ДУХ ЖИВОТВОРИТЬ · с. 9сторінка оригіналу ↗
СИЛА І СВІТЛО ШЛЯХУ
Слово Просвіти, №66 за 1999 рік
Імення може мати лише особистість, стверджували християнські персоналісти. І в нашій свідомості Нестор завжди буде співвідноситися лише з літописцем, хоча ХХ сторіччя і тут прагнуло накинути і на це святе для кожного українця ймення свою чорну барву. Так, чорну, а не червону, — не будемо забувати, під яким прапором на наших просторах розгулювала непідвладна моралі ідеологія української вседозволеності. Тому ми майже і не пам’ятаємо того, хто намагався ущербити дійсного володаря імені — Нестора Літописця, Преподобного Нестора. Того, що виключно кореспондується з письмом, а отже, з книгою, а не шибеницею чи тачанкою... Так, у нашій свідомості єдина книга, Книга Книг — Біблія ніколи не може бути затьмарена усіма іншими книгами, мільйонами книг, що зводяться до окремого водойму з похідною назвою від Книги Книг — бібліотека. Для нас ім’я Нестора і є сам Нестор, так само, як ім’я Боже є сам Бог. Доскіпливі патріоти можуть мені закинути: наша книга старша за Нестора, «Черти і ризи», а також «Велесова книга» поглиблюють наші знання про першописьмена нашого народу. А якщо пригадати феноменальне відкриття, зроблене нещодавно археологом і санскритологом Кивішиним, то тексти з Кам’яної могили на Запоріжчині занурюють нас у просто... протоіндоєвропейські часи. Напис на корчазі «Гороухща» або «Коваль Людота» на руків’ї меча — це все ознаки великої культури наших пращурів... Можна згадувати бібліотеку Ярослава Мудрого, можна згадувати «Ізборник», писаний дяком Іоаном, можна пригадати і справжні книги «добрі і ліпотні», а також апокрифічні твори. Проте лише з іменем Нестора у нас виникають асоціації достеменно нашої книги, нашої історії, нашого письма. «Повість минулих літ» співвідносить нас із першопочатками людства, з Книгою Книг — Біблією. Отже, з Богом, з мораллю, з образом Божим у кожному з нас. І Вавилонська вежа, і Потоп, згадані Літописцем, є своєрідною облямівкою позачасового, позаісторичного вже суто історичного, пов’язаного з християнською вірою нашої нації. Нестор сполучив нашу історію з історією світовою, надав їй, за висловом Д. Лихачова, «центрального значення в історії європейських країн», показав, що український народ не безрідний, що він має свою історію, якою може пишатися кожен сущий в Україні. Чому виникає в нас нині потреба звертатись і до світлого образу Нестора, і до монументального, художньо цілого твору? А тому що, за висловом Євгена Маланюка, «найважливішим з наших завдань як національної спільноти є і буде: пізнати себе». І День нашої національної писемності, який ми відзначаємо лише втретє, покликаний нагадувати, що ми входимо в коло «великої в своїм універсалізмові неперевершеної, властиво єдиної, — за висловом того ж таки Маланюка, — культури, до якої належав старовинний світ і з якого частини, варіянту, витворилась геть пізніше західня культура, вся західня сучасна цивілізація і все те, що нині називаємо європейською культурою». У «Повісті минулих літ» показана природа нашої країни, історичний розвиток її, де зіставлені побут і життя давніх українців з життєпроявами інших народів Європи. Нам цей день необхідний, аби зрозуміти, що наступ «культурного політизму», за висловом Вебера, поглиблює розпад духовної сфери на автономні, ворогуючі між собою сегменти: науки з істиною, культури з красою, моралі з добром, педагогіки з гуманізмом. Аби зрозуміти, що ми не можемо бути німими свідками тих подій, коли нищать, калічать національний організм чужою псевдокультурою, вилучаючи з нашого життя духовний зміст, що формувався, як стверджує Літописець, віками. Ворог, — і це потрібно трактувати саме так, — витереблює з нас Образ Божий через пошлі пісні, брутальні телепередачі, постійні наїзди на хохлів. Нам необхідно мобілізувати внутрішній спротив, аби генетична лінія розвитку нашої національної культури не витіснилася цивілізаційними сурогатами шендеровичів і кобзонів. Християнство, — вчить нас Нестор, — це сила і світло Цілого, сила і світло Шляху, який є Життям та Істиною нашого народу. Чи потрібно розуму долати мову, аби діткнутися самого буття?! На це дав відповідь Нестор: світло Фавора, Божественна енергія в Логосі, в нашому невмирущому слові, що знайшло свою вічну домівку — в літері. Нехай будуть опромінені цими знаками вічності всі наступні покоління. Павло МОВЧАН
Пророк Даниїл говорив Навуходоносору, що зруйнуються всі імперії і утворяться окремі держави, «котрі не зіллються одне з другим, як залізо не змішується з глиною» (Дан. 2:43). І миє свідками здійснення цього пророцтва. На руїнах радянської імперії утворилися незалежні держави, котрі будують свою державність на підставі ідеалів демократії, захисту прав людини, свободи віросповідання. Протягом останнього часу за допомогою іноземних місіонерів в Україні утворилося багато християнських церков протестантського напрямку. Так усім бажаючим було надано можливість почути проповідь про Ісуса Христа, познайомитися з Біблією, яка раніше була під забороною. Але більшість релігійної літератури і богослужіння, що проводяться, народ читає і слухає не рідною мовою, а мовою сусідньої держави. У Святому Письмі про народи та їхні мови говориться: Бог змішав мову наших прабатьків, щоб вони не творили зла (Вавилон), і розселив їх по землі, визначив їм місце проживання (Діян. 17:26); «Від цих поселились острови народів у землях їх, кожен за мовою своєю» (Бут. 10:5), «І всяка мова буде сповідувати Бога» (Рим. 14:11). Так здійснився Божий план. Згідно з Божим планом, кожний народ отримав свою мову і свою територію проживання, котра є Батьківщиною для цього народу і його мови. Кожен народ повинен шукати Бога, прославляти Його, висловлювати свою любов до Нього рідною мовою і жити в гармонії з Богом і між собою. Це угодно Богові, Який хоче, щоб усі люди досягли пізнання істини (Тим. 2:3, 4), щоб кожен, хто бажає, міг увійти «в узи заповіту» (Єзек. 20:37), щоб життя для них було благословенним і честю для Бога, і кожен міг сприяти здійсненню цього задуму Господа (Іс. 43:21). Але незважаючи на те, що мова народу законом визнана державною, що створює умови для припинення русифікації, відновлення історичної справедливості, повернення втрачених культурних цінностей, духовного відродження, що відповідає Божим вимогам, духовні пастирі в більшості своїй не бажають проповідувати Слово Боже мовою народу, нехтують біблійною істиною і вимогами Закону України «Про мови». Імперська ідеологія КПРС, що панувала, руйнувала встановлений Богом порядок, тобто глумилась над Божими установленнями і створювала «радянський народ» шляхом об’єднання, злиття і змішування різних народів в єдину цілісність. Цей народ повинен був бути безнаціональним, уніфікованим, однодумним, одноголосним, таким, що говорить однією мовою, тобто російськомовним. Російська мова проголошена «мовою вищої пролетарської культури». Цьому людському конгломерату прищеплювалася психологія одночасно і імперська, і рабська. Так реалізовувалася політика денаціоналізації та русифікації всіх народів, політика відмирання націй та їхніх мов. «Наукова» теорія про відмирання всіх націй і утворення єдиного народу шляхом їх змішування відповідає задумам сатани. Бог створив різні народи, поселив їх у різних умовах, але так чи інакше всі ми знаходимо єдність у Богові, нашому Творці, а не в мові «старшого» брата. Люди повинні бути єдині в любові до Бога та один до одного, в розумінні істини і в дусі (1 Кор. 1:10). Вершителі доль народів імперії, ідеологи бездуховності, помічники сатани очищали нас не від усього чужоземного, а від усього того, що ми отримали від Всевишнього, — від національних ознак і передусім — рідної мови і прищеплювали всім пролетарську монокультуру, повністю замкнену на ідеологічну догму. Прагнення створити світову імперію, населену «радянським народом», — це шлях до духовного Вавилону, шлях сатани. Все це привело суспільство до моральної кризи, паралізувало духовне життя народів і стало причиною розпаду імперії. Духовним пастирям більше, ніж будь-кому іншому, відомо, що необхідно повернути зі шляху сатани на шлях істини, щоб прийти до гармонії з Богом. Вірність біблійній істині вимагає відмовитись у своїй роботі від методів пастиріватеїстів. Не можна бути одночасно і віруючим, і атеїстом. Лише ортодокси імперської ідеології можуть уперто триматися продовження курсу денаціоналізації і русифікації українського народу. Мова, що надана Богом, і територія заселення об’єднують націю, зміцнюють її єдність, її духовне здоров’я, є основою для солідарності народу і створюють середовище, в якому людина йде до свого ідеалу, збільшує почуття любові до Бога. Національне самозречення не відповідає Божим задумам. Слово Боже вимагає самозречення не національних ознак, що надані нам Всевишнім, а набутих світських гріховних звичок, бажань, задоволень та схильностей до зла. Будь-яка противага Слову Божому виходить від сатани. Деякі духовні пастирі, не бажаючи прийняти цю істину, доводять, якою важкою справою є виконання її, а щоб зняти обвинувачення і виправдати себе в очах інших, навіть стверджу-
Нотатки з нагоди відзначення Дня національної писемності
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
