Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWissen · Menschen · Zukunft
← Archiv von «Slovo Prosvity»

Слово Просвіти, №19 за 2012 рік

16 S. · 35 Einträge · PDF auf Wikimedia Commons ↗ · CC BY 4.0

Der Text wurde aus dem PDF gewonnen und automatisch in Beiträge geteilt. Die Grenzen mancher Beiträge sind redaktionell nicht geprüft: Ein Eintrag kann mehrere Beiträge, nur einen Teil eines Beitrags oder einen Serviceblock (zum Beispiel einen Abo-Hinweis) enthalten. Primärquelle ist die Zeitungsseite im PDF.

Без мови немає нації! · S. 1Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

«…Неп ри ват на спра ва За го рія чи Сла бош пиць ко го»

15 трав ня 2012 ро ку о 12.00 у На ці о наль но му ака де міч но мудра ма тич но му те ат рі ім. Іва на Фран ка (пл. Іва на Фран ка, 3) від - бу деть ся вро чис те зак рит тя ХІІ між на род но го кон кур су з ук ра їн - ської мо ви ім. Пет ра Яци ка. З цьо го при во ду на ше ін терв’ю з го - ло вою ко ор ди на цій ної ра ди кон кур су, ви ко нав чим ди рек то ром Лі ги ук ра їн ських ме це на тів Ми хай лом СЛА БОШ ПИЦЬ КИМ. — Ми хай ле Фе до то ви чу, ми ну ло два - над цять ро ків від по чат ку пер шо го кон кур - су, то му, оче вид но, вар то при цій на го ді по - но ви ти для іс то рії, ко ли і як виз рі ла ідея та ко го про ек ту? — Світ лої пам’яті Пет ро Яцик дов го ви но шу вав ідею мас штаб но го за хо ду, спря мо ва но го на під не сен ня со ці аль но го прес ти жу ук ра їн ської мо ви в Ук ра їн ській дер жа ві. Нап ри кін ці 90$х ро ків він до ру - чив нам із то діш нім ви ко нав чим ди рек - то ром сво єї фун да ції Мар ком Сте хом роз ро би ти сце на рій зма гань шко ля рів на зван ня знав ців ук ра їн ської мо ви. Ми з Мар ком від ра зу зій шли ся на та ких за сад - ни чих прин ци пах. Ос кіль ки в Ук ра ї ні іс - нує олім пі а да з ук ра їн ської мо ви (її про - во дить Мі ніс терс тво ос ві ти) і в ній бе руть участь тіль ки виб ра ні, то ми зро би мо ус - та нов ку на ма со вість учас ни ків. Ма є мо та кож на го ло си ти: ми спе ці аль но не шу - ка є мо лін гвіс тич них ге ні їв (хо ча як що во ни знай дуть ся са мі, бу де мо ра ді), для нас важ ли во пе ре дов сім збли зи ти ді тей Ук ра ї ни і дер жав ну мо ву, пе ре ко на ти ди - ти ну всім цим дійс твом, що дер жав на мо - ва — це ду же важ ли во. Яцик на по ліг, щоб пе ре мож цям тур ні ру на за галь но на ці о - наль но му рів ні вру ча ти не тіль ки по да - рун ки та спе ці аль ні дип ло ми, а й гро шо - ві пре мії. — І са ме фі нан со вий ас пект спри чи нив ці лу дис ку сію… — Так, де я кі не да ле кі пе да го ги від ра зу на ки ну ли ся на Яци ка зі зви ну ва чен ня ми, мов ляв, він роз бе щує гро ши ма ді тей. Аме ри ка ні зує пат рі о тич ну ук ра їн ську спра ву. Проз ву ча ли та кож пре тен зії і від де я ких пред став ни ків на ці о наль но$ де - мок ра тич но го та бо ру: мов ляв, це без глуз - де мар нот ратс тво, тре ба, щоб Яцик від дав свої кош ти на зов сім ін ші про ек ти (зде - біль шо го на ті, в яких во ни за ці кав ле ні). Але Яцик від по вів, що ні чо го він “не по - ви нен”, і ні ко му ні чо го не ви нен, і ні на ко го не ог ля да ти меть ся, і ні з ким уже не ра ди ти меть ся (ра див ся він до ух ва лен ня рі шен ня про кон курс із ба гать ма в ді ас по - рі), а то му ро би ти ме так, як уже ви рі шив. Усі дис ку сії на цю те му без плід ні й не ма - ти муть на ньо го жод но го впли ву. А для під трим ки ін ших пат рі о тич них про ек тів є чи ма ло за мож них лю дей і в Ук ра ї ні, і в ді - ас по рі. Він осо бис то прис вя чу єть ся цьо - му про ек то ві. — Ці ка во, що сьо год ні те ма гро шей і пре мій не вик ли кає жод них су пе ре чок. — Зда єть ся, всі те пер згод ні, що в на - ших умо вах прин ци по во важ ли во вип ла - чу ва ти пре мії шко ля рам і сту ден там са ме за ви со кі знан ня дер жав ної мо ви. Це теж на ці єт вор чий мо мент. І еле мент дер жав - но го бу дів ниц тва. — Як ідею кон кур су зус трі ли в Мі ніс - терс тві ос ві ти? — Ду же при хиль но. То діш ній мі ністр ос ві ти Ва силь Кре мень од ра зу оці нив ори гі наль ність Яци ко вої ідеї. Бу ло ор га - ні зо ва но спе ці аль ну ко ор ди на цій ну ра ду, яка ма ла опі ку ва ти ся всі ма мо мен та ми про ек ту. Спів го ло ва ми ці єї ра ди приз на - чи ли зас туп ни ка мі ніс тра ос ві ти та го ло ву сек ре та рі а ту Лі ги ук ра їн ських ме це на тів. Ду же важ ли вий мо мент: то діш ній пер - ший зас туп ник мі ніс тра ака де мік Яц ків на по ліг на то му, щоб кон курс мав між на - род ний ха рак тер. Це са ме він впи сав у вже го то ве по ло жен ня про кон курс епі тет “між на род ний”. Він та кож один із “хре - ще них бать ків” мов но го тур ні ру. — Чи за до во ле ні Ви ре зуль та та ми пер - шо го кон кур су? — Так, во ни пе ре вер ши ли всі на ші спо ді ван ня. По$ пер ше, у ньо му взя ли участь по над двіс ті ти сяч шко ля рів. Зак - рит тя кон кур су від бу ло ся у трав ні 2001 ро ку у сто лич ній фі лар мо нії. Пет ро Яцик не міг стри ма ти сліз ра дос ті. Він вий шов на сце ну фі лар мо нії, від хви лю ван ня і зво ру шен ня йо му важ ко бу ло го во ри ти. Зго дом він зіз нав ся, що по чу вав ся у ту мить справ ді щас ли вим. Пе ре мож ців і при зе рів мов них зма гань ві та ли Пре зи - дент Ле о нід Куч ма, метр ук ра їн ської лі те - ра ту ри Пав ло Заг ре бель ний, мі ністр ос ві - ти Ва силь Кре мень, ін ші ав то ри тет ні в Ук ра ї ні лю ди. Закінчення на стор. 8 СВІТОВА ЛІТЕРАТУРА В ШКОЛІ 10–11 ПРОСВІТЯНИ 12–13
Події, факти, коментарі · “Пам’ять про убієнних закликає нас до національного порозуміння і примирення”. · S. 2Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

осіб. Те саме — Краматорськ, Слов’янськ, Мар’їнка, весь Донбас був уражений українським націоналістичним підпіллям, а також Дніпропетровськ, Запоріжжя, Харків. Але ж про цю боротьбу ОУН і УПА проти фашистів у нас у СРСР не писали, бо цих борців за Україну спершу знищували німці, а потім — радянська влада. Якби ми свого часу, вже в незалежній Україні, донесли правду про це до широких мас, у нас не було б такого протистояння в суспільстві. Людям необхідно знати історичну правду, те, що ми на своїй землі маємо бути господарями. Держава буде міцною, якщо наша владна еліта й ті, хто хочуть іти у владу, усвідомлять, що Україну можна побудувати лише українськими руками, а не просити допомоги ззовні. У нас насамперед знищували політичну еліту. Нам треба побороти синдром “пушкарівщини”. Термін походить від прізвища полтавського полковника Пушкаря, який, аби стати гетьманом, пішов на змову з московитами і підняв заколот проти законно обраного гетьмана України Івана Виговського. За це Москва пообіцяла Пушкареві гетьманську булаву. Те саме — полковник Барабаш у Запоріжжі. Але цікаво, що підступна Москва не сказала Пушкареві, що пообіцяла булаву й Барабашеві, у невіданні був і Барабаш. І обидва підняли заколот, який дуже ослабив Україну й призвів до усунення ненависного Москві гетьмана Виговського. Так нас ще з тих часів нищить “пушкарівщина”. Вона згубила і українську державність у часи визвольних змагань 1918—1920 років. * * * Учасником круглого столу був і член Спілки офіцерів України Борис Мельник із Києва. Ось що він сказав для нашої газети: — Мій тато, Василь Іванович Мельник, воював у Червоній армії, був поранений 1944 року. Мама, Лідія Антонівна Кручок, воювала в УПА. Коли їх з товаришами оточили, вона вистрелила собі в голову, але вижила й отримала від радянської влади 25 років ув’язнення. 10 років відбувала покарання у Воркуті. Після амністії приїхала на батьківщину, в Рівненську область. Там і зустрілася з моїм татом, який теж із Рівненщини. Полюбили одне одного, одружилися, не один десяток років щасливо прожили разом, мали двох дітей. Кажуть, на сході люди негативно сприймають Українську повстанську армію. Та це через брак інформації. Коли ця інформація буде доступна всім, ми зрозуміємо, що нам час сховати сокиру розбрату і жити в злагоді. * * * Побажання українського офіцера й усіх учасників круглого столу нині актуальне, як ніколи. Бо надто далеко зайшла конфронтація в нашому суспільстві, особливо серед політичної еліти. Задля політичних цілей використовують усе, навіть такі трагічні події, як вибухи в Дніпропетровську. Політичні судові процеси провокують міжнародну ізоляцію країни, вже лунають заклики бойкотувати Євро—2012, що теж не поліпшує імідж України. Необхідно зупинитися й почати суспільний діалог.
Події, факти, коментарі · “Пам’ять про убієнних закликає нас до національного порозуміння і примирення”. · S. 2Originalseite ↗

Об’єднує пам’ять, не пафос

Петро АНТОНЕНКО Напередодні Дня перемоги і 67-ї річниці завершення Другої світової війни на теренах Європи в столичній агенції УНІАН відбувся круглий стіл “Моделі примирення та відношення до минулого”. Його організували Спілка офіцерів України та Комісія Української Греко-Католицької Церкви “Справедливість і мир”. 22 листопада 2005 року Генеральна асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті і примирення. Визнаючи, що держави можуть відзначати і свої свята перемоги й звільнення, ООН запропонувала всім країнам, неурядовим організаціям, громадянам планети щорічно відзначати ці дати як дні вшанування всіх жертв Другої світової війни. Учасники заходу констатували: пора вже відійти від надмірного пафосу під час відзначення роковин завершення Світової війни, від пишних торжеств у країнах, які є переможцями в цій бійні, а натомість вшанувати пам’ять жертв війни. Щодо України, яка стала театром кривавих битв і громадяни якої змушені були воювати по різний бік фронтів, то саме пам’ять про убієнних закликає нас до національного порозуміння і примирення. До уваги читачів “СП” виступи учасників круглого столу. Голова Спілки офіцерів України В’ячеслав БІЛОУС: — Неможливо створити національні Збройні сили без порозуміння, без примирення поколінь, бійців, які воювали по різні боки барикад, враховуючи, що Україну окупували різні країни. Ще 1993 року СОУ започаткувала зустрічі воїнів Червоної армії і УПА. Позаторік на з’їзді СОУ ми ухвалили звернення до Президента України, вищих органів влади, політичних партій, громадськості, в якому був заклик до національного примирення. Воно потрібне для наших дітей та онуків, заради миру і стабільності. Ветеран Червоної армії, полковник у відставці Григорій ЧЕП- КИЙ: — Основа добробуту кожної держави — її внутрішній спокій, взаєморозуміння і взаємоповага громадян. На жаль, у нас тільки розбрат: то пропагують ввести другу державну мову, то пропагують ворожнечу у ставленні до мешканців Західної України. Я три роки воював на фронті і теж чув тоді комуністичну пропаганду, яка вкрай негативно характеризувала західняків. Хоч насправді мешканці західних областей дуже набожні люди і не чинили злочинів. Давно треба визнати ветеранів УПА воюючою стороною, бо вони боролися за незалежну Україну. Ветеран Української повстанської армії Василь КИРИЛЮК: — Я народився у Рівненській області, в селі Дермань. Ми були тоді в складі Польщі. Скрізь панувала польська мова. Але весь міжвоєнний час у селі не було жодного випадку вбивства, мародерства, ми не знали, що таке наркоманія, пияцтво. Перед війною прийшла радянська влада, визволителі. Багатьох зразу запроторили у тюрми, хоч вони нічого поганого не зробили. Прийшла німецька влада — те саме. Серед простих людей, які до цього жили спокійно, запанувала неприязнь, ненависть. Що було, коли знову прийшли більшовики? За останні кілька місяців 1944 року лише в Рівному за вироком трибуналу розстріляли півтори тисячі осіб. У нас в УПА був наказ: не вступати в бої з Червоною армією. І ми не стріляли, бо червоні бійці теж захищали Батьківщину. Жоден із нас, українців, не був зі зброєю в руках у Росії, але коли на нас ішли окупанти (чи то польські, чи радянські, чи німецькі) ми захищали свою землю. Об’єднаймося, Україна має бути єдиною. Надзвичайний і Повноважний Посол України, доктор юридичних наук, професор Володимир ВАСИЛЕНКО: — Шкода, що у нас широкий загал не знає елементарних фактів історії. Тому й побутують різні штампи. Один із них такий: Червона армія — визволителька, УПА — союзник німців. Справді, з одного боку, в результаті перемог Червоної армії було визволено від німецької окупації територію України. З іншого боку, цю армію використали, особливо її каральні підрозділи, проти національно-визвольного руху українців. Щодо тимчасової співпраці на початку війни ОУН, політичної організації, з німецькою владою, то це обмежилося створенням двох українських батальйонів, які виконували лише охоронні функції. Це непорівнянно з розмахом співпраці з Німеччиною західних держав, згадаймо Мюнхенський договір 1938 року чи співпраці Радянського Союзу з Німеччиною (Пакт Молотова—Ріббентропа 1939 року). Так, УПА боролася з радянським режимом, але мета цієї боротьби — ство- Фото Олеся Дмитренка рення незалежної, соборної Української держави. Ґрунтувалося це на визнаному світом принципі самовизначення націй, який означає, що кожна нація має право на створення своєї незалежної держави. І якщо хтось намагається заперечити це, нація має право на збройну боротьбу. Нація, яка бореться за незалежність, з точки зору міжнародного права є воюючою стороною, а учасники таких збройних формувань є комбатантами. Сьогодні ми маємо незалежну державу. Та є серед нас українофоби, що виступають проти державності. Це здебільшого члени комуністичної партії, точніше, її керівництво, організації, яка не є українською партією, а лише філією московських спецслужб. Я був в Іспанії у Долині полеглих. Це величезний меморіал національного примирення, де поховано тих, хто воював по різні боки фронту в громадянській війні 30-х років: і республіканці, і фалангісти. Але всі вони були насамперед патріотами Іспанії. Професор Національного університету ім. Т. Шевченка, доктор історичних наук Володимир СЕРГІЙЧУК: — Українці не колаборанти, вони боролися проти фашистів, де тільки могли. Зокрема й на території рейху, але про це чомусь мовчать. У донесенні гестапо про те, хто в Німеччині бореться проти Гітлера і його режиму, не йшлося про розгалужене комуністичне підпілля, натомість йшлося про розгалужене ОУНівське підпілля. За це підпільників арештовували, кидали в тюрми, знищували. Так само німці знищували підпільників ОУН по всій території України. Ще один стереотип, що підпілля ОУН діяло лише в Західній Україні. Та в документах НКВС знаходимо інформацію, що воно існувало скрізь. Наприклад, у Маріуполі у часи німецької окупації підпілля ОУН нараховувало близько 300 Фото Петра Антоненка Міцний потиск рук ветеранів УПА і Червоної армії 8 травня Спілка української молоді ініціювала відзначення Дня пам’яті та єднання — вшану$ вання всіх полеглих у Другій світовій війні. Основні заходи провели в Києві, Львові й Запоріж$ жі, що символізувало єдність українських земель. Суть акції — єднання нації в скорботі за за$ гиблими. У столиці акція відбулася біля колишнього Жовтневого палацу, поруч із хрестом, встанов$ леним у пам’ять жертв репресій НКВС 1930—1950 років. Священики різних конфесій відслу$ жили панахиду по загиблих.
Гаряча тема · “Ті, хто закладав вибухівку, хотіли підняти нову інформаційну хвилю, яка заглушила б колишні проблеми в суспільстві”. · S. 3Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

повернулися до звичайного життя. * * * Відразу після вибухів прокуратура Дніпропетровської області порушила кримінальну справу за статтею 258 КК України (терористичний акт). Уже наступного дня до Дніпропетровська прибув Президент і керівники всіх силових структур України. Створено координаційний штаб із розслідування цих злочинів, в який увійшло керівництво МВС, СБУ та Генеральної прокуратури, а також кращі слідчі й експерти центрального апарату. Але версії злочину силовики оприлюднювати не поспішають, посилаючись на таємницю слідства. Утім, схоже, варіантів не так уже й багато, адже досі ніхто не взяв на себе відповідальності за скоєні теракти, не висунув жодних вимог. І ця невизначеність турбує найбільше. Коли немає мотиву, не знаєш, чого чекати далі від невідомих терористів. — Розробляються шість версій, але їхнє коло звужується, — підкреслив на брифінгу для журналістів голова СБУ України Ігор Калінін. — За розпорядженням генерального прокурора справу передано для розслідування в центральний апарат Служби безпеки України. Ми створили потужну оперативну групу, кожне відомство отримало конкретне завдання. Можу сказати, що зараз з’ясовується ідентичність цих вибухів і вибуху, що пролунав у місті торік у листопаді. Вдалося створити фотороботи і тих, хто ймовірно причетний до скоєння останніх чотирьох терактів у Дніпропетровську. Ми широко їх оприлюднили і закликаємо громадян, яким щось відомо про цих людей, повідомляти в міліцію. …Голова обласної адміністрації Олександр Вілкул із Президентом України Віктором Януковичем відвідали постраждалих у дніпропетровських лікарнях. — Кабмін виділив для постраждалих 1,5 мільйона гривень, — повідомив журналістам губернатор. — Вони забезпечені лікуванням у повному обсязі, операції проведено безкоштовно. Сьогодні життю людей нічого не загрожує. Обласна влада ухвалила рішення про виплату 2 мільйонів гривень за достовірну інформацію про організаторів цих терактів. — Зараз у місті триває напружена робота із розкриття цих злочинів і попередження будь-яких ексцесів, — запевнив міністр МВС Віталій Захарченко. — Вулиці патрулюють майже 2000 співробітників міліції, бійців “Беркута”, солдатів внутрішніх військ, курсантів, кінологів із собаками. У результаті чотирьох вибухів, що ста$ лися на центральному проспекті Дніпро$ петровська 27 квітня, травми і каліцтва отримали 30 осіб, з них 10 дітей. 63$річ$ ний Валерій Рутковський втратив руку і досі перебуває в реанімації. Мер Дніпропетровська Іван Куліченко запевнив городян, що ситуація під контролем, вулиці на 100 % перекриті нарядами з охорони громадського порядку, зокрема муніципальною гвардією і кінною міліцією. Залучили для патрулювання і правоохоронців Запоріжжя та Кривого Рогу. — Ми скасували з метою безпеки всі масові заходи на Першотравневі свята, — підкреслив Іван Іванович. Але пояснити городянам, що це було, ніхто сьогодні не може. Деякі експерти і соціологи вважають, що вибухи не були спрямовані на ураження людей. Ті, хто закладав вибухівку, хотіли підняти нову інформаційну хвилю, яка заглушила б колишні проблеми в суспільстві. Але, схоже, цієї мети не досягли. Вибухи не заглушили, а тільки погіршили й загострили проблеми, посіяли страх і невпевненість. Сьогодні в лікарнях Дніпропетровська все ще перебувають 10 потерпілих. Злочинців поки що не знайдено.
Гаряча тема · “Ті, хто закладав вибухівку, хотіли підняти нову інформаційну хвилю, яка заглушила б колишні проблеми в суспільстві”. · S. 3Originalseite ↗

Вибухи не заглушили, а тільки посилили суспільні проблеми

Наталя ГАРМАШ, м. Дніпропетровськ Фото автора Уперше слово “теракт” прозвучало в Дніпропетровську торік у листопаді. В один із будніх днів опівночі між Центральним універмагом і торговельним центром “Європа” зупинився автомобіль “Порше- Кайен”, пасажир якого, фінансовий директор однієї з будівельних компаній, вийшов купити води в нічному кіоску на трамвайній зупинці. Випивши воду, кинув пляшку в урну, — і тут пролунав вибух такої сили, що 27-річний чоловік загинув на місці, — йому відірвало голову. А осколки залізобетонної урни розлетілися на п’ятдесят метрів, вибивши вікна торговельного центру. Міліція порушила тоді кримінальну справу за фактом “умисного вбивства, вчиненого суспільно небезпечним способом”. Але вже за кілька годин прокурор області Наталія Марчук перекваліфікувала його на іншу статтю, — “теракт”. Випробувавши забійну силу залізобетонної урни, що розірвалася на шматки, невідомі терористи (а дніпропетровці не сумніваються, що старий і нові теракти — ланки одного ланцюга) пішли далі… Осколки зрешетили трамвайний вагон і автівки Перший вибух струснув проспект Карла Маркса близько полудня. Службовці навколишніх установ (поряд багато банків, фірм та міськвиконком) якраз збиралися на перерву, аж тут гримнуло на зупинці 1-го трамвайного маршруту, на перетині проспекту з вулицею Сєрова. На трамвайній зупинці людей було небагато. Осіб п’ять вийшло, стільки ж сіло в напівпорожні вагони, але трамвай продовжував стояти з відчиненими дверима в очікуванні зеленого сигналу світлофора. Ці секунди і стали фатальними. Відеокамера, встановлена на одному з сусідніх будинків, зафіксувала, як над легким навісом піднявся стовп диму і на всі боки полетіли уламки. Одні люди бігли геть, інші, навпаки, мчали до зупинки. Коли дим розсіявся, вражені очевидці побачили страшну картину: обидва вагони й автомобілі стояли з вибитими шибками і покрученими боками, а з трамваю вибиралися закривавлені люди. Найважче постраждала кондуктор Алла Підопригора. — Якраз відривала квиточок, як тіло моє пронизав біль, — згадує вже на лікарняному ліжку Алла Володимирівна. — Торкнулася ніг, а там кров. Я навіть не зрозуміла, що сталося. Тільки потім дізналася, що вибухнула урна, і її шматками мені перебило обидві ноги. Люди розгублено озиралися, не розуміючи, де джерело небезпеки. Адже сама урна розлетілася вщент, а її гострі уламки застрягли в металевій обшивці вагонів і автівок. Один із потерпілих — 52-річний Сергій Бондаренко — якраз приготувався виходити на наступній зупинці і в момент вибуху стояв біля дверей. Осколком розбитого вікна йому розкроїло руку. Сергій Володимирович кілька днів тому виписався з лікарні після важкої операції з видалення пухлини, — а того дня, вперше після хвороби, поїхав у справах до центру міста. І потрапив з вогню та в полум’я… Із сусіднього ресторану з аптечкою прибігли співробітники й почали перев’язувати поранених людей. Загалом у трамваї постраждали троє жінок і двоє чоловіків, яких через десять хвилин забрала “швидка”. На той час на місці події вже працювали співробітники міліції, — Кіровський райвідділ розташований за 200 метрів від зупинки. Не встигли оперативники опитати свідків, як знову гримнуло “Я йшов і дивився на цю урну, — рап$ том пролунав хлопок, з неї піднявся стовп сміття, а моя рука повисла в рукаві сороч$ ки окремо від мене. Все сталося за якісь секунди…” десь неподалік. Цього разу дзвінок до чергової частини міліції надійшов із монтажного технікуму, розташованого поруч із наступною зупинкою 1-го трамваю. Шматки урни посікли обличчя 16-річної Яни Це місце для молоді в якомусь сенсі знакове. Побудований кілька років тому фонтан закоханих, де з великої чаші піднімається стела з Купідоном на верхівці, став улюбленим місцем для побачень і відпочинку. Вечорами тут завжди багато молоді. У ту годину в монтажному технікумі, що неподалік фонтану, почалася велика перерва. — Ми з дівчатами вийшли на бульвар перекусити і сіли біля фонтану, — розповідає 16-річна Настя. — Я бачила цю урну і чорний пакет стирчав із неї, але хто міг подумати, що вона вибухне? І раптом гримнуло так, що ми мало не впали з лавки. Інстинктивно я затулила обличчя долонями, відчуваючи, як щось ранить ноги, руки, голову… Біля фонтану було поранено десять підлітків від 14 до 17 років. Гострі бетонні уламки вп’ялися в їхні тіла, і лікарям довелося докласти неабияких зусиль, аби їх видалити. А 16-річна студентка Яна могла взагалі залишитися без ока. Затулитися руками дівчинка просто не встигла, і бетонною брилою їй понівечило обличчя, осколки посікли тіло. Лікарям ледве вдалося врятувати дитині зір, — протягом багатогодинної операції на щоки й чоло дівчинки накладено десятки швів. …Поки дітям надавали першу допомогу в медпункті технікуму й чекали на “швидку”, люди знову здригнулися від вибуху. Рвонуло десь зовсім поруч, знову вибухнула сміттєва урна. — Ми з дружиною працюємо поблизу і в обідню перерву вирішили з’їздити в центр міста за покупками, — розповідає потерпілий від вибуху Валерій Рутковський. — Але трамваї не ходили, — Валерій Рутковський довелося йти пішки. Перейшли на алею проспекту Карла Маркса, де було вільніше. Порівнялися з входом у дитячий парк, аж тут зліва я побачив урну. Раптом короткий, різкий і дуже гучний звук, — я навіть спочатку не зрозумів, звідки? Ні диму, ні вогню не було, просто над урною злетіло сміття і її не стало. Тої ж миті я відчув, що немає лівої руки! Схопився правою за передпліччя, — а рука висить у рукаві сорочки окремо від мене… Коли Валерія Рутковського везли в обласну лікарню імені Мечникова, на зупинці вулиці Сєрова в 12.50 вибухнула четверта цього дня урна. Але перехрестя вже оточила міліція, а в трамваї неподалік нікого не було. Хірурги витягнули з ран жменю бетонних уламків Лікарі не змогли зберегти Валерію Рутковському ліву руку. “Нам доводилося оперувати ампутовані кінцівки, є чималий досвід їх приживлення, але у цьому випадку медицина безсила, — зітхає лікар-реаніматолог Олександр Царьов. — Людина зазнала надто важких ушкоджень. Перебиті нервові закінчення, розчавлена кістка”. Головний лікар обласної клінічної лікарні імені Мечникова Сергій Риженко демонструє жменю осколків, витягнутих із тіл, — діаметр деяких досягає 2 сантиметрів. — У всіх постраждалих — рвані та різані рани, але лікарі зробили все можливе для того, щоб пацієнти якомога швидше
Читацьке віче · “Обмосковлення чи російщення України, зокрема Донеччини, як почалося за Петра І 1720 року, так і триває досі”. · S. 4Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

«Встрє тім Єв ро—2012», або Тав ро — Дон бас

Ма рія ОЛІЙ НИК, м. До нецьк До нецьк го ту єть ся до Єв - ро—2012. Ос во є ні де сят ки мі льяр дів бюд жет них кош - тів, здер тих з ін ших об лас тей Ук ра ї ни та пе ри фе рії До - нець кої об лас ті. Не дав но на пе рех рес тях ву лиць До нець - ка з’яви ли ся таб лич ки, на яких ні би то ук ра їн ські на пи - си в не до лу го му пе рек ла ді про дуб льо ва ні анг лій ською мо вою. Ось так: пл. По бє ди і дубль цьо го мов но го пок ру ча анг лій ською. Або пр. 25$ле - тія РККА (ра бо че$ крес тьян - ской крас ной ар мии). Ук ра - їн ською ма ло б зву ча ти — 25$річ чя РСЧА (ро біт ни чо$ - се лян ської чер во ної ар мії). І цей гіб рид пе рек ла де но анг - лій ською. По діб но го ба га то. Ду маю, ці ре бу си єв ро пей ці дов го роз га ду ва ти муть. У тро лей бу сах, ав то бу сах, трам ва ях для зруч нос ті гос тей Єв ро—2012 до нець кі чи нов ни ки вве ли ав то ма тич не ого ло шен ня зу пи нок — спочатку російською мовою, а потім — англійською. Ду - маю, єв ро пей ці бу дуть шо ко ва ні: їха ли в Ук ра ї ну, а опи ни лись у Ро сії. Та ким чи ном у До нець ку від - мі не но дію Кон сти ту ції Ук ра ї ни, чин но го мов но го за ко но давс тва. Тут дер жав ною мо вою є мо ва су - сід ньої дер жа ви. А не що дав но до ме не за ві тав пра ців ник Во ро ши лов сько го рай - від ді лу мі лі ції. Хо тів узя ти по яс - нен ня що до спро би пог ра бу ван ня ка си “Ощад бан ку” в бу дин ку, де я меш каю. По чав за пов ню ва ти да ні про мою осо бу іноземною, російською мовою. Я ввіч ли во поп ро - си ла ро би ти це дер жав ною мо - вою. Він не від ре а гу вав і про дов - жу вав за пов ню ва ти за го тов ле ний ро сій ською мо вою бланк, де був за пис “желаю давать объяснения на русском языке”. Ще й по яс нив, що у Во ро ши - лов сько му ра йон но му від ді лі мі лі - ції До нець ка дер жав ною мо вою є ро сій ська. Ко ли я поп ро си ла йо го пред ста ви тись, тоб то пред’яви ти свої до ку мен ти, він ка те го рич но від мо вив ся, згріб па пе ри і втік. То ді я звер ну ла ся до на чаль ни ка Во ро ши лов сько го ра йон но го від - ді лу мі лі ції Во ло ди ми ра Іва но ви ча Зі бо ро ва з ви мо гою: 1. Вста но ви ти осо бу пра ців - ни ка мі лі ції, який по ру шив Кон - сти ту цію Ук ра ї ни та За кон Ук ра ї - ни “Про мі лі цію”, а са ме ст. 5, згід но з якою: “…При звертанні до громадянина працівник міліції зобов’язаний назвати своє прізвище, звання та пред’явити на його вимогу службове посвідчення”. 2. При тяг ти цю осо бу до від - по ві даль нос ті згід но з чин ним за - ко но давс твом. 3. По ві до ми ти ме ні, чи справ - ді у Ва шо му від ді лі дер жав ною мо вою є ро сій ська. 4. По ві до ми ти ме ні, чо му за - го тов ле ні блан ки для по яс нень, які за пов ню вав пред став ник Во - ро ши лов сько го ра йон но го від ді - лу мі лі ції, ви го тов ле ні ро сій - ською мо вою та чо му в блан ку за - пи са но “желаю давать объяснения на русском языке”. Жод но го ук ра їн сько го сло ва не проз ву ча ло й 26 квіт ня під час вша ну ван ня лік ві да то рів ава рії на Чор но биль ській АЕС: ро сій сько - мов ний ве ду чий із фі лар мо нії, та - кі ж вис ту пи на ших най ви щих по са до вих осіб (го ло ви обл дер ж - ад мі ніс тра ції Анд рія Ши шаць ко - го, го ло ви До нець кої обл ра ди Анд рія Фе до ру ка, До нець ко го місь ко го го ло ви Олек сан дра Лук’ян чен ка, го ло ви Ле нін ської ра йон ної в м. До нець ку ра ди Оле га Бе ля є ва), а та кож пред - став ни ків чор но биль ських ор га - ні за цій, ви ко нан ня пі сень, дек - ла ма ції шко ля ра ми вір шів. На до да чу мос ков ський піп із ма - туш ка ми. Си ту а ція пов то ри ла ся 27 квіт - ня на вша ну ван ні жертв розс трі - ля них нім ця ми єв ре їв під час Дру гої сві то вої вій ни, де крім офі цій них влад них чи нов ни ків, вис ту пив ще й так са мо ро сій - ською віч ний на род ний де пу тат Ук ра ї ни Юхим Звя гіль ський — го ло ва Все ук ра їн ської ор га ні за ції “Ук ра ї на$ Із ра їль”. Написи на па - м’ятнику російською та на івриті. На пам’ят ни ку лік ві да то рам нас лід ків ава рії на ЧА ЕС на пис єди ною мо вою, схо жою на ро сій - ську: “Лик ви да то рам чер но быль - ской тра ге дии”. Не осяг ну гли - бин мис лі до нець ких влад них не - віг ла сів — ве ли ких бор ців за дер - жав ність ро сій ської мо ви, якої во ни не зна ють, як і ук ра їн ської: як мож на лік ві ду ва ти тра ге дію? Обид ва пам’ят ни ки від кри тов не за леж ній Ук ра ї ні 2006 ро ку за пред став ни ків пре зи ден та Вік то - ра Ющен ка в До нець кій об лас ті. А об мос ков лен ня чи ро сій щен ня Ук ра ї ни, зок ре ма До неч чи ни, як по ча ло ся за Пет ра I 1720 ро ку, такі три ває вже 21 рік в не за леж ній Ук ра ї ні за усіх без ви нят ку пре зи - ден тів. Зав дя ки шо ві ніс тич ним ке рів ни кам вла ди До неч чи ну на - зи ва ють “зоною, вільною від Конституції України”. Про мо ву на мі тин гах ко му - ніс тів, со ці а ліс тів та анар хіс тів 1 трав ня цьо го ро ку на пло щі іме ні Лє ні на й роз мір ко ву ва ти не до во дить ся — од ноз нач но ро сій - ська. І жод но го дер жав но го пра - по ра! Якийсь ан ти дер жав ний ша баш зі Ста лі на ми, Ле ні на ми, Мах ном. Я на пи са ла про тес ти що до цьо го ста но ви ща. По дам на по - руш ни ків Кон сти ту ції Ук ра ї ни до су ду. Але суд ді хто? У про це сі про за хист прав бать ків ук ра їн сько мов них ма кі їв - ських шкіл, нез ва жа ю чи на те, що ос кар жу ва не лік ві да цій не рі - шен ня Ма кі їв ської місь кої ра ди ух ва ле не з гру би ми по ру шен ня - ми чин но го за ко но давс тва, су - ціль ни ми фаль си фі ка ці я ми, го - ло ва До нець ко го ок руж но го ад - мі ніс тра тив но го су ду Олег Ко ни - чен ко із зав’яза ни ми очи ма та зат кну ти ми ву ха ми від хи лив за - кон ні скар ги бать ків ук ра їн сько - мов них шкіл №№3, 100 м. Ма кі - їв ки на лік ві да цій не рі шен ня. 29 бе рез ня 2012 ро ку До нець кий апе ля цій ний суд (го ло ву ю чий — Лях, суд ді По по ва, Ком па ні єць) за ли шив абсолютно незаконну Пос та но ву суд ді До нець ко го ок - руж но го ад мі ніс тра тив но го су ду Оле га Ко ни чен ка без змін. За раз бать ки по да ли ка са цію, в якій про сять:
Читацьке віче · “Обмосковлення чи російщення України, зокрема Донеччини, як почалося за Петра І 1720 року, так і триває досі”. · S. 4Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

Ок са на ЖИ ВОТ КО ВА: «Дій мо ра зом!»

— Па ні Ок са но, який ни ні стан справ у Хар ків сько го об лоб’єд нан - ня, чи вда ло ся від но ви ти нор маль - ну ро бо ту піс ля без ла дів, чи не за - не па ли ду хом чле ни то ва рис тва? — Ро бо ту “Прос ві ти” піс ля на па дів, ко му наль них від клю - чень пос ту по во від нов лю є мо. Упо ряд ку ва ли при мі щен ня, від - ре мон ту ва ли пош код же не май но, по но ви ли пос та чан ня во ди й елек тро е нер гії. Ма є мо міц ний ак тив — 10 осіб. Це мо ло ді лю ди, які за ці кав ле ні в ро бо ті “Прос ві - ти”, во ни не ви ма га ють гро шей за свою ро бо ту тут, а нав па ки, вкла да ють влас ні си ли, кош ти. Спра ву на па ду на офіс “Прос - ві ти” роз слі дує УБОЗ. У ме не скла ло ся вра жен ня, що во ни пра - цю ють у пра виль но му нап рямі, до нас став лять ся ду же ко рек тно, про фе сій но. — А чим за вер ши ла ся по ру ше на про ти Вас спра ва? — На за пи ти го ло ви ВУТ “Прос ві та” ім. Та ра са Шев чен ка Пав ла Мов ча на Ге не раль на про - ку ра ту ра Ук ра ї ни на діс ла ла “від - пис ку”. Мій ад во кат до по міг на - пи са ти про тест про ку ро ру м. Хар - ко ва. Від по ві ді я не от ри ма ла, бо па ра лель но бу ли за пи ти з Ки є ва. Не знаю, чи че рез мою спра ву, чи че рез ін ші, слід чо го Ле виць ко го від сто ро ни ли від слідства. За раз воно не ве деть ся, але й спра ви не зак ри ли. Хлоп ці, які пос траж да - ли, пе ре бу ва ють за ґра та ми, їм щод ва мі ся ці про дов жу ють тер - мін ув’яз нен ня. За ме не зас ту пи ло ся моє ке - рів ниц тво, то му я за ли ши ла ся вас пі ран ту рі — нав ча ю ся, пра - цюю. В уні вер си те ті до ме не став - лять ся доброзичливо. Уже за кін - чи ла пер ший рік нав чан ня в ас пі - ран ту рі, зда ла зві ти. До то го пра цю ва ла два ро ки у Все ук ра їн сько му на у ко во$ пе да - го гіч но му про ек ті “Ін те лект Ук - ра ї ни”, ме не звід ти в бук валь но - му ро зу мін ні “ви ки ну ли” в січ ні цьо го ро ку че рез членс тво у “Прос ві ті” — “мєж ду на род ной на ци о на ліс ті чєс кой ор га ні за циі”. Лю ди на, яка пе ре бу ває в ла вахта кої ор га ні за ції та ще й обій має в ній якусь по са ду, не мо же бра ти участь у пе да го гіч но му про ек ті. Так чи нов ни ки від ос ві ти по яс - ни ли своє рі шен ня. А те, що в “Прос ві ті” сво го ча су бу ли на віть Ле ся Ук ра їн ка і Бо рис Грін чен ко — ні для ко го не ар гу мент. — Яка по зи ція що до “Прос ві - ти” у міс це вої вла ди? — Став лен ня міс це вої вла ди до “Прос ві ти” за раз по зи тив не. До нас не має жод них пре тен зій що до за бор го ва нос ті за при мі - щен ня, в яко му ще пра цює ре - дак ція ди тя чої га зе ти “Жу рав - лик”. Хо чу на га да ти, що 2009 ро кунам уп ро довж трьох мі ся ців ушес те ро під ви щи ли оп ла ту за орен ду при мі щен ня. Во на ста ла нас тіль ки ве ли кою, що неп ри - бут ко вій ор га ні за ції не під си лу її спла чу ва ти. Внас лі док цьо го на - ко пи чив ся ве ли кий борг, по над 200 ти сяч гри вень. Бу ли су до ві по зо ви, які ми виг ра ли. І піс ля рі - шен ня ви що го гос по дар сько го су ду міс це ва вла да нас не за чі пає вза га лі. Тоб то під трим ки від вла - ди ми не ма є мо, але, що важ ли во, во на нам і не пе реш код жає. Я вдяч на міс це вій вла ді за вста нов лен ня ме мо рі аль ної дош - ки Іва но ві Фран ку на бу дів лі об - лас но го ар хі ву, а та кож за те, що во на на реш ті де мон ту ва ла сум - ноз віс ний пам’ят ник, який у на - ро ді на зи ва ли “троє, що не суть злом бар ду хо ло диль ник”. За раз не має жод них проб лем із пам’ят ним зна ком$ ка ме нем на честь ге ро їв$ во я ків УПА, що вста нов ле ний у Мо ло діж но му пар ку. Це зас лу га міс це вої вла ди — во на пос та ви ла на міс це ко му - ніс тів так, що ни ні ніх то не за чі - пає ані ка ме ня УПА, ані пам’ят ної дош ки Йо си пу Слі по му. Я не знаю при чин, але до ба га тьох речей вла да Хар ко ва сьо год ні ста вить ся об’єк тив но. — Нас кіль ки сут тє во Хар ків щи на до лу чи ла ся до про ве ден ня Все ук ра їн сько го прос ві тян сько го кон кур су “Па літ ра ук ра їн сько го сло - ва”? — Я тра ди цій но роз си - лаю зап ро шен ня на прос ві - тян ські кон кур си че рез від - ді ли ос ві ти, во ни ду же ак - тив но від гу ку ють ся. Ро бо ти на кон курс “Па - літ ра ук ра їн сько го сло ва” ак тив - но над хо дять. Уже зго ло си ли ся на участь 12 ра йо нів Хар ків щи ни. Ми ве де мо ста тис ти ку шкіл$ - учас ни ків. То рік от ри ма ли близь - ко 300 ро біт. Цьо го річ ро біт теж ду же ба га то, про во ди ти ме мо об - лас ний етап кон кур су. Ме ні як ху дож ни ку не важ ко оці ню ва ти ці ро бо ти. Склад ні ше бу ло під час оці ню ван ня тек стів, на діс ла них на кон курс “Я гор дий тим, що ук ра ї нець зро ду”. Вва жаю, що для оці ню ван ня ро біт у будь$ я кій га лу зі пот ріб ні фа хів ці: кра єз нав - ці, іс то ри ки, ге ог ра фи. Ма ла роз мо ву із зас туп ни ком ди рек то ра Хар ків сько го ху дож - ньо го му зею, до мов ля ю ся про те, щоб нас туп но го ро ку ро бо ти пе ре - мож ців об лас но го ета пу кон кур су “Па літ ра ук ра їн сько го сло ва” бу ли вис тав ле ні в при мі щен ні му зею. — Які кон кур си, за хо ди Як по ві дом ля ла на ша га зе та, 29 груд ня ми ну ло го ро ку на при мі щен ня Хар ків сько го об лас но го об’єд нан ня ВУТ “Прос ві та” ім. Та ра са Шев чен ка бу ло вчи не но зброй ний на - пад: спа ле но до ку мен та цію, біб лі о те ку, пош код же но орг тех ні ку. Зго дом прос ві тя нам вим кну ли во ду й елек тро е нер гію, а нап ри кін ці січ ня ши ро ко го роз го ло су на бу ла ін фор - ма ція про зат ри ман ня спів ро біт ни ка ми пра во о хо рон них ор га нів від по ві даль но го сек ре - та ря ХОО ВУТ “Прос ві та” ім. Та ра са Шев чен ка, ас пі ран тки Ок са ни Жи вот ко вої. Не що дав но в Хар ко ві я мав на го ду розпитати па ні Ок са ну про стан справ у Хар ків - ській “Прос ві ті” і, зви чай но ж, не міг оми ну ти ви щез га да них по дій.
Читацьке віче · “В умовах справжньої демократії варто прискіпливо визначати допустимі рамки діяльності громадських організацій”. · S. 5Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

лив “…Кло по тан ня по зи ва чів прозу пи нен ня ви ко нан ня рі шень су дів 1 і 2 інс тан цій за до воль ни ти, ос - кіль ки на ве де ні до во ди да ють під - ста ви для їх зу пи нен ня…” Спо ді - ва є мо ся, що бать ків по чу ють і ді ти по вер нуть ся в свої ук ра їн сько мов ні шко ли піс ля річ них по не ві рянь по ін ших нав чаль них зак ла дах. Сьо год ні гос тро сто їть проб - ле ма на ці о наль ної кон со лі да ції. І пер шо чер го вою є мов на проб ле - ма. На ція по чи на єть ся з мо ви й виз на ча єть ся мо вою. На ція тво - рить дер жа ву. А дер жа ва та ка, яка й на ція. Це доб ре ус ві дом лю ють влад ні ді я чі До неч чи ни. І, по чи - на ю чи з про го ло шен ня не за леж - нос ті 1991 ро ку, сот ні ра зів ра ди різ них рів нів про го ло шу ва ли ро - сій ську мо ву дер жав ною на тій чи ін шій те ри то рії. Нині вже й не проголошують. Просто тупо, де:- факто, Донеччина працює мовою, яку владні невігласи вважають російською. тив ним лис том$ звер нен ням. Та кож маю на мір звер ну ти ся лис том до ке рів ниц тва Ук ра їн - сько го фон ду куль ту ри. Ві до мо, що Хар ків ську об лас ну ор га ні за - цію Ук ра їн сько го фон ду куль ту ри вже дав но поз ба ви ли при мі щен - ня. До ку мен ти й ар хів ці єї ор га ні - за ції лю ди збе рі га ють у сво їх по - меш кан нях. А “Прос ві та” має при мі щен ня і го то ва по ді ли ти ся ним із брат ньою ор га ні за ці єю, як що фонд го то вий пла ти ти за квад рат ні мет ри, які зай ма ти ме. Тоб то, про пор цій но по ді ли мо між со бою ту орен дну пла ту, яка є, і пра цю ва ти ме мо під од ним да - хом. — А нас кіль ки ак тив но за раз ді ють прос ві тян ські осе ред ки на Хар ків щи ні? — Спіл ку ю ся з прос ві тя на ми із Ло зо вої. Во ни ма ють іс то рич - ний гур ток при кра єз нав чо му му - зе є ві, ак тив но дру ку ють ма те рі а - ли в ра йон ній га зе ті “Го лос Ло зів - щи ни”. Ко ор ди нат ін ших ра йон - них осе ред ків “Прос ві ти” на Хар - ків щи ні ані я, ані ви ко ну вач обов’яз ків го ло ви Олег Од но ро - жен ко, не ма є мо. Го ло ва об лас - но го об’єд нан ня Ана то лій Кін - дра тен ко за раз у лі кар ні, жод них ві до мос тей про прос ві тян об лас ті він не пе ре дав. То му хо чу че рез “Сло во Прос ві ти” звер ну ти ся до прос ві тян Хар ків щи ни, до пе ред - плат ни ків га зе ти, — від гук ніть ся! Ад же нас об’єд нує спіль на ідея, спіль на спра ва, ро бі мо її ра зом! Спіл ку вав ся Євген БУКЕТ Фото Сергія ПЕТРОВА
Читацьке віче · “В умовах справжньої демократії варто прискіпливо визначати допустимі рамки діяльності громадських організацій”. · S. 5Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

Об’єд нан ня ГРО МА ДЯН чи прос то ОСІБ? Яка ідея но во го за ко ну про гро мад ські ор га ні за ції?

1. Зу пи ни ти ви ко нан ня Пос - та но ви До нець ко го ок руж но го ад мі ніс тра тив но го су ду від 07.02.2012 ро ку в ад мі ніс тра тив - ній спра ві №2а/0570/10579/2011 та Ух ва ли До нець ко го апе ля цій - но го ад мі ніс тра тив но го су ду від 29.04.2012 ро ку до мо мен ту роз - гля ду ка са цій ної скар ги. 2. Ска су ва ти ух ва лу До нець - ко го апе ля цій но го ад мі ніс тра тив - но го су ду від 29 бе рез ня 2012 ро ку у спра ві №2а/0570/10579/2011 про за ли шен ня без за до во лен ня апе ля цій ної скар ги на пос та но ву До нець ко го ок руж но го ад мі ніс - тра тив но го су ду від 07.02.2012 ро - ку. 3. Ска су ва ти пос та но ву До - нець ко го ок руж но го ад мі ніс тра - тив но го су ду від 07.02.2012 ро ку у спра ві №2а/0570/10579/2011 про від мо ву в за до во лен ні по зов них ви мог. Ви щий ад мі ніс тра тив ний суд Ук ра ї ни 24 квіт ня цьо го ро ку ух ва - обласно го рів ня ор га ні зо вує цьо го ро ку Хар ків ська “Прос ві та”? — Ра зом з умо ва ми Все ук ра - їн сько го прос ві тян сько го кон - кур су “Па літ ра ук ра їн сько го сло - ва” ми роз си ла ли й умо ви об лас - но го мис тець ко го кон кур су “Сло бо жан ське на мис то”, який за по чат ку ва ли цьо го ро ку. Для “Сло бо жан сько го на мис та” ми що ро ку да ва ти ме мо но ву кон - кур сну те му. У пер ший рік — “Моя абет ка”, ос кіль ки у шко лі ду же ма ло ува ги при ді ля ють ка - ліг ра фії, не ви хо ву ють ес те тич - но го сприй нят тя тек сту. У нас уже за кін чив ся при йом ро біт, їх по над 200. За раз ми їх оці ню є мо. Мрію за по чат ку ва ти об лас - ний кра єз нав чий кон курс. Уже ма ла по пе ред ню роз мо ву з де ка - ном іс то рич но го фа куль те ту Хар - ків сько го на ці о наль но го пе да го - гіч но го уні вер си те ту імені Г. С. Ско во ро ди та йо го зас туп ни ка - ми. Во ни обі ця ли під три ма ти цю іні ці а ти ву. До лу чи ти ся до про ве - ден ня кон кур су обі ця ли чле ни Хар ків ської об лас ної ор га ні за ції На ці о наль ної спіл ки кра єз нав ців Ук ра ї ни. Ме ні ві до мо, що прос ві - тя ни в ін ших об лас тях про во дять кра єз нав чі кон кур си. Ко ли поч ну ор га ні за цій ні за хо ди, зв’язу ва ти - му ся з ни ми, пе рей ма ти му дос від. Мож ли во, з ча сом, на ші спіль ні іні ці а ти ви пе ре рос туть у Все ук ра - їн ський прос ві тян ський кра є - знав чий кон курс. “Прос ві та” під три мує гро - мад ську іні ці а ти ву про від крит тя ме мо рі аль ної дош ки Бо ри су Грін чен ку в Хар ко ві. Дня ми маю пос та ви ти свій під пис під ко лек - Во ло ди мир ФЕ РЕНЦ, м. Іва но$ Фран ківськ На пер ший пог ляд за кон нор - маль ний. Та чи від по ві дає він ме - ті — від ро ди ти ак тив не гро мад - ське жит тя як ос но ву де мок ра тії? В Ук ра ї ні не має силь них ав тен - тич них гро мад ських ор га ні за цій. На то мість за ре єс тро ва но ба га то гро мад ських ор га ні за цій, які чо - мусь не мо жуть склас ти силь ну ос но ву гро ма дян сько го сус пільс - тва. На жаль, но вий за кон про гро мад ські ор га ні за ції не до дає оп ти міз му. Він див ним чи ном вва жає го лов ним суб’єк том гро - мад ської ор га ні за ції не громадянина, а особу. Це кар ди наль но мі - няє прин цип по бу до ви сус пільс - тва. Гро ма дя ни фор - му ють гро ма дян ське сус пільс тво, а прос то осо би — ато мі зо ва не псев дог ро ма дян ське сус пільс тво, об’єд на - не спо жи ваць ким інс - тин ктом та інс тин - ктом ви жи ван ня. Но вий за кон про гро мад ські ор га ні за ції був кон че пот рі бен для при пи нен ня зас - тою та по бу до ви ін - тег ро ва но го гро ма - дян сько го сус пільс - тва. На жаль, са ме ці єї ін тег ру ю чої скла до вої гро мад ська ор га ні за ція і поз бав ле на но вим за ко ном: “Гро мад ськи ми ор га ні - за ці я ми виз на ють ся доб ро віль ні об’єд нан ня осіб для спіль но го за - до во лен ня за кон них ін те ре сів, здій снен ня та за хис ту прав і сво - бод” (Стат тя 1, пункт 1). На дан ня гро мад ським ор га ні - за ці ям пра ва ут во рю ва ти між на - род ні об’єд нан ня слу жить ін те ре - сам кос мо по літи зо ва ної осо би, не зв’яза ної обов’яз ком гро ма дянс - тва. Та ка ідея за ко ну офі цій но від кри ває мож ли вос ті зов ніш ньо - го впли ву на на ше сус пільс тво. Тау сві то во му кон ку рен тно му се ре - до ви щі цей вплив не зав жди доб - ро зич ли вий і по зи тив ний. На що доз во ля ти ді яль ність чу жих еле - мен тів ін ших сус пільств на те ри - то рії дер жа ви? Учи ти ся дос ві ду гро мад ської ді яль нос ті тре ба, їду - чи до них у гос ті. Ди вує не од на ко ве сприй нят - тя за ко но дав цем різ них гро мад - ських ор га ні за цій. Дія за ко ну не по ши ре на на: 1) по лі тич ні пар тії та ін ші доб ро віль ні об’єд нан ня осіб, що бе руть участь у ви бо рах і ре фе - рен ду мах; 2) ре лі гій ні ор га ні за ції; 3) ко о пе ра тив ні ор га ні за ції; 4) ін ші об’єд нан ня осіб, ут во - ре ні на під ста ві спе ці аль них за - ко нів, ак тів ор га нів дер жав ної вла ди, ор га нів міс це во го са мо - вря ду ван ня. В ок ре му, во че видь, ви щу кас - ту, ви ок рем ле но не тіль ки проф - спіл ки, а й ор га ні за ції ро бо то дав - ців та ін ших про фоб’єд нань. От - же, це за кон не про всі гро мад ські ор га ні за ції, і ніх то не по ду мав про те, що по лі тич ні пар тії є теж гро мад ськи ми ор га ні за ці я ми, ме - та яких — вдос ко на лен ня жит тя сус пільс тва, а не звич не здо бут тя вла ди “слу га ми на ро ду”. Тож за ло гі кою де мок ра тії, всі гро мад - ські ор га ні за ції по вин ні ут во рю - ва ти гро ма дя ни Ук ра ї ни і ма ти од на ко вий пра во вий ста тус. Вплив гро мад ської ор га ні за ції за - ле жав би від ко рис ної для за га луді яль нос ті. В умо вах справ жньої де мок ра - тії вар то прис кіп ли во виз на ча ти до пус ти мі рам ки ді яль нос ті гро - мад ських ор га ні за цій. Кри те рії об ме жен ня, вик ла де ні у стат ті 3 за ко ну, ціл ком від по ві да ють мо - де лі суспільства особи, але для ін - тег ро ва но го громадянського суспільства аж ні як не го дять ся. Не мож на зас то со ву ва ти ти по вий не - кон крет ний ра дян ський штамп “роз па лю ван ня мі жет ніч ної, ра - со вої, ре лі гій ної во рож не чі; по - ся ган ня на пра ва і сво бо ди лю ди - ни” для за бо ро ни ут во рен ня і ді - яль нос ті гро мад ських ор га ні за - цій. Вжи ван ня не кон крет но го і не пра во во го тер мі ну “роз па лю - ван ня мі жет ніч ної, ра со вої, ре лі - гій ної во рож не чі” ап рі о рі до пус - кає іс ну ван ня цих явищ в сус - пільс тві і доз во ляє ква лі фі ку ва ти під “роз па лю ван ня” будь$ я кі дис ку сій ні вис ло ви в га лу зі ет ніч - но го жит тя і ре лі гії. А як виз на чи - ти рі вень дис ку сій нос ті й куль ту - ри учас ни ків дис ку сій і що са ме мож на ква лі фі ку ва ти як “роз па - лю ван ня во рож не чі” — світ ще не при ду мав. Ке ру ван ня чу жи ми, “між на род ни ми” кри те рі я ми чу - жих гро мад ських ор га ні за цій — це ще гір ше і ве де до об ме жен ня сво бо ди влас но го гро ма дян сько - го сус пільс тва. Те, що хо чуть ква - лі фі ку ва ти як роз па лю ван ня між - на ці о наль ної і між ре лі гій ної во - рож не чі, Ук ра їн ська Кон сти ту ція на зи ває інак ше — об ме жен ням мов ної, куль тур ної, ре лі гій ної та ін шої са мо бут нос ті гро ма дян. Са мо бут ність гро ма дян, яка є най ви щою цін ніс тю сус пільс тва, по вин на за хи ща ти дер жа ва, але не шля хом об ме жен ня гро мад - ської ді яль нос ті чи ке ру ван ня не на ши ми кри те рі я ми її пра виль - нос ті, а з до по мо гою гро мад ських ор га ні за цій. Нап рик лад, по лі тич на під - трим ка гро мад сько го ру ху за над - мір ні об ся ги по ши рен ня ро сій - ської мо ви ло гіч но приз во дить до об ме жен ня мов ної са мо бут нос ті ет ніч них ук ра їн ців і зву жує зас то - су ван ня дер жав ної мо ви. Це по - тен цій но про во кує “роз па лю ван - ня” гро ма дян сько го кон флік ту. От же, за галь ні етич ні і гу ма - ні тар ні нор ми сус пільс тва по вин - ні ре гу лю ва ти Кон сти ту ція, за ко - ни, не за ва жа ю чи куль тур ній сус - піль ній дис ку сії в се ре до ви щі гро мад ських ор га ні за цій. Зро зу - мі ло, що в цій сфе рі зас то су ван ня між на род них угод ли ше заш ко - дить, і то му біль шість ци ві лі зо ва - них дер жав у се бе це не прак ти ку - ють, да ю чи по діб ні по ра ди ін - шим. Так зва ний мов ний і куль - тур ний по діл на се лен ня Ук ра ї ни фор му єть ся за чу жи ми по ра да ми де я ки ми “по лі ти ка ми од них ви - бо рів”. Проб ле ма ця ви рі шу єть сяду же прос то — при пи нен ням ре - єс тра ції тих гро мад ських ут во - рень і пар тій, ді яль ність яких де$ - фак то по ру шує прин цип по ша ни і за хис ту са мо бут нос ті на ро ду і Фото Олеся Дмитренка дер жа ви. От же, у стат ті 3 за ко ну кра ще за ли ши ти її тре тій пункт: “3. Об ме жен ня прав, нап ря мів і форм ді яль нос ті гро мад ських ор - га ні за цій мо жуть вста нов лю ва ти - ся вик люч но Кон сти ту ці єю та за - ко на ми Ук ра ї ни”. Бе зу мов но, вар то бу ло б за бо - ро ни ти гро мад ським ор га ні за ці ям оби ра ти еле мен ти сим во лі ки ін - ших дер жав. Для на ших по рад ни - ків з Єв ро пи це ви дас ться зай вим, але в Ук ра ї ні це об ме жен ня по ки що пот ріб не і як до дат ко ва ви мо га зас то су ван ня дер жав ної мо ви. Кар ди наль не зна чен ня має те, ко го слід вва жа ти зас нов ни ка - ми гро мад ської ор га ні за ції. Стат - тя 8, яка доз во ляє бу ти зас нов ни - ка ми іноземцям та особам без громадянства, ста вить під сум нів виз на чен ня гро ма дської ор га ні - за ції як об’єднання громадян, виз - на ча ю чи їх са ме як об’єднання осіб. За но вим за ко ном на ше сус - пільс тво на свій роз суд фор му ва - ти муть усі охочі во лон те ри сві ту, на рів ні з гро ма дя на ми Ук ра ї ни. Дер жа ва від іме ні плат ни ків по - дат ків чо мусь бе ре на се бе обов’язок од на ко во під три му ва - ти, ма те рі аль но та кож, всі гро - мад ські ор га ні за ції, не ви ок рем - лю ю чи тих, які ут во ре ні іно зем - ни ми гро ма дя на ми чи осо ба ми без гро ма дянс тва. От же, хо ті ли кра щий за кон про об’єд нан ня громадян, а одер - жа ли за кон про гро мад ські об’єд - нан ня просто зацікавлених осіб. Суб’єк том цьо го за ко ну є не ви - нят ко во гро ма дя нин Ук ра ї ни, а й осо ба міс це во го чи між на род но го по ход жен ня. Та кі гро мад ські ор - га ні за ції за ці кав ле них в осо бис - тих ін те ре сах осіб не ду же дба ти - муть про вдос ко на лен ня ук ра їн - ської де мок ра тії і вла ди.
Доля на тлі історії · “Можливо, все, що я хотів сказати віршами світові, я вже сказав”. · S. 6Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

ви ні ко ли не поч неш з то го мо - мен ту, з тої вер ши ни, на яку під - няв ся, а кож но го ра зу до во дить ся по чи на ти спо чат ку. Ми ну ло го ро - ку в поль сько му жур на лі “Li te ra - tu ra na wіe ce” (ти пу “Всес ві ту”) над ру ку ва ли до бір ку з 6 мо їх вір - шів. Жур на лу не ба чив. Це ті шить са мо любс тво і все, а це не те, бо та кі по дії по вин ні на ди ха ти до твор чос ті, а цьо го не ста ло ся. Все нат хнен ня від даю пра ці на шах ті, бо тут я біль ше ко рис ті при но шу сус пільс тву, ніж сво ї ми ряд ка ми. Ра зом з цим лис том над си лаю кіль ка сво їх вір шів, во ни не но ві, не ос тан ні, але то бі не ві до мі. На все доб ре! Пи ши! Щи ро В. Г. 27. 21.04.74 Доб рий день, Ві та лію! Щось но во го не від бу ло ся у жит ті мо є му. Ос тан нім ча сом ні - чо го гар но го не про чи тав, кіль ка ряд ків наш кря бав, ра зом з ці єю пош тів кою над си лаю то бі де щи - цю з то го. Маю книж ку С. Ве ли - ков сько го про Ка мю. Пе рег ля - дав, ще не чи тав. Чи не ба чив ти М. А. Ас ту ри а са “Ле ген ды Гва те - ма лы”? Ко ли діс та неш, обов’яз - ко во спро буй діс та ти і про чи та ти. Ду же ма ло є книг, се ред них і ця. За свою книж ку ні чо го пев но го ска за ти не мо жу. Ба жан під ба дьо - рює ме не, що ко лись мої вір ші бу дуть над ру ко ва ні, але ко ли? — цьо го теж я не знаю. Хоч особ ли - вих при чин для ціл ко ви тої іг но - ра ції мо єї твор чос ті я не ба чу. Ма - буть, я хва лив ся вже то бі, що в поль сько му жур на лі над ру ко ва но ми ну ло го ро ку шість мо їх вір шів. У “Літ. Ук ра ї ні” бу ла ін фор ма ція про те жов тне ве чис ло жур на лу, але що й ме не там над ру ко ва но, жод ної лі те ри про те. Про Оле га ні чо го не знаю, я, по діб но як і ти, ду же да ле ко від Ки є ва. Але, зда - єть ся, він і да лі є ди рек тор. І до сі ди вує та ка де таль, звід - ки міг В. Шклов ський діз на ти ся про моє іс ну ван ня. При єм но ди вує. На все доб ре. Щи ро В. Г. 33. 3.03. 75 Здо ров, Ві тя! Із Во ро ши ловгр. Спіл ки по - вер ну ли мої вір ші — на об го во - рен ня їх не схо ті ли ста ви ти. Про ко лек тив ну збір ку не знаю ні чо - го, але ду маю, що й там ні чо го не вий де. Тре ба мі ня ти свої твор чі по зи ції, тре ба пи са ти ін ші вір ші. Мож ли во, по тім поч нуть дру ку - ва ти. Ро бо ти й до сі не знай шов, з
Доля на тлі історії · “Можливо, все, що я хотів сказати віршами світові, я вже сказав”. · S. 6Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

Василь Голобородько. Вибрані листи…

Про дов жен ня. По ча ток у чис лі 18 за 2012 р. Лис ти до при по ляр но го смт Ту ра Крас но яр сько го краю (Евен кія), де пра цю вав ад ре - сат Віталій АБЛІЦОВ, із не за - леж них від ньо го обс та вин втра тив ши ро бо ту у хар ків - ській об лас ній га зе ті “Со ці а - ліс тич на Хар ків щи на” (ре дак - тор О. Сит ник) 24. 16.01. 74 Ві та лій! От ри мав од те бе вже 3 лис ти, а оце тіль ки зіб рав ся на пи са ти то бі хоч два сло ва, хоч і пе ре бу ваю за - раз у від пус тці. Сміш но бу де то бі чи та ти — але не від по ві дав, бо не мав кон вер та “авіа”, бо Крас но - яр ський край — це все ж да лі, ніж Хар ків від мо го те ри ко на. От же, як я то бі на пи сав, за разу від пус тці (уже за кін чу єть ся), ра - ні ше пла ну вав ви ко рис та ти від - пус тку для пи сан ня вір шів, але ще не на пи сав жод но го ряд ка. Вір ші не пи шуть ся. На ма га ю ся щось про чи та ти, бо я ще ба га то не про - чи тав за су є тою пе ред ми ну лих ро - ків. По ки ще не знаю, чи схо ті ли б мої те пе ріш ні вір ші над ру ку ва ти, але од на ко во не по ки даю на дій, що це не по ро зу мін ня ко лись за - кін чить ся і все бу де га разд. Не знаю, як ти, але я вва жаю те, що ме не не дру ку ють, прос то прик - рим не по ро зу мін ням. З кож ним днем я де да лі біль ше пе рес від чу ю - ся в то му, що жо ден мій ря док не йде в роз різ усьо му то му світ ло му іра діс но му, що є в на шо му жит ті. Бу вай! Пи ши! В. Го ло бо родь ко. 26. 26.03. 74. Доб рий день, Ві та лію! У ме не ні чо го ці ка во го не від - бу ва єть ся. І да лі пра цюю на шах - ті, ро бо та тяж ка і неп ри єм на, але змі ни ти на якусь ліп шу (та і яка б це ро бо та ме не за до воль ни ла?) не маю змо ги, та, по прав ді ска за ти, я ні чо го й не ро бив у цьо му на - прям ку, ста ра ю ся, щоб це бу ло не го лов ним, ро бо та. Гро ші (тоб то те, що є го лов ним в ото чен ні) і т. ін. Ста ра ю ся піс ля ро бо ти щось про чи та ти, ад же я ба га то ще чо го не про чи тав. Для твор чос ті то ні - чо го не до дає, але хо четь ся хоч де - я кою мі рою бу ти по ін фор мо ва - ним у лі те ра ту рі у ме жах уні вер - си тет сько го кур су (це я на зи ваю са мо ос ві тою та кою со бі). Най - біль ше ме не тур бує те, що вже от три ва лий час я ні чо го не пи шу, не пи шеть ся. Бо піс ля дов гої пе рер - шах ти пі шов, до то го ж її ско ро зак ри ва ти муть, а в сіль сько му гос по дарс тві без спе ці аль нос ті теж важ ко знай ти ро бо ту, але вже тре ба десь іти на ро бо ту, бо вже ба га то ча су не пра цюю. Та й ко ли пра цю єш, біль ше всти га єш про - чи та ти, ро бо та дис цип лі нує, а це су ціль не бай ди ку ван ня роз слаб - лює і не мо жу ні чо го чи та ти. До трид ця ти — по э том быть по чет но и — срам кро меш ный — пос ле трид ца ти. А ме ні наб ли жа єть ся трид ця - ти літ тя і тре ба пе рек ва лі фі ку ва - ти ся в сус піль но ко рис ну лю ди ну, від мо ви ти ся від усі ля ких ілю зій, спо ді вань на книж ку, друк, гро ші і т. ін. Уже ні чо го то го не має. По - ра сер йоз ні ше пос та ви ти ся до жит тя, без пре тен зій і за зі хань. Але бу вай! Пи ши! В. Го ло бо родь ко. (“До трид ца ти — по э том быть по чет но…” — ря док по е - та Олек сан дра Ме жи ро ва) 34. 22.07. 75 Доб рий день! Ви ба чай за три ва ле мов чан ня. Влас не й пи са ти особ ли во не має про що, все, що від бу ва єть ся те - пер у мо є му жит ті, то все у пло - щи ні по бу ту. Прав да, 31 трав ня у Во ро ши лов град сько му від ді лен ні СПУ від бу ло ся об го во рен ня мо єї ос тан ньої твор чос ті. Ба га то чо го бу ло ска за но на то му об го во рен - ні, все во но якось бу ло повз вір - ші, повз те, про що тре ба бу ло го - во ри ти. Прак тич них ре зуль та тів із то го об го во рен ня ні я ких, бо, мо же, я то бі ра ні ше пи сав, що й ко лек тив на збір ка го ту єть ся, щой до бір ка в ній до рів ню ва ти ме пер шій збір ці і вза га лі про всі ля кі рай дуж ні на дії. Всьо го то го не ста ло ся, хоч і не пок ла да ло ся на - дій ба га то на те. А все ж… З кни жок чо гось ці ка во го діс - та ти ду же важ ко, бо зов сім не бу - ваю у кни гар ні. Хоч знаю, що цьо го ро ку (за те ма тич ни ми пла - на ми) має вий ти до во лі гар них кни жок, се ред них і збір ка ро біт По теб ні, і Поль Ва ле рі, і Мак си - мі лі ан Во ло шин, і Ед гар По, і Ріль ке, і дво том ник Лор ки. Та жод ної із наз ва них кни жок я не прид бав, та й нав ряд чи десь діс та ну, як що доб ра ду ша десь у Мос кві чи Ки є ві не за бу де про ме не, та й не під ки не при мір ник і для ме не, хоч це й бу ває над то рід ко, у кож но го свої кло по ти. Ба га то пи шу про книж ки, бо все ще на ма га ю ся на до лу жи ти втра - че ні уні вер си тет ські сту дії — ста - ра ю ся щось чи та ти, хоч то все і без сис тем но, і не ре гу ляр но. Дов гий час я не пра цю вав на шах ті (ду же нек ра си во зі мною по ве ли ся, до ве ло ся роз ра хо ву ва - ти ся, з ве ли ки ми труд но ща ми, склад но ща ми, нер ву ван ням і т. ін.), але час той зов сім не ви ко - рис тав для се бе, ні чо го не про чи - тав і жод но го ряд ка не на пи сав. Мож ли во, все, що я хо тів ска за ти вір ша ми сві то ві, я вже ска зав, те - пер від ме не ви ма га єть ся тво рець ін шо го пла ну — елек трос лю сар рад гос пу (ким я в да ний мо мент пра цюю). То му цим ра зом і не над си лаю то бі ні чо го вір шо ва но - го, ні чо го не за вір шу ва ло ся. У мі - ся цях сер пні, ве рес ні та й да лі я не пла ную ні я ких дов гот ри ва лих по їз док, от же, маю бу ти вдо ма, про шу за їж джай, ра дий бу ду по - ба чи ти, ад же ми з то бою не ба чи - ли ся вже ду же дав но. На все доб ре! В. Го ло бо родь ко. 36. 21.01. 76 Доб рий день, Ві та лію! Ві таю те бе у Но во му Ро ці! Дя кую за лис та та за при ві тан - ня, ра дий, що щас ли во до ї хав. У ме не змін ні я ких, так са мо пра - цюю елек три ком, тро хи чи таю, вір ші не пи шуть ся. Шко да, що ти втра тив під пис ку, але як що бу де щось ці ка ве, я на пи шу, хо ча не ду - маю. Прог ля нув я те ма тич ні пла - ни на нас туп ний (тоб то 1976) рік, чо гось ви дат но го справ ді ма ло, але є де що. Кіль ка кни жок “На у - ко ва дум ка” пла нує ви пус ти ти, прис вя че них пер шій по ло ви ні пер шо го ти ся чо літ тя, ці ка во бу де прог ля ну ти. А за раз я на пи шу де - що з то го, що має вий ти нас туп - но го ро ку, це все на мій смак, але є де що й та ке, що й кож но му чи та - че ві спо до ба ло ся б: Ка ва ба та, К. Вон не гут (укр. мо вою), З. Ленц “Урок ні мець кої”, Драч (рос. мо - вою), Бє лий “Пе тер бург”, (не роз - бір ли во) Но вел лы, М. Пруст “Под се нью де ву шек в цве ту”, про Фол - кне ра, про За бо лоць ко го (дві книж ки), Пас тер нак, Ж. Се ра і П. Сі ньяк, пись ма… Лу ис Бу ню - эль, сбор ник. Драч (укр. мо вою), Фе о фан Про ко по вич — тво ри у 3$х т. Ді ло ва і на род но роз мов на мо ва ХІ ІІ ст. (на ма те рі а лах со тен - них кан це ля рій і ра туш Лі во бе - реж ної Ук ра ї ни). Каз ки про тва - рин (“На у ко ва дум ка”), Піс ні По - діл ля. Ко ли хо чеш, на діш лю увесь спи сок тих кни жок, що я со бі на - ду мав прид ба ти, усьо го 60 назв, ти на пи сав би, які й то бі до впо - до би і я ста рав ся б прид ба ти й то - бі. Я й ми ну ло го ра зу тріш ки біль ше для те бе бе ріг, і пе ред са - мим тво їм но сом роз хо пи ли. Зви чай но, на ба га то кра ще са - мо му пи са ти, аніж чи та ти ко гось. Тоб то, тре ба пи са ти і чи та ти, а не чи та ти і пи са ти, або, що зов сім зле, тіль ки чи та ти. От же, че каю від те бе чо гось тво го, мо же, й ме не це під - стьоб ну ло б, у по ряд ку зма ган ня. У нас тут теж зи ма, мо ро зи дош куль ні, сні гу ба га то ви па ло, ста рі лю ди ка жуть: уро жай бу де. Ві та лію, не знаю, чи зруч но бу де спи та ти в те бе, чи не зміг би ти ме ні на діс ла ти шап ку “пи жи - ко ву” чи як там її в бі са, бо з-під по ли за них прав лять ска же ну ці - ну, а я не хо чу зба га чу ва ти яки - хось пе ре ку пок. Шап ка не об хід - на, мій ста тус під ви щить ся “як ртуть” (П. Ти чи на), а це важ ли во у пла ні сус піль но$ по бу то во му. Ко ли змо га і зго да, на пи ши, і на - пи ши вар тість її, я по тім або за го - дя, не гай но виш лю пош тою. Але бу вай! Пи ши! В. Го ло бо родь ко. Лис ти до Хар ко ва 42. 18.22 1977 Доб ри день, Ві та лію! От ри мав тво го лис та, книж куі стат тю про Лор ку. Я й да лі пра - цюю в рад гос пі елек три ком. Цьо - го лі та вда ло ся по но ви ти ся в пе - да го гіч но му інс ти ту ті у Во ро ши - лов гра ді на 2$й курс, ще ні чо го не зда вав, от же, кло по ту по пе ре ду до бі са. Так са мо уліт ку вда ло ся на - дру ку ва ти ся у мо ло діж ній га зе ті об лас ній. Вір ші над ру ку вав зна - йо мі то бі — це пер ші п’ять ри мо - ва них вір шів, що я ни ми мав роз - по ча ти збір ку, що по да вав до ви - дав ниц тва “Ра дян ський пись - мен ник” і ру ко пис якої ме ні звід - ти по вер ну ли, про що я то бі пи - сав і га неб ні, при низ ли ві від гу ки на неї то бі при си лав. За раз той ру ко пис ле жить у Во ро ши лов - град ській фі лії СПУ, ма ють на мір об го во ри ти і в ра зі по зи тив ної оцін ки її на ши ми пись мен ни ка - ми ре ко мен ду ва ти до ви дав ниц - тва “Дон бас”. Ота кі мої спра ви на сьо год ні. Вір шів дав но вже не пи сав, але над си лаю то бі ар ку шик з вір ша - ми, мож ли во, во ни ви яв лять ся-то бі не ві до ми ми. Дя кую за книж - ку. Кни жок з ті єї се рії маю вже п’ять, се ред них По теб ня і Ес те - ти ка аме ри кан сько го ро ман тиз му (там є прос то пот ря са ю чі ма те рі а - ли!). Жаль, зви чай но, що не діс - тав “Се мі о ти ка та худ. тв.”, але на пи ши ме ні, будь лас ка, швид - ше, як що во на вий шла у вид$ ві “Наука”. У ра зі то го, що во на там вий шла, я її зміг би ви пи са ти нак - лад ною пош тою. Че рез ма га зин “Кни га$ пош тою” зміг прид ба ти книж ку “И. П. Смир нов “Ху до - жес твен ный смысл и эво лю ция по э ти чес ких сис тем”. Книж капот ря са ю ча, ав то ро ве ім’я за - пам’ятай, йо го книж ки дру ку ють - ся, як$ от “Древ не рус ский смех и ло ги ка ко ми чес ко го”, або ви хо - ди ли ра ні ше. “Что бы текст об ла дал ин ди - ви ду аль ным смыс лом, он дол жен быть двус мыс лен ным. Вот по че - му, в про ти во вес на ив но му мне - нию и не пос редс твен ном вос - при я тии ху до жес твен ных тек стов нуж но нас та и вать на том, что ли - те ра тур ный смысл не дан в пря - мом наб лю де нии и тре бу ет, да бы быть пос тиг ну тым, про ве де ния срав ни тель но слож ных мыс ли - тель ных опе ра ций…” За у ва ги до стат ті (ідеться про статтю В. Абліцова, присвячену творчості Ф. Г. Лорки й підготовлену для друку у журналі “Дон” — В. А.): “4$й ря док зго ри: у те бе “своеобразность” вар то за мі ни ти на “своеобразие”. Стор. 2, 4 ря - док зго ри: “вклю че ны пе ре во ды, ко то рые сде ла ли (вы пол ни ли) пи о не ры русск… и т.д. Ке льин, ит. д. 7$й зни зу: тре ба б: Вяч. Вс. Ива нов.? Стат тя вза га лі ці ка ва, під твер - джен ню ме то до ло гіч них ус та но - вок біль ше пос лу жив ана ліз вір - ша Л. “Me men to”, ніж “Гі та ра”. Але бу вай! Пи ши. В. Г. P.S. Ві та лію: чи не ма у Хар ко ві у про да жу гар ної пор та тив ної ма - шин ки. За кор ті ло прид ба ти. Діз - най ся. 44. 19.03 1979 Доб ри день, Ві тю! Дя кую, що пам’ята єш та що оз вав ся. Дя кую, що ду мав про ме не, ко ли книж ки ку пу вав. Ти не на - пи сав, яку са ме книж ку ти при -
Доля на тлі історії · “Він коршун, який і дзьобом, і кігтями рве на шматки наше пихате замилування поразками, наше воляче терпіння заради виживання”. · S. 7Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

дбав для ме не. Для те бе я бе ріг Аку та га ву (із се рії “Все мир ная ли те ра ту ра”). Чи ма єш та ку? На - пи ши. Доб ре бу ло, як би ти, їхав - ши, та й ма шин ку ку пив. Але от у чім спра ва. За мо вив я ма шин ку у од но го то ва ри ша, а від ньо го ні слу ху, ні ду ху, це ще не бі да, бо ю - ся, рап том слі дом за од ною та дру га ма шин ка при бу де, так зав - жди бу ва. Мо же, ти за че кав би, по ки я з ним пе ре мов лю ся на цей пред мет, по пе ре див, щоб не ку - пу вав, а ти при віз би чи якось. Ма шин ку тре ба пор та тив ну з ук - ра їн ським шриф том (укр. лі те ри мож на до да ти у май стер ні, чи в Хар ко віта ких не має, бо пам’ятаю: у те бе са мо го ро сій - ський шрифт). То ді я на діс лав би гро ші (за ра ні про дав ши бать ко ву ко ро ву) і ти аку рат но при віз би ме ні дов го о чі ку ва ну ма шин ку, бо без неї ме ні уже й вір шів не хо - четь ся пи са ти. Що до зус трі чі, тоя зго ден на будь$ я кий день, ба жа - но ви хід ний, не ді ля (бо пра цюю шість днів на тиж день, а не п’ять). От же, те лег ра фуй на най - ближ чу не ді лю, ука зуй зруч ний-то бі час, ад же ти їха ти меш зда ле - ку, я ж до ма, то му пос та ра ю ся у будь$ я ко му ра зі і в будь$ я кий спо сіб бу ти на ав то вок за лі (на при місь ко му, як я зро зу мів, а не на між місь ко му). Чи, мо же, за че - ка єш, по ки я уз наю про ма шин ку. Чи хай ма шин ка по че кає на ін - ший раз. От же, спо чат ку на пи ши про все док лад но, а ко ли ні, то на твій роз суд. Те лег ра фуй! Ви їж - джаю не гай но! До зус трі чі! P. S. Чи пи сав я то бі про ан то - ло гію поль ською мо вою? Там у ній умі ще но 18 мо їх вір шів (це на один біль ше, ніж пла ну ва ло ся у збір ку 1968 ро ку, що ма ла вий ти у вид< ві “Мо лодь”). Це май же збір ка. Бу вай. Щи ро В. Го ло бо родь ко. Лис ти на Ки їв щи ну 50. 5.04 1981 Доб ри день, Ві та лію! От ри мав тре тє чис ло “Віт чиз - ни”, де умі ще но твою стат тю про М. Бу ра че ка, ра дий за те бе. По кия зби рав ся на пи са ти до Поль щі, стат тю над ру ку ва ли вдо ма. Але це на ба га то кра ще, бо все$ та ки “Віт чиз на” на ба га то реп ре зен та - бель ні ша ніж “На ше сло во”, хо чай ти ми пре со ви ми ви дан ня ми іг - но ру ва ти не тре ба. На то му тиж ні якось рап то во-от ри мав зра зу три чис ла “На шо го сло ва” та 2 чис ло Н. К. Те пер знов ті га зе ти пе рес та ли йти. Якісь жар ти. Але з то го мож на зро би ти вис но вок, що га зе ти ме ні йдуть ре гу ляр но, як і в по пе ред ні ро ки, точ ні ше, ми ну ло го ро ку. Я й да лі пра цюю бу ді вель ни - ком. Хво рію мен ше, хо ча пов ніс - тю не ви лі ку вав ся. Пи шу ма ло, ко ли не ска за ти кра ще, що зов сім не пи шу. Біль ше ста ра юсь чи та ти. Чи та ти по ки що є, а там, ба чу, й ви хо дять гар ні криж ки, хо ча діс - та ти їх не мож ли во. Про чи тав Зо - ло ту гіл ку Фре зе ра та 2 т. “Ми фы на ро дов ми ра”, не про га ви ти б А. Рем бо, що має вий ти цьо го ро ку. Міс ця, де ти меш ка єш, я тро - хи уяв ляю. (До ре чі, ти так і не спо віс тив сво го ін дек су і точ ної наз ви Клав ді є во го, м. Кл.?, чи с. Кл.?, чи смт. Кл.?, чи ст. Кл?) Що до поль ських зло тих, ду же “не оболь щай ся”, чу єш же по те - ле ба чен ню, що во ни за бор гу ва ли ду же. Піс ля мо їх пуб лі ка цій я теж-от ри мав па пе ри на 500 зло тих, аку рат но зро бив під пи си на дру - гих при мір ни ках і на діс лав їх (2 прим.) на зад (це й ти зро би), алегро шей не от ри му вав, на то мість во ни за них пе ред пла ти ли га зе ту, це во ни здав на прак ти ку ють.
Доля на тлі історії · “Він коршун, який і дзьобом, і кігтями рве на шматки наше пихате замилування поразками, наше воляче терпіння заради виживання”. · S. 7Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

У по шу ках най сут тє ві шо го скла ду Лис ти як до рож ні зна ки на шля ху ду хов но го са мот во рен ня

Прав да, я за бор гу вав їм за Ант. укр. по е зії поль ською мо вою (хо - тів роз пла ти ти ся книж ка ми, але зв’язок ур вав ся). Мож ли во, утво є му ви пад ку бу де інак ше. Ко ли на діш леш їм 2 при мір - ни ки то го па пе ру, то спо віс тиш їм і свою ад ре су і, мож ли во, бу деш із лі та от ри му ва ти га зе ту. Пос пі ши. Ті книж ки, про які ти пи шеш, ме ні менш ці ка ві, че каю на ан то - ло гію по е зії ХVІ І— ХVІ ІІ ст., то бу де щось ці ка во го. Не ро зу мію тво го скеп си су устав лен ні до сво єї ус піш ної пра - ці, все скла да єть ся га разд, чо го ж-то бі ще тре ба. Пра цюй! Пи ши! Тво ри! Бо ко ли не ти, то хто? Бу вай! Пи ши! Щи ро В. Го ло бо родь ко. (У лис ті йдеть ся про пуб лі - ка цію В. Аб лі цо вим стат ті “В Кра ко ві йо го Аль ма< ма тер”, прис вя че ної твор чос ті пей за - жис та Ми ко ли Бу ра че ка (поль ська га зе та “На ша куль - ту ра”, 1980, №6). 67. 6.01 1991 До ро гий Ві та лію! Ві таю те бе з Різ двом Хрис то - вим та Но вим ро ком! Ба жаю то бі і тво їй ро ди ні всьо го най кра що го у нас туп но му ро ці! Учо ра всі єю ро ди ною про си ді - ли до 12 го ди ни но чі, слу ха ю чи пе - ре да чу “Від род жен ня”, але про се - бе я так ні чо го і не по чув. Прав да, із са мо го по чат ку я пе ре да чі не чув, шу кав хви лю, на якій пра цює Ки їв (але не “Про мінь”), то му став слу ха ти від вис ту пу Яра Сла ву ти - ча. Про тя гом усі єї пе ре да чі я ні ра - зу не по чув, ко ли ж во на іще ви хо - ди ти ме в ефір, яка її пе рі о дич - ність. Але на всяк ви па док слу ха - ти му (шу ка ти му) і нас туп ної су бо - ти, так са мо сте жи ти му і за “Ос но - вою”, доб ре, що ти на га дав дні та го ди ни, ко ли во на ви хо дить. Бу ло у ме не зап ро шен ня на РАУ, але я ним не ско рис тав ся че - рез ду же ба га то по важ них при - чин. Ко ли ви бе руть ме не на зіб - ран ні на шої міс це вої Спіл ки де - ле га том, то, мож ли во, при ї ду на з’їзд на по чат ку квіт ня. Так що бу ваю я в Ки є ві не ду - же час то. А ко лись, пам’ятаю, ко - ли я при ї хав до Ки є ва піс ля три - ва лої пе рер ви, то ми ра зом з Мов ча ном за хо ди ли до те бе, але те бе в той раз на ро бо ті не бу ло. Ко ли твій ро бо чий те ле фон не змі нив ся, то я, бу ду чи в Ки є ві, под зво ню то бі. За раз, узим ку, хо чу по си ді ти без ви їз но вдо ма, аби поп ра цю ва - ти спо кій но, бо чи ма ло ро бо ти зіб ра ло ся, по ра за кін чу ва ти ук ла - да ти ру ко пис для РП, де мою книж ку зап ла но ва но на 92$й рік. От же, сид жу, чи таю По теб ню (си - лою від тру тив ши від се бе пе рі о ди - ку), пра цюю над вір ша ми, яких — не за кін че них — у ме не за ми ну лі ро ки зіб ра ло ся чи ма ло. Зі стра хом ду маю про своє пись мен ниць ке май бут нє у зв’яз ку з рин ком, хо ча вже ку пи ли із дру жи ною ко ро ву, аби за хис ти ти ся від чет вер то го біль шо виць ко го го ло до мо ру. Бу вай! На все доб ре! Щи ро В. Го ло бо родь ко. (Як і в по пе ред ньо му лис ті та нас туп них, ідеть ся про лі - те ра тур ні пе ре да чі, прис вя че ні твор чос ті Ва си ля Го ло бо родь - ка, під го тов ле ні В. Аб лі цо вим на по чат ку 90<х ро ків ми ну ло го сто літ тя, що проз ву ча ли в прог ра мах Ук ра їн сько го ра діо. На жаль, ні тек сти, ні їх ні маг ні то фон ні за пи си в ад ре са - та не збе рег ли ся). Да лі бу де. Про дов жен ня. По ча ток у чис лі 18 за 2012 р. Ми ко ла ЖУ ЛИН СЬКИЙ, ака де мік НАН Ук ра ї ни У лис тах Ва си ля Го ло бо родь - ка від чи ту єть ся ус ві дом лен ня ним нез ри мої при сут нос ті в йо го жит ті ото го “по ці но ву ва ча по е - зії”, який пе рес лі дує йо го в шах - ті, не по ли шить і то ді, ко ли Го ло - бо родь ко тим ча со во пра цю ва ти - ме в ра йон ній га зе ті літ пра ців ни - ком, зго дом — елек три ком у рад - гос пі. “По ці но ву вач” все лив ся усві до мість по е та, на га ду ю чи пов - сяк час но йо му про те, що до го - лов них ро лей йо му — зась!, що у цій гран ді оз ній вис та ві під наз - вою “Впе ред до пе ре мо ги!” йо му від ве де на роль ста тис та, ма лень - ко го гвин ти ка, що і йо го не ви - пад ко во підс триг ли під “нуль” — зап ро то ри ли до ар мії, але ця за - чіс ка “під Ко тов сько го” ду же па - сує до зе ків сько го сму гас то го кос тю ма. По е то ві по ра ди ли по - ди ви ти ся в ко рінь — І то ді я зро зу мів, що на влас ні очі ба чу, як вті лю єть ся у жит тя прин цип рів нос ті. Хто там у під піл лі зга дує чу ба тих? — ви ло ви ти й обс триг ти! У ко го там є вірш про чу ба ту яб лу не ву гіл ку Обс триг ти: А) ав то ра; Б) вірш; В) яб лу не ву гіл ку. (“Рів ність”). “Я один з тих, ко му від мов ле - но в пра ві на іс ну ван ня як по е то - ві”, — з прик ріс тю виз нає Ва силь Го ло бо родь ко в лис ті від 8 лис то - па да 1971 р. Але це не виз на чає йо го став лен ня до по е тич ної твор чос ті. “Є ще по рох на гар ну книж ку по е зії”, — хва лить ся по - ет, хо ча у віль ний від шах тар ської що ден ної, крім не ді лі, шес ти го - дин ної ро бо ти він чи тає. “Для орі єн та ції в ду хов но му сві ті сьо - го ден ня”, на ма га ю чись встиг ну - ти щось зро би ти “для сво го ду - ху”. Го ло бо родь ко на віть ра діє, що йо му су ди ло ся по вер ну ти ся в шах ту. По$ пер ше, сус пільс тво, точ ні ше, власть іму щі, ди ви ти - муть ся на ньо го не як на дар мо - їда, а як на тру дя що го, як на сус - піль но ко рис ну лю ди ну. По$ дру - ге, і це чи не го лов не, Ва силь Го - ло бо родь ко вва жає, що та ка різ ка змі на за нять — пе ре хід від важ кої фі зич ної пра ці до са мо ос ві ти — сти му лює йо го праг нен ня до роз - бу до ви влас но го ду хов но го сві ту. Прав да, прик ро вра жає від сут - ність ре аль ної пер спек ти ви “змі - ни ти міс це прик ла дан ня сво їх фі - зич них зу силь”. Цей важ кий хрест, який ліг на ньо го — шах та ря$ кро та, що йо гов кін ці ро бо чої змі ни на че ви о - рю ють “з но ри ко паль ні”, не доз - во ляє роз пря ми ти ся на весь ду - хов ний ви ріст. Три во жить те, що не тіль ки не ма ча су для пи сан ня вір шів, а й “во ни чо мусь і не при - ду му ють ся”. Жи ве ві ра в те, що міг би “на пи са ти гар ну книж ку по е зій”, та ми нає три з по ло ви - ною ро ки, а кни ги й до сі не ма. Ус ві дом лює, що тре ба якось “іс - ну ва ти в си ту а ції від мов лен ня від іс ну ван ня”, але як, в яких фор - мах ви я ви ти це своє іс ну ван ня? Ін ту ї тив но від чу ває, що на ро - щен ня сво го ду хов но го по тен ці а - лу по вин но яви ти сві то ві щось особ ли ве, во но зріє в ду ші, але “вір ші не пи шуть ся. Ан ге ли пе - рес та ли від ві ду ва ти ме не”. Чи не в кож но му лис ті Ва силь Го ло бо родь ко про сить Ві та лія Аб лі цо ва над си ла ти йо му но ві кни ги. Уваж но вив чає ка та ло ги, зок ре ма ви дав ниц тва “На у ка”, ле нін град сько го від ді лен ня “Кни га$ поч той”, слід кує за те ма - тич ни ми пла на ми ви дав ниц тва “На у ко ва дум ка”, “Ра дян ський пись мен ник”, але на сам пе ред мос ков ських і ле нін град ських ви - дав ництв, бо там пе ре ду сім з’яв - ля ють ся но вин ки за ру біж ної лі - те ра ту ри в пе рек ла дах. На га дує сво є му дру го ві, що має з’яви ти ся “збір ка ро біт По теб ні, і Поль Ва - ле рі, і Мак си мі лі ан Во ло шин, і Ед гар По, і Ріль ке, і дво том ник Лор ки”. Так, із при ці лом на ви дан ня 1976 ро ку він прог ля дає те ма тич - ні пла ни і скла дає спи сок із 60 назв тих кни жок, які со бі на ду мав прид ба ти. Але на дії ку пи ти чи за - мо ви ти в Го ло бо родь ка не ве ли кі, то му він за мі ря єть ся на діс ла ти цей спи сок сво є му дру го ві. На - чеб то для оз на йом лен ня. Мов - ляв, ось що ме не ці ка вить із книж ко вих но ви нок, пог лянь, мо же щось із цьо го за хо тів би і ти ма ти, то я бу ду ста ра ти ся, а нас - прав ді це де лі кат ний на тяк, щоб Ві та лій Аб лі цов прид бав для ньо - го ці кни ги. Се ред ба жа них ав то - рів і книг Я. Ка ва ба та, К. Вон не - гут, З. Ленц, А. Бє лий, М. Пруст, І. Драч, Фе о фан Про ко по вич, аль бо ми фран цузь ких імп ре сі о - ніс тів, “Каз ки про тва рин”, “Піс - ні По діл ля” і дос лід жен ня ді ло вої та на род но роз мов ної мо ви ХІ ІІ ст. на ма те рі а лах со тен них кан це ля - рій і ра туш Лі во бе реж ної Ук ра ї - ни… По ет$ шах тар, ук рай “зго лод - ні лий за гар ним ко рис ним чти - вом”, за хоп ле ний, як і Аб лі цов, Ф. Г. Лор кою, у лис тах роз ду му - є$ дис ку тує про пе рек ла ди іс пан - сько го по е та ук ра їн ською мо вою, зок ре ма про пе рек лад вір ша “Me - men to” Ві та лі єм Аб лі цо вим таана ліз ним пе рек ла ду цьо го вір ша Ми ко лою Лу ка шем. Су дя чи з цих лис тів, Ва силь Го ло бо родь ко не тіль ки ба га то чи - тає зав дя ки то му, що Ві та лій Аб лі - цов ре гу ляр но над си лає йо му но - ві й но ві ви дан ня, а й пе рек ла дає, зок ре ма Б. Пас тер на ка, пи ше по - е зії. Прав да, чи не в кож но му лис - ті зус трі ча єть ся од на й та ж фра за: “Вір ші не пи шуть ся”, про те по ет над си лає Ві та лію Аб лі цо ву і дав ні свої вір ші, і но ві, го тує ру ко пис по е зій, які по дає до ви дав ниц тва “Ра дян ський пись мен ник”. Та ба, швид ко “по вер ну ли ра зом із га - неб ни ми і при низ ли ви ми від по ві - дя ми”. Хо че про дов жи ти нав чан - ня, вод но час са мос тій но на ма га - єть ся “на до лу жи ти втра че ні уні - вер си тет ські сту дії”, але ні в Ки їв - ський те ат раль ний інс ти тут, ні в Мос ков ський лі те ра тур ний інс - ти тут, ні в Мос ков ський дер жав - ний уні вер си тет ім. М. Ло мо но со - ва про би ти ся не су ди ло ся. Іде о - ло гіч не тав ро “із гоя, виг нан ця” ще глиб ше в’їло ся в йо го до лю піс ля вик лю чен ня з До нець ко го пе да го гіч но го інс ти ту ту за по ши - рен ня се ред сту ден тів пра ці І. Дзю би “Ін тер на ці о на лізм чи ру - си фі ка ція?”. Це ста ло ся ще до служ би в ар мії, яка, мож ли во, вря ту ва ла мо ло до го по е та від ра - ди каль ні ших реп ре сій. Вда ло ся ли ше 1977 ро ку по - но ви ти ся на дру гий курс у міс це - во му пе да го гіч но му інс ти ту ті, який Ва силь Го ло бо родь ко екс - тер ном за кін чив 2001 ро ку. А так ні чо го втіш но го, жит тя сі ре, мі - зер не за сво ї ми мож ли вос тя ми — “ні чо го й не тре ба”. Хі ба що жар - тів ли ва, іро ніч на мрія ма ти та кі ж “зам ше ві шта ни, як у Дра ча”, хі - ба що про хан ня до сво го дру га Ві - та лія Аб лі цо ва “на діс ла ти шап ку “пи жи ко ву” чи як там її в бі са” — мо же, хоч во на під ні ме йо го, “сто руб льо во го сіль сько го елек - три ка”, сус піль ний ста тус. Але по е та най біль ше хви лює те, що вже три ва лий час вір ші не пи шуть ся: “Рід ко за лі тає до мо єї ха ти ве ли ка пта ха по е зії”. Але та ки за лі тає. Хо ча й рід ко. За лі тає й так роз бур хає по чут тя, так по він ця на пов нить їд кою іро ні єю, сар каз мом і гні вом йо го сло ва, що, зда єть ся, во ни роз ри - ва ють ся із се ре ди ни, ви бу ха ють пе кель ною маг мою і об па лю ють до чор но ти збай ду жі лі ук ра їн ські ду ші. Ко ли чи та єш вірш “Са мо - вбив ці”, зда єть ся, в уя ві по е та по - бу ва ла не ти ха, бі ла го луб ка, а роз’яре ний кор шун, який і дзьо - бом, і кіг тя ми рве на шмат ки на - ше пи ха те за ми лу ван ня по раз ка - ми, на ше во ля че тер пін ня за ра ди ви жи ван ня вис лу хо ву ва ти об ра - зи, зну щан ня, упос лід жен ня на - ці о наль ної гід нос ті й чес ті, на ше нев мін ня мо бі лі зо ву ва ти ся і да - ва ти рі шу чу від січ крив дни кам іна пас ни кам: аби ви жи ти — ми се бе вби ва є мо: сти ра є мо своє ім’я — ім’я ук ра їн ця — з ли ця зем лі, як влас ний плю вок, ми від мов ля є мо ся від сво єї мо ви, ні би від яко гось не здій сне но го зло чи ну, у яко му нас зви ну ва чу ють, ми від мов ля є мо ся від рід ної до мів ки, сті ни якої нас уже не за хи ща ють — ми — са мов бив ці. (“Са мов бив ці”). Цей ук ра їн ський світ, у яко му ми жи ве мо і в яко му нас і “свої”, і “чу жі” ук ра їн ці ра зом із зай да - ми, зви ну ва чу ють і об ра жа ють, об зи ва ють “ре па ни ми жи те ля ми Хох лан дії”, “ле да ря ми і бо я гу за - ми”, “кур ку ля ми і під кур куль ни - ка ми”, “бан ди та ми, зрад ни ка ми, по лі ца я ми”, “ма зе пин ця ми, пет - лю рів ця ми, бан де рів ця ми”, цей світ ми та кож ство рю ва ли, до по - ма га ю чи оку пан там “ви ко ху ва ти ота кий сад”. У вір ші “Ро ман Жук: “Сад” Ва силь Го ло бо родь ко “до ма льо - вує” уя вою кар ти ну “у ра мі ко лю - чо го дро ту”, пи са ну на тка ни ні, з якої ви го тов ля ють зе ків ські ро би. По ет ба чить на цій кар ти ні сльо - зи дру жи ни, “яка ні як не від ве де пог ля ду від за чи не них две рей” — за її чо ло ві ком за чи ни ли ся за ліз - ні две рі “чор но го во рон ка”, вдо - ма ли ши ли ся за рюм са ні ді ти. Да - лі уя ва пе ре но сить йо го в тю рем - ну ка ме ру з пе ре пов не ни ми се - чею па ра ша ми, кров’ю, ви хар ка - ною з хво рих ле гень, “сук ро ви - цею з во дя нок на до ло нях від ру - чок тач ки “ось”… І — “мо лит вою ук ра їн ською мо вою”. Це — сад це — наш сад це ми су час ни ки ви ко ха ли ота кий сад (“Ро ман Жук: “Сад”). Далі буде.
ХІІ міжнародний конкурс · “Міру патріотичності людини треба перевірити її готовністю дати гріш на національну справу”. · S. 8Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

зайвих клопотів, коло його учасників зменшуватиметься — і від нього може лишитися тільки бліда тінь. Так само ігнорування конкурсу владою (скажімо, ліквідація президентських стипендій переможцям) стало б і для Міністерства, і для влади на місцях сигналом для активної непідтримки цього проекту. Наслідок — такий самий. Раніше конкурсом активно опікувалося Міністерство культури (воно, наприклад, брало на себе плату за оренду театру при закритті марафону — тепер ми оплачуємо самі). Активно сприяло нам у роботі й Міністерство закордонних справ, яке раніше багато робило для конкурсу в українській діаспорі, саме воно інспірувало його там. Досі з усіх міністерств, причетних до цього проекту, на висоті лишилося тільки Міністерство оборони, що, як і раніше, успішно самостійно організовує мовні змагання. Виконавча дирекція Ліги долучається до них уже на завершальному етапі. — А зменшення кількості меценатів конкурсу не ставить під загрозу його існування? — Сподіваюся, з цього боку загрози нашому проектові найменші, оскільки ми маємо відданих справі конкурсу добротворців, які постійно підтримують його. Цей Фундація імені Івана Багряного зі США, й крайові управи ветеранів Української дивізії “Галичина” зі США, Канади, Австралії, і Фундація українознавчих студій з Австралії, і Союз українок Австралії, це й такі добротворці, як, скажімо, Леонід Ліщина й Роман Колісник із Канади, які встановлюють свої премії переможцям і призерам усіх турнірів. У різних областях України є школярі, студенти й учителі, які мають премії Юлії Тимошенко. Ось уже вп’яте щороку з нами АТ “Оболонь” — той національний виробник, що разом із фармацевтичною фірмою “Дарниця” потужно підтримує конкурс імені Петра Яцика, має свої премії й очолюване Олександром Огороднійчуком АТ “Ексімед”. Звичайно, якщо ставлення громадськості до конкурсу буде як до забаганки Загорія чи Слабошпицького, як до їхньої приватної справи, то конкурс від цього не виграватиме. Йому потрібна найширша підтримка громадськості. Сподіваємося, до цього дозріють і народні депутати, до яких ми щорічно звертаємося з пропозицією встановити свої особисті (бодай символічні) премії для конкурсантів. Але, за винятком трьох-чотирьох, наші “слуги народу” зовсім неохочі пожертвувати якісь кошти на загальну справу. Правильно Яцик наголошував: міру патріотичності людини треба перевірити її готовністю дати гріш на національну справу. Така перевірка дуже прорідить патріотичні лави. Бо ж там так багато тих, хто живе з патріотизму. Але ми не драматизуємо ситуації зі “слугами народу”, бо, добре знаючи їх, не дуже розраховували на те, що серед них будуть донори нашого проекту. Наша надія — національний виробник, як на моє глибоке переконання, національно і соціально зріліший та адекватніший за нашу політичну квазіеліту. Це вже інша тема, але не втримаюся, щоб не сказати: сьогодні наше суспільство стоїть у вимірах політичному та моральному значно вище за політиків. Учитель-філолог, що на волонтерській основі працює в нашому конкурсі чи зірки театру Богдан Бенюк, Наталя Сумська, Анатолій Хостікоєв, які безкоштовно виступають у наших заходах, готовніше виявляють самовідданість і жертовність, аніж депутати. — 15 травня Ви вже говоритимете зі сцени театру про 13 конкурс. — Так. І розпочнеться він так само в День української писемності. Але цього разу — вже на Рівненщині, куди нас запрошено керівництвом області. Розмовляла Неля СКАКУН
ХІІ міжнародний конкурс · “Міру патріотичності людини треба перевірити її готовністю дати гріш на національну справу”. · S. 8Originalseite ↗

«…Неприватна справа Загорія чи Слабошпицького»

Закінчення. Початок на стор. 1 — Коли цей турнір почав носити Яцикове ім’я? — 1 листопада 2001 року Петро Яцик помер. За дев’ять днів до початку другого конкурсу. На пропозицію президента Ліги українських меценатів Володимира Загорія було вирішено, що мовний турнір надалі носитиме ім’я свого ініціатора й першого президента Ліги Петра Яцика. Керівництво Міністерства освіти не заперечувало. Тоді з Міністерством у нас було цілковите порозуміння. Василь Кремень двічі їздив відкривати конкурси. А коли щось ставало на перешкоді для цього, він неодмінно відряджав на урочистості з приводу початку чергового турніру когось із заступників. Участь у нашому марафоні, за офіційною статистикою Міністерства освіти, уже брали мільйони. Він став і популярним, і престижним. Час працював на нашу ідею. — Це принципово важливо, що кожного разу в День української писемності конкурс відкривається в іншій області. — Так. Ще коли ми з Марком Стехом складали концепцію проекту, то вирішили — і всі це охоче прийняли — щоразу розпочинати конкурс в іншому, історично важливому місці України. Скажімо, перший турнір ми розпочинали на батьківщині Тараса Шевченка — на Черкащині. Другий — у Лесиному краю — на Волині. Третій — у Верхньому Синьовидному — на батьківщині Петра Яцика. Далі були Чернігівщина, Кіровоградщина, Запоріжжя, Крим, Буковина, Дніпропетровщина, Закарпаття (торік). У кожній із цих областей народилися видатні українці. І під час конкурсних урочистостей звучали їхні імена. Школярі та студенти говорили про своїх видатних земляків, про свій неповторний край. Немає в тому жодного перебільшення, коли журналісти пишуть, що конкурс імені Петра Яцика — це не тільки тестування з державної мови, а й виховання патріотизму. Я мав приємність бачити переможців і призерів турніру в різних областях, а також щороку в театрі імені Івана Франка, де ми традиційно закриваємо конкурс. І щоразу я ловив себе на відчутті, що ці розумні, одухотворені обличчя юних, ці щирі патріотичні слова — майбутнє України. — Конкурс із такими серйозними преміями переможцям — це дороге задоволення. Звідки кошти на його проведення? — Бюджет конкурсу — кошти Ліги українських меценатів та благодійні пожертви. Якщо перший мовний турнір було профінансовано головним чином Освітньою фундацією Петра Яцика та фармацевтичною фірмою “Дарниця” за участю поодиноких доброчинців, то другий, головним чином, це фінансовий внесок у наш проект усіх тих, хто в такий спосіб зреагував на смерть видатного мецената Петра Яцика й замість квітів на його могилу подав пожертви на його справу. (Є такий прекрасний звичай у Східному світі, і його охоче перейняла наша діаспора). Далі фінанси на мовний турнір збирала Освітня фундація Петра Яцика, яка має право видавати жертводавцям спеціальні посвідки, які забезпечують їм податкові пільги. Після того, як донька мецената Надія Яцик вирішила відмовитися від опікування конкурсом, відповідальність за його долю взяв на себе президент Ліги українських меценатів Володимир Загорій, і щороку основним меценатом нашого марафону є фармацевтична фірма “Дарниця”. — А чому донька Петра Яцика відмовилася підтримувати конкурс імені свого батька? — Вона називала кілька причин. І те, що вона не зобов’язувалася постійно фінансово опікуватися конкурсом, бо фундація має інші важливі проекти, — скажімо, видання в англійському перекладі Михайла Грушевського. І те, що українська влада не хоче підтримувати в Україні українську мову. І те, що податкові органи в Канаді буцімто висловили претензії з того приводу, що фундація щороку пересилає великі кошти в Україну. Одне слово, це її рішення, а наша справа не дати конкурсові вмерти. — У пресі багато йшлося про колізії між Лігою українських меценатів та міністром освіти Дмитром Табачником. Коли вони почалися? — Відразу ж після воцаріння Табачника в Міністерстві освіти. Він узявся енергійно закопувати наш конкурс. Новоспечений міністр ініціював конкурс імені Шевченка (до речі, третій вже, бо, певно, не має жодного уявлення, що в його Міністерстві є два конкурси імені Шевченка, які скорше мертві, аніж живі). Але це — не конкурс з української мови, це, як у народі мовиться, ні се ні те. Бо-то конкурс із мов і літератур національних меншин, а на “підверстку” до них додано й українську мову та літературу. Одне слово, в ньому немає концептуальної виразності й патріотичного алгоритму. Конкурс імені Шевченка — без української домінанти? Чи це можливо? Так, якщо за діло береться Табачник. Той, хто з будь-якої справи прагне цілковито вилущити український зміст, щоб од нього жодного сліду не лишилося. — Чи змінилося щось у конкурсі після приходу в освітянське Міністерство Табачника? — Так, він дав сигнал начальникам обласних управлінь освіти: конкурс імені Яцика — справа глибоко і безнадійно добровільна, можете його не проводити, Міністерство не матиме до вас жоднісіньких претензій. І торік Сумщина не провела конкурс серед школярів. Честь області рятувала профтехосвіта, яка мовні змагання імені Яцика таки власними силами організувала. Це до честі тамтешнього керівництва профтехосвітою. Торік до виконавчої дирекції Ліги телефонували з областей: наближається 9 листо- Петро Яцик із переможцями першого конкурсу пада — День української писемності, а з Міністерства освіти досі немає відповідного листа про відкриття дванадцятого конкурсу імені Яцика. Як бути? Ми самі не можемо розпочинати конкурс, бо це розціниться як самоуправство. Робіть щось, щоб порятувати мовний марафон. Якщо хоч один конкурс пропустимо, відновити його буде важко. Добре, що в ситуацію втрутилася Ганна Герман, і проблему було знято. Відкриття дванадцятого конкурсу відбулося на Закарпатті в особливо врочистій атмосфері. І на ньому були присутні — власне відкривали мовний марафон — керівники області. — Ваш погляд на подальшу долю конкурсу. — Звичайно ж, він залежить од кількох факторів. Перший: позиція щодо нього освітянського Міністерства й керівництва держави. Якщо очолюване Табачником Міністерство і далі душитиме конкурс, а громадськість мовчки за цим спостерігатиме, то масовий мовний марафон поволі маргіналізуватиметься, освітянські керівники на місцях дистанціюватимуться від нього, щоб не мати
Погляд · “У народу, який розмовляє рідною мовою, рано чи пізно пробуджується національна свідомість”. · S. 9Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

жавного становлення багатьох інших країн світу. Зауважмо, що всюди вирішальну роль відігравала мовна свідомість не лише простих громадян, а й очільників держави. Пилип Селігей у своїй роботі зробив ґрунтовний аналіз мовної свідомості українців, охарактеризував різні рівні її розвиненості. Згідно з результатами соціологічного опитування “Мовний баланс України”, ставлення наших співгромадян до актуальності мовної проблеми виявлено: тих, хто вважає, що вона невідкладна, яку треба негайно вирішувати (20,4 %); мовне питання вирішувати треба, але з цим можна почекати (20,4 %); мовне питання неактуальне, бо кожен і так говорить тією мовою, якою хоче (26,2 %); мовної проблеми взагалі не існує, усе це спекуляції політиків (25,9 %); важко сказати (7,2 %). “Серед тридцяти найгостріших проблем, які стоять перед країною, — зазначає автор, — питання захисту української мови посіло 24-те місце, а російської — 26-те”. Отже, попри всі сподівання, не можна не погодитися з висновком академіка НАН України Г. П. Півторака, що “мовні питання простих людей зазвичай мало цікавлять”. І це красномовно засвідчують результати соціологічного дослідження. Виникає закономірне запитання: чому на 21-му році незалежності України так і не сталося масового зацікавлення рідною, державною мовою? Раніше, коли Україна фактично перебувала на становищі колоніального придатка Російської імперії, все було зрозуміло. Та й нині в неоколоніальній політиці Москви мовна свідомість громадян колишніх союзних республік зазнає масованих, методичних і добре спланованих атак і диверсій ззовні і зсередини. Імперська політика стократ підсилюється глобалізаційними процесами. Мало не щодня (вдумаймося!) у світі вмирає якась мова. За найпесимістичнішими прогнозами деяких експертів, із 6 тисяч мов, якими нині розмовляє 7 мільярдів населення світу, через 88 років залишиться кілька сотень. Тих кілька сотень (5 %), які вважаються найбільш захищеними. Тобто шанс вижити під глобалізаційною гільйотиною мають мови унормовані, багатофункціональні з достатньою кількістю мовосвідомих носіїв. Пилип Селігей на підставі всебічного розгляду проблеми стверджує, що наведені жахливі прогнози можуть і не справдитися, насамперед щодо швидкості настання незворотних процесів. Як усе це відбуватиметься, можна промоделювати на теорії й практиці мовної політики Москви не лише за царських, а потім комуністичних часів, а й нинішніх щодо України. Зрештою, може, ситуація з білоруською мовою змусить братів-українців замислитися. Із здобуттям незалежності білоруси отримали історичний шанс на відродження рідної мови. На той час їхнє письменство дало світові чудові зразки художньої літератури рідною мовою. Але до влади приходить Алєксандр Лукашенко, мовна свідомість якого залишилася на рівні совєтського тюремного політпрацівника. Зневажливе ставлення до рідної мови він ніколи не приховував: “Білоруська мова — бідна мова. У світі існує лише дві великі мови — російська й англійська”. У результаті запровадженої через референдум другої державної — російської, білоруську відкинуто на маргінес. Катастрофічні результати не забарилися: нині майже 50 % білорусів і не розмовляють, і не визнають білоруську рідною. Лукашенківська Білорусь єдина держава, яка фактично відмовилася захищати мову титульної нації. Тож не варто робити аналітичний розтин мовної свідомості президента за методикою соціолінгвіста, щоб констатувати: її там не було і навряд чи колись буде. А ось висновок щодо цього українському національному консиліуму треба робити. Щоб не було пізно.
Погляд · “У народу, який розмовляє рідною мовою, рано чи пізно пробуджується національна свідомість”. · S. 9Originalseite ↗

Анатомія мовної свідомості

Микола ЦИМБАЛЮК Останнім часом, за умов пришвидшених глобалізаційних процесів і розвитку інформаційних технологій у світі проблеми мовної стійкості набувають особливо великого значення. У зв’язку з цим науковці — політологи, філологи, психологи, соціологи, соціолінгвісти більше уваги стали приділяти вивченню відповідних механізмів протистояння негативним процесам. Особливо актуально це для країн постсовєтського простору, які (за винятком Прибалтійських країн, Грузії) й після 20 років незалежності страждають на культурно-інформаційну й мовну анемію. Особливо це помітно на мовній ситуації в Білорусі, Казахстані, Киргизії. Україна поки що перебуває в кращому становищі, але тиск із боку колишньої метрополії — Москви за підтримки нашої п’ятої колони дедалі більше посилюється, набуваючи загрозливих форм національній безпеці. Тому нині надзвичайно важливим є виховання у громадян, насамперед молодого покоління, мовної свідомості як першооснови національної. Якщо громадяни держави чітко усвідомлюватимуть роль і значення в їхньому житті мови, якщо ставлення до неї буде як до однієї з найбільших цінностей, то всупереч прогнозованим кремлівськими геополітиками руйнівних наслідків України, другого Берестечка, не буде. І в цьому розумінні дослідження Пилипа Селігея проблеми мовної стійкості як результату мовного виховання особливо актуальне. Мовна свідомість як одна з форм людської свідомісті — соціально-психологічна категорія. Вона обіймає, зазначає Пилип Селігей у книжці “Мовна свідомість: структура, типологія, виховання”, знання, почуття, оцінки й настанови щодо мови та мовної дійсності. Одне слово, це шанобливе ставлення до мови, а відтак і до її носія — народу. Мовна свідомість тісно пов’язана з такими неодмінними явищами, як знання й культура мови, мовна соціалізація (опанування мовних норм), мовленнєва вправність тощо. Отже, знання мовних норм — це грамотність, а їхнє дотримання або нехтування, як у випадку з російськомовними українцями, — це вже характеристика їх мовної свідомості. Але крім того використання мови в окремих сферах (державне управління, суди, наука, освіта, армія) регулюється правовими механізмами (Конституція, закони), тому мовна свідомість частково переплітається з політичною, моральною, естетичною і правовою, як це бачимо на прикладі Акімової, Константінова, Колєсніченка тощо. Мовна свідомість тісно переплетена з національною. У народу, який розмовляє рідною мовою, завдяки подвижницькій праці його кращих представників із високою мовною свідомістю, рано чи пізно пробуджується свідомість національна, яка, своєю чергою, викликає до життя потужні інтелектуально-культурні й державотворчі сили. Історія знає чимало подібних прикладів. Варто згадати, наприклад, хоча б кілька з великої групи слов’янських народів. Болгари як нація багато в чому завдячують просвітницькій діяльності Паїсія Хилендарського (1722—1773). Йому випало стати основоположником болгарського національно-визвольного руху. “Чому ти соромишся називатися болгарином і говорити своєю мовою?” — запитував він у своїй “Історії слов’яноболгарській”. Написана ним давньоболгарською мовою з багатьма розмовними елементами, “Історія” здобула нечувану популярність серед народу, переписані примірники передавалися з рук у руки. Розбуджена, вихована мовна свідомість відродила у них національну гідність. Мова — один із найважливіших чинників будівництва держави, збереження духовної спадщини народу й розвитку його культури. Мова, незважаючи на її розвиток і певні зміни, залишається надійною сполучною ланкою будь-якого етносу в його історично-часовому просторі. Саме вона формує унікальний і неповторний духовний світ кожного окремо члена національної спільноти, об’єднуючи в одне ціле як соціально-культурний організм. Давно вже доведено, що національна свідомість великою мірою формується через рідну мову й завдяки мові як одній із найстійкіших відмінностей в усвідомленні власного “я”. Втрата народом своєї мови — це втрата не лише власного обличчя, це втрата унікальної власної душі. Без своєї мови, історії, культури, традицій народ стає генетичною підщепою для інших, активніших, стійкіших і, якщо хочете, агресивніших етносів. Подібна доля у хорватів. “Віссю, навколо якої оберталося духовне й національне життя Загреба й понад те — всієї Хорватії” назвав словак Ян Коллар хорвата Людевіта Ґая. Він зіграв видатну роль у становленні хорватської літературної мови, розробивши й написавши “Короткий нарис хорватськослов’янського правопису”. Перед тим хорвати мали сім різних правописів, з яких просвітник і поет створив один, взявши за основу близький до сербської мови штокавський діалект. Тепер наші брати (бо, на відміну від нашого сусіда, вони справді з одної з нами слов’янської колиски) мають хорватську своєю державною мовою. Класичним прикладом ролі політичної волі у становленні нації і держави є приклад Чехії. Так склалася історична доля невеликого 8-мільйонного народу, що на час розпаду Австро-Угорської імперії (1918 р.) майже всі міські мешканці (переважно німці, євреї, мізерна частка зденаціоналізованих чехів) розмовляли німецькою. Рідною, чеською, як у нас українською, говорило селянство. Перший президент тоді вже незалежної Чехословаччини Томаш Масарик (1850—1937) чехіїзував молоду державу за лічені роки. На чеську, яка стала державною мовою, було переведено все діловодство, освіту, науку, армію, сферу послуг, топонімію. Щоб обійняти посаду, чиновники й офіцери мусили складати іспит із державної мови. Тепер нащадки тих же німців, угорців чи євреїв вільно володіють чеською мовою, шанують її й усвідомлюють, що вона незмінна, цементуюча сила їхньої незалежної держави — Чехії. До речі, досвід чехів запозичив та успішно використав Ізраїль у період відродження івриту. Подібні приклади можна навести з історії дер-
Погляд · “У народу, який розмовляє рідною мовою, рано чи пізно пробуджується національна свідомість”. · S. 9Originalseite ↗

Ще раз про «язик»

Василь ПОЛІЩУК, дипломат, радник І класу Друга державна мова (у нашому випадку — мова північного сусіда, який постійно виставляє нам претензії, зазіхає на нашу історію, на культурно-інформаційний простір) для України — це смертельна загроза. Ще в минулому великий мислитель, письменник, енциклопедист і поліглот Пантелеймон Куліш писав, що найстрашніший ворог для української мови — північний хижак. Гіпотетично можна було б за певних умов допустити на наших теренах державну двомовність, якби тут жили тільки українці й росіяни, а Росії, як окремої держави, не існувало. А отже, не було б кому, крім України, захищати мову російського етносу. Та навіть і тоді підстерігала б небезпека поглинання однією мовою іншу через їхню близькість. Тож як не крути, для обох державних мов необхідні окремі квартири: для української — ареал України, для російської — велика Росія з її безмежними просторами. Але північносусідські нащадки, що заполонили благодатні села й міста тих, кого виморили голодоморами чи винищили під час сталінських репресій, або вислали з України для “освоєння” далеких Сибіру й Півночі, і досі не спромоглися та й не бажають опановувати мову держави, в якій живуть і громадянами якої вони є. Вони якраз і виступають за другу державну — російську, щоб убезпечити себе від вивчення української, до якої ставляться з презирством, бо ментально залишаються етносом, імперо-шовіністична сутність якого лежить в основі політики їхньої колишньої держави. Цим самим створюють противагу корінному етносу — українцям, який є державотворчий на споконвічній території русичів-українців — Україні, спадкоємниці Київської Русі. Звичайно, серед росіян-громадян України є чимало достойних патріотів України, що викликають повагу, іноді більшу, ніж деякі корінні українці. Зберігаючи свою мову, українські росіяни вільно володіють і послуговуються українською. У незавидному становищі рідної мови є вина й українців. Візьмімо Крим, де за потурання місцевої і центральної влади, під прикриттям російського Чорноморського військового флоту розперезалися російські шовіністи, українофоби, а 750-тисячна українська громада німує. Часто, особливо у містах, коли звернешся до когось українською, тобі відповідають російською. На зауваження чуєш: “Какая разніца, на каком язикє?” Для мене, українця, різниця велика. А хохлу, чи п’ятій колоні, звісно, все одно. Раніше я протестував, ображався. Доходило до неприємного. Тоді знайшов вихід: коли чую російську мову (а в моєму Києві мало не на кожному кроці чую занадто часто) імені потрібно щось з’ясувати, тактовно прошу пояснити українською або німецькою чи англійською. Тоді — о, диво! — всі переходять на добру українську мову, з чемністю відповідають. Та ж українців у нас абсолютна більшість! Це і статистика підтверджує. Насправді тих, хто володіє українською — абсолютна більшість! Тільки був один випадок, коли у державній установі молода працівниця зухвало заявила: “А я украінскава язика нє панімаю”! Тоді я дав волю своїм емоціям, заявивши, що не розумію російської і прошу відповідати німецькою чи англійською, можна і французькою. На шум і ґвалт збіглися її колеги, почали пропонувати послуги перекладача. Розгублена й осоромлена працівниця вибачилась і пообіцяла вивчити українську. На цьому інцидент було вичерпано. Отож у ситуації, що склалася в Україні, винні ми, українці, бо соромимося розмовляти рідною мовою. На перше почуте російське слово спішно переходимо на чужу мову. Така запопадливість позбавляє мотивації інших осіб цікавитися нашою мовою. Іван Дзюба констатував, що коли б 25 % із нас заговорили українською — нею б заговорила вся Україна. Вчімося у французів, поляків, прибалтів, сербів, словенів, хорватів, які гідно пошановують, захищають кожен свою мову. Чехи за п’ять років позбулися “онімечення”, очистилися, а ми борсаємося 20 років, і кінця-краю не видно. Не цураймося рідної мови — однієї з найбагатших і найкрасивіших мов світу!
Обговоримо? · “Як усе*таки в наш цинічний час зберегти інтелігентність і культурність, які аж ніяк не цінуються у пострадянському світі”. · S. 10Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

Сві то ва лі те ра ту ра в Ук ра ї ні: ахіл ле со ва п’ята чи да мок лів меч?

Дис ку сії нав ко ло но во го про ек ту прог ра ми з кур су “Сві то вої лі те ра ту ри” для 5—11 кла сів се ред ньої за галь но ос віт ньої шко ли (що роз гор ну ли ся на сай ті Мі ніс терс тва ос ві - ти і на у ки, в “Ос ві ті Ук ра ї ни”, “Дзер ка лі тиж ня”, в ін ших ви дан нях і на чис лен них фо ру - мах), до ве ли, нас кіль ки важ ли ву роль у су час ній шкіль ній ос ві ті ві діг рає цей пред мет. Сві то ва лі те ра ту ра за ли ша єть ся ос но вою для фор му ван ня уч нів сько го сві тог ля ду, ес те - тич них прі о ри те тів, фі ло соф ських за сад шко ля рів. Цей пред мет у се ред ній шко лі ви ко - нує фун кцію фі ло соф сько го кур су, який виз на чає цін ніс ні жит тє ві прі о ри те ти, на лаш то - вує на адек ват не сприй нят тя дій снос ті в її іс то рич но му роз вит ку. Лі те ра ту ра — один із різ но ви дів люд ської ді яль нос ті, який чи не най ближ чий до фі ло со фії, в чо му пе ре ко ну - ють пра ці і за ру біж них, і ук ра їн ських лі те ра ту роз нав ців (І. Фі зе ра, Д. На ли вай ка, Д. За - тон сько го то що). Дмит ро ДРОЗ ДОВ СЬКИЙ, спів ро біт ник від ді лу сві то вої лі те - ра ту ри Інс ти ту ту лі те ра ту ри імені Т. Г. Шев чен ка, зас туп ник го лов - но го ре дак то ра жур на лу “Всес віт” Мі ніс тер ські пра ців ни ки, які до лу чи ли ся до дис ку сій нав ко ло про ек ту но вої прог ра ми, по ві - дом ля ють у офі цій них ко мен та - рях (на сай ті Мі ніс терс тва ос ві ти і на у ки, мо ло ді та спор ту Ук ра ї - ни), що зат вер джен ня но вої прог ра ми зу мов ле но су то прак - тич ною пот ре бою об’єд на ти кіль - ка ва рі ан тів ста рих прог рам, які роз роб ля ли ся для 5—12 кла сів. Сьо год ні 12 кла су не іс нує. Про те пот ре ба в онов лен ні шкіль ної прог ра ми, зда єть ся, має і глиб шу при ро ду: во на пов’яза на з онов - лен ням са мої ре аль нос ті, змі на - ми в ес те тич ній чут тє вос ті, тран - сфор ма ці єю тих за сад (сві тог ляд - них, со ці аль них, ін фор ма цій них, іс то рич них), на яких три ма єть ся жит тя. Лю ди на змі ню єть ся в ча сі, і ра зом із тим щось у ній за ли ша - єть ся нез мін ним. Ба га то чо го у про ек ті но вої прог ра ми справ ді ви да єть ся слуш ним і вкрай пот - ріб ним. У но вій прог ра мі, заз на чає О. Ні ко лен ко, на яв ні “по до лан ня хиб ної тен ден ції пе ре не сен ня ви - шів сько го кур су лі те ра ту ри в шко лу”; “ре а лі за ція но вої струк - ту ри лі те ра тур ної ос ві ти”. До прог ра ми вве де но спе ці аль ну руб ри ку “Ук ра ї на і світ”, що “ак - цен тує ду хов ні прі о ри те ти Ук ра ї - ни”. Пред став ле но, “як Ук ра ї на знай шла ві доб ра жен ня в лі те ра - ту рі і як Ук ра ї на опа но ву ва ла сві - то ві здо бут ки (че рез пе рек ла ди, вза є мозв’яз ки лі те ра тур), курс сві то вої лі те ра ту ри ак ту а лі зує “знан ня ук ра їн ської та іно зем них мов” то що. Ра зом із тим, у но вій прог ра мі ба га то ас пек тів пот ре бу ють змін. Од ним із на ріж них пи тань ста ла на яв ність ва рі а тив ної час ти ни. Та ка скла до ва є в прог ра мі з лі те - ра ту ри Ро сії, у кра ї нах Єв ро пи, у США то що. Учи тель має пра во оби ра ти для вив чен ня в кла сі тек - сти су час ної лі те ра ту ри. За у ва жу, що пи тан ня про за лу чен ня тво рів су час но го лі те ра тур но го про це су зав жди на бу ва ло не чу ва ної по ле - міч нос ті. У та ких кра ї нах, як Фран ція, шкіль ний курс лі те ра - ту ри три ма єть ся ли ше на “пе ре ві - ре них ча сом” тво рах. Ді ти 5—9 кла сів ще не мо жуть адек ват но ви рі шу ва ти, що нас - прав ді є кра щим для них. І це не мен тор ський “пог ляд бать ків”, які все ви рі шу ють за сво їх ді тей, а ре аль наві ко ва особ ли вість, пов’яза на з не дос тат нім жит тє - вим дос ві дом. За галь но ві до мо, що ді ти зде біль шо го люб лять со - лод ке і не люб лять, нап рик лад, вів сян ку. Але як що їм доз во ли ти їс ти тіль ки со ло до щі, то це при - зве де і до ді а бе ту, і до сто ма то ло - гіч них проб лем, і до проб лем зі шлун ком та під шлун ко вою… Такса мо і в ос віт ній прак ти ці: бе ру чи до ува ги прагнення су час ної мо - ло ді до “ран ньо го до рос лі шан - ня”, до чи тан ня ко рот ких тек - стів, до чи тан ня тек стів су час них і роз ва жаль них, усе од но пот ріб - но роз ро би ти прог ра му зі сві то вої лі те ра ту ри в та кий спо сіб, аби во - на від би ва ла сві тог ляд но вої мо - ло ді, да ва ла сво бо ду ви бо ру в чи - тан ні, але це має ро би ти ся не шля хом ви ки дан ня з прог ра ми тво рів, які на ле жать до сві то во го ка но ну і які ста ли ор га ніч ною час ти ною лі те ра тур ної ос ві ти Єв - ро пи, США, Ро сії то що. Ми жи ве мо в епо ху жах ли во - го праг ма тиз му, ко ли ін фор ма - цій ний прос тір (пе ре дов сім в Ук - ра ї ні) вит во рює но ву мо дель “ус - піш ної лю ди ни”: яка мо же до ся - га ти сво єї ме ти, ке ру ю чись си - лою, вда ю чись до інт риг, руй ну ю - чи жит тя ін ших. У на шо му ін - фор ма цій но му прос то рі іс нує ба - га то га ла су не віг ла сів. Про ці проб ле ми на шої куль ту ри не що - дав но в “Мис тець ко му Ар се на лі” го во ри ли Іван Дзю ба, Ок са на Пах льов ська та Лі на Кос тен ко, ата кож ін ші учас ни ки пре зен та ції книжки “Є по е ти для епох”. Ці “ри си до би” не спри я ють фор му ван ню ес те тич них сма ків, а про ду ку ють сус пільс тво фі ліс - те рів, які жи вуть од ним днем, які по во дять ся впев не но і на віть на - хаб но… зі сво єю іс то рі єю, з на ці ональ ни ми цін нос тя ми, зі сві то - вою куль ту рою. Хто вик ла дає все ред ній шко лі, доб ре знає, що су час ні по ко лін ня з іро ні єю сприй ма ють ті тек сти, в яких ідеть ся про “ви со кі цін нос ті”. І до та ких ін тер пре та цій їх ске ро - вує світ по той бік шкіль но го нав - чан ня. Бо як що ти по во ди ти меш - ся сьо год ні як ге рой ХІХ сто літ тя, то прос то ри зи ку єш пе рет во ри - ти ся на бі лу во ро ну. В цьо му є слуш ність: куль тур на по ве дін ка, влас ти ва ми ну ло му, не мо же пов - ніс тю від по ві да ти су час нос ті. Але чи оз на чає це, що сьо год ні курс сві то вої лі те ра ту ри має бу ду ва ти - ся на тек стах, які куль ти ву ють праг ма тизм, “фі ло со фію ци ніч - но го ро зу му”, прис то су ванс тво, аг ре сію? Фа хів ці зі сві то вої лі те - ра ту ри ви рі шу ють склад не пи - тан ня, як усе$ та ки в наш ци ніч - ний час збе рег ти ін те лі ген тність і куль тур ність, які аж ні як не ці ну - ють ся у пос тра дян сько му сві ті, де дов гі ро ки па ну ва ла до ба Ха ма, що до якої зас те рі гав Ме реж ков - ський. Як що ке ру ва ти ся ли ше ре аль - ніс тю, яку ство рю ють ін фор ма - цій ні за со би, то пред ме та, який би роз ви вав ес те тич не чут тя, при щеп лю вав доб ро ту, мо раль - ність, чуй ність, нам уза га лі не пот ріб но. Спро буй те зай ти в ін - тер нет на сай ти шкіль них ре фе - ра тів і за ка ча ти ре фе рат, не пот - ра пив ши на чис лен ні суп ро від ні сто рін ки, на яких куль ти ву єть ся ого ле ність ті ла, на яких — бруд ні пліт ки, скан да ли і та кі “га ря чі-но ви ни”, в яких “заш ка лює” гра - дус амо раль нос ті та ци ніз му. Ін - тер нет сьо год ні під штов хує лю - ди ну до ін фор ма цій но го бру ду, зму шує під гля да ти і ста ва ти шпи - гу ном, от ри му ю чи за до во лен ня від “пе ре ти ран ня” ін фос міт тя на фо ру мах і в ча тах. І що ка за ти про пси хі ку ді тей 13—16 ро ків, які, гу ля ю чи ін тер не том у по шу ках ін фор ма ції з пев но го пред ме та, зму ше ні ста ва ти жер тва ми “те ро - риз му ан ти ес те ти ки”. І в та ко мура зі тво ри Ґе те, Шил ле ра, Шек - спі ра, Дан те, Бай ро на, Ек зю пе рі чи Мар ке са, яки ми на пов не но курс сві то вої лі те ра ту ри, ство рю - ють аль тер на тив ну ре аль ність, в яку пот рап ля ють шко ля рі. Не пот ріб но бо я ти ся ро би ти су час ну прог ра му на кла сич них тво рах, не пот ріб но ро би ти її ра ди каль но-но вою, йду чи за ча сом. По діб ні кро ки мо жуть змі ни ти фі ло со фію по ко лінь у гір ший бік. Від хо дя чи від ро зу мін ня лі те ра ту ри як чо - гось пов чаль но го, ди дак тич но го, од но ви мір но го, не пот ріб но впа - да ти в ін шу край ність і ство рю ва - ти прог ра му ан ти іс то рич ною, спро ще ною, лег ко пе рет рав лю - ва ною. Які ін но ва ції в но во му про ек - ті прог ра ми вик ли ка ють спро - тив? Нап рик лад, ав то ри вва жа ють, що вось мик лас ни ки змо жуть лег - ко зро зу мі ти “Три то ва ри ші” Ре - мар ка і та кий склад ний на віть для до рос лих “Со ля ріс” Ст. Ле ма. А се мик лас ни ки — “Ба ла ду про про ку ре ний ва гон” О. Ко чет ко ва. Ґан джем-но во го про ек ту прог ра ми, як уже заз на ча ло ся у пре сі, є її не уз год же ність з ін ши - ми пред ме та ми, без яких ро зу - мін ня лі те ра тур них тво рів не - мож ли ве. Так, “Со ба че сер це” М. Бул га ко ва, а та кож по е зія Сріб ної до би (Бло ка, Ах ма то вої), фу ту рис тич ні вір ші Ма я ков сько - го те пер вив ча ти муть ся у дев’ято - му кла сі, а ось від по від ну іс то - рич ну епо ху вив ча ють на уро ках іс то рії знач но піз ні ше. Ана ло гіч - ний пе рі од з ук ра їн ської лі те ра ту - ри вив ча єть ся в пер шо му се мес - трі 11 кла су. Но ва прог ра ма не уз - год жує, а роз’єд нує курс сві то вої лі те ра ту ри з прог ра мою па ра - лель но го кур су ук ра їн ської лі те - ра ту ри — най ближ чою пред мет - ною скла до вою ос віт ньої га лу зі “Мо ви і лі те ра ту ри”. У прог ра мі є ба га то тек стів ро сій ської лі те ра - ту ри, про те май же не має поль - ських, хо ча Поль ща має і Но бе - лів ських ла у ре а тів, і є пар тне - ром$ су сі дом Ук ра ї ни. Нев же тек - сти Іваш ке ви ча, Мі ло ша або Шим бор ської менш важ ли ві, ніж “Но чу ва ла хмар ка зо ло та” Прис - тав кі на й “Ба ла да про про ку ре - ний ва гон” Ко чет ко ва? За мість тво рів Ми хай ла Лер - мон то ва і Валь те ра Скот та до но - вої прог ра ми за лу чи ли та кі “не ди тя чі” тво ри, як “Ал хі мік” Ко е - льо для обов’яз ко во го чи тан ня і “Ве ро ні ка ви рі ши ла по мер ти” — для до дат ко во го. По вість Прис тав кі на “Но чу - ва ла хмар ка зо ло та” міс тить опи - си жит тя де пор то ва них че чен ців, і це нав ряд чи бла гот вор но впли - ва ти ме на пси хі ку шко ля рів: “Все оцепенело в нем, до самых кончиков рук и ног. Он даже не смог стоять, а опустился на траву, не сводя с Сашки расширенных от ужаса глаз. Сашка не стоял, он висел, нацепленный под мышками на острия забора, а из живота у него выпирал пучок желтой кукурузы с развевающимися на ветру метелками. Один початок, его половинка, был засунут в рот и торчал наружу толстым концом, делая выражение лица у Сашки ужасно дурашливым, даже глупым. Колька продолжал сидеть. Странная отрешенность владела им. Он будто не был самим собой, но все при этом помнил и видел. Он видел, например, как стая ворон стережет его движения, рассевшись на дереве; как рядом купаются в пыли верткие серые воробьи, а из<за забора вдруг выскочила дурная курица, напуганная одичавшей от голода кошкой”. Вза га лі не зро зу мі ло, для чо го в ук рай на си че ній прог - ра мі по да ва ти тек сти про че чен - ську де пор та цію? На то мість поз - бав ля ти ся “Ма лень ко го Прин ца” або “Ма уг лі”. Зда єть ся, що, на пов нив ши прог ра му зі сві то вої лі те ра ту рису час ни ми тво ра ми, ми зро би мо її лег кою для сприй нят тя шко ля - ра ми, во ни от ри му ва ти муть ес те - тич не за до во лен ня, чи та ю чи про “свій час”, “сво їх ге ро їв”, чи та ю - чи про тво ри, які ста ли пред ме - том об го во рень в ін тер не ті. Мож - ли во, та кий під хід розв’яже ба га - то проб лем? Осу час нен ня прог ра ми має свій сенс. Але за кіль кох умов. Тво ри з кла сич но го сві то во го ка - но ну прой шли пе ре вір ку ча сом. Шек спір, Сер ван тес, Ґе те це ті ав то ри, на твор чос ті яких три ма - єть ся сві то ва куль ту ра, пе ре бу ва - ю чи в різ них зв’яз ках — ком пле - мен тар них, ан та го ніс тич них, па - ро дій них. Та кі ав то ри, як Мар кес, Зюс - кінд, Льйо са, Ле Кле зіо, Єро фє єв — блис ку чі по ці но ву ва чі сві то вої лі те ра ту ри, які мо жуть доз во ли ти со бі гру, бо за ці єю грою — ве ли - чез ний куль ту ро ло гіч ний шар. А куль ту ра — це ба га то ша ро вий ви - мір, який іс нує в пос тій ній ар хе о - ло гії знан ня, до якої має бу ти го - то ве кож не но ве по ко лін ня. Ле ся Ук ра їн ка, Мак сим Риль ський звер та ли ся у сво їх мо дер ніст - ських шу кан нях до ан тич ної кла - си ки, тво ри Шев чен ка міс тять по туж ний біб лій ний код. Кла си ка не по вин на сприй - ма ти ся як щось об тяж ли ве, і тут ба га то за ле жить від учи те ля сві - то вої лі те ра ту ри, який має за ці - ка ви ти уч нів, не пе рет во рю ю чи вив чен ня кла си ки на щось спро - ще не, спот во ре не, фі ліс тер ське. Проб ле ми, по ру ше ні в “Ро мео і Джу льєт ті” чи “Фа ус ті”, ак ту аль - ні для сьо го ден ня. І ці тек сти вже не пот ре бу ють за хис ту, во ни пе - ре ві ре ні ча сом. Як пе ре ко ну ва лив ко мен та рях де я кі мі ніс тер ські фа хів ці, “Фа уст” не га тив но впли - ває на мо лодь. Та кі твер джен ня на ду ма ні, ос кіль ки ху дож ній твір — це уяв ний прос тір, він не має пря мо го впли ву на сві до мість, тай учи тель до по мо же адек ват но роз ста ви ти ак цен ти. Го во ри ти про амо раль ний вплив “Фа ус та” на ук ра їн ську мо лодь аб сур дно, зок ре ма й бе ру чи до ува ги ін ші тво ри но вої прог ра ми, які міс тять сце ни над жор сто кос ті. Як що ж пі ти за схе мою най - мен шо го спро ти ву і по да ти су - час ні тек сти за мість кла сич них, то яки ми ж бу дуть на ші нас туп ні по ко лін ня? Чи мо же су час на лю - ди на вва жа ти ся ос ві че ною, нема ю чи уяв лен ня про “Гам ле та” Шек спі ра? Са ме з Ре не сан су, з Но во го ча су бе ре по ча ток су час не люд ське мис лен ня, зак ріп ле не вро ман тиз мі. Но ва прог ра ма по - вин на бу ти справ ді ре во лю цій - ною, аби ві дій ти від ве ли чез но го за ха ра щен ня кур су “Сві то вої лі - те ра ту ри” дріб ни ми фак та ми, склад ни ми те о ре тич ни ми схе ма - ми, на то мість біль ше ча су при ді - лив ши без по се ред ньо тек сту аль - но му ана лі зу. Су час на прог ра ма з ук ра їн - ської лі те ра ту ри в стар ших кла сах (9—11) не вит ри мує жод ної кри - ти ки. Ді ти в 11 кла сі пе ре на си че - ні не ли ше тек ста ми, а й ве ли чез - ною кіль кіс тю склад них те о ре - тич них над бу дов, які ча сом су пе - ре чать ус та ле ним пог ля дам на при ро ду лі те ра тур них те чій, нап - ря мів і сти лів. Ін ко ли спро ба по - яс ни ти при ро ду імп ре сі о ніз му чи екс пре сі о ніз му (в 10 кла сі) ав то - ра ми під руч ни ків зна хо дить якусь нас тіль ки “аван гар дну” фор му, що нав ряд чи ре аль но дасть мож ли вість уч ням зро зу мі - ти суть яви ща. Без пе реч но, те чії й сти лі — неп рос те зав дан ня, але склад ність у вик ла дан ні та ких теоре тич но$ лі те ра ту роз нав чих
Читацьке віче · “Нова програма світової літератури справді має відповідати новому часові”. · S. 11Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

питань — у спро бі від най ти най - прос ті шу фор му до не сен ня до уч - нів, яка ві доб ра жа ти ме суть яви - ща, а не екс тра ва ган тну по зи цію ав то ра під руч ни ка. Ми жи ве мо в епо ху над мір но - го спо жи вац тва. З од но го бо ку, ма ли б ві дій ти від пог ля ду на лі - те ра ту ру як ли ше на ви хов ний прос тір, мов ляв, лі те ра тур ний твір — це зав жди щось пов чаль не. Але на тлі гло баль ної си ту а ції вис хід но го ге до ніз му і праг ма тиз - му не вар то аж так вда ва ти ся до ви ко рис тан ня су час них тво рів пос т-пос тмо дер ної до би. Про від - ні куль тур ниць кі цен три Єв ро пи ма ють пе ре лі ки су час них тек стів кін ця ХХ—пер шо го де ся ти літ тя ХХІ ст., які вар ту ють пе рек ла ду ін ши ми іно зем ни ми мо ва ми. Тоб то і в на шу епо ху аб со лют них сво бод не мож на пов ніс тю від мо - ви ти ся від прин ци пів се лек ції лі - те ра тур них тек стів на ос но ві ес - те тич ної вар тос ті. То му для роз - роб ки ва рі а тив ної скла до вої, звер та ю чись до тек стів су час нос - ті, ав то ри но во го про ек ту прог ра - ми ма ли б за лу чи ти жур нал “Всес віт”, су час них кри ти ків, фа хів ців з єв ро пей ських, аме ри - кан ських, схід них лі те ра тур, пе - рек ла да чів су час них тво рів, які при ді ля ють ба га то ча су са ме по - шу кам вар тіс них і “ес те тич но нас на же них” тек стів. Крім то го, важ ли во ма ти уяв лен ня про тво - ри но бе лів ських ла у ре а тів (чи бу - ке рівських, пу літ це рівських то - що), які адек ват но пе рек ла де но ук ра їн ською мо вою. Нав ряд чи вно вій прог ра мі пот ріб но да ва ти та кі тво ри, як “Бій ців ський клуб” По ла ні ка чи жах ли во пе рек ла де - ний із ро сій сько го під ряд ни ка ро ман “Ви тів ки кеп сько го дів - чись ка” Ма ріо Вар ґа са Льйо си, на то мість ці ка ви ми є пе рек ла де ні ук ра їн ською тво ри Ф. Се лі на, су - час ні пос т-пос тмо дер ні бри тан - ські ро ма ни (“Су бо та”, “Спо ку - та” Мак’юе на, “Див ний ви па док із со ба кою вно чі” Гед до на то що). Зреш тою, у кур сі сві то вої лі те ра - ту ри бу ло б нор маль но по ряд із лі те ра ту рою ро сій ською за лу чи ти і кра щі зраз ки поль ської лі те ра - ту ри, ска жі мо, мо дер ніст ські тво - ри Іваш ке ви ча, Ґом бро ви ча). Ни ні Єв ро па пе ре жи ває етап, який фі ло со фи наз ва ли “по вер - нен ням до се бе”, тоб то до ос нов єв ро пей ської ци ві лі за ції: ан тич - на куль ту ра з її сві тог ляд но$ фі ло - соф ськи ми ат ри бу та ми, які ут - вер джу ють внут ріш ню сво бо ду, еман си па цію, плю ра лізм. Ра зом із тим, сво бо да і нас та но ва накри тич не сприй нят тя дій снос ті не зво дить ся до пос тій но го кри - ти канс тва і за пе ре чен ня всьо го, що іс нує. Світ ХХІ сто літ тя — це світ, по бу до ва ний на по ва зі до Ін шо го, на прин ци пах то ле ран - тно го став лен ня до дум ки опо - нен та. Воль тер пи сав: “Я не по - год жу ю ся з тим, про що Ви ка же - те, але я до ос тан ньої крап лі кро - ві за хи ща ти му Ва ше пра во вис - лов лю ва ти влас ну точ ку зо ру”. У цьо му за по ру ка муль ти куль тур - но го сус пільс тва, в яко му ут вер - дже но прин цип “єд нос ті мно - жин но го”. Лі те ра ту ра Єв ро пи й Аме ри ки ста ла важ ли вим чин ни - ком у фор му ван ні та кої жит тє вої по зи ції. Но ва прог ра ма сві то вої лі те - ра ту ри справ ді має від по ві да ти-но во му ча со ві. Але край но щі в цьо му ме то до ло гіч но му прин ци - пі мо жуть спри чи ни ти ся і до не - га тив них нас лід ків.
Читацьке віче · “Нова програма світової літератури справді має відповідати новому часові”. · S. 11Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

Вій на про ти ду хов нос ті

ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ Див. “СП” ч. 17—18, “Круглий стіл “Просвіти” Пет ро ОСАД ЧУК Іде вій на, хоч як там не кру ти, Іде вій на, хоч і мов чать гар ма ти… У се ре ди ні 90$х ро ків Вер хов на Ра да роз - гля да ла за кон про кни го ви дан ня в Ук ра ї ні. То ді в пар ла мен ті, умов но ук ра їн сько му, до - мі ну ва ла “гру па 239”, біль шість з лі во го кри - ла. Усе, що сто су ва ло ся пільг для ук ра їн сько - го кни го ви дан ня і йо го дер жав них прі о ри те - тів, бу ло заб ло ко ва но лі ва ка ми про ро сій ської орі єн та ції. Ухвалений у пер ші ро ки дер жав ної не за - леж нос ті Ук ра ї ни За кон про кни го ви дан ня не міг за хис ти ти і не за хис тив ук ра їн ську книж - ку і не став на за ва ді при воз них, ви да них у Ро - сії кни жок, що над хо ди ли і над хо дять до нас в об хід мит них про це дур. З ці єї при чи ни при - воз на ро сій ська книж ка ось уже впро довж 20$ти ро ків зай має 85—90% книж ко вої про - дук ції у нас на рин ку. Ста но ви ще книж ки пе ре бу ває у пря мій за леж нос ті від мов ної по лі ти ки дер жа ви, від-то го, ко му на ле жить ін фор ма цій ний прос тір кра ї ни. Про фе сор Ла ри са Ма сен ко вмо ти во - ва но від зна чає: “Слід ура ху ва ти й те, що на ні би то нез до лан но му, фа таль но му мов но$ - куль тур но му по ді лі на се лен ня Ук ра ї ни на го - ло шує на сам пе ред мос ков ська про па ган да, якій у на шо му ін фор ма цій но$ куль тур но му прос то рі дав зе ле не світ ло ще Куч ма, а Ющен ко не зро бив жод но го ре аль но го кро ку для бло ку ван ня мос ков ської екс пан сії в мас$ - ме діа… що на схо ді й пів дні приз ве ло до май - же ціл ко ви тої мов но$ куль тур ної ізо ля ції цих ре гі о нів від Ки є ва і під по ряд ку ван ня ле во вої час тки міс це вих ЗМІ крем лів сько му агіт про - по ві”. Я тут уточ нив би: аг ре сив но му і брех - ли во му що до ук ра їн ської дій снос ті — ім пер - сько му агіт про по ві. Ті, що вчо ра на зи ва ли се - бе ін тер на ці о на ліс та ми, ни ні “зас ві ти ли ся” іді ють як ім пер$ на ці о на ліс ти. У нас “п’ята ко - ло на” з ни ми за од но. По пе ре ду йде мі льяр - дер$ о лі гарх, що при ки да єть ся свя то шею, Кі - ріл. Він за пов зяв ся збу ду ва ти на те ри то рії Ук - ра ї ни “Рус скій мір”, який під пи ра ють на пів - дні і схо ді пам’ят ни ка ми Ка те ри ні II, Ста лі ну і Ле ні ну, ав то ру зна ме ни тих вис ло вів: “Чем боль ше расс тре лов, тем луч ше для ре во лю - ции” і “По те рять Ук ра и ну — все рав но что по те рять го ло ву”. Зви чай но, “Рус ско му мі ру” ук ра їн ська книж ка і ук ра їн ська мо ва не пот - ріб ні. Бу дів ни чі цьо го “мі ра” об зи ва ють нас “на шис та ми” і фа шис та ми, бан де рів ця ми іна ці о на ліс та ми в ста лін сько$ че кіст сько му зна чен ні цьо го сло ва. На дер жав но му рів ні від кри то ве деть ся ан ти дер жав на, ан ти ук ра їн - ська по лі ти ка. 2 трав ня 2012 ро ку пе ред час но, на 66$му ро ці жит тя, ві дій шов у зас ві ти Володимир Макарович Яцюк, шев чен коз на вець, мис тец твоз - на вець, зби рач Шев чен кі а ни, зас лу же ний ді яч мис тец тв Ук ра ї ни. Май же все тру до ве жит тя, з 1976 ро ку, Во - ло ди мир Ма ка ро вич пра цю вав у На ці о наль но - му му зеї Та ра са Шев чен ка. Ав тор чис лен них Я вам та єм ни цю тут не від крию, Але роз шиф рую при хо ва ний зміст: Хто не дає со бі сіс ти на шию, Той во йов ни чий на ці о на ліст. Тіль ки лю ди на, від при ро ди ту па Або за зом бо ва на у Крем лі, Не ві рить, що во ї ни УПА Вми ра ли за во лю сво єї зем лі. А ко ли “виз во ли те лі” в со рок пер шо му від сту па ли, То всіх не у год них без су ду стрі ля ли І ли ши ли по со бі на ці лий світ Кри ва вий ко му но< фа шист ський слід. Скре ти ні лі прав ну ки Ва лу є ва, пра во нас - туп ни ки ка тів ук ра їн сько го на ро ду ак тив но від рес тав ро ву ють на ці о наль ну по лі ти ку в пос тра дян сько му прос то рі, ви ру лю ють у цьо - му пи тан ні на ан ти на ці о наль ну прак ти ку ро - сій сько го са мо дер жавс тва і то та лі тар ні ме то - ди зна віс ні ло го біль шо виз му. Піг меї пнуть ся в ко ри феї і при мі ря ють пор ту пеї. Ста но ви ще ук ра їн ської куль ту ри і мо ви, кни го ви дан ня ма є мо оці ню ва ти в кон тек сті іс то рич но го про це су. Як ка же ві до мий львів - ський іс то рик Ярос лав Гри цак, “Ук ра ї ні не по щас ти ло в сво їй іс то рії три чі: а) во на прий - ня ла “не те” хрис ти янс тво — схід но го об ря ду, а не за хід но го; б) опи ни ла ся не в тій ім пе рії — в Ро сій ській, а не, при мі ром, Авс тро$ У гор - ській чи Бри тан ській; в) ски нув ши жах ли вий ко му ніс тич ний ре жим, заз на ла всіх “пе ре ваг” не менш пот вор но го “ди ко го ка пі та ліз му”, який ми ма є мо за раз”. І на ші су сі ди, які ще з ча сів Іва на Ка ли ти звик ли “со бі рать зєм лі”, щоб у май бут ньо му ви да ва ти ці зем лі за “іс кон но” свої, і їх ня “п’ята ко ло на” в Ук ра ї ні, — во ни не зас по ко - ять ся, до по ки не зроб лять Ук ра ї ну не від’єм - ною скла до вою час ти ною від нов ле ної Ро сій - ської ім пе рії. То му на ша бо роть ба за ук ра їн - ську книж ку має вес ти ся ра зом з бо роть бою за змі ну внут ріш ньої і зов ніш ньої по лі ти ки Ук - ра їн ської Дер жа ви, на ра зі умов но не за леж ної. В усіх об лас тях Ук ра ї ни зне до ле не (а за од - но) і мис ля че на се лен ня на рі кає на вла ду. А хто оби рав цю вла ду? За Кон сти ту ці єю, на род — дже ре ло вла ди. Як що на род — дже ре ло вла ди, А при вла ді на ру га і зло, Зна чить, має сут тє ві ва ди За му ле не дже ре ло. Зав дан ня “Прос ві ти”, твор чих спі лок, пат рі о тич но на лаш то ва них пар тій — сис тем - но пра цю ва ти на під ви щен ня сус піль ної сві - до мос ті на се лен ня, бо ро ти ся за Ук ра їн ську Ук ра ї ну, за справ жню сво бо ду Лю ди ни. Шлях че рез ро ки і ві ки “По вій, віт ре, на Вк ра ї ну” С. Ру дан ський І в го ди ну ран ко ву, і се ред бі ло го дня, І в го ди ну ве чір ню, і в го ди ну ніч ної не го ди Я трис та ро ків не зла жу з ко ня — Мчу і мчу до сво бо ди, і не ба чу сво бо ди. Ой, нез мін ні мої по чут тя і дум ки, Я до лаю тяж ку іс то рич ну вто му І спі шу че рез ро ки, че рез під’ярем ні ві ки Не ку дись нав ман ня, а до Ук ра їн сько го До му. Кам’янис тий, склад ний, неп ро то рен ний шлях, Але ж лі нію знаю пра віч ну, нез мін ну. До Та ра са пря мую, роз ві ва ю чи від чай у прах, Аби в Ук ра ї ні від най ти Ук ра ї ну. Чи то час прок ля ту щий сту пив за ме жу, Чи то я по за ча сом у без вість ли ну, Але ра зом з Ру дан ським сьо год ні ту жу І ра зом з Ру дан ським над рив но ка жу: “По вій, віт ре, на Вкра ї ну”! Є десь по ряд во на, при ча ї ла ся до ок руж, Та хтось прик ри ває, ви губ лює сут нє. Не знай ду вже сьо год ні, то по дам ся чим дуж Ту ди, де вос пря не во на, — в май бут нє. Хай не вид но по ки що, та пуль сує в ме ні, На че сон це у не бі, гро ма ми роз дер те, Є во на у ми ну ло му, му сить бу ти вда ли ні, Ук ра ї на, як не бо над на ми, без смер тна.
Читацьке віче · “Нова програма світової літератури справді має відповідати новому часові”. · S. 11Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

Віч на пам’ять Во ло ди ми ру Яцю ку

книг і ста тей з шев чен коз навс тва, дос лід ник іс то рії ство рен ня ба га тьох кар тин та ма люн ків Коб за ря. Са ме В. Яцюк уточ нив час та міс це їхнього ви ко нан ня. Член ред ко ле гії пов но го 12$ти том но го зіб ран ня тво рів Коб за ря. Во ло ди мир Ма ка ро вич тво рець ви дан ня “Жи во пис — моя про фе сія” (Ки їв, 1989), прис вя че но го ху дож ній спад щи ні Та ра са Гри - го ро ви ча Шев чен ка; аль бо му “Віч$ на$ віч із Шев чен ком: Іко ног ра фія 1838—1861 ро ків” (2004), “Шев чен ків ська лис тів ка як пам’ят ка іс то рії та куль ту ри 1890—1940” та інших. Во ло - ди мир Яцюк вис ту пив спі вав то ром екс по зи цій ме мо рі аль но го му зе ю$ га уп твах ти Т. Шев чен кав Орен бур зі та На ці о наль но го іс то ри ко$ куль - тур но го за по від ни ка “Бать ків щи на Та ра са Шев чен ка” в се лі Шев чен ко ве. Зіб рав най біль - шу ко лек цію ста рих пош то вих кар ток і же то нів на шев чен ків ську те ма ти ку. Ши ро ко ві до мий у на у ко вих ко лах як один із най кра щих фа хів ців з шев чен коз навс тва не тіль ки в Ук ра ї ні, а й сві ті, зна ний ен ту зі аст сво - єї спра ви, Во ло ди мир Яцюк на зав жди за ли - шить ся в іс то рії ук ра їн ської Шев чен кі а ни. Во ло ди мир Ма ка ро вич усе своє жит тя про - жив в Ір пе ні, де йо го по хо ва ли 3 трав ня 2012 ро ку, по руч із си ном, втра ту яко го він так і не зміг пе ре жи ти. Во ло ди мир Яцюк пі шов від нас спов не ний ве ли чез них пла нів і ро зу мін ня то го, як вті ли ти їх у ре аль ність. Нам не вис та ча ти ме дру га і ко - ле ги, Во ло ді, — так най час ті ше на зи ва ли йо го дру зі і ко ле ги, які зав жди звер та ли ся до ньо го по кон суль та цію або по ра ду. Во ло ди мир Ма ка - ро вич зав жди ра до всім до по ма гав. У до роб ку На ці о наль но го му зею Та ра са Шев чен ка на зав - жди за ли шить ся все, зроб ле не Во ло ди ми ром Ма ка ро ви чем! Віч на йо му пам’ять! Ко лек тив На ці о наль но го му зею Ре дак ція “Сло ва Прос ві ти” з гли бо ким су мом сприй ня ла звіс тку про смерть ві до мо го шев чен - коз нав ця Во ло ди ми ра Яцю ка, пос тій но го ав то рана шої га зе ти. Йо го пуб лі ка ції, прис вя че ні ху дож - ній і лі те ра тур ній твор чос ті Т. Г. Шев чен ка, му - зей ній спра ві, ство рен ню шев чен ків ських екс по - зи цій, так са мо, як і йо го по е зії, мис тець кі роз - від ки бу ли поз на че ні ве ли ким та лан том, сум лін - ням, са мо пос вя тою. Віч на і світ ла йо му пам’ять! Редакція
Просвітяни · “На Буковині та Прикарпатті не обійшли увагою недавнє 75/річчя Богдана Мельничука, професора Чернівецького університету”. · S. 12Originalseite ↗

І вчений, і поет, і просвітянин

Володимир АНТОФІЙЧУК, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри української літератури Чернівецького нацуніверситету ім. Ю. Федьковича, член правління Чернівецького ОО ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка На Буковині та Прикарпатті не обійшли увагою недавнє 75-річчя від дня народження Богдана Мельничука, професора Чернівецького університету, доктора філологічних наук, члена Національної спілки письменників України, просвітянина з майже чвертьстолітнім стажем (у лютому 1989 року він робив заспівну доповідь на установчому зібранні Чернівецького обласного осередку Товариства рідної мови, а нині (і вже не один рік) — член правління Чернівецького обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка). Перші літературно-критичні рецензії (на книжки Миколи Бурбака і Дмитра Павличка) надрукував в обласній газеті “Прикарпатська правда” (Станіслав, нині Івано-Франківськ) у 1953—1954 рр. Нині має понад тисячу наукових і науково-популярних публікацій. Окремими виданнями вийшли десятки літературознавчих книг, книжок лірики, сатирично-гумористичної збірки “Пегасові копита” (Чернівці, 2001) і книжки для дітей “Люблю співати про Карпати” (Чернівці, 2011). Олесь Гончар написав у другому томі “Щоденників” (1968—1983), що поезії Б. Мельничука “чудові”, а Олександр Прокоф’єв відгукнувся про його переклади як про зроблені “дуже добре”. Окремі вірші Б. Мельничука перекладено італійською, польською, російською, румунською та іншими мовами. Богдан Мельничук — лауреат премій ім. Юрія Федьковича (освітянська), ім. Сидора Воробкевича та ім. Марка Черемшини (літературно-мистецькі), ім. Дмитра Загула (літературна). Удостоєний медалі “Поезія — за мир. 1995” та “Поезія — за мир. 2002” і спеціальних дипломів літературно-мистецького журналу “Artecultura” (Мілан). Нагороджений медаллю Національної спілки письменників України “Почесна відзнака”, медаллю Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка “Будівничий України”, знаком “Відмінник освіти України”. Має почесне звання “Заслужений працівник освіти України”. Центральне правління Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка та правління Чернівецького обласного об’єднання щиро привітали багаторічного просвітянина зі славним ювілеєм. Центром ювілейних відзначень Б. Мельничука став Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, де відбулися Всеукраїнські наукові читання “Українська література з погляду сьогодення: постаті, ідеї, проблеми”, до участі в яких зголосилося 55 доповідачів із 11 міст нашої країни та сусідньої Румунії. На пленарній частині читань, де ювіляра вітав ректор, голова університетської “Просвіти”, професор Степан Мельничук, відтак делегація від Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, представники буковинської обласної влади і громадських організацій, зокрема “Просвіти”, прозвучала доповідь автора цих рядків “Богдан Мельничук: особистість ученого й митця в сучасному науковому та літературному просторі” та слово ювіляра “Мій вірний столе, мій престоле… (Шляхами власної поетичної творчості)”. Лунали солоспіви на вірші Б. Мельничука у виконанні доцента кафедри музики, композитора, заслуженого артиста України Івана Дерди, а також пісні студентського Народного хору “Резонанс” (диригент-хормейстер — доцент, заслужений учитель України Андрій Плішка), зокрема “Гімн Чернівецького університету” (музика композитора, народного артиста України, Шевченківського лауреата Андрія Кушніренка). Серед секційних доповідей про ювіляра — “Шевченкіана в науковій концепції Богдана Мельничука” (Віталій Мацько, доктор філологічних наук, м. Хмельницький), “Поетичне мовлення Богдана Мельничука як віддзеркалення характеру й світобачення автора” (Мар’ян Скаб, професор, Чернівці), “Дитяча тематика у творчості Богдана Мельничука” (Надія Бабич, професор, Чернівці), “Поетичні форми Богдана Мельничука” (Борис Бунчук, професор, Чернівці), “Літературно-критична діяльність Богдана Мельничука на сторінках газети “Буковина” (Ольга Меленчук, канд. філол. наук, м. Чернівці). Серед доповідей іншої тематики — “Літературно-мистецькі зв’язки Буковини і Хмельниччини” (Микола Мачківський, письменник і літературознавець, член НСПУ, м. Хмельницький), “Великий Льох Солодкої Дарусі (Відлуння Шевченкової містерії)” (Ростислав Чопик, доцент, Львів), “Поетичні інтерпретації двох фольклорних сюжетів (“Партизанська балада” Леоніда Первомайського і “Горить сосна від низу до гори” Василя Стуса)” (Микола Ільницький, член-кореспондент далі — зустріч у Криму з поляком Сергієм Мержинським, який помер на руках закоханої Лесі. Любов Климентія Квітки, уважного до творчості і здоров’я Лариси Косач, на той час уже відомої поетеси Лесі Українки. Не дивно, що сценічний образ Лесі виконують різні артистки — Антоніна Ігнатенко, Олена Охтирко, Тетяна Мацкова, Олеся Онищенко. Чоловічі ролі втілювали на кону Дмитро Гузь, Данило Черняєв, Євген Троян. Були ще ролі авторки-драматурга (Юля Домашина), ангелів — Білого Духа (Дар’я Скляр) та Чорного Духа (Вікторія Корнієнко). Вистава аматорського театру сприймається на одному подиху: студенти та гості не могли відірвати очей від артистів, що були настільки природні у своїх ролях, начебто розповідали історію власного кохання. Вдячні оплески супроводжували кожну сцену. Можна лише пошкодувати, що таку надзвичайну для Маріуполя п’єсу подивилось зовсім мало глядачів. Чи не пора відділові культури міськради надавати українським аматорським театрам Маріуполя час для виступів на малій сцені Драматичного театру Маріуполя? Адже інтерес до театрального мистецтва задовольняється лише для російськомовних глядачів Маріуполя, а українці досі не мають належних умов для розкриття і втілення своїх талантів. НАН України, Львів), “Буковинські язичницькі святилища” (Степан Пушик, професор і письменник, Івано-Франківськ), “Жанр сонета українського поета з Румунії Ореста Масикевича” (Степан Хороб, професор, Івано-Франківськ), “Метафорика Івана Негрюка” (Іван Кідещук, письменник і літературознавець, Негостина, Румунія). Літературно-музична зустріч “Хода життя і злети слова” в Чернівецькій обласній науковій бібліотеці імені Михайла Івасюка зібрала буковинських письменників, журналістів, культпрацівників, педагогів, студентів музичного училища імені Сидора Воробкевича та велику групу покутян — земляків Б. Мельничука з рідного села Олешків і міста Снятина на Івано-Франківщині. Третім акордом ювілейних пошанувань ученого, поета і просвітянина став вечір у школі його рідного села, яке до татаро-монгольської навали було містом, і до якого він звертається в одному з віршів: “Мій золотий Олешківграде, / Моя столице зі столиць”. Публіка була особлива: випускники минулих років, що з’їхалися з різних куточків України, дехто й із емігрантських заробітчанських доріг, нинішні учні та вчителі. Було тепло й трепетно. В такій атмосфері й вірші звучать і сприймаються по-особливому. А їх багато читали учасники зустрічі, зокрема Марійка Стрипчук- Палійчук, у минулому студентка Чернівецького університету, нині викладачка Снятинського сільськогосподарського технікуму Подільського ДАТУ, авторка двох книжок, до однієї з яких Б. Мельничук писав вступне слово. І, звісно, оповідав та читав він сам — і лірику, і вірші для наймолодших із найновішої книжки “Люблю співати про Карпати”, і сатиру та гумор. А юні відповідали читанням його творів. І всіх розраджувало слово. Рідне українське слово.
Просвітяни · “На Буковині та Прикарпатті не обійшли увагою недавнє 75/річчя Богдана Мельничука, професора Чернівецького університету”. · S. 12Originalseite ↗

Вистава про Лесю Українку

Ірина МОЛЧАНОВА, член НСЖУ, член ВУТ “Просвіта” Викладачі та студенти філологічного факультету Маріупольського державного університету відзначили День факультету та кафедри української філології показом вистави про життя Лесі Українки. Аматорський драматичний гурток під авангардною назвою “Не мій театр” діє в університеті вже кілька років. Очолюють його Ольга Шниткіна, викладач кафедри, ав недавньому минулому — випускниця магістратури спеціальності “Українська мова та література”, та Оксана Мороз, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології. В Україні будь-яка справа починається з пісні. Тож коли Ніна Клак, уроджена вінничанка, чистим сильним голосом проспівала слова вражаючої сили “Я жити хочу, я люблю! Мамо, не лай дочку свою!” — зала завмерла, бо був знайдений той камертон, що об’єднав і налаштував публіку на роздуми про долю славетної письменниці Лесі Українки. Коротке дитинство, яке у 10 років перекреслила страшна хвороба. Перша закоханість у грузинського студента Нестора Гамбарашвілі. А
Просвітяни · “На Буковині та Прикарпатті не обійшли увагою недавнє 75/річчя Богдана Мельничука, професора Чернівецького університету”. · S. 12Originalseite ↗

Служити Богові — це служити народу

Цього року Україна відзначає 130-річчя з дня народження видатного українського вченого, державного й громадського діяча, педагога, письменника Івана Огієнка (митрополита Іларіона). У Луцьку з цієї нагоди відкрито меморіальну дошку, урочистості відбулися у містечку Брусилові на Житомирщині, де 14 січня 1882 року він народився, та інших місцях. Активні учасники заходів — просвітяни. 10 травня о 18.00 годині в Києві, в “Українському домі”, ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка разом із Житомирською облдержадміністрацією проводять урочистий вечір, святковий концерт та вручення премії цьогорічним лауреатам премії імені Івана Огієнка. На урочистості запрошено відомих політиків, церковних і громадських діячів, науковців, письменників. У мистецькій частині візьмуть участь провідні художні колективи Житомирщини. Іван Огієнко — автор багатьох наукових праць з питань мовознавства, історії церкви, релігії, культури. Засновник і редактор журналів “Рідна мова”, “Наша культура”, що виходили за кордоном. Перекладач Біблії, над якою працював усе життя. За радянських часів навіть його ім’я було заборонене, а він жив в еміграції, був Главою УГКЦ у Канаді, де й помер 1972 року у Вінніпезі. Його літературна й наукова спадщина нарешті торує шлях до рідного народу. Про повернення архівів із Торонто піклується відомий журналіст і науковець Микола Тимошик, який видав уже кілька книжок про митрополита Іларіона. Життєве кредо видатного діяча: “Служити народові — це служити Богові, а служити Богові — то служити народові”. До свята Дня Матері ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка проводить літературно-мистецький вечір, який відбудеться в Малому залі Палацу “Україна” 17 травня о 19.00 годині. У програмі вечора українські народні пісні в аранжуванні Андрія Шустя, співає Надія Баянівська. Участь беруть артисти Галина Стефанова, Оксана Гордієць, Тетяна Лобода, Максим Бережнюк.
Просвітяни · “Молодь наша здатна пропагувати рідну, генетично вистраждану, збережену тисячоліттями народну пісню”. · S. 13Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

бисток” витримані в стилі Київського регіону і жоден костюм не повторюється. — Які пісні є основою Вашого репертуару? — У репертуарі жіночого вокального ансамблю багато пісень календарно-обрядового циклу: веснянки, купальські, жниварські, весільні, історичні, жартівливі, героїчні, псалми. Співаємо й авторські пісні, випробувані часом. А ще ми виконуємо пісні, музику до яких я написала на вірші М. Луківа, О. Страшенко, О. Дунської, П. Засенка, Н. Левицької. — Як виникли “Медуниці”? — На репетиції ансамблю учасниці приходили зі своїми дітками, які слухали пісні й підспівували дорослим. Так виникла ідея створення дитячого колективу як підготовчої групи, щоб пісня могла переходити з покоління в покоління. Ми успішно виступали на заводі, в цехах, у школі, перед мешканцями Корчуватого та міста Києва, а також на етнографічних святах у Музеї архітектури та побуту України в с. Пирогів. Перший зацвіток “Медуниць” подарував нам теперішніх учасниць ансамблю (“Медуниці” започаткувалися 1987 року). З другого зацвітку “Медуниць” проросли творчістю талановиті співачки, які тепер працюють у Національному хорі ім Верьовки: Наталка Осадча, Наталка Зубок, Валентина Нянько, Юлія Коломієць та Антоніна Зарічна. Саме за роботу з дитячим фольклорним ансамблем “Медуниці” Міністерство освіти присвоїло мені почесне звання “Відмінник освіти”. — Хто Ваш Учитель? — Моїми вчителями були великі майстри мистецтв, хормейстери: А. Авдієвський, С. Павлюченко, М. Швиденко, В. Лисенко, В. Мальцев. А. Пашкевич, В. Суржа, А. Гуменюк. Їхній професіоналізм та велика майстерність виховали в мені вимогливість і відповідальність до обраної професії. — Ваша “база” — школа № 273? — Ми вдячні директору СШ № 273 В. М. Калиті за сприяння роботі та надання приміщення для репетицій обох колективів. У нас прекрасні умови, затишний клас. Окрема подяка батькам учасників дитячого ансамблю. Мами створюють всі умови для проведення репетицій. Заохочують малюків. Працюючи з дітьми, дійшла висновку, що у кожної дитини можна розвинути музичний слух. Треба мати велике терпіння і підхід до дітей, а батькам слід підтримувати дитину, зміцнювати її віру в себе, займатися її всебічним розвитком: це і музична грамота, танці, малювання, ліплення, вишивка та ще дуже багато різних напрямків народного мистецтва. Молодь наша здатна пропагувати рідну, генетично вистраждану, збережену тисячоліттями народну пісню. Треба любити пісню в собі… Спілкувалася Надія ДАНИЛЕВСЬКА
Просвітяни · “Молодь наша здатна пропагувати рідну, генетично вистраждану, збережену тисячоліттями народну пісню”. · S. 13Originalseite ↗

Співають серцем

З РОСИ Й ВОДИ! — Ніно Вікторівно, що відчуваєте, відзначаючи ювілей? — З повною відповідальністю можу сказати, що життя прожите не марно. Ми співаємо і популяризуємо рідкісні українські народні та авторські пісні, святкову дату зустрінемо піснею. Моє переконання — треба співати так, щоб люди, а надто молодь, не виходили з зали, не перемикали канали і не вимикали радіо. Треба співати так, як співали наші предки. — Чи знаєте свій родовід? — Я народилась у передмісті Києва, на Жуковому острові. Вікові дуби, луки, озера та могутній Дніпро — мій дім, моє серце, моя співоча душа. Перші мої слухачі — корови та кози, яких пасла… Мій батько — Віктор Сергійович Левицький — 1900 року народження. Мої діди і дядьки були священиками і до революції мали свою церкву в Умані. Батько пережив революцію, громадянську війну, Другу світову. Працював по війні на судоремонтному заводі. Дуже талановитий майстер, трударі гарний рибалка. Завжди брав мене з собою, коли йшов топтати в’юнів, на живця ловити переметами рибу. В ті важкі повоєнні роки це допомогло нам вижити. Батько чудово співав, знав багато народних пісень і, пам’ятаю, дуже гарно малював. Моя мама — Пелагея Пилипівна Жемера — 1919 року народження, родом з Чапаївки під Києвом, з бідної багатодітної сім’ї. Я пам’ятаю дідову й бабину хату-мазанку, глиняну долівку, піч. Мамин рід був співочий. Мама знала багато пісень і нас навчала. У моєї старшої сестри Людмили був неабиякий талант, прекрасний музичний слух, пам’ять і надзвичайно красивий високий голос з чудовим оксамитовим тембром. Людочка співала в самодіяльних колективах: і в хорі, і солісткою. З неї я брала приклад і вчилася співати. — Як Ви прийшли до пісні, до справжнього професіоналізму? — Коли 1962 року я п’ятнадцятирічною слідом за сестрою пішла в студію при хорі ім. Г. Верьовки. Мене прослухав сам Григорій Гурійович, сказав, щоб приходила, як закінчу школу, і направив мене у хор “Хрещатикбуд”, яким керував Володимир Сергійович Новіков. Отак почалося моє творче життя. Новіков був такий вимогливий… У нього не заспіваєш фальшиво. Це було найкраще “вухо” серед самодіяльних хормейстерів у Києві. Потім були перемоги на оглядах, фестивалях, конкурсах. Того ж року я-таки почала навчатися в студії при хорі ім. Г. Верьовки. За місяць-другий мене взяли на стажування в основний склад хору. Співала я в самодіяльних хорах міста. Закінчила Інститут культури, отримала диплом диригента-хормейстера народного хору. Лише через 10 довгих років, переборовши страх непевності як керівник, я спробу- 6 травня виповнилося 65 років Ніні Вікторівні ЛЕВИЦЬКІЙ — керівнику жіночого вокального ансамблю “Любисток” та дитячого фольклорного колективу “Медуниці”, відміннику освіти України, лауреату Всеукраїнської премії ім. Чубинського. Письменниця і фольклорист Надія Данилевська зустрілася з ювіляркою. вала створити жіночий ансамбль. Це був 1986 рік. В ансамблі співали працівники заводу та мешканці Корчуватого, а згодом на репетиції почали їздити з усіх куточків Києва. Ми одразу стали кращим молодим колективом у Києві. Створили репертуар з народних пісень, які ми дуже швидко опановували, також з авторських пісень. Оскільки я професійна співачка, тож знала, чого хочу. Ми займалися постановкою голосу, працювали над дикцією, культурою мови, сценічною культурою, диханням. Брали участь у всіх святах, які проводило місто: всеукраїнських фестивалях, конкурсах, оглядах, міжнародних фестивалях (“Берегиня” 1991 р. у м. Луцьк), поїздки ум. Севастополь, були й зарубіжні поїздки. Нашому колективу 25. За ці роки у ньому переспівало стільки людей… Але люди по-справжньому закохані у пісню, у народні звичаї і традиції, приїздять з усіх районів Києва на Корчувате, терплять, слухають і вибачають мою вимогливість. Так, зі мною важко працювати. Зате наш ансамбль один із найкращих у Києві. — У Вас таке розкішне вбрання. Як Вам вдалося його роздобути? — Дякуючи профкому нашого заводу ми пошили прекрасні сценічні костюми, взуття… Я ніколи не соромилась питати та радитися з фахівцями — О. В. Фисуном, В. Ф. Мициком, Л. Г. Орел, Л. І. Ященком, С. Щербань, А. Богородом, В. Г. Трилісом, Е. І. Добжанським… Строї ансамблю “Лю- Богдан ДИЧУК, голова первинного просвітянського осередку Городенківської ЗОШ І—ІІІ ст. №1 Ніч після суду Я взяв вину в суді тоді на себе, Ти розгубивсь… слова, мов проковтнув. Багатозначно глянувши на мене, Суддя якось з полегшенням зітхнув. Не йшов, а біг ти радісно до друзів. Мене наручники пекли, немов свічки. Лише суддя цей день, немов забувши, Машину вів повз сумніви й сніги. Ти пив вино в закуреному барі. А що суддя?.. Він справу завершив. Лиш я в ту ніч із місяцем у парі. Здається, до опівночі моливсь. 24.03.2012 Гармоніка або Вірш із бідною римою Її знайшов у купі сміття Старий і немічний жебрак. Вона лежала непомітна, Така обшарпана аж жах. Душа весіль, чужих концертів Знайшла притулок саме тут. Мов подаяння брав уперше, Тремтіли пальці його рук. Він витер порох рукавами Натис на клавішу і враз Полився в серце звук бальзамом, Росою зблиснув ув очах. Він грав, забувши все на світі, Хоч не було тут ні душі, Лиш він, нікому не потрібний, І три баси ледве живі. 21.03.2012 Художник малює портрет заробітчанки Він малював… Хотів, щоб ти всміхнулась, Веселою хоч трішечки була. Та ув очах світилася зажура, І зморшки сумували край чола. Що не просив — ні натяку на усміх. А може б, від натури відійти. Та олівець уперто й непослушно Не тушував промінчики туги. Він зрозумів, як був портрет готовий, Як випав олівець таки з руки: Не поміняв би й золото ніколи На ті, в очах, промінчики туги. 20.03.2012 * * * Зимовий день згора, неначе свічка, Мороз під ніч укріплює тили. І місяць ритуалом прозаїчним Складає перші промені в снопи. Розлігся сніг під хатами зухвало А вікна, наче соняхи довкіл. Хустини диму ніч повитягала Й витрушує на сніг монети зір. 22.03.2012
Просвітяни · “Молодь наша здатна пропагувати рідну, генетично вистраждану, збережену тисячоліттями народну пісню”. · S. 13Originalseite ↗

У Запоріжжі пролунав «Вибух»

У просвітянській “Українській світлиці” в родинній затишній атмосфері відбувся творчий вечір Олега Ткаченка, автора нової поетичної збірки “Вибух”. Олег Ткаченко розповів присутнім про своє громадянське та творче становлення, про український біль душі, з яким ніколи не змириться. “Ось і “вибухнув” тисячами слів, думок, переживань та роздумів, вихлюпнув на папір свою душу, своє Я. Цю збірку не можна назвати поетичною, це щоденник роздумів, згусток моїх тривог та надій, якими, вважаю, за будь-яких обставин зобов’язаний поділитися з однодумцями”, — сказав присутнім Олег Ткаченко. Друзі, просвітяни вітали пана Олега з виходом його нової книжки та з днем народження, подвійним святом, адже вихід у світ нової української книжки для просвітян завжди приємна подія, тож творча презентація голови Запорізької обласної “Просвіти” стала спільною радістю. Прес-центр Запорізької “Просвіти”
Рідний край · “Усю свою любов і хист народні майстри вкладали у лики святих — надзвичайно добрі й усміхнені”. · S. 14Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Увагу привертають фото родин української, російської і польської аристократії, які були придбані в антикварних магазинах. Ці фото, як і образи, стали непотрібні нащадкам і тому вони знайшли свою домівку у цьому залі. Образи Київського регіону на перший погляд дуже суворі. А суворими вони здаються через колір. Це був величезний вплив Києво-Печерської лаври. Для цього регіону характерні темні кольори німбів: темно-зелений, темно-синій, чорний, це давало додаткове враження для лику святого, який наче виходить наперед. За рахунок цього здається, що святі на нас дивляться ніби з космосу.
Рідний край · “Усю свою любов і хист народні майстри вкладали у лики святих — надзвичайно добрі й усміхнені”. · S. 14Originalseite ↗

«Радісна мисль», осяяна Богом

Уляна ВОЛІКОВСЬКА Фото автора Радомишлю понад 1500 років. Уперше згадується у писемних джерелах 1150 року як місто, що мало назву Мичеськ, від назви річки Мика, а потім Микгород (до речі, микатись із давньослов’янської означає “жити” або “існувати”). Місто постійно потерпало від набігів кримських татар. 1569 року виникла радісна “мисль” перенести його на правий берег річки Тетерів, тож від радісної мислі й місто було так названо. У джерелах зустрічається з 1569 року назва Радомисль, а з 1936-го й донині — Радомишль. 1612 року архімандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Платенецький заснував тут першу в Центральній Україні паперову фабрику. Досі папір завозили з Німеччини. Радомишльські папірні виготовляли папір із коноплі, льону, кропиви, додавали туди лушпиння часнику й цибулі. Тому він був грубим, мав жовтувато-сірий колір, а часник і цибуля захищали його від шкідників. 1616 року на радомишльському папері вийшло перше друковане видання Києво- Печерської лаври “Часослов”. Папірня стояла на надійному природному фундаменті — гранітній скелі (15 метрів углиб, пласт граніту тягнеться 7 кілометрів). Вона пропрацювала 80 років і була зруйнована унаслідок козацьких повстань військом Богдана Хмельницького. Ще 100 років після знищення папірні Києво-Печерська лавра друкувала видання на радомишльському папері. До 1901 року будівля (крім цокольного поверху) стояла зруйнована. 1901 року архітектор Пихоцький збудував на ньому млин у романському стилі. Млин працював на енергії води, а пізніше став електричним і працював до часів незалежності України. 2007 року міська рада виставила будівлю на продаж. Ольга Богомолець шукала приміщення для своєї колекції домашніх образів, тому цей занедбаний район і зруйновану будівлю млина викупила її сім’я. Нині на території папірні унікальний музей домашньої ікони. Навіть не віриться, що п’ять років тут було міське сміттєзвалище… До речі, перед тим, як розпочати реставрацію будівлі, звідси вивезли 60 тонн сміття. Нас зустріла екскурсовод Оксана Лисак. Вона розповіла, що навколо папірні було засновано поселення, яке мало таку ж назву — Папірня. Спочатку це була окрема територіальна одиниця, а згодом вона увійшла до складу Радомишля. Перед очима розкинувся насипний острів у формі серця. На ньому стоїть пам’ятник матріархату — скіфська баба (V ст. до нашої ери), яку знайшли на Запоріжжі, коли орали поле. По краю острова розцвітають тюльпани й маки. Тут започаткована нова традиція: молодята, які поєднують долі у замку в обрядовій залі, садять на острові дерева або квіти… Також на території музею дуже багато оригінальних скульптур Архангела Михаїла, завезених із Західної України (кінець XVIII—початок XIX століття). Ось ми в музеї. У маленькому куточку під назвою “Соціалістичний реалізм” зібрано знівечені ікони, які постраждали переважно за часів атеїзму. Тут скриня, виготовлена з образів, віконниці, зроблені з ікони Миколи Чудотворця, наскрізь проколотий образ Святої Олександри, образ Богородиці, який побував у вогні, образ Миколи Чудотворця, прострелений кулею. Ці понівечені лики нагадують, що ми втрачаємо свою душу. Є ікони, на яких один образ накладався на інший. Пані Оксана повідала, чому так відбувалося. Виявляється, є дві версії. Перша — чудесна, коли сильніший і більш намолений образ проступав на слабшому. А інша версія практично-побутова: раніше хімічних реагентів, які б зчищали патину, не пошкоджуючи фарбу, не було. Патину зчищали дрібним піском, тому й зчищалася фарба. У залі “Душа України” представлено домашні іконостаси Центральної України, написані переважно на початку ХІХ століття і народними, і професійними майстрами. Народні майстри особливо не виписували дрібні деталі, складки одягу й тілобудову святих. Усю свою любов і майстерність вони вкладали у лики святих — надзвичайно добрі й усміхнені. Це свідчення того, що українці Бога не боялися, а любили його. За такими іконостасами можна було дізнатися про українську родину майже все: від імен господарів до дат родинних свят. Такі іконостаси займали майже весь периметр української оселі. Кожна українська родина мала свій іконостас. Іконостаси, написані професійними майстрами в монастирських школах і монастирях, проходили кілька рівнів написання. Учень прописував лише тло і дрібні деталі, підмайстер малював тіла і одяг, а майстер — лики святих. Таке майстрові дозволялося робити через 10—15 років його навчання. Тут, у музеї, можна побачити і предмети побуту, зокрема українські амфори, сплетені з лози і соломи. Вони були поширені на Поліссі. У них перевозили не лише зерно, а й воду, молоко, вино, пиво. А ось і вулик, на якому написані образи святих Зосима і Саватія, покровителів пасічників, та борть для диких бджіл. Зала “Регіони України” відображає шлях завдовжки у три століття (ХІХ, ХХ, ХХІ), який про- Екскурсовод Оксана Лисак йшли образи, та цілий пласт регіональних особливостей іконопису, адже кожний регіон України малював свого бога таким, яким він його бачив. Образи на блакитному тлі — з Полтавського регіону. Тло неба і надзвичайно сяючі німби, а малювали їх на дубові. Сильний образ “Неопалима купина”, який захищав від пожеж. Але українці вважали, що було дві пожежі: зовнішня, яка спопеляла все навкруги, а інша — внутрішня, коли людина мала побороти в собі ненависть, жадобу, пристрасть тощо. Тут цікавий образ пророка Іллі, який їде на колісниці, а внизу сидить пророк Сансей. Чому майстер назвав його Сансеєм, невідомо. Мабуть, вплив японської культури… Для Полісся характерний синьо-зелений колір тла. На цих образах надзвичайно багато рослинності: гілки, дерева, кущі, річки, озера. Тобто все те, що оточувало людей на Поліссі, було втілене в образах. А лики святих — натуральні поліщуки. Чернігівські образи вирізняються статністю, портретністю і сильним флористичним мотивом. Квітки — від однієї до восьми — це певний язичницький код, який художник вкладав у зображення. На жаль, значення коду залишається поки що невідомим, але деякі науковці пов’язують його з ведами. Цікава легенда, пов’язана з образом “Богородиці-троєручиці”. Іоан Дамаський писав трактат з іконопису. Жив він при царстві халіфа, за наказом якого йому відрубали руку. Він настільки перейнявся цією трагедією, що почав молитися Богородиці і просив дати змогу закінчити трактат. Коли він ліг спати і поклав біля себе праву руку, то вона на ранок дивовижним чином приросла. А коли він закінчив свій трактат, то зі срібла відлив руку і приклав її до образу тієї Богородиці, до якої молився. Відтоді народився сюжет “Богородиця-троєручиця”. Вплив російських канонів на українські ікони можна побачити в образах Сіверщини. Як відомо, канонічні — безтілесні й беземоційні. Та якщо вдивитися у образи Сіверщини, то лики святих усміхнені, ана блідих обличчях іконописці стали прописувати рум’яна, долучаючи святих до тілесності. Образи Західної України не схожі на ікони жодного іншого регіону. У гуцульських образах відчувається стрімкість, динамізм, яскравість, багатосюжетність, надзвичайно чітка контурність. Тут немає звичних прописаних світлотіней, які ми звикли бачити на інших образах. Роль світлотіней відігравали чіткі контури. Цікаво й те, що народні майстри в Західній Україні переважно писали на сосні. А перед тим як малювати, дошку натирали часниковою масою. Це дозволяло вберегти її від шкідників, тому образи із Західної України зовсім не пошкоджені й досі пахнуть часником, якщо їх потерти. Барокові образи, написані в різних регіонах України професійними майстрами (кінець ХІХ століття), вирізняє позолота й чеканка. Такі ікони могли дозволити собі лише заможні українці. Унікальні образи, написані на склі. Ікони ХХ століття Полтавського регіону дуже схожі на вишивку, хоча насправді намальовані на склі олійною фарбою. Цікавий гуцульський складень, який із розряду подорожніх або домашніх іконостасів. Подорожнім він ставав тоді, коли гуцул ішов на полонину, а іконостасом — коли повертався додому. Складається з трьох частин, центральний образ завжди залишався цілішим, ніж бокові. Бокові образи складалися з однієї-трьох частин, у кожну був вписаний свій святий. Ще одна експозиція — вдягнені барокові образи. Українці замовляли лики святих у професійних художників, а вдягали образ, використовуючи клаптики тканини, шкіру, намистинки, фольгу, тасьму тощо. Він мав яскравий і святковий вигляд. Цікаві ікони, написані темперною фарбою, зокрема два образи Архангела Михаїла. Один із Центральної України войовничий, а інший — із Західної України — тримає ваги в руках, ретельно зважуючи кожну душу і його обличчя при цьому надзвичайно іронічне. Унікальний експонат XVI століття — придорожній кам’яний образ святого Миколи Чудотворця, до якого навіть можна доторкнутися. Ікони писали не лише до релігійних сюжетів, а й на події. Так, привертає увагу образ, написаний 1888 року, коли на залізничній дорозі “Крим-Харків” Олександр ІІІ з родиною їхав у Санкт-Петербург і сталася аварія. Потяг зійшов із рейок. Олександр ІІІ тримав на своїх плечах дах вагону, доки його родина і прислуга не вийшли. На чудесне спасіння царської родини і був написаний образ. Маленька Богородична зала завершує експозицію домашніх ікон. Загалом ми побачили 690 образів (а колекція нараховує 5000). Усі вони були куплені на барахолках або просто даровані. До речі, полотна проходять лише музейну реставрацію, зчищається бруд і патина й закріплюється фарба. Тут зібрано цілий пласт української народної духовності, який міг бути втрачений. А почалася колекція Ольги Богомолець із маленького образу “Святого Устиніана” 15 років тому, коли цю першу іконку пані Ольга купила на барахолці, ледве на неї не наступивши… Насамкінець екскурсії ми за традицією музею піднялися на вежу, де загадали бажання і вдарили у дзвін. Тож усі мрії обов’язково здійсняться! Національна спілка краєзнавців України вже вкотре організовує експедиції країною. Одинадцята присвячена Житомирщині, а саме Радомишлю та його ролі в культурній спадщині України. Ця експедиція, яка відбулася у межах Всеукраїнської науково-практичної конференції “Культурний простір Житомирщини-Волині XIX—XX ст.”, приурочена до 75-річчя Житомирської області. Метою візиту до Радомишлю було відвідання однієї з туристичних перлин Житомирщини — Музею української домашньої ікони Ольги Богомолець.
Культура · S. 15Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

У ньо му жив ко лись му зи ка…

“Ім’я ви дат но го ук ра їн сько го ком по зи то ра і гро мад - сько го ді я ча що ро ку де да лі впев не ні ше по вер тає своє зас лу же не міс це у пан те о ні ве ли ких ук ра їн ців”. Ва лен ти на УМ РИК, ди рек тор Ме мо рі аль но го му зею К. Г. Сте цен ка у с. Веп рик “Та тим і сла вить ся моє се ло, і тим во но ве ли ке, що в ньо му жив ко лись му зи ка…”, — на пи сав по - ет Во ло ди мир Ко сов ський про се ло Веп рик і ви дат но го ук ра їн - сько го ком по зи то ра К. Г. Сте цен - ка. Тож 27 квіт ня ба га то ша но ва - них гос тей за ві та ло у Веп рик до ме мо рі аль но го му зею ім. К. Г. Сте цен ка та міс це вої шко ли. Тут і від бу ла ся кон фе рен ція на те му “Від род жен ня ук ра їн ської му зич - ної спад щи ни по чат ку ХХ сто літ - тя”, прис вя че на ни ніш ній 130$й річ ни ці від дня на род жен ня сла - вет но го ук ра їн сько го ком по зи то - ра$ кла си ка. За хід, як і в по пе ред - ні ро ки, зіб рав чи ма ло ві до мих ук ра їн ських на у ков ців і ді я чів мис тец тва, му зей них пра ців ни - ків, пред став ни ків твор чої гро - мад ськос ті Ки їв щи ни. Се ред учас ни ків кон фе рен ції — ака де - мі ки, док то ри на ук, про фе со ри, зас лу же ні ар тис ти Ук ра ї ни, ди - рек то ри ба га тьох ві до мих ук ра їн - ських му зе їв. Вша ну ва ти Ки ри ла Сте цен ка, який був ві до мим прос ві тя ни ном, при ї ха ло чи ма ло чле нів Фас тів ської ра йон ної ор - га ні за ції То ва рис тва “Прос ві та” ім. Т. Г. Шев чен ка. Гос ті при бу ли до на шо го му зею склас ти да ни ну пам’яті Ки ри лу Гри го ро ви чу, для яко го веп риць ка зем ля ста ла ос - тан нім при хис тком і міс цем віч - но го спо чин ку. Усі при сут ні ог ля ну ли по нов - ле ну екс по зи цію му зею, от ри ма - ли юві лей ні му зей ні бук ле ти, оз - на йо ми ли ся з но ви ми світ ли на ми та ма те рі а ла ми, яки ми по пов нив - ся му зей. Уже тра ди цій но від ві да - ли мо ги лу ком по зи то ра, де за учас тю свя ще ни ків УПЦ Ки їв - сько го пат рі ар ха ту і УАПЦ від бу - ла ся за у по кій на лі тія та пок ла дан - ня кві тів до пам’ят ни ка К. Г. Сте - цен ку. До йо го під ніж жя ляг ли він ки й кор зи ни з кві та ми від му - зею, Ки їв ської об лас ної та Фас - тів ської ра йон ної дер жав них ад - мі ніс тра цій, на ших гос тей і учас - ни ків за хо ду. Прог ра ма кон фе рен ції бу ла на си че ною і зміс тов ною. Її ве ду - чий — онук ком по зи то ра, зас лу - Ок са на СЕ МЕ НЮК, зас туп ник го ло ви Ра ди Га лиць ко - го ра йоб’єд нан ня м. Льво ва ВУТ “Прос ві та” ім. Т. Г. Шев чен ка Уве че рі 27 квіт ня 2012 р. пе ред Ук ра їн ським на ці о наль ним му зе - єм у Чи ка го бу ло люд но. За дов го до цьо го дня в Ук ра їн сько му се лі мож на бу ло про чи та ти ого ло шен - ня: “Ук ра їн ський на ці о наль ний му зей зап ро шує Вас взя ти участь у над зви чай ній по дії — ве чо рі “Не за бут ня Квіт ка”. Му зич ний ве чір пам’яті спі вач ки”. Лю дей, які від гук ну ли ся на зап ро шен ня, бу ло ба га то. Стіль - ців заб рак ло, на віть по зи че них із цер кви не вис та чи ло — лю ди сто - я ли. І ось зву чать піс ні у ви ко нан - ні не за бут ньої Квіт ки — та кі зна - йо мі з ди тинс тва, але не пе ре вер - ше ні в її ви ко нан ні. За ла бу ла прик ра ше на пор тре та ми спі вач - ки: ось Квіт ка піс ля пер шо го при - час тя, ось во на дів чин ка зі скрип - кою, ось уже юн ка з сес трич кою, та том і ма мою — у всіх яс ні, оп ти - міс тич ні пог ля ди з твер дою ві рою в май бут нє. Ось Квіт ка уже у про - ме нях сла ви — пе ред мік ро фо ному сту дії, ось — на від по чин ку в го - рах, а тут — із си ноч ком і чо ло ві - ком — усі щас ли ві, ус міх не ні. же ний ар тист Ук ра ї ни, ла у ре ат Все ук ра їн ських та Все со юз них кон кур сів скри па лів, до цент, за - ві ду вач ка фед ри шо у$ біз не су Ки - їв сько го на ці о наль но го уні вер си - те ту куль ту ри і мис тецтв Ки ри ло Ва ди мо вич Сте цен ко. Се ред ін - ших у пре зи дію зап ро си ли най ві - до мі шо го сте цен коз нав ця, док - то ра мис тец твоз навс тва, про фе - со ра Лю Олек сан дрів ну Пар хо - мен ко. Про ви да ну не що дав но її ґрун тов ну мо ног ра фію “Ки ри ло Сте цен ко” бу ло вис лов ле но чи - ма ло теп лих слів і по зи тив них від гу ків на у ков ців, мит ців. Про це го во ри ли у сво їх вис ту пах кан - ди да ти мис тец твоз навс тва Ана - то лій Ка ле ни чен ко, Іри на Сі кор - ська з від ді лу му зи коз навс тва Інс ти ту ту мис тец твоз навс тва, фоль кло рис ти ки та ет но ло гії ім. М.Т. Риль сько го НАН Ук ра ї ни Світ ли ни ство рю ва ли ат мос фе ру теп ло ти і лю дя нос ті, до да ва ли до му зич но го об ра зу спі вач ки ві зу - аль них де та лей, яких так бра кує у сприй нят ті. Ук ра їн ці зна ють Квіт ку Ці сик із двох аль бо мів “Піс ні Ук ра ї ни” та “Два ко льо ри”. Для ба га тьох піс ні в її ви ко нан ні є кла си кою, що не пот ре бує ко мен та рів і ре - цен зій. І це прав да. Ве чір пам’яті у Чи ка го мав на ме ті наб ли зи ти спі вач ку до нас, ство ри ти її зем ний об раз, оці ни - ти її мис тець кий до ро бок, анг ло - мов ний і ук ра їн сько мов ний. то що. З її ж вис ту пу про двох із ко гор ти най ви дат ні ших мет рів хо ро во го ви ко навс тва Ук ра ї ни Ки ри ла Сте цен ка і Олек сан дра Ко ши ця й роз по ча ла ся ро бо та кон фе рен ції. Чи ма ло ці ка вих фак тів жит тя і твор чос ті юві ля ра проз ву ча ло у вис ту пах на у ко вих пра ців ни ків На ці о наль ної му зич - ної ака де мії Ук ра ї ни ім. П. І. Чай - ков сько го, На ці о наль ної біб лі о - те ки Ук ра ї ни ім. В. Вер над сько - го, му зей них ус та нов м. Ки є ва. На кон фе рен ції вис ту пив ака де - мік На ці о наль ної ака де мії мис - тецтв Ук ра ї ни Рос тис лав Пи лип - чук. Йо го до по відь, зок ре ма що - до пер ших біб лі ог ра фіч них тво рів Ки ри ла Сте цен ка, ста ла ва го мим внес ком у сте цен коз навс тво. Чи ма ло схваль них від гу ків от - ри ма ла об шир на сте цен коз нав ча ро бо та, яку ве де наш му зей. З де - монс тра ці єю ба га тьох від - най де них ар хів них до ку мен - тів і до по від дю про ді яль ність Ки ри ла Сте цен ка у 1921— 1922 ро ках з ук ра ї ні за ції цер - ков них па ра фій на Фас тів - щи ні вис ту пив стар ший на у - ко вий спів ро біт ник му зею, го ло ва фас тів ської “Прос ві ти” Е. А. Мон дзе лев ський. Біль шість із від най де них і під го тов ле них ним ма те рі а лів увій шли до пре - зен то ва но го на кон фе рен ції цьо - го річ но го на у ко во$ ін фор ма цій - но го бю ле те ня му зею. Збірник міс тить та кож і най більш ці ка ві до по ві ді учас ни ків то ріш ньої сте - цен коз нав чої кон фе рен ції, ма те - рі а ли ві до мих дос лід ни ків$ сте - цен коз нав ців, на у ко ві стат ті пра - ців ни ків му зею і ві до мос ті з іс то - рії с. Веп рик, Веп риць ко го То ва - рис тва “Прос ві та”, з яким тіс но спів пра цю вав Ки ри ло Гри го ро - вич Сте цен ко. Тож у вру че ній нам гра мо ті від На ці о наль ної му - зич ної ака де мії Ук ра ї ни ім. П. І. Чай ков сько го сло ва про те, що ді яль ність му зею у ца ри ні дбай - ли во го збе ре жен ня пам’яті про ком по зи то ра, про ве ден ня що річ - них на у ко во$ прак тич них сте цен - коз нав чих кон фе рен цій, ви пуск на у ко во$ ін фор ма цій них бю ле те - нів і цін них ар хів них ма те рі а лів про К. Г. Сте цен ка “є Ве ли кою мі сі єю, яку з чес тю ви ко нує Ваш му зей”, ціл ком зас лу же ні. Бу ли при ві тан ня і по да рун ки му зею й від ін ших учас ни ків кон - фе рен ції: кни ги, фо тос віт ли ни, су ве ні ри, яки ми по пов ни ли ся на ші му зей ні фон ди. А ди рек тор Фас тів ської шко лина род ної май стер нос ті ху дож ник А. Дре - вець кий по да ру вав кар ти ну “Пі - сен ні дзво ни К. Г. Сте цен ка”. На за вер шен ня при сут ні прос - лу ха ли чу до вий спів і му зи ку у ви - ко нан ні зна ної ка мер ної спі вач ки Ган ни Со ло нич ної і бан ду рис тки Те тя ни Ло бо ди, май стер ну дек ла - ма цію вір шів про К. Сте цен ка свя ще ни ка, зас лу же но го ар тис та Ук ра ї ни Пет ра Бой ка, на со ло ди - лись не пе ре вер ше ною грою на скрип ці ону ка ком по зи то ра Ки - ри ла Ва ди мо ви ча Сте цен ка. З при єм ни ми вра жен ня ми по ки да ли Веп рик учас ни ки юві - лей ної сте цен коз нав чої на у ко - во$ прак тич ної кон фе рен ції. Біль шість із них обі ця ла зно ву за - ві та ти до нас 26 трав ня на об лас - ний му зич ний сте цен ків ський фес ти валь “Пі сен ні дзво ни”, а нас туп но го ро ку — на чер го ву кон фе рен цію. Ми з ра діс тю че ка - ти ме мо всіх, хто вив чає і ша нує твор чість на шо го та ла но ви то го зем ля ка. Бо ім’я ви дат но го ук ра - їн сько го ком по зи то ра і гро мад - сько го ді я ча що ро ку де да лі впев - не ні ше по вер тає своє зас лу же не міс це у пан те о ні ве ли ких ук ра їн - ців і при тя гує до Веп ри ка, слав - но го тим, “що в ньо му жив ко - лись му зи ка…”, що ра зу біль ше Го ту ю чи цю стат тю, за хо ті ло - ся про чи та ти яко мо га біль ше про цю слав ну жін ку, яка влас - ним кош том, із влас ним ба чен - ням, зап ро сив ши най кра щих му зи кан тів, ство ри ла один із най біль ших “да рун ків Ук ра ї ні” — дис ки “Піс ні Ук ра ї ни”, “Два ко льо ри”. І, го во ря чи про її пе ред час ну смерть — во на по мер ла від ра ку за п’ять днів до 45$річ чя 1998 ро - ку — хо четь ся про ци ту ва ти її дво - ю рід ну сес тру Хрис ти ну Лев: “А що до хво ро би… Зви чай но, у ро ди ні мір ку ва ли про це. По - мер ла ма ма, по тім Квіт ка, а два ро ки то му — сес тра Ма рія. Во ни май же од но час но зах во рі ли, але це не ге не тич не. Ма буть, щось бу ло у то му міс теч ку, де во ни жи - ли, бо там ду же ба га то жі нок із та ким ді аг но зом. Не хо чу, щоб усе за вер шу ва ло ся так сум но. Квіт ка ду же лю би ла жит тя, до ро гих їй лю дей об да ро ву ва ла ра діс тю, а ко ли за хо ди ла в кім на ту, всі ми - мо во лі всмі ха ли ся”. Тож ус міх ні мо ся і ми з вдяч - ніс тю. Хай у кож но му до мі бу дуть її піс ні і хай та кі ве чо ри бу дуть що ро ку, щоб кож ний міг за мис - ли ти ся, а який да ру нок за ли шу я Ук ра ї ні? 24 трав ня ви пов ню єть ся 130 ро ків із дня на род жен ня ві до мо го ук ра їн сько го ком по зи - то ра, хо ро во го ди ри ген та, гро мад ськоG му зич но го ді я ча Ки ри ла Гри го ро ви ча Сте цен ка (1882—1922). Він увій шов у на ше мис тец тво як та ла но ви тий і гід ний про дов жу вач на ці о - наль но го нап ря му ук ра їн ської му зи ки, бі ля ви то ків яко го сто яв ще Ми ко ла Ли сен ко. Муза Сте цен ка жи ви ла ся з гли бин них дже рел на род ної твор чос ті й по вер та ла ся ук ра їн - сько му на ро до ві, але зба га чу ва ла й сві то ву му зич ну куль ту ру. Твор ча ін ди ві ду аль ність йо го не роз рив но пов’яза на зі сло вом, що особ ли во поз на чи ло ся на йо го хо ро вих, во - каль ноG інс тру мен таль них, опер них тво рах, му зи ці до те ат раль них вис тав і об роб ках на - род них пі сень. По міт ний слід за ли шив він як под виж ник му зич ної ос ві ти і як ав тор цер - ков ної му зи ки. Уся ба га тог ран ність жит тя й ді яль нос ті ком по зи то ра ста ла те мою чер го - вої, уже V юві лей ної об лас ної на у ко воG прак тич ної сте цен коз нав чої кон фе рен ції, що не - що дав но від бу ла ся на Фас тів щи ні у с. Веп рик.
Культура · S. 15Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

«Не за бут ня Квіт ка»

Квіт ка Ці сик на ро ди ла ся 4 квіт ня 1953 р. у Квін сі (Нью$ - Йорк, США) в сім’ї по во єн них еміг ран тів із За хід ної Ук ра ї ни Іван ни та Во ло ди ми ра Ці си ків. У ро ди ні вже бу ла ди ти на — стар ша на 8 ро ків сес трич ка Квіт - ки Ма рія. Бать ко сво го ча су за - кін чив Львів ську кон сер ва то рію, був ві до мим скри па лем$ вір ту о - зом. Та ла но ви тий му зи кант не за - гу бив ся в Аме ри ці, а ви я вив ши ор га ні за тор ські здіб нос ті, зас ну - вав Ук ра їн ський му зич ний інс ти - тут Аме ри ки, де вик ла дав і де нав ча ли ся йо го ді ти. Обид ві му - зич но об да ро ва ні доч ки до сяг ли ве ли ких ус пі хів. Ма рія, за кін чив - ши Ук ра їн ський му зич ний інс ти - тут, ста ла ві до мою пі а ніс ткою, да ва ла май стер$ кла си в “Кар не - ґі$ Хол”; очо лю ва ла кон сер ва то - рію у Сан$ Фран цис ко. “Я по ча ла вчи ти ся му зи ки вчо ти ри ро ки. Ду ма ла, що бу ду скри пач кою. Та ду же лю би ла спі - ва ти. Ще в шко лі бу ла со ліс ткою різ них груп. Спі ва ла кан трі, джаз — це ж Аме ри ка”, — ска же Квіт - ка в сво є му ві де о ін терв’ю. Са ме над зви чай не від чут тя му зи ки, різ них сти лів, ко ло ра тур не соп - ра но і ста ли тим чу до вим Бо жим да ром, який ре а лі зу ва ла ця ма - лень ка тен діт на кра су ня. …На ве чо рі був і го лов ний ди - ри гент На ці о наль но го сим фо ніч - но го ор кес тру Ук ра ї ни Олек - сандр Гор нос тай, ав тор єди но го ві де о ін терв’ю з Квіт кою, в яко му во на щи ро роз по ві ла про своє жит тя та мрії. Йо го спо га ди, осо - бис ті вра жен ня ство ри ли особ ли - ву ат мос фе ру ве чо ра, від чут тя при сут нос ті Квіт ки. Му зич ний суп ро від за хо ду здій сни ла Ал ла Ку рил ців. В ін терв’ю, яке від тво ри ли ор га ні за то ри, Квіт ка з особ ли вим за хоп лен ням го во ри ла про сво го си ноч ка, ма лень ко го Едьо, про мрію нав чи ти йо го ук ра їн ської мо ви. І від чут тя її при сут нос ті ста ло силь ні шим, ко ли до сло ва зап ро си ли її си на Еда Во ло ди ми - ра Ра ко ви ча, над зви чай но схо жо - го на ма му. Ед за раз спі ває в Хо рі мо ло дих лю дей Нью$ Йор ка (the Yo ung Pe op le’s Cho rus of NYC), вчить ся в уні вер си те ті.
День Матері · “А в моїй душі щемно відлунює материнська пісня: “Летіла зозуля через мою хату, сіла на калину та й стала кувати”. · S. 16Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Кує зозуля на калині

вздовж залізниці, що ділить Мерефу навпіл, мати носила воду для радянської польової кухні, розташованої за нашою хатою. Одного разу повернулася в сльозах, бо снайпер прострелив обидва відра. Мені ворожа куля лише розпанахала плече, коли в той час робив вилазки за дозрілими помідорами в кінець городу. Згодом, граючи “у війну”, ми з хлопцями жбурляли у розкладені багаття знайдені гранати й міни, а самі відбігали подалі й залягали в очікуванні вибуху. З нашої компанії тоді ніхто не загинув, а троє з тих, що наслідували наш приклад, наклали головами. Усе життя матері заздрили її старші сестри Даша і Ніна, що вона може вклонитися прахові свого любого Федора, а їхні чоловіки загинули на війні бозна-де. Пізніше всі вони вийшли заміж удруге. Мати, заручившись моєю згодою, одружилася з батьковим товаришем Єгором, коли той повернувся з війни, але змінювати прізвище категорично відмовилася. Вітчим із повагою ставився до Федора, але нерідко, особливо напідпитку, ревнував матір до покійника, дорікав, що тільки його вона любить. Вона у відповідь казала: “Хоч убий, але в моїм серці не було й не буде місця для когось іншого”. Коли сестри зрідка збиралися разом за столом (згодом до них приєдналася і наймолодша Клава, відбувши німецьку каторгу), завжди лунали дві пісні, які мені найбільше запали в душу. Мати заводила свою улюблену “Летіла зозуля через мою хату”, і всі дружно підхоплювали, обливаючись слізьми. А потім вона просила тихенько проспівати улюблену пісню Федора “Поза лугом зелененьким брала вдова льон дрібненький”. Мені здавалося, що батько Федір постійно незримо присутній поруч із нами. Відійшла мати у засвіти чотири роки тому, поховати її ми вирішили в одній могилі з батьком. Як годиться, через рік установили один на двох пам’ятник. А портрети батьків я попросив викарбувати на чорному граніті такими, якими вони були в молодості, коли дали обітницю бути вірними один одному на все життя. Хочу вірити, що такими і зустрілися вони на тім світі. Вони обоє у рідній землі, вони там знову разом. І це їм обом тепер кує-співає зображена на пам’ятнику віща птаха на калині, славлячи торжество кохання над смертю. Станіслав ЗМІЄВСЬКИЙ, м. Одеса Д Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270-55-57 Відділ культури Микола ЦИМБАЛЮК 279-49-47 Відділ коректури Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК, Олег БЕССЬКИЙ 278-63-69 Кореспондент Уляна ВОЛІКОВСЬКА Черговий редактор Микола ЦИМБАЛЮК Бухгалтерія 279-41-46 Адреса редакції: вул. Хрещатик, 10$Б, м. Київ, 01001 E$mail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org http://prosvitanews.org.ua Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 1 2 0 1 9 ень Перемоги. Хтось вийде на мітинг, розмахуючи червоним прапором, під яким Україна зазнала більше лиха, ніж від усіх разом узятих наших колишніх поневолювачів. Я ж цього дня вклонюся могилі мого батька Федора і матері Марії, яких війна навіки розлучила, але не вбила палкого кохання вірної дружини. На скромному пам’ятникові поруч з їхніми іменами на моє прохання художник вирізьбив гілочку калини й зозульку. Вона одвічний народний символ туги за минулим, що “кує” людині літа, провіщає долю. А в моїй душі щемно відлунює материнська пісня: “Летіла зозуля через мою хату, сіла на калину та й стала кувати. Ой ти, зозуленько, чого рано куєш? Чи ти, зозуленько, моє горе чуєш?” У ці слова мати вкладала свій зміст. Для неї зозуля була не просто уособленням нещасливого кохання, швидше навпаки — вічної, непереборної ніким і нічим любові. Двадцятирічна Марія, мешканка міста Мерефи, що під Харковом, віддала своє серце старшому за неї на два роки Федору — найменшому з великої родини Змієвських, які після розкуркулення розбіглися по світах. Ті, що в Мерефі, виживали, харчуючись відходами для худоби з місцевого спиртзаводу. У жахливі роки голодомору батькові сестри, що опинилися у селищі Буди, аби порятувати діток від голодної смерті, відвезли їх до Харкова і залишили там у надії, що їх підберуть добрі люди чи державні опікунські органи. Федір з братом Яковом улаштувався на Харківський завод ім. Т. Шевченка. Невдовзі, працьовиті й здібні, вони стали чудовими слюсарями. Мати взяла ділянку землі під забудову, і на ній брати почали зводити добротні хати, посадили спільний садок. У моїх дитячих спогадах лише три випадки, коли я бачив батька живим. Запам’яталося, як лунко рипів сніг під чобітьми батька, коли ми всією сім’єю йшли привітати рідню з Різдвом Христовим. А я хоч з усіх сил тис на підошви, та сніг не ної оселі, міцно-міцно обійняв нас із матір’ю і знову подався на передову. Та недалеко пройшли наші війська, наступ зупинили нові сили гітлерівців, а невдовзі Харків знову окупували фашисти. Мати дивом довідалася, де полягли в бою земляки, і, залишивши мене під опікою дружини Якова Орини, у якої було троє дітей, вирішила перепоховати свого чоловіка у рідній землі. Разом зі ще однією вдовою мати пішки дісталася до села Спасівського. Там місцеві мешканці показали їм могили, де поховані загиблі. Вони розповіли, що один “із наших” перейшов на бік німців і провів їх у тил радянських кулеметників. За всіма ознаками, то був батьків племінник Микола, який живим і неушкодженим повернувся після бою додому, а потім навіть отримав від німців роботу на склозаводі. У Спасівському відкопали з братської могили Федора, Якова іще двох земляків. Жінки з великими труднощами умовили візника доправити покійних у Мерефу. Можна лише уявити подив численних німецьких патрулів, які зустрічали віз із чотирма зодягненими у радянську військову форму мертвими бійцями і їхній незвичний ескорт. Мати казала, що дехто з фашистів одразу хапався за зброю, але були й розсудливі серед них. Жінки ж, переживши втрату коханих, не страшилися смерті. І це зворушувало навіть найлютіших есесівців, які воліли б мати таких відданих дружин. І ось вже Федір і Яків лежать у трунах на нашому подвір’ї. Жінки, які омивали їх, казали: вони були такими дужими, що кулі їх не брали, тож їх добивали багнетами. Попрощатися з покійними і вклонитися моїй матері за її самовідданий вчинок прийшло багато родичів і сусідів. Не наважився прийти лише зрадник Микола. Поховали братів на цвинтарі поруч. Війна згадується ще за кількома епізодами. Коли під час другого звільнення Слобожанщини лінія фронту проходила озивався. Пам’ятаю і свій п’ятий день народження. Мене зранку причепурили і я подався на вулицю, де після нічної грози була величезна калюжа. Звісно, я дуже забруднився. Та, на великий подив, батько навіть не насварився, а притис замурзаного до грудей, поніс під вишні й гірко заплакав. Тоді я вперше почув слово “війна”. Це було 22 червня 1941 року. В армію Федора і Якова не мобілізували. Як найкращі майстри, вони мали евакуювати свій завод і відновити виробництво за Уралом. Ешелон фашисти розбомбили, і брати, повернувшись додому, разом з земляками стали у військові лави. Ранньої весни 1943-го їм пощастило визволяти Харків і рідну Мерефу. Згадую, як під гуркіт бою батько на хвильку забіг до рід- Життя і чин Анатолія Погрібного 17 травня о 16.00 у великій концертній студії Будинку звукозапису Національної радіокомпанії України (вул. Первомайського, 5$А, метро “Кловська”) у циклі прямо$ ефірних передач “Радіоканал “Культура” представляє” відбудеться презентація книжки “Життя і чин Анатолія Погрібного”, присвяченої діяльності видатного державного і громадського діяча, науковця, професора, доктора філологічних на$ ук, публіциста Анатолія Погрібного. Будьте учасником дійства в студії, долучайтеся до спогадів друзів, учнів, колег А. Г. Погрібного, адже Ви пам’ятаєте його слово в програмах Національного радіо, його добрі справи. До виступів запрошуються Павло Мовчан, Іван Ющук, Олександр Пономарів, Дмитро Степовик, Віталій Дончик, Емма Бабчук, Микола Тимошик, Сергій Квіт, Анна Багряна, Валентина Коротя-Ковальська, дружина і педагог Ганна Погрібна та ін. Ведуча програми — письменниця Любов Голота. Довідки за телефоном 278$01$30. Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301219 Наклад у травні — 25 500 Павло МОВЧАН 4 820095 780016
День Матері · “А в моїй душі щемно відлунює материнська пісня: “Летіла зозуля через мою хату, сіла на калину та й стала кувати”. · S. 16Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АНОНС

Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф – р е д а к т о р Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Заступники головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279-49-47, Євген БУКЕТ 279-39-55 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278-01-30 (тел/факс)
Емблема «Просвіта»Prosvitianyn