження,
епічного перельоту. Для нього це було попер ОЇ ХОДИ, поклик до дії. Саме з живого відчування кзвоєвідна
з розуміння реальної вартості часу постала втрачає
фортеця переконань: людина, яка марнує кві чаба
пружність думки та ясність орієнтирів, зріка ковий
на блукання у невагомості. Де марнування пи о
зневага до простору, псування землі та вод. зудезн
схильні гаяти час, у цілокупності складають н ж
здатні народи, які лише плачуть за своєю дол оре Отже, певно, саме категорія ЧАСУ визна ба ке
мого художника найперші засадничі дорог нн а
людина має не «пеленгувати» в собі часові Змі Яд вольовим зусиллям «начиняти» собою час, аби в Я 2 ущільненому, наснаженому середовищі відчути «підключеним» до наскрізного нерва історії. 2 Плин часу Стас відчував фізично і бачив реально. Композиція «НЕМА НАТУРИ», сповнена гумору, юначої сміховинності, водночас промовляє до глядача
Наталя Старюк - відома телета радіожурналістка не лише в Д напропетровську,. Ї: доробок позначений особливою проникливістю, незвичайним поглядом, -- так уже влаштовані Наталчина очі, що вміють бачити не повертневції ряд, а глибинний. В своїх теленарисат тро митців Дніпропетровщини вона завжди обирала собі роль "голосу за кадром". Але вже з другого речення "голос за кадродм" ставав сутністним настильки, що до кінця передачі ви повністю довтрялись
йому. Та й важко було уникнути цієї магії, коли Н
аталя непомітно підводила глядача до тої
межі, за якою -- втаємничення. Пам'ятаю Овадцятит'ятирічної давності передачу про килимарницю з Могилева, -- Наталя звертала увагу глядачів на те, що лев, зображений на килимі, має одне зелене, а друге блакитне око. І справа не в тому, що в ткалі не вистачило ниток, -- левова ніжність 1 левова тижість чатували на руку майстрині, -- так Парка веде нить долі, не знаючи,
коли вона увтрветься...
Ще зовсім маленьким син подарував мені слово -- «СВІТЮЧИЙ». Словом тим, досі ніде не вживаним, але таким природним, наче просто повернутим із небуття, -- озвалися його перші мистецькі враження. Згодом це стало для Стаса переконанням: твір має бути «світючим». Влучний епітет набрав ваги заповіту, коли Стас виразно усвідомив своє покликання, тож, як людина вдячно-відповідальна, перейнявся думкою: творчий хист -- це дар «із поверненням».
Отже, твір мав би право на оцінку «світючий», коли б віддавав, випромінював вкладену в нього снагу і таким чином впливав на розподіл сил у житті. Поняття «СВіТЮЧІСТЬ» ТУТ перевершує характеристику «експресивність» так само, як осмислено-якісне панує над СтихІЙНО-КІЛЬКІісним. Величезні пост-авангардистські полотна, побачені нами на київських виставках кінця вісімдесятих, вразили мого малого художника неспрямованою свавільністю поривань. Затуливши вуха, він тоді кинувся геть, наче від децибельного вибуху какофонії. Натомість перед Богомазовим, Пальмовим, раннім Петрицьким -- перед «світючим» авангардом високої культури хлопчик стояв так довго, аби, віддйЙШовши Й Від іхавши далеко, «взяти» ЙОГО з собою
Наче вдома, почувався він поміж нововідкритих у ті роки творів бойчукістів. Слово це він чув змалку, бо в родині існував пієтет перед постаттю Марії Євгенівни Котляревської, учениці Ї. Падалки, яка мешкала у Дніпропетровську і подарувала нам кілька чудових ліноритів. Малий Стас ловив тоді найменші подробиці з уперше облюбованих життєписів М. Бойчука, В. Седляра, О. Павленко, В. Кутинської, перефотографовував їхні портрети, допомагав мені збирати журнальні публікації. Але у власних роботах він не прагнув наслідувати бойчукістів. На виставці «Бойчук. Бойчукісти. Бойчукізм» він для пам'яті накреслив у моєму блокноті обриси композиції Касперовича. Але рука иого тоді ніби опиралася відливанню плинних форм. Відчувши подих пластичних узагальнень як заокруглень, він, проте, мимоволі відтворив його різкими літИиними зламами.
У загалі ж ті наші зним виїзди до Києва наприкінці 80-х, коли офіційний Дийшропетровськ це заваято ооровся 3 «націоналіамом ЧИ столиця уже жила українським відродженням, -- зрушили у Стасовій души поклади знань та вражень і спричинили досвіт-
п оч
3 «2, ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО 6 (60), 1999 РІК -
ій
Ніжність і тижість життя -- вони такі стожі, що часом ми не розрізняємо їхніх облич.
Любов ГОЛОТА
цілком серйозним підтекстом. Химерна вервечка постатей веде наші погляд до порожнього стільця на подіумі. За всієї різноманітності поз є дещо спільне У пластичній подобі образів. І річ тут не лише у загальних вимогах стильової єдності. Нам наче відкриваються органічні зміни у живій матері там, де люди існують поза часом, у кайфі бездіяльності: форми втрачають пружність, поймаються драглистим тремтінням, одяг випинається гузирями, як у немовлящих дітей. Постаті, позбавлені пластичного стрижня, мають у середовищі антиподів: суворі вертикалі мольбертів -- мов докір тим, хто забув про дороговкази. Тож «НЕМА НАТУРИ» -- не просто стильна ка ртинка з учнівського побуту, а й доволі іронічне судження про те, які мутантні метаморфози чекають на людей, коли єство їхнє не охоплене ритмами життєдайної праці,
Отже, протягом кількох років Стасової юності ЧАС мав цілком реальну оселю -- класи художнього училища у Дніпропетровську та академії у Києві, Уважний глядач трактуватиме ці композиції зі студентського життя не лише як зображення «кухні» на згадку про аїпта піаіег, а передусім як дослухання до тих невидимих сил, котрі важать людськими долями У магнітних полях творчості. Водночас це прагнення знайти істину десь на стикові природного плину вражень, яскравої гри-змагання з натурою та жорсткого самоконтролю у творенні «другої реальності».
Рання Стасова картина «КЛАС ЖИВОПИСУ» -- саме про це.
У світлі загостреної експресії являє нам автор групу юнаків праворуч: це -- вольове видобування ефектів у малярстві. Іншим є буття дівочих постатей ліворуч. Вони втілюють рівне, спокійне і поступове сприйняття-споглядання натури. Але модель на подіумі виглядає однаково неприступною для всіх, загадково незрушною, наче сфінкс. Котра ж із двох груп є ближчою до істини? Певно, та, яка вс истемі пластичних характеристик є подібнішою до струнко-статечної моделі. Отже, група дівчат
Ця картина примітна ще й тим, що вона являє собою
одну з перших вдалих Стасових спроб надати постатям гадкресленої, гіперболізованої виразності в МЕ- ЖАХ справжнього реалізму
Ішласи художнього училища тут є місцем маленьких
ше
; ай ку оітроватт о і
я о -
чим
. І чо -йці ві -- ту Пий"
Інь чна очній
батюшках» Нечуя-Леви
ляревської та кого. Таку гарм НЯ «малого Іі милого» Стас називав який часом
ЩО млості штормах та пор Тому вже згад Дітей» озив сеною
( - сом ОдДи | | а роки життя неп ат не дні учнівства, а Р Че за ро
І, оцінок у журна»!
ванні істини: умка породила два ранніх С
у Гадаю, ця Д Обличчя, за: "СОВИ, бети з планшетом. , Залом пле наче зл
ння, зростаються в єдине єство у рити кого начи онтрастів. Мить напруженої готовності зорнозонно я и аж бринить у цих творах, ЯВлени»
гарт мужнь го з цілком щасливих днів його життя. Стасом ДЕ течія тих його безнастанних пошуків Взагалі нала береги воістину протилежні: на одно. ОМИВаЛЯОЯ ноя постаті тополиних поїіа Бепе/!, списи му підноси брами каяття, сторожа самообмежену; На
імператеитро гер дитинні створіння, качались другому і браися погожою дниною. Гротеск, шар,
ння портретних образів -- власного передусім та жува його серцю і менш зрозумілих співкурсну. дорогих т З десь поміж тими двома полюсами, аль р й грунті другого. То був змалку винайдений Стасом спосіб «полюбити всіх», навіть не близьких
| иси а відлік поразок і перемог у виборю,
йому в чомусь людей. Це вдавалося иому легко: варто було -постерегти у тих людях щось подібне до дітей та тваринок -- завжди приємних та зворушливих. Мож-пиво, комусь із героїв тих графічних портретів у дусі «Лупи Грабуздова» це й видавалося глузуванням, але насправді авторовою рукою водила любов, виплекана
зневіри. Корінь такого прощенного ставлення до лю-
дей, як до дітей, Стас знаходив в «Енеїді» Котляревсь-
кого та «Співомовках» Руданського, у «старосвітських
і - цького та химерному «древонасадці» Майка Иогансена, у «Махновцях» Марії Кот. У ранніх портретах Анатоля Петриць"- онізацію свідомості через висвітлюваЙН" у надрах солідно-недоладноге суто українським поглядом на життя; кваліфікується як гумор
У просторі питомого духу бере! молочно-немовля" і був цілком гідним місцем для втечі ПФ азках, але це не мало тривати довго увані зарисовки-портрети «дорослия
4ЮТЬСЯ іноді пересторогою, тактовно доме
В: щ глаголом стилю чи не ГОДІ ) загалі словом «НАЇВНІСТЬ Стас послугувавсй
о | -Ввоєрідно. В його вустах воно обіймало вельм/ р оцінок бід співчуття до бит я М освячує то пролованос "І до таврування. Наївністе й живлюща во тина є модським рід. Наївність ре уУсяжного зріс По -мертний наркотик. А від о й крі Уа а Зб, мольбертами до гаданих АЛРАМ, Р ОінСькОї ДОЛІ відстаниь аж ген мізерна У пол есамодо о ГІ ВІДСТАНЬ о заніао! понят; до змін 1 | ук "Ддпорядковане влалі ЧАСУ як ур . ДО ВЛО( кКОналешня ІІ ро це ми ще згада: хо бм
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
