Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Подвижники “Просвіти” · “Сюди, до могили матері, до Керелівки, до батьківського саду він линув подумки і вочевидь тричі приїздив”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Закінчення статті «Чорнобривці України від Шевченка Батьківщини», с. 8

—9 Чорнобривці України від Шевченка Батьківщини

Слово Просвіти, №40 за 2026 рік

нові багато талантів – талант лю* бити землю свою, людей, приро* ду. І всю оту любов Тарас Григо* рович вилив у свої твори, як по* етичні, так і малярські. Сюди, до могили матері, до Керелівки, до батьківського саду він линув по* думки і вочевидь тричі приїздив, коли був уже зрілим, дорослим чоловіком, знаним майстром пензля та слова. Але разом із тим ми ж може* мо собі тільки уявити, що саме тут, серед цієї природи, дерев ріс собі білоголовий хлопчик, який всього тільки вчився. Тому тут, де ми з вами стоїмо, витоки і джерела творчості Шевченка, його життя, його помислів, тому що всі абстрактні речі і філософ* ські думки мають дуже конкрет* ні вияви. І от для Тараса Григо* ровича Україна в широкому сен* сі була саме тут, де ми з вами зу* стрілися. Маємо таку прекрасну нагоду зустрічатися в конкрет* ному сенсі, спілкуватися і жити в Україні попри дуже велике вип* робування, яке є зараз в нашій державі, поміж нашого народу. І поки ми ось зараз тут, у Києві лу* нають вибухи і дуже*дуже скрут* но. Тому борімося і поборемо. Нам допомагає Бог і Тарас Шев* ченко!”. У виконанні Лесі Бойко та Андріани Озгович прозвучали піснеспіви. Помолились за світ* лу пам’ять, за Царство Небесне берегині родоводу Тараса Шев* ченка, його матусі Катерини. Відбулося преломлення розкіш* ного і запашного короваю, випе* ченого золотими руками місце* вих господинь. По завершенню мітингу пам’яті провели оглядо* ву екскурсію по експозиціях му* зею, єдиною родиною зробили фото на згадку про цю важливу для кожного із присутніх подію. Працівники музею допомог* ли мені назбирати бутонів за* пашних чорнобривців до чаю, так як наші чорнобривці слав* ляться не лише красою, а й свої* ми цілющими властивостями. Тепло попрощалися з гостинни* ми працівниками музею на чолі з Людмилою Михайлівною з дум* кою про нові зустрічі на святій землі Кобзаря. Уже почало сіріти, коли в Ли* сянці разом із усміхненою дру* жиною Лесею нас зустрів добрий товариш, побратим і волонтер, директор “Лисянського розсад* ника декоративних рослин Нау* менко” Валерій Науменко. До* сить швидко ми прибули до “Та* расових Яворів”, де на нас вже чекали представники громади с. Будище (Лисянське) на чолі з хранителькою “Тарасових Яво* рів” Валентиною Трохименко. Часу було мало, тож я звернула* ся до присутніх з авторськими словами “До України”: “Україно, ти, як сонце в небі, благодатне світло твоє рідна наша земле, ти витримала, стільки горя, поневі* рянь, лихоліть на своєму шляху, але ми воскресали і відроджували* ся, живемо і міцніємо, бо маємо, непохитну віру, велику любов, до тебе, Україно. Вір нам, земле рід* на, синам і донькам своїм, вір, що ніколи не зрадимо тебе, волелюб* ний, відданий тобі народ ствер* джує, велично сонцелика Україна є. Україна буде! Во віки віків! Сла* ва Україні! Героям слава! Слава се* лу Буде ще, слава Шевченківсько* му краю! Слава Тарасовим Яво* рам! Слава Великому Кобзареві! Тричі: “Слава! Слава! Слава!” Я запропонувала преломити коровай, який ми щойно розпо* чали преломлювати в Націо* нальному музеї “Батьківщина Тараса Шевченка” у світлу пам’ять Шевченківського родо* воду. А пані Валентина поділила* ся спогадами: “Десь у 2012–2013 роках в Лисянці пані Зоя садила Шевченкові верби, і я там була присутня. Привезла вона верби в горщиках. Коли одну з верб са* дила, то відірвала нижні гілочки. Тож коли я попросила їх мені віддати, мені дали три гілочки і горщик з укоріненим саджан* цем. Я принесла додому “Тара* сові Верби”, посадила в себе і виростила. І одна з них, та край* ня, росте тепер біля “Тарасових яворів”. А гілочки, що ми нала* мали з верб, які виросли в нашо* му селі Будище, пан Валерій На* уменко допоміг укорінити в сво* єму господарстві. Ось ця сімейна пара, пан Валерій і пані Леся, сьогодні з нами. Вони мені дуже допомогли, за що їм безмежно вдячна. Є такі люди, що от ти їх просиш, а вони одвертаються, а це подружжя пішло назустріч. Я не красномовна, але всім щиро вдячна, хто бере участь у цій важливій загальнонародній справі, яка возвеличує Дух Вели* кого Кобзаря”. Затим мала слово пані Леся Королик*Бойко, яка сказала, що не забуває, чиїх батьків вона ди* тина: “Я не забуваю, якого я ро* ду, плекаю українські традиції, звичай, обряди. І дякую своєму чоловікові, який радо мене під* тримує вже 25 років, допомагає, сприяє, вивчає українську куль* туру, вивчає українську історію. А відколи почалася Велика вій* на, він приїжджає в Україну і во* лонтерить. Я дякую йому. Ми вже засаджуємо “Тарасовою вер* бою” Європу, але надійшло про* хання і бажання посадити в Ка* наді, Америці, і українці пита* ють мене, чи я приїду? Кажу: “Так, нема проблеми, сіла на лі* так і полетіла”. За дорученням голови Націо* нальної Ради жінок України Людмили Порохняк*Гановської Валентині Трохименко вручили Почесну відзнаку, медаль “Во* лонтер України” – за самовідда* ну працю зі збереження націо* нального спадку Шевченків* ського краю. Від пані Валентини прозвучали слова вдячності од* носельцям, які одностайні у під* тримці вагомих починань та за* ходів і особлива вдячність роди* ні Науменків, які відгукнулись на її заклик. …Тим часом почало сутеніти. Надійшла пропозиція розгорну* ти наш величний жовто*блакит* ний прапор до самих “Тарасових Яворів”. І зазвучала пісня “За перемогу, за волю народу!” на слрва Зої Ружин, муз. Світлани Садовенко у виконанні Лесі Ко* ролик*Бойко: “З коріння батьків і з коріння дідів, з коріння зви* тяжних в боях козаків на варті бійці за вітчизну свою, закриють грудьми батьківщину в бою. У ду* хові нації сила джерельна, із неї зростають потужності зерна, відвага у наших героїв на диво, за мир на планеті постали сміливо! Солдати, герої безстрашні і дужі, Вітчизні своїй самовіддано слу* жать, доземний уклін вам, поша* на народу за перемогу, за нашу свободу!”. А на завершення заходу під крилатим гіллям “Тарасових Яворів” на чолі з Андріаною Оз* гович усі разом виконали пісню “Ой, у лузі червона калина”. Го* лосисто, розлого розливалася пісня понад водою, підіймаю* чись до верхівок трьох яворів*ве* летнів, які пам’ятають Тараса Шевченка, котрий писав вірші під їх вітами на березі ріки. Від світла смартфонів висвічувалися обличчя виконавиць на фоні мо* гутніх стовбурів. Полотнище прапора переливалося барвами в нічному сяйві, як безкінечна рі* ка стійкості українського духу. Слава воїнам*захисникам! Слава Шевченківському краю! Слава Україні! Слава Тарасу Григоро* вичу Шевченку! Слава! Слава! Слава! “І на оновленій землі врага не буде супостата, А буде син і бу) де мати, і будуть люде на землі”. Гостинні господарі Науменки запросили делегацію киян до се* бе на вечерю. Нас зустріла їхня донечка з чоловіком та троє ма* леньких онучат, з двома з яких, Майєю та Матвієм, ми вже зна* йомі по Каневу. Як завжди, щед* рі господарі пригощали гостей духмяним чаєм та неймовірними смаколиками – від усього серця. Шановним пану Валерію, пані Лесі та всій родині Науменків ми подарували ікону “Пантелеймо* на Цілителя”, щоб всі були здо* ровими і щасливими і завжди гостинно нас зустрічали. Звісно, всі ми бажали одне одному якнайшвидшої Перемо* ги. Переповнені незабутніми враженнями поверталися додо* му. Завдяки нашому водію*“кас* кадеру” Олександру Мацепурі, що майстерно оминав всі ями* вибоїни, якими рясніла дорога між селами, їхали прекрасно. Наступного дня відбулася моя зустріч з головою Націо* нальної Ради жінок України Людмилою Порохняк*Ганов* ською. Людмилі Андріївні роз* повіла про захід та про виконан* ня доручення – нагородження Почесними відзнаками НРЖУ. Одночасно обговорили отримані торбинки, які замовляли для то* го, щоб покласти в них землю, яку я зібрала по пригоршні з кожного населеного пункту, де за життя побував Великий Коб* зар. Це було під час акції “Шля* хи, які сходив Тарас Шевченко”, організованої полтавцем Воло* димир Степанцовим. Тож відтоді (з 2012–2013 рр.) майже три відра землі зберігаєть* ся вдома в моїй шафі. Торбинки виявилися маленькими для того, щоб в них помістити землю. Людмила Андріївна говорить: “Ці мішечки можна використати хіба що для насіння”. Я згадала зібрані чорнобривці з квітника заповідника “Батьківщини Тара* са Шевченка” і тут же виникла спільна ідея започаткувати ак* цію “Чорнобривці України від Шевченка Батьківщини”. Узгодили це питання з дирек* торкою Національного заповід* ника “Батьківщина Тараса Шев* ченка” Людмилою Шевченко. Зібрані в заповіднику чорноб* ривці (як повідомила Людмила Михайлівна) для втілення цього проєкту в життя вже сушать… А вночі народився вірш про чорнобривці, рядки якого в тем* ряві записувала олівцем у блок* ноті. Відгукнувся відомий ком* позитор, людина неймовірної душі, заслужений артист Украї* ни Олександр Бурміцький, який до цього проєкту вже написав пісню, поклавши на музику мої вірші. Зробив запис демоверсії з посиланням на інтернет джере* ла. За волонтерську працю, без* межно вдячна пану Олександру. Долучилася до акції голова Між* народного конкурсу*фестивалю “Тарас Шевченко єднає наро* ди”, керівниця Всеукраїнського відкритого конкурсу читців іме* ні Тараса Шевченка Світлана Садовенко. Я в цьому проєкті представляю жінок*мироносиць України і діаспори, Правління ГО “ВО “Земляки Придніп* ров’я”, козацтво. Маю надію, що тижневик “Слово Просвіти” на чолі з ре* дактором Ігорем Зоцом та голо* вою ВУТ “Просвіта” імені Тара* са Шевченка Павлом Мовчаном благословлять Всеукраїнську та Міжнародну акцію “Чорнобрив* ці України від Шевченка Бать* ківщини”. Вдячність літописцям заходу: Дмитру Паламарю та Олексан* дру Мацепурі, який до того ж був водієм автомобіля, яким ми по* дорожувала. Вдячна за підтрим* ку заходу Лесі Королик*Бойко і її чоловіку пану Альфредо. Вдяч* на за підтримку голові МГО “Асоціація Донеччина” Володи* миру Бутку та його заступнику Дмитру Некрасову, патріотичній родині Баранівських, директору ліцею “Колорит” Ларисі Яро* венко, гостинній господі Нау* менків, колективу Національно* го заповідника “Батьківщина Тараса Шевченка” на чолі з Людмилою Шевченко і, звісно ж, голові Шевченківській ТГ Сергію Смальку. Зоя РУЖИН Нагороду “Волонтер України” одержує Валентина Трохименко, берегиня “Тарасових Яворів”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин