Національна еліта · “Філарет – це той український Ной, що створив “ковчег” — нашу незалежну від москви церкву і наповнив її життям”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Пам’яті будівничого української Церкви», с. 1
Пам’яті будівничого української Церкви
Слово Просвіти, №12 за 2026 рік
Закінчення. Поч. на стор. 1
Але його розпинали на соборі у Печерській лаврі саме за це. Історія цієї родини така. Знову ж розповідаю те, що розповідали мені люди знаючі. Євгенія, яка надто багато важила для Філарета, захворіла і він її відмолив, тобто, зцілив. (Це той дар Святого Духа, який не оприлюднював владика. Але знаю напевно, що він у нього був. На собі це пережила). Тож у віддяку Господу за зцілення Євгенія взяла на виховання двох сиріт, і Філарет допомагав їй ростити цих дітей. Коли його розпинали за це на тому московському збіговиську в лаврі, він звернувся до Сабодана: ”Ну, ти ж усе знаєш. Скажи як було”. Але той опустив голову і мовчав. А потім Україна поволі поверталася у його душу, звідки московія не лише хотіла її спровадити навіки, а ще й поливала отрутою. Ніколи не забуду ту хресну ходу, коли ховали патріарха Володимира, політв’язня Василя Омеляновича Романюка. А патріархів хоронять на території храмів. Тож ми йшли на чолі з Філаретом і духовними отцями до Софії Київської. Але Кучма дав наказ “не пущать” і хоронити його на цвинтарі. Кучмині опричники сховалися за зачиненими ворітьми, у які мали увійти люди з домовиною патріарха. Кучмослужаки раз по раз труїли нас газом. Найбільше перепадало духовенству на чолі з Філаретом. Людьми похитувало, схитнувся був і Філарет. Команда патріотів вирішила хоронити патріарха перед храмом Софії. Десь взялися лопати, і чоловіки стали копати яму. Ми оточили це густими рядами, опричники не відразу це побачили, а коли збагнули задум патріотів, рушили на людей з кийками. У момент їхнього наближення Павло Мовчан докопав яму і труну опустили в неї. Розлютовані опричники не посміли її витягати і накинулися на людей з битами і кийками. Били всіх люто й жорстоко. Били лежачих ногами.
Мій ангел відвів мене, і до мене вони не наблизилися. Бачила і Євгена Сверстюка із запаленою свічкою в руках. Його також вони оминули. Кати били й били стареньких жінок ногами і кийками. (Кучмо, тобі добре живеться нині на сплюндрованій і тобою землі, грішнику?! Живи довго, бо всі кийки й нагайки тебе чекають!) Коли я працювала у ВУТ “Просвіта”, ми провели десятки “круглих столів” за участю Філарета “За єдину помісну православну автокефальну українську церкву”. Що пережив на цій дорозі Філарет знає лише він і Бог. А починав створювати нашу церкву майже сам, єдиний був хтось із єпископів поруч. Це був 1992-й. Він крок за кроком долав цю Голгофу до Фавору. Збирав духовну молодь, ліпив з них монахів, а далі – пасторів і розсилав їх по Україні, започатковуючи парафії. Люди поволі переходили до рідної церкви. Знову були побиття, судові справи. Бо той дракон, московія, заковтнувши щось, ніколи його добровільно не віддає. Лише з кров’ю”. Тож дух народу спрацював і тут як невмирущий феномен вічного Майдану. Московські попи несли в душі і на голови народу таку бридоту, що гарячі голови не витримували. У моєму селі на Черкащині, коли мій племінник пішов до попа, вчорашнього тракториста, домовитися про похорон матері, той кричав до нього: “украінскій язик – творєньє дьявола!”. ”То ми оце на цьому творєньї з вами розмовляємо?” . “Хотів побити йому морду, але не та була ситуація”, – сказав мені. Його народ спровадив із села. І тепер стара наша церква, у якій і мене хрестили, наша! Філарет не зламався і не дав зламатися своїй пастві і своєму духовенству. Нині, кажуть, лише 5(!) відсотків готові слухати московську маячню, що Україну створив Хрущов і “у нас всєгда бил батюшка-царь”. Ординці бояться його й мертвого. І свідчення того, що коло Михайлівського Золотоверхого монастиря завбачливо стояли наші поліціянти і ретельно перевіряли кожного, хто прийшов попрощатися з Патріархом. Я також показала все у сумці, пройшла через браму контролю. І це правильно, адже повзуча рать ще повзе, хоч і конає, але існує. Філарет – це той український Ной, що створив “ковчег” нашу незалежну від москви церкву і наповнив її життям. Лише Ной мав багато часу, бо жив понад триста літ і будував свій ковчег, здається, 120 років, а Філарет встиг це зробити за якихось понад два десятки літ. Все інше ви знаєте. Вірю і впевнена, що не проти Томоса він був (боровся за нього все своє свідоме життя!), а просто ще не все задумане він зреалізував і прагнув це зробити. Способи смертні часто не вибирають. Із того, на що я маю право оцінювати, то для мене найпотужнішими епохальними є три величини нашої сучасної історії. Те, що створив Патріарх Київський і всієї Руси – України Філарет, Могилянка В’ячеслава Брюховецького і наша героїчна армія. У ній немає рядових, у ній всі до одного герої. Час породив масовий сонм святих. Не кажу царство небесне Вам, Патріарху, бо й так знаю, що це віднині ваше пристанище, попри помилки, спокуси (бо ж “хто без гріха – киньте в нього каменем”). А кажу: Вас Бог забрав, може, в обмін на Перемогу. Так як Ви створили нашу незалежну церкву, допоможіть і відмоліть Україну на життя в мирі і Благодаті. Амінь. Катерина МОТРИЧ, письменниця
Суворий пророк Відійшов в у вічні Божі володіння Патріарх Філарет… Я познайомився з Ним сорок років тому, у тривожні часи Чорнобильської катастрофи, взяв інтерв’ю в Нього і з тих пір у нас встановилися довірчі відносини, сповнені взаємної симпатії та поваги. Патріарх Філарет для мене – постать всесвітньо історичного масштабу, співмірна з постаттю
Івана Мазепи. Він – один з духовних провідників Української визвольної революції 1980-2000 років, апостол незалежної України, творець Української православної Церкви в її візантійсько - християнському правдивому образі, не спотвореному московсько – чорносотенним антихристиянським мракобіссям. Немов суворий пророк правди, національної гідності й честі, Патріарх Філарет підняв націю на боротьбу з московською єрессю – і переміг, здійснивши головний подвиг свого життя. В Україні запанувала єдина Православна Церква України, яка стане вічним пам’ятником Патріарху Філарету. Він уславився своєму просвітницькою, богословською діяльністю на благо українського християнства, а його непримиренна позиція проти московської церкви путінського охвістя увійшла в літопис національно-- визвольної боротьби українського народу. Я мав високу честь незадовго до того як Він упокоївся, отримати від Нього високу нагороду – орден святого праведного Філарета милостивого і пишаюся цією відзнакою. Україна зі смертю свого Патріарха понесла велику, невіджаловану втрату. Але віримо, що Господь Бог прийме свого вірного раба Божого Великого і Безсмертного Українця Філарета у Царстві Божому і віддячить за всі Його земні діяння. Вічна слава Патріарху Філарету, Царство Йому Небесне! Юрій ЩЕРБАК, лавреат Національної премії Тараса Шевченка 2026 року
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
