Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

р и о - - Жечта: оо В ; а-л "об -- лк То 1 Чою і. Радо роде ска Дб о. п 1зна 18 НІ я пей; З зву вно - оо зано хр Р т жо го увівів са ие За дії в саморуху природи», як пс ет. 7 реко й по отре п ванн : була простою: - оре реє в - б «Ї гі и рої . і пастор. Тягла л лінія ню вдих мене, двоюрідну пців-ОдноОкЛласни ків. му: у-шістнадцятому роках життя, вже крона нав: ВІ и жорстко-нескитну скелястість світобудови, г рідний степ у вимірах не настроєвих, а ол зезкомпром сних, - - Стас і в обличчях відкри- - Р ва (ває дяка внутрішніх пошуків та змагань. Одного | дня він узяв аркуш цупкого рудого паперу і попрохав мене «посидіти так» (я саме писала щось за тим-таки столом, оспіваним моїм художником у «кристалічному» натюрморті). Портрет було виконано дуже швидко, їі я у захваті зазначила, що це є початком «нового Стаса». Він відповів таким знайомим мені поглядом, сповненим задоволення і завзяття! Невдовзі у тій самій техніц фувуєтем на рудому пакувальному папері) Стас з ще два моїх портрети: один -- з рукою, у отному правому повороті, другий -- проти вікна, я ва другому плані (тут він послугувався ще й | ро "хоча кожний портрет є самодостатнім, а - образ, кає конструктивної умовності, впізнаваним, тадаю, що головним у роботі над цією графічною трійцею було не так дослідження моделі, як чуттєве прилучення до самої суті портретування. Просто обличчя найближчої людини першим відкрило Стасові канал нової, вищої виразності. Адже саме через промінь духовного зв'язку портрет та його модель мовби разом входять у зону особливої щільності. Тут немає потреби у мовленні слів, бо саме середовище передає сигнал реакції, передчуває яву потаємного. Джерела світла тут є живими суб'єктами спілкування, перебіг тіней знакує перелоги думок. Отже, три портрети являють різні стани у пульсації енергочутливого простору. Перший портрет (ледь опущена голова у майже профільному повороті), попри звичайність композиції, озивається небуденними прозріннями автора. Смути бентежних штрихів, плями разючих затемнень проймають довкілля, торкаються обличчя і-- набувають нової якості, збираються у гармонійні сполуки, близькі до надійно-усталених декоративних акордів. Так матеріально відчутною постає концепція наснаги у єстві людини ЗОСЕ- РЕДЖЕНОЇ. | Другий портрет, з рукою, відтворює ПОГЛЯД як вислід роздумів, як звагу на вчинок. Рука (нарисована дещо непевно, бо уроки з пластичної анатомії ще попереду, але вже «заряджена» ритмами тогочасних «кристалічних» поштуків), ця рука, ніби свідчить про попередню позу і попередній стан, подібний до стану у першому портреті, коли повіки було опущено, риси ваддано лише порухам думки. Аж ось -- ПОГЛЯД, як вибір. Тут зір людини -- героїні портрета -- не фіксує наявну картинку, не відбиває зовнішнє, а висвітлює внутрішнє. Форми змодельовано доволі жорстко. Тепер пластичні карби тривот щільно опосідають поличчя. Противагою їм -- перегуки ясних кіл, світло доарілої волі. Третій портрет, з вікном -- м'якший і загадковіший водночас. Активність середовища виявляється тут не у буремних викидах, а у благосному розпросторенні темних пасмут. Зрештою, головним героєм портрета є, може, і не людина, а вікно -- і не через саму лише специфіку контражурного ефекту. Хрещате «надбрів'я -- перенісся» вікна мовби віддзеркалюється у контурах проділю та рівних пасом обабіч над чолом жанки і далі римується з обрисами брів-носа на обличчі. «Погляд» вікна наснажує простір, його снага ж ЛИПЕНЬ, ЧИСЛО 7 (61), 1999 РІК З здо щей пофудоїй «Лю ой -з інь оійнй Рита РР а о перетікає композиційно позначеним шляхом і сповнює героїню супокоєм задуми. У цих трьох портретах, гранично узагальнених 1 позбавлених аксесуарів, модель, проте, незбагненно являє свою НАЦІОНАЛЬНУ душу, яка прагне дати собі раду поміж урочим драматизмом візій та подихом горішньої тиші. Водночас у цих портретах мовби тривають пейзажні переживання Стаса тієї пори. Героїчна гіперболізація степової пластики озвалась у явленні людської голови як монументального природного утворення, своєрідної персоніфікованої «гори», де рельєф напруги і ризику вінчається досконалою «верховиною» -- дугою кіс зі стежиною ясного проділю. Втім, у подальших портретах цього періоду «верховини» змінюють свої обриси залежно від вдачі моделі. Вони мовби здіймаються хмарами над зібраним обличчям піаністки Наталі, утворюють м'які струмені над чолом дитинної Дани. Особливо виразно синтез портретного та пейзажного бачення не як розсування жанрових рамок, а як обіймання думкою всеєдиності світу -- унаочнено у портретах прабабусі Ганни. Риси старої мудрої людини втілюють ламані ритми сходження, різкі блискавиці прагнень, розломи розчарувань. Драматичною є сама тектоніка облич у цих ранніх Стасових портретах. Дещо пізніше він відкриє для себе експресивність на основі натурного вивчення міміки, загадкової відповідності поміж механічним рухом м'язів та духовним посвітом людського єства. Але відлуння степу -- його рельєфу, його фактури, його поривань -- не раз-не другий озветься до Стаса, коли він писатиме, надто ж -- рисуватиме голову людини. Великоформатні графічні портрети періоду третього -- п'ятого курсів училища -- то мовби натхненні зображення планет, що їхня поверхня зазнала 1 двигтіння вулканічних мас, і упокорення під погожим поглядом високості. Уже по тому, як Стас самотужки інтуїтивно віднайшов цей пароль єднання поміж живою та неживою природою, йому потрапили до рук аматорські фоторепродукції творів Хуго Хогарта, речника новітньої пластичної виразності на основі довершеного аналізування анатомічної будови. І хоча з його книгою, виданою лише за кордоном, зрештою Стасові так і не випало ознайомитися, мій митець зрозумів, що його власні пошуки мають уже серйозно опрацьоване підгрунтя. Пластичну анатомію Стас вивчав наполегливо, якось ніжно-шанобливо, переймаючися найменшими подробицями. Дорогим спогадом його ранніх літ було те, як дідусь Віктор Опанасович, мій батько, талановитий хірург з покоління воїстину народних лікарів, «малював людям їхні хвороби» і робив це, як добрячий художник, зображуючи тіло і все, що всередині, -- здорове та хворе. Свого саморобного альбома з мальованими анатомічними студіями Стас любив показувати сестрі Дані -- майбутньому медикові. Гадаю, що це навчання давало Стасові стільки насолоди саме через те, що, уже втаємничений у «пластичну анатомію степу», він сприймав цю науку не як допоміжну, а як фундаментальну, науку про єдність живого у світі. Приблизно від 1993 року (Стасові виповнилося тоді пистнадцять) син творив портрети та автопортрети з думкою про композиції майбутніх картин: у дядькові Олександрові він бачив січового стрільця. Його риси, аскетичні й водночас відкриті до романтичного пориву, озвалися Стасові думкою про жертовність української душі. Мене він малював здебільшого у старожитній намітці, навчаючи, як зобразити на обличчі переляк Оскільки ж іще багато років тому ми з сином домовилися навіть за найгірших життєвих обста - вин не втрачати оптимізму, у тих мізансценах я почувалася дещо неорганічно. Тож назагал сеанси закімчувалися сміхом. Однак чудовий сангінний портрет, ПР ЕЕ ОР ОО нний и С. Гречаний. Тягнуть якір (Лоцмани Дніпрових порогів). 1994 р. виконаний Стасом до дипломної картини, являє справді трагічний образ, наче співпереживання з минулим раптом обпекло нас обох видінням близького лиха.. Десятки разів Стас малював батька, також художника. Той позував, коли Стас працював над картинами з життя козаків та лоцманів Дніпрових порогів. Батькова постать була матеріалом для численних композиційних варіацій, підпорядкована щоразу новим обставинам. Воднораз і батькові портрети, творені Стасом як самодостатні, зрештою тяжіють до імперсональності, ніби під час сеансу індивідуальну вдачу моделі враз заступали певні іміджі, маски 1ї уявного буття. Часом батько постає чи не у Кобзаревій подобі, часом перетворюється на чужинця, завсідника східних базарів, а то -- на старого несамовитого характерника. Гадаю, приховане Стасове прагнення збагнути справжню життєву роль усіх своїх картин набуло психологічного виходу у безнастанному «випробуванні» батькового образу межовими ситуаціями історичних драм, у є примітрянні: иого рис до інших, відомих світові і доконечно характеристичних. Уже дещо мовлено про Стасові автопортрети. Тут від завдань загальнофахового вишколу він дуже рано переходить до, сказати б, унаочненого самопізнання -- то через дещо іронічне самовикриття, то через пильний пошук «національної» душі у власних рисах. Дванадцятирічним мій хлопчик занотував у «сповідальному блокноті», що відносить себе до категорії людей слабких | добрих, зазначивши, що сильних ! добрих водночас у світі надто мало Проте, певно, КО" жен, хто знав Стаса, запам'ятав саме СИЛУ позитив: ного впливу, яка походила від усієї його постави Гадаю, творення автопортретів було для Стаса своєрід" ною акцією дійового долання власних вад, зауважу" ваних пильним оком психолога та оприлюднюваних рукою митця. Поміж численних автопортретів не має жодного романтизованого чи героізованого Водночачмімічну експресію як гаку, вираз обличчя у стан! афектів Стас зивчав також здебільшого У процес автопортретуван ня, не ба жаючи обтяжувати ІНШИХ В автопортретах останніх років тчеться єдина НИ?" ча складних композиційних задумів. Власне, За всі беус горюнва НОСТІ рис унвного чені 4 усе 14 - обличчя. пихоп. Дуреного ар ляканого чи

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин