Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

Слово Просвіти, №61 за 1999 рік

шу А ач |. Ря уьябм невев теск зах та злом мІЙ сміхОВИННОГСТІ (на початку цієї розповіді я Згадувала зу Отже, в українському кіно від засіву Ю. Іляєнка та І. Миколайчука він чекав нового струменя парадоксальних трапкомедти, шкодував, що «підпільні Кандрати» байдужий до тутешньої «моди на Далі» так само, як ло всього вторинного, далекого від конструктивної шного надією тлуму Це обличчя а лункого сер гог едовища пашої істОри, де немає жодної хпильки, не перейнятої палким подихом ЧАСУ. 19906 року, пже на першому курсі академії Стас написав сатиричний «ПОРТРЕТ «ПАТРІОТА ». За чолель СЛуУГУуУВав собі, звича йно, сам автор, бо, як Стас гут-там" ПІАЛЖНЯ КОЛИ, не хотілОоси ображати будь-кого з друзів га добропорядних натурників. Моєму худождикові дуже боліло зрадництво тих «свідомих українція», чиї поривання було упокорено вигодами та привілеями Ось він - г антигерой наших ватяно-оксамитових революцій Пиха, душевна порожнеча |і -- органічне повернення до статусу персонажа з бреж- ких «ДОШОК пошани» Можливо, задум цього гроовонаденного портрета доарівав у аурі Стасопої вопленост творами Оноре Дом'є та Георгія Нарбу- 8 усякому разі, зброєю у мистецькій боротьбі зі майстер паважав саме засоби сатиричної 3 зворушливо миролюбне походження Стасового «Червоних рут» розгубилися на півдорозі. гоконечності, Стас, утім, раптом відкриває в засібні сюрреалізму ще не бачені досі зерна майбутніх «Енеїд». Сюрреалізм же в кінематогра фі, у граційно-тіронічних фільмах пізнього Бунюєеля завжди викликав у мого сина велике естетичне задоволення 1 припливи снаги. Тож незадовго до трагічного літа Стас повідомив, що саме вдався до сюр-експерименту в портреті: мовляв, можливо, то буде смішно і дивно, ще й годинничок «потік» на руці (друзі пам'ятають, як незмінно пестливо великий ї дужий Стас називав малі незрадливі речі: «годинничок», «кухлик», «пензлик»). Трапилося так що той твір став останнім автопортретом у доробку мого сина. Портрети здатні незбагненно і незалежно від авторової волі віщувати майбутнє. Годинник потік, бо життя спинилося. Враз урвалось: у мимовільному тайнописі портрета вісьова лінія -- від (очей через перенісся та руку із застережним знаком перста -- утворила залом, такий урочистий, несподіваний у бурлескній стихії задуму.- Шлях живописця, майстра картини малювався Стасові як єдиний і неуникний. Саме так син міг осмислити і виправдати своє існування у вервечці родународу: перепустивши історичний досвід через власне єство, явити його сучасникам у новому світлі. Стас офнював свою особу вельми скромно, тноді надто кри- ТИЧНО, але водночас не мав сумніву стосовно того, що дарований йому хист має дієво прислужитися людям. Це відчуття «підключеності» до єдиного ланцюга, до Спільної, тяглої в часі долі простежується у самих композиціях найперших Стасових картин. Першокурсником училища він виконав малярську композицію «НА МОСТУ», суворо зібрану в колори", Філософічну, наснажену динамікою думки. Міст постає тут як образна модель-архетип: це «калиновий Міст» наших гасень, де молоді літа зустрічаються ІЗ "Рілими, це і вистраждана, вимощена надіями пере-трава пори новітніх змагань; зрештою, міст - - це ТОЙ чорятунок від свавільної течії, який підносить люди" ЧУ понад стихією спонтанного руху. Отже, міст у Ста- сових роздумах втілює ще й думку про усвідомлений вибір. І хоча середовище картини «дихає», міниться, струменить, мовби заперечуючи саму наявність тверді та певного шляху, пафос твору є далеким від імпресіоністичної меланхолійності. Мерехтлива «матерія» простору тут віддає порух думки, налаштовує глядача на «очуднене» сприйняття картини. Групи умовних постатей позначають вузли ситуацій: нелегкий діалог; трійця чуттєвого розквіту; біль самоти; дитя і благословенна опіка. Усе це є життя: драми, що мають вихід, плин, що має напрям. «Рамця» його, бильця обабіч мосту жорстко графічно карбують дороговкази. Цей пластичний образ сполучає в собі оберегово-декоративну регулярність ритмів з гостропарадоксальними синкопами авангарду. Зрештою, конструкції поруччя на передньому плані ліворуч і подалі у перспективі більше нагадують смути похилених драбин. Можливо, це мимовільна алюзія до творів Д. Бурлюка, водночас -- відлуння того метафоричного образу, який мав неабияку владу у світі Стасової уяви: щаблі заповіданого долання; щаблі до поступу чи до згуби; щаблі, що виплекують у людині «образ Божий», 1 ті, що ведуть до страти самої душі: за чотири роки цей образ постане у центрі програмового твору мого митця -- дипломної картини про трагедію «наївної» нації. Поки що ж композиція «на мосту» мовбито й не апелювала до національних почуттів (деякою мірою тут озвалася реакція на тогочасний бум ейфоричної «української тематики»). Але у виразно вольовому імпульсові, у будівничо-позитивних роздумах про спільність мосту та спільність долі уже впізнаємо автора подальших історичних картин. Шістнадцяти років Стас захопився історією лоцманства на Дніпрових порогах. Легендарне і водночас офіційно визнане товариство лоцманів існувало від козацької доби аж до радянських новацій, коли Дніпрогес упокорила «ревучого», а влада заходилася викорінювати пам'ять про волю. Лоцманська громада Надпоріжжя мала свої землі, зокрема у межах ниніінього Дніпропетровська (ця його частина і нині називається Лоцманською Кам'янкою або Лоцманкою). Стас студіював твори Д. Яворницького, вивчав експонати історичного музею, познайомився з останнім лоцманом порогів Григорієм Микитовичем Омельченком, який організував «музей у хаті» 1 розповідав там про побут лоцманського товариства. Стас мав велику втіху від знайомства з Григорієм Микитовичем, мудрим чоловіком, учителем, який зазнав переслідувань у лихі роки. Спеціально для нього Стас написав портрет молодого Дмитра Яворницького у козацькому воранні. То був подарунок на 85-річчя лоцмана. Портрет надзвичайно сподобався Григорію Микитовичу, пов ДВ ювілянта прийшов фотокореспондент з місцевої газети, наш героїчний дідусь волів був постати перед фотокамерою саме на тлі нового портрета, поруч з Яворницьким - - «наче живим». М згодом, уже напередодні вступу до академіі, Стас придбав книгу учня Д.І Яворницького археолога Павла Козаря, перевидану дніпропетровськими ентузіастами-просвітянами через 67 років заборон. Книга являла грунтовний історичний нарис «Лоцмани Дніпрових порогів», 1 Стас вважав, що йому пощастило. Отже, ще на третьому курсі училища Стас розробляє перші «лоцманські» композиції, де двоє головних героїв - - юний хлоп- - С. Гречаний. Епізод Уманської різанини. 1994 р. -ег ПО і б ЧІ А -н оч СПІЛЬНОГО ЧОВНА тепер набирає символічного звучання. Стаса захоплює не смак ризику, не мальовниче кипіння хвиль (син взагалі не любив писати воду), а надійність та злагодженість гурту, який опинився на одному човні чи плоту. Коли товариство і цілий народ усвідомить це як перевагу над бурхливою стихією, анархічною емоційністю, -- шлях буде перейдено без втрат. Потреба обійняти думкою, спонукати до висновків зумовили своєрідний ракурс -- погляд згори, що, втім, не впускає «до кадру» широкі панорами, а концентрується на виразних обрисах лоцманського човна. Він то летить на бистрині, подібний до великої риби з плавцями -- очеретяними «балансирами», то причалює до берега з відпущеними веслами. Саме цей сюжет -- «ТЯГНУТЬ ЯКІР» Стас особливо вподобав, що також не є випалковим. Можливо, найменш романтичну операцію автор являє достеменно переконливо, воднораз підносячися над звичайною оповідністю. Твір цей є концептуальним і вельми важливим у Стасовому становленні. Він утілює думку: «не пора» ширяти на крилах і веслах чайок-спогадів, час приставати до певного берега, час «тягти якоря», братися за спільного гужа, долати спротив гуртом, єдиним потужним зусиллям. Дві барвні домінанти у колориті картини -- червоно-вохристе та синьо-зелене - - нагадують про розписи придніитровських скринь, а поміж тим -- асоціюються з гартуванням криш у вогні. Єдина вервечка людей у човні мовби перебуває у вогнистому горнилі. Чи то є відлунням іншого образу мандорли, сяючого ореола, яким він постає на народних іконах? Ппце визначеніше мотив єдиної линви, ідею спального човна (ковчега) явлено в ескізі до композишці «Гягнуть якір», виконаному Стасом на вступному іспиті до академії мистецтв. Примітно те, що, досконало визчивши конструкцію лоцманських човнів та плотів, мій митець обрав для композиції не оспівані «дуби» -- довбанки із суцільних колод, а плоскодонні човни з дощатими днищами: смуги дощок підсилюють стрункість ритму, як завжди у Стасових картинах, творять вузли поміж лінійною регулярністю неживого та неспогадною органікою людських постатей Коли я дивлюся на композицію «Тягнуть якір» з цим дивовижним жовтогарячим човном, завжди згадую мовний образ, подарований мені ще малим Стасом -- «світюча картина». Мотив СПІЛЬНОЇ ЛИНБВИЙ, тієї символічної «нитки», яка забезпечує неперервність життя, але вимагає свідомих зусиль та глибокої відповідальності, -- ця ідея водила Стасовою рукою, коли ще друтому курсі училища працював над ескізом картини «АТА- позаду, у западині шанців. РОСС робити ескіз вітражної композ ції 1 зе ву не уявити «проростання» лица ої слави ві

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин