А-РОЕ ітаде То РОЕ Оепто. Ригспаннюююи
. ФГ За ЧУ ай на 4
АЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» ІМЕНІТАРАСА ШЕВЧЕНКА | | ||| ЧЕРВЕНЬ Чо в (аву 1998
ї пайк! ГО о Р засл! і ч 4 ій Р о ДР ги : , - ій йно РА З . ай оф ОО РН
- : і ОКУ ' і ін чо і Р - Р Р З діа а бебі ото ПД ОЕОИ
"7 айв ка кфлні,
Ппрем єра рубрики А скільки визначних талантів подарували Україні й - щоб виховати в собі справжній, а не хвилинний, з РЕВА малі міста! Згадаймо тут і Григорія Сковороду -- урод- кон'юнктурний патріотизм?
о о авньої поб женця сотенного містечка Чорнух, Пантелеймона Куліша, /ож, щоб допомогти нашим читачам перейнятися
Т - ІНІШНІХ, З Д ДОЗИ що вперше побачив світ у містечку Глухівського повіту | цим шляхетним духом, відчути справжню любов до легендарної! держави Київської и до сучасних днів Воронежі, і письменника Осипа Маковея -- ВИХІДЦЯ З СВОЄ! / малої "великої батьківщини ще раз пережити держави України в нашому рідному краї було закладе-провінційного галицького повітового міста Яворова, | водночас дир, и суворі поді! минулого котра-но, засновано, розбудовано понад тисячу МІСТІ МІСТечОок. | трьох братів Зерових -- поетів Миколу та Михайла | започатковує нову рубрику «Малі міста України» Що- Неоднаковою м несхожою ставала з плином вікіВ ЇХНЯ | ботаніка Дмитра, чиєю батьківщиною було скромне разувцій рубриці публікуватимуться невеликі популярні доля: одні з них, стоячи на злитті повноводних річок чи | полтавське місто Зіньків, | художника Якова Потрака, що, | нариси з сторі! малих українських міст І містечок, зокреперехресті щироких уторованих ШЛЯХІВ, перетворювач напевно, ніколи не забував рідне підколомийське містечко || май тих, ЩО з часом, зазнавши занепаду перетворилися лися на багатолюдні И Заможні столиці та поліси; ІНШІ Ж, | Гвіздець, і геніального кінорежисера та майстра слова | насела Читачідізнаються про багат на народну фантазію яко Срна ШБшШИН в еОТОоченні! Пр, боліт чи лісів, до Олександра Довженка, легенди й перекази, що побутували чи не в кожному з | Р «б ЗО З ЗО ОО ит б» 910 Зо о 0 своєю тематикою рубрика охоплюватиме
ні
пра а є зд ЛО УРЕ а а ач кн чи ні з ча тю м о АВ зго в и а Р и Нє не че о оте я зо зо под паю о ДО о Р яри» По БД М о, о Лк нота о ри он в з.Влативо | (ше ЗМИВУ
на ва драматичні й трагічні повороти своєї долі, | до" зи" со ЛЕВ КО КА рос БРА. Чи | вс релони нашої! держави -- від При-
БК 00040 обуююнюююия». ЧК 0000 З 0 фо фу 009094 сю 010,0 о яко о ТМ ую ЛИ
зберігала основне -- пам'ять про своє велич- | р" ям ча ЗА ЧА, 4 Р 0 рр М и кокони з о при
зору ї п зі
над світом, своєї часом призабутої, але все ж таки безсмертної слави. І яка б недоля не захмарювала українське небо, які б чорні дні не огортали | Й ЖЕК З 34 цю славу пеленою забуття,вона ф' ЖИ 7" із воскресала знов і знов, пробуд- Ж ДЕК 28 їй жуючи запальний дух у 4 ДЕН: 4 людських серцях. у Ж РОБОТІ Невтомно вимережували | Й ДЖЕ 48 чисті поля хартій перасивих Й ЖРИНЬ -- літописців. Перечитаймо потемнілі од віків сторінки їхніх творінь -- і згадаймо, Й ШЕ ково яка велична, навіть почесна Й : о. за історія судилася скромним Й ЖЕО ЗАЛІ з нині провінційним містечкам!
- Рита ювчоюв оо о"ь не Ше ЛИ ой зо до ко: в и зон в ж нор аю ай
Згадаймо, що Любеч -- не- Й ЛЩ- (. | Я
чи
велике нині селище на В М | фр ТО
зт м
.- воно о оно оч ваишй'но ців ш Гл, ко ДЗ
Причорномор'я Як відомо, за давніх часів усі міста мали символічну відзнаку свого самоврядного статусу -- герб. Символіка кожного міського герба робила його неповторним, перетво- Фет рювала на справжній, за Я ого "3 Я словами визначного б А с українського вченого КО ЗИ З 090 гербознавця Віктора Драчука, «паспорт міста» Черезтевкожному нариа про місто | ОСНО Й чи містечко обов'яз. У. Зб й Зі ково наводитимуться ко ю Й дані про його ста
"М вою бод
.- чо чо М
заївашжи той я ці шо
люто жов ою ною ьо
"Ли - и
. з бо рожитній герб, ре ноя З конструюватиметься
п" ро 1.
іх; леииь юю
- - -- Черніпвщині -- відомий іще Й ДЮ зд | не і йиого зображення Візантією, ЩО звичамнісінькі рубрика исвтлинами
полтавські села Снітин, Лукім'я, "5 Чо атиутофоо сь 94"
Горошин, Жовнине були "7 Я "Зайве Я 1
надійним ланцюгом укріплених
краєвидів міст та ІХНіх найвизначніших спо-
руд
«то бог У Й Закінчити розповідь
городищ, який віддано захищав
у ХІЇ ст. Переяславську землю ВІД 2 ; а Ж У » Зм Се змен | Ро ) про нашу нову рубрику
постійних половецьких нападів, а "у МЕ "ГЕРОЯ 9401 «ої озоо0 «УЧ 00 «Малі міста України» мені
невеликі галицькі міста Белз, Буськ, "М, МИЛИ 20 ко б йо БОРУ о Й 5
Теребовля, Збараж -- столицями княчь зи зНЕСЯЕаО 00 "ЧО й 09 00 Ва б присвяченого нашим славним |
ьо - бь о -Иин'яно ім,
«ОКСОБНОЮНХОХ 0090 ЧА хоплося Оо рядками сонету,
жих уділів, що в Олешках та "М ЧИ з 439 ЩО С цій Со фло з З, українським містам Білгороді-Дністровському -- нинішніх | "Му, М мб РР АС в шизЗз 2, вітрила княжі лоді.. чи | «0509 23 й ВЛА но 7 А Я фра». ЗВ Сом «ФУ Над роздоріжжями вони постали,
Змінювалися часи. | вже схилялися над аркуша- «ьо о и УЮ 28 2" ар? Щоб не згубили в полі, не проспали
ми книг не ченці-лІтоПИСЦі, а магістратські писарі та чи З З 2 3, ОЙ У А У фо Онуки славу світову длдів.
ратмани. Дбайливо охороняла міські привілеї на право або ооо | самоврядності ратушна варта. З їхніх сувоїв та аркушів чи ие Мов вартові, недремні у біді, а містечка Потелича, що стало ще з ХМ ст. справжньою Я г | | Не раз вони шляхи теретинали, . Гончарською столицею аличини, або Чуднова, де жмень-чиє дитинство минало на околиці Сосниці -- колишнь- | прАБАТХ ка вод орто | | | Там А тих гостей, що по землі й во01 | їнІВ зуміла вистояти в сутичці з великим загоном огосотенногомістечка Чернігівського козацького полку... Й тетарських нападників, чи Вербовця, що, мов суворим Кажуть, що справжня любов людини до свого рідного лицар-оборонець, став посеред сумнозвісного Чорного краю, до рідного слова, звичаїв, моралі починається з шляху на перепоні ворогам... любові до малої батьківщини -- рідного міста, містечка, Пролунали в повітрі свист козацьких шабель ігарматні | села Аскількив Україні є таких невеличких, але гордих Гуде над брамами врочистий дзвін... постріли, прокотився над Україною волелюбний клич (величних духом осель, історія яких невід'ємна від історії гетьманів -- і пІДХОПИЛИ його новонароджені та ново-всього нашого народу! | мимоволі замислюєшся: якби Тож пригадай минуле, відгукнися, розбудовані міста. Сотенні правління та канцелярії наші співвітчизники частіше зверталися до історії своєї Рукою друга лагідно торкнися ЗЯВИЛИСЯ Б Баришівці та Седневі, в ІРКЛІЄВі та Носівці, в малої батьківщини 77 рідних МІСТ | сіл, то, може 6, парам Тит гордит веж та маіцноталихг стан! Чорнухах та Кобижчі. Виросли на міСЦІ запорозьких наш швидше підвівся з колін несвіДОМОСТІ, ВІДЧУВ На: ЗИМІВНИКІВ Новомиргород Олександрія, Вознесенськ! | тхнення до самовідданої роботи для щастя України, Володимир ПАНЧЕНКО, Оріхів... Гордо пробриніли на весь світ імена гетьмансь- | згадав про наших батьків, про те, «ким, за що закуті» (за аспірант кафедри архівознавства Київського ких столиць -- Чигирина, Гадяча, Батурина, Глухова... словами Тараса Шевченка) були вони в рабські кайдани, уміверситету /м. 7. Шевчемка
До них гостинці з миром птпростеляютть, --
Тих тлібом -- Не мечем -- вони вітають, --
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
р ни РР жо 0 п " ій; і
б. б - п. пернатим
жинннмяениим п
о в пав пи а
«ПРОСВОЯЧІ
у: 1868-1996
М
-
ЕР са 00 ожини сожита по стжрния що ДЕН и ан
зання
ему
неакбн се
он
/9, р. «Просвіти»-матері та за останні дев'ять років діяльності відродженого Товариства на теренах Прикарпаття «Просвіта» завжди стояла на засадах виховання української нації такою, яка здатна була б відродити і відбудувати для себе і для наших нащадків Українську Національну Державу. «Просвіта» була і залишається духовною "єкарбницєю, джерелом національного "духу, оберегом інтересів українського народу. | -, Уже минув 121 рік, як у колишньому Станіславі (тепер обласному центрі Івано- Франківську) було засновано філію культурно-громадського товариства. Ініціатором її заснування був професор Євген Желехівський. У перші місяці своєї подвижницької діяльності товариство нарахувало майже 100 членів. Згодом філії «Просвіти» виникли в Коломиї, Рогатині, Калуші, Городенці, Бурштині, Надвірній, Тисмениці, Солотвині, Снятині, Делятині... Через свої філії, читальні, драмгуртки, хори, лекції, численні друковані видання із серії «Учітеся, брати мої», «Народна бібліотека», «Самоосвіта», календарі «Просвіти» ширилися знання серед народу, органвзовувалися ювілеї, фестини, свята. Та з приходом у 1939 р. більшовиків Товариство «Просвіта» разом з іншими було ліквідовано, а його активні члени заарештовані.
«Минули десятиліття, відродилося Товариство. Нині Івано-Франківське обласне об'єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка нараховує 27 тисяч членів, понад тисячу осередків, маємо 19 райміськоб'єднань. За сухими цифрами статистики -- повсякденна копітка праця, чітка організаційно-масова та методична робота як штатних працівників, так і численних активістів-просвітян.
На виконання резолюції М з'їзду ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка, державної комплексної програми «Українська мова», Постанови Кабінету Міністрів від 8 вересня 1997 р. «Про затвердження Комплексних заходів щодо всебічного розвитку і функціонування української мови» ми розробили цлу низку програм. В першу чергу працюємо над реалізацією комплексної програми «Українська мова». Працюємо і над про: грамами «Таланти нації», «Народні Доми «Просвіти», «Просвітницька діяльність у Збройних силах України». Докладно
ід часу створення в грудні 1868 | розповісти про них у цій статті не маю |
можливості, тому обмежуся кількома штрихами. Так, при обласному Народному Домі | «Просвіта» успішно діє школа вокального мистецтва «Клубу обдарованих дітей». За короткий часкілька вихованців стали призерами міжнародних та всеукраїнських фестивалів. Понад 400 хлопчиків і дівчаток відвідують школу сучасного спортивного бального танцю. Юні танцюрисіи неодноразово ставали переможцями на конкурсах в Одесі, Кракові, Львові, Чернівцях. Зауважу, що кожного року Тільки обласним Народним Домом «Просвіти» проводиться до п'ятисот різноманітних заходів. Наші Народні Доми стали справжніми центрами культурнопросвітницької роботи, виховання християнської моралі, національної духовності, відзначення державних свят, роковин «Просвіти» -матері, вшанування видатних державнихта громадських діячів, письменників, учених.
Говорячи про діяльність Народних Домів, не можу не згадати і про подвижницьку роботу самодіяльної чоловічої капели «Червона калина» під керівництвом В. Турянина Уже десять років цей колектив дарує слухачам багатьох міст | сіл України українські народні, стрілецькі, повстанські пісні. Пісенні маршрути «Червоної калини» з Івано-Франківська давно пролягли до Києва, Миколаєва, Херсона, Нікополя, Запоріжжя та інших міст нашої держави. Цей та кілька інших колективів свого часу успішно репрезентували не тільки українське, але й мистецтво етнічних груп прикарпатського краю на фольклорному | Фестивалі в Німеччині. Цікавим єтой факт, що вже шість хорових колективів «Просвіти» удостоєні звання «народний». Постійно в полі зору Товариства просвітницька діяльність у Збройних силах України. Зокрема, у військових частинах івано-Франківського гарнізону та у прикордонних військах, що дислокуються на території області, «Просвіта» організувала курси з вивчення української мови. Для СвІТЛИЦЬ ВІЙСЬКОВИХ частин передаємо літературу, допомагаємо в передплаті періодичних видань, надаємо шефську допомогу Військово-Морським силам України та вихованцям військово-спор гивного ліцею, Який ДІЄ в селищі Богородчани
Багатолітня історія «Просвіти» свідчить, що ! в минулому, і тепер велику роль у
|
анннійьно - жи а що р кисню 049 Б нійннни
ає гнаціональної свіДОМОСТІ! відІгр засоби масово! інфер-
обласне об'єднання
регулярно видає газету «Новий час, заз летень «Просвіти», девіз ЯКОГО «Нації б понад усе, держава понад ПЕВ Зусиллями «Просвіти» видано чимало кні жок Середних «Історія України для дітей д Лотоцького, «Українське родинознав: ство» М. Стельмаховича, «Освіта | «Просвіта» М. Попадюка, «Станіслав столиця ЗУНР» П. Арсенича та чимало ІНШИХ.
Окремо хочу сказати про таке унікальне видання, як всеукраїнський культурномистецький етнографічний журнал «Писанка», який ось уже сьомий рік видає |
Верховинське райміськоб'єднання ТУМ «Просвіта» імені Тараса Шевченка «ГОМІН | Карпат», Редагує «Писанку» активіст Товариства, журналіст Василь Напрняк Основним завданням часопису є | відродждення культурно-мистецьких | цінностей, ужитково-декоративного мис-
тецтва, набутків матеріальної! і духовної! | культури України і зокрема Гуцульщини. |
Понад двадцять активістів Говариства, | відомих на Прикарпатті істориків, краєзнавців, літераторів, педагогів, стали лауреатами премії Марійки Підпрянки, | яку «Просвіта» присуджує за вагомий внесок до національної духовної скарбниці в галузі філології, фольклору і етнографії та мистецтва. Серед лауреатів такі відомі в краї люди, якзаслужений працівник культури України Петро Арсенич, професор Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Володимир Полєк, поет Богдан Радиш, хоровий колектив «Берегиня» (художній керівник Дарія Циганкова), юна художниця Тетяна Пасічник та інші.
Тепер ми готуємось пдно зустріти и відзначити 130-у річницю з часу створення «Просвіти» -матері та 10-річчя відродження и діяльності обласного об'єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса Шевченка. До цих | дат складено відповідні плани та організаційно-просвітні заходи. Однак такі ювілейні дати завжди спонукають нас глянути в минуле, оцінити сучасне, передбачити майбутнє. Та як би там не було, ми усвідомлюємо, що перед «Просвітою» стоять відповідальні завдан- | ня. Г найперше -- зміцнення наших РЯДІВ, перереєстрація членів Товариства. Нутзви- | чайно, дбати про почуття національної
формуванн друковане слово, мації. Зокрема,
і, іч - пе М - н - , - - В а чт | Ре З ч поли ' - чай п | чи че о Кум ль ьо кю - - А; - -
У о Р «м "м - Р " - ч .,
ат, опо ЕТО БМ р зо
«ПРОСВІТА» ІВАНО-ФРАНКІВЩИНИ: МИНУЛЕ | СЬОГОДЕННЯ
єдності. Про це свідчать хоча б рез; виборів до Верховної Ради Укра попереду в нас ще одні вибори . дента України Переконаний, ЩО для роз'яснення доповідей | виступів Прези. дента потрібні аптатори, які повинні; и до людей зі словами правди. Але Імтреба дати в руки опрацьований матеріал Ду. каю, що «Просвпа» у змозі Організувати відпОВІДНУ ШКОЛУ патріотів -аптаторів Дле усе упирається в кошти. Ми ж ПТ роботи готові. Ми сила
У сутужний для держави час не слід надмірно відзначати ювілеї, але хід сторі, хронологію віків не зупинити.
Наближається відзначення 1100-річчя з часу заснування Галича, і просвітяни Прикарпаття належно вшановують це історичну дату
На початку цієт розповідія назвав КІЛЬКА програм, над якими працює наше об'єднання. Та на завершення ХОЧУ познайомити ще з однією з програмою «Агросад». Її початок сягає 1908 р, коли «Просвіта» відкупила в митрополита Дн. дрея Шептицького кілька десятків гектарів землі та будинок. Тоді ж у селі Милуванні Тисменицького району було відкрито перо шу на теренах прикарпатського краю господарсько-садівницьку школу «Просвіти». Щороку тут вирощували ти: сячі саджанців плодових дерев, мали зразковим город, пааку.
У школі вчилися газдувати селянськ діти. Таз приходом у 1939р. «визволителів» вона припинила своє існування. Багато разів ставилося питання про повернення землі Товариству, але вимоги ці залишалися без відповідей. | тільки цьогорічної весни просвітяни області нарешті одержали перших десять гектарів ріллі. Спонсори виділили трактор, автомобіль, деякий реманент. Ранньою весною поаяли зернові, заклали шкілку. Через гони літ, ЯК | просвітяни 20--30-х рр. ми почали заиматися вирощуванням саджанців яблунь, груш, слив
Цікаво, що в селі ще и доа проживають старенькі вихованці садівничої школи
Колись «Просвіта» вчила їх, а тепер вони порадою г добрим словом подають руку допомоги відновленій «Просвіті» -- варті національного відродження
ак
Стелан ШУЛЕЛПА,
голова Івано-Франківського обласного
об єднання ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка
На світлинах -- фрагменти діяльності Івано-Франківсько
«Просвіти».
мч ч в о З М, ча - ее б чу М я чи че Р бю Ж Ж З Р М очі .
ї ь - я тю - Ук - До - 1-1 чу - . б Гук оо В - ьіча оч ЮК б г М їе
зр
г
"й ЖУР -
- й ні і У РДЖ РУ
Ра ТР РРО й я,
- Р . ім й и ян я вва
Гі РН
снаовия РА 77 ИИ
ПД ДАЛРИ РИ ри по ГЕ Ра
Р и фея
іі зі? Й, Рур ярирятИ ЗАТ. ТО 7
12 ДИ я,
ПРЕ о
ПСИ
нар лут По син
Ва
тоб
ЛЮ
об. пе; Ве
ІМ
Ве
об
шо
нта ГИНЕ
на
го
Ф З Ві
(ково ПРОСВІТИ
ПЕР РР нь він
1 сауни нні Б-Р
«ПРОСВЯТІ А». 1868- 1998
ВИБОРЧА КОНФЕРЕНЦІЯ
організаційного зміцнення просвітянських
щи 0 тд
університету їм. Т. Шевченка і кафедрою українознавства КІСМу в Кіровограді було проведено Всеукра-
їінську науково-практичну конференцію, присвячену ролі українознавства як
Кіровоградського педагогічного інститу-
могти суспільству подолати важкі наслідки, які маємо в результаті тотального зросійщення нашого народу. Проте
вони не скрізь діють, а якщо й діють, то не мають належної матеріальної бази 1
університеті ім. В. Винниченка та в ШКОЛІ
БОГ І УКРАЇНА! І Видатний український пчений, педагог і | ПСИХОЛОГ СиАІТоОноОгОо рими я | ригорій Машенко народився І5/8 ро оселі Богдантуви ГТ омхуцького району Чернігівської області Помер 1967 р. в Мюнхені (Німеччина). В У червні 1989 р. у приміщенні рестав відповідальний секретар ТУМУ В. про мови: здобутки і проблеми», яка мала основі системи оспіти 1 виховання | акції газети «Кіровоградська правда» Каюков. Школа нагромадила значний ам рооколаю: дк й І І о і поч про- Ващенка лежить гасло «Бог і Україна», аібралася ініціативна група у складі досвід патріотичного виховання учнів на вою роботу просвітяни почали пр б. Кіровоградського героїчних традиціях українського нароводити спільно із комісіями тобто -- християнська мораль та патріотизм, науковців Ар р К І О 1 й педагогічного інституту (нині Державду, Назасадах української етнопедагогіки гровоградської обласної та мобов до ЮБатькимтини ний педагогічний університет ім. В. В цілому і козацької педагогіки зокрема. Кіровоградської міської рад народних 5 черпня ш. р. у Чергові, заходами Винниченка) -- Г. Клочека, В. Панченка, В школі відкрито музеї! Ци шлераєннаму о деддею я крану за виконанням За- - - « і) Населення ОЇ лак "ті обласних організацій Всеукраїнського Л. Куценка, І. Крутя; педагогів - В. Каю- Смоленчука, літературні СВІААКНе Р босі РЕА | . ГОВАНЬНЮ кова, В. Громового; журналістів - Б. пенка- Карого ї В. Винниченка, кімнати почала формуватися думка, що без дупедагогічного топаристна їмені ашщенка, Куманск дог В. Погрібного; ахен історії українського війська І запорозьховної основи не може існувати держава. Всеукраїнського р о « Гросдітаь Спілки письменників України -- В. Кобкого козацтва, історії української Слід сказати, що кілька років на базі імені Г. Шевченка, Союзу українок, заря, В. Бондаря, П. Селецького, яка діаспори й історії українського одягу обласної зерно їм. Д. Чижевського " і ; і « - Всеукраїнської ліги українських жінок, | вирішила створити обласну організацію імені Олекси Воропая, кімнату казки працуоноь кор рузурннакьх сови 24 обласного управління освіти відбулася на- Товариства української мови ім. Т. Шевпра верозуко навкало з длотаавніо а ев етнос 2 ям фу» М | / Бр | ченка їі в основу п діяльності покласти СВІТЛИЦЮ, портретні галер ту й : і уковопрактична конфе: НАЦІЯ роботу щодо впровадження в життя За-української духовності», «Історичні діячі який працював на базі Будинку вчителя і | Їедагогічно-пиховна спадщина | ригорія кону про мови. України- Русі», кабінети краєзнавства и об єднував активістів Кіровоградської Вашенка та п значення в духовному 1 Невдовзі таку організацію було ствоукраїнської етнопедагогіки. зе преномо Асоціації о уза пора аріаю 1 | нашональному відродженні У країи». рено. Першим 1 головою став професор, нащон ної пу то 415.23. дн з ее. а усу «Р ке Ла | доктор педагогічних наук Г. Клочек. ласному центрі школи МоМо |, 3, 14, 15 запрошувалися учні загальноосвітніх шкіл 7. Доори ПОНФеРАМИМ АН ни Під керівництвом новообраного 33. | | обласного центру, студенти місцевих голова Всеукраїнського педагогічного то-правління ТУМУ в області розпочалася З ініціативи літературознавця В. Панвузів. Разом з учителями ВОНИ МОНО МЕИ Рот вариства їмені Г. Ващенка, професор, пропаганда Закону про мови і було роченка та педагога В. Громового В красу української мови, осмислювали Е| а й ко чачонали зах Анатолій | зроблено конкретні заходи на його Кіровограді було відкрито українську сутність українського патріотизму. ре зр зала , З | виконання. Зокрема, в обласному центрі школу-гімназію їм. Т. Шевченка. Віктор Було започатковано щорічний міський Р Погрібний, | директор Інституту | було організовано курси з вивчення Громовий, один з ініціаторів створення фестиваль української пісні «Степове З ЗВ українознавства, професор, доктор української мови як державної на завонового типу школи, й 1 очолив. На базі джерело». На телебаченні активно в ЖЕ філологічних наук Петро Кононенко, дах і фабриках, вуправлінських установах цього навчального закладу проведено телеефірі з передачами українознавчої М Р Всеукраїнського | Та Військових частинах. Цю роботу ко-кілька міжнародних та всеукраїнських тематики виступає С. Барабаш, на радіо БИ ПОРИВИ ЧА ЕОР АР ординувала член правління обласного науково-практичних конференцій.Досвід -- Ю. Круть. золу товариства «Просвіта» їмені Т. Шевченка | ТУМУу А. Зінов'єва. До читання лекцій, роботи педагогічного колективу став У: 1997 р. обласну організацію ЗР Микола Нестерчук, професори, доктори проведення тематичних уроків залучили широко відомим в Україні та за й межаврочанин пани епедо Верховної о педагогічних наук Їван Зайченко та Анатолій кращих учителів-словесників, викладачів ми. Ради України В. Альошин. Відпо й ж У НО | вищих закладів, членів Спілки У Кіровоградському обласному інстисекретарем і далі працює Л. Куньова. лом | Алексюк, заслужені вчителі У країни 1; письменників. туті підвищення кваліфікації учителів Від нинішніх керівників обласної ай | Гребницька та Галина Сазоненко, голова На сторінках обласної періодики побуло створено кафедру українознавства, «Просвіти» слід чекати предметної робо- З Ка анького відділу Союзу українок чали з'являтися статті, в яких яку нині очолює О. Махно. Створенням ти, зокрема необхідно переглянути Ли і . . - . - «з -. ТЛ Раїса Решетнюк, письменниця, член ценпорушувалися питання, пов'язані зі ста- | такої кафедри інститут підкреслив свій комплекс організаційних, науково-мето- Щі | - ном виконання Закону про мови. намір внести конкретний вклад у викодичних заходів на розширення мережі МЕ трального правління «Просвіти» Катерина "ЗИ Товариство звернуло увагу на нання Закону про мови. шкіл і дитячих закладів з українською ре Мотрич функціонування української мови у шко- Уперше в Україні серед вузів техмовою навчання, докорінного поліпшення й Ї . - - ці 4 | Детальніший звіт про роботу конеелах Кіровоградщини, зокрема у нічного профілю кафедру українорівня викладання української мови та ой ренції читайте в одному з найближчих | Світловодську, Олександри, Знам'янці, знавства було створено в Каровоградсьлітератури в навчальних закладах усіх РИ 3 СП Гайворонові. Г. Клочек ії В. Панченко кому інституті сільськогосподарського типів, використання української мови я бурова о порушили питання перед облвно про машинобудування. Її очолила активістка державними службовцями усіх рівнів, По. | відкриття в Кіровограді української ТУМ професор Світлана Григорівна Ба-розширення сфери її використання в усіх ЗВ Микола ЛИТВИН національної школи. З І вересня 1990 р. рабаш. Спільно з Інститутом ланках суспільного життя. - | така школа почала діяти, п директором українознавства Київського державного Осередки «Просвіти» могли б допо- |
ІВНОММУ методологічної основи відродження підтримки з боку влади. | в | української духовності. «Молода Просвіта» ДІЄ У 4 січня 1992 р. в актовому залі Кіровоградському педагогічному
24 травня ц р. відбулася виборча і
Хочеться, аби керівники обласної організації звернули увагу на роботу первинних осередюв «Просвіти», допомагали їм методичною літературою, координували роботу цих осередків, залучаючи до акції «Передаймо нащадкам наш скаро - рідну мову».
Як 1 в усій Україні, після короткочасних спроб відродження української мовив області почався контрнаступ подальшого зросійщення українців. Радіо й телебачення заповнили російськомовні канали. У книгарнях переважає примітивна російськомовна псевдомтература. Не злічити російських гастролерів, які простують в нашу державу з мистецтвом на зразок: «Ветер в харю, ая шпарю».
Російськомовними залишаються українське військо, міліція, національна гвардія.
Міста Кіровоградщини рябіють рекламою, виконаною іноземними мовами. Пасивність влади у мовному питанні сприяє активізації імперських антиукраїнських сил. Потрібні нові зусилля всіх патріотів України, щоб
ту відбулася обласна конференція ТУМУ, на якій ТУМУу реорганізовано у Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. що Шевченка. Головою обласної «Просвіти» обрали декана факультету щіноземних мов педінституту, кандидата філологічних наук В. Бабича, відповідальним секретарем -- робітника А. Будуна. Новообрані керівники звернули увагу на фукціонування української мови на промислових підприємствах, у тролейбусному управлінні. В цей період активно працював голова Каровоградської міської «Просвіти», інженер заводу «Арукмаш» В. Волдинер. Частіше зазвучала українська мова в міському транспорті, на залізничному вокзалі.
З Олександри значну роботу щодо упровадження Закону про мови проводив Г. Моплей, у Світловодську - ГІ. Ткачук, Т. Шмаргун, у Знам'янці - А. Загравенко, у Новомиргородському райионі -- М. Суржок, М. Стоян, у Маловисківському -- Н. Губік.
У березні 1992 р. відбулася обласна науково-практична конференція з проолем функціонування української мови.
З квітня 1994 р обласну організацію
конференція Рівненського обласного | структур. А для цього найближчим часом об'єднання Всеукраїнського товариства | необхідно провести перереєстрацію членів «Просвіта» ім. Т Шевченка «Просвіти». Обов'язковою має стати пе- | Відповідно до ухвали ради обласного | редплата на осередки газети «Слово об'єднання від 17.05 98 р. наконференцію | Просвіти». Треба вирішити питання сто- | обрано 123. делегати. Прибуло 114 делегатів | совно сплати членських внесків. від уах районних та міських об'єднань. У Для «Просвіти» пріоритетним завданконференції взяли участь народні депу- | ням була і є робота щодо залучення до тати України, депутати місцевих рад просвіІтянського руху молоді Відкрив конференцію почесний голо- Особливе місце займає лекційна робова Рівненської обласної «Просвіти» | та. Вплив живого слова на свідомість професор Борис Степанишин, він зокре- | залишається найважливішим інструменма наголосив на посиленні наці- | том у системі просвітницької роботи. Для онально-просвітницької роботи. 3 | реалізації наших планів необхідна конінформацією про підсумки роботи сеа! | структивна співпраця з органами Головної Ради, що відбулася 8 травня, та | державної влади активізацію національно-просвітницької Вся просвітянська діяльність повинна роботи у зв'язку з відзначенням 130-річчя | вестися під гаслом до 130-річчя «Просвіти», «Просвпи» виступив відповідальний сек- | найстарішої з українських культуоетар Всеукраїнського товариства | ролопчних організацій. Сьогодні людям «Просвіта» Микола Нестерчук необхідно популярно донести героїчну І Акцентовано увагу делегатів на важ- | благодійну справу Товариства «Просвіта» пивості просвітницької роботи серед Делегати заслухали інформацію Кон-населення у зв'язку наступними вибора- | трольно-ревізійної інспекції, з якою ми Президента України, враховуючи | виступив заступник голови Сергій Сав-результати останніх виборів до парла- | ченко В обговоренні взяли участь більш менту, де через відсутність згуртованості | як 10 делегатів. Прийнято розгорнуту про:
чо Всеукраїнського товариства «Просвіта» повернути народові його духовність, го-не було досягнуто УК Ідея Єдності граму дій для обласного об'єднання. | їм. Т. Шевченка очолив член Спілки лосом якої є українська мова! нагальна, «Просвіта» бере на сеое головою обрано Кузьмюка Івана Степа- ПИСЬМенникіВ України, цоцент
об'єднавчу функцію. пеобхідно все ро- | новича каровоградського педагогічного інститубити, щоб українство об'єднати навколо ту їм. В. Винниченка, кандидат
нацонально-державницько! платформи, Микола НЕСТЕРЧУК, філологічних наук Володимир Панчен-
Василь КА ЮКОБ, члем правління обласної організації Всеукраїнського товариства
аби антиукраїтнські сили не загальмували відповідальний секретар КО. Відповідальним секретарем було «Просвіта» ім. 7 Шевчемка, хід Історії Всеукраїнського оорано педагога Людмилу кулпьову З заслужений учитель України, Сьогодні, Як ніколи, назріла потреба товариства «Просвіта» ІхХцьОї ініціативи проведено науково-кандидат педагогічних чаук
і й практичну конференцію на тему «Закон
-
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
с з
іа
м Р -
Ло
і Го рії. і р'їтаз
-
1 у З » "М чи Я рр - чаша Че -1998 | лити" | ЙО 1 ум
ть Р
То "а 71 "т
й вет
добі
«ПРОСВЯЧІ 4»: 1868
она нн анна пр--
Нам пишуть
П.
о я -ь го
МОВЧАНУ,
України
Копія: Міністрові транспорту України
Високоповажний добродію!
Чи можна просити Вас вжити заходів у такій справі: нещодавно на українській залізниці з'явилися нові бланки проізних квитків, наних позначено «Укрзалізниця», але весь текст написано недержавною (російською) мовою. Одного разу мені трапився квиток, де над написом «Укрзалізниця» було зображення герба України, в інших -- якісь цифри (222). Долучаю декілька таких квитків.
Чи можна зробити запит Міністрові транспорту, хто в нього вирішує питання про взірці нових проїзних документів України? Чи це чужинці, які досі керуються валуєвським указом, відкрито ненавидять і не визнають нашу мову, чи це доморощені манкурти, виховані на найпрших зразках шовіністично-інтернаціональної пропаганди? Чому за кошти українського народу хтось друкує неначе нові, а
насправді старі за формою зросійщені формуляри державних документів? Адже якраз шляхом запровадження на місцях українських різних російськомовних формулярів і документів провадилося з 30-х років насильне витіснення української мови, здійснювалася державна політика русифікації. То чому цю ж політику нахабно продовжують якісь чиновники Укрзалізниці у 1998 році в Українській державі? Хто затверджував цю форму в Міністерстві? Чи не слід п. Міністрові вибачитися перед
пасажирами за допущене його підлеглими неподобство, грубе порушення Закону |
про мови, Конституції України, нехтування правами людини -- українцям у своїй державі мати документи своєю мовою, повідомити про покарання винних і запровадження на Укрзалізниці українських форм квитків та інших документів. А
вже надруковані форми, може, тимчасово використовувати на міжнародних |
потягах в держави колишнього СРСР, хоч це також не зовсім коректно.
А СУДДІ ХТО?
Харківське обласне відділення Конгресу української інтелігенції провело прес-конференцію на тему «Виконання судами Постанови М» 9 Пленуму Верховного Суду від І листопада 1996 року Про застосування Конституції України - Представники інтелігенції в судовій
справі про скасування рішення Харківської міської ради від 25 грудня 1996 р., котре надавало практично державного статусу російській мові, розповіли про те, що судді Київського району Л. Золотарьова, Є. Зуб, В. Плетньов, судді Харківського обласного суду Н Міненкова, С. Коровін, В. Цві рюк ігнорують Постанову Пленуму Верховного Суду від І листопада 1996 р. Судді повинні рахуватися з положенням: «Конституція України, -- як зазначено в ст.8,-- має найвищу юридичну силу, ап норми є нормами прямої дії при розгляді конкретних справ, суди при розгляді конкретних справ матоть оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого норматив- 40-правового акту з погляду його відпПОВІідноСсті Конституції і в УСІХ необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові дії мають грунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить ім»
Тільки через ігнорування суддями Конституції України вже понад 470 днів (від 23 січня 1997 р.) є неконституційне рицення
чинним чу з
пларкіІвської міської ради від 25.12.96 на території м харкова Це ришення міської ради оборажає національну
ГІДНІСТЬ ЄТНІЧНОЇ
Оільшості населення Харкова -
Ярослав ГАНІТКЕВИЧ м. Львів
і
ще
Голові «Просвіти», народному депутатові
МЕ ОР АЕРО РОЗИ |
українців, пригнічує національний дух народу. Навмисна тяганина, до якої вдаються судді при розгляді зазначеної справи, свавілля під час здійснення судочинства змушують Харківське обласне віддіІЛення Конгресу української інтелігенції звернутись із заявами до Вищої Ради юстиції, Ве рховного Суду та Міністерства юстиції України про вирішення питання відповідності займаним посадам, притягнення до дисциплінарної відповідальності вищезгаданих суддів.
Ухвала Харківського обласного суду від 13 травня 1998 року, якою було скасовано рішення Київського районного суду м. Харкова від 16.02.98 року про визнання неправильним рішення Харківської міської ради від 25.12.1996 року «Про реалізацію положень Конституції України та Закону УРСР «Про мови в Українській РСР», носить не правовий, а яскраво виражений кон'юнктурний характер. Багатьох можновладців не тільки місцевого рівня, а й загальнодержавного позбавляє спокою сама лише думка про необхідність узгодження своєї службової діяльності з положеннями Конституції. Від цього страждають не тільки міжнаціональні відносини в Харківській області, але й спотворюється правосвідомість усіх громадян, що перешкоджає становленню правової держави України
8. КОВАЛЕНКО, заступник голови ХКарківського обласного відділення Конгресу української інтелігенції
те Леоніде Даниловичу!
знів війни та праці, патріоти своєї! держави України, які
Ми, група бер компанії до МІСЦевоії, обласної та Верховної Ради участь у перед
зустрічі з багатьма виборцями, і
деякими питаннями та порадам:
- Президен новний наш Ша брали
і мали акі висловились за побажання звернутись до Вас з
о народного депутата Верховної Ради П М Мов.
ям 3 Ми звернулися з проханням д обисто, оскільки через ІншІ інстанції мало надії на
чана передати цього листа Вам ос те, що Ви його отримаєте.
Отже, від імені цих таке державне значення. СЬОГОД ці питання, що мають
| хай Васне ображає прямота | відвертість п Же коротко: виходячи з нашого, в середньому /О-річного йо р дено ЛАДУ фактів і подій, вважаємо за необхідне передати думку о ицонта Урі аа, ЩО за період Вашого перебування на посадах ПРЯМ З нні і України ТИВИ зрушень в економічному та політичному відродже р майже на
відбулося і, мабуть, навпаки. | як на наш погляд, це сталося вна
ід себе особисто просимо Вас звернути увагу на
слідок Ваших нерішучих дій, -- а Можливо, |
що на керівних посадах від верховного зд» зн | Рад, всюди ки-кОм | Й
на вооьнЮ беранми в Україні може йти мевЕ Навпаки, останнім часом -- і ми це бачимо -- все це керівництво бо ЧіЛО І веде відверту антидержавну, антиукраїнську політику та пропаганду. Відверто діють всупереч бажанням українського народу, демонстративно знущаються над санюналавою державною мовою. Боніхто з них ніза що не поніс НІЯКОГО фекаранайе є О впевнений, що їх не буде покарано. Бо Ваша позиція -- Це позиція попередника М Кравчука -- бути для всіх добреньким. 5 ; х
Але за Вами держава, за Вами доля України тами багатостраждальної нації, від якої скоро зостануться ріжки та ніжки. Всюди, як І раніше, сидять ті ж самі Боделани, Гусельнікови, Гриньови, Ткаченки та інші, що щоденно, єжечасно ставлять палки в колеса незалежності держави. Це відверті вороги незалежності, і вони відверто про це кажуть навіть з трибуни Верховної Ради України. А Ви ім за це ще И підписуєте доповнення до Статусу народного депутата про пільги, щоб за всю їх діяльність, крім усього іншого, ще п'ять років після депутатства їх ніхто не міг торкнутися пальцем, Та все інше.
Але Вам як Президенту, як на наш погляд, треба опиратись на патріотів України, на національно-патріотичні сили, мати якимсь берег, а не якусь незрозумілу центрополітику. Але дійсних патріотів, як Головатий, Пинзеник, Омельченко, Щербань та багато інших, Ви або не допускаєте до влади, або виганяєте
Тому коли сьогодні комуністи знову отримали деякий успіх на виборах і знову будуть рішучіше протидіяти владі, -- питанням М? 1 на противагу треба поставити кадрову політику, тобто щоб всюди на всіх посадах, аж донизу, були молоді, патріотичні кадри некомуністичних поглядів.
А комуністична партія за всі незчисленні злодійства, особливо в Україні за період радянської влади, повинна бути заборонена! На це є ва підстави в українського народу.
Друге, Як відомо, за роки Радянської влади Україну перетворили у прохідний двір, боза таємними хрущово-щербицько-сусловськими зговорами з України у свій час було вимануто кращі молоді сили етнічних українців на БАМИ, Уренгої, на цілину, в Сибір, Далекий Схід та інші краї, а сюди заселили архангельців, пермяків, уральців та інших, далеко не кращу молодь та пенаонерів, різних передвижників
| сьогодні ми маємо в Україні лише росіян понад 1З мільйонів проти 3,/ млн. що були до війни, та ще 100 інших національностей.
Тож і виходить, що той план Сталіна та Політбюро ЦК КПРС запланованої депортації всіх українців з України в «отдаленнье края Союза ССР». Приказ Ме 00/2/42 від 2206.44 підписаний Г. Жуковим та Л. Берія, після війни майже здійснений, тільки за другим варіантом, -- тобто через заселення та асиміляцію.
Ось тому сьогодні нас, українців, в Україні майже половина всього населення. Ав нашому місті ми вже стали нацменшиною. | сьогодні нас позбавили найсвятішого 7 національності в паспортах, зробили нас Іванами без роду й племені, чим юридично стверджена зневага і приниження у своєму домі корінної етнічної нації
Тож де ми живемо, в себе вдома чи в якійсь колонії? Вже всюди не чути рідного слова.
Тому ми наполягаємо, щоб у наших паспортах було вказано національність, зупинити еміграцію в Україну, крім українців, відновити прописку громадян. Це сприятиме стабілізації суспільства, наведенню належної дисципліни | поваги до українських законів.
І на кінець, Зупинити навалу іноземних кіно- | відеофільмів, різних бойовиків та аморальних кінофільмів, які щоденно пропагують насильство і садизм, які сприяють породженню, особливо в МОЛОДІ, жорстокості і бездуховності. Це вже набуло какливих розмірів. Люди обурені вкрай
Тому це потребує негайних рішучих дій і підніме авторитет Президента
Ветерани війни та праці 8. ГРИНЬКО, Н. ЯРОШ, В. МАСЛО, Ю. ЗАВГОРОДНІЙ, Е. ГРІНЬКО, О. РОЧІВЕЦЬ, Г. ДЕМЧЕНКО, Д. КОРНІЄНКО, Д. ПОДОЛЯК
м. Селидове Донецької област!
-
лнчннінааночча дру - заіфчй і-й: Р Р ОР Р А РН о
коротка передісторія виникнення Ппросвітянського руху в У країні
зиникнення Товариства «Просвіта» як української просвітницької організації
Лія ІБНІСТЬ Говари: гва | А6Х р. до 1905 р
Форми І МЄТОДИ ДІЯЛЬНОСТІ Говари! гва
Бидавнича господарсь! просвітницька діяльність
її, Товари: тво «Просвіта» після 1905 р
до І9ЧІ7 р
Виникнення «Просвіти» за межами |аличини Відображення чері
ВТ РІ ІТлЛленН | ТОГО 11егтопдп ПУГЛЬНОЇ
іовари МЕ
|
11, Цяльність просвітянськи» пшесля 191/ р. і
) М ПЕГАС НЕВІ
оварии І 1 |і) | 0) у 1) |) ніІімнЧча тА ГОСПОЛАЯГЬ! Іру; ДОІЗРТІСТІ
іТе1 ЛТРІО-ГехХРІЧАНО! «11
ІІіїї,! ПО0ОСЄВіІГгГАН
о и Б РЕ ма і тч-
п а
ГЕМАТИКО-СТРУКТУРНИЙ ПЛАН ЕКСПОЗИЦІЙ ВИСТАВКИ «
Я І)
у!
п А
А Й А о Р дп
ПРОСВІТІ - 130»
МІ, з | КР НИ олпже ІПросвіТтЯяНИ увертають "родження «Просвіти» 1988 р, до | ан України наших лнів | проханням довсіх громадян - кре Ціяльністі ІГросвіті посприяти у підготовці ії проведе ; : ТР І.ТН М 15 '«|ТІСЬІ піна! Р і . ИХ іІДроджени: | УМ РИ виставки. Якщо у Вас чи ваш ержавності (мови ки ту и). зЗТРайомих | РІДНИХ зререті і і "У й В Ду аб Рротої рафії, книги, виде «Просвітою», документи, друко?: | | | їх ДЛ) продукція, просимо надати І Х У У | ; З зікації Гор '| го Х егнорення скспозиці! та ПУМО. ї| ПСТВО «ТІРрог 119 - М ; | 5 а межами | . Будем країни у Газеті «Слово Просвіти»; | Д Фотодокументи дія ності вдячні, якщо Ви відгукнетеся не ме РРО осередків - » | ІТро і ПІРрОХаї «млефо зедакциі РУСВІТИ» в країнах Америки. европи є. У КАК Голефон ред 11 | || Х пе є 11) 2353-01-30.
Ж одній рей | Бойл ЯР за РОЮ о з зняв р 1 ав но СРО «фо ійвсиасчі ний
|
УЧИ РЕ, Р ий
3 лання зі сийнноо па НН
Рв НЕ ванн й
-сто тюажюо жеа ото пот роз
нні ла ій Пані
г.
Проокт пам'ятипка килязю
дов дав І МАС нам «Ве ВТІЛ ВІДІ ВІН
на |
НПл: галі інтє
пар зап КІЛЬ пох
РУХ
«Геї
зуд чом зап сус роз
Пе
Усус вед «0 і ши ТТ: ПІС. ни.
ІЧ
СХ і НОР ь|
Ви
Чи Мч ЛИ!
НІС
Та «кер 1121 ( о! м!) УРА «АПА
Си!
рі
Проект пат'ятийка киязю
Данилу Галицькому
Сиве ПРОСО
-они их -
порад р АКТИ, КО ЛЛЄЗІЯИАРО
-- й ние о
п анистужи сио нн В пан ані
з. РЕ ни п о пннм ні нні нні - піни зпінеевюствнннномемсимо оні
КНЯЖИМ ГАЛИЧЕМ
"ПА
малорезультативної роботи Президента, парламенту, уряду. Тим більше чекали запитань саме на ці теми, бо знали, що кілька днів тому Галич потряс незвичайний похорон. Старшокласник наклав на себе руки, бо його мати не змогла забезпечити ному належних умов для навчання і життя: Та де б ми не виступали : перед якою аудиторією, нас запитували тільки про одне: чому книжковий ринок незалежної! України заповнений низькопробною продукцією сусідньої держави! Чому з книжкових розкладок Галича майже повністю зникла
українська книжка, особливо дитяча!
- 3а 65 років свого існування, - сказав директор «Веселки» Ярема Гоян, - видавництво переживає чи не найтяжчі чеси. Замість дотацій та пільг, держава усе тугіше затягує на нашій шиї: податкового зашморга, примушує триматись на плаву
тільки зарахунок реалізації книжкової про-
технікумі, середніх шкіл сіл Крилоса, Залукви, Козини гаряче підтримали цю ідею :
чеки
Такий пункт підтримки і реалізації української
книги вже діє в Галичі. Застрічі киян з юними читачами перетворювалися у справжні маніфестації на
захист українського слова та української
книги. Кілька сот видань «Веселки» ( а
пам'ятки ХІЇЇ ст. та від реставрований Старостинськии замок.
З 31 по 15 жовтня ц. р. відбудуться святкові академії в найбільших містах копишньої Галицько-Волинської держави: у Львові, Ївано-Франківську, Рівному, Луцьку, Тернополі, Чернівцях, Ужгороді, Хмельницькому.
дукції. | це тоді, коли люди по кілька серед них багато раритетних), які ми при- І7 жовтня ц. р. в столиці України м. місяців, ато йроків не отримують зарпла- везлидо Галича, були не лише роздаровані, Києві відбудеться Всеукраїнська святкова гм! Коли стоять фабрики і заводи, а й розпродані за лічені години... академія, присвячена 1100-літтю Гапича.
розвалюються колгоспи. Розуміючи (на відміну від державних чиновників), що українська книга потрібна сьогодні державі як повітря, ми роздаровуємо сво! видання (а ціна сягає 20--40 гривень) шкопам, дитячим садкам, сільським та міським бібліотекам.
- Але ж це прямий шлях до банкрутст-
талант «премудрого книжника» Тимофія. Це тут 853 «роки тому були написані славнозвісне Галицьке Євангеліє і Галицько-Волинський літопис -- основне джерело до історії Галицько-Волинського князівства ХІЇЇ СТОЛІТТЯ.
| пан Щурик не помилився. Галичани, в особах голови райдержадміністрації п. Василя Крука та голови райради п. Богдана Хавлюка, їхніх заступників Володимира Федорняка, Богдана зрунаи Ігоря Петраша, вчителів Галицької С Мо Р гімНАаЗІЇ при Бурштинському енергетичному
жа. сон РРО уч УРА тт ні РЕ -
ід час зустрічі голова райдержадміністрації пан Василь Крук розповів нам про те, як княжий Галич готується до свого 1100-літнього ювілею. Вже відкрито й освячено Княжу криницю в селі Крилосі. і аа | Білосніжно сяє у своїй первісній красі відреставрована, позбавлена чужинець-
Неподалік Галичиної насипали галичани ще одну святу Могилу пам'яті героїв, що віддали життя за волю України. Над цією могилою має державний синьо-жовтий прапор й ніколи не в'януть живі квіти. До цієї Могили приходять юні галичани, як колись приходили їхні пращури до могили Галичиної, щоб скласти присягу на вірність
- Юиї галичанки вітають хлібом -
сіллю директора видавництва
ри
Політичний клуб
ДИСКУСІЯ: ЧИ ПОТРІБНА УКРАЇНСЬКА ПАРТІЯ?
Київські часописи «Вечірній Килв» та «Українська Газета», відгукутчись на сустильну потребу, з пнаціативи читачів
структур. Ось саме ці люди 1 можуть
стати основною соціальною Оазогюо для Української парті
український народ. | Ось перша риса, яка має відрізняти Українську партію від усіх інших
ли б увійти як і націоналісти, так 1 націонал-комуністи.
У контексті сказаного випливає третя відмінна риса нової партії. Якщо існуючі політичні структури штовхаються, шукаючи власну нішу, ії борються одна з одною, то Українська партія, як бачимо, має практично незайняту нішу в суспільному організмі і не повинна боротися проти будь-кого. Вона повинна боротися за: за Україну, за українську
ведуть дискусію щодо стпворетня масорусе Пе ставлячи ПІД сумнів дер-руга -- широка соціальна база економіку, за українську духовність, завої 1 міцної Української парти на жавницькох позиції, паприклад, правих | Української партії. Що б хто не говорив, | українську науку, за українську куль-широкій соціальний базі. Потреба єдна- | партій, зазначимо принагідно, що навіть | аколиунастична орієнтація (попри пісто- |
гпи все українське тагально тостпала плсля поразки національно-демократич - них сил тід час виборів-98. Подаємо інформацію про сутіь дискусії
Більшість учасників обговорення схиляється до того, що потрібна саме нова політична партя -- українська Виникають природні запитання: а тиші державницькі парти хіба не українські" Чим же нова буде відрізнятися від існуючих? Чи не отримаємо замість єдності лише ослаблення та подальше дріонення націонал-демократичних сил?
Почнемо з останнього. Зареєстровані сьогодні 57 (за останніми даними) політичних партій охоплюють членством лише 1,2 відсотка дорослого населення України. Залишаються поза організованими політичними структу рами 98,8 відсотка. Якусь частину З ЦІЄЇ маси можна віднести до так званого
з урахуванням несприятливих умов та численних фальсифікацій проти них на недавніх парламентських виборах, вони все ж небули підтримані широким загалом. Це й призвело до тієї ситуації, що в новообраній Верховній Раді зовсім відсутнє праве крило 1 практично нікому відстоювати українську ідею та украінські інтереси. Так трапилося, 1 слід гнучко та оперативно реагувати на це Зокрема, потрібна дохідливо сформульована, чітка, зрозуміла для широкого загалу, приваблива у своїй супи 1деологля. Не наукові дефініції, не заяложені гдеологічні штампи, а чітка українська лінія, що відбивала б інтереси більшости спільноти, суть якої зводилася б до того, що ми сама у своєму домі маємо бути господарями; мати в свотй державі свою (а не чужитську) владу; наводити такий торядок, який вважаємо за потрібне; жити так, як гочемо, стира-
«підтримали комуністів. Так само, як 1
лістичноОЮ, говориться про соціал-демократичну
вдало поєднати соціальною спрямованастло. Таким чи-
ричну безперспективність) значної частини населення відбита в результатах недавніх парламентських виборів -- чверть виборців, які голосували,
націоналастичнийм натрям, який у при- | нципі найбільше відповідає інтересам
українства, на цих виборах не мав підтримки широкого загалу. Потрібне щось інше Можливо, в основу Украінської парті слід покласти виправдану в світі соціал-демократичну пдсюо, але на | чаткій національній основі. Тобто
пдеологія Української парті має бути не щінтернаціоналістською, не націонаа національною. І коли
платформу, то це означає, що потрібно 1 демократизм з її
ном, Українська партія могла б обминути
туру, за інтереси українства в усьому СВІТІ.
Четверта риса -- це має бути партія саме нового типу. На цьому наполягає переважна більшість учасників дискусії. Мається на увазі передусім відсунути внутріпартійні інтереси на задній план, ана перший висунути інтереси загальнонаціональні. також -- поєднання глибокого демократизму (обрання голови лише на один термін, оновлення на третину керівного органу щовиборів, тільки таємне голосування) з суворою дисципліною і рішучим очищенням від баласту.
Нарешті, п'ята характерна риса Української партії: це має бути партія ді. Люди втомилися від марнослів'я, вони чекають замість слів рішучих дій, які б відразу дали відчути суспільству, що зрушення пішли, хоч на перших порах, очевидно, незначні. Тоді утвер-
ва! і - ких нашарувань та перебудов церква св. рідній землі та рідному народові. у Й -- Краще стати банкрутом, -- ВІДПОВІВ Пантелеймона. | і й Галичани й галичанки, нащадки громасе Ярема Петрович, -- але наші видання не Готовий до відкриття історичний музей дян княжого Галича, з якими нам а припадатимуть порохами в книжковій ко- «Давній Галич» у Митрополичих палатах поталанило зустрітися, вельми відрізня- ОЯМеВІ морі, а працюватимуть на утвердження княжого дитинця. | ються відкиян та киянок, нащадків громадян зби 3 національної ідеї. Постає з мертвих літописна Галичина княжого «Києва. Над вхідними дверима і, гЗ3Ю Я - Але ж це не вихід, - обурюються могила. Гадицької школи Мо | красується напис: РЗУСдрЇ щі - й галичани. -- Треба писати президенту; Провадяться розкопки фундаментів Ус- Сотні літ нас розпинали, 2 Ор б: звертатись до Верховної Ради! | пенського собору в селі Крилос. Га не побороли -- | | / | М. | -- Писали, звертались, та віз І нині там, На 24 серпня ц. р. планується перепо- Бо не вмерла Україна і не вмре ніколиї БВ як сказав відомий байкар: ховання тлінних останків Ярослава Нам не хотілося їхати з Галича до Києва ВА Вихід запропонував уродженець села Осмомисла. б і знову ранити душу росіийсько-українським б Козини, що за кілька кілометрів від Гали- 20 вересня ц. р. відкриватимуть й освяз суржиком, зневагою до всього рідного. ко ча, заступник директора Воркутинського 0 чуватимуть памятник королю Данилу, . 2 проектно-виробничого підприємства ювілейну дзвіницю церкви Різдва -- Микола ЛИТВИН ЗАКО «Регіон», великий шанувальник української Галич - Київ ук книги Михайло Теофілович Щурик. Р; В кінці травня цього року м. Галич У - Треба створювати, - Сказав пан - довколишні села відвідали працівники ви- Щурик, -- не лише по всій Україні, а и за давництва «Веселка» та майстри писаного | Кордоном, не тільки державні, а и гро- Й | | мовленого українського слова, щоб оз- мадськіпункти реалізації української книжя чнайомитигаличан знайновішими виданнями КИ | щоб довкола пунктів об єднувались 3 «Веселки» й на власні очі побачити, як люди, яким болить майбутнє України як втілюється в життя державна програма по Самостійної держави т які вміють відродженню княжого Галича, якготується полум'яним словом достукатись до сер- / він до свого 1100-літнього ювілею. дець наших людем. | Наша делегація була вельми престиж- Михайло Теофілович запропонував ро- | на (аж три лауреати Державно! преміїїм. ЗПОЧЗетИ ЦЮ благородну акцію з Галича. Бо й Т. Шевченка: Дмитро Білоус, Ярема Гоян, ж Галич у період свого найвищого дер- | Ніла Крюкова), а тому чекали ми від | жавницького розквіту, був другим після галичан гірких запитань натеми безробіття | Києва книжковим центром давньої Руси- | інтелігенції, хронічної невиплати зарплати, України. Це тут розквітнув буйним цвітом ре
(не зняти і не примирити!) суперечності
політичного болота, а решта -- це цілком | почись ма звичаєвість, духовисть 1 диться віра в Українську партию, тоді
ом між комуністами 1 націоналізмом. Така і |
де - анод дод вона аможе мати підтримку б час-
свідомі люди, які незнайшли (п нехочуть | т радиції укратиського народу; подбати партія могла 0 об'єднати усіх національно | тини с ровно АН аа з про такий життєвий рівень лтодей, якого | свтдолит У
| о громадян незалежно від політичної орієнтації, 1 до 1ї складу мог- За матеріалами київської і преси
у" А ЛИ ТЕ Д РАРО.
би дуже широкому спектрі полігичних гідний працьовитпийш Ї талановитий
шукати) свого місця в та кому, здавалось б
ЛОВИ ЗІ АТ091 АЛЬ Ло МЕФІММЧНИ
ПЕРУ
од о нення
що о БЕРЕ Пи
Поняття «російськомовне населення» має, безумовно, декілька аспектів політичний, ІСТОРИЧНИЙ, правовий 1, зви- Коли ми говоримо про психолінгвістичний аналіз проблеми, то маємо на увазі не суму
чайно ж, психолінгвістичнИЙ
й зн
психологічного та ЛІНГВІСТИЧНОГО аналізу, а аналіз Із ПОЗИЦІЙ науки, що зветься
ПСИХОЛІНГВІСТИКОЮ І Яка ВИВчає не мову не
мовлення як психологічний феномен, а процеси сприйняття | породження мов-
лення.
У цьому зв'язку слід нагадати, що, згідно із сучасними даними, сприйняття мовленнєвого потоку має багаторівневий характер. Сприйняття речення можна
уявити таким чином! людина бачить букви абочує звуки, які надзвичайно швидко, скоріше симультанно, поєднуються у слова, що у психологічному плані відповідають поняттям. Слова-поняття об'єднуються у блоки слів, що в лінгвістичному плані відПпОВІДають слЛОВоОСПОоЛученням та синтагмам, а в психологічному - звуженим, уточненим поняттям. Слова та словосполучення інтегруються у речення.
Отже, на основі інтеграції звужених понять відбувається їх своєрідне замикання на табло свідомості людини, внаслідок чого і виникає те, що ми називаємо думкою. Думка - це своєрідна іскра, імпульс, це феномен психологічний, а не психолінгвістичний. Мова - це не засіб мислення чи думання. Мова - це засіб декодування і кодування думки. До речі, кодування думки називають породженням мовленнєвого висловлювання. Очевидно, що спочатку виникає думка, тобто замикання на табло свідомості окремих понять, а вже потім вони «одягаються» у слова. Таким чином, по-
родження речення теж має багаторівневий характер. Тільки тут інтеграція відбувається не шляхом піднімання з поверху на поверх, а опускання з вищого поверху на нижчим. РА
Для чого ці міркування? Я намагаюся
довести, що стара теза марксистсько-ленінської філософії, відповідно до якої! людина мислить, думає за допомогою слів, а отже, конкретної! мови, є некоректною. Дослідження етапів мовленнєвого «висловлювання довело, що його початковим етапом є так званий задум. Задум ще словесно не оформлений. У «фонетичні
слова» він «одягається» пізніше, на етапі зреаг ЗА Швидкоплинність мис-
"лення ч: процесу його словесного "оформлення суб'єктивно створює вражен-
ня їХНЬОЇї одночасності. Але це не так. Достатньо усвідомити, що інформація У пам'яті, ва наші знання і весь життєвий досвід записані у нейронних мережах довгочасної пам'яті не лише у словесній формі До речі, неправильність тези про словесність мислення доводиться багатьма об'єктивними фактами. Скажімо, якою мовою іякимиИ Словами мислять глухонімі від народження?. Вони мислять образами г поняттями. Зрештою, якою мовою мислить Вєрка Сердючка, яка впереміж вживає-то роамські, то українські слова і навіть речення? Мова, якою вона користується, не має назви.
Напрошується висновок, що термін «русскоязьїньи» не можна визначати як «той, що мислить родйською мовою». Тоді як слід цей термін розуміти?
. Існує думка, що «русскоязьїшчнье» - це ті, для кого роамська є рідною мовою Але поняття «рідна мова» досі не має чіткого наукового визначення, у зв'язку з чим чикого розуміння означеного поняття немає І серед населення, і серед політиків. Але ця обставина може призвести до необ'єктивних тлумачень ї рішень, коли итиметься про правові та соціологічні аспекти наслідки розв'язання цієї проблеми
Поширені такі підходи до поняття «рідна мова»: 1) мова, якою людина думає тн лить), 2) мова, якої людина навчилася дитиною у ам'і, тобто «материнська мова», 3) мова, якою людина користується у своїи ам'ї; 4) мова, якою людина наикраще володіє Щодо першого підходу, то ми вже иого розглянули Можна відразу відкинути г третій підхід, оскільки є багато людей, які користуються у ам'ї ОДНІЄЮ мовою, а рідною вважають іншу Йдеться насамперед про так звані змішані ам'ї. Цікавим є другий підхід
Добре німцям, які живуть у Німеччині Добре й туркам, і полякам, і росіянам, які живуть у своїх державах У них проблем з визначенням рідної мови немає Німця навчила німецької мови рідна мати І Він має свою Миг(егургаспе, якою розмовляє на службі й у сім'ї. Будь-яка інша є для нього Ргегпазргасрпе, тобто чужа мова
Зовам іншу ситуацію спостерігаємо, коли
идеться про українців Візьмемо хоча б мільйони тих із них, які протягом останніх сорока років переселилися із села до міста, ховаючись Від важкої невдячної колгосп
ног роботи. У містах іх зустрів «городской язьк» Мільйони українців були переме
пені русифікацією Вільно чи невільно вони
НИРЕНН р ТР - зл:
У ГЕНАХ РІДНЕ
СЛОВО ОЗОВЕТЬСЯ
(
Чан о
ПРО ПСИХОЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ ПРАВОМІРНОСТІ ЇСНУВАННЯ ТЕРМІНУ «РОСІЙСЬКОМОВНЕ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ»
почали розмовляти роайською на службі, між собою та з дітьми. Проте в кожному зрусифікованому українцеві рідна українська мова якось живе. У якійсь формі та в якийсь спосіб йому доводиться нею певною мірою користуватися. Але чи перестає вона бути йому рідною, якщо навіть користується нею лише тоді, коли читає чи дивиться по телевізору фільм або футбольний матч? Чи справді він настільки виразно відчуває втрату почуття любові | поваги до мови своєї! нації матері, щоби переконливо сказати, що вона йому вже не рідна, а чужа. Не рідна в якому розумінні?! Чим иому такою рідною стала роамська мова 1 зовсім не рідною, чужою - українська? облема, як видно, випливає вже Із особливості семантики слова «рідний». Рідний - це дуже близький, свій, любий, коханий: рідні діти, рідне небо, рідна ненька, рідна земля, «ти моя ріднесенька». Рідне - це своє, близьке, до якого є ніжні чи позитивні почуття, а нечуже. Це слово відбиває почуття на основі близькості, родинності. У цьому сенсі говорити, що українська мова є нерідною, неблизькою для тих українців, яких матері навчили української мови и які внаслідок пересе-
лення до міста почали нею мало
користуватися, було б і несправедливо, | необ'єктивно.
Для того, щоб унаочнити свої сумніви, хочу запропонувати подумати над такимивипадками.
Я незнаю точно, аледумаю, що керівник комуністів України Петро Симоненко напише в анкеті «рідна мова - російська». Хоча об'єктивно це не відповідає дійсності, бо він українець, якого, напевно, мама навчила української мови і якою він володіє вільно І бездоганно та користується доволі часто, принаймні у разі потреби. Об'єктивно П. Симоненко є білінгвом, тобто двомовним. Можливо, роайською він во- ЛОодіє краще, але це недає підстав думати, що мова, якої иого навчила рідна мати, є мому не рідною, а чужою.
. Єукраїнці, що, перебравшись із села до міста, «перейшли» на роайську і, користуючись нею повсякчасно, від української мови відвикли. Чи означає цей факт, що українська вже стала їм не рідною, а рідною є лише російська? Не етан. що такі люди, притхавши у гості до свого села, з батьками та сусідами спілкуються своєю вуУр аНСькоЮ мовою. Вонадляних є своєю, тобто рідною! А суб'єктивно вважати вони можуть інакше та записати в анкеті зовсім інше, будучи певними, що вони думають російською і користуються нею у житт Мова, якої навчила мати, якою розмовляли з тобою близькі, свої люди, завжди залишається рідною для людини. Отже, у жодному разі не можна українців, які користуються російською через вплив оточення, але пам'ятають мову матері, вважати «русскоязьічним населениєм» Гутє щей моральний, етичний аспект. Як, власне, можна вважати нерідною, чужою мову, якої тебе навчила рідна мати"?
Далі мусимо глибше розглянути поняття «краще володіє мовою». Що це означає? У нейронних мережах пам'яті є так зване «лексичне сховище». В ньому зберігаються
марковані пам'яттю лексичні одиниці різних рівнів. слова, словосполучення, мовленнєві кліше Вони снують там зв'язано з тими поняттями, які вони пере
дають у процесі мовлення. Цей зв'язок не має нерозривного характеру, як про це ІНОДІ твердять Зв язок між Словом І ПОНнЯї гям має асоціативну, умовно-ресфлекторну природу |аке твердження має ПпіІДТВерд
ження в галузі нейрохірурпії. Усім відоме явище ремінісценції, коли людина раптом чомусь забуває назву предмета, яку вона добре знає неодноразово сама вживала, : пригадує її через декілька секунд Найпростіший доказ умовно-рефлекторно: природи словесної пам'яті спостерігаємо під час вивчення слів іноземної! мови. Адже часто ми пам'ятаємо форму іншомовного слова, але не пам'ятаємо самого слова, оскільки асоціативний зв'язок між формою і значенням слова ще не срормувався:
ексичне сховище є інструментом довгочасної пам'яті Під час мовлення слово та Інші лексичні одиниці «добуваються» із довгочасної пам'яті і передаються в оперативну пам'ять. Лексичні одиниці, що постійно й активно використовуються пам'яттю, перебувають у місці лексичного сховища, розташованому близько до виходу з тривалої пам'яті. Це відбувається за принципом пасажирів у транспортному засобі «Навіщо далеко від дверей віДдхОДИТИ, Якщо незабаром слід знову виходити?». Якщо людина частіше або постіино користується російськими словами, то вони розташовуються біля самого виходу з довгочасної пам'яті, а українські слова розташовуються далі, у глибині пам'яті. В міру частішого іх вживання вони пересуваються ближче. Якщо людина постійно користуєтся двома мовами, то 1 роамські, і українські форми слів перебувають поряд.
Слід особливо пам'ятати, що є два основних рівні володіння мовою рецептивний, або пасивний, та репродуктивний, або активний Ці рівні взаємопов'язані. Так не буває, щоб людина могла читати 1 розуміла на слух і водночас не могла 6 зв язати двох слів для висловлення своєї! думки усно. Вся справа у мовленнєвій практиці. Якщо починати практикувати висловлювання своїх думок усно, тоді пасивний рівень поступово переходить в активним, принаймні у тій сфері спілкування, у якій ця практика відбувається, скажімо, у профеайній чи побутовій. Різниця між пасивним г активним рівнем володіння лексикою полягає у тому, що активне володіння вимагає зберігання у пам'яті величезної кількості маркованих нею одиниць, більших за рівень слова, тобто словосполучень, готових мовленнєвих кліше, цілих речень, тоді як для читання І слухання достатньо знати слова | навіть морфеми. Блоки слів формуються практи КОЮ ІХ одночасної актуалізації. Якщо практика слухання і читання є великою то ці блоки теж мають здатність маркуватися Це свідчить про те, що така практика сприяє швидкому опануванню активним рівнем володіння мовою, навіть якщо сама людина цього особливо й не прагне
Ось тут саме і приховується ключ до вирішення порушеного питання Річ у тому. що в Україні і раніше, І тепер складалися такг умови, за яких майже кожна людина мала ту чи іншу міру практики у тому чи іншому виді мовленнєвої діяльності українською МОВОЮ Радіо. гелебачення. газети, Оазари, сільські родичіїт.п недали ІНнедають українцям можливості забувати «вою мову Багато 3) МІСЬКИХ 7 кратнців Столиці, «ходу І Півдня України не забули «ою українську мову, а перейшли "дебільшоОгоОо на пасивні види мовленні ВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЦІЄЮ мовою. У разі необхідності зони можуть збільшити КІЛЬКІСТЬ й якістю практики б УСНОМУ мовеленні і опанувати мого. | Ра процес не є важким | 12 оагато депутатів пре мдент | чення ""айяскравіший п прем с ОО МІНІХ гр ( ерпи
оОвело МОГО ОТО 3 іКклЛад игипко
Ме
(ово
Сказане вище дозволяє вважати
Україні немає українців, Які не Володіють Р д ї я - - українською мовою І яких на цій Підстав
можна було б вважати "РУССКОЯЗЬчни! населениєм». Типологія україншв мон цьому зв'язку виглядати таким чином
0) укреїнці, які ПОВНІСТЮ ВОЛОДдІюЮт українською |! пасивно РОСІЙСЬКе і ( здебільшого селяни), ак
2) українці, ЩО ВОЛОДІЮТЬ І українс |росиською активно та пасивно
3) українці, що володіють активно росіиською | пасивно українською
Якщо пригадати наш висновок пасивне володіння ніколи не 6 | лючно пасивним, То можна без вагань зрорити ВИСНОВОК, що в Україні немає українців, Які ВОЛОДІЮТЬ українською Вик. лючно для читання І слухання, а Отже немає українців, які можуть розглядатися як виключно роамйськомовне населення р Україні є українці, Як! не мають потреби практикуватися в усному СПІЛкУуванні п хто таку потребу має, швидко навчаються вільно розмовляти. Не здібності, не мето. дика, не система вправ і не посібники а мотивація є «праденьсю рушійною силою в опануванні будь-якої мови І будь-якого виду мовленнєвої діяльності
ДЕ сказане вище повною мірою стосується г представників національних меншин. Роаяни та громадяни України інших національностей, які постійно мешкають в Україні, різною мірою, але ВОЛОДІЮТЬ пасивними видами мовлення в українськи мові. Назвати іх повною мірою ! ВИКЛЮЧНО «русскоязьічньми » немає підстав. В Україні реально склалася двомовність Це - факт. Фактом є також те. що в нас немає «русскоязьчного населе. ния» У нас є роаяни, є інші національні меншини, представники яких різною мірою володіють і роайською, І українською мо-
вами, та є українці. Українці ва володіють
ькКОЮ
українською мовою, хоча певна їх частиз
на тимчасово володіє українською більше пасивно ніж активно
Окремо слід зупинитися на питанні перепису населення. У мовній кра анкети планується поставити питання «Яка ваша рідна мова?» Якщо ж опитуваний засумнівається, то переписувач, як сказано 8 ІНСТрукції, має допомогти, запитавши «Якою мовою користуєтесь у сім'ї?» або «Якою мовою краще володієте?»
Під час перепису населення може ви: никнути багато випадків, коли переписувач зіткнеться із сумнівами Можуть виникнути декілька ситуаціи, Які не сприятимуть об'єктивній відповіді на запитання «мовної графи». В першому випадку опитуваний упевнено скаже «русский», хоча, як ми побачили вище, цеє неправдою або не ваєю правдою, оскільки для нього рідним є не пльки «русский»
У другому випадку в опитуваного виникнуть труднощі з визначенням рідно! мови. Тоді, зпдно з інструкцією «Про по рядок проведення перепису населення І заповнення списків проживаючих у приміщенні | переписних листів», мого запитають про те, якою мовою він краще володіє або спілкується у ам'ї і
Я знаю багатьох людей, які роаиською мовою розмовляють краще, але рідною вважають українську. Серед моіх зна: миомих чимало таких, які у ом 'розмовляють роайською, а рідною вважають українську є чимало амей, де користуються двома мовами. Багато людей говорили мені, що не розуміють, яка мова є їхньою рідною Ми ва є свідками бездоганної двомов: ності серед величезної кілЛькост людей Водночас є люди, як! цілком сериозно заявляють, що вони не знають, якою мовою розмовляють. Багато з тих, ЯМ розмовляють українсько-роаийським «сур
жиком», вважають, що роамською вони розмовляють краще, тобто 8 іхньомУ розумінні «грамотніше, чистіше» РИ Слово «краще: кожен може розу ліТИ ру своємуУ ЛІИОГО Варто замінити або уникнути» фрактв викристалізовується пумка що яким питання про рідну мову в пере! чи ані ке ті залишити , гом 8игЛядДІ ЧК і1панується ГО СЛІД ЗМІНИТИ нструкцію Переписув іЧмав оби запитати в ре зі Су міну «А якої мови Вас учили бат ки? а ним, здається, було 0 Таке питання кумову (чи мови) вважаєте рідними
Усе викла! ене дає нам ПпіІДПТави вва че УКРАЇНІ принаймні в ТОМУ СЄеМАЯ як о РОЗУМІЮТЬ ПОЛІТИКИ, не кнує ЧР гермін вживається некоректно МИР | можливо, що треба шукати іншим герери пОчніІШе, ІНШІ герміни давши кожном) - 1у1ГіА населення свою окрему назв) р) я о важливо піп час перепису насе"" гів
- М гуиПІВ низначи У! МЛ/ТЬМІЄ РІ | зпаметорі ЛО
Юрії ГЧА ГКЕВИЧ.
камдидат педагогтчм мя ма - голова Хмівського крат овоч
об сдмамнмя "Товариства ? Просвіта?
чадо ін б не ЩО я
ві ач
то -
з
«-сДржщь Зі рРеР зво Зо сії ВЧ ВО я ню р ло Тая
М
бом
ДР,
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
відбувається в україьької мопи одна з одною, 20 тому ЧИСЛІ на найвищих щаблях влади, | думаєш: що чЧините, зусифікатори?
лухаєш шоп тичними галас різмих
«братьев слапян» та «слонів»,
зіставляєш з реальністю, дійсним станом справ, за якого насправді
здача позишти
господа-провокатори, господа-
А) яким дійсний стай справ? Не адягаймо на очі рожеві окуляри, не навиоимо
вій є,
на себе зайвого оптимізму -- реальність Єщо українство пришвидшеними темпами втрачає сьогодні Україну на переважній частині її території Нехай ця констатація подесятерить 1 нашу найбільшу тривогу, 1 готовність діяти, діяти, ДІЯТИ -- наполегливо, з усвідомленням, що це боротьба проти винародовлення нас як наці, проти намагань остаточно витоптати, винищити Україну в Україні. Мусимо набиратися рішучості, аж до агресивності, у відстоюванні власних бастіонів, переходити від квилінь до мобілізації найбільшої громадської енергії кожним, хто почувається українцем 1 хто хоче ним залишитися. Згаємо час сьогодні -- завтра може бути пізно.
У тому ж, наскільки ми вже здали ті
такою,
бастіони, на яких ще й не встигли ЯК СЛІД закріпитися, ще і ще раз переконують усе новій нові, вельми численні листи моїх дописувачів. Зумисне відбираю тут кореспонденцію передовсім з тих областей України, де найактивніше споруджуються антиукраїнські бастіони, тобто від тих українських громадяй, котрих якраз найперше 1 прагнуть розчулити отим улесливим звертанням «братья». С кільки болю в цих листах, скільки подивування з того приводу, що як це можливо допустити таку вакханалію зросійщення у незалежній У країні Українську історію, констатував В Винниченко, неможливо читати без брому, а українську сучасність, ту ситуацію, у якій опинилася наша мова, -- чи можливо?
«Живемо на нашій, не своїй землі... -- птише Р. Савицька з м. Харцизька Донецької області. -- Навкруги лунає чужа мова... А ще кажуть, що українську мову нав'язують російському населеншо. Та ж брехня пе. Навпаки -- нам, українцям, нав'язують російську мову ось уже скільки десятиліть. У нас у Жарцизьку всі школи російськомовні, 1 тільки одна українська смназія. Усього шкіл одинадцять, Гімназія одна. Є різниця? І ще кажуть: у Донбасі русскиє живут Це теж брехня, бо україншв -- більше половини, а крім того, скільки було записано чи й сьогодні записують русскими українців!»
ДА в результаті, увиразніоє Мирослав Абрагамович з м. Часів Яр, доходить до ситуації, за якої «у міськраді на просьбу
державного мовою забіІдуючмчої
оформити мені бланки чиновниця Відкриваютьє я двері в коридор, де черги люди, і завідуюча на весь Голос роепетує «Вот посмотрітє! Єму одному нужно пісать
примом до
біжить до «сміоекатоть
хохляцком мовой!» | пішов "а У підДдПОРІДЬ МП писали
шамасника ГОЛОВИ миє га почув
Ти ненавидишь русским язкік. | и будем писать по-русс Ки. У ди жалунг я куда | | овірте пишу Це Не для того, шою поЖжалдітися, а гут у пає, Ме
Поро Становище ж таке, робить писпопок
Васнль Нотченко (м. Донецьк), що «ми ще і У краші, бо пораєс 11 Пема
«СМЄШТЬо про станопишіс
й не жили в С оборни і же знаємо, чи й буде»
б кС попіІДОМЛЯЄ
брутальшини (пе
арк охоронник «Запорожець з Жаркова), коли ОХО| У Макіївки, зачувши, що жінка, йме
в язниш м - м
приїхала з Хмельн
сином-в язнем,
ипької області на побачен
НЯ змовою, офіційно п попередим
Доходить до крайньої Йнан
говорить У кравис ьКоОїО
с оворите ; Рей
|
русском». Оскільки ж стара сільська жінка російською не вміла, побачення було перерва- "ІС
«Небезпека полягає в тому, -- пише С. Харенко з м. Волновахи тієї ж Донецької області, -- що врже 1 сьогодні української мови в нас нема! У ліпшому разі -- суржик, (то здебільшого в устах літніх людей, ЯКІ вчились в українських школах. Нині ж нема а нас ані однієї. Деякий час тому відкрили з одній зі шкіл український клас. Вела його вчителька два роки, а потім пішла в декретну відпустку, і на цьому все й скінчилося: діти продовжили навчання рже російською моаою. А з кожним поколінням кількість російськомовного населення збільшується. Ось уже і мої діти та внуки змушені були вчитися не по-українськи, бо що ж було робити? Я хочу, щоб всі в нас знали, що насправді означає двомовність, до ЯКОЇ Нас закликають: це -- зелене світло для російської мови і червоне -- для української, яку вже й так називають то «телячою», то «свинячою». Ні, не дрібниця мова, це -- сама стратегія держави на своє майбутнє».
Знову озивається і Луганщина. Галина Канменко з м. Лисичанська: «Рідко, дуже рідко чую рідну мову, зате масу образ нашої незалежності. Ненавистю до всього українського пройнята місцева газета «Коммунист», а коли я якось заповнила бланк переказу українською мовою, працівниця пошти вимагала, щоб я переписала. Я не піддалася, але скільки на це було витрачено нервів 1 як часто відчуваєш просто своє безсилля! Матеріальні нестатки можна знести, пережити, але як переживати найстрашніше -- ненависть до України, до нашої мови?». А В. Дубина з пього ж міста заздрить євреям
Лисичанська з того приводу, що вони мають
змогу вивчати свій іврит у недільній школі. «Але де хоча б недільна школа для українців мого міста? Усілякі «слони» насаджують нам думку, що тут живуть тільки «русские», тож українську мову я вивчаю самотужки...» Докладно характеризує мовний стан у Луганську й (Галина Коваленко. Блюзнірством вона вважає те, що рада ветеранів Ленінського району цього міста висловилася за «принятие закона о двуязьчий» та за те, щоб «русский язьк наравне с украйнским бьшм государственньм». «Хочу запитати в тих ветеранів, які, залишивши свого часу власні родові гнізда в Росії, наводять тепер у нас свої порядки: а де ж вона є у Луганську, ота українська мова, до рівня якої, мовляв, треба піднімати і російську? Може, отой одним-єдиний український класу 17-й школі? Чи, може, є українська мова на радіо, у пресі, на телебаченні, в державних установах? "ТГож яку мову ї до рівня якої насправді треба піднімати? Я просто задихаюся від усвідомлення нахабства, яке чиниться» Листи з Дніпропетровська та області. Алла Харченко, яка, бувши донедавна російськомовною, гівно запитує: «Го яка ж це в нас «украшізація», якщо, прокинувшись на 6Ї-му році життя українкою, я не можу вільно купити в нашому місті ні української кпиити, ні українського календаря? Ї хто ж тоді насправді «притесняєтся», досі нас, українців, топчуть брудними лаптями!». У нас, у Кривому Розі, я ПИШЕ Володимир Гудзь, -- наче не Україа, а Росія. Всі газети оосійськОЮ, хіба що одненький
КОЛИ 1
«Червоний га й то наполовину він російський Напіть «Урядовий кур'єр» та «Голос У країни» купити»
Близька до цієї 1 ситуація в Одесі. Ось Євдокія "їурбенко, що надіслала мені лист-спрямований проти ліберально-об'єднання «СЛОн» та його ідейного натхненника В. Гриньова, підписаний ще 42 особами: «У Верховши Раді хоч чуєш, хто є хто. А в уряді та президентській адмипстрації сидять гриньови і риють ями україниям. Ось в Одесі зі 114 шкіл лише 10 українські, але 1 в них чути
гпірник»,
не можЖжІіїа
протест, сошальнного
майже не
українського слова,
І риньови ж кричать,
МЧоЇМо 2, 5 Ц. р.
буцімто йде «насильственная украйнизация». Чи вже не час закрити їм рота волею держави? З приводу ж гасла «два язьіКа -- один народ» згадується нам вірш 0. Вайжули «Знайомому «великороссу»:
Одна в тебе мова -- і до, й за Уралом,
А в нас «двоязичіє» хочеш зробить?
Ще жодна людина сердець двох не мала,
Тобі ж із двома захотілося жить?
«Язьк свой могучий» зостав для Росії.
В нас наша є мова! Нам нею міцніть!
УМ хаті вкраїнській не сій чудасії,
Доволі із золота мати нам мідіі
З тривогою відтворює національно-мовну атмосферу в Запоріжжі і житель цього міста Д. Манойло: «Ми боїмося говорити поукраїнськи на роботі, на вулиці, в транспорті, бо часто чуємо насмішку, а то й погрози. Від українського слова його ворогам перекошує рот, у злобі вони кривляться, ніби вхопили чогось гіркого. Кому ще писати? Як боротись, коли часто відчуваєш себе наодинці, коли народ спеціально доведений до такого стану, що йому не до мови», Слушно вважає Д, Манойло, що ситуація з мовою зайшла так далеко, що для її виправлення у тому ж Запоріжжі потрібні радикальні заходи, як-от безплатне розповсюдження періодики, встановлення вищої платні педагогам, що викладають українською мовою, оформлення великої кількості газетних стендів у людних місцях, відновлення оглядів патріотичних українських газет по радіо 1 т. п.
Лист з Херсона | «Як же недалеко відійшли ми від часу, за якого: сказав одне слово по-українськи в публічному місці -- ти націоналіст, сказав два слова -- буржуазний націоналіст, а якщо три -- бандерівець! -- пише з цього міста Леонід Васильєв. -- Нема в нас фактично ні української періодики, ні української книжки, а в українській школі, де вчиться моя внучка, для недавнього святкового концерту було відібрано вчителькою гімн Росії та патріотичні пісні про Росію | Москву. «Це тому, -- пояснила вчителька, -- що діти краще знають російську мову, тай загалом у них стосовно цього нема проблем». Ох, -- завершує свого листа Л. Васильєв, -- у мене також нема жодних проблем зі знанням російської мови, тим більше, що окрім неї, я знаю ще три. Одначе є проблеми, пов'язані з людською, національною гідністю, яку наша, але ще не своя держава ображає на кожному кроці».
З особливим болем читаю я листи, що надходять з Криму. «2. Шаргородська (Сімферополь): «У нас українці і сьогодні говорять пошепки, щоб, не дай Боже, не почули росіяни. Нас тут принижують, вважають людьми нижчого сорту. МИий чоловік якось сказав в українській вимові слово «мед», то його й прозвали Медом. Сестра ж, зайшовши на молокозавод, сказала: « Гут, як в Америці», то до неї і приклеїли -- Америця. Нас дражнять, зневажають, і тому зі сльозами на очах я ловлю ваші передачі». /МІ. Джулиннський (м. Саки): «ЙБиву в осиному гнізді найсконцентрованішого російського шовінізму, де все українське охаюється, де у відПОВІДЬ на українське слово враз почуєш: «Бандеровец». Невже ж щоб стати українцем, треба погинти в казематах, як І Певченко або Стус? Чи в тюрмах і гулагах, як Лук'яненко або Чорновіл? Хто Ж МИ є 1 де це живемо? Та ні -- ще не були ми 1 ше не є державоо, ми лише уламок колишивОо омптериї»
(Іе слід пважати, що свій принизливий стан україшство пережинває лише в кранньосхідних та південних регіонах УЇк пише Лідія (Овчаренко з м. Суми, і в цьому місті «ми іпяких змін не бачимо: ліото-агресивні яничари, вірячи в свою остаточну перемогу, вже відверто погрожують розправою, зникає україська преса, книга, документація педеться по-російськи, в місцевому педіституті деякі викладач додумалисни до Того, що видані украшезьм! підручники перекладають на російську, а у відповідь на свій протест
зтот хохлацкий язьїк, пускай оно им и пользуєтся». То де ж це живемо ми? Не раз спадає думка, що чи не в тому ж концтаборі, з якому і Василя Стуса примушували
йисрідко чуєш: «Если прапительстну шу» ен
спілкуватися на побаченні з родиною «почелопвечески».
З тривогою характеризують мовну ситуацію полтавці Ольга Овсій, та її подруга Таїсія
Іванівна; херсонець Й. Гарматюк, з погляду котрого «український шлях державотворення
у царині рідної мови, яка зазнає кричушої дискримінації, -- це унікальне безглуздя у вселюдській історії»; харківець ММнханло
Кокошко («в моєму власному домі у мене, українця, відібрали школи, училиша, технікуми, інститути, діловодство українською мовою, ія вимагаю, щоб шовініствуючі нахаби, злодії
все це мені вернули»); письменник з Дніпропетровська Олександр Завгородній
( «спробуйте пошукати в півторамільйонному Січеславі серед тисяч відеокасет бодай одну українською мовою» ); запоріжець А. ММакаренко, криворіжпі М. Солонюк і Тетяна Ткач; дніпропетровець О. ММаренков, ветеран війни з с. Радісне на Одешині Тимофій Вівсянни, Олексій Мифанюк з Макіївки, Ніна Пестушко з Одеси, Іван Тарасюк з Чернігова, В. Забора з смт Кринички на Дніпропетровщині, /гор Литвин з с. Глибне на Сумшині та ін.
Зрештою, ганебні для держави речі діються і в п столиці, де прагнуть знайти духовно-національне опертя українці з усіх теренів країни. Та чи знаходять? Як пише В'ячеслав Луценко з м. Красного Луча Лутанської області, «у Києві я обійшов безліч торгівельних точок і лише в одному куткові Майдану Незалежності зміг знайти українські видання. Мені подумалося, що колись, у 1983 році, коли був я у Москві, я бачив там більше українських книжок, аніж тепер в українській столиці. Чому пе так?». Що відповісте ви, урядовиі, цьому краснолучанинові, обурення якого цілковито справедливе?
Вельми красномовні наведені листи. Яскраво вони розкривають й істинне становище українського етносу на територіях, що підпали під сферу особливо посиленого російського інтересу, і безсоромність вигадки про «насильственную украийнизацию», 1 ставлення переважаючої маси людності до того, до чого дехто всує застосовує -- як евфемізм -- невинний термін «інтеграція».
Слухач з Ростова-на- Дону Василь Ятло (яким то дивом зловив він мою передачу!) цілковито слушно розмірковує про те, що насправді дає ця «інтеграція» для української національної меншини в Росії: «З моїмим національними інтересами ніхто тут не рахується. Української преси, яких-небудь видань тут нема, телебачення не дістає, інколи вдається зловити українське радіо, але навіть ного Всесвітню службу розраховано тільки на далеке зарубіжжя. Ї все ж я живу тут Україною, болісно переживаю п ниншню ситуацію. Потрібно так зробити, щоб без знання української мови службова кар'єра будь-якої людини була неможлива. Ї не треба надто обережничати, бо то мусить бути ясним, що ніхто з росіян в Україні ніколи не захоче бути малоросіянином з-поміж україншів.
Тобто -- вікове самолюбство саме по собі не зітреться, потрібні заходи, вмілі дії держави». Доречна, звісно, ця засторога, а що ж до
ситуації з задоволенням у Ростові-на-Дону українських мовних запитів, то чи не є вона, власне, майже такою, як ї в деяких містах
У країни, з яких озвалися мої кореспонденти? р
ізниця -- вельми невелика, і це повинно
проймати нас найбільшою тривогою та бажанням найоперативишше 1 невідкладно діяти.
(Далі буде)
Анатолій ПОГРІБНИЙ, голова Всеукраїнського педагогічного товариства /м. Г ригорія Ващемка, доктор філологічних маук, професор Київського та Українського Вільмого (ФРМ) університетів
"й.
Р
ї
еВ
і
- -- ПА
ані
ов
- З ї клі й
4
з й. |
й,
я зн!
ї "і 1 -ій! з кя ЛЮ КАР АЦОМ
я -
арх.
- чит "р г
Пе ТьРе Ці
а
.х. речі
о -У
Знай Й
ьо
Го брів
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
чаййобрарий, арен РР ' :
ян б
ца їш! фу
-ній | сла вім
7 люз їі
р ЛА '? ДН Р "й ч -й У туя РА
зл М У і РУС и ра: р "ро ОБ
м Р 43 Мч
Ж
--
іьто
злії |
ХА Р
ПЧ ни і
М ПР
- зв п
не БО
яю ПР Р
МА
тк
4 - х
РУ, (: ї,
РА ою ПО У. і: "км
Р Р що ро ро РУ
ою
ї ти "о щі і во ті дон аби я іа |
и о о а
Їхній ріда найдавніших часів -- лицарський, козаць- Олекса влаштовується на роботу у «Дніпросоюз», кий. У реєстрі канівського полку подибуємо аж кілька організацію, яка заготовляла продукти харчування для Варавв. Мабуть, засновник цього славного роду був не молодої держави. Коли більшовицькі полчища Муравреєстровим козаком, а чапорожцем, якого низовики, йова перейшли кордон, зголошується до війська і рветься приймаючи до свого коша, нарекли іменем розп'ятого туди, де найтяжче і найвідповідальніше, -- під Крути.
поруч із Христом розбійника етро Минович Варавва уже не козакував. Працював до сьомого поту -- «орав ниву не свою», щоб прогодувати 9-х дітей і дати освіту бодай старшим --
Григорієві та Олексі.
Олекса почав писати вірші, а Григорій малювати під час навчання в Канівській дворічній школі, яка за статусом 1872 р. дорівнювала 6-му класові гімназії. А чому Олекса в роки царського шовіністичного мракобісся писав забороненою тоді українською мовою про славне княже та козацьке минуле рідної землі, про Шевченка? Чому Григорій не малював портретів царів і генералів а все запорожців на баских конях та Дніпро, та могили? У книзі відгуків відвідувачів могили Т.Г Шевченка збереглося кілька записів братів Варавв, де вони освіДдЧУЮТЬСЯ у великій та неложній любові не лише Великому Ко зареві, а й рідному (що стогнав під подвійним ярмом -- національним | соціальним) народові, присягають служити йому до останнього подиху.
Але йому наказують з гвинтівкою в руках охороняти продуктові склади від мародерів... й . ау
Григорія, після поразки Української революції, китвські чекісти арештовують за «участь в українському повстанчому комітеті», Але через сім місяців тортур чомусь звільняють. Він -- інтелігент з великої літери, письменник, художник, політик, державний діяч -- злаштовується на роботу в транспортну контору станції Миронівка. Згодом працює в Богуславському відділі губернського союзу, в різноманітних канівських громадських організаціях, за відує бібліотекою в Тульчині, торгує книжками в Бердичеві. | |
1929 року його знову арештовують,, і знову звільняють Він переїздить до аркова, праціоє в журнал! «Колективіст України» літературним редактром. 1933 року, щоб врятувати сім'ю відголодної смерті, переїздить до Канева, працює бухгалтером, а потім плановиком на Канівському лісопильному заводі... |
В подружжя Варавв було шестеро дітей. Коли при-
еГРеР/1е, то мвотуа то всьОмУя свят (ково ПРОСВІТИ й - і п -
вступав до жодного з літературних об'єдна нь При б повне зібрання творів Лє Же ВИСТаВвив його в ре . кабінеті на видному місці Здав до видавництва рукопиу роману «Записки полоненого» з С редмовою, В якій зазначив, що автор цього рома БУ лекса Кобеці, | и Олекса Ва равва -- різні люди Роман, як не вийшов у світ і то величезним (так званим художні масовим) тиражем. Його відразу помітили на Чеська німецькомовна газета «Р оє фрає Прессер ЗД рукувалаєреценогою, в якти поставила автора Бамає «Записки полоненого» на один щабель з дуже тод, популярним на Заході німецьким письменником ра марком. І це вже було занадто, А що занадто, кажуть поляки, то нє здрово. Рівним з Ремарком міг бути; за лопкою органів, російський советСьЬкии, а не укра ІНСЬкиЙй підсовєтський письменник Фантаст МЧНИЙ як на ті часу наклад роману (200 осептрикурникав) було знищено. Та Ф Кобець не склав зорої їн пише ПОВІСТЬ «Люлі-люлі дитино», кілька кіносценаріїв. /Кити стає все тяжче | щоб прогодуватися, письменник повністи переключається на переклади Що він "ЛЬКИ не перекладав тоді: лібрето західноєвропейської та російсько: оперної класики (50!), цигансько-російські «жорстокі» романси для Харківського радіоцентру (10001), "Війну
ній п о
«БІД СМНЬОГО ДОНУ ЩО СИВИХ КАРПАТ...»
и
Згодом життєві стежки-доріжки братів розходяться. Григорій вступає до Київського художнього училища (без вступних екзаменів і відразу на третій курсі), знайомиться у Києві з Володимиром Винниченком, стає членом Української соціал-демократичної робітничої партії перевдягнувшись у селянський одяг, мандрує разом з Винниченком Україною. «А слідом за ними почали горіти панські економії, маєтки, збіжжя»,
-- Згадує у своїх спогадах його брат Олекса. Звинувативши в ширенні серед селянства націоналістичних, державницьких та соціалістичних їдей, Григорія запроторюють до Лук'янівської в'язниці в КИВРі де він просидів цілий рік в одній камері з Володимиром Винниченком, Сергієм Єфремовим, Андрієм Жуком, Володимиром Степанківським. 1907 року його заслали до Вологодської губернії (нині еспубліка Комі). Після звіЛЬНення повертається до нева, влаштовується
. писарем до повітової Земської управи. 1908 року газета «Рада» надрукувала його перше оповідання під псевдонімом В. Стеблик.
Олекса, щоб не лише прожити самому, а й допомогти матеріально молодшим ралам ї сестрам, подався на заробітки до Катеринослава (нині Дніпропетровськ). 1912 року він повертається до Канева, де влаштовується, за прикладом старшого брата, до Земської управи. Брати Варавви організовують і видають першу в історії Канева українськомовну газету, яку, щоб приспати пильність цензорів, називають «Каневской неделей ». 1913 року побачила світ перша поетична збірочка Олекси «Ряст», підписана псевдонімом Олекса Кобець. Художнє оформлення книжки в кращих традиціях українського книгодрукування виконав Григорій Варвавва.
Газетою «Каневская неделя» зацікавилась охранка, але посадити братів Варваввів за грати перешкодив вибух Першої світової війни. Олексу мобілізують У діючу армію. Він стає повним георгіївським кавалером, потрапляє в полон й переходить такі кола пекла, в порівнянні з якими пекла Дантового здаються витвором дитячої уяви. З раоору Олекса пише додому листи-плачі рідною мовою. Один із табірних цензорів, на щастя, був українським патріотом, членом Союзу визволення України, який опікувався полоненими українцями. Олексу переводять, до табору у Фрайштадті (Австрія), організованого Союзом З метою ПІДГОТОВКИ ВІЙСЬКОВИХ та культурно-освітніх кадрів для майбутньої вільної України. Пе тут О. Варавва- Кобець написав вірш «Від синього Дону до сивих Карпат», який, покладений на музику композитором і січОВвим СсТтрільцем Михайлом Гайворонським, незабаром став одним з найулюбленіших національних гімнів і в Україні, і повсіх українських поселеннях на чужині Я хочу навести текст цієї пісні-гімну повністю не лише тому, що вона не втратила свогєі актуальності, заанта-
жованості ий сьогодні, а й тому, що деякі ниншишні виконавці вихолощують 11 зміст на догоду державним мужам, у яких на лацканах піджаків тризуб, а в серці 77 пятикутна зірка.
Від синього рія до сивих Картат
Одна нероздільна родина,
Без панства, без рабства, насильства 1 грат --
Вільна, незалежна Вкраїна.
Ми діти Вкраїни широких стетів, Ми завжди готові до бою,
За правду, за волю, за славу батьків Наш прапор леліє горою
Сини України! Ставайло вільні
По прапор їдеї одної --
«Зберем з поля рідного квіти рясна
З вінок України вільної!
М фрайштадському таборі О Варавва-Кобець написав ще один, надзвичайно ваги ливий для пробудження національної свідомості людей у сірих солдатських шинелях твір -- ПІ С З Гарасову ПЧ ''ї ставили не рльки в невольничих таборах Шмечічини та Австрії Микола Садовський бере ІІ ДО реперл уаФІру сСПпОГгОтоп1 У На прем'єрі цієї п'єси, в Києві після кількарічної розлуки зустрічаються брати Варавви (Старший член уряду УПР, МОоОЛлЛОоОдІМИй КОЛИ цій тиськовопоОлЛоОнений,
ишли енкаведисти забирати батька, їх уже лишилось п'ятеро. Найстаршого Юрія в 1933-му з'їли людоїди 1947-го помре жахливою голодною смертю Володимир, названий так на честь свого хрещеного батька, голови соціалістичного уряду Директорії, всесвітньо відомого українського письменника Винниченка, | оді, коли забирали батька навіки, а матір на сім років, вониголодними галченятами просиділи в порожній кімнаті цілу ніч, незнаючи, яку долю вготували їм вірні ленінці і ще вірніші сталінці. А вранці їх відвезли до притулку для дітей «ворогів народу» в Та ганчі. Діти Григорія Варавви відмовилися Від їжі, не відвідували школу 1 вимагали одного -- повернути їм батька і матір. Через три місяці їх розібрали родичі. Але і в родичів вони довго не витримали, все приходили до рідної хати, складали докупи цеглини від вікнами, ставали на них і заглядали у вікна й бачили там не коханих тата і мату, а чужого дядька, обперезаного реміняччям із червоною зіркою на кашкеті й тітку, яка анітрішечки не була схожа на рідну маму Дядько спочатку спускав на них собаку, а довідавшись, чиї вони діти, впустив до крихітної кімнати в їхній рідній, ще дідом мурованій хаті. У тій кімнатці діти, голодні й холодні, збившись докупи, щоб було тепліше, тихесенько, щоб не почули дядько з тіткою, все кликали й кликали маму 1 тата.
Тата вони так ніколи й не докликались. Иого 4 листопада 1937 р. горезвісна «трійка» НКВС, без прокурора 1 захисника, і навіть без підсудного, засудила до розстрілу як... польського шпигуна і диверсанта В ніч з 4-го на 5-е листопада Григорія Петровича Вара вву- Стеблика розстріляли на 94-му році життя. Він спить вічним сном у Черкасах, на колишньому єврейському цвинтарі, у братській могилі.
А мама подала вісточку через рік. Із селища Іргіз, що в Казахстані... Коли дядька й тітки не було вдома, діти вилазили на горище 1 рятувались від лютої розпуки читанням батькових рукописів. Ці рукописи не збереглися. Вони загинули разом з хатою під час німецько-фашистської окупа ци Канева. Сьогодні з шести дітей Григорія Варавви-Стеблика топчуть ряст лише двоє. Через поета Дмитра Чередниченка я познайомився зі Станіславом Григоровичем Вараввою, запитав:
-- Чому ваш батько, щирий українець, а дав вам польське ім'я?
-7 То я сам собі його дав. Батько назвав мене Світославом, а таке ім'я в ті прокляті роки надто у вічі кидалося..
Станіслав Григорович Варавва воював з японцями на Далекому Сході. В Порт-Артурі закінчив середню вечірню школу, вступив на Заочний відділ Далекосхідного політехнічного інституту Демобілізувавшись з армії, іспити за перший курс складав у Московському інституті зв'язку. Потім перевівся до Київського політехнічного інституту. Хотів стати радистом, але в деканаті йому сказали, що ця профес для дітей «ворогів народу» під сімома замками охо став (дипломований інокенер!) майстром по експлуатації електромереж
-» Чому, -- питаїо, -- пад час хрущовської «відлиги Ви не звернулися до органів, щоб І" резобілі гували вашого батька?
Станіслав Григорович відповів після довгої мовчан- М
-- Нехай вони самі себе реабілитову ють. Це в них руки по лікті в невинний крові, а не в мого батька
До Олекси Варавви-Кобця фортуна була дешо МИ посердишии Беапар ГІННИиИЙМЙ. зедаї у вай мех еруговуву ро
мада», «Нова громада», Сільський господар Авторами цих часопи( Із ру ли здерільшого н РОРЕТоРІРГЗМ ЮНИМ ОМ" кра 1 НОТ Птисьменники та нач КОВІ Згодом майже всі вони ся ЛИ латерном пПпьІльью () МОбця пОбЛл СРО ЧїОМІСТИ також ари штували, але. протримиавшити ДОбу ЗМПУСТИЛИ На поло ЧУІом У? | п МА МЛЮОЮТИШМИ шин гинУТЬНИ 15, иУриНХ ЗИ Її У СПпОІХ СПпОгоДАХ, - | коли серед бурхливих мЧОРОВІВО окейцну иде на дно коринбрель, ТАМ ЯКОмУуСь ЗбдІДСОТКОГІ пасажирів пощає рр Рі» ІРІКОЛТ М аоОнтгуУВватИсСяЯ Зипадок. чи Боже Провидіння? Сотні ра 15 ТОДІ МНО1О бИСІГІ сі 4 юочий мечі пролетарського «рОиВо У Д ДО -- ГО С щоразу
"РіО СІЯ мина ла мене Оса ніздких кІХОДІМ З мого б0к . крім, хіба. МОоОбУ ОСС О! МОЛИТВИ Але, як свідчить сим 0 Кооця Олексанм р їЗаравпа Моронинм, ОНКО апобіжінй МІАСДИ НІТТ УСО Ук рОбипО ме
і мир» та «Анну Карєніну» Льва Толстого, твори М Островського ї М Горького
ля під'їзду будинку письменників «Слово; щоночі і по кілька разів зупинявся «чорний ворон». На б5-ти-квартирний будинок зосталося лише кілька письменницьких родин 1 поміж них -- родина О. Кобця Сім'я жила в постійному очікуванні арешту. Ї так воно й сталося б, якби не війна. О. Кобцю на казують евакумовуватись углио території СРСР. Він не виконує наказу ЙОГО, за непослух, заочно засуджують до розстрілу Лише навальний наступ фашистсько-німецьких війскк не дав змоги органам виконати вирок трійки»
В сорок третьому О. Кобець ще вірив, що Україна. затиснена між молотом І ковадлом, виживе вселяла надію безкомпромісна боротьба УПА на два фронти. А тому не хотів виїздити на Захід, по кілька воєнних місяців жив то у «Львові, то у Станіславі (Івано- Франківську) і писав, писав.. У Львові мала вийти його книжка «Сонце сходить», присвячена українській дітворі. Та судилося цій добрій і мудрій книзі побачити світ у далекій Америці, куди в 1950 р.,, після поневірянь у таборах для переміщених осіб, перебралася на постійне проживання сім'я письменника Америці 7 "річний Олекса Кобець працював спочатку чорноробом у лікарні, потім таким же чорноробом на фабриці ножів, редактром української радіовисильні в м. Боффало, прира гним учителем українознавства. Помер Олекса чобець 95 версня 196) р. и похований на цвинтарі м Боффало
Григорія Варавву-В. Стеблика згада в добрим словом Василь Півторадні, надрукуваши у збірці | Весняна прорість» (К., 1969) його оповідання «З подорожі»
Ім'я Олекси Варавви-Кобця відкрив для нас кілька років тому Дмитро Чередниченко, розшукавши у Вашингтоні синів письменника Олега й Олександра, 4 потім, у Каневі сина Григорія Варавви Стеблика Станіслава.
Довкола ідеї не лише стві рити в Каневі літературно-меморіальний музей братів Варавв, а й видати їхні твори згуртувалися письменники Дмитро Чередниченко, Валерій Шевчук, Дмитро Білоус, Микола Сом, Петро Засенко, учитель Ігор Максимов, диренчав Канівської гімназії М» 2 імені Івана Франка амара Стрипко, краєзнавці Михайло Іщенко та Василь Бере-
У 1993 році було перевидано першу поетичну зотрку Олекси РКобця «Ряс Ї Годі ж вийшла у свіІТ ИОГО зогрка оповідань та спогадів КОЛІ і зЗадзвонить великий дзвін славетний роман «записки полоненого СПУ
1У9/ року в приміщенні колишнього міськкому РА; (нині філіал гімназії М» 2) відсвя?т кував своє народження музей братів Варавв і а
Весна Ми з дружиною на лавочці перед Оу цинком
Станіслава Геї Надії Баравв п'ємо ахопленими поглядами невтомня красі П"гОопиєноО! гори І ончарихи, а солов і Яку Олеся О'ють і б'ють пі нями в наші груди ЗІіТтХНнУВШИ,. Поряд знами сідає Станіслав 1 | игорови ч Тихо, щоб не наполохати лов іІВв,щОВвВЖевитьОхкКують прямо над нашими головами, каж! д -» На цьому місці любили сидіти і слухати солов'їв батько та Володимир Винниченко Маду | гепе) І«4ТОЗ3А| ДУПіД ВИТ она | ончарихою Ом ОрОО0, 00 де кої їтти Ох ( Га й ядькоОва у ТР прилетіла сюди з да екої А ерики адже дядько! і Са ІО0 ОСТОНРБОГО пня СВОЇ кКитІ уукпаАЛльн марив Ман НОМ І гухав Стаїпі ава І ригоропвича й умав про їх | отакі вже молі! справий погані колинав кри еноОомх реп рі СТА я 1 А і зуУсиф МІХ комунізов мому Баневі проростаю папгиці м ОА спороли їІРріВУЛПИТО І ДНО ПОС АТІ ЧУТТ НОТ рем міськрада в мовила щорічну літературно-ми «У премшиотмені Олекси Кобця. Перевидаються їх ні НИ гВоОри А отжі |ригорій Варавва-Стеблик .) ча Заравва-Кобі цьо гинули Вони сього р ОО ПАС ООМАМ 51) ДУМ НайІО! мі п) си | ч - сивих ГП опа пФ уУтпорляєї У | І С - Ра -- ОСТІ | Шщастя рідної і га , зажлального 1 | Микола ЛИТВИ «амів чні/й
|
Ві, Сі ЛА
Фо п
Жжпози о С
Зо 23
глялньн я тий бер Вольта ТРИ РА, ак пінь Тло ьо
-- - - реа жи що РЕ ни ше зо оз
ЛЕБЕДИНСЬКІ КОХНИ
Прізвище Кохно давно привернуло мою увагу в краєзнавчих пошуках не пише своєрідним походженням. Одна плка цієї досить розгалуженої! у свій час родини ось уже протягом СТОЛІТТЯ продукує непересічних людей, які досягли досить високого соціального стетусу. Це -- вчені, погітики, інженери, організатори виробництва.
Звичайно, прийнято вважати, що не завжди у здібних батьків народжуються тапановиті діти і навпаки - таланоамті ДІТИ часто народжуються в звичайних, нормальних сім'ях. Тому, коли Одне прізвище носять представники досить амсоких шарів суспільства, це потребує уваги доспідЖження.
В Лебедині ціє! уваги заспуговують представники канівсько! родини, яких називали по-вупичном у «Ш ват». Саме про це відгалуження від інших Кохнів ї буде йти
мова Прізвище Кохно ми зустрічаємо вже в надійніших
метричних документах Лебедина. Так, у сповідальній відомості Георгіївського монастиря за 1767 р. значиться сім'я Корнія Кохна 36 р. (двір М? 168). У нього дружина Марія 30 років; діти Денис 10 р., Андрій 8 р., Меланія 4 р., Уляна зр.
Можна вважати, що ІЗ цієї! сім " походять пебединські | Кохни, в тому числі! «Шваї». В 1800 р. було дві сім'їКохнів, з в 1820 р. ми бачимо вже три сім'ї, причому досить сильну сім'Ю АНДРІЯ Кохна, який мав Д-х дорослих Синів.
У подальшому число КохніІВСьЬкКИиХ сімей зростало, вони стапи відігравати помітну роль у житті села. До цього часу в нас пюди знають Кохнів вигін Частина Кохнів перед революцією розбагатіла тому пізніше були розкуркулені ні сім, а саме - Івана, Федора, Силантія, Миколи | Кохнів
Одним із найдавніших Кохнів, про яких збереглися документи та спогади, є Прокіп Костянтинович. Він мав дружину Пелагею, трьох синів -- Арсена, Василя, Микиту
та доньку Гафію. Аайже все життя Прокіп Кохно працювавнацукровому завод) старостою. Невеликою перервою був арешт та перебування в Чигиринській тюрмі влітку 1906 р. за участь у відомому збройному виступі лебединських селян. Судячи з наявних документів, Прокіп Кохно був письменним, мав міцне господарство, в!н побудував добру хату, що видно з фото його похорону, хете ця зберігається і понині, зараз там проживає Меланка Глушко. На жаль, ми не знаємо року народження Прокопа Кохна. Помер він у 1918 р: Якщо П. К. Кохно був людиною в Лебедині тільки на щабель середнього селянина тих часів, то дітям МОГО доля дарувала дещо вищ! досягнення, незважаючи на дуже складні часи, які !м довелося пережити. Найстаршим у сім'ї був Арсен Прокопович Кохно (1888-1967). За спогадами родичів, свого МАОПОДІСТЬ ВІН провів у Києві та Петербурзі. В Києві навчався у школі при Лаврі, досяг чину ієромонаха І деяким час був секретарем Київського митропоплита Флавіана. Але потім відбувся, очевидно, поворот долі! Арсен Грокопович попадає в Петербург, де є членом Державної думи та дипломатичного корпусу Коли Державна дума разом 3 іншими інституціями РОСІЇ перестала існувати, А, П. Кохно закінчує
агрономічні курси ! в розпалі громадянської війни з'являється в Лебедині. Деякий час він працював у пісництв!, але, мабуть, не
давала спокою і релігійна освіта. Він разом зі СВОЇМ братом Микитою стає прихильником утворення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). 13 червня 1921 р. на зборах духовенстве і мирян, які відбулися в Лип'янці, Арсена Кохна обирають делегатом установчого з'їзду УАПЦ, який відбувся в Києві в жовтні того ж року.
Але чомусь релігійна кар'єра не склалася і невдовзі ми бачимо А. П. Кохна в числі активних прихильників радянської влади. Він організовує будівництво школи Мо 2 в 1928 р., а восени 1929 р. його обирають головою сільради. Це був рік початку колективізації, рік великого перелому. | слід віддати належне -- Арсен Прокопович досить твердо тримався на цьому ПОСТУ майже два роки. Та, мабуть, він добре бачив і розумів, що його дореволюційне минуле, симпатії до УАПЦ, яку в ті роки вже добивали, дають всі підстави для його арешту. Адже, крім розкуркулених, було заарештовано багато священиків, колишніх учителів та Ін. Тому він прийняв правильне рішення |і виїхав із Лебедина восени 1931 р.
краще в область і цим врятуватися від негайних репресій. До приїжджого деякий час «придивлялися» і лише потім «брали». Тому не дивно, що А. П. Кохно перед війною змінив декілька місць роботи! таким чином уник репресій. Спочатку був агрономом в с. Бурти, потім у Набутові агрономом цукрозаводу. Тут доля звела його з відомою в той час п'ятисотенницею Марією Демченко. З Набутова Арсен Прокопович переїхав в Андрушівку
області, де працював агрономом на цукрозаводах.
У 1946 р. закінчилися ці поневіряння. А. П. Кохно з родиною переїхав до Києва ! до смерті (1974) працював агрономом підсобного господарства Київського пісогосподарського інституту.
Якщо Арсену Прокоповичу якось вдалося вижити в ТІ буремні роки, пережити зміну державності та пов'язані Із цим трагедії, то його братам Василеві та Микиті судилася трагічна доля. Їх не обминув молох нищення, який прийшов на нашу землю в 20-х і 30-х рр., коли в першу чергу піквідовувалися кращі представники українського народу.
Про Василя Прокоповича Кохна ми знаємо дуже мало. Відомо, що він був учасником першої світової війни, хоробро воював і був повним Георгіївським кавалером. За спогадами родичів, «дядько Василь не боявся нікого 1 нічого». В кінці війни він уже носить мундир офіцера російської армії. По закінченні війни Василь Прокопович повернувся в Лебедин, одружився (наречена із с Журавки). В 1936 р. був заарештований органами НКВС 1 в 1937-му розстріляний.
Долю брата Василя розділив Микита Прокопович Кохно. Він народився в Лебедині 28 вересні 1896 р. Навчався в духовній школі при Київській Лаврі, а потім закінчив Київсько-Лук'янівську церковно-вчительську семінарію (за обліковою карткою 1926 р.). Після початку першої світової війни зарекомендацією брата Арсена вступив до юнкерської школи в Москві, яку закінчив у І91/ р.
В тому ме році повернувся на Україну, брав участь у національно-визвольних повстаннях, працював у
«Просвіті». В Лебедин повернувся пізньо! осені 1920 р., деякий час учителював. З поширенням руху за Українську автокефальну православну церкву став його активним учасником і з цього шляху не звернув до смерті. Був делегатом ІВПЦ собору в 1921 р.,а23червня 1922 р.був висвячений на священика черкаським єпископом Іваном Павловським | відразу виїхав з Лебедина в Городищенський район, де служив у парафіях Набокового Хутора, Млієва, Хлистунівки. Деякий час -- у Мар'янівці Ташлику.
Микита Прокопович одружився в 1921 р. Дружина - Шинкаренко Віра Василівна 1900р.н. родом із Матусова. Вони мали трьох дітей: Валентину (нар. 16.05 192/р.вс.
2 Петербурз!
Лебедин), Тараса ( нар. 28.08 1924 р. в с. Набоків Хутір)
ПО НОР РТ Зв нн о
реа вн ць
У ті часи досить було виїхати в інший район або ще |
Житомирської області, звідти в Ольшаницю Київської
та доньку Катерину (нар. 22.09 1925р.у - Млієві). ЗО
Часті зміни місць роботи пояснюються тим, що Микита Кохно мав добрі організаторські здібності та високу ерудицію, що їх використовувалидуховні апасті для швидшої та широкої «українізації» аа православних общин. зна Мого принциповість н5дцнни | часто приводила до 585845 3 309 А конфліктів з властями, с Микиті . Пров бно ПЛ М. акіставилися до УАПЦ За33484й я стужентські дови
бан
особливо вороже. 522" У зими Його кілька разів за- 77 8 ДМ арештовували. У
1927 р. брав участь у другому ВПЦ соборі. В 1927-1930
. -- керівник Єлисаветградської церковної округової ради УАПЦ. В 1930-1932 рр. - священик в с. Городецькому на Уманщині. З січня по червень 1932 р.-- настоятель собору Св. Софії в Києві.
В липні 1932 р. сім'я М.Кохна переїжджає до Харкова, куди митрополитом Ів. Павловським він призначається настоятелем Воскресенського собору. З весни 1935 р. М. Кохно переходить в церкву с. Солоницівка на Харківщині, де не прослужив і року. 11 січня 1936р. його було заарештовано і засуджено на три роки. В наступному році розстріляно.
Так приблизно на 48-му році обірвалося життя протоієрея УАПЦ Микити Прокоповича Кохна. Він пережив буремні роки революції та громадянської війни, становлення та розгром УАПЦ. Останні двадцять років життя були насичені боротьбою за Українську державу та її Церкву.
М. Кохно гідно і до кінця проніс свій хрест.
. ее
Доля різко обмежила можливості трьох братів: Арсена, Микити та Василя, зате була поблажливішою до дітей, тому їхні досягнення | здобутки були набагато вищими. Розповідь почнемо з дітей старшого брата Арсена.
Микита Арсенович Кохно народився 1923 р. в с. Лебедин і ще пам'ятає свої перші кроки по Лебедину. Він згадує: «Родина наша була небагатою, середняцькою. Була в нас параконей, корова, телиця, двоє свиней, кури, собака Рябчик та дві кішки: Муся і Мурочка. Хата і сарай були під бляхою, а клуня під соломою. Землі було, здається, п'ять десятин.
У 1931 році я розпочав навчання в Лебединській трудовій школі-семирічці (так вона тоді називалася), а далі, у зв'язку з переїздами батька на нові місця роботи, вчився у різних школах, закінчивши 10 класів у 1941 р. ус. Саварка Богуславського району».
Микола Арсенович гідно продовжив бойову звитягу дядька Василя. Він теж хоробро воював у другій світовій війні в лавах Радянської армії, за що був нагороджений орденомвВітчизняної війни | ст., двома орденами Слави, медалями «Завідвагу», «Завзяття Берліна», «За звільнення Праги» та ін.
Після війни Микола Арсенович закінчив Київський ліСсОогоОсСПпОдарський інститут, аспірантуру Інституту пісу Національної! академії наук України. З ЗО З 1957 р. працює в Ценчо. У, тральному ботаніч- Хе з ному саду ім. М. М. заабобоо З є Гришка Національної її Зоо З
академії наук України, ДСО | | З А
чн -
"чо кн о Лк
вим співробітником- МСЕ Узва
Р
А
консультантом. Микожом ом ЗНО ор КЕ й па | Арсенович -- й є ДЖЕ ОС СУ
З-
чною
і
т іологічних З 1- ЗК доктор біологічних | б А ХА наук, професор з ЗО сн РАХ ЛУ, о ботаніки, спеціалізу- НИЖ ЗБЕ ж 5 з кій вався на дендрології. МИ 0 МОХ 0 оо Чо Має 150 наукових праць з інтродукції рослин. Декілька з них опубліковані за кордоном (Чехо-Словаччина, Болгарія, Польща). Микола Арсенович є членом Міжнародного дендрологічного товариства в Англії, підготував 15
кандидатів наук з дендрології. У 1982 р. працював у США
пу, 4 ть й г око
о
ння, - би Р чо
З
я
ї Й гб
- . ї
| в ботанічній експедиції.
Має два сини -- Максима ! Артема, а також дочку Опьгу. Максим і Ольга закінчили Київський університет, Артем ще там навчається.
Після війни постійно проживає в Києві.
Неабияких успіхів досягла Ольга Миколаївна Кохно, яка, крім філологічного факультету університету |
Р с опнннаннн НН С екон азннннннйннимняя
ннннннннниния новнннн ее
нн
РОРОВЯР
ІТИ
(ково ПРОО
аспірантури, закінчила художній технікум і працює як художник.
Юрій Арсенович Кохно народився в Лебедині 20 квітня 1925 р. До війни закінчив 8 класів середньої школи, за кожним клас отримував Похвальну грамоту.
Під час війни був мобілізований до пав Радянської армії. Службу почав у м. Орєхово-Зуєво курсантом навчальної бригади. У травні 1944-го Юрій Арсенович - уже сержант, командир відділення на 3-му Білоруському фронті. З початком операції «Багратіон» пройшов шлях від Смоленська через Білорусію до Східної Прусії, де був поранений. Після одруження був направлений на 2-й Український фронт і зустрів перемогу в Чехо-Словаччині. КОрій Арсенович хоробро воював, за що був нагороджений орденом Вітчизняної війни І ст., медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною» та ін,
Потім брав участь у війні проти Японії, закінчив її в Порт- Артурі. Там і прослужив до 1950 року.
Повернувся до Києва восени 1950 р. Як учаснику війни йому дозволили відвідувати лекції в Київському пісогоОСпОДарському інституті при умові отримання весною 1951 р. атестату засередню школу. Юрій Арсенович проявив наполегливість і весною 1951 р. здавна «відмінно» екзамени за середню школу і за перший курс інституту.
У 1955 р. закінчив інститут з відзнакою. По закінченні інституту працював у науково-дослідних установах науковим співробітником, завідуючим лабораторією, завідуючим відділом. Спеціалізувався на переробці пластмас в деталі приладів та в товари народного споживання.
Має 50 наукових праць та кілька книжок.
У 1966 р. перейшов працювати на посаду головного інженера головного управління по виробах з пластмас Міністерства місцевої промисловості УРСР.
За період роботи в головному управлінні при участі Юрія Арсеновича було побудовано 8 спеціальних заводів з переробки пластмас у різних містах України.
Потім працював головним інженером Київського комбінату полімерних матеріалів та директором цього комбінату.
З 1985 р. пенсіонер, проживає постійно в Києві. Одружений. Дружина -- Світлана Федотівна.
Дочки - Оленка та Катя. Обидві закінчили Київський політехнічний інститут.
Нам майже нічого невідомо про дітей Василя Прокоповича Кохна. Можливо, допоможуть читачі цих заміток. А от нащадки Микити Кохна і нині всі живі й здорові, хоча й перебувають далеко за межами України. Колись ніхто з них і не мріяв, що буде жити в далекій країні, що доведеться об'їздити, вірніше, облітати майже всю земну кулю, працювати на різних континентах. Думати про таке в дитинстві, коли неможливо було придбати іграшку, а звичайний велосипед був рідкістю, коли над сім'єю весь час чатувала небезпека, було, мабуть, надто забагато. Але так сталося, що багато свідчень про Кохнів та про Лебедин ми отримали із далеких Сполучених Штатів Америки.
Старшим у сім'ї Микити Кохна був Валентин Микитович Кохно. Він народився 16 травня 1922 р. у Лебедині, коли батько вчителював. Як уже зазначалося вище, сім'я Микити Кохна невдовзі залишила Лебедин і дитинство Валентина, а також його брата Тараса та сестри Катерини пройшло в багатьох містах і селах, де доводилося служити їхньому батькові.
Середню школу Валентин закінчив у 1941 р. у Харкові (школа Ме 23). Там сім'ю Кохнів застала війна. У 1943 р. вони виїхали до Німеччини, а по закінченні війни поселилися в таборі для біженців поблизу Мюнхена.
У кінці 1945 р. Валентин з братом Тарасом почали навчатися у відомій Мюнхенській вищій технічній школі на інженерному факультеті.
Паралельно Валентин працював головним адміністратором хору «Україна», яким керував відомий диригент Нестор Городовенко, колишній фундатор капели «Думка». У цьому ж хорі співала мати Віра Кохно (Шинкаренко)..
У липні 1950 р. по закінченні навчання Валентин Кохно (разом із сім'єю) переїжджає до США |і поселяється в Чикаго, де проживало багато українців. Там він довго працював в архітектурно-інженерних установах, а останні роки у відомій компанії «Перкінс і Вілл», яка є третьою за величиною в Сполучених Шітатах. Там же працював і його брат Тарас. Вони були головними інженерами проектів різних будов (хмарочосів, готелів, військових баз, аеродромів іт. п.) в різних країнах світу.
Тому можна без перебільшення сказати, що брати
Кохпо з дружипою Раїсдю та сином Тарасом
Валентин ПКИТОВИЧ
| иого батько Микита Кохно.
Валентин і Тарас об'їздили весь світ,
У 1990 р. Валентин з дружиною Раїсою (родом із Кременця) переїхали до Флориди, де | проживають тепер уже як пенсіонери.
Паралельно із основною роботою за професією Вапентин Кохно проводить активну громадську роботу на царині Української православної церкви.
Він очолює Братство імені першого митрополита УАПЦ Василя Липківського, яке розгорнуло активну видавничу діяльність у пропагуванні історії УАПЦ та відстоюванні її права на існування в сучасних умовах.
Братство видавало відомий часопис «Церква і життя», випустило такі фундаментальні праці, як «Проповіді митрополита Василя Липківського», «Мартирологія українських церков» тощо. Особливо цінна остання, де на 1200 сторінках мовою документів та спогадів розповідається про створення та розгром УАПЦ в 20-х та 30-х рр. Там представлені і лебединські діячі: згаданий вище Микита Кохно, священики Георгіївської церкви Іван Лукашевич та Павловський, лип'янські священики Антін Кас'ян, Трифон Качура, уродженець с. Матусів Клим Попко.
Накладом В. Кохна було відкрито меморіальну дошку в Києві на честь останнього митрополита УАГІЦ Івана Павловського.
В. Кохно звертався до вищих державних чиновників з проханням дозволити відкрити меморіальну дошку на храмі Святої Софії в Києві на честь засновника УАПЦ митрополита Василя Липківського, але, на жаль, цього ще не вдалося зробити.
З утворенням у 1992 р. Київського Патріархату В. Кохно є його активним прихильником і входить до редакційної колегії часопису «Українці Америки за Київський Патріархат», який почав виходити в 1997 р. Незважаючи на похилий вік, В. Кохно продовжує працювати на церковній ниві, мріючи (як він сам висловився) про єдину Україну з єдиною православною церквою |і таким чином наблизити мету, заради якої поклав своє життя
Цю ж справу певною мірою продовжує і єдиний син ВалентинаКохна - Тарас (196Ор. н.). Вінє досить відомим лікарем у США, веде активне громадсько-політичне життя. Ріаприклад, він був у числі запрошених осіб на інаугурацію президента б. Клінтона, яка відбулася 20 січня 1997 р.
Ча прохання покійного патріарха Володимира (Рома-
нюка), він став фундатором поставлення на стіні храму Св. Софії в Києві меморіальної дошки в бронзі на честь першого митрополита УАПГІЦ Василя Липківського, на що ще немає дозволу. Гарасові Валентиновичу Кохну 37 років, і він ще в 33 роки захистив дисертацію, ставши доктором медичних наук.
На моє прохання деякі Кохни написали свої автобіографічні спогади. Тому я насмілився навести їх в авторському варіанті з незначними поправками, а також доповнити відомостями з інших джерел.
Досить ясно, наприклад, пише про себе брат Валенти-
Тарас А киці тович Кохнио з родиною
на Тарас Микитович Кохно:
«Народився 28 серпня 1923 року в с. Набоків Хутір (Городищенський район Черкаської області) в родині священика УАПЦ під проводом славної пам'яті митрополита Василя Липківського. Останні роки на Україні жив у Харкові (від 1932-го по 1943-й рік). Закінчив середню школу Мо 23 в Харкові в 1941 році.
Перед закінченням війни та після війни (до 1952 року) жив у Німеччині (у Мюнхені), де навчався в технологічному інституті і близько двух років співав у хорі підкерівництвом Нестора Городовенка.
В 1952 році виїхав до США (в м. Міннеаполіс), де один рік продовжував навчання в Міннесотському університеті на факультеті епектричної інженерії
В 1954 році переїхав до Чикаго, де до 1956 року продовжував кінцеві навчання з Ілппіномському технологічному інституті на факультеті електричної! інженерії.
8 1957 році одружився з Лідією Овчарук в м. Чикаго Маємо трьох дітей: Юрія, Наталію та Марту, а також трьох онуків: Олександра, Павла та Петра.
Я працював близько 40 років як інженер-електрик в інженерно-архітектурній фірмі м. Чикаго, останні 25 років на посаді головного інженера. В 1993 р. вийшов на пенсію.
Я був відповідальним інженером у проектуванні великих споруд, таких аеродроми, шпиталі, хмарочоси університети, готелі та інші проекти МУ зв'язк)
як з тим, що
багато проектів були замовлені різними країнами світу, мені довелося побувати на всіх континентах земної кулі: в Іраці (проект Багдадського у ре Аравії (дві військові академії та ціле місто з П'ятьма мечетями), Єгипті (головна квартира нафтової промисловості), Індонезії (два хмарочоси в м. Джакарті), Гонконзі (чотири хмарочоси в середньому По 40 поверхів кожний), Малайзії (готель з відпочинковим рестораном в м. Куала-Лампур), Південні Кореї (два шпиталі в Сеулі), а також Сінгапурі, Китаї та багатьох країнах Європи.
ніверситету), Саудівській
Поза професійною працею я брав активну участь в
українському громадському та церковному житті.
Разом із братом Валентином був одним із семи родин засновником церкви Святого Андрія Первозванного в м.
Блюмінсдейл (штат Іллінойс). Церква та вся і нерухомість оцінюється нині в суму понад п'ять млн. доларів
У минулому був головою парафіяльної ради, головою церковного хору, та ще и тепер разом з дружиною співаємо в церковному хорі».
Тепер подаємо коротенькі біографічні довідки про дітей Тараса Кохна, які заслуговують певної! уваги.
Юрій Тарасович Кохно народився 20 квітня 1958 р.в м. Чикаго. Середню школу закінчив у м. Довнерс (штат Ілліномс). У
Вищу освіту здобув в Дю-Пейдж-коледжі штату Іллінойс. Крім того, закінчив середню школу українознавства при кафедральному собор! Св. Володимира м. Чикаго.
Нині працює інженером по електроніці на посаді директора, репрезентуючи п'ятнадцять штатів США в реалізації комп'ютерів для застосування в промисло- ВОСТІ.
Одружений, має сина Олександра 13 років. Добре володіє українською мовою. Був членом організації української молоді.
Добре грає на гітарі професійному оркестрі.
як в українському, так І
- | Ж
Марта Тарасівна Кохно. Народилася 21 листопада 1963 р. в м. Чикаго. Закінчила середню школу в м. Давнерс- Грав (штат Іллінойс).
Вищу освіту здобула в Іллінойському університеті, а потім після чотирьох років навчання захистила звання доктора оптометрії в іллінойському інституті оптометрії в 1987 р., маючи лише 24 роки.
Працює лікарем-оптометристом. Ще не одружена.
Скінчила 10-річну середню школу (паралельно з американською школою) українознавства. У 1983 р. навчалася в Гарвардському університеті (м. Бостон) для вдосконалення знань української історії, мови та культури.
Багато років бупа членом організації української моподі, ав старших роках вихователькою молодших членів організації. |
Марта любить спорт, співає в церковному хорі, грає на бандурі та має хист до малювання.
Ф - -
Наталія Тарасівна Кохно-Цепинська. Народилася 1/ червня 1959 р. в м. Чикаго. З відзнакою закінчила десятирічну школу українознавства при парафії Св. Володимира в м. Чикаго.
Середню американську школу закінчила в 19// р.в м. Давнерс-Грав (штат Іллінойс).
Вищу освіту здобула в Іллінойському університеті м Чикаго в 1981 р. Після 4-х років навчання захистила звання доктора оптометрії в іпліноиському інституті оптометрії в
1985 р.
Працює лікарем-оптометристом у власній клініці в м.
Вітон (штат Іллінойс).
Крім професійних, Наталія Тарасівна мала зацікавлення, а саме: вчилася в балетній школі, брала уроки співу, танцювала в балетній групі народних танців «Громовиця», цікавилась | сама виробляла керамічні вироби, гралана бандурі в ансамблі бандуристів української молоді м. Чикаго. Тепер співає в церковному хорі при церкві Св. Андрія Первозванного в м. Блюмінсдейл (штат І|плінойс).
Одружилася в 1982 р. з Юрієм Цепинським, має двох синів. Павла -- 1990 р. народження та Петра -- 1994 р народження.
РИТИ
З «американських» КОохнів, якщо и не з усіх Кохнів, на даний момент найбільших успіхів досягла Катерина Микитівна Кохно "Пронегмаємо чимапо описових та іплюстраційних матерапів, а включення їх | у розвідку було б непомірно непро-
ГОЛАУ
МСІХ
порційним, тому доведеться о00- межитися основ ними пунктами
"ародилпася
материна Мики-
зересня
| ТІМ а
й пед ОЗ я сти - о оИРР
полив до У
0 но сли м в чи
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
пн 7 тран ' о З чн. оірнннийо Шо - чаю -юуь луги з ; С - - о - зле ній зо зії Р се ч-рі ж а -
(ово
М
1925 р. у Млієві Городищенського району.
Вищу освіту почала здобувати ще під час війни, навчаючись в 1942--44 рр. послідовно у Харкові, Вінниці, Львові -- У медичних інститутах.
Після еміграції на захід навчалася в 1945--50 рр. у Вільному університеті (м. Мюнхен): вивчала філософію, психологію, міжнародну політику, радянську систему | освіту.
Закінчила університет з відзнакою. Успішно захистила | дисертацію «Критичний аналіз основ комунізму та ра- ДяНСькО! освітньої системи». |
у 1950 р. прибула до США, де з 1952 по 1956 р. продовжила навчання в Колумбійському університеті (м. | Нью-Йорк). Уже в 1954 р. під час виборів президента Д. Ейзенхауера була радником і! консультантом конгресового виборчого комітету.
До 1980 р. протягом 25 років Катерина Кохно була професором ! викладачем у відомих університетах Америки ! Європи.
У 1980 р. була делегатом міжнародної конференції «Світова антикомуністична ліга» в Женеві (Швейцарія).
У 1981 р. дістала нагороду Перемоги від президента | р. Рейгана і Центрального республіканського комітету,
у 1982 р. Катерину Кохно нагороджено президентом Рейганом так званою «Ргезіаєепіїа| АсПіеууетепі Аумага» -- президентською нагородою за професійні і міжнародні досягнення. Її часто запрошують на конференції та брифінги до білого дому.
У 1984 р. Катерина Кохно входила до президентського комітету «Рейган - Буш» для виборів Рональда Реигана на другий строк і за це після виборів отримала від президентаз Рейгана і віце-президента Буша спеціальну «Соідеп Амага» (Золоту ногороду).
В 1985 р. Катерина Кохно була включена міжнародним біографічним центром м. Кембріджа (Англія) в тисячу визначних науковців світу. В 1987-88 рр. вона знову працювала радником у головному комітеті по виборах президента Д. Буша. В минулому була доповідачем на багатьох конференціях в університетах, у Білому домі, міжнародних конференціях за кордоном та дипломатичних форумах, співпрацювала з «Комітетом військової безпеки» та з «Комітетом платформи для республіканської партії», виступала по радіо ! телебаченню у Вашингтоні, Чикаго, Клівленді, Нью-Йорку, Вісконсіні, Сіетлі та в Канаді.
Отож ми знаємо, щоця жінка завдяки своїм здібностям та природному розуму має чи не найвищі досягнення серед Кохнів-чоловіків, про яких іде мова в цій розвідці.
Дочка Катерини Кохно Віра розповідає про себе лірично: «Моє життя резгортається, як стрічка на вітрі. Із раннього дитинства я пригадую блакитні та сонячні вінки, що ми плели та пускали на воду в озері в ніч на Івана Купала. Міцно взявшись за руки, співали та стрибали над ватрою.
Бабуся Віра вчила нас абетці, а мама возила до блискучого океану побачити всі ті зірки, що впали з неба на воду. «Отче наш» тримав нас під своїм широким крилом. У шкільні роки мама і бабуся розповідали нам про Тараса Шевченка, чиї твори ні смерть, ні неволя не приглушили. | подаючи квіти кобзарям на сцені, ми гордо співали: «Ще не вмерла Україна».
Ми марширували біля пам'ятника Шевченку у Вашингтоні і тримали плакати: «Звільніть Валентина Мороза». Того року за допомогою маєстро Китастого я 8: американський гімн ї грала його на бандурі під час святкування 200-річчя свободи в Америці (1976 р.). А зараз, під пахучі хвилі бузку за вікном, я перегортаю сторінки свого життя:
1. У 13 років мій перший вірш «Похорон» був ваний у газеті «Українське православне слово»,
надрукоа другий
РОЙ в
а 2
лог ян РОЙ во а ьо чо
ї й я і важ йо оф РО ОО Є З 0 о т р А чібі т Р
РУ
пон пі? - " яяз? ГІ
- ой Р
й й ш - -
ч п си оо т ль
РАС
минсчі чним о ша
и
Презена» Р. Рейгана та Д. Буша Катерині Кохпо 25 . б 4 ;
Пн ноодеаріз і й ресяспісі
кіс о ПР ііврепизіе прроєі
| "Й А ізо Гі "Кен 1 Рі М
рок
айнучатрелет
Гог КашШегіпе косПппо
Р "РОЛ ЛО Кормові Га кі у Р чаці є ли ї
а І с ііст ЧТ пи:гя Ск
РР Т
| "АЛ ік» вінарн
ініішос о ази тлабає».
ДОЛОГОї
іРО зе сб
вивчала |
-- в газеті «Церква і життя», який присвячувався моєму дідусеві, отцю Микиті, що загинув на засланні в Сибіру.
2. У 15 років завірш «Зима» я здобула перше місце на конкурсі штату Пенсильванія.
3. У 17 роківяодержала першу премію в національному американському конкурсі за свій вірш «Кавуни».
4. У 20 років я була нагороджена своїм університетом за вірш «індіани».
5. У 25 років я отмала нагороду за вірш «Колір троянди» на конкурсі в Каліфорнії.
6. У 30 років я надрукувала статтю про свою медичну працю з американськими індіанами.
7. У 33 рокия здобула першу премію у своїй медичній школі (університеті) за повість «Дощ у пустелі».
У теперішній час працюю над книжкою, переказуючи медичні історії в літературній формі.
Завдяки своїй мамі Катерині Кохно, на столі якої завжди стояли моделі мозку та ока, книжки Леонардо да Вінчі, в мене розвинулася потреба зрозуміти, як наше, Богом дане тіло функціонує в здоров'ї і в хворобі. Вже | в шість років я заявила своїм однокласницям про своє зацікавлення медициною та намір стати лікарем.
Закінчила середню школу другою за знаннями серед 623-х учнів.
Була президентом «Середовища гонорових студентів» у середній школі, обиралася секретарем біологічної спілки в університеті. | , | "я
У медичній резидентурі я була винагороджена премією за свою працю із дітьми, як хворіли фізично та ментально. | Тепер я працюю у відділенні швидкої допомоги та загальної родинної медицини, включаючи прийняття родів таопіку немовлят, атакож опіку сериозно хворих пацієнтів у інтенсивному відділенні.
Крім української та аглійської, розмовляю французькою (мій батько лінгвіст). А вдома тільки українською із своїми двома дітьми: Сереною (3 роки) та Віктором (4 місяці). | Маю бажання відвідати свою рідну Батьківщину -- Україну, яка колись мала велику силу І волю».
Серед родини Кохнів (Шваїв) є дві фігури, які стоять дещо осторонь сім'ї Прокопа Кохна, про представників якого весь час ішла мова, хоча вони є кровними родичами. Перша - це Борис Кохно. Ми поки що не знаємо його батьків, мабуть, це була вже зрусифікована сім'я, бо Борис Кохно народився в Москві в 1904р., там же навчався в |ммператорському ліцеї. У 1920 р. він емігрував у Францію, а наступного року доля звела його з відомим російським балетмейстером Сергієм Дягілєвим, який теж змушений був емігрувати зі своїм балетом. Борис Кохно стає секретарем Сергія Дягілєва, який особисто призначає його істориком свого колективу.
Борис Кохно до 1929 р. (рік смерті С. Дягілєва) був | також художнім радником «Російського балету» і редактром його програм. Він створив декілька балетних лібретто для трупи, а також текст для опери |. Стравинського «Мавра».
Після смерті Дягілєва і розпаду трупи Б. Кохно працює художнім керівником танцювальної секції в «Ревю С. В. | Кохрана» в лондонському павільйоні. У 1932 р. знову |
працює художнім консультантом у «Російському балеті» в Монте-Карло. На короткий час він залишив цей колек- |
тив і організував у Парижі «Балет 1933».
Потім знову повертається до «Російського балету» (1935) як художній консультант і після поділу його на два незалежні колективи продовжує роботу з «балетом Монте-Карло» до 1939 р.
У 1945 р. він допомагає створити «Балет Єлисейських полів» і працює в ньому художнім керівником до 1951 р.
Головним досягненням Бориса Кохна, крім керування балетними колективами, є створення книжки «Балет», яка вийшла в Парижі в 1954р. У книжці автор розповів про життя і творчість геніального російського художника балету С. Дягілєва, в колективі якого працювали такі зірки, як Тамара Карсавіна, Ііда Рубінштейн, Серж Лифар таїн.
Борис Кохно був особисто знайомим з багатьма відомими композиторами і художниками, з якими йому довелося спілкуватися як при житті С. Дягілєва, так і після нього.
Помер Борис Кохно в США у 80-х роках.
з ее
У Прокопа Кохна був брат Марко, серед синів якого (Данило, Іван, Захарко, Порфир, Семен) найвідомішим є Семен Маркович Кохно (1902-1984). Народився і закінчив своє життя в Лебедині.
В дитинстві і молодості пережив страшне лихоліття, яке випало на долю нашому народові в | половині ХХ ст.
Маючи від природи неабиякі організаторські здібності, Семен Маркович очолив перший у Лебедині колгосп ім. Хії-річчя Жовтня. Тоді це був один колгосп на все село. Нам, людям, які звикли до більш-менш стабільного життя, нині важко уявити, які труднощі випали на долю перших організаторів колгоспів, коли все було в новизну, багато доводилося створювати на ходу, вирішувати безліч питань різного характеру. В 1933 р. єдиний колгосп розділили на три, і Семен Маркович деякий час працював головою колгоспу ім. Петровського, а в 1937-40 рр. - головою колгоспу ім. Сталіна в Лозуватці.
У 1940 р. був призначений директором Сигнаївської МТС. З початком війни в 1941 р. Семен Маркович був евакуйований разом з технікою МТС в Данилівський район Саратовської області. В 1942 р. був мобілізований у діючу армію.
Був старшиною роти, мав тяжке поранення.
Демобілізувався в 1945 р. і відразу ж після повернення в Лебедин був призначений директором Шполянської МТС, де пропрацював п'ять років. За часів його керівництва це підприємство досягло чималих успіхів, і С. М. Кохно був нагороджений орденом Леніна.
У січні 1950-го на загальних зборах у колгоспі. ім. Сталіна колгоспники" одностайно зажадали» повернення до них головою правління С. М. Кохна, якого вони добре пам'ятали ще з довоєнних часів. Він знову повертається в Лозуватку і невдовзі колгосп досягає суттєвих успіхів у господарській діяльності. У 1951 р. С. М. Кохно вдруге нагороджується орденом Леніна, а в 1954-му колгосп і його голова були учасниками всесоюзної сільськогосподарської виставки.
Останні роки життя С. М. Кохно жив у своїй селянській хаті в Лебедині, де й помер у віці 82 роки. Його ім'я завжди згадується з теплотою і повагою як односельчанами, так і людьми району, з якими він працював довгі роки.
На цьому закінчуються розповіді про цю неординарну родину лебединських Кохнів. За минулі сто років вони пережили все, що пережив наш багатостраждальний народ. І незважаючи на страшні лихоліття, представники цієї родини вперто йшли вперед, піднімалися по крутих сходах життя, намагаючись досягти більшої досконалості як фахової, так і загальнолюдської.
В її складі ми бачимо хоробрих воїнів, науковців, інженерів, лікарів, церковних діячів, політиків, мистецтвознавців. Їхні досягнення не впали їм просто з неба, а є результатом тривалої, непомітної для стороннього ока, кропіткої праці, що традиційно для нашого народу. В цьому смислі лебединські Кохни прославили наше село, єйого гордістю та прикладом для наслідування. 20 травня 1997 року свою батьківщину Лебедин відвідав Валентин Кохно. Він відразу пізнав стару дідівську хату, побував у визначних місцях села. Для рідного села він подарував невелику підбірку книжок (170 од.), яка зберігається в заводській бібліотеці окремим фондом.
Далеко за океаном лебединські Кохни знають 1 пам'ятають про свою Вітчизну і, як видно з розповідей, їхні діти і внуки, незважаючи на англомовний людський океан, вивчають (добровільно і додатково) україністику, розмовляють рідною мовою |і навіть пишуть вірші. | мріють відвідати свою праматір Україну.
Валентин Кохно не без гордості повідомив, що нині у США українська діаспора за своєю значущістю виходить на друге місце (пісня євреїв) в основному завдяки традиційній слухняності, дисципліні, працелюбству.
Минають роки, змінюються покоління, невпинний час перегортає сторінки нашого життя, швидко перетворюючи їх в історію.
| в одну із сторінок історії Лебедина вписали вагомий внесок пебединські Кохни.
/. ЄЛІНЕЦЬКИЙ, краєзмавець
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
али»
ПИ о о оат т
таж ночь
жо ай Моройю о п
и и чу
чі ч, - и
чи МАЯ з М У чию
А
и
- 0 4 б о а ч - Чо .
ч чеби
точ ть ' '
ла
-
ин оно ЛЬ "чщчьб з
у - - б
А о п Р
- Ли пончо,
юю вч и
я и п'я ово йийтаяйо: й ять ой ово я бю м РР
на п о о ати
ці
П"пРАР
утри м РИ їла тити
Київ -- Європи, і, здається, найвитонченіша його окраса -- Софійський собор, храм на честь Божої Мудрості. Наші далек! прадіди називали його «диво велике», І справді диво! Якщо порівняти з сучасними висотними будовами, собор зовсім не високий. Проте вже дев'ять століть здається людям, що його бані, увінчані золотими хрестами, сягають неба.
Минають століття, змінюється життя, та незмінна невмируща краса Софії. П СИЛОВІ лінії пориваються навсібіч: у космос -- через релігію, у Західну Європу, Азію та за океан -- через українську культуру.
Софія Київська -- джерело пізнання історії нашої культури, зокрема мистецтва Київської Русі. Майже два Століття триває вивчення храму. Проте його стіни ховають ще чимало таємниць. Навіть на питання, коли побудовано собор, її досі немає точної відповіді. Широковідомі рядки «Повісті минулих літ»: «Заложив Ярослав город -- великий Київ, а в города сього ворота є Золоті, Заложив вії також церкву святої Софії, премудрості Божої митрололі, а потім церкву на Золотих воротах, кам'яну, Благовіщення святої Богородиці... Після цього (він звів) мопастир святого Георгія (Побідоносня ) і ( монастир) святої Орини».
Цій розповіді передує докладний опис «битви злої» Ярослава з печенігами. Боповисько відбулось 1036 року, «на міст, ідже стоїть нинє свята Софія», а тоді було "поле вно» града». Читаєш літопис |, здається, чуєш дзвін зброї, бачиш сопмище стріл, що летять над полем битви, у якій брали участь кияни, нповгородці, варяги. Військо Ярослава перемогло -- «побегоша печенезі»,,,
одне з найкрасивіших міст
ман он пн пс оо а ня ол ок ок ли т п Чт кою б. и ї т п о кор М і чай р о и о ко "Ладо ЗО
"о що - чу
"М | и , чо а б Б але кю нн - З щи Р ч ХУ п "Ам з М. мм і ан інь бю чл - а Ко я М ії. нь б б, М чо зе! - т і. а - і. - с З "--. цю - : плач я че ки "че С бю че іч
А
ко ачк зало ж По - - й - ето У ок жд
- ї Чи - -- -
Р ль Ма, Пи ч
п У с Ли о сь о МР По Чу з о Р Пр А З ЗИ ск р НН нь
пл |;
Б ж, но бю "те
бно
ана мя
о С о п РР р Пи Р нь о о А оч ою я С б а що по оо о мч" м ьо
о а о Р а п ч кю Б чі жо Мн | чад нор о З чо ВЧ Р Р т
ті нон ніЛь Ми
"пово ав М нн РОб) б |. - - о аа
- -
що Гі - а
бо
а ою Р
я о ть ТУ Р ОО ьо А
і ач ою
"Чч
но з ЛьТь т о
пня п -чово в а шодо
"іі "" яб'ві -в
вол я о іа о аль лань п б. "ни
| Р м,
що в
и ню | о нн чи зиачо ваза и пан
а бував дон а о ай у ВО КЛ ДА
й а віє -он в: рою ьо В
С ото У - '
б
ш чі ЧЕ б
н - | и Р ИЙ о 1 чий .
- но - як чу аа 0 ем 'є о Чобв У б АЛАЮО кн Зм
"о " "то дю чо -
Ж сю Зо Рів зб З РТ Ж чт доборі ВО У Де М ай В о о ай
ль б т авось
С,
зовн: в па чів, - ни ї Ми Рош
М ЛЬ ЛЬЛЬНИ з ко и рю р о она и нка чаН Р НИ Р нн я и нина мукою и Вни о"ь"ог З ДР ю оо»отоя р'рючю?
РУ о А о Ра нти
Ро з я вищою й мей о
т й па о ціну я бо по ній о Ки аю "йно о 00 яв ьо з'ЛотО ВОЮ з ма і ОА од ню тин ой али а "оно чкоі з Паб, о о є
п в зн дб
Й м
і и т усний МТ р РТ кю аа М т он З "ло а й об п
їй ім еинеунимьсии ном м РИ ви кр унь КО
пи вч зрРеРеувРе рови ьо оо
юю и
їазлявазоо йо
т б або чо й ол а анна в
пан ню я МБ о м а ИТЬ
кати
"вай наїо з олій аб Р й фо рр а вия беж зо фа во гою аорти й а вий "аинатйов
йииятой є
Р 4 У Р о о ОН Р я о ня Р и о а Во я аа о і р Р о ар Ап а Ж п а т Р АЖ о У вно РО РР С А Р ЕС Он УРАЛ Ян нн в м зон б Р о В пев ворота ф'чь
Рій КО о
руч о У У РР жк урни ни
ри ие У мо й жк нов
Жим. РІГ Ра | онвуноо вигойт а бро Го й т а тво
- ' ї г ж ноя иа
Все, здається, ясно, все зрозуміло: собор побудовано року 1037 на місці перемоги над печенігами. Дехто з учених г досі дотримується цієї гіпотези А дехто засумнівався. Коли вірити Нестору- Літописцю, то 1037 року було побудовано собор, Золоті ворота, надбрамну церкву над ними, два монастирі, Чи не забагато? Може, Нестор узагальнює під одним роком усю діяльність Ярослава-будівничого? І чому старіший за «Повість минулих літ» перший Новгородський ЛІТОПИС засвідчує інше, засвідчує, що Софія Київська закладена не 1037 а1017 року. Є й ще кілька свідчень, що не все було так, як у Нестора. Наведемо останнє, на нашу думку, найпереконливіше,
Стіни Софії виявилися скарбницею епіграфіки. Було у Києві ХІ ст, чимало письменних ліодей. Від них залишилися видряпані на стінах коротенькі рядки слів. Такі написи мають назву графіті. Найчастіше це звернення до Бога, мовляв, записана молитва швидше дійде до небес. Записували події, що найбільш хвилювали людей. Деякі графіті датовано, Дослідниками встановлено, що на графіті дати завжди визначені точно
Свідчення... Свідчення, ..
Багато років життя витратив відомий украшський учений Сергій Олександрович Висоцький на відшукування та прочитання графіті. І саме він знайшов у Софії напис, датований 1032 роком, коли, за Нестором, собору ще не іспувало, Мабуть, життєпис Софії Київської все ж-таки треба починати не з 1037, а з 1017 року. Не рсі Історики сьогодні згодні з цим датуванням, і пошук триває
І дев'ять ріків тому, і тепер -- тільки зайдеш до собору, як метушия та злигодні земного буття залишаються за порогом
со -- Р ПЕРЕ
спинити 0 а РЕ - рн
Слово ПРОСВІТИ |
Тут, підсклепінням храму, паче відлунює загадковий і заспокійливий рай, де ви сохнуть сльози, загояться найболюочиші рани. Гягар знегоди спадає 3 душі. Стримані лінії стій стримують зайві прояви почуттів. Ледь чутне шепотіння натовпу в соборі здається молитовним.
Середньовічна Софія ззовні -- величиа оселя духу. А в храмі -- прохолода, СУТІНКИ, тільки спалахують вогники свічок. У їхньому світлі виблискують Золоті оздоби. Півкола арок, кола бань вкривають живописні Композиції мозаїк та фресок. Невагоме тихе ширяння. Наче потрапляєш на хвилі вічності. Оживає давнє прислів'я: «У церкві так гарно, наче на небі стоїш»,
Гак, мабуть, було і року 1051, коли в Києві обирали свого, першого руського митрополита Іларіона. Він обстоював незалежність Київської митрополії, культури, державності. Того дня під склепінням храму урочисто зібралося київське духовенство. Ліоди в рясах з хрестами на грудях заповнили головний неф. Ярослав стояв на хорах, Схвильовано очікував жадану хвилину. Ге один
день, місяць, рік виборював він незалежність Київської держави від впливу Візантії. Нарешті сталося: митрополитом обрано його друга і однодумця Іларіона. Здавалося, не тільки люди, а й образи святих обнадійливо дивилися на Ярослава.
У Софійському соборі виголосив Іларіон і славнозвісне «Слово про Законі Благодать». Високообдарований письменник, своїм «Словом» він започаткував самобутню публіцистику. В своїй промові Іларіон звертається до князя Володимира, який уже пішов з життя: «Великий кагане нашої землі Володимире! Син твій Ярослав храм Божої премудрості воздвиг на святість городу твоєму Києву, так що церква та стала
дивом і славою на всі навколишні країни», Пророчі слова! 1990 року, за
шаціативою ІОНЕСКО, заповідний ансамбль Софійського собору в Києві внесено до Списку Всесвітньої спадщини усього людства.
І тягнуться люди до Києва, до його найголовнішого храму, наче прагнуть причаститися його красою. У соборі завжди людно. Дивна в ньому акустика: кілька науковців проводять водночас екскурспї, говорять різними мовами і одне одному не заважає. Їхні голоси -- наче шерхіт сторінок давніх пергаментів. Навіть коли в храмі немає ВІДВІДУВАЧІВ, відчуття таке, начебто вас оточує натовп. Це дивляться на вас, як живі, очі СВЯТИХ, зазирають у душу і серце.
У середині храму зліт до небесного зеніту. На золотому тлі панує синій колір. Іконописці говорили, що «золото -- це світло надвечірнє, сьоме небо, де Спас від пітьми кромішної спасає.., а синій -- то любов небесна». Безліч відтінків синьої фарби обрав невідомий художник-мозаїст для образу Христа-Вседержителя. Цей образ -- в медальйоні в центрі головного купола. Про нього не скажеш «під стелею», для середньовічної людини він був -- на порозі неба.
Ісус Вседержитель у Софійському соборі -- це Бог-суддя. Наньому пурпуровий хітон і блакитний плащ, Зведена в гору правиця -- благословляє все живе, В лівій руці він тримає «Книгу життя», В ній записані діяння всіх-всіх людей, На «страшному суді» ця книга скаже, кому раювати, а на кого чекають муки пе- КОЛЬ.
їконописці найчастіше малювали Ариста з сумними добрими очима -- супорот владно дивиться на нас Вседержитель. | уста В нього песусміхнені, і правиця не лише благословляє, а й застерігає, Ось і Марія руки до нього простягає, благає помилувати ліодей. Ця Богородиця зпветь ся Оранта, що означає моляща, Вона ( заступницею лодей
Колосальна мозаїчна Фігура Оранти родмицена наєкмлепиний ІОЛОПНОГгО шим арни
Софії Київської. На Марії синій хитон,
а поверх нього пурпуровий плащ-мафорій Це кольори одягу віЗантійських імператорів. На ногах -- червоні царські чобітки, Белич образу підСсИиЛЮЄ ЗОЛОТе тло. Сонячними промінчиками виблискує смальта -- маленькі шматочки скла, з яких викладається мозаїка. Обличчя Орапти, як і Вседержителя, суворе. Сповнене пежіночої сили, воно чимось нагадує античну Афіну- Паладу.
Мозаїки Софії Київської -- творчість кількох мозаїстів (для одного така робота не під силу), але Оранту та Вседержителя, вважають мистецтвознавці, створила одна рука. Обидва твори - художні взірці найвищого класу.
хто ж вони, ці безіменні митці? В Софії, мабуть, працювали 1 візантійські, ї місцеві майстри. Гак було і згодом, коли розписували Успенський собор Києво- Печерської лаври. Є згадки про те, що до Києва тоді прибули мозаїсти з Царграду. Їм допомагали кияни, найчастіше -- підЛіТКИ. Допомагали та навчалися. На сторінках «Києво-Печерського Патерика» читаємо, що учнем візантійців був
диво
уславлений киянин Алімпій Печерський, перший великий художник Київської Русі, ім'я якого зберегла історія. Не з Візантії Орали й вишукано красиву смальту. У Києві розкопано залишки майстерень, у яких варили кольорове скло, -- живими вогниками спалахували назустріч археологам численні різнобарвні скельця В українського художнього скла, відтак, давній родовід.
Одначе повернемося до собору.
На склепінні головного вівтаря, нижче зображення Оранти, -- ще одна велика мозаїчна композиція, так звана Євхаристія, або причащення апостолів У центрі -- фігура Христа, до якого вони підходять один по одному повільними ритмічними кроками. Статура одного майже повторіюоє статуру іншого, і на зріст вони однакові, однаковий білий оляг і німби навколо голів, мовляв, усі рівні перед Богом. Лише обличчя в кожного своє. І не тільки в апостолів. Вражає погляд мозаїчного портрета Іоана Златоуста. Очі його все бачать, все розуміють Стривожено і проникливо дивиться він крізь час. Блискучий візантійський письменник, Іоан Златоуст опинився па засланні через те, що картав ненажерливих багатив. Сплинуть століття, і з уст їзана Вишенського та протопопа Авакума почують люди відгомін його пристрасного слова.
У Софії Київській не тільки мозаїки є взірцем високого мистецтва. Вже мовлено, що навіть коли у соборі немає відвідувачів, здається, що навколо натовп. Гаємниця цього феномену -- фрески. Зі стін та арок дивляться очі святих. що чаче звертаються до нас крізь віки, крізь сучасність, про щось розповідають. Яке ж враження справляли вони на середньовічних соборян! Розглядаючи багатофігурні фрескові композиції, люди, особливо неписьменні, неначе гортали сторінки Біблії. Неначе читали про життя, мучеництво і воскресіння Ісуса Христа
Експресивні малюнки, емоційно напружені, чудово виконані художниками високого класу, мали за мету не тільки оздоблення храму, створення урочистої ліпнини. Вони ще й заступали богослужебні кпижки. Фрескові композиції, розташовані за певним планом, хронологічно відтворюють життєпис Спасителя. Крім стожетних композицій. стіни озкривають кольорові орнаменти,
Фрески, мозаїки створено на початку ХІ століття. Дев'ять віків - не жарти Оздоблення храму руйнували не тільки ворожі павали та невблаганний плин часу Багато шкоди авдали поновлювачі фре: А ХТХ с гОЛліІТтіІ: поверх давніх шедеврів посередні художники малювали 1 образи посередні. Втрачалася первозданна кра: са дабйнього мистецтпа
Воскресити це мистецтво мріяв про: Фесор Київського ХУДОЖНЬОГО ІНСТИТУТУ Михайло Бойчук Стіни собору часто
Р и
п АЕН
опи ітенннххани ПК
риє
Слово ПРОСВІТИ
неон м-н
лк Б" зни они
нн а ня панни рр
ри
нал РЕ
ді лаО1АЛЬНЯ СВЯЧНИЗІЯ
бачили його учнів, яких ми поштиво зпемо бойчукістами. То були роки сталінських репресій. Зацікавленість художників у давньому МИСТСЦТВІ розцінено як замах на радянським устрій. Митців заарештовано 1 страчено Знищено створен ними, зрозуміло, на сучаєні теми фрески, що мали прикрашати парадні будови. Вічна пам'ять | слава мученикам".
| Минулися страшний часи ин! в Софійському музеї розчищено фрески, працюють ДОСЛІДНИКИ, йде науковий пошук. Вивчається архітектура храму, пого оздоблення
---а
сб зт: 0онт но
Ярослав,
Далі на стімах на пілястрах було знайдено фрагменти ще кількох фігур
1939 року під час археологічних розкопок виявили основи двох стовпі, ЯКІ колись, у сиву давнину, підтримували ще одну, західну аркаду храму. Вона була аварійною, 1 Пп розібрали, коли -- Точно невідомо, Стало зрозумілим, що І на ОЇ; містилися фігури фрески.
Остаточний висновок учених: на трьох стінах храму був великий ктиторський портрет клязя Ярослава і його родини.
Ктиторська фреска розташована пря-
«Київського літопису». Його складено у Софії. Може, тому стільки гіркоти у стис" лих рядках. Читаємо: «Ї взяв Мстислав Києв. І грабував два дні город 7. Подолля, і монастирі, і Софію, Церкви горіли, християн убивали, жінок вели у полон, діти ридали». Читаємо далі, що «киязі з династії Рюрика неперервно штурмували Київь. Кожному кортіло, мабуть, полишити по собі; «В'їхав у Київ, поїхав до святої Софії і сів на столі діда і отця СВОГО».
Або інший запис: «Літа 1204 Рюрик пограбував Софію, забрав шати їкОм,
ори о жи о
Заборовський, він переймає у Петра Могили благородну естафету культуррегерства. Новий владика ремонтує Іиєво-Могилянську Академію, надбудовує її другий поверх. За ініціативою Заборовського архітектор Шіедель зводить лаврську дзвіницю, надбудовує дзвіницю Софійського собору, прикрашає її барочними ліпними гербами, мушлями, виногронами. У творчій співдружності Шеделя і відомого українського художника Григорія Левицького народився такий шедевр українського бароко, як парадний в їзд
мо напроти Оранти. І, мабуть, книжки, і навіть одяг попередніх киязів, до Софії, па честь митрополита-мецената
Щоб зрозуміти минуле, треба В НІіОгО перипадково, Час її створентя -- час на пам'ять повішений у церкві, де р названий Брамою Заборовського. ; зазирнути. Подумки ми подаємося УХМИ найбільшого розквіту держави Ярослава поховано». Ще одне свідчення - сторінки У славі і мані Софія -- кафедральний сторіччя. 1651 рік. Неспокійно в Києві. | Мудрого, Фреска -- апофеоз його могут- «Радзивіллівського літопису» - В льому собор української православної церкви. До міста увійшло польсько-литовське | ності й слави. Після тривалих битв з мало не щодруга сторінка містить дивної /| Знову заспівали її дзвони. Заспівали Й зійсько. Очолює його литовський корон-братами -- підорудою Ярослава нарешті краси мініатюри. А на них -- пожежі, голоси хористів. У перекладах Тараса ний гетьман А пут Радзивілл
і правий, і лівий береги Дніпра. Та він не самодержець, не тріумфатор, а підлеглий Неба. Г Оранта благословляє Мудрого князя, благословляє його родину, засвідчує право на стіл Київський Його
наїзди, стрілянина з луків і катапульт. Найстрашніший 1240 рік. Мерхне небозвід, пливуть над містом чорні хмари, здригається земля. Веде своє військо на Київ Батий. Софія вціліла. Пограбу-
Шевченка виконують вони вічні псалми Давида:
Доки, Господи, лукаві
Хваляться -- ДОКОЛІ --
Неправдою. Твоїх людей
Насторожено поглядають кияни на непроханих зайд Один серед гетьманського лошту вирізняється Поміж Іншими. с Неозброєний ввічливий, нисого не займає. Па ньому гол тандським каптан, у
синів. вали святиню, але не зруйнували, як інші Во тьму і в неволю глибоких «сишенях якого завясди папір Та Більшість мозаїк І фресок Софії лего храми. Не хотів хан у Києві затримувати» Закували, добро ТВОЄ
ся, поспішав завойовувати Європу. Кров'ю затопили,
і Після 1240 року собор стояв спустоше- Зарізали прохожого,
5 ний, самотній. Тільки вітер вривався крізь Вдову задавили...
вибиті шибки, гуляв по храму, схлипуючи і стогнучи. Сумно дивились у порожнечу очі святих, вдруге приймали вони мучеництво. ..
А роки спливали. 1482. Князь Їван ЩІ просить «друга і брата» хана Гірея, щоб «неодмінно воював землі литовські» (тобто українські). На це прохання кримчаки завдають удару Києву. Із пограбованої
Революція. За стінами собору зміни влади, гучні промови на площі біля Богдана, далекі й близькі постріли. У цьому вирі подій і пристрастей нерухомо височить мовчазний, на якийсь час забутий храм.
І знову затьмарилось, мерхне небо над Україною. Сталінські часи. Суцільне
ИКЕ
знищення пам'яток релігії та культури. ОЛІВЦІ Він справді голландець, худож розуміти. Греба лише знати БіОЛИО. Та є Софії Гірей відсИЛАає московському КнНя- Зл тає В повітря уславлений ник Абрагам Зе( герфі 1дД Його обов'я ЗОІ: тнастіанах собору розписи загадкові, навіть зеві щедрі дари. Михайлівський Золотоверхий собор, увічнювати перемоти пихатого Януша З недоречні. Це фрески на стінах башт, Не обійшла Софію і Брестська унія неоцінима пам'ятка розквіту особливим задоволенням замальовує ху гвинтові сходи ЯКИХ ведуть на хори. Стіни 1596 року. храм оголошено уншіатською
давньоукраїнської архітектури та мистецтва. Зруйновано Пирогощу, церкву, згадану в «Слові про Ігорів похід». На
дожник живописні рузшни пишних колись храмів Києва. У Софі вії замалював одну велику фр ску ІП рацював для влас-
поспіль розмальовані. Чудуються відвідувачі собору: адже перед ними не образи святих, як у храмі повинно бути,
резиденцією. На якийсь час собор відійшов до уніатського духовенства, бай-
дужого до православної Святині. НОГО
задоволення. Певдогад Вестерфельду, що спливе три сторіччя 1 його роботи стануть неоцінетним джере" лом для вивчення фресок Софії Їитьської
Йшов 1343 рік. У Софію прийшли нові реставратори, справжні ФАХІВЦІ. Вони змивають вікову кіптяВву З мо зайше, знімають з фресок нашарування олиних фраро наслідок перемальовок ХМ! сторіччя. Несподівана атахідка! | а піВДенННІЙИ СТІ головного нефу відкрито Фреску. чотири постаті, здається, у яаночому воранти урочисто крокують на захід, двоє тримає ють запалепі свічки. Хто вони? | народжується версія шби фреска - портрет дочок Ярослава. Щоправда, 34 літописом, їх відомо три, а тут г ЧОТИРИ Проте версія припала людям до серця, бо імена Ярославен вкриває габой роман: тизму
Їноземні монархи мали за честь одружитися з дочками Шиївського князя.
а веселі музики, акробати, середньовічні жокеї, сцени ловів. А ось ЗОВСІМ СВІТС ьКий стожет візантійський імператор у ложі Царградського іподрому. Поруч якась пані, персона поважна. Вона дозволяє собі сидіти у присутності імператора...
Тісними були зв'язки Києва з Візантією, отже, не дивно, що серед фресок Софії зустрічаються візантійські стожети. Вченим пощастило встановити, хто така таємнича пані в імператорській ложі. Над ї головою був якийсь корот: кий напис. На жаль, нерозбірливний. Допомогло кольорове фото, яке виявило написане грекою слово «Ольга». Про подорож КИЇВСЬКОЇ КНЯГИНІ Ольги до Царграда згадується в кількох писемних джерелах. Фреска додала побутові деталі цього вояжу.
Церква засуджувала світські розваги, вважала їх гріховними. Так було 1 в Києві. 1 в Царграді. Візантійська пись-
Народчинить уніатам опір. Уніатський митрополит Рутський зміг відправити службу в Софії, лише подолавши забарикадовані двері собору. Храм був зруйнованим, занедбаним. Врятувати православну церкву допомогло козацтво. Запорожці не залишились осторонь політико-релігійних проблем. З притаманним цій одчайдушній громаді гумором вони попереджають греко-католицького владику: «Не їдь до Києва, бо вб'ємо, як собаку». Польський король Владислав, гільки-но успадкувавши батьківський престол, не наважувався сваритися з козацтвом, Уніати примушені були де в чому поступитися.
1632 року Київським митрополитом обрано Петра Могилу. Він остаточно бідвойовує Софію. Собор стає його кафедральною церквою. Яснішає небо над
-|
його золотими хрестами. Петро Могила -- славетне ім'я! Михай-
ла французькою королевою, дев'ятсот років захистив своє дітище.
черзі Софія Київська. П доля вирішена, храм приречений. Радянський уряд оголошує Софію «найстарішим осередком феодально-церковної експлуатації 1 попівського мракобісся». Панує гігаптоманія. На місці собору мала з'явитися найбільша у світі урядова площа. | Трапляються щасливі рятівні випадки. У Москві гостювали Ромен Роллан з дружиною. Цитуємо її спогади: «1935 року нас з чоловіком запросили до Сталіна. Розмова зайшла про руські церкви, які у вас розбирали на цеглу. Пан Роллан був проти. Ї назвав одну з церков
у Києві, яка має відношення до Франції, бо побудована родичем французького короля, і просив зберегти п від руйнувань».
Князь Ярослав, дочка якого лЛнна ста-через
Напроти головного входу до собору
Старша Ярославова дочка С лизавета була
Ж | менниця дна Комніна обурюється АД ло Г рушевс ький пише про нього: «В його темніє кам'яна стела. На ній вирізьблено З Королевою Норвегії. Й досі живе, відома | БАЗ внині ВИВЧЕННЯ ВАХ оких предметів руках зібралися всі інституції правоспортрет Ярослава ий слова з літопису, що и нам у перекладі Івана Франка, складена ліоди не мають навіть 3е Друорля кає лавного ШКиєва. І він використав оці звеличують князя, який «сіяв у серцях Й; на Пп честь пісня. Уславив у ній СПОГО ПЯТТЯ МоруГодеувн том» захопленням ( гали гелер небувалі засоби. віджив І упорядкував людей книжні слова». А в самому храмі і дружину п чоловік - порве зький король шаштки талтнии нечестиві ігри» Візантииці запущене церковне життя православне. в білому мармуровому саркофазі навічно й Гаральд поважали Анну Комніну за й високу Високо поставив Братську колегію, покоїться прах Мудрого князя. Прикро, В Анпа Ярославна стала коро вою освіченість та реліттити чесноти. | водно-пізніше Академію, що начесть його потім але біля саркофагу ніколи ніхто не покй Франції. Зберігся документ, на ЯКОМУ час охоче відрідуУВали ШОДром Імператор носила ім'я Могилянської». ладе квітів... |
й поруч хрестив замість підпису непись- Копстянтим рагрянородним, прати о ор Петро Мої ила також перший рестав- Софія Київська була грунтом, на яко- - менного французького монарха 7 дра КИІВСЬКУ КИЯЇ ишо Ольгу, : миОдакоЛ Аня, | ратор Софійського собору. Арам му зростали перші паростки нашої і гордовитих, писаних кирилицею слова | Не Ті пьки МО знаю г огртнн сроао о ДОМОВ В З Афону митрополит запрокультури -- бібліотека, скрипторій, й «Анна Регіна» Сусвіченою була київська іподромі Ольга, У М ваним б цароваду шує іконописців, щоб поновити розписи. літописання, мистецтво іконопису таб КнязІВвНна! Зберігає ться привезене м Ю ДО привезла ІЗ "Мотете) (а зе ГІЛЬКИ ВААС ть Зідбудовуються зруйновані СТАМИ. Вітер мозаши. Усього не перерахувати. І нині а Франції Єванге т геж писане кирили право В 0, алей захоплення модними більше не гулятиме з соборі Софійський собор - осередок культури. У цею. Протягом століть французьщ коро і о му Візантії спортивними іграми До речі,
Знову спливають роки. Настане зоря-
5 Собор став музеєм-заповідником. В ньому МИ
працює великий колектив науковців. Багато таємниць розгадано ними, багато пових сторінок вписано в історію. Вони не тільки вивчають минуле, а й дбають про його збереження. Фрески та мозаїки, па жаль, пе вічні. Ще не винайдено способу закріпити павічно шматочки смальти га фарби фресок. Вібрація повітря вбивча для мозаїк, дихання великого натовпу з згуба Для фрресок В особливо значущі дні в соборі знову відбуваються урочисті відправи. Знову під стародавнім склепінням лунає молиговний спів, знову віруючі дослухаються Божого слова. І, знявши руки, молиться
птопис згадує 1 музик, ЯКІ розважали у ГОдДИТИ відпочинку СИІВСЬКИХ КНЯЗІВ Розписи на стінах уздовж сходинок -- вагатощий матеріал для вивчения побуту сиян ХІ ст. У шані була музика. Та одній фьресці бачимо навіть оргай, отже, цей іиструменя був відомий нашим далеким прадідам М кравиці співучий народ. І бачимо ЛО МУЗИКИ пародила "ТЦ Галав про аліоної В ст рф іь Ла С ( оця» Зі ших ПРАЦЮ КО к зу Са Нодивились, пи ретирилти І|ебуло суми ву ну. Мабуть, ТОДІ, КОЛИ Й ІХИТВСЬКОЇ КУЄІ гочно гидтвОорет | Ми" пе бу ке кнаачонотівї сірі про постаті з «портрета Ярославет У ХМІЙ З КО ПУБУТРАГОВОУ у чн Візантії С1 | МІ стоОчкКиИ, й із У було демо запо і ) | і | щоксрема с ПпоОртитми розвати. АЛІ білочка, вполюовати хвацькийм мислицпець,
присягали ПІД ЧА коронації Київському Свангели
1 цьому
час стародавнього храму. Булава гетьмана України Гвзана Мазепи, ліодини падзвичайно обдарованої, пристрасної, енергійної. З притаманним йому темпераментом гетьмай будує храм
На масне волосся степи
Поклав церкви свої Мазепа..
Гетьман вирішує ис гільки відремонтувати, але й падати тове, краще обличчя Софі Київський, Храм прикрашиоть грайливими ораментаІми, ДУХЛИВИМ, ДИЧОЯМІЧНИМ ( ГАС СИУЄЇ соб0- ру, який увібрав красу україського
бароко. Барвистими стають Його єхви:
(ьовані фасади
З Угорщині й досі височать стіви двох
туя і - монастирів, побудованих третьою ярої 1давВНоЮю стала
зкульата й
4
ва
тараоеаотни То ВЛАСНО задо
Анастасією, КОЛИ ПОїГа | живе приваблива
7 300 ла
уУТорською королевоїо
романтична легенда про портре! вен
| | лІОООВ Ганауковий пошук трива: хтось при
ба маліойку голлаопдия
домаліорвали ХУ
рентгенівське проміння довело, що У дал
ЧИ на пих чотирьох були ГО гроги ОХ ЧІСУ ре шк СТ о НОВ ПАКЕТА | о ма розчиняються диєрі Опов лс- 2 ліОдДеЙ Оранта
Чоловічі шапки. Отяе, Ше Ми дочки, Фе "ма о на нер соя ча ож мого храму перед шруючими, особлипо ЗповуУ широко відкриті двері перед сини Ярослава. Але чому їх усього чоти пі зони кер но то Че П на перо вірними ного синами, яка вибор екскурсантами. Пе тільки киянами, а їй ри"? У Вестер гла змальорато лися ен Є зі вена чоневетохо ами вали відродження Собору Зберігся гуристами з усього світу
оОдиналцять фігур, одніа 7 длюфжено п ге их розра! наших пре дків? Й ВОдДнОмМу злам Мине пебагато років і Софія Київська Киязівському вбранні, тримає З рупсад Чак ТУ б Софії, як 1 б Б пітопи: ів, датованому ХУМП ст., бачимо сряткуватиме своє тисячоліття
мИиіКот ( офійського обору єї градици ІО | «М ба р б : і правління Я оо Ай маліонок урочистої церемони оо оспячен
так малювали храмів, гобто МитЗСьм усі, рок
іститорім подей, ідІНнииатиИпоОюО ЯКИХ побу довано храм М кститором
І Р ЕСЕ оаваннньняни ння кажет
пя в Софії козацького прапора
ва! На жаль, У житті собору були й їі, Коли
аб гаси ІПерегориемо Стор и
Софи був
Паола УТЕВСЬКА, Дмитро ГОРБАЧОВ
київським митрополитом ста ще один видатний просвітитель -- Рафагл
-і ні "В
гра рАТЛТІ
- -й ПЕ
ее ЕРи
зинннній
РЕ
«очдечофрів чного пкт
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
сб уіндь Ж и
обр іа «ЦІ ПО бі
БР
давній «Краткой литературной знциклопедии», довіднику «Письменники радянської України», виданому
Старицький, як відомо, У
Слово ПРОБВІТИ
но п - и о | ча
о б Р - і ач чно чок Ро З
ЗХ
о
нм
пн А
Лю | б
п Лю у м
й -т "ьо
іч ну й оо
і чую я
па чно
С и у
М нати
Р чу че - з ч
«Зб ща
у тн Ро и ль - т Ю в
от
шо Моно й ин що
іш аа но, - - ш -об-бо о оо ою чи воль п р і в'шозойош
Ли і Р Ро
щами та болями, горінням.
Однак, на жаль, стався розрив між Старицьким | Кропивницьким. Колектив корифеїв розпався, Старицький зазнав матеріального краху. Ї Людмила уже в восьмому класі гімназії змушена була заробляти собі на хліб -- давати приватні уроки. Сталося це 1885 Приблизно на цей час припадає ії знайомство з Ларисою Косач, яке перейшло у велику дружбу. Саме з нею та її старшим братом Михайлом Косачем (літературний псевдонім -- Михайло Обачний), Володимиром Самійленком, Євгеном Тимченком, Олександрою Судовщиковою (літературний псевдонім -- Грицько
винським, Черняхівським
Стешенком, Олександром (своїм майбутнім чоловіком) Людмила Старицька складає «Плеяду», гурток передової молоді. Програма товариства відома з листа Лесі Українки до свого брата Михайла. У цьому ж листі подано список світових авторів, яких мали перекласти українською мовою члени гуртка.
Людмила перекладає з Гейне, Лермонтова, співпрацює в галицьких часописах «Зоря» та «Дзвінок». Га межі століть починається її активне творче життя. Вона пробує себе в різних літературних жанрах: від невеличких віршів до романів. Та романи, хоч досі це | є маловідомим фактом, писала вона не сама, а у співавторстві з батьком. Залишилися чернетки романів «Перед бурею», «Останні орли», «Молодість Мазепи», «Розбійник Кармелюк», «Руїни», де частину сторінок
дає з інших мов на українську -- драматургію, прозу, поезію, історичні романи батька. Особливо ж відзначаються її переклади лібрето опер «Чіо-Чіо-сань Пуччіні та «Аїди» і «Ріголетто» Верді, які Київська державна опера використала для постановок на своїй сцені.
Кінець 20-х рр. ознаменувався зміцненням культу особи Сталіна. Починаються політичні судові процеси-розправи над «ворогами народу». До справи «процесу СВУ» притягаються сорок п'ять осіб творчої інтелігенції та науковців. Середних -- Людмила Старицька-Черняхівська та Ії ЧОЛОВІК, Олександр Григорович Черняхівський. В чому їх тільки не звинувачували: в підривній роботі, шпигунстві, звязках із закордонними ворогами, в тому, що вони хочуть розділити всі землі між українцями, причому щоб кожному дісталося не менше 50 десятин. Але ж на всіх не вистачить! Підійметься збройне повстання проти тих, хто це задумав.
- Що ж тоді треба 6 було робити? - запитав на суді обвинувач у Старицької-Черняхівської.
- Заарештувати сорок п'ять чоловік і припинити справу, -- Із неприхованою іронією відповіла вона.
Гучний процес. Вражаючий вирок: п'ять років ув'язнення з ліквідацією громадянських прав після відбуття основного покарання строком на три роки. Не просила вона Змінити кару та зменшити строк, просила тільки зняти зневагу з Ії їмені, що виникла у зв'язку з цим процесом.
Невідомо чому невдовзі звільнили Старицьку- Черняхівську та її чоловіка.
Після цього Людмила Старицька-Черняхівська ВІДХОДИТЬ від активної драматургічної творчості, здебільшого перейшовши на інші ділянки літературної
Людмила старицька-Черняхівська --
. Сьогодні ми вже звикли до того, що з небуття повер-
таються імена талановитих українських письменників, науковців, художників, акторів, учених, про яких раніше нічого не чули. Це ті люди, про яких радянська влада забороняла згадувати майже століття; вони вірно служили своїй Батьківщині, яку хотіли бачити вільною та незалежною.
Однією з таких постатей є обдарована дочка талановитого батька -- Людмила Старицька-Черняхівська, яка
увійшла в українську літературу як поетеса і перекладачка, історична белетристка і громадська діячка, критик,
мемуаристка їі драматург. Та її імені немає не тільки в ай у
наприкінці 80-х рр. Є надія, що з'явиться воно нарешті в «Літературній енциклопедії», яка друкується нині.
Тож невже людина, яка залишила по собі такий вагомий слід, може бути забутоюї! Ми повертаємо з небуття ім'я Л. Старицької-Черняхівської повільно | начебто знехотя. Першу несміливу спробу зняти з її імені табу зробив журнал «Дніпро» у 1965 р., опублікувавши її спогади про Івана Франка. Проте не було дано чіткого пояснення тогочасному читачеві, який просто не знав цілої плеяди
ДІЯЧІВ вітчизняної культури, занесених до чорного списку
«небезпечних для народу». Людмила Старицька- Черняхівська - дочка Михайла Старицького, письменниця. | знову темрява. Майже на двадцять пять років: до серпня 1989 р., коли було знято вирок з міфічної справи Спілки Визволення України.
На формування світогляду Людмили Старицької, а отже, й на долю дівчини вирішальний вплив мало родинне оточення і мистецька атмосфера в сім'ї. Постійними
друзями батьків були такі ВІДО мі діячі київської «Громади»
: української культури, як Михайло Драгоманов, Тадей Рильський, Павло Чубинський, Володимир Антонович, Микола Лисенко, її дядько по матері.
В той час Київ був зрусифікованим містом. Тому рідної
мови дівчину навчали батько й мати. А під наглядом Миколи Віталійовича «українські
ДИКТОВКи» з повістей Нечуя-Левицького | навчалася гри на
фортепіано. Під впливом батька-драматурга лишньої театральної атмосфери писала свої перші дитячі п'єски про казкових королів, злих чаклунок | духів. А на домашній сцені разом із сестрами виставляла
їх.
Великий вплив на формування особистості Людмили Старицької мали також знайомство і співпраця батька з Марком Кропивницьким, Іваном Карпенком-Карим, Миколою Садовським, Панасом Саксаганським. М. 1883 р. очолив українську
театральну трупу, взявши усі організаційні клопоти | фінансові витрати на себе. Саме тому мало не щодня
написано рукою доньки. Юрій Липа з деякою іронією прокоментував це співавторство: «...писали Старицькі свій роман з часів Хмельниччини «Перед бурею».
-- Ти, доню, казав Старицький до своєї доньки, -- пиши сьогодні любовну сцену та кінчай швидше; бо я вже маю дуже добру баталію до описання». Проте як би там не було, майже одночасно газета «Московский листок» почала друкувати російською мовою першу частину трилогії «Богдан Хмельницький» під іменем батька, а львівський часопис «Правда», публікуючи те ж саме українською, називає автором Людмилу Старицьку. Про співавторство можна було б сперечатися, якби не спогади самої Людмили Михайлівни і не те, що у своїм заповіті М.П. Старицький теж засвідчив це.
Людмила Старицька-Черняхівська бере активну участь у громадському житті, її захоплює ідея створення Бюро об'єднання всіх українських літераторів -- наддніпрянських і галицьких; вона стає активним членом новоутвореного Літературно-артистичного товариства в Києві, яке влаштовувало літературно-музичні вечірки, вшановувало пам'ять видатних поетів, популяризувало творчість сучасників. У мемуарах Людмила Михайлівна згадує вечори пам'яті Шевченка, Міцкевича, Пушкіна, Некрасова, Надсона, Котляревського, Пантелеймона Куліша.
Поле діяльності Л. Старицької-Черняхівської дуже широке. Вона співпрацює в газеті «Рада», пише дуже популярну працю «Двадцять п'ять років українського театру» (1907), бере участь у роботі Наукового товариства імені Шевченка, в організації Київського українського клубу, раду якого очолив Микола Лисенко.
Лютнева революція. Обох сестер - Марію і Людмилу -- обирають до театральної ради. Потім -- громадянська війна. Людмила Старицька-Черняхівська сприяє закладанню нових театрів, які тут-таки й розпадаються, бо без Кінця змінюється влада. Вона займається питаннями культури при Центральній Раді і від її імені вітає гетьмана Скоропадського, але вітає його саме як гетьмана України ВІЛЬНОЇ і незалежної, хоч і не визнає його як особу - прямого нащадка того Скоропадського, який зрадив Україну. Падає старе, постає нове, яке теж падає, щоб поступитися місцем іншому. Старицька очолює новий Український клуб, який пропагує національну культуру.
По встановленні радянської влади Людмила Михайлівна працює в кооперативній спілці споживчих товариств «Дніпросоюз», де завідує драматичною секцією «Дніпросоюз» гуртував навколо себе розпорошені війною мистецькі сили, видавав збірки їх творів, підтримував матеріально. Тому не дивно, що в такій немистецькій спілці працювали поруч із нею Кирило Стеценко і Павло Тичина.
У 20--30-х роках Людмила Старицька-Черняхівська пише повісті, п'єси, спогади про батька, багато перекла-
Ж же
И залізної волі»
праці, перекладає, пише спогади. Під численними псевдонімами з'являються Її літературно-критичні та публіцистичні статті. Політичні обставини змусили письменницю повернутися до поширеного в дореволюційні часи авторського засобу -- підпису псевдонімом. Вона залишила ті ж, якими підписувалась колись. До речі, відомо їх цілих тринадцять: Л. Петренко; Л. М.; Л.С.; Л. сво ЛЬ ЗО (вар ьо ев ЛУ д-р Г. Гордон; Маленька Мушка; Старенька Муха; Тінь минулого; проф. М. Чубинський. А іноді підписувалась іменем своєї молодшої сестри Оксани Стешенко. Але в січні нове горе спіткає її. Заарештовано єдину доньку Вероніку Черняхівську-Ганжу, перекладачку з багатьох мов і поетесу.
Хмари продовжують згущатися над головою Л. Старицької-Черняхівської, 20 липня 194 р. у не: зроблено обшук і сімдесятитрьохрічну господиню дому заарештовано. Закількаднів разом із молодшою сестрою Людмилу Старицьку-Черняхівську вивезено вантажівкою до Харкова, а звідти до Валуйок, далі вантажним поїздом до Акмолинська.
Не витримало серце. Дорогою Людмила Михайлівна померла. Могили, до якої можна покласти квіти, немає -- конвоїри просто викинули тіло з вагона.
Творчість Людмили Михайлівни Старицької-Черняхівської досі глибоко не вивчена, її новаторська роль взагалі невідома І зовсім не висвітлена в театрознавчій літературі. Її творчості не присвячено жодної монографії ні в нашій країні, ні в українській діаспорі. А в періодичній пресі (я маю на увазі сучасну) статей, присвячених творчості Старицької-Черняхівської, налічується меньше десяти. Хоча треба віддати належне Л. Барабану, стаття якого в журналі «Слово і час» була першою спробою узагальнити драматургічну спадщину письменниці, і В. Зарубі, який першим систематизував відомості про життя і діяльність Старицької-Черняхівської. В журналах, які вийшли друком до 1930 р., часто згадуються її твори, але без детального аналізу. Просто характеристика У КІЛЬКОХ словах.
ім'я Л. Старицької-Черняхівської було чи зовсім викісторії літератури й театру, чи згадувалося в Мімнмі коли рідній культурі повертають імена самобутніх ДІЯЧІВ настав час підійти впритул до вивчення її творчої спадщини: п'єс, повістей, віршів, статей, мемуарів, зробити доступною ії спадщину для широкого загалу боргу перед тими, хто відстоював Українську державу,
реслено з контексті 3: сповами «бСОуржуазний націоналізм».
адже ми в
І| культуру, мистецт ВО, науку Що той важким страшним час Тож вшануммо цих пюдем та |ХнНю працю, бо ТІЛЬКИ ТОДІ слава нашої культури засяє повною красою
| СОКОЛОБСЬКА
студемтка І/мституту мурмалістики
з»
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
ово ПРОСВІТИ
ж т
ВєРФІЯС Ж
же
ни
--
ПЕРО Р р
- щи й п б б ні ЕРА ЕНН м нанвеньнсхя
ціа. -- о шао- 0-2 зицій 0 - Р - РИ -олиравиог й ри Ра З і ч рю я й й і чі б - - ен: НО Р нь - 7 ти лик и - - -го 0 нє і |" з Є о - дачі "ро - , 4 й зо ТЛ - ген є - ря АР Р ас ее ; - а є --т - жо" о анкер нач - ь те - (25 Ладу т ож - ні б тель, ч-- - і-й анцінін МР -'ь М озттаєії - -- З -. ч- «чі М підго о РАНО - 73 жо ба тк ДО -'чва ту тю кі -- - Фо -. н ж Ло - ць. - і ко моемванотм ці ЗИ я ри 2 - ьь З р з - - -- - РУЗавниннИ . -- зн - : -еіж в чьто диманнії В же зйібмак сь ь рони . і ї - - РА Ч- » чо з "А - р ч - ою вань Р - Ж . ти "» ЧР РР п 7
Були в людства золоті часи, осяяні немеркнучим небесним світлом Іі гармонією єднання з природою, коли все живе співало..
| рай, усіма омріяний, був не деїнде, а, кажуть, у нас-таки на землі. И не така вже, думається, велика Ода в тому, що першопредки наші спожили екзотично-привабливий для них заборонений плід -- із дерева пізнання Добра 1 Зла, - у тому ж, що дозволили буйно зрости отруйному Каїновому зіллю заздрості; натерезах людства відтоді чомусь, на жаль, переважає саме те, що є антиподом Добра...
Із затаєною печаллю вдивляємося ми, земляни, в наше українське небо, що розкинулося під зодіаком Гільця, де манливим сяйвом міниться наше рідне семизір'я Волосожар, що в астрономи назагал відоме як І Їлеяди, нагадуючи нам про сім небесних німф-русалок, які від самих богів народили героїв -- заснов-
ників славетних міфічних родів.
Можливо, саме їхнідіти й подарували українцям -- землеробам і працелюбам -- І плуга золотого, й інший дорогоцінний реманент, аби на цій щедрій землі квіТтлЛО оте, що буяє одвіку й у садах небесних райських, аби співало-щебетало тут 1 птаство веселе, 1 множилася звірина всіляка, аби дім наш повнився дитячими веселощами 1 достатком...
Не вберегли ми цього всього, отруїли пекельним чорнобильським зіллям, по-
кинули оселі веселі, заснували мурашники-міста - зі скла й бетону. Та душа - Вільна пташка -- рветься до первоздан- НОЇ краси, сумує за утраченим простором. И крізь асфальт 1 бетон новітніх мегаполісів нам скресає загублений рай "жним паростком. Зеленою билиною. | барвою веселою -- на полотні художника.
Саме майстрам пензля даровано - крізь проблиски божественної суті, закладеної в кожному з нас, -- донести із глибин першопам'яті буйний квіт краси Й гармонії до тих, ко му у вирібуденщини и марноти, здається, ніколи й угору глянути, не те що заглибитись -- бодай зазирнути у власну душу... Донести 1
запалити в них печаль і туту заним же,
утраченим раєм, де і мати молодая із дитяточком малим випромінюють спокіи
і мир, де ратай невтомний лагідно розмов: ляє із землею-годувальницею, де і небо високе та чисте, і колос тужавий золотий шд ним щедро спивають сонце повнови- Плеяди, українські зоряні сестриці, що з'являються в нашому зоряному небі у травні під опікою небесного золотого Тільця й віщують сприятливу для мореплавців пору, завітали сьомого числа останнього весняного місяця й сюди, до нас, у місто над Славутою, крізь яке пролягла путь «із варяг у греки». У столиці держави під егідою культурно-просвітницького центру Національної Оїбліотеки України ім. В. Вернадського напередодні Дня матері у конференцхолі цієї поважної культурної установи відкрилася приуроченадо жіночого свята виставка робіт члена Спілки художників України, киянки Світлани Лящук-Лебіги гід красномовною назвою «Плеяди». Заглав виставки, якнамене, досить удалий, оскільки головним героєм яскравих, оригінальних живописних полотен виступає саме жінка -- мати, сестра, кохана...
Жанка -- постать в Україні небуденна, бо користується в суспільстві нашому особливою шаною й повагою: саме вона тримає отой четвертий «вутол» у хаті, без якого оселя весела повниться сирітством і смутком. Вона -- велична, вона -- цар-
г - "-
й и пожотой РУ АХ
яв іш ч
ОДУ
«Седнівські дівчата»"
ственна, вона -- божественна; але вона -- й трагічно-печальна, Нпоба вселенського українського смутку, як і п небесні посестри-плеяди, переслідувані азартно-жорстоким мисливцем Оріоном, що привів їх до згуби... і
То вона якоїсь миті голуокою туркоче й носить у дзьобику амброзію своєму сімейному тиранові-«зевесові», то вже за хвилю-друту спохмурніє, як небо передгрозове; то вона -- войовнича амазонка із макогоном у руці, ато - ласкава жона і мати... Кокетка і сором'язливиця, поважна чепуруха 1 пліткарка-повітруля, ангел і мотовило, мед і перець
Дочки Атланта й Плейони, -- українські плеяди допомагають тримати невтомному батькові українське небо, а матері -- лад у й піднебесному домі.
Який вибух кольорів, яка експресія у цих натхненних ликах, зроджених умілим пеизлем на полотнах художниці! Свята і гришна, впокорена 1 непокірна, любляча і міоблена -- о ця вічна жіноча столикосте, незмаряна глибинносте, скільки б тебе не оспівували мистці, ти так 1 залишиціся багатобарвно-незбагненногої.,
«Засватана» (1995) -- розкішна панна, біля якої поруч мати -- світла, наче доля, | подругачи сестра -- як сподівання свята, й перевесло рушника весільного, приторнуте до серця, мов дитя, й вікно у світ --
а нів оминати
іще безхмарний, усе огорнуте небесно-блакитним миротворним сяйвом...
«Колискова для сина» (1994) -- ось де рай погожий під склепінням незрадливого неба, під яким колиску, як човник, гойдає сама веселка, а пісня мережитьсяллється власним плином із грудей...
«Соняшники дозріли» (1995) -- ав барвах картини, здається, дозріло повними сонцями воно -- благодатне материнство; кожна жінка до серця пригортає світлом налите по вінця світило соняха, а на тлі погідних небес зріє їх ще й ще -- на всіх вистачить, люблячих і ласкавих...
«Седнівські дівчата» (1994) -- хіба не барвисті синиці, що випурхують із-під райдути коромисла й здатні море запалити у пошуках невловимого щастя, хоча воно, здається, просто тут, під ногами згубилося?..
«Сон» (1993) - там нашантисвіт, де усе навпаки, де ні горя й печалі, де теплим крилом заспокоять-укриють тебе, наче мати ласкава...
«Червона калина» (1994), «Ніч над Україною» |1991), «Напередодні Спаса» (1998), «Стрітення» (1995), «Лелека» (1991), «Запрошуємо на пироги» (1996), «Зажурена» (1993), «Пісня сопілки» (1998)... -- які яскраві сторінки, змальовані отут із книги Буття українського народу... А скільки ж їх вирвано безповоротно нещадною рукою буремних лихоліть і часів нашого безчасся... Художнику, вдивляйся пильно, скидай із них пелену небуття, хай грають самоцвітами, хай тішать серце, зігрівають душу. Як ось оці квіти: скільки животворної краси несуть полотна, на яких перламутровими розсипами сяють незчисленні їхні пелюстки! Шнотливі лілії і скромні чорнобривці, поважні півони ий задерикуваті півники, п янливий бузок і велемовні айстри, неприступним іноземець кактус і податливі польпани, -- від ароматів цих картин сп яніти можна; це вже єдине, здається, що залишилось у нас із того, що його іще не вкрав «Обагдадський злодій»..
И талантами, на щастя, не бідніє наша окрадена чужими-чужаницями «баксомовними» земля, -- ростуть, множаться, на заздрість каїновим дітям, бо мають у серці «те, що не вмирає...»
У Лесиному краї, в Новограді-Волинському, напевне, слід шукати витоків мистецтва Світлани Лящук-Лебіги, бо тами предківські корені, Ї хоча народилася (1965) ї виросла в Києві, де заковано землю в асфальті бетон, де сталеві лещата зросійщення хижо стискають горло останній українській пісні, генетична пам'ять будить у душі молодої жінки найсвітліше, кличе до білого полотна, щоби виповісти на ньому гармонією барв найп радість 1 сум, надії і сподівання,
Шлях до самої себе, до неповторного гворчого самовираження був тривалим,
труди 1 дні натхненного мистецького пошуку позначені віхами навчання в Республіканській художній середній школі ім. Т. Шевченка (1976--1983), приватній студії визначного майстра пензля Віктора Зарецького (1982--1983), Наступною сходинкою мистецького самовдосконалення стало навчання на факультеті живопису Київського державного художнього інституту (1983-- 1991; майстерня станкового живопису під керівництвом Віктора Шаталіна).
Творчий почерк мисткині увиразнюється, вона виробляє власний стиль, в якому органічно уживаються школи народного мистецтва й вітчизняного авангарду, де елементи символізму й реалізму, взаємопереплітаючись, не втрачають своєї привабливої переконливості. Невичерпним джерелом натхнення живописця виступають народні звичаї, обряди, фольклор. Світло тихе, ненав'язливе ллється із талановитих картин, будить у серці найсвітліші почуття, зроджує музику в душі, зачаровує гармонією... Не випадково твори художниці викликають непідробне зацікавлення в поціновувачів високого мистецтва. Вони стали набутком приватних колекціонерів зі США, Канади, Франції, Німеччини, Ізраїлю...
Пані Світлана - учасник міжнародних, республіканських, міських виставок. А трирокитому | 1995) її прийнято до Спілки художників України. ' (п зно отонін
Професіональному становленню мисткині сприяло й родинне оточення, Мати п, Лебіга Людмила Ульянівна, є висококласним майстром декоративно-прикладного мистецтва, членом Спілки художників України. Костюми, панно, вишивка, створені й руками, випромінюють ауру світла й добра. Від матері перейняла художниця також і це високе ремесло, про що щиро зізнається, додаючи: «Народне мистецтво повинно бути присутнім в одязі, в повсякденному побуті», Й одягається у вишуканий одяг «від матері» або ж власного «дизайну».
«Талановита художниця із зовнішністю кінозірки, -- за висловом мистецтвознавця Ганни Ярової, -- пише картини легко 1 просто -- від души, бо не
с - З З»
:
ча-бо - -
ій зи По оо
222
ал
«Колискова для ситаї'
може не писати». Що ж, хай воно так буде 1 надалі. Нехай плеяди, наші українські вергіли-сестриці, осяюють (її високу путь новими мистецькими здобутками, хай у морі творчого натхнення художниці будь-якої пори року буде лише сприятлива погода. Маяк-бо світить їй найвищий -- Україна,
Володимир ГЕРМАН
Початок тексту може бути неповним — звірте зі сторінкою оригіналу
и "ох
7 ї 7 Ши
К
ії ї ЖК а -
хни на
Слово ПРОСВІТИ
-Знаходжу в чернетках своїх такі ряд
КИ.
Як же пісню Мовчану Про голод почати? Д отак и й почну -- Че буду мовчати! Часували чорні хмари, Сохли, в'яли квіти, Пухли в селах хлібодари /а малі іх ДІТИ рю п'ятирічка буде раведного слова, Дивуватимуться люди ХлібоОві з. полови Щастям справжнім є тоді Для ам'/ макуха бурте, люди молоді Хто Мовчана слуха Це не вигадка співця Кобзаря Єгора -- В роки «мудрого отця» бсенародне горе В кінці наведених рядків зазначено «по дорозі з Пущі» | згадалось їхав я з Пущі-Водицітрамваєм після гостювання в кобзаря Єгора Мовчана. Повертався від кобзаря, що жив тоді вже не у Великій Писарівці на Сумщині, а в будинку-пансіонаті для старих акторів Там поселився він, коли вже померла його сестра на Сумщині! нікому було вже йому допомогти і доглядати його Того ж 196/ р. 23 зересня в Будинку вчителя в Києві мене було вшановано у зв'язку з п'ятдесятиріччям. На пам'ятному вечорі, опісля виступів хору українського радіокомітету та народного артиста СРСР Михайла Степановича Гришка, запрошений на вечір кобзар виконав «Невольницький плач», «Смерть козака на долині Кодимі», «Іван Підкова», «У суада хата біла»
Чи слід говорити, як тепло сприймали виступ славного кобзаря. І от, після вечора, я проводжаю иого додому, до Пущі Водиці, а вже в останні хвилини прощання у Пущі Єгор Хомич говорить
-- Бачите, як склалось: ви з Максимом Тадейовичем приїздили до мене у Велику Писарівку на мог іменини (в 1958 р Відзначали його шістдесятилітній ювілей. ОО Ю/атеперіна ваших іменинах поспівав я.. Нема вже доброго нашого Рильського -- оце й на бандурі, подарованій ним, гравя..Колизабажаєте, то приіздіть до мене, бо я щось хочу ще вам заграти та заспівати.. Хочі невеличкі в мене хороми, але, крім кімнати, маю ще природу, он там, недалечко, є лавка під вербою -- гарне місце і ніхто не заважає та и не підслухає..
Я скористався з запрошення і через кілька днів уже и гостюю в нього. Він по голосу впізнав мене і ми разом з ним та кобзарем Петром Івановичем Дупним, що прибув трохи раніше за мене, йдемо
до згаданої лавочки під вербою.
З Єгором Хомичем я познайомився ще в 1955 р. на нараді кобзарів у Інституті фольклору та етнографії. Збереглося фото груповез нимта ще з кількома кобзарями Отже, кобзар виявляв до мене повне довір'я.
Після кількох виконаних пісень, що були мені відомими, він сказав:
-- А тепер хоч, може, й нікого близенько немає, буду співати тихше..
Ми з Дупним приготувалися слухати.
| от після перших жалісливих звуків струн вслухаюся в слова, котрі чую вперше Швиденько знаходжу олівця і починаю зі скороченнями записувати... Можливо, Якісь окремі слова і не зовам точно зумів я записати, та в основному це текст, що виконувався:
Ви слухамте, доборі люди, багатого краю,
Як жилося І живеться,
Я вам заспіваю.
Як колись отут жили
/ вино кружляли,
Га на збори вс ішли -- В долоні плескали
Ои плескали у долоні, Що діждались таки волі 4 то було горе нам,
Бо робили все панам
і пн - нти а У с а
п г о і Ха Ж
м - б ча ан й
ЗХ Мо 5 хо я чпола пор кулак цличи б - - пок п
ки и я
аб ба оо о о
Днями минуло сто роківз дня народження видатного народного кобзаря Єго ра Хомича Мовчана. Народився він у селі Велика Писарівка на Сумщині. Сліпий з дитинства. Кобзарського мистецтва навчався у своєму селі в Степана П асюги. В репертуарі Єгора Мовчана були думи «Невольницький плач», «Про братів самарських», історичні та побутові, жартівливі пісні. Мав добрі взаємини з Максимом Рильським, який очолював Гнститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН України.
Ще перед війною Є. Мовчана було прийнято до членів Спілки письменників України,
На міжнародному з'їзді славістів у Москві 1958 р. Єгор Мовчан виконував «Невольницький плач» та тісні «Ой нетугай, пугаченьку», «Ниво моя, ниво», «Оп на горівогоньгорить», ілюструючи доповідь Максима Рильського про український народний етос.
Помер 1968 р. ії посований у Києві. Кобзу свою заповів Музею Тараса Шевченка в Каневі. і |
З нагоди повілею кобзаря в його рідному селі відбувся урочистий вечір 1 покладання квітів до підніжжя пам'ятника, встановленого тут у І 9785 р.
У Києві відбулося покладання вінків на могилу Єгора Мовча нама Берківцівському кладовищі. Їг; тривезли з далекої Великої Писарівки заступник голови держадлиністрації району Віктор Гонтаренко, родич кобзаря Володимир Мпроштник, а також Петро Нечвогляд, Сергій Тищенко та Олександр Са ндалов.
У вшануванні пам'яті видатного співця взяли участь народний артист Анатолій Мокренко, поет Олекса Ющенко, кобзар Анатолій Гришин. Колиштий учень Єгора Мовчана Микола Мошик на честь ювілею свого вчителя натисав на слова Олекси ГЮщенка дві пісні. А земляки подарували О. Ющенку портрет
славетного кобзаря пензля місцевого гудожника Івана Курочки. Сьогодні письменник Олекса Якович Ющенко ділиться своїми спогадами тро
зустрічі з видатним кобзарем Єгором Мовчаном.
Качанами, гарбузами, Перезимували,
/ридцять третьо/ весни, Хоч не ва, діждали
Так робили ми панам, Шо ніколи ий асти
А тепер собі ми робим, Д НІЧОГО ІСТИ
8 тридцять третьому году /ли люди лободу,
Із голоду пухли люди, Помирали на ходу
В тридцять друпм ото році, Як мого діждали,
Люди дуже гарну справу Мали з гарбузами
рено ні ПЕР
р Р
ри юне й о динаннн ва дно оо ьо чен Р В Ж пн
«Слово Просвіти» |Засповник - Всеукраїнсько товариство "Просвіта" імені Тараса Шевченка. Реєстраційне свідоцтво
4 те
Відповідальний редактор Любов Голота
Шеф-редактор Павло Мовчан
Редколегія: Ярема Гоян, Анатолій Журавський, Анатолій Погрібний,
Олександр Пономарів, Іван ІОщук
ДР ря
Індекс 30617
Ь дн алла Рак
портр пт
т0буб «облоги |
Адреса "Слова Просвіти": 252001, Київн-І, завулок Всеукраїнське товариство «Просвіта» їм. Тараса Шевченка, гел.228-01-30; Е-таїй: ЗІОМУО (Ф РКОЗУТТА. іпіегсот. КІЕИ ОСА Зам. Мо 0331206
Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті «Преса
Отощали уа люди, вмирали, як мухи, Кропивою, лободою, Як наповнить брюхо.
Хліб качали, вимітали, Люд сумує, плаче, ДА великим голова Не чує, не бачить
Все укази іздає | родналог давайте
Хоч із неба берть, З нігтів колупайте
-- Відкіля ж ми ВвізьМем На ці продналоги
Хіба вийти грабувати На бит дороги.
д при бити дорозі /з боуксиру люду Багатенько вже привчилось
До такого труду
Як наган узяв у руки, Годі/ він багатий. "ЧМоловіка оголив | /а и пішов, проклятий
4 у Созі, при дорозі, Роздають макуху
Хочеш жити, иди до Созу, Не впадеш без духу
Пролилися на Вкраїні Великі сльози,
Як великий голова Гнав народ у Сози
Отаке-то, добрі люди зЗчинилося лихо Побив голод мужиків Сидть в СОз/ ТИХО! Сидіть 8 СоОзі тихо!
Ця невідома пісня приголомшила нас -- Дупн витирав сльози, я ж відчував пришвидченийм стукіт свого серця: дивився мовчки на спохмурніле обличчя кобзаря, що обережно ставив біля ніг кобзу.. Я думав: от яка вона, кобзарська душа.. озивається, Як мембрана. вбирає в себе горе народу, щоб його ж повідати вам людям, які зустрінуться на велелюд: них шляхах кобзарських
-- А чи співали колись ви пісню при людях!
- Для того й складав, щоб співати. І в самому Харкові, на Благовіщенському базарі, де було багато людей, співав, ледве не потрапив у міліцію... Тож така вже доля наша -- сліпих кобзарів: при німцях співав ганяли поліцаї, а тут же СВО! міліціонери та не давали волі правді, бо й вища влада забороняла про голод не то що співати, а и натякувати словом. А як ото тим буксирам, хто ще живий. чи не стидно за от викачки хліба -- останнього, наВіть з-ПІдДд подушки хворого дитяти Ніби цього не було
Така наша прка юкторія.. Ну, ще, може,
р я доживу, що вільно співати про все дозволять Ось | надійшов час, коли можна
опублікувати Мовчанову пісню. А чи записав хтось мелодію? Можливо, хоч ніде в преа ще не зустрічав я навіть згадки про пісню. | мистецтвознавці, дослідники з Інстигуту фольклору та етнографії в своєму журналі ще и не «натякнули» про не! «Повертавсяя з Пущі під вечір трамваєм
Ось тоді и почав накидати слова на шмат
ку паперу
Як же ПІСНЮ Мовчану Про голод почати? А отак пп и почну - Не буду мовчати!
Кобзар Єгор Мовчан не міг мовчати!
На щастя, в мене збереглося дорогоцінне фото: саме цю пісню Співає мені
він на лавочці під вербою
Олекса Ющемко,
письмемних
На світлині Олекси Ющенка кобза? Єгор Мовчан (1955)
дик: ей. б
Музейний, б
Наклал 3000
осно золу 0 сан ни
но зло лорд ій - рано ній Здано
|
1
-Ф.-е.олоз й 5 б - ь
ав
арго ето
орто ЛАТИ | З ТИМРЖННЬОА ОО
1 да М
зш
піти.
! ПРЄ | г їй