А-РОЕ ітаде То РОЕ Оеро зоровою в МИ МАВ ВИНО уні»
п
ераоує НМе-маївітатк
З-Д нО ето" Ні
Же т ЧИ з А фу І СЬКОГО ї -/й - - у
9,
г п ї
Сі
а ; .
- - чі к кі дже Ж Бр: об о
Рані,
ЕР бо Чий 1
-е "Б і гр
прання | Кай я є Е РО РОЮ НО б - і їз тод йно й " же 71 - ї - В ч - ній і ж й є.
г и "б Ж. - , ЧІ ч-Г
рання - ч-
Рт
РОСВІТА» ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА |
г , « а Р а Ж "Шо Р з зво рфв-а і ки . - С вл зи По - го ь ' - 2-
' ки
о , - Ро
чия |
Події такої виняткової в житті кожної країни ваги відзначаються, як і належить, на високому офіційному рівні Та й не лише в межах держави -- стараннями найвищих державниж урядовців і владоможців вони заносяться навіть до почесного списку ювілейних | пам'ятних дат такої поважної міжнародної! культурницької організації, як ЮНЕСКО, себто набувають світового розголосу.
Кожна поважаюча себе держава в особі своїх найвищих керівників серед титульних подій вітчизняної історії намагається виокремити найважливішу, віддати шану | повагу тій із них, котра започаткувала змагання за незалежницький її курс, і тій організації, яка не лише задекларувала, але й постійно, крок за кроком, терпляче
. настирливо упродовж десятиліть упроваджувала його,
незважаючи як на зовнішній, так і на внутрішній опір супротивників незалежності.
Маємо й ми в Україні таку організацію, якій за всю її 130-річну історію є чим пишатися, бо саме вона, образно кажучи, виборювала незалежність -- послідовно, самовіддано, жертовно. Не осоромила і не зганьбила себе ані перед великими предками нашими, ані перед грядущими поколіннями.
«Просвіта»! Великодній дзвін українства. Своїм набатом саме вона розаювала у Вітчизні «мраки тьмаві» чужоземного займанства, кликала тих, хто «живий, в кого думка повстала», до праці -- невтомної, наполегливої, до будівництва власного Українського Храму-Держави. Саме за це її любив і любить народі так люто ненавиділи й ненавидять вороги -- явні й скриті.
Кожний новий загарбник наших обагрених кров'ю земель мав за звичай розв'язати Товариство, розаяти, знищити, пустити за впром у небуття: будь то поляк пихатий, чи німець жорстокий, чи «старший брат» підступно-агресивний. Намарне! Жила. То в підпіллях, то лише в свідомості патріотів, то в напівофіційному ворожому стані Жила і народжувала, вилонюючи зі своїх
»- надр до життя інші патріотичні організації -- «Сільського Ру й - -
-'!
господаря», Союз українок, «Рідну школу», «Пласт», «Сокіл», «Січ», «Центросоюз», «Маслосоюз» та інші організації в першій половині буремного нашого століття і Народний рух України та численні патріотичні партії и організації в новочаса У доблесних УНІ УПА -- за плечима теж просвітянський вишкіл.
И урешті-решт Україна стала вільною. |
| саме «Просвіту» можна називати не лише матір'ю інших українських товариств и угруповань, жодне з яких так і не осягнуло зробити більше, аніж Товариство, але й матір'ю незалежності. Здавалося б, у новій, вільній Україні, заяку змагалася, яку виборювала потомікров'ю, просвітянська родина посяде належне їй гіднеий почесне місце. Та нетут воно було. Якіза австрійщини, поляччини чи московщини, Товариство нині не в особливій шані Тоді до нього лукаво, підозріливо, відверто вороже ставилося зайдинське властьмуще зверхництво; сьогодні воно юсткою у горлі хохлам-гнучкошиєнкам і тим, що торгують вітчизною гуртом і вроздріб. Із найвищих трибун вітренко-марченки усіляких мастей -- від комуно-соціалістів до відвертих московських шовіНЮГ | «спасітєлєй вєлікогоО ОТЕЧЕСТва» безнаказано кидають каменем у наш бік, шиплять-сичать із уах своїх тарганячих шпар, називаючи просвітян то «буржуазно-націоналістічєсюм отреб'єм», то іншими гидкими еппетами Розікравши народне добро, самі надривають пупа нібито за інтереси народу. Прищеплюють українцеві зі своїх чорносотенних шпальт комплекси меншовартості. Плодять отруйне зілля другого офіційного московського «косноязичія», посувають мову нашу солов'ну на задвірки державного життя, громогласно б'ють у кимвали й тимпани, зазиваючи народ у намарне облагороджувану ними словесну казарму світлого вчора..
орд
і, з» й ії я -г о КІ а г
зо ва "тарі - а ійних Х кій 1 ж в й зі гі - - а З Ії "і .о --. У й Ти г в чу
ЛИПЕНЬ, Ч 7 (4
Р ї - іно "ефе айв жщ Гееноі
Ро дю
колосом, на щастя на здоровя. на вік ДОВГИЙ |
УЧОРАШНІЙ, ЕН Ь СЬОГОДНІШНІЙ
У» є
Та вистачає у нинішніх просвітян сил і терпіння вести безкомпромісну боротьбу з мертвотно-віджилим, за утвердження християнських високих ідеалів у рідній державі, за пдне людини життя и право жити на власній, Богом наділеній землі, власним законом, спілкуватися з Небом і Землею рідною своєю мовою солов'їною.
Нас довели до злиденного існування. Занапащена вища школа Знищене українське книговидання Потоптом пройшлася новітня «русскоязичная» орда по нашій культурі. Зруйнована економіка.. Тому и кожний росточок українства оберігаємо, плекаємо у сподіванні виростити буйноцвітний Український Сад, в якому б гралися ї повнилися сонцем наші дітки щасливі, а не вигулювали своїх скажених собак «дядя Ваня з-поза хутора Михайлівського» чи «дядя Сем Із Європи чи зпоза океану»..
8 грудня цього року «Просвіті» виповнюється 130. | це факт Засновували її в Галичині 65 здебільшого молодих людей -- студентів, урядовців, учителів, журналістів. Звертався до них тоді представник старшого покоління українських діячів о. Й. Заячківський зі словами: «Бідна Україна-мати, бідні ви, сини п. Праця -- це ваш капітал, з котрого маєте сплатити довг народові. Так, ви знаєте, інарідтого свідомий, що ваша нинішня наука оплачується по найбільшій часті тим мізерним грошем, на котрим нарід криваво працює А як доробитеся куска хліба, щоби вас Бог охороняв від то! сьогочасної! чуми, ВІД огидного космополітизму, котрий є погибеллю всякій народности, -- то держіться свойого народу, хоч як високо піднесла би вас доля, не дайтесь відорвати від вашої матері -- від народу! Тоді лише ви будете сильні
в народі, а нарід вами славний! О то просить вас нарід
моіми устами».
Ці слова актуальні й нині, вони можуть бути напутніми теперішньому багатотисячному загонові просвітян не усіх теренах держави и поза її межами Ними б повинні перейнятися й ті, хто перебуває тепер біля державного керма, бо народними потом | кров'ю їхня наука оплачувалася теж, відкинути геть свою чорну невдячність | служіння власній кишені. Бо рано чи пізно, а доведеться збирати каміння вам, невдячним потомкам великих батьків, що його ви щедро розкидали на наш благодатний український чорнозем. | не кидаймо каменем ) тих, хто є світочем народу, в великих вічних просвітян Франка й Вахнянина, Грінченка й Лесю Українку, Шеп: тицького й Русову, Аркаса й Коцюбинського Якщо хочете бути над народом, служіть мому, ЯК служили йому ва істинно великі державн! муж!
д «Просвіта» вписує нові СТОрінки в . історію. Вчитаймось у пройдений шлях кожною з обласних організацій, окреслюваним дотепер : В цьому часописі, вклонімося | великим просвітянам-попередни" кам, і тим рядовим членам Товариства, як відривали останній кровний гріш від СВО!Х убогих статків задля загального добра, й освятімося їхньою великою мудрістю Час не жде, Україна устане з колін. ! на оновленій землі колись таки «врага не буде супостата, а буде син, буде мати, і будуть люди на землі»
| буде шана від потомків саме тим ІЗ разом із нами святкуватиме невдовз!
Народження намукраїннішо! з українських організацій «Просвіти», 1! 130-річний ювілей Долучайтеся до
наших лав, гуртуимося плечем до плеча, аби відчути подих рідної історії и освятитися ним М земля свята свято! нашої Вітчизни додасть нам сили їа поселить у душах наших Віру ! НаДію, ! "юдров
свою СВІЛУ
українців ге великий День
наснатїи
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
ее ни
Ще зовсім недавно пасажири за: лізничного и інших видів транспорту, мандруючи Україною, читали назви станцій та зупинок двома мовами Ясна річ, тоді це нікого не дивувало. Так було «прийнято». Нікого особливо не дивувало це тоді, коли й написи зумисне чи незумисне спотворювались з боку будівлі назву станції писали українською мовою -- «Ранковий», а на фасаді російською -- «Утренний». Кілька таких покручів красувалося на шляху від Києва до Яготина «Жовтнева» -- «Октябрьская», «Травнева» -- «Майская» іт п.
А те, що чули пасажири з гучномовців, залежало від особи, котрій це доручалося робити. Тобто залежно від її освіченості А освіченість дикторів, як правило, не пере: ходила меж граматичних знань учнятрієчника початкової школи. «Видавалось на гора» російське речення, подекуди українське або перше і друге разом.
Ось така була в нас «двомовність». На кожному напрямку. Дещо схоже, в стилі а ля суржик, неодноразово ми чуємо в тролейбуа, автобудаі, трамваї і сьогодні | чуємо не лише на периферії, а в самому серці незалежної України, славному Києві, особливо тоді, коли мікрофоном користу- ЮТЬСЯ ВОДІЇ.
Іноземці сміються з цієї нашої двомов: ності. А нам -- недо сміху. Бо де в Європі, до якої ми так бундючно зараховуємо себе, можна побачити і почути подібну «тарапунькоштепселіаду» ?! Якщо, скажімо, в Німеччині ви зустрінете місто Аннаберг, то нікому в голову не прийде назвати иого в перекладі Горою Анни Та й нашим «двомовним» чомусь не повертається язик
називати канцлера Німеччини пана Коля Капустою, хоча його прізвище перекладається на українську й російську саме так. Проте в нас щось подібне є правилом
ОЧИЩАИМОСЯ ВІД КОЛОНІАЛЬНОГО БРУДУ! ;
Понад сто літ тому німецький поет | перекладач, знавець слов'янських мов Фрідріх Боденштедт писав: «Українська мова найзвучніша з усіх слов'янських мов, | з великими музичними здібностями». Так, але наша мова не лише одна з | найкращих, а й одна з найдавніших 1 найрозвиненіших мов. Та віки неволі, численні заборони і постійні переслідування загальмували її розвиток, збіднили і засмітили їі. А державне керівництво і досі не подбало про те, щоб припинити русифікацію і подолати поширене в Україні гидке мовне каліцтво, хоч мало перед собою добрий приклад українізації двадцятих років. Бо якщо протягом століть загарбники проводили русифікацію, полонізацію. мадяризацію, румунізацію русинів-українців, то чому б не провести тепер хоча б короткочасної українізації?! Тим часом поряд із русифікацією відбувається в нас ще и зросійщена англізація, бо англійські
слова з літерою г пропонують вВвимовляти по-російськи: хобі, хокей, хіппі, ноу-хау. Але в українській Мові є звук г, отже, повинно бути
гобі, гокі, гіпі, ноу-гау, голдинг. А ши засмітили нашу мову такими слова ми, як імідж, брифінг, саміт, шоу ток-шоу, хіт-парад, класік-прем'є ,, анонс 1 багато інших. Ї в цьому велика
заслуга засобів
рам що ча зн каси
Особливо, коли йдеться про взаємопе реклади української та російської мов Імена й прізвища тут перекручуються в прямому і зворотному напрямку без будь-нких застережень Чомусь німці Йоганн або Ганс ніяк не « Іванами або іспанець Педро Петром у такому розумінні. Я не пригадую і випадку, щоб литовців Юрпоса на російськомовній сторінці паспорта громадянина СРСР записували Юрієм, а Гедімінаса Геннадієм Українські ж імена поспіль перекладалися : продовжують перекладатися Микола стає Ніколаєм, Василь -- Васілієм т п. Коли запитуєш у паспортному столі, для чого вони це роблять, відповідають «Так принято». Ким, чому, коли? Скажіть, будь ласка, хіба це не зловмис нетгнорування законів держави, постанов та розпоряджень Президента, уряду? В сусідній ГЇольщі чи навіть Росії за таке відпоОвІДНІ Органи притягнули б винуватців до кримінальної відпОВІДальЬнОоОСТІ. А в нас, виявляється, можна нехтувати 10-0ю статтею Конституції. А тому можна, що гаранти ціє! Конституції, а отже, (110-1Ї статті, замість того, щоб «власть употрєбіть», закрива: ють на подібні неподобства очі Від державних мужів раз у раз чуємо «Зараз ми будуємо свою незалежну дер: жаву». Тому хочеться їм нагадати. що людина є істотою СсвІДОМОЮ Перед тим, як щось «будувати», вона «будує» те «щось» у своїй голові. Якщо «в голові» зроблене все зрозуміло, якісно, то сама будівля на ділі вийде доброякісною, доброю 1 гарно служитиме людям, державі І сам процес будівництва піде без особливих усклад: нень. А як ні., то й досі «маємо те, що маємо». Іншого треба чекати занадто довго А це не те що недобре, а навіть небезпечно для держави. Терпець у лю-
«перли»: вірний (у значенні «слущний»), в'ялий (замість «млявий»), рухнула (тобто «завалилась»), віднНОШення (замість «ставлення»), являється (замість «є»), відволікти (замість «відвернути»), до тих пир (замість «досі»), везе (тобто «щастить»), доля («замість «частка»), учбовий (замість «навчальний »), масло (засмість «олія») тощо, А ще в ефір летіли: Словакія, Турція, Ханна, Ханс, Йоханн, піон, клад та інші,
А чи можна простити владним керівникам русифікацію нашого телебачення?! І доки терпітимемо цю ганебну «кацапізаціо», це колоніальне рабство? Вони породили 1 такий словесний непотріб, як «відмінити»,
сазначейство», «копійка», Хіба ми не маємо своїх слів (скасувати, скарбниця, шаг, сотик)? А що поробили колонізатори . укреатІнськими прізвищами"! Ось лише деякі а них Алейников, Сврсюково Євтухов. Дімаров,
брецьона, Войтович,
пова,
халішченкно, мкапца, Кармазін, Клос,
«аірпа, Мостіоков, Кулініч, Пасєка,
'ябоконь, Решетилов, Сотников.
Стронський, Струж і несть ім числа
А хіба Шк колоніальним гавром
АГРРУЕЗЕРУВЕ ГО СО 11121 ІНМІТІ Є ГАКИиИХх ССІйВнНИ
пюдей, як Драгоманов |лібов, До
РЕЛІО»ВІ, за ОРИЦЬКкИйИ,
( рр МІ ()1).
| у-у морольов, Свенціцький зеройв,
ІШепнкін та інши?
АПпО віІдьмІМ ВІДОМІ
ГНКкКі Ї РРСУДІТМ ри
інформації, яких тепер називають | не прізвище, як Кульчицький, Воно
мас-медіа На ВСЮ Україну звуча ПОХОЛИТІ нід низпи славного села
ли по радіо 1 телебаченню такі Мільчичі, що під Самбором, звідки -бо то го ся " анна? ш-ьтюютж-о' ьо - г Р ; зай - к
МОВААЄРИАЗІ з
ДВОМОВНІСТЬ -- ЩО ВОНО ТАКЕ
подірних пей може урватиєм» Бо таких І! ПОМ
зум
«дрібниць», які ро АЛДАЮНУЄСЕЯ КЛ ють свідомість ЛЮДСМ, мак Уа багато Відмахуватисіь ВШ зано З жуть пише люди, далекі від розу пважливост в ПОРрУДОМІ держави
4 серпня 1997 р кабінеї Щ України атаердив КОНЦепціІюЮ « га0| національної мережі Міжнародних Зі спортних коридорів Цим зранне РАМН передбачена реконс грукція! мод! ї М мережі, а також споруди! мережі чзнопим КОМ | МІЖНО
Минист рів
Менні
трам
ІСНУЮЧОЇ нової транспортно!
| у, плексом інфраструктури зпдих
жодними стандартами | Д вже 20 березня 1998 р. Кабмім 39
твердив Програму створення та функціонування національної мережі міжнародних транспортних коридорів в УКРаПЧи розписавши цю велику роботу по отапах з прогнозними обсягами Фінансування, термінами виконання, відповіІДГальНИМмМИ ТО головними її виконавцями
А хіба на порядку денному нашо! держави стоять лише завдання, які випливають з названої! Програми? Ясна річ, ні. 8 кожній галузі роботи непочатий край Саме через це й здаються занадто «дрібними» справи, про які йшла мова на початку. Хоча це далеко не так
Головне полягає в тому, що для вирішення справ, пов'язаних з «дрібницями», не потрібні такі зусилля і кошти, як для втілення в життя згаданої вище Програми уряду. Потрібні лише розуміння, воля та вимогливість, котрих у наш чах бракує Всюди, на кожному місці
На нашу думку, передусім треба припинити безпідставні розмови про якусь «двомовність» у державі, Конституція, Закони наші не дають для таких розмовп ніяких підстав. Тому до Дня Конституції (28 червня), а вінших випадках -- до Дня
б нан зе
| родом герой Відня Юрій Кільчицький та славні гетьмани Петро Сагайдач
ний 1 Марко Жеиайло Масу: слова вживали 1 досі
старші люди цього села, а всієї Самбірщини ії Дрогобиччини, А тата! назви, як Кульчиці, Мальчиці та Львівські Кривчиці є
| засобах масової інформаці 1. науки 1 літератури Прикро, що й радіопередачі «Слово» виправдову ІОтТЬ ШоОдіІ подібні перекручення. Так 19 січня 1997 р, диктор салли. пріавище «Алексієнко;
ПСО ЙОГО нОсСІЙ |з Слобожан пит Але ми ана МО. утераїнських
І110
прізвищ С
побожаніии ни русифісопвано
Греба, щоб можна Було бі грудношии ниптран ІРІММО
прізвищі, адусо ги
р УСНКИХ
«Кальчичі, Кільчицький». бо саме ті НОГИ ПОІО"ТІ,
епоОольеними, але ще й досі чомусь їх вжитваютгі, у
диктори
правильне,
ортІВРеВОВО "г"
ІТИ | ЯРА АТ І1И|
1.11» СЇзІСЇ | ОС РОГ ри 1ь1СЇ
тво
(лово ПРОСВІТІ
|І|сзапежнос "4 серпня) ць - Ллеровгет оз привє» мо у МІДНОМІДНІ г, до з
усе, що «Тосується напис Де | »
НОЮ їїОДОІкКАХ ук Р.1РА« 3 наз ма " і й " Є
станцій 1). ПГпуУумкТО м М«НААнНИцях юрі | "
морських портпе, портгопих пунктів
територип У кронни
риє ТМ «ПІД
упату І ' АИКОММНм Пп"ОПоОжені | ) УКОнаі про Герб, препор та геральдику в
симпопам минулого вже д,
оонамултемних ПОдДНІр ях Урядой: треба доручити пим о00 еспеціантпниопаниюм
доспіДНИим ух І«НОПОМО Д
гормін роаробити КОатапоги чи реєа і піДПОВІДНОЮ ДО них кодифікацію и
| пстаноплювали 0 єдину систему ри
ор клі поОпи нази або еталонних найменут, «нь пержавних установ, міст, селищ їНЦ) | | Ми
поселень у державі насамперед
а) запідничних пуазлій, ( Ом "УПпинмо
них пункта, Пере пантажуювальних |! розвентажувальниу майданчики, пункти терміналів
або роз ізних
умначень, інших піІДПриємст та ПІДрозділі
дтОочнИимиИ їх МО тами україни зКОЮ мопрою а поруч, зурахуванням української бимо. пи Подати Ці наеазши патинськими "ерами Важливість цього заходу матиме спох особ пипе значення при органтаци горго ПОП ІО СКОНОМІЧНИХ ХП МАКІЙ иМоземними державами, партнерами;
5) теж саме робити РИ пІДПРрИємстау га установах ашоційного, морського річкопого, аЗтомобіІЛЬНОГО Та ІМИШИХ Видів транспорту
с; написи назо ми ТО ПО епЛеніь, СТАНІ, порив, на дорожніх тнаках іт і Потрібно рорити пльки українською мопою круп чо - українською, малим шрифтом, нижче | застосуванням латинського алфавіту в ПЦДПОМДНОСТЙ ЦІЄЇ ! уСТОноплоеною сталонною термінолопеою "Передуам Це попинно ДІЛЯНКах маршрута Мережі Міжнародних рам лгетедицімь, Коридорій ПО пом територип держани
рі! 11511
оути ма
ниоОцональиної
роблено
Володимир ЯРОШ,
кандидат економічних маук, підполковник у відстааці, учасник Друго! світової війни га бойопих дій
| "ЖК'ора, Миша, Спста, Сланисі т. д С що Паша» 0 СА
ітаїої покручиі, лях «Пора»,
це п України, де слопо «пиши:
підніжимй корм для худоби) ТАН
"Пен
ГАКІ
"Тому Б не повернути
градиціи ні Бен, (Бенедьо), Золодьо (Володько), Васько, Гаврись Геник Даньо ( Да ко). Демко, «УСмьо (емик), Ми рик, Летсо (Левчик), Миємво (Мисько, Михасм), Приць (Проць, | Іроци, ( ені»
(Сеник) Та їм
мети, МІ
(ГП априлісо), | риці»,
ГТ алла
(ІіСЛИ ПпОМИ пен
коли України
Є ПД
Гичини який підри зд
вро |).,
| лди рула
пня цариаму 57 іо МПентральної
"І адсОО ВГОМОВ'ЛКРОВНОНИІВ ДОСЛ і. ІСОГО Гим ІЛ | солоніальмм
| () УЮРІД у сІсинУмУн г сег х: ЧТпрО, піцписцьмніши СПОЄМ У орати з що СУМІ Ддрссупан ТОЙ ІИСТИ і Гичиншну, й Тичимі |
Гол МИ у)учишпиимосЬ пт
вимо" ї,
птеміюм"
АСУ ЛТОРИ А ЛПОНОГО М МІ!»
Мих родимої ДАМИ рИРИМІ НРУ ВІВ МО, окупанти теж без ри "ких трудногув о пОомертгиимоОСсЬь дО (жерея нашим мерекручували іх ТІб Ссрпиій ил ІГрл слайнми прелкії Ати упери и щі м А, РАН МУФТИ 1 СВОЇ МАМЛ ИН «ИСИ РРО МАТІмМООТМ | Іїого | писали рмя ТАТ роми о «ЛА КОМСІСОмМ) ДОГІДЛИВІСТН) 1) /лніс ми маднириаими орілору" -й ІСОЛОМИ аторам ще М і Р) м рю мкаймо
і І ГУТІ | Ті: ЇМ " І буУЛИЙИ 111, ЩО Самі ДІ ПИКЕГВУРИМІВИ АОРМерУ У ГИСІ народж ЧЕР І МІ КЕРРІ РУТА "и МоОСсКопс,киЙй ТТ и пу Ї | її " "1, і "ЗАТ і СО "РУВИЩИ, НІ Ук гиалині М Ії, | | | Іл іммери от провдя | СУп олди гай ДЛОХТО СО РІРУЇ ЛІМІТ Є | Мі)лЯ Ворона ПОМИННИ нд роми і, ии Норонмотв Ворони м бором Й бе На аль ГРИЦЯ А При ще зарам Керр ДИМ Та ме р мемського Оп | стли Баранопим шилем та оо діто"» МО ЛоргіЛл ний бра осів іна нен СО єредху і г Льй!? ПУТ Ж золи Млии рми /| "Р; ж. зле - -ФВй зр чаю р . їагар ль й ве» - 2 400 кино рн 5 но кра
ання ПБНИКЬИННХХ С сійних нний бони" «інно 0 20 іні -
РАНИ ЗОРУ нь
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
пово ПРОСВІТИ
лк нь РАН ЕР ПЕР РЕ
«ПРОСВОЯЧІГ,: 1868-1998
й
АН РЕ нь іні ПРА НЕ о
РАННЯ ЕН Р
- нини з б'ю - о щи п т тех 090зо вн 0 п -г рено ди т ни
ІЗ БОГОМ ТА УКРАЇНОЮ В СЕРЦІ
Як ми вже повідомляли, 3 червил ц. р. у Чернігові загодами обласних організацій Всеукраїнського педагогічного
товариства їметні Г
Ващенка, Всеукраїнського товариства «Просвіта» їм. Тараса Шевченка, Сотзу українок,
Всеукраїнської ліги українських жінок, обласного управління освіти відбулася науково-практична конференція
«Педагогічно-витовна спадщина Григорія Ващенка та її значення в духовному 1 національному відроджетта
України»
У роботи конференції взяли участь голова Всеукраїнського педагогічного товариства їм. Г. Ващенка, професор, доктор філологічнит наук Анатолій Погрібний, директор Інституту українознавства, професор, доктор філологічниг наук Петро Кононенко, відповідальний секретар Всеукраїнського товаристпва «Просвіта» ім. ГТ. Шевченка Микола Нестерчук, професори, доктори педагогічних наук Іван Зайченко та Анатолій Алексюк, заслужета вчителі України Ольга Гребницька та Галина Сазонетко, голова Чернігівського відоллу Союзу українок Раїса Решетнюк, письменниця, член Центрального правління «Просвіти» Катерина Мотрич.
Подаємо роздуми учасника цієї конференції, нашого спеціального кореспондента Миколи Литвина.
Григорій Ващенко починав як украінський прозаїка драматург (у 10-х роках нашого століття вийшло кілька книжок иого, які відразу помітили читачп), але відчувши, що на даному етапі історії Україні більше потрібні педагоги ніж письменники, стає орачем забур'яненої української освітянської ниви. Народився він 18/65 р. в селі Богданівці Прилуцького району Чернігівської області (тоді Полтавська губернія), середню освіту здобував у Полтавській духовній
семінарії, а вищу -- в Московській духовній академії. 26-річним уперше ступив на шкільний поріг 1 побажав
українським дітям доброго дня, щастя й здоров'я не московською, а рідною мовою.
Особливо буйним квітом розцвів його педагогічний талант у добу Української Народної Республіки. Г. Ващенко засобами освіти вирощував державну українську націю у Ромнах, Прилуках, у Полтавському педагогічному інституті, у створени ним учительській семінарії в селі Білики гад Полтавою. Вже будучи професором, написав багато розвідок 1 статей на педагогічні та психологічні теми. 1929 р видав підручник з дидактики «Загальні методи навчання»
Під час інсппрованого ДПУ УСРР, ОДПУ, Сталномі ЦК КП(б) процесу над так званою Стпилкою визволення України «ворогові народу» Г Ващенку якимось дивом поталанило врятуватися. Він знаходить притулок у Царицині--Сталінтраді (нині Волгоград), а коли сталінська репресивна машина дещо уповільнила свої оберти, повертається в Україну. Війна застає Г. Ващенка в Полтаві, звідки він і помандрував 1943 р нехотячи в «чужину прокляту». Иого постійним життєвим осідком аж до смерті (1967) стає Мюнхен (ФРН) Тут Г Ващенко працює професором Українського вільного утверситету і професором-ректором Української богословської академії, активно займається вихованням української молоді, органзованої в СУМІ
Григорій Ващенко -- автор багатьох фундаментальних праць у царині української педагопки. Дві зних «Загальні методи навчання» та «Виховний ідеал» -- нещодавно побачили світ стараннями Всеукраїнського педагогічного товариства їм. Г Ващенка Це ж Товариство гадготувало до друку 10 томів наукової спадщини великого українського
просвітника Ще декілька років тому ім'я Г Ващенка, яке за кордоном залюбки ставили і ставлять в один ряд з іменами геніальних українських освітниківпросвітників Софії Русової, Якова Чепіги, Василя Сухомлинського, на иого Батьківщині було вилучене з наукового й виховного обігу. Иого підручник «Загальні методи навчання», за яким навчалися у 1920--30 рр. сливе усі українські вчителі й педагоги 1 який ці вчителі) й педагоги (які ще топчуть життєвий ряст) до сьогодні з вдячністю згадують, був вилучений з усіх бібліотек УРСР і знищений
Тільки з народженням Української держави Григорій Ващенко повернувся на Батьківщину. І виявилося, що в селі Богданівці свято бережуть пам'ять свого
великого земляка 1, виконуючи мого настанову, що лише за існування національної церкви в Україні можлива
самостійна держава, богданівці стали благодатним острівцем у морі парафій так званої Української церкви Московського Патріархату, не побоялися стати
«самосійниками» 1 «розкольниками», присягнули на вірність Українській церкві Київського Патріархату, отже, 1
самостійти Україні, за яку боровся до останнього подиху Григорій Ващенко. В Богданівці незабаром постане пам ятник великому землякові, а обласне управтиня освіТтИ планує на базі місцево1т віІДКрИити
ненаннинни ПЕР нні ню пт війн ШЕЕЮААЕЕ па
В ан незеннаннном ПЕРЕ иа б
опорну школу з метою вивченя й запровадження знань 1 педагогічного надбання Григорія Ващенка. У школах області, як зазначила у своїй доповіді на науковопрактичній конференції «Педагогічно-виховна спадщина Григорія Ващенка та її значення в духовному 1 національному відродженні України» начальник Чернігівського обласного управління освіти п. Ганна Тимошко, активно втілюються в життя педагогічні ідеї Г. Ващенка -- виховати на основі високих ідеалів, зокрема на любові до Бога і рідної землі, цілісну особистість, здатну, коли буде потреба, віддати за Україну найдорожче -- власне життя. Називала пані Тимошко педагогічні колективи області, які вже відДдІЙШЛИ ВІД «СОВКІВСЬКИХ» стереотипів у виховному процесі. Це школа М» 20 м. Чернігова, Авдіївська СІ Сосницького, Журавська СП Варненського, Городнянська СІ М» 2 Городнянського, Южненська та Монастирищенська СП Ічнянського районів. І це дуже добре, що ми нарешті починаємо виховувати нашу молодь не на любові до комуністичної партії та її кривавих вождів 1 вожденят, а на любові до України і Бога. Адже не лише Григорій Ващенко, а й наш народ каже, що без Бога -- ні до порога. То чому тоді в Чернігові не лише на вулицях, а й на молодіжних тусовках як панувала російська мова, так і продовжує панувати? Чому Чернігівщина з упертістю, гідною кращого застосування, голосує на виборах до Верховної,
обласної та місцевих рад здебільшого за «вічно вчорашніх» комуністів та іже зними? І це та Чернігівщина, яка дала Україні добірне гроно великих синів і дочок, задіяних буквально у всіх сферах 1 суспільного життя! Отже, висновок напрошується один: мало ще освітяни не лише Чернігівщини, а й цілої України впроваджують у життя Ващенкові виховні ідеали. |
І ще одне. Чому конференція, названа науковою і практичною, відбулася не в просторих залах місцевого театру чи філармонії, а в тісному, непристосованому до таких заходів залику Літературномеморіального музею їмені Михайла Коцюбинського? Чому її слухачами була не широка громадськість славного Чернігова на чолі з державними керівниками, а здебільшого студенти Чернігівського педагогічного університету ім. Тараса Шевченка! А такий захід далебі вартий державної уваги за умови, якщо ми розбудовуємо Українську національну державу. На жаль, державні мужі міста й області, за винятком пані Тимошко, його проігнорували.
Але будьмо оптимістами, не втрачаймо надії. 1998-й рік проголошено Роком української педагогіки, 1 Григорій Ващенко вкупі зі своїми великими побратимами й однодумцями Софією Русовою та Яковом Чепігою, хочуть того наші, здебільшого російськомовні державці чи ні, впевнено крокує рідною землею. Вже відбувся великий вечір,
«ОСВЯЧЕНІ ШЕВЧЕНКОВИМ ІМ'ЯМ»
У Луганську вийшла літературознавча розвідка завідувача кафедри української! літератури педагогічного інституту ім. Гараса Шевченка, члена Спілки письменників України Олекси Івановича Неживого «Освячені Шевченковим ім'ям» (публіцистичне есе про письменників-уродженців Луганщини, які стали лауреатами Шевченківської
премії).
Автор у захоплюючій формі, змістовно розповідає про життєвий | творчий шлях поетів Володимира Сосюри, Миколи Руденка, Івана Світличного, Василя Голобородька, прозаїка Григора Тютюнника, журналістки Надії Світличної. Зміст книги значно підсилюється творами цих письменників; їх вдало доповнюють вірші-присвяти українських поетів шевченківським лауреатам. Ці твори разом із роздумами автора становлять чудову хрестоматію з літературного краєзнавства. Не випадково науково-методична рада педінституту рекомендувала це видання як навчальний посібник для студентів філологічних спеціальностей. Він може стати у пригоді й учителям та
учням старших класів.
Крім навчально-методичного значення, книжка Олеси Неживого має ще й чималий виховний потенціал. Бо не можна без
українських письменників у тяжких умовах зрусифікованого Донбасу у складі колоніальної «Української РСР». Ознайомлення з життям |
Сосюри, Григора Тютюнника, Миколи Руденка, Івана та Надії Світличних,
Голобородька виховує в учнів та студентів почуття патріотизму, гордості за землю Луганщини, яка виростила безстрашних борців за рідне слово, чи! серця признача-
лися «для куль ! для рим».
Але не лише громадянського пафосу сповнена праця «Освячені Шевченковим
ім'ям». Чудова поезія найніжнішого співця України Володимира Сосюри відкриває перед читачем усе різнобарв'я душевних почуттів людини. лірики підноситься на височінь світової музи:
Дні пройшли... Одлетіла тривога... Лиш любов, як у серці багнет...
Ги давно вже дружина другого, Я ж -- відомий вкраїнський поет.
розвідки Олекси Неживого («Луганщина хрестоматія стала вагомим кроком на шляху та популяризації українського літературного процесу на Луганщині. Слід Відзначити титанічнии характер пошукової роботи Олекси Неживого.
Як і попередні літературно-краєзнавчі
літературна», «Від слова до ПІСНІ»), ця вивчення
книго!
М хвилювання читати про долю
творами Володмира Василя
Естетика Сосюриної
В добру путь,
присвячений його пам'яті, в будинку, де засідала Центральна Рада (нині -- лиївський міський будинок учителя) Вже мали місце урочисті академії у Львові, Одесі, Полтаві, Миколаєві, мровограді. Освітяни Миколаївщини та Каровоградщини, одберті владою до останньої нитки (вчителі по кілька місяців не отримують зарплати), спромоглися на видання книжок, присвячених виховній системі Григорія Ващенка.
На виконання заходів цільової комплексної програми «Вчитель», затвердженої спільними рішенням колег Міністерства освіти України і Президії Академії педагогічних наук У країни 29 жовтня 1997 р. (протокол Мо 20/6-5 1 1-7/10-103), Київський міжрегіональний інститут удосконалення вчителів імені Бориса Грінченка розробив цілісну систему відзначення особливих успіхів педагогічних працівників у розвитку педагогічної освіти та науки України. Нею стануть п'ять іменних медалей визначних педагогів України. Г. Ващенко стоїть в цьому по-
чесному списку третім. Після Софії Русової та Бориса Грінченка.
Микола ЛИТВИН
ПОБИТТЯ УКРАЇНЦІВ | | | ьо хо о СОР р е-
Увечері, 25 травня, у Харкові, неподалік від величезної споруди обласних управлінь Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ України невідомі злочинці жорстоко побили заступницю голови міського культурологічного товариства «КС падшина», письменницю, члена правління Харківського обласного об'єднання «Просвіта», співробітницю Українського культурного пентру Валентину Опнод.
Під час побиття бандити вигукували: «Бандеровка! Націоналістка! Ми всех вас, хахлов, ізвєдьомі». Г
У висновку судово-медичної експертизи зазначено Факти отримання серйозних пошкоджень, що засвідчено медичною експертизою. Пані В. Овод перебуває у лікарні.
Побиття відомої харківської громадської та культурної діячки стало ще однією ланкою в довжелезному ланпюгу «нерозкритих» злочинів проти українства в нашому місті.
Наприклад, представники промосковської шовіністичної партії аславянского єдінства» 24 вересня 1996 року кинули пляшки із запалювальною рідиною у вікна РУХУ, а 4 грулня того ж року -- у вікна «Просвіти», спричинивши пожежі у
- '
цій ше здій - війні се ---б ї "
примиценнях. ПІалів затримали тільки через те, що через півроку вони вчинили подібний напад на ізраїльський культурний центр у Харкові.
20 грудня 1997 р., теж неподалік від
уже згадуваного управління СБ та МВС України, невідомі варвари пошкодили шойно споруджений коштом української громадськості пам'ятник кільком сотням українських кобзарів, що їх розстріляв НКВСО у 1934 р. Злочинців, як звичайно, не знайшли.
У 1997 р. Харківська міська рада
пародних депутатів, усупереч статті ІЙ Конституції України, ухвалила надати московській мові статус офіційної. Ї хоча Дзержинський районинй суд м. Харкова скасував цю антиконституційну ухвалу, Харківський обласний суд відмінив присул районного суду.
Напедепі та багато інших прикладів
(зокрема, багаторазові пошкодження всесвітньо відомого пам'ятника Т. Шісвченконі) свідчать, що українців у Харкові (та хіба лише у Харковії) перетворили на: напупослідженішу та найбеззахиснішу папіональтшу метитину. Невже прапоохо-
ронцям знову нічого сказати?
/|Орій КИСЕЛЬОВ,
голова Лугамської обласної організації «Молода Просвіта»
з а с-г
ЕН:
Анатолій КІНДРАТЕМКО, голова Харківського обласмого
об'єдчання «Просвіта»
звань Ам нкл
і
10 Хіт
й
4
-д
Р. ї І
зліз х
КБ А ду фі ПО
ДН
п ціні -
ож аалананнєв нині
аеедьн нн п цій ДЕР
СМІЛИВЕ
СЛОВ
БРАТ ВЧИНКИ --
Саме цими словами Павла Грабовського, який майже сотню літ тому єднав ними однодумців, хочеться почати розповідь про діяльність Волитського обласного об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. 7, Шевченка. Свою історію воно розпочало ще наприкінці 915 р., коли частина офіцерів військ, що дислокувались у Луцьку, незадоволених правлінням Симона Петлюри, об'єднались і створили Луцьку повітову «Просвіту». Щоправда, в ті бу: ремні роки вона проіснувала недовго і тільки починаючи з 1920 р. набрала сили і ваги у громадському житті волинян. При ній діяли курси із землеробства |і пасічництва, школи для неграмотних, видавалася періодика. Їй доводилося вести нелегку боротьбу за українську мову, коли були сильні гоніння та вчителів: українців, та відстоювати свою віру адже здебільшого саме в руках росіян перебувало управління православною церквою в Польщі. Просвітяни розуміли, що чужа церква стоїть на перешкоді моральному розвиткові мас і є перепоною на шляху культурно-освітніх організацій. Тому в повітах за допомогою «Просвіти»
стали створювати церковні братства та церковні комітети.
Окремої уваги заслуговує діяльність благодійної секції, якою опікувалася відома громадська діячка Волині, сенаторка Олена Карлівна Левчанівська. Головною метою благодійної секції була допомога політв'язням, що етерпіли голод душі та тіла», і їхнім родинам,
У 20--30-ті рр. Волинська «Просвіта» стала настільки масовою і об'єднувала навколо себе ліодей стількох напрямків діяльності, що коло інтересів просвітян охоплювало чимало аспектів національного духовного відродження. «Просвіта» займалася видавничою діяльністю, проведенням літературних вечорів, постановкою вистав аматорськими драматичними гуртками, що працювали практично при кожній філії, відкриттям бюро правничих порад, сільськогосподарських | кооперативних шкіл тощо. З допомогою Львівської «Просвіти», з якою волиняни підтримували тісні стосунки, було сформовано українські бібліотеки. Проводилося святкування днів Тараса Шевченка, Івана Франка, вшанування пам'яті Лесі Українки.
Активною діяльністю Товариство притягувало до себе все більше людей, Серед них були сенаторка Олена Левчанівська та професор Іван Власовський, Олекса Тацюра та Григор Гладкий, ректор гімназії професор Рафаїл Шкляр та голова надзірної ради Українського банку в Луцьку Іван Бондарчук. Активним просвітянином був також лікар Арсен Річинський, котрий випустив у видавництві «Просвіти» брошуру, присвячену проблемам українського церковно-національного життя, розвитку У кра- ІНСЬКОЇ автокефальної православної церкви.
Саме з Волинською «Просвітою» тісто
пов язали свою долі брати Березовські, історик Олександр Цинкаловський, батько всестітньо відОмМОГО ученого ЇШхим Кримський та ін. На жаль, багатьох во: линських активістів «Просвіти» спіткала гірка доля, подібна до долі А. Річипсь- КОГО, ЯКОГО за неповний МІСЯЦЬ ПІСЛЯ кривавого вересня 1939 р, більшовицькі «визволителі» ув'язнили і вивезли в безмежні казахські с геПи, де він піСЛЯ шістнадцяти років страждань знайшов вічний спокій
Дехто ще при Польщі був арештований І! висланий за те, Що належав до «Просвіти». Найактивніші просвітяни за сфальсифікованими увитуваченнями притягувалися до судової відповіді, а потім відправлялись у табори для інтернованих. Прихід більшовиків зробив те, що не встигли зробити поляки.
Подібні історії про долю філій «Просвіти» можна ще й сьогодні почути в багатьох селах і містечках від КОЛИШНІХ п членів, живих свідків
Чинішні волинські просвітяни беруть багато доброго і повчального з тих понад ПІВСТОЛІТНЬОЇ Давності часів. У нашому числі просвітянські одержимці Української Повстанської Армії, яка саме з волинських лісів рушила в історію священної боротьби за незалежну Українську державу.
Незабаром мине десять літ з часу відновлення «Просвіти». З часу, коли в березні 1989 р. у приміщенні Лялькового театру в Луцьку відбулась установча конференція Товариства української мови ім. ГТ. Г. Шевченка, Під тиском обставин владні структури намагалися підпорядкувати собі демократичні віяння, які з кожним днем набирали все більшої сили
Го була пора перебудови, і дехто ще застережливо ставився до проблем національного відродження. Та геній Шевченка все-таки домінував у цій атмосфері, заповнював душі паціональною гідністю. Бо навіть нашу мову віднімали. Саме на її захист було створено Товариство. Згодом, 17 жовтня 1991 р., напідставі ухвали ПІ республіканської позачергової конференції, "Товариство було реорганізоване у Волинську крайову організацію ВУТ «Просвіта» ім. Т. Шевченка, що дало змогу розширити спектр національно-просвітницької діяльності. Саме воно практично стало в опозицію до комуністичної ідеології, виплекавши у своїх рядах представників лідерів Народного Руху України, ДемПУ та ряд інших прогресивних угрупувань.
За цей час у нашому активі сотні масових заходів: традиційні вшанування пам'яті Тараса Шевченка та Лесі Українки; повернення забутих імен творців національної культури Івана Марковича Журавницького, Данила Братковського, поетів Волині ХМІ-ХМІЇІ ст.,; Гальшки Гулевичівни, фундаторки Київського а пізніше Луцького братства; В'ячеслава Липинського, Йова Кондзелевича, Модеста Левицького. Завдяки активності просвітян встановлено пам'ятник
частий, ьо
и ойьння -
ци Пп росвітямки: З РО Х
Т. Г. Шевченку в обласному центрі, переїменовано вулиці, площі, запроваджено написи українською мовою.
Проведено чимало конференцій, семінарів, лекцій, присвячених різним питанням політичного, духовного життя, в тому числі «круглі столи», міжнародний симпозіум «Леся Українка і світова куль: тура», на який приїхали представники багатьох країн світу.
У культурно-просвітницькій роботі «Просвіта» спирається на хор « Просвіт» ПІД орудою заслуженого працівника культури Ростислава Кушнірука. Цей творчий колектив часто виступає перед жителями області з концертами, пропагуючи українські народні та повстанські пісні, твори сучасних авторів, за що шанують його не тільки мешканці Волині, але й інших регіонів України
Просвітяни встановили зв'язок із «Просвітою» Берестейщини, з особовим складом кораблів «Луцькь та «Волинь» Чорноморського флоту. Для них, атакож українців Кубані ії Криму, Молдови 1 Калмикії, Кемерово |і Біробіджану, для шкіл Запоріжжя й Дніпропетровська укомплектовано й передано бібліотечки На Різдв'яні канікули просвітяни при-мали групу дітей із Сєверодонецька.
Під опікою «Просвіти» працю МОЛОДІЖНа літературна студія «Лесин кадуб». Останнім часом поліпшилась, робота щодо зпровадження української мови в усі сфери життя. Організовано ЛУ ВеИ З вивчення мови у військових частинах. Заняття проводилисі, а 48- | г9-тОДиНними програмами, З великою
дДяЯчЧИстТюЮ випускники куре че м да на и б рун Марію Вітинську. " , потреву, У, «ТИ НІМ Іатута Відбувся у рочистий вечір в честь по сь ніна за; в Чи були зустрічі з озвідния з х КРАНИ | М | Цею УПА Гали пою Моханською, ЛОЛИШнИ м політВ'язнем Сргеном Се ретюком. українських к ГУДІЙ |
"реск тором «МОТО кого
и і
во
пн
університету
ПАДОЬКОГО Та іншими
п ни чп
ааооотовнвм
чан оч пит ча юнь
т- - и як
У
- ТО НАШІ ГАРМАТИ,
Богданом Кравченком, а гакож поважаними в народі людьми
Миколою Плав'юком, Галиною Скоро:
ЗО одДимирає: Но- - 1,
ЛИНСЬКОГО ПрОВели вечір хз РІДНІ ДЗВОНИ»,
Просвітяни міста
присвячений зО-річчю спалення першого
українського села на Холмщині ПТайбільшою активністю, справжньою одержатмістію позначена робота осередків Говариства обласного центру, Новово: Золодимир-Волинського,
Ллинська, і Горіхівес МОГО рапонів
Ковельського. СьЬоОгоОдлиі серед нас немало людей ною"
чих, свідОмМИиИХ, У багатьох випадках просто талановитих це | письменники Петро Мах та Йосип Струцюк, збирачка фольклору Антоніна Голентюк та каслужена ЧИ гелька Ісся Кова ьчу Кк, кобзар рогуслав Ляхович та журналістка Н адія
| уменюк Цього року ми ві ізначатимемо 50-річч За пей час чимя"
Золинської «Просвіти» ло роблено га осягиено просвітянами » боротьбі за існування нашої держави, М мови, культури. Гому не тільки правом, але й обов'язком «Просвіти» « належно здсвяткувати свій ювілейним рік, 00 свя" Мо ЛО - б 0 0 одночасно 1 УВІТОМ громадянству в діяльності та надбанн" Товариством Волині, і вшануванням тих.
хто віддавав |; віддає цій нелегкий справ: ВСЮ свою силу, снагу та знання це іюкрема, ії ветерани «Просвіти» рити Левчанівська та Микола Куделя, СІМ Махів Марії ії Петра, Хлопецьких гриж га Михайла, Луцкевичів Бориса ! пре
) зум, лава, Галина Патута г: Ніла Бонда |сВчУм
Зсеполод ВИТ ІСТІКО 1 | ригорий | на
на Горик, побоп ЛЗуцищшина УЧ
цуляк, Павло Глущук, Лукаш Наза! ай
багато ІЛ .(хХ УСІХ ТИХ «ТО розпо
Ук!
п тих « праву, тих, хто п робить сьогодиї, - ; іль ХТО щабаром продовжить ЛжЖж ІРА ВКУПІ ми сила, родина у край - лпоОви
Мирослава Фі
и. Со ср
зач
РР РН
«ПРОСВЯЧІ Я» - 150!
Просвіта» (м. Кам'янець- Подільський) і.ЛІ "У і і о ЛлкІв "Ре Східному Под є ред перших поча ІИ ДІЯТИ філи і -Ц діЛлЬьСсЬКОМмМУуУ Та МІС ечку 1 чера ьрацлавськог овіту. Діяльність Печерського осередку повязана з іменем | ПО З І 11 Росі Тв: Р сі Софронови-
(1856--1934), ПІД
СТЬ якого ареєстру вали
ПА: 811 Р і О10ЛлІіОТека драма р МІ ЧІ з сораоєв І гГУГТУТОК ПТ ої ановка вистав НнНнЬ г у ТІ нкюоВвалесь (5 участю "Ту хового ркестру графа Шотоцького В якому грали просвітяни Най ктивтше заснувантя ОС ре ЛКІВ . б-ої гинається В Пі ріод визвольних змагань українського народу 1917--1920 рр
Вінницька «Просвіта», яку очолив Іван НО) пмович О еРрОянНнСськми 3 серпия І ЧІВ ГО ХНМОВІ чола РО РА ГІ ї» Ко КІРІ і | 1 1.
о Товариство розмістилось у рудинку
колишнього Бінницького коміті гу народної тверезості У цьому ж примищценні гбуУЛлИ Брібліоте ка. іда льня для УЧНІВ
українських гімназій, кінема гограф з ди-
купленою на КОШТИ
намомашиною го осередку Слід зазначити, що у Вінниці було
фитй Подільського товариства
т
р й. и Ї СА і Р ії ВИ ницької психлатричної пкарно шасновано третій міським осередок Ірос ВІТИ |) Т| |Ч1Ч4 і ВІННІ ії. Кі ПІрог віта г і || | 1 й і , 1-1 І Ї а: Ю 1 ї |. - ! 1 І | | І зРІРр Я іі Ль Ї | егГу1() Д віДНОГ. ІРР ДІМ Іі)НнНІСТЬ о Говари: гва, Оу по прийнято під опіку имофонічним оркестр, ссормованийм піпвідділом мистецтв губернського
пділу народної освіти Оркестр давав
свої концерти в Народному літньому саду
кн
1 овариства
| У і іб листопада 1919 р. ) Просвіті відкрилася чи гальня (члени Товари тва М і р С-1 валися нею бе платно, сторонні
чуваАЛИ КОШТИ Є розими ра | кро.)
| гравня 1920 р борами міських мес | я створено Мінницьєку ( палку МКаінницьк Прим ВвіТяНни плаштовували і стоНВвИи гутали ри сри раї м є по ттоціативи
було створено громадські Союз "українок 1 Спілку
У МІСТІ організації вчителів Займалося Товариство також видавничою діяльністю. У серпні 1919 р друкарня Вінницької «Просвіти» почала ЯКІЙ
випускати газету «ЦіІлях», у висвітлювалася діяльність просвітянських осередків, змальовувалася політична ситуація в Україні. Газета мала постійні Жертви більшовизму», «Телеграми Шкільне життя», «Театр 1 музика» та їн. Редактором газети був українським письменник, учитель Воло-
рубрики
димир Островський. У жовтні 1919 р. за розпорядженням уповноваженого Міністерства преси директора Департаменту пропаганди газету «Шлях» було
звіІЛЬНеноО від міністерської цензури. А з
цнасопис узнв видавничим гурток
гопада того ж року під свою опіку Наші
шлях». Саме з цього періоду сільським учителям ціна на газету знижувалась на
90) ВІДСОТКІВ Після наст упіного підвищення цін У грудні 1919 р. видання часопису припинилось. Черговий, сотий, номер його вже не вийшов У м Липовці заходами місцевої філії Просвіти» у вересні-жовтні 1919 р. двічі на тиждень видавався часопис «Народне життя У ньому висвіТЛЮВаЛлись ПОДІЇ що відбувались в Українській Народній
)
Республіці. До У жовтня 1919 р. вийшло 4 номери часопису
Крім газет, видавалися книжки. Так 1920 р. Вінницька «Просвіта» надрукува-
ла переклад класичної п'єси Бормаше
трі и т " -тУ . - г - Весілля Фії ро дійснений Гнатом Ор її) Іри є зпосері ІНЬОМГУ ПОИЯнННІ ПОДІЛЬСЬКИ осередків було видано
оповІДання письменника Иоахима Волошиновського Початковий підручник Французької мови для самонавчання в перших класах гімназії» Софії Русової та їН
Ще перед Українським національним конгресом, що працював в Києві 6--8 квітня 1917 р, було засновано філію Просвіти» в с Нижня Кропивна Гайсинського повіту П засновниками були Антон Воробчук, Олекса Кметь, Меланка Люлька таїн
До складу Нижньокропивнянської
ПІ рех еІТИ входило близько 50 ч0:.лопІК
3 Києва до осередку було привезено понад 100 книжок та брошур, ук-
раїнський національний прапор. Во-
ИН ни - о - що
сени 1917 р. Товариство виклопотало дозвіл на ВІДКРИТИ ПОЧОаТКОоВоОї! ШКОЛИ з продовженим навчанням. У жовтні того
ж року, в зв'язку з хворобою голови
Просвіти» Антона Воробчука, діяльність Книжки 1 навіть прапор було вкрадено. 1918 р Просвіта
організації призу пинилась Нижньокропивнянська віднОВЛЮЄ СВОЮ ДІЯЛЬНІСТЬ Наступи ра- 1019 р припинили функціонування Товариства. Але в 1920 р осередок «Просвіти» вс. Нижня Кропивна знову запрацював. У жовтні того ж року його було зареєстровано. У ньому діяло 5 секцій, читались лекції, ставились п'єси («На перші гулі», «Мартин Боруля», «Поки сонце зійде, роса очі виїсть»), У скарониці Товариства нараховувалось 10 тис кро
У цей період філії «Просвіти» засновувались на території всього Східного Поділля. Але діяльність багатьох з них була паралтзована Скрутне матеріальне становище, більшовицькі навали, часта переміна влади припинили розвиток де-
дянських військ 1 деніківців
ШЛЯХИ, ПОЛИТІ КРОВ'Ю:
ДІЯЛЬНІСТЬ ОСЕРЕДКІВ ПОДІЛЬСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ
яких осередків уже в самому зародку.
У діяльності просвітянських товариств не все проходило тихо й мирно.
Між «Просвітою» с. Журавного Вінницького повіту 1 польською громадою того ж села відбулась сутичка за будинок, в якому містилась управа «Просвіти». У листі від 28 грудня 1920 р до завідуючого Уладівським підрайоном Балана пропонувалося «негайно роз'яснити польському суспільству села Журавна, що центром затверджена тверда мережа шкіл, а тому про відкриття окремої польської школи в зазначеному селі, безумовно, не може бути дана згода Польська мова при існуючій українській школі». Згодом суперечності було розв'язано. «Просвіта» с. Журавного виділила кімнату в своєму приміщенні для вивчення польської мови
Найстрашнішою перешкодою в функціонуванні осередків «Просвіти» була політика більшовиків. З книгарні Вінницької «Просвіти» в 1919 р. вони реквізували канцелярське приладдя, знищили крб.) 1 навіть
забрали печатки, книжки (вартістю майже 5 тис списки членів Товариства
Після концерту, присвяченого роковинам Т. Шевченка, було розігнано хор Вінницької «Просвіти». Багато просвітян стали жертвами політичного терору Серед них Юхим Онуфрійович Щириця, Іван Йосипович Сторожук, Володимир Васильович Гре- ЧИнНО.
Президія Національної ради м. Жмепрезидія Жмеринського
Просвіти
зети Україна
ОІЛЬШОВИКІВ
ринки "та осередку через редакцію га-звернулися до Міністерства внутрішніх справ з телеграмою такого змісту: «У Я меринці на станції існує таємна установа, котра утворена невідомо ким. Коло неї групуються таємні елементи. На помешканні установи висить герб з написом «Просвіта». Під цією вивіскою проводяться ганебні вчинки Серед громадянства ширяться чутки про те, що діється в цій «Просвіті». Клопоталось про негайне притягнення винних до відпПОВІДальноОоСтТіІ, а також про розпорядження зняти вивіску Просвіта»
У 1917 -- 1920рр на теренах Східного Поділля виникло понад 50 осередків Подільського товариства «Просвіта». У 1921 -- 1923 рр. у мережі «Просвіт» радянською проведено
владою було
своєрідне «реформування» -- так аваний «процес радяншізації», який передусім вимагав перереєстрації статутів. Їх було «переписано» за класовим принципом. До складу просвітянських осередків укорінювалися представники незамож- Більше того слухняніші на державне утримання Непокірні комуністичній партії осередки просто ліквідовувалися Так, із 26 осередків, що діяли в 1920--19321 рр у Гайсинському повіті Подільської губернії, в 1922 р. не лишилося жодного. Таке ж становище було 1 в інших повітах.
У 1921 -- 1923 рр. більшість «Просвіт» було насильно реорганізовано в хати-читальні. 25 жовтня 1922 р. шкільний інструктор Печерської волості Брацлавського повіту повідОмМЛЯяЯВв Українському політичнО-ОСВІТНЬОМУ комптету про те, що в межах волості «всі «Просвіти» закриті 1 замінені хатамичитальнями». Вже наступного року на Поділлі на комуністичних засадах діяло 33 філії «Просвіти», 157 осередків просто ліквідовано.
йиих селян оралися
Слід зазначити, що і в роки Другої світової війни культурне життя не припинилося. 1941 р. на теренах Східного Поділля відроджуються старі та засновуються нові «Просвіти».
Серед них Хмільницьке, Вінницьке, Турбівське, Немирівське, Воронцовицьке та інші, що розгорнули активну патріотичну діяльність.
Проте з вигнанням із Поділля німецьких військ радянська влада гальмує їх функціонування, розпочавши репрест серед просвітян.
30 квітня 1944 р. НКВС було сфабриковано кримінальну справу проти члена «Просвіти» с. Великий Митник Хмільницького району Мойсея Лукича Кобржицького У справі (328 аркушпв) проходило 23 особи. Головними обвинувачуваними були директор школи с. Великий Митник згаданий Кобржицький, вчителька української мови Ксенія Романівна Літинська, тракторист Федір Никифорович Сивак. К Літинська та Ф. Сивак не були членами «Просвіти», а лише брали участь у виставах драматичного гуртка, що діяв при осередку.
Справу М. Кобржицького було закрито лише 12 лютого 1992 р. Трьом із гаідсудних справи припинено набагато раніше -- 20 березня 1945 р (після їх смерті). Це Тропак Володимир Олександрович (1910 р.н. - 20.02 1945), Соловецька Марія Павлівна (1916 -- 1.02. 1945), Особенко Соломія Данилівна (1921 -- 2402 1945). Вірогідно, вони були закатовані.
М Кобржицького засуджено військовим трибуналом військ НКВС за ст. 54-) «а» Кримінального кодексу УРСР до 10 років позбавлення волі в ВТТ з конфіскацією майна та 5 років поразки вправах. Лише 12 лютого 1992 р М. Кобржицького було реабілітовано за відсутністю доказів, що підтверджували 0 «обоснованность привлечений к ответ-
ственности». Доля решти засуджених невідома
Отже, шляхи просвітянського руху на Поділлт, як ії по всій Україні, були тернистими, политі кров'ю, всіяні трупами.
О. МАЛЮТА
На світлині осередок товариства «Просвіта» в с. Печера Брацлавського повату, 1909 р
- цс
я
ГА
-
чб ВО
Р.
я юн биті то Ж ів зон бо Р Р РИ РУ, р
я г ЩО й о з
-
7 вно оц яд цій забіжве феров я
СТУ
Р шодо слина тонн 0
просвола, іо | | (ВІ ПРОВВІТІ
нію ПР ев
о по - ;
перші кроки становлення, форми | «ке роботи об'єднання. Це дало поштову наслід вання КОМИ» струсівчан До кінц, 1992 /93 навчального року такі о «ди запрацювали у кожнім школі | еребовлам щини. Нині тут діє 29 об єднань, - охоппюють 1350 членів -
Інціатива юних струсівчан стала прикла. дом І! хмасового відДдрОДдЖенна «Моподо Просвіти» на Тернопільщині Правлій обласного об'єднання «Просвіти» и
пи сере населення святкування дя"! канисакого національного каландере: тали традиційними відзначення Дня 2 У (22.01), бою під Крутами (29.01), ствдо з ня Української Центральної Ради ( а: А Дня Матері (друга неділя травня); сте рого ня УПА 14110), відновлення КРВІНЕН державності (30.06), предельсани Західно-Української Народної Геспу
(1.11), розєтрілу срРшовннамноо52 соло
1).
армії УНР під Базаром (21.1 У ни понувало впровадити досвід теребовлям незалежності УКоа! ж є
(24.08) Р нн ції України (28. 6) те СКЕРОВАНО ЛЕ мис УАРИННО "Мо-
о) данеконе ба встановлені в пПОДОї просати» У нінолах, гімназіях,
інши державні Ак ' коледжах, ПТУ, технікумах | вузах Над-
незалежній державі. | | | ччя.
Не забувають просвітяни ! про гео! З досвід схвалений Централ пам'ятні дати. Щорічно відзначається День ння Всеукраїнського З Ральним «Просвіти» (8 12), її ювілеї! - 125-річчя від привлячн мА б | Піавчеко (звариства днбеноренкя Тогариства (1993) П4ОСрічня «НКросвйях че. | метою
В ІМ'Я НАЦІОНАЛЬНОГО |
иства
Московська імперія заборонила в Галичині діяльність усіх партій, громадських товариств 1 організацій, оголосивши їх націоналістичними ії ворожими марксистсько-ленінській ідеології та радянському суспільному ладові. Серед них такий же ярлик було накладено і на просвітницькокультурне товариство «Просвіта». Все майно: будівлі, меблі, інвентар, одяг для вистав, музичні інструменти та книжковий фонд було конфісковано державою або розтягнуто радянсько-партійними функціонерами.
ід час першої окупації 1939--1941 рр. почалася хвиля репресій проти керівного складу «Просвіти» та її активних членів, масові арешти та депортації у віддалені райони Радянського Союзу: Сибір, Далекий Схід, Північний Урал, Крайню Північ і Казахстан.
У період тимчасової окупації України (1941--1944) «Просвіта» відновлювала свою діяльність. роте німецькі зайди не були зацікавлені в п функціонуванні, всіляко перешкоджали цьому процесові, переслідували активних просвітян, застосовуючи до них репресії.
У другій половині 80-х рр. нинішнього століття уже чітко вималювалися ознаки кризи соціалістичної системи, краху комуністичної ідеології. В СРСР розпочалася відкрита боротьба між прихильниками старого режиму і реформаторами. Чазріло питання проведення реформ, докорінної перебудови суспільно-політичних основ, метою яких було модернізувати радянську систему, щоб зберегти Союз.
роте вона призвела до наслідків, яких
Найбільшу ініціативу в цій справі на початковому етапі виявляли Анатолій Малевич та Ігор Равлів зі Збаража, Анатолій Кура-сов г Богдан Кульчицький з Крем'янця, Оксана Біла з Теребовлі, Богдан Савка з Копичинець, Борис Кордуба і Роман Решетуха з села Великі Гаї Тернопільського, Дмитро Салітра з Поділля Заліщицького районів, Роман Антошків з Бучача, Олександр Голяченко, Михайло Романишин, Петро Кукуруза з Тернополя, Ярослав Новоженець з Бережан, Богдан Гаврилишин ІЗ заводу м'ясо-кісткового борошна та багато інших.
Та ініціатори створення первинних осередків чапптовжнулися на глуху стіну партіиних органів, КДБ і прокуратури, якіїм активно протидіяли. Просвітянських ентузіастів викликали на «профілактичні розмови». Їм погрожували звільненням з роботи, а навіть притягненням до кримінальної відповідальності, якщо не розпустять створені осередки | публічно не виступлять з каяттям допущеної помилки в періодичній пресі або по радіо і телебаченню. Партійні активісти і пектори у своїх виступах всіляко критикували ініціаторів новоствореного Товариства, спекулювали на їхніх «гріхах», а також їхніх рідних, всіляко компрометували. Проте ці намагання виявилися марними, а політична тактика зневірливою.
Товариства української мови формувалися не лише у західноукраїнських областях України, але ї в Наддніпрянській Україні, в Криму. Завершальним акордом цієї благородної місії було створення Всеукраїнського товариства української мови
ДУХОВНОГО ВІДРОДЖЕННЯ
Від дня заснування мили това «Просвіта» у Тернополі (26.06.1876). овернуто із забуття або заборони видатних діячів культури і науки, уродженців Тернопільщини: академіка Кирила Студинського, поета Маркіяна ашкевича, академіка Володимира Гнатюка, винахідника Івана Пулюя, поета Богдана Лепкого, професора Івана Горбачевського, Олександра Барвінського, співачки
Соломії Крушельницької, професора Миколи Чайковського та багатьох інших. До їх дня народження організовуються святкові урочини, в періодичній пресі, по радіо
телебаченню висвітлюється їх життєвий і творчий шлях.
росвітяни Тернопільщини брали участь у масових заходах загальноукраїнського і обласного масштабів: у «живому ланцюгу» (21.01.1991) не лише в себе, але й на території інших областей -- Рівненщини,
мого поширення 1 2--13 травня 1995 р, був проведеним всеукраїнський семінар-практикум: «Молода Просвіта»: минупе, сьогодення, перспективи». Він проходив на Теребовлянщині і в м. Тернополі, В ньому взяли участь молоді просвітяни з усіх рамонів області та представники 3 Кількох областенм України. Їм було надано можливість ОЗНайомитисСЯя З Форма методами роботи об'єднаннь «Молодої Просвіти» в навчальних закладах Теребовлі, Струсівської школи і третьому ПТУ м. Тернополя.
Надбання «Молодо! Просвіти» та їх діяльності запозичено колегами Львівської, Івано-Франківської, Чернівецької, Хмельницької областей.
До першого з'зду «Молодої Просвіти» (30.05.1997) ми випустили методичний посібник «Мопода Просвіта» Тернопільщини. Нині в обласному об єднанні працює 429 об'єднань «Моподо! Просвіти», які охоплюють 13 300 членів.
комуністична верхівка ніколи не очікувала, до справжнього вибуху, довготривалих затамованих національних прагнень, а не до підтримки економічних реформ.
Хвилю критики викликало трактування урядом України чорнобильської катастрофи. Вона відкрила широким верствам громадськості очі на економічні злочини комуністичної системи проти українського народу: забруднення повітря, пересихання річок, зневоднення грунтів, винищення населення у 20--40-х рр. голодоморами, які породили демографічний спад, нехтузвався статус застосування української мови. Як наслідок, навіть найлояльніші радянські громадяни, пройняті комуністичним духом, засумнівалися в системі, в якій вони жили.
1992--1996 р. знаменні для обласного об'єднання чисельним зростанням первинних осередків, створенням структури. Наприкінці 1992 р. Товариство мало 14 434 членів, а на кінець 199/ . ЇХ КІЛЬКІСТЬ подвоглася і становила 28 068 просвітян. Тепер в обласному об'єднанні працює 16 вважають допомогу братам із Східних | амонних, / міських і 2 сепищні об'єднання. Південних областей України та Криму ині в них проводиться перереєстрація українськомовною літературою. Шкільні | членів з одночасним врученням ім КВИТКІВ, підручники і література відправляються в окремо для дорослих 1 «Молодої Запорізьк Донецьку, Миколаївську об- Прос ВІТИ», виготовлених обласним ласті 4 рим. Щорічно приймають на об'єднанням з єдиною нумерацією , Різдвяні т Великодні свята дітей із При первинних осередках, районних й Наддніпрянщини, зокрема із зросійщених міських об'єднаннях Говариства відновлеобластей, щоб мали можливість обзна- НО ДІЯЛЬНІСТЬ хорів, драматичних гуртків, момитися з християнськими звичаями і музичних оркестрів, створюються традиціями в нашому краї, вірою в Госпокнигозбірні. Хор «Просвіта» із Бережан,
іл. Тараса Шевченка в лютому 1989 року, яке очолив поет і громадський діяч Дмитро Павличко. Мого промахом з перших днів було те, що первинні осередки реєструвалися в Києві в центральному проводі. У столиці нагромаджувалося багато матеріалів. Це, зокрема, заяви з проханням зареєструвати осередок, витяг протоколу зборів, інші документи. Їх КІЛЬКІСТЬ З кожним днем зростала. Звичайно, це було враховано, іна конозевенці у жовтні 1991 року в незалежній Україні нове формування було реорганізоване У Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка; прийнято Статут, де чітко визначено його структуру за вертикаллю: первинний осередок, районні, міські та обласні об'єднання, визначено
Житомирщини, Київщини, відзначенні ювілеїв 500-ліття Запорозького козацтва /--12.08.1990) на Нікопольщині та апоріжжі, великих історико-просвітницьких акціях під Берестечком, в Батурині, Лубнах і Хотині.
коїм патріотичним обов'язком вони
АВТОР ВмСсвІТПМО
ПРАРЕРНЕЕЕ п уран
У процес! демократизації суспільства керівніоргани, порядок іх створеннятощо. да Бога наших краян, знайти своїх яким к вроє Зиновій Голозациній наприкінці 80-х рр. з'явилися реальні мож- На Тернопільщині розпочалася підго- ровесників-друзів для нав'язування осо- | удостоєно звання закозАєЛні ливості для національного відродження товка до установчих конференцій, на яких | бистих близьких контактів, спілкування. теці Сорокін Куледінфоц т о 0 українського народу, його духовного житстворювалися міські ї рамонні об'єднання обміну думок, прозрівання свідомості вза. абкани човен Поосвіти» та 1О-тиріччю тя. В цей процес прилучалося дедалі більше «Просвіти». Активісти розгорнули боротьгалі. ванна «Гросатив та оон політично І національно свідомих людей. буза впровадження рідної української мови Поряд із відродженням первинних просвітяни підсумовують свої здобутки 39 Особливий наголос робився на перспекв усіх сферах життя. На зборах ї осередків «Просвіти» на Тернопільщині па ці Манн адфивкріо тивах функціонування української мови. конференціях сриммелиса Вішення! звер- упершев Україні започатковано п т ндріао Су» вд вляються ВСРОСИ
178 рік започаткував створення «ненення до керівництва УР Р З вимогою ня об'єднань «Молода Просвіта» ершою Ро у до інь і УВІ | зх . дбаннями а ім Я формальних організацій», нсвавили за прииняття Закону про мовив республіці, в цій благородній справі була Теребовляна мео узнрь а рано залежної У країни, мету сприяти украинсько му національному де було б зазначено, що українській мові щина. Михайло Ми кенлюк. сопоео ре зудс | З м 1 г! не але віДроОДдженню. Зокрема, 22 пистопада в надається статус державної. Витяги з райоб'єднання. вирішив відновити тя кора юс Мірча : духовного ВІДІ актовому залі Гернопільського педагопротоколів та їх ухвали, звернення, пропофункціонування «Молодої ло плн У піввітчизників ГІЧНОГО інституту (нині -- державний ЗИЦІЇ р ніч ель оС со вчальних закладах району Її янеть педагогічний університет ім Володимира телебачення і радіо, адресувалися Ц Ком - Оздумами поділився з членами пр звпіННЯ ин Гнатюка) відбулася нарада, учасники якої партії України, Верховній Раді і Раді Миністрів а схвалили. А далі пішли конк чай йо Богдан ГОЛОВИЙ нати: ЗВ СНУ ЗІДРОДИТИ зезарнетво Республіки Аналогічні ПОДІЇ відбувалися І в Було ухвалено розпочати цю зо З голова правлімня Гермопільського «Просвіта». оте в умовах радянської інших областях України. На захист Струсівській загальноосвітній школі І са п а а кра їнського імперп таке ажання залишалось незфу а Кеті стала Спілка письменників ступенів Восени 1991 - ол зн що ооласнчогоогдб єднання реє) м кедДдімСсненною мрією. Хіба могпа вона України Боротьба завершилася повною «АОЛоОдІЖНнНе об'єднання я Молод о о "чи говарниства є /(Ііросвіта» ім / Шевче - дозволити зІДНОВЛенняЯ ДіялЛьЬНОСТІ гро мадДСьЬперемогою ППід тиском народ Зерховна перше об! єднання 5 з с тавтя заслужений працівник чародно! освіт МОЇ організації, яку сама ж ЛІКВІД вала! Рада примняла Закон про мовив країнськіим Тернопільщині, зл й о Укр си З у | є)
ініціаторами відродження «ГІросвіти» РСВСТІ 11.1989), учнів 5--11 класів стали 5 оче ЗР и цем аргумент був заздалегідь передбаче- Водночас о ГУРОКреся рух за ле "'становчих зборах бупо прийнят ЧУ ї ; // ний. Гіове формування наименували галізацію Української реко-|І аТОПИЦЬКОЇ арк газета о Воля» (25 07 99 У М у! «1 СВІТ ЛИНОхХ Товариством ук Заїнської мови, обрапи Церкви, ліІКВІДОВАаНОЇ стаЛінським режи шу річницю створення Я во - щі» я Пи керівним склад ГОЛОВОЮ -- професора мом у березні 1У46 - | Їей процес проходив об'ї пмання недруму у і ЗУ ех Пп Я Жного педінституту Романа Гром'яка) Після на-не лише на геркепільщихі огле також у Просвіти» (до речі його потоївь уцінки і ради започаткували конкретні заходи Ль ВІВСЬКІМ оранці ЗА, ЬКІМ та рожа УРН РМ Р и а У МВ ті , | Масово створювалися первинні осередки Закарпатській областях. Він також увінчався не є юридичною - об чо мічна заводи | тка вшколпах, ПТУ, середніх і вищих навчальних УСПІХОМ УГКЦ бупа пегапізована наприкінці Р Увага досвід» х 1 чі З З рубриці 1 | закладах, на підприємствах, в організаціях 1989 р ї МОННОГО ВІДДІЛУ ОС віти В | Ме мадиота. ра | установах, в усіх рамонах Тернопільщини. Просвітяни області активно пропагува дусі кращих "варміізь, Морганйчука «5
і
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
о ЧЕР ПЕР ПЕРА жо 0
Слово ПРОСВІТИ || || тгосволомся
оворити про те, що Говарист-
30!
| |
козакам, які полягли за незалежну | за Україну (липень 1991 р.), заснування в 7 б
5О 1з3 Такою СБІТЛОоЮ | ВСІМ | - |
щрозумілою назвою «Про- Полтаві університету українознавчих | Е |
світа» виникло п Полтаві в СТУДІЙ ІМ. В. Кричевського (березень Р, Арутпи половині 80-х рр. було б пе 1992 р.) та Клубу місцевої інтелігенції Ж юовсм правильно. Адже культурно- (січень 1996 р.). Крім ЦЬОГО, з 1993 р. | Я просвітницькі громади не тільки Товариство (без державної на те існували, а й досить активно діяли на підтримки) жа а . х; початку століття (згодом у період 1941 -- діяльність (станом на | січня 1998 р. | а 1943 рр.) на Наддніпрянщині, в тому своїм коштом випущено 13 окремих вии зі числі й у Полтаві. Архівні джерела дань), провадило торгівлю книжками, | СсвІДЧаТь, ЩО найефективніше вони І|вже розгорнуло активне вивчення уку якості «Просвіти») працювали в період раїнської мови (особливо в рр. 1990-- визвольних змагань українського наро- 1993), влаштовучете РОДЕ дітера- | ду 191 /--1921). Самевході цієї героїчної ПУРНО МАДАЕАКИ ренлера зо яла ввАчХ- | Ооротьби просвітянські осередки 1 здоних українців, радіобесіди та інше. і були авторитет поміж простих людей Починаючи з 1995 р. Полтавське об-своєю чіТКОЮ національно-державниць- ЗЛЕ об рама «Просвіти» щеоране ль кою позицією |тим більше, що в цій зорганізовує пластунські оздоровчі та- 14 площичні працювали такі відомі на Пол-бори в мальовничих куточках 3
тавщині
Полтавщини; в 1996--1997 рр. відбулися
навіть подорожі дитячо-юнацької ко- | манди «Просвіта-Баскет» на традиційні | турніри до Франції; підтримуємо кра- | щих студентів факультету української філології Полтавського педінституту | (для них заснована традиційна
подвижники національної культури, як Леся Українка, Грицько Коваленко, Олекса Левитський, Віктор Хндрієвський та інші) ..ППпсля тих подій минуло калька десятим ть, перш тпж представники нової генераци полтавської інтелігенції спромоглися відродити з
в паь зе " око ово и - ГО - т ль. у онов і. го
з - й Па - Ж є Ж в'я» Ж ионня и " б дині бий
1 небуття ті осередки духовності, про які б а НО стипендіальна підтримка ІМ. братів | | ще й досі з пошаною згадують старожи- М зн ен 11. НО с 5 ОН Степаненків). Такий, далеко не повний вій хи. Ця непроста, але почесна місія випала - й перелік головних заходів Полтавської 2721
т й. на долю культу рно-просвітницького фо 2 клубу «Рідне Слово», який заявив про г своє існування в Полтаві наприкінці РАЖО 80-х рр. а саме у жовтні 1987 р. Б о Ідея національного відродження, люо в бов до рідної мови, традицій об'єднала с род тоді в культурно-просвітницьку грома- "Б ду людей різного віку, незалежно ВІД : 7
соціального стану та професій. Біля п « витоків стояли: робітник комбінату «Полтавпромбуд» М. Кульчинський, письменник П. Ротач, студент-філолог, о колишній політв'язень С. Пасишний, вик- ЗВ
ладачі педінституту О. Ганич та Н. єв м зи Жигилій. Саме з «Рідного Слова» 1 ро- З збудовувалась крайова організація ОСУЛ і МІ Н ФІ М ПЛ М | о Товариства української мови «Просвіта» і | і ( : ль - З
умо Т. Цієвченка, незмінним головою Е;
якої залишається (вже 10 років) Микола ШР Кульчинський. на той час були вкрай небезпечні 1
Попервах шанувальники рідного слова збиралися в приміщенні міського будинку культури, де незабаром (писля реєстрації Товариства) з явилася 1 перша афіша з крамольним, як на Полтаву початку 1988 р., епіграфом
Без мови рідної, юначе,
Народу рідного нема.
Таким був початок. Микола Кульчинський разом зі своїми найолижчими однодумцями: Олександром Чирковим, Анатолієм Бутримом, яких також свого часу переслмідувало КДБ, розуміли, що
у створення політичної організаці, метою якої стане створення самостійної, соборної Української держави. Разом З тим, керівництво полтавського ТУМУ, згодом «Просвіти», усвідомлювало самодостатнє значення просвітницької діяльності, ї надзвичайно важливе значення для національного самоусві" домлення українців, для пропаганди української культури, для відродження
української мови 1 завойовування нею статусу державної. Однією з перших акцій «Рідного Слова» був зотр підДписСІв за державний статус української мови ще в 1989 р. Перші підписи тод! поставили прості робітники-будівельники, яка працювали з миколою Кульчинським водній Ооритаді. й ГПоступово коло проблемних питань, порушених просвітянами, значно ро-
кількість людей на таких політизованих майданчиках була незначною, зміни усвіТтоГгЛЯДІ поОЛТавців ставали все помітнішими, резонанс ішов досить сильний. Відстоюючи своє право наїснування, за умов активної протидії комуністичних сил, політичні та громадські організації Полтави, передовсім Руху, який виник у Полтаві на основі «Рідного Слова» та «Просвіти», виступали організаторами численних помтичних 1 культурно-просвітницьких акцій. Були серед них 1 свої, сказати 6,
акцій навколо особи Петра І, відповідальність за проведення якої перед владою взяв на себе голова Полтавського Товариства української мови Микола Кульчинський 1 в якій активну участь узяли просвітяни, відбулася 8 липня 1990 р. під час чергових роковин Полтавської «вікторії». Цей день увійшов у історію міста як «Сув'язь пам'яті». Тисячі полтавців мтнього недільного дня вийшли на вулиці, щоб утворити живий ланцюг пам'яті по всіх безвинно загиблих 1 закатованих антинародними режимами українцях. Він витягся через усе місто 1 з'єднав дві Кінцеві точки -- поле Полтавської битви та урочище Триби, до покояться численні жертви сталінських репресіи. У ході цієї акції було проведено багатотисячний мітинг на стадіоні «Колос» 1 відслужено пана-
прибулих з інших міст на вокзалах зустрічав наряд мілщії... Та минуло небагато часу і 26 серпня 1992 р. за ініціативою крайового відділення Товариства «Просвіта» у Полтаві відбулися перші наукові Петлюрівські читання, на яких виступили провідні політики 1 науковці України й діаспори: президент УНР в екзилі М. Плав'юк, письменник ПІ. Мовчан, церковний і громадський діяч М. Степаненко. Відтоді ці читання стали в Полтаві традиційними 1 набули статусу всеукраїнських. Головна мета, що ставилася Товариством при започат-
джерелами поступово з'явилися 1 грунтовні наукові розвідки та дослідження. Внаслідок цієї чорнової роботи переосмислювалися історичні поді, піднімалися (для широкого загалу) з небуття славні імена земляків. Особливо цінну науково-краєзнавчу роботу проводили співробітники Державного архіву Полтавської області та викладачі педагогічного інституту ім. В. Г. Короленка. Надискусійних трибунах та наукових конференціях неодноразово лунали виступи просвітян: М. Кульчинського, ІЇ. Ротача, Т. Пустовіта, В. Ханка, В. Ревегука, В. Коротенка, Ю Волошина, НІ. Кочерги та інших. Лише протягом останніх років було започатковано науково об'єктивний підхід до славних імен наших земляків: С. Петлюри, Патріарха Київського 1 всієї України-
«Просвіти» за останній період. Адже НИМ
врахувати увесь спектр проведених просвітянами акцій непросто -- діяльність Товариства справді широка 1 багатогранна |(культурно-мистецька, видавнича, молодіжні програми). Про це свідчить ще один з напрямків її діяльності, не менш важливий, ніж названі нами вище.
З перших днів свого заснування налагоджувалась співпраця Товариства з українськими організаціями за кордоном. Зокрема, з Товариством української мови ім. Т. Шевченка в Чикаго |п. Віра
вин опинилися за кордоном, після залізної завіси знову прагнули до рідної домівки і, по можливості, робили посильні внески у фонд відродження міста, культурним та науковим закладам, громадським організаціям, у тому числі й
Товариству «Просвіта». Завдяки под-
вижницькій праці земляків якісно зросли
і фонди просвітянської бібліотеки. Станом на 01. 01. 1998 р. вони становили
близько 2 тисяч одиниць рідкісних видань України й діаспори. Лише через нестачу вільної площі (ії нерозуміння цих проблем офіційною владою) не вдалося відкрити для широкого загалу діючу бібліотеку при Товаристві.
Для полтавських просвітян 1998 рік особливий, ювілейний. Адже виповнюється не тільки 130 років Всеукраїнському товариству «Про-
зширилося, аудиторні дискуси помело сам на Соборній площі поблизу Руси Мстислава (С. Скрипника), В. Шесвіта», а й 80 років п Полтавському переноситися на вулиції майдани м охоп м пенської дзвіниці по невинно потьєва, Ї. Стешенка, В. Андрієвського, обласному об'єднанню. Сподіваємося, і лювали все більше людей. Такими убівнамх си Ї. Рудичіва, М. Філянського, О. Русова, що цей рік стане ще одним щаблем до / гарячими місцями зморань (залежно Від зисленні помітичні суперечки вини- Р Ротмістрова таїтнших. Тільки постина нових досягнень Полтавської «Просвіти» бе Кобставин) наприкіиці 80-х стввели | Кал САНИ м о ад особи опального матеріальна скрута Товариства не дає | втяжкій і жертовній праці для України, ) «Сонячний» та «Жовтневий» парки, май" земляка, доловного отамана ВІвОвк УНІР змоги сьогодні видати унікальні, вже для рідного народу: ти біля пам'ятника Т. Шевченку, Симона Петлюри. Нетерпиміс гьдоїншої підготовлені до друку праці ГІ. Ротача ораранії - ім. І Котляревського. Такі думки і тенденційність поглядів, зокре- «Полтавська Шевченкіана» та «Пол- Прес-цемтр Т, ав в маличітке національне ма офіщцій Я кві пРМонрАЛЯ тавська мтературна діаспора» |словник). Полтавської «Просвіти» . тання і завершувалися, як прави» нерідко до неп ред ачених дій і навіть Протягом звітного періоду найє спрязоуєм ам квітів до пам'ятника досутичок. Так, 13 травня 1990 р. підчас важливішими акціями, в яких Полтавська ИН; : го щі | - а ло, покладант - лаціональних гімнів | спробивідзначити пам'ять Симона Пет- «Просвіта» брала безпосередню участь, - указ УТРАМАЧ з я Кобзареві, зей затїна», «Ой у лузі мори біля пам'ятника Т. Шевченкові також стали: брали участь у маніфестації «Ще не вмероє дове и охоронці правопорядку затримали ок- Встановлення на Панянському буль- У квітня 1917 р. в м. Ромнах Пол- 7 рута ноя Р те. щотакі зібрання: » ремиже учасники ко рака акці, а варі пам'ятного знаку українським тпавської губернії езражманй чию | - - г і ання -- -
. необхаіднотворити українську помтичну місцевого колориту. Зокрема, почався куванні цих заходів, -- відновити не Боднарук), товариством «Полтавщина» , ь. силу для захисту корінних інтересів рух навколо подій і наслідків Полтавсьтільки історичну справедливість, але й з Чикаго |пр. Галина Грушецька, Олекукраїнської нації. Настав час легально! КОЇ битви 1709 р. значення якої для довести кожному, що Полтава -- сандра Дяченко-Кочман), бібліотекою | праці для української справи. Культур- України останнім часом викликало українське місто із своєю героїчною їм. С. Петлюри в Парижі (п. Василь | но-просвітницька праця, спрямованана найрізноманітніші оцінки поміж минувшиною. Михальчук). Водночас зміднювалися румнацію імперс ько-комуністичних науковців. Завдяки копІткІЙ праці науковців-контакти іна приватному рівні. Чимало стереотипів і міфів, повинна перерости Одна з перших таких багатолюдних просвітян, над історичними першо- полтавців-земляків, які з різних обста-
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
лово ПРОЗИТИ
РИ паля Й Р -
прав а
РР до
зу
РРАРРІ РР Анд я Рок зв Рад "яки, т з "Р
й ЛИ Р Рай. 21
їх 7 ІВ.
г ній я їй Ру
Би З б г 4 /
лить
і До "І ., и
Товариство «Просвіта» в Закарпатті було засноване в травні 1920 р. Під благотворним впливом прогресивно налаштованої української інтелігенції, зокрема мого незмінного голови Ю. Бращайка, активістів А. Волошина, В. Желтвая, М. Бращайка, В. Гренджі-Донського, Д. Німчука, І. Панькевича, В. Бірчака та ін. у 20-30 рр. в краї проводилась широкопланова робота з метою поширення народної освіти, культури, сі огосподарських знань тощо. Гак, кількість народних шкіл у ці роки зросла з 475 до 973 у 603 містах і селах з 214 присілками, з'явилося багато середніх загальних і спеціальних навчальних закладів. Уже в 1933 р. у краї працював 61 хор, понад 250 театральних і драматичних гуртків, 27 духових, 9 струнних і З балалаєчні оркестри, понад 150 лекторських груп, чого в краї до 1920 р., крім двох-трьох церковних хорів, зовсім не було. З 1918 по 1939 р. видавалося близько 80 газет та журналів, календарні щорічники. Внаслідок саме такої культурно-освітньої такультурно-просвітньої роботи стала можливою боротьба за Карпатську Україну в 1938-1939 рр., її відчайдушний захист від угорських загарбників у березневі дні 1939 р. на Закарпатських Крутах - Красному полі під Хустом, виявлений героїзм під Виноградовом, Раховом, у Білках та за інші населені пункти.
Окупувавши Ужгород восени 1938 р. (згідно з Віденським арбітражем), угорські фашисти визнали «Просвіту» поза законом, а Народний Дім «Просвіта», споруджений на народні пожертвування, передали Подкарпатському Обществу Наук (ПОН). З того часу ця народна святиня майже цілеспрямовано, без будь-якихось ремонтів, руйнувалась як коричневими, такі червоними, коли останні, до всього, в ній влаштували гарнізонний будинок офіцерів. Не краще поводилися з цим народним добром, на жаль, і військові Української армії до літа 1996 р. Тільки восени 1997 р. напівзруйновану споруду повернуто ії справжньому власникові -- громаді.
Закарпатське об'єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка є прямим спадкоємцем обласного Товариства української мови ім. Т. Шевченка, заснованого в Ужгороді 9 січня 1989 р. Зі своєю новою назвою воно діє з 13 жовтня 1991 р. -наступного дня після реорганізації, що відбулась у столиці новопроголошеної незалежної України. Незабаром були зареєстровані й міськрайонні та районні об'єднання «Просвіти», асаме: Ужгородське та Мукачівське -- міськрайонні, Берегівське, Виноградівське, Воловецьке, Іршавське, Міжгірське, Перечинське, Рахівське, Свалявське, Тячівське та Хустське районні об'єднання.
А вже до цього часу в інтересах утвердження в краї прагнень до самостійної держави проводилися найрізноманітніші заходи (мітинги, конференції, дискусії, «круглі столи» тощо). Найбільшою серед них була конференція до 52-ї річниці Карпатської України (15.03.1991). Вії роботівзяли активну участь Ю. Балега, В. Бедь, Г. Божук, О. борець, М. Вегеш, В. Ганчин, В. Зілгалов, Ф. Сас, П. Федака. У відновлення історичної пам'яті народу активно включились и М. Бандусяк, Ю. Зейкан, М. Красняник, М. Левдар, М. Папарига, В. Піпаш-Косівськимй, ПІ. Потушняк, Ф. Савчур, І. Черничко, ГІ. Чучка (старший), П. Чучка (молодший), М. Шваб та тнші.
На самім початку діяльності при обласному об'єднанні утворився осередок «Народовець» -- активний колективними про-
БР зе пай мєТаразлн -
ів оц |
б! 18
п о но Р
косо
" Ж -
ії -
г,
ічь
ЖК
жа нанні Б НН шию си ---г
пагандист та захисник ідей українства. Довгі роки його головою працює кандидат педагогічних наук І. Небесник. Серед його слухачів найактивніші: |. Черничко, С. Кохан, Ю. Керекеш, М. Бандусяк, М. Опрендик, В. Цьока, О. Громовчук, Ї. Сочка, М. Дудчук, О. Лишак, була. Мандзюк, О. Пайкош, М. Товт, М. Шваб та інші.
Обласне об'єднання свого часу щиро привітало створення обласної організації Союзу українок (голова проф. О. Ганич), обласне Товариство ім. Олени Теліги (голова канд. істор. наук Г. Божук), Братство «Карпатська Січ» (голова М. Джанда), молодіжну організацію «Пласт» (керівник О. Глуханич) та ін. Активно співпрацюємо з Українською Народною Радою Закарпаття (голова Ю. Балега), обласним відділенням Конгресу української інтелігенції (голови Б. Галас, С. Бобинець).
Найбільшою віхою нашого краю до проголошення незалежності була Карпатська Україна. Серед щорічних відзначень цієї славної історичної події в житті закарпатців особливе місце зайняла її 55-а річниця з Міжнародною науковою конференцією «Карпатська Україна - пролог відродження Української держави», коли заодно було відзначено й 120-річчя від дня народження її президента Августина Волошина. На жаль, і досі не розшукано могили патріота краю, замученого більшовицькими сатрапами в Лефортовській тюрмі білокамінної в липні 1945 р. Нині вже розпочато підготовку до 60-річчя тієї буремної весни 1939-го. Зусиллями просвітян відшукано та помічено хрестами могили сотень загиблих | розстріляних угорськими фашистами січовиків: на Краснім полі, у Великій Копані, Білках, Рахові, Перечині, Великому Бичкові, Ясіню, Нижніх Воротах, Стеблівці, Соймах таінших населених пунктах; відкрито та освячено меморіальні дошки А. Волошину, В. Гренджі-Донському, А. Штефану, Д. Климпушу та ін. На з'їзді світового Братства «Карпатська Січ» (18.08.1994) колишні січовики П. Баєр (Канада) та О. Палаташ (США) на руки голови проводу цього братства М. Джанді поклали синьо-жовтий прапор карпатських січовиків 1938--1939 рр., збережений патріотами в діаспорі. Героїчну сторінку в житті карпатських січовиків компактно викладено у виданні «Карпатська Січ» з матеріалів науково-практичної конференції, що відбулась 11-12 березня 1995 р. (редактор-упорядник проф. 8. Худанич). |
Обласне об'єднання підтримує постійні зв'язки як з колишніми Ссічовиками, так ! іншими патріотами краю, що з політичних
мотивів вимушені були покинути РІДНУ землю, які, мов птахи, розлетілися По всіх світах. Нині майже всі вони ведуть боротьбу за піднесення авторитету України У світовім співтоваристві. Це, зокремя; А. Глуханич (Австралія), Віра та Богдан Боднаруки, О. Баран, О. Данко, о. Зореслав, Ю. Кубіній, М. Копинець, М. Кедюпич-Хименець, В. Маркусь, Г. Кардашинець (США), м. Логуш (Канада), брати Шутки (Швейцарія, Чехія), М. Бобота, Ю.Костюк, А. Пекар, М. Гезе (Словаччина), К. Митрович (Франція), І. Жегуц (Німеччина) та Ін. Проводимо значну роботу щодо оприлюднення фактів і подій, ЯКІ! попередніми режимами ховалися за сімома замками: Так, улітку 1992 року в Мукачеві науковопрактична конференція врочисто відзначила 50-річчя ковнерівського руху -- "9 честь понад 150 студентів торговельно! академії, гімназій та інших навчальних закладів кра; а також найсвідоміших селян Тячівщини,
На високому рівні протягом останніх років громадськістю відзначено: 190-ліття Піно? менника, автора десятків підручників та посібників, активного громадського діяца О. Духновича; 120-ліття поета, драматурга вченого-історика проф. В. Пачовського: (10-ліття видатного музикознавця, композитора і диригента О. Приходька; 100-піття письменників Луки Дем'яна та В. Гренджі- Донського; діяча Карпатської України С Клочурака та просвітителя Л. Бачинського: 90-ліття драматургатартиста ї. Ц ерегіят. діяча Карпатської! України В. Шандора; 85. ліття історика, члена уряду Карпатської України Ю. Химинця; 80-ліття письменника А. Патруса-Карпатського та художника Ф Лазорика; 75-ліття учасників ковнерівського руху єпископа | Маргітича, В. Худанича, В Цьоки, М. Шваба, інших патріотів краю - Ю. Керекеша, В. Піпаша-Косівського, М Дудчука, письменників І. Чендея та П. Ура ренка. На високому рівні відзначено річниці розстріляних у Бабинім Яру І. Рогача, О.
Іршавщини, Перечинщини та інших округ, які зазнали тяжких тортур, а ПОТІМ були засуджені на різні строки ув'язнення 38 те, що боролися «за відторгнення Закарпаття
від Угорщини і возз'єднання з матір'ю- Україною». Саме вони - колишні 50 в'язнів палацу Ковнера, якінині проживають у краї, є найнадійнішим загоном «Просвіти» в роботі щодо утвердження та розбудови
незалежної України (єпископ греко-като-
лицької церкви І. Маргітич, проф. В. Худанич, М. Петричко, В. Цьока, Ю. Бісун, |. Сочка, М. Папарига, М. Козуб, М. Шваб та ін.). У серпні 1997 р. просвітянська громадськість краю за підтримки обласної та Мукачівських міської і районної державних адміністрацій урочисто відзначила 55-ту річницю з часу того ув'язнення молоді. На науковій конференції було проведено Й презентацію книги про ті події -- «За українське Закарпаття».
Обласне об'єднання виявило ініціативу | взяло на себе обов'язок щодо підготовки та проведення міжнародних науково-теоретичних інауково-практичних конференцій з метою глибокого вивчення національного складу населення краю, його господарської діяльності, політичних, ідеологічних устремлінь. Це зокрема: «Українські Карпати: етнос, історія, культура» (1991), «Культура українських Карпат: традиції і сучасність» (1993), «Закарпаття в загальноукраїнському контексті ХХ століття» (1995), «Міжетнічні міжконфесійні відносини В Карпатах» (1996).
Завдяки редакторам-ученим В. Маркусю, О. Мишаничу, В. Худаничу таГІ. Чучці, передовсім спонсорам з діаспори, за матеріалами перших трьох заходів видано чудові томи по тисячі примірників кожен, що добре сприяє активному проникненню в маси ідей і думок доповідачів та виступаючих на тих форумах. В основному на їхні гроші видано й інші книги: Августин Волошин. «Твори» (1995), «Хустська гімназія» (1994), «Берегівська гімназія» (1997). Нині підготовлено до друку колективну монографію «Закарпаття в роки угорськофашистської окупації».
Ученими було спростовано потуги лідерів політичного русинства, ніби закарпатські українці спільно зі словацькими та польськими | югославськими русинами-українцями є «окремішнім» русинським народом, що не має нічого спільного з українцями східного схилу Карпат. Однак ця боротьба ще не закінчена.
Вирішуючи складні завдання щодо захисту та утвердження української державності, просвітяни краю постійно віддають шану тим, хто вже давно виношував ідею створення незалежної Української держави та ставив ії на вирішення в попередні епохи чи нині активно втілює Ії в життя.
я б РАЦЕКИОУ
Теліги, В. Кузьмика (Петренка), загибелі поручика УПА І. Кедюлича, героя Карпатської Січі О. Блестіва та їн.
ЗАХИСНИКИ
Вшанування загальноукраїнських поста-тем Чи суспіЛьНо-пОЛіІТИичниХ ПОДІИМ ЄДдДНАаЄ наших просвітян з братами східного схилу Карпат, дає наснагу ще міцніше братися за вирішення різнобічних питань державотворення. Саме під такими гаслами проходили святкування круглих річниць О. Ольжича, М. Садовського, М. Рильського, |. Франка, М. Грушевського, Б. Лепкого, В. Сосюри таїн.
Центральною проблемою з осені 1989 р. була і залишається боротьба за узаконення української мови як державної. Уже в 1992 р. було організовано науково-практичну конференцію «Українська мова на Закарпатті в минулому ! сьогодні», за
матеріалами якої видано естетично офор- З
млений, змістовний том. У 1993-му вивчалася ситуація упровадження української мови в адміністративних організаціях, військових частинах. У 1995 р. відбулось обласне свято української мови «Мово моя материнська». У 1996 р. по містах 1 селах було проведено «круглі столи» з Питань мови. На її захист по обласному телебаченню виступили голова об'єднання, проф. П. Чучка та відповідальний секретар обласного об'єднання М. Могорита (жовтень 1997). Погіршення матеріально-побутового 38" безпечення війська стояло і СТОЇТЬ Не перешкоді психологічного зближення з ним просвітян. Проте і в критичні моменти наші ентузіасти йдуть у казарми, щоб спілкуватись з військовими, влаштовувати бесіди, «круглі столи» тощо. Це переду су письменник Ю. Керекеш, доцент університету І. Сенько, директор школи , Лазар, проф. В. Худанич, М. Могорите ге інші. В попередні роки, зокрема! коли Міністром оборони був генерал Морозов, з офіцерами військових частин проводили" ся регулярні заняття з українсько! мови, збирались українські книжки для військових бібліотек. Просвітянська громадськіст відзначила 75-піття заснування
ь краю пІДНО «Просвіти» 8
Закарпатті (1995) та 60-ліття першого зПЗД «Просвіти», що відбувся в 1937 р. Ново 130-ліття
віхою в її життєдіяльності стане /- заснування «Просвіти» в Україні, ЯКеЄ! сподіваємось, надихне всіх нас не олагот. ворну працю вім я самостійної, процвітаюче України.
П. ЧУЧКА,
| голова Закарпатського об єднам
с та» Всеукраїнського товариства «Преси. - ім. Т. Шевченка, проф
М. МОГОРИ Тим відповідальний секретар об єдмами
ше
й |
і 1
, 7 , 2
-
.!
й
уво ПРОСВІ
нівнреннк Б ЕТ ж
й т в о ни ніна бо ній нн ПР ЕЕ
уанвнівнньної - --чи РР и нні ЧР зн
ПРИРО
У центрі Києва, там, де починається
Володимирська вулиця, де гостинно зустрічає відвідувачів Історичний музей, є чевеличкий шматочок заповідної землі Ця місцина має давню назву
Старокиївська гора Навколо височать багатоповерхові сучасні будинки, а тут -- оксамитовий килим зеленого різнотрав'я. На ньому, наче креслення, викладено з камінчиків обриси будівель, що колись прикрашали цю землю. Чудовий цем куточок нашого міста в будь-яку пору раку; та особливо -- в літнє надвечір'я! |
надходять сутінки, на Старокиївській горі
оли
-- тиша, пльки вітерець приносить з По-
долу переспів дзвонів Фролівського
монастиря ! погоидує трави, і, здається, вони стиха про щось шепочуть. Може,
3
гадують давнє минуле"? Хто зна, можли-
во, живе в нетлінній пам'яті трав том день, коли:
- З хрестом,
Опроміненим, Ласкою Божою в серце зранений, Виходить Андрій Первозванний Ступає на гори.
«Благословенні будьте, гори!»
На ці рядки надихнув Павла Тичину
літопис «Повість минулих літ» розповідає, що коли апостол Андрій, мандруючи по світу, прийшов на Дніпрові кручі, де опісля постав Київ, він промовив досвоїх учнів
«На сих горах возаяє благодать Божа, |
буде город великий, і церков багато воз-
вигне Бог» | зійШОВ він на гори СІ, І лагословив їх, | поСТавив хреста»
Ча місці тому, де, за легендою, постав: лено було святого хреста, чарує нині витонченою красою славнозвісна Андріївська церква Про те, як збувалося ПРОВОЦТВО апостола, теж читаємов лтопиа «То було три брати: одному ім'я Кий, а другому Щек, а третьому -- Хорив, І сестра їх Либідь. Зробили вони городок || на честь брата їх найстаршого назвали Иого Києвом»
Перший Київський дитинець, напевне, був з дерева Київські теслі набули слави своєю майстерністю. Можливо, трави пам'ятають, як стукотіли їхні сокири.
Минали століття. На Старокитвській горі розпочато будівництво князівського палацу. Дослідники вважають, що то була перша в Києві кам'яна споруда, найвірогідніше -- палац княгині Ольги. Археологи розкопали його кам'яний Підмурок
Спливали роки. На кигвському столі - князь Володимир, якого історики назвали Великим, а народ -- Красним Сонечком Він зібрав і об'єднав землі Київської Руда, прилучив нові Далеко сягали кордони
Володимирової держави: на заході 1ї оберігали Карпати, на півдні омивали
хвилі Чорного моря, під міцною рукою
князя були г Новгород, ! Тьмутаракань
Проте безсмертним його ім'я зробили не аа. подвиги, а принесененим у Київську
усь світло християнства
, За Володимира на Старокиївській горі З Явилися нові кам'яні споруди. палацкнязя, гридниця для дружинників, палати КНЯГИНІ. Здавна містилось ТУТ ! перупове
агаття перед ідолом, якому на знак чергово! КНЯЗІВСЬКОЇ перемоги приносили щедр! жертви Вдалий похід Володимира на печенігів кияни вирішили відсвяткувати З особливою пишнотою, а волхви та старійшини порадили переможцю віддячити Перунові за старим поганським
капище. Ї вдень, і вночі палало
звичаєм -- людською кров'ю
Страшний жеребок випав на долю молодого варяга Іоана, який разом з бЗатьком Федором, Володимировим дружинником, мешкав неподалік. Обид: ва були християнами. Вислухавши жахливий вирок, батько кинувся вмовляє: ти, благати киян відмовитися від хибного поклоніння дерев'яному бовванові, При"
вернути серця до справжнього Бога
Христа. Розлючений натовп сприйняв иого слова як образу Перуна Люди наче Оскаженіли -- батька і сина замордуваели
на смерть. Згодом Федора та Іоана пре
вославною церквою було канонізовано
давніх-давен існувала у християн
традиція -- будувати храми на могилах Р о анунннн ванніннуача РЧР Речі ння
п. Р ій
а Р Р ОР
Р
7 ДИ Р РЕ и нні
чомл909А альнІіЯ СВЯУИАЗЯ
с ню
0 - і-
ин
мучеників за віру Христову Охрестивфись, князь Володимир волів ревно додержувати звичаїв та канонів своєї нової зіри. тому перший у Києві кам'яний храм, задуманий ним 989 року, вирішив збудувати на місці загибелі Федора та Іоана Нова велична споруда мала стати нетільки символом утвердження християнства в Китвській Русі, але й головним храмом та митрополією,
будували церкву і запрошені до Києва візантиці, свої, місцеві майстри, Керувати будівництвом князь доручив протопопові Анастасу Корсунянинові, Поєднання Візантиського архітектурного мистецтва з високим рівнем майстерності та будівничою традицією київських умільців дало світові храм дивовижної краси.
| ось настав день його освячення. Сталося це тисячу років тому -- 996 року. Подумки уявімо собі цю подію.
Святково одягнений натовп уже оточив церкву, а людей, наче в повінь води, все прибуває й прибуває, Щирі вигуки захоплення зливаються в суцільний радісним гомін. Та й є чим милуватися!
еличі гармонію новобудови створювали порфирове облицювання стін, цоколі з полірованого червоного граніту, вишукані візерунки кладки з теплої рожевої
диці. Ось даю церкві ай. од маєтності своєї | од моїх городів десяту частину.»
Відтоді й пішло. залишилась у пам'яті народній, зафіксувалася в літопису назва «соборної мармурової» -- Пресвятої! Богородиці Десятинна церква. А ще! кияни кілька століть потому, навіть у ХМІЇ сторіччі молитися ходили до «Богородиці у Дівовь», поєднавши християнську Пречисту | язичницьких «ДдіВь», що побуджували в давнину незмінний подив їх далеких предків. |
Залишилася пам'ять і про «свято велике», влаштоване Володимиром у день освячення церкви Десятинної: «Всіх щиро нагородив князь -- | бояр, І старців городських, і вбогих, і вам роздав багато добра», -- так розповідає літописець.
. о -
Жодної замальовки деантннно церкви часів Володимира Святославича не збереглося. Реконструювати її зовнішній вигляд і пишний інтер'єр допомогли численні археологічні знахідки -- залишки мармурових оздоб, мозаїк, кольорових плиток, рештки фресок. Особливо вражає фресковий уламок з фрагментом обличчя святого чи янгола: великі чорні очі
Д0ля
СП ЯРОДЯАУСНЬСОЇ
18/78 /2//1/41 8
До 1000-ліття Десятинної церкви
плінфи. Загальний подив викликає мідна квадрига, юрмляться люди біля дивовиж - них кам'яних «Дівь» -- статуи, створених, мабуть, ще в античні часи. Це трофеї, які Володимир Великий вивіз зі скореного Херсонеса За прикладом правителів Риму (Константинополя князь прикрасив ними головну площу своєї СТОЛИЦІ | осьначехвиля прокотилася натовпом у супроводі пишного почту вступає під склепіння церкви сам Володимир Красне Сонечко. Впевненою ходою крокує князь повз величні мармурові колони, оздоблені різьбленням капітелів, попід мереживом арок, повз стрімкі пілястри, що переходять у високі склепіння Сонячнесвітло, проникаючи крізь вузенькі вікна, грає на стінах, де переплетіння мозаїк та інкрустацій обрамляє лики святих янголів, висвітлює грецькі літери настінного напису В яскравому промінніначе палахкотить коштовний килим мозаїчної кам'яної! підлоги, наякому вчарівнім узоріз'єдналися червоні порфири, білосніжний мармур, строкаті плитки У центрі підлоги, подібно до храмів Херсонесу г! Царградських палаців, обов'язковий омфалій, коло з різнокольорових концентричних смуг, - матеріалізоване уявлення про пуп, центр землі, символ, що перейшов до християн з античного світу Милують око взяті в Корсуні дорогоцінні ікони, хрести, посудини прикрашають нову церкву, спадкоємницю пишнот візантійських храмів НІ, не поступається новозбудована тій Софії Царградській, в якій «не знаєш, чи на небі ти, чи на землі»! | звернувся в день освячення схви: льований князь до Бога зтакими словами Господи Боже, поглянь з небес на церКеу цю, що її спорудив я, недостойний ра твій, на честь Пріснодіви Марії Богоро-
Р т | "Бе ою пра й п'я -
дивляться крізь віки з такою силою експресі, що від них неможливо одвести погляд. Майстерність митця засвідчує спроможність передати складну гаму людських почуттів
чудовий храм, велична митрополія, Десятинна церква була ще й усипальницею київських князів. Задум Володимирів про національний пантеон втілювався І самим князем, і иого нащадками. Сюди було перенесено з Аскольдової могили останки першої! київської княгині-християнки Ольги, Тут було поховано самого Володимира, його дружину Анну, їхніх дітей. З храмом Богородиці Десятинної пов'язаний і безпрецендентний в історії православ'я факт: Ярослав Мудрий наказав викопати, охрестити | перепоховати в НІЙ останки дядьків своїх, Олега! Ярополка, померлих язичниками.
тягнулися до катедрального храму з усіх усюд люди віруючі, минула слава про иого красу і багатство
. є
Та, на жаль, не завжди Десятинна церква була місцем урочистостей | святкових відправ Чорними хмарами налітали на Китв за поживою дружини руських князів, орди ПОЛОВЦІВ печенігів Чайспустошливішими для Десятинної стали набіги вотв Андрія Боголюбського, Мстислава Андрійовича, Рюрика Ростиславовича гстоптували грабіжники прекрасну мозаїку церковної підлоги, залишали брудні сліди на дорогоцінному мармурі омфалія.
Пограбована, опоганена, Десятинна церква все ж відроджувалася. Та наближався фатальний 1240 рік. На Київ ішов Батий.
Кияни знали, який страшний ворог загрожує їм, Місто готувалося до оборони, і зброю брав у руки кожним, хто міг | ось із сторожових веж дозорці побачили
татарське військо. Почалася облога Києва.
Хан планував увійти в місто крізь головні, Золоті ворота. Але не вдалося. Вдерлися татари в Київ через Лядськ ворота. Надійшов рамок 6 грудня 1240 року. Місто палало. Кого не брали в полон -- Вбивали. Хто ще лишався живим, кинувся до Десятинної церкви. Склепіння Божого храму з давніх-Давен -- останнє місце останньої надії на порятунок Люди бігли до церкви, а ворожі стріли наздоганяли нещасних. Картину страшної трагедії! переконливо відтвоОрили сучасні археологічні знахідки, і серед них чи не найбільш вражаюча -- дитячий скелет разом із останками кішечки. Мабуть, хотів малюк врятувати улюблену тваринку -- та разом загинули... | Н
Той, кому пощастило добігти й сховатися за міцними мурами, можливо, вже зітхнув з полегшенням, проте Батий, для якого не існувало понять ані милосердя, ані святості храму, ані недоторканості святині, наказав підвести стіноруйнівні машини. Нищівні удари сипалися безжалісно. | стіни Десятинної не витримали, впали, утворивши велику братську могилу.
. з в
На кілька століть завмирає життя на Старокитвській горі. Вирує лише гомінкий торговий Поділ. Про Київ ХМІ--ХМІЇ сторіч дізнаємось од таких свідків, як історик Т. Гваньтні з Верони, німецький хроніст Р. Гейденштейн, австралійський дипломат Є. Лясота, військовий інженер поляк В. Боплан. Останній залишив по собі перше «Описание Украйнь», датоване 1640 роком. Ва, кого доля або службові справи привели в ті часи до наших країв, спільні в думці, що «навіть руиновища розорених церков І монастирів стверджують колишню пречудовність і справді царствену велич» давньої столиці України-Руа.
Ні, не роки, а люди загоюють рани своїх міст. Відродження нації починається з відродження її святинь, і дбати про це мають передуам духовні пастирі. Києву пощастило: серед иого митрополитів були високоосвічені | люди, справжні просвітителі-гуманісти. Ї між ними -- Пет-
о Могила, Рафаїл Заборовський, Євген ОЛХОВИТІНОВ.
Петро Могила сприяє відбудові Софійського собору, церкви Спаса на Берестові, Золотих воріт. Він же починає перші археологічні розкопки на місці руийновищ Десятинної. Згодом митрополит зводить тут невеличку церкву, в будову якої були органічно вмонтовані залишки південно-західної стіни зруйнованого татарами храму. Ця, не схожа на Володимирськимй «сад Божий», церковця проіснувала майже 200 років, доки ії не було розібрано за ветхістю.
На цей час естафету Петра Могили приймає владика Євгеній (Болховитінов). 1824 року він доручає археологу-аматору киянину Кіндратію Лохвицькому розвідку на території згаданої церковці Роботи Лохвицького, незважаючи на невисокий методичний рівень і дилетантизм, все ж заслуговують позитивної оцінки. Вони збуджували цікавість до історичного минулого Києва, наочно продемонстрували невичерпні можливості саме археологічних досліджень для вивчення київської давнини.
Протягом ХМІЇЇ--ХІХ століть було кілька пропозицій щодо спорудження нового храму на місці стародавньої! святині. 1828 р. імператор Микола І доручає проектування архітектору В. Стасову. Нова церква в квазівізанпиському стилі не мала, на
жаль, нічого спільного з Володимировою Десятинною, хоча й зберегла її назву. Цей храм проіснував до 1935 р. У страшну сталінську добу, коли нищилися пам'ятки старовини, особливо пов'язані з реліпєю, Десятинну церкву було розібрано.
Але пам'ять про першу кам'яну християнську церкву України жива. Наче
очистий реквієм Пресвятої! Богородиці Цесятинній церкві прозвучало в Києві влітку 1996 р. багатоголосся Міжнародної конференції, присвяченої тисячоліттю освячення храму, а також численні виставки, телевізійні та радіопередачі, виступив періодиці.
з зош
Надвечір'я. Тиша на Старокиївській горі. Останні промені сонця осявають кам'яний хрест, що височить на оксамитовому килимі різнотрав'я. Хрест -- пам'ятник киянам, якг 6 грудня 1240 року загинули під уламками свого храму. На хресті напис «Єдину чашу смертную пиша вси вкупе мертвий лежаша». Вклонімося перед цим пам'ятником І згадаймо, що встановлено його на тому заповідному місці, де височіли колись стіни церкви Богородиці Десятин- НОЇ.
Паола УТЕВСЬКА Наталія САЗОНОВА
На світлинах: руїни Десятинної церкви в Києві на початку ХІХ ст.; мозаїчна тлдлога Десятинної церкви.
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
ення ее НН
Фе: го з ЖУРУТа. | 680
РЕ Р р А
нм БЖ
|
| 1 -о- | | | ОО Панченко Володимир Олександрович наро- І казка дітям дарувала см но -Г- | | | Дився З лютого 1973 року в місті Києві, Ще в школярські Розкривши кольорові парасолі | що | роки виявляв інтерес до української літератури, етног- Над головами мртиниктв малих. у о рафії, історичних наук, зокрема геральдики. Вищу освіту оо здобув на філологічному факультеті Київського СЕЛЬМА ЛАГЕРЛЬОФ. З циклу «Казкарі» ----.'. с«зао. університету, де нині навчається в аспірантурі при Хо кафедрі історії української мови, а також паралельно Не в чарівливім сна, не крізь дрімоту --
при кафедрі архівознавства і спеціальних галузей історичної науки історичного факультету, не полишаючи нових пошуків у галузі історичного українознавства "Протягом 1994--1997 рр. працював на посаді старшого наукового співробітника Музею гетьманства у м.Києві
У світлі сонця бачила вома, Як розілляла рідна сторона Світами синь озер 1 хліба злотто
' о Ну
и ці, поч
- 1 | - | Опублікував КІЛЬКа статей із питань геральдики в газеті Мов з висоти ттпа цИМТеСеЮ польєтти), ЗВ -о- У | | «Вечірній Київ» та часописах «Київська старовина» | Як хлопчик той, що з дикими гусьми б золи: | . - «Оверянський літопис» 1993 року у видавництві Мандрує в край суворої зими, "шо | . - 2 УФотовідеосервіс» при Київському університеті в серії Дивилася вона, й ліси, болота, т 3 3'|-|-|-|-|-|-9-9--9-9-9|9|9'-«Бблотека українця» видав книжку «Соборний герб Й о аж... України», присвячену історії загальнонаціональної та
чо ан по ою б
Моря, озера, замки 1 мастиа -- Вся Швеція кохана 1 свята, -- Все казкою в думках 11 стпавало,
чо . - - Земельної Геральдики України 1997 року в цій же серії ко іш. | | ЗИИШли також брошури «Павло Скоропадський | «шо ь - Україна» та «Історія української гривні» (обидві напи- Ха | сані у співавторстві). Протягом 1991--1995 рр. працював | | а над монографією «Гербівник міст України», яка вийш- Де притовістл передвічнит днів, - А ла друком 1996 р. у видавництві «М, П. Коць» (Київ-- Мов бронзові фігури королів, є с | чіью-Йорк). Писати поезії почав ще зі шкільних років, Від слова чарівного оживали.
р» - під час навчання в університеті двічі (1994 та 1995) жо ЗХ виборював перше місце на факультетському конкурсі СЛОВО СВЯТОГО МАТВІЯ молодих поетів. Гвори, представлені на цих конкурсах, публікувалися в газеті «Київський університет», 1997
року опублікував добірку сонетів на тему « Стародавній КиІВ» у газеті «Слово Просвіти».
" - б ль "ою м
В Капернаумал вік свій молодий
Я марнував над осоружним митом, Яким теля золочене несите
З рук цісаря живило шлунок свти. ШЛЯХ НА ВАСИЛІВ
Не чув я ще, Алфеїв син Матпвти, У Слів Того, хто, рознісши Слово світом, На букви фарисеїв та левттів
Індикти, місяці, літа минають, Століття плинуть -- десять близнюків...
я - - - Ї , А втн, як ї давніш, у Василів У відповідь слав Правди знак святий... Путь воям та боярам тростеляє. о З Та ось з'явився Він. «Іди за мною!» -- еред тимерн Д р рних мами лаги розмаю, | Почув я клич, 1 стежкою вузькою е ам готичний го лі 3861 | І ; вдОкШтьила 3618, Помандрував за Ним серед братів... М Він, прастарий, до рідних теремів | Князів із бойовища закликає. її У «Ти грішний!» -- фарисейську чув я мову, Ь; | 5: Та не зважав, бо знав, що не здоровим, Крізь тінь епох, крізь забуття людей з | | тер р о р А хворим душам треба лікарів. - ее У 3 и Проект герба УНР, запропонований 1917 р. знов 00 Басилевсового двору М. Г , . шевськ -- - - о МРЕШЕВСЬКИМІНЕХ - ЧІОРЛЬОНІС СОНАТА ВУЖА З Де хвиля Стугни плескіт свій стрімкий Та не змовка його бандури дзвін: М ан | | й Р У стів спліта, врочистий і ясний, Не уві сні -- в прийдешнім бачить він п ОБРАНА ро Ор вро зірвав ціо Із дзвонами триглавого собору. Химерних молодців красу та силу. уинложм сллу од ооорахшуюає, Коли мостами чарівного краю У гордім краї сивочолих гір, Пад сяйвом знаку сонця в небесах, Коли у небі золота зоря Стіванок мудрих, чарів чудотворнит, Немов одвічна волелюбна мрія, До себе сяйвом тогляд закликає -- Де вже не сотню літ у смарат чорнихг Він гордо й непорушно височіє И над скелями й проваллями злітає Ховає дух неволі згоду й мир, Над Смотричем, на птредківських горбат, У височінь фантпазія моя, Де слово «раб» у книгу давніт пір Де досі по литовськиг трьох братат Коли пливу я через сто морів, Зухвало пишуть Габсбург із Шенборном, Живою кров'ю пам'ять пломеніє, І гамір ранків, вечорів та днів І жодна сила в ній не перегорне Де душі їх ніколи не трошиє Метеликами турха над водою. Тих аркушів таврованих патір, -- Кинджалом гострим мінарету дах. Н | І знаю я: зустріне помисл мій ї зо; езд | | р | За є вїн, з 1 співає, Де знак віків живе в химернім слові Вінець добра ії щастя золотий відтпочин прні й » ку жодного не знає Про гамарні й веселі княжі лови, За древньою тривертою горою. Його святе натомлене перо, -- Там скеля -- не маленький камінець -- САКІІМА. Карпатський етюд І вже лунає слово поміж людом, Над струменями Смотрича постала: Змиваючи раба старе : Її вроч й і тавро: і врочисто й ясно увінчала ок Р р | Р У гар 3 Серпневий день. Карпати. Осеніє «Я 'р 7. І | сенає, вільниц! Русин був я, єсьм 1 буду!» Народна слава -- сонячний вінець. , рю | Ховає барви таємничий світ... - Там, над струмком, болотяниг оргід СТОРОЖЕНКО АНДЕРСЕН. Із циклу «Казкарі» зай чюо Іа Метелики останні рожевіють. Нащадок вусанів-січовиків Вродившись між цісарок та індиків " | І давнього полковницького трава, Потворним довгошиїм каченям, ам арнака, недужого надія, Полупанків повіту гетьман бравий, Віддавши думи мріям та казкам, Палахкотить -- нмаземниц сонця слід... Мов спогад літа, в лузі яскравіє. Він під пером невтомним відродив Над світом дрібнодутим ї столиким, ВЕ Дух характерства, дуг лицарства й слави, Де шахраї кладуть фальшивий лям Зарницею в короні терновій р дивний дуг, який євшан білявий На мантиї уявні королям, Бона розкриє цвіт сріблястий свій озносить понад килимом стпетів... Де тграшка стає стівцем великим... У штичакат сма рагдового листу -- Де дуг той, де? У нездійсненцнім сні, Та серце в заметимлі снаговти І знаєш, бачиш: то дарує нам І непокірнит прадідів тіста Не мерзло, оживало, йшло у бій Останній усміт лі Зб і » ПАнНеЬ. дІТтО троменистте Вбиває вже валуєвське чорнило, Із тпемним царством чар відьом та тролів, і УРАЛ
асєресневим снам.
ній ЕЕ ож
може нн і - РР о Ж Он ЕЕ БЕРЕ ни
Идучи назустріч
: Фсоч, рр ОА п-'м Ть Ж МЕ ож 0 петлиці б С я т чн чо прі й ,
р п кі РР
4 Р і Дій РН, ДЕРЕ ь . 7 - й з 4
а Рад "кю по Аа ло ай в -. , ху зпрони Р ебо ї з С олррційьгое ой . ч паніні онов йод Р амарано ЗОБІ прин "
в - пр Р і І п -е- - б б Й ролі нь - лавою 0 - ; є:
ваг а йдете 0 ьо ЙО ой ан
ій. -й і
-жє п о
-«йіційй чі й таж "о Ж тб ;
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
пранні
А | кре
ря м/
«Мстислав, старший син Володимирів,
сів настолі в Києві замість отця свого місяця травня у двадцятий день |! коли почули про це вороги-половці про смерть Воло-
димирову,
то присунулися до городів
Баруча г до Бронькняжа, сказавши:
«Візьмемо торків їхніх» Та була про це
вість Ярополку Володимировичу, | повелів
він гнати руських людей І торків у Баручі в інші городи Вороги ж, наскочивши, не ДОСЯГЛИ НІЧОГО, намір.»
-- Бог звів на НІЩО ІХНІЙ
Цими неспокійними рядками з
Київського літопису розпочинається Історія Баришівки Переяславській землі, сотенного міста Переяславського полку, містечка Переяславського повіту и, нарешті,
княжого городища в позаштатного
нинішнього районного центру Київщини, містечка над річкою Трубежем.
Різні ппотези існують щодо походжен:- ня назви «Баришівка». Дехто виводить 1! від слова «бариш», тобто грошова вигода, зиск, прибуток. Дехто вбачає в ній пам'ять про одного з найперших святих Київської держави князя Бориса, знище: ного | заздрісним братовбивцею Святополком | Таємниця коренів назви містечка поки що схована у глибинах століть, -- адже щойно згадана ліТОПИСНа
онажиннниннннниния 0 0|0нюююняюнння. 0 сени
ХУ століття Все частіше й частіше на українські землі налітали татарські орди Недарма кримський хан Менглі-Прем, Який мало не щороку зі своїми загонами пустошив Поділля, Волинь та Китвщину, зажив серед українського люду слави, пршої и сумнішо! за Батиєву
зажурилась Україна,
що ніде прожити ге
Витоптала орда кіньми
маленькі! ДІТИ, | Лунали тоді над Україною журливі Пісе" Але 1471 року, над річкою Тетеревом, недалеко від стародавнього ЖИТОМИР, татарським напасникам уперше перетну Ла шлях невелика безіменна мешканці якої були озброєні, як
лтописи, лише трьома гарматами й двом
Пищалями Та стільки завзяття було 8 ду" СТІЛЬКИ
ніх серцях, зброєю Ім
Шах цих українських ВОЯКІВ,
праведного гніву зібралося В !х ЩО навіть із цєю скромною
фортеця, говорять
юн НН чайткацесьс
Р ЕР. у
мулЯ лл9СЧії А КР А
хо ра
ро
рр РРЕР
звістка про Баришівку, тоді ще «город баруч», датована 1125 роком! буремними були для містечка й на-
«Ттупні десятиліття. Знову перегорнемо
-ТОрінки літопису -- и знову перед нами напад половців: «Навіть і до Києва вони прийшли, і взяли Городець 1 Ніжатин, І села запалили, Баруч запалили в день Святого Андрія Первозванного». Це вже 135 рік А ось звістка з 1171 р. -- й знову половецька навала: хани Кобяк і Кончак вирушили походом на Переяслав. Та не вдалося тоді напасникам похазяйнувати в землях русичів: біля Ворокли їх перестріла
дружина Ігоря Святославича -- князя,
оспіваного в «Слові про Ігорів похід».
«Пустошили ж вони, -- говорить літопис,
кни ПР нні зрос. заниенлни. з
ШОМИТОРІСІ8 СІМІТАТІ ВАВІ5О», що збереглася в архіві історика О М Ла: заревського. На гербі, який прикрашав цю печатку, було зображено святу покровительку баришівських міщан Варвару Великомученицю
Як г інші невеликі містечка, в першій половині ХМІЇ століття Баришівка неодноразово переходила з рук у руки Від Станіслава Жолкєвського вона перейшла до його дочки -- Софії Даниловичевої, далі -- до маєтностей шляхтичів Лоховських. Але прогриміли над Україною постріли гармат Богдана Хмельницького, «гетьмана-батька козацького», -- и українське козацтво, за словами українського історика ХМІЇЇ ст. Опанаса
БАРІЛШІВКА
- коло города Серебряного й коло города Баруча. Дружина ж (ігорева, настигнувши їх, тих побила, а інших захопила. Ї так поміг Бог християнам у день святого пророка Іллі».
Але пролетпла чорною хмарою над Україною-Руссю монголо-татарська навала -- і зникла з літописів звістка про городище Баруч, яке колись боронило Переяславську землю від половецьких зайд. Лише 1603 року в документах знову згадується «городище Баришівське», тепер уже як володіння всевладного польського коронного гетьмана Станіслава Жолкєвського. Очевидно, Баришівку, як І інші міста й містечка Переяславщини, що були зруйновані підчас монголо-татарськот: навали, -- Лубни, Пирятин, Прилуки, -- було відбудовано наприкінці ХМ! -- на початку ХМІЇ століття, коли на південних кордонах Речі Посполитої! споруджувалася ціла смуга укріплених оборонних форпостів, які мали захищати володіння польських королів від вторгнень кримських татар. Тоді ж, іМОВІрно, містечко дістало и магдебурзьке право, що дозволяло міщанам мати власніратушу, суд, ремісничі цехи, проводити торги. Свідченням того, що Баришівку було наділено магдебургією, є стародавня печатка містечка з латинським написом «5 1СІЇ -
пощастило відбити хижацький напад, І ханським зайдам чи не вперше довелося вертатися з-під Тетерева, з України ні з чим. Легенда говорить, що литовський князь Казимир, дізнавшися про це, звелів ци маленькій фортеці зватися Чудновом, -- адже лише Боже чудо, гадав він, могло допомогти мешканцям містечка подолати татар!
У ХМІ столітті Чудновом заволодів один із найславетніших тоді українських шляхетських родів -- князі Острозькі. Невтомні будівничі не лише укріплень та фортець, але й друкарень та академій, Острозькі заснували в містечку оборонний замок
руїни цього замку, що бачив на своєму віку й татарські напади, и Хмельниччину, я Коливщину, стояли над Тетеревом ще в минулому столітті «На замковій горі досі є чотирикутний вал, за валом іще стоїть кілька каменів залишків колишнього замку, дощенту знищеного», -- відзначали близько ста років тому польські краєзнавці Містечко швидко зростало и уже 1506 року вважалося однією з найбільших за числом мешканців маєтностей княжого роду Острозьких
У першій половині ХМІЇ століття рід Острозьких вимер, І Чуднів, як Інші міста, що належали цій родині, перейшов у спадок до їхніх родичів литовських князів Сангушків 1660 року, за доби Великої Рутни, місто знову почуло біля своїх мурів брязкіт шабель - - війська царя Олекая гакороля Яна Казимира, щоніяк не могли поділити між собою стражденні українські землі, зчепилися тут у битві Польське
--|
чудніВ
Шафонського, «свій образ правління й судочинства на всіх без винятку мешканців поширивши, воїнами й суддями в одній особі стало». Містечко стає центром сотні Переяславського полку, зберігаючи цей статус аж до скасування царським урядом полкової адміністрації в Україні.
За роки козацького самоврядування Баришівка помітно зросла. За ревізією 1/81 р. у містечку налічувалося 60 козаків та 283 селяни. Ремісники об'єднались у цехи, середяких особливу славу мали шевський такушнірський. Тричіна рік - на новорічне свято, на Миколи Весняногота на Воздвиження -- збиралися до містечка наярмарки селянита крамаріз баришівських околиць | навіть із Нової Басані та Яготина. «і! купують на них взаємно один від одного коней, рогату худобу, овець, наїдки й напої та різні господарські дерев'яні речі, як-от вози, плуги, сохи, борони, заступи, лопати, відра, колеса, діжки й таке інше», -- зазначалось у документах ХМІЇЇ століття. Справжньою прикрасою Баришівки стала за часів Гетьманщини барокова Благовіщенська церква.
На печатках Баришівської сотні, ЯК І давніше на ратушних, було викарбувано старовинний герб містечка -- постать святої Варвари з келихом та пальмовою галузкою в руках. Зразок такої печатки з
військо врешті здобуло перемогу, й Чуднів, як т вся Правобережна Україна, ще більш як на сто років залишився у володіннях Речі ПОСПОЛИТОЇ.
Князі Сангушки ревно дбали про поширення в містечку католицької віри Продовжували цю справуи іхні наступники -- князі Любомирські, нащадки богуславського старости, якому 1/53 року Януш Сангушко подарував Чуднів. 1789 року тут діяли вже два костьоли та монастир бернардинів Проте українські міщани, попри вс дії польських магнатів -- Любомирських, а згодом Понінських, Потоцьких та Ржевуських, до яких містечко перехо-
дило пізніше, твердо трималися предківської православної віри. того ж 1/89 року поряд із двома костьолами в Чуднові діяли п'ять православних церков Крім того, 17/77 року чуднівські міщани одержали від короля привілей на проведення п'ятьох ярмарків, які помітно пожвавили господарське життя міста
1/93 року Житомирщина відійшла до володінь Російської імперії, Чуднів було проголошено одним із одинадцятьох повітових міст новоутвореного Волинського намісництва. 22 січня 1/96 року він діставі герб, символіка якого відтТвВоОрювала згадані на початку нашо! розповіді події ХМ століття: «У верхній частині щита герб Волинський. У нижній, оскільки, за свідченням старожилів, місто се було названо так на пам'ять про захист мого малим числом людей від татар, на блакитному тлі срібна фортеця, посеред якої озброєна мечем рука».
написом «ПЄЧАТЬ СОТЄННА БАРИШОВ- СКА», датований іще 1/53 роком, також зберігся донині в архіві О. М. Лазаревського.
Але 1781 року за імператорським наказом було скасовано козацьку адміністрацію в Лівобережній Україні -- й Баришівку було перетворено на позаштатне містечко Остерського, а від 1802 р -- Переяславського повіту. Було розпущено сотенну адміністрацію, цехи, вийшов ів ужитку герб. Лише гамірніярмарки «з дрібним крамом та Іншим» нагадували про давню славу козацького міста...
Бурхливого 1920 року в Баришівській середній школі почав працювати новий учитель історії. Здавалося б, нічим не прикметний факт, але саме того року в Києві вийшла друком книжка «Антологія римської поезії» з обкладинкою роботи геніального Нарбута. Перекладачем творів, уміщених у ній, був той самий учитель -- поет-неокласик Микола Зеров. Рятуючися від голоду й тифу, знайшов він собі тимчасове пристановище в «болотяній Лукрозі» -- так поет охрестив містечко від латинського слова «Іцсгит» -- «бариш»?. Із сумним гумором Зеров описував тогочасну Баришівку:
З двох сторін -- канавами -- дві річки,
З третьої -- переліски й лани;
Посередині -- базар, крамнички |
/ нежданий псть з старовини --
Благовіщення струнке бароко;
А навколо, де не візьме око,
Купа давніх / ПІСНИХ ДОМКІВ |
/ невидимо солом'яних дахів...
Але навіть у найскрутніші часи, в наитяжчі дні й літа свого життя старовинне містечко не забувало свого княжого й козацького минулого. | віриться, що недарма баришівські ратники сміливо виступали в бій проти половецьких зайд, що недарма баришівські козаки виймали шаблі проти «ляшків-панків» у добу Хмельниччини, що недарма Микола Зеров та його товариші-неокласики в «болотяній Лукрозі» своїм поетичним словом «сіяли пашню на неродюче лоно», -- що дух цей живе й доа, -- його треба лише пробудити, нагадавши про предківську славу освяченого образом Варвари Великомучениці скромного містечка над Трубежем.
Але вже наступного, 1/97 року містечко
було позбавлено повітового статусу. Для Чуднова потяглися довп десятиліття буднів провінційного містечка. Як і раніше, пану-
вали тут польські магнати -- графи Ржевуські, нащадки покатоличеного українського роду Ревух. Повільно розвивалися промисли -- винокуріння, млинарство, кушнірство. Проте вони часто приносили й вигоду -- у друпи половині
ХІХ століття скромна гуральня переросла у винокурний завод, поряд із яким запрацював щей завод маслоробний, а число ярмарків збільшилося до дванадцяти. В деяких документах Чуднів уже визначався як «посад».
У 1880-х роках населення містечка Житомирського повіту Чуднова становило таку кількість: поляків -- 280 осіб, українців -- 1130, євреїв - 22/5.Численність єврейської громади зумовлювалася, зокрема, тим, що містечко, як і все українське Правобережжя, входило тоді до «межі оалості» -- території, де єврейським родинам дозволялося жити без «права мешкання». Недарма окремі події творів класика єврейської літератури Шолом- Алейхема відбуваються саме в Чуднові..
Понад п'ятсот років проминуло з дня, коли українські вояки «Божим чудом» відбили напад татар біля річки Тетерева; понад триста -- коли під Чудновом вирішувалася доля розкраяної навпіл Гетьманщини. Алемістечко живе й досі. Живе яскравими й повчальними подіями своєї давнини, живе тим лицарським нескореним духом, що втілився у малюнку чуднівського герба, де оружна рука здіймає шаблю над мурами фортеці, немов нагадує проте, що варто лише згадати колишні славетні часи -- й навіть це неве-
лике українське містечко буде готовим дати пдну відач будь-якому зайді-воро- ГОВІ.
Володимир ПАНЧЕНКО
о нн пн рр
' і ЧІ ЛРУ ВИ
РА Я "в '-ь.Т
4 Мт
ча Р
цій - і ї
цк о РЕМ Дн
РА р - - пет , ь
"САТ М
У
РОС
ой ЙО і
п
як-чії
4 Ен
чі
гро іа й
ч
к
' зи - "ді
- -ч
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
ото атару В яожілооотоотїо ще
Ту б й ій п Ручні зф нний уче
"7
Е
Я МДР РРИРИЩЕЧНИЕЙ ОР
| ч «Мі І ". "шу З х р
али
РИ Й
зійннь М .
А Р ри ї
-2 г з ау "Па" Р ж
й
ПТ АЄМГИМЯ ОС АЧОКРИЧІМ
Мел ча ч ль п чт
очи ч-б нм ск
Назва Ру сь і сьогодні привертає до себе непослабну увагу, вона так і лишається найбільшою загадкою української Істори - тай не тільки української. Незважаючи на численні ппотези, число яких уже сягає двадцяти (ЕС, 120--124) і на ва намагання упродовж не одного століття, особливого успіху тут не досягнуто З чого, очевидно, й висновок: необхідно шукати й залучати в науковий обіг нові джерела й факти, як б пролили додаткове свтпло на цю проблему, дозволили б знайти новий підхід до витлумачення | шєї, і багатьох інших назв, які мають принципове значення для української історії. | такі джерела є, на сьогодні принаймні їх три, незалежних одне від одного.
Це, по-перше, «Велесова книга» -- писемна пам'ятка ЇХ ст. порівняно недавбенведена в Україні в широкий науковий
є
По-друге, це візантиські джерела, ІНОДІ досить пізні. Вони більш-менш залучалися, але Факти їх тлумачилися довільно й поверхово, тож і робилися недостатні, ато й хибні висновки. | |
І, по-третє, це індійські Та іранські джерела и факти, які вкрай рідко й ніби неохоче залучалися ий залучаються до висвітлення цього питання -- чи то через брак індологв та іраністів, чи просто з побоювання бути підданим ущипливим клинам, як цечасом трапляється і сьогодні: мовляв, де Індія та Іран, а де Україна, І який між ними може бути зв'язок. А тим часом в Україні з найдавніших чаав жили численні племена, засвідчені античними авторами, насамперед Геродотом. Лише в Тавриці, сучасному Криму, римський історик | ст. Піліній Старший фіксує понад три десятки племен, з яких 23 жили у внутрішніх районах Кримського півострова. Щодо Геродота, то він не лише подав відОМІ йому етноси Північного Причорномор'я, а й до певної міри прокоментував іх у відповідному історико-етнографічному контексті. В Україні засвідчуються й індоїранські, арійські племена, вони не ва пішли з України, частина іх лишилася | взяла участь в єетногенезі українського народу, слідів перебування їх в Україні и доа багато на різних рівнях. До всього, індійц та ранці мають «Рігведу» и «Авесту», «Махабгарату», «Шахнаме» и «Рамаяну», де писемно збереглося багато такого, що в іНШИХ ІНДОЄВрОПеЙСЬКИХ народів загубилося або фрагментарно збереглося лише у фольклорі.
Одним із таких джерел, яке можна назвати новим, є «Велесова книга». Саме в ній є надзвичайно важлива для нашої! розмови констатація на дощечці /є «Ми -- коровичі скіфи, анти, руси, боруси, сурожці» (ВК, 160). Як бачимо, до «коровичів» автор «Велесової книги» відносить і русів, які безпосередньо стосуються назвиР у сь, а також етнонімів р усичіІі русини. ;
ГМаведена цитата сприймається двояко
1) що означені племена поклонялися корові г вона була для них священною твариною або що ці племена вели свій родовід від Священної корови;
2) що кожне згадане плем'я містить у своти назві компонент із значенням «корова», через що вони усі и «коровичі»
обто в такому разі виходить, що кожна племінна назва, серед них і «руси», сама перекладається як «коровичі» або містить компонент із значенням «корова» Тут слід внести одне суттєве уточнення
блово ПРОСВІТИ
У о нн б поч . и ч, оч - ий - и М п А
термін «коровичі» може означати й «бичичі», ОСКІЛЬКИ, Як засвідчують факти, в давні часи на означення і корови, | бика вживалося одне и те саме слово. Наприклад, це можна сказати про санскритське г о: воно має значення і «корова», і «бик». На слов'янському грунті показовою є польська мова, зокрема її північні говірки, де слово Ка г у також означає і «корова», І «бик», Польський факт тим вагоміший, що він споріднений із терміном «коровичі», вжитим у «Велесовій книзі»
Слова «Велесової книги» про русівкоровичів / /бичичів підтверджують візантійські джерела. Украй цінними тут є слова Їоана Цеца, автора ХІЇ ст. Він мовить, що етнонім р у си синонімічний, тобто значеннєво тотожний етнонімові таври. «Житіє Георгія Амастридського», що, Як і «Велесова книга», відноситься ДО ЇХ СТ, уявляє русь як прямих нащадків таврів, які жили в Криму. Візантиські джерела взагалі найчастіше називають русів таврами або тавроскіфами. Великий київський князь Святослав означається Львом Дияконом, свідком русько-візантійської війни 9/0--9/1 рр., ватажком тавроскіфів.
У такому разі виходить, що етнонім р у сь, тотожний етнонімомі р у си, мусить містити в собі значення «бик» чи «корова», оскільки етнонім таври виводиться від грецького таврос -- «бик» і в такому разі означає «бики» або «бичичі» | | |
Відомий дослідник скіфських старожитностей М. Ростовцев припускає, що етнонім таври -- грецизація місцевої назви народу інший дослідник, О. М, Лєсков, вважає, що назва тав ри -- огречений етнонім, тубільна назва якого достеменно не відома. Знаний (раніст ісКІФРЛе В І. Абаєв висловлює здогад, що в Подніпров'ї жило плем'я, яке поклонялося Священному Бикові, и саме з цим племенем пов'язуються таври. Абаєв також припускає, що етнонім таври--не лексичне запозичення, а переклад грецькою племінної назви, яка означала «бики», або «ті, що шанують бика».
Тобто ці дослідники одностайні в тому, що етнонім таври-- грецька передача, переклад грецькою назви, яка в орипналі звучала зовсім по-ІіншШОМУ, ХОЧ І несла те саме значення. Яке саме значення вона несла, тепер ми більш-менш знаємо «бики», «бичичі», «коровичі», «ті, що шанують корову/бика». А оскільки, за іоаном Цецом, етнонім о зу Сон синонімічний, значеннєво ТОТОЖНИЙ етнонімові таври,то, очевидно, етнонім руси 1є тією тубільною назвою, з ЯКОЇ! постав ії грецький варіан, тобто тав - р и. Тим більше, що «Велесова книга» не називає таврів серед «коровичів», хоча багато місця приділяє Кримові та кримським реаліям. Але саме в Криму, давній Тавриці, Тавриді, маємо найраніші и найрясніші фіксаци назвнаРус-/Рос- Відомий дослідник О М. Трубачов зазначає
«Кінцем МІ -- початком ЇХ ст.. датуються згадки племені Русь, Рос у Гавриді и на
Ага
берегах Чорного моря в житіях Георгія Амастридського и Стефана Сурозького До цих пір береги Гіонту й Меотиди залишаються місцем, де цетм'я (русь - С НН) виступає перед нами в документованій історії, за 300 років до закликання варягів»
Тож наведемо бодай деякі факти з ціє! документованої історії - Е
| ст Сирійський автор Псевдо-Захарій згадує у Причорномор'ї народ рос
Кінець МІЇЇ ст. У «Жити Стефана Сурозь кого» -- творі невідомого автора Х ст : згадується руський князь Бравлин,; він же згадується у «Велесовій книзі». Сурож -- нинішній Судак у Криму, йому у «Велесовій книзі» відведено чимало сторінок
Близько 821 р. Географ Баварський називає русів поряд із хазарами .
861 р. Кирило-Костянтин, майбутній творець слов'янської писемності, виявив у криму Євангеліє! Псалтир, писані руськими літерами. Він також познайомився з носієм руської мови, засвоїв розмовний варіант її і розшифрував «письмена».
ІХ ст. Перський історик Фарх ад-дін Мубаракшах повідомляє, що в хазар є письмо, яке походить від руського хазари нібито запозичили иого від русів, «гілки руміийців», які живутть неподалік від хазар
Близько 867 р Патріарх Фоти у так званому «Окружному послані!» повідомляє про хрещення росів. До 8/9 р відноситься письмова згадка про єпархію в Криму, в місті Росія (теперішня Керч)
ІХ ст. РЯД східних авторів переповідають сюжет про русів, що живуть на острові «в три дні шляху» (приблизно 100 км)
|Точаток Х ст. Арабський автор Масуд! згадує Руську річку й Руське море, ЯКІ,
скоріше за все, ознанають: у нього Керченську протоку (колись Боспор Кімерійський) та Чорне море
1048 р. До арославе мудрело прибуло посольство від Генріха І з Франції просити руки Анни, доньки київського князя. Посли відзначають поширення в Київській Русі культу святого Климента, мощі якого у свій час вивіз із Криму Кирило-Костянтин, першовчитель слов'ян.
І, нарешті, наийраніша згадка, яка належить до МІ ст. до н.е. У книзі Ієзекиля, що входить до так званих пророцьких книг Біблії, згадується народ рош Цю згадку деякі дослідники сприймають досить скептично. Але ж якби не існувало такого народу, то навряд чи його стали б уводи: ти до грецького варіанту Ветхого Завпу сімдесят досвідчених перекладачів. Та и народ рош поданов еДрННОМУ контексті з кімерійцями й скіфами, які в МІЇ--МІ ст дон. е, тобто саме тоді, коли створювалася книга Ієзекіїля, здійснювали походи в Малу Азію. До всього, ва! три етноніми -- рош, кімерійці, скіфи -- прив'язуються до одного ареалу -- Північного ричорномор'я Причому у Візантії цей нібито міфічний народ р ош часто-густо ототожнюється з реальним народом роав або русів
Таким чином, береги Чорного моря справді виявляються наидавнішим ареалом, де писемно фіксується племінна назва роси або р у сь Різні джерела, насамперед візантиські, подають відомості про них упродовж тривалого часового відтинку, г саме про тих, які замешкували в Криму чи прилеглих територіях Саме ототожнення русів/росів із таврами чи тавроскіфами свідчить, що візантиці вважали їх місцевим населенням, принаймні таким, що спрадавна проживає в Причорномор'ї. Саме з кримськими русами/ росами найперше увійшли в контакт візантійці, а сам термін руси/роси вони вживаютьтна означення наддніпровських русів. | взагалі Візантійські джерела не
озрізняють Русь Причорноморську и Русь одніпровську -- вони розглядають обидві Русі як дві частини одного ЦІЛОГО
Що ж до самого етноніма таври,то значення його намагалися з ясувати ще античні автори, наприклад, Стефан Візантійський у МІ ст. Він каже, що в Тавриці бог Озіріс запріг биків, зорав землю, від цієї саме пари биків дістав ім'я народ--таври | що саме з цим божеством пов'язана давня назва Таврида, Гаврика,оскільки священною твариною Озіріса бе бик, грецькою - таврос Діодор Сицілійський | собі мовить, що золоте руно стерегли таври та їхні вогнедишні бики. Принагідно нагадаємо, що античні автори індійсьКОГО Шіву ОТОТОЖнюють з Діонісом, тобто Озірісом |
Якраз у Тавриді, за легендами, ОЗіріс, тотожний Діонісові, навчив людей виног-
адарства й землеробства. З таврами й аврикою пов'язується богиня Артеміда, що малаептет Тавропола Самевона перенесла до таврів юну Іфігенію, доньку мікенського царя Агамемнона, де та стала жрицею в таврійському храмі Діви:
дртеміди Від руки Іфігеніиї мало не гине ї ЗіДНИЙ рат Орест, що прибув потай вик: расти статую Артеміди ! Буг схоплений
Ж С та, | обоє сторожею. Сестра рятує Фората, о із статуєю богині, повертаються до
реції Там Іфігенія далі служить дртеміді, але вже в грецькому храм!
Кримські таври поклонялися Діві- Артеміді, що має вс архаїчні риси матері-корови На теракотовіи пластинці, знайденій 1946 р. у Херсонес (біля Севастополя), зображено жінку з головою корови Там же знайдено и монети з зображенням на одному боці богині Діви, захисниці й покровительки Херсонесу, ана другому -- бика ;
Грецькі МКрИ самі відзначають, що Діву Артеміду до Греції було викрадено саме з Криму, що зробив це Орест, брат Іфігені! З чого випливає, що Діва-Артеміда в Криму автохтонна, що її храм т жертовник споконвіку були тут Бо и справді, навіщо було переносити призначену
я пожертви Іфігенію аж у Крим, якби батьківщина Артеміди була десь ближче до Греції, інші міфи мовлять, що Артеміда народилася в Греції випадково, бо матері 1 ЕХО (наша Лада) випало народити її в Делосі саме тоді, коли вона йшла Зі своїх північних країв, Ппербореї А саме в Ппперборе! був особливо поширеним культ Ддртеміди, як ! Аполлона, 1! Ората Пппербореийці ж жили на північ від Чорно: го моря, тобто | на території сучасної України
Усіма своїми характеристиками таврська Діва-Артеміда узгоджується з індіЙСьКОЮ Діві -- «Богинею», жіночОЮ ІПОСТассю ШІвИи Рудри, верховного божества, тотожного слов'янському Родові. Античні автори зна-
ють Шіву під іменем Діоніс, а Шіва
нерозривно пов'язаний з білим або сивим биком. Емблема його -- бик, він сидить на бикові, він сам -- бик, тоді як його дружина ототожнюється з коровою А що наші предки поклонялися цим божествам, засвідчують численні факти. Зокрема, написи з іменами Шіви знайдено в Одеа та Білгороді- Дністровському вони датуються |ІЇ -- І ст, Поклоніння ДівАртеміді відбилося в таких назвах по вай Україні, як Дівка, Дівуха, Дівиця, Дівошин, Дівчимй, Дівоча, а особливо в Криму: Парфенії, Парфеній, Німфей, Діа, Киз-Куле, Киз- Таш, Киз-Кермен, Киз-Аул тощо. (вятилища таврської Діви, як індійської Деві, розташувалися на узвишшях І стрімчаках, що й собі відбилося в топонімі! України, де маємо численні Дівочі та Дівич - гори, наприклад, у Трипіллі, Каневі, Сахнівці Загадкова Мокоша, єдине жіноче божество в язичницькому пантеоні Володимира -- цетажіндійська Махеші -- «Велика богиня», дружина Шіви, який під іменем В лес стояв на березі Почайни Одним із численних імен Шіви, два з яких знайдено в Україні на вапнякових стелах, є Вріш, що на санскриті означає «Бик» Саме це їм'я відпПОВІДає імМені слов'янського божетва -Влес-Велес Обидва імені етимологічно тотожні, ма: ють спільне походження и однакове значення. Тобто й на цьому рівні виявляється тотожність індіЙСсЬКОГО ШІВИ- Вріша й слов'янського Влеса-Велеса Обидва божества -- «скотії» боги в своїх міфолопях і значення їхніх імен як «Бик» найкраще відповідає їхньому статусу | отже, маємо третє ім'я Шіви, засвідчене на терені України. Зіменем Велес - «Бик» споріднене и ім'я християнського покровителя худоби -- святого Власа, Власія - власне, християнство туті запозичило це ім'я у язичницького Влеса. Компонент В ріш -- наявний у деяких епітетах Шіви, такихяк Врішапаті--«"Бик-Владика», «Бик-Володар», Врішадгвараджа - «Бикостяжний» (на стягу Шіви зображено бика), В р іш ан ка : «Бикосимвольний» (символ його -- бик)
Врішавахана-- «Биковозний» (иого
возить бик), Врішабгагаті
«Бикоїздний» (він їздить на бикові), а також Врішанчан, Врішапар-: ван, Врішакапі, Врішаяна тощо
Окрім Шіви-Рудри, який тотожний слов'янському Родові і Влесові, в Україні маємо численні сліди поклоніння давніх українців г таким божествам, як Вішну и
рішна. Їх називає середінших божеств таж «Велесова книга» (іншими словами -- «Швина книга»), щоправда, під іменами Вишень | Кришень | ці божества мають імена и епітети, що містять компонент «Бик». Наприклад, Вріша, Врішатанка, Врішнігарбга,
Вріш --
Врішабгакешава,Варшнея тощо
у «Велесовій книзі». Санскритське в р іш,
царів та епічніих героїв Врішасена, Врішамітра, ВріІ
кФЕ1
мя Врішан має ндра, теж згадуваний
крім цього, надзвичайно популярне віменах мудреців, Врішака,
ій
Ї ріжьрео сезон де фФ УЧ рН
ваше чілі моні фківопіргзамііу і савані?
(ново ПРОСВІТИ
бгадева, Врішакангі, Вріш
«ттам ТаїМ наявне воно в тОПпоОнІМАах ріш азабгаВвВрішапраєстха Що уумти висновок про винятко
40 воляє Зі
означення
України, а переклад грецькою назви, яка,
(МОВІрніше за все, звучала як рос/рус Що є |
с-г нн вже
-
нь низ- ЕР нниивьнцья
ПП АЄЛоЯ Я С АМОКРИТУ
ее ою остан м
ою
І,
о Бонн но пан
РР:
давніх насельників Криму й
слов'янською видозміною сан:
му важливість пова ВріІШ наїндімс ькому скритського в ріш -- «бик» чхнт. А оскіЛлЬКИ ІНДООрійсСькі племена в Ак
відбитися Й ТУ! навіть якби подібне може Зникати Наприклад санск вріпоклоніння оикові не Обуловластиве давнім шабг а -- «бик» може мати Й ау Р іукраїнцям А воно оуло ПМ зластиве шабг аа укр. врожа Й подекудимає о Особливо важливо те, що компоненті Форму рожай Якім'я Вла дислав в рі ш- ВХОДИТЬ ! В Деякі етноніми, про які може мати форму Ладислав, аВо: згадують ІНДійськ! джерела | то саме подимир-- форму Лад Й мир гтноніми, Оезпосередньо пов язаніз Швою індійське бОрахман -- слово на та Вішну КкріШшною це, окрема, етнонімИи означення жерця на слов'янському врішШні Го М ахавріша з етноніМОМ грунті спершу придбало вигляду врахврішниі ПОВ'ЯЗУЮТЬСЯ ОСООЛИВО Крішна ман, атоді рахман | так увійшло в (мого старший Орат Бальвір (інші їмена фразеологізми, назви та прізвища українців.
Бальдев, Бальрам, бальогадра чи просто Баль) про них ми детальніше роз: повідали В «Слові Просвіти» (статті «Індійські Ссувіри м українські овери у, « Оде санаїндоаріиському тлі України» та «Про витоки славного прізвища Мазепа "це номери за серпень 199/ та за лютий І березень 1998 рр.). Саме слово вріш -
закономірно в
Ко аа скритському вріш Рша, Рьсь, Рось, Ж с Тобтой назва Рось має значення «4 и
к». Це пригОНаЯ має також назву теж, по суті,
Тож санскритське в | Шш цілком повідає слов'янському рус/ це добре ілюструє річкова назва
слов'янський відповідник сан-
о С
о Роська, амець,
підтверджує І те,
Бик. Основа вріш, що маєтрізновид вар ш,
окрім поняття «бик», означає ще й «ДОЩ».
Р ЕЕ РЕ ЕЕ і БА рн рин
а НН А Й о НИ ПЕЕЕНЕННИИНЕРАНЕНЕНЕННИДСОЇЦЮЇЕ жан с-г
нІ ДОСЛІВНО Означає " мужній » «ХО об. бий», «відважним» (пор укр слова буйний, ярии, які теж сходять до поняття «бик» г утворені ВІД СЛІВ із значенням
«бик», абик - завжди уособлення відваги, мужності й снаги воїна). Ім'я Врішні мав предок Крішни и Бальвіра -- родоначальник племені врішніив, через що и сам Кршна маєєтм'я В аршнеєея, досл
«Принаджений до Врішні», «З роду Врішні». | | Другии індійським етнонім - махав-
оіша дослівно означає «великий бик» І пов'язується дослідниками з Шівою-Руд-рою. Рудра, тотожний нашому Родові, у
Водночас ця основа, окрім значення «іти дощеві», має ще значення «осипати дарами». Тобто сама ця основа пов'язується з поняттям про родючість, урожай і водночас -- Із вологою, дощем. Недарма ідол Влеса /Велеса стояв не на Горі біля двору теремного, а на Подолі, на березі Почайни Тодіяк иого дружина Мокоша, тотожна ІНДІЙСЬКІЙ МакАЛІВИ Велика Богиня»), стояла на Горі й була єдиним жіночим божеством у язичницькому пантеоні вепикого китвського князя Володимира. Що
«р Іі і
«Рігведі» означається як «Бик, супроводжуваний марутами», де марути - божества 8пру и бурі (вони у «Велесовій КНИЗІ? називаються марицями,ав «Слові о полку Ігоревім» -- це «вітри -- Стрибожу
Внуки») З чого випливає, що Сстрибог . ще одне з імен Шіви-Рудри на слов янськОму грунті Якщо відкинути компонен! КОЮ у цьому імені, то Перший компонент -- Ст рі /або С т р теж Сходить до індоєвропейського слове 19 значенням «бик» (пор авест діаога, гої зІіуг англ 5 е е г, давньослов'Я0НСЬКкКе СтТавр (Ставр Годинович), грец. 128: Виняткова важливість основи в р'ш" на Індійському грунті, наявність божеств, В імена яких ця основа входить, Не українському грунті ДОЗВОЛЯЄ СПІВВІДНЄ СТИ " з основою р у с/р о с, рясно засвідченою в топонімії та ПДРОНІМ'! України Навіть більше. можна З певністю казати, що рясна топонімія на РУС /Ро и особливо в Криму, є залишком назв, Мет
та етнонімів, споріднених із санскритсь Ким вріш І тоді цлком певно виходите,
гаври справді не первісни
ЩО назва
засвідчує її виняткову важливість у ньому Отже, при такому тлумаченні етнонім
рус мирно си цілком узгоджується зі
сповами Їоана Цеца, що етнонім руси значеннєво тотожним етнонімові таври | водночас відпОВІДає ТВердженню «Велесової книги», що руси-це коровичі інакше--бичичиі Тобтоетнонім
у си, які ЙОГО збірна форма русь,які мого симантичний двійник -- етнонім гаври маєзначення «бики», або «ті, що поклоняються бикові» 3 чого напро-
шується висновок, що и назва ТГаври да, Таврика семантично тотожна назві
Русь означає «Країна Бика», «Країна Священного Бика» Так самотназва Ук ратгнапізніша трансформація подібного значення, але вже від основи кар в», корв- Зчого випливає, що термін кравенци,ужитий у «Велесовій книзі», не
що інше, як предок сучасного терміну ук: д оскільки «Велесова книга»
ратїнц! створена слов'янськими волхвами ще в ЇХ
димиром християнства, то саме до часу створення ціє! пам'ятки відноситься І перша писемна фіксація етноніма україн-
ці, Хоча, безперечно, він Існував набагато раніше від цієї першої писемної згадки, принаймні в усному вигляді Тобто функціонування термінів україтнці// кравенци итерміну Україна,що виявляється семантичним двійником назв Таврика, Русь, Волинь тощо, відсувається принаймні на кілька СТОЛІТЬ углиб історії. Тобто всіціназви -- Таврика. Волинь,Русь, Укратна-- семантичні двійники, різні передачі одного й того самого ареалу, населеного людністю, яка поклонялася Священному Биков.
Таке тлумачення підтримують 1! деякі інші факти Украй цікаво, що астрологи всіх часів розміщують Україну під знаком Тельця, тобто Бика, який по-санскритському й називається Вріш, словом, зяким виявляє спорідненість слов'янське Русь На найдавнішій астрогеографічній карті Іст. до н. е саме цим знаком позначена Скіфія -- Північне Причорномор'я, Наддніпрянщина, а скіфів автор «Велесової книги» також відносить до «коровичів». Є підстави вважати, що назва Гаврика вдавніх джерелах стосувалася не лише Кримського півострова, але и усієї материкової! території сучасно! України.
У ряді міфологій (шумерській, єгипетській, хеттській, індійській, іранський) бик -- земне втілення бога або його атрибут, у давньому Дворіччі, Середній Азії ІП--«П тис. до н. е. в давньоїндіиській та давньоїранській традиціях бик -- образ місячного божества. Бик також -- символ бога грози. У єгипетських міфах Бик Неба -- син Небесної корови й батько теляти, яке вона народжує Особливе поширення культ Священного Бика мав у цивілізації долини Інду, так званій хараппській
ивілізації, І тис до н е. Бик як символ опв -- Шіви-Рудри, Індри, які добре віДдОМІ й насельникам Давньої України, надзвичайно поширений в індійській міфологі. На Криті існував культ Священного Бика. За Прокопієм Кесарійським (М! ст), слов'яни жертвували биків богу -- «творцеві блискавок», тобто богові грози У східних слов'ян приносили в жертву бика на день Іллі-пророка, котрий замінив давнього бога-громовержця Індру . Яків хараппській культурі, культ Бика и Корови особливо виразний у трипільській культурі В шарах цієг культури на річці Рось знайдено глиняну модель храму, прикрашену бичачими рогами. Посуд трипільці робили з вушками, схожими на роги, чотири ніжки нагадували коров'яче вим'я, На посуді зображалися й бики в запрягу. Костяна пластинка, що мала вигляд бичачої чи коров'ячої голови, містить на собі пунктирне зображення Богині: Матері, яка часто сама зображена з рогами. Роги -- дуже поширений сюжет у трипільській образотворчості. Гро це свідчать численні роги-букранії -- наліпи на посуді, ручки ложок черпаків у вигляді рогів. Роги зображено на спинках кріселець, де сидить Богиня-Мати. Трипільці закопували під долівками черепи з рогами биків або корів чий просто тримали їх у хаті на почесному місці. Весільний коровай теж рогатий, що засвідчують і весільні сучасні пісні, тобто теж пов'язується з биком | коровою Саме слово «коровай» виявляє спорідненість із цими тваринами бики и корови приносилися в пожертву ще в доскіфським період Насельники часів Високої Могили оформлювали по: ховальніями у вигляді розгорнутої бичачої шкури, що, очевидно, символізує, сузір'я
Тельця, як вважають деякі дослідники. Неподалік Іншої відомо! археологічної пам'ятки Кам'яної Могили знайдено
кам'яну посудину із зображенням по вінчику бичачих голів. Шоста досипка у Високій Могилі за формою -- голова бика. Курган біля Новоолекаївки на Херсон: щині, всуціль викладено бичачими кістками Ча думку археологів, зображення бичачих голів у причорноморських курганах сягають ІМ--ІЇЇ тис дон. е.
Культ Сонця -Бика, бога скотарів воїнів, виявлявся не лише в тому, що люди приносили в жертву биків, побожно споживали чи виліплювали з тіста бичків чи корівок Люди бачили світяк велетенського бика. Наші колядки згадують турів золоторогих, корів золотохвостих із зірками по боках Бик в українському фольклорі -- символ творіння, парубок, віл - ЧОЛОВІК, Телиця -- дівчина, корова -- жінка, земля. Така символіка переповнює
наші весільні пісні й приповідки Коли сняться воли -- має статися щось гарне | радісне.
оняття «бик» невіддільне від во-
інського стану, бо уособлює доблесть, мужність, снагу. Саме з биком найчастіше порівнюють воїнів, богатирів, царів чи богів Таке порівняння звичайне в бага: тьох міфологіях та епосах. Властиве воно
идавньоукраїтнським пам'яткам! варто згадати хоча б «Слово о полку Ігоревім» і порівняння в ньому князів з яр-туром чи буий-туром. У шумерській міфології слово із значенням «бик» вживається в розумінні «воїн», «герой», «богатир», Як відзначає відомими перекладач «Махабгарати» Борис Смирнов, у деяких текстах слово рішабга-- «бик» повністю втратило свій початковий зміст «бик», «тур» і означає тільки «ватажок», «князь», «цар» Аслово рішабга, первісно врішабга, тотожне санскритському в ріш та слов'янському русь. | Поширене в багатьох народів Сходу, особливо ранців, ім'я Рустам, що його має найпопулярніший персонаж «Шахнаме», теж містить компонент Р у с-із значенням «Бик» А всетм'я перекладається як «Найдосконаліший бик», бо -стам -- суфікс, що передає вищий ступінь якості основного слова. Ім'я устам етимологічно (тобто походженням | значенням) тотожне санскритському В р 1 - шоттам, де бачимо, що санскритське В р т ш -- на гранському грунті має відповідник Р у с-.Аїмена Врішоттам, Рустам, у своючергу, значеннєво тотожні імені Готам, що иого, зокрема,
мав Будда, сам виходець, як свідчать джерела, із саків/ / шаків, тобто скіфів. Так що всі ці три імені мають однакове значення.
Рясно відбите поклоніння Священному
Бикові й у назвах на території сучасної України. Назва Б о с по р, тепер Керченська протока, яка відділяла країну таврів -- Таврику від Таманського
півострова, де колись жили анди, «індійське плем'я», тлумачиться як « Мерепрана /Брід/ Водопій / Шлях Бика». Назва Боспор виявляє семантичну тотожність із назвою
Ексампеий, прояку згадує ще Геродоту Мст.дон.е. який був загальноскіфською реліпиною святинею. Ця назва розкладаєьсяна Ексам " пей, де Ексам споріднене з індоїранським укшан// уксан-- «бик»,а - пей -- тотожне нашому -пій условах водопій, напій тощо. У свою чергу, ці обидві назви значеннєво тотожні назві Оксфорд, де О кстеж маєзначення «бик» і споріднене з санскру кшан таїгран. ухшан. Ексампеи розташовувався на Південному Бузі, давня назва якого - Гіпанієс, тотожна назві Кубань. І Гіпаніє, іКубань означають «Бик-ріка» (пор. санскр го -- «бик» та пані--«вода», «ріка»). Індоранське укшан/ухшан відбилося ! в давній назві на означення Чорного моря. Ця назва, з колонізацією греками Північного Причорномор'я, була потрактована ними спершу як Понт Аксинський -- «Негостинне море», а потім -- як Понт Євксинський -- «Гостинне море». Так греки пристосовували первісну, існуючу до них назву, хоча насправді обидві грецькі назви лише переосмислення! при-
лизне звучання грецькою місцевої!
скіфської чи ще давнішої назви Чорного моря, яка означала те саме, що й Богспор,Ексампеий, Оксфорд, тобто «Шлях Бика» чи «Море Бика». | таке
значення давньої назви Чорного моря зберегла і писемно зафіксована пізніше слов'янська назва Чорного моря -Руське море, в якій зберігся компонент із значенням «бик». Пов'язується з поняттям «бик» щназва Росія, теперішня Керч | колишній Пантикапей, столиця могутньої Боспорської держави, яка кнувалана півдні України впродовж майже тисячоліття (МІ стдоне-- ІМ ст.н е.). Цілком можливо, що сучасна назва давнього Пантикопея -- Керч, літописне Керч ев, означає «Місто Бика», «Биків», тим більше що не менш давня Г му таракань на сусідньому Таманському півострові, де жили анди, споріднені з таврами, тлумачиться як «Місто Чорного Бика», А Тмутараканей в Україні -- до десятка аким чином, зі сказаного напрошуються два важливі висновки. Перший стосується «Велесової книги», яка ще раз виступає як джерело, що заслуговує цілковито! довіри. Водночас ця пам'ятка містить поки що найдавнішу, яка сходить щонайменше до ЇХ ст. писемну фіксацію етноніма українці у формі кравен ци. Що принаймні на кілька століть відсуває цей етнонім углиб Історії, хоча він існував і задовго до цієї писемної згадки. ругий висновок той, що назви Таврика, Русь, Україна, Волинь виявляються семантичними двійНИКами, несуть однакове значення, виражене різними лексичними засобами | словосполучення «Україна-Русь», у такому разі, не штучне сусідування двох випадкових, малозначущих означень, а поєднання двох абсолютно рівноцінних, сповнених глибинного змісту соціального статусу назв, які мовби дублюють, доповнюють і пояснюють одна одну. І значення кожної, що відбиває падавиоаниє архаїчні уявлення насельників Давньої України, -- «Країна Священної Корови//Крагна Священного Бика».
ЕС -- Етимологічний словник літописних птоовачИИО назв Південно! Русі -- К, 1985 К -- Белесова книга. -- К 1985
Сгтелам НАЛИВАЙКО
рр он
Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen
є т
ЕРА - Б
ОБР АЗКИ З ЖжИЧІЧ Я
ї
вв АНЯ
сво ПРОСВІТИ
- ч ПЕЕИР
зині поселився. Та, власне, й не поселився, -- живе там відтоді, відколи неоковирний кущ отой біля стодоли виріс, деревом вибуяв. Тільки Стрільчучка не бузиною його називає, а б'аиною.
Коли те чортове зілля на оборі об'явилося, вона не пам'ятає. Каже, щой її баба, по-вуличному Тягуля, змалку бачила його на тому ж місці, а тій іще п прабаба те ж саме повідала.
Якщо ж їм усім вірити, то від часів Адамових оте дідьче зілля тут і повелося. І коли Стрільчучка повз нього проходить, завжди хреститься й шепоче: «Їгій, щезни, бідо, щезни, бідо...»
Та де там, не щезає: весною бузина, на жодні балачки та прокльони не зважаючи, піниться білим цвітом-варивом, наче манна небесна на зелене листя упала. Запах отоді стоїть такий дурманний і солодкий, що аж п'янить повітря навколо.
І до нанашки Чорної через паркан перевисає гілляка, тягнеться до Її вікон. Бо та за чарчину оковитої ладна кому хоч душу віддати....
Ох і гасаємо ж ми зі Стрільчуком
малим по подвір'ю, куряву здіймаючи. Та варто лише, забувшись, увігнатися під бузину, даємо драла звідтам, аби не вхопив куцохвостий та й не буцнув ріжками. Хоча й бачимо, що там квочка бабина любить умоститися. Ото облюбувала собі місце! Та й квокче ж як, неначе ї дідько скобоче, й іще глибше у роздертий кігтями грунт убирається. А жовті клубочки ціп'ят, ті и зовсім затихають, ховаються під крило ряби.
Запитуєм у баби, чому квочка дідька не боїться. А вона й каже нам, що на курей куряча сліпота напала, тому й не бачать вони нечестивого. А ще, каже, єв них свій, курячий бог, який їх і оберігає від арідника. Тачи ж може той бог, хай навіть і курячий, разом із дідьком у бузині сидіти?
А бузиновий кущ буяє вгору, та в усі боки. Гколи цвіту на ньому злива, і коли осипається той цвіт долу, і коли дозрівають чорні-пречорні бузинові ягоди. І такі спокій та благодать ширяться навкруги, що й словом не ОПОВІСТИ.
Тільки в бурю у кущі ніби гуде щось ії вночі сови путутькають звідтам. Позалазять, проклятющі, у найтемніші, найглухіші закутки, та й віщують лихо, ворожки.
Можливо, й не вірили б ми бабиним байкам про дідька, та спробуй не повір. Тільки-но стара випустить Лаську із Шутим зі стайні, а ви гукніть разів із десять: «Б'зина, б'зина!..», - то й одразу ж 1 пересвідчитеся. І корова і бик миттю хвости трубою зводять та скачуть,
Ранній й. й зо з. нні «З пьзгентуі»
У
Фейєга
С
як навіжені, та у відчинену хвіртку вітроміих несе, лише біля старої Казічки за селом і вгомоняться, висолопивши язики. Хто ж, як не дідько, за хвости ім чіпляється, та й смикає і тішиться, поки не набридне йому та гра. Бо ж не може ВІН ВІКИ ВІЧНІ Сидьма сидіти. Таке вже в нечистої сили заняття -- шкоду людям чинити.
А вночі -- бенкетує. Та не сам: усі сільські відьмиці й упирі злітаються під бузину, на шабаш-вечерю.. Кажуть люди, що й Настя Горбатючка, й Мальвіна Ящиха, і Каролька Сенючка там ягодами ласують, та відьомські сили свої так і поновлюоють, А потім молоко у худоби забирають. Бо не раз бачили, як та ж хоча б Мальвіна сіль сипала по коров'ячих слідах, один пропускаючи...
. Можна було б і викорчувати отой кущ, але Стрільчучка не дозволяє, боїться біду накликати. «Бо й нечиста сила -- також від Бога, як випробування ЛЮДЯМ», -- МОВИТЬ ВОНа поважно.
А вуйко Митро, син її, нам свистуль-| ки не раз виробляв із бузинової гілки. Лише чудна якась виходить музика із них -- трембітлива, тоскна. Напевне, і тут не обійшлося без нечистого. Тільки| то вже сум його, мабуть, виливається через музику. Бо виростають маленькі діти, й у нього вірити перестають, А чиж приємно, коли вам кажуть, що ха немає, коли ви осьдечки існуєте?
І не такий уже й лихий він. Бо оні зозуля частенько залетить межи віти густі, и так довго своє «ку-ку» виводить. Кує -- на літа довгі та щасливі, Не збагнути тільки -- кому. Чи бузині, чи дідькові у ній, чи нам, минущим у світі цьому, чи тому повір'ю, що із куща зросло?
Кукає собі, та й усе...
РР а с 0 РР ПЕ ст-
ЕЕ
С Він був кармінно-червоний, як
призахідне сонце, як бризки калини на снігу... Він був, тому що не міг не бути у цьому затишному, пригрітому, здається, самим Богом кутку.
Хрестовина вікна четвертутвала сонце, що заглядало в шибку 1 далі будило його кожного ранку, Але радости тієї, що раніше, вже не було
мата виглядала все такою ж сніжно-білою, врочистою, хоч прибрана скромно. Стіл дубовий із незмінною лавицею біля ніг. Лежанка, устелена смутастоїо веретогю, наякій було однаково що білих, що чорних смужок. | гори вишитих пухових подушок, аж під саму стелю...
Пречиста на покуті кімнати із лампадкою, що захолола в очікуванні посвіту, дивилася сумно, як і завжди. Частирливо очікувала Сина з Голготи
Тут же й характерник якийсь запорозький -- заблукав у вічні обійми кралі з терновими очима, та й так 1 застигли обоє у вічному таїнстві ліобо-
ви, серед пишних руж, що цвіли по боках барвистого килима.
Мисник із глиняними мисками і полумисками, коновка води на лаві, чистенька ряднина на змазаній глиною долівці -- такий маєток
Оце й усе, що пам'ятав вінініскрізь усе своє життя.
Та ще скриню із веселками-семибарвицями, засвіченими на сорочках та рукавах. У ній лише на одну сорочку, вишиту чорними нитками смутку, стало менше недавно.
Преставилася баба Оришка після многотрудного і, як вона вважала, многогрішного життя. Після земного шляху, встеленого більше терням, ніж споришами тачебрецями, заквітчаного зморшками та мозолями...
Полетіла у вирій далекий, звідки
| ніхто й не вертався ніколи і вісточки
не присилав. Та залишила по собі слід -: Червонолукавого півня на стіні, над припічком, у маєві чудернацьких КВІТІВ...
. Спогади душили його своєю мину-
| щою привабливістю, бо ж днів тих
красних, що були колись, уже не вернути, хоч криком кричи.
воний півень зіщулювався у себе на комині, втягав голову в полум'я тіла, підбирав під себе іскри пір'я. А жахи,
| Особливо було нестерпно вночі. Чер-
що поселилися віднедавна у кімнаті, стискали йому горло. Він уже не міг навіть світанків будити. Та й для кого? Навіщо?.,
Наступали й час від часу хвилини просвітлення...
.Він пам'ятав себе ще від наро-
колись Оришка наносила перші мазки, перші риси його образу. В хаті стояв тоді запах свіжого вапна і ладану. Діялося се, здається, зо сто літ тому,
| дження, з того самого дня, як молода
під самий Великдень.
Молодий газда порався біля хліра,
діти щебетали на вулиці, у великодніх обновках. Це вже потім він, вусатий здоров'яга, кинеться в обійми холодної
війни, а смерть-костомаха безжальною КОСОїО СКОСИТЬ ЦІ НІЖНО КВІТИ у ГОЛОДНОму 4/-му...
Оришка вкладала в заняття всю свою яскраву, чисту душу, всю свою червоно-багряну любов. вень оживав, гордо адіимаючи крила і! витягуючи голову, яскрів на всю кімнату, 1 здавалося, що-от-от зараз злетить, запіє. Кіа щастя, на здоров'я, на вік довгий 1 на Христове Воскресіння.
И Пречиста, здається, на мить випромінювалася, оживала, виходила зі свого вічного смутку.
-..ДМуілив із газдинею всі радості і нестатки, яких було завжди устократ більше, Жили то упроголодь, то несито Та постійно, кожного року, знаходилося під Великдень в Оришки трохи фарби, і півень фентксом зроджувався, молодів на сти. Тільки вона усе в'яла, старіла,
Л БУ СЗІТНЯНОК ...
згиналася до землі, немов тільки ій і повідати хотіла про те, що пережила: і про 33-й, 1 4-й, і 4/-ий... Та знову був світанок, 1 була ніч у вічному своєму колообігу
«Яскріли й крашанки на столі, вабили око солярними знаками, і гордився півень червоний, що й курячий рід до свята також спричинений. Та, бувало, й часто, червонів від сорому, коли проганяла баба Оришка сусідського запопадливого півня-джитуна, бурмочучи незлобливо, що доведеться свого «курія» у бОаняк запроторити. Тож коли баби не було у хаті чи в обійсті, зіскакував зі свого вічного сідала, вилітав через прочинені двері чи кватирку на вулицю, сокочучи до СВОЇХ різнокольорових подружок. Гребінь у
МОМЕ, ЦЕ ЛЮБОБ?..
Ой плакали хати, таще й руки заламували.
Голубими зіницями своїми спивали небо до самого дна.
Високо затикавши підтички, місили вони навколо себе глину, виповнюючи повітря запахом свіжого кінського кім'яха
Танцювали свій останній танок...
Дивувалися моди з Ганни:
-- Ї навіщо ви свою хату, як молоду, прибираєте?..
А вона ніби й не чула. Білим, аж зір сліпить, вапном, шила для оселі нову сорочку.
Бузьки, що звикли до старої, злежаної на даху і побитої снігами та зливами соломи, даремно краяли тишу гортанмним плачем. ,
кожну грудочку розминала пальцями, Вапно в'їдалось у шкіру, залишаючи
на пелюстках рук червоні басамани. А десь із глибини душі стогоном виринала якась далека, почута колись із-під «кКапелюха» радіо на стовпі мелодія:
Ги скажи-промов
Ніжними словами:
Може, це любов
Ходить поміж нами...
Сльози горошинами котилися по обличчо, губились у шепоті споришів та чебреців
Старезна груша біля хати похилиласия глд вагою дозрілих плодів, що медом скапували у чорний, порепаний грунт. А мальви здивовано піднімали голови до сонця, обступивши протоптану босими когами стежку |
Усе живе раділо
Обштшла ще раз кругом хати, зати ралочи сліди від щіток, а відтак улпялася
пестити глину. Змастила призьбу длля
початку, а потім -- усю долівку в хаті
уже тільки після цього заспівали
червоні півні понад піччю
Бідчинила стару скриню, поточену
часом 1 шашиіиллю Зійнтуло молодістю і весільними руш
ІтиКками
Га запах пасфрталіну раптово обірвав
шенню, яка все що звучала в Душі Можою ГІС РОВОРІЯТО|
ходить поміж нами
як хпора, пидибала хати, навіть Не Р
уачоепивши кігтик защіоки. НКіавицо:
ранишо ніколи ні від кОГО Хату не пами
рн еі| Ла
|ОЖ | іштпчогОо зсобоюмк не рляла. ПА
гору мидучи
Усе залишилося ТАМ
СЕЛО ПОГЛИНАЛО ШТУЧНИ
ЛМР Р -- - у й РІК "и 1 см РАВ РУ п и го я чи. РА ший? - ламати и - м ів М - - роми, з ан Й І чор мара подо но . : 1 іні . : З см т РЧР чинів Руна, - і - кточариооЧИ 5 и - знаібінічачйнь - Ма о ДРУ ет: аг ок ДИТИ Реб - п - пад чно - бю ний ач о цій ПІ Й б я ї й - с я - - - ДАРИ тч- . нич Б. і-й Ста я оре ИЙ ач и - одним Зір зо ТР ніна г - - щи інв бяяюь по - "і -е і, б Йо цер подрийноні - х Мо 0 зонржбчарацуву о, ДИС «--зл ьь. В |, М. банної - я да | вні з СОТ пон ці - " тей ч М с-м ютер | й ці Пн З Ре знідаиььз-о. Р й Тс нь аа Же 0 ся ч- - ва і очень яр рт я ьо м п дек ії зоні РМ дн фе щ- . ---ю - а Р ; - ень " олій чіт о чо І і ; окт ою о акакснийв зара" а» чь і ДР-но чик чФшЕв»о-Чрьчь з п ' ТТ ще сійного фе, р -
б
того ГОМ палав, як ро Оурханий вул | кан і. | | А то гіЛлЬьЬКИ-НО СОНЦе ще лумає затускати чи ні свою першу стрілу крізь либку. як півень витягувався на довгих ногах по стіні, здіймав голову догори | натхненно виводив своє незмінно «ку- | ку-різку-У У? | сон, який усе рідше навідувався довгими ночами до Оришки, стрімго лов пкав кудись під притичок, | хише блимав звідти очима чорного кота. Об в яЯзу вала вовняною хусткою простуджений поперек, виходила у АВІр, де! ще не встигали поховатися полохливі зірниці. Скрипіла корба у криниці, спориші спивали холодну рі су, десь гавкав собака. "очинався новий день Вічно щось порала у городі, де й бадилинки якоїсь зайвої не було. То загляне в хату, спинить погляд на півневі. щось згадає, сльозу пустить, змахне непрохану та й далі порає. Сумувала вічним сумом Пречиста у закутку. | Знічувався и півень на стіні, та ненадовго. Сонце вигравало у його багряному пірл, і життя знову здавалося йому прекрасним Гай-гай, добре, як є кому що приємне згадати, та недобре самому віку доживати. Відчувала Оришка, що недовго ще рясту топтати. Тож оживав! пвень на стіні, зроджувався востаннє. Знову був запах свіжого вапна і ладану, ібув світанок, і була ніч. Та звідкись |
ЧІМ ТЛО НЯ КАМЕНІ
І в мами твоєї, Ольги, напевне, такий же куции, на прив'язі. Не посадиш же його під образами, -- посміхається. - Усі ми, жінки, мусимо такого мати, щоби було із ким довгими ночами гомоніти. Ї в Юстинки є, і в Парасульки, 1 в Вероньки Капчихи, і в, царство ш небесне, Доцьки Вурвулихи був... Уздовж вулиці всі чоловіки у «вишеньки» переселилися... А вивсе по містах більше. А ми тут, од Нічлави за крок... Течемо... А чого-с, синку, до свого тата та й на похорон не приїхав?.. Чи вже
тоті літаки ваші не встигають час перехопити?..
-- В Якутії, вуйно, був, золото шукав, -- спізнився... Геологя...
- Отак ви все життя щось шукаєте, місця собі не знаходите, як той Агасфер - Вічний Жид... Чи жхліб дом глевкіший ?... Одні ми встигаємо -- івсю роботу переробити, і посивіти, і вас, нерозумних, чекати... Григорій, тато твій, теж усюди устигав, і все умів зробити. І світло злагодити таким, як ми, вдовам, і таборик змайструвати, і
гепер помітив, як неподалік з'явилась якась наче й знайома Жінка. А може, й ДІЙСНО - 3 'Яява?..
Стоїть біля каменя, по коліна У студеній воді, а поруч, на березі, мидниця із шматтям, коромисло, відра, прач...
Напружую пам'ять і змахую скутту, неждану сльозу...
Так це ж Марія з Яру прийшла погомоніти зі мною, -- осінило мене раптово...
-- Таки упізнав мене, синку, -- перехоплює мою думку. -- Довгенько блукав ти світами...
Викручує білизну, бо лише за роботою й поговорити мож... А що я їй скажу? Що блудом пішов змалку? Говоріть уже ви за мене, вуйно...
- А що розказувати, дитино? Ви більше видите між людей. А що я?.. Жила-м отут, соколику, і сто, і двісті, і тисячу років тому, і, дай Боже, ще б стільки... Та й до Нічлави з Яру рукою подати. То вам усе світу у вікні мало... -- Замислюється на мить. Ворушить блідими, вицвілими вустами, прозоріє проти сонця. Пасма сріблястої сивини
--б і б б -доНе. йно НДІ. Й Рец и ад
чн
ч-б дуг -ьод'б г однціїй
цій
-о а
Хто ти єси, подорожній?
Чим завинив перед світом оцим, що
| "есеш одиноко в мозолястих руках свічу
життя свого? Прикриваєш її долонею
від лихого ока, а того й усвідомити не
| можеш, що варто лише одного власного, необережного подиху, щоби вона
| накочувався ще й туск, усвідомлення
близької саматности
«Стало зовсім нестерпно. Ще не встигли розійтися старенькі жіночки, що посходились із кутка на сороковини, як почуття безвиході заполонило ущерть зблідлого півня. Сяк-так пережив оцей день. Сонце вже не зігрівало його, як раніше. А чорна нічіз лапатими жахами насувалась у хату. Здавалось, якісь чорні, волохаті, невидимі руки стискали йому горло. Силкуючись вирватися, спробував закричати: «Рятуйте!!Ї». Та де там..
Уже й не пам'ятає, як згодом знайшов у собі сили звільнитися з обіймів НОЧІ, відклеївся від стіни, прожогом кинувся у сіни. Звідти злетів на горище, в одному кутку якого мерехтіли, сиплячись долу, зірки. Вискочив на солом'яну крівлю і моторошно закукурікав, оСвІТИВШИ багряною загравою весь куток.
-Наїхали пожежники з міста, стимали півня. Посадили непокірного у КЛІТКУ і повезли в невідомо му напрямку.
Поселили на одному із поверхів місцевого міського музею. До землі ненизько, до села неблизько Сонце й не загляне, бо ховається за дев'ятиповерховим «Хмародером»
Став байдужо-спокійним, як приречений до страти. Вже й колишня самотина раєм видавалась. Утраченим раєм. Та коли далеко в передмісті луна- 2 "ку-ку-рі-ку-у-у 9 | його далекого
сгрянородного побратима, розправ
ЛЯВ зблідле пір'я, намагаючись і собі
привітати день новий, Та тільки хрип
виривався з його натруджених грудей - ТБУЛА НІЧ
тобі згасла...
блимає, ой блимає, та ще й КІПТИТЬ, воскована, пускаючи павутинки до самого неба, немов надіється зв'язати
| земне життя зі сподіваним раєм...
Ступаєш по рухливому піску, по снігу ступаєш, а Вітер Часу замітає сліди твої. І ким постанеш -- ачи й постанеш ти? -- для потомків своїх. Лови вітра в полі, хапай за гриву його, - ой, не спіймаєш. Обвіває нас часом зусібіч, тече крізь пальці...
Як ось оця Нічлава, що витікає з моєї пам'яті. Де і коли взяла свій початок -- чи ж звідаєш? Для мене існує вічність, але чи й довіку пребуде зі мною?.
Скільки слідів -- затертих і свіжих, далеких 1 близьких -- ступали по берегах її, 1 тільки озиваються тепер мелодійними дзвіночками їхні заблукані голоси... Десятки, сотні, тисячі ГОЛОСІВ..
Гаємничі твої вербоклони, Нічлаво!
Схиляюся над руслом ріки, опускаю руки в холодну, аж крижану воду, й ураз відчуваю, як терпнуть пальці, тіло терпне, а зними -- 1 душа.
спадають на білосніжну лляну вишиту сорочку. Чорним по білому... Чорним
по білому... Ловить мій погляд.
-- Як і зараз пам'ятаю, що і в бабки твоєї, Дмитрихи, царство їм небесне, така на смерть у скрині схована була... Як молоді вони у труні лежали, хоча й ряст вісімдесят літ топтали... А дзвони у селі й не дзвонили, бо язики їм повиривали, розумники.. Спортзал у церкві захотіли... -- заглядає мені у вічі, у саме серце.
Що мовити можу? Чим гріх чужий спокутую Не мовчіть хоч ви, вуйно Маріє, розказуйте за мене. Ви ж найближче від Нічлави живете, над самим п потоком, до серця землі поближче. Вічно живете, поки ми минаємо...
-- Бо-м дідька під пахою викоськала, дитинко, та й-го приручила. Він мет і помічник, 1 порадник. Думаєпі, легко сампи у хаті вік коротати. Бо скільки раз мого Михаська вбито, і турками, і татарами, т тевтонами, й єзуптами -- чужими и своїми -- розпинано... А діти -- вудвудами по світах розлетілися, все почужих годівницях... Оті прив'язую його до канапи за ратички, а він мені і муркоче, як котик.
дерево посадити... От тільки прожити довго не зумів...
-- Садивія, вуйно, всюди, та й корені всСохли...
-7 Гай-гай, перекотиполем... А Нічлаву вже убрід перейти можна, вода -: по кісточки... Який хосен із вас, коли ріки висихають...
- Простіть мені, вуйно.. -- наче молитву прошептав, та чи почула... Бо вже лише під горою побачив й з коромислом на плечах. Від призахідного сонця золотистий німб раптом засяяв над головою жінки. Вітер ворушив сивинами, розвіюючи їх урізнобіч... Так
1 пашла... За течією...
-- Куди ви?! -- кричу навздогін.
" Ди-во!.. Ди-во!.. - відляснула батогом, ніби насміхаючись, луна, наполохавши небо. Бо раптом по ньому промчалася вогненна колісниця, метнувши у камінь, де стояла жінка, Олискавкою, ставлячи там свою матку... Навік.
- Бозя калачики везе, -- почув я знайомий голос Марії з Яру, але не побачив уже нікого. Почалася злива...
А на ранок НІЧЛАВА вийшла з берегів.
каб -- Що ви тут робите, вуйно?" -- лише
ПОЗИ ДЕНЬ
Заблукане лошатко ссе зелене вим'я Землі | Ре Незграбний кароокимй клубочок із буйною гривою -- воронове крило -- тягнеться до неї вологими губами, форкає пустотливо Осипаються перламутрові росинки-сльози на розімлілий од сну грунт, переливаються срібними дзвіночками і гаснуть, загублені в травах Земля дихає важко, наче породілля, Окраєць ночі, як окраєць житнього хліба, втамував лише на мить п спрагу спочинку і втому щоденну Парує, стигнучи, парне світанку Золота монета Місяця тоне в ньому 1, хапаючись за обірваний край Ночі, ще намагається витулькнути на поверхню Два жолуді у нове ньких капеліохах щдойно покинули батька -- могутнього нелиня, поп рощавшись із ним перед польотом у незвідані світи; бути й синам ухнам мідними, здоровими. Дай їм сили, Земле-матнко Шорсткі губи лошатка цілутоть граву, авона грайливо лоскоче йому ніздрі - Тваринка пригинає окремі с гебла додолу, обсмикує їх: «Не руш, бо мамі скажу!» | 2 Силкується зіпнутися на задні, щоби побачити червону тарело Сонця, якаотот скотиться із небозводу і розсиплеться на безліч золотих друзок. Га незміцнілі шжки м'яко провалюються у пліююшеву латку моху
МОЛОКО
Перші ханські стріли запускає Ярило у Тладінь теж паруючого неподалік озера, що заоурунилося-запротестувало СО0І, натягуючи розкішну ковдру з очерету на самі очі: «Не буди так рано, дай поспати...»
Потяглося. сплеснуло в долоні
Перелякано порозплющували сонні очиці лілеї, та й знову примружилися, хитаючись
«Спати... Спати.. тестувала тиша
У царстві ожини щось зашелестіло, І тваринка здригнулася, нашорошила вуха, прислухаючись до голосу самого господларя сонного пралісу -- Оха, Підійшла обережно, обнтохала кущ, залишаючи ча устах криваво-фіолетову пляму «Гарна ти, ЯГІДКО, та не для мене лакімство»
Зверхньо закопилило губу 1 поскакало далі, Скубнуло ще на скаку травички, аж зелена п кров потекла, пінячись
Десь стрепенув крилами сич, ховаючись у дуплі,
«Спати! Спати...» -- і собі гукнув
Гарілка вогняна котилась, усе Олижче | Олижче до Землі, лякаючи чат вероноге маля. Воно забігло у прихисток нелиня, футболячи на Оїгу жолуді подалі ВІД затька й один від одного, а тареля вже прокотилася десь збоку, обіймаючи ласкавими променями весь світ. є Неодмінно метану, вщипту за вуха!», Промінь ковзнув по лискучому тілу лошатка.
-7 Ї-ГО-ГО-ГО-гГО.., -- раптом заголосила
) -- СТОГОНОМ Запро-
стривожено луна, і гвалтовано розбуджена тиша кинулася навтьоки. Засміялось із неї лісове птаство. «Фітьфіть...» -- ніби батіжком підстьобнуло п. Лошатко, оминувши ожинник, поспішило назустріч неньці. Вона вже мирно пощипувала травичку, зазачивши свого пустуна-первістка. Шорсткий од ніжності цілунок 1 ласкаве яблуко ока, в якому віддзеркалився весь навколишній добрий, зеленоокий світ, заспокоїли малого. Він зрозумів, що ненька не гнівається, пробачила непослух Примружившись 1 витягнувши шию, лошатко знайшло життєдайне джерело 1 відчуло теплий струмінь молока у горлі. Мама тим часом шепотіла щось розімлілми зі сну Землі. Напевне, теж дякувала за спочинок і ділилася з нею своєю затаєною радістіо. Раз-по-раз зачудовано оглядалася на свого гривастика. У сльозі радости бриніли яскраві іскорки сонця. Сонце ж іще раз грайливо насварило кулачком малого, але лошатко вже не побачило цього, бо попливло у блакитні
світи, ГОЙИДагчись на теплих хвилях сну т материнської ласки
жолуді притиснулися до Землі, й тіла
рми наповнилися незбагненною досі млістю. «Матусю...» -- зашепотіли
Світ прокидався, а їм це спати й
спати у лоні неньки і ще довго-довго тягнутися зеленими рученятками-паростками назустріч своєму новому дневі.
Володимир ГЕРМАН
і ллострації авто ра
і 115,
ШЕ Ві РУБ ні д
жо С не
чіт
Яка ПІЦ, ноя п ооо ПР
них пеню РЧР
1 Ї |
г
зо чути не амоній чів
в пі ь їя
потен
й йі ій
Щось - РА РН
- ііі Рі
с "За за
РР о онажрнанннннй, З ЕЬ 0(сніціозь і Р -а
и. аоьлсй бо ШОУ
й
До і "знан
о я й Сччрай РУ
з мя р ЛУ До чо" ого нвр ер чре о Пе о А о цойьнййьь ПАЛЬЦІ |
Феєз БУГ
«ль ї і - чає Ж м - - п нан, - и м чем . М Х - - пн чо що Мом ч - -к й и б чо тина чч нь б мч Чл туру М ц - чи чок о ОЇ б'є б'ю - б и -- 1 -о -' "в ' "п п Чан Лю чи РИ - вч чу М ь
у ч - б . чим б о У ек ни
П'ю
ни
- з пе р б я-
Мабуть, згадка про це поклала на його губи тінь усмішки, бо той, хто ревно трудився за кермом новенької машини, Володимир Пишник, дзенькнув коротким радісним сміхом... їхало троє таких пишників, із спільного віку котрих годі було набрати років, потрібних для того, що дав Бог людині. Сімдесят. Дотепер, ідучи по днях, вони ділили танці та іподром, сади й ліс, радість од того, що бували поруч. І раптом один з них утрапив у халепу! У біду! якщо з цілого його єства наче віхтем зітерли золотистий одсвіт, пилок утіхи від життя перемог, -- на той час у нього вже було п'ять книт І ось арешт, 1 кілька діб в узилищі попереднього слідства, того що у Львові на Мира. І... дорога стелилася, той, хто був за кермом, одвів очі від дороги й поглянув, мовлячи при цьому: «Грицю, я не впізнаю тебе!», І зайшовся щирим, молодим сміхом. Мовляв, чого не буває в
ЕР Ра
лизати серце того, кого везли во спасіння на Дору. Десять років тому він опублікував роман, в якому були надруковані чотири рядки цієї пісні. Слова то він знав, аосьчути -- нечув ніколи. Коли ж його запросили на іменини в студентський гуртожиток, скориставшись з того, що за столом не один 1 не два голосисті, попросив заспівати «Червону калину»... пісня спалахнула гучним вогнем, який, з усього виходило, вихором пронісся з Майорівки аж по вулицю Дзержинського, де було львівське КДБ.
Гад'хали до моста через Дністер. Щоб загасити пекоту, вказав кудись по берегу: «Там горів прив'язаний Гарас Бульба!» Ото вже справді, із вогніо та в полум'я! Машина якось раптово стишилабіг. Оглянувся... попереду двоє у формі маіліци. Просто нечутно підпливли до них. Той, котрий був із жезлом, заглянув у машину й сказав: «Міст потребує
ТАМАДА ВЕЧІР Я)
Попідвіконню майнула тінь. За мить ставав на порозі друг... потрібно було виходити. Вийшов. Стояв вишневий легковик. Новенькі «Жигулі», а не білий «Москвич» друга. За кермом сидів його двоюрідний братна прізвище Пишник. Обидві праві дверці, розчахнуті навстіж, чекали, поки обсядуть машину. Сів на переднє сидіння. Коло водія. ще морочився з причепним ременем, як грюкнула задня дверця й машина руши- Аа |
Грина Вільде виявилася на дачі, потрібно було скочити на гору Дора, що під Яремчим. Потрібно було перетнути не лишень Львів і Львівську область, а майже цілу (Ївано- Франківську. Підписка про невиїзд, яку в нього взяли, давала право його гонителям знову запроторити у в'язницю. Якийсь час у машині панувала сторожка напружена тиша. І ще зважували, чи варт було ризикувати... новенька машина лобом націлилась на Галич -- Івано-Франківськ, коротшу дорогу. І невпинно поглинала, поглинала дорогу. Поволі стишився, одпав Львів. Попереду був безмежний простір, жаданий, мов воля після тюрми. Попереду стелилася дорога у вічне щастя, щастя, яке йому подарувала Грина Вільде, запитавши якось-то: «Грицьку, ти думаєш по руську? Ні? А ну скажи, як буде... ну, маленька річечка, пульсуюче джерельце, не джерело, а те, що з-від нього?». Що він не називав, не годилося. Врешті відома письменниця покивала ГОЛОВОЮ, перш ніж сказати: «Ти не був у Карпатах! Ти не знаєш, бощене..Тічок! Їдь. Поглянь, І потім інакше не скажеш!» Вільде подарувала йому Карпати.
Всеукраїнське товариство «Просвтпта» їм. Тараса Шевченка висловлює глибоке співчуття
членові Центрального правління
їванові Пилиповичу ІОЩУКУ з приводу тяжкої втрати смерті дружини Ольги Михайлівни
рачніо мянниних 00 04щажю тн о от БРУС
«Слово Просвіти»
|
товаристно "Просвіта"! імені Тараса Шевченка, Реєстраційне свідоцтво мо 1007
від 16.03.1993 р.
ніна РР Ра РЕ А шик. РР ка зи занннннщ
Засновник - Вссєукраїнське Відповідальний редактор Любов Голота
житті. Зближалася розвилка, з асфальту на Вінницю праворуч, у бік гір одходила дорога на Галич. «Ти краще дивись уперед. Бо часом проскочиш».
Скинувши швидкість, збуджений радісний шоферишко перевів машину на інший напрямок. Вирівнявши біг, перепитав: «А що, бувало й таке?» 1 оглянувся на брата, котрий розвалився на задньому сидінні, щоб і не бачити, як Пишник водить.. він добре знав, скільки доріг покрили друзі спершу на мотоциклі, згодом на білому «Москвичі». «Бувало. Справді... алене з ним!» (Сестри попросили завезти їх у Яремче. На автостанції сіли в таксі з івано-франківськими номерами. Виїхавши зі Львова, ліниво перемовлялися з сестрами. Хоч 1 сидів поруч із шофером, молодим хлопцем, рідко звертався до нього. Аж поки... дорога на Івано-Франківськ зосталася позадує Глянув -- шофер заснув. Тихо-тихо підвів руку. Стиснув плече. «Що?!», скинувшись, хитнув кермом. Машиною злегка хилитнуло. Прокинувшись остаточно, все зрозумів. Пригальмувавши, дав задній хід. Перевів машину куди потрібно. Небезпека минулася, але не зовсім. Через кілька хвилин мовив: «Зупинись!». «Волга» зійшла з асфальту, загриміла придорожньою галькою. І стала. Шофер змолився: «Дай мені поспати десять хвилин!» 1, помітивши згоду, вибіг 1 рухнув у траву, Сон зрізав його ту ж мить. )
-- Зупинись! - прогримівши об гальку, «Жигулі» стали. Він вийшов, по коліно забрів у траву, не одійшов до дерев, а чомусь став. Якийсь час постояв... десь поодалік сестри збирали весняні польові квіти. Знесилений таксист з кожним подихом, з миттю глибокого сну наливався снагою. І не минуло й години, як Усі повернулися в машину й щасливо сягнули Яремча.
-- Справді... Справді... -- Такінеставши до вітру, він повернувся в машину. До нього повершулось відчуття великої удатності, яка траплялася йому не разі недва
-- Все гаразд? Уперед, братку? -- І тут, натиснувши на газ, заспівав пісню.
А ми тую червону калину...
Нехотячи, поклав багаття й роздмухав велике полум'я, яке одразу почало
є Шеф-редактор Павло Мов чан
Редколегія: Ярема Гоян, Анатолій Журавський, Анатолій Погрібний,
Олександр Пономарів, Іван ІОщук
-
А «РР - --
ремонту. Обережно!»-- і змахнув палицею, пропускаючи уперед.
Гидійшли до Івано-Франківська й без пригод виїхали з нього. За годину, під їхавши до Яремча, почали напитувати Дору. Сутінки вийшли навперейми і спершу проскочили потрібний дім на горі.
-- Тічок! - раптом скрикнув він. -- Гак ось ти який... -- Зрадувався, наче вже бачив ту, до котрої, попри усе, їхав.
Вдивляючись у заднє скло, шофер погнав машину назад, туди, де була хвіртка. Справді. Од хвіртки стежечка повз яблуні, що ломилися від плодів, до великого дерев'яного будинку на горі. Водному вікні горіло світло. Вони іще сумнівалися, тут -- нетут, коли підтишла гуцулка з відром: або збирала падалиці, або ж підривала бульбу... «Так, так!» -- 1 повела рукою у бік світла у вікні.
Він іще тільки ступив на землю, як друт пересівна переднє сидіння й грюкнув дверцею. «Ми скоро. Ми тільки до пана... у крамницю!»., Пишники чкуронули на Яремче. Йому ж годилося починати долати стежину по Дорі. Давно колись, відчувши, що самотужки не зможе подолати опору видавців, почав ретельно зважувати, до кого з письменників йому звернутися. іще жив Михайло Яцків, знаменитий європейсь-
ШуИРСУ
Всеукраїнське товариство «Просвіта» їм. Тараса Шевченка висловлює щиру подяку Координаційному Комітетові Допомоги Україні (США) за ту
кий прозаїк. Петро Козланюк. Володи- -- мир Гжицький. Інші... вирішивши, що нь може ввірити свою судьбу тільки Ірині Вільде, подзвонив. Попросив дозволити - прийти. Один раз прийшовши, ходив і най ходив. А це значило, що відома письмено ниця читала й читала Навчала його не тільки мові, не лишень майстерності. - «Грицьку, ти думаєці, що ми тут, у 33-му зне знали, що діялося там у вас? Нечули спро голод?!» І ось уже на сторінках його п роману акторська трупа їздить по селах, лин даючи виставу. «Останнє жито "т забираєш, цареві свому чи кому? Скащо жи, ну що миісти маєм із діточками всю зиму?!» В слушну годину Ірина Вільде покликала до себе Олександра Івановича Бєлова, колишнього директора видавництва «Каменяр». В потрібну мить написала рекомендацію на вступ до Спілки письменників. Прийняли. Поставивши проти його літературного імен -- Львів. Ддоброді повезли до Києва протест. Мовляв, ми його не рекомендували.. Тодішній керівник СП Олесь Гончар наказав подати йому справу. І відповів: «Так що, Ірина Вільде -- не Львів?». І перейшов до наступного діла Ось до кого він увіходить. Грина Вільде вдивляється. Він дуже схуд. В душі у нього ше менше спокою, аніж звично... «Що сталося ?». Вислухавши, перепитала, що інкримінують -- політичне? Ні?» Усміхнулася.. Знизу чути було, надхо- | ), дять голоси молодих людей. Чоловіків / Жанки -- Міоя невістка з Тернополя! - Скаже Грина Дмитрівна. -- ТІ мої брати. Лемки. Грина Вільде, згадавши про те, що вона господиня, відсахнеться, щоб розпорядитися про вечерю. Накухні утри руки чистили картоплю, огірки та цибулю. Вона повернулася. Підсіла... «Як. там?» -- «Я не раз дивився з-за грат на людські вікна. Ви уявляєте, як людям постійно дивитися на тюрму?!» Вона довго дивилася на нього, сльоза заливала очі. Щоб повернути зір, вона здійняла окуляри, мовивши при цьому: «Вони не бачать нічого!», Узявши зошита 1 ручку, почала укладати своє «Во спасіння» За пізньою вечерею начеіне говорили нічого такого, але для нього то і був верховний суд. На зворотній дорозі бра- 1 ти часто мінялися. Підвозили до Львова | якусь молодичку.. Пишники радісно сокотали, а він спав, спав за усі ті дні | прокинувся тільки тоді, коли його розбудив друт: машина стояла під віКНами.
Щ | 111
і ЙТИ ї Ж 1 ПЛ
ЧІ 1)
ГР
перу Ї
І
до
ря і
й
одюроте) ооАЩНИЄААМЬ НУЛЕМ»
ТЛО ЛЯ
ДВО ГО
ТЛІ
І
|
Григорій КОЛІСНИК
вдячні
паро сзлвннко оо дона рос? реггі ДУТО Я МОВО ЗГОРИ
безкорисливу допомогу, яку Комітет постійно надає не лише «Просвіті», але
и Україні в цілому.
За фінансової підтримки цієї організації вже проведено в Україні курси українського ділового мовлення у 25 групах державних організацій, зокрема
таких, як:
-- Кабінет Міністрів, Верховний Суд, ВерховнаРада, Генеральна прокуратура; - Міністерства: економіки, фінансів, зовнішніх зв язків І торгівлі, транспорту
тощо.
Проведення таких курсів стало можливим лише за рахунок того, що /5 відсотків вартості навчання оплачено ККДУ. |
Нещодавно Центральне правління «Просвіти» отримало ксерокопіювальну машину, що дало можливість нам нормально працювати, друкувати наші писти та звернення великим накладом і розповсюджувати по всій Україні.
Наявність розмножувальної техніки сприяє оперативному інформуванню осередків і зміцнює організаційну структуру «Просвіти».
Сучасна техніка значно допомагає просвітницькій роботі з метою об'єднання наших зусиль у відстоюванні ідей незалежності, українства та демократії.
-- п БР З б
тел.228-01-30; Е-таїї: ЗІ.ОУО (Ф Індекс ЗОб6І17 Зам. Ме
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті «Преса України» |
жо пон с-г ніжно Р а -ь ії п - бі о о ні он УРНИ -
- | |
Ддреса "Слова Просвіти": 252001, Київ-І, завулок Музейнни, 5 Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, |
РКОЗИІТТА. іпієгсот. КІЕУ. (СА | 0331207 Наклад З000
наван пеіннннх нн інн -- - ж б - б Р - нині Р ен НО др в Й