Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWissen · Menschen · Zukunft
← Archiv von «Slovo Prosvity»

Слово Просвіти, №24 за 2012 рік

16 S. · 50 Einträge · PDF auf Wikimedia Commons ↗ · CC BY 4.0

Der Text wurde aus dem PDF gewonnen und automatisch in Beiträge geteilt. Die Grenzen mancher Beiträge sind redaktionell nicht geprüft: Ein Eintrag kann mehrere Beiträge, nur einen Teil eines Beitrags oder einen Serviceblock (zum Beispiel einen Abo-Hinweis) enthalten. Primärquelle ist die Zeitungsseite im PDF.

Без мови немає нації! · S. 1Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

зруйнувати. І все ж я оптиміст. Таких замахів на українців і Україну було безліч (не перелічуватиму тут їх усі, кожен освічений наш громадянин про те знає). Згадаю лиш масові депортації українців у Сибір, перемішування народу з чужинцями… Все це не знищило українського народу й української мови. Ми живемо і проносимо через століття нашу мову, нашу літературу, нашу культуру. Ми — письменники, маємо обов’язок стояти в обороні України, берегти нашу мову і національну свідомість. Пережили страшні часи, переживемо і ці. Але — не спімо. Борімося! Роман ІВАНИЧУК, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, Герой України
Без мови немає нації! · S. 1Originalseite ↗

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 24 (661), 14—20 червня 2012 Врятуймо мову — мова врятує нас! “Врятуймо мову — мова врятує нас!” — ці слова видатного українського кіномитця Юрія ІЛЛЄНКА є серцем спецвипуску тижневика, який ми адресуємо всім небайдужим. Борімося! Редакція

Такий скарб, як мова, — найдорожчий атрибут держави. І коли її в нас відбирають, то хочуть державу ослабити, а потім реч усім нашим, ухвалювати погоджене своє, вивертатися з найбезглуздіших ситуацій, навіть якщо на чорне доводиться казати біле. Найсумніше: приклад політичного сибаритства й подвійної моралі демонструє Президент! Кажучи так, не дивуюся, що парламент нечистої моралі засвітив перше зелене світло закону про двомовність. Його, правда, сховали у трохи інше визначення, але це вивіска для тих, хто не вміє мислити, а ще для можливих маніпуляцій цинічно перетлумачувати, перекрикувати, випускати димові завіси. Зрозуміло одне: ганебний закон “колесніченка-ківалова” прокладає тунелі, куди безборонно заходитиме мова чужої держави й витіснятиме українську звідусіль. Для мене, як і для більшості українців, автори закону — нікчемні людці “п’ятої колони”, їхніх імен навіть не хочеться згадувати. Загроза не від них. Загроза від парламенту, що зазіхає на Незалежність і Державність України. Іван МАРЧУК, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка му статус депутата Верховної Ради України), щоб нищити все українське. Не пояснюватимемо читачеві, що таке мова в житті та в історичній долі нації — розумні це знають. Тільки індивіди з планети Регіонів прикидаються, що вони не знають, не розуміють і не хочуть розуміти, бо “какаяразница…” Тож можемо привітати Президента України — Віктора Януковича. Він не тільки обіцяв особливий статус російській мові, а й вимагав створення в Україні життя в небезпеці. Перший крок до цього вже зроблено. Обіцянку виконано. Відповідь — за нами. Ми, народ, — господарі в своїй хаті і в своїм краю, і буде так, як забажає народ. Богдан БЕНЮК, народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Патріарх Київський і всієї Руси-України ФІЛАРЕТ, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату Українська Православна Церква Київського Патріархату не підтримує введення другої чи регіональної державної мови. На нашу думку, для цього немає жодної потреби, бо дві або більше державних мов є в федеративних країнах, а Україна не є такою. Господь кожному народу дав свою мову. І ми, українці, як народ, теж маємо свою мову — багату, прекрасну й милозвучну. Без мови немає нації. Тому цей дар Божий треба не тільки цінувати, а й зберігати та примножувати. Це — завдання кожного українця і кожного громадянина України. Як Церква, Київський Патріархат завжди робив і робить усе для того, щоб підтримати українську мову, звершуючи нею богослужіння, навчання, проповідь, видаючи богословську та церковну літературу. У нашій історії не раз поневолення супроводжувалося викоріненням української мови, боротьбою з нею. Так було і в ХІХ, і в ХХ століттях. Тому після тривалого часу офіційних і неофіційних заборон, українська мова для свого розвитку все ще потребує особливої підтримки. І цю підтримку їй також забезпечує статус єдиної державної мови. Єдина державна мова, мова Тараса Шевченка й Лесі Українки, створює єдиний культурний, суспільний простір, єднає народ. Про це члени Всеукраїнської Ради Церков говорили ще 2006 року у спеціальному зверненні, закликаючи не робити мовне питання приводом для розділення суспільства. Ми, представники основних традиційних конфесій, ще тоді закликали не використовувати це питання у політичній боротьбі. На жаль, до наших слів не дослухалися. З історії відомо, що духовне поневолення нашого народу завжди відбувалося через освіту та культуру і через Церкву. Пам’ятаючи про це, маємо зробити все, від нас залежне, щоб не повторилися гіркі сторінки українського минулого. ГОЛОВАМ ОБЛАСНИХ ОБ’ЄДНАНЬ ВУТ “ПРОСВІ- ТА” ім. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА ЧЛЕНАМ ГОЛОВНОЇ РАДИ 7 червня 2012 року відбулося по$ зачергове засідання Центрального правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, де розглянуто нинішню мовну ситуацію в Україні, яка гранич$ но загострилася у зв’язку з ухвален$ ням 5 червня 2012 року Верховною Радою України у першому читанні ан$ тиконституційного законопроекту ук$ раїнофобів Колесніченка—Ківалова. Усвідомлюючи свою відповідаль$ ність, Центральне правління ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка ухва$ лило: 1. Провести 15 червня 2012 року у Києві сесію Головної ради ВУТ “Прос$ віта” ім. Тараса Шевченка. 2. Рекомендувати обласним об’єд$ нанням: 1) самоорганізовуватись на за$ хист своїх конституційних прав; 2) організувати пікети місцевої влади з вимогою стати на захист ук$ раїнської мови; 3) брати участь у акціях громадян$ ської непокори, які проводитимуть національно-державницькі організа$ ції; 4) звертатись до Ради Європи що$ до обмеження конституційних прав українців, упослідження їх на своїй рідній землі. Впевнені, що спільними зусилля$ ми відіб’ємо чергову атаку проти ук$ раїнської мови, наших національних прав і держави. Про заходи інформуйте Секрета$ ріат та “Слово Просвіти”. Павло МОВЧАН, голова Товариства, народний депутат України
Без мови немає нації! · S. 1Originalseite ↗

Загроза-парламент

Наш парламент останнього скликання деградує на очах світової спільноти, яку, схоже, не помічає і знати не хоче, бо функціонує у сесійній залі винятково за помахом “семафора Чечетова”. І ухвалює чечетовські закони, й одразу ж заганяє їх у ряди таких, без яких можна обійтися, й пришиває обірвані ґудзики до наступного мордобою. За двадцять років Незалежності такого парламенту Україна ще не мала! Зграя кнопкодавів і силомірів сліпо злютованих однією метою — діяти всупе-
Без мови немає нації! · S. 1Originalseite ↗

Буде тільки так!

Важко повірити в те, що ухвалення цього антиукраїнського законопроекту продиктоване легковажністю та політичною безвідповідальністю членів нашого горе-парламенту. Вбачаю в цьому виразно усвідомлену і послідовно антиукраїнську діяльність на користь сусідньої держави. Це ж якими ненависниками всього українського треба бути (маючи при цьо-
Гаряча тема · “Врятуймо мову — мова врятує нас!” Юрій Іллєнко · S. 2Originalseite ↗

Удар по основах державності Із прес!конференції ВУТ «Просвіта» і Національної спілки письменників України

Петро АНТОНЕНКО У вступному слові голова “Просвіти” народний депутат Павло МОВЧАН зазначив, що винесення на розгляд такого законопроекту — це частина геополітичної гри проти України, плану Росії з анексії нашої держави. Мовний сценарій може перейти у балканський сценарій розчленування держави. Так звана “регіоналізація” за мовним принципом може перерости у відокремлення регіонів. Росія взагалі-то хотіла б повернути під свою оруду всю Україну, але, як варіант, згодна й на її розшматування з наверненням до себе її більшої частини. Про такі плани, розроблені Кремлем, і говорить внесення цього мовного законопроекту, підготовка для нас на московських теренах низки інших законів, що різко звужують вживання єдиної державної мови в Україні — вони стосуються судочинства, освіти, інших сфер. Що протиставити цим небезпечним сценаріям? На жаль, зазначив П. Мовчан, за весь період незалежності наша влада так і не спромоглася ухвалити нове мовне законодавство. Навіть у період помаранчевої влади, маючи більшість у парламенті, так і не ухвалили закон, підготовлений депутатами П. Мовчаном і В. Яворівським. Не було затверджено розробленої за активної участі “Просвіти” концепції розвитку й підтримки української мови. Мало сподівань і на нинішню об’єднану опозицію. В її програмових засадах майже не видно міцної національної складової. А невміння, попри обіцянки, не допустити ухвалення законопроекту Ківалова—Колесніченка навіть у першому читанні, довершує картину млявості наших опозиційних сил. Тому, зазначив голова ВУТ “Просвіта”, потрібно розгорнути якнайширший громадський рух в оборону мови, а відтак нашої державності. І дуже важливо заручитися підтримкою європейської спільноти, безпосередньо звернувшись до Ради Європи. Голова НСПУ Віктор БАРАНОВ згадав свій недавній візит до Туреччини: “Ніщо не загрожує в Туреччині державній турецькій мові, але все одно влада країни приді- 5 червня Верховна Рада ухвалила за основу законопроект Ківалова—Колесніченка “Про засади державної мовної політики”. Україна опинилася на крок ближче до громадянського конфлікту, наслідки якого — непередбачувані. Рішення Ради протиправне і за змістом, і за формою. Зміст проекту суперечить Конституції і законодавству, про що сказано у висновках Національної академії наук і численних наукових установ, профільного комітету і науково-експертного управління Верховної Ради, ОБСЄ, Міністерства фінансів України. Українські та зарубіжні експерти одностайні: ухвалення закону спричинить конфлікт, вимагає величезних витрат і призведе до розростання бюрократії. Кожен, хто, незважаючи на це, проголосував за проект Ківалова—Колесніченка, виступив не лише проти української мови, а й проти конституційного ладу, громадянського миру та цілісності країни. За проект “проголосувало” багато депутатів, яких навіть не було в сесійній залі. Без цієї фальсифікації документ не мав шансів на ухвалення. Відповідальність за ганьбу 5 червня лежить не тільки на владі, а й на опозиції, яка не лише безперешкодно дозволила фальсифікувати голосування за законопроект Ківалова—Колесніченка, а й дискредитує ідею протидії цьому проекту. Із вересня 2010 року, коли було зареєстровано майже ідентичний нинішньому законопроект про мови Єфремова— Симоненка—Гриневецького, громадські організації об’єднали зусилля в рамках кампанії “Займіться ділом, а не язиком!”. Тоді наші заклики до влади займатися не Фото Петра Антоненка ляє величезну увагу її підтримці й захисту. І от, за контрастом, я повертаюся з поїздки додому, в Україну, і потрапляю прямо у вир мовних пристрастей, зустрічаюся з цією спробою протягти той законопроект. І це пробна куля для нашого суспільства: влада спостерігає за нашою реакцією на такий ганебний випад. Тому ми маємо зараз апелювати щодо захисту мови не так до цієї влади, як до суспільства, до народу”. Секретар НСПУ Михайло СЛАБО- ШПИЦЬКИЙ зазначив: “Коли влада вносила цей законопроект саме зараз, вона розраховувала на політичну, громадську втому в суспільстві, на те, що на порозі літо, що починається Євро—2012. Усе це, мовляв, притупить протестні настрої суспільства. Але, на відміну від теж потужних протестів у вигляді Податкового Майдану чи акцій чорнобильців, мова — нерв особливий. Тому реакція суспільства неминуча. Щодо Євро, то й тут влада явно прорахувалася. Адже на чемпіонат Європи в Україну приїдуть численні журналісти преси, радіо, телебачення. І їх цікавитимуть не лише футбольні баталії, а й що загалом відбувається в Україні, зокрема й у мовній сфері. Тому міжнародний резонанс неминучий. Влада цього не розуміє, бо діє за чужими сценаріями, провокуючи протистояння в суспільстві”. “Всі мови гарні, я із задоволенням читав російську класику, але таке вульгарне нав’язування російської мови викликає у мене лише відразу, — сказав на прес-конференції професор, член Центрального правління ВУТ “Просвіта” Іван ЮЩУК. — Небезпека цього закону в розпалюванні протистояння в суспільстві”. Недолугі дії влади призводять до зростання напруги й навіть атмосфери ненависті, зазначив секретар НСПУ Сергій ПАН- ТЮК. І об’єктом цієї ненависті стає сама влада. Тому в суспільстві визрівають дуже активні форми протесту і боротьби проти такої антиукраїнської політики влади. Шкода, що за 20 років Верховна Рада України так і не спромоглася ухвалити нове мовне законодавство, зазначила на пресконференції секретар НСПУ, головний редактор “Слова Просвіти” Любов ГОЛОТА. А таке законодавство і загалом концепція мовної політики в державі неодноразово розроблялися і пропонувалися владі “Просвітою” і Спілкою письменників. В Україні немає державницької ідеології, натомість є антидержавницька, і перший її пункт — боротьба проти української мови. Наші політики, зокрема й опозиція, лише імітують боротьбу за мову, а Росія веде агресивну політику щодо України та й інших країн. Чого варта озвучена в їхньому політикумі теза, що “Росія закінчується там, де закінчуються кордони російської мови”. У той же час політичним лицемірством є посилання творців законопроекту Ківалова— Колесніченка та їхніх покровителів у Росії на європейську мовну Хартію. Цей документ захищає міноритарні мови, тобто ті, що під загрозою зникнення, чого ніяк не скажеш про російську мову. Так само лицемірним є посилання на “турботу про мови національних меншин”. У Росії, яка, до речі, досі не підписала Хартії, якраз ці мови, як і самі національні меншини, постійно під загрозою асиміляції і зникнення. Росія, насаджуючи свою мову поза межами держави, робить погану послугу і для самої російської мови, яка поступово вироджується, і джерелом цієї мовної мішанини стає якраз Україна — через спроби “втиснути” сюди мову сусідів. Учасники прес-конференції зійшлися на думці, що зараз потрібен потужний громадський рух всередині країни в оборону державної української мови, а також реальна підтримка в цьому європейської демократичної спільноти. Ми закликаємо владу схаменутися, не провокувати громадянський конфлікт і не виносити антиукраїнський законопроект на друге читання. Ми зробимо все можливе, щоб кожен співучасник цього злочину поніс заслужену політичну та юридичну відповідальність. Закликаємо опозицію в подальшому не вдаватися до провокаційних дій, авантюрних закликів і розмов як вона “скасує закон” після виборів, а сконцентруватися на ефективних діях, які не дозволять ухвалити законопроект у цілому. Закликаємо всіх громадян України, які усвідомлюють загрозу ухвалення законопроекту Ківалова—Колесніченка, об’єднати зусилля і донести до якомога більшого числа людей в усіх регіонах прості речі: цей проект відволікає увагу від кричущих економічних і соціальних проблем, він розколе країну і спровокує громадянський конфлікт, спричинить величезні витрати з бюджету, які витягнуть із кишень звичайних людей, створить масу незручностей для цих же людей, незалежно від їх мови і переконань. Обов’язок кожного з нас — зупинити цей злочин проти українського народу. ВМГО Спілка Української Молоді в Україні ВМГО “Молодіжний Націоналістичний Конгрес” Громадська ініціатива “Кіно-переклад” Інформаційна агенція культурних індустрій ПРО Спудейське Братство НаУКМА Самоврядна Альтернативна Мережа Рух добровольців “Простір свободи” Громадянський рух “Відсіч” Рух “Не будь байдужим” ГО “Люстрація” У столичній інформагенції RegioNews відбулася прес-конференція керівництва Всеукраїнського товариства “Просвіта” і Національної спілки письменників України з приводу голосування в парламенті одіозного мовного законопроекту Ківалова—Колесніченка.
Гаряча тема · “Врятуймо мову — мова врятує нас!” Юрій Іллєнко · S. 2Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Заява громадських організацій із приводу ухвалення в першому читанні законопроекту «Про засади державної мовної політики»

мовними провокаціями, а економічними й соціальними питаннями, підтримали усі регіони країни, а негативні експертні висновки українських і міжнародних організацій змусили владу відмовитися від авантюри. Після внесення проекту Колесніченка—Ківалова до розкладу засідань ВР у травні 2012 року громадськість також викривала наміри влади розколоти країну, витягти з кишень людей мільярди й ускладнити життя громадян у всіх регіонах. Ми діяли під державними прапорами і з гаслами, які об’єднують більшість людей незалежно від мови, якою вони спілкуються. Саме така позиція, а також рішучість порядних депутатів, які у вирішальний момент зірвали фальсифікацію, не чекаючи вказівок опозиційних вождів, призвели до провалу планів влади 24 і 25 травня. Однак 5 червня у сесійній залі опозиція мовчки спостерігала за фальсифікацією голосування. Ніхто, за винятком поодиноких депутатів, навіть не намагався перешкодити злочину, а частина депутатів замість того, щоб до початку голосування і в його момент бути в сесійній залі, вправлялися в піарі на мітингу. Сам мітинг, куди на заклик громадських організацій та опозиції прийшло чимало звичайних людей, які усвідомлено протестували проти антинародного й антидержавного законопроекту, було перетворено на партійно-передвиборне шоу з маргінальними гаслами та найнятими партіями молодими прапороносцями, які не могли навіть пояснити, проти чого вони тут “протестують” і до якої партії належать. Ми засуджуємо брутальну лайку, протиставлення людей, які говорять різними мовами чи живуть у різних регіонах, що лунали у промовах на цьому мітингу, провокації проти міліції, завдяки яким було поставлено під загрозу безпеку мирних демонстрантів, авантюрні заклики перешкоджати функціонуванню об’єктів “Євро—2012” та оголошення про “безстрокові акції”, за якими не відбувається реальних дій. Такі дії відверто маргіналізують протести проти мовного законопроекту і грають на руку владі. Просимо вибачення у всіх людей, які зі щирим серцем вийшли 5 червня на захист громадянського миру і єдності України, і стали заручниками бездіяльності опозиції у сесійній залі та її недолугих дій на вулиці. На жаль, через блокування великої частини території біля Верховної Ради привезеними владою найманцями, яким допомагала міліція, а також через маніпулятивні дії представників політичної опозиції, громадськості не вдалося провести власну, суто народну, а не партійну акцію протесту.
Гаряча тема · “Врятуймо мову — мова врятує нас!” Юрій Іллєнко · S. 3Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

рує, що так ненавидить нас, українців, і нашу мову. Ківалов народився в Молдо% ві. Був командиром підрозділу оператив% ного реагування ППС УВС Свердлов% ської області. То який стосунок він може мати до українського державотворення, до “національно%культурного відроджен% ня українського народу, його історичної свідомості і традицій”? Ці поняття я взяв із “Декларації про державний суверені% тет України”, ухваленої Верховною Ра% дою Української РСР 1990 року, якраз то% ді, коли Сергій Васильович Ківалов був направлений чи сам прибув до Одеси для кадрового зміцнення колоніальної інфраструктури. Вадим Васильович Колесніченко — народився в Умані, але після закінчення Уманського сільськогосподарського інс% титуту його з якоюсь метою направили в бандерівський край, на Волинь, де він був і першим секретарем комсомолу, і в мілі% ції теж. На момент проголошення неза% лежності України посідав відповідальну ідеологічну посаду — був головою кон% трольної комісії Ялтинського міськкому Компартії України. Не відомо, де він пере% бував і що робив у 1999—2006 роках. І чо% мусь у нього прізвище записане в росій% ській транскрипції Колесніченко, а не Ко% лісниченко, як це б мало бути по%україн% ському. Радянський Закон про мови в Україн% ській РСР — і той ставив собі за мету — цитую з його Преамбули: “Українська РСР забезпечує українській мові статус дер% жавної з метою сприяння всебічному роз% виткові духовних творчих сил українсько% го народу, гарантування його суверенної національно%державної майбутності”. Тим часом законопроект Ківалова—Ко% лесніченка спрямований (і в цьому нема ані найменшого сумніву) на знищення ук% раїнської мови, а отже, й української дер% жавності. Закінчу строфою з поезії Павла Тичи% ни: “Слово ж наше рідне! // Ти німоті не далося, // озернилось, як колосся, // ста% ло бойове і гідне — слово наше рідне! Не дасися ти й російським шовіністам з їхнім брехливим і підступним антиукраїнським законопроектом “Про основи державної мовної політики” №9073. представників. Через декілька годин до відділку доставили арештованого Ігоря Артюшенка, голову молодіжної організа% ції “Небо”, організації, яка мала заявку на пікет із мовного питання. Голову “Просві% ти” та голову “Неба” протримали у тюрмі майже до кінця робочого дня і, склавши протокол та взявши відповідні пояснення, відпустили. А серед людей почалися роз% мови: “Ми одягли вишиванки, толерантні, з щирим серцем відкриті до всіх добрих людей, а вони…” І хтось з оточення додав: “Якщо вже й “Просвіті” не дають вільно відстоювати питання української мови та культури, мабуть, прийшла пора міняти вишиванки на камуфляж”. Через це порушення конституційних прав громадян представниками влади та правоохоронних органів, неприпустимої поведінки державних службовців (відвер% та брехня та крутійство), Запорізька “Просвіта” направила заяви в прокурату% ру та міському голові. Влада “закручує гайки” й до краю за% гострює політичну ситуацію в державі. На що вони розраховують? На що сподіва% ються? Якщо не припинити владний анти% український “бєзпрєдєл”, українці вибух% нуть і знесуть всю “погань”, яка зустрі% неться на шляху. І не допоможе вже ніхто прислужникам і фарисеям. Українська нація знайде кожного у будь%якому куточ% ку світу і покарає, і відбере все вкрадене, і доведе свою силу, і встановить справед% ливість у вільній українській Державі. “Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде”, допоки не пізно. Закликаємо всіх: не будьте байдужи% ми, творіть навколо себе рідний “Україн% ський Світ” — заради себе, своїх батьків і дітей, заради України. Творімо в Україні українську владу за% ради майбутнього Батьківщини! Не будьте байдужими! Звернення підписали просвітяни, представники громадських і політичних організацій
Гаряча тема · “Врятуймо мову — мова врятує нас!” Юрій Іллєнко · S. 3Originalseite ↗

Чому небезпечний законопроект «Про основи державної мовної політики»?

Іван ЮЩУК, професор, заслужений діяч науки і техніки України Я не принижую жодної мови. Всі мови — чудові: німецька для німця, французька для француза, російська для росіянина, українська для українця, якщо він не зви% роднілий. Я з захопленням читав в оригі% налі юнацькі драми Михайла Лєрмонтова, “Войну и мир” Льва Толстого, “Песнь тор% жествующей любви” Івана Тургенєва, а тепер починаю пройматися ненавистю до російської мови, коли її мені пхають сило% міць. Це так само, як із квартирантом у твоїй квартирі, коли він починає заявляти про свої права на твою житлоплощу, на% віть якщо він і поріднився з тобою. Отже, перша небезпека від законопроекту Ківа% лова—Колесніченка — поглиблення вза% ємної недовіри й неприязні між частина% ми українського суспільства. Хай навіть це називають націоналізмом, український націоналізм в Україні цілком виправда% ний: ми захищаємо себе на: своїй терито% рії. А російський націоналізм в Україні має точну назву — шовінізм, бо він прагне оволодіти тим, що йому не належить. Друга небезпека від законопроекту Кі% валова—Колесніченка — довільне, шах% райське тлумачення конституційних по% нять. У Конституції України недвозначно записано: “Державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування ук% раїнської мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України”. Чітке тлу% мачення поняття державна мова дано в рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року: “Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов’язкового спілкування у публічних сферах суспільного життя”. Тим часом, відповідно до законопроекту Ківалова— Колесніченка, такого ж статусу набуває й недержавна російська мова, не ромська, не гагаузька, не караїмська, не кримчаць% ка, не так звана русинська і навіть не поль% ська чи болгарська, чи молдавська, чи вір% менська, які там теж названі “для отвода глаз”. Ці мови будуть так само придавлені російською, як і українська. Крім того, в Конституції України є ще й такі поняття, як Державний Прапор України. Державний Герб України. Державний Гімн України, державний кордон України. Це теж не всім подобається, як і державна українська мо% ва. І ці поняття, за юридичною логікою Кі% валова—Колесніченка, можна буде по% шахрайському тлумачити, як кому зама% неться. Основне — є прецедент на дер% жавному рівні. Третя небезпека від законопроекту Ківалова—Колесніченка: ми починаємо пильніше придивлятися, хто ж нами ке% мовного питання в Україні. Підходили лю% ди, ставали поруч, дехто прийшов зі свої% ми плакатами “На захист рідної україн% ської мови”. Розпочався збір підписів про недопущення погіршення сфери вико% ристання державної української мови. Хвилин за двадцять до намету піді% йшли близько десяти міліціянтів на чолі з полковником Долинним і запитали про дозвіл на виставлення намету. Голова За% порізької “Просвіти” (організатор акції) надав копію повідомлення (завізовану на% чальником відділу внутрішньої політики міської ради) полковнику Долинному. Мі% ліціянти відійшли порадитися. Через де% кілька хвилин повернулися з невідомою особою, яка представилася працівником відділу внутрішньої політики міської ради (на прохання показати своє посвідчення невідома особа не відреагувала). Так зва% ний представник відділу внутрішньої полі% тики міської ради повідомив присутніх, що сьогодні в канцелярії міської ради ар% хівний день і пан Ткаченко не міг там зали% шити повідомлення про захід, а також, не% відома особа сказала, що підпис на пові% домленні не підпис начальника внутріш% ньої політики, тому що останній перебу% ває у відпустці. Невідома особа безсовіс% но брехала, вводячи в оману присутніх, наслідком цієї брехні стало те, що пан полковник запропонував присутнім розій% тися. На запитання: “на якій підставі Ви просите нас розійтися”, полковник відпо% вів: “Якщо я не правий, Ви можете зверну% тися до суду”. Олег Ткаченко відмовився виконувати протизаконні (усні та безпід% ставні) розпорядження міліціянтів і закли% кав присутніх мати гідність, сміливість і залишатися на площі. Після чого міліціо% нери заарештували голову Запорізької “Просвіти” Олега Ткаченка, арештували також, як шкідливі, всі примірники заяви Центрального правління ВУТ “Просвіта” з мовного питання. Люди не дали міліції конфіскувати інформаційний просвітян% ський намет і всі залишилися на місці, від% мовившись виконувати розпорядження антиукраїнської влади, а саме її окремих
Гаряча тема · “Врятуймо мову — мова врятує нас!” Юрій Іллєнко · S. 3Originalseite ↗

Звернення до українського народу

Дорогі брати і сестри! Український народе! За наказом Віктора Януковича під головуван% ням Володимира Литвина 5 червня цього року Вер% ховна Рада України за підтримки депутатів із Партії регіонів, КПУ і “тушок” схвалила в першому читанні проект закону “Про засади державної мовної полі% тики”, авторами якого є новітні русифікатори Укра% їни депутати Колесніченко та Ківалов. Законопро% ект спрямований проти конституційного стату% су української мови як єдиної державної. Це означає, що процес ліквідації української державності, розпочатий “харківською угодою” про передачу Росії української території до 2042 р. для базування російського Чорноморського флоту, розвивається й набирає смертоносної загрози для нашої політичної самостійності. Віктор Янукович і його кліка тепер планують віддати Росії територію нашої мови, духовності, національної самобутності. Російську мову в Україні ніхто не зневажає, не принижує, не забороняє. Кому потрібна держав% ність російської мови в Україні? Віктору Януковичу, Дмитрові Табачнику як найвірнішим прислужникам будівничих “русского міра” та ще чиновникам, не% здатним вивчити мову титульної нації, серед якої вони живуть. Закон Колесніченка—Ківалова, за яким стоїть Віктор Янукович, якщо той закон буде остаточно ух% валено й підписано, відкриває шлях до серйозних конфліктів — аж до громадянської війни й розвалу держави. Автори того закону та їхні натхненники повинні знати, на що вони наважилися підняти руку: на життя і майбутнє української нації, на нашу тися% чолітню історію, на невмирущих героїв боротьби за українську державність, яка без української мови стає мертвою. Автори того закону, чиновники най% вищого рангу, що стоять за їх плечима, сучасні ру% сифікатори України мають знати: кара за цей зло% чин знайде кожного, хто голосував із ненависті до нашої мови чи з переляку, чи за долари. Нам важко зрозуміти, чому опозиційні депута% ти, які декілька днів тому відбили загрозу схвален% ня Верховною Радою цього ганебного документа, 5 червня не зуміли організувати належного спротиву. Але тепер ми не повинні шукати винних. Пора об’єднатися проти підступного ворога! Лідерам опозиційних партій необхідно зробити все, щоб цей антиукраїнський закон було відхилено назавжди. Всім опозиційним партіям необхідно заявити, що вони підуть на вибори у жовтні цього року разом. Схвалення Верховною Радою цього зрадницького закону могло статися й сталося тому, що опозиціо% нери розірвані. Дорогий український народе! Влада ігнорує твої численні біди: безробіття, постійне зростання цін на продукти й житло, на ліки й освіту, на проїзд у тран% спорті, на державні мита й штрафи. Владі байдуже, що в країні панує сваволя чиновництва і правоохо% ронних органів і немає справедливого суду, що нев% часно й неповністю виплачується заробітна плата, а численні реформи замість “поліпшити життя вже сьогодні” гарантують нові знущання над людиною (пенсійна і податкова реформи, реформа житлово% комунальної сфери, реформи в медицині, коли зак% риваються поліклініки, в освіті, коли зачиняються школи, і т. ін.). Нові лиха чекають тебе через запро% вадження нового Трудового кодексу, скорочення об% сягів виробництва, “добровільне” підвищення ста% вок на міліційні та судові хабарі, аби захистити себе від судових переслідувань під маскою реформи кри% мінального права та “декриміналізації злочинів”. Численних принижень зазнає сьогодні не тільки “ні% кому не потрібне” старше покоління, а й молодь, в якої немає змоги здобути освіту, знайти роботу і жи% ти щасливо у своїй країні, а не виїжджати за кордон у пошуках шматка хліба й гідного життя. Захищаючи свої права, свою людську гідність, свою рідну мову, ти захищаєш майбутнє кожного українця, незалежно від його етнічного походжен% ня, майбутнє країни і європейське майбутнє нашої держави. Не захищаючи всього цього, ти перетво% рюєш Україну в колонію Москви. Не жди ні від кого наказу, виходь на майдани! Говори! З багатьох майданів сформується один, пе% реможний Майдан! Члени Комітету Захисту України: Дмитро ПАВЛИЧКО, Віктор БАРАНОВ, Володимир ВАСИЛЕНКО, Юрій ДОРОШЕНКО, Іван КРУЛЬКО, Михайло ЛІВІНСЬКИЙ, Роман ЛУБ- КІВСЬКИЙ, Юрій МУШКЕТИК, Михайло НАЄН- КО, Дмитро ПИЛИПЧУК, Олександр СКІПАЛЬ- СЬКИЙ, Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, Олег ЧОРНОГУЗ, Валерій ШЕВЧУК, Василь ШКЛЯР, Юрій ЩЕРБАК 6 червня 2012 р., м. Київ
Гаряча тема · “Врятуймо мову — мова врятує нас!” Юрій Іллєнко · S. 3Originalseite ↗

Звернення До просвітян, освітян, інтелігенції та всіх мешканців Запорізького краю

Верховна Зрада України поставила державу на межу міжнаціонального конфлікту, ухваливши у першому читанні законопроект “Про засади мовної політики” “Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде”. Тарас Шевченко У Запоріжжі “по бєзпрєдєлу”, грубо порушуючи статті 3, 21, 28, 34, 39 Консти% туції України, антиукраїнська влада рука% ми міліції розправилася з найгуманнішою організацією — Товариством “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Члени Запорізького ВУТ “Просвіта” 05.06.2012 року з 10.00 до 17.00 на Жов% тневій площі міста (біля облдержадмініс% трації) виставили агітаційний намет для розповсюдження заяви Центрального правління ВУТ “Просвіта” імені Т. Г. Шев% ченка щодо законопроекту “Про засади державної мовної політики”. Відповідно, згідно зі статтею 39 Конституції України та чинного законодавства, заздалегідь повідомивши міську владу та безпосе% редньо начальника відділу внутрішньої політики міської ради, який особисто за% візував повідомлення про встановлення інформаційного намету. Відповідно, після візування, канцелярія міської ради ухва% лила (без заперечень) вищезазначене повідомлення. Встановивши намет у присутності го% лови Запорізької “Просвіти”, просвітяни о 10.00 розпочали роздавати заяви цент% рального правління ВУТ “Просвіта” щодо
Позиція · “Україна для них — не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування”. · S. 4Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

ника пригадують, як він хвалився іменною дідовою зброєю… Чи випадково Янукович добирає на найвищі державні посади переважно росіян і неукраїнців? Що, серед українців немає талановитих фахівців, які здатні були б здійснювати конституційне положення, що Україна є державою Українського народу? Ба, Українського народу як державотворця нинішня влада України воліє взагалі не згадувати. Натомість кажуть: “Народ України”. Зверхник Комуністичної партії України (не української! Бо українських комуністів нема в природі від 20-х років ХХ ст.) двоязикий Петро Симоненко (і цей теж “донєцкій”!) взагалі не визнає існування українського народу. Тільки “народ України”, а не український народ. Одне слово, “несть числа” окупантам та нащадкам московських окупантів. Це не український уряд. Це “сборная СССР”, яка грає не за Україну, а за той таки СССР. Тобто за його спадкоємця — Росію. Стратегічне завдання цього уряду, продиктоване з Кремля, — остаточно скомпрометувати Україну перед цілим світом, показати, що український народ неспроможний бути державотворчою силою, що його очолювати можуть лише варяги. Як оті шахраї, що руйнують підприємство, щоб здешевити його і купити за безцінь, так оці варяги руйнують і компрометують Україну, щоб задешево здати її під владу їхньої матері-Росії. Такий уряд в УССР був у 20—30-х роках. Сталін тримав там кількох українців, точніше, хохлів. Для декору і відстрілу. Усі ті урядовці поводилися в Україні як окупанти в завойованій країні. (Ленін був відвертим: “Теперь с завоеванием Украины…”; “Киев, Полтава, Харьков взяты…”; “Чем больше мы завоевываем Украину…”). На всі рівні влади українців допускали лише за умови, що вони слухняно здійснюватимуть колоніяльну політику Москви. А як тільки Москва запідозрювала найменший національний ухил — зараз їх відстрілювала. Та й своїх окупаційних адміністраторів теж не милувала (Хатаєвич, Постишев, Балицький, Косіор). Даремно нинішні адміністратори сподіваються, що коли вони на тарілочці піднесуть Україну цареві-батюшці Путіну, то він їх милуватиме і нагороджуватиме посадами й маєтками. Путін усюди настановить своїх іванів. А наших злодіїв у Росії чекає “одна Сибір неісходима”. Тільки сліпий, забамбулений хохол не бачить, не хоче бачити, що в Україні вже відверто російська влада. Кадри в неї добирають за національною ознакою. Щоправда, беруть і українців, які втратили свої національні ознаки і стали на бік окупанта. Тобто зрадників українського народу. Ця чужа, ворожа українському народові влада готує — ні, вже здійснює тихий державний переворот. Залишилося лише запровадити “другу державну мову” — і Україна буде розтоптана остаточно, її можна буде “упразднить за ненадобностью”. Час, пророкований Тарасом, настав: …Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… P. S. Читач запитає: чому я назвав статтю “Варяги внутрішні і варяги зовнішні”? За аналогією до статті Михайла Драгоманова 1876 року “Турки внутрішні і зовнішні”. Щоб застерегти: росіянам внутрішнім і росіянам зовнішнім, які дорвалися до влади, держава Україна не потрібна. А якщо вона, всупереч їхній волі, з’явилася, то вони взяли в ній гору, щоб попанувати над дурними хохлами — недобитками українського народу. Якщо ж цей “проект” не вдасться, то не шкода цю країну покинути напризволяще і втекти за кордон, де в чужоземних банках вони зберігають “з пожару вкрадений покров”. Адже Україна для них — не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування.
Позиція · “Україна для них — не Батьківщина, а лише територія і населення. Для пограбування”. · S. 4Originalseite ↗

Варяги внутрішні і варяги зовнішні

Василь ОВСІЄНКО, лавреат премії ім. Василя Стуса Подружилися ми 1974 року в Мордовії, де разом відбували кару за “антирадянську діяльність”. Я — за поширення українського самвидаву, а Петро — що разом із друзями підніс над Чортковом чотири національні прапори 22 січня 1973 року (того дня року 1918-го Центральна Рада проголосила Україну незалежною державою). Президент Віктор Ющенко Указом від 18 серпня 2006 року нагородив Петра Винничука й сімох його побратимів орденами “За мужність” І ступеня. Їхні імена викарбувано на пам’ятній дошці, освяченій 26 січня 2012 року на приміщенні Чортківського педучилища, де вони теж установили прапор. Але герой Петро Винничук, виборовши незалежність України від Москви, мусив шукати заробітку в тій-таки Москві. Хіба визволився він від Москви? Бо держава Україна нічого йому, крім ордена, не дала. Він, щоправда, і не просив, бо найбільшою нагородою і платнею було підняття національного прапора над усією Україною. Але чи стала Україна під синьо-жовтим прапором справді незалежною? Особисто я за Президента Ющенка, принаймні першого півроку, почувався щасливим. Бо нібито збувалася наша споконвічна мрія: нарешті в Україні — українська влада. Це щастя тривало лише 5 років. А нині, за Президента Януковича, чия в нас влада? За інерцією кажуть: українська влада. Але погляньмо, хто тепер в Україні владарює. Хто такий Віктор Федорович Янукович? Батько його, Федір Володимирович, народжений 1923 року в с. Януки Вітебської області (Білорусь), за “дизертирство и пособничество немецко-фашистским оккупантам” відбував покарання в Сталінській (Донецькій) області. В інтернеті досі є документ: КГБ Білорусі пропонує КГБ Сталінської області повернути п’ятьох в’язнів, зокрема Ф. В. Януковича, для додаткового розслідування (див.: http://ord-ua.com/2007/09/25/politsajska- ya-blyaha). Мабуть, за батьків гріх дух загиблих червоноармійців побив “Головнокомандувача” вінком. Бо за гріхи мусять відповідати до сьомого коліна. Звільнившись, Федір Янукович одружився з росіянкою Ольгою Семенівною Леоновою з Орловської області (Росія). Народивши сина Віктора, за два роки померла. Батько лишив сина на бабусю. І на виховання вулиці. Торік, у лютому, В. Ф. Янукович, збираючись їхати до Польщі, розпускав чутки, що його дід і прадіди були литовськими поляками, католиками. Тільки — боронь Боже! — не українцями. Можна бути українцем по роду, а можна — по духу, за вихованням. Янукович аж ніяк не людина української культури. Він у свої майже 60 років уперше на могилі Тараса Шевченка прочитав по складах зі шпаргалки: “І на стороні кола їх поставлю слово” (замість “І на сторожі коло їх…”). Це було відкриття в геометрії: досі сторони мали трикутник, многокутник, а коло сторони не мало, бо воно кругле. А в Умані читає: “Ґулаґ Артьомовскій”. Замісць “Гулак-Артемовський”. Модифікований ҐУЛАҐ він знає із власного досвіду, а “Артьомовск” — це десь поблизу його рідного Єнакієвого. Що вже казати про “великого українського поета Антона Чехова”. Зате ВеФе — “проФФесор”! Янукович — поза українською культурою. І взагалі поза будь-якою культурою. Недарма Янукович у зоні мав нібито “клікуху” Хам. Там він подружив із “хазяїном” зони, який мав, як на моє українське вухо, промовисте прізвище Льовочкін. Що не завадило йому згодом очолити Департамент виконання покарань. Янукович під його опікою “встал на путь ісправлєнія” і був достроково звільнений. Хто сидів, той знає, за що, зазвичай, Фото Олександра Литвиненка звільняли достроково… Тепер начальником Януковича є син того Льовочкіна, Сергій Володимирович, — Глава Адміністрації Президента. Третій, мабуть, Азаров. Цей “парєнь із Калуґі” прибився на Донеччину 1984 року. Кажуть, нащадок “красних латишів”, що посоромився чомусь прізвища свого батька (Пахло Ян Робертович) і взяв жінчине. Я гадав, що князь Святослав Ігоревич розгромив Хазарський каганат ще 969 року. Аж ні: Ніколай Янович — досі повновладний каган України! Він щодня привселюдно знущається з української мови. Хто там четвертий? Може, Сергій Леонідович Тигипко з села Драгонешти в Молдові, який не вміє правильно по-українському написати свого прізвища? Воно походить від звуконаслідувального “тигипнути” — ударити чимось важким. Нещодавно по телевізору він тигипнув мене щирим зізнанням, що свої гроші тримає в офшорній зоні. Тобто не платить податків державі, у якій працює віцепрем’єром. Заклик юного Пушкіна: “Мой друг! Отчизне посвятим души прекрасные порывы!” не для нього. Далі за ранґом, мабуть, секретар Ради національної безпеки та оборони. Донедавна її очолювала гінеколог із Челябінської області Раїса Василівна Богатирьова (уроджена Лактіонова). Тепер безпеку й оборону Україні ґарантує нам “донєцкий” мільйонер Андрій Петрович Клюєв. Звідки походять його батьки — Інтернет мовчить. Може, з “двадцятип’ятитисячників”. Або з пересельців, яких навезли з Росії у спорожнілі після голоду 1933 року українські села. Це офіційно визначалося терміном “допрісєлєніє”. Голодомор — це не їхня історія, тому Янукович і його коло не визнають геноциду українського народу. Бо вони — фізичні або ідейні спадкоємці організаторів і виконавців того геноциду. У совєтські часи бойовим авангардом КПСС був КГБ. Партія регіонів, яка складається переважно з росіян і надійно русифікованих “донєцкіх”, теж хоче мати надійний щит. Тому в лютому 2012 року поставила на чолі Служби безпеки України щирого москаля… Пардон, уродженця Московської області Ігоря Олександровича Калініна — кадрового кагебіста (кандидат військових наук зі спеціальності розвідка та іноземні армії). Тобто СБУ під його мудрим керівництвом стає структурою, яка відкрито прислужує ФСБ Росії. Ще нещодавно міністром внутрішніх справ у нас був Анатолій Володимирович Могильов, родом із Петропаловська- Камчатського. Який напередодні Дня Соборності 2011 року каркав нам “крово- У Москві, 30 травня 2012 року, від серцевого нападу помер мій 58-річний друг Петро Винничук. Він разом із сином та односельцями вкотре поїхав туди на заробітки будівельником. А повернувся з Москви у домовині. пролітіє”. А торік став Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Хоча більшу частину життя прожив в Україні (“донєцкій”!), та оскверняти свої “шляхетні” вуста українською чи кримськотатарською (як того вимагає Конституція) він не бажає і вимагає надати статусу державної його рідній, російській мові. Я не помилився в “табелі про ранги”: чисельність міліції у нас удвічі більша, ніж військовослужбовців. Нині й цю другорядну посаду не доручають аборигенам. Тому Янукович виписав собі на цю посаду росіянина Дмитра Альбертовича Саламатіна. Родом із Караганди (Казахстан). Має бойові заслуги: бився у Верховній Раді України, куди потрапив незаконно. Цей російський громадянин отримав громадянство України 6 грудня 2005 року. Згідно з Законом, щоб стати народним депутатом України, треба не менше 5 років побути громадянином України. А Саламатін став депутатом за списком ПР уже 2006-го. Який народ представляв цей “народний депутат” у Верховній Раді? Казахський? Російський? Партію регіонів! Невже оцей розбишака (за фахом гірник) оборонятиме Україну від агресії своєї власної батьківщини — нашого найзапеклішого історичного ворога — Росії? Ще один віце-прем’єр, Борис Вікторович Колесников, родом із Маріуполя. Тобто “донєцкій”. Хтось чув від нього хоч одне, бодай каґтаве, українське слово? Чи луганчанин Олександр Сергійович Єфремов — лідер фракції Партії регіонів у Верховній Раді. Формально Головою Верховної Ради є українець Володимир Литвин, “примкнувший” до регіоналів. Але диригентом парламенту є росіянин Михайло Васильович Чечетов, який народився у Курській області. Як він махне — так більшість і проголосує. А махає він так, як пишуть на Банковій. Голова Національного банку — Сергій Геннадійович Арбузов, росіянин, “донєцкій”. Тоді якої національності в нас банк? Генеральний прокурор України Микола Павлович Пшонка — теж “донєцкій”. “Донєцкій” — це вже майже “русскій”. Кажуть, на Донеччині небезпечно на вулицю виходити: зараз хапають, везуть в іншу область і ставлять якимось начальником, хоч би й дрібненьким. Навіть директори кладовищ уже “донєцкіє” — прибуткове місце! “Усьо будет Донецк!”. Один лише Діма Табачник — “корєнной кієвлянін”, з Подолу. Позаторік, у часописі “Книголюб”, він безсоромно хвалився: “Дід по батьковій лінії був затятим більшовиком двадцятих років; дід — викладач і професор кафедри політекономії, яскравий і несамовитий прихильник радянської влади”. Зрозуміло, чому онук несамовитого (тобто кривавого) большевика-чекіста так само несамовито ненавидить усе українське. Він вважає, що “нельзя вести культурную политику только в интересах узкого слоя украиноязычной интеллигенции, которая просто боится конкуренции во всем”. Псевдополковник, доктор історичних наук, нібито автор двох дисертацій про репресії в Україні 20–40-х рр. добре знає, де поділась “украиноязычная интеллигенция” і хто тоді трудився в ЧК- ГПУ-НКВД-КГБ. Однокурсники Табач-
Гаряча тема · “Громада чекає від вас не слоганів, а ДІЙ. Якщо можете, — ДІЙТЕ”. · S. 5Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

научно-педагогических кадров для образовательных учреждений с обучением на русском языке за пределами Российской Федерации; 5) содействуют изучению русского языка за пределами Российской Федерации; 6) осуществляют государственную поддержку издания словарей и грамматик русского языка; 7) осуществляют контроль за соблюдением законодательства Российской Федерации о государственном языке Российской Федерации; 8) принимают иные меры по защите и поддержке государственного языка Российской Федерации”… Я не відкриваю жодної Америки. Цю ідею вже давно озвучували брати Капранови — уклін їм за це. Цю пропозицію нещодавно передав пану О. Єфремову, не сподіваючись, звичайно, на відповідь. Але я, і не тільки я, сподіваюся на відповідь від “об’єднаної опозиції”. Громада чекає від вас не слоганів, а ДІЙ. Якщо можете, — ДІЙТЕ (тільки не так, як 5 червня в парламенті), якщо ні — не дуріть людям голову. Не вважайте їх за недолугих і нездатних відрізнити чорне від білого. Не переживайте — вони спроможуться обрати собі достойних лідерів, які працюватимуть для них чесно і прозоро. P. S. На мітингу до мене пі# дійшла поважна пані і попросила передати “керівникам опозиції”, що не варто звозити людей на та# кі заходи за гроші (вона бачила, як розраховувалися). Бо сором# но. Хіба їй поясниш, що “керівники опозиції” вже давно небожителі і їм не соромно… них шоу, показали своїм мовчанням під час голосування, на що вони “здатні”, коли вирішуються фундаментальні питання буття європейського народу. І коли смертохристи глумляться над Божими заповідями, Конституцією України, Європейською мовною хартією, законами моралі й принципами здорового глузду, нахабно проголошують “екстремістами—націоналістами” тих українців, що виступають на захист своєї мовив Україні (!) — чи це не кафкіанський абсурд, що веде нас прямісінько до сталінських часів? Нехай ніхто не має ілюзій. Питання сьогодні стоїть так: або збережемо Українську державу, врятуємо українську мову, або концтабірні маршрути знову проляжуть з України на Воркуту.
Гаряча тема · “Громада чекає від вас не слоганів, а ДІЙ. Якщо можете, — ДІЙТЕ”. · S. 5Originalseite ↗

Українська мова та «об’єднана опозиція»

Володимир ОГРИЗКО, міністр закордонних справ України (2007—2009 рр.) 5 червня у Верховній Раді сталося те, що сталося. І “ставатиметься” такого ще більше, бо вибори на носі. Чекати від теперішньої влади чогось іншого — значить бути дуже наївним. Але я зараз про інше. Про “об’єднану опозицію”. Трохи менше місяця тому вона проголосила програму дій. А що ж там про мови? На жаль, дуже мало і нічого конкретного — самі загальники, виписані глянцево та обтічно. Ну, наприклад, що означає “забезпечити високий рівень присутності української мови в національному інформаційному просторі”? Що це за “високий рівень” і від чого і до чого його рахувати? Як об’єднана опозиція реалізуватиме гасло “утвердити українську мову, єдину державну, як мову дипломатії і високого мистецтва…”? Як дипломат із певним стажем, ніяк не втямлю, при чому тут дипломатія. У МЗС мовою спілкування та документообігу навіть за радянських часів була українська. Якщо ж передбачається зробити її мовою міжнародної дипломатії, то, на мою думку, завдання не дуже реалістичне. Як реалізовуються плани опозиції, що приходить до влади? Відповідь очевидна — через ухвалення законів. От і наша “об’єднана опозиція” пропонує ухвалити кілька законів у гуманітарній сфері. Сказано про п’ять. Мабуть, про найважливіші, бо саме вони потрапили до програми. Але не шукайте там закону про державну українську мову. Його серед переліку просто нема. Тоді до чого ці зойки з трибун? Справи де? Точніше, проекти законів де? Не назви, за якими порожнеча, а конкретні тексти проектів цих законів, з яких виборець зможе зробити висновок, що ж йому реально пропонують. Так має бути у кожній сфері. А що є насправді? Загальники і голосіння! Ніколи не займався критиканством. Це — не мій стиль. Критика має бути конструктивною. У моєму розумінні конструктивізм полягає у наявності пропозицій. Тому пропоную негайно, якщо йдеться, зокрема, про мову, створювати робочу групу, до якої залучити не лише політиків, а й фахівців, визначити термін роботи цієї групи і отримати невдовзі відповідний проект. Не колись, а через два-три тижні. І так — із кожного запропонованого закону! Щоб не починати з нуля, пропоную взяти за основу закон “Про державну мову Російської Федерації”. Йдеться, зрозуміло, про російську. Це для того, щоб опоненти не надто голосно верещали про утиски недержавних мов. Особливо закликаю звернути увагу на ст. 3 та ст. 4 згаданого закону: “…Статья 3. Сферы использования государственного языка Российской Федерации 1. Государственный язык Российской Федерации подлежит обязательному (виділено мною — Авт.) использованию: 1) в деятельности федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации, иных государственных органов, органов местного самоуправления, организаций всех форм собственности, в том числе в деятельности по ведению делопроизводства; 2) в наименованиях федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации, иных государственных органов, органов местного самоуправления, организаций всех форм собственности; 3) при подготовке и проведении выборов и референдумов; 4) в конституционном, гражданском, уголовном, административном судопроизводстве, судопроизводстве в арбитражных судах, делопроизводстве в федеральных судах, судопроизводстве и делопроизводстве у мировых судей и в других судах субъектов Российской Федерации; 5) при официальном опубликовании международных договоров Российской Федерации, а также законов и иных нормативных правовых актов; 6) во взаимоотношениях федеральных органов государственной власти, органов государственной власти субъектов Российской Федерации, иных государственных органов, органов местного самоуправления, организаций всех форм собственности и граждан Российской Федерации, иностранных граждан, лиц без гражданства, общественных объединений; 7) при написании наименований географических объектов, нанесении надписей на дорожные знаки; 8) при оформлении документов, удостоверяющих личность гражданина Российской Федерации, за исключением случаев, предусмотренных законодательством Российской Федерации, изготовлении бланков свидетельств о государственной регистрации актов гражданского состояния, оформлении документов об образовании, выдаваемых имеющими государственную аккредитацию образовательными учреждениями, а также других документов, оформление которых в соответствии с законодательством Российской Федерации осуществляется на государственном языке Российской Федерации, при оформлении адресов отправителей и получателей телеграмм и почтовых отправлений, пересылаемых в пределах Российской Федерации, почтовых переводов денежных средств; 9) в деятельности общероссийских, региональных и муниципальных организаций телерадиовещания, редакций общероссийских, региональных и муниципальных периодических печатных изданий, за исключением деятельности организаций телерадиовещания и редакций периодических печатных изданий, учрежденных специально для осуществления телеи (или) радиовещания либо издания печатной продукции на государственных языках республик, находящихся в составе Российской Федерации, других языках народов Российской Федерации или иностранных языках, а также за исключением случаев, если использование лексики, не соответствующей нормам русского языка как государственного языка Российской Федерации, является неотъемлемой частью художественного замысла; 10) в рекламе; 11) в иных определенных федеральными законами сферах. 2. В случаях использования в сферах, указанных в части 1 настоящей статьи, наряду с государственным языком Российской Федерации государственного языка республики, находящейся в составе Российской Федерации, других языков народов Российской Федерации или иностранного языка тексты на русском языке и на государственном языке республики, находящейся в составе Российской Федерации, других языках народов Российской Федерации или иностранном языке, если иное не установлено законодательством Российской Федерации, должны быть идентичными по содержанию и техническому оформлению, выполнены разборчиво, звуковая информация (в том числе в аудиои аудиовизуальных материалах, телеи радиопрограммах) на русском языке и указанная информация на государственном языке республики, находящейся в составе Российской Федерации, других языках народов Российской Федерации или иностранном языке, если иное не установлено законодательством Российской Федерации, также должна быть идентичной по содержанию, звучанию и способам передачи. 3. Положения части 2 настоящей статьи не распространяются на фирменные наименования, товарные знаки, знаки обслуживания, а также телеи радиопрограммы, аудиои аудиовизуальные материалы, печатные издания, предназначенные для обучения государственным языкам республик, находящихся в составе Российской Федерации, другим языкам народов Российской Федерации или иностранным языкам. Статья 4. Защита и поддержка государственного языка Российской Федерации В целях защиты и поддержки государственного языка Российской Федерации федеральные органы государственной власти в пределах своей компетенции: 1) обеспечивают функционирование государственного языка Российской Федерации на всей территории Российской Федерации; 2) разрабатывают и принимают федеральные законы и иные нормативные правовые акты Российской Федерации, разрабатывают и реализуют направленные на защиту и поддержку государственного языка Российской Федерации соответствующие федеральные целевые программы; 3) принимают меры, направленные на обеспечение права граждан Российской Федерации на пользование государственным языком Российской Федерации; 4) принимают меры по совершенствованию системы образования и системы подготовки специалистов в области русского языка и преподавателей русского языка как иностранного языка, а также осуществляют подготовку
Гаряча тема · “Громада чекає від вас не слоганів, а ДІЙ. Якщо можете, — ДІЙТЕ”. · S. 5Originalseite ↗

Cмертохристи на марші

Юрій ЩЕРБАК, Надзвичайний і Повноважний посол України, письменник У рамках зачистки України від українців успішно відбувається перша (але не остання) фаза знищення української мови законодавчим шляхом. Досконало опанувавши етноцидну методологію Гітлера—Сталіна, збагативши її найновішими цинічними посиланнями на європейські цінності, агентура Путіна та його бригадира Затуліна твердо виконує план зі встановлення в Україні “русского міра”. Чого варті керівники (?) України (?!), які свідомо сіють розбрат, ненависть і нетерпимість у суспільстві, грубо порушують крихкий міжетнічний баланс, підштовхуючи країну до громадянської війни й поділу на частини? Чи розуміють вони, що це державний злочин? Розуміють. Але свідомо йдуть на це, сподіваючись, що “бидло”, “біомаса” все “схаває”. Однак ті антиукраїнські демони, що їх випустив із донецьких підворіть режим (згадаймо їхні перекошені ненавистю обличчя, їхні сардонічні усмішки професійних провокаторів), знищуючи мову, також розірвуть на шматки й нинішніх очільників держави, бо головна мета “мовознавців” та їхніх московських хазяїв — повне захоплення влади, знищення української держави, зміна геополітичної ситуації в Європі. Мова — лише початок. “Мовний закон” — ганьба для Верховної Ради: і її диригентів, тушок і тупих виконавців, і опозиції. Правий Сергій Головатий, кажучи, що “парламент — це критична маса холуїв, плебеїв та покидьків. Незалежно від свого регіонального кольорового, партійного чи безпартійного походження” (УНІАН, 06.06.2012). Поведінка так званої об’єднаної опозиції під час обговорення мовного питання навіває гіркі думки й породжує лихі передчуття. Пани-гнучкошиєнки, такі вправні у гучних виступах на мітингах й під час телевізій-
Гаряча тема · “Для кого готується закон про державну мовну політику? Для ідеологів “Русского міра” в Україні?”. · S. 6Originalseite ↗

Закон мовного ВЕЛИКОдержавства:

Проект закону “Про засади державної мовної політики” (автори якого — С. Ківалов і В. Колесніченко) став черговою спробою внутрішньо, за мовною ознакою поділити українське суспільство. З одного боку, він утілює передвиборні обіцянки Партії регіонів про впровадження російської мови в Україні як другої державної. А отже, цей законопроект, який нібито має впорядкувати ситуацію з мовною політикою відповідно до європейських норм, насправді лише етап на шляху до утвердження російської мови як державної. Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАНУ З другого боку, болючість мовного питання напередодні чергових парламентських виборів здатна викликати величезну хвилю незадоволення, яка знову-таки буде спрямована проти Партії регіонів. Попри те, що законопроект, як запевняють його автори, має вивести мовну ситуацію в Україні на інший рівень, він тільки провокує чергову хвилю агресії в суспільстві. Що важливо, критика ухваленого в першому читанні у Верховній Раді законопроекту викликала величезні обурення збоку російськомовних людей, які на знак протесту перейшли на українську мову. Чому законопроект, який нібито має “стабілізувати” і “врегулювати” ситуацію, насправді є формою перенесення її у площину політики? Нагадаю, ще 1 січня 2006 року набула чинності Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин, яку Україна ратифікувала 1996 року. У Законі про ратифікацію Хартії Україна визнала регіональними мовами або мовами меншин білоруську, болгарську, гагаузьку, грецьку, єврейську, кримськотатарську, молдавську, німецьку, польську, російську, румунську, словацьку та угорську мови. Проте попри удавану європейську риторику мовної толерантності, авторам законопроекту йдеться не стільки про справжні “мови меншин”, скільки про російську мову, про що відверто сказано в пояснювальній записці з обґрунтуванням законопроекту. Цитую: “…у 2006— 2007 рр. понад 20 місцевих рад сходу та півдня України прийняли рішення про надання російській мові статусу офіційної або регіональної мови в межах своєї адміністративної одиниці. Проте більшість цих рішень були опротестовані прокуратурою і скасовані судами. На новий рівень розгляду питання мови піднялося 1 березня 2008 року на ІІ-му Всеукраїнському з’їзді депутатів усіх рівнів у Сєверодонецьку Луганської області. Декілька тисяч депутатів різних рівнів закликали не допустити перегляд Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин та схвалили “Декларацію прав російської культури та культур інших народів України”. Отже, пояснювальна записка показує справжні мотивації її авторів. Ідеться не про закріплення прав за мовами національних меншин, а лобіювання російської мови, яка в Україні історично відіграє значно іншу роль, ніж польська, румунська, болгарська, угорська чи словацька мови. Відповідно, годі чекати від цього законопроекту поліпшення в політиці щодо національних меншин, натомість можна говорити про спробу втягнути Україну у простір “Русского міра”. Останнім часом це поняття потребує більшої аргументації, бо може скластися враження, що “Русскій мір” — це простір російської культури, до якої, зокрема, дотична і культура українська. Ніхто не заперечуватиме того факту, що до російської мови зверталися українські письменники (проте важливо аналізувати умови такого звернення; часом це відбувалося внаслідок належності України до імперії). Важливо розуміти, що “Русскій мір” — цілковито ідеологічний конструкт, своєрідна месіаністична ідеологема, яка базується на ірраціональних засновках. “Русскій мір” вбачає свої джерела в Київській Русі, супроти волі історії й здорового глузду, його ідеологи об’єднують Московське царство й Київську Русь. Апологети “Русского міра” відмовляються визнавати давність Київської Русі як українського етнічного й духовного простору, вони наполягають на антиісторичних підходах, ставлячи в центр геополітичної історії Москву й російську культуру, проводячи знак рівності між поняттями “російський” і “руський”. “Русскій мір” має спільні ідеологічні інтенції з концепціями панславізму чи панмонголізму, чи паносманізму. За всіма цими назвами стоять розроблені ідеологічні (утопічно-міфологічні) світоглядні моделі, які керуються антираціональними (й антинаціональними) законами. Ідеологи таких “великих проектів” не визнають історичного мислення, вони не розуміють закладеного навіть у шкільних підручниках і усталеного в Європі та Америці розуміння “нації”. Всі ці “великі проекти” понаднаціональні, вони орієнтовані на злиття національних організмів у один спільний простір. Проте тут криється й небезпека: насправді в кожному з таких просторів існує (правда, це намагаються всіляким чином приховати) титульна культура й “титульна нація”, яка апріорно визнається вищою. Так, у міфологемі “Русского міра” російська культура дала поштовх розвиткові української та білоруської культур, Москва стала центром, який продукував життєдайні для інших культур імпульси. Тому розгляд української культури можливий лише у співвіднесеності з культурою “старшого брата”. Подібний хід думок втілює міфологічні засади ідеологічного мислення. Нагадаю, що такі історичні феномени, як нацизм у Німеччині, фашизм у Італії мали міфологічні засади, які не піддаються аналітичному розтлумаченню й аргументованому науковому доведенню. Законопроект Ківалова-Колесніченка — прихована форма такої міфологічної “інсталяції”, яку хочуть встановити в Україні. Це важливий етап на шляху “Русского міра” в Україні, яка для ідеологів і “великих проектів”, і таких малих законопроектів (із великими амбіціями) постає Малоросією, меншим братом старшого брата, який буде силою, вогнем і мечем насаджувати свої правила гри. В такому разі жоден законопроект, який містить приховану інтенцію до встановлення імперської політики і який прокладає шлях до входження України в імперське тіло, не зближуватиме Україну з Європою. Річ у тому, що Росія має цілковито осібну програму державного розвитку, вона ніколи не претендувала на входження до ЄС, на відміну від України. Озвучені Україною прагнення увійти до Європейського Союзу мають підкріплюватися правовими ініціативами. А хіба можливо стати ближчими до Європи, якщо законопроект про державну мовну політику підштовхує Україну у простір російського імперського тіла (Росія ніколи не відмовлялася від імперської політики)? Цей законопроект яскраво засвідчує ще одну проблему. Мовне багатоманіття може легко перетворитися на Вавилонську вежу, коли люди перестануть розуміти один одного. Тяжіння до мовної толерації може перетворитися на серйозну небезпеку. Сьогодні політичні керманичі європейських країн неодноразово наголошують на тому, що проект побудови мультикультурного суспільства не виправдав себе. Події в Норвегії, небажання вихідців із Пакистану чи Індії проходити інкультурацію в британському суспільстві тощо — все це сприяє “внутрішній федералізації” країн, утвердженню сепаратистських настроїв. Через впливи ззовні європейські країни втрачають своє обличчя; сегментуються, занепадає їхня мова та культура. У проекті закону “Про засади державної мовної політики” чітко простежується один вектор: відхід від української мови як мови, що має об’єднувати різні сегменти суспільства. Українська мова втрачає свої пріоритетні права як мова держави. Як бути в цій ситуації, коли до державних органів почнуть надходити документи із регіонів, де затверджено регіональну мову, угорською, румунською, кримськотатарською, турецькою мовами? Зрештою, за умов нинішньої кризи в Україні суто з фінансово-економічних причин неможливо запровадити таку програму перекладу всіх державних документів усіма мовами країн ЄС, як це має місце в Брюсселі. Як бути державним органам влади, закладам освіти, медіа? Як забезпечити справді толерантне представлення всіх регіональних спільнот, які будуть сформовані? Зрештою, навіть представлений законопроект засвідчує елементарне незнання української мови його авторів, у ньому наявні грубі помилки, як-от: у пояснювальній записці: “…лише таким чином відбувається компенсація за століття утисків української мови і це є єдино можливий спосіб побудувати українську державу, а їхні противники — російськомовні (румуномовні, венгеромовні, і так далі) громадяни” (що це за венгеромовці з’явилися в Україні? І, може, тепер треба писати не Угорщина українською, а Венгрія?); в самому законопроекті: “застосування принципу плюрилігвізму” (що за дивне поняття? Якщо “плюри” — латинський корінь “множини”, то від якого слова утворено “лігвізм”? — лігвище? Чи все-таки має бути “плюрилінгвізм”?). Отже, автори законопроекту на належному рівні не володіють навіть українською мовою, хоч і є держчиновниками, депутатами Верховної Ради. А чи можливо, щоб громадяни України добре опанували кілька регіональних мов, аби мати можливість вільно послуговуватися ними за потреби? І це якщо взяти до уваги, що за двадцять років наші політики не спромоглися вивчити українську мову (кілька осіб із теперішньої провладної команди — приклади того, коли людина не може опанувати української мови)? Ачи можлива така ситуація в Росії чи Польщі? Там будь-які заходи на підтримку мови національних меншин за сприяння держави все одно урочисто відкриватимуться лише державною мовою. А в нас державні чиновники й політики з екранів дозволяють собі послуговуватися мовою чужої держави? Невже ось це і є політика утвердження регіональних мов, яка насправді закріплюватиме право деяких громадян України поводитися й надалі без поваги до України? І, що цікаво, за всі ці двадцять років з екранів чомусь не чути румунської, турецької (а в нас є чимала община гагаузів), вірменської, угорської мов? Тоді для кого готується закон про державну мовну політику? Для ідеологів “Русского міра” в Україні? Наприклад, нещодавно мені довелося побувати на відкритті Днів культури України у Щецині (північ Польщі). По-перше, всі офіційні заходи (а також мова ведучих під час концертів) провадилися лише польською мовою. По-друге, громадяни Польщі, які мають українське походження, пояснили, що означає підтримка мови нацменшин у Польщі: це один канал на регіональному телебаченні з регіональним мовленням. А в Україні більшість ефіру на провідних загальнодержавних рейтингових каналах (“Інтер”, “Україна” тощо) — російською мовою. І така політика сприяння російській мові відбувалася без жодних законів про мову протягом багатьох років. У тексті законопроекту зазначено: “державна мова — закріплена законодавством мова, вживання якої обов’язкове в органах державного управління та діловодства, установах та організаціях, на підприємствах, у державних закладах освіти, науки, культури, в сферах зв’язку та інформатики тощо”. Але чомусь у цьому пункті випущено “в засобах масової інформації”. У статті 22 “Мова у сфері інформатики” зазначено “1. Основними мовами інформатики в Україні є українська, російська та англійська мови. Комп’ютерні системи та їх програмне забезпечення, що використовуються органами державної влади і органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, установами та організаціями, повинні забезпечуватися можливістю обробляти україномовні, російськомовні та англомовні тексти. У державних комп’ютерних системах та їх програмному забезпеченні можуть вільно використовуватися інші мови”. Чому в окремих статтях нового законопроекту все замикається на російській мові і не беруться до уваги мови інших національних меншин? У статті 23 “Мова у сфері культури” зазначено: “1. Держава, підкреслюючи важливість міжкультурного діалогу і багатомовності, дбає про розвиток україномовних форм культурного життя, гарантує вільне використання регіональних мов або мов меншин у сфері культури, невтручання у творчу діяльність діячів культури і забезпечує реалізацію прав і культурних інтересів всіх мовних груп в Україні. 2. З метою широкого ознайомлення громадян України з досягненнями культури інших народів світу в Україні забезпечуються переклади і видання художньої, політичної, наукової й іншої літератури українською мовою, регіональними мовами або мовами меншин, іншими мовами”. Отже, йдеться про утвердження на державному рівні програм підтримки щодо “вільного використання регіональних мов”. У разі підтримки російськомовної культури існує величезний ризик марґіналізувати культуру українську (й передовсім українськомовну). Сьогодні книжковий ринок в Україні й так перенасичений продукцією з Росії, натомість передовсім українські видавці потребують реальних пільг із боку держави для популяризації української книжки. Це саме стосується і музичних виконавців, і виробників українського кіно. Автори законопроекту нібито відштовхуються від намагання зруйнувати міф, який існує в Україні, мовляв, “російськомовні… громадяни — “п’ята колона”, манкурти, потенційно небезпечне явище для української державності”. Або ж: “В суспільстві сформувався абсолютно сфальшований міф в загальних рисах який
Гаряча тема · “Різні фактори всередині України перешкодили важливим процесам утвердження національної й державної самоідентифікації”. · S. 7Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

раїни перешкодили важливим процесам утвердження національної й державної самоідентифікації. Пропонований до затвердження у Верховній Раді законопроект “Про засади державної мовної політики” тільки погіршить ситуацію. Або ж призведе до остаточного розколу України й розпочне реальну громадянську війну, на порозі якої Україна нині стоїть. Коментарі Професор Давид Фрик (Університет Берклі, США): “Сполучені Штати — країна, в якій уже протягом ста років утверджуються принципи толерантності до мов національних меншин (із яких, як часом жартують, і складається наша держава), у політиці затверджено засади мультилінгвізму. Проте сьогодні в кількох південних регіонах маємо інтенсифікацію іспанської мови. Це пов’язано із тим, що в тих регіонах сформувалася величезна іспаномовна мексиканська або ж латиноамериканська громада, а історично деякі регіони належали Іспанії, як Флорида. Проте у Штатах офіційна мова — англійська. І в присутності громадянина США іспаномовні громадяни США ніколи не перейдуть на іспанську мову, хоча й можуть усіляким чином її популяризувати, виставляючи вивіски у крамницях іспанською мовою. Щось подібне, можливо, має бути і в Україні. Українська мова — державна, офіційна. І в Криму чи в будь якому пів денному чи східному регіоні, коли мешканці чують українську мову, вони мають переходити на українську, спілкуючись між собою російською чи будь якою іншою. Допоки цього не відбудеться, в Україні рано говорити про політику мультикультуралізму, яка б потурала регіональним мовам національних меншин. Спершу має бути сформована повага до української мови”. Професор Вільям Нікел (Університет Чикаго, США): “Ми у Штатах сьогодні спостерігаємо за Україною як країною, де може роз початися громадянська війна на мовному ґрунті. Російська мова, наскільки можу стверджувати, має негативний вплив на розвиток української. У громадян — носіїв української мови — відбувається змішування мовних кодів. Вихідці з українськомовних регіонів, потрапляючи в російськомовні ситуації, переходять на російську. Це можна пояснити ідеологічною політикою, за якою російська мова позиціонувалася як вища, краща, елітніша, функціональніша. Тому російськомовні часто зберігають свою мову в українськомовному регіоні, бо спрацьовує мовна стійкість, що підтримується психологічними установками. Насправді, російська мова в Україні — лише варіант російської мови, адаптований українцями, тобто це своє рідна лінгва франка, мова ненормативна. Тому в Україні мовна політика має сприяти утвердженню престижності за українською мовою, а не розвиткові російської мови для українських громадян. Звичайно, я не кажу про справді російську діаспору в Україні, яка прагне зберегти свою російську мову”. Професор Етан Поллок (Університет Брауна, США): “Мені здається, що пропонований законопроект про державну мовну політику в Україні сьогодні є більше політичним рішенням, ніж фаховим мовознавчим. Цей закон відображатиме не реальну мовну ситуацію, а спонукатиме Україну до поділу за мовною ознакою. На жаль, Україна належить до нестабільно го соціально економічного регіону, з хисткою політикою, яка за останні два роки кардинально відійшла від демократичних тенденцій. Це помічають західні експерти, але, на жаль, наскільки я розумію, це не бере до уваги українська влада, думаючи, що всі претензії Європи і США надумані. Президент у будь-якому разі має ветувати закон про державну мовну політику, аби зберегти Україну монолітною. Цей закон нині не на часі, бо Україна не зробила всіх потрібних кроків для утвердження себе як незалежної монолітної про європейської держави, в якій поважають свою мову та історію. Але такий закон буде потрібний після офіційного прийняття України в ЄС”.
Гаряча тема · “Різні фактори всередині України перешкодили важливим процесам утвердження національної й державної самоідентифікації”. · S. 7Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

ідеологія, міф, утопія

можна описати так: іншомовний українець — не патріот — голосує за консервативні недержавницькі сили — сепаратист, потенційний зрадник або жертва дій зовнішніх сил”. Насамкінець автори проекту говорять, що “як одні, так і інші забувають, що на референдумі про проголошення незалежності України 1 грудня 1991 року 90,32 % громадян проголосувало “ЗА”. З них у Дніпропетровській області майже 91 %, у Донецькій — 77 %, Запорізькій — 81 %, Луганській — 84 %, Миколаївській — 89 %, Одеській — 85 %, м. Севастополі — 57 %, Харківській — 76 %, АР Крим — 54 %, Херсонській — 90 %. Це чи не єдиний раз коли українськомовна, російськомовна та іншомовна спільноти України голосували разом і настільки одностайно”. Кожне з цих тверджень потребує уточнень. В Україні немає конфлікту між російськомовними й українськомовними громадянами. Конфлікт існує між різними ідеологічними проектами. Один із таких проектів — “Русскій мір”, який утверджує не лише право за російською мовою, а й прагнення розчинити Україну в імперському тілі Росії. Російська мова в Україні для однієї частини є формою понівечення національної культурної традиції. Україна ніколи не була “меншим братом” Росії, вона була насильницьки загарбана Російською імперією. Й саме імперія чинила тиск, аби знищити всі можливі форми національної незалежності, підкорити церкву, скарбницю, історію. Годі нагадувати про Валуєвський циркуляр та Емський указ. Зрештою, політика знищення національних основ української держави досягла свого апогею в 1930-ті роки, коли було знищено плеяду найвизначніших письменників, науковців, одне слово, тих, кого в європейській традиції узвичаєно називати інтелектуалами. Безперечно, подібні звірства були в радянській системі і щодо представників російської культури. Але пропорції інші. Тому сьогодні будь-який розумний політик, який знається на історії України, ніколи б не погодився підтримати проект державної мовної політики, який ніяк не допомагає українській мові здобути свій належний статус. Хтось може заперечити і сказати, що якби українська мова була справді життєствердною, то ніщо б їй не завадило й вона могла б розвиватися на конкурентних засадах. Насправді ця теза, яка сьогодні активно побутує в медіа й на різних форумах, походить від незнання ситуації. За українською мовою було закріплено статус (імідж) другорядної мови, яка не може повноцінно використовуватися в науці, у високих технологіях, у бізнесі, в медицині, в культурі, в медіа… Для такого погляду було достатньо поштовхів в історії: окремі мовні шари вилучали, забороняли, були створені спеціальні таблиці, які мали заборонити використання тих або тих лексем. За двадцять років незалежності так і не було розроблено національної доктрини не просто збереження, а підняття престижу української мови серед громадян України. Якщо Росія фінансує величезну кількість проектів за кордоном, пов’язаних із розвитком російської мови, якщо Іспанія утверджує свою мову через Інститут Сервантеса, Британія через Британську раду, Німеччина через Ґете-Інститут, то Україна не має жодних центрів за кордоном, які б сприяли популяризації української мови та культури, часто бібліотеки посольств і консульств України за кордоном вражають скромністю. Об’єднання російськомовних та українськомовних українців під час референдуму 1991 року відбулося саме тому, що українці як нація відчули неспроможність життя в радянському імперському тілі за принципами комунізму. І референдум став поштовхом до впровадження політики національної солідарності, консолідації. Натомість у незалежній Україні пострадянська риторика була надзвичайно потужна, почали впроваджуватися механізми, які не віддаляли Україну від СРСР, а створювали міф прекрасного минулого. Не було сконструйовано спільної національної європейської історичної ідентичності через провокаційну або ж просто непродуману державну політику, передовсім у мовному питанні. Сьогодні антинауково й безвідповідально прирівнювати російськомовних до національної меншини, надаючи право на утвердження статусу регіональної за російською мовою. Російська мова в Україні — далеко не завжди ознака наявності етнічних росіян, яким потрібне закріплене державою право на збереження своїх культурних традицій і мовних прав. Для нашої держави, і в жодному разі не потрібно підміняти ці поняття, російська мова — це спадок російсько-радянської імперської політики, який викривляє національну ідентичність, який не дає можливості вибудувати національну політику в Україні. Все це перетворює Україну для зовнішнього світу на незрозумілу сіру пляму, яка існує на орбіті Росії. Одна з вад представленого законопроекту в тому, що він не бере до уваги напрацювань сучасної мовознавчої науки, передовсім соціолінгвістики, позаяк авторам його не відоме таке поняття, як “мовна стійкість”. Новий закон остаточно може зруйнувати це поняття, але руйнація відбуватиметься переважно на матеріалі української мови. Соціолінгвістичні дослідження, зокрема проведені в Національному університеті “Києво-Могилянська академія” під керівництвом Лариси Масенко, засвідчили, що для українськомовних громадян України на півдні і на сході мовна стійкість постає розмитою. У Києві часто українськомовні переходять на російську мову, якщо до них звертаються російською. Натомість російськомовні зберігають свою мовну належність у відповідях на запитання українською мовою. Ба більше, часто російськомовні просять перейти (можливий також і психологічний тиск) співрозмовника на російську мову. Або ж можна пригадати нещодавній випадок, коли півзахисник збірної України та київського “Динамо” Олександр Алієв відмовився відповідати на запитання Фото Олександра Литвиненка українською мовою одного з телеканалів. На запитання журналіста українською Алієв відповів: “Задавайте, пожалуйста, вопрос порусски, я украинского не понимаю”. Чи допоможе новий проект закону розв’язати подібні конфлікти? Навпаки, він надаватиме всі права російській мові й нівелюватиме права української. Чи можлива така поведінка футболіста французької чи польської команд? В Україні гравець національної збірної може дозволити собі фактично зовсім нетолерантне (якщо не сказати хамське) ставлення до мови своєї держави, змушуючи журналіста вивчати мову іншої держави, аби проводити інтерв’ю. Навколо російської мови створено міф соціальної вищості, універсальної престижності. Зрештою, звичайно, це мова майже однієї шостої земної кулі (як колись казали), мова, яка не була переслідувана й заборонена. Натомість українська мова так і не здобула свого найширшого представлення в Україні за двадцять років. А проект закону про державну мовну політику остаточно може розділити Україну за мовною ознакою: українська залишиться переважно мовою Західної та центральної України, Східна та Південна Україна, незважаючи на значну частку українськомовних у регіонах, під тиском політичних ідеологічних чинників закріпить за собою статус регіональної російськомовної території, що сприятиме її дистанціюванню від України, тобто відвертому сепаратизму, який уже блукав у Сєверодонецьку 2004 року. С. Ківалов і В. Колесніченко в пояснювальній записці навели справді вкрай промовистий факт референдуму 1991 року. Тоді Україна об’єдналася у спільному бажанні вийти з радянського духовно-культурного й політичного вакууму, здобувши Незалежність. Але цей факт передбачав утвердження власної національної ідентичності, для України прикладом могла б стати Польща, країна близька з багатьох причин. Натомість різні фактори всередині Ук-
Гаряча тема “Двох мов, вітчизн і любовей не буває”. · S. 8Originalseite ↗

АА ввж жее яякк ззааппрряяж жееммоо!!....

Михайло СЛАБОШПИЦЬКИЙ, письменник, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка Що це за країна, в якій до її головного законодавчого органу обирають політичних диверсантів, ненависників її державної незалежності, індивідів, готових продати, розтоптати саму національну ідею? Що це за країна, в якій гору беруть мерзотники й дерибанщики, в якій привладне дурило, закопиливши губу, висміює патріотів, зневажає інтелектуалів, які не надбали собі “бабла”? Що це за країна, яка, обираючи дедалі гірших чолових проводарів, котрі, руйнуючи її зсередини, вже нині творять враження рахітичної її незалежності й ґротескної недоладності? Що це за країна, в якій усяка бридота й потолоч плює в очі титульній нації; в якій маргінальна заброда диктує правила, норми й умови існування? Що це за країна, в якій її посполитий люд, смиренно схиливши лоби, терпить наругу над національними святинями, присипляючи себе дурними сподіванками: “Та ж якось воно буде…” Ця країна — Україна. Якщо в кожній повноцінній державі світу є такі трепетно священні речі, на які накладено вічні табу, то в Україні вже зроблено державною релігією тотальну політкоректність, квазікоректність і псевдокоректність, що й дозволяють кожному заволоці, кожній недолюдині, кожному печерному шовіністові почуватися убезпеченим за свої злочинні дії проти національних цінностей, за посягання на всі наші табу. Це ж в країні Україні ми дійшли до того, що все продається і купується — пости, чини, звання, голоси, душі людські. Це ж тільки в Україні одноклітинні істоти, в яких важко розгледіти бодай туманний натяк на гомо сапієнс, канонізовано в політичну еліту. Це ж тільки в Україні, слухаючи “диригента” парламенту Чечетова або кідалових-ківалових, соколесніченків розумієш, що Геббельс увесь не вмер — він має у нашому парламенті стільки клонів. Але історія свідчить: українці-таки немилосердно довго запрягають, та вже як запряжуть — то гей… І тому не завжди у нас: “На всіх язиках все мовчить, / Бо благоденствує”. Часом оте “все” говорить. А коли говорить, то так, що — “і Дніпро, і кручі”. І говорить цей голос національної справедливості одностайне: не буде “українського гетто”, не буде “білоруських варіантів”, не буде ліричної безпорадності, а отже, не буде і “двомовності” як замаскованого синоніма російської, як мови національної меншини, до якої нас методично-невтомно підштовхують звикати. Не буде, якщо не дозволимо. Бо “ми”, за Василем Симоненком, “це не безліч стандартних “я”. Бо пам’ятаємо Стусове “Гріх — не боротися за себе. І не випростувать себе”. І тоді на запитання “що це за країна?” я відповім — це країна, де радіють, мислять і критикують владу по-українському. Адже двох мов, вітчизн і любовей не буває. А наймення українець — нарешті дійде до кожного — не декоративна прикраса. Українець — наша реалізована сутність. необхідна більша згуртованість і активність усіх свідомих і патріотично налаштованих громадян, аби захистити демократичні основи держави, її Конституцію, яка давно вже визначила статус і державної мови, і мов національних меншин. Мені подобається гасло: “Прагнеш двомовності — вивчи українську!”. Коли цей заклик стане реальністю, то відпаде привід для протистояння на мовному ґрунті. На жаль, поки більшість Верховної Ради не усвідомлює, що без мови нема нації, нема держави. Спокою не буде, бо “русскій мір”, не відчувши справжнього супротиву, наступатиме й надалі, аж до повного нівелювання найдорожчого духовного скарбу народу.
Гаряча тема “Двох мов, вітчизн і любовей не буває”. · S. 8Originalseite ↗

Як вони убиватимуть нашу мову і як нам протидіяти

Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник Не розводитимуся про те, навіщо “регіонали” перед виборами вкотре витягнули тему російської мови — це очевидно. Не писатиму й про фальшивість самого гасла “захисту російськомовних в Україні” — вона зрозуміла для всіх неупереджених. Спробую зосередитися на тому, як ухвалений (наразі в першому читанні) законопроект Ківалова—Колесніченка убиватиме мою рідну українську мову (звісно, коли цей закон підпише президент України). І як нам усім протидіяти цьому вбивству. Оглядачі найбільше акцентували на тому, що майбутній закон майже автоматично робить російську “регіональною” приблизно в половині регіонів держави (де проживає понад 2/3 її громадян). Адже ради не можуть не ухвалити відповідних рішень, якщо на їх користь буде зібрано підписи щонайменше 10 % населення. А навіть у Києві (негативно налаштованому до офіційної двомовності — про це свідчать усі опитування) колесніченки ці 300 тисяч підписів (справжніх чи ні — хто перевірятиме?) подадуть. І з моменту проголошення російської мови регіональною вона перебирає на себе фактично всі офіційні функції. Отже, навіть декларована законопроектом необхідність вивчати українську в школі перетвориться на фікцію — навіщо вивчати мову, без якої спокійно можна обійтися без будь-якої шкоди для кар’єрного просування? З огляду на те, хто нині очолює освітянську галузь, можна сміливо прогнозувати: вищу освіту на сході й півдні буде русифіковано швидко й тотально, середню школу — повільніше, але й тут усе наблизиться до “показників 1987 року” (коли результати русифікації в освіті сягнули свого апогею). Проте це не означає, що українська збережеться бодай за Великою Кільцевою (перетворити російську на регіональну в Київській області наразі наче не входить і в плани колесніченків). Адже законопроект ретельно скасовує всі норми українського законодавства, які досі створювали певні гарантії для присутності державної мови в освіті, кіно, телебаченні, рекламі та певних інших сферах. До чого це призведе на практиці? Ось відомий приклад із галузі, де досі закон ніяк не захищав української, і де, отже, діяли суто ринкові механізми. 20 років Євген ТОВСТУХА, лікар-фітотерапевт, член Національної спілки письменників України Верховна Рада, чи як її називає народ, — “Верховна Зрада”, ухвалила найганебніший закон за всю тому близько 70 % сукупного накладу українських часописів виходило українською. Зараз — несповна 10 %. Адже в державі, де принаймні половина населення — українськомовні, бізнес переконаний: українськомовний завжди купить російськомовне видання (яке і на “ринки СНД” може прорватися). А ось російськомовний українського найчастіше не купить. Підкреслюю — говорю не про реальну ситуацію, а про стереотип, який спонукає інвесторів переводити на російську навіть комерційно успішні українськомовні видання (бо прибуток від російськомовних може виявитися ще вищий!) Українськомовна громада могла б протиставити цьому лише одне — масовий і рішучий бойкот інформаційних і розважальних російськомовних видань і культурних практик, аби інвестори зрозуміли: їхня антиукраїнська політика приноситиме не лише прибутки. Але через вроджену українську толерантність ми досі цього не зробили. Тому міністр Табачник має підстави публічно обурюватися: ось ми готуємо журналістів українською і створюємо для них проблеми, бо працювати їм доведеться переважно у російськомовних ЗМІ. І, на жаль, він правий. Трагедія дуже багатьох журналістів, які сьогодні фактично не мають змоги працювати в рідній державі рідною мовою — взагалі тема для окремої розмови. Тому в силу тих-таки “ринкових причин” і за Великою Кільцевою стрімко зникне українськомовна реклама й залишки українськомовних ЗМІ, російська дедалі впевненіше повертатиметься в освіту (на виконання вказівок міністра-українофоба). Щоправда, рішення сільських рад тут ще оформлюватимуть українською. На Галичині ситуація з мовою, звісно, буде оптимістичнішою. Але про український дубляж кіно можна буде забути й тут — ніхто його спеціально для галичан не виготовлятиме. Місткість ринку не та. А захистити українців від цієї “зарази” колесніченки заповзялися принципово — дарма, що навіть у Донецьку касові збори від українськомовних показів упродовж останніх п’яти років лише зростали. Звісно, й після закону Ківалова—Колесніченка буде якесь життя — українською писатимуть добрі книги, співатимуть пісні, нею навіть виходитимуть якісь газети, орієнтовані чи то на сільського, чи то навпаки на “просунутого” читача. Іноді вона звучатиме з вуст вищих посадових осіб — переважно в ритуальних моментах “про людське око”. Але це вже буде існування в гетто — справжнє життя йтиме російською в її специфічному донецькому різновиді. Як іде вже значною мірою сьогодні — без жодного мовного закону. Що ж робити пересічному українцеві, який ще зберіг бажання жити в цивілізованій українській Україні? Насамперед згадати про власну гідність і принципово не купувати російськомовних продуктів і послуг. Тоді, можливо, видавці всіх “тєлєнєдель” і “наталі”, продюсери всіх білик і повалій згадають про необхідність бодай якось задовольняти мовні потреби тубільців. Підтримувати українськомовні газети, книжки й гурти своєю трудовою гривнею. Не переходити перелякано на “регіональну”, коли нею говорить начальство. І, прийшовши на вибори, обов’язково проголосувати за один із гарантовано прохідних опозиційних списків. І за узгодженого опозиційного кандидата в мажоритарному окрузі. Нехай навіть хтось із “незалежних” здаватиметься й симпатичнішим. Бо надто висока сьогодні вага кожного голосу, а позиція “противсіхства” вже завела нас туди, де ми перебуваємо сьогодні. Насамкінець, у кожного можуть бути власні рецепти. Коли меткі і юні кияни зі ЗМІ чи держустанов звертаються до мене російською (останнім часом це стається дедалі частіше), я чемно відповідаю… польською (яку горезвісна мовна Хартія в Україні захищає так само, як і російську). Мовляв — ви регіональною, і це ваше право, але тоді і я регіональною, і це моє право. Найчастіше ці меткі молоді люди переходять на доволі пристойну українську.
Гаряча тема “Двох мов, вітчизн і любовей не буває”. · S. 8Originalseite ↗

Необхідна згуртованість

Рауль ЧІЛАЧАВА, письменник, доктор філології, професор, заслужений діяч мистецтв України, Посол України в Латвії в 2006—2010 роках Пам’ятаю, ще 1989 року мені доводилося виступати біля центрального стадіону на величезному мітингу на захист української мови. Але то було в тоталітарному СРСР. Не думав, що через два десятиліття, уже за часів незалежності, самі очільники країни замахнуться на святая святих нації — мову, порушуватимуть питання, яке розколює суспільство, завдає підступного удару національній єдності. Чи не є це своєрідним продовженням відомої доктрини про так званий “русскій мір”, який нібито закінчується там, де перестають розмовляти російською мовою? 18 лютого цього року в Латвії стараннями ідейних спадкоємців колишніх інтерфронтівців був проведений референдум щодо визнання російської другою державною мовою. Референдум не досяг успіху: “за” проголосувало лише 17 відсотків населення. Мені здається, що і в Україні
Гаряча тема “Двох мов, вітчизн і любовей не буває”. · S. 8Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Шибениця над мовою України

історію незалежності України. Вона перерізала мовну артерію українця, його етнос, культуру, звичай, схитнула теперішнє, затуманила майбутнє… У багатостраждальну історію становлення української мови та її протистояння різноколірним колоніалістам, народні обранці зробили епохальний внесок. Осліплені жахом втрати державного корита, можновладці ухвалили морально-суїцидальний закон, за яким упродовж сотень років поспіль підпільно-українськомовний українець, у власній країні досі лишається об’єктом психологічної, географічної і державної меншовартості. Приголомшливо, що лише на догоду примарного рейтингу “Зрада” позбавила нас останньої, сакральної цінності — мови (матеріальні цінності давно в їхніх руках). Тепер уже й нашій “солов’їній” винесено конституційний вердикт — шибеницю! Можливо, міць нашу Господь випробовує силою перманентних трагедій?.. Панове, будьмо притомними й пильними, адже за епохою атомного Чорнобиля наближається епоха Чорнобиля мовного!
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

рібне особисте збагачення, їм потрібен повний контроль над країною. Я хочу з усією відповідальністю зазначити: це не просто передвиборні ігри — це злочин проти України, злочин проти нації, злочин проти історії і проти народу. І я з усією відповідальністю заявляю, що не дам цього зробити! Чуєте, я тут, за ґратами, не дам вам глумитися над Україною! Я хочу, щоб ви всі знали, що знущатися над мовою, над основними принципами націєтворення набагато небезпечніше, ніж знущатися над Тимошенко. І хоч де б ви були, хоч що б ви робили — я обов’язково дістану вас і обов’язково змушу відповідати перед законом і перед країною за те, що ви робите зараз. Юлія ТИМОШЕНКО 5 червня
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

мова врятує нас!

Володимир ЗАГОРІЙ, доктор фармацевтичних наук, професор, президент Ліги українських меценатів В Україні проживає толерантний народ. Тут не ущемленими в жодних своїх правах почуваються представники всіх національностей. Але у ЗМІ безкінечна демагогія про те, що в нас переслідується російська мова, що в нас дискримінуються національні меншини. З різного рівня трибун демагоги однієї масті (читачу, здогадайся — якої) розповідають нам байки про мовне насилля в Україні, про агресивний український націоналізм, про насильницьку українізацію. Мета всього цього: відвернути увагу від правової вакханалії, ГОЛОС ІЗ-ЗА ҐРАТ
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

Це злочин проти нації

Сьогодні партія влади на чолі з Януковичем планує розглянути абсолютно авантюрний та безвідповідальний законопроект про запровадження двомовності в Україні. Це якраз той випадок, коли, як кажуть, їх ніхто не тягнув за язик — вони самі себе витягли. Мушу зазначити, що двомовність в Україні уже введена — це мова фені, мова криміналу, мова корупції і тіньової економіки. Саме цією мовою вони заповнюють “бланки”, складають “звіти”, саме цією мовою і цими поняттями вони живуть і знущаються над країною. Я давно казала: якщо у вас є проблема з мовами, якщо у вас є проблеми з двомовністю — вивчіть українську. Запровадження другої державної мови — не просто передвиборна ініціатива Партії регіонів. Ми знаємо, що напередодні кожних виборів вони виймають цю тему і намагаються маніпулювати людьми. Їм не потрібна мова ні російська, ні українська. Їм не потрібна ні Україна, ні Росія. Вони живуть за іншими поняттями. Їм пот- Вадим СКУРАТІВСЬКИЙ Середина 1970-х. Офіцер ґебе моєму колезі, кінознавцю Роману Корогодському: “О, так вы говорите по-украински? Сразу видно — вы украинский националист!!!” Себто емблематична сцена суто адміністративно-поліційного насильства над українською мовою. Насильства, яке в повному обсязі постало з часів агресивної українофобської катівської риторики початку 1860-х, по тому необхідно-бюрократично перетворилося на фактично тотальну заборону української в часи Валуєвського циркуляру та Емського указу. А вже на початку XX ст. — катастрофа всіх спроб бодай якогось українськомовного облаштування тутешньої народної освіти. Всіх… Варто обрахувати подальші демонічно-поліційні хрестоматійні сеанси того суто поліційного насильства: тотальна репресія всіх проявів та інститутів “українізації” 1920-х у 1930-х; повоєнна ж Україна адміністративно зросійщується по всій своїй географічній горизонталі і всій суспільній вертикалі. Включаючи те ревище у ґебістському кабінеті часів “застою”… Те чи не безприкладне в усій світовій мовно-політичній історії неуникно припинилося лише на зламі 1980—1990-х у зв’язку з відомими гіперподіями, які струснули світ.
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Це провокує громадянський неспокій

яка твориться в державі, заступити торжество беззаконня, корупцію, рейдерські війни, в яких частково беруть участь і державні структури, зазомбувати так, щоб люди не помічали соціальної несправедливості й погіршення економічної ситуації, яка неймовірно понижує рівень і якість життя людей. Зазіхання на державну мову — пробний камінь: а чи зможуть громадяни держави дати по руках цим зайдам так, щоб вони й десятому заказали? Не зможемо протистояти таким атакам українофобів — тоді нічого вважати себе повноцінною європейською нацією, народом із почуттям патріотизму в душі. Бо Європа — то й патріотизм і національні пріоритети в кожній її державі. Вірю, що — зможемо. Бо ми пам’ятаємо, чиї ми діти. Пам’ятаємо, що ми тут родилися і хрестилися. Бо на цій землі — святі могили наших пращурів. Та якби, не дай Боже, це лихо сталося, то мертві перевернулися б у тих могилах. Ми — їхні представники на цьому світі. І ми представники тут усіх майбутніх українських поколінь, які сподіваються на нас і вірять у нас. Ми стоїмо на сторожі національних святить. Виходячи саме з них, ухвалювалася наша Конституція. У її підвалинах виразно закладено принципи існування держави, яка розташована на території українського народу й не випадково називається Україною, як Франція — Францією, Німеччина — Німеччиною, Росія — Росією, Швеція — Швецією… Нас хотіли б спочатку привчити: взагалі-то це й Україна, але — не зовсім, бо вже й — трохи Росія. А далі — ще крок у відомому напрямі. А далі — ще. Й так — аж до остаточної втрати всього українського, а отже, й держави загалом. Ось така стратегія і тактика цих політичних авантюристів. Звичайно, ми не дозволимо їм вирішувати за нас, що і як повинно бути в Українській державі. Бо це — наша, а не їхня, держава. Вони вже нам виразно показали, що, хоч у них у кишені мандати депутатів нашого найвищого законодавчого органу, але насправді вони, мабуть, агенти впливу зовсім інших держав. Станемо в обороні громадянського миру й спокою в Україні, не допустимо дестабілізації ситуації. “Ні!” — провокаціям громадянської війни, що можуть бути викликані такими діями українофобів.
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

Мовний геноцид

І ось тепер той мовний “законопроект”. Хоч як це парадоксально, але його належить кваліфікувати як “епохальний”. Відтак мовний геноцид тут уже здійснюється не брутальнополіційними, знавісніло адміністративними, а юридичними, “законотворчими” засобами. Відтак українську мову спроваджують нібито не в той катівський кабінет, не в ті поліційні “циркуляри” й “укази”: її депортують у вже нібито юридичне поле, у парламентську залу, у відповідний “законопроект”. З усіма відповідними довкола нього атрибутами: юридична риторика, посилання на всі параграфи, сказати б “римського права”, посилання на “європейський досвід” і т. ін. Але стратегічна мета цієї юридично облаштованої інтриги — таж сама, що і в попередньої півторастолітньої поліційної агресії, романовської і радянської, проти української мови! Спровадити її, ту мову, на ешафот, але вже під барабанний бій — не одверто-поліційний, а замасковано-юридичний. При цьому спровадження те, вочевидь, завершує фактичну поразку української в ситуації “нашого”, з дозволу сказати б, “вільного ринку”. Донедавна репресована мова далеко не завжди, за двадцять років незалежності, витримувала конкуренцію з іншим мовним гравцем на цьому ринку… З імперським мовним Голіафом — з його колосальним історичним досвідом не стільки “вільного”, скільки НЕвільного ринку. Отож на такому ось “законопроекті” закінчується доба безпосереднього насильства над українською і розпочинається доба ще більш небезпечна: доба насильства над нею, опосередкованого юридично. Якщо автентична Україна програє свій необхідний рух опору тій юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє і ту свою автентичність. Можливо, надовго, якщо не назавжди.
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

«Все, що сталося, вже сталося — його відмінити не можна»

Ярослав ЯЦКІВ, академік Національної академії наук України Цей вислів — наслідок ухваленої на даному етапі розвитку науки Загальної теорії відносності (ЗТВ). Чи справедлива ЗТВ та її висновки? На це питання сьогодні намагається відповісти світова наукова спільнота, враховуючи всі зовнішні та внутрішні чинники навколишнього світу, що нас оточує. І не поспішає з висновками доти, доки не вивчить усі можливі наслідки відмови від ЗТВ. Усе те, що сталося 5 червня 2012 року у Верховній Раді незалежної соборної держави України при ухваленні у першому читанні мовного законопроекту, з яких би позицій не оцінювати цю подію, не можна вважати всебічно вивченим та обґрунтованим. Хто і коли у Верховній Раді обговорив усі можливі наслідки ухвалення такого закону? Чи можна вважати аргументом Дмитро ГОРБАЧОВ, мистецтвознавець, дослідник світового та українського авангарду Ситуація, яка зараз відбувається, не нова для української держави. Загадайте Царську Росію, заборону Щербицького… Він узагалі говорив про те, що всі наукові праці необхідно писати російською мовою… Я ж можу сказати, що Україна — двомовна держава. Куди не поїдьте, чи то в Луганськ, чи то у Львів — українську мову слухають, знають і розуміють скрізь. Українська і російська гармонійно співіснують на усіх теренах країни. Сьогодні політики намагаються зробити рона користь ухвалення цього законопроекту таке твердження: “Ми обіцяли під час проведення виборної президентської кампанії ухвалення такого закону, ми це виконуємо”? На мій погляд, Ви — парламентська більшість, дуже багато обіцяли. А як говорять мої колеги-астрономи: “А Віз (сузір’я) і нині там”. Чому не виконуються закони про освіту, науку та інновації? Чому наука України, зокрема гуманітарна, на “голодному пайку” в державі? Перелік таких “чому” можна продовжувати, оскільки, здається, не маю гріхів за собою і на державній службі, і на науковій ниві. Більшість своїх наукових праць написав російською та англійською мовами. Не розумію тих батьків, які не радять своїм дітям вивчати більше мов (згадую, колись давно разом з А. Матвієнком був на відкритті у Сімферополі другої українськомовної школи. Розлючені батьки вигукували “Нам достаточно одного русского языка!” Що тут скажеш — діагноз очевидний). Як голова Науково-видавничої ради НАН України сприяю збільшенню кількості наукових журналів, що видаються англійською мовою. З метою популяризації наукових знань видаємо українською мовою журнал “Світогляд”, і т. ін. Хочу наголосити: шановні депутати! Схаменіться! Не робіть необдуманих кроків. Ми вже це проходили в історії України. ського слова. Українська земля відгукується на українську мову. А в того законопроекту немає жодних історичних перспектив. Принаймні я сподіваюся на те, що з цього нічого не вийде.
Гаряча тема · “Якщо автентична Україна програє рух опору юридично замаскованій проти неї агресії, вона програє й свою автентичність”. · S. 9Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Наша мова

сійську мову єдиною, уміло прикриваючись піклуванням про гагаузів та інші національні меншини. А українську мову вони хочуть повернути туди, де вона була за часів Радянського Союзу, коли українська існувала лише номінально, нею ніхто не говорив. Ніде на вулицях я тоді не чув української. Навіть Єфремов нас попередив, що скоро ми повернемося до 1991 року. Мені здається, що нічого у них не вийде, адже українська мова — наша мова, говорити нею природніше, ніж російською. Я — росіянин, але ви ніколи не почуєте від мене жодного росій-
Гаряча тема · “Вже гуртуються, збратано шикуються шеренги сміливих, наростає лавинно народний гнів!” · S. 10Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

Врятуймо мову —

совісті і честі, непатріот, який веде парламентський човен серед хвиль депутатського хаосу, зради, циніз% му, авантюризму, амбіцій, а з ним разом на веслах усі, хто примос% тився в цьому паразитуючому чов% ні — ліві, праві, в центрі, поза цен% тром, — усі без винятку демонс% трують, хизуючись, що для них найперше, рідне — це власне ба% гатство та способи його наживи. Останнє сесійне засідання у Верховній Раді України, де був ухва% лений у першому читанні проект за% кону “Про засади державної мовної політики”, підтвердило переконан% ня людей, що політики державу рі% жуть по%живому, що штучно наду% мані ними етнічні відміни заходу ісходу, півночі і півдня — це видума% на спроба (не перша!) розділити країну, роз’єднати народ. Виникає небезпідставна підозра, що Олек% сандр Турчинов, Микола Томенко, Андрій Кожем’якін, Арсеній Яценюк та іже з ними — рідні за духом брати Ківалова, Вадима Колесніченка, Олександра Єфремова та багатьох інших в цьому таборі носіїв парла% ментських негараздів; тих “інших”, що подібні до них, як близнюки, за ціною зради державних пріоритетів — Конституції, територіальної єд% ності та цілості. Життя показує: країна котиться до темної “малоросійської ночі”, де засади європейської демократії будуть зведені нанівець, а демаго% гія й диктатура правлячого цинізму засядуть знову через кілька місяців на нових депутатських кріслах. Усе тут продається і купується! Отже, сьогодні не треба дати народові оговтатись, думкою освіжитись, треба його відволікати від голов% них проблем казками, треба таке видумувати, аби усьому народові було гірше. І ось у “тайзі азіатської Хохляндії” з’являються ківалови% колесніченки%єфремови, куплені за ламаний п’ятак. Якою далекою від Європейської хартії регіональних мов є провока% торська ініціатива Ківалова, відомо% го усім хитруна! Новий закон пот% рібний тим політикам, які ціною від% мови від норм Конституції, явного лицемірства, свідомо, за великі от% римані гроші розхитують далі човен депутатського розбрату%хаосу, які, “куплені за гріш” купують за той са% мий Юдин срібняк слабших духом. Таким парламентаріям не йдеться про спокій, добробут, гідність дер% жави, надто далекі вони, колишні “партійно%комсомольські вожаки”, від народу, який вони цинічно, без% карно і безсоромно дурять. У першому читанні проект зако% ну здобув верховенство у ниніш% нього складу Верховної Ради. Дру% гого читання не буде! З вулиць, майданів, студентських гуртожит% ків, сільських городів, розвалених і штучно зруйнованих, пограбова% них заводських цехів, донбаських понівечених захланністю нинішніх нуворошів шахт лунають несміливі голоси протесту. Але вже гуртують% ся, збратано шикуються шеренги сміливих, наростає лавинно на% родний гнів! І тоді ківалови%колес% ніченки, колишні совєтські вожді відчують могуть, силу наростання, нестримність народного опору, на% родної ненависті, народної знева% ги, народного протистояння, опо% ру, і підступна, куплена за великі гроші злодійська влада змушена буде відступити! спілкування, із контексту освітніх процесів — це так звані “росій% ськомовні” сходу й півдня Украї% ни. Вся сіль новітнього мовного законодавства в тому, щоб грома% дянин Української держави не міг знати жодного слова українською мовою, не відав нічого про україн% ську культуру та не звертав уваги на українські національні інтереси — й водночас не відчував від того жодного дискомфорту. Уже зараз школи України з російською мо% вою навчання відтворюють росій% сько%совєтські соціокультурні настанови в молодіжному сере% довищі, чому немало сприяє й до% мінуючий у певних регіонах уплив мас%медіа Російської Федерації. Далі ж випускники шкіл й особли% во вишів зможуть адекватно почу% ватися і професійно працювати або в межах своїх “особливих” ре% гіонів (що сприятиме згаданому вже розколу країни), або в Росії (імперські амбіції влади якої у найближчі роки потребуватимуть притоку молодої, енергійної, ква% ліфікованої й відданої ідеям “Рус% ского міра” робочої сили). І не ви% падково Вадим Колесніченко ак% тивно займається не лише “бо% ротьбою зі злочинною ОУН%УПА”, а й з різними молодіжними проек% тами — ясна річ, спільно з росія% нами, у межах ідеології “Русского міра” та “спільного євразійського простору”…
Гаряча тема · “Вже гуртуються, збратано шикуються шеренги сміливих, наростає лавинно народний гнів!” · S. 10Originalseite ↗

Мовний реваншизм — на марші

Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік НАН України Згадується запис Олеся Гончара в щоденнику 19 липня 1994 р.: “…Коли кажемо про незалежність України, то це найперше мова, мова! Без неї незалежність — пусті слова”. Згадуються і слова члена Французької академії наук Жана Дютура, сказані ним після ухвалення 4 серпня 1994 року Національними зборами і Сенатом Франції закону про вживання французької мови: “Якщо існує загроза для мови народу, це означає, що є загроза і для існування держави”. Здавалося б, яка загроза з’явилася для Франції, що Конституційна рада цієї держави ухвалює рішення про прийняття спеціального закону, стаття 1 якого проголошує: “Французька мова як державна мова, згідно з Конституцією, є важливою складовою частиною самобутності та вона є мовою навчання, праці, обмінів у всіх сферах суспільного життя…” Але загроза для французької мови є, передусім вона зумовлена глобалізацією. А що ж відбувається у нас? Хіба хвиля глобалізації не накотилася на нас? Хіба Російська Федерація не веде проти України інформаційної війни? Хіба не відбувається активна експансія збоку Росії на мовному, релігійному, культурно-інформаційному, не кажучи вже про фінансово-економічний, “фронт”? Хіба міграційні процеси глобального характеру не ускладнили внутрішні проблеми України? Маю на увазі не тільки питання інтеграції мігрантів в українське суспільство, ай “перекочування” їх у європейські країни. Таке враження, що правляча партія діє на замовлення північного сусіда, який під вивіскою “Русскій мір” активно впроваджує поза межами своєї держави, особливо в Україні, російську мову. Піднялася нова хвиля наступу на українську мову правлячою партією — Партією регіонів разом із комуністами, наступу на державну мову шляхом надання регіонального статусу російській мові. Правда, вони готові надати регіональний статус ще 17 мовам національних меншин України, хоча, зрозуміло, що йдеться про узаконену русифікацію України, неважко уявити, що почне діятися і в без того русифікованій Україні, де інформаційний, культурний, книжковий простір на 80 і більше відсотків окупований російськомовною продукцією, коли цей закон “Про засади державної мовної політики” запрацює. Тоді в 17 регіонах України із 27 російська мова стане офіційно регіональною, тобто домінуючою. І посилання на Європейську хартію регіональних і міноритарних мов, якою так ентузіастично розмахують регіонали, недоречні, бо ця Хартія передбачає збереження і захист тих мов, які перебувають на межі зникнення, тоді як у ратифікованій Верховною Радою України редакції Європейської Хартії регіональних і міноритарних мов (назва українською мовою — Європейська Хартія регіональних мов або мов меншин) підлягають державному захисту не мови як такі, а національні меншини, котрі використовують ці мови. До речі, Конституційна рада Франції 1999 року заборонила ратифікацію цієї Хартії, оскільки вона “зазіхає на конституційні принципи неподільності Республіки, рівності перед законом і єдності французького народу”. Не імплементували цю Хартію ні Російська Федерація, ні Бельгія, ні Італія… Із колишніх республік СРСР тільки Україна і Вірменія поспішили взяти на себе до кінця не усвідомлені зобов’язання про державну підтримку аж 13 мов національних меншин. Зрозуміло, чому Партія регіонів і ті фракції, які стеляться їй під ноги, раптом вирішили заопікуватися “вкрай упослідженою” в Україні російською мовою. На носі вибори, треба чимось відволікти увагу громадян від соціальних проблем, пополоскати настрої збудженої виборчою пропасницею електоральної маси вже законодавчо гарантованими нормами про вибір мови навчання в школі за заявами батьків, учнів, студентів. Уже й друкувати наукові праці, писати дисертації можна буде будь-якою мовою, читай: російською… До речі, провладні сили в українському парламенті проштовхнули у формі закону концепцію державної мовної політики, тоді як “концепція державної мовної політики”, яку розробила Національна рада з питань культури і духовності при Президентові України, була вже схвалена Указом Президента України від 15 лютого 2010 р. №161/2010. У цій концепції враховано мовні інтереси національних меншин. Якщо ж Партія регіонів так клопочеться про статус української мови, про що демагогічно заговорили Колесніченко і Ко, чому б їм не ініціювати ухвалення закону про українську мову як державну? Та ні, в них інші завдання і цілі. Вони очевидні. І спрямовані передусім на подальшу русифікацію України. Але цей мовний реванш не пройде! А тим, хто намагається реанімувати комуністичну політику русифікації, громадськість присуджуватиме, за прикладом французьких громадських асоціацій захисту французької мови, титули “Російський наймит”, “Російський попихач міжнародного рівня”.
Гаряча тема · “Вже гуртуються, збратано шикуються шеренги сміливих, наростає лавинно народний гнів!” · S. 10Originalseite ↗

По!живому

Олександр ФЕДОРУК, дійсний член Національної академії мистецтв України, професор, доктор мистецтвознавства Чи є Людина в державі, яка змогла б перейнятися долею свого народу, жити турботою про Украї% ну, яку ділки при владі роздереба% нюють сьогодні і вчора безкарно і без сорому? Чи є в цій державі Президент, який кілька років тому присягав на Біблії в ім’я добра та процвітання свого народу і заради щасливого майбутнього України?! Що ми сьогодні маємо в Украї% ні? Від заходу до сходу, від півночі до півдня — скрізь одне і те ж: одні сьогодні панують, інші — бідують, одні крадуть і брешуть, інші — по% кірно слухають і терплять. Ділки від політики по%живому ріжуть нашу державу, штучно розпалюють у ній міжнаціональну ворожнечу, роз% брат, розсіюють зерна зневіри, а влада далі співає осанни про міфіч% но існуючі добро, порядок, спра% ведливість. Зло звило собі гніздо насампе% ред у стінах Верховної Ради Украї% ни, де процвітають корупція, роз% брат і зрада, і де в ім’я особистої вигоди брат готовий продати бра% та, а син — батька. Біди, негараз% ди, нещастя України — у Верховній Раді України, яка в цілому стано% вить купу дармоїдів! І це кожен гро% мадянин України мало не щодня бачить, чує, мало не щодня відчу% ває на собі і вкотре пересвідчуєть% ся: ось там, у цій сесійній залі зіб% ралися без винятку усі базіки, що за п’ятак, за оті тридцять срібняків готові чортові продати душу. Не дбають у Верховній Раді про громадянську честь, порядність, не живуть у ній турботами про народ і державу, бо головний її очільник Володимир Литвин — людина без
Гаряча тема · “Вже гуртуються, збратано шикуються шеренги сміливих, наростає лавинно народний гнів!” · S. 10Originalseite ↗

Русофілів програмують на Банковій

Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, кандидат філософських наук, член координаційної ради Асоціа% ції українських письменників Програма%мінімум тих залаш% тункових персонажів, хто готував мовний закон від імені Ківалова— Колесніченка, очевидна: розколо% ти українських громадян за мов% ною ознакою, нацькувати їх один на одного, відволікти від грабунку країни, забезпечити якнайкращі стартові позиції для Партії регіонів на виборах до Верховної Ради. Де% що менш очевидна, але також зро% зуміла програма%максимум мов% них ляльководів (зрозуміла всім освіченим людям, окрім, ясна річ, проФФесіоналів з Партії регіонів): розчахнути Україну на шматки і по одному готувати їх до державної ін% теграції з Росією. Бо ж Україна над% то велика, щоб одразу її ковтати, можна і вдавитися, а так — кусень за куснем, рік за роком, концентру% ючи зусилля і кошти на русифікації тих чи інших територій (не лише умовному, а ширше — у соціокуль% турному сенсі, перетворюючи їх на частини “Русского міра”): Крим, Донбас, Харків, Одеса, Причорно% мор’я і, зрештою, Київ, де за новим законом повинна запроваджувати% ся “регіональна” російська мова. Ну, а Правобережжя, Волинь і Гали% чина — хай то буде така собі “Укра% їна%лайт”, хай збереже атрибути незалежності, все одно російський капітал її контролюватиме… Але між цими двома програ% мами є й не надто очевидна про% міжна. Також запрограмована ти% ми, хто програмує русофілів на Банковій і Грушевського. Йдеться про зменшення людського потен% ціалу України, “висмоктування” значної частини молодого поко% ління (передусім фахівців) за межі держави. Чому? Дуже просто. Ос% новна маса випускників шкіл і ви% шів, які за новітнім законом де% факто майже повністю випадуть зі сфери дії української мови, для яких вона стане необов’язковою внаслідок витіснення не лише з навчання, а й зі сфери офіційного
Гаряча тема · “Зупинити і в подальшому унеможливити “законотворчі” дії, спрямовані на злам генетичного коду української державності”. · S. 11Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

спромоглися голосувати “проти”. Замість того, аби блокувати шабаш українофобів, опозиціонери вда% лися до банального демаршу, що було абсолютно неадекватною ре% акцією на по суті державний пере% ворот. Бо що це за держава з чу% жою мовою! Парламентська опо% зиція того дня вкрила себе непо% мірною ганьбою. Вона зрадила Ук% раїну! Їй немає довіри! Тому жоден (!) з діючих народних депутатів не має будь%якого морального права балотуватися до нового парламен% ту. У Верховній Раді України потріб% ні борці, а не пристосуванці! У ситуації, що склалася, Україн% ська республіканська партія закли% кає до створення позапарламент% ської Української Національної Опозиції, яка об’єднає справжніх українських патріотів. Така опози% ція мала б діяти обов’язково в рам% ках Комітету Опору диктатурі (КО% Ду) і згуртувати такі партії як “Сво% бода”, КУН, УРП тощо. Тільки рішучими й радикальни% ми діями можна усунути від влади нащадків тих, які знищили Україн% ську Народну Республіку, вчинили в Україні голодомори, репресії, втягнули нас у Другу світову війну, на чиїх руках кров мільйонів зака% тованих українців! Левко ЛУК’ЯНЕНКО, голова Української республі% канської партії народ, що вийшов із колоніальної неволі, цінує те, що складає його етнічну ідентичність, що є свідчен% ням його повноцінної присутності існування на планеті. А це передов% сім мова. А вже згодом, на сотому місці, всі президенти, прем’єри, парламенти і їхні (часто недолугі й непатріотичні, як це бачимо в Укра% їні) депутати. Схоже, що антиукра% їнські сили, які взяли гору в Вер% ховній Раді вдають, що вони не ві% дають, що діють, що вони просто пропонують переоцінку цінностей. Але навіть сліпому видно: це — тест для українства. Якщо воно змовчить, далі будуть нові кроки для виконання операції повзучого державного перевороту. Ми, патріотична українська ді% аспора, сьогодні разом із усіма ти% ми, хто боронить українську мову, хто, зрештою, боронить цим і честь України, бо ж ухвалення такого за% кону стане всесвітньою ганьбою Ук% раїни. Але я вірю в здорові патріо% тичні сили, в тверезий глузд, у нор% мальний розвиток подій на моїй рід% ній землі. Вірю, що ця диверсія про% ти держави провалиться. Вірю, що наш народ — справжній господар своєї держави. Тому всі політичні авантюри приречені. Головне — щоб ми всі виступили дружною гро% мадою, добре розуміючи, що Украї% на в нас одна й що починається во% на з нашої мови. Мови наших пра% щурів, наших батьків, наших дітей, мови нашої землі. Тому за нами правда, а з нею — і сила, і воля. Пора! А ми все ще говоримо, погрожуємо, що ось прийде пора… ось ми вам… І це, на жаль, почуття закорінене, і в Україні, і в Діаспорі. А може, та пора ВЖЕ ПРИЙШЛА! Чи не варто вести посилену, ро% з’яснюючу пропаганду, як витягну% ти вуздечку з власного рота, якою нагородили нас свої і чужі. Робити посилені демонстрації, готувати народ до справжнього повстання проти накинутої тиранії. Вибори не за горами! Щоб знову не спізнити% ся! Не відокремитись отою відмов% кою — моя хата скраю! Народ тоді сильний, коли він діє, а не тоді коли нарікає! І варто кожному з нас пам’ятати слова нашого Великого Каменяра: “Кожний думай, що на тобі Міліонів стан стоїть, Що за долю міліонів Мусиш дати ти одвіт”.
Гаряча тема · “Зупинити і в подальшому унеможливити “законотворчі” дії, спрямовані на злам генетичного коду української державності”. · S. 11Originalseite ↗

мова врятує нас! Рецидив малоросійського синдрому

Валерій ГУЖВА, письменник Найлегше — відбутися вер% бальними протестами проти ух% валеного парламентом у пер% шому читанні проекту закону з мовного питання, найважче — зупинити і в подальшому уне% можливити “законотворчі” дії, спрямовані на злам генетично% го коду української державнос% ті. Недокрівна опозиція вияви% лася безсилою проти більшості. Уявіть французів, котрим за% пропонували б другою чи регіо% нальною арабську; німців у тій же ситуації, аби дебатувалася регіональна турецька в їхній державі? Або латиноамерикан% ську країну, що дебатувала б удержавнення англійської за% мість іспанської чи португаль% ської? Це неможливо. Акції про% тесту змели б парламенти, що дозволили собі подібні експе% рименти. Українці холодно% кровніші. Що пропонує фракція біль% шості в парламенті та її сателіти? Поруйнувати підвалини Консти% туції, відкрити шлях до федералі% зації України, віддати російській (насамперед) мові, що й без за% конодавчих поблажок має в нас вільний комунікативний простір, саrtе blanche. Що далі? Генно% модифікована держава, ГМД. Привид, фантом, покруч. Важко втриматися від емоцій, коли йдеться про долю суверен% ності України. Варто до статис% тичних даних про склад ниніш% нього парламенту (середній вік, середній освітній рівень, серед% ній статок) запровадити графу “тест на IQ”. Яким виявиться ре% зультат? Навряд чи задовільним. Так і ввижаються в майбутньому триколор поряд із нашим націо% нальним прапором і над гербо% вим тризубом — двоголовий птах%мутант. Дійшло до того, що Перший канал Національного ра% діо в новинах називає протестні акції проти мовного законопро% екту націоналістичними. Боже% вілля! Наприкінці 60%х років минуло% го століття Євген Маланюк проро% чо зазирнув у наше сьогодення: “…проблема українського мало% російства є однією з найважні% ших, якщо не центральних проб% лем, безпосередньо зв’язаних з нашою основною проблемою — проблемою державности. Що більше: це є та проблема, що пер% шою встане перед державними мужами вже Державної України. Іще довго, в часі тривання й стабі% лізації державності, та проблема стоятиме першопляновим зав% данням, а для самої державности — грізним мементо”. А кажуть, немає пророка… Пропонований мовний зако% нопроект — виплід і рецидив син% дрому малоросійства. Президент України, гарант Конституції, має шанс залишити% ся в історії нашої держави патріо% том, а не колаборантом, якщо застосує право veto щодо зако% нопроекту, що його, як міну упо% вільненої дії, намагаються під% класти під фундамент української суверенної держави. Нехай Боже Провидіння надасть твердості його руці. ворог України, незалежно, на якому суспільному щаблі він стоїть. Мова, рідна, родова (мова наших дідів, прадідів), наша Українська Мова — це наша вічна національна передова вогнева лінія, наш перший і останній рубіж оборони, за межами якого — наше небуття. * * * Так, так. І в старості. Якщо ти відчув себе українцем, то переходь на українську! Що тобі в тій чужині мовній, яка тобі там радість? А перейшовши на рідну, українську, ти станеш за приклад своїм онукам і правнукам та й дітям, яких у тебе вихопила була совєтська система з рук і перетворила на російськомовних чужинців на українській землі. Подумай, шановний українцю! Зміцни своє життя рідномовністю. Це додасть тобі років і років, і перед Богом ти будеш праведний. Хоч Вернадського слухаймо! “Я відрізняюся від своїх політичних однодумців тим, що вважаю відродження української мови дуже великим позитивним явищем. Я не можу погодитися з тими, що, залишаючись українцями, приймають російську мову і російську культуру як рідну”. (Володимир Вернадський). * * * От хоч що мені кажіть, а жити в Україні й не знати мови цієї землі, яка тебе, чоловіка таки зайшлого, стільки років носить, — а то ще й здіймати на глузи її мову й замість неї скрізь сунутися зі своєю, нав’язувати її цій землі в державні мови — не морально, не інтелігентно, не по-людськи. Навздогін сказаному. Йдеться про нашу мовну стійкість. Наша мова — це наш бойовий рубіж. Здамо його, здамо Українську Державу. Україномовмось. Наше принципове україномовлення — це наша лінія Маннергейма. Заява Української Республіканської партії проти омоскалення України Події 5 червня 2012 р. у Верхов% ній Раді остаточно розвіяли будь% які сумніви щодо центральної вла% ди в Україні. Владу захопили не просто бандити і корупціонери. Це — чужинці, загарбники, “п’ята ко% лона” Кремля! Бо тільки окупант міг замахну% тися на той найбільший і найдо% рожчий скарб, що є у кожного на% роду — його мову. Голосуючи за надання російській мові статусу регіональної (чи то пак другої державної) україножери з Партії регіонів та КПУ повністю вик% рили свою ворожу суть. Це замах не тільки на державну українську мову, це замах на українську державність! Тому, згідно зі статтею 37 Конститу% ції ці антидержавні партії в Україні мають бути негайно заборонені! А їхніх керівників притягнуто до кримі% нальної відповідальності за розпа% лювання міжнаціональної ворожнечі і державну зраду. Прикро, що опозиційні фракції у парламенті не зуміли зарадити цьому імпер%шовіністичному нас% тупу. Депутати із БЮТ та НУНС па% сивно спостерігали як розпинають українську мову. Вони навіть не ГОЛОС ІЗ ЗАРУБІЖЖЯ
Гаряча тема · “Зупинити і в подальшому унеможливити “законотворчі” дії, спрямовані на злам генетичного коду української державності”. · S. 11Originalseite ↗

За нами — правда

Леонід ЛІЩИНА, член Ліги українських меценатів, м. Торонто, Канада Від цієї звістки — кажу без будь%якого перебільшення — здригнулася вся патріотична укра% їнська діаспора в усьому світі. Вер% ховна Рада України ухвалила в пер% шому читанні канібальський щодо державної мови законопроект, який підсунули ті, хто давно вже заслужив на звання видатних укра% їножерів. Прикро, гидко, боляче. Важко повірити в те, що це можли% во в державі, яка перейшла рубіж двох десятиліть незалежності. Ми намагаємося пояснити собі, чим спричинена така ситуація, в якій антиукраїнські сили в українському парламенті руйнують Українську державу. Бо ж, відомо, мова — це держава, одна з її найголовніших ознак, а також одна з тих націо% нальних святинь, зазіхати на яку — злочин. І цей злочин вчиняють так звані слуги народу. Для розуміння тверезим глуздом таке непосиль% не. Це ніби історія психічної хворо% би або вистава в театрі абсурду. В усьому світі, в усіх повноцін% них державах маємо пієтетне став% лення до державних мов. Кожен
Гаряча тема · “Зупинити і в подальшому унеможливити “законотворчі” дії, спрямовані на злам генетичного коду української державності”. · S. 11Originalseite ↗

Передова вогнева лінія оборони

Василь ЗАХАРЧЕНКО, письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка * * * Коли ми, всі українці, тотально, повсюдно заспілкуємось українською мовою, нас не здолає жодна підступна, ворожа сила, ні зовнішньо-сусідська, ні червива “п’ятиколонна”. Наша тотальна україномовність утвердить, удержавить на своїй землі Україну зовсім легко, без особливої боротьби. Бо основна боротьба, національне самостояння — це наша україномовність. Не голослівна “любов” до рідної мови, а дієва, природна, коли хочете — відроджена кожним із нас україномовність. * * * Щоб перемогти, щоб збудувати Українську державу, кожен із нас повинен, зобов’язаний сьогодні й надовго зайняти національну самооборону, озброївшись повсюдним україномов’ям, рідною культурою, елементарними знаннями української історії, перейнявшись світлою пам’яттю про національних героїв, а ще братерським відчуттям ліктя один одного. * * * Хто воно такі українські патріоти? Це ті, що на кожному кроці закликають один одного до єдности, закликають до хрипоти, і не об’єднуються, а ще більше, з кожним роком, із кожними виборами роз’єднуються, розколюються, розсипаються в пил, паралітично настовбурчуючи один проти одного свої гострі ліктики, набичуючи один проти одного свої безмозкі голови, по-каїнськи відводячи свої безсоромні очі. І, що характерно, поговори з кожним із них — усі вони нещасні Авелі, а де ж той Каїн, що так їх авелював? Та не Авелі ви, а звичайні собі дволикі Януси: перед народом співаєте Лазаря, а в душі кожен — заклятущий якоюсь антиукраїнською силою Каїн. * * * “Двомовного народу не може бути — це патологія”. (Василь Земляк). А от вороги заповзялися з нас, українців, зробити “двуязычных”. Але ж двоязикі в природі тільки гади. * * * Устаю й лягаю з однією й тією ж думкою: як доступніше, точніше донести до кожного українця, що намагання запровадити в Україні другу державну мову — російську є смертельновороже Україні, кожному українцю (і старому, і щойно народженому немовляті), і що кожен, хто хоче надати в Україні статус державної російській мові — заклятущий
Гаряча тема · “Зупинити і в подальшому унеможливити “законотворчі” дії, спрямовані на злам генетичного коду української державності”. · S. 11Originalseite ↗

Про другу Державну мову — і не тільки…

Петро і Наталка БУНЯКИ, Рандолф, Нью Джерсі, США Обуренню немає меж. Згадує% мо, як нас били і надалі б’ють. За% кликаємо до спротиву, до об’єд% нання, до пошани самих себе! Питання лише в тому, як довго ми битимемо на сполох? 350 років, 400 років чи більше? Коли нарешті буде отой вирішальний УДАР! Ми всюди спізнюємося, втрачаємо шанси і тоді — ОБУРЮЄМОСЯ! Го% воримо, повторюємо вже сказане, закінчуючи тими словами, що гово% рив колись Іван Франко: “…довер% шилась Україні кривда стара, нам пора для України жить!”
Мова єдина · “Чи готові ми до нового осягнення здобутків словесної творчості минулого, навіть і не такого вже віддаленого в часі?” · S. 12Originalseite ↗

Турбуленції часу над материком Михайла Стельмаха

Павло ГРИЦЕНКО, доктор філологічних наук, професор, директор Інституту української мови НАН України Художніх творів понадчасових і незмінних щодо їх сприйняття, прочитання не існує: плин часу з примхами оцінок і смаків підносить на малесенький клапоть п’єдесталу одних і зіштовхує з нього інших. Ще вчора ціноване як високе й естетично довершене сьогодні може бути оголошене художньо безвартісним, а то й шкідливим. На оцінному подіумі — незупинний калейдоскоп улаврованих діячів; зблисками миготять постаті, події і явища, а навколо шумує супровід — феєрверк слів, декларацій, лозунгів, методик “об’єктивного” аналізу… Злива слів, змагальність у довершеній гостроті й дошкульності висловлювань нерідко заступають самі аналізовані тексти творів і їхніх авторів. Ця нескінченна побілялітературна словоливність формує у суспільній свідомості портрет письменника, вельми віддалений від реальності, такий собі стравний усереднено-зневиразнений контурами й кольорами сурогат. Так поступово відвойовує собі права у культурному просторі субститут окремого літературного твору, а чи й творчості письменника як цілості, а за ним — і можливість різноманітних маніпуляцій, оцінних турбуленцій, здатних віддалити від читача, а то й віднести у незворотне небуття творчість Майстра (то ж буде робота прийдешнім історикам літератури, аби згорнути з цих творів і самого автора порохи забуття і міфологічні нашарування). Турбуленціям часу здатні протистояти лише тексти самого автора, особливо автентичні, не редаговані на догоду кон’юнктури: їх читання, вникання в художню сутність на тлі мінливих соціальних і культурних умов та естетичних парадигм відвіює полову від добірного зерна творчості… Та чи готові ми до нового осягнення здобутків словесної творчості минулого, навіть і не такого вже віддаленого в часі? Чи готові до розважливого поцінування того, що створено попередниками, до спокійної аналітики, об’єктивно-стриманих оцінок, з яких зримо постане оцінка майбуття цієї творчості та можливі шляхи забезпечення її збереження й поступу в завтрашній день. До таких роздумів спонукає творчість Михайла Стельмаха, роздумів, спровокованих не в останню чергу і ювілеєм письменника: 24 травня минуло 100 років від дня народження; чимало минуло й від 27 вересня 1983 року, коли митця не стало. Письменник залишив по собі великий різножанровий доробок, добре знаний його сучасниками і високо ними цінований. Залишив без персоналізованої опіки — активно зацікавлених родичів і когорти ревновідданих шанувальників, які з нагоди і без постійно нагадували б про письменника, дбали б про перевидання його творів, організовували б конференції, оббивали високі пороги, аби увічнити його ім’я у назвах університетів, воювали за спорудження пам’ятників, випуск монет, творили б міфи… Усе, як водиться у таких випадках! Зі Стельмахом вийшло дещо інакше: його твори, з якими виростало кілька поколінь українців, його ім’я залишилися сам на сам з викликами надто розвихреного часу. У мінливих українських реаліях присутність Стельмаха у культурному просторі продовжувала живити школа, де в обсягах, значно скромніших, урізаних порівняно з 60–80-ми роками, учнів знайомлять із його окремими творами. Усе рідше до творчості Стельмаха звертаються філологи, які проте продовжують знаходити в ній нове й художньо цінне, не зауважене дослідниками раніше. І це на тлі загальних словес, величань щодо його вагомого внеску в українську літературу ХХ ст. та розбудову української мови. Історики літератури та критики час від часу повертаються до творчості М. Стельмаха (найчастіше з вимоги цілісної презентації літпроцесу ХХ ст.); значно скромніші успіхи у вивченні мови його творів: хоча мовознавці захистили на цю тему низку дисертацій, все ж про мову і стиль М. Стельмаха не підготовлено жодної ґрунтовної синтетичної монографії (невеличкі обсягом брошури про окремі явища його мовотворчості та книжечка про складне речення не покривають хоча б важливішого з непростої проблематики художнього мовомислення цього письменника). І це при тому, що ім’я Михайло Стельмах у свідомості обізнаних з українською літературою залишається виразно індивідуальним через концепти: добірна українська мова, українське село, ліризм, епічна широта. Зауважимо, що сьогодні дослідники більше уваги зосереджують на інших творах, постатях, методиках вивчення, на інших естетичних пріоритетах. Тому доробок не лише М. Стельмаха, а й багатьох письменників, зокрема О. Гончара, П. Загребельного, В. Земляка, Б. Харчука, А. Дімарова, Ю. Щербака, Вал. Шевчука, В. Дрозда, Р. Іваничука та інших авторів, чиїми творами може гонорувати будьяка розвинена національно культура, — залишаються на узбіччі інтересів сучасних дослідників, не прочитаними глибоко й не поцінованими об’єктивно й достойно в культурно-естетичних реаліях оновлюваної України. І не тому, що бракує рук до праці. Адже часто тексти, далекі від естетизму, радше — антиестетичні формою і своїм словесним рядом, художньо мало(без)вартісні тривалий час перебувають у центрі уваги “нео”-критики, їх “досліджують”, нерідко пропонуючи читачам як художнє відкриття. Такий Михайло Стельмах з матір’ю в рідному селі підхід формує інші ціннісні моделі сприймання художнього слова, деактуалізує усталену аксіологічну засаду: література — мистецтво слова. Натомість з’являється пояснювально-примирливе протиставлення література і чтиво, підносить т. зв. легке чтиво як порятунок від мало(без)читальності сучасного суспільства, особливо молоді, порятунок української мови. Кваліфікація легке чтиво ніби виводить такі тексти поза сферу художнього, бо його сприймання читачем засадничо ніби не вимагає інтелектуальних зусиль та естетичного сприймання читаного. У круговерті ціннісних переорієнтацій художнього дискурсу зазнають переосмислення (активно — від середини 80-х рр. ХХ ст.) і творчість багатьох письменників, і звичні донедавна оцінки творів, їхні характерні ознаки, художні й мовні прийоми, моменти біографічні… Усе це закономірні прояви глобальних соціо-культурних і політичних трансформацій суспільства з притаманними таким процесам загостреними оцінками й критикою попередників, особливо часово ближчих; віддаленіші епохи для сучасників виявляються менш цікавими, хоча й вони, особливо національно визначальні постаті, твори й події, нерідко стають об’єктом нового прочитання, осмислення, щоправда, частіше — цілеспрямованого заперечення чи обниження. Спостережено, що деякі визначення й характеристики творчості письменників ХХ ст. — епохи до-80-х — стали своєрідною індульгенцією для їх тенденційної однопланової критики, а то й загальної негації, розмашистого перекреслювання. Зокрема окреслення український радянський письменник у поширеному сучасному прочитанні засвідчує домінування політичного маркування, а не часово-просторової ознаки, віднесення до національних традицій і часу та обставин творення цими письменниками. Для багатьох завзятців це створило ґрунт для оцінок однобічних, неглибоких; партійно зорієнтовану соціологію в аналізі літературного твору заступлено соціологією сучасних національно зорієнтованих прямувань, але (вже традиційно!) без належної уваги до власне художніх, естетико-стильових і мовно-- образних шукань авторів. Звичайно, прочитання творів М. Стельмаха сучасним читачем, особливо відстороненим від села (а село є визначальною “дійовою особою” на кону Стельмахових творів!), до того ж села, що вже багатьма рисами відійшло в минуле, залишає відчуття зустрічі з іншою епохою, іншим часом. Цю іншість передають насамперед тематичні пріоритети, важливі для автора і не завжди цікаві читачеві ХХІ ст. (руйнування усталеного життя безземельних чи малоземельних селян, їхні виїзди з села в пошуках нового щасливішого місця; громадянська війна; колективізація, і навіть остання війна — це минувшина, вже навіть не час сучасних бабусь-дідусів); інтерес до цих подій сьогодні не підтримується міжпоколіннєвим інформаційним та психо-емоційним зв’язком. Сьогодні інакше моделюється ієрархія морально-етичних оцінок, їх домінант: навряд чи знайде адекватне відлуння, особливо в сучасних мешканців міст, які не пізнали й не відчули принад села, не мали нагоди утвердити себе працею на землі, ставлення автора до землі, його поетизація праці на землі, залюбленість у деталі давнього побуту. І хоча читач на рівні раціо усвідомлюватиме, що устами М. Стельмаха український народ утверджує свою багатовікову мрію, все ж для читання таких сторінок творів серцем потрібна особиста причетність, бодай незначна, до світу села, треба стати на землю й відчути її силу й внутрішнє нуртування… Варто враховувати й те, що в останні десятиліття зазнали суттєвих змін і прийоми мовного відтворення художньо освоєної митцем дійсності: суттєво змінилося поточне мовлення, зазнали трансформацій зміст і характер інформаційного простору, в якому перебуває сучасний читач. Тому мова творів М. Стельмаха, його мовні орієнтири й мовна естетика так само належать насамперед часові творення ним відповідних текстів. Усе це закономірні прояви закону опозиції часу, який послідовно демонструє свою силу на текстах творів будь-якого письменника, лише з різницею у гостроті виявлення своєї дії. Урахування цієї різночасовості — моменту творення тексту та його сприйняття через значний часовий проміжок — обов’язкова передумова для літературознавчого і мовознавчого аналізу. Часове прочитання творчого процесу і художнього тексту лише на позір видається самозрозумілим і не настільки важливим, аби на ньому зосереджувати увагу. Проте створення науково об’єктивного портрета письменника, що водночас був і розбудовником мови, насправді можливе лише з урахуванням особливостей часу створення ним художніх текстів. Останнє потверджує й творча доля М. Стельмаха. Так, сьогодні відомий час завершення ним великих епічних творів: “На нашій землі” (1949), “Велика рідня” (1951), “Кров людська — не водиця” (1957), “Хліб і сіль” (1959), “Правда і кривда” (1961), “Дума про тебе” (1969), “Чотири броди” (1979). Проте ці часові параметри читачі (нерідко й дослідники) не усвідомлюють глибоко, сприймають здебільшого недискретно, без вершин і спадів, без належної уваги до зовнішніх упливів на творчий процес. Проте ці майже сорок років — епоха Стельмаха — були дуже нерівними і політично (жорстока сталінська епоха змінилася невідомістю міжвладдя; далі — хрущовське потепління заступилося затяжними брежнєвсько-сусловськими приморозками-сутінками), і визначальними подіями (відлуння репресій і війни; перші повоєнні роки, а в них не лише відбудова і налагодження життя, а й продовження опору в Західній Україні; далі — міфологізація будованого світлого майбутнього), культурно (розгром “Невы”; справа космополітів; “виховання” В. Сосюри, М. Рильського, Ю. Яновського…; постання шістдесятництва як феномену культури, паростки національного спротиву-відродження, самвидав, “Інтернаціоналізм чи русифікація” І. Дзюби, арешти і заслання незгідних…), філологічно (1946 р. — розгром “Історії української літератури” за ред. С. Маслова й Є. Кирилюка; розквіт цензури, як і жанру доносів професійних літературних критиків; окремо — мовне питання: втілення ідеї злиття мов, посилення русифікації; відсутність словників української мови, так потрібних щодень письменникам і редакторам, насамперед, словників тлумачного, синонімів, фразеологізмів, історичного; обмежувалися словником за редакцією Б. Грінченка, оскільки інші лексикографічні праці 20-х — початку 30-х років, зокрема й словник за ред. А. Кримського та С. Єфремова, були під суворою забороною)… Наведено окремі з “наповнювачів” епохи М. Стельмаха, які могли впливали — окремо чи в поєднанні — на його творчість; їх не можна сьогодні не брати до уваги. Окремі факти творчої біографії письменника майже не надаються розумінню людиною,
Рідний край · “Ці мовообрази вже крокуватимуть із тобою по життю, ця мова живитиме твою незнищенну силу!” · S. 13Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

яка не перейшла через такі обставини буття. Скажімо, хіба доступне уяві сучасної комп’ютеризованої людини, що письменники 40—50-х років не мали елементарних із сучасного погляду джерел первісної інформації — словників! Важко змоделювати, що для словесної творчості окресленого часу визначальною була індивідуальна очитанність автора, долучення до здобутків світової культури, знання письменником великої кількості текстів, які слугували зразками словесності, базою в опануванні мовою, законами художнього стилю. Звідси — закономірна постійна увага багатьох письменників цього часу до фольклору, традиційної народної культури, звичка записувати у свої щоденники не лише події, факти, а й слова і вирази, розвинене уміння дослухатися до поліфонії живої народної мови, бути її дослідником і художнім інтерпретатором. Не випадково, інший співтворець нашої мови — видатний перекладач Микола Лукаш — окрім шедеврів перекладів залишив у спадок картотеку слів, висловлювань, зворотів мови, які він не тільки сам використовував, а прагнув упорядкувати і зберегти для інших, для розвою мови. І коли ми сьогодні констатуємо, що мова творів М. Стельмаха багата лексикою і фразеологією (не випадково, так часто до цих творів задля ілюстрування окремих слів і значень люблять сягати сучасні укладачі словників!), що він використав величезну кількість слів специфічних, малознаних, а то й діалектно обмежених, що словоладу його текстів притаманна широка епітетика і власне авторська неповторна метафорика, алюзивність та обігрування сталих, інколи фольклорно-предковічних зворотів, карбування словесних образів, то варто згадати, що цей огром мовної інформації автор носив у собі, ці мовні осягнення автора здобуто без опертя на словники. Адже перший докладний тлумачний словник української мови в 11-ти томах прийшов до письменника надто пізно, у 1970—1980 роках, а великих фразеологічного і синонімічного словників, таких украй потрібних, він не дочекався… Додаймо до цього психологічні обставини: дамоклів меч українського буржуазного націоналізму нависав над головами всіх провідних письменників, які виявляли небайдужість до української мови, своїми творами обороняли й зміцнювали її красу і силу, які зберігали любов до виру її образно-символічних глибин. Тоді творення текстів Михайлом Стельмахом, як і його побратимами по перу, закономірно набуває інших обрисів, вимагає інших окреслень: це подвижництво! І наслідком цієї несхитної позиції українських письменників повоєнних десятиліть стала розбудова структури і виражального потенціалу української мови всупереч офіційній політиці зближення з російською мовою й заступлення нею української мови у багатьох сферах. Були створені українськомовні тексти такої художньої сили і мовної досконалості, які окрилювали українців, підносили й цементували почуття гордості за свою мову і свою культуру, слугували зразками-орієнтирами в оволодінні мовою. І в цьому виявилася особлива місія української літератури — збереження мови, а з нею — збереження українськості! Не можна не згадати ще однієї обставини епохи Стельмаха: умовно-стильовому становленні письменників особлива роль належала читанню закінчених творів у колі друзів-однодумців та опрацювання текстів досвідченими редакторами. Колективний мовний досвід слухачів під час таких читань переливався в оцінки конкретних фраз, слів, значень, побудованих фраз, у дискусії про образ, ширше — про сутність літератури… Така академія була особливо цінною для творчого розвою письменника. Для Стельмаха визначальною стала підтримка-опіка Максима Рильського, Юрія Яновського, багаторічна дружба з ними: ще в роки війни, 1942 року його поетичні збірки “Провесінь” і “За ясні зорі” прочитав і підтримав М. Рильський, а першу добірку оповідань — “Березовий сік” — 1943 р. схвалив Ю. Яновський. Унікальний досвід Рильського — поета, перекладача, знавця мови і мовознавця-практика — омофором покрили мовошукання Стельмаха, виформування ним свого неповторного стилю. Не формально, а сутнісно, ставленням до мови у контексті словесної творчості, М. Стельмах у своєрідний спосіб продовжив засадничу лінію Рильського-неокласика. …Час примхливо визначає пріоритети, розставляє фігури на шахівниці, зокрема і в турнірі стилів, напрямків художньої словесності. Час творення художніх текстів змінюється безкінечністю прочитань-співтворень. Переконаний, що закономірно гряде нове прочитання-сприймання і для творів М. Стельмаха — талановитого проникливо-вдумливого Нестора своєї складної епохи, закоханого в народні глибинні витоки українського роду з його самобутньою культурою, моральними засадами, мовою. Зовнішній побутово-етнографічний енциклопедизм його творів, поспішно оцінюваний як їхня вада, як і “недоліки” словесної кучерявості, закономірно перетечуть у надбання-знахідку. Адже завдяки такому інформаційному насиченню і такому словесному ряду прийдешні покоління читачів відкриватимуть незнану Україну і малознаних українців — зі своїм специфічним баченням, оцінкою світу, своїми мовними прийомами. І це стане предметом спеціального докладного студіювання, спеціального раціонального і психоемоційного сприйняття й поцінування. Незаперечна сила Михайла Стельмаха у його мові, у словоладі, у специфічній нестримній здатності мовотворити. І хоча сьогодні ми не говоримо зворотами і словосполуками з творів Стельмаха, не заговоримо його словами і завтра (адже мова має свої закони мінливості), проте не раз затамуєш подих і серце не раз стрепенеться: “Як же гарно і як точно він сказав!”. І ці мовообрази вже крокуватимуть із тобою по життю, ця мова живитиме твою незнищенну силу! Мова творів Михайла Стельмаха, її неповторні, видобуті з енергетики авторового пошуку окремі перли і створена ним цілісна стильова система, здатні протистояти турбулентним поривам, що проносяться над материком його творчості. Щирість почуттів, точні морально-етичні орієнтири, відданість своєму роду, своїй землі, прагнення досконалості у всьому, та насамперед у творчості, глибоке осмислення сутності мови й досконале володіння її зображальним та емоційно-оцінним потенціалом, — ці константи Стельмаха-митця непідвладні часові.
Рідний край · “Ці мовообрази вже крокуватимуть із тобою по життю, ця мова живитиме твою незнищенну силу!” · S. 13Originalseite ↗

Звитяга і пам’ять Батурина

Козацькі свята в гетьманській столиці України Батурині започаткували Чернігівські обласні організації Народного руху і ВУТ “Просвіта” 22 роки тому. Вони й почали відродження Батурина в нашій історичній пам’яті. Петро АНТОНЕНКО Фото Артема ЧОБІТЬКА і Олександра МАЙШЕВА Традиційно в другу неділю червня в місті на Чернігівщині зібралися численні батуринці й гості гетьманської столиці на Всеукраїнське козацьке свято. У козацькій церкві на Цитаделі, у стінах фортеці, відродженої кілька років тому в рамках ініційованої Віктором Ющенком великої державної програми відродження Батурина, священики УПЦ Київського Патріархату відправили панахиду по 14-ти тисячах мешканців Батурина, яких знищило московське військо під час штурму й спалення міста в листопаді 1708 року. До Пам’ятного Хреста, встановленого 2004 року, поклали квіти. Далі — святкова хода колон містом. А основне дійство відбулося в парку Кочубея, на міському стадіоні. Тут розгорнули свої виставки майстри народної творчості, просто неба працювали художники, продавали свої книги письменники, вражали козацькі забави. На сцені — концерт майстрів мистецтв і аматорів Чернігівщини. Чудовою, більш ніж годинною програмою заворожив глядачів академічний Ансамбль пісні і танцю “Сіверські клейноди” обласної філармонії, у виступі якого були пісні, танці, музика Чернігівського Полісся. Порадував земляків своїм співом і відомий кобзар-лірник, народний артист України, лауреат Національної премії імені Т. Шевченка Василь Нечепа. Учасники святкувань оглянули численні пам’ятки Національного заповідника “Гетьманська столиця”. За дивною традицією, свято знову оминули очільники держави і навіть керівники області. Люди, звичайно, чудово відсвяткували й без них, і річ не в тому, щоб політики “попіарилися” на нашій історії, тим паче, на пам’яті жертв визвольних битв. Але що завадило взяти участь у святкуванні главі держави чи уряду, лідерам великої “канонічної” й інших опозиційних сил, які вже задекларували свій похід на вибори. Мабуть, заважає географічна близькість Московії, боязнь розгнівити молодшого “старшого брата”, адже Батурин був і буде символом нашого поруху до волі. А ще за якихось 28 кілометрів звідси славний Конотоп, під яким у знаменитій битві гетьман Іван Виговський 1659 року вщент розгромив величезну армію московитів. То чи треба пам’ятати про Батурин і Конотоп, чи й далі мовчати — ось запитання до наших політиків. Із депутатів парламенту на святі “засвітився” лише всюдисущий і невгамовний Олег Ляшко. У запальній промові зі сцени він “пройшовся” по неукраїнській владі, згадавши про нещодавнє голосування в парламенті одіозного мовного закону. “Тут, у Батурині, на цій землі, — козаки, не свинопаси. Тож захистімо мову і Україну, козаки!”, — закликав депутат.
Буковина · “Де починаються і закінчуються права людини на вільний вибір мови спілкування, навчання й задоволення своїх культурних потреб”? · S. 14Originalseite ↗

ЛЛю юддммииллаа ТТККААЧЧ:: «Це витвір бездушних політиків і політтехнологів»

Про реалії мовного простору в Україні розмовляємо з професором кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, доктором філологічних наук Людмилою ТКАЧ. — Пані Людмило, вкотре напередодні виборчої кампанії, незважаючи на акції протесту, влада розіграла мовну карту… — Акції на підтримку української мови — це дуже потрібно! І добре, що справа з мовним законом Колесніченка—Ківалова зачепила за живе стількох людей! Але ж це остання межа! А що трапилося з усіма попередніми лініями захисту? Як можна було допускати до такого?! Виходить, що політиків із помаранчевих сил, за яких ми голосували, зокрема і я, заскочили зненацька? Чекали, поки загримить? І тепер дійшло до крові у сесійній залі Верховної Ради, протистояння на підступах до парламенту. А перед тим спокійно ходили на різні шоу й не бралися до практичної роботи, перебігали з партії в партію, ділили округи й торгувалися за місця у списках. Тому звернення, декларації, заклики зі сцени вже давно себе вичерпали — вони ні на кого не діють і, що набагато гірше, ні до чого не зобов’язують тих, хто їх виголошує. От тепер і маємо народного депутата України Вадима Колесніченка — випускника Уманського сільськогосподарського інституту, що в часи Радянського Союзу розпочинав свою кар’єру з працівника стадіону, а закінчив головою контрольної комісії Ялтинського міськкому КПРС. — Яка роль Колесніченка умовному питанні? — Заперечуючи право української мови бути єдиною державною мовою в Україні, В. Колесніченко є, так би мовити, ретранслятором багатьох маскувальних пропагандистських кліше про те, що в “природі білінгвізму немає нічого загрозливого”; про те, що в інших державах є “значна кількість” регіональних мов; про те, що “історично так склалося, що Україна — поліетнічна держава”. Але будь-який неупереджений фахівець (історик, політолог, демограф, соціолог, культуролог) має достатньо аргументів для того, щоб довести: Україна за національним складом свого населення — моноетнічна держава. А ситуація українс ь к о – р о с і й - ської двомовності склалася не сама собою — її цілеспрямовано “складали” за планами, ухваленими не в Києві, а в Москві. І документальних підтверджень для цього багато. Шовіністична агресія щодо українців (особливо посилилася після подій Помаранчевої революції) створила вже свій “словник ненависті”: оранжоиды, оранжгутанги, майданутые, майДауны — ось невеликий перелік із тих російськомовних неологізмів, які можна прочитати в першому-ліпшому наборі інтернет-коментарів до будь-яких подій, пов’язаних із “помаранчевими” політиками. На подібні факти вже звернули увагу зарубіжні мовознавці, які цікавляться мовною ситуацією в сучасній Україні. На одну з таких праць — статтю австрійського славіста М. Мозера “The Galician Variant of the Ukrainian Language and Anti-Ukrainian Dis- cours in Contemporari Internet So- urces” у науковому збірнику “Contemporary Ukraine оn the Cultu- ral Map of Europe” (2009, Нью- Йорк) — покликається І. Дзюба водній із новіших своїх монографій “Нагнітання мороку”. Численні висловлювання про українську мову, що їх наводить у своїй статті М. Мозер (аж до такого: “Українська мова — это не язык, это крики животных (мычанье, гавканье, хрюканье, карканье) — жидопольського быдла из Галичины”) — І. Дзюба називає “абсолютно дикунськими”: у них “очевидною є політична спрямованість ненависті до всього українського — пряма пов’язаність із російським шовінізмом. Це вже щось більше, ніж просто декультуризація суспільства”. Хіба ми не розуміли агресивної і споживацької природи тих сил, проти наступу яких виступили 2004 року?! — А якщо говорити конкретно про права російськомовних громадян України? — Щодо права російськомовних родин, як і румунськомовних, угорськомовних, татарськомовних, болгарськомовних, польськомовних навчати своїх дітей рідною мовою, то цього права ніхто не заперечує. Бо справді, рідна мова — основа інтелектуального розвитку дитини й мова внутрішнього світу людини. Навіть за радянських часів в українських школах навчальний процес провадився мовами меншин. Я народилася в Чернівцях, тут живу і працюю. І з дитинства запам’ятала і радіо-, й телепередачі молдавською (тепер — румунською) мовою. У кількох селах теперішньої Чернівецької області живуть росіяни-старообрядці. В цих селах були російськомовні школи. — Як треба діяти зараз? — Тепер треба йти далі і створювати таке культурне й інформаційне середовище, щоб у ньому було чути голос представників усіх національних меншин. Не можна допускати, щоб усі розмови зводилися тільки до статусу російської мови, бо зрозуміло — не про мову тут ідеться, а передусім про політичний вплив, причому не на рівні двох сусідніх держав, а на рівні геополітики. А ще — про збереження психологічного комфорту для тих, хто категорично не сприймає української мови й культури, хоч і отримав громадянство України. Чимало з них володіють українською літературною мовою. Та є багато українців, які з різних причин не розмовляють українською, але шанують її. Ось це і є найголовніше досягнення двадцяти років державної незалежності: повага до української мови й розуміння складної української історії. Тому треба зосереджувати свої зусилля на нашій перспективі. А це — діти. Якісна освіта, розвиток мислення через рідну мову — ось що головне. І цього не досягнеш трибунними закликами, тут головне — матеріальний стан родини, в якій виховується дитина, фінансування освіти та умови праці вихователя дитячого садка і вчителя, зокрема вчителя української мови. — Події, які відбуваються довкола української мови сьогодні — це вже останній рубіж? — Ми зараз мусимо чітко розібратися з усіма аспектами мовних питань. По-перше, де починаються і закінчуються права людини на вільний вибір мови спілкування, навчання й задоволення своїх культурних потреб. По-друге, як забезпечується право людини жити в рідномовному середовищі й не зазнавати тиску іншої мови на свою свідомість і родину, якщо ця особа належить до корінного етносу цієї території і до народу, іменем якого створюється держава. По-третє, справу виховання й навчання дітей — себто справу педагогічну, треба чітко відмежувати від справ політичних і формувати стійке негативне ставлення суспільства до тих політиків, які використовують мову як знаряддя розбрату. Це стосується політиків крайніх поглядів із одного, і з іншого боку. Мову не можна віддавати в руки політиків і політтехнологів. На якийсь час ми забули про це. І тому знову звичайні українські громадяни — не-“Герої України”, не-орденоносці й не-заслужені патріоти мають своєю небайдужістю й відданістю українській мові рятувати справу, яку наші політичні нездари й “майстри компромісів” укотре довели до критичної точки. То чи будемо вже вкотре шукати причин своїх поразок у підступах ворогів? Чи знову захочемо виправдати своє невміння працювати “тимчасовими труднощами”, кризою і т. ін., молодою демократією? Це вже було. Не там шукаємо причини наших проблем. Зрештою, й шукати не треба, їх давно названо. Треба трохи більше читати те, що давно написано українською мовою: “Коли б ми змогли пізнати ширину і глибину тієї страшної пропасти, яка ділить націоналізм модерного культурного народу (яким скоріше чи пізніше і ми мусимо стати — або загинути!) від націоналізму, що кінчається — страх, як часто — “слезами умиления” на саму згадку про “Україну, обідрану сиротину”, а для неї самої приносить не то що нічого позитивного, а звичайно тільки саме негативне. Цей мілкенький націоналізм, спарований то з мілкеньким “аристократизмом”, то з таким же самим “демократизмом”, “соборництвом”, “соціалізмом” і іншими “ізмами”, приносить українському народові великої шкоди. За тисячу років нашої бувальщини він приніс цих шкід незмірну копицю. Хтозна, чи ця копиця не відограла в лихолітті нашого народу такої самої сумної ролі, як оця стебелинка з орієнтальної пословиці, що, докинена, валить перевантаженого верблюда” (Степан Рудницький. “Чому ми хочемо самостійної України”, праця написана 1915 року). — Як нам вийти з цієї ситуації? — Коли знайдемо в собі мужність, не боячись зловтішань ворогів, зрозуміти і визнати, що причини наших поразок у нас самих, тоді зможемо справді розв’язати всі проблеми, через які українська мова не набула повних прав на території свого поширення. Чи здатні ми боротися за свою мову, чи знову “чухатимемо чуби”? Любимо цитувати Т. Шевченка, то згадаймо і це: “Ами дивились і мовчали, і мовчки чухали чуби — німії, подлії раби”. Спілкувалася Марія ВИШНЕВСЬКА, м. Чернівці
Буковина · “Де починаються і закінчуються права людини на вільний вибір мови спілкування, навчання й задоволення своїх культурних потреб”? · S. 14Originalseite ↗

Звернення про необхідність збереження статусу української мови як єдиної державної мовив Україні

Шановні співвітчизники! Ми всі стоїмо сьогодні перед необхідністю припинити хаос у нашій державі, спричинений недолугими політиками. Згадаймо нашу одностайність у референдумі за незалежність України і зрозуміймо, що наші найсвітліші надії і сподівання нині потоптано реліктами жахливих тоталітарних систем. Проте ми вірили і віримо, що Україна, яку ми любимо, повинна відродитися на засадах історичної правди і самобутності, виплеканих із часів Київської Русі та в безконечній боротьбі за Незалежність і Державність, стрижнями яких є українська мова і культура нації. На жаль, сьогоднішні політикани сіють розруху і взаємоненависть між людьми задля утвердження своїх приватних інтересів за принципом “поділяй і володарюй”. Фактично усе це — спроба повернути нас у часи тоталітаризму. А цього допустити не маємо права. На українській землі Єврейський народ упродовж тисячоліття зберігав свою духовність, традиції, культуру, мову, але тоталітарні режими — комуністичний і нацистський — мали за мету безоглядно знищити їх. Такою ж була і доля Українського народу на рідній землі. Однак із проголошенням Незалежності України, ми, як і всі народи України, отримали можливість повернути і відбудовувати наші храми, пам’ятні місця, відроджувати нашу духовність, мову, освіту й культуру. Тому звертаємося до всіх громадян України із закликом: припинити намагання політиканів спекулювати на питанні державності мови — єдиною державною мовою в Україні є і має бути українська, оскільки єдина мова є основною засадою державотворення, яке забезпечує рівність усіх громадян незалежно від їх раси, національності, релігійної приналежності. Шануймо незалежність України, унікальність її культури, об’єднаймося проти спекуляцій довкола питання двомовності, оскільки впровадження так званої другої державної мови є, фактично, намаганням знищити Україну як державу! Мейлах ШЕЙХЕТ, від імені організацій: Єврейська ортодоксальна релігійна громада “Турей Загав”; Представництво в Україні Американського Об’єднання комітетів для євреїв; БО “Єврейське Відродження”; Центр наукових досліджень Іудаїки в музеях України ім. проф. Ф. Петрякової; Музей професора Ф. Петрякової
Донецький край · “Мене, російськомовного громадянина України, дуже турбує провокаційна діяльність Партії регіонів”. · S. 15Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

ви Україна, не зважало на масові скарги, наприклад, на те, що в школі №58 Київського району за дві доби до виборів було заповнено 1078 бюлетенів, які залишилися на дільниці до кінця виборів. І ніхто з членів комісії за це не відповів, хоч усі заяви, оформлені належним чином, було подано і в СБУ, і в МВС. Усе відбувалося з мовчазної згоди силових структур. Одна з жінок, яка побоялася назвати прізвище, розповіла, як на дільниці, де вона працювала, результати підрахунків не сходилися й близько, а пакували в мішки, що трапилося під руки: шкільні зошити, якісь книжки тощо. Віктор Четверик, шахтар, зауважив, що з 1989 року перебуває “в стані бойової готовності”, оскільки має принципову позицію, про яку відверто заявляє. На нього свого часу організовували напади, навіть стріляли. Перед минулими виборами дивувався, як люди голосували за цю владу. Нині ситуація інша, населення вже не те. Є широке поле діяльності, яке треба заповнити своєю активністю. Біда в тому, що народ апатичний, ні в що не вірить. Треба переконати людей, що можна змінити ситуацію на краще. Донеччани наводили приклади, як можна змусити членів комісії працювати чесно, нагадавши їм про відповідальність за свої дії. Іти в тюрму за своїх “хазяїв” ніхто не хоче. Треба, щоб у комісії були чесні, сміливі й небайдужі люди, тоді можна відстояти вибір народу. На мітингу побували й батьки учнів Макіївських шкіл № 100 та № 3 Олена Ануфрієва й Анна Назіпова, школи яких місцева влада закрила, ухвалила план щодо їхньої ліквідації, незважаючи на численні протести і те, що їхні касаційні скарги нині у Вищому адміністративному суді Києва. “Ми приїхали з плакатами, пікетували Верховну Раду з вимогою повернути наші школи, підтримували мітинг на захист української мови. Подали заяви до Верховної Ради і до Адміністрації президента з вимогою не закривати школи, про порушення наших прав і про несправедливі рішення Макіївської ради, — розповіли представниці батьків. — Наші діти також повинні навчатися українською”. Пані Олена та Анна підтримали мітинг на захист мови, але в них викликали зауваження деякі вульгарні виступи й плакати: “Протестувати треба красиво, цивілізовано, адже ми вихована й культурна нація”.
Донецький край · “Мене, російськомовного громадянина України, дуже турбує провокаційна діяльність Партії регіонів”. · S. 15Originalseite ↗

Наперекір інстинкту самозбереження

Надія КИР’ЯН Фото Петра АНТОНЕНКА 5 червня на мітинг до Верховної Ради з Донецька приїхали донеччани. Ось їхні міркування, з якими вони прийшли в редакцію “Слова Просвіти”. Володимир Кловський, нині пенсіонер (працював гірничим інженером на копальні ім. Засядька) розповів: — Я приїхав, щоб висловити свою громадянську позицію на підтримку української мови. Вважаю, що в Українській державі повинна бути одна державна мова — українська, як у Росії — російська, хоч Росія, на відміну від нас, федеративна держава. Мені достеменно відомо, що в нашій місцевості більшість населення — етнічні українці, які досі добре розмовляють українською. Саме Донеччина дала найяскравіших письменників, громадських діячів, серед них Володимир Сосюра, Микола Руденко, Олекса Тихий, Іван і Надія Світличні, Василь Голобородько, Іван Дзюба, Василь Стус. Переважна більшість мешканців Донецької області ставляться до української мови як до єдиної державної. Не лише в селах, а й у містах. Але, враховуючи те, що тут і досі відбувається цькування української мови, українців, люди це приховують, не виявляють своєї позиції так активно, як я. Кажуть: “Знаємо ми ці зміни, після них спина синя від тортур, влада міняється, а нам від того не стає краще”. Більшість людей послуговуються інстинктом самозбереження, бо живемо в агресивному середовищі, в часи, коли Партія регіонів і закордонні спецслужби працюють на руйнування Української держави. Люди добре розуміють, що відбувається, багато розчарованих, бо влада вирішує свої меркантильні інтереси, а на проблеми українців не зважає, — і попередня, а нинішня й тим паче. Я дивуюся, як у таких тоталітарних умовах у селах мова все-таки зберігається. Нещодавно був у селі Яковлєвка, це майже в межах Донецька. Тут ще є українська школа. Вона чиста, охайна. Діти там навіть на перервах розмовляють українською мовою, літні люди й поготів. Така сама ситуація в Олександрівці, яка нині входить у Петровський район міста, у Мінеральному та інших. Уже 50 років нема українського виховання, але люди між собою спілкуються рідною мовою, що нині потребує реані- Денис КАЗАНСЬКИЙ, м. Донецьк У тому, що перед прийдешніми виборами народ знову “потягнуть за язик”, я переконався під час недавнього телеефіру з депутатом від ПР Оленою Бондаренко на телеканалі “Донбас”, де я, як журналіст, був присутній. Коли регіоналка між іншим раптом заговорила про “витіснення російськомовного населення з України”, я зрозумів, що виразної економічної програми у біло-блакитних, як і раніше не передбачається, і замість неї нас знову чекає знайома всім клоунада. Коли українську пресу обійшла фотографія Вадима Колесніченка, що у рваній сорочці стирчав на трибуні Верховної Ради, я з подивом дізнався, що ця людина ризикувала здоров’ям заради мене. Підставляв голову під стусани, псував дорогий одяг, оплачений із скромних депутатських грошей, — і все це захищаючи мої інтереси. Принаймні так він говорив. Бо це я той самий від народження російськомовний мешканець Донбасу з російським корінням, права якого порушують фашисти. Бо це я той самий нащадок ветерана Радянської Армії, пораненого на фронтах Другої світової, якого, на думку Олени Бондаренко, витісняють з України провідники повзучої українізації. мації, допомоги, аби вона зайняла належне місце, яскраво сяяла у веселці мов світу. Щоб планета Земля не втратила такого дива як наша мова. Під час мітингу влада показала, що українці нині знаходяться в окупації. Працівники міліції виконували накази, порушуючи свою присягу, адже вони присягали громадянам України, а не президенту чи Верховній Раді. Міліціонери заборонили провести громадянам мирну ходу і мирне зібрання, що не відповідає загальним засадам світової демократії. Це передбачено і Магдебурзьким, і Римським правом. Сьогодні на Конституції України поставили крапку і поховали її. Нинішнє керівництво продемонструвало, що може діяти за сценарієм Хрущова й Мікояна, за наказом яких 2 червня 1962 року розстріляли мирну ходу демонстрантів, які вимагали лише хліба, продуктів харчування. Подібне може чекати й нас після 30 жовтня, якщо ця влада захопить усю державу в антиконституційний спосіб. Інші члени делегації підтримали цю заяву. Зокрема будівельник Іван Хитрий додав, що закликає молодь створити молодіжний уряд народної довіри. Почати з громадянської непокори цій владі. Чинити так, як Махатма Ганді в Індії. Без пострілів, свідомо, дисципліновано, протестні мітинги охороняти спеціальними дружинами, які захищатимуть лідерів. Щоб влада зрозуміла, що в країні господар — народ. Донецькі гості розповіли, що незабаром до їхнього міста з’їдуться керівники СНД. Планують вийти з плакатами, щоб очільники різних країн побачили, що Донбас не тільки російський, а й український. Треба, щоб усі зрозуміли, яке “двуязичіє” жде Україну: таке, де перша державна мова відсутня. Представники Донеччини переймаються майбутніми виборами. Розповіли, що попередні у них були тотально фальсифіковані на користь Партії регіонів та нинішнього президента від цієї партії. СБУ в Донецьку працювало проти держа-
Донецький край · “Мене, російськомовного громадянина України, дуже турбує провокаційна діяльність Партії регіонів”. · S. 15Originalseite ↗

Я не потребую вашого захисту!

Це у мене “діди воювали”, причому обидва, як і годиться. Значить, це заради мене готові кришити один одному порцелянові щелепи народні обранці. Так-от, поспішаючи упередити подальше кровопролиття, матеріальні збитки і можливі жертви в депутатських лавах, я звертаюся до захисників російської мови і прошу їх про одну невеличку послугу. Панове, товариші, прошу вас, не треба мене захищати. Я, російськомовний до мозку кісток мешканець Східної України, звільняю вас від цієї почесної місії, зупиніться. Вас неправильно поінформували, ввели в оману. Чесне слово, ніхто не заважає мені говорити російською мовою. Я не шпигун і не перебіжчик із Галичини. Я більший донеччанин, ніж мені цього хотілося б. У Донбасі народилися мої дідусі та бабусі, в моїй родині ніхто ніколи не розмовляв українською, але я не потребую вашого захисту, тому що найбільше зло в Україні, від якого я хотів би захиститися, — це ви самі. Боротися з українізацією в Донецьку, де української вивіски не знайдеш вдень із вогнем, а українська мова звучить на вулицях рідше арабської, можуть лише або закінчені кретини, або безнадійні параноїки. І тих, і інших, на моє глибоке переконання, необхідно обходити стороною. Тож ні тим, ні іншим я б не довірив захищати мене в парламенті, тому прошу вас більше не відстоювати мої мовні права. Клянуся, мене ніхто не утискає й не виживає з України. Я без проблем розумію українську мову і в той же час маю вільний доступ до російської літератури, музики, відеопродукції. Правда, є одна проблема — буває соромно за мою країну, але мови це не стосується. Мені буває соромно, коли читаю в іноземних ЗМІ статті про корупцію і тупість українських чиновників. Буває соромно, коли бачу по телевізору президента, що відмотав два терміни. Буває соромно, коли бачу в газетах фотографію дурнуватої фізіономії Вадима Колесніченка. Мені дуже заважає ганебна якість послуг у держустановах, інфляція і убозтво інфраструктури українських міст. Мене неабияк напружує совок у назвах вулиць, тому що це давно немодно, і я не хочу щодня бачити цей мотлох із тієї ж причини, з якої ви не носите радянських твідових піджаків. Якщо вже ви так сильно турбуєтеся про мій комфорт, зробіть із цим що-небудь, але залиште в спокої мовні питання. Повірте, мене, російськомовного громадянина України, зовсім не турбує існування в Україні української мови. Мене, російськомовного громадянина України, дуже турбує провокаційна діяльність Партії регіонів. Я прошу вас — йдіть до біса з вашими рваними сорочками. Ми тут, у Донбасі, промукаємо хоч по-коров’ячому, тільки б ви забралися з парламенту і ніколи більше про себе не нагадували. Infoporn.org.ua Довідка. Автор скандального законопроекту про мови — народний депутат від ПР Вадим Колесніченко, відомий своїми українофобськими настроями. Найбільш точну характеристику йому, за нашим оціночним судженням, дав відомий український журналіст Олександр Михельсон у своєму блозі на сайті “Українська правда” — “брехлива нацистська тварюка”. Запис датовано 10 травня, але жодної реакції, жодних судових позовів від Колесніченка не було. Розмістив 07/06/2012 admin Перекладено з російської
16 Подія року · “На полі були не донецькі, київські, дніпропетровські, харківські футболісти, а єдина команда — УКРАЇНА”. · S. 16Originalseite ↗

УКРАЇНА: перемога! Перший для України чемпіонат Європи, перший матч, перша перемога!

ЄВРО—2012. Груповий етап. Перший тур. Київ 11 червня. Національний спорткомплекс “Олімпійський”. Україна—Швеція — 2:1. Голи: Ібрагімович (52 хвилина), Шевченко (55, 61). Петро АНТОНЕНКО Фото автора Я вийшов на Хрещатик о 20.00. До матчу збірних України і Швеції залишалася 1 година 45 хвилин. Але на Хрещатику, Майдані Незалежності вже вирувало море людей. Із фан-зони чулося потужне ревіння тисяч голосів уболівальників: там, на величезному екрані, транслювали перший матч нашої групи — в Донецьку грали Англія і Франція. Одразу ж зустрічаю по дорозі в бік Майдану гурт уболівальників-шведів у футболках їхньої національної збірної. Зними український уболівальник у кольорах нашої команди, англійською пояснює шведам, як пройти у фан-зону. Потужний потік людей заносить мене у фан-зону крізь шеренги охорони. Вхід у зону, на яку перетворили Хрещатик від Майдану аж до вулиці Богдана Хмельницького, безкоштовний. При вході охорона лише обмацує сумки, рішуче вилучаючи пляшки з алкогольними напоями, бо заборонено. Зате пиво на розлив можна придбати майже у всіх наметах. Починається другий тайм, рахунок 1:1. Більшість наших уболівають за Францію, яка справді грає красиво. На екрані все добре видно, чути голос коментаторів матчу, попри те, що стоїть страшенний ґвалт. Бурхливо вболіває за своїх група молодих французів: скандують імена кумирів — футболістів збірної, танцюють, співають. Дружно затягують Гімн Франції, знамениту “Марсельєзу”. До гурту прибилися кілька українських уболівальників, і разом із французами починають скандувати “У-кра-ї-на!!!” Напружений матч наших суперників завершується внічию. Трохи статистики. У чемпіонаті Євро2 пи грає 16 команд. Розбиті на 4 групи, по 4 команди. Дві групи — А і С — грають у Поль2 щі, дві — В і D — у нас. У групах гра “по ко2 лу”, кожна команда зіграє з кожною. Украї2 на в четвертій групі D. Дві кращі команди кожної групи потрапляють у чвертьфінал. Отже, наше завдання — потрапити в цю двійку. В понеділок завершився перший тур, ось результати. Група А: Польща—Греція — 1:1, Росія—Чехія — 4:1. Група В: Данія—Ні2 дерланди — 1:0, Німеччина—Португалія — 1:0. Група С: Іспанія—Італія — 1:1, Хорва2 тія—Ірландія — 3:1. Останньою стартува2 ла наша група. Нічия Англії і Франції принес2 ла їм всього по очку, по два вони втратили, що для нас вигідно. …Те, що почалося о 21.45 на Майдані і Хрещатику (вщерть переповнена фан-зона і все довкола неї, де теж зібралися натовпи людей), важко передати словами. Коли почалася трансляція матчу Україна— Швеція з НСК “Олімпійський”, коли виконували Гімн України, десятки тисяч наших уболівальників на стадіоні, на Майдані і Хрещатику, мільйони по всій Україні в єдиному пориві бажали перемоги нашій збірній у непростому матчі з грізним суперником. Гадаю, немає потреби детально переказувати перебіг матчу, всі все бачили, наскільки напруженим був поєдинок. Шведів вів у бій їхній капітан, кумир Швеції, легендарний Златан Ібрагімович, до речі, уродженець Балкан, котрий входить у п’ятірку кращих футболістів планети. Саме він одразу по перерві відкрив рахунок. Але у нас був свій капітан, теж легенда світового футболу Андрій Шевченко, український футболіст, котрий починав і завершує кар’єру в рідному київському “Динамо”. Він отримав усі титули за 7 років блискучої кар’єри в італійському “Мілані” — став переможцем Ліги чемпіонів, отримав “Золотий м’яч” кращого футболіста Європи 2004 року. Але весь час прагнув добитися успіху зі збірною України, за яку виступає вже 16 років, є її капітаном. 6 років тому Андрій пробився зі збірною (вперше в нашій історії) на чемпіонат світу, збірну тоді, як і зараз, очолював Олег Блохін. І ось Євро, на якому 36-річний форвард дуже хотів зіграти. У найкритичніший момент матчу, отримавши перед цим серйозну травму, знемагаючи від болю, Андрій встав із газону і продовжив боротьбу. І вже за 3 хвилини зрівняв рахунок, а ще за 5 хвилин вивів Україну вперед. Ці забиті м’ячі викликали ейфорію десятків тисяч уболівальників, яку важко описати. Скандування “Україна!”, “Шева!”, “Ми переможемо!” заповнило весь центр столиці. Далі — ще півгодини дуже напруженого матчу, коли шведи штурмували ворота нашої збірної. Але ми вистояли, чудово зіграв воротар збірної і донецького “Шахтаря” Андрій П’ятов. Утім, цього вечора на полі були не донецькі, київські, дніпропетровські, харківські футболісти, а єдина команда — УКРАЇНА. І це ім’я мільйонноголосо скандували і стадіон, і фан-зона, і Київ, і вся країна. * * * Другий тур у нашій групі — у п’ятницю, 15 червня. О 19.00 в Києві матч Швеція— Англія (транслює Перший національний), о 21.45 у Донецьку — Україна—Франція (те2 леканал “Україна”). П П ЕЕ Р Р ЕЕ Д Д П П Л Л А А ТТ А А — — 22 00 11 22 ВВааррттііссттьь ппееррееддппллааттии ((зз ддооссттааввккооюю іі ппоошшттооввииммии ввииттррааттааммии))::
16 Подія року · “На полі були не донецькі, київські, дніпропетровські, харківські футболісти, а єдина команда — УКРАЇНА”. · S. 16Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф % р е д а к т о р Поштовий індекс — 30617, сторінка 68 в “Каталозі” ннаа 11 ммііссяяццьь 9 грн 37 коп. ннаа 33 ммііссяяцціі 27 грн 51 коп. ннаа ппііввррооккуу 53 грн 37 коп.
16 Подія року · “На полі були не донецькі, київські, дніпропетровські, харківські футболісти, а єдина команда — УКРАЇНА”. · S. 16Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

АНОНС

Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Заступники головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279%49%47, Євген БУКЕТ 279%39%55 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278%01%30 (тел/факс)
16 Подія року · “На полі були не донецькі, київські, дніпропетровські, харківські футболісти, а єдина команда — УКРАЇНА”. · S. 16Originalseite ↗

Ви — зі “Словом Просвіти”, бо це — Ваша газета!

Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270%55%57 Відділ культури Микола ЦИМБАЛЮК 279%49%47 Відділ коректури Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278%63%69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК, Олег БЕССЬКИЙ 278%63%69 Кореспондент Уляна ВОЛІКОВСЬКА Черговий редактор Микола ЦИМБАЛЮК Бухгалтерія 279%41%46 Адреса редакції: вул. Хрещатик, 10GБ, м. Київ, 01001 EGmail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org http://prosvitanews.org.ua Наклад у червні — 20 400 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 1 2 0 2 4 Видрукувано з готових фотоформ у ТОВ “Поліграфцентр” у середу. Павло МОВЧАН 4 820095 780016
Емблема «Просвіта»Prosvitianyn