Шевченкіана · “Жінка в уяві Шевченка завжди перебувала в ореолі святости. І він обожнював її красу на полотні чи папері”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Антонія ЦВІД: “Шевченко, який завжди зі мною…”», с. 10
Антонія ЦВІД: “Шевченко, який завжди зі мною…”
Слово Просвіти, №25 за 2023 рік
Закінчення. Початок на стор. 10
– Робота над книгою довела, що навіть понад півтори століття по відході у вічність Кобзаря українську громадськість все більше бентежить чимало питань про його особисте… І особливої уваги заслуговують сучасні дослідження шевченкознавців, які не припиняють пошуків нових відомостей про Пророка. Не дивно, що вони зацікавили вас… – Так, коли я працювала над тими “розкопками”, відкрила чи! мало не відомих мені версій про долю Шевченка, які часом супе! речать офіційним. Це змусило мене переглянути їхню правди! вість на основі доступних мені документів. Я зрозуміла, що в ме! не є й чимало недоговореного в трилогії. Та й взагалі, збагнула, що починати романи про життя Шевченка треба не з моменту зустрічі його із Сошенком, як це було в моїм трикнижжі (перші роки життя було подано у вигляді спогадів), а з дня його народжен! ня. Так моя трилогія помножила! ся. Але що спонукало написати й видати книгу своїх письменниць! ких розвідок? Я зрозуміла, що де! які використані в романах нові версії біографів поета в худож! ньому творі читач може сприйня! ти за авторські домисли. Тож ви! никла потреба створити підмурі! вок для наступної серії романів – зібравши всі віднайдені версії до! купи, видати книгу розвідок про кохання Тараса Шевченка. Бо жне мною сказано, що кожна вер! сія має право на життя. Хоч я вра! ховую хибність окремих з них і, певно, що не використовую їх в праці над художніми творами. Так, опираючись на архівні документи, спогади сучасників, листування поета та його твори, у своїх розвідках “Таємниці Тараса Шевченка. Неймовірні історії ко! хання” я зібрала й проаналізувала на предмет відповідності реаліям найрезонансніші версії дослідни! ків долі поета, намагаючись знайти відповіді на цілу низку за! питань. Зокрема, чи справді ко! хана поета Ядвіга Гусиковська здала його польським повстан! цям? Через яку жахливу таємни! цю графиня Анастасія Толстая знищила щоденник свого чолові! ка? З якої причини Ганні Закрев! ській повідомили про буцім смерть її дівчинки при народжен! ні? Йдеться також і про стосунки поета з казашкою Катею, яку ак! сакали називають його люблени! цею, а також – з онукою генерала Ренні Анною, яка, за деякими дослідженнями, є останньою на! реченою Шевченка. У новій книзі я намагаюся проаналізувати й такі питання особистого життя поета, як ймо! вірність аристократичного по! ходження поета, а також те, чи бував Шевченко у Варшаві, чи навідував місця Конотопської битви і чи був знайомий особисто з Миколою Гоголем. – Тобто ваша книга – це своєрідний підсумок, симбіоз нових пошуків сучасного шевченкознавства у царині поглиблення знань про особисте життя українського генія. А як вона відразу ж потрапила на сторінки часопису “Київ”? – До мене звернулася відома письменниця Теодозія Зарівна із запитанням, чи не маю я чогось цікавого до часопису “Київ”, який вона редагує. А я щойно поставила крапку в рукописі цієї книги. Я їй спочатку скидала шматками на пошту, ще допра! цьовувала, а потім вже скинула весь рукопис. – Ви справді провели колосальну роботу, опираючись на архівні документи, а потім довго вагалися, чи варто взагалі оприлюднювати резонансні версії невідомих романтичних стосунків поета з коханими музами та нареченими. Професор Віктор Жадько в своїй передмові до книги зазначив, що ця книга “становить непересічне явище чималої ваги не лише в українському літературознавстві, а в історії української літератури”. Якими були ще реакції критиків, можливо, істориків, шевченкознавців і просто пересічних читачів на ваші дослідницькі версії? – Я щиро вдячна професорові Віктору Жадьку за таку безогляд! ну й щиру підтримку мого видан! ня. Він ознайомився з рукописом і письмово, так би мовити, якби у вигляді внутрішньої рецензії, дав кілька вагомих порад, які я враху! вала, виводячи остаточний варі! ант книги. Хоч, може, й не все в ній гладко, але не помиляється лише той, хто нічого не робить. До речі, в багатьох своїх статтях з книги я покладалася на дослід! ження цього неупередженого шевченкознавця. Вдячна також академіку Василю Кременю, який читав і схвалив цю книгу так само, як і мої попередні рома! ни. Книга щойно вийшла з друку, але на публікації в журналі, які я висвітлювала у Фейсбуці, було дуже багато схвальних відгуків, зокрема й від літераторів. Відразу вийшло й кілька схвальних ре! цензій і ваша, пане Крат, була першою, яку Ви опублікували в “Буквоїді”. Мені було приємно читати ваші обґрунтовані вис! новки, а судячи з відгуків на ва! шу публікацію, читачам теж. Вийшла рецензія також наукови! ці Людмили Коткової в тижневи! ку “Слово Просвіти”, у якій вона наголошує на сенсаційності цієї книжки. А також цікавий допис письменника Володимира Гапта! ря – своєрідний огляд всієї моєї творчости, починаючи з поетич! них збірок і завершуючи трилогі! єю “Возлюбленик муз і грацій” та цією книгою письменницьких розвідок. Вона була опублікова! на в “Українській літературній газеті” з передруком в одному з часописів. Надзвичайно багато було позитивних відгуків у Фейс! буці. Це був такий живий пульсу! ючий організм. Я згодом все ж опублікую їх у книзі своїх публі! цистичних праць. Хоча припус! каю, що можуть бути різні думки і судження – це природний про! цес. Так було і з моїм трикниж! жям. Але істина завжди перема! гає. – Як, на вашу думку, співвідносяться між собою дві суперечливі особи – Шевченко як, з одного боку, талановитий митець, апостол правди, заступник знедолених, а з іншого – як перелюбник, який мав інтимні стосунки навіть із заміжніми жінками, що вважається в християнстві гріхом... – На жаль чи на щастя, я не стала Колумбом у цій тематиці саме в плані біографічних дослід! жень (не беру до уваги свою ху! дожню трилогію “Возлюбленик муз і грацій”). Про це можна по! читати і в інших сучасних дослід! ників долі Шевченка, скажімо, в книзі доктора наук світлої пам’яти Станіслава Росовецького “Сучасна біографія Шевченка”, що вийшла 2020 року, тобто після моєї трилогії. В ній, за словами рецензентки Роксани Харчук, бі! ограф “зачіпає не тільки пробле! му начебто аристократичної Шевченкової генеалогії з предка! ми!опришками включно, його можливих позашлюбних дітей і культ романтичного кохання, котрий охоплює неймовірну кількість коханок і таємних дру!
жин…” Нещодавно вийшла кни! га на цю тему науковця і шевчен! кознавця Володимира Поліщука, який мешкає в Черкасах – Тара! совому краї. Та відповідь моя коротка: в кожній людині земне є й боже! ственне. Тарас Григорович був живою людиною, як і всі люди. Не ідеалізуй нікого й нічого в сві! ті, – закликали ще стародавні фі! лософи. Цей вислів наштовхує на думку, а чи не поневолили ми посмертно нашого Кобзаря, ідеа! лізуючи образ генія, свідомо чи підсвідомо роблячи поетові “вед! межу послугу”? Чи не створили Ідола, якого адекватно не сприй! має нинішня молодь, і, мабуть, не сприйняв би сам поет, судячи з його чесної і людяної натури та вільнолюбства. Він ненавидів всяких ідолів і сам писав Варфо! ломієві: “Я тільки не фарисей і не ідолопоклонник”. Тож творити
Тарасова верба і ми ідола – це лише на шкоду автори! тетові. Бо всякий ідеал – відляку! ючий. Слідом за В. Сиротенком запитую: “Так, він не був святим. Помилявся і каявся. Але ж і на сонці є плями. Чому ж ми не хо! чемо бачити в Тарасові Людину? Чому відмовляємо йому в гріхах, які нині взагалі гріхами не вважа! ються?” Творчість є прерогати! вою вільних людей; раби творити неспроможні. Переконана, не можна відбирати волю навіть піс! ля відходу у вічність, бо це по! збавляє всіх можливостей твори! ти. А без творчости немає розвит! ку. Жінка в уяві Шевченка зав! жди перебувала в ореолі святос! ти. І він обожнював її красу на полотні чи папері. Більш ніж на пів століття мистецькі еротичні твори Шевченка були заховані від поглядів любителів і знавців мистецтва – до ювілейних виста! вок 1924 року, і були репродуко! вані й представлені лише в ра! дянському академічному зібранні творів 1964 року. Тобто – уявіть собі! – через століття по смерті Шевченка! Пройшовши школу Й. Рустема, який започаткував курс оголеної натури, а також пе! рехопивши таємниці пензля майстра жіночого портрета Йога! на Лампі, (у присутності юного Тараса той змальовував його пані – баронесу Софію Енгельгардт, припускається, оголеною), Шев! ченко до кінця життя буде відда! ний темі зображення жіночої вроди. “Оголені”, “ню”, “акти” й натюрморти зі скульптурними торсами належать до класичної західноєвропейської традиції. Проте Шевченко обробляв влас! не поле, ніким до того не оране. Здається, що від романтизму він,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
