Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №60 за 1999 рік

Слово Просвіти, №60 за 1999 рік

-о- майстерні "РУ и о рні. Поза атрибутами навчальної постановки ДЯГг «з чужого плеча » в полисках не | | : | пувся роздумами про мудрість Миколи Міхновського т , миТтація «народної» зачіски »), та фатальну для України доби УНР невизнаність його думку л рівно з ль світла наче матеріалізовано правди (тоді про Міхновського у Дніпропетровську ще ний промінь Яни й з НМ а пошуках. Мовби потуж - мало хто чував, а у колах свідомого українства пану-межі урочих візій а: РУДИ погляд, зупинив його на вав ідеал національного романтизму). загострило Я нені а невидиме осереддя магнетизму Відгомін власних роздумів про нашу своєрідну м'язи Зуєв рунчило риси, дивовижно напнуло ментальність дешо пізніше, уже завершуючи роботу . - ) логів, викладених у збірш «Українб рек чо натури, особливо жіночих постаська душа». На той час риси ражв ла ь Фх франко естетавжаювомо раса цих робіт походить не з голосу | вмів помічати не лише в єстві сучасників та сюжетах ТЯ мило пафосу «світючого» співчутз історії, але й в образах місцевих ужиткових речей, тичні контрасти нбечаніді тіло, автор увиразнює пласкраєвидів -- переважно степових. Узагалі ж пора обраблоні орить такі динамічні рельєфи, які | впізнавання себе у довколишньому розпочалася для байражию Зб ь поле тривог та змагань, «терни й Стасаз відкриття духу 1 голосу нашого САДУ. На мою Зраштою оно піаовьа, жертовних втрат. думку, саме тоді, в тринадцять років, він став цілком стрий ування пластичною анатомією Стас дорослим художником. Стасова творчість того періоду | пе як прелюдію до «справжньої образотворвражає стильовою цілісністю й існує вже поза межами юр а як правдешнє прилучення до тайнопису доль дитячого наїву чи ранньо-академічного школярства зазчоня «піднесення планки» понад вимогами підго- (учителі художньої школи, де син навчався, тактовно школу часом породжувало несподівані жанставилися до самостійності його поптуків), ро та смислові перетворення. Так, зображуючи жінку -- Це сталося мовби раптово: хлопчик, який ще вчора урницю академи, Стас спочатку розширює поле любив мережити аркуші постатями звірят та машизору. Але і статус портрета в інтер'єрі ще не досить нок, враз прокинувся від палкого «дихання» ритмами вичерпно відтворює авторові враження: з'являються гнучких ліній, творення бездоганних гармоній кількослементи жанровості, промені взаємин та парадокси ма помахами пензля, вмоченого у чорну туш. Нібито «антипорівнянь». Отже, композицію не замкнуто на блискавка здогаду, а чи згадки відкрила Стасові код зображенні портретованої натурниці. Навпаки, дута 11 перекладу усього безмежжя барвистих вражень на постаті прагне продовження спірально-діагональним мову чорно-білого любоплинного «гукання»-римуванрухом, воліє пластичного задоволення у зв'язкахня перегуках: людських профілів, прямокутників стільця попереду та напнутого полотна вглибині. Водночас вибудувані протилежним напрямком осередки відлунь Ж. (сині плями спідниці, хустки, драпування вгорі та ТЯ паралельно -- рядок художницького начиння) перехресним рухом зміцнюють композицію та виокремлюють центрального «героя» -- золотавий етюдник. Що ж зрештою мав на думці автор? Сам Стас риймається у Стасовому виконанні і Впізнавані, цілковито індивідуальні обриси кожного дерева, кожного закутка нашого старого «саду-лісу» постають на цих аркушах як вияв єдиної всезагальної згоди, єдиного задуму першотворення. Навіть стихійні сполучення рослинних форм та буденного реманенту явлено тут напрочуд поетично -- немов у партесному співі, де кожен голос лине пілком розкуто, а радіє й наснажується не так з самовитої волі, як з Стасових степових пейзажів та історичних картин, але зараз -- про роботи з «домівки» студентів-худож- НИКІВ Дніпропетровські його співкурсники впізнають себе у героях композиції «ШАХИ». Але ще меншою мірою, тж «НЕМА НАТУРИ», цю роботу можна назвати сценкою зі студентського побуту або розповіддю про спортивне дозвілля. Попри розслабленість поз та мляві посмішки героїв, передчуття урочих подій незбагненно бентежить глядача. Барвні спалахи, нурти динамічних перепадів оприявнюють те, чого не усвідомлює четвірка хлопців: поки дух спить, поки при шахівниці ми -- лише тепла компанія свідків, -- гру вершать інші, невидимі та невблаганні. Експресивна пластика рук, які вже доверптують боротьбу на власну користь, несе в собі виразну якісну характеристику. Отже, лихі сили панують доти, доки люди перебувають у стані приємної прострації, милої безвідповідальності та емоційної глухоти. Доля і час мають чіткий поділ на шахівниці подій та круті хідники до поразок чи перемог (згодом побачимо їх на картині про страту Кочубея та Іскри). Автор -- мякий і стриманий у житті -- твором «Шахи» волає до друзів, однолітків, молодих: -- Прокидаймося! Час обминає нас. Ми на узбіччі великих рішень. | Мотив гри вабить багатьох молодих художників -- чадто ж тих, хто генетично сприйняв інтелектуальне ЄСТЄТСТВО «сімдесятників». Стас же уникав цього мо- ТИВУ саме тоді, коли гра поставала, як феєричнограційна альтернатива реальності. У композиції «Шахи» вічна міфологема гри- ВИБОРУ набирає рис полум яно-закличних. Взагалі ж, ревно опановуючи курс академічного зишколу, Стас водночас мовби відчував ніяковість через те, що мусить малювати натурників - живих Осіб зі складними долями, керуючися лише метою зУзьковавчальною. Десь углибині це видавалося йому чегречним до Людей та до Часу, котрий вимагав УСЕБІЧНОГО гізнавання світу в кожній миті нашого (снування. Тому дуже рано Стас прилучився до образ-го "Ддіалогу» з моделлю: підкресленою експресивні" стю рис, пластичним акцентуванням суттєвого він зиявляв розуміння людського єства, прагнув психоло- ПЧНОЇ Відповідності, «читав» тайнопис УГОД поміж знатомічним та духовним. П'ятнадцятирічним першоп реником Стас пише чоловіка у профіль на пленер! к, аби контраст ясної днини та темного спуду душ Зламаної людини зродив той струм бентеги, що його зазвичай не передбачає мета студентської практики. Але найбільше з-поміж натурників вабили Стаса люди оптимістичні, які вміли давати собі раду У скрути. Безробітну жінку-токаря він писав соковито ! піднесе- 2 добрячого хлопия Юрка зображував то романти- (Ом, то переможцем, химерного цибатого бороданя уявляв персонажем історичних баталій, а старенького Лазаря Мойсейовича --втіленням призахідніх чеснот "Всевіла; Син мій був задоволений роботою, коли написав портрет дівчини з червоним бантом. Як це часто траплялося, Стас виконав його «на додачу» до завдан" ня, бо рівень майстерності та творча зібратсть дозволяли хлопцеві працювати швидко і непомильно (хтось злучно назвав таку властивість «здоровою швидкістю Чазка») За всієї імпровізованості, портрет вимог лом самодостатнім і дуже характерним для слов; Маю на увазі не лише свіжість барвних співзвуч те рішучість світлових контрастів, а передусім ту ЧУТТЄ" ву проникливість, яка надала образові нового вим'рРу- Десь у вирві барвної круговерті, у відлунні романтич- Чого вигину рамен явлено дивну маску трикутник зонтражурного затінку. Попід тим примарним серпан- Ком -- погляд втоми, карби ранніх розчаруван» Ще виразніше постають риси тярському портреті жінки з че золоссі, створеному уже під час студій таланту У ма. розповідав про свій задум, жартуючи: мовляв, набридло бути ревним спудеєм, вирішив звеселити публіку. У контексті наших взаємин така репліка означала: «Ти зрозумієш, що поза тим»... Байдужий погляд натурниці -- і ледь кумедна зосередженість художника на своєму. Спокійна поза дівчини -- 1 вихоплений у русі фрагмент юначої постаті. Дисонанс, як порух здивування, а отже, поклик до аналізу виникає з самої ситуаційної невідповідності: художник та модель, чия взаємна залежність є аксіомою, психологічно тут існують геть відособлено. Про що ж таки ця картина? Про ту мить, яка початкує новий відлік часу в роботі митця над твором. Про ту пору, коли портрет стає «живішим» від моделі, а маляр достоту спізнає владу «другої реальності», свідомо твореної ним самим у просторі полотна, доки нові незбагненні імпульси не перевершили його задум та не перебрали на себе право водити його рукою. І ще це картина про невидиму снагу речей, які відчувають і матеріалізують саму течію часу. Поймаються хвилями загадкова синява та погожа білінь вбрання. Людська воля наче перетікає в чутливе єство тканини. «Розряджене», спорожніле обличчя-оболонка -- 1 переможно осяйна, мінлива стихія «неживої» матерії: несподіваний полиск-погляд пляшечки з розчинником; поставання етюдника, насиченого динамікою перехресно-скісних ліній, вшанованого центральним місцем у композиції. Що ж зрештою відбувається у середовищі картини? Зміна влади, коли новонароджуваний твір, полотно на етюднику, вже панує над єством художника, а флюїди творчої уяви набувають самостійного життя. Як завжди у подібних Стасових роботах, що серйознішими є його спостереження, то тепліше промениться осоння його усмішки. Постать маляра, героя композиції «В АКАДЕМІЇ», наче віднесено вітром невидимих зрушень, вона ледь «втоплюється» у рамки картини. Де ти, велична поставо Митця? Натомість бачимо його в ексцентричній позі «людини, яка не належить собі». Не вдаючись до ефектних стилістичних ігор, Стас традиційними засобами жанрового живопису відтВОрює складний стан художника на межі свідомого та грраціонального у ЧАСІ ТВОРЕННЯ. Автор дивує і дивується водночас, і тому дитинний захват освітлює полотно тим «гумором співчування», який не згасає у Стасових творах зі студентського життя. А взагалі це роздуми про те, як одного дня, однієї щасливої миті у звичайній майстерні може народитися «світюча» картина.- у Роки й хвилини навчання, можливість малювати натуру, дослухатися до порад педагогів Стас намагався використовувати якнайінтенсивніше. До богемних звичок, поверхової «самоподачі» у мистецькому середовищі ставився як до одного з виявів «псування часу», марнування творчої потенції. Втім, жорсткої непримиренності ніколи не виявляв: якось у розмові з посмішкою натякнув - - мовляв, з міркувань «самозбереження». Адже мені добре було відомо, як переживав він «гріх дорікання» іншим людям. Уява малювала йому тяжку гризоту, котра нібито в'ялила людей, уражених його зауваженнями.. Водночас дедалі гострішим ставало Стасове чуття відповідальності за довірений йому Богом хист, дедалі суворішим гартом озивалися в ньому повіви горішніх вітрів Старт України дев'яностих він сприйняв не як поклик до «вільного польоту без меж», а як ситуацію нагального вибору, коли, наприклад, обдарований митець і незлий у побуті чоловік, попри всі свої чесноти, може стати «партачем життя» через національний ніплізм та громадянську байдужість. Ще на початку навчання в училищі Стас здивував викладача історії тим, що на вимогу написати реферат про котрогось із українських провідників минулого відгук- відчуття включеності до сонму інших піднесених голосів. Музичні асоціації зринають тут повсякчасно, бо ДЕРЕВО осмислюється Стасом як ідеал вкоріненості та окриленості воднораз, де панівний, родовий голос, єдиний пластичний мотив розгалужується і плине, мальовничо бринить на зламах --«єколінах», розлітається приском снаги і зливається з повітряними струменями, матеріалізованими через легкі лінії та штрихи. Оприявлення невидимого -- повітряних повівів, силових потоків -- походить тут не з бажання відтворити певний природний стан чи настроєвий імпульс, аз бентежного осягнення єдиної всепроникної структури. Певно, саме тоді стежкою власного досвіду хлопчик дістався істини, дуже близької до тієї, що її сформулював Василь Стус в одному з нині надрукованих листів: «Поезія -- це подих небуття. Це повів у Бозі (тобто стан Божої субстанції) нічим не спонукувані, просто НАЯВНІ сліди саморуху природи, просто вітер Усесвіту». Ієрархами саду постають на Стасових образках могутні груш. Тут усе заперечує статистику буденного зору. Тут дерево -- чаша світової енергії, гілля -- викиди океанічних струменів. У весняних мальованих візіях дерева квітують чи квітом, а чи зірками. Саме квітування -- це звільнення «світючої» снаги дерева, це вияв небесного у земному. . Так розуміли суть квіту старі петриківські майстрині. До речі, спостерігаючи за рухами Стасового пензля о тій порі, я щоразу дивувалася їхній подібності до рухів руки Надії Білокінь. І хоча Стас ніколи не вдавався до декоративного розпису і з Надією Оврамівною йому вже не випало запізнатись, його образи періоду відкриття САДУ озвалися саме тим, добре відомим мені «прапетриківським» танком руки. Влучні мазки-дотики, ритмічні злети-скидання пучки і вигини кисті на тяглих лініях - Доля дарувала мені зустрічі з Надією Оврамівною Білокінь за два-три ЧЕРВЕНЬ, ЧИСЛО 6 (60), 1999 РІК

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин