ЛИСТ ЧИТАЧА — ДО ДРУКУ! · с. 4сторінка оригіналу ↗
«ДАРУЙТЕ НАМ РАДІСТЬ ЧИТАТИ І ЛЮБИТИ ВАС...»
Слово Просвіти, №66 за 1999 рік
Добрий день Вам, вельмишановна пані Любов Голота! Вибачайте, ми не знаємо Вашого по батькові. Просто випадково нам попався один номер Вашої газети «Слово Просвіти», котру ми, ну просто на єдиному подиху, прочитали від першої до останньої сторінки. Після чого в нас і виявилися радісні й збуджені вигуки-емоції. Оце так газета! Справжній подих рідної неньки-України. Ми, східняки, чого гріха таїти, ще кепсько розуміємось у рідній мові, але ось Ваша газета для нас ВСЕ: Учитель, Порадник, Наставник, Друг і Товариш. Дякуємо Вам, головному редактору і всьому колективу редакції, котрі роблять таке цікаве й захоплююче читання про рідну мову, про неньку- Україну, про славних героїв України. Ваша газета — це наче ковток свіжої криничної водиці у велику спеку. Спасибі Вам! От лише прикро, що Ви вже видали аж 64 номери, а ми лише ось прочитали єдиний номер. Скільки втрачено нами корисної, життєдайної інформації. Що то значить — жити далеко у глибокій і глухій глибинці відірваними від Прекрасного. Нам дуже боляче, що ми багато не читали Вас. Звичайно, коли нашим батькам регулярно платили зарплату, то вони завжди нас радували улюбленими періодичними виданнями. Навіть балували і книжковими новинками. А нині... як любить висловлюватись наш телегерой Микола Вересень: «Просто жах!». Нині читання уже стало — розкіш, щось подібне до «Мерседесу». Ось раніше наш поштар носила велику сумку із причепом, бо кожна хата отримувала 3—5 періодичних видань. А нині — худий планшет із сирітськими листами. Та і в клубі та бібліотеці столи згиналися від різних підшивок. Читай — не хочу. А нині ми на цих голих столах забиваємо козла-доміно та карти-дурня. Бо на перешкоді раптом стала, ну мов барикадою китайської стіни, Вона: місіс, леді, госпожа, пані Гривня. Скрізь і всюди тільки й чути: немає, немає, немає гривень на передплату, ні в колгоспі, ні в сільраді, ні у наших батьків. Злиденних, жебрацьких вже далі нікуди. І все через те, що батьківська сільгосппродукція — такий гіркий святий хлібець — ніщо не вартий, йому гріш ціна в базарний день. Ось Ви лишень та посудіть самі: одна тонна солярки для батькового трактора коштує 5 тонн зерна пшениці. Та хай батьки одержують навіть рекордний урожай, все одно їм ніколи не розбагатіти — через комерсантів, заправників. Ось такі йде увесь урожай за борги — пальне, електрика, податки. А ще по селу ходить кепська новина, що «герой нашого часу», пан Лазаренко захапав гривні та поміняв на долари, та й утік у Штати. А селяни-хлібороби — обідрані, у злиднях й нужді. Дорога пані Любов! Ви не судіть нас суворо, але ми ось набралися хоробрості звернутися до Вас із проханням. Будьте так ласкаві, зрозумійте наше велике бажання читати Вас і бути завжди разом з Вами. Проявіть Вашу материнську увагу, турботу, чуйність і милосердя, тай оформіть для нас, бідних, обездолених сільських читачів із глухої глибинки, передплату на Вашу газету на 2000 рік. Зробіть виняток — доставте нам радість, свято й щастя знати, читати і любити Вас, радіти й пишатися Вами. Не дуже вже Ви збіднієте без одного примірника, а для нас це хай буде Вашою гуманітарною допомогою. Тільки, будь ласка, не відмовте. Від радості ми Вас розцілуємо.
Ви лише б тільки знали, як нам уже надоїло бути «козлами» та «дурнями» від цих пустих ігор у доміно та карти. Дуже хочеться Вас читати, пізнавати все нове, цікаве й захоплююче, та скорочувати ось ці довгі-предовгі осінні й зимові вечори. Ми перед Вами в боргу не залишимося. Наші батьки покладають великі надії на нині діючого Президента, що він не обдурить та й віддасть заборгованість у зарплаті за 5 років. Вони ж бо голосували за нього, вони ж бо йому повірили. І ми Вас віддячимо і повернемо вартість передплати. Ви чуєте наш глас? То порадуйте нас. З великим нетерпінням чекаємо на Вашу радісну звісточку — квитанцію на передплату. Зичимо Вам і всьому колективу редакції доброго здоров’я, радості, щастя, хліба й до хліба і, звичайно, кохання! І ще нових Вам читачів, хороших і різних. Зі щирою пошаною й любов’ю до Вас — ваші читачі й шанувальники із Слобожанщини.
За товаришів — ЗАНЬКО Микола Іванович, Харківська область, Богодухівський район, село Ул’янівка
А може, у Вас є старі, прочитані номери газети за минулі роки? То не варто їх викидати в макулатуру, краще зберіть та й надішліть нам. Порадуйте. Бо Ваші газети не менше цікаві й захоплюючі, ніж книжки. Ледь не забули — почули по радіо, що «Просвіта» видрукувала повне зібрання творів Василя Стуса у 6 томах. Звичайно, нам дуже й дуже хочеться не розминутися з цими творами, ми багацько наслухалися про цього репресованого нашого поета, але, на прикрий жаль, нічого не читали, крім газетних коротеньких публікацій. Тож будьте так ласкаві, допоможіть, розрадьте нашу душу, допоможіть, пожертвуйте. Ми б залюбки купили, але самі розумієте, що ми нині в злиденному, жебрацькому стані. Зрозумійте нас, що ми вже по горло ситі книгами Глібова, Крилова, Островського. Хочемо і дуже хочемо справжніх поетів-патріотів. Забагатіємо, не вік же нам бідувати, то в боргу не залишимося перед Вами. На Вас уся віра й надія. Вибачайте за ці сірі листочки — дожились до ручки, що немає за що купити гарного зошита. Пробачте.
Від редакції: стиль листа збережено.
Коментар редактора. Лист Миколи Івановича Занька — не поодинокий у нашій редакційній пошті. Звичайно ж, ми передплатили газету і зібрали силами редакції невеличку бібліотечку для нашого адресата. Розуміючи, що всім селянам допомогти не зможемо, звернулися до міністерств фінансів, юстиції, освіти, інформації, культури і мистецтв, сільського господарства і продовольства, до голів правлінь Агропромбанку «Україна», Укрсоцбанку, Державного експортно-імпортного банку, банків «Аваль», «Ажіо», Ощадного й Вабанку та інших впливових структур за допомогою: передплатити «Слово Просвіти» для сільських і шкільних бібліотек, військових частин, ветеранів праці. І отримали... відмову. Що ж, хай цей лист М. І. Занька буде нашим останнім аргументом. У них іще є час переглянути своє рішення.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
