Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalSaber · Personas · Futuro
← Archivo de «Slovo Prosvity»

Слово Просвіти, №33 за 2008 рік

16 págs. · 51 entradas · PDF en Wikimedia Commons ↗ · CC BY 4.0

El texto se extrajo del PDF y se dividió en piezas automáticamente. Los límites de algunas piezas no se han verificado editorialmente: una entrada puede contener varias piezas, solo parte de una o un bloque de servicio (por ejemplo, un anuncio de suscripción). La fuente primaria es la página del periódico en el PDF.

Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · p. 1página original ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 33 (462), 14—20 серпня 2008

АКТУАЛЬНО Віталій КОВАЛЕНКО, голова громадської інспекції Київської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, журналіст Фото автора “Куди ти йдеш, Україно?” З пісні Нашій державі виповнюється 17 років. У її створенні велику роль відіграла гро" мадсько"політична організація Народний рух України за перебудову. Потім слова “за перебудову” відкинули. Що ж сталося у незалежній Україні за 17 років? Нині Київ у будівельних кранах. Архі" тектори"інтернаціоналісти впровадили одночасну забудову в десяти районах сто" лиці 21" та 25"типоверхівками. Між ними потім будуватимуть хмарочоси від 50 до 100 метрів заввишки. Новий дизайн Києва перетворює столицю на місто хмарочосів"монстрів. Цю ідею поспіхом упроваджують, щоб якнайшвидше оббудувати хмарочосами символ Києва — Києво"Печерську лав" ру. Для цього за проектом Сергія Ба" бушкіна на вул. Рибальській, на місці знесеного телеграфного парку, пам’ят" ки архітектури, запроектовано два бу" динки на 54 поверхи. Будують хмарочос і в нижній частині Царського села. Існує проект спорудження будинку на 34 по" верхи (бульвар Дружби народів, 44"46). На вул. Лейпцизькій готують споруджен" ня будинків на 10 і 22 поверхи. Усе це неподалік Лаври. Дніпро поблизу Лаври теж в осаді монстрів. На вул. Микільсько"Слобідській біля Московського мосту і Труханового острова мають з’явитися будинки"вежі на 43 і 48 поверхів. А біля них проектують ве" жу 100 поверхів заввишки 402 метри. Біля Південного мосту на Дніпровській набе" режній запроектовано будівництво Цен" тру Яна Табачника на 38 поверхів. Можна лише уявити, як цей проект із хмарочосів споганить Києво"Печерську лавру! Києво"Печерська лавра і Софійський собор — це історико"культурні заповідни" ки, які входять до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у складі 184 країн сві" ту. Українське законодавство забороняє провадити будівельні роботи в історичних місцях. Скоро пам’яток історії та культури в Києві не залишиться. Будівництво 40"поверхівки на початку Хрещатика біля Європейської площі внесе дисонанс в архітектуру центру міста. Це провокаційний виклик сучасних архітекто" рів наступним поколінням, виклик зрадни" ків національної культури. Під час створення Національного при" родного парку “Голосіївський” (за рахунок території Голосіївського лісу) з нього вик" лючили історичні Китаїв з Буряківщиною, Болгарське з урочищем Самбурками. Ці території — частина Голосіївського лісу. У лісових хащах зберігся археологічний за" повідник “Китаїв” з так званою тріадою, аналогів якому в Європі немає. Він склада" ється з поселення V—VІІ ст., городища Х— ХІІ ст. і курганного могильника до 400 по" ховань. Цю пам’ятку Київської Русі віддали під забудову ВАТ “Київська овочева фаб" рика”. Така доля чекає й урочище Самбур" ки з грязями й водою лікувального струм" ка, який бере початок з криниці"джерела, що розташоване на найвищій горі Голосіїв" ського лісу. Ця криниця унікальна: її глиби" на невідома, тобто криниця немов бездон" на. Недарма московські царі лікували ці" лющою водою свої недуги. Нині це джере" ло засмічене. Землі слід якнайшвидше включити до Національного природного парку “Голосіївський” як єдине ціле. Як громадський охоронець пам’яток іс" торії, культури та природи з 40"річним ста" жем, вважаю: доки не пізно, керівникам держави слід зупинити таке невігластво і знущання над Києвом, його історичними і природними надбаннями. Адже місця вздовж вулиць Червонопрапорної, Китаїв" ської та Ягідної, де розташовано лісові угід" дя з твердолистяних порід дуба (віком 700 і більше років), граба, клена, платана, бука, коркового дерева, берези і трав’яного пок" риву з цілющих рослин, історичні урочища Китаїв і Самбурки ще не пізно включити до Національного природного парку “Голосіїв" ський”. На це потрібна згода прем’єр"мі" ністра України Юлії Тимошенко та Прези" дента України Віктора Ющенка й народних депутатів України. Зелена оаза Дніпровських гір поблизу Дніпровської набережної від Поштової площі до мосту Патона з пам’яткою світо" вого значення Києво"Печерською лаврою невдовзі буде в будівельних кранах. На Правому березі Дніпра заплановано спо" рудження будинків на дев’ять і більше по" верхів — це неподобство, що дозволяє Київська міськрада на чолі з Леонідом Черновецьким. Викликає тривогу і стан печер підзем" ного містечка, що розташовані на Дніп" рових горах разом з історичними будин" ками Лаври та її дзвіницею. Печери всере" дині вже руйнуються від плавунів. Стіни мокріють, обвалюються, чого раніше не було. Щоб зруйнувати печери, Дніпро у Києві заповнили водами Канівського во" доймища заввишки до 5 метрів, яке три" мається на цій позначці понад 30 років. Підземні води змінили свої постійні течії, перемістилися до верхніх горизонтів, де розташовано печери. Що робити? Треба не кричати ґвалт, а якнайшвидше спускати воду Канівського водоймища у Києві до нижнього рівня опор мосту Метро. Колись, 30 років тому, опори було видно, а тепер вони занурені у воду. Не дивуймося, навіщо підняли воду в Дніпрі тут, у Києві. Діють ще сили, зацікав" лені у знищенні Києво"Печерської лаври, сподіваючись, що її будівлі посунуться в Дніпро. Щоб від національної української твердині не залишилося й сліду. Слід бу" де, але сумний для нас, коли священні Ки" ївські гори з архітектурними ансамблями зруйнуються, як від землетрусу. Тож зупи" німо варварство й наругу над історичним Києвом. Далі буде. БЛИЗЬКЕ ВІДЛУННЯ ІСТОРІЯ ПОВЕНІ ТА ЇЇ УРОКИ З КОБЗАРЕМ У ДУШІ КАМ'ЯНКА НА ТЯСМИНІ Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
“Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу для безпеки України”. · p. 2página original ↗

ВІЙНА НА КАВКАЗІ

Євген БУКЕТ Збройний конфлікт між Грузі" єю з одного боку та Росією і не" визнаними республіками Пів" денною Осетією та Абхазією з другого розпочався в ніч на 8 серпня. Сторони звинувачують одна одну в провокації бойових дій. Протягом п’яти днів росій" ська авіація бомбардувала тери" торію Грузії, кораблі російського Чорноморського флоту заблоку" вали морський кордон. 10 серпня грузинські війська проголосили одностороннє при" пинення вогню. Спроби міжна" родної спільноти та ООН припи" нити кровопролиття не дали ре" зультату. О 12"й годині за київ" ським часом 12 серпня прези" дент Росії Д. Медведєв ухвалив рішення про припинення вогню і висунув Тбілісі ультиматум, згід" но з яким конфлікт у Південній Осетії остаточно врегулюють, якщо грузинські війська повер" нуться на вихідні позиції дисло" кації, їх частково роззброять, а також підпишуть документ про незастосування сили. Натомість грузинські парламентарі готують законопроект про окупацію час" тини території країни Росією. Міжнародна спільнота, безу" мовно, схиляється на бік Грузії. Це видно з рішень ООН, яка від" хилила пропозицію Росії з відпо" відною заявою щодо Грузії як аг" ресора. Країни ЄС, наприклад, Німеччина, Польща, Литва, Лат" вія, Естонія засудили військові дії Росії. Позиція США теж відо" ма. Президент Буш оцінив вій" ськові дії Росії як неадекватні. Франція й Фінляндія взяли на се" бе місію з урегулювання кон" флікту. Керівники Польщі, України, Литви, а також прем’єр"міністри Латвії й Естонії висловили солі" дарність із президентом Саа" кашвілі. Але одностайності немає ані в ЄС, ані в НАТО. Експерти вва" жають, що наслідки війни впли" нуть на міжнародні відносини не менше, ніж свого часу вплинули події 11 вересня в США. Немає жодного сумніву, що ця криза стане початком переформату" вання міжнародних відносин. Ві" рогідно, що конфлікт започаткує черговий поділ світу на “зони впливу” Росії та США. Заступник міністра спросту" вав не лише дезінформацію Ро" сії про об’єкти бомбардування, він заявив про категоричну неп" рипустимість так званого захис" ту своїх співвітчизників в інших країнах — саме це Росія назвала головною причиною вторгнення в Грузію. Досить сумнівно з точ" ки зору міжнародного права де" сятки тисяч жителів Південної Осетії раптом стали “співвітчиз" никами” Путіна, бо їм вручили російські паспорти. Водночас зі справжньою війною, зазначив Єлисеєв, почалася інформацій" на війна. Тому не варто дивува" тися дезінформації в мас"ме" діа, зокрема і в деяких україн" ських ЗМІ, точніше, тих, що ви" ходять в Україні, а балакають з чужої дзвіниці. флікті сил Чорноморського флоту РФ. Громадяни України неодно" разово були свідками підтримки російської влади сепаратистських рухів на території пострадянських держав. Українська Народна партія закликає громадян України, євро" пейську та світову громадськість, ООН та міжнародні безпекові структури (НАТО, ОБСЄ) засудити військову агресію Кремля і вияви" ти всебічну солідарність із грузин" ським народом. Українська Народна партія ви" магає від міжнародної спільноти замінити так званий “російський миротворчий контингент” у Грузії, який став безпосереднім учасни" ком конфлікту та своєю тривалою заанґажованістю на боці сепара" тистів дискредитує статус міжна" родних миротворчих сил. Українська Народна партія закликає Президента України та уряд України активно сприяти на міжнародній арені мирному врегу" люванню конфлікту та вжити захо" дів щодо невикористання Росією у війні сил Чорноморського флоту РФ, що тимчасово дислокуються в українському Севастополі. Українська Народна партія закликає українські ЗМІ та журна" лістів об’єктивно висвітлювати трагічні події на Кавказі та не до" пускати використовувати себе для ретрансляції російської ім" перської пропаганди.
“Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу для безпеки України”. · p. 2página original ↗

ІЗ ЗАЯВИ ВО «СВОБОДА»

Військова агресія Росії щодо Гру" зії, яка відбувається за мовчазної зго" ди і фактично потурання Заходу, — попередження для України. Ця без" карна демонстрація сили — фактор тиску на політику України. Такий сце" нарій агресії Росія може застосувати і щодо України: підтримка діяльності проросійських сил, провокація сепа" ратизму, інформаційна війна, енерге" тичний шантаж, присутність росій" ських військових баз на території Ук" раїни, надання російських паспортів громадянам України для подальшого їхнього “захисту”. Напад на Грузію — удар по самос" тійній міжнародній економічній політи" ці України. Росія методично нищить єдиний успішний геоекономічний про" ект, лідером якого є Україна, — ГУАМ. Росія домоглася, щоб з угоди вийшов Узбекистан, а нині напала на Грузію. Внаслідок військових дій Азербайджан припинив постачання нафти через Грузію, а ЧФ РФ блокував порт Поті. Це унеможливлює стратегічно важливе функціонування нафтопроводу “Оде" са—Броди” в аверсному режимі. З огляду на небезпеку для нашої держави, ВО “Свобода” вимагає від української влади: Зініціювати скликання ГУАМ для вироблення спільної позиції з цього питання. Внести зміни до Конституції Украї" ни, якими змінити статус Кримської автономії на обласний. Скасувати спеціальний статус міста Севастопо" ля. Доручити Службі безпеки України перевірити наявність подвійного гро" мадянства у жителів Автономної Рес" публіки Крим. Позбавити осіб з по" двійним громадянством громадянс" тва України. В односторонньому порядку за" вершити процес делімітації та демар" кації українсько"російського кордону. Привести у стан підвищеної бойової готовності прикордонні війська Укра" їни. Не допустити повернення кораб" лів ЧФ РФ, які вийшли з каральною експедицією проти Грузії, в бухти Се" вастополя. Розірвати “Великий договір з РФ” на підставі його постійного порушен" ня російською стороною. Вийти з СДН та ЄЕП.
“Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу для безпеки України”. · p. 2página original ↗

РОСІЯ БОМБАРДУВАЛА ГРУЗІЮ НАВІТЬ ПІСЛЯ ПРИПИНЕННЯ НЕЮ ВОГНЮ

Петро АНТОНЕНКО Це ще раз підтвердив заступ" ник міністра закордонних справ України Костянтин Єлисеєв на брифінгу, проведеному в понеді" лок у МЗС. Підтвердив компетен" тно, адже вже першого дня війни, 8 серпня, вирушив у гарячу точку як спеціальний представник Пре" зидента України, щоб мати неу" переджену інформацію про події й головне — від імені України всі" ляко сприяти врегулюванню кон" флікту, насамперед припиненню вогню. Він пробув у Грузії майже три дні. Побував і в Південній Українська Народна партія розцінює бомбардування росій" ською авіацією населених пунктів і життєво важливої інфраструктури Грузії та введення на її територію російських військ як військову аг" ресію Росії проти Грузії. Такі дії ро" сійської влади заздалегідь спла" новані й нічого спільного з миро" творчою діяльністю не мають. Цією військовою агресією Кремль переслідує кілька цілей, які виходять за формат миротворчос" ті й рамки російсько"грузинських відносин. Через вторгнення росій" ських військ на грузинську терито" рію Москва розпочала, передусім, практичну реалізацію своєї агре" сивної військової доктрини та зов" нішньої політики, що нині спрямо" вані не лише на відновлення росій" ського політичного впливу на нові пострадянські держави, а й на анексію їхніх територій та повно" масштабну реінтеграцію в новітню російську імперію. Через багаторічну підтримку різноманітних сепаратистських рухів у пострадянських країнах, прикордонні провокації, зокрема на українській Тузлі, та інші спец" операції російська влада вже три" валий час відпрацьовує механіз" ми своєї експансіоністської полі" тики. Тож нинішня російська вій" ськова агресія створює реальну загрозу не лише грузинській дер" жавності та миру й стабільності у кавказькому реґіоні, а й іншим су" Осетії. І перше, про що заявив, — бойові дії треба припинити негай" но, адже він на власні очі побачив страхіття справжньої війни, вби" тих і поранених, страждання ні в чому не винних мирних жителів. Тому чи не найбільше дипломата обурило, що навіть після того, як Грузія, запропонувавши негайні мирні переговори, в односторон" ньому порядку припинила вогонь, а також вивела війська з Півден" ної Осетії, Росія по суті продов" жувала війну вже проти Грузії, це були “не миротворчі операції”. І в неділю, і в понеділок Росія продовжувала бомбардування Грузії. Бомбардували не лише військові об’єкти, як стверджують росіяни, а й мирне населення, об’єкти життєзабезпечення лю" дей, і не лише в розташованому неподалік Південної Осетії гру" зинському місті Горі, а навіть за сотню кілометрів від кордону, в околицях столиці Грузії Тбілісі. Досить сказати, що бомбарду" вання вели неподалік міжнарод" ного аеропорту Тбілісі саме перед тим, як Україна збиралася еваку" ювати своїх громадян, які вияви" ли бажання залишити гарячий ре" ґіон. Для безпеки довелося від" класти евакуацію.
“Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу для безпеки України”. · p. 2página original ↗

ІЗ ЗАЯВИ

УКРАЇНСЬКОЇ РЕСПУБЛІКАНСЬКОЇ ПАРТІЇ “СОБОР” Недавні події мають стати уроком для України. Вони продемонструва" ли: “нове” російське керівництво го" тове з позиції сили до кінця обстою" вати імперські плани Росії в сусідніх незалежних державах. Не існує проблеми придністровського, аб" хазького чи осетинського сепаратиз" мів. Є натомість проблема небажан" ня Кремля поступитися бодай крих" тою позицій у цих повністю залежних від Москви маріонеткових утворен" нях, через які й надалі можна чинити тиск на Тбілісі, Кишинів чи Київ. Ми наголошуємо: ситуація вима" гає від українського керівництва гра" ничної консолідованості, готовності ефективно обстоювати національні інтереси України. Події цих днів мають також стати уроком для світу. Політика толеруван" ня відвертих імперіалістичних і антиде" мократичних кроків кремлівського ре" жиму несе реальну загрозу демокра" тичній об’єднаній Європі. УРП “Собор” звертається до спо" ріднених партій демократичних дер" жав із закликом розпочати безстро" кову акцію пікетування російських посольств в усіх столицях, бойкоту російських товарів і послуг. Метою акції має стати солідарність з воле" любним грузинським народом.
“Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу для безпеки України”. · p. 2página original ↗

El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original

ЗАЯВА Української Народної партії з приводу військової агресії Росії проти Грузії

сідам Росії та в усій Європі. Укра" їнська Народна партія рішуче за" суджує військові дії Кремля в Гру" зії й закликає всіх людей доброї волі рішуче зупинити агресора. Військова агресія Росії стала результатом політики “умиротво" рення агресора” деяких урядів “старої Європи” щодо Росії, що виявилося у блокуванні керівниц" тва Німеччини та Франції процесу приєднання України й Грузії до Плану дій щодо членства в НАТО. Друга мета Москви в цій війні — прагнення унеможливити через анексію частини території Грузії появу нових додаткових шляхів транспортування енергоносіїв із реґіону Каспію до Європи, зокре" ма і до України. Тривала антиєв" ропейська та антидемократична політика Кремля логічно вивела на вістря російського енергетич" ного тиску в міжнародних відно" синах військові засоби. Ще одна причина вторгнення військ Росії в Грузію — апетити російського військово"промисло" вого комплексу, які зростають. Для випробування й оновлення зброї та одержання надприбутків російський ВПК і російські генера" ли потребують нових військових конфліктів. Відсутність широко" масштабних військових операцій після “зачистки” Чечні (Ічкерії) створює для них нестерпний дис" комфорт. Пошук зовнішнього ворога Кремль також традиційно вико" ристовує для посилення автори" таризму всередині Росії. Агресія проти Грузії потрібна Кремлю й для посилення ура"патріотичних імперських настроїв серед тих ро" сійських громадян, які не мислять інакшого способу просування ро" сійських інтересів, окрім військо" вих “операций по принуждению к миру”. Безсумнівно, вона спрямо" вана й на консолідацію та мобілі" зацію “п’ятих колон” Росії в сусід" ніх державах. Військова агресія Росії проти Грузії створює потенційну загрозу і для безпеки України, яка прагне мати на своїх кордонах зону миру й стабільності. Особливу небез" пеку для України становлять пла" ни Росії з використанням у кон"
“Лише національний егоїзм може стати опорою становлення України як могутньої держави”. · p. 3página original ↗

ЄВРОІНТЕГРАЦІЯ ЧЕРЕЗ АФРИКУ

Сприяння українській євроін" теграції через участь в африкан" ському конфлікті? Це звучить трохи кумедно, але тільки на перший пог" ляд. Ситуація досить серйозна. 3 серпня оприлюднили інфор" мацію щодо нового прохання Ор" ганізації Об’єднаних Націй до Ук" раїни і водночас навпаки — про" хання України до ООН. Імовірно, філософи помітили б у цьому якийсь прихований загадковий символ. Як передає УНІАН, Рада Безпе" ки Організації Об’єднаних Націй закликала країни НАТО та їхніх пар" тнерів, зокрема й Україну, надати ґвинтокрили для евакуації судан" ських біженців із Дарфура. Гумані" тарна місія у Судані зіштовхнулася із браком транспортних засобів для допомоги біженцям у провінції Дарфур, повідомила “Німецька хвиля”. Миротворці сподіваються отримати понад сотню гелікопте" рів з Італії, Іспанії, Чехії, Румунії й України. Прес"секретар організації “Захистимо Дарфур” Том Вітінгтон повідомив, що реакції на прохання поки що не надійшло. “Ці країни мають вільні потужності. Але, мож" ливо, немає політичної волі. Ми повинні запитати країни, які мають вільні потужності, чому вони не го" тові їх надати?” — заявив він. Нага" даємо, 21 липня уряд Судану через Білорусь отримав партію росій" ських винищувачів МІГ"29 в обхід резолюції ООН про заборону пос" тачань зброї в африканську країну. Громадянська війна в Судані триває з 2003 року. Урядовим си" лам та їхнім прибічникам із арабі" зованих племен протистоять чис" ленні повстанські угруповання, що домагаються незалежності для бунтівної провінції. За цей час, згідно з даними ООН, загинуло 200 тисяч осіб, понад 2,5 мільйона ста" ли біженцями. Всі раунди мирного врегулювання, які проходили за ініціативою ООН і Афросоюзу, за" кінчувалися невдало. 15 липня ООН й Африканський Союз заяви" ли, що мають намір провести час" ткову евакуацію персоналу, який обслуговує спільний контингент у Суданській області Дарфур. Натомість прес"служба вітчиз" няного Міністерства закордонних справ повідомляє, що Україна роз" раховує на допомогу ООН у лікві" дації наслідків надзвичайної еко" логічної ситуації. На цьому наголо" сив виконувач обов’язків постійно" го представника України при ООН Віктор Крижанівський під час зус" трічі з заступником генсека ООН з гуманітарних питань, координато" ром надзвичайної допомоги Джо" ном Холмсом. Під час зустрічі ко" ординаторові надзвичайної допо" моги передали перелік конкретних потреб і обсягів допомоги, потріб" них для ліквідації наслідків стихії, та наголосили на тому, що Україна розраховує на допомогу ООН. Заступник генерального секре" таря засвідчив готовність Організа" ції надати допомогу Україні. Холмс покладає надії на представництво ООН в Україні, яке має здійснювати свої функції у тісному співробітниц" тві та координації з представника" ми ЄС, НАТО та інших структур, що долучилися до надання міжнарод" ної допомоги Україні. Дружба не може бути односто" ронньою, особливо в геополітиці. У сучасному світі лише національний егоїзм, закріплений гідною відпо" віддю"допомогою партнерові, мо" же стати опорою становлення Ук" раїни як могутньої держави. Історія відносин України з Ор" ганізацією Об’єднаних Націй дово" лі своєрідна. Наша Батьківщина — одна зі співзасновниць ООН, вод" ночас вона не входить до постійних членів Ради Безпеки. Однак готовність ООН поспри" яти нашій країні у залагодженні не" гараздів, пов’язаних із екологіч" ною трагедією в Західній Україні, слід гідно оцінити вітчизняним кер" маничам. Білорусь, через яку Судан от" римав ґвинтокрили, іноді неофіцій" но виконує політичну волю Росій" ської Федерації, що час від часу виявляє нібито геополітичну м’якість та готовність до компромі" су, як нині. Отже, якщо Україна погодиться допомогти ООН у Судані, то це ще більше прохолодить стосунки на" шої держави не лише з Білоруссю, а й з Росією. Крім того, Москва, напевно, буде ще більше незадоволена цим, оскільки позитивна відповідь Киє" ва на прохання ООН посилить на" шу євроінтеграцію — до України звернулися саме як до партнера НАТО. Загалом нинішня ситуація із Суданом настільки складна, що сказати щось однозначно про ре" зультат українського втручання або невтручання вкрай тяжко. Тому політична реакція України може нагадувати реакцію хімічну — якщо буде надлишок одного з компо" нентів, наслідки стануть неперед" бачувані.
“Лише національний егоїзм може стати опорою становлення України як могутньої держави”. · p. 3página original ↗

ТАЄМНИЦЯ МАГІЧНОЇ КНОПКИ

Вочевидь, мода на телефони із сенсорними кнопками творить дива. 2 вересня, в день початку нової сесії, депутати Верховної Ради побачать на своїх робочих місцях сенсорні кнопки. Мало того, сенсорний екран реагуватиме не просто на дотик на тепло, яке має людська шкіра внаслідок циркуляції крові, а на відбиток пальця обранця народу. Так буде вирішено питання про те, щоб кожен нардеп зміг голосувати лише за себе. “Ми інтенсивно ведемо робо" ти щодо “Ради"3” й намагатиме" мося все завершити у встанов" лений термін, — розповів одній з українських газет творець систе" ми голосування “Рада”, директор Інституту проблем математичних машин і систем Національної ака" демії наук України Анатолій Моро" зов. — Роботи вже тривають у Ра" ді, але депутати на позачерговій сесії поки що не могли побачити їх. 2 вересня, думаю, вони вже по" бачать сенсорні кнопки на своїх робочих місцях. Правда, є дві проблеми. По"перше, інші роботи, які три" вають у залі. Риштовання, які там стоять, можуть нам перешкодити. По"друге, і це головне, роботи не фінансують. Сьогодні фінансуван" ня нема, хоч договір підписано. То" му роботи ведуть за рахунок засо" бів Іституту. А вже потім, сподіваю" ся, нам компенсують витрати. Втім, навіть за умови відсутності фінансування наші люди працюють там по 16 годин. Орієнтовно сен" сори повинні з’явитися на пультах за 10 днів, але повне налагоджен" ня системи закінчимо до 29—30 серпня”. Внесення змін до “Ради"3” без відповідної постанови Верховної Ради — не порушення чинного за" конодавства, вважає Анатолій Мо" розов: “Спікер ВР ще у лютому поставив перед Інститутом зав" дання зробити так, щоб у залі засі" дань виконували конституційну норму. Ми цю роботу й виконуємо. Наше завдання — виконати її так, щоб ні у кого з депутатів не виник" ло сумнівів, що ми шкодимо їхньо" му здоров’ю”. Не таємниця, що офіційний іні" ціатор такої реформи — Арсеній Яценюк. Проте на таке оновлення сис" теми голосування обурилися у рег" ламентному комітеті парламенту: мовляв, своїми діями Яценюк по" рушив закон — для впровадження нового механізму слід внести змі" ни до регламенту, потім затверди" ти кошторис парламенту, й лише далі братися за переобладнання депутатського місця. “На встанов" лення нової системи потрібно приблизно 650 тисяч гривень. У кошторисі ВР цих грошей не пе" редбачено. Їх потрібно закласти, а потім прийняти разом зі змінами до бюджету. Тоді це буде леґітим" но”, — розповів в інтерв’ю газеті “24” перший заступник голови рег" ламентного комітету Верховної Ра" ди України Сергій Сас, представ" ник Блоку Юлії Тимошенко. Крім того, пан Сергій не вірить у те, що нову систему депутати не зможуть обдурити: “У нас люди заповзятли" ві: там сірником зафіксували кноп" ку, там ще чимось. Отже, не знаю, наскільки нова система буде ефек" тивною”. Думки аналітиків з приводу та" кого реформування розділилися. Одні називають його вагомим кро" ком до демократизації, інші — “смертю коаліції”, оскільки десять нардепів із фракції “Наша Украї" на—Народна самооборона” пос" тійно намагаються вставляти пал" ки у колеса коаліції, голосуючи без дотримання коаліційної дисциплі" ни (шестеро парламентарів — лю" ди Балоги, члени “Єдиного цен" тру”, а також кілька інших). “УРА"інформ” передає громад" ськості слова з цього приводу де" путатки від НУ—НС Ксенії Ляпіної: “Нам однаково, як голосувати, то" му що 226 голосів у коаліції й так немає. Проблема вже існує, й вихід з неї один — порушувати лише со" ціально"економічні питання, які за" лучать голоси конструктивної час" тини опозиції”. Сенсорна кнопка… Дотик… Відчувається певний містицизм, чи не так?.. У часи Середньовіччя на" віть за думки про таке, певно, спа" лили б на багатті… За Радянського Союзу — визнали б служителем окультного вірування та відіслали у Сибір… А нині, у незалежній Укра" їні, в часи наукового прогресу та, щиро кажучи, дивакуватого парла" ментаризму, це ніби вже не дивує. По"справжньому дивуватися ми, виборці, почнемо із 2 вересня, від" коли “Рада"3” повинна запрацюва" ти. Тоді, ймовірно, політичне життя на теренах нашої Батьківщини ста" не ще загадковішим. Думаю, ми ще пригадуватимемо слова Сергія Саса про “сірником зафіксували кнопку” тощо. У вітчизняних депу" татів багата фантазія. Але чи кра" ще нам від того живеться? Матеріали підготував Андрій ЛОЗОВИЙ
“Лише національний егоїзм може стати опорою становлення України як могутньої держави”. · p. 3página original ↗

ЖИРИНОВСЬКИЙ СТАНЕ ПОСЛОМ В УКРАЇНІ?

Якось в ефірі передачі “Свобо" да Савіка Шустера” через телеміст надали слово відомому артистові розмовного жанру, конкуренту гал" кіних"задорнових Володимирові Вольфовичу Жириновському. Його заяви традиційно були україноне" нависницькими. Дехто в залі йому аплодував. Невже ті глядачі знева" жають нашу державу, наш народ, нашу свободу? Якщо останнє при" пущення правильне, то виникають закономірні запитання: чи відмо" вився хтось із них від зарплатні або пенсії, яку надала Українська дер" жава? Чи розраховуються вони ро" сійськими рублями в українських крамницях? Чи відмовляться від того, щоб їх поховали на україн" ських кладовищах? Тверезо мислячій людині, яка стежить за розвитком українсько" російських відносин, неважко зро" зуміти, що Жириновський і такі, як він, виступають у ролі неофіційних гучномовців Кремля. Через деякі геополітичні обставини офіційна позиція Москви не завжди відоб" ражає реальне ставлення перших осіб Росії до подій та явищ. Однак є фахові провокатори, імідж яких дає змогу їм говорити казна"що, тим паче, що частина електорату Ро" сійської Федерації симпатизує та" ким персонам. Говорити про це нині особливо актуально, оскільки віднедавна відносини України та Росії перебу" вають, так би мовити, у стані замо" роженої війни. На цьому тлі у сус" пільстві дедалі жвавіше обговорю" ють імовірну відставку Надзвичай" ного та Повноважного Посла РФ в Україні Віктора Черномирдіна й призначення на цю посаду іншої людини. Надійшла інформація, що в це крісло можуть сісти Сергій Кі" рієнко, Григорій Явлінський або… Юрій Лужков. Тож одіозний мос" ковський градоначальник може стати російським Послом на укра" їнській території! Проте Президент України Віктор Ющенко призначив очільником українського Посоль" ства у Москві Костянтина Грищен" ка — фігуру компромісну і толеран" тну. Пан Грищенко попри те, що обіймав посаду міністра закордон" них справ у першому уряді Януко" вича, все"таки більше дипломат, ніж політик. Він близький до Ющенка, донедавна був першим заступником секретаря Ради на" ціональної безпеки та оборони. А Віктор Черномирдін вважає, що Президент України “зробив сильний крок”, відрядивши до ро" сійської столиці дипломата, який 1975 року отримав освіту в Мос" ковському державному інституті міжнародних відносин. У радянські часи працював у Секретаріаті ООН в Нью"Йорку, потім — у структурах МЗС СРСР. У період незалежності очолював українське Міністерство закордонних справ, представляв Україну в ООН, був Послом у Бель" гії та США. Отже, Віктор Ющенко зробив крок назустріч врегулюванню нап" ружених українсько"російських відносин. Чи буде адекватною від" повідь другої сторони? Росія у гео" політиці інколи поводить себе не" передбачувано. Згідно з інформацією РІА “Но" вий реґіон”, джерело у мерії Москви повідомляє, що Юрій Лужков, ціл" ком імовірно, найближчим часом залишить свою посаду — відставка може бути пов’язана із запланова" ним призначенням його Послом РФ в Україні. Тож нікого не здивує, якщо російським Послом у Києві стане Жириновський чи Затулін. Російське МЗС поки що офіцій" но заперечує інформацію про від" ставку Черномирдіна, та в це вже мало хто вірить, враховуючи два яскраві провали російської експан" сії на теренах України. Йдеться про цьогорічне святкування Дня Росії в нашій державі та відзначення 225" річчя Севастополя, яке відбулося за українським сценарієм, а не за російським — саме через це, по" дейкують, скасували візит Дмитра Медведєва до Севастополя. Хто ще? Трохи дивно, але дово" лі раціонально прозвучала думка лідера російської політичної партії “Народно"Демократичний Союз”, екс"прем’єра Михайла Касьянова. Він переконаний, що колишнього лідера партії “Яблуко” Григорія Яв" лінського доцільно призначити Послом Росії в Україні , адже “це та людина, з якою українська влада могла б розмовляти однією мо" вою”. Обґрунтовуючи свою думку, Касьянов підкреслив, що Явлін" ський — демократичний політик та вихідець із Західної України — зі Львова. Так само вважають деякі російські ЗМІ й політологи. Мало того, на останньому з’їзді політич" ної партії “Яблуко” пан Григорій зняв із себе повноваження голови, мотивуючи це переходом на дер" жавну службу. Залишається сподіватися на конструктивне рішення керівниц" тва РФ, а не на призначення пос" лом котрогось із українофобів. P.S. У міністра закордонних справ України Володимира Огриз+ ка запитували, чи веде вітчизняне МЗС певні консультації з росій+ ською стороною про призначення нового очільника Посольства Ро+ сійської Федерації у Києві. “Це компетенція російської сторони”, — дипломатично зауважив україн+ ський урядовець. Важливо, щоб і російські чиновники розуміли, що є ситуації компетенції лише україн+ ської сторони.
“З колодязя власної пам’яті часто бачу сонце”. · p. 4página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

свята чекало попереду. Після закінчення виступів на пер" шотравневому мітингу учас" ники заповненою вщерть ву" лицею Совєтською поверта" лися в зворотному напрямку і тут знову попереду без пе" решкод сміливо й гордо нес" ли наш український синьо" жовтий прапор вчителі СПТУ" 54 В. Янкевич і М. Кушнірен" ко. Пригадую, що вперше наш прапор підняли в Органі" зації Об’єднаних Націй. Тоді Україна ще не мала закону про державну символіку. Історія синьо"жовтого прапора дуже давня. За ньо" го вбивали, кидали до в’яз" ниць, звільняли з роботи та виключали з навчальних зак" ладів. Для одних він був сим" волом боротьби, для інших — предметом ненависті. Ми живемо в державі Ук" раїні й повинні поважати на" ціональну символіку, володі" ти державною мовою, знати звичаї і традиції свого наро" ду — наш обов’язок. “Коли ти не розмовляєш мовою тієї країни, в якій живеш, ти або завойовник, або не маєш ро" зуму” (Шарль Бернар). Зросійщення і денаціона" лізація за 340 років занадто глибоко й наскрізь проникли в людську свідомість. Тому маємо сконсолідувати все задля ідеї українського наці" онального відродження. Сві" дома українська інтелігенція разом із народом має вирос" тити справжню, патріотичну владу та виплекати націо" нальний дух у серці, в симво" ліці, в мові, у свідомості кож" ного українця і всього сус" пільства. «ПРОСВІТА»
“З колодязя власної пам’яті часто бачу сонце”. · p. 4página original ↗

ПРАВДИВА БУВАЛЬЩИНА До річниці підняття синьо-жовтого прапора

Анатолій ЧМІЛЬ, голова Ананьївського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Одеська обл. Трапилася ця важлива по" дія під час першотравневих свят 1990 року. В Українській державі назрівала самостій" ність і незалежність. Від про" радянських звичаїв і традицій пересічне населення не в змо" зі було відійти, а українських ніхто не поспішав запровад" жувати. Пригадаю крамоль" ний анекдот тих часів. У проку" ратурі на допиті. “Що ти бачив вранці на даху бібліотеки? — Йшов по справах, висів черво" ний прапор, повертаюсь до" дому, бачу вже й наш повіси" ли!” Ось таке сталося в м. Ана" ньєві під час першотравневих свят 1990 року. Знайшлися і в нашому місті сміливці, які ві" рили й передбачали Україну самостійною державою. Так, у той день попереду святкової колони на розі вулиць Совєт" ської й Аносова замайорів наш український синьо"жов" тий прапор. Це було настільки несподівано, що правоохо" ронні органи і керівники райо" ну не могли оговтатися — як бути з прапором і сміливими прапороносцями? Звідки во" ни, де працюють, хто дозво" лив, де взяли прапор? Доки вирішували, як бути з прапо" ром і його ініціаторами — синьо"жовтий безперешкодно наближався до святкової три" Богдан САВКІВ Наше товариство повинно зробити рішучий крок до ут" вердження його великого істо" ричного призначення. Адже ми живемо вже у незалежній Укра" їні. Тож слушна думка голови Івано"Франківського обласно" го об’єднання “Просвіти” Сте" пана Волковецького довести організаційну мережу товарис" тва до кожного населеного пункту. Пригадалася діяльність “Просвіти” з далеких, зовсім дитячих дошкільних років. Зу" силлями сільської організації в нашому селі на Тернопіллі від" бувалися різноманітні культур" ні заходи, фестини, працював хор, драматичний аматор" ський гурток, організовували виступи українських професій" них артистів. Пропагували здо" ровий спосіб життя, критикува" ли зловживання алкоголем (тоді горілку вживали рідше, ніж тепер). У читальні “Просвіти” були українські газети (ні про яке за" силля російськомовної чи то пак польськомовної преси не йшлося), радіоприймач. До ці" єї читальні приходили люди, затамувавши подих та зі сльо" зами на очах слухали рідну мо" ву — передачі радіо із Закар" патської України, яка воювала за державність. “Просвіта” відкрила в селі український дитячий садок, де ми вчили патріотичні вірші, піс" ні, танці, навіть вчилися сидіти “по"козацьки”. З далекого ди" тинства запам’яталися рядки: Я хоч малий хлопчина, А вже українська дитина, Українці батько й мати, буни. Та невдовзі вирішили — ініціаторам із синьо"жовтим перекрити шлях до трибуни. Та не сталося так, як гадалося. Сміливців, які пронесли си" ньо"жовтий попереду колони квартал, примусили звернути на вулицю К. Лібкнехта, але й тут вони не пасли задніх. Пе" ред гордо піднятим ними пра" пором на перехресті вулиць Совєтської й К. Лібкнехта про" ходила, нібито рівняючись на прапор, святкова колона представників усіх верств різ" ного віку мешканців району. Упевнений, що подія із синьо"жовтим прапором не залишила жодного учасника свята байдужим. Одні вима" гали покарання, термінового звільнення ініціаторів"прапо" роносців з роботи, інші обра" ли позицію — моя хата скраю, і лише незначна мен" шість підтримувала смілив" ців"прапороносців. Дістало" ся тоді на горіхи й директору СПТУ"54 П. Кушніру, від якого вимагали на районних зіб" раннях безпідставного звіль" нення його учителів"вихова" телів, ініціаторів"прапоро" носців: Валерія Янкевича і Миколи Кушніренка. Та пот" рібно віддати належне і подя" кувати Петру Петровичу, який з великим ризиком і власною національною свідомістю пе" реконав керівників району, що ніякого злочину не було, звільняти з роботи вчителів немає підстав. Та найцікавіше учасників
“З колодязя власної пам’яті часто бачу сонце”. · p. 4página original ↗

ПОВЕСТИ ДО КРАЩОГО ГРОМАДСЬКОГО ЖИТТЯ

Олена ТУНІК Початок ХХ сторіччя — час небаченого розвитку, відкриттів і сподівань в українській культурі. Дехто навіть називає його періодом культурної революції або відродження. Цей багатогранний спалах творчої енергії мав назву “політика українізації”. Перші заходи цього процесу мали на меті розширити вживання української мови. А це втілювали шляхом позашкільної освіти через культурно-просвітницькі організації. Щоб дізнатися, як на той час розвивалася “Просвіта” в реґіонах, дослідила фонди в Житомирському обласному архіві. Осередки, які зазначені в документах, охоп" люють не лише Житомирський, а й Овруцький, Новоград"Волинський, Радомишльський повіти. В картотеці згадано понад півсотні осередків то" вариства, що свідчить про бажання людей від" роджуватися та розвиватися в своїй державі. У 1920"ті підпільники могли відкрито заявля" ти про свою діяльність, адже мали підтримку мі" ністерства й активно розширювали організацію. У П’ятківській та Троянівській волостях за 1920 рік було створено цілу мережу осередків, а за 1921 — в усій Озадівській волості. В інших насе" лених пунктах на той час культурно"просвітниць" кі товариства вже організовували і вони активно діяли. Випадки створення осередків 1921 року поодинокі. Переглядаючи документи, знайшла три осе" редки, названі іменем Тараса Шевченка, — у се" лах Студениця та Баранівка Левковської й Ма" линської волостей. Ось текст із архівного доку" мента Малинської волості: “Повітовий відділ наросвіти Корбутівського Товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка Заява Товариство Корбутівської “Просвіти” про+ сить затвердити печатку Товариства. Причому додаємо зразок. Голова “Просвіти” Шевчук”. Зразка печатки не бачила. Але те, що на той час кілька осередків включили до назви ім’я Коб" заря, свідчить про свідомих, освічених, грамот" них громадян"активістів. Ще початок одного рукописного статуту: “Статут Мотовилівської “Просвіти” на Волині 1. Товариство “Просвіта” засновується для того, щоб допомогти просвітному розвиткові своїх членів, дати їм добру науку, корисну розва+ гу і повести до кращого громадського життя. 2. Щоб досягти своїх завдань, “Просвіта” має дбати: а) про відкриття бібліотек+читалень; б) упорядження прилюдних читалень, лек+ цій, докладів, бесід; в) відкриття шкіл для дорослих, упорядження дитячих вечорів і різдвяних ялинок; г) заведення співочих гуртків; д) упорядження театральних вистав і вечо+ рів; є) збудування “Рідної Хати”; е) увійти в зносини з іншими “Просвітами” для найкращого виконання своїх завдань. 3. Щоб краще проводити роботу “Просвіти”, з її членів утворюють окремі відділи або гуртки, які ділять між собою працю “Просвіти”. У кошторисах грамотно розраховано витрати осередків. В архіві зберігається план будинку “Рідної Хати”, який проектували, протоколи збо" рів, списки осередків та їхні статути, звіти, а ще Статут культурно"просвітницького товариства “Просвіта” Волинської губернії 1920 року (типо" графічний відтиск). Згідно з документами, прово" дили регулярні громадсько"театральні виступи “Просвіт”. В Овруцькому повіті — оригінал доку" мента “Про звільнення від військової мобілізації членів товариства “Просвіта” від 22. 02. 1921 ро" ку”. Є випадок пограбування польськими війська" ми майна товариства “Просвіта” с. Янушпіль Янушпільської волості від 21. 09. 1921 року. Єврейська “Просвіта” — явище унікальне, але перший протокол також є у справі. “Ініціа" тивний гурток м. Червоного зацікавлений спра" вою організації єврейської “Просвіти”… На збо" ри з’явилося 85 чоловік. Розглянувши статут культурно+освітнього товариства “Просвіта”, за" гальне зібрання ухвалило прийняти його до ві" дома та керуватися ним у своїй праці…” Ще до" дано “Список членів м. Червоного єврейської “Просвіти”. Число членів — 90 чоловік”; список артистів єврейської “Просвіти”. В архіві зберігається багато справ, які чека" ють на уважного дослідника. А скільки цікавих фактів так і залишилися невідомими! Діяльність товариства потрібно досліджувати, бо це мину" ле наших наставників із успіхами, негараздами та тріумфами.
“З колодязя власної пам’яті часто бачу сонце”. · p. 4página original ↗

ДІЙТИ ДО КОЖНОГО НАСЕЛЕНОГО ПУНКТУ

І я хочу таким стати. І далі особливо щемливе — “мова материнська” та “…свою мову я кохаю, а чужую — пова" жаю”. Заслугою “Просвіти” було плекання з дитинства любові до рідної мови, історії та ша" нобливе ставлення до інших мов та народів. Та недовго тривало таке “раювання”. У садок прийшли два польські поліцаї і, виконую" чи настанови влади, брутально закрили його. Виховательками садочка були грамотні україн" ські жінки, вчителі, що на гро" мадських засадах бралися за таку потрібну роботу. Переконаний, що наша держава повинна нарешті ста" ти по"справжньому україн" ською. Особливої турботи пот" ребує вкрай зубожіле село — носій народної культури, з яко" го багато працездатних мате" рів змушені їхати заробляти гроші для себе та своїх дітей, залишаючи їх під наглядом стареньких бабусь, дідусів, а іноді й просто на вулиці. Місцеві осередки “Просві" ти” повинні нагадувати недолу" гій владі про потреби підроста" ючого покоління. Потрібно від" родити в школах патріотичне виховання, навчити майбутніх матерів незрівнянних україн" ських колискових. Вважаю, що потрібно засну" вати осередки “Просвіти” і в місцях найбільшого зосере" дження українських емігрантів у Португалії, Іспанії, Італії, Греції, Чехії, Німеччині та інших краї" нах, в північно"західних та пів" денно"східних районах Польщі, у Східній Словаччині (Свидник, Пряшівщина, Бардіївщина). Непочатий край роботи і для повноцінного функціону" вання осередків “Просвіти” у владних верхах — Кабінеті Мі" ністрів, Секретаріаті Прези" дента, міністерствах оборони, закордонних справ, освіти, Верховній Раді, засобах масо" вої інформації. 1 листопада 1908 року гурт львівських інженерів провів ін" формаційні збори, на яких бу" ло засновано “Українське тех" нічне товариство” і створено організаційний комітет під го" ловуванням інженера Василя Нагірного. Незабаром його затвердила австрійська влада. Товариство приділяло велику увагу захисту української мовив державних технічних устано" вах Галичини, започаткувало роботу над опрацюванням ук" раїнської технічної терміноло" гії. У незалежній Україні ми по" винні довести цю справу до досконалості. Пропоную поряд із відзна" ченням 140"річчя “Просвіти” святкувати й сторіччя “Україн" ського технічного товарис" тва”, створеного під егідою “Просвіти”. У традиційній для України, зокрема на Прикарпатті, наф" тогазовій галузі навіть у роки австрійського, польського, тай радянського панування на" магалися українізувати освіту. А за кілька років незалежності в Івано"Франківському націо" нальному технічному універ" ситеті нафти і газу видано від" повідні українськомовні під" ручники та посібники, україн" ська мова зазвучала на міжна" родних нарадах. На державну мову переведено повністю чи частково фахові наукові жур" нали. Українськомовні фахівці успішно конкурують на ринку праці в усьому світі з росій" ськомовними. В університеті більшість іноземних студентів із країн Центральної Азії, Близького Сходу, Африки об" рала мовою навчання україн" ську, а меншість — російську. Навіть у цитаделі відомого ук" раїнофоба Леоніда Грача створено Кримський факуль" тет університету нафти і газу, на якому переважна більшість студентів, які закінчили місце" ві російськомовні середні школи, слухають лекції укра" їнською без особливих проб" лем. Немає сумніву, що вони стануть висококваліфіковани" ми фахівцями з престижних морських нафтогазових тех" нологій, творцями могутнього нафтогазового комплексу Ук" раїни. Отже, коли хочемо, може" мо багато досягти. Тож актив" ніше берімося до справи!
“Проїхав 35 000 тисяч кілометрів, щоб згуртувати світове українство”. · p. 5página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

Петро АНТОНЕНКО Наша газета вже розповідала про уні" кальну експедицію чернігівського просвітя" нина Олександра Волощука, яка відбувалася за сприяння Чернігівської обласної “Просві" ти” та її видання — тижневика “Сіверщина”. Досвідчений турист, який “автостопом” здо" лав тисячі кілометрів і на рахунку якого була вже не одна подорож, на цей раз здійснив експедицію, що складалася з двох багатомі" сячних етапів Сибіром, Північчю й Далеким Сходом, місцями, де українці мешкають ось уже понад сто років. Деякі прибули туди доб" ровільно ще до революції як переселенці ос" воювати ці суворі землі, дехто — не зі своєї волі, як в’язні комуністичних таборів і тюрем. Метою експедиції чернігівський просві" тянин вважав зібрати історичний, архівний матеріал про життя українців Росії, а також ознайомитися із сьогоденням українських громад цієї країни. Перебіг подорожей пос" тійно висвітлювала газета “Сіверщина”, ін" тернет"сайт цього видання, інші чернігівські засоби масової інформації. Окремі подо" рожні нотатки Олександра друкував і наш тижневик. Логічним підсумком цього масштабного проекту став вихід у світ книжки Олександра Волощука “Автостопом на край світу”. Ось вона, ця ошатна, гарно видана книжка. На бі" лому папері вміщено 75 чудових кольорових фото, які зробив автор. Жаль, що задля еко" номії коштів довелося друкувати текст дріб" ним шрифтом. Тож ця книжка, в якій фор" мально 220 сторінок, фактично повинна була містити їх майже півтисячі. І це не дивно, ад" же вражає сам розмах про" екту. Наведу бодай кілька цифр із таблиці в кінці книж" ки. Загальна протяжність маршруту — 35 850 кіломет" рів. Майже земний екватор! З них лише два авіарейси неозорими сибірськими просторами, якими подола" но понад дві тисячі кіломет" рів. А решта — автомобілі, залізниця, річковий і мор" ський транспорт. Нарешті 730 кілометрів пішки. І за всіма цими десятками тисяч кілометрів — численні зус" трічі з українцями, відвідан" ня найекзотичніших і най" скорботніших місць, де ги" нули, відбували тюремні й табірні терміни тисячі укра" їнців. Зокрема, мандрівник відвідав табори, де перебу" вали в ув’язненні В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко. Зібрано багатющий матеріал. Ос" новне лягло на сторінки книжки, чима" ло іншого, безумовно, ще знайде зас" тосування. Переповідати працю, звіс" но, — справа невдячна, її треба читати. Тому вкажу назви деяких розділів. “Якутські зустрічі. Українська Хандига. На полюсі холоду. Урановий Бутугичаг. Рим на Колимі. Колимчанин з полтав" ським акцентом. “Київська Русь” на Сахаліні. Українська історія Владивос" тока. Сніданок з краєвидом на Північну Корею. Хабаровці не з власної волі. Чернігівський бард у Свободному. Ав" тостоп по"монгольськи. Українці Сіро" го Клину. Катакомбний єпископ”. Зазначу, що Монголію згадано не випадково. Олек" сандр так спланував експедицію, що, охо" пивши Зауралля, Північ, Далекий Схід, по" вертався в Україну через Монголію, Серед" ню Азію та Північний Кавказ. Це була суто просвітянська експедиція. Олександр Волощук не просто всотував усе побачене, збирав матеріал, а мандрував як член “Просвіти”, розповідав про Україну, навіть зміг доставити й передати українцям туди, за тисячі кілометрів, деякі просвітянські видання, касети та диски з українською музикою. Постає питання: як практично проводити такі акції, які потрібні не менше, ніж помпез" ні форуми? Волощук у книжці висловлює вдячність не лише обласній “Просвіті”, Чер" нігівській єпархії Київського Патріархату, По" сольству Росії в Україні за сприяння в експе" диції. Він називає українців Росії, які надали Сніданок на березі Охотського моря возили продуктів, було забороне" но виїзд із сіл. Найбільше постраждало село Новокраснівка нинішньої Бобри" ківської сільради. Тут навесні 1933 року від голодної смерті загинуло 50 працьовитих сімей, де налічува" лося до 300 осіб. Імена цих людей відомі. Для увічнення їхньої пам’яті правління Антрацитівського ра" йонного об’єднання ВУТ “Просві" та” ім. Т. Шевченка в особі його го" лови І. М. Захарченка звернулося у виконком Бобриківської сільської ради з пропозицією встановити пам’ятний хрест у Новокраснівці, що з розумінням було прийнято. На свято Покрови Божої Матері пам’ятний знак буде відкрито. Крім виставок, лекцій, зустрічей з людьми просвітяни району збира" ють і систематизують спогади оче" видців Голодомору, які стануть ос" новою майбутньої книжки “Голод" 33 на теренах Антрацитівщини”. У рамках підготовки до відзна" чення 140"річчя “Просвіти” прав" ління районного об’єднання разом з управлінням освіти районної держадміністрації готує перше число культурно"інформаційного часопису “Криниченька”, де всі ма" теріали подаватимуться під гаслом “За Україну на Донбасі!” До друку в місцевій пресі підго" товлено книжку нарисів “Україн" ське обличчя Антрацитівщини”. Го" туємо інші цікаві заходи. Прес-центр Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
“Проїхав 35 000 тисяч кілометрів, щоб згуртувати світове українство”. · p. 5página original ↗

«ПРОСВІТА»

Чернігівську землю — до пам’ятника в’язням Колими фінансову допомогу в здійсненні експедиції. Серед них — заступник голови міської думи Владивостока Олександр Кириченко, мит" рополит Сибірської єпархії Української пра" вославної Церкви Київського Патріархату Варух, директор золоторудної шахти “Крив" бас” із Магаданської області Сергій Базав" луцький, директор фірми “Ратимир” із Вла" дивостока Олександр Труш, а також багато приватних осіб з різних куточків Росії. І, зви" чайно, допомогли чернігівські спонсори — приватні підприємці. Цікаво, що сам Олександр узяв з дому всього 500 доларів, а проїхавши понад 35 ти" сяч кілометрів, привіз 1 700. Досвідчений ман" дрівник зумів навіть заробити гроші під час по" дорожі, працюючи на будівельних і ремонтних роботах, зокрема, в одному з монастирів. А го" ловне — добрі люди не лише в більшості ви" падків везли його безплатно, а й жертвували гроші на подорож та на видання майбутньої книжки. Частково її профінансував сам автор. Книжка “Автостопом на край світу” вийшла здебільшого коштом газети “Сіверщина”. Над" рукували її в нашій області, у друкарні “Діа" мант” районного містечка Мена. Радує, що об" ласні об’єднання “Просвіти” можуть організо" вувати експедиції й видавати такі книжки. І все"таки непогано було б, якби до цікавих і важливих акцій долучалися, наприклад, Укра" їнська Всесвітня Координаційна Рада, По" сольсьтво України в Росії, меценати. Якщо й не долучаться — все одно будуть нові акції, нові експедиції в ім’я України, згуртування розвія" ного по всіх усюдах світового українства. * * * Книжку Олександра Волощука “Автосто" пом на край світу” можна придбати в Черні" гівському обласному об’єднанні ВУТ “Прос" віта” ім. Тараса Шевченка. Адреса офісу: 14000, м. Чернігів, вул. Воровського, 10. Контактний телефон : (04622) 4"92"83.
“Проїхав 35 000 тисяч кілометрів, щоб згуртувати світове українство”. · p. 5página original ↗

ПЕНСІОНЕРИ СУСІДНЬОЇ КРАЇНИ ЗАПОЛОНИЛИ ПІВДЕНЬ

Катерина ЖИТНІКОВА, член правління міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка До 90-ої річниці підняття українських прапорів на Чорноморському флоті командування ВМС ЗС України разом із патріотичною громадськістю міста виготовило меморіальну дошку і вже другий місяць військовики й просвітяни намагаються встановити її на Графській пристані. До цієї дати виготовлено й пам’ятну відзнаку. Але заходам встановлення меморіаль" ної дошки протидіють проросійські місцеві осередки “Руського блоку” та “Російської общіни”. Здавалося б, ці зібрання імпер" ських шовіністів повинні мати тотожну наз" ву, але вони не спроможні відрізнити корінь “рус” у слові — назві держави наших пред" ків і корінь “рос” у слові — назві Москов" ської держави. Дехто з них ще й заявляє, що вони українці! Щодня на постійне місце проживання до Севастополя прибувають дедалі нові вій" ськові пенсіонери, особливо з Далекого Сходу, Нової землі. Швидкими темпами Чор" номорський флот РФ будує для них у місті багатоповерхові будинки. У Криму створено нову громаду “Землячество новоземель" цев”, яка налічує понад тисячу осіб. Севасто" поль перетворився на місто літніх людей. Вони прибувають великими групами, багато з них невдовзі помирає. Пенсіонери сусідньої країни заполони" ли весь південь від Одеси до Маріуполя. І тільки"но оселяться, одразу запрошують усю свою рідню, знайомих. У Росії діє закон: не володієш росій" ською — не маєш громадянства, а до нашої держави прибуває хто завгодно. Разом із пенсіонерами російська влада тихенько пе" реправляє нам і своїх бомжів. Вони немиті, смердючі, працювати не хочуть… А на день святкування Чорноморського флоту щорічно до Севастополя прибувають “защітнікі Москви”, яким по 55—60 років. Мабуть, там, під Москвою, досі триває Дру" га світова війна. Пора війни закінчувати. А просвітянин Володимир Чорномор у своєму вірші дав гідну відповідь російським шовіністам: …Не буде більше тут імперій, Комун, обіцянок брехливих. Не буде зверхності над братом. Чужих не треба нам старійшин. Запам’ятайте, кати волі: Мій стяг тепер — найголовніший!
“Проїхав 35 000 тисяч кілометрів, щоб згуртувати світове українство”. · p. 5página original ↗

НОВИЙ ЧАСОПИС НА ДОНБАСІ

Просвітяни Антрацитівщини активно включилися в підготовку відзначення 75"х роковин Голодо" мору в Україні та 140"річчя “Прос" віти”. У липні цього року в районі стартувала експозиція народної пам’яті про страшну трагедію 1932—33 рр. Протягом двох тижнів у найбільшому сільському будинку культури — Дяківському — вистав" ка “Ми звинувачуємо! Голодомор 1932—33 рр. — геноцид україн" ського народу” мовою колись за" секречених документів переконли" во розповідала відвідувачам про страшний злочин комуністичної влади ХХ століття. Інформаційно"лекційне забез" печення виставки здійснювали найактивніші члени Товариства: Іван Захарченко, голова районної організації, краєзнавець, Надія Ко" рольова, бібліотекар, Людмила Скапенко, директор СБК. У контексті загальної картини Голодомору Іван Захарченко на підставі власних досліджень довів, що Голодомор торкнувся і теренів сучасного Антрацитівського райо" ну. Тут так само села й колгоспи за невиконання плану хлібозаготівель вписували на “чорні дошки”, не за"
“Проїхав 35 000 тисяч кілометрів, щоб згуртувати світове українство”. · p. 5página original ↗

El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original

РОЗМОВА З КРАЯНАМИ

єнка, Іван Пасемко, українознавець, славіст, перекадач із польської, чеської та німецької мов, учасник ба" гатьох наукових мовознавчих та лі" тературознавчих конференцій. Твори Ореста Сливинського опубліковано у збірках “Крижмо”, “І білі купави” та “Аж до ранкового сяйва”, а творчість Івана Пасемка — у збірках “Моя франкіана” та “Українство: світові обшири”. Ба" гато їхніх творів — з історії нашого краю. Володимир ГОЛИНСЬКИЙ, голова об’єднання “Просвіти”, м. Рудки, Львівська обл. Просвітяни Рудок та навколиш" ніх сіл зустрічалися зі своїми земля" ками — київськими майстрами пера, слова та думки. Наші гості — Орест Сливинський, критик, член редак" ційної колегії газети “Літературна Ук" раїна”, автор краєзнавчих нарисів та есеїв, лауреат премії імені Івана Огі" До просвітян промовляє наш київський гість Орест Сливинський Відбулася щира розмова про написане та про те, що нас нині не" покоїть та як діяти, щоб міцніла та розбудовувалася Україна. До розмови запросили нашо" го просвітянського патріарха Іва" на Бучківського, невтомного по" шуковця відродженої “Бойківщи" ни” Самбора Василя Семчишина, берегиню українських народних традицій та звичаїв Дарину Лю" тик, літератора з Рудківської шко" ли Лесю Турчин, творчу просвітян" ку із Чайковицької школи Марію Синицьку"Винницьку. Від рудків" ських лікарів промовляв шану" вальник красного слова Олег Ши" манський, від Союзу українок — Надія Кушнір. Прочитаним та пе" режитим теплом давніх років діли" лася хлопчицька та вишнянська інтелігенція. Не всі шанувальники мудрого слова дочекалися своєї черги на виступ, бо ж до ранково" го сяйва продовжити розмову бу" ло неможливо. Зустріч благословив о. Богдан Ванівський, член ради “Просвіти”. Від місцевої влади учасникам зіб" рання подякувала секретар міськ" виконкому просвітянка Світлана Ференц. Багатьом учасникам зустрічі київські земляки подарували свої твори з автографами. Завідувач Рудківської міської бібліотеки Леся Пукало сердечно подякувала за подарунки. Вона сподівається на авторські новинки наших краян.
“Головний чинник відчуття щастя у підлітків — предмети чи ситуації, які викликають схвалення або заздрощі однолітків”. · p. 6página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

предмети чи ситуації, які виклика" ють схвалення або заздрощі одно" літків.( Таблиця 2). Якщо найменші високу успіш" ність поціновують навіть вище, ніж модний одяг та “прибамбаси”, то першокурсники ПТУ та ВНЗ дотри" муються протилежної думки. Це, можливо, найголовніша позиція в підсумках опитування щодо пер" шокурсників: успішність на п’ятому місці. Попиту на знання (освіту) не" ма насамперед тому, що фактич" ний заробіток (престижність робо" ти) мало від них залежить. Тяжко розкрити прямі соціологічні взає" мозв’язки між ризикованою стате" вою поведінкою наймолодших та їхніми уявленнями про щастя та престиж. Не останню роль відігра" ють мода, бездумне мавпування і “цуценячий гонор”. Проте не мо" жемо ігнорувати загального мо" рально"етичного “клімату” сус" пільства, деякі складники якого сьогодні тяжіють до асоціальності. Можна стверджувати, що під" літки всіх вікових груп (до 92 %) знають, що таке презерватив. Як" що все так добре, то чому все так погано? Мусимо повертатися до проблеми наркотиків. До 12 років зними не був знайомий жоден із підлітків. У віці 12—14 років менше 4 % підлітків вже спробували нар" котик. Менш оптимістична картина серед 19—20"річних, тому що нар" котик спробували понад 15 % зних. А серед 15—18"річних із нар" котиком ознайомився вже кожен п’ятий. Більшу активність у пізнан" ні “забороненого плоду” виявля" ють юнаки. У 12—14"річному та 19—20"річному віці кількість зна" йомих з наркотиками юнаків пере" вищує число ровесниць удвічі, а у віці 15—18 років — майже втричі. До 60 % підлітків саме цього віку на собі спробували їхню дію. Для певної кількості вже пер" ший контакт із “наркотою” стає фа" тальним. Далі все відбувається за схемою, внаслідок якої ВІЛ/СНІД (і загалом своє та чуже здоров’я) Таблиця 1 ЧАСТКА ПІДЛІТКІВ, ЯКІ МАЮТЬ ЕПІЗОДИЧНІ ЧИ РЕГУЛЯРНІ СТАТЕВІ КОНТАКТИ, ЗАЛЕЖНО ВІД ВІКУ ТА ТИПУ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ, 2008 РІК “секс-позитивні”, % Вік Навчальний заклад хлопці дівчата 13—14 років школа 21 3 15—16 років школа 31 13 17—18 років ВНЗ 43 20 15—18 років ПТУ 53 36 стають малоцікавими. Зацитую мовою оригіналу один із підручни" ків наркології; йдеться про най" більш руйнівний наркотик “маково" го типу” — героїн: “Обращает вни" мание значительное омоложение контингента больных с героиновой зависимостью, повышенная час" тота криминогенного поведения, высокая смертность среди этих пациентов. Героиновая наркотиза" ция фактически молниеносно Таблиця 2 ЧИННИКИ ЩАСТЯ У ДІТЕЙ ТА ПІДЛІТКІВ (%) Предмети поваги та заздрощів 6-й клас 10-й клас І курс ПТУ І курс ВНЗ Модний одяг і аксесуари 30 33 27 33 Цікаве хобі 33 28 25 31 Фізична розвиненість 25 26 24 28 Висока успішність у навчанні 33 25 20 23 Можливість “красиво” відпочивати 22 23 25 30 Елітна квартира 25 17 22 17 Становище батьків у суспільстві 19 23 18 17 Навчання у престижній школі, коледжі 17 11 15 21 Наявність власного заробітку 8 11 17 15 уничтожает задатки позитивной социальной ориентации, извраща" ет инстинкт самосохранения под" ростка, который прекращает ин" теллектуально развиваться, теря" ет способность к созидательной деятельности, лишается достигну" тых жизненных позиций, втягива" ется в противоправное существо" вание, становится “балластом об" щества”, фактически вступая сним в бесконечное противоборс" тво. На фоне употребления герои" на стремительно формируется вы" раженная психопатизация личнос" ти с последующей деградацией и морально"этическим снижением, ауто" и гетероагрессивными тен" денциями. Стремительно растет число ВИЧ"инфицированных боль" ных героиновой наркоманией”. БРУДНА КРОВ Український інститут соціальних досліджень ім. О. Яременка провів у чотирьох містах (Києві, Одесі, Пав" лограді на Дніпропетровщині та Полтаві) опитування 1 610 осіб ві" ком до 23 років: 808 ін’єкційних нар" команів, 476 їхніх товаришів, які споживають неін’єкційні наркотики, та 326 юнаків та дівчат з тих, хто пе" ребуває в дружніх стосунках із рес" пондентами попередніх груп, але наркотиків не вживає. Отримані матеріали дали змогу дослідникам зробити важливі вис" новки. 1. 80 % СІН до першої ін’єк" ції мали досвід вживання неін’єк" ційних наркотиків. 2. 87 % СІН зро" били собі першу ін’єкцію в колі друзів чи статевих партнерів (час" тіше — дівчата під впливом хлоп" ців). Середній вік, в якому розпо" чинається цей скорботний шлях, — 18 років. Зазвичай для першої ін’єкції друзі дають отруту безплат" но. 3. Друга ін’єкція, яка остаточно визначає долю людини, під вра" женням отриманого “кайфу” в 74 % випадків відбувається найближчим часом: в 7 % випадків через кілька годин (!), в 42 % — через кілька днів, у 25 % — через кілька тижнів. 4. СІН активно рекламують свій спосіб життя. За кілька років після першої ін’єкції кожен садить “на голку” 2—3 новачків, тож кількість наркозалежних цієї категорії що" року подвоюється, але (через ви" соку смертність) їхній персональ" ний склад швидко оновлюється. Так, після першої ін’єкції героїну восьмеро з десяти СІН живуть не більше 5—7 років. Поєднуючи матеріали Україн" ського інституту соціальних дос" ліджень та деяких інших наукових центрів, можна сформулювати за" садничі позиції щодо взаємозв’яз" ку наркоманії та ВІЛ/СНІДу. Вже до першої ін’єкції 34 % СІН скористалися не чистими шприца" ми і голками, а тими, що їхні нас" тавники запропонували “після се" бе”. Далі це стає звичним. Фото Олеся Дмитренка Упродовж перших років вжи" вання ін’єкційних наркотиків (до виникнення патології внутрішніх органів) СІН ведуть активне та “розкуте” статеве життя, що спри" яє “перехресному” інфікуванню. Від чверті до третини СІН жіно" чої статі періодично надають ста" теві послуги за гроші, заробляючи “на дозу”. З часом багато з них стають повіями, відмовляючись від інших заробітків. За статистикою, яку опубліку" вав Держкомстат, начебто маємо в Україні стабілізацію кількості нар" козалежних упродовж останніх 4— 5 років. А ВІЛ/СНІД зростає. Чому? Найстрашніша відповідь — тому, що епідемія вирвалася за межі тієї групи ризику, яку утворюють СІН, і пішла гуляти не через голку, а че" рез секс. Така тенденція спостері" гається, але стабілізації кількості наркоманів насправді немає. Спів" робітники Харківського інституту неврології, психіатрії та наркології професори І. В. Линський та А. І. Минко, застосувавши дотепну математичну процедуру, довели, що “наркологическая служба сти" хийно компенсирует реальные ко" лебания заболеваемости искусс" твенным увеличением или умень" шением периода содержания за" регистрированных больных на уче" те ради поддержания относитель" но стабильной численности дис" пансерной группы”. (Українська медична газета, 2007, № 7—8). Простіше кажучи, кількість пацієн" тів на обліку треба мати такою, щоб персонал не звинувачували в без" діяльності, але не занадто вели" кою, щоб диспансер міг виконати регламентовані заходи щодо кож" ної облікової одиниці та гідно від" звітувати. Якщо йдеться про зілля, вилу" чене з обігу, то можемо лише здо" гадуватися, скільки його обминуло конфіскацію. Відповідні служби США пишаються своєю роботою, бо на чорному ринку виник брак кокаїну; нашим наркоманам не бракує нічого, хіба що грошей. Тут варто поговорити про рей" тинги: за оцінкою експертів Все" світнього економічного форуму, найгірший серед своїх показників Україна має в рубриці “якість інсти" туцій” — 115 місце. Збільшимо кількість наркодиспансерів — зросте кількість зареєстрованих наркоманів, скоротимо персонал тих диспансерів, які сьогодні є, і наркоманів “стане” вдвічі менше. Проблема наркоманії настільки важлива сама по собі та в контексті боротьби зі СНІДом, що “робочу гі" потезу”, якою користуються де" мографи (офіційний показник по" множити на 10), не можна вважати прийнятною. Мусимо не здогаду" ватися, а знайти істину, але інфор" мація дорого коштує, а грошей, звісно, бракує.
“Головний чинник відчуття щастя у підлітків — предмети чи ситуації, які викликають схвалення або заздрощі однолітків”. · p. 6página original ↗

СУСПІЛЬСТВО

Володимир ВОЙТЕНКО, професор Малими вони хочуть стати “ве" ликими”. Коли трохи підростуть, хочуть бути дорослими: взувають" ся в мамині туфлі на обчасах або приміряються до татових сигарет. Атрибути “дорослості” очевидні й досяжні, особливо коли дорослі (вдома чи в лузі) не обтяжують сво" єю поведінкою бодай чимось, що називають культурою. Матюки, тю" тюн, пиво, вино, горілка, ризикова" ний секс, наркотики, кримінал — ось перелік і послідовність того, на що, хвалити Бога, не приречена кожна неповнолітня душа, і водно" час того, чого уникнути щастить не всім. Учителі це знають, але зде" більшого мовчать. Лікарям мовча" ти не можна. РЕТРО 1999 року вийшов друком звіт про соціологічне дослідження ста" тевої поведінки наймолодших гро" мадян України. Виконання проекту стало можливим за сприяння Мініс" терства охорони здоров’я України, Всесвітньої Організації Охорони Здоров’я та Фонду Народонаселен" ня ООН, які надали політичну, техніч" ну та фінансову підтримку виконав" цям. Дослідження охопило майже 2 000 підлітків з усіх реґіонів України, переважно учнів середніх загально" освітніх закладів та студентів. Для одержання цілісної картини також анкетували медичних працівників, учителів, співробітників соціальних служб для молоді, консультантів “телефонів довіри” й батьків загаль" ним числом понад 200. Отримані матеріали шокували, хоч лікарі, близькі за фахом до цієї проблеми (венерологи, гінеколо" ги), були достатньо інформовані. 1. 73, 6 % молодих мають регу" лярні й нерегулярні статеві зв’яз" ки, більшість з них почала статеве життя у віці 15—17 років, проте 21 % не вживає заходів щодо запо" бігання вагітності. 59 % вагітнос" тей у дівчат закінчуються аборта" ми. Запалення внутрішніх статевих органів і порушення менструаль" ного циклу — перші ознаки того, що певна кількість дівчаток і дівчат у подальшому матимуть проблеми — можливо, і безплідність. 2. Поширеність хвороб, які пе" редаються статевим шляхом, варі" юється в різних реґіонах, але реґіо" нальні відмінності не були предме" том дослідження. Перелік захво" рювань притаманний “дорослій” венерології. 3. Головні стримуючі фактори щодо звернень підлітків до фахів" ців — міркування етичного харак" теру: вони бояться осуду, недотри" мання таємниці, а також нерозу" міння дорослими своїх проблем. Деякі побоювання мають під" стави. Так, працівники “телефону довіри” у 60 % звернень не можуть дати відповіді на всі запитання під" літків. 100 % опитаних консультан" тів “телефону довіри” не мають на" вичок у роботі з підлітками, біль" шість їх відзначає недостатність спеціальних знань, 25 % консуль" тантів не знають про спеціалізова" ні заклади для підлітків і молоді, 91 % визнали вкрай потрібною до" даткову професійну підготовку для роботи з підлітками й молоддю з питань репродуктивного й сексу" ального здоров’я. У разі звернення до лікарів зні" мається питання щодо фахової ком" петентності, проте значну роль як стримуючий фактор відіграють фі" нансові питання. Негативний фак" тор — те, що третина підлітків відчу" ває байдуже або вороже ставлення до себе медичних працівників. Дослідження підтвердило, що часто лікарі йдуть на порушення лі" карської таємниці й повідомляють батьків про проблеми сексуально" го здоров’я їхніх дітей, а саме: з життєвих показань — 75,8 %; за згодою підлітка — 57,6 %; у випад" ках соціальної небезпеки — 63,6 %; у всіх випадках — 12,1 %. Тут є про що думати, бо дотри" мання лікарської таємниці в певних випадках просто небезпечне, а її недотримання (інформація про яке швидко поширюється в молодіжно" му середовищі) створює несприят" ливий імідж лікарських установ і змушує уникати контактів із ними. Автори видання “Репродуктив" не та статеве здоров’я підлітків в Україні” закінчують його так: “Ситу" ація з сексуальним здоров’ям та ризикованою поведінкою підлітків України, за даними проведеного дослідження, не критична. Стурбо" ваність викликає швидше негатив" на динаміка багатьох показників. Якщо превентивні заходи не бу" дуть опрацьовані на державному рівні найближчим часом, майбутнє України виглядатиме дуже песи" містично”. Відтоді минуло десять років, і майбутнє настало. ВІД 1999 ДО 2008 Нещодавно ЗМІ оприлюднили підсумки опитування, яке провів дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ) спільно з Українським інститутом соціальних досліджень ім. О. Яре" менка серед 6 535 респондентів — школярів та першокурсників ПТУ і ВНЗ із 335 навчальних закладів у 227 населених пунктах. Як свідчить таблиця 1, порівняно з 1999 роком ситуація лишається “стабільною” (в тому сенсі, що статеве життя розпочинається не раніше 6"го класу). Водночас маємо значну частку “секс"позитивних” серед юнаків і дівчат підліткового віку. Більшість опитуваних, які вже мали статевий досвід, поєднує секс з уживанням алкоголю та наркоти" ків, а чверть нехтує презерватива" ми. І це відбувається в Україні, де епідемічна ситуація щодо ВІЛ/ СНІДу стає дедалі гіршою. Під час проведення цього опи" тування з’ясувалося, що менше 1 % українських дітей віком 11—16 років вважають себе “абсолютно нещасними”, а майже три чверті почуваються “досить щасливими”. Головний чинник відчуття щастя —
“Звертання людини до людини повинно бути сповнене доброзичливості, теплоти й щирості”. · p. 7página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

не, серце моє, нема таких, як ми двоє. Є й інші ніжні звертання. У М. Кропивницького: Хведоска [пе" репитує]. Як ти сказав мені біля во" ріт? Роман [повторює]. Пташко моя! Чи як у Г. Квітки"Основ’яненка: Галю, зірочко моя!.. Не можна мені без тебе пробути… Чи як у М. Ко" цюбинського: Жду твоєї одповіді, моє ти сонечко ясне… Так само можна знайти різні лагідні слова й для звертання до чоловіка, як у Г. Квітки"Основ’яненка: — Костень" ку… соколику… лебедику! Я й лю" била тебе, і люблю — міри нема! Або в М. Кропивницького: Одарка. Ти, певне, втомився, мій голубе? Ходи в хату, спочинеш… Чи в Б. Грінченка: Наталя. Якимочку! (Кидається й припадає до нього.) Мій любий! Мій найдорожчий! У звертаннях до близьких і най" ближчих людей доречні будуть та" кож прикметники"означення доро" гий, найдорожчий, любий, милий, коханий. У М. Коцюбинського: До" рогий друже! Довго чекав ти мого листа і, як тепер бачу, не даремне сподівався хоч через мене дихнути родинним теплом. У Г. Квітки"Ос" нов’яненка: — Братику мій миле" сенький! — скрикнула Маруся і об" няла його рученятами. У Т. Шев" ченка: Йване мій, Іване, друже мій коханий. У Лесі Українки: Мавка. Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує! Та" кож у Лесі Українки: Мавка. Ні, лю" бий, я тобі не дорікаю. У К. Гераси" менка: Ти спиш, моя люба, далеко, далеко… Простори і дні поміж на" ми лягли. Українська мова, крім того, ба" гата на ніжні, емоційні форми імен. Візьмемо, наприклад, жіноче ім’я Ольга — скільки ніжних варіантів цього імені утворив наш народ: Оля, Оленька, Олечка, Олюня, Олюнька, Олюненька, Олюнечка, Олюньця, Олюся, Олюсенька, Олюсечка, Олюта, Олютонька, Олюточка, Люся, Люсенька, Лю" сечка, Льоля, Льоленька, Льолеч" ка. У В. Канівця: Кинулася Маняша на шию Олі: — Прощай, Льолю, Льолечко! У Л. Забашти: Оленько, Олю… Пісенна моя Бондарівно! Або чоловіче ім’я Михайло — як по" різному можна вживати його: Ми" хайлик, Михайлонько, Михайлочко, Михайлюньо, Михальо, Михань, Миханьо, Михась, Михасьо, Миха" сик, Михасько, Мись, Мишко, Ми" шуня. І кожна форма імені вносить свої емоційні відтінки у звертання. Це добре відзначив Ю. Яновський: Чому його називали Мишунею? Та тому, що ніяке інше ім’я до нього не пасувало — ні Михайло, ні Мишко, ні Михась. Лише — Мишуня. Як ласкаво, ніжно може звучати те чи інше ім’я в поєднанні кількох його пестливих варіантів, можна пересвідчитися з вислову М. Стель" маха: Оксано!.. Оксанко!.. Окса" ночко!.. — нахилились над нею йо" го здивовані й радісні очі. Або в О. Довженка: — Так тебе звуть Ва" силь? — Так. — Василь, Василик, ая Олеся. Вчасно й доречно вжиті у звер" танні слова пане чи пані, добродію чи добродійко, пестливі форми назв чи імен сприяють взаємопо" розумінню, створюють довірливу, теплу, ненапружену атмосферу спілкування. Як радить Світлана Богдан, ав" тор книжки “Мовний етикет україн" ців: традиції і сучасність”, “вибира" ючи звертання, потрібно врахову" вати ситуацію спілкування (в роди" ні, з друзями, на роботі, з незнайо" мими людьми в транспорті тощо) і фактор адресата (його вік, стать, посаду, фах тощо)”. Але основне: кожне звертання людини до людини повинно бути сповнене доброзичливості, теп" лоти й щирості. І засобів для до" сягнення цього в нашій мові є достатньо. МОВА ЄДИНА
“Звертання людини до людини повинно бути сповнене доброзичливості, теплоти й щирості”. · p. 7página original ↗

«СЕРДЕНЬКО МОЄ! КОХАННЯЧКО СОЛОДКЕ!»

Іван ЮЩУК, професор Київського міжнародного університету Закінчення. Початок у ч. 29 за 2008 рік А як же нам звертатися до ма" лознайомих і незнайомих людей? “Ей, мужчина”, “женщина”, “дєвуш" ка” — звучить грубо, якщо хочете, дико. А слова пан, пані, панно чо" мусь застрягають нам у горлі, бо це, мовляв, так називали поміщи" ків, експлуататорів. До поміщиків треба було звертатися поштиво, тому й так зверталися до них — па" не, пані. Проте первісно ці слова аж ніяк не означали поміщик чи по" міщиця. Мовознавці вважають, що слово пан прийшло до нас із дав" ньоіранської мови, де воно означа" ло “захисник, охоронець, сторож”. В українських пам’ятках воно впер" ше згадується 1349 року, коли про кріпацтво та поміщиків ще й не чу" ли. Отже, спочатку було одне слово пан як шанобливе звертання, а зго" дом воно розщепилося на два омо" німи — однозвучні слова з різним значенням. В оповіданні Марка Вовчка “Ко" зачка” читаємо: Саме їдуть люди, — з ярмарку вертаються. І Петро Шостозуб, і Андрій Гонта, і Михай" ло Дідич, і ще скільки людей. Петро з сивою паровицею рушає попере" ду… Іде собі покволом та й питає стрічного чоловіка: — А що се за весілля в нас скої+ лось? — А се, — каже той, — покійного Хмари дочка повінчалась із Іваном Золотаренком. — Із Золотаренком? Та який же-то Золотаренко? — Кріпак, пане Петре, от, су+ хомлинського пана підданий. В останній репліці двічі вжито слово пан: у ввічливому звертанні селянина до селянина — пане Пет" ре, і при називанні поміщика — су" хомлинського пана. І українські се" ляни їхнє значення чітко розрізня" ють. І в п’єсі Лесі Українки “Осіння казка” будівничий звертається до майстрів: Панове+браття, треба щось почати. У Т. Шевченка це сло" во вжито в звертанні до читача: А втім, як знаєш, пане+брате, не ду" рень, сам собі міркуй. Слово пан широко вживали ко" заки як доброзичливу, шанобливу форму звертання. Це відображено в народних піснях: панове молод" ці, панове козаки, пане+брате, па" не+товаришу. У думі співається: Ей, пане куме, пане Хмельниць" кий. У п’єсі Івана Карпенка"Карого “Сава Чалий” слово панове вжито щодо козаків: Всі запорожці. Гей, до помсти! Нападем на Неми" рів! Спалим! Чалий. Підождіть, панове, до слушного часу, не псуйте ви моїх замірів, а тоді ра" зом заплатимо за все; тепер ми ще не готові! Слово пан вживається в коляд" ках і щедрівках, а колядки й щед" рівки, як відомо, походять ще з дохристиянських часів, коли й па" нів не було: Пане господарю, чи спите, чи чуєте, чи вдома ночуєте? Чи скажете щедрувати, свій дім звеселяти? Або: Добрий вечір, па" не господарю, радуйся! І ще у щед" рівці: Ясен місяць — пан господар, красне сонце — жона його, дрібні зірки — його дітки. І ці назви аж ніяк не були образливі, а навпаки — сповнені високої поваги до тих, до кого зверталися. Наскільки слова пан, пані як ввічливі звертання до незнайомих чи малознайомих людей колись бу" ли поширені, свідчить і таке речен" ня з твору Панаса Мирного: Кожно" му перехожому кричали крамарки одна перед другою: сюди+сюди, пане, пані, паняночко. Згадуючи про батька"матір, теж нерідко вживали слова пан, па" ні. У Гулака"Артемовського читає" мо: — Ей, Хведьку, вчись! Ей, сха" менись! — так панотець казав сво" їй дитині. У Данила Мордовця: Зос" тавалась у нас ще шкапка добра та коза ледача, і їх пан узяв за подуш" не, бо паніматка заробити незду" жала. Тут слово пан означає помі" щик, а паніматкою шанобливо наз" вано кріпачку. Слово пан обов’язкове в дип" ломатичній сфері. Його вживають в офіційному листуванні, в офіційно" му звертанні під час виступів: Ша" новні пані й панове! Отже, шановні пані й панове, шануймо одне одно" го, будьмо панами на своїй землі йне сороммося так величати одне одного. У нашій мові є ще й інші хороші слова для звертання до незнайо" мих або малознайомих людей — добродію, добродійко, на жаль, майже зовсім забуті. Леся Україн" ка в листах до М. Павлика, І. Фран" ка часто вживає це звертання: Ви" сокоповажаний добродію! Оце я врешті зладила до друку свої вір" ші. У П. Куліша читаємо: Увійшов [дід Грива] у світлицю, вклонився пану сотнику та й каже: Добри" день, добродію! — А сотник йому: — Здоров, добродію! — бо вони один одного звикли добродіями величати. В оповіданні Г. Квітки"Осно" в’яненка “Добре роби, добре й бу" де” селянин звертається до гене" рала: — Подозвольте мені, ваше… благо… родіє… сиятельство, зви" ніть, ми мужики прості, не вміємо, як такого пана і величати, не тільки з ними говорити, так нехай буде по+нашому, не во гнів вам, добро" дію! — та й уклонивсь перед ним. Генерал, звісно, не второпав, що йому Тихон по+нашому казав, та спитав справника. Як же той йо+ му розтолкував, що, каже, “добро+ дію” означа, що добро діє, або ро+ бить добро, так генерал аж засмі+ явся та й говорить: — Харашо, харашо, мужичок! Взивай мене добродію, ето палуч+ че сиятельства. У звертанні до жінки вживають слово добродійко. В одному з лис" тів М. Коцюбинський писав: Будьте ж ласкаві, Високоповажна Добро" дійко, не одмовте швидкої одповіді на цей лист. У вірші Володимира Самійленка читаємо: Добродійко! Не думав я нікому хвалитися про те, що маю в серці. Що це слово сприймалося й може сприйматися не лише як да" нина ввічливості, а й у його прямо" му значенні, свідчить такий вислів з твору Н. Кобринської: Роздаючи селянам хінін [протималярійний засіб], Ядзя і не спостерігала, як тим самим увійшла в роль доб" родійки свого села. Отже, звертаючись до знайо" мих, малознайомих чи незнайомих людей, не обминаймо таких спов" нених людської поваги слів, як па" не, пані, панно, панове, добродію, добродійко, пане добродію, пані добродійко. Поважаймо себе й ін" ших і вважаймо інших людей на" самперед добродіями, доброчин" цями, благодійниками — і вони бу" дуть намагатися бути такими. А щодо близьких і найближчих людей, то в стосунках із ними на" самперед дбаймо про взаємопо" розуміння і злагоду. Як у тій старо" давній пісні співають: Де згода в сімействі, де мир і тишина, Щасливі там люди, блаженна сторона. Їх Бог благословляє, Добро їм посилає І з ними вік живе. У звертаннях до найближчих людей має панувати доброта, ніж" ність, чуйність, повага. І насампе" ред з ласкою звертаймося до ма" терів, до наших найдорожчих, як писав Т. Шевченко: У нашім раї на землі нічого кращого немає, як тая мати молодая з своїм дитя" точком малим. І повторю тут сло" ва поета Я. Шпорти: Є хіба святі" ше слово — мати? Чи людина ще рідніш бува? І наша мова багата на ніжні сло" ва у звертаннях до матері: мамо, мамцю, мамусю, мамусенько, ма" мусечко, мамонько, мамочко, ма" муню, мамунцю, мамунечко, маму" лю, матінко, матіночко, матусень" ко, нене, ненько, ненечко. У народній пісні співають: Ой мамонько да голубонько, порадь мене, молоденького. В іншій на" родній пісні: Добрий вечір, мату" сенько моя, а чи мила дружинонька моя? Ще в іншій пісні: Ой, матуню, кохаюся, ой, матуню, звінчаюся. Або: Ой мамочко+голубочко, ой мамочко+пташко, не дай мене за п’яницю, бо буде мі тяжко. І ще в ін" шій пісні: Сонце низенько, вечір близенько, научай мене, ненько! Научай мене, ненечко моя, як свек" русі годити. У Г. Квітки"Основ’янен" ка: Мамочко, голубочко, моя рідні" сінька! Та я ж вся у тебе… у мене твоя натура. Ще в Г. Квітки"Ос" нов’яненка: Матусенько, рідне" сенька, рибочко, голубочко, пере" пілочко! Не зупиняй же мене. У П. Грабовського: Жалібно кличуть дітоньки неньку: “Вставай, маму" ню, стужа неначе”. В У. Кравченко: Ой не можу, матіночко, за нелюбом жити. І це далеко не всі ті ніжні звер" тання, що можна сказати найрідні" шій людині — матері. Недарма ще 1663 року французький офіцер й історик П’єр Шевальє записав: “Мова козаків… дуже ніжна й спов" нена пестливих виразів та незви" чайно витончених зворотів”. Трохи менше ніжних висловів набереться у звертанні до батька: тату, татку, таточку, татуню, татусю, татоньку, татунечку. У Т. Шевченка: — Ходім лишень полуднувать. Чи ти вже, Ярино, змайструвала нам що+небудь?.. Уже, таточку! — озвалась із хати Ярина. У Марка Вовчка: Вийшов батько двері одчиняти, я йому в но" ги, кланяюсь та плачу: — Татоньку ріднесенький. У П. Куліша: Рятуй мене, татусеньку коханий, забудь мій гріх, мій розум окаянний! Так само в нашій мові є багато ніжних форм у звертаннях до бабу" сі, дідуся, сестри, брата, дочки, си" на, дружини, чоловіка. Бабусю, бабусенько, бабусеч+ ко, бабуню, бабцю. У Панаса Мир+ ного: — Чи воли, бабусю, гово+ рять?.. — питає Чіпка в Оришки. У Т. Шевченка: — Бабусенько, голу+ бонько, серце моє, ненько! У Мар+ ка Вовчка: — Як славно, бабусеч+ ко… як у нас велично та пишно! Дідусю, дідуню, дідунечку, ді+ дусечку: У Ю. Яновського: — Діду+ ню, — сказала Гапочка, — у вас зов+ сім очки не дивляться. У Лесі Укра+ їнки: Ні, ні, дідуню! Ні, ми не винні! Сестро, сестрице, сестронько, сеструню, сестриченько. У С. Ва+ сильченка: Далі й питається Кня+ женко у сестри: — Як живеться то+ бі, сестриченько, на чужині в само+ тині? У Павла Тичини: Люба сес+ тронько, милий братику… Брате, братику, братуню, бра+ тусю. У Лесі Українки: — А ти, бра+ туню, вже б не відзивався, коли не зачіпають! Доню, донечко, доненько, донь+ цю, доцю. У П. Тичини: Підведуться мати: це ти, моя доню? У Г. Хотке+ вича: Скажи ж мені, рибонько, ска+ жи, донечко моя, втіхо моя, скажи мені, чим тебе рятувати, чого тобі бракує? У Т. Шевченка: Диво ста+ лось з тобою, доненько моя! Сину, синку, синочку, синуню. У Панаса Мирного: — Поспи, синку, поспи ще трохи, поки я приберусь, — каже вона, злізаючи з печі. У Т. Шевченка: Не барися, мій синоч+ ку, швидше повертайся! — сказав старий. У Лесі Українки: — Спи, лю+ бий синоньку! спи, моя врода! Бу+ деш ти в світі щасливий… Дружино, дружинонько. У М. Рильського: Я стільки раз, дру+ жинонько моя, руїну ніс твоєму су+ покою, що сам дивуюсь ніжності твоїй… Дружину можна назвати й дівчиною, і серцем, і лебідонькою, і так, як у С. Руданського: — Жінко+ душечко! Приголуб мене, щебету+ шечко. Чи так, як в І. Котляревсько+ го: Ганнусю, рибко, душко, любко, рятуй мене, моя голубко. Чи як у Михайла Коцюбинського: Цілую тебе, друже мій, серденько моє, коханнячко солодке. Найчастіше закохані називають одне одного серцем, серденьком, серденятком. Як вчив наш великий філософ Г. Сковорода, “істиною людини є серце в людині, глибоке ж серце одному лиш Богу досяж" не”. Інший наш філософ Памфіл Юркевич стверджував, що “серце є осереддям душевного і духовного життя людини”, перед яким посту" пається розум. Отож у народній пісні й співають: Ой зійди, зійди, ясен місяцю, як млиновеє коло!.. Ой вийди, вийди, серце+дівчино, та промов до мене слово! Або: Ой вийди, вийди, серденько Галю! Серденько, рибонько, дорогий кришталю! І ще: Вийди, дівчино, вийди, рибчино, вийди, серденя, утіхо ж моя. Закоханий запитує в пісні: Ой дівчино, серце моє, чи пі" деш ти за мене, за мене? І вислов" лює прохання: Марусино, серце, пожалій мене, візьми моє серце, дай мені своє. Слово серце як звертання час" то використовують також україн" ські поети. В І. Котляревського: Петро (співає). Я другої не любив і любить не буду, тебе ж, моє серде" нятко, по смерть не забуду. У С. Ру" данського: Хто ж тебе пригорне, дівчинонько+серце? У Л. Глібова: Ати серце+голубонько, не журись та до мене, молодчика, прихились. Слово серце може стосуватися й хлопця, чоловіка, як у Т. Шевчен" ка: А Оксана, як голубка, воркує, ці" лує. То заплаче, то зомліє, голо" воньку схилить: “Серце моє, доле моя! Соколе мій милий!” Чи як в І. Нечуя"Левицького: Карпе! Йди, серденько, полуднувать! Кидай ро" боту. Чи як у народній пісні: Ой Іва"
“Своїми варварськими діями ми накликає+ мо потопи, які відбирають життя, кошти і викликають страждання простого люду”. · p. 8página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

щини. Державна мо" нополія на ліс, відсут" ність охорони як окре" мої служби, непідкон" трольної Міністерству лісового господарс" тва УРСР, не сприяли зменшенню вирубу" вання лісів. Відомчі лісгоспи рубали без" контрольно. За часів незалеж" ної України кількість пилорам у селах і міс" тах збільшилася. Офі" ційно ліс вивозять у всі реґіони України і за кордон. Наші меблі за кордоном нікому не потрібні, а дубові, бу" новий ліс, а відомчі — для лісу по" гибель. Доки лісова охорона, лі" сова інспекція має відомче підпо" рядкування, доти триватиме зни" щення лісів. ГІРСЬКІ РІЧКИ ГУБИТЬ ВИВЕЗЕННЯ КАМЕНЮ Й ПІСКУ У Карпатах сотні гірських річок, які живлять Дністер. З нього бе" руть воду частково Івано"Фран" ківськ, Галич, Чернівці, Білгород" Дністровський, міста Одеської об" ласті й Молдови, завершується Дністровська ГЕС. Масове будів" ництво в області потребує багато каменю, піску, так званого шутру (суміш каменю і піску). Купувати в кар’єрах люди не хочуть, інші не можуть. Існує офіційна заборона брати камінь з русел річок. Само" вільні вивози його безпрецедентні. За десяток років вивіз каменю з рі" чок, які оточують обласний центр, сягають тисячі кубів. Неподалік села Опришивці русло річки Бистриці розширило" ся на 50 відсотків, річка підступи" ла до села і дач на 50—60 метрів і загрожує будівлям. Тепер треба укріплювати береги за кілька кі" лометрів від берега. Камінь бе" руть з річок Лімниці, Свічі, Мли" нівці, Дністра. Річка вистеляє рус" ло каменем, який сідає в пісок. Якщо екскаватор порушує ложе річки, дно нестійке і змінюється русло. У багатьох селах є само" вільно створені бригади заготі" вельників каменю, який вивозять у міста і села краю, у Київ, Вінни" цю та інші реґіони. Навіть у Карпа" тах є саморобні кар’єри. У Яремчі вода з гір несла каміння завбіль" шки з людину, а це загроза для осель. Місцевий пастух розпові" дав, що ще за Австрії безлісі ді" лянки гір одягали в металеві сітки — для укріплення. Інша біда прикарпатських гір" ських річок, потоків — це захараще" ність деревами, які ростуть непла" ново, а під час повеней їх зносить до мостів і утворюються гаті. Навіть річка Бистриця в обласному центрі обросла вербами. Верба опини" лася на опорах єдиного мосту, що дав тріщини і порушив зв’язок міс" та з мікрорайоном Пасічна, де мешкає 30 тис. чоловік, перервав сполучення Івано"Франківськ— Львів—Тернопіль. Масова забудо" ва обласного центру призвела до зникнення кількох потічків на водо" розділах мікрорайону Пасічної, що теж сприяло затопленню. Якість будівництва мостів ні" кудишня. Понад половину спо" руджених після 1969 р. знесено або вони аварійні. Серед них міст на Пасічну, Галицький, Чер" ніївський, Драгомеричанський, які разом коштують понад 150 млн гривень. Без укріплення й ремонту навіть невеликі повені їх зруйнують. Є сенс запросити фахівців з Австрії чи Швейцарії, де гірські мости стоять віками. Багато заліз" ничних мостів у нас ще австрійській польські. А ми будуємо нашвид" куруч, до наступної повені. Змінюється влада, але проду" маної системи не було. Після по" вені кілька років щось роблять, а потім все завмирає… Порівняно з попередніми пове" нями держава, може, вперше по" вернулась обличчям до людей. Од" нак контроль потрібний, щоб гро" мадяни не скаржилися на місцеву владу, яка несе відповідальність. Якщо дотримуватимемося просвітянського гасла “Свій до свого по своє”, то й громада ста" не силою, і все налагодиться. Своїми варварськими діями ми накликаємо потопи, які відбира" ють життя, кошти і викликають страждання простого люду.
“Своїми варварськими діями ми накликає+ мо потопи, які відбирають життя, кошти і викликають страждання простого люду”. · p. 8página original ↗

ГАРЯЧА ТЕМА

Степан БОЙКО, м. Івано"Франківськ ДРУГИЙ ПОТОП НА ІВАНО-ФРАНКІВЩИНІ Перший я пережив у Калуші 1969 року. Про його катастрофічні наслідки радянська влада не ін" формувала. Я був тоді активістом профспілки Калуського хіміко"ме" талургійного комбінату. Із 17"ти" сячного колективу загинуло п’яте" ро працівників, похорон відбував" ся за рахунок підприємства, за знесений повінню дім держава виділяла 5 тис. карбованців. Знаю, що кілька колгоспних ферм попливло. Підтоплений був Ка" луш, Івано"Франківськ (перші по" верхи вул. Набережної від річки Бистриці були у воді, знищено міст в Івано"Франківську і понад сто в області). І до повені 2008 року низка проектів, виконаних згідно з постановою уряду УРСР і обласної ради, залишилася на па" пері. Це мости, дамби, об’їзні до" роги в Галичі, Івано"Франківську, Калуші. Не розв’язано досі проб" леми “порохових бочок” — двох накопичувачів солоної води єм" ністю 1 млн м3 у Калуші. Лише завдяки тому, що виробництво ка" лійних добрив не працює 15 років, рівень води в цих накопичувачах піднімався повільно і дамби вит" римали. Але якщо таке лихо ста" неться ще, то Калуш може опини" тися під солоною водою принай" мні на 1—1,5 метра. Небезпечне звалище шлаків Бурштинської теплової станції не" подалік села Поплавники: трия" русна дамба заввишки 6—8 мет" рів над рівнем села тримає 250 тис. м3 води з пилоподібними шлаками. Дамба в багатьох міс" цях дренує, її латають уже 30 ро" ків. Про ці небезпечні об’єкти зна" ють в ОДА, в уряді, але після пер" шої повені коштів не вистачило, і ніхто про це тепер не згадує. Як заявив голова ОДА Микола Палійчук та голова обласної ради Ігор Олійник, нині намагаються зробити всебічний аналіз причин і наслідків такої трагедії. Найдужче вразили наведені факти хронічно" го невиконання урядово"держав" них зобов’язань з ліквідації нас" лідків попередніх стихійних лих на Прикарпатті. Із запланованих 137 млн грн за останні десять років виділили лише 37 млн, які надхо" дили десь наприкінці року. Втім, навіть частина цих коштів пішла за нинішньою водою. Голова ОДА навів приклади будівництва мос" тів у селах через гірські річки, у яке вклали кілька мільйонів гри" вень, а завершити його не було за що. Залишилася купа залізобето" ну — і все треба починати наново. Дуже мало виділяли коштів на будівництво дамб, зміцнення бе" регів річок, виправлення й очис" тку русел. Якби це зробили, руй" націй було б менше. Ніхто не ставить під сумнів кваліфікацію і саможертовність бійців МНС, що прийшли на допо" могу людям, на яких чигала смер" тельна небезпека. Але їхня діяль" ність на підтопленій Івано"Фран" ківщині продемонструвала, що в українських рятувальників обмаль відповідної техніки, зокрема їхні плавзасоби виробництва 60"х ро" ків минулого століття — допотопні артефакти, а не сучасні агрегати, здатні долати стрімку течію чи ма" неврувати між деревами або на" півзатопленими будинками. Не краща справа з гелікоптерами, які є в розпорядженні МНС. Для по" рятунку людей від повені вони не" безпечні. Ґвинти цих гелікоптерів просто збивають з ніг людей. Че" рез таку повітряну круговерть уто" пилося двійко дітей на Снятинщи"
“Своїми варварськими діями ми накликає+ мо потопи, які відбирають життя, кошти і викликають страждання простого люду”. · p. 8página original ↗

ЖИВЕМО ВІД ПОТОПУ ДО ПОТОПУ В ТРИВОЗІ

Шість лісових областей України (Вінницька, Івано-Франківська, Закарпатська, Львівська, Тернопільська та Чернівецька) гоять рани після катастрофічної повені 23—27 липня 2008 року, в якій загинуло 30 осіб, підтоплено 40 тисяч будинків. Зруйновано громадські будівлі, лінії електропередач, транспортну інфраструктуру. Лихо не пошкодувало свійської худоби, сільськогосподарських угідь. Президент України оголосив надзвичайний стан у цих областях, визначено тримісячний термін на ліквідацію повені, Верховна Рада виділила 5,8 млрд гривень. Навіть за моєї пам’яті це вже не перше стихійне лихо. ні (з тих п’яти малюків, які загину" ли внаслідок стихії). Коли до групи дорослих та дітей, які рятувалися на одному з дахів, наблизився ґвинтокрил з опущеною драби" ною, то найменші не втрималися й попадали в розбурхану течію. Дехто загинув, не дочекав" шись допомоги (на Покутті). Люди сіли в човен, але течія його пере" кинула. Загиблих не повернеш, їх двадцять двоє. 398 населених пунктів підтоплено, вщент зруй" новано 350 осель, понад 1 100 км автошляхів, знесено або пошкод" жено 482 автомобільні та 530 пі" шохідних мостів, відселено 10 ти" сяч осіб. Найтяжча ситуація була в Косівському та Верховинському районах, де відрізаними від землі опинилися 70 сіл. Загинуло 40 тис. га посівів, збитки аграріїв — 143 млн гривень. ПРОБЛЕМИ НИНІШНЬОГО ПОТОПУ — В МИНУЛОМУ Під час повені після війни 1948 року селяни рятувалися са" мотужки, правда, допомагали ро" дичі. Саме з допомогою родини пережили біду. Про велику повінь у Галичині мені розповідав 1948 року дідусь Гнат. Вона була під час Першої світової вій" ни і призвела до знищення лісів, порушення русел рі" чок. Проте австрійський уряд, а з 1918 року поль" ський збудували мости, по" над 50 км каналів. Усі цісар" ські й польові дороги мали водовідвідні фоси (рови). Масиви полів, сінокосів, пасовищ мали низку фосів, які відводили воду в річки. У кожному селі був інспектор з фосів. Під його керівниц" твом кожний двір мав кіль" кадесят днів відпрацювати на громадських роботах з ремонту мостів та утриман" ня фосів. Біля дворів, полів селяни утримували рови в належному стані. Вирубування навко" лишніх лісів карали кримі" налом. Сушняк збирали в лісах під наглядом лісників. Ніхто не міг зліквідувати ані найменшої річки на полі чи при садибі. На Львівщині до меліоративних робіт долучалася в 20—30 роках ХХ ст. “Просвіта”. Саме її коштом виго" товили проект і толокою викопали канал Ганачів—Західний Буг зав" довжки понад 13 км. Радянська влада все зруйну" вала. Колективізація, переселен" ня українців до Сибіру занехаяли землю. Вирубка лісів, горе"меліо" рація, розорення пасовищ і луків знищили канали, річечки (змен" шилась кількість риби, водоплав" них птахів). Почастішали повені. ПОВІЛЬНА СМЕРТЬ ЛІСОВОЇ ОБЛАСТІ Під час Другої світової війни німці масово вивозили ліс. На від" будову народного господарства УРСР після війни з Карпат вивезли кілька мільйонів кубічних метрів лісу. Дуб, бук ішов на будови пор" тів Одеси, військових баз. Сьогодні площа лісів нашої області складає понад 40 відсот" ків загальної площі. Це найбільша лісова область. Після повені 1969 року з Сибіру почали завозити де" ревину на виробництво меблів та індустріалізацію Івано"Франків" кові заготовки йдуть у Європу і на" віть на Близький Схід і в США. Ко" румпована влада (лісники, сіль" ські голови, ДАІ) бореться з краді" ями про людське око. Багато держслужбовців пов’язані з при" хованою торгівлею лісом. Ліс ви" возять уночі хитрощами (приси" пають каменем, землею тощо). Ін" тенсивна забудова області вима" гає чимало лісу, на цьому зароб" ляють крадії, з якими пов’язані ті, хто виготовляє столярні вироби в області й за її межами. Івано"Франківщина — турис" тичний край. Мальовничі краєви" ди, малодоступні ліси й села ста" ють зонами відпочинку “зеленого туризму”, господарі якого роз" ширюють свої бази. Тисячі ско" робагатьків віднедавна вибудо" вують палаци, яких не мали тут майновиті родичі Габсбургів і По" тоцьких. Та й “міні"парки” у них чималенькі. Ярема"Дора, Ямна ще десять років тому мали кілометрові рови, а зараз там все злилося в єдину п’ятнадцятикілометрову забудо" ву. До слова, ці хороми розташо" вано біля Прута і його приток. Це тиск на природу, знищення лісу. Державні лісгоспи ще так"сяк контролюють ситуацію і садять
“Запроваджене в СРСР на державному рівні руйнування моралі породило патологічні явища ”. · p. 9página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

маневруючи двома станція" ми, перекидаючи гігантські маси води з одного водос" ховища в інше. Окреме і ще не з’ясоване питання — нас" кільки це вигідно економіч" но, враховуючи величезні затрати на такі станції. Але крім того, йдеться в заяві Національного екологічного центру України, “ніхто не по" рахував вартість безпово" ротно знищених у процесі будівництва природних ре" сурсів та історико"культур" них цінностей, рекреаційних ресурсів”. Передбачаю, що од" разу з’являться супро" тивники в опонентів ГАЕС. Принаймні на “круглому столі” йшлося про “енергетичне лобі”, готове проштовхувати будь"які проекти. Тож бу" дуть і аргументи за ГАЕС. Насамперед згадають про “енергетичну безпе" ку” чи енергозабезпе" чення держави, про те, що треба нарешті вири" ватися з енергетичного зарубіжного рабства. Тай “рекреаційні ресурси”, а тим більше “історико" культурні цінності” для деяких прагматиків — сентимент, порожній звук. На часі серйозна суспільна дискусія дов" кола ГАЕС. Повертаючись до теми повені в Західній Україні, яна “круглому столі” запитав екологів: чи стало це лихо застереженням щодо недо" пущення схожих лих в інших точках? “Не стало” — була коротка й, на жаль, невесе" ла відповідь. І назвали кіль" ка потенційних небезпек. Одна з них — величезні пок" лади нічиїх отрутохімікатів в аграрному секторі. Один з екологів додав, що водна стихія дісталася й до цих “бомб уповільненої дії”, по" декуди затопивши склади з пестицидами. Вони, мабуть, уже пливуть у море… ГАРЯЧА ТЕМА
“Запроваджене в СРСР на державному рівні руйнування моралі породило патологічні явища ”. · p. 9página original ↗

СПЕКУЛЯЦІЇ НА ТЛІ КАТАКЛІЗМУ

Галина ЛЕВИЦЬКА, член Національної спілки журналістів України, м. Київ У часи радянської імперії комуністичні дія" чі природі постійно шкодили, прагнучи пос" тавити її собі на службу. А тих, хто наважувався звертати увагу на згуб" ність таких дій, переслі" дували. Промовистий приклад — доля Миколи Руденка. Він прийшов до правозахисту, бо від" чував потребу розумно поводитися з приро" дою. І нині при владі ви" хованці комуністичної бюрократії, колишні хлопці"комсомольці, які після чорнобильської аварії шокували світ своїми заявами, що Чорнобиль та його зо" на стануть безцінним плацдармом для науки. Чи люди з такою філо" софією спроможні пе" рейматися екологічним станом Карпат та при" леглих реґіонів? Як стверджують екологи, вирубування карпатського лісу при" звело до нечуваного досі нещастя. Раніше листопадову повінь 1998 року в Закарпатті вважали повінню століт" тя. Нинішня за масшта" бами значно перевищи" ла попередню трагедію. Запроваджене в СРСР на державному рівні руйнування моралі породило патологічні явища. Наприклад, є люди, що не були в Чор" нобилі, а користуються чорнобильськими піль" гами. Тож, можливо, знайдуться охочі й на тій біді погріти руки, тим паче, що після засідан" ня позачергової сесії Верховної Ради сума відшкодувань, яку нада" ють жертвам повені, значно збільшилася. За словами пре" м’єр"міністра України, нині для уряду першо" чергове завдання — не лише компенсація втрат, а й запобігання ситуаціям, як ця повінь. Тому потрібно створю" вати систему гребель, водозагород. І лише люди без елементарної моралі можуть казати, що ці наміри — дешева самопропаганда на тлі горя десятків тисяч лю" дей. Однак про знижен" ня темпів вирубки лісів та про їхнє самовіднов" лення говорили і після повені 1998 року. Однак нічого не зробили. Хто це проігнорував, мав би сказати українцям ни" нішній уряд. Багато країн подали руку допомоги україн" цям у їхній біді: Польща, Канада, Литва, США, долучилися європей" ські організації. З усіх реґіонів надходить гу" манітарна допомога. Проте є інші явища. На Буковині, у Новосе" лицькому районі, де найбільше затоплено сіл, виявлено випадки спекуляції під час про" дажу ґумових чобіт. За" вищують вартість хар" чових продуктів в інших постраждалих районах краю. У зоні повені по" ряд із рятувальниками змушені працювати та" кож мобільні групи, зав" дання яких — ловити осіб, що спекулювати" муть товарами у пос" траждалих районах Бу" ковини.
“Запроваджене в СРСР на державному рівні руйнування моралі породило патологічні явища ”. · p. 9página original ↗

ЕКОЛОГИ Б’ЮТЬ ТРИВОГУ

Петро АНТОНЕНКО Повінь в Західних реґіо" нах та її катастрофічні нас" лідки не можуть залишити байдужою громадськість, вже відучену покладатися лише на державні інституції. Неповороткість, бюрокра" тизм, а то й корупція цих ус" танов нікуди не зникли, нав" паки, у кризових ситуаціях можуть ще й зростати. Тому контроль громадськості за подоланням наслідків стихії не зайвий. Таким був лейт" мотив “круглого столу”, який відбувся днями в Києві у Національному екологічному центрі Ук" раїни. Справді, кому ж, як не екологам, бити на сполох? Людям, які не раз попереджали про реальні загрози стихії, що нині прагнуть не до" пустити повторення тра" гедії. Ось чому так тісно було у залі інформагенції “Новини”. Перед присут" німи виступали керівни" ки Центру Віктор Мель" ничук, Ярослав Мовчан, інші відомі екологи. В оприлюдненій Зая" ві Національного еколо" гічного центру України було названо глобальні, хронічні причини цих та схожих катастроф. Це, на" самперед, відсутність у дер" жаві виваженої екологічної політики (до слова, в пору" шення міжнародних зо" бов’язань України), тоталь" не недотримання природо" охоронного законодавства з безвідповідальністю вин" них, а також тривала криза управління у природоохо" ронній сфері. Та й профіль" не міністерство, яке в циві" лізованих країнах — потуж" на й авторитетна структура, у нас, на жаль, вважають третьорядним відомством. Наслідки більш ніж сум" ні, якщо повернутися кон" кретно до цієї катастрофи. Ів Заяві Центру було спрог" нозовано значно більшу, ніж влада називає (на кілька мі" льярдів) цифру коштів, пот" рібних на подолання наслід" ків стихії, особливо довго" тривалих. Між тим, хоч як це дивно, навіть в такій ситуації в дер" жаві й далі “проштовхують” досить дивні й сумнівні проекти. Такі, що, по"пер" ше, поглинатимуть немалі кошти, які мали б піти на “латання” екологічних “ді" рок”, а по"друге, досить не" передбачувані в сенсі нових стихійних лих. Ідеться, зок" рема, про будівництво так званих ГАЕС, яке досить різ" ко оцінили на “круглому сто" лі” і в Заяві Центру. Однак низка цих ГАЕС вже діє або їх споруджують саме в зо" нах, щойно охоплених сти" хійним лихом. Що таке ГАЕС? Щодо них цього року вже відбулися два громадські слухання — в травні у столиці й у червні у Миколаєві (про Ташлицьку ГАЕС). Не вдаючись у науко" во"технічні подробиці, заз" начимо, що ГАЕС — це гідро" акумулююча електростан" ція, тобто посестра гідрое" лектростанції. Історія ще розсудить, що то було, почи" наючи від Дніпрогесу на ве" ликих будовах комунізму, зокрема й найбільших у світі сибірських та, що для нас суттєвіше, — на водній арте" рії України Дніпрі. Тоді каза" ли, що це джерело майже “дармової електрики”, але в багатьох країнах до нього ставляться досить насто" рожено, принаймні, обереж" но. Не завадило б це і нам, в Україні, з її рівнинними річ" ками, “рукотворними моря" ми”, з якими ще доведеться мати справу. Тож ГАЕС буду" ють поруч, у комплексі з дію" чими ГЕС, для начебто раці" онального виробництва й використання електрики —
“Запроваджене в СРСР на державному рівні руйнування моралі породило патологічні явища ”. · p. 9página original ↗

ЗАКАРПАТТЯ ЗНОВУ ЗАЛИВАЄ

Через сильні суботні зливи вода підтопила будинки й домогоспо" дарства Ужгорода, Чопа й чотирьох районів об" ласті. В обласному центрі під водою 24 вулиці, де" сятки будинків і садиб, така сама ситуація в ра" йоні, місті Чоп, чотирьох селах Перечинського, одному селі Свалявсько" го й одному Міжгірсько" го районів. Зсувом пе" рекрито дорогу між Но" воселицею й Лісковцем. МНС проводить тут від" новлювальні роботи — з більшості господарств і будинків воду вже відве" дено, автосполучення відновлено. Постражда" лих немає. За повідомленням МНС України, триває другий етап ліквідації надзвичайної ситуації, що склалася через по" тужні повені в Західній Україні наприкінці липня. Досі підтоплено 15 бу" динків у шести селах, без водопостачання од" не село, два — без елек" трики, без газу — 36.
“Запроваджене в СРСР на державному рівні руйнування моралі породило патологічні явища ”. · p. 9página original ↗

ДОПОМОЖЕМО ПОСТРАЖДАЛИМ ВІД ПОВЕНІ

Через сильні зливи постраждали Вінницька, Івано"Франківська, Закарпатська, Львівська, Тер" нопільська й Чернівецька області. Повінь призве" ла до людських жертв. Десятки тисяч українців за" лишилися без даху над головою та засобів для проживання. Світовий Конґрес українців вислов" лює глибоке співчуття всім нашим братам і сес" трам, які постраждали від цього стихійного лиха. Люди гостро потребують гуманітарної допомо" ги для подолання наслідків. Не залишаймося бай" дужими до горя наших співвітчизників та допоможі" мо їм своїми пожертвами. Ми повинні бути разом, допомагати одне одному. Тому Світовий Конґрес українців і Світова Рада Суспільної Служби організовують широку акцію до" помоги. Звертаємося до всіх наших громадських установ, церков та до кожного українця в діаспорі допомогти жертвам повені. Кошти збирають: — у США: Злучений Українсько-Американський Допомоговий Комітет; — у Канаді: Суспільна Служба Українців Канади (чеки виписувати на “Pomich Ukraini”); — у Великій Британії: Союз українців Великої Британії. Аскольд ЛОЗИНСЬКИЙ, президент СКУ Оля ДАНИЛЯК, голова СРСС
“Хор — унікальне явище у мистецькому світі України, яке за тембровим забарвлен+ ням нагадує акварелі Катерини Білокур”. · p. 10página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

ли б на цього чоловіка: стрункий, високий на зріст молодик, одягнений наопаш у світло"ко" ричневий плащ, що так пасує до його смагля" вого обличчя. Смолистий чуб хвацько звисає над високим чолом. Якби мені в ту мить сказа" ли, що йому незабаром виповниться кругла дата, то не повірив би: досить глянути на лю" дину, яка зійшла зі сходинки потяга на перон, щоб переконатись у тому. Тут, в Одесі, минули студентські літа Ав" дієвського. Тут навчався, сюди часто повер" тається подумки. Були зустрічі з викладачами Державної консерваторії імені А. Нежданової, прогу" лянки Дерибасівською, розмови з випадко" вими зустрічними, відвідини книгарень… А вже потому, ввечері, коли вгамувалося натомлене місто і в готелі зосталися із Маестро, я й запитав у нього: — Анатолію Тимофійовичу, як Ви прийшли до Українського народного хору? — Почалося все з 1962 року, коли роз" формували Поліський народний хор “Льонок”, який я створив 1950"го студен" том Одеської консерваторії, учнем тала" новитого хормейстера і педагога Костян" тина Костянтиновича Пігрова. Трапилося це так. На якійсь із нарад М. Хрущов промовив: “Щось багато нині розвелось усіляких колективів. Чи не до" сить співати і танцювати за державний кошт?” І цього було достатньо, щоб в Ук" раїні почали, м’яко кажучи, “реорганізо" вувати” мистецькі колективи. У Росії — жодного. Так само “реорганізували” у “малі ансамблі” Тернопільську, Харків" ську, Дніпропетровську, Одеську хорові капели, Черкаський і Поліський народні хори, останнім я керував. Тоді я відмовив" ся очолювати так званий “реорганізова" ний” хоровий ансамбль і відразу опинив" ся серед перших радянських безробіт" них, що призвело до скрутного матері" ального становища моєї сім’ї. Під час пе" ребування в Житомирі мені подзвонив Григорій Гурійович й попросив приїхати до Києва, мовляв, є серйозна розмова. Погодився. Мене тепло зустріли. Гри" горій Верьовка поводився, як батько. По" руч — Елеонора Павлівна Скрипчинська. Саме тоді він запропонував роботу в хорі спочатку як помічника"асистента, а зго" дом — керівника колективу, мотивуючи тим, що вже погано почувається. Це був січень 1963 р. Григорій Гурійо" вич доручив мені керувати хоровою студією. Та, на жаль, не пощастило довго попрацювати, бо Черкаський народний хор залишився без керівника, й мініс" терство культури зажадало від мене очо" лити цей колектив, попри категоричний протест Г. Верьовки. Відтоді й почалося. Ме" не викликали до міністра культури Р. В. Ба" бійчука, і після чергової розмови я змушений був їхати до Черкас. Правда, і там не довело" ся довго попрацювати — всього рік, хоч ко" лектив був напрочуд злагоджений, люди за" кохані в українську народну пісню. А вже 1964 року, по смерті Григорія Гурі" йовича й після чергових розмов у міністерстві культури, Раді Міністрів, ЦК КПУ 5 березня 1966 р. мене призначили художнім керівни" ком"диригентом Державного українського народного хору. Із перших днів почалася ко" пітка робота з оновлення творчого складу ко" лективу, набору молодих співаків, музикантів. А цей процес, як відомо, відбувається не без" болісно, адже літні виконавці, які віддали лю" бов і серце колективу, але не мали музичної освіти, змушені були залишити хор. До хору зарахували найкращих молодих виконавців зі студії, інших колективів. А через кілька місяців ми з новою концертною програ" мою вперше виїхали на гастролі до Корей" ської Народної Республіки (1966). Наступного року нас запросили в Мексику, згодом — у Монреаль, на “Експо"67”. У Канаді преса ви" соко оцінила хор і нас тепло зустрічали земля" ки. Всього було: й усмішки, і сльози радості. Тоді для нас і відкрилися вперше трагічні сто" рінки нашої історії. На концертах не раз пе" ресвідчувалися в любові канадських українців до Батьківщини, бачили, як впливає україн" ська народна пісня на людей, тим більше, на земляків. Те словами передати неможливо. Згодом — гастролі у Франції, Іспанії, Португалії, країнах Латинської Америки. …Тож чи доводилося вам бачити людину, що їде на побачення з юністю? Ні? Тоді вва" жайте, що вам не пощастило. ЮВІЛЕЙ
“Хор — унікальне явище у мистецькому світі України, яке за тембровим забарвлен+ ням нагадує акварелі Катерини Білокур”. · p. 10página original ↗

МІНІ-ЕНЦИКЛОПЕДІЯ МИСТЕЦЬКОГО ЖИТТЯ

Галина СТЕПАНЧЕНКО, заслужений діяч мистецтв України Побачила світ нова книжка відомого українського письменника, театрального критика і хореографа, головного редакто" ра “Української музичної газети”, заслуже" ного журналіста України, лауреата премії в галузі театрознавства і театральної крити" ки Володимира Корнійчука “Роздуми про театр, музику, літературу” (К., “Фенікс”, 2007, 320 стор.). Ця робота вражає широ" ким охопленням різноманітних мистець" ких явищ, які автор спостерігав упродовж 35 років своєї творчої діяльності. Тут зібра" но всі статті автора, які він друкував у збір" ках та в періодиці різних років. Гортаючи сторінки цієї своєрідної ен" циклопедії мистецького життя України дру" гої половини XX—початку XXI століття, ми" моволі занурюєшся в цікаві події тих часів, зустрічаєшся з непересічними особистос" тями, які є окрасою української культури. Марії Заньковецькій виділено особли" ве місце в дослідженнях Володимира Кор" нійчука. Його оригінальне театрознавче есе з глибоким науковим аналізом “Ave Маrіа! або Психологічні особливості актор" ської творчості Марії Заньковецької” роз" криває читачам творчу лабораторію гені" альної української актриси. В розділі “Театр” автор аналізує режи" серські роботи Миколи Мерзлікіна, Валерія Пацунова, Віктора Гірича, акторські роботи Ади Роговцевої, Богдана Ступки, Юлії Тка" ченко та інших. Дуже вдалі сторінки при" свячено творчості Київського державного академічного театру юного глядача на Лип" ках. Володимир Корнійчук кілька десятків років свого творчого життя присвятив дос" лідженню особливостей діяльності цього творчого колективу. Вистави, режисерські роботи, акторські дебюти — ніщо не лиши" лось поза увагою театрознавця. Його ре" цензії влучні й завжди дають об’єктивну оцінку театральному явищу. Розділ “Музика” сповнений любов’ю автора до української народної пісні й до найкращого хорового колективу сучаснос" ті — Національного хору імені Григорія Ве" рьовки та його видатного керівника, Героя України, академіка Анатолія Авдієвського. Ці сторінки найпоетичніші в книжці. В них відчувається багаторічне занурення автора в творчість Авдієвського і його хору. Зі сторінок розділу лунають голоси Олександра Кошиця, Нестора Городовен" ка, Василя Авраменка, Павла Муравського, Лесі Дичко, Євгена Станковича, Євгенії Мі" рошниченко, Миколи Кондратюка, Ніни Матвієнко та інших. Цікаві розповіді про цих талановитих людей переплітаються зі змістовними інтерв’ю з тими, хто був поруч з відомим письменником і журналістом. Книжка “Роздуми про театр, музику, лі" тературу” Володимира Корнійчука цінна для нас тим, що передає особисті вражен" ня автора від зустрічей з видатними мит" цями України. Поєднання власних розду" мів з думками героїв його нарисів і ство" рюють ту духовну атмосферу авторських нарисів, яка впливає на читача як ковток джерельної води з колодязя невичерпної народної культури. Розділ книжки “Література” знайомить читача з розповідями Володимира Корній" чука про творчість відомих українських письменників Степана Руданського, Олек" сандра Ковіньки, лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка Олександра Сизоненка, Валерія Шевчука, Миколи Він" грановського, Петра Перебийноса, Михай" ла Слабошпицького та інших. У цих статтях перед читачем розкриваються самобутні риси сучасної української літератури. Книжка Володимира Корнійчука багата на світлини, деякі з них друкують уперше (близько двохсот фотографій). Вітаємо автора з цікавою книжкою, яка висвітлила читачеві мистецькі події мину" лого і сучасного бурхливого суспільного життя України. Вона подала портрети мит" ців, які присвячують життя духовному роз" квіту нашої країни.
“Хор — унікальне явище у мистецькому світі України, яке за тембровим забарвлен+ ням нагадує акварелі Катерини Білокур”. · p. 10página original ↗

НОВЕЛИ ПРО АНАТОЛІЯ АВДІЄВСЬКОГО

Володимир КОРНІЙЧУК — І то було незабутнє, неповторне творче спілкування, яке відбулося, вважаю, не ви" падково, — між мною як композитором і Ана" толієм Тимофійовичем Авдієвським як дири" гентом"виконавцем, — навдивовижу лагідно (бо вимова у неї така, наче Отче Наш читає чи сповідується), з ангельсько"оксамитовим тембром сказала мені невеличка на зріст, повновида, з розкішними чорними кучерями, народна артистка України, композитор, лау" реат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка Леся Василівна Дичко, коли ми з нею всілися за довгий"предовгий стіл у кабінеті Націо" нальної спілки композиторів України, де Леся Василівна обіймає почесну посаду секре" таря спілки, і від якої щойно вийшов один із численних відвідувачів, аматорів"компо" зиторів, який доволі довго і настирливо доводив їй, що його музика таки чогось варта… — Але хоч і була моя творча спів" праця з ним нетривалою, — продовжува" ла Леся Василівна, — зате вона відбула" ся, — і це важливо! — з ласки Божої, про яку я мріяла впродовж життя. І яка стала" ся порівняно недавно, а саме 30 жовтня 1999 року, коли в Національній музичній філармонії святкували моє шістдесятиліт" тя і проходили концерти “Київ"музик" фесту”. Так"ось, на одному з них і прозвучала частина моєї хорової опери “Золотослов” у виконанні Національного хору ім. Г. Ве" рьовки під орудою академіка Анатолія Ав" дієвського, зосібна “Плач”, або “Плач дів" чини” — саме таку назву має ця частина опери. Тож на цьому концерті хор заспівав ще й невеличку комедійну частинку"сценку із весільних пісень опери, а ще — фінал “Ой дзвонкеє деревце”. І хор виконав це блис" куче, якось по"народному соковито, бар" висто, урочисто, де були і “видумка” хор" мейстера, і жарт, і величезна режисер" сько"постановочна його робота як дири" гента. А в цьому творі таки є де “розверну" тися”, “розігнатися”, “розгулятися”, ос" кільки в його основу покладено тексти дох" ристиянської доби. Отже, Анатолій Тимо" фійович, на мою думку, досить цікаво, ори" гінально й своєрідно потрактував мій за" дум саме цих частин опери “Золотослов”. Тому твір мав у слухача великий успіх. Цікаво, що задовго до згаданого кон" церту мою оперу “Золотослов” виконува" ло чимало інших академічних колективів, приміром, “Хрещатик”, “Орейя” тощо. Але так, як зумів виконати Національний заслужений академічний український на" родний хор ім. Г. Верьовки, вдалося впер" ше — мій твір так ще не звучав. І це, ма" буть, не випадково, бо й окремі фраґменти, і сама опера припали до душі й диригентові, й артистам хору. Та й сама я у творчості давно тяжію до фольклорних витоків, тому й споді" ваюся, що мою акапельну оперу “Золотос" лов” колись таки повністю виконає хор. Хор — унікальне, неповторне явище у мистецькому світі України, як і у світовій му" зичній культурі загалом — за складом, за звучанням, за тембровим забарвленням на" гадує акварелі Катерини Білокур або ж кар" тини Марії Приймаченко з дивовижним, фантастичним і неповторним світом тонів, напівтонів і відтінків. А наш Анатолій Тимофі" йович — ще й своєрідний філософ у хорово" му мистецтві — художник, що поєднує яск" раві риси диригента і філософа"митця, яко" му притаманне оригінальне бачення світу. А ще він має просто вражаючі організаційні здібності. До того ж, неабиякий оратор, оп" тиміст із тонким почуттям гумору, вміє роз" веселити і згуртувати людей у міцний мис" тецький колектив, творчо запалити їх. Зверніть увагу, який він композитор! Його “Колискову” на слова Лесі Українки, твір яск" равий, талановитий, виконує чимало різних хорових колективів. Тож люблю його твор" чість і унікальний хоровий колектив, який очо" лює А. Авдієвський. У репертуарі хору не ли" ше народні, духовні, а й академічні хорові тво" ри, не цурається він й сучасної хорової музи" ки. І те, що Національний хор створив свого часу разом із композитором Євгеном Станко" вичем фольк"оперу “Цвіт папороті”, було про" ривом у нову музичну сферу, бо досі жоден із народних хорових колективів нічого схожого не виконував. Приміром, хоч естонські акаде" мічні хори професійно виконують твори Тор" міса і його численні обробки народних пісень, але ж не фольк"оперу! А тут — Національний народний хор ім. Г. Верьовки і раптом — фольк"опера! Тому не дивно, що за Радянського Союзу цей твір прозвучав, як вибух, як справжнє ху" дожнє відкриття. Інша річ, що невігласи від мистецтва таки зуміли “затінити”, “прикрити” його звучання на певний час, як і виконання самої фольк"опери “Цвіт папороті”. Але ці не" вігласи ніколи не зуміють прикрити чи затіни" ти щедрої, буйної, багатої і навдивовижу ме" лодійної української народної пісні. МАЕСТРО (Fortissimo) Гадаю, переважна більшість читачів “Укра" їнської музичної газети” знає історію хору, ко" ли його очолив головний диригент Анатолій Авдієвський. Та не всі поціновувачі таланту Маестро знають, як він прийшов у колектив. Тож на початку — невеличкий екскурс у минуле. Напровесні нинішнього року (1993. — Авт.), коли відбувався реґіональний тур Все" українського конкурсу хорових колективів імені М. Леонтовича, мені поталанило побу" вати у складі журі конкурсу, яке очолював го" лова Всеукраїнської музичної спілки Анато" лій Авдієвський, в Одесі. Чи доводилося вам бачити людину, яка їде на побачення з юністю? Ні? Тоді вважайте, що вам не пощастило: я бачив дивовижної вроди обличчя людини, яка, перевтілившись, стала юною. Мовби вдруге народилась: осяя" ні очі палали молодечо. Тепла усмішка зігрі" вала кожного, хто дивився на обличчя. І щось невловиме, загадкове іскрилося в очах. А що — збагнути не можна. Таким я побачив Маестро, приїхавши в місто його юності — Одесу. Ви лишень гляну"
“Він освітив на століття шлях до жаданої волі та незалежності…” · p. 11página original ↗

ШЕВЧЕНКІАНА

Валентин Іващенко з 1996 року проводить українські вечорниці, на яких виступають відо" мі артисти з Києва, Москви, Кубані. Величез" ний успіх мав заслужений артист України Ге" оргій Кузовков, соліст Санкт"Петербурзького оперного театру, особливо коли виконував “Реве та стогне Дніпр широкий”. Йому підспі" вував увесь зал. На “Вечорницях у Валентина” художниця Оксана Іващенко організовує вис" тавки народно"прикладного мистецтва, а Ма" рія Іващенко успішно господарює. Черговій річниці перепоховання Кобзаря свій вечір “Збирай своїх дітей, родино” присвятила творча група: поети Анатолій Самійленко з Києва і Микола Жигло з Петер" бурга та улюбленець публіки композитор Валер’ян Стратуца, автор музики на слова Шевченка “На вгороді коло броду”, “Круг містечка Берестечка”, “Безталанна я”, інших чудових пісень. Валер’ян Стратуца родом із села Михай" лівки Ямпільського району на Вінниччині, зі співучої сім’ї: співали батько й мати, чотири материних сестри, кохаються в музиці два рідні брати. Але лише Валер’ян отримав про" фесійну музичну освіту — 1967 року закінчив Тульчинське музичне училище і присвятив се" бе музиці та військовій справі. Це як два кри" ла: працював техніком"інструктором у Ломо" носовському військовому авіаційному техніч" ному училищі, а баян, акордеон стали його постійними друзями. Написав десятки пі" сень, мав багато творчих вечорів. Він лауреат Всеросійських конкурсів та фестивалів. А го" ловне — його надзвичайно люблять слухачі за ліричність, людяність і, звичайно, талант. Популярні в Петербурзі українські зем" ляцтва, які співпрацюють із Національно" культурною автономією. Особливо діяльні — Полтавське (голова Михайло Волик), Ромен" ське (голова Валерій Зеленський) та До" нецьке (голова Сергій Лісовський). На жаль, з різних джерел надійшла інформація — земляцтва розрізнені, як каже один із керів" ників, “діаспора має такий самий розподіл, як і Україна. Тільки тут це відчувається ще гостріше”. Звичайно, кожне земляцтво щось ро" бить, зокрема, для свого реґіону. Наприк" лад, Роменське земляцтво особливо перей" мається місцевою культурою Ромен, допо" магає педагогам, працівникам музеїв, тала" новитим дітям: проводить конкурси, дитячі фестивалі, спонсорує збірники творів тала" новитих дітей. А також підтримує земляків, які хочуть здобути освіту в санкт"петербур" зьких навчальних закладах. Серед українців Петербурга чимало біз" несменів, працівників торгівлі та людей най" різноманітніших професій. Є й кафе в українському стилі, приміром “Барвінок”, “Пузата хата” тощо. Петербурзька діаспора могла б стати надзвичайно сильною, якби була злагодже" ною. Та, врешті, цього не вистачає й нашій державі, щоб реалізувати себе на повну по" тужність. Далі буде.
“Він освітив на століття шлях до жаданої волі та незалежності…” · p. 11página original ↗

З КОБЗАРЕМ У ДУШІ

Надія КИР’ЯН Українська народна казка “Мудра дів" чина” розповідає, як пан загадав дів" чині, щоб вона з’явилася до нього водночас не взута й не боса, не прийшла йне приїхала, з подарунком і без подарунка. Цей епізод пригадався, коли цього року ми відвідали Академію мистецтв у Санкт"Пе" тербурзі, де навчався Тарас Шевченко. Коли ми з головою Київського обласно" го відділення МО “Жіноча громада” Тама" рою Бігун прийшли до Академії й запитали, як потрапити до Меморіальної майстерні" музею Шевченка (відкритої 1964 року під час святкування 150"річчя з дня народження поета), музейний доглядач відповіла: “А во" на зачинена. Приходьте 9 березня, тоді й відвідаєте. Ви не пошкодуєте! Тут цього дня українців багато, вони в красивих націо" нальних костюмах і пісні співають, і танцю" ють, так цікаво! Правда, цього року кімнату ще раз відкривали, коли приїжджала деле" гація з Богуслава у зв’язку з ювілеєм їхньо" го земляка Івана Сошенка, також випускни" ка Академії”. Отже, кімната"му" зей, якою пишаються українці, нібито є і вод" ночас немає. А життя геніально" го поета тісно пов’яза" не як з Петербургом, так і з Академією мис" тецтв, яку він закінчив. Рада Академії надала йому звання академіка з гравіювання. Вже після заслання, з чер" вня 1858 року, він там жив і працював. Поет мешкав у приміщенні, яке мало одну кімнату, поділену на дві части" ни: антресолі й май" стерню. На антресолях стояли робочий стіл і ліжко. Внизу — май" стерня, з якої вузьки" ми тісними сходами можна було піднятися на антресолі. У цій кімнаті 10 бе" резня 1861 року поет помер, і в церкві при Академії його відспівали. Невже всією громадою не можна зроби" ти кімнату"музей доступною для відвідува" чів? Адже тих, хто цікавиться культурою, чи" мало не лише серед українців. На Смоленське кладовище, на відміну від музею, потрапили без проблем. Тут біля входу, поруч із церквою, вста" новлено камінь, на якому викарбувано на" пис: “Здесь 12 марта 1861 г. было первое за" хоронение Великого Поэта Украины Тараса Шевченко”. Біля нього постійно лежать кві" ти. Разом з нами пошанувати пам’ять поета прийшли українці з Миколаївської області. У Санкт"Петербурзі ім’ям Тараса Шев" ченка названо майдан, на якому за зібрані українцями кошти виготовлено і встановле" но пам’ятник генію роботи скульптора з Ка" нади Лео Мола. Перед пам’ятником на ка" мені українською та російською мовами ви" рубано напис: “Цей майдан 2001 року наз" вано на честь видатного українського поета і художника Тараса Григоровича Шевченка. Пам’ятний камінь встановлено 2003 року коштом територіальної громади м. Києва на честь 300"річчя заснування Санкт"Петер" бурга”. А щодо нашої петербурзької діаспори, то я переконалася: українці живуть із Шевченком у душі. Там існує Петербурзьке товариство ім. Т. Г. Шевченка, яке було ініціатором створення “Української національної культурної автоно" мії Санкт"Петербурга”. Разом із нею бере участь у багатьох просвітницьких заходах, значна частина яких присвячена Тарасові. Одна з найактивніших петербурзьких ук" раїнок Тетяна Лебединська видала книжки “Шевченківські місця Санкт"Петербурга”, де наведено приблизно сто місць, пов’язаних з іменем генія, “Санкт"Петербург і Україна”… З 2000 року щорічно організовує наукові конференції на цю тему. Тетяна Миколаївна народилася в Києві. У її родині завжди була творча, духовна атмосфера. В гостях у її батька, поета Миколи Шпака, були Максим Миколаївні вдалося організувати в будинку Гріна музей, куди приходило багато людей. Через ці проблеми поховати її біля Гріна заборонили. За вказівкою влади приїхали, забрали труну і поховали на пустирі метрів за 100 від кладовища. 22 серпня 1971 року, в день народження Гріна, близька знайома дружини письменни" ка Перлова та четверо студентів за ініціати" вою Віктора Костянтиновича уночі таємно викопали труну з Ніною Грін і перепоховали в сімейну могилу, як вона заповідала. Усі ці обставини змусили Віктора Кос" тянтиновича покинути Україну. Оселився в Петербурзі, де живе досі. З успіхом прово" дить екскурсії, люди захоплюються його прекрасними розповідями. Підготував екс" курсію “Шевченко в Петербурзі”. Від нього петербуржці та гості міста можуть дізнатися багато про найвидатнішого українського по" ета, побувати в місцях, пов’язаних з його життям і творчістю. Це, наприклад, Загородний проспект, будинок 8, на якому Меморіальна дошка з написом: “У цьому будинку в 1832—38 рр. мешкав видатний український поет, рево" люціонер"демократ Т. Г. Шевченко”. Тут, у будинку Крестовського, в квартирі В. Г. Ши" ряєва він мешкав і працював за контрактом у цього майстра малярського цеху. Літній сад, який Шевченко постійно відвідував, де 3 квітня 1836 року познайомився з Іваном Сошенком; ця зустріч круто змінила його долю. Анічкін палац на Невському проспек" ті біля Анічкіного мосту через Фонтанку. Тут відбувалася лотерея, у якій розіграли пор" трет В. А. Жуковського, написаний Карлом Брюлловим. За кошти, одержані за пор" трет, викупили Шевченка з кріпацтва (22 квітня 1838 р.). Васильєвський острів, 5 лі" нія, будинок Кастюріна, на якому меморі" альна дошка: “У цьому будинку 1840— 1844 рр. жив видатний український поет, революційний демократ Тарас Григорович Шевченко. Тут написано поеми “Сон”, “Гай" дамаки”. Це відома Академія мистецтв, ін" ші пам’ятні місця… Тепер Віктор Падалка готує екскурсію “Українці в Петербурзі, починаючи з XVIII сторіччя й донині”. Українців тут було багато: видатних і звичайних, прогресивних і зрад" ників свого народу, які за подачки, графські та князівські титули забували про Україну, допомагали її грабувати й руйнувати. Було тут багато дисидентів, тих, хто не сприймав комуністичної ідеології. Валентина Блащук керує нині україн" ським ансамблем “Сузір’я”. У кімнаті, де збирається ансамбль, на чільному місці пор" трет Шевченка, а пісні на його слова — пос" тійно в репертуарі. Рильський, Микола Бажан, Олександр Кор" нійчук, Андрій Малишко та інші класики. Нав" чалася спочатку у Львівському, потім у Ле" нінградському університетах, закінчила ас" пірантуру, 40 років викладала у ВНЗ Ленін" града. Кандидат філософських наук, доцент, член Національної спілки письменників Ук" раїни. Невтомно працює, генерує нові ідеї та втілює їх у життя. Професор Т. М. Зубик виступає з допові" дями про Шевченка перед громадою, доно" сячи до людей значимість його постаті: “В іс" торії кожного етносу є свої герої — пасіона" рії. Вони акумулюють енергію, що століття" ми накопичується в суспільстві. Для них ха" рактерне внутрішнє непереборне прагнення до активної діяльності в інтересах свого на" роду. Пасіонаріями були переважно герої ме" ча. Кожен нарід, що досяг зрілості, має сво" їх пасіонарних героїв. До них, безумовно, на" лежить геній українсько" го народу Тарас Шев" ченко. Але він пасіонарій незвичайного складу, бо його зброя — не меч, а слово. Шевченківське слово допомогло укра" їнцям усвідомити себе і своє місце в історії. Ве" ликий Кобзар нагадав їм славне минуле, розкрив очі на важке поневолен" ня. Освітив на століття шлях до жаданої волі та незалежності…” Віктор Падалка — ві" домий у Петербурзі екс" курсовод із непростою біографією. Народився 1945 року в селі Сосно" ва Переяслав"Хмель" ницького району на Ки" ївщині, школу закінчив у Криму, навчався в Київ" ському державному уні" верситеті ім. Тараса Шевченка. Стосунки з університетським керівництвом не склали" ся через його критичні погляди на радян" ську дійсність, так зване “дисидентство”. Повернувся до батьків у Сімферополь. Саме тоді, у жовтні 1970 року, в Старий Крим, де був будиночок Гріна, привезли труну з тілом Ніни Миколаївни, дружини письменника. Вона заповіла, щоб її поховали в сімейній могилі біля чоловіка та матері. Але радян" ські органи вважали її зрадницею: перебувала в радянських таборах 10 років, 1955"го повернулася. І після цього були проблеми з комуністичною владою — Ніні Світлана Мирвода з учасниками ансамблю української пісні “Сузір'я”
“Київський світ я намагався освоїти повнометражно”. · p. 12página original ↗

АБЕТКА ВІДОМИХ ІМЕН

Уляна ГЛІБЧУК Про Івана Драча якось недо" речно писати офіціозно чи пафосно, на кшталт “яскра" вий представник епохи шістдесят" ництва, могутній поет і кіносцена" рист, явище”. Недоречний вигляд матиме і сентимент. Надто постать Драча масивна, надто вірші його помежові: хлипне крапля, і вишу" кану напругу переважить публіцис" тика буднів. Розмірковуючи над одним із за" питань, Іван Федорович заручився фразою Пікассо: “Я прийшов у цей світ знайти, а не шукати”. Хороша фраза, але далека від дійсності. Ко" жен митець завжди самотньо шукає щось утрачене або ще не набуте. Для мене в бунтарстві Драча, його виваженій відвертості, замас" кованому, втомленому ідеалізмі є щось вкрадливо"сентиментальне і принадне. А розмову почали про суть і природу мистецтва шістдеся" тих, його глобальний світовий роз" мах. — За планетарність не можу ру" чатися… Скажу лише про те, що бу" ло у нашому найближчому середо" вищі: імена російської культури (Євтушенко, Вознесенський, Рож" дественський, Ахмадуліна), ціла когорта латишів і литовців. Шістде" сятництво було характерне для всього соціально"політичного се" редовища, яким був Радянський Союз і країни так званої народної демократії. І це явище, безпереч" но, пов’язане з ХХ з’їздом і з полег" шею, яка відбулась у політичному житті й згодом вилилася у різних мистецьких формах. До слова, не тільки літературних. Ось недавно обговорювали книжку про шістдесятників, яка вийшла друком у видавництві “Смолоскип”. Я наполягав, що ви" дання буде неповним, якщо не зга" дати кінематографістів (Параджа" нова, Іллєнка, Осику), художників (Якутовича, Данченка, Гаврилен" ка). Згадуючи шістдесятництво, не можемо обійтися і без імен відомих композиторів. Тобто це був цілий комплекс. 1962 року я поїхав у Москву навчатися. Можна сказати, сило" міць, бо тут, в Києві, дорога була пе" рекрита. За політичні справи мене витурили з університету. Ініціатора" ми поїздки в Москву були Сергій Параджанов і Микола Вінгранов" ський. Вони переконували, що літе" ратура — це дуже обмежений аре" ал людського зусилля. Натомість усе найкраще у мистецтві сконцен" тровано в кінематографі. Літерату" ра, музика, театр, образотворче мистецтво — все сублімовано в од" ній іпостасі. Тож, мовляв, і займай" ся цим, доки молодий… — Якоюсь мірою вони мали рацію, бо тоді був справжній буму кінематографі. — Так, світове кіно переживало зоряний час. Антоніоні, Фелліні, Бергман, Куросава. Це те, чим жи" ло суспільство. І я також не уявляв інакше свого життя. Коли приїхав у столицю “нашей Родіни”, мене доймали кадебісти. Якось пішов на виставку американської графіки, познайомився з різними людьми. Цікаво. Але мене там одразу нак" рили “нишпорки”. Директором сценарних курсів був Міхаіл Маклярський, відомий як кіносценарист і радянський контррозвідник. Згодом виявило" ся, що він був причетний до вбивс" тва Євгена Коновальця. Саме Мак" лярський допомагав у Роттердамі Судоплатову. І ось згодом він уже керує сценарними курсами. До нього прийшли з КДБ і кажуть, що тут є такий"то з Києва. А він у відпо" відь: “А, ето — мой. Ви, рєбята, бросьтє, я с нім сам займусь”. По" тім мене питав, що було на вистав" ці. А я відповідаю, що нічого особ" ливого: цікаві дівчата приходять, цікава графіка… Так він відшив ка" дебістів у Москві й дав мені можли" вість навчатися. — Неоднозначний час вимірювався людським фактором, який не вкладався у прокрустове ложе. — Ніщо ніколи не вкладається. — Не хочу вибудовувати нашу розмову в суворій хронологічній послідовності. Від Москви помандруємо до Києва 1991 року. Тоді до парламенту ввійшло багато письменників, і на них лягла певна відповідальність за мову й культуру. Чи використали вони усе, що від них залежало? Чи, може, втратили золотий шанс? Розумію, що це для вас вже доволі втомливе запитання. — Коли відбулося перше голо" сування за Президента і переміг Кравчук, то це стало характеристи" кою часу і суспільства. І Народна — А тепер? Думаєте, ота чверть збільшилася? — Думаю, що дуже збільши" лася. Але наша біда в тому, що для головних проводирів і претендентів на владу найголовніший золотий те" лець — долар, тобто все те, що вхо" дить у поняття і вимір грошей. Навіть на початку хаотичних дев’яностих було більше мораль" ності, чистоти і порядності, ніж те" пер, коли все перемішано з кров’ю, потом і грошима. Недавно я був у Вільнюсі на урочистому відзначенні 20"річчя Народного Фронту в Литві. Там ще хоч щось залишилося, бо люди го" ворили про принципи моральності й порядності. У нас уже й забули, що такі принципи колись існували на світі. — Думаєте, що за останні роки відбулося занечищення у суспільстві? Усе це я сприймаю на “повну ко" тушку” і радію. Тривожить, що ду" же поволі формується політична система: вона на якомусь первин" ному освоєнні й заковтуванні вла" ди та капіталу. Порівнюю нашу систему з болгарською, поль" ською чи литовською. У мене за" лишилися контакти по політичній, літературній і кінематографічній лінії. У нас, на жаль, найпервинні" ша субстанція — протодемокра" тія. Тому так тяжко все дається. — На початку нашої розмови Ви розповіли романтичну історію своєї закоханості у кінематограф. Мріяли стати режисером, проте ствердилися як серйозний кіносценарист. Хтозна, може, без вашої участі відомі фільми тієї доби не стали б знаковими… — Дякую. У мені все існує ціліс" но — політичний, поетичний і кіне"
“Київський світ я намагався освоїти повнометражно”. · p. 12página original ↗

«У МЕНЕ ВСЕ ІСНУВАЛО ЦІЛІСНО — ПОЕТИЧНИЙ, КІНЕМАТОГРАФІЧНИЙ І ПОЛІТИЧНИЙ ГІН»

Сергій Параджанов та Іван Драч Рада, яку очолював Юхновський, теж була ознакою часу. У ній пере" бувало 100—120 осіб, і ніколи біль" ше. Відсоток демократів у парла" менті й електорат, який голосував за Чорновола, був приблизно од" наковий — чверть. Тобто країна ли" ше на чверть була готова до Неза" лежності. На мою думку, тому й біди ста" лися. Письменники, які працювали в парламенті, хапалися за будь"яку можливість, скільки вистачало їх" нього розуміння, порядності й со" вісті. Усе ж треба було виборювати — навіть прапор і герб. Доходило до абсурдних ситуацій, коли Крав" чук доводив і пояснював депута" там, наче нетямущим дітлахам. Мовляв, поїдете за кордон у по" важній делегації, тож паспорти треба мати… Ну не можна ж так, як" що ми вільна держава… Нарешті проголосували з перевагою в один голос. Тепер уже забули, і ніхто не пропонує змінити прапор чи герб. Елементарних речей дома" галися надзусиллями. Мій прия" тель з Америки приїздив, коли ще не було Секретаріату Президента, а лише його бліда подобизна — Канцелярія. Він привозив з Аме" рики печатки, які замовляли для президентської служби, — в сак" вояжах… Веду до того, що нашу незалежність творили з нуля, жи" вими руками. Це сьогодні здаєть" ся, що так було завжди. — Не стільки занечи" щення, як тотальна міша" нина. Якщо тоді була ве" лика полярність між де" мократами і комуністами, то нині поляризація від" бувається в якихось ін" ших речах. І всі говорять одне й те саме: виразні фальшиві слова. — Коли ви сказали, що сьогодні в політиці “золотий телець як критерій”, подумала, можна й державника Івана Мазепу звинуватити у тому самому, адже він був дуже багатим чоловіком. — Однак ситуація призвела до того, що він мусив відмовитися від свого багатства. Бо те, що Мазепа переправив через Дніпро і довіз до Варниці, було дещицею порівняно з його статками. Це вже інше по" няття. Тут ідеться про державність і про спосіб її будувати. — Шістдесяті — романтична доба, а Драч — поет. Стільки подій, почуттів, емоцій за плечима… Можете сказати про себе, як про втомленого романтика? — Чи я втомлений романтик? Може, я людина, яка втомилася жити. На жаль, розвіялося надто багато ілюзій. Я бачив, як вони руйнувалися. Можу відверто про це казати. І разом з тим стільки неймовірно цікавого й прекрасно" го існує в цьому житті! Знамениті виставки, які відбувалися в Націо" нальному художньому музеї: Піка" ссо, Параджанов, Піросмані, Гойя. матографічний гін. Коли я прийшов у цей київський світ, то намагався освоїти його повнометражно. Тому для мене дуже важливим було зна" йомство з родиною Білецьких — Андрієм Олександровичем і його дружиною Тетяною Чернишовою, з Віталієм Коротичем і Юрієм Щер" баком. Вони уособлювали світ міс" та, яке я, селюк, прагнув зрозуміти. Мені було важливо, чи цей світ ме" не прийме чи відштовхне. Потім у ньому з’явилися Дзюба, Якутович, Параджанов, у якого я проходив практику у фільмі “Тіні забутих предків”. Згодом зрозумів: те, що роблю Микола Мащенко й Іван Драчу мистецтві, якоюсь мірою торка" ється і політики. Тим, що я вижив як особистість, як творча персона, завдячую лише тому, що ніколи ні" кому не підкорявся. Як тільки чув над собою чиюсь руку, то бунтував, бо знав: це моя смерть. Щоб ствердитись як творча особистість, слід уникати якихось рядів, існувати окремо. Парадокс, але так воно й вийшло, бо мої най" сильніші поетичні штуки — це “Со" няшник”, “Протуберанці серця”, “Балади буднів”. У кінематографі — “Криниця для спраглих”, “Камін" ний хрест”, “Іду до тебе”, “Пропала грамота”. Тоді була страшна війна за ці фільми. І я воював, мені зда" валося, що це все не те, що треба роздирати всі межі. А потім вияви" лося, що період шістдесятництва був найкращим у моєму житті. Во" но створило в мені зовсім інший тип людини. Після чорнобильської трагедії й того, коли я став керівником На" родного руху, виявилося, що буття в кінематографі обдарувало мене прагматикою. Я відчув себе люди" ною, яка вміє організовувати, розу" міти, хто і що може, кого і куди ста" вити: мирити Ларису Скорик із Сергієм Головатим, Михайла Гори" ня — з Дмитром Павличком; когось обмежувати чи відштовхувати, ко" гось виділяти. Це і є кінематограф. Незреалізований у мені режисер дав змогу організовувати те, що ін" ші не змогли б. Щоб це зрозуміти, треба звернутися до Сергія Ейзен" штейна. Уявіть: величезна масовка під час зйомок фільму “Бронено" сець “Потьомкін”. Режисер кри" чить: “Матрос Савченко, підніми ногу, біжи вперед, що ти там зас" тряг!?” Він кричить до матроса Савченка, якого не існує, але є Пет" ренко, Іванов, Сидоров. І вони ду" мають: ага, якщо бачить Савченка, то і мене теж. І хутко піднімають но" ги й біжать. Тобто закони такого масового мистецтва позначилися на керівництві Народним рухом. Знав, де можна обійти владу, а де варто поступитися. Все для того, щоб здобути Незалежність. — А жанр поетичного кіно позначився на політичній діяльності? — Поетичне кіно — це своєрід" ний гламур тієї епохи. Московська влада разом з кінокритиками Блей" маном та іншими бачила в ньому зародки національного протесту, війни української ідеї проти мос" ковського деспотизму. Блеймани це нюхом вчули і продали москов" ській владі. Згодом воно тран" сформувалося у війну з кіномис" тецтвом як таким — від Параджа" нова до Денисенка. — У мене виникла ідея, що українське поетичне кіно підсвідомо формувало наш інформаційний простір. — Певною мірою маєте рацію. Тоді всі — від акторів (Степанков, Брондуков, Миколайчук) до режи" серів варилися в одному вариві. Миколайчук був квінтесенцією мистецтва. — Українське поетичне кіно має продовження в сучасному кінематографі чи залишилося в історії мистецтва у вигляді консерви? — Ні, не пропало, во" на виграє різними барва" ми: якісь тьмяніють, якісь стають виразнішими. Не" давно проявилося у філь" мі Олеся Саніна “Мамай”. — Але ж є плюси й мінуси. За те, що хвалять, можуть й огудити. Зокрема надмір “красивості”… — Недавно переди" вився “Ашик"Керіб” Па" раджанова. Там відчува" ється надмір. Я намагав" ся визначити субстанцію режисера, бо почав про нього пи" сати. Для мене найближчий до па" раджанівської суті “Колір граната”, а не “Ашик"Керіб”. Звичайно, поетичне кіно має свої вади. Але у шістдесяті все існу" вало в контексті: японські, італій" ські фільми… — В італійському кіно все-таки більше реалізму чи то нео-реалізму. — Так, у них більше реалізму й більше повноти дихання життя. Ба" гато плотськості у Пазоліні. Драма" тургічна розкіш зумовлена тим, що італійці мали прекрасну драматур" гію, звідси витоки Фелліні. У нас усе було дуже звужено, обмежено, недорозвинуто. Нічого не вдієш — вади часу. — Тобто наші комплекси неповноцінності вмотивовані? — Безперечно, є багато такого, що має свої закони й закономір" ності. Потім воно дало формальні результати 1991 року, і ми все"таки втрапили у загальноєвропейський контекст. Бо якби не було польської “Солідарності”, прибалтійських Фронтів, боротьби за владу Горба" чова й Єльцина, ми досі існували бу колоніальному варіанті.
“Чи ми вже розучилися читати?..” · p. 13página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

народної традиції, кра" си й жіночності. Третьокурсник ЛНУ ім. І. Франка Олег Ле" вицький, який родом із села Куткір, зацікавив" ся творчістю художниці як майбутній мистец" твознавець. На святі"обгово" ренні уривки з “Лісо" вої лісні” прочитала Галина Гадзало, ви" кладачка Львівського педколеджу. Вчителька Львів" ської СЗШ №69 Леся Мавка Приставська, односельчанка мист" кині, розповідала, як її бабуся зга" дувала, наскільки Софія ще шко" ляркою була працелюбною й ціле" спрямованою, любила багато чита" ти. “Дуже тепло серед робіт Софії Караффи"Корбут”, — сказала пані Леся. І це справді так, бо в кожному творі відчувається настрій, харак" тер героїв, художній образ. Вдало доповнили обговорен" ня виставки лікар, знайомий Софії Петрівни, Іван Касараба і поетеса Люба Проць із Дублян Самбір" ського району. Бандуристка Любомира Зубко із Самбора, яка нині мешкає в Ри" мі, подарувала всім учасникам обговорення виставки українські народні пісні. До кінця літа в музеї діятиме експозиція. Приїжджайте до Сам" бора, не пошкодуєте. Того дня, коли тривало обго" ворення робіт знаменитої худож" ниці, видавництво “Каменяр” ор" ганізувало в Самборі, в музеї “Бойківщина”, велику виставку" продаж книжок — власних і з ін" ших видавництв України, з якими підтримує партнерські стосунки. Було представлено майже тисячу назв різних видань (зрозуміло, серед них були книжки з ілюстра" ціями Софії Караффи"Корбут, зокрема Франків “Іван Вишен" ський”). Вражало різноманіття книжок для дітей, які аж світилися веселковим різнобарв’ям: казки, вірші, розвивальні видання тощо. На жаль, попри добре інформа" ційне забезпечення виставки, Самбір не зміг організувати на" лежну присутність книголюбів, адекватну кількості привезених книжок (яких, як правило, нема в місцевих книгарнях). Чи то ми вже розучилися читати, чи збайдужіли до рідного слова, чи, може, в Сам" борі перевелися справжні україн" ці?.. Дивно, що на обговоренні виставки не було місцевих гро" мадських організацій, якими так колись славилося це стародавнє княже місто. Куди поділися місце" ва організація “Просвіти”, Союз українок, вчительські товариства, культурницькі об’єднання? Див" ним було й те, що лише кілька юнок представляло на виставці школярство Самбора. Невже ос" вітяни району залишили учнівську молодь під час канікул напризво" ляще?! А Самбір у минулі часи завжди вирізнявся саме вмінням зацікавити школярів. Чи багато маємо в нашій близькій за часом історії поста" тей, що так самовіддано і жертов" но прислужились Україні, як це зробила Софія Караффа"Корбут? Шкода, що такий приклад не ви" користано. Сподіваємося, що час, упродовж якого виставку ще екс" понуватимуть у музеї “Бойківщи" на”, дозволить надолужити згая" не. На жаль, було мало охочих ку" пити книжки. І це нині проблема номер один в культурі й освіті Ук" раїни. шліфує, і так багато разів, аж доки досконалість краєвиду відпустить свого творця й обере простір для освячення — котрийсь із музеїв чи приватну оселю, де, наче набувши душу, творить інтер’єр на власний розсуд. Кілька років тому доля поєдна" ла художника з академіком Бори" сом Гриньовим, який організовує пленери “Шляхами Васильківсько" го: погляд через сторіччя”. Вчений, який впроваджує у виробництво розроблені в Україні фарби — казе" їно"олійну темперу, — став одним із прихильників творчості О. Суда" кова, а відтак його меценатом. Два чудові великі альбоми, видані за підтримки Б. В. Гриньова, багато важать для поціновувачів мистец" тва. А для художника, певно, все" таки найдорожча надана вченими" виробничниками додаткова свобо" да — вільно “випробовувати” деда" лі нові фарби харківських учених і передавати в картинах дихання віч" ності на рідній землі. Оцей реальний вияв, реальне втілення незалежності й єдності утверджує красу та повноцінність України в світі, урівноважуючи мистецькими досягненнями втра" ти, які несе наш народ через не" розсудливість політиків. Творчість Олександра Судакова високо оці" нена вдома і за кордоном, бо світ" ло — це світло. Саме воно розсіює темряву. КУЛЬТУРА
“Чи ми вже розучилися читати?..” · p. 13página original ↗

ЇЇ ТАЛАНТ І НЕВТОМНА ПРАЦЯ ДИВУЮТЬ

Марія ЛЮДКЕВИЧ, письменниця, м. Львів Півтора року на Самбірщи" ні діє проект “Українські письменники в графіці Софії Караффи"Корбут”. Його втілює вжиття історико"етнографічний му" зей “Бойківщина” разом із видав" ництвом “Каменяр” та пропаган" дистом творчості видатної мисткині Василем Вальком. Завдяки старан" ням незмінного директора музею Роксолани Данчин в повнім обсязі було представлено “Івана Вишен" ського” Івана Франка в оформленні славної художниці. На згадку про цю подію залишився фільм, знятий журналістами Львівської телерадіо" компанії “Франкіана Софії Караф" фи"Корбут”. Нещодавно у музеї відбулася значна подія. Друзі музею, сам" бірська інтелігенція прийшли на громадське обговорення вистав" ки “Лісова пісня” Лесі Українки в графіці Софії Караффи"Корбут”. Не дивно, що той, хто вперше в музеї, має змогу побачити чудо" ві перлини цього краю. Музей заснувала 1927 року творча інте" лігенція Самбора. Тривалий час музей очолював Іван Филипчак, педагог, письменник, громад" ський діяч. Проіснував музей “Бойківщина” до 1954 року і з не" відомих причин Міністерство культури його закрило. 30 тисяч експонатів передали іншим музе" ям Дрогобича, Стрия, Львова. Відновлено його вже за часів не" залежної України 1991 року. Нині в музеї — 20 тисяч експо" натів: предмети побуту, знаряддя праці, бойківський одяг. Постійно діють три виставки. У залі родини Козакевичів можна побачити меблі кінця XIX— початку XX сторіччя. Цікавими є експонати боротьби за українську державність на Бойківщині, зок" рема на Самбірщині. Тут пред" ставлено кімнату Андрія Чайков" ського, письменника, адвоката, громадського діяча, який 1918 ро" ку був повітовим комісаром ЗУНР. Окрім того, відбуваються вистав" ки знаних художників, народних майстрів, які популярні серед самбірців. Тож і на своєрідне свято вшану" вання Софії Караффи"Корбут при" Ганна КОЗАЧЕНКО, член правління Українського фонду культури Є обшир і вертикаль, що ут" ворюють хрест поєднання землі й неба, а в перетині — мудре людське серце, здатне вмістити цілий Всесвіт. Заслуже" ний художник України Олександр Судаков новою ретроспективною виставкою в залах Національної спілки художників України дово" дить, що присутність вічності можна відчути і відтворити цілком реальними, здавна відомими тех" ніками, адже образотворче мис" тецтво, на відміну від фотографії, здатне передавати живу динаміку всього сущого. Варто лише бути спостережливим і любити все довкола. Художникові, який народився у Старобільську (Луганщина), при" таманна внутрішня тиша і само" заглибленість, якої досягали пра" давні іконописці, ґрунтуючи до ідеальної поверхні переважно ли" пові дошки, і написані ними ікони ставали “віконцями” між зримим і тонким світом, тобто допомагали наблизити Боже Царство гармонії під час щиросердої молитви. Отже, відкинувши зваби і суєт" ність сучасного світу, Олександр Судаков свідомо і зосереджено продовжує писати портрет рідної землі, бо тема ця невичерпна. були гості зі Львова: розпорядник творчої спадщини художниці Ва" силь Валько, директор видавниц" тва “Каменяр”, у якому видають і перевидають книжки в оформлен" ні Софії Петрівни, Дмитро Сапіга. Прибула до своїх земляків і Рос" тислава Федак, заступник голови Союзу українок, яка досліджувала творчість Івана Филипчака і допо" магала у відновленні та поповненні музею. — Справді, — розповідає Ва" силь Валько, — творчість Софії Караффи"Корбут — це велика подвижницька праця, яка потре" бує дослідження й осмислення. Її талант і невтомна праця дивують. Понад 70 робіт виконано на поезії Т. Г. Шевченка. Понад 100 книжок з її ілюстраціями побачили світ у видавництвах “Каменяр”, “Весел" ка”, “Дніпро”. Про неї пишуть мис" тецтвознавці й ті, хто знав осо" бисто цю талановиту, яскраву мисткиню. За життя художниці було не" легко. Радянська влада не дала їй ні звань, ні нагород, замовчу" вала її творчість. Вершиною творчості художниці стали гра" фічні твори до “Івана Вишенсько" го” і “Лісової пісні”. Вже після смерті художниці 1996 року ці книжки побачили світ і стали над" банням громадськості. Нині хотілося б перевидати Шевченків “Кобзар” з усіма ілюс" траціями мисткині, що зберіга" ються в музеї в Каневі. У Лондоні мешкає Віра Річ, відома перекла" дачка з української мови англій" ською. Вона має переклади пое" ми “Іван Вишенський”. Яким роз" кішним було б двомовне видання з ілюстраціями С. Караффи"Кор" бут! Варто було б повторити та" кож видання серії дитячих книжок з ілюстраціями художниці. Настав час, щоб у Буську, де народилася художниця, було створено музей. Потрібно виділи" ти приміщення. Та й школа в с. Куткір має носити ім’я незабутньої С. Караффи"Корбут. На обгово" ренні виставки доцент Львівської національної академії мистецтв Василь Семенюк відзначив, що ті образи “Лісової пісні”, які створи" ла С. Караффа"Корбут, непере" вершені, бо несуть в собі живо" творящий струмінь енергії добра,
“Чи ми вже розучилися читати?..” · p. 13página original ↗

ОЛЕКСАНДР СУДАКОВ: ПОДИХ ВІЧНОСТІ Й РІДНОЇ ЗЕМЛІ

Звісно, він не схожий на схим" ника. Навпаки — дуже легкий і від" критий у спілкуванні, до того ж на" ділений неабияким літературним талантом. Альбом"каталог, випу" щений до нової виставки, продов" жує у слові поряд із репродукція" ми сповідь художника про його творчий шлях"досвід. Олександр Судаков не приховує ані тих спіль" них для всього нашого народу по" дій, які формували чутливість його мистецької душі, ані таємниць свого ремесла, що нині, як і в часи пізнього Середньовіччя й Рене" сансу, допомагають передати да" леким нащадкам мистецькі одкро" вення у спілкуванні Людини і При" роди. Нині його творчість особливо цінна для нас: у каламутних, а ча" сом просто огидних інформаційних потоках, що заполонили суспільс" тво через телеекрани, потроху ні" велюється, особливо у ще не сформованих молодих людях, які потребують краси і гармонії. А справжнє одухотворене мистецтво здатне загальмувати і припинити процес самознищення людства. Свою батьківщину Олександр Судаков відчуває і пише так, що відкриваються Земля і Небо, ви" ливаючи незримим потоком бла" годатну Любов на кожного, хто подивиться потім на завершену картину. Білі пагорби — живе тіло землі — увінчані золотоголовими церквами під безміром небесним, де хмари, як живі істоти, що спіл" куються між собою і з нами. Вони укриті килимами квітучих трав, і навіть чути пахощі чебрецю й гір" кувато"солодку суміш полину й медуниці. Неквапні рухи тварин на пасовиськах — в улоговинах і рів" нинах, а над ними літає, мов ян" гол, мистецький і глядацький пог" ляд, або ж зовсім близько, на осонні, допитливо і довірливо по" зирає на людину теля чи біла ко" за… Це — образотворчі оповіді, епічні й ліричні, вміщені в етюди" мініатюри. В усьому тому немає сентиментальності, а є високість, яка надає відчуття стабільності й багатства, вселяє віру в день зав" трашній і післязавтрашній, і в нові тисячоріччя, адже вся ця доскона" лість створеного Всевишнім світу доступна людині, вона існує в по" міч і насолоду для праведників і грішників. Саме вона вказує на прості й зрозумілі світлі шляхи, здатні вивести із манівців на до" рогу власної долі. На виставці з нагоди 65"річчя майстра представлено понад сто робіт, виконаних у різних техніках. Утім, Олександр Судаков зізнаєть" ся, що надає перевагу все"таки левкасу, який найнепідвладніший часові. Особливо зимові пейзажі митця ніби перегукуються з твора" ми художників середини минулого сторіччя, але не виникає містичної думки про переселення душ — навпаки, відчуваєш, що все у світі існує ніби одночасно, — треба ли" ше включитися в ті чи інші нашару" вання часових площин. Досягають цього тривалою пра" цею, не лише талантом. О. Судаков пише картину, потім шліфує зобра" ження, адже казеїн — одна зі скла" дових темперних фарб — стає над" звичайно твердим і надає тривалої свіжості барвам на картині. Далі ху" дожник знову пише, а доки зобра" ження фіксується, “кам’яніє”, знову
“Протягом десятиріч людське серце вірило, що святий образ оживе”. · p. 14página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

ни не можна вважати лукавством: коли кішка вичікує мишу біля нірки, вона вияв" ляє свій розум і досвід, але аж ніяк не під" ступність. Притаманна жінкам довіра до кота ві" добразилася у народних прикметах. За йо" го поведінкою визначають: якщо умиваєть" ся, це — до зміни погоди, або ж гості бу" дуть. Коли шкрябає долівку чи стіну взим" ку — на заметіль, а влітку — на дощ. Якщо ж ляже догори черевом — отже, потеплішає. Разом з цим, зустріч із чорним котом ніби" то віщує лихо, а про сварку чи охолодження стосунків кажуть: “чорна кішка поміж них пробігла”. В українських казках Котик"братик вис" тупає поважним добродієм, рятуючи Півни" ка від Лисички. А вигнання з дому старого кота вважають жорстоким і безглуздим вчинком, про що й розповідає народна каз" ка “Пан Коцький”. Сучасні любителі домашніх тварин мо" жуть обрати собі пухнастого пестунчика з десятків порід, від звичайного сірого до білого а н г о р с ь к о г о. На острові Мен у Великій Британії вивели навіть безхвосто" го. Ну, а с і а м с ь к і, п е р с ь к і, с и б і р с ь к і — широко відомі. Дикі ж ко" ти колись водилися в усій Європі, крім пів" нічних країв, а також на Близькому Сході, в Межиріччі (Месопотамії), де стояв старо" давній Вавилон. А у наших Карпатах ще й досі живе к і т л і с о в и й. Він схожий на домашнього, але більший і сильніший, має товстий короткуватий хвіст; хутро рудува" то"сіре, з темними тигровими смугами, на шиї й животі воно біле. Ці тварини, як затя" ті індивідуалісти, дають собі раду поодин" ці; тож усі турботи, пов’язані з доглядом за нащадками та їхнім вихованням, лягають на дику кішку. У квітні або травні вона на" роджує, до жовтня кошенята виростають і покидають матір. Така ось сумна історія котячої сім’ї. Лишається додати, що лісо" вий кіт — рідкісна істота, занесена до Чер" воних книг багатьох країн, його охороняє закон. Вважають, що в Україні їх лишилося не більше, як чотири сотні.
“Протягом десятиріч людське серце вірило, що святий образ оживе”. · p. 14página original ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Давньоєгипетська статуетка свійського кота коти та гієни (там) будуть зустрічатися… Піс" ля цього відкриття українських біблеїстів мо" жемо і кота вважати біблійною істотою. Хоч це дивно, але у Давньому Єгипті ко" там навіть поклонялися. Дикий кіт з Нубії, приручений там п’ять тисячоліть тому, спо" чатку був простим мишоловом, та згодом став недоторканною і навіть священною іс" тотою. Як одну з іпостасей бога Ра, його за" попадливо доглядали, а після смерті баль" замували; художники ж увічнювали кота на" рівні з видатними особами. Реалістичному зображенню н у б і й с ь к о г о к о т а серед квітів лотосу, знайденому в похованні одно" го з урядовців Середнього Єгипту — близь" ко чотирьох тисяч років. У Європі свійські коти були рідкістю ще навіть в епоху Відродження. Про них нема згадок у літературі, не зустрічаються вони і на картинах тогочасних митців. На відо" мому портреті Леонардо до Вінчі зобразив міланську даму Цецилію Галлерані, яка тримає на руках не кошеня і не цуцика. Портрет називали “Дама з горностаєм”, хоч згодом виявилося, що це домашній тхір, або ф р е т к а. За часів Леонардо фретки виконували котячі обов’язки — ло" вили мишей. Обережний у стосунках, кіт рідко заяв" ляє про себе вголос, як це роблять собаки. Потайлива поведінка коштувала котам не" визнання принаймні половини людства. Чоловіки воліли дружити із псами, зневажа" ючи нявкаючих інтриганів, здатних навіть посварити з дружиною. Так, самобутній ко" тячий характер, що разюче відрізняється від компанійської вдачі пса, майстерно ві" добразив англійський письменник Редьярд Кіплінг. У казці про кота, який гуляв там, де йому заманеться, собака супроводжує чо" ловіка на полювання, а маленький хитрун тим часом, забавляючи дитину, упокорює серце жінки і залишається вдома… З цього приводу кажуть: “Пес пристає до людини, а кіт звикає до місця”. Зізнаймося, що такий старосвітський погляд на хатнього Мурчика поверховий. Наші діди вважали, ніби кіт любить підле" щуватися, він хитрий, мстливий і навіть кровожерливий, бо не може проминути необережну пташку. Звичайно, собака так не поводиться, бо, на відміну від кота, визнає людину своїм володарем. Він мо" же сприйняти, як належне, навіть фізичне покарання. Побиття ж кота призведе до протилежних наслідків: більше він вам не довірятиме, бо коти прагнуть рівноправ" них стосунків. А брак відвертості у твари"
“Протягом десятиріч людське серце вірило, що святий образ оживе”. · p. 14página original ↗

НА СВОЄМУ МІСЦІ

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ Продовження. Початок у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26, 28, 31 за 2008 рік Араб там не стане наметом, і там пастухи не спочинуть зі своєю отарою. Але будуть барложити там звірі пустинні… І будуть стрічатися там дикі звірі пустині з гієнами… Ісая, 13 : 20—21; 34 : 14 Великий пророк малює картину спус" тошення імперської столиці, Вави" лона, цього визискувача і ката наро" дів. Глибока образна виразність Ісаї, прита" манна класичним творам Старого Заповіту, змушує читача уявити, як розкішне місто перетвориться на руйновища, якими заво" лодіють хижі звірі… Років на сто пізніше, у VII сторіччі до Р. Х., пророк Єремія, перед" бачаючи падіння нової Вавилонської імпе" рії, повторює: Звірі пустинні там будуть си" діти з шакалами. Мабуть, Єремія був добре знайомий з пророцтвами Ісаї, які не тільки знаходили підтвердження у його Книзі, а й впливали на її мову та образність. Щоб дізнатися, хто ж криється під алего" рією “дикі звірі пустині”, дослідникам Біблії довелося порівняти звички та унади тварин, які могли того часу “барложити” чи “сидіти” в пустельних теренах, ведучи прихований спосіб життя. Це могли бути дикі коти, не" зрівнянні мисливці, які добре почуваються у цілковито безлюдних місцинах. Їх презирли" во згадано разом із шакалами та гієнами, яких також вважали нечистими тваринами. Такої думки нещодавно дійшли англійські вчені"біблеїсти. Але ще у 60"х роках минуло" го сторіччя 14"й вірш 34"ої глави Книги про" рока Ісаї у перекладі Івана Хоменка (за ре" дакцією Ігоря Костецького та консультацій Михайла Ореста Зерова) зазвучав так: Дикі Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська область “ІКОНУ МАМА ВИХОПИЛА З ВОГНЮ” — Історію оновленої ікони слід почати із села Острожець, звідки родом мій батько, — розповідає Марія Омельчук. — Батьки, коли він сватався, передали йому цей свя" тий образ, який, найімовірніше, придбали у Почаївській лаврі, бо ходили туди на прощу. Чому і коли сімейна реліквія потемніла — не пам’ятаю. Тато помер 1941 року, ще перед війною. У мами залишилося четверо дітей — найстаршій моїй сестрі Катерині було 14 років, Софійці — 10, а нам із Ніною — по чо" тири. Одного разу під час війни у нашій хаті зібралася сходка — односельці разом із кількома вояками УПА обговорювали, як боронити нажите майно від німців, обла" ви яких ставали дедалі частішими. Але не обійшлося без провокатора. Коли до се" ла завітали німці з поляками, то відразу попрямували до нашої хати. Уже з поро" га, як розповідала мама, вони заповзяли" ся: “Де бандерівці? Коли вони збирали" ся? Куди пішли?” І хоч мама затято дово" дила, що у неї люди збиралися не на сходку, а на церковну співанку, вони й слухати не хотіли. Підпалили хату. А пе" ред тим, як палити, побили всі образи, картину Тараса Шевченка. Образу, що те" пер обновився, як на диво, не побили. Коли хата загорілася, мама згадала, що всередині лишилася ікона. Мама побігла, вихопила ікону з вогню, а потім заховала у льосі. КОВПАК, ГЛЯНУВШИ НА ТЕМНИЙ ОБРАЗ, ЗДИВУВАВСЯ: “І ЩО ВИ НА НЬОМУ БАЧИТЕ?” Хата згоріла дощенту. А над нами, без" домними, змилосердилася тітка, що жила у гарній та великій хаті на околиці Свищева, бо я вже на той час була інвалідом. Якось втікали ми від бомбардування на возі, стар" ша сестра не втримала мене, я впала і по" шкодила хребет. Лікаря на той час у селі не було, і хребці почали зростатися непра" вильно.
“Протягом десятиріч людське серце вірило, що святий образ оживе”. · p. 14página original ↗

РІДКІСНА ІКОНА ОБНОВИЛАСЯ ПІСЛЯ 70-РІЧНОЇ ТЕМНОТИ

В оселі Марії Омельчук із села Свищів Млинівського району обновилася ікона, яка має рідкісну і водночас символічну назву “Різдво Твоє, Христе Боже наш”. А раніше святий образ пройшов воістину страдницький шлях — майже 70 років був повністю темним, дивом врятувався під час пожежі, влаштованої під час війни гітлерівцями; потрапляв у поле зору відомого партизанського командира Сидора Ковпака; ледь не опинився на смітнику. Цікаво також, що ікона хоч і обновилася раптово, але в її воскресіння Марія Федорівна вірила все життя. Принаймні, як сама зазначає, через відчуття прийдешнього дива постійно тримала “темний” образ на видноті. 1943"го через наше село проходили партизани"ковпа" ківці. На тітчиному дворі по" ставили похідну кухню, і сюди місяців зо три майже щодня навідувався сам Ковпак. Уже під час перших відвідин він за" питав у тітки Матруни, чиї це маленькі діти і чого я лежу. “Вона калічка”, — почув у від" повідь. “То давайте заберемо її у госпіталь. Там, можливо, дитину вилікують, ще заміж дівча вийде”, — ці Ковпакові слова досі згадую. Але баба чомусь відпові" ла, що не віддасть дитини нікуди. Тоді пар" тизанський командир зробив ще один шля" хетний крок — наказав поварові, щоб нам давали їсти те, що й партизанам. У них бу" ли і консерви, і м’ясо. Ікона неабияк здивувала Ковпака на" самперед своєю темнотою. Мама з тіткою думали, що військовик накаже зняти “пе" режиток минулого”. Але він лише здивова" Марія Омельчук з обновленою іконою “Різдво Твоє, Христе Боже наш” но знизав плечима, глянувши на темний образ: “І що ви на ньому бачите? Я, на" приклад, нічого”. Далі несподівано пові" дав, що не забороняє партизанам мати іконки та носити хрестики. Нехай, мовляв, вірять, що Бог їх збереже… ЛЮДСЬКЕ СЕРЦЕ ВІРИЛО Марія Омельчук вісім років живе сама. Померли мама, сестра. Із старої хати Марія Федорівна переселилася у чепурнішу осе" лю, яку придбала у племінника. — Коли я сюди перебралася, — про" довжує розповідь жінка, — то ікону пові" сила над своїм ліжком. Завжди молилася до неї. Якщо щось треба бу" ло — просила у Господа по" мочі, дякувала Йому. А не" давно глянула на образ — і по спині аж мороз пішов: “Боже, вона ж обновилася”. Проте я спочатку нікому не видавала таємниці, бояла" ся. Думала: коли священик освячуватиме хату, тоді й покажу йому. Втім, не витри" мала, повідала батюшці та" ємницю раніше. Він і пора" див, щоб образ освятити і хресним ходом перенести до храму, аби кожен із при" хожан міг йому вклонитися. Забрала ікону до своєї хати, бо весь цей час почувалася самотньою. Тепер маю інше відчуття: в оселі я не сама, тут Божий Дух. Ікона дивовижно обнови" лася: більше половини зоб" раження набрало світлого й живого вигляду. І печера, і ян" голи зверху, і Марія з Йоси" пом біля Дитятка, і мудреці, що схилилися над яслами. Мало того, коли ікона висить, то аж переливається кольорами. Обновлення ікон — нині явище непо" одиноке. Але те, що трапилося в оселі Марії Омельчук, справді особливе. Воно просякнуте страдницькою історією та не" похитною вірою. Протягом десятиріч людське серце вірило, що святий образ оживе, і, зрештою, ці сподівання здійсни" лися. Хіба немає тут зв’язку між земним та небесним?
“Українські пісні лунали звідусіль і ставали темами геніальних симфоній, камерних творів, опер”. · p. 15página original ↗

Continuación de una página anterior — fragmento de página

Кам’янський літературно+меморіальний музей
“Українські пісні лунали звідусіль і ставали темами геніальних симфоній, камерних творів, опер”. · p. 15página original ↗

КАМ’ЯНКА, МІСТО НА ТЯСМИНІ

Людмила ДЕХТЯРЬОВА Про Кам’янку на річці Тясмин можна почути: “Там зруйновано все, що створила російська культура. Музей закритий, а більше дивитися нічого”. Якщо продовжувати, то й Кам’янка вже не стоїть, і тясминські води у Дніпро не впадають. І як її залучили до туристичної “Золотої підкови Черкащини”?! Правда, що в туристичних буклетах усе сконцентровано навколо пам’ятників видатним особистостям росій" ської історії, начебто власної не було. А по" руч Чигирин, Черкаси, Суботів, Холодний Яр. Чи насправді пам’ятники стоять? ЕСТАФЕТИ ВЛАСНИКІВ Правда, що пам’ятника володареві"зас" новнику в Кам’янці нема. Містечко виникло, як зараз кажуть, “самозахопленням”. Під кі" нець XVI—на початку XVII ст. селяни тікали з"під гніту польських магнатів білоруської Мозирщини та Гомельщини, українського Побужжя, Київщини. Вабила незаселена місцина в долині Тясмину: розлогий степо" вий простір, врізане в нього некруте кам’янисте русло. Не буває, щоб землі нікому не належа" ли. Можна почати з 1362 р., з битви на Си" ніх Водах. Тоді військо литов" ського князя Ольгерда відки" нуло за Дніпрові пороги мон" гольські орди. Тясминський степ став частиною Великого князівства Литовського. Нова біда — могутня Османська імперія і поруч з нею поси" лення Кримського ханства. На півдні степу почали полю" вання на українців тюркомов" ні кочівники"ногайці. Річ Посполита неспро" можна була захистити при" власнені південноукраїнські землі. Почалася самооборо" на, створення збройних ук" раїнських укріплень. Король Стефан Баторій вирішив провести “козацькі рефор" ми”. Козаки отримали чима" ло прав, серед яких право на земельну власність, хоч дуже обмежену. Все інше залишалося під польським староством. Селище Ка" м’янка, що саме споруджу" валось, опинилось у межах польського Корсунського старостату. Через нього влітку 1594 р. проїжджав Еріх фон Стеб" лау, посол Родольфа II Габсбурга, на За" порозьку Січ. Він записав у щоденнику, що облаштуванням краю займається “якийсь Данилович”. Це був Ян Данило" вич, зять коронного гетьмана польського Станіслава Жолкевського, в якого служив православний шляхтич — русин Михайло Хміль (Хмельницький). Данилович узяв його до себе підстаростою, щоб розбуду" вати села й містечка та “осаджувати” в них переселенців, як у Кам’янці. Михайло Хмельницький працював осадчим 40 ро" ків, за що мав подяку від короля. Собі придбав хутір Суботів, який перетворив на багате селище. 1649"й став для жителів Кам’янки щас" ливим. Після переможної битви з поляками під Зборовом Богдан Хмельницький добив" ся від короля Яна Казимира повернення родової спадщини батька, яку захопив Чап" линський. У власність гетьмана перейшла й Кам’янка, яка позбулася поборів поляків. Її жителі стали вільними платниками податків за законами незалежної Козацької держа" ви. Це тривало лише до січня 1667"го, коли внаслідок змови Московської держави з Річчю Посполитою Правобережжя знов опинилося під польською короною. Рік 1787 змінює польського власника Кам’янки на російського. Магнат Любо" мирський продає її князеві Григорію По" тьомкіну. Як велося селянам, відтоді росій" ським кріпакам, не писали. Вигляд Кам’ян" ки початку XIX ст. відтворено на картині Ю. Котенка, що зберігається у тутешньому музеї. Мальовниче село над Тясмином, ха" Мозаїчна стіна на честь загиблих декабристів тинки, звідки йдуть на роботу селяни, парк із господарським двоповерховим будинком. КОМУ СПІВАЛИ СОЛОВ’Ї Катерина Миколаївна Са" мойлова, племінниця Г. По" тьомкіна, отримала від нього Кам’янку в подарунок. У шлюбі з Л. Давидовим мала сина Ва" силя Львовича, що став одним із героїв війни з Наполеоном. Пізніше відставний військовий В. Л. Давидов став одним із ке" рівників Південного товариства декабристів, а родовий маєток у Кам’янці — штаб"квартирою. За часів радянської влади у Кам’янці встанов" лено два пам’ятники декабристам. Один — високомистецька скульптур" на група, окраса чудового парку, пе" ренаселеного солов’ями, мабуть, най" голоснішими в світі. Другий — мозаїч" на стіна на межі парку, а на ній портре" ти страчених декабристів і символіч" ний меч, знак мужності й честі. Біля стіни поставили ще й третю скульптурну групу — пам’ятник за" гиблим чекістам. І хоч це відзнака на честь тих, хто мордував мирне насе" лення, з митецької точки зору — сильний витвір. У багатьох, хто очолював декаб" ристський рух, було козацьке коріння. У родоводі декабриста Якубовича — славетна постать чигиринського пол" ковника Федора Вешняка"Якубовича. Він походив з Полтавщини, очевидно, і навчався у Києво"Могилянській ака" демії, а з 1636 р. став військовим пи" сарем Війська Запорозького. Був “найкращий полковник і порадник гетьманський”, очолював посольства до Варшави та Москви, брав участь у Зборівській битві як наказний геть" ман. Саме він разом з однодумцями підняв повстання реєстрового козац" тва 1648 р. і приєднався з ним до вій" ська Богдана Хмельницького (із книги о. Юрія Мицика “Чигирин, гетьман" ська столиця”). Дружина засланого до Сибіру В. Л. Давидова Олександра Іванівна була поруч із чоловіком протягом 30 років заслання. Поховавши там чоло" віка, вона повернулася до Кам’янки. Її портрет можна бачити в музеї. Дорогою з парку до літературно"мемо" ріального музею можна натрапити на пам’ятну будівлю — “грот Пушкіна”. Це кла" сичний винний погріб, який традиційно мав у маєтку кожний шляхтич. Як стверджують екскурсоводи, він дістався Давидовим ще від Любомирського. Аркоподібний свіжо" пофарбований фасад з меморіальною таб" личкою зараз у чудовому стані, як на ко" лишніх буклетах. У них ідеться, що цей ро" мантичний куточок парку під розкішними кронами дерев був до смаку великому поетові Росії, дару" вав йому чудові години нат" хнення. Тож де ви, шануваль" ники генія Пушкіна, де ваші літературні читання, меморі" альні вечори, виконання Пушкінських романсів? Надто голосно волаєте, що “все зруйновано”. У протилежній частині парку — вишуканий пам’ят" ник. Чудова скульптура Петра Ілліча Чайковського вихоп" лює мить, коли композитор уважно прислухається, може, до солов’їв, може, до недале" кого співу чи внутрішнього Грот Пушкіна голосу. Українські пісні лунали звідусіль і ставали темами геніальних симфоній, ка" мерних творів, опер. Гостинна Кам’янка — не випадковість для композитора. Чайков" ський гостював тут у любої сестри, Олек" сандри Іллівни, яка перебувала у шлюбі з Василем Львовичем, сином декабриста Л. В. Давидова. Перелік усього, що створив славетний композитор з українським корінням саме в Україні, вражає. Адже він гостював тут май" же щороку впродовж 28 літ. Він сам висло" вився: “Я знайшов у Кам’янці те відчуття миру в душі, якого марно шукав у Москві та Петербурзі”. Чом би нашим, та не нашим “бійцям проти дискримінації усього росій" ського” не спрямувати енергію у мирне русло — організацію у Кам’янці музичних фестивалів і конкурсів на честь всесвітньо визнаного композитора? РІВНО О ДЕВ’ЯТІЙ РАНКУ Наша прогулянка Кам’янкою почалась у неділю зранку. Коли дійшли до музею, га" дали, що навряд чи він працюватиме з ран" ньої пори. Але рівно о 9.00 його двері відчи" нилися для відвідувачів. Ще й досі тут мож" на придбати путівники українською, росій" ською, англійською мовами, видані 1987, 1988 років. Можна сподівати" ся, що з новим потоком май" бутніх туристів (саме ревните" лів “усього російського” тут уже давно не бачили) з’яв" ляться нові видання на рівні сучасної поліграфії та сучас" них знань про історію України. У Кам’янці хоч і скромний, але місткий готель у центрі з дивовижно низькою для сьо" годення вартістю номерів. Поруч — традиційний ринок з повним набором усього сві" жого й смачного, що дарує ук" раїнська земля сільському трудівникові. Працюють кафе, фірмові магазини з ковбасни" ми (не штучними) виробами та молочними продуктами. Кам’янка чиста, охайна, спо" кійна, не вражена мікробом безнадійного песимізму. Дай їй, Боже, гідного майбутнього з доброзичливими туристами.
Página · p. 16página original ↗

El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original

Піша хода “Тарасів дороговказ” — це подвижницька спроба молодих патріотів із Волині привернути увагу громадськості до відродження національної самобутності. Початок ходи — 24 серпня 2008 року від пам'ятника Т. Г. Шевченку біля Волинського національного університету.

любить! Я допомагаю мамі — мию посуд. Хочу, щоб у мене був братик. Мама ввечері читає мені казку, а та" то вже спить”. “Мені чотири роки, і ми з братиком постійно сваримося”. “Інколи батьки мене кара" ють”. “У мене є подру" га, вона дає мені яблучка”. “Хочеш, я поділюся з тобою печивом? Пос" трибаємо у класики?” Автор та реалізатор цієї творчої ідеї — компанія “Київстар” спільно Черговий редактор Уляна ГЛІБЧУК Бухгалтерія 279"41"46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10FБ, м. Київ, 01001 EFmail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org.ua Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301233 Наклад — 20000 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. з Ігорем Кашубою, продюсером Міжнародного фестивалю актуаль" ного мистецтва “Ambient Art”, та скульптори Юрій Бакай, Діана Пер" неровська, Костянтин Синицький, Олександр Михайлицький. Техніч" не забезпечення, яке “навчило фі" гури розмовляти”, спеціально для “Київстар” розробили й виготови" ли фахівці компанії “TagArtWorks” Євген Сенько, Вадим Зелінський та Данило Ситников. Арт"інсталяція не залишила байдужим нікого. Перехожі уваж" но роздивлялися кожну дитячу фі" гуру, здивовано зупинялися, прислухалися до дитячих моноло" гів. Щира сонячна усмішка квітла на обличчях людей. Вони залюбки фотографувалися зі скульптурами на згадку. Отже, задум сподобав" ся. На жаль, діалоги та поведінка більшості перехожих свідчили, що вони не замислюються над гли" бинною ідеєю, яка покликана роз" ворушити їхні “затерті” щоденни" ми клопотами душі: аби вони зро" зуміли, що їхні діти — найдорож" че, заради чого варто жити. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,94 грн. на 3 місяці — 11,32 грн. на 6 місяців — 21,64 грн. 0 8 0 3 3 4 820095 780016
Página · p. 16página original ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Святослав МІЗЕРНЮК Фото автора За результатами соціологіч" ного дослідження 2007 ро" ку, діти й родина посідають перше місце в системі цінностей, з якими українці асоціюють своє щасливе та успішне майбутнє. Тим часом, соціологічне дослі" дження Київського міжнародного інституту соціології виявило дефі" цит якісного та повноцінного спіл" кування у сучасній українській ро" дині, де є діти 10—16 років. Май" же кожна четверта дитина обділе" на спілкуванням у сім’ї. Дослі" дження виявило, що нині у роди" нах усе зводиться до контролю за дитиною: її харчуванням, здо" ров’ям та порядком у хаті. Як з’ясувалося, наші діти чека" ють від нас взаєморозуміння, по" ваги до себе та своїх інтересів. Натомість батьки вимагають лише послуху від підлітків. Понад поло" вина батьків навіть не здогадують" ся, які гризоти є у їхніх дітей та як вони розв’язують свої проблеми. Нехтування цим негативно впли" Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф " р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Página · p. 16página original ↗

АНОНС

Мистецький проект “Спілкування заради майбутнього” — це творче переосмислення дорослими теми дитячої самотності. Інтерактивну арт-інсталяцію з дванадцятьох білих гіпсових дитячих фігур побачили з 7 до 10 серпня всі, хто завітав на Майдан Незалежності в Києві. Квінтесенція задуму — дитина, яка почувається самотньою: з книжкою — це Артемчик, а з ведмедиком — Ігор, дивиться на небо Маринка, плаче Тарасик, збоку сумно сидить Михайлик, простягає ручки до дорослих Світланка. Ще шестеро дітей тримають дзеркала, у яких — їхні дитячі мрії. Окреме дзеркало — для глядача. Подивіться в нього й замисліться: чи знаєте ви, про що хоче вам розповісти ваша дитина? ває на психологічний стан дитини та спричиняє агресію, сімейні конфлік" ти, відчуження дитини від сім’ї. Експерти наголошу" ють, що батьки мають уважніше ставитися до запитів та інтересів своїх дітей та враховувати їх, плануючи спільний вільний час. А поки що чимало дітей приховують від батьків власні душевні пережи" вання. Мистецький проект “Спілку" вання заради майбутнього” покли" каний відобразити у формах мис" тецтва проблеми дитячої самот" ності та привернути увагу громад" ськості до недостатнього спілку" вання між батьками й дітьми. Він має цікаве ноу"хау: кожна дитяча фігура “вміє” розмовляти. Якщо пі" дійти до фігури, вона починає го" ворити, ніби привертаючи увагу своїх тата і мами такими звичайни" ми, повсякденними для нас дитя" чими монологами: “Звідки береть" ся вітер? Чому клоуни такі смішні? Чого взимку йде сніг? Чому всі по" винні працювати?” Тобто діти чека" ють на діалог із батьками. А фігури дорослих у компози" ції сприймаєш як далекі й недо" сяжні для дітей, бо батьки за свої" ми щоденними клопотами навіть не помічають, наскільки важливе й потрібне дітям справжнє спілку" вання з ними. Для цього й створе" но цей мистецький проект, який неначе закликає дорослих: роз" мовляйте більше зі своїми дітьми! У скульптурній композиції вперше в Україні використано ідею засобами вуличного мистецтва привернути увагу до складної соці" альної проблеми. Для цього роз" роблено спеціальний електронний інтерактивний модуль, завдяки чо" му фігури “розмовляють” як живі. Перехожі, зупиняючись, чують ау" діозапис: дитячі розмови, казки, розповіді — все те, що говорить чи хоче почути дитина: “Чого стоїш далеко, підходь ближче”. “Мама моя красива, добра. Вона мене Го л о в н и й р е д а к т о р Валентина ДАВИДЕНКО Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора Ніна ГНАТЮК 279"49"47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279"49"47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278"01"30 (тел/факс) Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270"55"57 Відділ мови Святослав МІЗЕРНЮК 279"39"55 Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270"55"57 Відділ коректури Олена ШУЛЬГА 278"63"69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278"63"69 Інтернет"редактор Євген БУКЕТ 279"39"55
Емблема «Просвіта»Prosvitianyn