Доля на тлі історії · “Мова наша придатна для найвищих почуттів і найглибших догадок”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «“І ходив би руським краєм, Українов, нашим раєм…”», с. 2
“І ходив би руським краєм, Українов, нашим раєм…”
Слово Просвіти, №18 за 2026 рік
Закінчення. Поч. на стор. 2
Як і Федькович, був непримиренним до “московського монгольства”, стверджуючи ідеали національної свободи та обнадійливого майбутнього приневоленого Народу. Воля для Воробкевича була такою ж верховинною вартістю, що й для “Буковинського Кобзаря”, той же осуд і присуд зайдам незалежно від того, звідки приходить експансія, поневолення, упокорення людської свободи, він не волів бути ні онімеченим, ні зволощеним, а особливо – змосковленим. Високо поціновував у національній і світовій культурі тих, хто присвячував своє життя ідеалам свободи. Адже переклад ним 30 творів видатного румунського поета В. Александрі вмотивовувався і тим, що той був учасником визвольної боротьби під час європейської “весни народів”. Воробкевич “виховав” також двох видатних композиторів і музикантів – Є. Мандичевського і Ч. Порумбеску, віднайшовши в них не лише талант, а й дух вільнолюбства. “Добувати батьківської / І во+ лі, І слави!” стало найвищим зна+
Ольга МЕЛЕНЧУК, кандидатка філологічних наук, членкиня Правління Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
Пам’ять про людину живе доти, поки її плекають у спогадах та згадують у спільній молитві. Уславлене в поетичному слові відомим українським вченим, членом НСПУ Богданом Мельничуком рідне село Олешків, що дало назву двом його поетичним збіркам “Олешківський меридіан” (1989) та “На ріках олешківських” (2007), назавжди збереже у пам’яті образ поета, який черпав силу і натхнення з його життєдайних джерел. У низці поезій Богдан Мельничук возвеличив історичну велич, духовну й природну красу рідного краю, куди повсякчас навідувався і до якого линув словом та думкою. “Мене колихало не море, не став, / На ріках олешківських я виростав…”, – саме ці віршовані рядки, які дістали пісенні крила, стали лейтмотивом урочистостей з нагоди присвоєння Олешківській гімназії імені Богдана Івановича Мельничука та відкриття меморіальної дошки на його честь на фасаді цього навчального закладу, що відбулися 2 травня. У період п’ятидесятниці прийнято молитвою поминати душі померлих. Зініційована адміністрацією гімназії на сільському цвинтарі панахида на могилі матері Богдана Мельничука – Параски Андріївни (1915–1972) – зібрала місцеве духовенство, рідних та близьких, викладачів кафедри української літератури філологічного факультету Чернівецького університету, місцевих вчителів, односельців, які вшанували пам’ять померлих родини Мельничуків. Цей день забарвився одночасно радістю і смутком. Олешківчани та гості урочистостей гостро відчувають наслідки російсько-української війни, бо в рідний покутський край повернувся на щиті загиблий воїн Руслан Бердник. Його пам’ять, як і чин усіх полеглих Героїв, вшанували хвилиною мовчання, об’єдменом для високого злету Слова і Музики С. Воробкевича, що творив не заради “чистого” мис+ тецтва, а задля справи пробуджу+ ючої української нації, засвідчу+ ючи про себе як невтомного й одержимого просвітника, педа+ гога, талановитого митця, дос+ тойного сина свого народу. Не+ дарма достатньо “прискіпли+ вий” і критичний до національ+ ної інтелігенції Ю. Федькович бачив саме в ньому продовжува+ ча і зрощувача української ідеї, присвятивши йому (Данилу Млаці) заповітне Слово: “Світи батьку, світи світло. / Світи правду, світи віру, / Любов і на+ дію”. Ізідор Воробкевич сприй+ мався саме таким “світильни+ ком” – непогамовним і одержи+ мим у праці, удосконалюючись безустанно професійно й етич+ но. 1868 року він складає іспит у Віденській консерваторії на звання регента хору й викладача музики і співу. Займаючись музикою, літературною та громадською працею, викладає теологію в духовній семінарії, а з 1875
року – в Чернівецькому університеті. Пише понад тисячу віршів і поем, 18 п’єс, кількадесят прозових творів, до 400 музичних, хорових і вокальних творів, пісні, композиції для церковного співу, підручники для навчання співу і збірки народних пісень. Отримав від Івана Франка ймення “жайворонка нашого народного відродження”, а 1901 року за редакцією того ж Франка з’являється і збірка вибраних поезій “Над Прутом”. На жаль, більшість його творів не побачили світ за життя автора. Уже посмертно (1909–1921) Осип Маковей видав у Львові три томи зібрання літературних праць Воробкевича. Однак попри всю недопрочитаність, непізнаність, недооціненість цього народного і шляхетного Співця, є в його животворі особливий доробок. Він – один із тих просвітників, які поставили у своїй праці на найвищий щабель Шевченкове Слово. Шевченкіана Воробкевича стала символом українського духу на Буковині. Він був серед тих, хто підтримав (1864 р.) в Чернівцях перше вшанування Т. Шевченка. У листі до О. Барвінського 1867 року він зазначить, що саме Шевченко нам просвітив дорогу, показавши, що Мова наша придатна для найвищих почуттів і найглибших догадок, запевняючи всіх і вся, що соборність і єдність українців немислима поза Шевченковими заповітами. Знайомство Воробкевича з Барвінським переросло у дружбу та творчу співпрацю. 1875 року Воробкевич запросив Барвінського до Чернівців на урочистості з нагоди відкриття університету. А гостюючи на Буковині, Барвінський запропонував видати літературний альманах, який міститиме твори буковинських, галицьких і наддніпрянських письменників, у такий спосіб ставши свідченням єдності української культури і живильного Шевченкового кличу “Свою Україну любіть”. Через два роки (1877) ця Ідея-таки вдалася, коли вийшов друспадщина їхнього земляка були відомі кожному учневі, а його світлий образ щодня зустрічав допитливі юні очі. Про нерозривний зв’язок поета зі своєю малою батьківщиною Іван Оробець передає у своїй поетичний присвяті пам’яті колеги по перу: Ні, я не зникну вже безслідно У пелені прийдешніх днів. Я твій, Олешкове мій рідний, – Так, я один з твоїх синів… По-особливому звучала листовна подяка дорогому земляцтву за подвижницьку працю у вшануванні пам’яті, адресована найближчими родичами Богдана Івановича – сестрою Олесею, племінниками Ростиславом і Юрієм, невісткою Ольгою Чопиками зі Львова, яку зачитала директорка Олешківської гімназії Іванна Олексюк. Педагог підкреслила непересічність події, тяглість шкільних традицій, що згуртовують різні покоління випускників, як і цього дня, коли на свято завітали випускники ювілейних років. Принагідно Іванна Василівна поділилася подальшим задумом, який планують втілити на базі Олешківської гімназії – відкриттям кімнати-музею Богдана Мельничука, у якій експонуватимуться особисті речі вченого, книги, фотографії та окремі рукописні матеріали. Остання прижиттєва збірка поезії Богдана Мельничука “Не продається отча хата” (2022)
ком буковинський альманах “Руська Хата”, який профінансував славний український письменник із Наддніпрянщини Пантелеймон Куліш. Цього ж року відзначали і “свято Воробкевича” – 25-ліття літературно-музичної діяльності національного Просвітника, який у перші 15 років “Руської Бесіди”, що ще навіть “не знала, котра наша мова”, був серед тих, хто “не вважав нашою мовою ту, якою пишуть москалі в росії”. Тоді в театрі 50-літньому Воробкевичу проголошували дяку за те, що “дух Русі живе і жити буде, як обійме брата брат, скоро жить – трудитись будем, як нас вчить наш ювілят…” А сьогодні, коли воюючий із клятим московитом Народ відзначає 190-ліття Сидора Воробкевича, мовимо і ми єдиним голосом: шана Тобі, Велете, за Твою щиру народну Мову, за Твою незрадливу Віру, за “огнистий спосіб писання” національної Свободи!
Георгій ФІЛІПЧУК пронизана тривогою за долю України. У циклі “А в нас – Майдани” поет болісно реагує на виклики сучасності, актуалізує тему війни та мовне питання. Ці смисли підтвердив і продемонстрований відеозапис, на якому Богдан Іванович читає свої вірші. Саме на цьому акцентувала увагу асистентка кафедри української літератури, членкиня НСПУ Ольга Меленчук під час свого виступу в другій частині свята, що відбувалося на малій сцені шкільного укриття. А ще філологиня зауважила, що гумор і сатира відігравали помітну роль у житті Богдана Івановича, та поділилася цікавими спогадами, що ілюструють його непересічну спостережливість і дотепність, вміння тонко помічати деталі. Родзинкою святкового дійства стала літературно-музична композиція за романом у віршах Ліни Костенко “Берестечко” у виконанні учасників драматичного гуртка “Ротонда” і “Ротонда Молода” – учнів 2–9-х класів та вчителів Олешківської гімназії. У драматичній постановці події минулого оживали у тісній сув’язі із сучасністю, коли Україна, як і в козацьку добу, стікає кров’ю, виборюючи в екзистенційного московського ворога своє право на вільне і незалежне життя. І що так відгукувалося в науково-художній творчості Богдана Мельничука.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
