Книжка в газеті · “Іди у свій наступний, довгий рік. Вона приїде, щоб нові створити дати, Щоб лілію світанку прикладати, Як марлю до розпечених повік”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «“Я виростав лиш тим, ким я вже є” Вірші Іллі ЧЕРНІЛЕВСЬКОГО», с. 8
“Я виростав лиш тим, ким я вже є” Вірші Іллі ЧЕРНІЛЕВСЬКОГО
Слово Просвіти, №34 за 2022 рік
Закінчення. Початок на стор. 8—9
Коли розріже плівку темних тиш Крило твого виття, як пізній стриж, Коли всотає зморшки сизих хмар Рука, що прикипіла до керма, – Тоді наплюй на все, вдягнись, виходь, Іди по Окружній, обабіч хвойд, Проходь всі алкогольні блокпости, Де в кожних вартових – колишній ти. Іди у кольоровий, теплий струм, Поглянь на ніч, немовби на сестру. В плащі, який носив Кіану Рівз, Вона підкреслить схожість ваших рис Іди, немов сновида, як старі Ішли на поклик першої зорі, Не думай про зупинку. Твій маршрут Почався тут, Скінчиться також тут. Іди і посмішку зроби своїм ключем, Відчуй, як розправляється плече, Як тятива, як змащений курок, Як сукня місяця, що вкрила весь ставок. Іди у свій наступний, довгий рік. Вона приїде, щоб нові створити дати, Щоб лілію світанку прикладати, Як марлю до розпечених повік. Серпень 2019
* * * Це перша осінь із усіх, яку Не розтинаю я розпачливим “агов” Бурштинова катівня коньяку Два роки не періщить батогом В повітрі, де пірнає в небо зір Світило проступає чарівне І дивне співвідношення тузів До шісток не бентежить вже мене Крізь серце, що пізнало боротьбу Крізь кожен мій обридлий інтер’єр Я проростав лиш тим, ким я вже був Я виростав лиш тим, ким я вже є. І кожен заплямований асфальт Де кров моя текла немов ріка Увагу долі привертав на кшталт Червоної ганчірки для бика І кожен мною винищений ліс І кожен демон у колоді карт Таро З’являвся, щоб свою пекучу злість Я міг перетворити у добро Ти чуєш, як об’єднує нас дар? Ти чуєш, що вже скоро перший сніг? Я вмів розшифрувати календар Коли читати навіть ще не міг Мій шлях легкий Бо зморшки зняли з вуст В мені безодня звуків промовля Як фініш в русі лижника, де спуск Став крапкою крізь неба окуляр. Вересень 2019
* * * І ось ми стали дорослими і нехай Все інше нас не хвилює Періщать боги у небесний ханг Хворіють люди. Розум, заглиблений в самоту Знайде в глибині когось Ми разом напишемо сагу тут Щоб все у ній відбулось. На вістрях блискучих, жовтневих катан ВорОнами чорна кров Вилискує місто крізь цей туман Немов на Харлеї хром. Дітям сутулять малі хребти Вдягаючи рюкзаки Я більше не буду один гребти Галерою крізь роки Давай ми покинемо цей лоукост Прощаючись з багажем Світанок гвардійцем зійшов на пост І шлях він твій береже Забудь всі вчення і зречись тепер Корану, Талмуду, Вед Поглянь, як настирно наш дім химер Тканину сузір’я рве. Поглянь на підошви. Твої сліди Ведуть до мого буття Поглянь на дорогу До справжніх див
Везе тебе паротяг Твій погляд чистіший усіх водойм І більший всіх берегів І я би забути не зміг його Навіть, якби хотів. Липень 2020
* * * Ніч – єдина, хто ніколи мені не віддасться Сама вирішує, чи дати сон чи рими Перше моє кохання було у сімнадцять Все інше – лише спроби його повторити Продертися крізь лапи чагарникові Років. І глянути у вічі юності Ні, це не трагедія цих місяців, не ковід Це щось із минулого не вернулося. Тягар недоношений вчасно зумів я знищити Точніше, перетворити в легку подяку Виростив нове серце, промінням вишите Самому собі маяк крізь осінню мряку Але чи нитки не ті були, чи гірше – ті. Чи може узор проміння підібраний був невдало Та з болю любові мої всі вишиті І з присмаку в роті зламаного металу. Зі стогону, сліз і ніякої тут буденності Що не стосунки – то драма як у Ремарка Що не іскра – так із доторком навіженості Так ніби палицю в руки взяла незграбна мавпа. До чого й до кого ведуть ці чорнильні сходинки? У кожному вірші питання стоїть німе Ми любимо в інших минулих себе знаходити А пишем облудно про спалахи від комет. Пливе у пітьмі неокреслений, дивний човен Розтане він видивом, врізавшись в айсберг-ранок В моєму прізвищі закодоване слово “чорний” Так і запиши собі Наостанок. Січень 2021
* * * І хай батіг розуму ліс почуттів посік Території цих лісів до сих пір широкі І знай: якби міг, я б застрелив усіх своїх внутрішніх циніків і пророків
Віддав би потреби, чуття і сум В найдальший куток би це все засунув Щоб душу твою і її красу Не катувало одвічне “сумно”
Щоб усміх не був, наче свіжий поріз Щоб ти не шукала собі спокути Та бачу картину. Червоний міст Веде у повітря. Веде в нікуди
І кожен присвячений тобі трек Історію цю не пускає, ширить Та час непохитний і він зітре Усе, що в душі намагаюсь зшити
Підлога забуде твої сліди З рецепторів зникне п’янкий твій запах Та в пам’ять про нас, я прошу, світи Хоч собі, бо інакше все стане замахом
На недовбиство, яке вчинив.
Недопалки зір – у руках вечірніх І правда у тому, що знову слів Бракує Зостались одні причини
Ти зникнеш. І знову підуть дощі Зійдуть сніги. І воскресне спека
Ти зникнеш, як кожна з моїх причин Які вимагали від всього спекатись
Ти зникнеш. І я відштовхнусь від дна Відкину причини свої, як милиці Але залишиться головна Причина. Що в цьому житті не зміниться
І десь, в паралельних світах, містах Ми ходимо в гості, йдемо гуляти Або ж на екскурсію у Рейхстаг Або вибираємо мені окуляри
Або сидимо десь, де є фонтан І бабця, що гріє на сонці кості І я поцілую твої вуста А бабуся всміхнеться Такій закоханості
Словом, у вигадці тоне яв І як співали в однім рок-гурті Це все, ймовірно, могло би бути “Если бы ты не ты, если бы я не я”
І як же мені повернутись в рай Де ранок – обід. І я варю тобі каву І ти так красива, чорт забирай Без образів, масок і без мейкапу
Де я, мов реп’ях, за тепло хвилин Чіпляюсь. А час саркастично – “дзуськи” Де вірші, пісні, як вино текли І я цілував тебе по-французьки
Колись ти зникнеш І в серці тінь Паралізує мене прозорістю
Ніколи, чуєш, ніколи ти Не зникнеш повністю Зовсім повністю 12.09.2021
* * * Тягнеться тихо смужка світанку Крізь дірку бліндажику. Ранок в атаку Вже рветься Кидаючи променів черги Крізь хмару, що вигнулась в форму мачете
Солдати встають. І дзеленькають кухлями Нужнику будка пронизана кулями Інстинкти рятують. Первинні, тваринні Товариш мій не підірвався на міні
Цей дивний настрой. Цей спокій у серці Що тільки сильніше росте в небезпеці Чуття, що я там, де хотів і де мушу. Життя, що шугнуло патроном в калюжу
Життя, яке кожен із нас ще не виборов Життя, що спростовує звичні нам виміри Надія у квіточці на бездоріжжі Думки, що поставив я на запобіжник
Приціл, що шукає пожадливо цятку. Ми знов переможемо. Я обіцяю. 03.04.2022
* * * Танцює в повітрі, свистить біля ніг Осколків і куль нелюдська завірюха І мій кулеметник говорить мені “Пішли повоюємо трохи, Ілюха”
І бачимо ми, як життя наші Бог В цю мить підганяє під розмір окопу
А я заряджаюсь і думаю “ох” Як хочеться снікерса і кока-колу
Як хочеться тиші, без мін, без арти Як хочеться просто її обійняти Та мирні думки відсуваються в тил І пальці засмоктує холод гранати
Ми з Юрою вчора курили на двох І Юра ділився секретами браги А зранку навідався сєпарський ВОГ І Юру невдовзі двохсотим забрали
Війна не прощає двозначність, брехню Війна – це отруйний укус саламандри І серце своє я ховаю в броню Яку не зірвати. Мене– не зламати
І сонце встає І говорить усім Квітневу, палку і тремтливу промову Що скоро часи набуття, воскресінь Що вірити маємо ми в перемогу
І палець правиці кільце обійма Так міцно, неначе дитину матуся І чуючи залпи свинячих гармат Кажу собі впевнено: Я повернуся 30.04.2022
* * * Від безглуздих конфліктів гірко Я збираюся у наряд Ці сварки намалюють дірку У душі, як в землі снаряд
Проблиск світла, дзвінок, та темінь Огортає, щоб промінь вмирав Ким я стану колись для тебе?
Просто виживший ветеран.
Як в Донбаських степах уперто Не росте навесні трава Так і фейку стосунків вмерти Не зрости в льодяних словах
Не згадати тебе ночами. А тобі – не вловити суть Що з веселого тут – лиш чайки Що зачовгане небо рвуть
Не жаліюся. І не кличу. Хай що мало піти – піде Наче просто шкідлива звичка Наших спогадів тло бліде
Щоб ім’я, що пекло окропом Із землі мого серця шмат Не урвало. І кров над окопом Щоб забулася, як кошмар
Щоб були ми живі, здорові Перемога була і мир Я дивлюся на плями крові Я роздумую, хто є мив параної. У перегоні. В лапах схованок і тривог... Поправляю похмуро бронік. Хай тебе береже твій бог. 06.05.2022
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
