Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗
Слово Просвіти, №61 за 1999 рік
Слово Просвіти, №61 за 1999 рік
чанеує
жорстко-графічне, майже монохромне зо
браження сшафота МААРАДВИОО У центрі картини як про-
а вібруючий, насиченти кольоровими спалахами «гихії ЛЮ (ської органіки. Тут ешафот -- це наче АНТИ-Хреч г, вся сцена з уже безживним тілом Іскз це АНТИ-пієта Дегероїзація страти є викликом давній га й новіший мистецьким традиціям («Может ли ВИД зшафотов пугать"!»). Тут ешафот лякає у пластичною активністю: механічна регу-
зання
своєм пярність перемате порухи невиробленої людської волі. Наче дві мерех гливі ЛлИШТВИ ОРДІЧ ХІДНИКІВ -- юрмисьа та посполитства: хто бідкається, хто лука-
«же
ко козак!
50 мудрує; пориванні, але все то є, зрештою, виявами
хто вболіває, а хто здіймає п'ястука у не- НАЇВНОСТІ» в уже описаному Стасовому тракту-ого поняття, В авторовому погляді на людей
роблять висновків», є 1 гротеск, | гризота, і
«як! Не токір, водночас є співчуття до «дітей нерозумних», є гепло, віддане дивовижному, самовитому єству тка-
нин у ХВИЛЯХ зітхань-Хвилювань, у зламах німої розлуки, у загадкових перебіганнях барвних рефлексів. Ось постає трійця АНТИ-героїв: Іскра -- безкритим птахом, кавалком знеможеної плоті, ще, втім, опроміненої останнім спогадом болю. Ледь вище -- гой, хто тягне засудженого, «ЛЮДИНА-СПИНА», наш понуро-УпокОрений краянин, один з безіменних, беззільних виконавців, сліпа доля в чоловічій подобі, А проте ще «згадує» щира синява його жупана: то був живий чоловік; ще тужить за иого душею наснажли-
ва течія брюзових брижів.. У найвищому куті цього -- петровський солдат. Тут «мовчить»
трикутника гканина-душа: крій камзолу -- чітко конструктивний, обличчя -- наче лялька з вертепу, гострі краї
шалки-кораблика довершують несамовитий силуєт. Отже. що вище до помосту ешафота, то гострішими
стають форми, бездушнішими -- рухи, схематичніпою -- пластика. Там, нагорі -- гострі багнети, вутласті заломи рук: там діють не люди - - заведені ав-
томати. Кочубеєві відітнуть голову, але тримає його УЖЕ БЕЗГОЛОВИЙ крук «з гнізда Петрового». Усе вершиться воднораз: хапають, читають вирок і заміряються мечем. Це механічно вивірена операція... Тож перед нами конструкція -- МАШИНА: щаблі конвейєра ведуть до місця страт. Безжальною механічністю видимих ритмів машина затягує, всмоктує живе, коли воно втрачає вольову стромкість. Конвейєр задіяно на безперервний рух, на безнастанні страти. І годі збити з ритму цей біг хідників тим, хто біля підніжжя лише шамотається у сум'ятті ЧУТТІВ: Наступними жертвами будуть вони - -1 ці полохливі добрі жінки, і мудрагелі, озброєні невиразним «так-таки так!» і запальні до нестями дядьки-промовці. Доки ж будемо лише м'яко-догідним матеріалом, соковитою начинкою, мальовничим начинням? З чого народиться та потужна відпорна сила свідомості, яка спинить машину недолі, конвейєр страху та зради" Ось запитання, з якими йде до сучасників автор картини. Багряна хмара оповиває місце страти. Наче та уроча комета, що у картині про Богдана за раїнців, пролітаючи над степом (бо ж вільний степ і був час на роздуми) - нач посмага вогню, зрештою, опинилась
пустці-пастці і криваво зависла, зуживши сили- Переконана, що інші -- ОБ'ЄКТИВНІ Й проникли
Стасом у «Страті Кочубея та Іскри», довіряв мені «читання» своїх творів без до
стерігала ук- БУВ іще той е та гостра
У безповітряній ві
ї ; ч - - 1 глядачі вікриватимуть ще нові й нові ДУМКИ, втілен
даткових
РА АР - ошо Зо софао Зідь То б 0 Де вважа дра сира дбали З
пояснень, знаючи, що ми мислимо і відчуваємо на одній хвилі.
Під час захисту дипломів найближчі наставники, директор художнього училища О. Годенко-Наконечча тадтримали Стаса; глибоко проаналізував картину рецензент -- мистецтвознавець В. Старченко; професор Української академії мистецтв В. Виродова-Готьє особливо відзначила потяг автора до створення психологічних портретів. Усі співкурсники Стаса виглядали на захисті вельми гідно, явивши в виставковому залі Спілки художників роботи продумані, виплекані, своєрідні. Але на мій -- хай не безсторонній -- погляд, у картині про страту Кочубея та Іскри, як у жодній іншій, палахкотіла громадянська думка, кревний біль та гірко-«світюча» любов...
Нарешті -- академія, мистецький Київ, що кілька років тому був відкрився Стасові світанком визвольних рушень, а тепер постав ніби іншим, зачаєним у сумнівах, поглинутим то елітарними іграми, а то демонстративним «припаданням до джерел». А водночас десь тут -- істинний цвіт нації - - Ніна Матвієнко, Леопольд Ященко, Віктор Іконник, кобзарі, художники, режисери, дослідники мистецтва, рокери гурту «Кому вниз». Називаю постаті, які мали владу над Стасовою уявою. Пам'ятаю, хтось запропонував моєму синові протекцію -- познайомити його з видатними киянами. Стас відповів, що радо на те пристане, коли сам уже являтиме інтерес для тих людей: скажімо, знайомство могло б відбутися на виставці, де б експонувалися його твори, гідні уваги.
Про своє буття поміж студентів Стас розповідав з неповторно ніжним гумором, що його сповнені мальовані портрети хлопців та дівчат у майстерні. Шанував наставників. Особливо заприязнився з чудовою людиною, професором Юлієм Миколайовичем Ятченком. На різних рівнях віку, досвіду, майстерності учитель та учень мали спільні погляди щодо могутнього
потенціалу реалістичного мистецтва.
І хоча взаємини Стасові з близьким оточенням складалися нібито якнайліпше, малярські його роботи цієї доби перейнято полемічною пристрасністю. Козак-вартовий перепуджено задкує перед хитрішим нападником. Січове товариство п'є собі, гуляє, «а тим часом стародавню Січ розруйнували».- Стас чимдалі палкіше закликає позбутися уявлення про історію як про наспівний декор, м'яке ложе, де спочиває сумління
нащадків. Для Стаса історія - - це те, що було зНАМИ. А те, що є чи буде, може мати в основі ту саму модель, коли «не робити висновків».
Остання Стасова композиція озивається Тарасовим словом: «А ПРАВДА НАША П'ЯНА СПИТЬ». Так, його картини надто далекі від карамельних ритуалів: «Без верби й калини нема України». На жаль, «нема
України» 1 без дечого іншого, що існує поза серпан-
ком поетичної символіки. Щоденна побутова безвідпо-
відальність зрештою породжує привид національної руїни. Отже, сакрально-недоторкану сторінку минувшини -- знищення Запорізької Січі - - мій художник заходжується деміфологізувати з якоюсь відчайдуш-
ною звагою, на правах рідної крові І знов -- умовний «очуднений» простір, подібний до середовища «Страти Кочубея та Іскри» з тією драбиною «машини-конвейєра». Натомість у новій картині за атрибути-символи 77 діжки з вином чи пором -- промовисті речі, вирізнені автором з-поміж ачиння коша. Вином чи кров'ю зрошено майдан? То все єдино в ек- 173305600659Ї зистенційній ситуації: М 3 бути чи не бути? Шану-
хо
р-| ХМелю, забутися «сном
| розуму»? Там, де ВИНО ші і КРОВ є не високими | символами причастя, а 4 причиною та наслідком ЧІ безтям'я, - - не Син Божий, а чортеня чатує на М кінець видовиська, і так чо З іі само, яку «Страті.» ре- , й
ї
В. 0 | мічна організованість і а кА «конвейєра» зрештою Р. || пластично ( фактично)
СУМИ перемагала мальовничу
« | стихійність реакцій, так
в останній картині хи-
мерно-барвиста дуга
руху-розвитку впирається у залізний частокіл москальської лави.
дадічу, очні, з, Бо. кодах РВС М о « бЄтер Я
Втім, є поміж веселими козачками та лавою Текелія ще доволі щільна група наших хлопців. І мають вони широкі рамена, гарне вбрання, але то вже -- наче посутеніле-подаленіле, а двійко центральних постатей углибині незбагненно складають червоно-синявий квадрат, хрестато поділений на антизони, наче за формулою шахівниці чи гральної карти. І тут згадаймо давню Стасову композицію «Шахи». Мотив гри-вибоє ру вперше оприявнив там посутню альтернативу, непомітну в буденній течії життя: поки ми, такі щирі й хороші, лірично-розслаблено споглядаємо перебіг днів, ГРА ТРИВАЄ і виграє ХТОСЬ ІНШИЙ -- жорстокіший, свідоміший своєї мети.
Так, гра триває. І чи сумірним є це поняття ще й з грою напівпритомного ба ндуриста? Деко бандурки -- рідкісна у цій картині золотаво-сонячна пляма. Але пальці музики немов угрузли в гримучі піски, вони - - мов далекі постаті мандрівців у пустелі.
Ні поля бою, ні легенди кари,
Лиш кров гнила зродила ржаву цвіль.
На суходолі проклятим отари
Виспівують нудний бандурний біль.
У Євгена Маланюка все аж дуже суворо. Чи достоту так на картині Стасовій? (Можливо, порівнювання творів видатного поета та студента-першокуреника когось і не задовольнить, але ж ідеться про той лік знань, який відкривається митцеві в останній його картині, про ту міру висновкової добірності, що Пп було даровано моєму синові за вік, спресований до двадцяти років). І в цій пекучо-гіркій роботі Стасові не зраджує почуття гумору: козаки на передньому плані Є дещо кумедними у своїй здитинілості. Ї хоча ці троє постали з натурних зарисовок, вбачаю тут непрямі
перегуки з Рєпінськими «Запорожцями» (напередодні вступу до академії Стас виконав чудову копію з репродукції того полотна), а ще -- алюзії до народної картини «Запорожці розважаються» (син любив споглядати її в експозиції Дніпропетровського художнього музею). Та й образ самого сатани, який з-поза спин «править бал» у коші, озивається не стільки Біблійним Апокаліпсисом, скільки «Енеїдою» Котляревського (з-поміж Стасових книжок то була одна з «зачитаних» ним ще змалку). лом Найлиховіснішою постаттю в композиції видається пулу
- ж поцрают ча ОЙ чно и раеецеч ЧР -й -«-"ЧГ Ж рі Зб зно ін
чи сте ни 0 ій хо в б
«ЛЮДИНА-СПИНА» в малиновому жупані.
ід її ми завважили у ка тині «С тка ко
"ж - вають | ооо ія
Р 1
Іскри». Людина без обличчя, зігнута для ярма та за; ; ля поклону, коли ще й здатна до руху, то лише в системі «конвейєра-ешафота». У картині ж про зниз щення Січі, про злочини чужинців за нашої власної лег Ві «зрадоньки-провиноньки» Людина-спина моруто сто-ж вбичить на постаменті-діжці. Правицю випростано майже так само, як у «Страті.», але там -- із зусиллям ча приневоленого тягла, тут же - - як ниций жест припрошування: друта чи ворога -- байдуже, коли вже «правда наша п'яна спить».
Порівняно зі «Стратою-» змінився колорит картини. Барви стали холоднішими: червоножупанні козаки не помічають, як свинцево-сіра, воістину петербурзька імла спадає на майдан. Що далі від переднього гурту запорожців, то урочіше жевріють острівці червонястого: малиновий жупан «людини-спини» на тлі присмеркової лави «останніх» - - наче шмаття роз-
терзаної плоті...
-" -
Достоту вичерпно і безкомпромісно мій Стас явив у творах наслідки того явища, яке назвав багатозначним словом «НАЇВНІСТЬ». Гадаю, уже цим зробив він власний внесок в українське мистецтво нашої до-
би -- доби великих зрушень і - - небезпечної ної ейфо урії, Зроореє
че
краяла Стасові серце. В жона ЗМО ЛОО
б че ч- -
- - . ВІВ - - . "я РИ го «Не пора, не пора, не пора-». млодня яз | - - -- м - я а пр З ВЖЕ "СУ ад т я гай МИР - к Др Ду ії мі ва алі і ія - . г
те, вирушав у путь чи браве: із книжкою суворого романтик: Гетсиманський». Хай же а буття доробок юнака, чиєю рук: ликої напрути. М аз зіяА пр
1 Ж. і
го, що б не робив:
п чи
ню и
полотно -- лише за перевір ючи фарби. - --пиціркурнм ми акцій спосіб. ||
аль РО -
фен в
Ро ПОРЬЕК
"б ре -- б ;
ЧЕ » фазі Гу Ж і ат? і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
