Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

ЗА СКІФСЬКОЮ ЗАВІСОЮ щоб трупи розіп'ятих подвоювали жах підко- 1 («ОО ТІЛЬКИ Но накру мено довкола понятти джерела доводять одне, а МИ Щи, наче ж не о кІфФІя осі обгрунтовуються визначення суперечливі, діаметрально протилежні Одним ніяк не виборсатися а тенет хибних теорийї. Другі п аапалі рвуть кайдани, якими ще ачора сковувався розум, зосліпу переходять мл одних крайнощів до інших Наукові інтелектуальні сили не готові схХи- "итися до думки, що від первоз яви людини на обширах, які відомі як етнічні українські землі, мусить снуватися родовід одного з найбільших тепер м Сврогпі шародіщ, котрим справіку на споїій батькійщині, ні від КОГО не вІДНЯТІИ, НЄ агарбани, а Ууспадкованій одвічно від попередніх поколінь нах тупними Якщо смислом чи НІ сього життя в науці було освячення оложень про формування україшської нац української мовив ХТІУ-- ХУ століттях нової ери, то кою ж живлющою водою окроплю- вати очі, щоб прозріти? Коли ж у силоміць нав'язувану фальш ніколи не було віри, то це ще не привід для того, щоб перевертати усі попередні наукові здобутки догори дном Спробуймо простежити за золотою ниттю родово- ЛУ українського народу в тих глибинах проминулого, де її зблиск таки ж примітний Не напружуватимемо зір, щоб проникнути крізь «кімМерійськийм морок: Окиньмо поглялом ближчі відстані. Пригадавши повідане батьком історії» Геродотом, чи ж не маємо права зробити висновок скіфи, Скіфія м Велика й Мала -- це не самоназви. А найменування, що були вліплені, як висловився б чаш великий земляк М. Гоголь, давніми грека- Всюдисущими еллінами, котрі за найдавззших часів не тільки оглядали світ, а и зали-пили неоціненні писемні свідчення про близькій далекі краї та содіюване в їхніх межах. У Північне Причорномор 'я, до якого греки виявляли неабиякий інтерес, вторглися кочівники зі Сходу, розгромили кіммерійців, підкорили тих ітих слабших на немалому обширі, запанували, як головна сила, в тій частині світу, на яку й греки посятали, припливаючи сюди на кораблях та засновуючи свої колоні не тільки на узбережжі, ай у пониззі Дніпра. Нове утворення, сказати б, царство, пад зверх- Ми ності - - СЮфами В «Історії» Геродота Скіфія неміряна. сказати, бників, чужі ім. охрещено скіфами рез те, никами воні начає: ті, що живуть По той і вітру. насолоджуються сонячним світлом. Ще за сиводав мор за обітницею для пол уславляли шановних честь лікійцем Оленом пімнами. хненними римами земної кулі. За частияі не зайди-скіфи, ністю ми ніякі павіть рених»".. ністю кочових супостатів греки нареюти Скіфією, а вавилонське стовпотворіння люд- п кордони чітко не окреслено. Вказано ті й Ті краї, мовлено, хоч 1 Надто скупо, про різні племена, народи, чи, може, точніше було б народності. З-поміж них, очевидно, названі й такі, до яких не добралися завойовники, вивергнуті з бездонного черева Ази. Алей ті, за розсудом давньогрецьких мудреців, а головне, за розчерком Геродотового пера, віднесені до Скіфії та й прозвані скіфами. Як шапкою-невидимкою, накрито назвою скіфи незліченні корінні племена, відмінні від загар- Не переконуватиму, що було занурено з великого розуму еллінів У купіль Скіфії й автохтонів, котрі -- невід'ємні ланки в неперервній родовій лІнИи українського народу: Не доводитиму, що, хоча 6 і паигрше, ніж інши, описані Геродотом гіпербореї - - не ХТОСЬ інший, як прямі напп попередники, найменовані саме так від греків чешо вклонялися Сонцю. Сонцепоклонє себе виказували того давнього історичного періоду: Грецьке Н уретотетот о0збік північного нини, перед У століттям дон е. ппербореї линули помислами за синє е. знайшли братів по духу, віруваннях на острові Делос, виправляли до них посланводі чоловіків, очевидно, егшення пологів. Делосці гостей складеними на їх Освічений російський поет Олександр Блок формально не погрішив супроти істини, нат- «так, скіфи людства- Нерозуміння, чи то зумисне суперечливого, й менш обізнані, - - протилежне. А загалом на те виходить, що спільними зусиллями істина затуманюється, а не з'ясовується. З давніх-давен мудріші спостерігали й зауважутвали: час перемішує держави й народи, Мабуть же, чутливе, як притаманно Жінці, серце музи історії Кліо мусило обливатися кров'ю в період так званого Великого переселення народів -- ТУ-- МП століть нової ери. Тоді на Європу нещадним дев'ятим валом накотилося чергове кочове нашестя з! Сходу, усе з тієї ж Азії, назване уже не зід греків, а від ромеїв, від мудреців Візантійської імперії гунським. Курява потьмарювала сонце й небо Земля стогнала Й угиналася під копитами тьми тьмущої коней. Людський голос глушило ревище худоби, скрипіння двоколісних возів, простонародна назва яких -- бідарка чи ж не тоді з'явилася в мові автохтонів 1 перейшла в українську. Неозорий -- євро-азіатського розмаху -- вир захопив численні племена, народи Великої Скіфії, савроматів, аварів, германців, пригасив експансивні посягання східної Візангійської імперії і західної Римської, загарбницькі легіони якої намагалися переправитися і через Дунай, але забракло потути. Бо ж водночас мусили приборкувати 1 франків в осередді ковтиненту, 1 гордих бриттів на островах далекого Альбіону-- По-сучасному кажучи, перекроювалася карта Європи. І ось тоді, з крутовир'я етнічних перемін, зринають етноніми, з якими виходять на світову арену ті, що, всупереч найстрашнішим лихоліттям, утверджуються в колі народів світу як слов'яни. оби вирізнити їх у земній юдолі, достатньо навіть писемних джерел, не кажучи вже про археологію. Але нинішнім вправним перам вдається і явне, очевидне вималювати неймовірним. Дотепер таке ж, як зі скіфами, крутійство, чи, м'яко кажучи, непорозуміння з гунами. Затуманюється розум неутаємничених та й квит. Звернімося хоча б до твору остготського історика Іордана «Про походження і діяння гетів». Оповідь доведено до 551 року. В полі зору -- і просторінь, яка нині в межах Украї- ни: «У Скіфії першим від заходу проживає плем'я гепідів, оточене великими й славними річками; на півночі й південному заході протікає Тізія (Тиса - Ред.), з півдня ж цей край відсікає Данубій (Дунай - - Ред.),а відсходу- - флютавзій (Олт. -- Ред.); стрімкий і з чорториями повсюдно, він, Оушуючи, котить хвилі у води Істру. Поміж цими ріками простятається Дакія, яку, немовби короною, огороджують скелясті Альпи. Пд їхнім твим схилом, що знижується в бік півночі, починаючи від місця зародження річки Вістули (Вісли. - Ред.), на неосяжних просторах розселилося багатолюдне плем'я венетів. Хоча їхні найменування тепер змінюються відповідно до різних родів та місцевостей, все ж вони переважно називаються склавенами й антами. Склавени проживають від міста Новиєтуна (вірогідно, Нове Місто на річці Саві. -- Ред.) і озера, яке називається Мурсіанським, до Данастра (Дністра. -- Ред.), ана північ-- до Вісли -- у них не міста, а болота й ліси. Анти ж -- найсильніше з обох племен - розселяються від Данастру до Данапру (Дніпра. -- Ред.), там, де Понтійське море робить вигин.- Після того, як зазнали поразки герули, направив |Германаріх| військо супроти венетів, котрі, хоча й заслуговують на презирство через слабкість їхньої зброї, були, однак, могутніми завдяки своїй чисельності й пробу- вали спочатку супротивитися. Та нічого не варте велике число не придатних до війнНИ, особливо тоді, коли сам Бог попускає та ще й незліченно озброєних наступає. Це венети.- походять від одного кореня й нині відомі під трьома найменуваннями: венетів, антів, склавенів. Хоча тепер, за гріхи наші, вони лютують повсюдно, але тоді всі вони підкорялися владарюванню Германаріха- Після смерті короля Германаріха остроготи, відірвані од везеготів і підпорядковані владі гунів, залишилися в тій же країні, при у зоб загалом -- Бе Ті», За визначенням цьому Амал Вінітарій удержав усі знаки свого ів, скіфи, що заявилися з неосяжної А зії, панування- Наслідуючи доблесть діда свого гррчучи страх навіть на синів Еллади аж ген Вультульфа, він, хоча був нижчим од Гермакегувюн Коріння наріха за щастям і удачами, з гіркотою пере- Якби українському народові не випала лиха доля віками нидіти в накинутому чужоземни"- ми загарбниками ярмі, то в духовному небі над ним, поза всяким сумнівом, сяяло б імя мученика Божа, було 6 прилучено страдника до лику святих, ушанувався б він як один З найперших державців, проводирів свого на- роду. Щоправда, вдаватися в історії до умовного способу -- річ невдячна. Можливо, ближчого майбутнього зміцніють національні інтелектуальні сили й зуміють утвердити ім'я Божа як достойне всенародної пошани. Хоч у скандинавів, котрі почувалися безпечніше на північному краю Європи, й змигує назва українського становиська Аттіли як Гунагарду (гунського міста. -- Ред.), з цією кочовою навалою не утворилося чогось на взірець Скіфії, не вписано в історію якоїсь Гунії. Після смерті Аттіли завойоване ним швидко набувало природніших форм. Спадкоємцям його влади, синам, що знесилювалися вроздорах, готський король Велемир «завдав таких ударів, що од ворогів залишилася якась дещиця; примушені втікати, вони взяли напрям у ті краї Скіфії, якими плинуть води річки Данапру; своєю мовою гуни називають її Варом..»? Іорданові описи останніх років перекриваються оповідями знаменитого візантійського історика Прокопія Кесарійського, доведеними до 565 року. Йому не до гунів. Їхні часи спливли. Тепер на тих же обширах перед очима Візантійської імперії -- інша головна сила: «Ці племена, слов'яни й анти, не управляються однією людиною, але звіддавен живуть у народоправстві (демократії), і тому щастя й нещастя в них вважається спільною справою. Та й у всьому іншому в обох цих варварських племен життя й закони однакові. Вони вважають, що один тільки бог, творець блискавок, Є владарем над усіма, і йому приносять у жертву биків та справляють інші священні обряди. Судьби вони не знають і загалом не визнають, що вона стосовно до людей має якунебудь силу, й коли ім вже зовсім загрожує смерть, як пристане хвороба, чи на війні опиняються в небезпечному становищі, то вони дають обіцянку одразу ж принести богу пожертву за свою душу, якщо уникнуть смерті; урятувавшись, вони приносять у пожертву те, що обіцяли, і гадають, що спасіння ними куплене ціною цієї пожертви. Вони пошановують річки, німф і всілякі інші божества, приносять пожертви усім їм іза допомогою цих же пожертв учиняють гадання. Живуть вони в убогих хатинах, на великій відстані одні від других, й усі вони часто змінюють місця проживання. Вступаючи в битву, більшість із них іде на ворогів з щитами й дротиками в руках, в панцири ж вони ніколи не вбираються. Іниі не вдягають ні сорочок (хітонів), ні накидок, а одні тільки штани, стягнуті широким поясом на стегнах, і в такому вигляді йдуть на бій з ворогами. У тих і тих одна й та ж мова, доволі варварська. І зовні вони не відрізняються одні від других Вони дуже високого зросту й великої сили. Колір шкіри й волосся в них дуже білий або золотистий і незовсім темний, але всі вони темно-червоні. Спосіб життя у них, як у масагетів (предки аланів, що з прикаспійських степів прикочували в Північне Причорномор'я - - Ред.) грубий, без будь-яких зручностей, завше вони вкриті брудом, та, по суті, вони непогані Й зовсім не злостиві, але в усій чистоті бережуть гунські звичаї. В давнину називали ці племена спорами («розсіяними»), гадаю, тому, що вони жили, займаючи країну «спораден», «розсіяно», окремими поселеннями. Тому й землі їм потрібно багато. Вони живуть, займаючи більшу частину Істру (Дунаю. -- Ред.), по той бік річки»". Звичайно ж, упередженість до тих, кого позбавляла Прокопія Кесарійського об'єктивності. Критерії, за якими народи поділялися йди непевні. Чи ж не доказ тому хоча 6 і писемне зауваження сирійського автора Лоан- на Ефеського від 581 року про те, що «нар: РіЖ ї , ото котсай т Ж - Р - 2. У Р ня: У пий Деякі наші історики полюбляють педалювати на тому, що на землю, яка нині Україна, хто тільки не заявлявся: прохідний двір та й годі, на якому аборигенам і місця немає Та хай там що, головне, визначальне в історії нашої землі ніяким словоблуддям не прикрити. Попри всі напасті зусебічних завойовників, воістину в юдолі невпинної борні виживали ті, що склали український народ. А вороги щезали, як роса на сонці Наприкінці УЇТ століття Візантією правив імператор Маврикій (582--602). Залишив нащадкам повчання під претензійною назвою -- «Стратегікон». Поділився власним досвідом і міркуваннями: яку політику вести і як воювати з «варварами». І хто ж протистоїть імперським замірам на Північному Причорномор'ї та вище" «Племена слов'ян і антів схожі за тим, як живуть, за своїми звичаями, за своєю любов юдо волі; їх ніяким способом неможливо присилувати до рабства або до покори в їхній країні. Їх багато, вони витривалі, легко зносять спеку, холод, дощ, голизну, нестачу їжі. До чужинців, які до них прибувають, вони ставляться ласкаво та, виказуючи їм знаки уваги, при переходах з одного місця на друте охороняють їх, коли це необхідно, тож коли б виявилося, що через недбалість того, хто приймає у себе іноземця, останній потерпів од якоїсь шкоди, проти винуватця починає війну ) той, хто перед цим приймав у себе чужоземця. Тих, кого взяли в полон, вони не тримають у рабстві, як інші племена, скільки завгодно, а, обмежуючи строк перебування в рабстві, надають можливість вибору: за бажанням -- виплатити викуп і повернутися додому або залишитися там, де вони перебувають, на правах вільних і друзів. У них дуже багато ем різноманітної худоби та плодів земних, те ЗОРЮ лежить купами, особливо ж просо й пшениця. Скромність їхніх жінок перевищує саму природу; як наслідок, більшість із них сприй- | мають смерть свого чоловіка як свою власну й У: самохіть задушують себе, вважаючи; що: |, діння у вдівстві не є життям. ' " 7! Вони оселяються в лісах, побіля незручних річок і озер, влаштовують у своїх житлах по | кілька виходів, остерігаються небезпек, які на М. них чигають, що цілком природно. Усе необка хідне для себе вони закопують у потаємних схованках, а відкрито нічим зайвим не володіють і ведуть життя бродяче. Вступаючи в бій зі своїми ворогами, вони полюбляють битися у місцях, що заросли густим лісом, у тіснинах, на обривах; з вигодою для себе влаштовують засідки, атакують несподівано, хитро, і вдень і вночі, зигадуючи багато різних способів. Досвідчені вони також і в переправах через річки, переважаючи в цьому всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді Отож часто деякі з тих, котрі залишаються вдома, а тут на них зненацька нападають, занурюються в пучиву вод. При цьому вони держать у роті заздалегідь виготовлені великі, продовбані всередині очеретини, які стирчать над поверхнею води, авони самі, лежачи навзнак на дні річки, дихають в такий спосіб. | цеможуть витерпіти протягом багатьох годин, через що ніяк не можна здогадатися, що вони тут є. А коли й трапляється, що очеретини видно зверху. то недосвідчені люди приймають їх за такі, що ростуть з води, а вже хто знає про ту хитрість, той здогадується про очеретину по тому, що і ли или а

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин