Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«ПРОСВІТА»: 1868—1999 · с. 8сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНЕЦЬ Історія життя визначного діяча українського руху на Далекому Сході Юрія Глушка-Мови

Слово Просвіти, №66 за 1999 рік

Приходить час візитів до різних посольств, — удягаєш фрак, циліндр, рукавички, сідаєш у екіпаж і їдеш до японського посольства. Отак доводилося одночасно бути й двірником, і прем’єром, і послом!». На посаді керівника Українського Секретаріату Юрій Глушко перебував аж до свого арешту більшовиками в листопаді 1922 року. На четвертому надзвичайному Українському далекосхідному з’їзді, який проходив у Владивостоці в жовтні 1918 року, було вироблено проект Конституції українства Далекого Сходу, ухвалено постанову про організацію українського далекосхідного війська. Конституцію було затверджено на сесії Крайової Ради у травні 1919 року. Українство Зеленого Клину прагнуло займати нейтральну позицію щодо російських політичних і військових сил, які протистояли одне одному під час громадянської війни. Проте позиція українців не знайшла відповідного розуміння. У червні 1919 року Ю. Глушко-Мова був заарештований колчаківською владою за формування українських військових підрозділів. У вересні того ж року один із керівників колчаківської контррозвідки писав, що «Ю. К. Глушко-Мова... глубоко и фанатично предан идее самостийности Украины, а потому ясно, что, будучи освобожден из-под стражи и оставлен на свободе в Приамурском крае, он неминуемо возобновит здесь свою противоправительственную деятельность в указанном направлении, поддерживаемый имеющимися у него связями и знакомствами, а также пользуясь всем тем престижем, который он снискал себе среди местного украинского населення, как председатель Краевой Рады». За фіктивним звинуваченням у пробільшовицькій діяльності Юрій Глушко-Мова ГЛУШКО Юрій, псевдонім Мова (1882—1942), один із організаторів українського культурно-національного і громадського життя на Далекому Сході, голова Секретаріату Української Далекосхідної Крайової Ради 1917—20 рр., за фахом технік. Був засуджений большевиками 1924; пізніше переїхав на Україну, помер у Києві. Енциклопедія Українознавства востока, — пише далекосхідний історик українського походження О. Мамай, — ГПУ розпочало арешти місцевих політиків. Першими були заарештовані лідери Далекосхідної Ради і місцевих українських організацій, а не білі офіцери й російські чиновники. Але завдяки широкій популярності лідерів українського руху в Зеленому Клині більшовики побоялися їх розстріляти, як вони це робили з партизанами, що не збиралися складати зброї. Над ними було вирішено провести показовий суд у Читі, де радянська влада вже значно укріпилася». Суд відбувся в січні 1924 року. Зал цілком заповнили читинські українці, і радянським суддям не вдалося винести підсудним смертний вирок. «Фактичний матеріал, який мав бути доказом гріховности українських організацій супроти радянської влади, був дуже слабкий і акт оскарження, щось понад 40 сторінок друку, зраджував повну неграмотність його авторів у справі української історії, історії переселення, фактів і шляхів, якими проходила організація українців після революції, — згадує один із тодішніх підсудних В. Кийович... — Під час процесу наша оборона і ми самі загнали (прокурора Стрижевського. — М. С.) своїми зізнаннями на ковзькі місця, доказали йому повний абсурд оскарження так, що він під час розправи зімлів і кінець суда (три дні) пройшов без оборони і без прокурора. Все ж таки головним моментом оскарження залишився сепаратизм і самостійність, аж поки спільними стараннями Голови Секретаріату Крайової Ради Юрія Глушка-Мови і моїми і цей момент був розбитий... Та суд судом, а Г. П. У. зробило своє. О 12-й годині ночі 13-го січня 1924 року суд виніс вирок, яким Юрій Кось-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин