Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВСЕУКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ: УРОКИ МИНУЛОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ МЕМОРАНДУМ Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка

Слово Просвіти, №66 за 1999 рік

Темі, яка сформульована в заголовку цього матеріалу, ми присвячуємо нинішнє число «СП». Розмова з головою Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т. Шевченка, народним депутатом України Павлом Мовчаному — про одну з найважливіших підвалин державницького життя — національну ідеологію. — Шановний Павле Михайловичу, незабаром світ вступає у третє тисячоліття Різдва Христового. Весь попередній досвід людства засвідчує, що лише держава національна, оперта на послідовну, добре виважену, чітко сформовану національну ідеологію, спроможна гарантувати своїм громадянам максимум громадянських свобод, убезпечити свій народ від перетворення його, послуговуюся Вашими словами, «на безідейний полігон для випробування химерних економічних безумств»... Ви як політик чи не одним із перших у нововідроджуваній державі сфокусували у новочассі суспільний погляд на цій основоположній для кожного суспільства проблемі, чи не найбільш концентровано вираженій у працях Д. Донцова. Та її, подібне, не почули ті, хто, образно кажучи, мав би впустити її в свої «державні вуха»... Тож у висліді «маємо те, що маємо»... Оглядаючись на прожите незалежницьке десятиліття, що ми, на Вашу думку, за цей час втратили, а що здобули?.. — Суть справи полягає в тому, що в нас не було, здається, жодного сумніву, що ми реалізовуватимемося як державний народ іще п’ять з половиною років тому. І ті, хто використав надзвичайно важливий — для них — структурний зросійщений і російський елемент в Україні для завоювання влади, фактично змінили всі орієнтири національні. Й спекуляції на так званій політичній багатовекторності часто зумовлені лише одним: бажанням продовжувати утримувати свої позиції тепер уже не від імені того російськомовного і зросійщеного елементу, а кланової групи, яка під банальну радянську або пострадянську інтернаціональну ідеологію хоче прибрати до рук весь національний капітал, тобто всю державну власність. І я б почав з державної власності, з тієї прикрої аберації змістової, яка мала місце і в 1994 році, і має місце сьогодні. Якщо ця тенденція продовжуватиметься, то ми можемо говорити вже про надзвичайно серйозну проблему кількох поколінь. Манкуртизація, що мала місце за радянських часів, — не була такою цинічною, як сьогодні. — Той «елемент» чи клан, про який ведеться мова і який «прихватизує» все і вся, уже й насправді вийшов на нові масштаби грабунку, тож його, мабуть, краще іменувати вже не просто російськомовним, як іменували досі, а російськомовним космополітичним чи, без перебільшення, «вселенським». — Безперечно. В таких випадках завжди лише послуговуються і чужою культурою, і чужою ідеологією, і чужою мовою для того, щоби виокремлюватися серед основного масиву національного. Коли це відокремлення стає самодостатнім, тобто їм зручно і вигідно існувати в чужій мові, в чужій культурі, в чужому духові, то, ясна річ, що ми не можемо на державному рівні вести мову про будь-яку національну ідею чи бодай про її часткове втілення, як і про її присутність узагалі. Тоді вже треба говорити про те, що матимемо через чверть століття. Я беру часовий відтинок, чверть століття тому, що таким є оптимальний термін для формування світогляду покоління. Те, що сьогодні маємо в першому класі, і те, що буде вже у вимірі повноти фізичної, — це один часовий проміжок, який фактично і визначає українську перспективу: є ця перспектива чи її немає. І у зв’язку з тим, що я був ініціатором не однієї акції, не одного заходу, починаючи від Всесвітнього форуму чи Конгресу українців... — ...а перед тим був іще поетичний фестиваль «Золотий гомін», на якому вперше на весь голос залунав національний гімн «Ще не вмерла Україна...» — ... починаючи, звісно, і «Золотим гомоном», моїм прагненням було бачити єдиний — цілісний національний організм. Організм, сполучений духовними витоками, духовним взаємопереплетінням, незалежно від того, йдеться про українців Башкирії чи Австралії, Канади чи Естонії, інших країн, де є численні національні групи наших співвітчизників. Якби ми були сполучені єдиною ідеологією, що мала б реалізовуватися на теренах України, то силове поле і українців, і нашої держави було б надзвичайно потужним, а український фактор став би не просто європейським, через наше геополітичне становище, а світовим. Це з огляду на ту велику потугу українську, яка є чи не в усіх куточках планети. Окиньмо зором найближчого сусіда — Російську Федерацію або ж віддаленіший Узбекистан, для прикладу, де лише в місті Навої мешкає майже чверть мільйона українців... Нагадаю, що там добувають — золото; видобувники — українці, починаючи від директора цього могутнього, віднедавна акціонерного товариства, — до цілого легіону висококваліфікованих фахівців, які роблять Узбекистан багатим, утримують у потузі узбецьку економіку... —... і вся російська прикладна геологія, до речі нагадати, фактично тримається на вихідцях із України. Та й не лише російська; значний відсоток талановитих фахівців-українців наявний і в інших галузях економіки на всьому пострадянському просторі. — І російську економіку створювали українці, і її ж опирали на науку, яку творили українці. Але чи стало це, ще раз наголошую, важливим українським фактором у новочасній політиці? Відповідь однозначна: ні! Тож усі мої ініціативи, реалізовані, зокрема, в таких одноактних проявах, як формування відповідних структур зразка УВКР чи інших організацій, були намаганням зробити вагомим цей український фактор при формуванні нашої міжнародної політики та її важелів. Якщо росіяни використовують російський елемент в Україні, і досить потужно, і впливають на всю нашу внутрішню і зовнішню політику, то чому, запитаймо себе, український фактор не став впливовим у Росії?! Більше того, українці в Україні... — ... перебувають у своєрідній резервації... — ... вони знеенерговані і тому не є вирішальним фактором у своїй державі. Це виглядає парадоксально, але так воно і є. Тому ми не повинні сліпо іти тими маршрутами, що нам накреслюють люди, для яких власні або групові інтереси є переважаючими. Поперше, тому, що так не може довго тривати. По-друге, така держава завжди буде загрозливо ненадійна для всієї Європи. По-третє, і про це треба говорити на повен голос, при тому мілітарному курсі, який взяла Росія, вона буде зміцнювати себе ідеологічно, і вертикальний зліт Путіна — це не що інше, як прояв цієї російської ментальності, який потребуватиме реалізації — сьогодні в Чечні, а завтра в Україні чи Башкирії або деінде. І якщо це так, то ми повинні думати, як реалізовувалися, досягаючи бажаного, — а бажаним для нас є входження в європейські структури, у європейський світ, у європейські стандарти — ті пострадянські держави, які були в такому ж становищі, що й Україна. Я маю на увазі і Прибалтику, і наших сусідів на Заході, і, зрештою, ті азіатські держави, які шукають опертя в Україні для протидії як внутрішній, так і зовнішній російській експансії. Отже, нас цікавить національна ідея в різних державах і в різних формах, заломлених через оптику таких особистостей, як, скажімо, Шеварднадзе чи Алієв. І чиє в нас такі ж тенденції, як там, і чи ми спроможні претендувати на європейську роль, коли нам заявляють, що ми багатовекторні, а сусід фактично накидає нам свою ідеологію — поєднання російської провінційної політики зі стандартами східного способу мислення і, скажімо так, маскультних штампів американізації. Отже, сплюсуймо: росіянізація плюс американізація мінус українізація, — і отримаємо у висліді... — ... шлях у нікуди, якщо називати речі своїми іменами... —...Це погибель для України. Тож кожна людина, яка замислюється над поняттям національного імунітету, повинна щось пропонувати для порятунку. Саме тому я запропонував дві, як на мене, надзвичайно важливі речі. Перше: треба врахувати болючі уроки пройденого десятиліття і провести велику конференцію з участю не лише наших, але й причетних до формування національних ідеологій науковців з країн Прибалтики, Угорщини, Польщі, аби з’ясувати, як вони позбувалися комплексу «совєтськості» і так званого інтернаціоналізму, як вони вибудовують свої держави у власних культурних параметрах, легко g=*-…че…… …= “. 2 1 грудня 1999 р. м. Київ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин