Без мови немає нації! · p. 1página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Фото Любомира Винника а “Зо ло то го ле о пар да” — го лов ний приз Між на род но го кон кур су в Ло - кар но — цьо го річ зма га ли ся 28 кар - тин із Єв ро пи, Азії та США, біль шість із них — сві то ві прем’єри. Пе ре мог ла в кон - кур сі “Дів чи на з ніз від ки” фран цузь ко го кі но ре жи се ра Жа на- Кло да Бріс со. Фільм ук ра їн сько го ре жи се ра, який здо був дру гу фес ти валь ну на го ро ду, є час - ти ною аль ма на ху ко рот ко мет раж них ро біт “Ук ра ї но, гуд бай!” ком па нії “Арт ха ус тра - фік”, йо го час тко во під три ма ло Дер жав не агент ство з пи тань кі но. Про дю се ра ми стріч ки ста ли Во ло ди мир Ти хий, Ігор Са - ві чен ко та Де нис Іва нов. Кар ти ну зня то в Чор но би лі і Прип’яті в бе рез ні цьо го ро ку. Цей фільм — ка мер на іс то рія про чо ло ві ка і жін ку, які пра цю ють у зо ні від чу жен ня. Сла бош пиць кий от ри мав нагороду під час це ре мо нії зак рит тя фес ти ва лю на Пьяц ца Гран де з рук го ло ви жу рі, ла у ре а та “Ос ка - ра” бри тан ця Мар ка Піп лоу (ав то ра сце - на рі їв філь мів “Про фе сія: Ре пор тер”, “Ос - тан ній ім пе ра тор”, “Ма лень кий Буд да”). Цьо го ро ку фес ти валь на прог ра ма все ми кон кур сах складалася із 68 ко рот ко - мет раж них і се ред ньо мет раж них стрі чок мо ло дих не за леж них ре жи се рів із кра їн Єв ро пи, Азії, Авс тра лії, Пів ніч ної і Пів - ден ної Аме ри ки. Фільм Ми рос ла ва Сла - бош пиць ко го — єди ний з кра їн СНД, ві - діб ра ний у цю кон кур сну прог ра му. До ре чі, Ми рос лав Сла бош пиць кий — єди - ний ук ра ї нець, який два ро ки пос піль брав участь у Бер лін сько му кі но фес ти ва ліз філь ма ми “Ді аг ноз” (2009 ро ку) і “Глу - хо та” (2010 р.), а та кож от ри мав грант від фон ду Ху бер та Бел са Рот тер дам сько го кі - но фес ти ва лю на ство рен ня де бют но го пов но мет раж но го філь му “Плем’я”. Ми пос піл ку ва ли ся з Ми рос ла вом Ми - хай ло ви чем про йо го вра жен ня від фес ти ва - лю. Ось що він роз по вів про Між на род ний кі но фес ти валь у Ло кар но. — Особ ли вість цьо го фес ти ва лю в то - му, що він від бу ва єть ся вліт ку, в од но му зі швей цар ських ку рор тних міс те чок. Ло - кар но — ду же ма лень ке міс то і на від мі ну від ве ли ких фес ти ва лів, як у Бер лі ні чи Рот тер да мі, там ду же важ ко схо ва ти ся. На цьо му фес ти ва лі не має ви пад ко вих лю -
“МОВНА КАРТА” І ПЕРЕПИС
ПОЕТИЧНА АНТОЛОГІЯ “СТРІЛА”
Без мови немає нації! · p. 1página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Фільм ук ра їн сько го ре жи се ра Ми рос ла ва Сла бош пиць ко го “Ядер ні від хо ди” от ри мав “Сріб но го ле о пар да” на 65-му юві лей но му Між на - род но му кі но фес ти ва лі в Ло кар но. Кі но фес ти валь у Ло кар но, який три - вав із 1 по 11 сер пня, — один із най ста рі ших фес ти ва лів, що вхо дить до п’ятір ки між на род них кі но фес ти ва лів кла су “А” й від бу ва єть ся у не ве - ли ко му швей цар сько му міс ті на по чат ку сер пня.
дей, пря мо на ву ли ці мож на зус трі ти мет - рів су час но го кі не ма тог ра фа, пос піл ку ва - ти ся з ни ми. Це один із п’яти най важ ли - ві ших фес ти ва лів у сві ті кі но. — Як Ви йшли до ці єї на го ро ди? Це бу ли кро ки від чаю від си ту а ції у віт чиз ня но му кі не ма тог ра фі чи осо бис тий шлях? Чи ста ло для Вас нес по ді ван кою рі шен ня жу - рі? — Усі мої філь ми — кро ки від чаю. Але са ме цьо го ра зу ме ні вда ло ся не ду ма ти про пе ре мо гу, тим па че щось про ра хо ву - ва ти. І ко ли се ред 28 пре тен ден тів жу рі об ра ло са ме мою ро бо ту — це бу ла при єм - на нес по ді ван ка і ве ли ка ра дість для ме не. Під час по ка зу філь му я спос те рі гав за ре - ак ці єю чле нів жу рі й по мі тив, що во ни йо го див лять ся ду же уваж но. В жу рі лю ди дос від че ні, во ни сво їх емо цій не по ка зу - ють. А від гля да чів фільм от ри мав справ - жні ова ції. І хо ча швей цар ці на род ввіч - ли вий, ап ло ду ють усім, але тут бу ли щи рі емо ції і це над зви чай но при єм но. — Те ма ти ка Ва ших філь мів со ці аль но за гос тре на, сво є рід на “го ла прав да” про жит тя в Ук ра ї ні. Чим сьо год ні най біль ше пе рей ма є те ся? — Роз по вім ду же ці ка ву іс то рію, яку ще не роз по ві дав ні ко му. На фес ти ва лі ми спіл ку ва ли ся з аме ри кан ця ми, мо ї ми ко - ле га ми. Зга да ли про не дав ню тра ге дію на прем’єрі філь му про Бет ме на. 20 лип ня чо ло вік у про ти га зі та в бро не жи ле ті по - чав стрі ля ти з вог не паль ної зброї по лю - дях, які зіб ра ли ся по ди ви ти ся но вий блок бас тер. Я по ді лив ся спо га да ми про тра ге дію 1998 ро ку на прем’єрі філь му “Ар ма ге дон” у Чер во ног ра ді, з 4 за гиб ли - ми і 16 трав мо ва ни ми шко ля ра ми та при - пус тив, що в Ук ра ї ні пов то рен ня Ден вер - ських по дій не мож ли ве, ад же в на шій кра ї ні не мож на віль но ку пи ти зброю. Аме ри кан ці не мог ли по ві ри ти, що та ке вза га лі мож ли во. Це свід чен ня то го, що вла да в Ук ра ї ні бо їть ся лю дей, що у нас не має де мок ра тії. Ви яв ля єть ся, що в роз - ви ну тих кра ї нах, зок ре ма в США, ко жен по ви нен три ма ти вдо ма зброю, щоб у ра зі пот ре би за хи ща ти свою кра ї ну. Це ста ло для ме не від крит тям і при во дом для роз - ду мів — у якій кра ї ні ми на справ ді жи ве - мо? — Чи зби ра є те ся й да лі бра ти участь усві то вих кі но фес ти ва лях? Про що нас туп - ний фільм, яким Ви пла ну є те вра зи ти жу - рі кон кур сів? — Маю на дію ство ри ти най ближ чим ча сом пов но мет раж ний фільм “Плем’я”, який став од ним із пе ре мож ців дру го го від кри то го кон кур су на от ри ман ня дер - жав но го фі нан су ван ня. Це бу де стріч ка, в цен трі сю же ту якої ін тер нат для глу хих. Ана ук ра їн ську прем’єру “Ядер них від хо - дів” че кай те в жов тні в рам ках між на род - но го кі но фес ти ва лю “Мо ло дість”, у лис - то па ді фільм вий де в про кат як час ти на аль ма на ху ко рот ко мет раж них ро біт “Ук - ра ї но, гуд бай”.
Під го ту вав Євген БУКЕТ
ІЗ КНИГИ ПЕРЕТЛУМАЧЕНЬ
БЕЗКУЛЬТУРНІСТЬ ПОРОДЖУЄ МОНСТРІВ
Події, факти, коментарі · “Змужніють серця новітніх предтеч — захищене українське слово знову виблискуватиме своєю чистотою”. · p. 2página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
ект. Потім можна ухвалити і закон про мови, яким підтримати мови національних меншин. Замість цього всього ухвалюється закон Ківалова—Колесніченка, який веде до розколу України. Президент зізнався, що багато з того, про що говорили ми, учасники зустрічі, він почув вперше. А це вже проблема, що саме чує наш Президент, хто йому доповідає, як інформують.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, голова Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, академік: — Президент України Віктор Янукович сказав, що його тривожить стан української мови як державної мови в Україні, і через те в нього є серйозні зауваження до того закону про засади державної мовної політики, який ухвалила Верховна Рада. Пропозиції Глави держави щодо його вдосконалення спрямовані на посилення ролі української мови. Є робоча група, яка працюватиме над пропозиціями щодо вдосконалення цього закону. Я бачу, що іншого виходу немає — необхідно подати такі пропозиції, які змінили б кардинально положення цього закону, і Президент має намір це підтримати.
Підготував Петро АНТОНЕНКО
А тим часом почалося… В Одесі російській мові надали статус регіональної. Одеська міська рада на позачерговій сесії у понеділок ухвалила рішення, згідно з яким російська мова отримала в місті статус ре% гіональної. Документ ухвалений у рамках ре% алізації положень закону “Про основи дер% жавної мовної політики”.
Події, факти, коментарі · “Змужніють серця новітніх предтеч — захищене українське слово знову виблискуватиме своєю чистотою”. · p. 2página original ↗ Напередодні підписання Януковичем мовного закону Ківалова— Колесніченка Президент провів зустріч у Криму з представниками інтелігенції України. Ця зустріч викликала неоднозначні відгуки, враховуючи те, що сталося буквально наступного дня, коли Янукович підписав закон, до якого ще напередодні мав начебто чимало застережень. Учасникам зустрічі дорікають, що вони не змогли переконати Главу держави не підписувати закон. Наша газета дає слово учасникам цієї зустрічі.
Іван ДРАЧ, Герой України: — Ми поїхали на цю зустріч, щоб спробувати зупинити цей бульдозер, що насувався на нашу мову, — цей закон. Як могли, переконували Президента не підписувати закон. Він начебто прислухався до наших думок, зауважень, пропозицій. Але коли ми вже поверталися з цієї зустрічі додому, у мене склалося враження, що закон таки буде підписаний, бо вже все давно вирішено.
Павло МОВЧАН, голова ВУТ “Просвіта”, народний депутат України: — Коли ми їхали на цю зустріч, ще була можливість нашому Президентові довести, що він Президент усієї України, а не її частини чи Малоросії. Ми наводили численні аргументи проти підписання цього закону. Леонід Кравчук говорив про антиконституційні положення його статей. Я у своєму слові прямо заявив, що такий закон веде до розколу України, процесу балканізації, за-
Сергій ГОРИЦВІТ, м. Одеса
Перервавши відпустку, депутати Одеської міськради (більшість з яких — регіонали) провели позачергову сесію, на порядку денному якої було лише одне питання — про надання у місті російській мові статусу регіональної. Меру Одеси Олексію Костусєву та його поплічникам хотілося бути першими у реалізації горезвісного закону “Про основи державної мовної політики”, на цій сесії був також почесний гість — співавтор законопроекту Вадим Колесніченко. Доповідав регіонал Олексій Косьмін, голова робочої групи у розробці програми “Розвиток і збереження російської мови в Одесі”. Її затвердила і щедро профінансувала міськрада за рахунок платників податків ще наприкінці березня. Тож у багатьох сферах суспільного життя, у дошкільних і освітніх закладах, у ЗМІ, у топоніміці Одеса вже фактично впровадила російську мову як регіональну. Тепер сфера її впливу безмежно розширятиметься, витісняючи повсюдно мову державну. У тексті нинішнього рішення міськради щодо надання російській мові в Одесі статусу регіональної зазначається, що у місті мешкає майже 30 % (292 тисяч) етнічних росіян, а російською мовою послуговується понад 90 % мешканців. За це рішення проголосували 73 із 111 присутніх депутатів. Тепер російською мовою видаватимуть акти міськради і міськвиконкому, вестимуть діловодство й листування. Російською дублюватимуться написи на офіційних бланках, печатках, штампах, таблички підприємств і організацій, назви вулиць. Бізнесмени отримали право рекламувати свої товари й послуги тією мовою, якою захочуть. Крім того, міськрада гарантувала мешканцям міста право на отримання освіти російською мовою. Якщо раніше така можливість була лише у першокласників і пускає механізм руйнації держави. Та ж Росія ніколи б не ухвалила такого закону, незважаючи на те, що це федеративна держава. Натомість Росія нещодавно ухвалила закон про державний статус російської мови, яка й так є панівною в РФ. Не так давно США ухвалили закон про державний статус англійської мови, яка й так є державною протягом більш як двох століть. Але там розуміють загрози для державної англійської мови з боку латинізації, через наплив іспаномовних мігрантів. В Іспанії, крім іспанської, існують каталонська, баскська мови. Але в країні ухвалено закон, згідно з яким освіта ведеться винятково єдиною державною іспанською мовою. Хіба це не приклад для нас? Я доводив Президентові, що замість того, щоб ухвалювати одіозний мовний закон Ківалова—Колесніченка, треба було парламенту ухвалити закони на підтримку державної української мови. Ще кілька років тому я подав у парламент такий законопро-
Події, факти, коментарі · “Змужніють серця новітніх предтеч — захищене українське слово знову виблискуватиме своєю чистотою”. · p. 2página original ↗ На сходах під Українським домом люди протестують на захист української мови на території держави Україна. Це постійна, щоденна боротьба мільйонів за свої права на рідній землі. Ми — нащадки тих, хто пережив польський і російський колоніалізм, радянський тоталітаризм. І те, з чим ми боремося, це не тільки боротьба з наслідками колоніалізму й тоталітаризму, а й намагання їх реанімувати, надати їм законності. Для того, щоб акція тривала, і ми мали можливість поспілкуватися з однодумцями, крім голодувальників під Українським домом є люди, котрі забезпечують щоденне життя цього плацдарму українського духу. Сьогодні мова про них.
Аліна БОДНАР, 19 років, м. Сокиряни, Черні! вецька область: — Зараз я очолюю прес-центр табору “УкрДім. Нова хвиля”. На даному етапі дуже важлива інформаційна робота, оскільки 24 серпня “УкрДім. Нова хвиля” організовує всеукраїнський з’їзд громадських організацій і небайдужих громадян. Завдання нашого прес-центру — змінити пасивний світогляд людей, адже якщо ми хочемо змінити Україну, то повинні насамперед змінити себе. Нам дуже потрібна інформаційна підтримка, а також свідомі українці, які допоможуть нам у робочі будні. Якщо Ви бажаєте допомогти, то телефонуйте за номером: [контакт приховано] (“УкрДім. Нова хвиля”, прес-центр). Чекаємо Вас 24 серпня 2012 року під “Українським домом” за адресою вул. Хрещатик, 2, о 10 годині. Олександр ПРУДНІКОВ, 28 років, м. Київ: — Моя мета — творити нове майбутнє. Я біля Українського дому з 6 липня. 28 років розмовляв російською мовою, але вирішив підтримати акцію на захист української, саме тут познайомився із щирими людьми з усієї України, поспілкувався і збагнув, що таке рідна мова. З 6 липня розмовляю українською, вдосконалюю її за допомогою уроків у “гостинній республіці”. Мене надихають люди, які боролися за незалежність нашої держави. Я комендант табору “УкрДім. Нова хвиля”. Забезпечую порядок у таборі, організовую роботу кухні, прес-центру, інформаційного столу, розпоряджаюся коштами, які люди жертвують на нашу акцію. Запрошую всіх свідомих українців 24 серпня 2012 року о 10 годині прийти під “Український дім” за адресою Хрещатик, 2, на захист української мови. Олександра ТУРЯНСЬКА, 73 роки, етномузи! колог, член Національної спілки композиторів, м. Івано!Франківськ: — Я українка, і тому я тут. Моя донька вважає, що участь у політичних акціях не дає результату, що на нас ніхто не зважає, але, як відомо, крапля камінь точить, і якщо кожен вкладе свою частку у спільну справу, тоді буде результат. Протягом останнього тижня я збираю підписи, готую і приношу з дому обіди, спілкуюся з прихильниками, роз’яснюю нашу мету, щоб у людей, які до нас приходять, сформувалася позитивна думка про акцію. Іван НАГОРНИЙ, 53 роки, м. Канів, Черкаська область: — Я сюди приїхав на захист української мови — єдиної державної. У таборі проводжу агітаційну роботу, забезпечую порядок і охороняю табір. На днях до нас приєднається Канівський козацький полк, який 24 серпня 2012 року в Києві братиме активну участь у акції. Тамара ШЕВЧУК, 17 років, м. Івано!Фран! ківськ: — Коли мені зателефонували з громадської організації “Відсіч” і повідомили про події, які відбуваються, я одразу взяла квиток на найперший потяг, що їхав із Франківська в Київ. Мене обурює ставлення до української мови, культури, звичаїв, історії в нашій державі. Більшість свого життя я прожила в Аргентині й самотужки в іспаномовній країні вивчила українську, навчилася вишивати, самостійно розбиралася в історії країни. Надзвичайно обурена ситуацією, що склалася в Україні, дивує, що люди не поважають своє, рідне… Степан СТЕПАНОВИЧ, м. Трускавець: — Я оберігаю табір від провокаторських наступів і створюю атмосферу любові та взаємоповаги. Дякую тим хлопцям і дівчатам, що своєю жертвою на граніті ви увиразнюєте злочинну аморальність влади і наближаєте її неминучу поразку. Завдяки вам змужніють серця новітніх предтеч, що викриватимуть мерзоту нашого суспільного занепаду. І захищене вами українське слово знову виблискуватиме своєю чистотою.
Роман ЛАПУДА, Оксана СЕМЕНЮК
Події, факти, коментарі · “Змужніють серця новітніх предтеч — захищене українське слово знову виблискуватиме своєю чистотою”. · p. 2página original ↗ El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original
вихованців дитсадків, то тепер перейти з українських у російські класи зможуть учні різного віку. Заяви від батьків та учнів щодо таких переходів прийматимуться до 1 жовтня. Тут доречно нагадати прихильникам тотальної русифікації Одеси, що буквально нещодавно більшість батьків майбутніх першокласників обрали для своїх діток українську мову навчання. І це при тому, що російські класи під тиском мерії відкрито в усіх школах, за винятком української гімназії №7. Олексій Костусєв не приховував свого задоволення, а В. Колесніченко палко потис йому руки і подякував за те, що Одеса стала першим містом, де російська мова стала регіональною.
Одеська обласна рада теж визнає російську мову регіональною на території області. Її голова Микола Пундик скликав депутатів на позачергову сесію, яка відбудеться 15 серпня. Напередодні він зазначив, що для позитивного рішення є всі підстави, бо 20,7 % мешканців області — росіяни. Він зазначив, що в окремих районах Придунав’я до російської додадуться й інші регіональні мови. Загалом в Одеській області мешкає 1,5 мільйона українців, 508 тисяч росіян, 150 тисяч болгар, 123 тисячі молдаван, 27 тисяч гагаузів, 13 тисяч євреїв і кілька десятків тисяч представників інших 127 національностей. Однак у керівників більшості районів, де можна запроваджувати регіональні мови національних меншин, бажання і матеріальних можливостей для цього немає. Про це вже заявили голова Ренійської райради Іван Ковальжи та голова Болградської райдержадміністрації Микола Садаклієв. Керівник Асоціації болгар, депутат облради Антон Кіссе, застеріг своїх одноплемінників не поспішати і не гарячкувати, а зважити на те, чи матимуть потім молоді люди, які закінчать болгарську школу, можливість навчатися у болгарських вищих навчальних закладах. Цього їм ніхто гарантувати не може. Як відреагували на реальне запровадження російської мови в Одесі політичні патріотичні організації? Ніяк! Це при тому, що упродовж кількох останніх місяців активісти “Просвіти”, ВО “Свобода”, молодіжної громадської організації “Сокіл” неодноразово пікетували облраду та обладміністрацію, виступаючи на захист української мови. А в якій формі надалі триватиме боротьба за збереження української мови, чи не вичахне її запал у дні передвиборних баталій, покаже час.
Події, факти, коментарі · “Надто довго ми в Україні цяцькаємося із залишком тоталітарного минулого — компартією”. · p. 3página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
ід пи сан ня оді оз но го мов но го за ко ну Кі ва ло - ва— Ко лес ні чен ка— Лит - ви на— Я ну ко ви ча вик ли ка ло й див ну ре ак цію з бо ку тих, хто на - чеб то вбо лі ває за на шу дер жав нумо ву. Дех то ма ло не всю ви ну за з’яву цьо го но віт ньо го ва лу єв - ськоем сько го ука зу при пи сав… гру пі пред став ни ків ін те лі ген ції, яка на пе ре дод ні під пи сан ня за - ко ну Яну ко ви чем ма ла з ним зус - тріч у Кри му. До цих лю дей ра ди - ка ли вже пред’яви ли пре тен зію: чо му це Драч, Мов чан, Жу лин - ський та ін ші учас ни ки зус трі чі не заб ло ку ва ли під пи сан ня цьо го за ко ну. Тре ба бу ло, мов ляв, Пре - зи ден ту вис та ви ти су во рий уль - ти ма тум, а во ни, на їв ні, по ві ри - ли, що Яну ко вич гли бо ко сум ні - ва єть ся що до за ко ну і та ки йо го не під пи ше. До та ких гуч но го ло сих муд ра - ге лів мож на б пред’яви ти конт р - пре тен зію: чо му ж це во ни два з по ло ви ною ро ки то му “не заб ло - ку ва ли” при хід до вла ди від вер то ан ти ук ра їн ських сил в осо бі Яну - ко ви ча і йо го ко ман ди? На пев нож, од ні з те пе ріш ніх кри ку нів го - ло су ва ли за са мо го Яну ко ви ча, ін ші за де ко ра тив них кан ди да тів, яких вис та ви ли ре гі о на ли, тре ті ста ли “про тив сі ха ми” або зов сім не прий шли на ви бо ри на ра дість мас та кам ви бор чих фаль си фі ка - цій. Весь цей ле мент де що на га дує мод ні в ос тан ні тиж ні на пад ки на об’єд на ну опо зи цію, які вик ли ка - ють ли ше ве ли ке за до во лен ня у вла ди. Ура-пат рі о ти пред’яв ля ють сум нів но го ґа тун ку, але, як ка - жуть, чим ба га ті… Це зіб ран ня ці ка ве хі ба тим, що хо ло пи ін ко ли ви ме лю ють язи ка ми те, про що пан во лів би про мов ча ти. Такот, ця пуб лі ка від вер то на га да ла Яну ко ви чу, хто він є у мов но му і за га лом на ці о - наль но му пла ні. І на віть до рік ну - ла йо му за зус тріч у Кри му (ци - тую звер нен ня до Пре зи ден та в ори гі на лі, на рід ні шій цим ін те лі - ген там мо ві): “Почему же при обсуждении языкового закона Вы удостаиваете вниманием лишь одну точку зрения?” І да лі: “Мы, представители интеллигенции Украины, обращаемся к Вам с призывом встретиться не только с теми, кто является однозначным противником официального двуязычия в этой стране, но и со сторонниками этой идеи, благодаря которой Вы, собственно, и стали Президентом”. Ось так пря мо йна га да ли Яну ко ви чу, що він, влас не, став пре зи ден том, не вос тан ню чер гу зав дя ки під три му - ва ній ним ідеї “дво я зи чія”. І прав да, на що во на, ота “по - ло вин час тість”, якісь хи тан ня? Обі ця ли дво я зи чіє — ви ко нуй те. А то ще імі ту є те якісь сум ні ви що до оді оз но го за ко ну. Мо же, він справ ді не дос тат ньо “дво я зич - ний”? То ді тре ба не гай но ж, у ве - рес ні, внес ти до ньо го пот ріб ні змі ни. Ось так пал кі при хиль ни ки вла ди ми мо во лі зри ва ють із неї ж мас ки. А дех то зри ває мас ки з са мо го се бе. Нап рик лад, Вік тор Мед вед -
чук, цей ре лікт куч міз му, який рап том ви ри нув із по лі тич но го наф та лі ну і вже біль ше ро ку роз - ко шує на ве ли чез ній кіль кос ті не де ше вої ву лич ної агі та ції, про - по ві ду ю чи якийсь “Ук ра їн ський ви бір”. Як що ко мусь цей “ви бір” ви да єть ся за ту ма не ним та абс - трак тним, то дня ми Мед вед чук вніс яс ність. Він так про ко мен ту - вав но во під пи са ний мов ний за - кон, що, на пев но, вик ли кав не - вдо во лен ня у сво їх внут ріш ніх і зов ніш ніх ха зя їв — ну, на що ж так від вер то? Ци тую: “Вік тор Мед вед чук: Дво мов - ність як факт вста нов ле но за ко - ном. “…І той факт, що те пер ро - сій ська мо ва має за ко но дав чо зак - ріп ле ний ста тус, — важ ли вий крок в нап ря мі на дан ня йо му ста - ту су дер жав ної. Гро мад ський рух “Ук ра їн ський ви бір” бу де про дов - жу ва ти зай ма ти ся прос віт ниць - кою ро бо тою в сус пільс тві, при - свя че ній ро лі і міс цю ро сій ської мо - ви в Ук ра ї ні… Са ме ос ві че не і то ле - ран тне став лен ня до мо ви, якою го во рять де сят ки міль йо нів ук ра - їн ців, ста не ос но вою для то го, щоб ро сій ська мо ва от ри ма ла за фік со - ва ний в Кон сти ту ції Ук ра ї ни ста - тус дер жав ної”. Прос то, ци ніч но і від вер то: ро сій ській мо ві тре ба на да ти ста - тус дру гої дер жав ної і зак рі пи ти це в Кон сти ту ції Ук ра ї ни. А фак тич - но вже й за раз, згід но з Мед вед чу - ком, дво мов ність вста нов ле на но - во ух ва ле ним за ко ном. Мас ки “ра - дє тє лєй” за мо ви на ці о наль них мен шин мож на вже ски ну ти…
Події, факти, коментарі · “Надто довго ми в Україні цяцькаємося із залишком тоталітарного минулого — компартією”. · p. 3página original ↗ El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
опо зи ції пре тен зії, що та не змог - ла “заб ло ку ва ти” ух ва лен ня цьо го за ко ну в за лі пар ла мен ту. Най - прос ті ше від по вів на це один із лі - де рів опо зи ції Ана то лій Гри цен - ко, ще в день так зва но го “го ло су - ван ня” в Ра ді: всі ті “бло ку ван ня” і “ла ман ня мік ро фо нів” — прос то іг ри. Ну, по ла ма ли мік ро фо на Мар ти ню ко ві, він спо кій но про - тяг “го ло су ван ня” з кріс ла Лит ви - на. Заб ло ку ва ли три бу ну — Мар - ти нюк вся деть ся в за лі у кріс ло кот ро гось з де пу та тів і про ве де го - ло су ван ня звід ти, і так уже бу ло, при га дай те при ве ден ня до при ся - ги ом буд сме на. Вреш ті, заз на чив Гри цен ко, як що заб ло ку є мо две рі і вік на пар ла мен ту, то так зва на прав ля ча ко а лі ція збе реть ся на Бан ко вій і про го ло сує що зав год - но в Ад мі ніс тра ції Пре зи ден та, фі лі єю яко го во на і є. Так що пи тан ня в тому, яка це Верховна Рада. І сток рат пра ва Юлія Ти мо шен ко, як би хто до неї не ста вив ся, яка за я ви ла: тре - ба прос то не гай но пе ре об ра ти цю Ра ду на осін ніх ви бо рах і но во му пар ла мен ту тут же ска су ва ти оді - оз ний мов ний за кон. А зус тріч пред став ни ків ін те - лі ген ції з Яну ко ви чем у Кри му вик ли ка ла на пад ки й з ін шо го флан гу, від від вер тих ук ра ї но же - рів. Во ни роз ро ди ли ся за я вою на ад ре су Пре зи ден та, в якій до рік - ну ли йо му, що то зов сім не та ін - те лі ген ція, з якою йо му тре ба щось об го во рю ва ти. Точ ні ше, ок - рім ці єї ін те лі ген ції є й ін ша, яка пал ко під три мує скан даль ний мов ний за кон. Хо четь ся од ра зу по го ди ти ся з тим, що ін те лі ген ція є різ на. Є, нап рик лад, на род на ар тис тка Ук - ра ї ни, кот ра йде на ви бо ри під дру гим но ме ром у спис ку пар тії ре гі о на лів, що го то ва зап ро да ти іна род, і Ук ра ї ну. Є вся кі… Але час наз ва ти по і мен но цю ком па нію, що про ве ла на то му тиж ні в ки їв сько му пред став ниц - тві Ро сій сько го ін фор ма гент ства (а де ж іще) своє зіб ран ня. На чо - лі спис ку — ві до мі ук ра ї но же ри: жур на ліст Олек сандр Ча лен ко, Олесь Бу зи на, Во ло ди мир Кор ні - лов, ди рек тор Ук ра їн ської фі лії Мос ков сько го Інс ти ту ту кра їн СНД. Не що дав но цей зак лад от - ри мав дер жав ний ста тус, і від те - пер у на шій сто ли ці діє про па ган - дист ська ус та но ва на кош ти дер жбюд же ту Ро сії. А ще — по лі то ло - ги Рос тис лав Іщен ко і Олег Бон - да рен ко, ком по зи тор Во ло ди мир Бис тря ков, пись мен ник Ми хай - ло Заг ре бель ний. На реш ті Ми - рос ла ва Бер дник, жур на ліст і бло гер, дав но по мі че на в про ро - сій ських зіб ран нях. Так, це донь - ка Оле ся Бер дни ка, пись мен ни - ка, ди си ден та, по літв’яз ня, який стіль ки заз нав від ко му норо сій - сько го ре жи му, і при хиль ни ком яко го рап том ста ла йо го донь ка. Як ба чи мо, ін те лі ген ція до сить і дер Ком пар тії Ук ра ї ни та її фрак ції у пар ла мен ті Пет - ро Си мо нен ко ви хо пив ся із за я вою про те, що тре ба змі ни - ти Дер жав ний Герб і Гімн Ук ра ї - ни. Ок рім дав ньої не на вис ті до на шої дер жав ної сим во лі ки, до всьо го на ці о наль но го і на шої не за леж нос ті, та кі за я ви лі де ра ко му ніс тів вик ли ка ні, зви чай нож, тим, що йде ви бор ча кам па - нія, а ска за ти ви бор цям прак - тич но ні чо го. Не дав но я слу хав вис туп Си мо нен ка на чер го во му мі тин гу. Го лов не і єди не, що він оз ву чу вав слу ха чам, мож на вклас ти у два сло ва: “Геть олі - гар хів!” Все це сміш но, як би небу ло так сум но від то го, нас кіль - ки ко му ніс там вда єть ся за тур ка - ти лю дей. Бо вся ота ри то ри ка го лов но го ко му ніс та спрос то ву - єть ся ли ше од ним суд жен ням. До сить бу ло вка за ти Пет ру Си - мо нен ку, що як раз він є го ло вою од ні єї з трьох фрак цій прав ля чої ко а лі ції пар ла мен ту. Тої са мої, що штам пує пот ріб ні олі гар хам за ко ни, приз на чає уряд, який у нас ре зон но на зи ва ють уря дом міль йо не рів, як що не мі льяр де - рів. То му всі ці гнів ні спі чі про ба га ті їв, олі гар хів, які пог ра бу - ва ли на род, — де ма го гія, роз ра - хо ва на на за тур ка них лю дей, яки ми ко му ніс ти сво їх ви бор ців і вва жа ють. До во дить ся, ок рім “Геть олі - гар хів!”, ви га ду ва ти ще щось. Нап рик лад, “Геть Герб і Гімн!”. Не ди вує і про по зи ція Си мо нен - ка, що це, мов ляв, має ви рі ши ти на ре фе рен ду мі на род. По си лан - ня на ньо го у “за хис ни ків на ро - ду” на пер шо му пла ні. Не мар нож і “сло га ном” сво єї ви бор чої кам па нії об ра ли “рє чьов ку” (звіс но, ро сій ською) “Вєр ньом стра ну на ро ду!”, ба га то ра зо во пов то рю ва ну тим же Си мо нен - ком на мі тин гах. Кра си во зву - чить! Прав да, “по вер та ю чи кра ї - ну на ро до ві”, на за ва ди ло б по - вер ну ти йо му й наг ра бо ва не у ньо го, зок ре ма й ру ка ми та го ло -
Події, факти, коментарі · “Надто довго ми в Україні цяцькаємося із залишком тоталітарного минулого — компартією”. · p. 3página original ↗ El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
са ми в пар ла мен ті са мих же ко - му ніс тів. Але все-та ки, що ж не влаш - то вує Пет ра Ми ко ла йо ви ча в на - ших Дер жав но му Гер бі і Гім ні? Ось йо го пер ше по яс нен ня: дер - жа ва не мо же іс ну ва ти під сим во - лом, “із яким зус трі ча ли Гіт ле рапід час вій ни”. Оче вид но, йдеть - ся про спро би ук ра їн ських на ці о - на ліс тич них ор га ні за цій у пер - ший пе рі од вій ни спро бу ва ти до - мо ви ти ся з ні мець ким ре жи мом про від тво рен ня в якійсь фор мі ук ра їн ської дер жав нос ті на звіль - не них від мос ков ської оку па ції ук ра їн ських зем лях. Із цьо го, як ві до мо, ні чо го не вий шло, і вреш - ті ОУН та її бо йо ва ор га ні за ція УПА зму ше ні бу ли бо ро ти ся про - ти обох оку пан тів — ра дян сько го і ні мець ко го. Але як що вже зга ду ва ти, хто і під яким пра по ром і гер бом бра - тав ся з фа шист ською Ні меч чи - ною, зус трі чав ся з її лі де ра ми, то най пер ше тре ба наз ва ти Ра дян - ський Со юз, йо го ком пар тію, ко - му ніс тич ний ре жим. Са ме на цьо му ре жи мо ві ле жить від по ві - даль ність не ли ше за те рор про ти влас но го на ро ду, а й розв’язан ня спіль но з фа шис та ми най кри ва - ві шої в іс то рії людства Дру гої сві - то вої вій ни. І са ме під чер во ним ра дян ським пра по ром і ду же по - діб ним чер во ним на цист ським май же два ро ки бра та ли ся два ре - жи ми. Від сер пня 1939 ро ку, під - пи сан ня Пак ту Мо ло то ва— Ріб - бен тро па, від ве рес ня то го ж ро - ку, ко ли Ні меч чи на, на па дом на Поль щу по ча ла Сві то ву вій ну, а нев дов зі, уда ром по Поль щі зі Схо ду в цю вій ну втяг ся й СРСР, і аж до чер вня 1941 ро ку, ко ли два-то та лі тар ні ре жи ми скрес ну ли ся між со бою. Са ме в ці май же два ро ки (втім, як і пе ред цим) бу ла тіс на спів пра ця двох ре жи мів, щед ре пос та чан ня фа шис там ра - дян сько го про до вольс тва і си ро -
ви ни для ар мії, спіль не нав чан ня ра дян ських і ні мець ких офі це рів, вреш ті сум но ві до мий спіль ний вій сько вий па рад во се ни 1939-го у Брес ті, над яким ма йо рі ли обид ва чер во ні пра по ри. А ще більш ци ніч ною є дру га мо ти ва ція, яку Си мо нен ко наз вав для за мі ни на шо го Гер ба і Гім ну. Ви яв ля єть ся, “під ці єю сим во лі - кою уби ва ли без вин них лю дей”. Це вже прос то блюз нірс тво — чу - ти та ке від лі де ра пар тії, яка офі - цій но наз ва ла се бе пра во нас туп - ни цею КПРС і її скла до вої — КПУ (на віть ну ме ра ція з’їз дів ни - ніш ньої ком пар тії про дов жує ну - ме ра цію по пе ред ньої). Пар тії, яка бу ла ос но вою то та лі тар но го ре жи - му, що зни щив де сят ки міль йо нів іс тин но БЕЗ ВИН НИХ лю дей. Все це на хабс тво свід чить ли - ше про од не: над то дов го ми в Ук - ра ї ні цяць ка є мо ся з цим за лиш - ком то та лі тар но го ми ну ло го — ком пар ті єю. Не за бо ро не но до сі її іс ну ван ня при без лі чі під став для цьо го. Не про ве де на люс тра - ція, тоб то очи щен ня дер жав них струк тур від ко му ніс тич ної сквер ни. Вреш ті, не про ве де но-бо дай гро мад сько го су ду над ко - му ніс тич ним ре жи мом, той же Нюр нберг-2, про який на ші де - мок ра ти ба ла ка ють уже два де - сят ки ро ків. Щоб не було в парламенті та - ких, як Си мо нен ко — ко лиш ній дру гий сек ре тар До нець ко го об - ко му КПРС, ни ні го ло ва пар ла - мент ської фрак ції, що вхо дить у прав ля чу ко а лі цію, як Адам Мар - ти нюк — ко лиш ній пер ший сек - ре тар Львів сько го місь кко му КПРС, ни ні пер ший зас туп ник го ло ви пар ла мен ту. І то ді па нам- - то ва ри шам си мо нен кам і мар ти - ню кам бу де не до ре фе рен ду мів про гер би і гім ни.
Матеріали підготував Пет ро АН ТО НЕН КО
Події, факти, коментарі · “Надто довго ми в Україні цяцькаємося із залишком тоталітарного минулого — компартією”. · p. 3página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
У Хар ко ві три ває безс тро ко ва ак ція про тес ту, поп ри на ма ган ня її зу пи ни ти міс це вою вла дою. Хар - ків ська місь ка ра да по да ла по зов до ад мі ніс тра тив но го су ду на хар - ків ський осе ре док “Мо ло дої Прос ві ти” та Спіл ку ук ра їн ської мо ло ді, аби за бо ро ни ти мов ний Май дан, який суд за до воль нив. 10 сер пня 2012 р. хар ків ська мі лі - ція ото чи ла пі ке ту валь ни ків і зму - си ла їх зій ти з май да ну Сво бо ди. Пі ке ту валь ни ки пе рей шли до пам’ят ни ка Та ра со ві Шев чен ку і про дов жи ли безс тро ко ву ак цію про тес ту. З по не діл ка 13 сер пня пе ре - слі ду ван ня ак ти віс тів хар ків сько го мов но го Май да ну про дов жи лось. Вве че рі за по зо ва ми хар ків ської місь кра ди суд ді Хар ків сько го ок - руж но го ад мі ніс тра тив но го су ду ви нес ли ще дві пос та но ви про за - бо ро ну ак ції. От же, за галь на кіль - кість су до вих за бо рон — вже п’ять. Та кож є три су до вих рі шен - ня що до ад мі ніс тра тив ної від по ві - даль нос ті ор га ні за то рів та ак тив - них учас ни ків мов но го про тес ту.
Ре зо лю ція мі тин гу про тес ту про ти За ко ну №5029-VI “Про за са ди дер жав ної мов ної по лі ти ки” Ми, учас ни ки мі тин гу, вис лов - лю є мо рі шу чий про тест про ти За - ко ну №5029-VI “Про за са ди дер - жав ної мов ної по лі ти ки”. Ви ма га є мо: Ге не раль ній про ку ра ту рі Ук ра - ї ни і Служ бі без пе ки Ук ра ї ни роз - слі ду ва ти зло чин ну ан ти дер жав ну ді яль ність Вік то ра Фе до ро ви ча Яну ко ви ча, нар де пів Ко лес ні чен - ка, Єф ре мо ва, Кі ва ло ва й усіх при чет них до зло чин но го ух ва - лен ня цьо го за ко ну. Зак ли ка є мо: Усіх не бай ду жих гро ма дян до про тес тних за кон них ак цій і за хо - дів, які не да ва ти муть уп ро ва ди ти мов ний за кон до ти, по ки йо го небу де ска со ва но, а са ме: 1. Іг но ру ва ти впро вад жен ня заз на че но го за ко ну. 2. Гур ту ва ти ся нав ко ло ук ра їн - ських гро мад ських ру хів, ор га ні - за цій, пар тій. 3. По ши рю ва ти прав ди ву ін - фор ма цію про си ту а цію в Ук ра ї ні. 4. Ак тив но пра цю ва ти на зни - жен ня рей тин гу Пар тії ре гі о нів, ін - ших пар тій, кан ди да тів у де пу та ти, кот рі під три ма ли про тип рав ний за кон. 5. Агі ту ва ти зна йо мих за сві - до ме го ло су ван ня про ти зло чин - ців у вла ді. 6. Бра ти осо бис ту участь у май бут ньо му ви бор чо му про це сі як гро мад ські спос те рі га чі, чле ни ДВК, жур на ліс ти зад ля уне мож - лив лен ня фаль шу ван ня ре зуль та - тів. 7. У ра зі фаль шу ван ня ви бо рів їха ти до Ки є ва з ме тою не до пу - щен ня не за кон но го при хо ду до вла ди фаль си фі ка то рів. 8. Сти му лю ва ти по пит на ук - ра їн сько мов ні ЗМІ й по пу ля ри зу - ва ти ук ра їн ську мо ву осо бис тим прик ла дом. 9. Ак ти ві зу ва ти й роз ши ри ти ук ра їн ське куль тур не жит тя шля - хом пред став лен ня як най шир шо - му за га ло ві твор чих над бань ук ра - їн сько го на ро ду. За яв ля є мо про про дов жен ня безс тро ко вої ак ції про тес ту хар - ків ців про ти мов но го за ко ну, яка три ває без пе рер вно від 3 лип ня 2012 ро ку, поп ри про ти дію вла ди. По ря туй мо ву — збе ре жи дер жа ву!
Май дан на за хист ук ра їн - ської мо ви, Хар ків
Читацьке віче · “Нашою відповіддю має стати активний український патріотизм і дії на утвердження української мови як єдиної державної”. · p. 4página original ↗ Поспішне підписання 8 серпня 2012 р. В. Януковичем антиконституційного мовного закону красномовно засвідчує: — агресивну українофобську сутність правлячого режиму; — повну владну делегітимізацію президента, уряду, парламентської більшості; — остаточне перетворення теперішньої влади незалежної України в інструмент зовнішніх антиукраїнських сил у боротьбі проти Українського народу та його держави; — домінування бандитсько-шахрайських методів у державному управлінні країною. Підписання цього псевдозакону, безумовно, свідомий вибір і цілком усвідомлена дія В. Януковича. Президента неодноразово та ґрунтовно інформували відомі правники, філологи, експерти, громадські й державні діячі про антиконституційний характер “закону” й усі загрози та небезпеки, які він породить. Але В. Янукович цинічно проігнорував їхні професійні висновки та рекомендації. Останню зустріч із представниками української інтелігенції він використав не для пошуку виходу з критичної ситуації, а як ширму для прикриття всіх тих порушень, які здійснив сам і представники його режиму для проштовхування цього “закону”. Усе це робилося під патронатом В. Януковича, який фактично контролював увесь процес його підготовки й ухвалення. Президент В. Янукович знав, що підписує не закон, ухвалений парламентом, а юридичну фікцію — сфабрикований керівництвом Верховної Ради та фракцій парламентської більшості документ. Мовний законопроект від представників Партії регіонів не ухвалювався, бо не було його другого читання. Тексту закону до другого читання не існувало, жодна із більш ніж двох тисяч поправок на пленарному засіданні не розглядалася, постатейне голосування не проводилося. До того ж, усі голосування парламентської більшості щодо цього законопроекту відбувалися з грубим порушенням статей 82 та 84 Конституції України, зокрема щодо особистого голосування народними депутатами та роботи парламенту відповідно до закону про Регламент. Президент В. Янукович знав, що цей “закон” — елемент геополітичної спецоперації зовнішніх антиукраїнських сил, спрямованої на ліквідацію української державності. Але він як гарант державного суверенітету та Конституції України не відвернув цієї загрози. Більше того, він усе робив так, щоб саме руками української влади втілити в життя цей антиукраїнський сценарій. Президент В. Янукович знав, що цей “закон” прямо суперечить статті 10 Конституції України і в незаконний спосіб ревізує чинне мовне законодавство, яке впродовж більш ніж 20-річного періоду забезпечувало мир і спокій у нашій Вітчизні. Однак він віддав перевагу деукраїнізації та русифікації України, породженню протиріч між громадянами на мовному ґрунті, розділенню України на ізольовані в мовно-культурному відношенні регіони, запуску процесів “балканізації” України та сприянню сепаратизму. Таку діяльність не можна кваліфікувати інакше як замах на конституційний лад України та державну зраду.
Мотиви таких дій президента та правлячого режиму в цілому зумовлені: — їх патологічним українофобством; — примітивним бажанням помсти українськомовним і російськомовним проєвропейськи та демократично орієнтованим громадянам, серед яких Партія регіонів і комуністи ніколи не мали підтримки. Це також помста за Помаранчеву революцію і власний переляк, якого вони не можуть позбутися й досі; — радянсько-комуністичною ментальністю, схильністю до авторитарних практик із минулого, зокрема щодо штучного формування “новой исторической общности — советского народа”, зручного для влади; — рефлексним заграванням перед Кремлем і внутрішніми антиукраїнськими силами. Підписаний В. Януковичем мовний “закон” — зміїна отрута для української нації та держави. Пропозиції ж щодо створення робочої групи з доопрацювання “закону”, щодо програми розвитку української мови та створення державного органу з мовної політики — це лише намагання створити ілюзію вироблення протиотрути, яка начебто здатна нейтралізувати отруту “закону”. За відсутності закону про державну українську мову й небажанні президента його мати, та в умовах вступу в дію підписаного “закону”, всі ці пропозиції ніщо інше як технологія прискореного перетворення української мови з державної на регіональну. Підписаний мовний “закон” — замах на українську націю та базові засади української державності, а не просто виборча технологія, як дехто вважає. Це початок практичного процесу з перезаснування української держави, де замість української етнічної основи держава базуватиметься на російській культурній і політичній традиції, що неодмінно призведе до перетворення України з незалежної держави українського народу на малоросійську губернію новітньої російської імперії. Цей “закон” створює загрозу українському народу, бо мова — дім буття нації. Очільники правлячого режиму повинні усвідомити, що українці мають право на захист всіма засобами своєї державності, системоутворюючим елементом якої є українська мова. Патріотичні сили повинні організувати всебічний опір запровадженню цього “закону”. Для цього треба якнайшвидше скликати широкий форум патріотичних партій і громадських організацій на захист української мови. Нашою відповіддю має стати активний український патріотизм і дії на утвердження української мови як єдиної державної. Політична опозиція та громадяни мають домогтися повного скасування цього антиконституційного закону, який підриває конституційний статус української мови як єдиної державної мови та сіє розбрат між людьми. Ми маємо шанс зупинити у мирний спосіб вакханалію українофобського правлячого режиму В. Януковича на парламентських виборах у жовтні. Цим шансом треба скористатися, щоб усунути від влади Партію регіонів, Компартію та їхніх сателітів і повернути Україну на шлях європейського розвитку.
Читацьке віче · “Нашою відповіддю має стати активний український патріотизм і дії на утвердження української мови як єдиної державної”. · p. 4página original ↗ Степан ХМАРА, Герой України
Підписавши так званий “закон про засади мовної політики”, він став головним співучасником злочину проти українського народу разом із Литвином і тими депутатами, які голосували за нього. Бо це “закон” про послідовне витіснення і ліквідацію української мови — найбільшої цінності українського народу.
Читацьке віче · “Нашою відповіддю має стати активний український патріотизм і дії на утвердження української мови як єдиної державної”. · p. 4página original ↗ Алла ДИБА, Київ
Абсурдність нинішньої ситуації в Україні виразно віддзеркалює cвіжоспечений мовний закон. Це тільки одна з безлічі гірких ягідок на колючому кущі, вирощеному нинішньою владою. І якщо Азаров із Януковичем — зайди на нашій землі, а останній взагалі не мав нормального дитинства, батьків, відповідного виховання, не одержав, незважаючи на офіційну версію, доброї освіти. В цьому нашого президента можна хіба що пожаліти. Хоча ж доліз на владні вершини — відповідай за все, що робиш. Плати життям і здоров’ям, бо ж інакше не треба було туди лізти. У зв’язку з цим — і один з епізодів мого сьогодення. В кінці липня мала щастя знову побувати у Звягелі (Новограді-Волинському) на святі Лесі Українки. Поруч із безліччю позитивних емоцій, зустрічами з друзями, новими знайомствами, мала й декілька дивовижних вражень. Про перше вже не раз говорили в Новограді, але місцевому начальству, очевидно, так зручніше. І Леся Українка для них, може, більше інтер’єр для себе, коханих, тому на святі сцена повністю закриває пам’ятник поетесі, і вона спостерігає за дійством ніби через ґрати — конструкції сценічного задника чіткими рисками перекреслюють її скульптурний портрет. І, навіть запросивши на свято й нагородивши місцевою премією імені Лесі Українки авторів пам’ятника Миколу Обезюка й Миколу Босенка, ніхто у них не питає, чи ж затишно їхній героїні у тому закапелку. До речі, скульптор і архітектор добра на ту залізяку перед чи не найкращим скульптурним портретом Лесі Українки у світі не давали, продумавши свого часу всю площу, вписавши й Палац Культури, й пам’ятник, і алеї, й квітники. Але хто ж їх питатиме, тих творців?..
Фото Олександра Литвиненка
Президент зробив зухвалий виклик усім доброчесним громадянам України. Янукович дав зрозуміти всьому українському суспільству, що він вибрав курс на підтримку антиукраїнської п’ятої колони, яка веде наполегливу боротьбу за ліквідацію Української держави на догоду московським імперіалістам. Підписавши цей бузувірський незаконний витвір ворогів українського народу, Янукович поставив себе поза Конституцією України й відтепер не має права називатися президентом України, бо цим вчинком він позбавив себе легітимності від українського народу. Янукович здійснив політичний суїцид і державний злочин, і за це (і не тільки!) неодмінно понесе юридичну, тобто кримінальну відповідальність.
Другим неповторним враженням цьогорічної поїздки став для мене спікер Верховної Ради. Спершу на численних “бігмордах”, де найбільше запам’яталися очі. Мене люди питали: “Ви побачили, які злі у нього очі? Знаючи цю біду, художники, які готували ті плакати, мали б очі трохи підмалювати!”. Але де там!.. Отож спершу мене зустрів Литвин на портреті, потім його охоронці з “надзвичайно інтелігентними” фізіономіями, які готували зустріч із новоградцями й охороняли спікера від нас. І вже згодом з’явився він сам — сивий, білосніжний на сцені над юрбою і Лесею Українкою в закутку. Його полум’яний виступ закінчився фразою: “Дайте мені крила!”. Мені в той момент пригадалася популярна пісня радянських часів: “Выбери меня, выбери меня, птица счастья завтрашнего дня!”. А, це ж почалася виборча кампанія, то Литвин гуртує прибічників… Уже в Києві почула, що спікер таки підписав злочинний мовний закон. А як же Ваші крила, Володимире Михайловичу? Споконвіку крилами для людини була його рідна мова, культура, земля, родина. І це в людини або є, або нема. Бо дають це кожному з нас Бог, батьки, Вітчизна. Чи відсьогодні Литвин і зі своїми рідними батьками почне спілкуватися через перекладача з російськомовного суржику, який нам уперто нав’язують “великі інтелектуали” Колесніченко, Ківалов, Азаров, Янукович? Оті горе-перекладачі, тлумачі-помічники вже не раз ставили Литвина в куток. Хоча б тоді, коли підсовували роботи західних вчених, які він “нечтоже сумяшеся” публікував, як власні. Отож не знаю, чи дадуть новоград-волинці й на цей раз Литвинові крила, але хотілося б нагадати, що, навіть вже літаючи, можна потрапити в стрімке піке, й невідомо ще, чи після того збереш своє пір’ячко.
Читацьке віче · “Життя серед бандитів споганює світлі думки і чисті мрії”. · p. 5página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
лу зі мо воз навс тва і пе рек ла дач із де ся ти ро ман ських і де ся ти гер - ман ських мов, за яв ляю, що за сво їм ба гатс твом ук ра їн ська мо ва не пос ту па єть ся ін шим сві то вим мо вам, а то й знач но пе ре вер шує їх. Ук ра їн ська мо ва — не від’єм на скла до ва час ти на сві то во го ду - хов но го над бан ня. Хо ті лось би на га да ти всім, хто від кри то чи по за лаш тун ко во при чет ний до під ки лим ної роз роб ки, буль до - зер но го про дав лю ван ня і шах - рай сько го ух ва лен ня цьо го за ко - ну, що їх ня ді яль ність — зло чин не ли ше про ти ук ра їн сько го на - ро ду, а й про ти всьо го людс тва.
сек су аль них роз ваг, прип рав ле - них СНІ Дом. А де на ші мо ло ді та лан ти, но - віт ні “ін же не ри люд ських душ?” Де їх нє ві ще сло во, гар то ва не у гор ни лі жит тя? Чо му во но не пра цює на Ук ра ї ну? Са ме та го - ди на, щоб во но про бу ди ло на шу люд ність, не да ва ло гну ти ся і па - да ти. Не чу ти йо го, ли не щось три ві аль не… Хва ла Бо го ві, що ма є мо ти та - нів ро зу му і ду ху: І. Фран ка, Ле сю Ук ра їн ку, Т. Шев чен ка. З ни ми пев ні ше, ніж із су час ни ка ми. Во - ни — на ша роз ра да, на ша ду хов на до ро га, обе рі гай мо їх від поч вар, що лаш ту ють їм за бут тя. Хто ни ні жи вий ста не за мість них на вар ту Вкра ї ни? Ні би ні ко го й пос та ви - ти. Збід ні ли ми на муд ро мов ців і прав до лю бів. Ін те лі ген ція і ос ві тя ни, що під та бач ни ка ми, теж при ниш - кли. Важ ко їм і на ду ші, і в жит ті. Ско ва ні, не за без пе че ні, хо ча й пок ли ка ні вчи ти юні ду ші ша ну - ва ти свя ти ні сво го на ро ду, зба га - чу ва ти ду хов ний світ, тяг ну ти ся до кві ту муд рос ті, лю бо ві, доб ра… Щось не ви хо дить, галь му - ють ся гар ні по ри ви, пла ни, і прик ла дів за хоп лю ю чих не ма. Гас ла на кшталт “Бан ди там тюр - ми!” трав мує мо ло де по ко лін ня. Хі ба не страш но? Жит тя се ред бан ди тів, се ред ве ли кої неп рав ди спо га нює світ лі дум ки і чис ті мрії. На за вер шен ня ска жу: як що ми ко ри ти ме мо ся і слу ха ти ме мо кі ва ло вих— ко лес ні чен ків, уго - ту є мо со бі до ро гу до пек ла. За при ро дою ми не здат ні, у нас не - ма та лан ту топ та ти чи зне ва жа тичу жу мо ву. Але щоб був спо кій, не дра туй те і не при ни жуй те нас. Ми рос ли і роз ви ва ли ся під гні том. Цвіт на шої на ції пос тій - но ви губ лю ва ли, а страх ро бив зрад ни ків, або, як ни ні ка жуть “ту шок”, які, ря ту ю чи свої шку - ри і при ві леї, вкри ли се бе віч - ною гань бою. Став ши не за леж - ни ми, ми хо че мо ма ти свою мо - ву, бо ма є мо свою дер жа ву — Ук - ра ї ну, але не ви бо ро ли ук ра їн - ської вла ди. Ви бо ри — ос тан ній шанс поз бу ти ся рабс тва, очис - ти ти зем лю від все їд ної са ра ни. Чи нас та не той день? Нас та не, як що бо ро ти ме мо ся і пе ре ма га - ти ме мо!
Читацьке віче · “Життя серед бандитів споганює світлі думки і чисті мрії”. · p. 5página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Сер гій І. ТКА ЧЕН КО, кан ди дат фі ло ло гіч них на ук, член НСПУ
Як гро ма дя нин Ук ра ї ни, який про тя гом ба га тьох ро ків пра цю - вав у Штабквар ти рі між на род - но го спів то ва рис тва, вис лов люю гли бо ку три во гу та обу рен ня у зв’яз ку з ухваленням Вер хов ною Ра дою (з кри чу щими по ру шен -
нями її рег ла мен ту) про ек ту не о - ко ло ні аль но го за ко ну Кі ва ло ва— Ко лес ні чен ка, згід но з яким в ок - ре мих ре гі о нах Ук ра ї ни 10 % ро - сі ян виз на ча ти муть до лю 90 % ук - ра їн ців. Цей роз коль ниць кий за - кон, під пи са ний пре зи ден том, спря мо ва ний на мар гі на лі зацію ук ра їн ської мо ви й куль ту ри, на роз чле ну ван ня со бор ної ук ра їн - ської дер жа ви. Як фа хі вець у га -
Читацьке віче · “Життя серед бандитів споганює світлі думки і чисті мрії”. · p. 5página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Іван ЗА ХАР ЧЕН КО, член НСПУ, Київська обл.
Роз брат і зра да — тра гіч ні сто - рін ки на шої іс то рії. Не заг либ лю - ва ти ме мо ся у них, бо й сьо год ні на тій ме жі стов би чать лю ди, які по ка зу ють прик лад роз бра ту і зра ди. Від вер тай мо ся від та ких, во ни, мов бе зум ці, йдуть до ро гою зла, зем ля під ни ми вги на єть ся, не хо че їх три ма ти. То му ніх то не зди ву вав ся, що на тій ме жі опи ни ла ся лю ди на, яка за пев ня ла, що во на бу цім то пот ріб на Ук ра ї ні. Те пер сто їть пе - ред Ук ра ї ною і по лох ли во клі пає очи ма. Со ром мож на пе рек лі па - ти, а гань бу — ні ко ли. Ко ли люд бі дує, тер пить крив ду і зну щан ня, влад ні чи ни, які ро зу мі ють це, ні ко ли не на ки - нуть ся на мо ву, аби пош ма ту ва ти ду хов не ті ло на ро ду. Ми нев пин - но спов за є мо до прір ви, але не все муд ро зва жу є мо — те ре зи ро - зу му зіп со ва ні. Аби приш вид ши - ти тра ге дію, кі ва ло ви й ко лес ні - чен ки праг нуть зруй ну ва ти мов - ну ос но ву на шо го іс ну ван ня. То ді їм бу де лег ше ду ши ти нас. Іс тин но ті, що по ка зу ють свої ік ла, ні ко ли не спіз на ють, що та - ке мо ва пов на ча рів сво їх, ким і з яко го ма те рі а лу во на зіт ка на? Тут пот ріб но ве ли ко го сер ця, а хто має йо го, не ста не топ та ти мов - ний Едем, а збе рі га ти ме і ша ну - ва ти ме йо го Бо жес твен ну суть. Та прис ма ле на грі ха ми елі та не спо ді ва ла ся, що мо ва, яку на - ду ма ли ув’яз ни ти, здат на од ним сло вом про бу ди ти на род ний гнів, що не за ти хає і до сі. Хай сте ре - жуть ся, вог ни ще, яке са мі роз па - ли ли, спо пе лить їх. І час роз пла - ти нас та не. Лю ди зму чи ли ся тер - пі ти і жи ти на руй но ви щах, а влад но му мо ло ху, що лю тує, не від да мо у жер тву рід ну мо ву. Дра тує ска за не го лов ним ди - ри ген том ре гі о на лів: “Оце ни те кра со ту иг ры. Мы их раз ве ли, как ко тят…” Це не мо ва дер жав но го му жа, а шу лер ський “язык” ва та - га, що слу жить бов ва ну, яко го вва жа ють не пе ре вер ше ним. Нас - прав ді він слаб кий, та ще слаб кі - ші ті, що гнуть ся і до год жа ють. То му сло вес на са мов пев не ність па на Че че то ва пос піш на і про - валь на. “Ту шок” і на род них пе ре - кин чи ків, мо же, й роз во ди те “как ко тят”, але на род, ще сто їть за ва - ши ми спи на ми, не роз вес ти. Це твер ди ня, нес ко ре на міць, об яку роз би ва ють ся ще й ли хі ші за ду ми. Ін ко ли зда єть ся, що за трі ум - фаль ним по ма хом ру ки, гря не ко ман да: “Брат ва, впе ред!”, але го лов на “брат ва” не си дить там, у неї влас ні кло по ти, все пе ре до ру - чи ли тре но ва ним кноп ко да вам,
які, мов за ве де ні, на тис ка ють пот ріб ну… У та кий нех люй ський, без від по ві даль ний спо сіб ви рі - шу ють до лю кра ї ни, на ро ду і кож ної лю ди ни. По руч із кноп ко да ва ми дис - ло ку ють ся чер во ні ли це дії, що пос тій но у жи ве ті ло кра ї ни за га - ня ють свої от руй ні жа ла. Брех ня і про даж ність — го лов на так ти ка їх ньо го ви жи ван ня. Ми на тер пі - ли ся, заз на ли від них мук і страж - дань, але шко да, що не пок ви та - ли ся з ни ми. Те пер во ни без чин - ству ють, про яв ля ють бан дит ські за маш ки — ха па ти за гор ло й ду - ши ти. Спад ко вість! Біль ше 70-ти літ чи ни ли жор сто кі реп ре сії впе - ре міш із об луд ною брех нею про світ ле май бут нє. Ось і ма є мо йо - го! Сьо год ні, лі зу чи до вла ди, щоб чи ни ти без лад дя, ви ко рис - то ву ють із біль шо виць ко го ар се - на лу пот рі па ні гас ла і фра зи, аби за тов кти, за тур ка ти ни ми зму че - ний люд. Прав да, те пер во ни ні що, ла - кеї, кот рих ви ко рис то ву ють у сво їх ці лях тем ні си ли. Слу гу ю чи їм, чи нять про во ка ції, на сво їх збі го вись ках пом пез но вша но ву - ють зло чин ців ми ну ло го ві ку, що че ка ють на род но го су ду. Не вин - но про ли та кров не про ща єть ся… Та ким, звіс но, не пот ріб на на - ша мо ва. Во ни, ска же ні ю чи, ра - зом із за тя ти ми ру си фі ка то ра ми, тяг нуть Ук ра ї ну на Гол го ту. Праг - нуть, як то бу ло, все пе рек ру ти ти, пе ре вер ну ти стор чма. Жов чна зах лан ність над то шко дить на шій
Фото Олександра Литвиненка су ве рен нос ті. Та оце бро дін ня, оцю штуч ну сти хію збу рен ня міг би од ним паль цем по га му ва ти га - рант дер жа ви. Але він не в той бік ди вить ся. Ви чі кує. Од нак Ро сія, що пиль нує Ук ра ї ну, мов кіт спій - ма ну ми шу, не пос пі шає по ці ну - ва ти ста ран ня яни ча рів. За раз, пе ред об лич чям заг ро - зи, нам слід єд на ти ся, зміц ню ва - ти на ці о наль ні по зи ції, бо жит тя без рід ної мо ви мо же ста ти на - шим кін цем. Дво мов ність — тру - тиз на, що не од мін но спри чи нить дво є душ ність, і Вкра ї на пе рет во - рить ся на Ва ві лон. Ми й так за не - па ли, а та ко го роз гар ді я шу, що від бу ва єть ся ни ні, не бу ло ві ка - ми. Ук ра ї ну заг ри за ли до кіс ток. По же жа не на ко ї ла б та кої шко - ди, якої зав да ли свої про даж ні вку пі з приб луд ною сво ло тою. Їм не тер пить ся, ри ють під на шу зем лю і мо ву. Бу де мо дрі ма ти, візь муть нас го ли ми ру ка ми. Важ кою бу де до ля най ми тів. Ок рім усьо го, нас ли ша ють єди ної мож ли вос ті, аби дер жав на мо ва ста ла за по ру кою єд нос ті і нез лам нос ті Ук ра ї ни та її на ро ду. За ді я но во ро хоб ні під сту пи й на - мі ри. Лю дей, оз лоб ле них жит тям, зво дять ло ба ми, дра ту ють, цьку - ють, а во ни, де б стя ми ти ся, гри - зуть ся між со бою, топ чуть од не од но го. Цей бед лам, що ство рює вла да, впа де Бо жим ка ме нем ка - ри на неї. Ба чать усі як “…во ни хліб без бож жя їдять і ви но гра бе - жу по пи ва ють”. Роз ко ші, че рез які во ни за бу -
Фото Олександра Литвиненка ли про дер жа ву й сус пільс тво, то пра ця обк ра де них і зне до ле них. Ди виш ся на каз ко ві ма єт нос ті й від чу ва єш, що це не від Бо га, а від ди я во ла, що спо га нює лю ди ну, зать ма рює ро зум і со вість, про - буд жує хи жаць кі інс тин кти. І від - бу ва єть ся ней мо вір не, лю ди на втра чає по чут тя мі ри, гре бе, гре - бе, а їй все ма ло… Ду ма єш: чи бу ло щось по діб - не в цьо му сві ті? При га ду єть ся Ча у шес ку, ру мун ський дик та - тор… Та па губ на нев си ти мість, як би гар но не роз по чи на лась, має тра гіч ний кі нець. Ме не не по ко їть мо лодь, яка не го то ва до рі шу чих дій. На ста - ді о ни, різ ні збі го вись ка при хо - дять ти ся чі, а під Ук ра їн ським до мом, який у цей гріз ний час му сив би вул ка ном ви ру ва ти, сто - ять оди ни ці, але нев дер жи мих, справ жніх і муж ніх, що го лод ним про тес том на га ду ють вла ді: зій - діть з до ро ги, не до руй но вуй те Ук ра ї ну! Це не фаль ши ві кор ча - гін ці, во ни пе ре пов не ні лю бов’ю до сво єї Віт чиз ни. За ці єї тем ної го ди ни тіль ки мо ло ді пот ріб но дба ти і ду ма ти про зав траш ній день, про своє май бут нє, яке наг - ло заб ра но й пог лум ле но. Со ці аль на апа тія, що ни ні вко рі ню єть ся, — во рог мо ло до го ду ху. Во на стом лює сер це, зать - ма рює ро зум, і лю ди на не ба чить і не чує ома ни, не пов стає, не ря - тує се бе від пов зу чо го зла і на пас - ті. Без ді яль ність і не рі шу чість ско ри ла, прив’яли ла мо ло ду па - росль. А Вкра ї на че кає мо ло доїси ли, жи во го ду ху, без яких їй не звес ти ся на ру ї нах сліз і го ря. Мо раль ний за не пад — від ли - хо го, який на сад жу ють апо ло ге ти сві то во го па ну ван ня: “Мы бу дем брать ся за лю дей с дет ских, юно - шес ких лет, глав ную став ку бу дем де лать на мо ло дежь, ста нем раз - ла гать, рас тле вать, раз вра щать ее. Мы сде ла ем из них ци ни ков, пош ля ков, кос мо по ли тов”. Оця лю ди но не на вис ниць ка ма яч ня, що хо дить сві том, на ро - ди ла ся не в світ лій го ло ві. Від неї, що спо га нює жит тя, слід від хре - щу ва тись, як від злої си ли, яка во дить лю дей ла бі рин том без на - дії і без прос віт тя. Лю ди не вит ри - му ють, па да ють від ал ко го лю і нар ко ти ків, груз нуть у бо ло ті
Читацьке віче · “Пасивний протест українства потрібний, але водночас необхідний рішучий контрнаступ заради добра і безпеки України”. · p. 6página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Ла ри са МО РОЗ, док тор фі ло ло гіч них на ук, про фе сор
...Чо гось я та ки не ро зу мію, не год на збаг ну ти… …Ні, ро зу мію, чо му са ме удень при бут тя цер ков них гос тей нап ри кін ці лип ня те ле ка нал ду - хов них прог рам “Глас” (ви нят ко - во ро сій сько мов ний, як, утім, і біль шість те ле ка на лів Ук ра ї ни) по ка зав цей фільм (не “зло ви ла”, на жаль, йо го наз ви): хо ті ли ви я - ви ти свою гос тин ність. Не ро зу - мію са мої су ті по ка за но го. Не ро - зу мію, чо му в се лі Кис лів ка Та ра - щан сько го ра йо ну Ки їв ської об - лас ті бу ду ють ся (впро довж 10 ро - ків!), та вже й фун кці о ну ють, цер ква і мо нас тир “Свя тих царс - тве них му че ни ків”. Мо же, хтось по ду має, що йдеть ся про за ка то - ва них ім пе рі єю впро довж 358 ро - ків бор ців за во лю Ук ра ї ни?.. Аж ні як! На ші зем ля ки (чи лю ди, за - ве зе ні сю ди? Ад же яс но, що три - ває по туж ний вплив на на ших лю дей, а най біль ший — на ді тей!) мо лять ся за ос тан ньо го ца ря Ро - сії та йо го сім’ю, позві ря чо му розс трі ля них боль ше ви ка ми… Зро зу мі ло, що жод на нор маль на лю ди на не мо же схва ли ти те під - ступ не вбивс тво. Але чи вже так ма ло міс ця у Ро сії для та ких хра - момо нас тир ських ком плек сів, ма ло їх ніх спів віт чиз ни ків, аби мо ли ли ся за тих, ко му пе ред смер тю по мо ли ти ся не да ли?! (Чи-то нам так по ка зу ють, що вся оця “те ри то рія” й до сі є ро сій ською, ім пер ською влас ніс тю?) Хоч би хто з іс то ри ків (чес них, справ - жніх) роз по вів ме ні, які зас лу ги-то го ца ря пе ред Ук ра ї ною і яка про ви на Ук ра ї ни у йо го вбивс - тві… На то мість, май же здо га ду ю - ся, чо му в день від крит тя Олім пі - а ди у Лон до ні ка нал “2+2” май же пів дня зом бу вав гля да ча се рі а лом “За го вор кук ло во дов”, де знач ну час ти ну прис вя че но вик рит тю
Ва силь СЕ ЛЕ ЗІН КА, зас лу же ний ді яч мис тецтв Ук ра ї - ни, член Чер ні вець ко го обл прав - лін ня ВУТ “Прос ві та” ім. Т. Шев чен ка
Щод ня по те ле ві зо ру кру тять по кіль ка ра зів ро ли ки На та лії Ко ро лев ської, які за кін чу ють ся нег ра мот но на пи са ним зак ли - ком: “Ук ра ї на — впе ред!”. Ос - кіль ки це звер тан ня, то ма ло б бу ти “Ук ра ї но, впе ред!”, але Ко - ро лев ська ук ра їн ською не го во - рить, хоч так-сяк її знає. Та й пріз ви ще її зву чить не поук ра їн - ськи. Ма ло б бу ти — Ко ро лів - ська, а во на Ко ро лев ська -я. Але-то її осо бис та спра ва. Під час се па ра тист сько го Сє - вє ро до нець ко го збі го вись ка во на бу ла се ред ак тив них учас ни ків. По тім на віть утек ла ку дись у Мос кву, оче вид но, по бо ю ю чись по ка ран ня. Не що дав но її вик лю - чи ли з фрак ції Ю. Ти мо шен ко. Не зва жа ю чи на це все, во на рап - том спа лах ну ла пал кою лю бов’ю до Ук ра ї ни. Її те пер пов но скрізь. На шоу Шус те ра Ко ро лев ська шість ра зів під ряд у цен трі ува ги. На під ло гу сте лять си ньожов ті до ріж ки. У Пе тер бур зі на еко но - міч ній на ра ді — Ко ро лев ська, на зус трі чі з іно зем ни ми ді я ча ми — Ко ро лев ська. Ви ни кає за пи тан - ня: звід ки в неї так ба га то гро - шей? Ад же за по каз ро ли ків по те ле ба чен ню пот ріб ні ша ле ні гро ші, не ка жу чи вже про ве ли -
…І спро буй те вга да ти: про яку кра ї ну роз по ві да ють та кі жа хи… Усе те — про США!!! Та й за га лом, за їх ні ми сло ва ми, про “анг ло - сак сон ський світ”. Ко ло рит ні у сво їй огид нос ті де та лі я спе ці аль - но од ра зу ви ки да ла з пам’яті (не хо чу не га ти вом зас мі чу ва ти го ло - ву!). Мо жу ли ше од не по ві до ми - ти: во ни над то на га ду ва ли “сов - ко ву” про па ган ду.
сви ня чо го жит тя. Ко ро лев ська не знає, що у 30-ті ро ки ми ну ло го сто літ тя в Ро сії іс ну ва ло по над 2 ти ся чі ук ра їн ських шкіл, а за раз — жод ної. То чо го ж нам пе ред ни ми гра ти дур них де мок ра тів, по дат ли вих гнуч ко ши єн ків? Кра - ще взя ти за прик лад та й пе ре вес - ти всі на ші ро сій сько мов ні шко - ли та ін ші нав чаль ні зак ла ди наук ра їн ську мо ву нав чан ня. Ко ли п’ята ко ло на поч не бун ту ва ти, а з Мос кви по чу є мо кри ки про пра - ва лю ди ни, від по відь го то ва: ро - сі я ни в Ук ра ї ні ма ють та кі ж (як -
Фото Олександра Литвиненка
Зву ча ло й за пи тан ня: “Хто вря тує світ?” Звіс но ж, Ро сія, — ад же то най ду хов ні ша, най свя ті - ша у сві то вій іс то рії дер жа ва! Мо - раль но дос ко на ла, без до ган на… З’явив ся, щоп рав да, ма лень кий ре ве ранс у бік Шам ба ли, але го - лов ним чи ном то му, що про неї пи са ли ро сі ян ки О. Ре ріх, В. Кри жа нов ська, О. Бла ваць ка (ос - тан ні дві ро дом з Ук ра ї ни).
Мос кві 12 міль йо нів меш кан ців. З них ли ше три міль йо ни хрис ти - я ни, реш та — му суль ма ни. От же, їм пот ріб на Ук ра ї на для роз ши - рен ня ім пер сько го “рус ско го мі - ра”, для прид бан ня пра цьо ви тих лю дей, сум лін них во ї нів. Пу тін за яв ляє, що Росія за кін чу єть ся там, де за кін чу єть ся ро сій ська мо ва. За ці єю ло гі кою й Ук ра ї на є ні би то Ро сі єю. Нам тре ба поз бу ти ся цьо го фе но ме ну. Як? За бо ро ни ти їм роз мов ля ти ро сій ською? Ні. Не - хай со бі го во рять. Не гай но по ча -
Читацьке віче · “Пасивний протест українства потрібний, але водночас необхідний рішучий контрнаступ заради добра і безпеки України”. · p. 6página original ↗ El comienzo de este texto puede estar incompleto: compárelo con la página original
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
бри тан ської роз від ки, яка, ви яв - ля єть ся, вже ма ло не сто літ тя що тіль ки не ро бить, щоб зруй ну ва ти Ро сію… На віть ро сій ськоя пон - ську вій ну спри чи ни ла (про Пер - шу сві то ву щось та ке я вже ко - лись чи та ла). На віть убивс тво Рас пу ті на ор га ні зу ва ла, бо ж він не ра див ца ре ві ув’язу ва ти ся увій ну… Ну при пус ті мо, що тут якусь роль мог ли ві діг ра ти чи їсь при ват ні ін те ре си (а за те, як зав - жди, роз пла чу ва ли ся ці лі на ро ди й кра ї ни). Але що то за ім пе ра тор, який не мо же ух ва ли ти ро зум но - го роз суд ли во го дер жав но го рі - шен ня без по ра ди не пись мен но - го се ля ни на?! (Чи нам, за дав - ньою звич кою ім пер ських про па - ган дис тів бре ха ти, щось до сі не - до роз по ві ли про цьо го се ля ни на? І да лі бре шуть, аж ву ха в’януть?..) Іще тол ком і не на ті шив шись вик рит тям Ве ли кої Бри та нії, ано - нім ні ав то ри філь му за пов зя ли ся у най від во рот ні ших бар вах “роз - ма льо ву ва ти” яви ще фан тас тич не — “реп тиль ну ци ві лі за цію” (тоб - то, змі ї ну, гад ську). Во ни, оті пла - зу ни, що на бу ли люд ської зов - ніш нос ті, мов ляв, при бу ли з гли - бин кос мо су — для то го, щоб пог - ра бу ва ти на шу пла не ту, бо для їх - ніх сві тів ду же пот ріб не на ше (зем не) зо ло то. І во ни, “ви ка чу ю - чи” зо ло то, вод но час від во лі ка - ють на шу ува гу ка зоч ка ми про… при буль ців — зе ле них, сі рих і ін. та про їх ні НЛО… (А між ін шим, упо пе ред ні дні у се рі а лі “Сек рет - ная тер ри то рия”, як і тут, на у ков - ці Ро сій ської ака де мії на ук так са - мо всер йоз роз по ві да ли про здо - бут ки уфо ло гів — і ро сій ських, іза ру біж них. І на віть го лос дик то - ра, що оз ву чу вав за кад ро вий текст в усіх філь мах, про які ве ду мо ву, — один і той са мий, ли ше ін то на ції змі ню ють ся: то схва лен - ня ви ра жа ють, то вик рит тя…)
чез ні біг бор ди та ін ші агі та цій ні вит ра ти. Чи не пар тія ре гі о нів че - рез сво їх олі гар хів їй під ки дає? Ко ро лев ська — це, оче вид но, їх - ня по та єм на “пєш ка”, яку во ни хо чуть про су ну ти по ша хо вій дош ці по лі тич них ігор, до вес ти до кін ця, щоб во на ста ла “ко ро - ле вою”. Во на ж на тя кає на об’єд - нан ня з Ро сі єю, але ро бить це так, щоб чу жі не ду же по мі ти ли, а свої здо га да ли ся. Яка ж різ ни ця між Ко ро лев - ською та Пар ті єю ре гі о нів? Ті обі ця ли пок ра щан ня жит тя “вже сьо год ні”, а те пер роз по ві да ють, що два ро ки не мог ли цьо го зро - би ти, бо кля ті по ма ран че ві на ро - би ли їм шко ди. Те пер все ні би то ста бі лі зу ва ло ся, так що мож на вже й про во ка цій ний, ан ти кон - сти ту цій ний та ан ти ук ра їн ський про ект за ко ну під су ну ти, хай гри - зуть ся і про доб ро бут не ду ма ють. Ко ро лев ська по ки що тіль ки мріє в не виз на че но му май бут - ньо му про віль ну, за мож ну Ук ра ї - ну, і на віть про ро кує їй еко но міч - не чу до. Дай, Бо же, на шо му те ля - ті вов ка впій ма ти. Яка в Ко ро лев ської ду хов на прог ра ма? Не чув, не ба чив, не чи тав. Не ма, ма буть, ні я кої. Їй на віть на дум ку не спа дає, що тре ба по ча ти з ду хов но го, а не що не біль ші) пра ва, як ук ра їн ці в Ро сії. Шкіл на ці о наль них мен - шин це не по вин но сто су ва ти ся, во ни хай пра цю ють, як пра цю ва - ли. Але для цьо го пот ріб на від ва - га, рі шу чість і на ці о наль на сві до - мість. Для вчи те лів ро сій ської мо ви ор га ні зу ва ти кур си з вив - чен ня ук ра їн ської тер мі но ло гії, амо же, й мо ви. Учи те лям ук ра їн - ської мо ви під ви щи ти зар пла ту. Для цьо го міль йо ни та мі льяр ди олі гар хів по вер ну ти в Ук ра ї ну, зда ти їх у дер жав ну скар бни цю. Спря му ва ти кош ти в се ло, щоб там бу ло ви гід но жи ти й пра цю - ва ти. По си ли ти ар мію і флот, прид ба ти для них су час не озб ро - єн ня. Нап ра ви ти гро ші в на у ку, ме ди ци ну, на бу дів ниц тво. У ти з ос ві ти, з хрис ти ян ських цер - ков, які об’єд на ти в єди ній по - міс ній хрис ти ян ській ук ра їн ській цер кві без виз на чен ня кон фе сій, не ог ля да ю чись ні на Мос кву з її фаль ши вою ка но ніч ніс тю, ні на Кон стан ти но поль, ні на Рим. Так сво го ча су зро би ли анг лій ці, за - про вад жу ю чи анг лі кан ську цер - кву. Мос ков ський пат рі ар хат тре - ба наз ва ти йо го справ жнім іме - нем, щоб ця цер ква не при ки да - ла ся, ні би во на є Ук ра їн ською Пра вос лав ною Цер квою, а об ру - сєв ший чу ваш про во див си но ди мос ков ської цер кви в са мі сінь ко - му цен трі Ук ра ї ни, бо це зух ва ле, на хаб не хамс тво оку пан та, а для Ук ра ї ни це гань ба.
…Ма ши на про па ган ди на би - рає швид кос ті. Об хід ні шля хи ста ють де да лі уск лад не ні ши ми, але ме та не змі ню єть ся… Я щи ро зи чу Ро сії за га лом і кож ній лю ди ні в ній усі ля ко го доб ра і проц ві тан ня. Але не мо - жу зро зу мі ти зок ре ма та ко го. Лю ди, які у нас в Ук ра ї ні впер то ве дуть ан ти дер жав ну ді яль ність, ух ва лю ють за ко ни ан ти ук ра їн - ської спря мо ва нос ті (та кі, нап - рик лад, як не що дав но “прий ня - тий” за кон що до мов, нас лід ки яко го на віть страш но уя ви ти — чис ті сінь ка ва лу єв щи на) — чо го во ни до ма га ють ся? Щоб зник ла на ша дер жа ва, щоб ста ла знов ге не рал-гу бер на торс твом ве ли - кої ім пе рії? Не дай, Бо же, звіс - но, але — що, як рап том ста неть - ся?.. Де то ді бу дуть усі во ни?! Що ро би ти муть?! Чис ти ти муть чо бо - ти (які один ві до мий по лі тик зби рав ся опо ліс ку ва ти в Ін дій - сько му оке а ні)?! Ну, ще мо жу зро зу мі ти, що їм бра кує чи то знань іс то рич них (про ті по над 100 за бо рон цар ських чи нов ни - ків на ук ра їн ську мо ву), чи ін те - лек ту, щоб са мос тій но “ви ра ху - ва ти” мож ли ві чи й не ми ну чі нас лід ки. Але не мо жу збаг ну ти: де їх ній ІНС ТИНКТ СА МО - ЗБЕ РЕ ЖЕН НЯ?! Нев же зни ще - ний не чу ва ним ба гатс твом, яке так швид ко опи ни ло ся в їх ніх заг ре бу щих ру ках?.. Чи тим під - літ ко вим за хоп лен ням, трі ум - фом від “бліцкрі гу” на те ри то рії про тив ни ка, тоб то лю дей куль - ту ри — ціл ком про ти леж ної їх - нім “паль чи киріж ка ми” і ще ня - чій ра дос ті: “ми іх здє ла лі, как ко тят!!!” Тоб то, “мить щас тя” ціл ком зас ліп лює у ди тя чій грі… А на виг ляд же ні би до рос лі лю - ди! За їх ні ми влас ни ми твер - джен ня ми — про фе сі о на ли… НЕ РО ЗУ МІЮ!!!
Не поп рав них вер хо во дів шо - ві ніз му, та ких, як Єф ре мов, Че че - тов, Ко лес ні чен ко, Кі ва лов, Та - бач ник, Бон да рен ко, Бо гос лов - ська, Віт рен ко, Хар чен ко, Доб - кін, одесь кий очіль ник дер жад мі - ніс тра ції, одесь кий єпис коп та їм по діб них не су ди ти, щоб не го ду - ва ти ще цих не роб у тюр мі, а по - зба ви ти їх ук ра їн сько го гро ма - дянс тва і вис ла ти за ме жі Ук ра ї - ни. То ді, як спі ва ло ся ко лись уду же по ши ре ній піс ні, “ста не Ук - ра ї на вся чис та без сміт тя, і бу де в Ук ра ї ні но ве віль не жит тя…” Очис ти ти ук ра їн ську те ри то - рію від іно зем них оку па цій них військ, де нон су вав ши не за кон но ух ва ле ні хар ків ські уго ди, щоб Яну ко вич не роз да вав ук ра їн ську те ри то рію як свою влас ність. Хто за раз спро мож ний зро би ти та кі кар ди наль ні змі ни? Вла да? Ні. Її під став ні осо би на кшталт Ко ро - лев ської? Ні, бо її це вза га лі не ці - ка вить. Об’єд на на опо зи ція? Ні. Во на не дос тат ньо ці ка вить ся ду - хов ни ми спра ва ми. Пра ва опо зи - ція? Ні, во на над то лі бе раль на і не ду же рі шу ча. Пар тія “Сво бо - да”? У неї є ко заць кий дух, зав зя - тість, на ці о наль на сві до мість, але у все ук ра їн сько му мас шта бі в неї, ма буть, ще за ма ло сил. Па сив ний про тест ук ра їнс тва пот ріб ний, але вод но час не об хід - ний рі шу чий, на валь ний, ді ло вий конт рнас туп за ра ди доб ра і без - пе ки Ук ра ї ни, зад ля її май бут ньо - го.
Читацьке віче · “Державна мова — одна з основ держави. Підривати ці основи — ставити країну під загрозу”. · p. 7página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
З іні ці а ти ви “Прос ві ти” пред став ни ки різ них на ро дів, що жи вуть на Дніп ро пет ров щи - ні, про ве ли в ін фор ма цій но му агент стві “Дніп ро— Пост” спіль ну прескон фе рен цію, на якій за су ди ли під пи са ний пре зи ден том за ко ноп ро ект Ко лес ні чен ка— Кі ва ло ва. «Роз ко ло ти Ук ра ї ну не доз во ли мо!»
Ген на дій СА ХА РОВ, росіянин: “В умо вах су час ної Ук ра ї ни моя рід на ро сій ська мо ва особ ли во го за хис ту не пот ре бує”. “В умо вах су час ної Ук ра ї ни моя рід на ро сій ська мо ва особ - ли во го за хис ту не пот ре бує. Хар - тія ре гі о наль них (мі но ри тар них) мов за хи щає мо ви, яким заг ро - жує зник нен ня. Ух ва лен ня да но - го За ко ну — при ни жен ня ро сій - ської мо ви, мо ви між на род но го спіл ку ван ня, і са мих ро сі ян, які жи вуть в Ук ра ї ні. Я не знаю ро сі - ян, які б від чу ва ли якісь об ме - жен ня сво їх мов них прав. У Кон - сти ту ції Ук ра ї ни зак ріп ле но ста - тус ро сій ської мо ви як мо ви між - на род но го спіл ку ван ня. І це ду же ви со кий ста тус. Я не ба чу яко їсь до ціль нос ті в ух ва лен ні цьо го За - ко ну. Мо ва об’єд нує на цію і на офі - цій но му, і на по бу то во му рів нях. Дер жав на мо ва — од на з ос нов дер жа ви. Під ри ва ти ці ос но ви — ста ви ти дер жа ву під заг ро зу. Я на ро див ся у Ниж ньо му Нов го ро ді на Вол зі. На ша сім’я при ї ха ла в Ук ра ї ну, ко ли я вже хо - див до шко ли. Жи ву чи тут, я прос то не міг не вив чи ти ук ра їн - ську. Я 17 ро ків пра цю вав жур на - ліс том в ук ра їн сько мов них ЗМІ. Ро бо та жур на ліс та ви ма гає про - фе сій но го став лен ня до мо ви. Чим біль ше я піз на вав ук ра їн ську мо ву, тим біль ше ме ні хо ті ло ся нею пи са ти. Ук ра їн ська мо ва має ви раз ні се ман тич ні якос ті. Ті, хто за яв ляє, що во на в чо мусь не пов - но цін на, прос то не зна ють її. Звер та ю ся до де я ких зі сво їх спів віт чиз ни ків: вив чай те різ німо ви. Та кож заз на чу: пре зи дент, який під пи сав та кий за ко ноп ро - ект, вже не пре зи дент. Це не мій пре зи дент”. Ель дар ТА ГІ ЄВ, азер бай джа - нець: “Цей За кон вкрай не без печ - ний”. “Не без пе ка цьо го За ко ну по - ля гає в то му, що будь-я ка па ра - лель на мо ва роз ко лює не тіль ки сус пільс тво, а і йо го ін те лек ту -
аль ну час ти ну. Та час ти на ін те лі - ген ції, яка роз мов ляє ро сій - ською, ні чо го не прид бає від ух - ва лен ня За ко ну, во на й на да лі нею го во ри ти ме, ро зу мі ю чи при цьо му ук ра їн ську. Але ух ва лен ня цьо го За ко ну ство рює проб ле ми для ук ра їн сько мов ної час ти ни елі ти сус пільс тва. І це вкрай не - без печ но”. Зу раб ТО ЛО РАЯ, грузин: “Ко мусь ду же пот ріб но роз ко ло ти Ук ра ї ну”. “Я на ро див ся в Пі цун ді. Ко ли по ча ли ся вій сько ві дії в Гру зії, зму ше ний був при ї ха ти в Ук ра ї ну, я тут слу жив, нав чав ся, і та ким бу ло моє ус ві дом ле не рі шен ня. В Аб ха зії, де я жив, та кож об ме жу - ва ли гру зин ську мо ву, і ні до чо го доб ро го це не приз ве ло. По чи на - ло ся все з за фар бо ву ван ня на до - рож ніх вка зів ни ках гру зин ських слів. Те пер 95 % аб хаз ців — гро - ма дя ни Ро сії, а са ма Аб ха зія де- - фак то пе рес та ла бу ти гру зин - ською те ри то рі єю. І в тій же Ро сії зав жди є мож ли вість, ні би то за - хи ща ю чи гро ма дян Ро сії, прий тив будь-я ку кра ї ну зі сво єю “вій - сько вою до по мо гою”. Це мо же ста ти ся де зав год но — в Кри му,
на Схо ді Ук ра ї ни… Ух ва лен ня За - ко ну, на пер ший пог ляд, неш кід - ли во го, мо же приз вес ти до ве ли - кої бі ди в май бут ньо му. Ко мусь ду же пот ріб но роз ко ло ти Ук ра ї - ну”. Еду ард РІ ЛІНГ, німець: “Геб - бельс та кож го во рив: “Хо чеш зни - щи ти на род — зни щи йо го мо ву”. “У шко лі я не вив чав ук ра їн - ську мо ву. По тім за три мі ся ці вив чив. Спра ва не в ук ра їн ській мо ві, ця мо ва ро сі я нам не за ва - жає. Ук ра їн ська мо ва обов’яз ко ва тіль ки для держ служ бов ців. А між на ці о наль не спіл ку ван ня мо - же від бу ва ти ся будь-я кою мо вою. Зна єш вір мен ську — спіл куй ся нею. Звід ки тут но ги рос туть? За - раз Ро сія ви ма гає від ко лиш ніх ра дян ських рес пуб лік ух ва лен ня ро сій ської мо ви дру гою дер жав - ною. Во ни хо чуть від ро ди ти ім - пе рію, але це бу де вже не СРСР, а Ро сія. Не що дав но Пу тін за я вив, що кож на лю ди на, яка роз мов ляє ро сій ською мо вою, є ро сі я ни - ном. Це ро бить ся для то го, щоб у всіх ко лиш ніх рес пуб лі ках СРСР під став ля ти ро сі ян під неп ри єм - нос ті. Ве деть ся ці лес пря мо ва на ро бо та зі зни щен ня Ук ра ї ни як дер жа ви. Мо ва — один із нап ря - мів ро сій ської на цист ської іде о - ло гії, ух ва ле ної не прос ти ми ро сі - я на ми, а ро сій ською вер хів кою. Ро сій ські ца рі ствер джу ва ли, що ук ра їн ської мо ви не іс нує. Геб - бельс та кож го во рив: “Хо чеш зни щи ти на род — зни щи йо гомо ву!”. Кос тян тин КОГ ТЯНЦ, вір ме - нин: “Цей За кон мо же бу ти ви ко - рис та ний для пов но го зни щен ня ук ра їн ської мо ви”. “Цей мов ний За кон є кла сич - ним, вип ро бу ва ним ще в Ста ро - дав ньо му Ри мі, від во лі ка ю чим ма нев ром. У день йо го ух ва лен ня був та кож ух ва ле ний За кон про поз бав лен ня пільг ді тей вій ни, чор но биль ців і аф ган ців. Але вся ува га від цьо го від во лік ла ся са ме на мов ну те му. Єди на мо ва, з дис кри мі на ці єю якої я зіш тов ху - вав ся за 56 ро ків сво го жит тя у Дніп ро пет ров ську, — ук ра їн ська. Кіль ка ро ків то му в од но му з ра - йон них су дів об лас но го цен тру суд дя за бо ро ни ла мо є му ад во ка - ту роз мов ля ти ук ра їн ською мо - вою. По діб них прик ла дів ба га то. У Ро сії є “про фе сій ні ро сі я ни” і їм цей За кон розв’язує ру ки. Хо - ча де я ко го за хис ту ро сій ська мо - ва пот ре бує. Я пе ре ко нав ся в цьо му, ко ли чи тав ко мен та рі до сво єї стат ті на за хист ук ра їн ської мо ви. Один пи ше сло во “от ку да” дво ма сло ва ми “от ку ди”. Ін ший пи ше: “Ког тянц, ти нЕч то жен”. Гра ма тич них по ми лок пов но. Ці - ка во, що згід но зі стат тею 6 цьо го За ко ну, “пра виль ний” ук ра їн - ський пра во пис те пер приз на ча - ти ме не Ака де мія на ук, а уряд на чо лі з го лов ним “знав цем” ук ра - їн ської Аза ро вим. Цей За кон, ух - ва ле ний ре гі о на ла ми, не тіль ки спро ба вби ти клин між різ ни ми на ро да ми, які жи вуть в Ук ра ї ні, ай мо же бу ти ви ко рис та ний для пов но го зни щен ня ук ра їн ської мо ви”. Сер гій ДОВ ГАЛЬ, ук ра ї нець, го ло ва Дніп ро пет ров ської об лас - ної “Просвіти”: “Це — ве ли ко - мас штаб на про во ка ція”. “Це — ве ли ко мас штаб на про - во ка ція, ад же мов не пи тан ня де - лі кат не. І ме та ці єї про во ка ції — зіш тов хну ти ло ба ми лю дей. Мимо же мо зга да ти прик ла ди при - бал тій ських рес пуб лік, Азер бай - джа ну з там теш ні ми кри ва ви ми по ді я ми. З ін шо го бо ку, мов не пи тан ня не ви ма гає дис ку сій. Є прин ци пи між на род но го пра ва, яки ми все уре гу льо ва но. І як що ми го во ри мо про Хар тію ре гі о - наль них мов, то ця Хар тія за хи - щає тіль ки мо ви, що ви ми ра ють. Тоб то ті мо ви, пред став ни ки яких не ма ють сво їх дер жав. У нас же Вер хов на Ра да виз на чи ла, що під дію Хар тії пот рап ля ють на віть мо ви, яких… не іс нує. Це — єв - рей ська мо ва, якої не іс нує, а є ів - рит та ідиш. І грець ка, то ді як має бу ти — дав ньог рець ка. Ті, хто від - сто ює цей За кон, бо ять ся пря мих дис ку сій, во ни хо ва ють ся від гро - мад ськос ті — та єм но про во дять свої прескон фе рен ції на за хист тво рін ня Ко лес ні чен ка— Кі ва ло - ва, не зап ро шу ю чи ні не за леж них жур на ліс тів, ні гро мад ськість, тим са мим на ма га ю чись про де - монс тру ва ти за галь ний одоб - рямс. В ук ра їн ців уже ві діб ра ли зем лю та май но. За ли ши ло ся тіль ки ві діб ра ти мо ву. Ті, хто так ро бить, гли бо ко по ми ля ють ся. Ад же ук ра їн ська мо ва, як і на - при кін ці ві сім де ся тих ро ків, кон - со лі дує всю ук ра їн ську на цію і пред став ни ків ін ших на ці о наль - нос тей, які, жи ву чи в Ук ра ї ні, люб лять і по ва жа ють на шу Бать - ків щи ну”.
Читацьке віче · “Державна мова — одна з основ держави. Підривати ці основи — ставити країну під загрозу”. · p. 7página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Сер гій СО ЛО МА ХА, член “Прос ві ти”, зас туп ник го ло - ви Чер ні гів ської об лас ної ор га ні - за ції Ук ра їн ської на род ної пар тії
У цен трі ува ги сус пільс тва і вла - ди сьо год ні, крім нас туп них пар ла - мент ських ви бо рів, опи ни ло ся мов не пи тан ня. На жаль, не менш важ ли ва для сус пільс тва по дія, без - по се ред ньо пов’яза на з мов ним пи - тан ням, — Все ук ра їн ський пе ре - пис на се лен ня — чо мусь до сі за ли - ша єть ся по за ува гою гро мад ськос ті та опо зи цій них по лі ти ків. До ре чі, пар тія вла ди ого ло си ла, що пла нує чер го ве пе ре не сен ня пе ре пи су з 2012-го на 2013 рік. На га даю, що згід но із за ко - ном ре гі о наль на мо ва вво дить ся у ви пад ку, як що во на є рід ною для не менш як 10 % гро ма дян, що на се ля ють пев ну те ри то рію. Ця “нор ма” аб со лют но без під став но ви га да на ав то ра ми-про во ка то ра - ми з ме тою роз ко лу Ук ра ї ни. По - си ла ти ся на будь-я кі єв ро пей ські пра во ві до ку мен ти або прак ти ки — тіль ки гань би ти ся. І те пер най го лов ні ша інт ри га: чи сель ність ре гі о наль ної мов ної гру пи на пев ній те ри то рії виз на - ча єть ся на під ста ві да них Все ук - ра їн сько го пе ре пи су на се лен ня про мовний склад на се лен ня у роз - рі зі ад мі ніс тра тив ноте ри то рі -
аль них оди ниць (не плу та ти з національним складом!). За да ни ми ос тан ньо го Все ук - ра їн сько го пе ре пи су 2001 ро ку, ро сій ська мо ва ста не ре гі о наль - ною в 10 об лас тях, АР Крим, Ки - є ві та Се вас то по лі. Спро бу є мо про де монс тру ва - ти, що це оз на чає на прик ла ді Чер ні гів ської об лас ті. За під сум - ка ми Все ук ра їн сько го пе ре пи суна се лен ня 2001 ро ку, пе ре важ ну біль шість на Чер ні гів щи ні ста но - ви ли ук ра їн ці — 1155,4 ти ся чі, або 93,5 %. За ро ки, що ми ну ли від по пе ред ньо го пе ре пи су на се - лен ня 1989 ро ку, кіль кість ук ра їн - ців змен ши ла ся на 10,6 % (мен - шає за га лом на се лен ня), а їх ня пи то ма ва га се ред меш кан ців об - лас ті зрос ла на 2 %. Дру ге міс це за чи сель ніс тю по сі да ли ро сі я ни — 62,2 ти ся чі, або 5 %. Про те їх ня кіль кість, по рів ня но з пе ре пи сом 1989 ро ку, змен ши ла ся на 35,6 %. Пи то ма ва га ро сі ян у за галь ній кіль кос ті на се лен ня об лас ті змен ши ла ся на 1,8 %. Вод но час ук ра їн ську мо ву 2001 ро ку вва жа ли рід ною 89 % на се лен ня об лас ті, що на 3,3 % біль ше, ніж за да ни ми пе ре пи су 1989 ро ку. Ро сій ську мо ву виз на - ли як рід ну 10,3 % на се лен ня. До ре чі, са ме цей ос тан ній по каз ник зап ла но ва но як виз на чаль ний для вве ден ня ре гі о - наль ної мо ви. По - рів ня но з ми ну лим пе ре пи сом він зни - зив ся на 3,3 %. При цьо му 2001 ро ку тіль ки 94,4 % ук ра їн ців на Чер ні - гів щи ні вва жа ли рід ною ук ра їн ську мо ву, а 5,6 % — ро - сій ську. Се ред ро сі - ян ро сій ську мо ву рід ною вва жа ло 88,8 %, ук ра їн ську — 11,1 % з них. Се - ред бі ло ру сів рід ною бі ло русь кумо ву вва жа ли 32,5 %, ук ра їн ську — 21,3 %, ро сій ську — 46,2 %. Се - ред єв ре їв мо ву сво єї на ці о наль - нос ті рід ною виз на ли 2,2 %, ук ра - їн ську — 29 %, ро сій ську — 68,3 %. От же, виз нан ня мо ви рід ною кож ною лю ди ною (від не мов ля ти до глу хо ні мої лю ди ни) під час пе - ре пи су є до сить склад ним і суб’єк тив ним яви щем, над яким лю ди або не за мис лю ють ся, або здій сню ють це під впли вом то го, хто про во дить опи ту ван ня. Ось до прик ла ду. Про ект прог ра ми Все ук ра їн сько го пе ре - пи су на се лен ня міс тить та кі пи - тан ня: 6. Ва ше ет ніч не по ход жен ня (на ці о наль ність)
(за са мо виз на чен ням рес пон - ден та, за пи са ти на ці о наль ність (на род ність) або ет ніч ну гру пу) — від мо ва від від по ві ді 9. Ва ші мов ні оз на ки 9.1. Ва ша рід на мо ва 9.2. Чи во ло ді є те ук ра їн ською мо вою: — так — ні 9.3. Ін ші мо ви, яки ми Ви во ло - ді є те: — мо ва жес тів От же, гро ма дя нин Ук ра ї ни має пра во від мо ви ти ся під час пе ре пи су вка за ти свою на ці о наль ність. Вод - но час зо бов’яза ний да ти від по ві ді на та кі пи тан ня: Ва ша рід на мо ва? Чи во ло ді є те ук ра їн ською мо вою? У ра зі ва гань це за ньо го обов’яз -
ко во зро бить хтось ін - ший. Нас туп ний Все ук - ра їн ський пе ре пис на - се лен ня уряд Аза ро - ва— Я ну ко ви ча пе ре - ніс на 2012 рік. Усі під - го тов чі за хо ди до пе ре - пи су ма ють бу ти здій - сне ні до 1 верес ня 2012 ро ку. От же, цей пе ре пис фак тич но від ки дає і під мі няє про ве ден ня ре фе рен ду му що до мо - ви і мо же по ді ли ти Ук - ра ї ну за мов ним пи тан ням так, як це за ма неть ся пар тії вла ди: по ді - ляй і во ло да рюй. Вра хо ву ю чи, що на віть на ви - бо рах в Ук ра ї ні й го ло су ван ні у пар ла мен ті від бу ва ють ся фаль си - фі ка ції, яким опо зи ція не мо же ефек тив но про ти ді я ти, ви ко рис - тан ня сфаль шо ва них ре зуль та тів Все ук ра їн сько го пе ре пи су 2012-го чи 2013 ро ку що до мо ви, яку гро - ма дя ни вва жа ють рід ною, пла ну - єть ся ви ко рис та ти для роз ко лу сус пільс тва і по даль шо го зни - щен ня Ук ра їн ської дер жав нос ті. Пе ре ко на ний, що са ме та кий сце на рій пар тія вла ди го тує для ук ра їн ців у ра зі нев да лих для неї ре зуль та тів пар ла мент ських ви - бо рів.
Фото Олександра Литвиненка
СТРІЛА Суб’єктивна антологія · p. 8página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Упорядник і автор літературно*критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ
Забрати все! Себе віддати всьому! О. Теліга оезія — один із засобів пізнання і приборкання вислизаючого світу. Брама, перед якою вона зупиняється в нерішучості — кінцевість існування. Ключі від брами — у несповідимої сили. Формула про незнищенність матерії не тішить: у тій іпостасі, в якій ти існуєш зараз, ти вже не будеш ніколи. Безсмертя душі? Але де гарантії? Б’ється Психея-душа-поезія перед зачиненою брамою. Безсила щось побачити потойбіч, обростає реп’яхами відчаю, сумні-
Лист
Л. Мосендзові
Ти б дивувався: дощ і пізня ніч, А в мене світло і вікно нарозстіж. І знов думки, і серце у вогні, І гостра туга у невпиннім зрості.
Твоє життя — холодний світлий став, Без темних вирів і дзвінких прибоїв. І як мені писать тобі листа І бути в нім правдивою собою?
Далеко десь горить твоя мета, В тяжких туманах твій похмурий берег, А поки — спокій, зимна самота І сірих днів тобі покірний шерег.
А в мене дні бунтують і кричать, Підвладні власним, не чужим, законам І тиснуть в серце вогнену печать, І значать все не сірим, а червоним.
Бувають дні — безжурні юнаки Вбігають в дикім перегоні, Щоб цілий світ, блискучий і п’янкий, Стягнути звідкись у мої долоні.
На жовтій квітці декілька краплин — Ясне вино на золотавім лезі.
СТРІЛА Суб’єктивна антологія · p. 8página original ↗ 14 серпня минуло 75 років від Дня народження нашо/ го улюбленого автора Володимира Базилевського — відо/ мого поета, критика, публіциста, автора книжок поезій “Поклик простору”, “Допоки музика звучить”, “Чуття землі небесне”, “Труди і дні”, “Вибране”, “Колодязь”, “Вертеп”, “Вокзальна площа”, “Украдене небо”, “Віва/ рій”, “Кінець навігації”, “Крик зайця”, однотомника виб/ раних поетичних творів “Вертеп”; книжок критичної про/ зи “І зав’язь дум, і вільний лет пера”, “Лук Одіссеїв”, “Хо/ лодний душ історії”, лауреата Шевченківської премії. Суб’єктивна антологія “Стріла” свідчить про відда/ ність Володимира Олександровича Поезії, його високу ерудицію і працьовитість. Наприкінці цього року “Стріла” вийде в світ у “Бібліотеці “Слова Просвіти”. Це й буде на/ шим подарунком Ювіляру. З роси й води Вам, дорогий поете! Редакція вів і надій. Знання таки примножують скорботу. Хочеться віри. На перехресті знання й віри визріває абсцес трагізму. Він і є найпотужнішим джерелом творчості. Коли б людина була невмирущою, поезія стала б непотрібною. Потреба в ній відпала б з тієї причини, що індивіда не мучила б його тимчасовість. Отже, його психологія, інтелектуально-чуттєва сфера кардинально б змінилися. Він став би ким завгодно, можливо, навіть одним із тих інопланетян, що їх продукують автори фантастичних романів, тільки не собою нинішнім. Ось чому так мало поетів-оптимістів і така рідкість безоглядно бадьора нота. Йдеться про оптимізм як світоглядну рису, як природний волевияв єства з допомо-
І плине в серце найхмільніший плин: Далекий шум незроджених поезій.
Буває час: палахкотять уста, Тремтить душі дзвінке роздерте плесо, Немов хтось кинув здалека листа І кличе десь — без підпису й адреси.
Життя кружляє на вузькій межі Нових поривів, таємничих кличів І видаються зайві і чужі Давно знайомі речі і обличчя.
В осяйну ж мить, коли останком сил День розливає недопите сонце, Рудим конем летить за небосхил Моя душа в червоній амазонці.
2 I вже тоді сама не розберу: Чи то мій біль упав кривавим птахом, Чи захід сонця заливає брук… Для тебе ж захід — завжди тільки захід!
Чергують ночі — чорні і ясні — не від вогню чи темряви безодні, Лише від лиску спогадів і снів, Усіх урядів і дарів Господніх.
І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог зіслав мені найбільший дар: Гарячу смерть — не зимне умирання.
Бо серед світу неспокійних днів, Повз таємничі і вабливі двері, Я йду на клич задимлених вогнів — На наш похмурий і прекрасний берег.
Коли ж зійду на каменистий верх Крізь темні води й полум’яні межі — Нехай життя хитнеться й відпливе, Мов корабель у заграві пожежі.
Відповідь
О, так, я знаю, нам не до лиця З мечем в руках і з блискавками гніву, Військовим кроком, з поглядом ловця Іти завзято крізь вогонь і зливу.
Ми ж ваша пристань — тиха і ясна, Де кораблями — ваші збиті крила…
гою звичайних слів, організованих певним чином. Питання — кого з українських поетів можна зарахувати до категорії оптимістів, либонь, зависло б у повітрі, коли б не це незграбне, антипоетичне прізвище Теліга (та й Кандиба — не краще), яке мовби на сміх приклеєне до цієї артистичної, відкритої настіж, напрочуд чарівної жінки, яка, за спогадами О. Лятуринської, брала призи на празьких танцювальних вечірках. Річ, звичайно, не в призах і нев танцях. Але і в них також, якщо згадати бодай оці рядки з “П’ятнадцятої осені”:
Немов рослина в соняшнім вікні, Яка неждано вигнулась стрільчасто,
Я відчувала стрункість власних ніг І гнучкість рук, що хочуть взяти щастя.
Ця спрага щастя відбилася навіть у ритмах “Танго” і “Козачка”. Поезія Олени Теліги — поезія втішання сущим. Тут напрошується розхожа фраза — у всій його повноті. Зрештою, в цьому нас переконують більшість дослідників її творчості. У тім-то й річ, що ні. Це поезія двох культів — інтиму й героїки — у їх взаємоперетіканні і переплетінні. Все інше губиться, а якщо й присутнє, то тільки як тло й додаток. Маємо не банальний гедонізм, а сприйняття життя у його вершинних виявах, що унеможливлює пасивність.
Ти в тінь не йди. Тривай в пекучій грі. В сліпуче сяйво не лякайсь дивиться.
Не Лев, а Діва наш відвічний знак, Не гнів, а ніжність наша вічна сила.
Та ледве з ваших ослабілих рук — Сповзає зброя ворогам під ноги, Спиває ніжність легендарний крук — Жорстокий демон бою й перемоги.
І рвуться пальці, довгі і стрункі, Роздерти звички, мов старі котари, Щоб взяти зброю з вашої руки І вдарить твердо там, де треба вдарить.
Та тільки меч — блискучий і дзвінкий — Відчує знову ваш рішучий дотик, Нам час розгорне звиклі сторінки: Любов і пристрасть… Ніжність і турботи.
Чорна площа (ІІІ)
***
Мужні пальці торкнулись рук, Хиже серце забилось поруч. Знову тіло — напнутий лук, Гостра радість — стрілою вгору.
Відсахнулась на мить юрба, Покотилось по ній потоком: Не чіпати лише раба, А такого — цілити в око!
На чолі твоїм темний знак, Кров червона тече струмками. Та тепер я за двох міцна І за двох піднімаю камінь.
Не загинеш! За муром день Ллється з неба вином гарячим І життя не стоїть, а йде Гострим сміхом і гострим плачем.
Олив’яне лице юрби Згине в сонці і блискавицях — Тільки вітер нас буде бить По звитяжних, щасливих лицях!
***
Я руці, що била, — не пробачу — Не для мене переможний бич! Знай одно: не каюсь я, не плачу, Ні зітхань не маю, ні злоби.
Вона, одна з небагатьох, мала цю мужність — дивитися в сліпуче сяйво, не заплющуючи очей. Це не споглядальна поезія, а поезія дії, втручання, шляхетної агресії. Тому таке відчутне в ній намагання спрямувати енергію в єдино можливе річище, дати їй вихід у найприродніший спосіб. Прямо чи опосередковано, але лірична героїня майже завжди диктує свою волю, навіть коли насправді вона її не диктує, а тільки намагається щось поправити й увиразнити — таке враження справляє той надмір сил, що вчувається за цими текстами. В цьому полягає різниця між інтимною лірикою Теліги і Сосюри, який тяжіє до ситуаційності, розповідає про своє кохання. Втім, ці поетичні птахи ширяють на різних висотах. Сосюра, хоч і запевняв: “Я для тебе зірву Оріон золотий…”, але літав над самісінькою землею, зачіпаючи крилом не тільки її квітники, а й сміттєзвалища.
Тільки все у гордість замінила, Що тобою дихало й цвіло, А її тверда й холодна сила Придушила тепле джерело. Але навіть за твою шпіцруту Стріл затрутих я тобі не шлю, Бо не вмію замінять в отруту Відгоріле соняшне — “люблю”.
Літо
Топчуть ноги радісно і струнко Сонні трави на вузькій межі. В день такий віддатись поцілункам! В день такий цілим натхненням жить! П’яним сонцем тіло налилося, Тане й гнеться в ньому, мов свіча, — І тремтить схвильоване колосся, Прихилившись до мого плеча. В сотах мозку золотом прозорим Мед думок розтоплених лежить, А душа вклоняється просторам І землі за світлу радість — жить! І за те, що стільки уст палило І тягло мене вогнем спокус, І за те, що замінить несила — Ні за що — твоїх єдиних уст!
***
Моя душа й по темнім трунку Не хоче слухатись порад, І знову радісно і струнко Біжить під вітер і під град.
Щоб заховавши мудрий досвід У скринці без ключа і дна, Знов зустрічати сірий розсвіт Вогнем отрути чи вина.
Щоб власній вірі непохитній Палить лямпаду в чорну ніч І йти крізь січні в теплі квітні, Крізь біль розлук — у радість стріч.
А перехожим на дорогах Без вороття давать дари, І діставать нові від Бога, Коли не вистачить старих.
Вечірня пісня
За вікнами день холоне, У вікнах — перші вогні…
ХХ століття Українські поети · p. 9página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Тут же маємо інше — зухвалість спроби літання у розрідженому повітрі аж до “прагнення невимовного” і радості, що “воно невимовне” (Ю. Шерех). На такій захмарній висоті любов стає актом мужності, а мужність — любов’ю. Для В. Державина “Вечірня пісня” Олени Теліги — геніальний синтез любовної і громадянської лірики. Написала ця жінка всього кілька десятків віршів, але її характер відбився в них, як у дзеркалі. Температура цих віршів переважно висока. Стан душі — здебільшого піднесеність, ейфорія, екзальтація. Найуживаніші образи — сонце, вогонь, вихор, вітер, буря, завірюха, повінь, грім, блискавка. Многократно повторюються хміль, вино, найхмільніший, сп’яніння у різних змінних формах цього останнього та похідних від нього. Повну ясність у цей, накиданий у такий спосіб автопортрет, вносить стаття з промовистою назвою “Партачі життя” і не менш промовистою підназвою — “До проблеми цивільної відваги”. “Партачі життя” — документ рідкісного прямостояння і сили духу. А в сумі з віршами — запеклий бунт проти монотонності, сірості щодення.
А в мене дні бунтують і кричать, Підвладні власним, не чужим законам. І тиснуть в серце вогненну печать,
Замкни у моїх долонях Ненависть свою і гнів! Зложи на мої коліна Каміння жорстоких днів І срібло свого полину Мені поклади до ніг. Щоб легке, розкуте серце Співало, як вільний птах, Щоб ти, найміцніший, сперся, Спочив на моїх устах. А я поцілунком теплим, М’яким, мов дитячий сміх, Згашу полум’яне пекло В очах і думках твоїх. Та завтра, коли простори Проріже перша сурма — В задимлений, чорний морок Зберу я тебе сама. Не візьмеш плачу з собою — Я плакать буду пізніш! Тобі ж подарую зброю: Цілунок гострий, як ніж. Щоб мав ти в залізнім свисті Для крику і для мовчань — Уста рішучі, як вистріл, Тверді, як лезо меча.
Чоловікові
Не цвітуть на вікні герані — Сонний символ спокійних буднів. Ми весь час стоїмо на грані Невідомих шляхів майбутніх.
І тому, що в своїм полоні Не тримають нас речі й стіни, Ні на день в душі не холоне Молодече бажання чину.
Що нам щастя солодких звичок У незмінних обіймах дому — Може, завтра вже нас відкличе Канонада грізного грому.
І напружений погляд хоче Відшукати у тьмі глибокій, Блискавок фанатичні очі, А не місяця мрійний спокій.
Безсмертне
Упало світло ліхтарів На день конаючий і тихий,
І значать все не сірим, а червоним.
Є. Маланюк: “Вона вся, як істота, була якимось протестом проти сірости, проти безбарвности, нудоти життя, яку роблять партачі, не лише наші, а й світові. Це була людина, яка хотіла радости, хотіла барвистости, повноти, ще радости, і ще радости з усім королівським значенням цього слова. Радости, неприступної для плебея”. Ю. Шерех називав О. Телігу “поеткою життєвого шалу” і писав при цьому про тверезість її поетичного мислення, уміння поєднувати конкретне з абстрактним, чітку ритмічну організацію, залізну суворість композиції, самострим, самоопанування, самодисципліну. Але генезу всього цього позитиву виводив з… альбомної поезії. Запевняв — поетична місія авторки в тому й полягала, щоб визволити альбомну поезію з полону провінційного флірту й міщанського щодення. Таке тлумачення викликало справедливі нарікання. Маємо приклад, коли критик заганяє об’єкт у схему. Вибудовує свою, не позбавлену стрункості й цікавої інформації теорію, погодитися з якою однак рішуче неможливо. Річ у тім, що той образний ряд, який наводить Шерех як аргумент, зустрічається не тільки в альбомній, а й у серйозній поезії романтиків, починаючи з Ба-
Та перед смертю він зустрів Посмертні свічі дивним сміхом.
І, мабуть, кожен з нас відчув Той сміх як переможну силу, Як перенесену свічу За межі схилу.
І це тому я, мов у сні, Пішла серединою вулиць І очі зустрічні ясні, Не глянули, а розчахнулись!
Та я минала всі вогні, Мов світло не своєї брами, Бо чула: ждане довгі дні Вже йде з безсмертними дарами.
Без назви
Д. Д. Не любов, не примха й не пригода, — Ще не всьому зватися дано! Ще не завжди у глибоких водах Відшукаєш непорушне дно.
І коли твоя душа, воскресла, Знову мчиться у осяйну путь, Не питай, чиї натхненні весла Темний берег вміли відштовхнуть.
Не любов, не ніжність і не пристрасть, Тільки серце — збуджений орел! Пий же бризки, свіжі та іскристі, Безіменних, радісних джерел!
Танго
І знов з’єднались в одну оману О, дивне танго, — і сум, і пристрасть. Пливу на хвилях твого туману, Згубила керму, спалила пристань.
І б’ється серце, і гнеться тіло В твоїм повільнім і п’янім вирі — Блакитне сонце мені світило, А буде чорне, а може, й сіре…
Чекає прірва на кожнім схилі — Та сум і пристрасть манять так п’яно. Пливти все далі, віддавшись хвилі. Та завтра, вранці, під перший промінь,
Зрадливе танго, твого туману Мені не пристрасть туманна сниться —
тюшкова, Пушкіна, Лермонтова. Заяложеними поетизмами ті образи стали пізніше, та й то далеко не всі. О. Теліга, етнічна українка, народилася в С.-Петербурзі, зростала й виховувалась в інтелігентній зросійщеній родині. Промовиста деталь: її хрещеною матір’ю була Зінаїда Гіппіус. Зрушення в родинному оточенні в напрямку материзни почалися під тиском зовнішніх подій. Батько майбутньої поетеси — Іван Шовгенів — став міністром в уряді УНР. Навернувся до українства старший брат. І тільки молодший — відлуння родинного розколу — і далі тримався свого русофільства, писав вірші російською. Через російських авторів прилучалася до поезії й Олена Шовгенів. Перенавчання, світоглядний перелом, засвоєння рідної мови і захоплення ідеями націоналізму — усе те відбувалося уже в Празі під впливом потужного українського інтелігентного оточення. Спілкування з пражанами перевернуло життя дівчини. Під дією цих двох чинників — засвоєного раніше чужого і свого, нового, що його уособлювали Маланюк, Липа, Ольжич, Дараган, О. Лятуринська, Стефанович, Мосендз та інші, менш відомі — і формувалася вона як поетеса. Окремі перегуки і впливи простежуються вже на поверхневому рівні. Ґрунтовне слово — за майбутніми дослідниками. Одне ясно: витоки слід шукати саме на цьому перехресті, а не в альбомній ліриці. Складність полягає в тому — і про це треба сказати прямо — що О. Теліга не встигла виробити повною мірою свого стилю, як це вдалося, приміром, Липі. Але йшла вона до нього твердою ходою. Тільки неабиякий поет міг сказати так точно і сильно: “блискавок фанатичні очі”. Не видається переконливою й думка Шереха, що поетка буцімто замкнула себе в рамці “гордості-вірності”. Коли йдеться про поетів такого темпераменту як О. Теліга, розмова про самообмеженення вельми ризикована й суперечлива у своїй основі. Чи не спровокувала це Шерехове твердження сама поетеса деякими своїми деклараціями на зразок:
Це щастя, що росте в тісних обіймах рамки Закритої душі і рамку цю дере!
У тім-то й річ, що рамка тріщить і розпадається під тиском нестриму чуттів. Д. Донцов за-пишно назвав О. Телігу “поеткою вогненних меж”. Природна аберація зору сучасника, якого потрясла загибель молодого таланту й вродливої комунікабельної жінки в розповні сил, яка мала відвагу і в поезії, і в житті називати речі своїми іменами. Але він же єдиний помітив те, чого не помітили інші — міс-
Зоріє ясно в чаду і втомі, О, світла ніжність, твоя криниця.
Козачок
Кожний крок — сліпуча блискавиця, А душа — польовий буйний вітер. Розгоряються уста і лиця Неспокійним пурпуровим квітом.
Не піймаєш! Я — вогонь, я — вихор, А вони спинятися не звикли! Але раптом усміхнуся тихо І в очах моїх заграє виклик.
А душа, розбещеністю п’яна, Вип’є туги золоту отруту. О, злови мене, злови, коханий, Я так хочу біля тебе бути!
Бачиш — стіни зникли, мов примари! Трави лізуть нам під закаблуки, — А над нами рожевіють хмари! Перед нами зеленіють луки!
Тільки зловиш, — радісно і в’юнко Закручу тебе звитяжним рухом, А з оркестри бризне поцілунків Весняна, бурхлива завірюха!
Соняшний спогад
Василеві Куриленкові Мій чорний день хитнувся і розтанув Гарячим сонцем спалений згори. Це знову ти, ніколи не коханий І завжди близький, спогадом гориш.
Ось я вдихнула чудодійний розчин Ясного сміху, променястих слів, І знов вернула на поля і площі Своїх давно перейдених шляхів…
Де не було примар на виднокрузі, Де на терезах вірної ваги, Так, як тепер, моїх непевних друзів Не відтягали — певні вороги.
II День липневий, жовточервоний, І дзвінкий, мов веселий рій! Чи ж не молодість наша дзвоном Розліталась від наших мрій?
У воді швидкі перегони, Відпочинок на межах піль.
терію, тайну в її писаннях. І був переконаний, що без з’ясування цього моменту ті писання не зрозуміти. Принаймні, уточнимо, розуміння було б неповним. За всієї відкритості і прямолінійності цієї поезії, натрапляємо в ній на окремі рядки, строфи чи й цілі вірші (“Безсмертя”, “Вірність”), які не піддаються однозначному тлумаченню. Це підтвердження складності душі, яка поривається за межі повсякдення в марному намаганні назвати оте невимовне, слушно зауважене Шерехом. Усе є в цій творчості, яка стрімко набирала висоту: і класична форма, і стихійність як вихід за її межі, і рудименти риторики, і вразливість окремих місць, надто вихоплених із контексту, але передусім — особистість: жива, цілісна, неповторна.
І в павутинні перехресних барв Я палко мрію до самого рання, Щоб Бог послав мені найбільший дар: Гарячу смерть — не зимне умирання.
Бог почув і послав. Але як же вперто переслідує крамольна думка про необов’язковість цієї жертви, як і двох інших, що обернулися зяючими проломами у поезії горішнього поверху. Так, йдеться передусім про цих трьох: Юрія Липу, Олега Ольжича і про неї — Олену Шовгенів- Телігу.
Чи ж не молодість наша дзвоном Ударяла у срібло хвиль?
І від сонця цілком бронзові, Заблукавши в зелену тінь, Ми звірялись собі в любові… До героїв і до богинь.
III Де ж ти смієшся, думаєш і ходиш З незмінним сяйвом в соняшних очах? Мій любий хлопче, знов нагрілись води І спіє липень в теплих овочах!
***
Махнуть рукою! Розіллять вино! Хай крикне хтось — хай буде завірюха, — Ах, як я хочу віднайти вікно У сірім мурі одностайних рухів!
А в тім вікні нехай замерехтить Чиєсь обличчя — вперте і сміливе, Щоб знов життя — надовго чи на мить — Розколихалось хвилею припливу.
Щоб погляд чийсь, мов трунок дорогий, Переплеснувся найсвітлішим плином, Де очі інших, очі ворогів Не домішали яду чи полину.
І в душній залі буде знов рости Така дитинна й божевільна мрія: Що задля мене хтось зуміє йти Крізь всі зневаги — так, як я умію!
***
Гострі очі розкриті в морок, Б’є годинник: чотири, п’ять… Моє серце в гарячих зморах, Я й сьогодні не можу спать.
Але завтра спокійно встану, Так, як завжди, без жодних змін, І в життя, як в безжурний танок, Увійду до нічних годин.
Придушу свій невпинний спогад. Буду радість давати й сміх. Тільки тим дана перемога, Хто й у болі сміятись зміг!
Першодрук · “Доторкнімося до чистих джерел українства та української культури”. · p. 10página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Бог дан ЧЕ ПУР КО, м. Львів
По той бік ли ця Ор га ні ка люд ських чут тів Нес по кій не ХVІІ сто літ тя. При бив ся на зми ле но му ко ні, зіс ко - чив пе ред геть ма ном. На ньо му небу ло ли ця — лиш очі жа рі ли жев рі - ю чи ми вуг ли ка ми. Як що очі дзер ка ло ду ші, і ми ще по го во ри мо про них в “Ор га - ні ці люд ських чут тів”, то ли це — зов ніш ній лик, фі зич не об лич чя-бо жес твен но го. Люд ський “твар” сот во ре ний по діб но, як у тва ри ни, а все ж у не роз рив ній єд нос ті чи й од нос ті са ме ви щої, ба й тон шої оду хот во ре ної при - ро ди, з особ ли вою ду шев ною “під світ кою” — йдеть сябо про ці лість і пов но ту ду хов но го ві - доб ра жен ня або й пре об ра жен ня. Жод не об лич чя не без лич не, ата ки на го ло ше но ін ди ві ду аль не. Ли це не ви мі ря ти уні фі ко ва ни ми стан дар та ми кра си. Ко ли ж лю - ди на мас ку єть ся, фаль ши вить, ли це мі рить, на тя гає на се бе маш ка ру, мас ку — ли це на зи ва - ють “ли чи ною”, бо та ка під мі на “не до ли ця”, “не ли чить”, “не па сує” чис то му ду хов но му сві то - об ра зу. Юне ли це “го рить”, “па - шить” не роз тра че ною енер гі єю і здо ров’ям, вог нем і рум’ян цем. Із ньо го мож на й “во ди” на пи ти - ся — та ке гар не, але най го лов ні - ше: це не ви чер пне дже ре ло чут - тє вої різ но ма ніт нос ті! Про не ви губ ле ні осо бис тіс ні ри си, зок ре ма й гід ність, ка жуть “має своє ли це”, а про не гар ні вчин ки — “втра тив ли це”. “Важ - ли во та кож “не вда ри ти ли цем” у грязь-бо ло то! “Ви ли цю ва ти”, “пе ре ли цю ва ти” — да ти ля па са, мов ляв, “май ли це!” “Без лич - ний”, “без ли кий” — бе зо со бо - вий, пус тий, без со ром ний. Про по се ред ніх по е тів мов лять “сі рі, всі на од не ли це”. Не у ник не зіт - кнен ня на зи ва ють “ли цем в ли - це!”. Пе ред ли цем, чи то пак об - ра зом не без пе ки, спо кою, гар мо - нії, Бо га, На ро ду — лю ди на мо бі - лі зує свої внут ріш ні ре зер ви. Ли це — жи ве свід чен ня осо - бис тос ті, ство ре ної на об раз і по - до бу Осо би Бо жої. Мо же, то му сло ва “лю ди на”, “ля ля”, “ли це” по чи на ють ся на “л”. Пер вос кла - ди “л”, “ль”, “ель” у сві то вих мо - вах і ре лі гі ях поз на ча ють бо жес - тво. Лич ко — бі ле, ро же ве, рум’яне, круг ле, ми ло вид не, як на ма льо ва не, як ви ли те. Із ли ця — ви ка па ний бать ко. Або — ма ти. Ли це ви мов не, прос віт ле не, нат - хнен не, чис те, жи ве… Лек се мали цар вмі щає у со бі і “ли це”, й “царс тво”. По га но, як що ли це — об луд не, брех ли ве, відь маць ке. “Ли це” си но ні міч не до “об лич - чя”, яке мо же бу ти “ра со ве”, “сві же”, “ви те са не з ка ме ня”, ло - ба те, смаг ля ве, нер во ве, спо кій - не, втом ле не, змар ні ле, врод ли - ве, кра си ве, пра виль не, ро зум не, шля хет не, ча рів не, світ ле, ан - гель ське, доб ре, до вір ли ве, гор де, доб ро душ не, ні я ке, прос то душ - не, оду хот во ре не, при дур ку ва те, бай ду же, сон не, мер тве, скор бот - не, зблід ле, спот во ре не, ра діс не, щас ли ве, чес не. Об лич чя бу ває не тіль ки ян голь ське: во но, зви - чай но, об раз, од нак і мор да, пи - ка, ри ло, пи сок. Звід си й ви ра зи “мор да те об лич чя”, “сви ня че ри - ло”. Про ниж ню час ти ну об лич - чя, ут во рю ва ну ще ле па ми, мо же, й не го дить ся над то ше ле па ти пак та ля па ти (хтось тут зга дає ві до - мий фільм жа хів), але сам “вис - туп” має по де ко ли й по зи тив ні оз на ки, ска жі мо, “во льо ве під бо - рід дя”, чи нав па ки “без воль не”, “опу ще не”, “за вис ле”, “зглад же - не”. Ха рак тер ний ус туп чи вис - туп пе ре хо дить до ни зу у во ло або ж під гор ля (звід си й вор ку ю ча гор ли ця “до ко за ка гор неть ся”, а ко зак, як (г)орел: як по ба чив, такі вмер!) — усе це в’яже з ту лу бом пе ред ню час ти ну шиї: про карк, тоб то її зад ню час ти ну, ска же мода лі. Шию або в’язи мож на й “скру ти ти”. Над то ці ка ві “кру - тять ши єю” на всі бо ки. Ось і я за зир ну в гор лян ку (гор тан ку, гор ло, гор тань). Як би знат тя, що й про що во ни там кри чать, хрип лять, пе ре си ха ють, або що не юним гор ла нять, дав - лять ся, гор ло па нять — сів би, як Ма май на кар ти ні, і… мов чав! Рва ча про зи ва ють гор лох ва том, убив цю — гор ло рі зом, кри ку на — гор ло де ром чи гор ло па ном. У гор лі — по ча ток стра во хо ду і ди - халь них шля хів, центр зву ко ви - до бу ван ня, гніз деч ко люд ської мо ви й роз мо ви, інс тру мен та рій (ра зом із язи ком) мов лен ня. Там — не бо і під не бін ня! Сма ко ві за - ло зи й ре цеп то ри теж по руч (уро ті ж!), але про це по гор ла ни мо ін шим ра зом. Гор ло вий шло по за ме жі су то фі зі о ло гіч ні, ад же не тіль ки “ка ра ють на гор ло” (смер - тна ка ра, стра та), а й ін ко ли “да - ру ють гор лом” (по ми лу ван ня) та “за роб ля ють на гор ло”, тоб то на го ріл ку, бо, бач, “де ре в гор лі” чи “щось у гор лі де рен чить — тре багор ло про мо чить”, а по тім ди ву - ють ся, що в го ло ві “джме лі гу - дуть”… Пе ред ній фа сад люд ської пар су ни від під бо рід дя і ли ця плав но пе ре хо дить до ви пук ло голо ба, який ви вер шує зря чий об - раз го ло ви, її го лов ну час ти ну, хо - ча все від нос но: мож на від чу ти не без пе ку й по ти ли цею або всім ті лом! Як що лоб ок руг лий, то чо - ло — йо го пря мо вис на “таб ли - ця”, сво є рід ний пас порт лю ди ни ро зум ної. Від по від но лоб має про ти леж ні оці ноч ні ха рак те рис - ти ки (плюс-мі нус), а „чо ло” — май же всу ціль по зи тив ні. Лю ди - на пра цює “у по ті чо ла”, віль ний чо ло вік “не схи ляє чо ла”, кра щі знай кра щих ста ють на чо лі вій - ська чи гро ма ди, очо лю ють на - род ні ру шен ня, зру шен ня, за во - ру шен ня. На чо лі “на пи са но”, що лю ди на ду має. Під час не ви - мов но го смут ку або ста теч но го по ша ну ван ня “кло нять” або “хи - лять” чо ло. Силь на прос віт ле на лю ди на хо дить із ви со ко під ня - тим чо лом, “уби ті” го рем, все-та - ки “під ні ма ють чо ло”. “Чо лом вам, па но ве гро ма до! Чо лом і то - бі, па не пол ков ни ку!” — ша ноб - ли во кла ня єть ся ге рой Пан те лей - мо на Ку лі ша. “Не ма ти за чолові - ка” (за лю ди ну) — чи не край ня зне ва га. Ча сом чо ло на зи ва ють ло бом. На ло бі теж “пи шуть”, але зде - біль шо го іро ніч но. “Лоб до ло - ба”, “ло бом в лоб” ви по ві да ють щось ба ра ня че, дур не, за по ві да - ють свар ку чи й бій ку. „Мід ний лоб” — у впер то го пус тод зво на, не тя му що го пус тоб ре ха чи прос - то дур ня. Очі “лі зуть” на ло ба від стра ху, ба й зди ву ван ня. “З-підло ба” див лять ся роз сер дже ні та не до вір ли ві. Бу ває, що й бро ви лі зуть на ло ба. Був со бі ге не раль - ний сек ре тар зі ста лін ськи ми ву - са ми за мість брів, але, бач, дав ду ба! На би ти ґу лю мож на та кожне де ін де, а та ки на ло бі. “Стук -
ну ти ся ло ба ми” ви ра жає пре ней - мо вір ну мож ли вість ін тер пре та - цій, як і “вда ри ти ло бом об зем - лю”. Поп ри іро ніч ність “зо ло тий лоб” уо соб лює те са ме, що й “ма - ти лій в го ло ві”, чи, ска жі мо, “ма кіт ру ро зу му”. Од не сло во, нев лоб, так по ло бі! На дур но го ка - жуть “ло бас”. “Лоб ко”, “ло - бань”, “ло ба тий” мо жуть бу ти і дур ни ми, і муд ри ми. Лоб і ли це пов’язу ють із луб’ям та ли ком, але цей зв’язок до реч ний тіль кияк виз на чен ня зов ніш ньої по вер - хні (ко ра, шкі ра), ад же “лоб” поз на чає та кож кру тий схил, вер - ти каль ну таб ли цю, пев ну ви пук - лість, ок руг лість, під ви щен ня, ви ви щен ня, а “ли це” — бо жу сфе рич ність, лик бо жий: ЦЕ (Е)Л(Ь)! Тут ми і по ман дру є мого лов ною ку лею, чи пак ло бом — ви со ким аж до по ти ли ці — все да лі й да лі. Ту ди, де схо дять ся ли - сий і ку че ря вий: еге ж, “з ли сим доб ре жи ти, як прий деть ся до ве - че рі — не тре ба сві ти ти!” Отож по ти ли ця — зад ня час ти - на го ло ви над ши єю. За ши йок, га - ма лик, карк, тім’я — усе во но поз - на чає май же од не, але з ню ан са ми! Як що ли це пре зен тує ду хов ний сві то об раз ду ші, її зов ніш ній ви - раз, то по ти ли ця, як ме ні ви да єть - ся, — по той бік ли ця. Не да рем нож “ви пи ха ють у по ти ли цю”, же - нуть “у три шиї”, “шию мию, ку - па ю ся”, “да ють по по ти ли ці”, б’ють ще й же нуть “в по ти ли цю”, від ва жу ють по ти лични ка чи по ти - лишни ка, го ду ють по ти лич ни ка - ми, а то й за хо дять у по ти ли цю — не ли цем в ли це, а в тил. По ти ли ця по чи на єть ся з вер - шеч ка люд ської роз суд ли вос ті, хо ча й із гор би ком прис трас тей! “Груш ку” да ють, тоб то вик ре шу - ють зле гень ка на ди тя чо му тім’яч ку, мо же, й то му, що там зби ра єть ся леп, і ця час ти на го ло - ви най більш враз лива, ураз ли ва до ро ку, а пов ніс тю твер дне піс ля трьох літ. До те пер пам’ятаю доб - рий та тів пог ляд, ус міш ку й сло ва “дам ти’ ду лю!” Ко лись во ни мог ли оз на ча ти “дам ти’ до лю!” Зав ми раю, втя гаю го ло ву у пле чі, а він кре ше на чуб ку “іск ри” гру - бим паль цем — за сон цем, до се - ре ди ни… Хто мав ді тей, знає, що є ве ли ке вер хнє тім’я і ма лень ке по ти лич не. Там тем не і світ ле су - сі ду ють ще й ку ля ді лить ся на лі - вос то рон ню і пра вос то рон ню пів ку лі. Ось що ми ви чи та ли на ли ці та по той бік ли ця, а мож на бу ло б і в го ло ву заг ля ну ти, що там “ва рить ся”. Ко лись я іро ні зу - вав, що го ло ву тра’ бе рег ти — бу - де чим го рі хи би ти, мож на й цвя -
Фото Олександра Литвиненка хи! У на с ці нуєть ся “би та го ло ва” (“за би то го двох не би тих да ють”, “би тий жук”, “стрі ля ний го ро - бець”), сло вом, бу ва ла лю ди на. Доб ре, як що “го ло ва ва рить” або як хто “має го ло ву на пле чах”. Гір ше, як що хтось має “по рож ню ма кіт ру” або в ко гось “не має клеп ки” чи “ца ря в го ло ві”. Про прим хли во го (при му хах) ка жуть: “Має му хи в го ло ві!” Чо мусь ме - не це зав жди вра жа ло сво єю дос - то вір ніс тю, хо ча, ска жі мо, рій ду - мок не менш бен те жить! Бу ває, “го ло ва йде обер том” (кру гом, хо до ром) “аж гу де”. При чи ни різ ні. На род ска же, як зав’яже: бо лить го ло ва — йди до цер кви! І по мо ли ся за “царс тво” прос віт - ле но го ро зу му: мо же, й по мо же! Тим ча сом го ло ва ще й “мо ро - чить ся” (па мо ро чить ся), “ма кіт - рить ся”, “ту ма ніє”, “чма ніє”, “ту ма нить ся”, “роз ва лю єть ся”, “трі щить”, “роз ри ва єть ся”, “ре - па єть ся”, “роз бу хає”, “пух не”… То му й ка жуть: “Не мо роч го ло - ву!”, “не тем ни!”, “дай спо кій!” Сек рет на ін фор ма ція для дів чат: як “зак ру тить го ло ву” гар ний хло пець, не вда вай те за над то муд ру, бо мож на й за між не вий - ти!” Од нак це вже сфе ра дво го ло - во го чи пак под руж ньо го фе но - ме на — ми ж про кож ну світ лу го - ло ву ок ре мо… Зле, як що го ло ва “ді ря ва”, “ка пус тя на”, “не о бач - на”, “пус та”, “по рож ня”, “пус то - по рож ня”, “за тур ка на”, “без ца - ря”, “без тре тьої клеп ки”. Не зле, як є “своя го ло ва на пле чах” та “не по зи че ний ро зум”, або в ко го “зо ло та го ло ва”, світ ла, прос віт - ле на, ро зум на, твор ча, тве ре за, а не “дур на” чи “ду бо ва”, “на би та клоч чям”, по ло вою, со ло мою, тир сою. Моя ма ма ка за ли та то ві: “Обс три жи ‘го, бо вже біль ше во - лос ся, як го ло ви!” Ант ро по мет рич ні ви мі ри, об - раз і фор му ла люд сько го че ре па — ви ка зу ють ра со ву на леж ність, хо ча, як що від бу ва ють ся не су міс - ні пе рех ре щен ня й пси хо ло гіч ні пе ре па ди у кштал ту ван ні та “по - ве дін ці” внут ріш ньо го “я”, чи фор му ван ні сен сор них па ра мет - рів ви ду — ці ві діб ра ні, виб ра ні, гар мо ній но діб ра ні ри си ра си не - ми ну че ні ве лю ють ся: від бу ва єть - ся ви род жен ня Бо жо го Об ра зу в лю ди ні. Тут ще мо ре ро бо ти ант - ро по ло гам, на ро доз нав цям, бі о - ло гам, аби нам за муд ру го ло ву (лоб, ка зан, ма кіт ру або й ма ко - ти рю, дов беш ку, гла ву) ско ро пос - тиж но не вте ря ти, чи пак сте ря тиче рез “дур ний ро зум”!
Далі буде.
Першодрук · “Доторкнімося до чистих джерел українства та української культури”. · p. 10página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Ми хай ло ГУДЗЬ, кан ди дат фі ло ло гіч них на ук, про - фе сор Ки їв сько го між на род но го уні вер си те ту
Мо ног ра фія Та ра са Ми ро ню - ка “Ва силь За віт не вич — ук ра їн - ський цер ков ний ди ри гент США”, яка по ба чи ла світ 2011 ро ку, от ри ма ла ви со ку чи таць ку оцін ку, а її ав тор на го род же ний пре мі єю Між на род ної Фун да ції ро ди ни Вос ко бій ни ків у жан рі бі о - г ра фіч ної та ме му ар ної лі те ра - ту ри. Ва силь Про ко по вич За віт не вич (1899—1983) — ви дат ний ук ра їн - ський ди ри гент, му зи коз на вець і гро мад ський ді яч. Він, урод же нець слав ної Чер ні гів щи ни, був нат хнен - ний від род жен ням ук ра їн ської дер - жав нос ті. У пе рі од Ук ра їн ської На - род ної Рес пуб лі ки і прис вя тив се бе пе да го гіч ній, лі те ра ту роз нав чій та му зи коз нав чій ді яль нос ті, а в пе рі - од Дру гої сві то вої вій ни зму ше ний був еміг ру ва ти в Ні меч чи ну, а піз ні - ше — США. У ви му ше ній еміг ра ції Ва силь За віт не вич, як і Олек сандр Ко шиць і Нес тор Го ро до вен ко, став по пу ля - ри за то ром ук ра їн ської хо ро вої му - зи ки. Йо го жит тя бу ло пов ніс тю прис вя че не ди ри гент ськохо ро вій іна у ко вій ді яль нос ті. Він — ба га то - річ ний ди ри гент ук ра їн сько го ка - фед раль но го пра вос лав но го со бо - ру у Нью- Йор ку, один із на йак тив ні - ших спів ро біт ни ківпо міч ни ків мит - ро по ли та УПАЦ у США Мстис ла ва Скрип ни ка. Ньюйорк ський цер - ков ний хор під йо го ке рів ниц твом був виз на ний кра щим хо ром се ред пра вос лав них хо рів США. За віт не - вич під ніс йо го на ви со кий рі вень про фе сі о на ліз му, від ро див тра ди - ції ба га то го лос но го пар тес но го спі ву, вель ми по пу ляр но го в Ук ра ї - ні у XVI II сто літ ті. Йо го жит тє вим кре до бу ло ре тель не зби ран ня, збе рі ган ня і вдос ко на лен ня нот ної біб лі о те ки. Крім то го, він на пи сав іро зу чив із хо ром ба га то бо гос луж - бо вих спі вів. Ва си лю За віт не ви чу на ле жать та кі фун да мен таль ні пра ці, як “Ук - ра їн ські кан ти і псал ми”, “Все нош - на” (у двох час ти нах), “Спі ви Ве ли - код ня”, “Пос то ва трі одь”, “Па на хи - да і по хо рон” (упо ряд ко ва ні на ос - но ві ки їв ських роз спі вів), “Різ двя - ний збір ник” та ін. Ва си лем За віт - не ви чем ук ла де но “Збір ник лі тур - гій них спі вів”, в яко му вмі ще но 178 пі сень гла со вих гар мо ні за цій для ма лих цер ков них хо рів, цер ков но- - кла сич ні тво ри для ве ли ких ко лек - ти вів та кон цер ти ук ра їн ських ком - по зи то рівкла си ків. Він пок ла в на-но ти ба га то на род них пі сень. Ді яль ність Ва си ля За віт не ви ча не об ме жу ва ла ся пле кан ням хо ро - во го мис тец тва, він зай мав ся ор га - ні за ці єю дру ку ук ра їн сько мов них му зич них тво рів, про во див ак тив ну гро мад ську ро бо ту се ред ук ра їн - ської ді ас по ри США. Кни га Та ра са Ми ро ню ка роз - кри ває і лі те ра тур нопуб лі цис тич ну ді яль ність Ва си ля За віт не ви ча, тут по да но низ ку юві лей них ста тей про виз нач них ук ра їн ських ді я чів куль - ту ри: ком по зи то рів, пись мен ни ків, ар тис тів те ат ру то що. У кни зі по мі - ще но спо га ди про Ва си ля За віт не - ви ча, ма те рі а ли йо го лис ту ван ня з ві до ми ми ді я ча ми ук ра їн ської ді ас - по ри та чис лен ні світ ли ни. По вер нен ня в Ук ра ї ну іме ні Ва - си ля За віт не ви ча — доб ра на го даму зи коз нав цям, сту ден там му зич - них і ду хов них зак ла дів, усім ша ну - валь ни кам ук ра їн ської куль ту ри до - тор кну ти ся до чис тих дже рел ук ра - їнс тва.
Абетка відомих імен · “Людина має розуміти, що вона є частиною історичного процесу”. · p. 11página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
місце, а він осмислював. Я ці цитовані фрагменти з Біблії пам’ятаю досі, особливо мене вразили афоризми Еклезіаста. Ніхто з моїх старших мене до віри не навертав і не відвертав. Але до Біблії, Корану, псалмів ставлюся з найглибшою повагою. Узагалі Святе Письмо варто читати всім, незалежно від того, чи вони невіруючі чи оцерковлені люди. Адже Біблія дає всі моделі людського буття — від приватного, потаємного до суспільно-громадського, політичного. Ось хоча б про геноцид. Слово і поняття, яке повсякчас останні роки звучить у всіх ЗМІ. І Біблія дає перший класичний зразок. Після смерті Мойсея на чолі ізраїльтян став Ісус Навин. Землі в ізраїльтян своєї не було. Тож треба було завоювати Обітовану землю. Тому Ісус Навин посилає двох шпигунів у багатюще квітуче місто Єрихон. Там вони все вивідали. Але їх могли схопити стражі. Та їх сховала повія Рахав. За це ізраїльтяни пообіцяли їй життя, коли буде захоплено Єрихон. І ось вони вдерлися в Єрихон: “І нищили вони вістрям меча, як закляття, все що було в місті, чоловіків, жінок, малих і старих, волів, овець і ослів” (Книга Ісуса Навина, розділ 6, вірш 21). “Місто ж і все, що було в ньому, спалили, тільки срібло, золото та мідний і залізний посуд віддали в скарбницю Господнього дому…” (там же, вірш 24). Або ось про Голодомор: “Ліпше тим, що від меча загинули, ніж тим, що з голоду загинули…” (Плач Єремії. Розділ 4, вірш 9). “Своїми ж руками ніжні жінки варили власних дітей, що для них за їжу стали тоді, як гинули дочки народу мого” (там же, вірш 10). — Що нині пишеться і що малюється? — Готовий авантюрно-пригодницький роман “Меч іржавий”, події відбуваються у 1570— 73 роках у Києві на Подолі. Намалював ілюстрації. Якщо все буде гаразд, книжка, можливо, вийде цього року. Працюю далі над поштовими марками. Закінчую серію “Українські вітряки”. Кожен вітряк обрамлений у свою пору року: зима, весна, літо, осінь. Для мене вітряк важливий не просто як предмет (або корабель, літак, квітка тощо), так більшість художників малює марки. У мене це завжди якась розповідь: що поряд відбувається, які люди, яка архітектура, який стан природи… Отакі красномовні вітряки. — І чітко видно, що це — Україна. — А іншого я й не збираюся робити. Поступово від античних часів перейшов до старосвітської України. Втім, тільки-но у видавництві “Ярославів Вал” вийшла моя книжка “Велика риба” і про недавню Україну. Ця історія була намальована ще 1982 року, але оскільки вона відтворювала звичайне життя людей Подніпров’я, не була схвалена до друку видавництвом “Веселка”, і я вирішив видати її тепер, аби нагадати старшому поколінню про реалії тих часів, і розповісти юним читачам про події 1963 року. У книжці двадцять один малюнок! Вони не є точними ілюстраціями тексту, радше доповнюють його. Отже, читачі матимуть альбом-оповідь.
Спілкувався Володимир КОСКІН, фото автора
Абетка відомих імен · “Людина має розуміти, що вона є частиною історичного процесу”. · p. 11página original ↗ — Юрію Григоровичу, коли художника Логвина потягло на письменство? — Перша моя дитяча книжечка вийшла 1961-го. Казку про північне сяйво почув у дитинстві, потім намагався знайти її в якомусь виданні за тридцяті роки. Не знайшов. Двадцятирічним студентом художнього інституту 1959 року почав працювати над текстом. Майже рік писав і шліфував, хоча машинописного тексту було лише вісім сторінок. Зробив малюночки. Пішов у видавництво. Там згодилися надрукувати, але сказали переробити і текст, і малюнки. Переробив. Знову приніс у видавництво. Прийняли. Сказали: “Усе добре. Однак ніхто не повірить, що Ви це самі написали. Вигадайте якийсь народ, якому ця казка належить”. Я вигадав енців на кшталт ненців, мовляв, їх двісті-триста осіб залишилося, це міноритарний народ (тобто такий, що зникає) Російської Федерації. Отже, в анотації написали: “Енецька народна казка, записана на Таймирі”. Ніколи там не був, минула ця чаша і моїх родичів. — Отже, Вас спонукали до містифікації? — Авжеж. Та я був дуже радий успіхові. Я студент другого курсу, моя книжка продається, наклад вражаючий — 65 тисяч. Тоді, 1961 року, розкладки були скрізь на вулицях, книжки продавали, як нині продають чебуреки і хот-доги. У художньому інституті моїм керівником був Василь Ілліч Касіян, постать вельми неоднозначна. Вражаючий художник-графік із глибоким соціальним звучанням у двадцятих роках у Празі, а закінчив як співець “трудових звитяг” і великих та малих леніних. — Та система багатьох колосів деформувала і ламала. Це в незалежній Україні ми сміливими стали. А як Вас радянська ідеологія обтесувала? Чи доводилося йти на компроміси? — Я був дуже веселим хлопцем і мене ніхто всерйоз не сприймав: ані дисиденти, ані партійні органи. Тому якось проскочив, лишився собою. Переслідувань не було, просто не сприймали. Ось я приношу роками один і той самий рукопис, нові речі додаю, а мені відмовляють. Потім начальство нагорі змінилося, і мої твори пішли в друк. 1978 року (це за компартійного ідеолога Маланчука було), коли я четвертий рік сидів без роботи, приніс рукопис у видавництво “Радянський письменник”. Редактор сказав: “Якщо нічого не напишеш на сучасну тематику, то видавати тебе не будемо”. Хоч усі п’ять внутрішніх рецензій були позитивні, книжку гальмували. Я вичавив із себе сучасну тему. Це єдина річ, на яку мені невесело дивитися, хоча там холуйства немає. Вона йшла першою, тож начальство дало добро і книжечка побачила світ. Були відверто дурні стражі комуністичної моралі. Скажімо, директор видавництва “Радянський письменник” на прізвище Стась, який до того був босом мілкого калібру у Спілці письменників. Його поставили після того, як зняли прекрасну людину Анатолія Мороза. Це було після погрому роману “Собор” Олеся Гончара. Приходжу до Стася, а на столі лежить моя друга книжечка, малесенька. Запитую: “Невже мене читаєте?”. Гадав, є речі, які потребують більшої турботи. Тоді томами-вагонами видавали Загребельного, Збанацького, Головченка-Мусієнка, Самбука з його псевдодетективами про боротьбу з підпіллям націоналістичним, фашистами. З чиновника спала апатія: “Вас треба читати уважно між рядками”. Я знизав плечима, подумав: “Хай тобі грець, яка може бути крамола в історичних оповіданнях про античну Грецію, стародавні Рим, Єгипет, про середньовіччя, часи боротьби з половцями?” Я навіть до козаччини не доходив. Мене цікавила медієвістика, тобто глибоке середньовіччя часів вікінгів, гунів, половців, печенігів, хазарів.
Та пильних доглядачів було достатньо. Що тут скажеш? На що витрачалися людські ресурси? На ідіотські заборони. Минув той час. Я і мої колеги багато чого не зробили, і ті люди пішли геть — і з життя, з усього. Який сенс був утому? Мені важко збагнути роль людей, котрі були гальмом для творчих особистостей. Змарновані часи. Не там шукали. Ну не мої ж новели розвалили ту систему. Поруйнували, зокрема, господарники, які шалено крали, фінансові оборудки влаштовували, підпільні цехи. Раніше до ринкових потуг Горбачова, Чубайса чи Гайдара всі вже стабільно були куплені і розподілені. Одна економіка була офіційна, друга — підпільна. — Ваша квартира-майстерня на вулиці Олеся Гончара розташована на тринадцятому поверсі. З вікон відкривається велична панорама Києва… — Нічого вже не видно, окрім висоток. Коли я сюди вселився тридцять років тому, тут був фантастичний краєвид з Батиєвою горою, Володимирським собором. За останні вісім років забудови загидили простір. І це — злочин. Є писана історія, яку можна переписувати. Завжди знайдеться у нас, за кордоном документ, який спростовуватиме те, що хтось перебрехав в історії. Коли ж знищують історичний рельєф, обрій (чого не роблять, скажімо, у Парижі, Празі чи Лондоні), назавжди викреслюють сторінку з історії міста, народу, країни. Це вже ніколи не повернути. — Як графік і новеліст, пильний до деталей, як би Ви охарактеризували нашу дійсність? — Вражаюче поєднання звичайної дурості, неосвіченості й агресивності, суто біологічної. Три компоненти. Неосвіченість убиває. Якщо людина не розуміє, що історія — не тільки те, що написано у підручниках, а й те, де вона ходить, зустрічається, проводжає друзів, одружується, відвідує дні народження, хрестини, поховання… Людина має розуміти, що вона є частиною історичного процесу. Стара гімназія, навіть радянська школа 40—70-х років минулого століття, коли ще працювали старі вчителі, давала це відчуття. Та двієчники-трієчники дорвалися до корита. Вони не розуміють елементарного. Пригадую слова з трактату давньоримського архітектора: “Нові будинки треба будувати так, щоб вони не затуляли вид на річку або на море”. Це сказано дві тисячі років тому! Ну як пояснити це нинішньому архітекторові, який навчався по блату або за хабарі? Не секрет, що нині можна і на іспити не ходити, гроші ходять… Так у нас поголовно вчаться. Безвідповідальність страшна! — Юрію Григоровичу, Ви добре знаєтеся на Біблії. Звідки це? — Якби я сказав чи подумав, що добре знаю Святе Письмо, це було б божевіллям. Цей великий обсяг текстів дано добре знати небагатьом. Просто мене завжди цікавили біблійні історії. Я спочатку писав свої новели і оповідання про античність, Єгипет, Грецію. Поступово перейшов до скіфської доби, а далі до Київської Русі. Звісно, заглиблювався не лише в матеріали археологічних досліджень, читав хроніки, літописи, стародавні тексти. А там цитати або посилання на Святе письмо. Коли про щось пишеш, не тільки пояснюєш комусь певну епоху, насамперед сам намагаєшся її зрозуміти. А Біблія — це ключ. З нею мене пов’язує дивна історія, що починається 1946 року. Ми з мамою, тікаючи з голодного Києва, певний час перебували в Ризі, яка була тоді радянською за вивіскою, але по суті ще буржуазною. Там навіть були приватні крамнички і можна було по-людському жити. А батько в той час поїхав в Західну Україну, в північно-західну частину Волині, у монастир Зимненський, де як аспірант вивчав оборонно-церковну архітектуру XIV—XV століть. Мій батько до війни працював архітектором, був дуже здібним, перспективним, здобував премії на різних конкурсах. За його проектами і участю будували у Харкові, Миргороді, Кіровограді, Брянську. Йому було 28 років, він мав творчий темперамент, залізну волю. Після війни він не потрапив в аспірантуру на сучасну архітектуру, довелося займатися давниною. Поїхав до монастиря. Він не був тим архітектором, котрі нині ознайомлюються, як будують на Заході і не вивчають ґрунти, геологію, історію містобудування Києва за останні п’ятсот років. Треба у комплексі все вивчати. Батько такі робив. Він вивчав ікони, начиння, архітектуру, скульптуру, живопис, декоративне і ужиткове оздоблення… Згодом поїхав у Ригу забирати нас із мамою. Якось ми удвох із батьком (осінь, мжичка, класична прибалтійська погода) надибуємо в центрі Риги православний собор неподалік від монумента Свободи. На паперті стояв чоловік,
неймовірно схожий на старця на цвинтарі з гравюри-офорта Шевченка, — з книгою, босий, з бородою. Батько показує на книжку: “Що це таке?”. “Біблія”, — каже дід. Батько бере, гортає, роздивляється. Дає гроші і ховає книжку в кишеню шинелі. Потім, під час проживання у київському підвалі на вулиці Стрілецькій, коли батькові потрібно було щось звірити (він дисертацію писав), з’ясувати незнайоме, він по покажчику шукав. Оскільки ж постійно руками щось робив-майстрував, не міг без цього (як ія), то мама читала вголос певне
Наш гість — письменник і художник-графік Юрій Логвин. Автор двох десятків книжок, де використано широкі пізнання з української та світової історії, етнографії та фольклору, розрахованих насамперед на широку дитячу та юнацьку аудиторію. Автор серії поштових марок “Давня Україна”, “Гетьмани України”, “Історія війська в Україні”, “Українська хата”, “Українські водяні млини”. Лауреат премії імені Лесі Українки 2012 року за “Кращий твір для дітей та юнацтва” — роман “Таємна перлина”. Наша зустріч відбулася після вельми приємної для Юрія Логвина події — виходу книжки “Велика риба” у видавництві “Ярославів Вал”.
Українці в світі · “Аби вогнище “Української родини” не згасло, його треба підтримувати”. · p. 12página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
та, яка на дає без кош тов ну пло щу на сто рін ках му ні ци паль ної га зе - ти для ого ло шень та рек ла ми, під шу кує при мі щен ня для ма со - вих за хо дів і до мов ля єть ся про їх - ню не до ро гу орен ду, ор га ні зо вує без кош тов ні кур си ту рець кої мо - ви, за ла год жує без ліч не по ро зу - мінь, що ви ни ка ють у про це сі об лаш ту ван ня ук ра їн ців у міс ті. Ду же до по ма гає у цьо му ав то ри - тет По чес но го ук ра їн сько го кон - су ла. Але ма те рі аль ні за со би то - ва рис тво му сить до бу ва ти са ме. Гро ші на ут ри ман ня при мі щен ня (1500 дол. на мі сяць) та на куль - тур ні за хо ди ак ти віс ти “Ук ра їн - ської ро ди ни” за роб ля ють пе ре - кла да ми до ку мен тів із ту рець кої на ук ра їн ську та нав па ки. По питна цю пос лу гу се ред на ших за ро - біт чан ша ле ний, ад же тре ба пе - рек ла да ти до ку мен ти для од ру - жен ня, роз лу чен ня, офор млен ня гро ма дянс тва, ре єс тра ції ді тей-то що. І як що при ват ні но та рі аль - ні кон то ри та бю ро пе рек ла дів де руть за це три шку ри, то то ва - рис тво бе ре май же сим во ліч ну пла ту. При цьо му ви от ри ма є те кон суль та цію, ку ди слід звер ну - ти ся, по ра ду, як там по во ди тись, які до ку мен ти на да ти. Як що ще рік то му ук ра їн ці в Ан та лії бу ли як слі пі ко ше ня та, то сьо год ні зав дя ки-то ва рис тву здо бу ли впев не ність і за хи ще ність. “Як доб ре, що ви є”, — ка жуть во ни На та лії, Вік то рії, Олек сан дру і по рів ню ють ук ра їн ську світ ли цю на Сам пі кан шах то з ка ли но вим ост ро вом се ред пус те лі, то ря тів - ним кру гом, то ма я ком на ту - рець ко му бе ре зі. Кон тин гент від ві ду ва чів ук - ра їн ської світ ли ці ді лить ся на дві час ти ни: ті, що ма ють прак тич - ний ін те рес, тоб то пот ре бу ють пе рек ла ду, кон суль та цій із при - во ду юри дич них проб лем, і ті, що хо чуть “по ди ха ти ук ра їн - ським ду хом”. При чо му чис ло ос тан ніх по пов ню єть ся за ра ху - нок пер ших. Ще зов сім не дав но від то ва рис тва їм щось бу ло тре - ба, а те пер са мі го то ві від да ти йо му час точ ку ду ші. Але ук ра їн - ське то ва рис тво в Ту реч чи ні і, ска жі мо, в якійсь із кра їн ЄС — “дві ве ли кі різ ни ці”. Тут тре ба зва жа ти на схід ну спе ци фі ку. Ту - рок, перш ніж доз во ли ти сво їй дру жи ні всту пи ти до ці єї ор га ні - за ції чи від пус ти ти її на якийсь за хід, де сять ра зів пе ре ві рить, що во но та ке. Спо чат ку і са мі чо ло ві ки при хо дять на ве чір ки, за сі дан ня, на ма га ю чись зро зу мі - ти, що й до чо го. Щоп рав да, є й чу лі чо ло ві ки, які, по чув ши про-то ва рис тво, при во дять сво їх дру - жин, аби ті тро хи роз ві я ли ся і несу му ва ли за Бать ків щи ною. Ще од на обс та ви на сут тє во впли ває на ді яль ність то ва рис - тва. Біль шість ук ра їн ських міг - ран тів у Ту реч чи ні — з ро сій - сько мов них ре гі о нів: Кри му, Оде щи ни, Лу ган щи ни, До неч - чи ни. Роз мов ля ють ла ма ною ту - рець кою і та кою ж ка лі че ною ро сій ською. Але ди во див не, ко - ли при хо дять у світ ли цю, на ма - га ють ся го во ри ти ук ра їн ською. Ко ли йшла під го тов ка до Шев - чен ків сько го ве чо ра, ду же ба га то дів чат рап том зга да ли ук ра їн ські на род ні піс ні та вір ші на ших по - е тів. От же, під впли вом ту рець - ко го піс ку, віт ру та сон ця ук ра їн - ські ду ші очи ща ють ся від на му лу й по чи на ють ся я ти, як зо ло ті мо - не ти. Цей фе но мен очи щен ня я по мі тив у Пор ту га лії, Гре ції, Іта - лії та ін ших кра ї нах, де за ро біт - ча нидо неч ча ни ста ють ще за - пек лі ши ми ук ра їн ськи ми пат рі - о та ми, ніж га ли ча ни. “У нас уже дос тат ньо вчи тель ських кад рів іді тей для від крит тя ук ра їн ської шко ли, але бать ків ський кон - тин гент до цьо го ще не доз рів”, — го во рить Ві та Ми хай ло ва. Та - ку ви со ту — від кри ти рід ну шко - лу — “Ук ра їн ська ро ди на” хо че взя ти з до по мо гою ук ра їн сько - мов но го ди тя чо го сад ка. Пот ре - ба в ньо му ве ли чез на, бо ук ра їн - ських ма лю ків у Ан та лії кіль ка - сот. Па ні Вік то рія вва жає, що за ма лень кі ук ра їн ські ду ші тре ба-бо ро ти ся од ра зу піс ля на род - жен ня, бо мож на втра ти ти їх на - зав жди. Яск ра вий прик лад — її шес ти річ ний онук. Пі шов до ту - рець ко го дит са доч ка і за рік за - був ук ра їн ську. Тож до ве ло ся йо - го від пра ви ти на лі то до ба бу сі на Кі ро вог рад щи ну для пе ре ви хо - ван ня. Не об хід ність у ди тя чих сад ках має і еко но міч не під ґрун - тя, ад же за пе ре бу ван ня ди ти ни впо діб но му ту рець ко му зак ла ді тре ба що мі ся ця вик лас ти 500— 600 до ла рів. Ук ра їн ці Ан та лії пла ну ють та кож ви пус ка ти свою га зе ту. Наз ва є — “Ук ра їн ська ро ди на”, жур на ліс ти теж. Спра ва за кош - та ми. Агов, де ви, ту рець кі й ук - ра їн ські спон со ри й ме це на ти? Де до по мо га рід ної Ук ра їн ської дер жа ви? Чо му не пос пі шає бра - ти під своє кри ло цю ор га ні за цію Сві то вий Кон грес Ук ра їн ців? Аби вог ни ще “Ук ра їн ської ро ди - ни” не згас ло, йо го тре ба під три - му ва ти.
Українці в світі · “Аби вогнище “Української родини” не згасло, його треба підтримувати”. · p. 12página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Про дов жу є мо дру ку ва ти на ри си про жит тя ук ра їн ців у Ту реч чи ні (поч. у ч. 32 за 2012 р.). До ля роз по ді ляє щас тя між на ши ми ко лиш ні ми спів віт чиз ни ка ми не рів но мір но: ко мусь ви - па дає пов не, а ко мусь — щер ба те. Од ним на шим дів ча там щас тить, ін шим до во дить ся не - со лод ко. Вік то рія Ми хай ло ва та На та лія Ка рад жа зна ють без ліч сум них і прик рих іс то рій, що їх вис та чи ло б не на один ро ман. Ук ра їн ська світ ли ця в Ан та лії фак тич но пе рет во ри ла - ся на ха туспо ві даль ню, центр пси хо ло гіч ної та юри дич ної до по мо ги на шим зем ля кам. Сю - ди йдуть, щоб ви ли ти свій біль, об ра зи, сум ні ви, три во ги, по ра ди ти ся, прос то по го во ри ти, зга да ти про Бать ків щи ну. Щод ня у те ле фон ній слу хав ці лу на ють бла ган ня про до по мог у: вкра ли пас порт, не вип ла ти ли за ро біт ну пла ту, по ру ши ли умо ви кон трак ту. Сю ди те ле фо ну - ють з ае ро пор тів, по лі цей ських від діл ків, лі ка рень, ор га нів вла ди: “Ось тут ва ші ук ра їн ці…”
Олек сандр КАР ПЕН КО
Якось за те ле фо ну ва лизі шпи та лю: у нас у ре а ні ма ції гро - ма дян ка Ук ра ї ни піс ля тяж ко го ін суль ту, стан без на дій ний, її під три му ють спе ці аль ни ми апа - ра та ми, тож при їдь те й під пи - шіть до ку мен ти на ви лу чен ня ор га нів. “Я їм від по ві даю, що та - кий доз віл мо жуть да ти ли ше бать ки”, — роз по ві дає На та лія. Во на за те ле фо ну ва ла в Ук ра ї ну, щоб знай ти бать ків хво рої. З’ясу ва ло ся, що бать ко хтоз на- - де, ма ти-п’яни ця зго ди на ви лу -
чен ня ор га нів не да ла, але по го - ди ла ся, щоб її ди ти ну по хо ва ли в Ту реч чи ні, бо гро шей на по їз дку до ці єї кра ї ни во на не ма ла. Фір - ма, де пра цю ва ла не щас на дів чи - на, на діс ла ла ма те рі гро ші на до - ро гу, але во на їх про пи ла. Тож дів чи ну по хо ва ли без ма те рі. Або по ві дом ля ють із ае ро - пор ту: ва ша гро ма дян ка здій ня - ла скан дал, бо її на кон тро лі не про пус ти ли, ос нов на при чи на — кіль ка ро ків то му во на бу ла де - пор то ва на за прос ти ту цію. З’ясу ва ло ся, що піс ля де пор та ції во на змі ни ла пас порт, але за яки мись оз на ка ми її “ви ра ху ва - ли”. По діб них ви пад ків ба га то. В Ук ра ї ні сфор му ва ла ся хиб на дум ка про те, що прос ти ту ція в Ту реч чи ні доз во ле на. Ні чо го по - діб но го. На бу дин ки тер пи мос ті влаш то ву ють об ла ви, у жі нок із ко рот ки ми спід ни ця ми на ву ли - цях пе ре ві ря ють до ку мен ти, по - вій сад жа ють до в’яз ниць і де - пор ту ють. Се ред жриць ко хан ня, на жаль, ба га то на ших спів віт - чиз ниць. Їх від прав ля ють на бать ків щи ну, але во ни з до по мо - гою ха ба рів і зв’яз ків одер жу ють пас пор ти на ін ші пріз ви ща і зно - ву бе руть ся за своє сум нів не ре - мес ло на ту рець ко му бе ре зі. Де -
які ма ють на сво є му ра хун ку до де ся ти де пор та цій. На жаль, ук - ра їн ськоту рець ка сек с-ін дус - трія, нез ва жа ю чи на те, що обид - ві дер жа ви ні би то бо рють ся з нею, проц ві тає. Ук ра їн ськи ми се ла ми, де па нує без ро біт тя, їз - дять су те не ривер бу валь ни ки, які за ма ню ють у свої огид ні сі ті дів чат, і по тім їх пе реп рав ля ють до ту рець ких ку бел роз пус ти. Дів ча та-по чат ків ці в цьо му дав - ньо му ре мес лі че рез не дос від че - ність час то пот рап ля ють у скрут - ні си ту а ції. Ро бо то дав ці, як пра - ви ло, став лять ся до них зне важ -
ли во, бру таль но, пла тять мен ше, зму шу ють пра цю ва ти біль ше, го ду ють гір ше. Бу ли ви пад ки раб ської екс плу а та ції, ка ту вань, по бит тя. Але, су дя чи з по ка зань, які об ма ну ті дів ча та да ва ли в по - лі ції, та бе сід із ак ти віс та ми на - шо го то ва рис тва, се ред них небу ло жод ної, яка не зна ла б заз - да ле гідь, чим бу де зай ма ти ся. Прос то умо ви “ро бо ти” ви яв ля - ли ся де що гір ши ми або й зов сім жах ли ви ми. Але Ту реч чи ну не мож на вва жа ти лі де ром у ра бо - тор гів лі. Імідж неб ла го по луч ної що до цьо го кра ї ни, на пе ре ко -
нан ня Олек сан дра Ряб чен ка, ство ре но дер жа ва ми ЄС штуч но, аби ки ва ти на та ко го со бі “стрі - лоч ни ка”, бо й са мі не без грі ха. За те Ук ра ї на че рез бід ність і со - ці аль ну не за хи ще ність гро ма - дян, бе зу мов но, є “зо ло тою жи - лою” для між на род них су те не - рів, прой дис ві тів, но віт ніх ра - бов лас ни ків, які “до бу ва ють” із неї жи ву си ро ви ну для сво їх фаб - рик роз пус ти. “На ші дів ча та, яких ту рець ка по лі ція зат ри му ваза прос ти ту цію, — ви хід ці з не - бла го по луч них, не пов них або ма ло за без пе че них сі мей”, — го - во рить На та лія. Ще од на по шесть, яка ос тан - нім ча сом вра зи ла за кор дон них міг ран тів у Ту реч чи ні, зок ре ма й ук ра їн ців, — фік тив ні шлю би. Як тіль ки за кін чу єть ся ту рис - тич ний се зон, на ші дів ча та ха па - ють будько го (ста ро го, кри во го, слі по го) і йдуть із ним до він ця. Ця пос піш ність по яс ню єть ся тим, що ту рець ку ві зу ви да ють ли ше на три мі ся ці, піс ля цьо го міг рант на три мі ся ці му сить по - вер ну ти ся в свою кра ї ну. А шлюб дає пра во на пос тій не про жи ван - ня та ро бо ту, від кри ває шлях до гро ма дянс тва. Але ос тан нім ча - сом по лі ція взя ла ся за та ких сприт ни ків. Про тя гом чо ти рьох ро ків мо ло дя та пе ре бу ва ють під її пиль ним наг ля дом. Стра жі по - ряд ку опи ту ють су сі дів, чи про - жи ває но ве под руж жя спіль но за вка за ною ад ре сою, і та ке ін ше. Бу ва ло, що на віть справ жні сім’ї вла да виз на ва ла фік тив ни ми, бо во ни вчас но не по ві до ми ли її про пе ре їзд чи три ва лу від сут - ність. Отож од ру жи ти ся за де - мок ра тич ни ми ту рець ки ми за - ко на ми мож на швид ко, за те по - тім за мість гро ма дянс тва мож на вхо пи ти об лиз ня. По ду ма ло ся про те, що для ро бо ти, яку на доб ро віль них за - са дах ви ко нує то ва рис тво “Ук ра - їн ська ро ди на”, ма ють бу ти со - лід ні влад ні, ма те рі аль ні й мо - раль ні ре сур си. Та чи є во ни? Влад ним ре сур сом із то ва рис - твом ді лить ся ад мі ніс тра ція міс -
Про-читання · “Класика, народна пісня, римована поезія запам’ятовується, бо вона виповідає українське єство, а не схиляється на захід, чи на схід”. · p. 13página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
На дія ОНИ ЩЕН КО
Хто та кий ми тець у про він ції? На дум ку спад ко во го “мі ща ни на” або ж но вос пе че но го “міг ран та”, ди вак, який шу кає скар би в бо ло ті. Пред став ни ки сто ли ці сприй ма - ють йо го, як тло, на яко му во ни тво рять свої ше дев ри. Хо ча на дум ку док то ра фі ло соф ських на ук Во ло ди ми ра Лич ко ва ха “центр” і “пе ри фе рія” — це не стіль ки ге о - гра фіч ні, скіль ки де мог ра фіч ні й со ці о ло гіч ні ви мі ри куль ту ри. На пев но му ета пі пос тмо дер ної іс то - рії про він ція на віть пе ре би рає на се бе фун кцію під трим ки тра ди цій - них форм куль ту ри, під жив лю ю чи сто лич них меш кан ців енер ге ти - кою на род ної муд рос ті та ет но на - ці о наль но го сві то від но шен ня. У всі ча си про він цій ний лі те ра - тор, ху дож ник, на у ко вець за ли ша - єть ся “бі лою пля мою”. Під її зна - ком роз гля дає жит тя й твор чість сво го ко ле ги пись мен ни ка й жур - на ліс та Ана то лія Шку лі пи кан ди - дат пе да го гіч них на ук, де кан фі ло - ло гіч но го фа куль те ту Ні жин сько го дер жу ні вер си те ту іме ні Ми ко ли Го го ля Олек сандр За бар ний. Зус трів шись бі ля по руй но ва - но го пам’ят ни ка коб за рю Ос та пу Ве ре саю на Сріб нян щи ні, сту - дент ські при я те лі, поб ра ти ми по інс ти тут ській лі те ра тур ній сту дії в Го го ле во му ви ші, ла у ре а ти об лас - них лі те ра тур них пре мій роз ду му - ють уго лос: — Та нев же ж по діб ні вар ва ри вна шій шко лі вчи ли ся? І в на ших учи те лів?.. А так і не зро зу мі ли, що це не ли ше пам’ят ник… Це на ша іс - то рія і на ша на ці о наль на куль ту ра! — Не ви ро би ла ра дян ська пе - да го гі ка на дій них під хо дів до фор - му ван ня на ці о наль но сві до мо го гро ма дя ни на… Та ще не за леж ної Ук ра ї ни! До сі ке ру є мо ся ста ри ми ти па жа ми… Ще ра дян ськи ми… А що з них візь меш? Мо ло ді лю ди ні - як не зро зу мі ють сут нос ті та ко го по нят тя, як гріх пе ред Бо гом, гріх пе ред людь ми… А ти щось про куль ту ру ка жеш… Нас туп ні, вже не ви пад ко ві, зус трі чі Олек сандр За бар ний
Ана то лій КА МІН ЧУК
Чи тав вір ші Пет ра Со ро ки з йо го но вої збір ки “Лі со ві псал ми” (“Ас тон”, 2012, Тер но піль), і ме не не по ли ша ла дум ка по - рів ня ти йо го по е зії з чу до ви ми тво ра ми Бог да на- І го ря Ан то ни ча зі зна ме ни тої книж ки “Зе ле на єван ге лія” (1938). Звіс но, тут не йдеть ся про по е тич ний хист чи на - слі ду ван ня, рад ше, ма єть ся на ува зі на - скріз на те ма й ідея пан те їз му, лю бо ві до при ро ди, до лі су, до де ре ва, до лис тка, до ро си, до всьо го жи во го й су що го, що ро - бить нас лю ди ною мис ля чою та тво ря - щою. Не ви пад ко во Ан то нич про го ло сив те зу — “із всіх явищ най див ні ше яви ще — іс ну ван ня”. І це справ ді так: Овес, ме те ли ки і при ся ги ко хан ців. Вес на зак ру тить хміль но ве ре те на трав ня. Ли си ці, ку ни і дів ча та вран ці ви хо дять ми ти очі в буй но ло зих плав нях. Го дин ник сон ця кві там б’є го ди ни, і сту лю ють ся ма ки вве че рі бен теж но. Отак під не бом не до сяж ним і без меж ним рос туть і ро дять ся зві ря та, лю ди і рос ли ни. (Жит тя по-грець ки бі ос). На жаль, на ша по е зія ос тан нім ча сом зби ла ся на ри мо ва ні за галь ни ки, зак ли ки, ін век ти ви на по лі тич ні та со ці аль ні те ми, хоч і та кі ре чі сьо год ні вкрай пот ріб ні, ма - єть ся на ува зі гос тра пуб лі цис ти ка, від якої не від мов ля ли ся на ші кла си ки та су час ні та ла но ви ті майс три сло ва. “Лі со ві псал ми” Пет ра Со ро ки пи са - ли ся не один день, не за пись мо вим сто - лом, не в ка бі нет ній ти ші, а на ло ні рід ної при ро ди, ма буть, са ме то му во ни та кі щи - рі, щем кі й про низ ли ві. Так пи шу, як Бог пок лав на ду шу, Для сер дець, а не черс твих умів. За взі рець узяв ши прос то душ но Світ ло Со ло мо но вих псал мів.
озаг ла вив як ві сім ве чо рів, під час яких він прис кіп ли во роз пи ту вав Ана то лія Шку лі пу про йо го жит тя й твор чість, аби лік ві ду ва ти ще од ну “бі лу пля му”. — Он Анд рій Іва но вич Бу рен коз При лук… Який чу до вий був по ет, справ жній май стер лі ри ки. Усе сві до ме жит тя пи сав вір ші, а ви да - ти збір ку так і не спро міг ся. Бо мав за пле чи ма де сять ро ків ста лін - ських та бо рів, що й від ля ку ва ло лі - те ра тур них чи нов ни ків. Або… По - кій ні вже Пет ро Пи ни ця… Ста ніс - лав Ри бал кін чи Ва силь Ох рі мен - ко… По е ти від Бо га… — Атож, і ро сій ська, та й ра - дян ська ім пе рії над то ба га то зу - силь док ла ли, щоб зро би ти нас на ці єю за бут тя, — сум но про мо - вив Ана то лій. У цей час він ук ла дав ан то ло гію су час них по е тів Ні жи на. Дев’янос то шість ав то рів по да ли свої до бір ки, різ ні за рів нем май - стер нос ті, і Шку лі па про фе сій но їх ре да гу вав. Ана то лія Гри го ро ви ча жит тя не ба лу ва ло, і то му він на - ма гав ся під три ма ти всіх, ко го тяг - ло в по зах мар ні ви со ти по е зії. Зда ва ло ся б, ти по ва бі ог ра фія для на род же них на по чат ку 50-хро ків. Сіль ська шко ла, бать ки й ро ди чі — кол гос пни ки, які за будь-я ких обс та вин під три му ва ли здо ро вий се лян ський дух. Ба ба Ма ру ся — го лов ний про фе сор у ви хо ван ні, весь вік ді ли ла ся ос - тан нім із су сі да ми, які її роз кур ку - лю ва ли. Бать ко — май стер на всі ру ки — ба га то чи тав, грав на гар - мош ці й прек рас но спі вав те но - ром. Ді ти заг ля да ли до рос лим під ру ки, і “вуз ли ки са мі на пам’ять зав’язу ва ли ся”. Во ни по ча ли ак - тив но розв’язу ва ти ся під час нав - чан ня в Ко зе лець ко му зо о ве те ри - нар но му тех ні ку мі, в гру пі ра дян - ських військ у Ні меч чи ні, в Ні жин - сько му пе дін сти ту ті іме ні Ми ко ли Го го ля. Ме не, зна йо му з Ана то лі єм Шку лі пою з кін ця 70-х ро ків, з ча су йо го пер шо го при шес тя в місь к - ра йон ну га зе ту “Ні жин ський віс - ник”, фак ти йо го бі ог ра фії за ці ка - ви ли мен ше, аніж лі рич ні від сту пи про йо го твор чість, зроб ле ні ав то - ром по віс ті. Са ме Пав ло Сер дюк, яко го обид ва учас ни ки ді а ло гу на зи ва - ють Учи те лем з ве ли кої лі те ри, на - пи сав пе ред мо ву до пер шої збір - ки Ана то лія Шку лі пи “Звер нен ня до ра дос ті”, яка вий шла у ви дав - ниц тві “Ра дян ський пись мен ник”, ко ли ав то ру ви пов ни ло ся 33 ро ки. “Десь від тої кри ни ці на род ної пам’яті, від пі сень і ле генд юнос ті, пе ре ка зів про Та ра са Шев чен ка, який не раз бу вав у цих кра ях, ве - дуть пер шу нит ку і юнаць кі лі рич ні ім пуль си. Ви да єть ся прик мет ним, що в не ве ли кій вір шо ва ній пло щі (ти по вій для по е тич них пер віс ток) ав тор праг не до ху дож ньої об’єм - нос ті дум ки, на пов нен ня те ма тич - но го й жан ро во го су го лос ся мо ти - вів гро ма дян ської й ін тим ної по е - зії, тра ди цій ної від гра не нос ті рит - мо ме ло ди ки вір ша, кон крет ної, пред мет но зри мої об раз нос ті”. На жаль, пись мен ниць ка пра ця не ста ла про фе сі єю на шо го ге роя. “З ре дак ції ме не ви ї ло жит тя — як не без печ но го кон ку рен та, до - сить умі ло ско рис тав шись сла - бин кою в найс крут ні ший для ме не час. І доб ре, бо звід ки б я діз нав - ся, хто є ху, як піз ні ше ска зав Ми - хай ло Гор ба чов?”. Так по яс нює обс та ви ни Ана то лій Шку лі па. “А ро бо та в “Со юз дру ці” ста ла пер - шою, яка тра пи ла ся під ру ки. І не шко дую. Бо тут пра цю ва ли прос ті лю ди. Про да ва ли в кі ос ках га зе тий жур на ли, вся кі дріб нич ки… Скла да ли ко пі єч ку до ко пі єч ки, по - ка зу ю чи, як тре ба бе рег ти на род - не доб ро. То ді я зов сім інак ше по - ди вив ся на свою жур на ліст ську прак ти ку. Зро зу мів, що те пер зов - сім не так би на пи сав… За те — біль ше від дав ся твор чос ті”. До дру го го по вер нен ня в га зе - ту 2009 ро ку Ана то лій Шку лі па ви - дав по е тич ну збір ку “Пра во на вза - єм ність”. “Зір ки над хрес та ми” про ук ра їн ський го ло до мор, про чи та - на ав то ром на Ук ра їн сько му ра діо, вик ли ка ла схви льо ва ний ре зо нанс і се ред лі те ра то рів, і се ред учас ни - ків го ло дов ки з різ них ку точ ків Ук - ра ї ни. Їхні бо лю чі спо ми ни про чи - ту ють ся як час тин ки іс то рії. “Ре лі гія ко хан ня” ви да на 2002 ро ку під егі дою прес тиж но го ки їв - сько го ви дав ниц тва “Дніп ро”. “Пофран ків сько му, фі ло соф ськи гли бин но ос мис лює ав тор наз ву і проб ле ма ти ку збір ки, — пи ше Олек сандр За бар ний. — “Пе ред - чут тя те бе” — це со сю рин ська ро - ман ти ка мо ло до го ко хан ня. “Із ко - ло дя зя ніж нос ті” — лю бов, що ор - га ніч но пе ре рос тає від прос то ко - ха ної лю ди ни до рід ної зем лі, до всі єї Ук ра ї ни як у Ми ко ли Він гра - нов сько го. І ра зом з тим, учи ту ю - чись у вір ші Ана то лія Шку лі пи, з особ ли вою при єм ніс тю хо четь ся від зна чи ти йо го не пов тор ну ін ди - ві ду аль ну ма не ру”. Дра ма тич на по е мале ген да “Ізнов яв ля єть ся княж на” по ба чи ла світ у сто лич но му ви дав ниц тві “Ук - ра їн ський пись мен ник” 2005 ро ку че рез трид цять ро ків піс ля за ду му. В пе ред мо ві до неї Ле о нід Гор лач на пи сав: “…кож ний чес ний лі те - ра тур ний твір, у яко му тіс но по єд - на ні іс то рич на дос то вір ність і пе - ре кон ли ва об раз на сис те ма, до - по ма га ють у рес тав ра ції на род ної пам’яті, ста ють отим ста рим, доб - ре вис то я ним трун ком, який не од - мін но воз ве ли чує на род ну ду шу”. “Як би був ком по зи то ром — на - пи сав би опе ру. Моє по ба жан ня — щоб знай шов ся ре жи сер, кот рий би пос та вив цю ле ген ду”. Ігор Ка - чу ров ський. Не од ноз нач ні від гу ки от ри ма - ли по е тич на, “Ота ва” і ро ман у вір - шах “Бе рест”, який ще тіль ки ося - гає сво го чи та ча. Ана лі зу ю чи лі ри кое піч ну твор - чість поб ра ти ма по пе ру, Олек - сандр За бар ний, сам, як гар ний по ет і но ве ліст, вда ло вжи ває об - раз ні мов ні за со би. “У за тін ку лі та ве ре сень ба вив ся каш та на ми”. Або ж “Смаг ля вий ве чір за ва рю вав чор ну ка ву но чі”. І то му про чи тан ня йо го по віс ті при но сить ін те лек ту -
Олек сандр За бар ний “Під зна ком бі лої пля ми”. Ху дож ньопуб лі цис тич на по вість. Ки їв. Ви дав ниц тво “Ра да”. — 2012
Олександр Забарний Анатолій Шкуліпа
Про-читання · “Класика, народна пісня, римована поезія запам’ятовується, бо вона виповідає українське єство, а не схиляється на захід, чи на схід”. · p. 13página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Звіс но, тут є де щи ця іро нії, гри, бра ва - ди, бо Со ло мон пи сав зов сім про ін ше і поін шо му. Мож на звер ну ти ся до “Піс ні пі сень” Со ло мо на, мож на про чи та ти йо го ві до мі псал ми в ін тер пре та ції Лі ни Кос - тен ко чи Дмит ра Пав лич ка. Ось, як про це пи ше Пет ро Со ро ка у пе ред мо ві до сво єї книж ки: “Ліс від на шо - го бу дин ку за яки хось сто мет рів, і за ос - тан ні кіль ка ро ків не бу ло жод но го дня, щоб я не блу кав ним, не про гу лю вав ся. Зви чай но, цей ліс, точ ні ше, пе ред ліс ся, від нос но не ве ли ке і май же впри тул під - сту пає до міс та (ми жи ве мо у при місь ко му се лі). Прос то ди во, що він вці лів. За йо го жит тя ни ні до во дить ся бо ро ти ся. Даль ні лі си зна хо дять ся на від да лі кіль кох кі ло - мет рів — пів го ди ни нес піш ної хо ди. Що лі - та на ма га ю ся про вес ти там, у за ки ну тій ліс ни чів ці, два чи біль ше мі ся ців. Мої лі со ві вра жен ня і при го ди най пов - ні ше від би ті в ден ни ках і лі рич ній по віс ті “Сим фо нія Пет ри ків сько го лі су”. Але всі ці ро ки я та кож пи сав вір ші, й са ма со бою скла ла ся ця не ве ли ка за об ся гом збір ка”. Пет ро Со ро ка не на ма га єть ся бу ти мод ним, мо дер ним, шо ку ва ти чи та ча кар - ко лом ним кас ка дом об ра зів, ме та фор чи фі ло соф ських ви вер тів, об які спо ти ка - ють ся міз ки й го ло ва йде обер том. Та зреш тою, та ких “вір шів” прос то не чи та - ють, на ї ли ся, нас лу ха лись, на ба чи ли ся. Чо му за пам’ято ву єть ся кла си ка, на род - на піс ня, ри мо ва на по е зія, бо во на прос та, але не спро ще на, бо во на щи ра аж до сліз, бе ре за сер це і ду шу, бо ви по ві дає ук ра їн - ське єст во, а не схи ля єть ся на за хід, чи на схід. Це все наш скарб, на ші не о ці нен ні здо бут ки, які жи вуть і пе ре жи вуть ві ки.
Ось як про це пи ше Пет ро Со ро ка: В цьо му сві ті, що отак нес пин но Сам се бе хтоз на ку ди не се. Я від чув над сад но і гли бин но, Що люб лю де ре ва над усе.
І то му, що з ни ми лег ко бу ти, І то му, що ду шу тяг нуть ввись. І то му, що в де ре во за ку тий, Від пли ву у зас ві ти ко лись. Пет ро Со ро ка — лі рик, ав тор по е тич - них кни жок “Я так люб лю”, “Кро на ро - ду”, “Ла дан осе ні”. Це так ста ло ся ос тан - нім ча сом, що ав тор пи ше про зу, з 2000 ро - ку він ре гу ляр но ви дає свої ори гі наль ні та по пу ляр ні “ден ни ки”, вар то тут наз ва тихо ча б та кі: “Пе ред нез ри мим вів та рем”,
“Знак сер ця”, “Нат ще сер це”, “Де ре во над вод ним по то ком”, “Сек ре ти щас тя і ус пі - ху” та ін ші. Крім то го, П. Со ро ка ав тор ба га тьох лі - те ра тур них пор тре тів, зок ре ма про До кію Гу мен ну, Яра Сла ву ти ча, Ган ну Че рінь, Ем му Ан ді єв ську, Іва на Гна тю ка, роз від ки “Епіч на про за Ген на дія Щип ків сько го” то що. Йо го тво ри пе рек ла де но ба гать мамо ва ми. Вір ші пи шуть ся не щод ня. Це якийсь не віг лас ви га дав: ні дня без ряд ка! І справ - ді, є по е ти-ряд ко го ни, які не пи шуть, астро чать. Але ті вір ші — од но ден ки, во ни, як прий шли, так і піш ли. Вір ші не пи - шуть ся, а трап ля ють ся. Нат хнен ня мо же з’яви ти ся будь-я кої ми ті. Про це скром но за у ва жує по ет: Не праг нув я ви со ко го ше дев ру, Ко ли пи сав про лі со ві ди ва. Хо тів ска за ти ли со ві і де ре ву Іще ні ким не мов ле ні сло ва. Тож ті хви ли ни вти шен ня і пра ці У лі со вій сто рож ці при вік ні Бу ли чи не єди ним справ жнім щас тям, Яке су ди лось зві да ти ме ні. При єм не вра жен ня справ ля ють вір ші “Не ма ме ні над ліс оцей дер жа ви”, “Я мо - ву лі су вив чи ти хо тів”, “І ось во на прий шла ота хви ли на”, “Я чи таю те, що пи ше ві - тер”, “Вже кві тень нас пі вує га ми”, “Я учень лі су. Жрець йо го кра си”, “Не бо лі - су”, “Мі сяць над сос на ми” та ба га то ін - ших. Це сво є рід на мо лит ва, справ жні гім - ни, пок ло нін ня при ро ді, зак ли нан ня де ре - ва і зе ла. І як де віз, під сум ко ве мот то: “Я з цьо го лі су не пі ду ні ку ди, / Я маю тут, як лис, свою но ру. / Ме ні де ре ва крев ні ші, ніж лю ди. / Я тут жи ву. І тут ко лись пом ру”. Га даю, “Зе ле на єван ге лія” Пет ра Со ро - ки при па де до сер ця всім, хто лю бить рід - ну при ро ду, ліс, зем лю, кві ти, тра ви, пта - хів, зві рів та ху дож нє сло во.
Цікаво знати · “Нумізматика як допоміжна історична дисципліна сприяє розширенню світогляду в різних галузях знань”. · p. 14página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
під твер ди ли го тов ність “на ді я тись на про - тек цію швед сько го ко ро ля”. Ма зе пин - ський па лац зго дом бу ло зруй но ва но, але не по да лік су час ної за ліз нич ної стан ції Бах мач і по ни ні по міт ні слі ди ста ро вин них бу ді вель. Ще один скарб, але вже справ жній, знай шли у се лі Ко ліс ни ки При луць ко гора йо ну. Меш кан ці се ла роз по ві да ли, що десь у се ре ди ні 60-х ро ків ми ну ло го сто літ - тя під час вес ня ної по ве ні роз ми ло за га ту на став ку. Ко ли її від нов лю ва ли, ви ко па ли гор щик, вщерть на пов не ний мо не та ми, гро ші бу ли но мі на лом в один кар бо ва нець пе рі о ду від Пет ра II до Ка те ри ни II, а от же, ще й Ан ни Іва нів ни та Єли за ве ти Пет рів - ни. Ста ро жи ли се ла при га ду ва ли роз по ві - ді, що поб ли зу міс ця, де був знай де ний гор щик із гріш ми, ко лись дав но меш ка ли свя ще ни ки, яким і міг на ле жа ти за ко па - ний скарб. Се ля ни, що бра ли участь у від нов лен ні за га ти, від ра зу ж роз ха па ли мо не ти, по тім від да ли міс це вим уміль цям для ви го тов - лен ня се ре жок та ін ших прик рас, роз да ли ді тям, щоб гра ли ся. Уже че рез 10 ро ків від скар бу, що став би ок ра сою будь-яко го му - зею, за ли ши лися ли ше ок ре мі ек зем пля ри. Що ж, зви чай за ко пу ва ти гро ші й цін - нос ті справ ді іс ну вав. Що зму шу ва ло лю - дей роз лу ча ти ся з кош тов нос тя ми? Звіс но: гос тра не без пе ка, яка зму шу ва ла ря ту ва ти - ся са мо му не гай но, і не да ва ла мож ли вос ті ви вез ти май но. За ко па ти йо го в зем лю бу - ло на дій ні ше, ніж за ли ши ти де ін де. Хо ва - ю чи у та кий спо сіб цін нос ті, уті кач спо ді - вав ся ко лись по вер ну ти ся і заб ра ти свою влас ність. Іно ді це йо му справ ді вда ва ло ся. Але час ті ше влас ник ги нув чи не мав змо - ги по вер ну ти ся з чу жи ни, або ж по тім сам не міг від шу ка ти над то ре тель но за хо ва не май но. Чи ма ло мо нет піс ля чер го вої оран ки чи силь ної зли ви зна хо ди ли поб ли зу Гус - тин сько го мо нас ти ря. Це бу ли по о ди но кі мі дя ки різ них но мі на лів, та кі як по луш ка, ден га, ко пій ка, дво ко пі єч ні мо не ти, рід ше — п’ята ки. Мід ні мо не ти з на пи сом “по - луш ка” пе рі о дич но че ка ни лись в пе рі од з 1700 до 1810 ро ку, а з 1839 ро ку уже з на пи - сом “1/4 ко пей ки” — аж до 1916 р. Мід на “ден га” че ка ни лась із по чат ку ХVІІ сто літ - тя, в 1849—1867 рр. во на ма ла на пис “де - неж ка”, а по тім — “1/2 ко пей ки”. Від три - ва ло го пе ре бу ван ня в зем лі май же всі мо - не ти бу ли зіп со ва ні, ли ше на ок ре мих мож на бу ло про чи та ти но мі нал та рік кар - бу ван ня. Ще ко ли в Гус ти ні ді я ла шко ла, в учи - тель ській кім на ті був не ве ли кий стенд із мо не та ми різ них ро ків че кан ки. Тут мож на бу ло по ба чи ти мід ні ко пій ки ча сів Пет ра Іта мо не ти ін ших но мі на лів аж до пе рі о ду ца рю ван ня Ми ко ли І. Як ві до мо з іс то рич них дже рел, а та кож із роз по ві дей ста ро жи лів, у Гус ти ні влаш - то ву ва ли ся що річ ні яр мар ки, на які при їз - ди ло ба га то куп ців із різ них ре гі о нів Ук ра - ї ни й Ро сії. Не рід ко під час жва вої тор гів лі мо не ти ви па да ли з га ман ців і гу би лись. Ось чо му стіль ки мо нет різ них ча сів опи - ни ли ся в зем лі на те ри то рії ко лиш ньої тор го вої пло щі бі ля стін Гус тин сько го мо - нас ти ря.
Цікаво знати · “Нумізматика як допоміжна історична дисципліна сприяє розширенню світогляду в різних галузях знань”. · p. 14página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Ана то лій РИ ЖЕН КО
Ну міз ма ти ка як до по між на іс то рич на дис цип лі на спри яє роз ши рен ню сві тог ля - ду в різ них га лу зях знань, про іс ну ван ня яких лю ди на ра ні ше й не пі доз рю ва ла. Ну - міз ма ти ка (від ла тин сько го numisma — “мо не та”) вив чає іс то рію то вар ногро шо - во го обі гу, іс то рію тех ні ки мо нет ної спра - ви. Во на дає важ ли вий ма те рі ал для ви рі - шен ня низ ки проб лем іс то рії, ар хе о ло гії, мис тец твоз навс тва, мо воз навс тва. Ос нов - ни ми пам’ят ка ми ну міз ма ти ки є скар би мо нет і ок ре мі мо не ти. Кіль ка слів про по ход жен ня сло ва “мо - не та”. Ста ро дав ні рим ля ни ві ри ли: ко жен чо ло вік має сво го бо га, який за ньо го за - сту па єть ся, кож на жін ка — свою бо ги ню- - пок ро ви тель ку. І всі ці бо ги та бо ги ні під - ко ря ють ся ца ре ві не ба й зем лі Юпі те ру та йо го дру жи ні Юно ні Мо не ті (“Нас тав ни - ці”). Від них за ле жить бла го денс тво лю - дей. Щоб зас лу жи ти ми лість цьо го по - друж жя, тре ба всі ля ко до год жа ти йо му, не ску пи ти ся на жер тви. З будь-я ко го при во - ду Юпі тер і Юно на одер жу ва ли щед рі по - жер тву ван ня. Для цьо го на най ви що му міс ці — вер ши ні Ка пі то лій сько го па гор ба — на честь Юно ни Мо не ти по бу ду ва ли пре гар ний храм. До ньо го нес ли ві діб ра ні в пе ре мо же них суп ро тив ни ків са моц ві ти, до ро гі тка ни ни й зо ло то. Зреш тою, ух ва - ли ли за кон про кар бу ван ня гро шей ли ше у хра мі Юно ни Мо не ти. Від то ді в Ри мі, а зго дом і біль шос ті кра їн, ме та ле ві гро ші на зи ва ють мо не та ми. Мо не та — ос нов ний еле мент гро шо во - го обі гу у дер жа ві, во на — мов чаз ний сві - док міс це вих ви роб ни чотор го вель них від но син і між на род них еко но міч них зв’яз ків. За кар бу ван ням лег ко вста но ви ти час, пе рі од обі гу, по ход жен ня мо не ти. Ад - же іно ді мо не ти зна хо дять ду же да ле ко від міс ця їх ньо го ви го тов лен ня та звич но го обі гу — це т. зв. “мо не тиман - дрів ни ці”. Ска жі мо, десь на по - чат ку 70-х ро ків ми ну ло го сто - літ тя в се лі Ряш ки При луць ко гора йо ну під час оран ки ви ко па ли чи ма ло сріб них мо нет. Скар би роз ха па ли міс це ві меш кан ці, та за ок ре ми ми ек зем пля ра ми, що збе рег ли ся, мож на виз на чи ти вік зна хі док, а по ход жен ня їхнє різ но ма ніт не: там бу ли і та ле ри, і гуль де ни, й ор ти, на віть “єфи - мок із поз на кою”. Як заз на чав ві до мий дос лід - ник, док тор іс то рич них на ук І. Г. Спась кий, у XVI— XVII ст. гро шо вий обіг Ук ра ї ни був час - ти ною поль сько го гро шо во го обі гу. На се лен ня Ук ра ї ни ко - рис ту ва ло ся поль ською і за га - лом за хід но єв ро пей ською мо - не тою. Мо не ти іно зем но го по - ход жен ня збе рі га ли ся в гро шо - во му обі гу в Ук ра ї ні й у XVI IІсто літ ті. Наз ву мо не ти в дав ні ча си одер жу ва лиза міс цем їх ньої че кан ки. Зок ре ма ве ли ка сріб на мо не та, що ви го тов ля ла ся у міс ті Йо а хім сталь (Че хія), от ри ма ла ймен ня “йо а хім ста лер”. Але сло во бу ло ду же дов - гим, а мо не та хо до ва, тож у на ро ді її по ча - ли на зи ва ти прос то “та лер”. У Мос ко вії цю ж мо не ту ох рес ти ли “єфим ком”, узяв - ши за ос но ву по ча ток ори гі наль ної наз ви — йо а хим (це чо ло ві че ім’я, яке ро сій - ською зву чить як “Єфим”). Ішов 1654 рік, час прав лін ня Олек сія Ми хай ло ви ча Ро ма но ва. Мос ков ська дер - жа ва са ме всту пи ла у вис наж ли ву вій ну з Поль щею і вій на ціл ком спо рож ни ла каз - ну. Цар збіль шив по дат ки, але зу бо жі лий на род не мав чим пла ти ти. І то ді бо я рин Рти щев при ду мав спо сіб по пов ни ти каз ну: ос кіль ки сво го сріб ла в дер жа ві не вис та ча - ло, гро ші по ча ли ви го тов ля ти… з іно зем - них мо нет. Зде біль шо го за хід но єв ро пей - ських — та ле рів. У ро сій ську мо не ту їх пе - рет во рю ва ли шля хом пе ре че кан ки, а з 1655 ро ку — над че кан ки, для чо го ви ко - рис то ву вав ся зви чай ний круг лий штем -
пель для ко пі йок: зоб ра жен ня вер шни ка на ко ні й рік: 1655. Та кі мо не ти на зи ва ли “єфим ки з поз на кою”. До ре чі, з пли ном ча су “та лер” (або “да лер”), змі не ний гол - ланд ською, а по тім аме ри кан ською ви мо - вою, пе рет во рив ся на ві до мий нам “до - лар”. По ход жен ня скар бу в Ряш ках пов’яза - не, на йі мо вір ні ше, із су кон ною ма ну фак - ту рою. З іс то рич них дже рел ві до мо, що її зас ну ва ли 1719 ро ку, пев ний час во на бу ла влас ніс тю ге не ра ла Вей сба ха, а з 1737 ро ку — фель дмар ша ла Мі ні ха. Піс ля зас лан ня ос тан ньо го до Си бі ру 1742 ро ку Ряш ків - ська су кон на ма ну фак ту ра пе рей шла у ві - дан ня Ма ну фак турко ле гії. 1754 ро ку її по - жа лу ва ли кня зю Б. Г. Юсу по ву ра зом із без від сот ко вим кре ди том у 10 ти сяч руб лів на 10 ро ків для роз ши рен ня ви роб ниц тва. За це Юсу пов мав ви го тов ля ти сук но для ар мії. За да ни ми О. Ша фон сько го, роз мі ще - ни ми у “Чер ні гів сько го на міс ниц тва то - пог ра фіч но му опи сі” 1786 ро ку, на Ряш - ків ській су кон ній ма ну фак ту рі на лі чу ва - ло ся 50 су кон них вер ста тів і 10 — ка ра зій - них (на них ви роб ля ли гру бу шер стя ну тка ни ну). На них пра цю ва ло 600 ма ло ро сі - ян із се ла Ряш ки, а та кож 100 при ве зе них ве ли ко ро сі ян обох ста тей. Сук но, по ві - дом ля єть ся в опи сі, тчуть прос те, сол дат - ське і ви що го ґа тун ку. Пер шо го сук на ви - го тов ля ють за рік 30000, та ще ка ра зей 1500 ар ши нів. Сол дат ське сук но пос та ча - ють для вій ська в Ки їв ську “оберштер- - кріг с-ко мі сар ську” ко мі сію, крім цьо го про да ють для штат них рот трьох ма ло ро - сій ських на міс ництв та сто рон нім куп цям. Кра силь ню і сук но валь ний млин ма ють тут же, бі ля фаб ри ки, на річ ці Смо ші. 1797 ро ку, ко ли влас ни ком ма ну фак ту - ри був син Б. Г. Юсу по ва Ми ко ла, тут пра - цю ва ло вже 1326 осіб, зок ре ма 999 майс - тро вих та їх ніх уч нів.
Не має сум ні ву, що ряш ків ський скарб на ле жав ко мусь із за мож них лю дей, на й - імо вір ні ше, од но му із влас ни ків ма ну фак - ту ри, мож ли во, і са мо му Мі ні ху. Пе ред зас лан ням він міг за ко па ти гро ші в зем лю, спо ді ва ю чись по вер ну тись і ви ко рис та ти їх. Але так і не зміг цьо го зро би ти. Про ве ли кий скарб Кар ла XII, ко ро ля швед сько го, роз по ві да ли у се лі Вар ва, яке вхо ди ло сво го ча су до скла ду При луць ко го ко заць ко го пол ку. Ні би то під час Пів ніч - ної вій ни шве ди наг ра бу ва ли в Ук ра ї ні нез лі чен ні цін нос ті й во зи ли їх за со бою ці лим обо зом. Піс ля по раз ки під Пол та - вою Карл XII з реш тка ми військ ки нув ся на пів день до Дніп ра. З ар мі єю бу ло по кін - че но, але по хід ну каз ну ще мож на бу ло вря ту ва ти. За на ка зом Кар ла де кіль ка во - зів, суп ро вод жу ва них на дій ни ми людь ми, ві дір вав шись від від сту па ю чих до Пе ре во - лоч ної шве дів, ру ши ли круж ним шля хом на пів ніч ний за хід до ли тов сько го кор до ну. Під Пе ре во лоч ною шве ди бу ли ос та - точ но роз гром ле ні, а обоз дій шов до При - лук і тут шве ди пе ре ко на ли ся у без на дій -
нос ті сво го ста но ви ща. Ро сій ські за го ни зай ма ли шля хи і на се ле ні пун кти. Роз ра хо ву ва ти на до по мо - гу ук ра їн сько го на се лен ня піс ля Пол тав ської по раз кий уте чі Ма зе пи не до во ди - лось. То ді шве ди ви рі ши лиза хо ва ти до ро го цін не май - но. На ви со ко му па гор бі поб ли зу Вар ви во ни ви ко - па ли гли бо кий льох, скла - ли ту ди кош тов нос ті, лаз зак ла ли ка мін ням. Меш кан ці Вар ви зга - ду ють, як ще за ча сів Пер - шої сві то вої вій ни до се ла при їз ди ли якісь “ге не ра - ли”, що ма ли пев ні до ку - мен ти й пла ни, але скарб не ви ко па ли. Так і ле жить десь каз на швед сько го ко ро ля ці лі сінь кою. Роз по відь про схо вок бі ля се ла Вар ви — ли ше од на з ба га тьох ле генд про скар би, за ко па ні під час вій ни зі шве да ми. Про те, що шве ди справ ді за ко пу ва ли в ук ра їн ську зем лю не ли ше гро ші, а й зброю, свід чать до ку мен ти тих ро ків. Як скла ла ся до ля геть ма на Ма зе пи, всім ві до мо. А яка до ля йо го скар бів? Ві до - мо, що геть ман ська скар бни ця бу ла в Ба - ту ри ні — сто ли ці ук ра їн ських геть ма нів з 1669 ро ку. А ко ли Ма зе па при був до Кар ла ХІІ, то при віз у сво є му обо зі знач ну час ти - ну гро шей. Ві до мо, що на шля ху до шве дів обоз зу пи нив ся в При лу ках, нап ри кін ці січ ня 1709 ро ку йо го від пра ви ли Лох ви цю, а в лю то му — у Хо рол. У бе рез ні геть ман - ську скар бни цю пе ре вез ли у Ве ли кі Бу ди - ща, де бу ла штабквар ти ра Кар ла XII. Дос - то вір но ві до мо, що вже піс ля Пол та ви, пе - реп рав ля ю чись че рез Дніп ро, Ма зе па за - хо пив із со бою два ба риль ця із зо ло ти мимо не та ми. Про те, що Ма зе па встиг узя ти з со бою ба га то гро шей, свід чить і той факт, що на віть у виг нан ні він мав мож ли вість по зи чи ти Кар лу 240 ти - сяч та ле рів. А піс ля смер ті геть ма на вйо го каз ні за ли ши ло ся тіль ки гро ши - ма 260 ти сяч чер він ців, не ка жу чи вже про сріб ні ре чі й різ ні прик ра си. Піс ля пе ре хо ду Ма зе пи на бік Кар ла XII ро сій ський уряд док лав усіх зу силь, аби знай ти й кон фіс ку ва - ти май но ко лиш ньо го геть ма на. Уряд обі цяв від да ти кож но му, хто вка же на слід скар бів геть ма на, по ло ви ну від знай де ної су ми або вар тос ті май на. Ось то ді й ви ник ли і до ни ні не за ти - ха ють чут ки про скар би Ма зе пи, схо - ва ні ним під час уте чі з Ук ра ї ни. Ме ні та кож до во ди ло ся не раз чу - ти про скар би, за ли ше ні шве да ми й ма зе пин ця ми в При лу ках, зок ре ма про за топ ле не в річ ці Удаї суд но з мо - не та ми та ін ши ми цін нос тя ми. Оче - вид но, це бу ли “від гу ки” на чут ки про вже зга ду ва ний мною вар вів - ський скарб. Во ни, од нак, не поз бав - ле ні сен су. Ві до мий факт: ко ли нап ри кін ці жов тня 1708 ро ку за кіль ка днів до сво го від’їз ду в роз та шу ван ня шве дів, Ма зе па зіб рав стар шин і ого ло сив їм: “Пусть бы всяк за ры вал в зем лю все, что єсть до ро го - го, по то му что царь, не на де ясь от Ук ра и - ны пос то янс тва в слу чае неп ри я тель ско го втор же ния, хо чет уст ро ить чтото не доб - рое над гет ма ном и над всем на ро дом”. До ре чі, не да ле ко від Ба ту ри на роз та - шо ва на од на з ві ро гід них “ад рес” геть ман - ських скар бів — за мок Ма зе пи Гон ча рів ка. В ос тан ні ро ки геть манс тва Ма зе па особ - ли во тур бу вав ся про йо го ук ріп лен ня, об - рав ши сво єю за місь кою ре зи ден ці єю. За свід чен ня ми нед ру га Ма зе пи Ко чу бея, Гон ча рів ку на по чат ку 1708 ро ку геть ман “об нес ти ве лел знат ним ва лом для яко ись не ве до мой при чи ны”. Був у Ма зе пи ще один за місь кий па лац на ху то рі По ро сюч ка під Бах ма чем. Са ме в По ро сюч ці у лис то па ді 1708 ро ку всі стар - ши ни, що бу ли при геть ма но ві, пол ков ни - ки, сот ни ки і знат ні вій сько ві то ва ри ші при нес ли при ся гу на вір ність Ма зе пі й
Подія року · “У медальному заліку Україна посіла почесне 14 місце серед 204 країн!учасниць”. · p. 15página original ↗ Євген БУКЕТ М
Ольга Саладуха
Денис Берінчик
Інна Осипенко!Радомська
Ігор Радівілов
Василь Ломаченко
Яна Шемякіна
Юлія Каліна
Олексій Торохтій
Олена Костевич айже всі Олімпійські ігри минулого століття проходили у змаганні двох “наддержав” — США і СРСР. У ХХІ столітті місце колишньої комуністичної імперії впевнено зайняла нова — Китайська Народна Республіка. І хоча цьогоріч упевнено перемогла команда США (104 медалі, з них 46 золотих, 29 срібних, 29 бронзових), уже з першої літньої Олімпіади століття, яка пройшла 2004 року в Афінах, стало зрозуміло, що кількість населення Китаю поступово перетворюється на відповідні показники в загальнокомандних змаганнях спортсменів. Цьогорічні досягнення китайських спортсменів (87 нагород, із них 38 золотих, 27 срібних, 22 бронзові) взагалі шокували. Приміром, 16-річна китайська плавчиня Е. Шивень на дистанції 400 метрів комбінованим плаванням встановила новий світовий рекорд. Найцікавіше, що її час виявився на сімнадцять сотих секунди кращим, ніж у переможця в цій же дисципліні у чоловіків. “Відхрещуючись” від звинувачень у вживанні допінгу, китайське телебачення того ж дня показало, як у піднебесній від народження тренують у басейнах майбутніх чемпіонів. Інакше як “спортивним концтабором” це не назвеш… Тріумфальний успіх британських олімпійців (третє місце у загальнокомандному заліку — 65 медалей, з них 29 золотих, 17 срібних і 19 бронзових) пояснюється не лише феноменом “рідних стін”, ай значною прихильністю суддів у деяких видах олімпійської програми. Згадаймо скандальний боксерський бій українця Євгена Хитрова з британцем Ентоні Ого-го, якого щосили протягували аж до півфіналу. Взагалі, через суддівські скандали тільки Україна не дорахувалася мінімум трьох медалей (бокс, спортивна гімнастика і легка атлетика). Про нарікання інших країн-учасниць
2012 рік для України став роком великого спорту. Ще не забулися футбольні баталії останнього чемпіонату Європи, а вже й ХХХ Літні Олімпійські ігри стали історією. Українські спортсмени вибороли у Лондоні 20 медалей — 6 золотих, 5 срібних і 9 бронзових. А в медальному заліку Україна посіла почесне 14 місце серед 204 країн-учасниць (8 серед європейських держав). Загалом же, за 17 днів змагань у Лондоні розіграно 302 комплекти нагород у 39-ти спортивних дисциплінах.
Незважаючи на те, що за кількістю нагород Лондонська Олімпіада найгірша для України (1996, 2000, 2004 — по 23 медалі, 2008 — 27), нашим спортсменам є чим пишатися. Зважаючи на стан розвитку спорту в нашій країні, коли спортсмени не мають гідних умов для тренування, вони показали прекрасні результати. Зокрема це загальнокомандна перемога в боксі (2 золотих, 1 срібна, 2 бронзові медалі). Багатьом запам’ятаються наші боксери Олександр Усик і Денис Берінчик, які перед іграми зробили собі козацькі оселедці, а після переможного бою Усика влаштували для глядачів показовий танець-гопак. Загалом, починаючи від XVII Зимових Олімпійських ігор у норвезькому Лілехаммері, де дебютувала збірна України, наші спортсмени завоювали 35 золотих, 28 срібних і 58 бронзових нагород. Український уряд, замість того, щоб створити нашим спортсменам гідні умови для тренувань, після початку Олімпіади-2012 ухвалив рішення підвищити розмір премій українським спортсменам. За золоту медаль розмір премії відтепер складає 125 000 доларів, за срібло — 80 000, за бронзу — 55 000. Такі ж суми виплачуватимуть тренеру або тренерському штабу спортсмена, який виграв медаль. Що ж, це, мабуть, економічно обґрунтовано, особливо з огляду на те, що щороку кількість медалістів у нас невпинно зменшується.
можна прочитати в Інтернеті — мережа переповнена повідомленнями про олімпійські скандали. Ще один неприємний для нас факт — дипломатичний скандал: лише під кінець змагань, після офіційного листа МЗС України на офіційному сайті Лондонської Олімпіади виправили помилки в біографічних даних деяких спортсменів, де Україну вказали як регіон Росії. Про те, що в організаторів змагань проблеми з географією, свідчили також наступні факти. Червоно-синій прапор Тайваню замінили на прапор олімпійського комітету цієї країни; над роздягальнею ізраїльських борців повісили прапор Палестини. А при поданні гравців перед матчем жіночої збірної КНДР з футболу, біля фотографій та імен футболісток помістили прапор Південної Кореї.
Жіноча естафетна команда України
Культура · “Народ наш тому лише вічний, Що Мамай оживляє його знову і знову”. · p. 16página original ↗ Continuación de una página anterior — fragmento de página
Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Уля на ВО ЛІ КОВ СЬКА Фо то Олександра ЛИТВИНЕНКА
“Ти по ду май, що на род наш-то му ли ше віч ний, Що Ма май ожив ля йо го зно ву і зно ву…” Ле о нід Гор лач
Вис тав ка на ро ди ла ся зав дя ки ди тя чо му кон кур су “Я ко заць ко - го ро ду”. Та бір “Ко заць ка фор те - ця” цьо го ро ку ор га ні зу вав ху - дож ній кон курс, на який на дій - шло ба га то ро біт ді тей ві ком від 6 до 17 ро ків. “Ді ти час то пов’язу ють ко зац - тво са ме з об ра зом Ко за ка Ма - мая, — ка же Ра ї са Сен ні ко ва, зас туп ник ди рек то ра з на у ко вої і ос віт ньої ро бо ти. — То му ми ві - діб ра ли 30 ди тя чих ро біт і пред - ста ви ли їх від ві ду ва чам ра зом зро бо та ми ві до мих ки їв ських ху - дож ни ків. Са ме ця вис тав ка за - по чат ко вує про ект “Від лун ня”, у рам ках яко го вис віт лю ва ти меть - ся ча со вий, між куль тур ний ді а - лог, ді а лог бать ків і ді тей то що”. Ма люн ки пе ре мож ців вра жа - ють ба га тог ран ніс тю ди тя чої фан та зії. Ро бо ти різ ноп ла но ві й асо ці а тив ні: стри ма ні і яск ра ві, у сти лі пет ри ків сько го роз пи су, гра фіч ні… Хтось зоб ра зив Ма мая як спів ця, що збу рив на род, хтось вті лив йо го в об ра зі Та ра са Шев -
чен ка. Один за ду ма ний, ін ший ту жить, а ось муж ній і во йов ни - чий… Кож ний ко зак в об рам лен - ні тра ди цій них сим во лів: ду ба як сим во лу сві то во го де ре ва, бан ду - ри, що сим во лі зує му зу, цер кви — ду хов нос ті. А по се ре ди ні за ли ве - ли чез ний Ко зак Ма май, яко го ма лю ва ли всі ді ти на підбитті під - сум ків кон кур су. В ін шій за лі біль ше со ро ка ро біт: кар ти ни, го бе ле - ни, ке ра мі ка, роз пис на склі. Біль шість ху дож ни - ків ві дій шли від на род - ної кар ти ни й зоб ра зи ли мо дер но го Ко за ка Ма - мая. Так, при мі ром, Во - ло ди мир Гар буз уті лив Ма мая в мі фіч них іпос - та сях зо ре віс ни ка, ри - боп та ха, сон це да ра, а Ва силь Ко пай го рен ко — в об ра зах змі є бор ця, фі - ло со фа, во ї на. У Лю бо ві Мі нен ко він без ли кий, сен ти мен таль нолі рич - ний, із пта хом на пле чі. У Ва ле рія Фран чу ка Ма - май за мис ле ний, із ме - чем, а за спи ною — три - вож ний мі сяць. На та лія Ку чер зоб ра зи ла Ма мая бі ля бра ми Збо ров сько - го, на Анд рі їв сько му уз - во зі та зі сте по ви ми ба - ба ми. Ле о нід Го пан чук
Культура · “Народ наш тому лише вічний, Що Мамай оживляє його знову і знову”. · p. 16página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Ко зак Ма май, вті ле ний у на род ній мі фо ло гії, від дав на хви лю вав, збу рю вав уя ву та на ди хав ук ра їн ську ду шу. Він по єд нав у со бі ри си во ле люб но го фі ло со - фа, зви тяж но го во ї на, про ник ли во го по е та, ося я но го муд ріс тю та бо жес твен - ною си лою. Ма ма я ми на рі ка ли кам’яних ідо лів на вер ши нах кур га нів, а зоб ра - жен ня ге ро я-за хис ни ка на на род них по лот нах, ві кон ни цях, две рях, ву ли ках ма - ло гли бо ке сим во ліч не зна чен ня та слу гу ва ло обе ре гом. І ни ні до ба ро ко во гомо ти ву ко за кабан ду рис та звер та ють ся ху дож ни ки, пись мен ни ки, поріз но му ос мис лю ю чи йо го. Свід чен ня цьо го — вис тав ка у На ці о наль но му му зеї лі те ра ту - ри “Ма маї. Об раз ко за ка Ма мая в су час ній лі те ра ту рі та мис тец тві”.
зма лю вав роз дол ля Ко за ка Ма - мая: у цен трі об раз сте пу як сим - во лу во лі, по се ред яко го кам’яні скуль пту ри. Ас ке тич ний, стри ма ний Ко - зак Ма май Фе о до сія Гу ме ню ка зоб ра же ний із чис ти ми умов ни - ми ар ку ша ми як сим во ла ми на за бо ро ну сло ва, ру ко пи су, ма - люн ка. Ця кар ти на пе ре гу ку єть ся із ро бо тою 70-х ро ків Га ли ни
Сев рук, яка зоб ра зи ла Ма мая зне ви пад ко ви ми сим во ла ми во ро - на, ли си ці, три вож но го мі ся ця… У Га ли ни Ди гас, Ми хай ла Га - йо во го, Юрія Ку че рен ка Ко зак Ма май ближ чий до тра ди цій но го на род но го об ра зу. У твор чос ті Пет ра Ган жі Ма май уті ле ний уго бе ле нах і в де ко ра тив них ке ра - міч них та рі лях. На вис тав ці екс по ну ють ся лі -
те ра тур ні тво ри Во ло ди ми ра Рут - ків сько го, Ле о ні да Гор ла ча, Олек сан дра Іль чен ка, Ра ї си Ли ші-то що. Вар то та кож при га да ти, що на офор ті Та ра са Шев чен ка “Да ри в Чи ги ри ні” Ма май зоб ра же ний він тер’єрі Бог да на Хмель ниць ко - го. Ге ор гій Нар бут зоб ра зив йо го на гер бі Ук ра їн ської На род ної Рес пуб лі ки 1918 ро ку. Пе ре бу ва - ю чи ура дян ських тюр мах, звер та ли ся до об ра зу Ма мая Ігор Ка ли нець та Опа нас За ли ва ха. А за вер ши ти хо - четь ся сло ва ми дос - лід ни ка Ста ніс ла ва Бу ша ка, який влуч но заз на чав: “… в “Ма ма - ях” за ко до ва но ду же важ ли ву для ук ра їн - ської ду ші ін фор ма - цію, яка пе ре да єть ся з по ко лін ня в по ко лін - ня, виз на ча ю чи за сад - ни чі ри си на шо го на - ці о наль но го ха рак те - ру”. Тож об раз Ко за ка Ма мая над ча со вий, син те зу ю чий і маг не - тич ний віч но жи ви ти - ме на ші ду ші та обе рі - га ти ме іс то рич ну пам’ять ук ра їн сько го на ро ду.
Культура · “Народ наш тому лише вічний, Що Мамай оживляє його знову і знову”. · p. 16página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Закликаємо Вас скласти пожертву на спорудження пам’ятника світочу української науки та культури, видатному державному та громадському діячеві, Героєві України, академіку П. Т. Троньку. Переказуйте, будь ласка, хто скільки зможе, на рахунок Фундації його світлого імені. Кожна копійка — цеглинка пам’яті! Гідно вшануймо пам’ять Людини, яка уособлює сумління і честь України! Отримувач: Фундація Героя України, Академіка П. Т. Тронька. Код ЄДРПОУ 38148742 Р/р №26004010476638 в ПАТ “Укрсоцбанк” Печерського району міста Києва, МФО 300023
Від по ві даль ний сек ре тар
Іри на ШЕВ ЧУК
Від діл прос ві тян ської ро бо ти
На дія КИР’ЯН 270-55-57
Від діл культури
Микола ЦИМБАЛЮК 279-49-47
Від діл ко рек ту ри
Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278-63-69
Комп’ютер на верс тка
Іри на ШЕВ ЧУК, Олег БЕС СЬКИЙ 278-63-69
Кореспондент
Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Чер го вий ре дак то р
Уляна ВОЛІКОВСЬКА
Бух гал те рія 279-41-46
А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хре ща тик, 10-Б, м. Ки їв, 01001
E- ma il: slo vo_pros vity@ukr.net http://slo vopros vi ty.org http://prosvitanews.org.ua
Нак лад у серпні — 18 800
Лис ту ван ня з чи та ча ми — тіль ки на сто рін ках га зе ти. Від по ві даль ність за дос то вір ність ін фор ма ції не суть ав то ри. Ре дак ція за ли шає за со бою пра во ре да гу ван ня та ско ро чен ня тек стів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При ви ко рис тан ні на ших пуб лі ка цій по си лан ня на “Сло во Про сві ти” обов’яз ко ве. І н д е к с г а з е т и “Сло во Прос ві ти” — 30617
Вид ру ку ва но з го то вих фо то форм у ТОВ “Поліграфцентр” у се ре ду.
Культура · “Народ наш тому лише вічний, Що Мамай оживляє його знову і знову”. · p. 16página original ↗ Texto dañado en el reconocimiento — lea la página original
Зас нов ник: Все ук ра їн ське-то ва ри с тво “Прос ві та” іме ні Та ра са Шев чен ка Ре єс тра цій не сві доц тво КВ № 4066 від 02.03.2000 р.
Ш е ф - р е д а к т о р Пав ло МОВ ЧАН
В . о . г о л о в н о г о р е д а к т о р а Євген БУКЕТ
Р е д к о л е г і я Лю бов ГО ЛО ТА (голова), Яре ма ГО ЯН, Пав ло МОВ ЧАН, Олек сандр ПО НО МА РІВ, Іван ЮЩУК
Зас туп ники го лов но го ре дак то ра
Пет ро АН ТО НЕН КО 279-49-47, Євген БУКЕТ 279-39-55
Зас туп ник го лов но го ре дак то раз ви роб ни чих пи тань На та лія СКРИН НИК 278-01-30 (тел/факс)