НАД ЗЛОМ — СМІЄМОСЯ! · с. 16сторінка оригіналу ↗
ПИЛИП З КОНОПЕЛЬ (Різдвяна химерія)
Слово Просвіти, №66 за 1999 рік
У якомусь селі, на Вкраїнській землі, по Шарманській вулиці, згорбившись-зсутулившись, зазираючи в кожне з вікон, йшов Рябої Кобили Сон. Ніс в руках, притиснувши до серця, запахуще сінце в ясельця. (На Дідух, не худібці лакімство. Де то взяв, — нам, звичайно, однаково.) Аж назустріч йому — Пилип з Конопель. Вискочив, та й сопе: — Хоч ти й Сон Рябої Кобили, та згадай, як у школі вас вчили: «Шмір — до воза, а часник — до ковбаси!». Сіно на місце, назад віднеси, й поклади під колгоспну контору. А вже потім — розбер-р-ремось... Потім й поговор-р-римо... Чень воно не твоє, а — НАШЕ! —...Тут лиш дрібка тієї паші... Та й Різдво на Землі в нас нині. Я й заношу в оселю кожну по бадилині. — Ти мені не переч! Я не просто Пилип з Конопель! Я — власть!!! А тобі іще нині — жаба цицьки дасть! Май тут розум, скрути хіба дулю в кишені, і — куди сказано, перебендюй. Тільки бач, що воно за скруха, — Ну яке ж Різдво без Дідуха?!! Йде Сон, зажурився, аж глип: над фосою стоїть Мотря старенька, підпершися «ковбасою». — А куди так спішиш, небоже, най тобі Господь-Бог поможе? Бач, стара-м, усі зуби з’їла, та душа сидить міцно в тілі. Красно прошу вступити до хати, поки далі чимчикувати. Хоч не маю дванадцяти страв, та до того, що є, Бог плящину послав. І якщо ти не сім’я враже, то й прохання моє уважиш. От куди бідолашному дітись? — довелося згодитись. Як вступав до старої до хати, став їй колядувати: —... Бо прийдуть до тебе три празники в гості... ...А у Мотрі од радості аж рипнули кості. Усі думи її невеселі ізнялися до стелі, дірочку провертіли і — полетіли. Тож дістала, роками вповита, з-під припічка — оковиту, а з печі — страви пісні, хоч поживні: свято ж нині! Свічечку оживили, помолились, до стола поклонились. А тут — і колядники з легкої руки.
Засновник — Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Реєстраційне свідоцтво № 1007 від 16.03.1993 р.
І радіють на покуті всі святі. І — бабі радість, і — он уже сушить зуби й Рябої Кобили Сон...
...Йшло до півночі. Вмерлих духи позлітались на дух сивухи. Тут покійний Мотрин Петро возсідав за стіл, як на трон. Богатирський мав дух. Козарлюга. Лиш від стін білизни чомусь мружиться. (У тридцятих товариш Сталін йому віку Сибіром розбавив.) І кума. (Він любив куму. Ту заперли аж в Колиму.) Тут і батько, і брат, і дядьки. (Недалеко, видать, Соловки, що усі на Різдво прилетіли. Тіла — там. Душі — тут. Без тіла.)
— Христос ся рождає, Мотре! І ми — вже вкотре! Випий з нами, небого, нам під ранок — в дорогу...
...З чоловіком — чарчину. З батьком — пугар. І з дядьками — по першій, по другій.. І з кумою, — хто ж нині лихе спімне...
Тут Рябої Кобили Сон: —Не забудьте й мене... І тільки відкрив свою пельку, аж тут знов — Пилип з Конопель. (Дрібку того зела Мотря вдома берегла. Бо: коноплі — по стелю, а лен — по коліна, аби вас ніколи голова не боліла.) Так от вискочив Пилип і очима до стола з наїдками прилип, вража личина. — Що то тут за шабаш, босото?!! — Ну, ти той!!! — це Петро примкнув йому рота. — Ну... я... той... Я тут бути мушу, Щоб списать на папір кожну душу. Як не є, на селі я — власть... — А до мертвих тобі вже — зась! По твоєму, Пилипе, доносу їхні душі світами носить. Через них ти, гріхами підпертий, вже не годен ні жити, ні вмерти. — Прикуси, стара, язика! Бач, розумна яка! Дуже жаль, що во врем’я оноє не знайшлось і для тебе статті у законі. Скільки душ для всевишнього благая спровадив в задріття ГУЛАГу!!! Треба ж було комусь будувати Дик-та-ту-ру Про-ле-та-рі-а-ту... ...А це що за личина там лупа очима у кутку? Бач, он пику наїв яку... — Не займай!!! Це мій гість на ослоні. Зветься Рябої Кобили Сон. Він в хату мені нині празник приніс... — ...Я згною у тюрмі його к бісу! Це той, що солому в колгоспі крав? Я його волі позбавлю!!! — Ну, ти той!!! — знов Петро примкнув йому рота. — Я не проти розім’яти боки цій сволоті! Лиш шкода об поганку руки бруднити. Будеш до ранку із нами тут пити! — Кружляти сивуху? От здивував...
...кожний із духів йому доливав.
— Скуштуйте вина із моєї крові. Будьте, Пилипе, здорові... — Ось тут на виделку намотуйте жили, — ви ж так те ретельно завше робили... — Пийте горілку й від нашої хати, будьте ласкаві, паночку кате... — І цим не гидуйте, то чистії сльози. Ваше здоров’я. Закусюйте. Просим. — Пийте... Ну пий!!! — і дорослі, і діти...
З кожним із духів Пилип мусив пити. Добре до ранку Пилипа гостили Мотрині гості. З ним їли і пили. Ну, а можливо, лише удавали. Тільки Пилипа усе частували. (Дух в тім не має потреби: ситому важко на небі!) Потім Пилипа п’яного зв’язали під самий ранок, смолою із пір’ям обмастили, і — відпустили.
— Спаси Біг, — Мотрі сказали. Пропали.
І полізло рачки додому отаке собі лякало. Аж тут язиката Хвеська іде, аж підскакує... Так і понеслася селом новина, що до нас завітав із пекла сам... Пилип-Сатана...
(... Це, скажу наперед, і Рябої Кобили Сон не стояв од цих справ осторонь. На шнурку Пилипа привів до контори: — Ну, давай, аріднику, тепер поговоримо. Ти ж зі мною думав вчинити так само. Що, не хтілось мінятись ролями?..)
Тут почали люди сходитись, і — давай Пилипа женити. Той скубне, той вщипне, третій копнуть не мине. —Просинайся, Пилип, бач, до пір’я прилип. Деріть смолу із потвори, буде їй за хліб. Оце тобі наговори на наш чесний рід. А Пилип — очима луп, А Пилип — очима кліп. Чистий тобі слуп! А щоб ти осліп!
Приперлась і Мотря й дулю в очі тиче. Натерпілась за непотріб, за насіння дідьче. — Най тя перепросить тотая, з косою... Та по писку, та по носі гепче ковбасою... Ох і влип ти, Пилип, тільки ох, тільки хлип. Ох мій бік, ох мій чуб... Маєш біб, владолюб! Отепер з конопель не вилазь ти у власть, бо тепер вже тобі й жаба цицьки не дасть... От Пилипу біда: для людей — Коляда, а для нього є судна година. Раз наївся і напився, скачи, дурню, ошалівши, є на то причина... Йде Пилип по вулиці, згорбившись, зсутулившись. Бо що тепер із Пилипа, куди не глянь, всюди «липа».
І тицяє йому вслід пальцем з кожного із вікон і сміється Рябої Кобили Сон... Ось така бувалиця в нас недавно сталася. На саме Різдво все мож-ли-во.
Володимир ГЕРМАН
Ілюстрації В. Цимбала з календаря гумору і сатири «Мітла», 1952 р.
Зам. № 0331212. Наклад 3000. Головний редактор Любов Голота
Адреса «Слова Просвіти»: 01001, Київ-1, завулок Музейний, 8. Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, тел. 228-01-30.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
