Національна еліта · “Живе і житиме покоління за поколінням Шевченкове слово і чин”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Народну премію – достойним!», с. 1
Народну премію – достойним!
Слово Просвіти, №21 за 2025 рік
Великий Митець, пізнаючи свій народу розмаїтті культурно-історичного буття, нестримно розпізнавав себе – у народній традиції, вірі, пісні, рідній мові, вишиванці й хатніх узорах, у пробудному Слові національного Славня “Ще не вмерла…” Він пам’ятав сковородинське правило, що “все добре на своєму місці й своєю мірою…” У ті жорстокі й немилосердні до нього часи він чесно “перекладав” цю етику життя на свій лад, сповідуючи природний закон власного буття — якщо ти Українець, то будь Ним. Мабуть, коли сутнісно й почуттєво вникати в цей незбагненний світ краси народної творчості, тоді якось інакше й доступніше сприймається філософія життя народу і народів, спасенність яких напряму залежить від “відсотка культури на душу населення” (за Якутовичем). Тоді зрозумілішими стають умовиводи знаного філософа культури Гердера (сучасника Г. Сковороди), який в “Ідеях до філософії історії людства” закликав світ вивчати своєрідності всіх національних культур, запевняючи, що справжня культура, високий естетичний смак формується не при дворі меценатів, “високих” товариствах, а лише в Народі, бо в “кожного народу є свої поети, рівні Гомеру”. Саме вони здатні виховувати Думку, Серце і Душу. Ідеал Миколайчука – творити Красу і Розум, однак не в неволі-ярмі. Бо застерігав та нагадував нам своїм пророчим Словом Тарас, що “На чужому полі / Не співають веселої” (Давидові псалми). Так і вишиванка, зіткана нашою драматичною і героїчною історією, вона сама творить її невидимим кодом національної генетики, слугуючи оберегом і натхненням, пам’яттю і гідністю, любов’ю плекаючи Український Світ. Сьогодні Вишиванка в Декалозі Українця знаходиться в передньому ряду національних святощів, поруч із десятьма священними заповітами Нації – Україна, Український Воїн, Прапор, Герб, Гімн, “Заповіт”, “Молитва за Україну”, українські Мова, Церква, Пісня. Тому, особливо нині, в українській педагогіці, освіті, культурі, науці на найвищий п’єдестал уваги варто ставити українознавчі цінності, формуючи правдиво вартісну систему знань про Україну, Народ, його минувшину, сьогодення і будучину. Національна пам’ять для “живих і ненарожденних”. Маємо передусім опиратися на Своє, на Своїх, щоб не збиватися на манівці. Читаймо, вивчаймо, слухаймо Сковороду, Шевченка і Франка, бо зобов’язані наблизити “себе” до власних витоків. Ці знакові постаті Нації своєю життєтворчістю показують дорогу до вічно нуртуючих джерел Правди, яка, нарешті, таки перестане бути “гнаною”. Для цього ніби багато й не треба, а лише “Чути себе Українцями!” Тому дух та образ вишиванки так чутливо проникав у всі життєві пори родини Івана Франка, який став своєрідним “законодавцем” вишиванкової європейської моди. Він був серед того “переднього” українського ряду, який серцем сприймав значущість Вишиванки для збереження святості отчої хати і “батьківської криниці”, для виховання в дітей біблейської пошани до Матері й Батька, свого Роду, Народу, України, закладаючи вишиваними узорами надійний підмурівок для українськості, патріотичності, шляхетності, “олюднюючи” Людину етично, естетично, культурно-історично, роблячи її внутрішньо “охайною”. Мабуть, для Франка вишивана сорочка була найціннішим дарунком. Знаючи це, ними його обдаровували найшляхетніші українські жінки – О. Пчілка, Х. Алчевська, Н. Кобринська, У. Кравченко, Є. Бохенська… Однак доля, як і час, є невблаганними. Колись у такі ж травневі дні відбувались похорони (28 травня 1916 р.) Івана Франка, якого за іронією долі випроводжали в останню дорогу в “чужій” вишиванці Герміни Шухевичової. Не дивина, оскільки таким вердиктом часто наповнена життєва історія великих, коли справедливість та фарт “дружить” не
Закінчення. Поч. на стор. 1
дякую усім високодостойним членам нагородного комітету. Особлива подяка людині, яку я глибоко шаную з юних своїх літ, — Павлу Михайловичу Мовчану, моєму великому другові, істинному державнику і мудрому мислителю Миколі Ярославовичу Голомші, поважному просвітителю, академіку Георгію Філіпчуку, дорогому науковцю, професору Сергію Присухіну, світлочуйному великому землякові, народному художнику України Валерію Франчуку і всім присутнім. А ще цю нагороду і премію як визнання я присвячую святій своїй дружині Ірині Файфурі. Адже саме вона в постійному творчому упряжі того життєвого воза, якого ми так непросто, але котимо вперед, саме вдвох”. Сергій Файфура теж долучився до підтримки “Слова Просвіти”, передавши половину коштів премії, – щиро дякуємо! Урочистості викликали багато позитивних емоцій в усіх присутніх. За словами вченого і письменника, заступника голови Комітету Національної премії імені Тараса Шевченка Дмитра Чистяка, багатьом запам’ятаються посутні, проблемні, наснажливі виступи лавреатів, а також
Любові Голоти, Георгія Філіпчука, Миколи Голомші, Валерія Франчука, Леоніда Мужука і незабутнє спілкування з людьми, які літа за літами працюють для української справи. – Нехай же цій шляхетній нагороді стелиться довгий і поважний шлях – на добру наснагу, попри всі випробування. Так, як – попри всі випробування – живе і житиме покоління за поколінням Шевченкове слово і чин. Працюємо далі, тримаймося Світла, – сказав пан Дмитро Чистяк.
Підготував Ігор ЗОЦ Фото з Фейсбук&сторінки Національного музею літератури України
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
