БУДИНОК З ЛЕВАМИ · с. 15сторінка оригіналу ↗
Дмитро ГОРБАЧОВ, Паола УТЕВСЬКА
Слово Просвіти, №66 за 1999 рік
В. Боровиковський (1757—1825). Портрет полтавського полковника Руденка. 1770-і рр.
У МИРГОРОДІ
— І в кого він такий удався, — усміхалася мати, — тихий, мов дівчина. Все про щось мріє. І малює... Дитиною Володимир Боровиковський любив грати на гуслях. Батько, Лука Боровик, навчав сина малювати, був відомим у Миргороді художником. Сини Луки Боровика з дитинства тяглися до пензля. Якось, забігши до сусідньої хати, малий Володимир задивився на малюнок, що прикрашав двері: дідок укляк і гріє над вогнищем старечі руки. Під малюнком хлопчина не без труднощів прочитав: «Зима над огнем ся угріла, а також змерзла і в кожух ся угорнула». Спливатиме час і на схилі літ Боровиковський намалює щось подібне — старий, що уособлює зиму, гріє над багаттям руки. Світлицю у їхньому домі прикрашав портрет популярного в ті роки письменника і філософа Димитрія Ростовського. Підлітком Володимир захопився його творами і любов та повагу до цього автора проніс через усе життя. Він звик про все розпитувати батька: — Тату, а чому в нас у хаті немає твого портрета, ані дідового? — Тебе зацікавили парсуни у світлицях козацької старшини? Не суди їх. Багато років відвойовував наш народ волю. Старшині, що вела в бій козацтво, є чим пишатися. От і малюють на парсунах не тільки обличчя, а й розкішну зброю, парчові кунтуші, клейноди, особисті герби, здобуті у боях коштовності. Ці портрети, синку, наче грамоти, в яких перелічено подвиги та чесноти козацького роду. А ти помітив, що окремі парсуни шестикутні? — Боровик лукаво всміхнувся до сина... — Помітив. — То вже мода з Польщі — прикрашати торцівку домовини портретом небіжчика, а після поховання в світлиці на стіні чіпляти. Оце вже чиста пиха! У таких розмовах підліток студіював сторінки рідного мистецтва.
НАЧЕ ЮВЕЛІРНА КОШТОВНІСТЬ
Ярмарок у Сорочинцях славився не тільки за часів Гоголя, а й у роки юності Володимира Боровиковського. Одного разу, поблукавши ярмарком, надивившися на «воли, сіно, циганів, горщики», Володимир з братами, зустрівши знайомих хлопців, вирішили піти подивитися збудований у Сорочинцях Данилом Апостолом храм та його іконостас. Цей храм та іконостас і нині викликають захоплення. «Структурою сорочинський іконостас подібний до ювелірного виробу, в якому художній образ утворюється нерозривною єдністю загальної форми та матеріалів — золота, самоцвітів, емалей» — пише професор П. О. Білецький. До цього храму й попрямували юнаки. Старенький дячок, який сидів біля воріт церкви, побачивши хлопців, спочатку обурився: — Куди ви, шалапути? Тут святиня, а не іграшки! Та хлопці таки умовили діда, мовляв, над іконостасом працювали їхні родичі з артілі художників, отож і цікаво хоч краєм ока глянути. У храмі всі одразу притихли. — А цих ось апостолів малював наш батько! — вигукнув старший брат Володимира. Володимир замріяно дивився на намальовані пейзажі, які правили за тло на кількох іконах. Вони нагадували йому рідні, знайомі краєвиди. Вразили скорботні лики янголів... Образи, схожі на ті, що ми їх бачимо в сорочинському іконостасі, шанувальники творчості Володимира Боровиковського помічають на
НА ШЛЯХУ ДО АКАДЕМІЇ
... У маєтку чернігівського губернатора Милорадовича щодня нові гості. Дехто приїздить і на довше, приміром, Василь Васильович Капніст. За гострі сатиричні вірші його вислали з Петербурга на Україну. Та Капніст не журиться, — він повернувся на батьківщину. Його дотепи звеселяють товариство, яке збирається у гостинного Милорадовича. Щовечора нові розваги, музика, пісні. Милорадович — шанувальник мистецтва, запросив у гості і молодого художника з Миргорода Володимира Боровиковського. Спершу гість трохи побоювався гострого на язик Капніста. Бувало, що у відповідь на сентиментальні розмови Боровиковського Капніст іронічно згадував самого себе: Кручина обо всех — Чувствительности дар... Якось Василь Васильович побачив у художника старе видання «Листування Димитрія Ростовського зі Стефаном Яворським». Захищаючи улюбленого автора, Володимир Лукич спробував уголос прочитати кілька уривків. Та коли дійшло до листа Ростовського, в якому він скаржиться, що «Очища не по-прежнему глядят, а ручище пишущее дрожит...», Капніст аж зайшовся від реготу. Побачивши, як Боровиковський стис улюблену книгу, Капніст ураз посерйознішав. І дивна річ, лагідний, сором'язливий Боровиковський і різкуватий реготун Капніст швидко потоваришували. На Україні готувалися до пишної зустрічі імператриці Катерини ІІ. Капніст, який брав участь у влаштуванні цих свят, залучив до оздоблення Кременчуцького палацу і Володимира Лукича. Тут мала зупинитися цариця. Капніст підказав художникові і сюжет панно: Петро І в образі орача державної ниви, а Катерина ІІ — сіяч на ній. Імператриці панно сподобалося. Цього було досить, щоб перед невідомим художником відкрився шлях до Петербурга, до Академії мистецтв. 1788 року поет і художник разом приїздять до столиці. Василь Васильович уводить свого друга до гуртка Миколи Львова. Там Боровиковський знайомиться з Дмитром Левицьким, своїм майбутнім учителем і наставником. Українське земляцтво радо приймає у своє коло молодого художника. Ним зацікавився і відомий меценат Безбородько.
ГІДНИЙ СВОГО ВЧИТЕЛЯ
У залах Академії мистецтв Боровиковський чи не вперше побачив античні мармурові статуї. Захоплено вивчає він їхні досконалі пропорції. Уважно студіює також європейський живопис. Та найбільше часу приділяє роботам Левицького. Вплив наставника відчутний у кількох полотнах Боровиковського, передусім у двох портретах Державіна. На першому (1795 рік) бачимо енергійну, ділову людину в офіційному мундирі. Неподалік на столі — звід законів, рукописи. Адже Державін — не лише уславлений поет, а й державний діяч. Стримана усмішка, очі зацікавлено дивляться на світ. Ця людина працює, а не перебуває у стані замрії та меланхолії. Вся постать портретованого засвідчує вплив просвітительських ідеалів Левицького на творчість Боровиковського так само, як і запозичена у вчителя деталь картини — пейзаж з торговельним кораблем. Того ж 1795 року рада Академії обрала Володимира Лукича академіком. Другий портрет поета датований 1811 роком. Як і
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
