Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

і-й - «"Р|РрРЛРІ 1 111 ; - и пр чн фо нн РУ і здо з Ж голова? ї р з "АР лю к - ЧЛ не ето мо | '"4 - : й от - РА Е п ей рда цем ого о ре рат ї | з ч- . 2 Па : м кг» п Р 5 т - - ар обо ою - Р'к відправили додому: «Покупець» не приїхав. Правда, через декілька днів Сашка забрали, а Миколу ше двічі завертали додому. Третього разу сказали, що аж диву дається: як же отак можна, не по-хазяйськи, ставитися до солдат? Мати тихенько плаче, -- боїться, аби не втрапив Микола в яку лиху історію від безробіття. А сам новобранець поволі втрачає ентузіазм і охоту до служби, бо вражений, м'яко кажучи, такими безпорядками там, де все має бути чітко і злагоджено. Вислухала я цю історію і стала пильніше оглядатися навколо себе. А 5 липня на Центральному залізничому вокзалі стала свідком такої картини: парапети і тротуари вулиці Комінтерну, що веде до «серця столиці», обліпили спечені на сонці новобранці. Хто парився у вантажівках, критих брезентом, хто всівся просто на хіднику, хто напівлежав, приклеївшись до паркану. Сумні рекрутські очі стежили за перехожими, які ба идуже, ба, навіть насторожено обминали зграйки юнаків із вибритими лобами. Нікому не було до них діла. Поїзд, який я зустрічала, запізнювався на кілька годин. Тож мимоволі стала наглядати за хлопцями. Перебрані, захарчовані обличчя -- соціальний клас і статус визначаєш одразу, без анкети. «Синочків», годованих з урахуванням корисності «Мультитабсу» і англійської мови серед них не спостерігалося. Музика, бодай «Прощання слов'янки», якщо вже не ЛИПЕНЬ, ЧИСЛО 7 (61), 1999 РІК хлопчачих очах читалася як покарання за гріхи, не ними скоєні: юнаків принижували на очах вокзального люду звично і байдуже. Аж ось і зграйку «щасливчиків» провели -- вже й у форму перевдягли та у «кирзаки» взули. Останній у строю налягав на ніженьку, наче Довбуш, хоч на знаменитого гуцула мало чим скидався. Намуляна нога у важких чоботах в сорокаградусну спеку бойовитості не додавала Давно позбувшись сентиментальності. раптом відчула, що плачу. Оплакую і новобранців, і себе, і військо українське, яке так похмуро й знущально поповнює свої ряди. А ще від тої приреченості, яка повисла над всіма нами, а ми не помічаємо п: яке майбутнє у тої країни, що так послідовно, десятиріччями принижує своїх чоловіків? Ось сидять вони на хідниках, -- генофонд нації, як сказав би соціолог, і одвічне, чоловіче - - захистити! -- поволі переплавлюється на липневому сонці в агресію, у страх, у безвір'я, у-хто його знає в що, і як все досить нам в українській крові братовбивчого зла громадянської війни і утробного страху 33 - - 37 рр. і суспільної юшки казанів часів «великих строек».. Коли ж вона прийде, ота радість -- послужити громаді, «любов к Отчизні де героїть», коли, коли, коли, державо, ти зрозумієш, що ти - - незалежна?! «Перегрілася на сонці дамочка», -- подумає вистачить тактики і стратегії, аби пояснити, чому Миколу завернули з липневої черги новобранців і чому не передбачили «покупці» чіткого відправлення свого товару 5 липня 1999 року. Поспівчувають мені лише матері новобранців та ще, хіба, двірничка з Миколиного двору: роботи їй додалося, бо Микола ї його друзяки допізна лузають насіння під тополями, рвучи гітарні струни серед ночі, -- ні на роботу, ні в армію їм не йти. Місця закінчилися . П. ПАН-НЕ-ПРОПАВ -- щасливий володар білої хусточки. Його ім'я настільки відоме, що навіть називати не хочеться. Тим більше, що всі його писання починаються з «я». «Я, їм'ярек, зустрічався з Горбачовим». І прочая, і прочая- «Иньжх уж нет, а те далече», як сказав класик От і пригримпв, як гроза на голі дерева, на київські бульвари, аби пригадати тих, хто, в щирості душевній, вважав його своїм колегою, однодумцем, а то й другом. І полилися спогади сивого, або точніше, лисого чоловіка брудним потоком. Хотілося йому дістати за живе навіть мертвих, хоч про них, як відомо, говорять або добре, або нічого.. Громадськість, а точніше, письменники українські, на випади «спритного пера» відповіли, як і належить, -- ігноруванням, бо художні прийомчики «возвращенца» характеризуються на рівні мерзенних випадів дріб'язкового в своїй суті ненависника. ПАН-НЕ-ПРОПАВ зайшов з іншого боку: став вправлятися у вигадуванні або підборі деталей, які б викликали огиду і зневагу до змальовуваних ним людей. Скажімо так: десятиріччями зберігав у своїй душі пам'ять про те, хто як сякається, як користується носовою хустиночкою.. Спогади тим більш пікантні, якщо взяти до уваги, про кого йдеться: нині -- відомих поетів, депутатів. І все ко -Ф якось про тих, чия українськаст» забав родна відомість давно набули уста б Цим поетам заради іміджу характеру в яких далях доведеться нагадувати, горні, вони побували, з ким пиво-меди пи- За них говорять вірші. Ось чому заздрієт?»: звичайна захалявна заздрість зирить У вузькі щілини улесливо усміхнених очей - ПАН-НЕ-ПРОПАВ не втомлюється підкреслювати своє благородство в по" ходженні, вихованні, світорозумінні, свою широту поглядів, що, буцімто, ставлять його в ряд «громадянів світу». 1, звичайно, ж, не пропускає нагоди копнути ногою то українську книжку, то 11 авхора, то видання, яке турбується долею України. І всеце -- показово-гидливо відкопилюючи вузенькі губки, не втома" ючись нагадувати, що від нього дооре пахне, а в кишені -- завжди напоготові біленька батистова хустинка.. І пригадалася мені давня, студентських ще часів, історія, яка й подосі викликає відразу. | В одному студентському товаристві виокремилася групка ось таких, яким, либонь, був ПАН-НЕ-ПРОПАВ за часів своєї молодості, молодиків. Гарненькі, чистенькі, грамотненькі, вони, звичайно, виділялися на тлі тихих 1 сором язливих, скромно зодягнених учорашніх селюків. Розважалися чистюлі теж своєрідно: увечері вони вирушали на центральний проспект міста, що йменувався на слензі компанії «Бродом» і підпгукували собі жертву. Неважко здогадатися, що жертвами ставали якраз такі вчорашні селюки. Компанія розпочинала «сафарі» -- рухалася за нещасним, по черзі плюючи в спину, на благеньке пальтечко чи піджак Робилося це, звичайно, непомітно - - «веселуни» боялися отримати «по фейсу», але водночас їм подобалося псувати комусь життя. Чимось подібним займається і ПАН-НЕ-ПРОПАВ, а їдучої слини у нього більше, ніж доста. От лише хочеться запитати: хто ж та групка, якій це все подобається, хто весело ірже і гигоче, втішаючись плювками «визнаного і вигнаного»?. Здогадатися неважко -- вони й самі являють нам свої випещені мармизи на сторінках тих же видань. І такі всі «широкомислячі». і такі інтернаціональні, і так їх посвітах шанують. От тільки в Україні вони малошановані і маловідомі. Українці їх не знають, не хотять знати чи запам'ятовувати їхніх імен та тхорячих облич. Так ; лишаються на узбіччі скандальні володарі білих батистових хусточок. А що хусточка? Використав та й кинув. Та й ніде правди діти -- у кожного свої балади буднів.. ПІ. Гиля, діди, на пенсію! -- Господи! -- говорить більше до себе, ніж до Бога моя старенька приятелька, -- Коли вже в Україні буде спокій?! Відповіді, принаймні швидкої. вона вже давно не жде, Але все ще наївно чекає доброї, розважливої поради то з радіо, то з телеефіру, то з повних страхітливих сенсацій газет. Нарешті, повністю зневірившись у самій можливості будь-якої об'єктивної інформації, тається у вищі сфери, Богові Теж не до вподоби давній украіІнський безлад, він Дивиться на географічні широти, де теж не кривавими пухирями Косово, замис звердо Пана Отця. і Іниті краще -- виброджується 3, З: Люють нові теракти курди, все чіткіше забарвлюються червоним нафтопроводи, спека, цунамі дощі по мінялися місцями | ; Мені чомусь же все частіше спадає на думку давно колись почута коломийка А півсвіту втина виб є, А півсвіту буде... А що мені з того світу, Як мене не буде"! Здається, патріархальні діди й бабусі українські, що мали за звичай думати про майбутнє своїх ануків 1 правнуків, назавжди відійшли на небесні долини прихопивши з собою 1 цю властивість, а нинішні старі, доведені до відчаю, з усіх немічних сил тримаються свого минуло. го, та ще й намагаються нав язати його онукам. Минуле з пенсією і доступним хлібом та вистояним у чергах молоком, з товарами на спеціальних ветеранських поличках нині їм здається справжнім комунізмом.. То й поспішають висуванці комуністичні, навряд чи знаючи мою коломийку, наспівувати оте «А що мені з того світу» - Їхнє мислення не простягається далі життєвої межі пенсійного електорату, бо й самі вони пенсіонери. Гляньмо, всі висуванці далеко не юнаки: і Кучма, 1 Мороз, 1 Ткаченко, і Марчук давно вже мають онуків, не раз зізнавались у любові до них. От тільки часу на дідівські турботи не вистачає політичні клопоти відволікають. А новоспечений рухівець, пан Удовенко, либонь, уже й правнучків має -- вік давно дозволяє- І спадає мені на думку крамольна, але цілком житейська думка: -- Гиля, діди, на пенсію! Бавте онуків, виховуйте їх хто в командно-адміністративному, хто в партійному, хто в демократичному дусі. Забезпечте собі душевний спокій, а державі - - розвинене розматття політичного спектру. Колись, ще за СРСР(у), Брежнєва, Андропова, Черненка народ інакше як «кремлівськими руїнами» не називав. І Єльцин, як бачимо, не кращий. То що, вперед за Росією?! Заведемо ще й київські руїни? Ні, не хочеться. Досить аналогій з «Великою Руїною»! Час будувати, а не фарбувати старі фасади передвиборчими білилами. Та й молодому якось зручніше рухатися вгору хиткими риштуваннями, якими в наппий Україні обнесені і економіка, 1 культура, і побут наш, тричі оплаканий. Чи й зовсім ми занепали в пенсійний морок, що не розуміємо: більше ладу дає молодий, на силі чоловік. Який би й на президентській посаді не забував: мине часовий термін його керування державою 1 не персональна пенсія та персональна дача його чекають, а робота, яку ще потрібно буде знайти; що молодий, досвідчений розум гнучкіший, не вражений маразмом чи склерозом; що старий віл стоїть, а молодий -- тягне, що лише не ветхий роками знайде спільну мову з молодими. Ї коли є серед багатьох кандидатів, мічені їхста рою системою і ста рими зви: ками, молодий. завзятий, розумний, освічений і. нівроку, -- гарний чоловік (не сором 1 світові показати!) - - то чому бі не повірити йому? Та й чи не пора довіряти владу людям нового, українсь" кого гарту -- які говорять, думають. мріють українською мовою. для українців ' про українців?! 1 -- суто для жінок -- чи не чає обирати нам чоловіка, повного бажань ! поривань, а не лише спогадів. Залиши" мо спогади, п ро славне і не дуже славне минуле дідам, а владу віддаймо му чин, -проможному подбати про ма?" бутнє не лише для себе, а й для інши Для всіх. Для України Любов ГОЛОТА Еі і "ТИ ВООЗ рення с оон аб аж ень || ті СІ т Со І я б р а бен з Сіотучо оо її го Гі Р. Я іуєв УР

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин