Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
ЗОНА ОСОБЛИВОЇ УВАГИ · с. 2сторінка оригіналу ↗

УКРАЇНСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ: УРОКИ МИНУЛОГО ДЕСЯТИЛІТТЯ

Слово Просвіти, №66 за 1999 рік

o%ч=2%* …= “. 1 вписуючись у загальноєвропейський простір — не знеосіблюючись, а викристалізовуючись. І друге — пов’язане з тим, що людське життя стало не те що нічого не вартим, воно просто жахливо знецінилося, стало мінусовим; людська особистість стає порохом, ніщотою; більше симпатій сьогодні виявляють до тварин, аніж до людини; таке саме ставлення спостерігається не лише до одиниці, індивідууму — до цілих етносів... Винародовлення, яке має місце сьогодні й у Європі, і на території Росії, — все це свідчення однієї тенденції: людське життя нічого не варте для держави... Але ж людське життя має бути понад усе!.. Я прийшов до думки, що необхідно, аби світова спільнота прийняла з цього приводу відповідний Меморандум (текст Меморандуму друкуємо у цьому числі часопису. — Ред.), щоб світ не був поділений на багатих і бідних; певні ідеологи США й об’єднаної Європи сьогодні висувають тезу про золотий мільярдник, тобто відводять нам роль сірої зони, ніякої зони, вважаючи, що наше життя, наші особистості нічого не варті. Життя німця дороге, життя француза — коштовне, життя шведа — вартісне... а життя якогось там українця, та особливо знеосібленого, не визначеного національно, не опертого на історичний ґрунт, — його нібито самим розпорядком світовим знецінено, отож його можна споневажити. Тому я дві ці речі сполучаю: проведення конференції і проголошення Меморандуму, який слід поширювати і утверджувати як загальнолюдську ідею. — «Просвіта», і це загальновідомо, не вперше висуває насущні, життєво необхідні ідеї, які запліднюють своєю життєдайністю небайдужі людські уми. Для багатьох наших співгромадян-патріотів, та й для, м’яко кажучи, наших політичних опонентів, слово «Просвіта» й саме Товариство асоціюються й ототожнюються з цим поняттям — національна ідея. Власне під цим високим знаменом — української ідеї — відбуваються всі загальнодержавної ваги просвітянські заходи. Згадаймо, хоча б принагідно, науково-практичну конференцію «Державна ідеологія в сучасній Україні» (20 травня 1994 року). Й на майбутнє ця тема залишається для нас відкритою, тож повинна стати предметом наступних просвітянських конкретних заходів (конференцій, форумів)... Просвітянами в цій царині, нагадаймо усім, уже і так напрацьовано чимало. Й усе ж, як не прикро констатувати, співпраця «Просвіти» з державними інституціями налагоджується досить сутужно... Чи наші ідеї не будуть таким собі воланням у пустелі, чи все-таки нарешті з нами стануть рахуватися? — Я хочу сказати наступне: чи зважатимуть на нас олігархи (чи олігархиінтернаціоналісти), а чи ні, — байдуже. В них є свій, виключно вузький — кишеньковий інтерес. Саме тому наша українська економіка ніколи не розвиватиметься, допоки в нас пануватимуть олігархічні клани. І ніколи в житті жодних реформ не відбудеться. Усе, що тепер відбувається, — це розподіл і бюджетних коштів, і ресурсів по кишенях цих кланів. Якщо так триватиме й далі, то про Україну як державу годі вести будьяку мову. Вона може зцементуватися лише зсередини — національною сферою інтересів, у яку входять і економічні інтереси. Та передовсім — духовні. Пригадаймо, чому більшовики, маючи поруйноване вщент господарство, нав’язували ідеологію як найважливіший чинник формування нових засад, і економічних у тому числі. Так-от, на наступній нашій конференції «Національна ідея: уроки минулого десятиріччя» ми хотіли б почути, що роблять наші сусіди. Ми хотіли б запросити їх. Чи це буде воланням? Якщо це є потребою, то це не є воланням. Якщо є потреба гукнути: — Агов, остережіться! — то ми мусимо це робити. Немає значення, чи це буде в лісі, чи в полі. Для мене ландшафт не має значення — історичний і політичний ландшафт. Якщо на цьому поруйнованому політичному ландшафті залишиться навіть двоє «гукальників», то хай і вони гукають. А якщо ж ми будемо відмовчуватися, мотивуючи нашу мовчанку доцільністю: от ми промовчимо, може, влада схаменеться, прийде до тями, — то ніколи в житті нічого не доб’ємося... — На жаль, як переконуємося, світ не хоче почути нині розпачливого зойку чеченців, яких розпинають російські головорізи на очах у всього світу... — Я не знаю такого поняття «світ», якщо ми ідентифікуємо його зі США, то це далеко не весь світ. І невідомо, яку — Атож, і думками, і почуттями, і вчинками, і діями ми, безсумнівно, впливаємо на неї. Для циніків це нічого не означає, воно абсолютно не варте їхньої уваги, — для них вартує долар. Бо ними все переводиться в матеріальний еквівалент, у долар, в оплачувані політичні та економічні оборудки. Але, даруйте, скільки вже разів руйнувалися «карфагени»... — Ці циніки громогласно запевняють нас, що у нас «національна ідея не спрацювала», й натомість сіють отруйне зілля своїх «ідей». — Вони знають, що роблять. Така їхня мета. Але по-їхньому ніколи не буде! Завжди буде по-Божому! Підкреслюю: по-Божому! власне, й нам замуровують усі входи і виходи до інформації, щоби ми ніколи не докликались одне до одного. Наша справа — стукати до інших, до тих, хто чує. Це те, що нам іще залишилося, — покликатися одне до одного... — А як бути із захистом інформаційного простору держави? — Від державних заходів щодо захисту інформаційного простору вийшло велике зеро... Тому я й кажу, що ми повинні перегукуватися одне з одним. Бов цьому перегукові є найважливіше — досягнення бажаного: ми стаємо однодумцями. Якщо, для прикладу, Ганді без зброї переміг гігантську потугу мілітарну британську, тільки за рахунок думки, і вона потім стала дією, то ми теж можемо сформувати нові принципи боротьби. Всі чомусь думають, що боротися можна лише зі зброєю в руках. Є, як бачимо, й безліч інших способів боротьби... — У новому тисячолітті, ймовірно, якраз і визріє розуміння того, що думка і лише думка — чиста й сумлінна — здатна змінити світ на краще. — Тож давайте будемо думати разом — про єдине, спільне для всіх, а не про виживання... —Двохтисячоліття Різдва Христового — це не просто чергова нагода нагадати людям про доленосну подію, це великий етап у розвитку християнського світу й людства взагалі. Вступаємо в нього, очевидно, з певною надією... Й усе ж, як не прикро, живемо у світі тривог, бо надто «тісно» стало людям на землі і, як Ви вже зазначили вище, людське життя з різних причин позбавлене тієї вартості, яка закладена в людині спервовіку... — Слід зазначити, що двохтисячоліття Різдва Христового — це терниста дорога. Не стало це вчення загальноохопним, бо йому чинився величезний опір. Але нічого іншого, окрім інтегруючих підходів до християнського учення немає. Згадаю принагідно Вівекананду, який прийшов і до Великобританії, і до США з вимогами інтегрованого трактування вчень світових, в основу якого лягло б учення Христове. Вівекананда, нагадаю, — один із найбільших пророків, або ж учителів людства у двадцятому сторіччі. Я міг би назвати й десятки інших великих людей, які дійшли такого розуміння. Кінець двадцятого століття і початок третього тисячоліття я бачу в зовсім іншому вимірі, аніж це потрактовують культурологи чи футурологи. Декотрі, і передовсім це масив американський, пов’язують це з інформацією, а в них інформація має суто технічний вимір... — Можна назвати його «голим раціо»? — Та ні, це швидше всього — комп’ютер. Живлення. Я ж вважаю, що інформація наступного тисячоліття — це розблокованість від стереотипів, — стереотипів вчинків, стереотипів поведінки; це і розблоковані голови людські, і розблокована людська свідомість... Якщо ми дійдемо до розуміння цього, то ми своїм Меморандумом досягнемо мети. Саме тому «Просвіта» й виходить з ініціативою прийняття такого вселенського Меморандуму. Аби нас не потрактовували як таке собі замкнуте, хутірське самодостатнє, вузьконаціональне утворення, місце якому на марґінесах. Кожна проблема, яку ми виносимо, мовна, культурна, духовна, — виходить тоді на інші виміри. Я казав і повторюю, що мова — це явище космічне, культура — це прояв і самоствердження етносу, Богом визначеного й означеного на певному ландшафті; коли йдеться про церкву, то її слід розуміти як своєрідний канал сполучення з космосом. І тому я хочу, аби всі зрозуміли: в нас є канали формування громадської думки. І навіть якщо нас буде у залі не тисяча — п’ятсот або ж не п’ятсот — п’ятдесят, — ми її формуємо. Ми починали саме з того, що слово в цьому вияві — найважливіше... Розпитував Володимир ГЕРМАН

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин