Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWissen · Menschen · Zukunft
← Archiv von «Slovo Prosvity»

Слово Просвіти, №46 за 2007 рік

16 S. · 57 Einträge · PDF auf Wikimedia Commons ↗ · CC BY 4.0

Der Text wurde aus dem PDF gewonnen und automatisch in Beiträge geteilt. Die Grenzen mancher Beiträge sind redaktionell nicht geprüft: Ein Eintrag kann mehrere Beiträge, nur einen Teil eines Beitrags oder einen Serviceblock (zum Beispiel einen Abo-Hinweis) enthalten. Primärquelle ist die Zeitungsseite im PDF.

Без мови немає нації! · slovoprosvity.com.ua · S. 1Originalseite ↗

ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНИ: МІФ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА

Тему об’єднання українців і України знову почали активно обговорювати у зв’язку з формуванням нової парламентської коаліції. Чимало політиків твердить, що в разі створення “помаранчевої” коаліції численна фракція реґіоналів за активної підтримки комуністів не дасть їй продуктивно працювати. Неочікувані й неприродні шляхи створення коаліції у Верховній Раді попереднього скликання, її розпуск та хід недавньої виборної кампанії, “війна пам’ятниками”, що почалася, сутички й дискусії з нагоди 65-річчя УПА та з приводу перейменування вулиці Січневого Повстання у Києві свідчать про існування гострих суперечностей в українському суспільстві. Чи переборні вони та чи має перспективу об’єднання українців? Юрій ГНАТКЕВИЧ, кандидат педагогічних наук Перша суперечність випливає з нерозв’язаності національного питання. Занурившись в історію та окинувши оком карту світу, побачимо, що майже всі нації будують свої національні держави: поляки збудували Польщу, японці — Японію, мон# голи — Монголію, росіяни — Росію тощо. Існування національної держави сприяє формуванню й згуртуванню нації. Українцям віками не вдавалося ство# рити свою власну державу. Не скріплена державністю, українська нація не була до кінця сформованою. В СРСР українців че# кало зросійщення. Тому коли стала розбу# довуватися незалежна Україна, з’ясувало# ся, що у значної частини українців україн# ськими залишилися тільки прізвища: укра# їнською мовою вони не спілкуються і її не шанують. Якби після проголошення Незалеж# ності влада рішуче взяла курс на україн# ське національне відродження, відкрила б скрізь українські школи, перевела б пресу, вищу освіту, військо, інші силові структури на українську мову і стала виховувати мо# лодь у дусі національного патріотизму, Ук# раїна зараз була б іншою. Тому основна суперечність, яка нині розшматовує Українську державу і розколює її полі# тичну еліту, лежить у національній пло# щині. Лідери Партії реґіонів говорять про де# мократію та права “рускоязичного насєлє# нія”, але уникають розмов про те, якими методами і з якою метою віками витруюва# ли з українців їхню мову. Вони замовчують, що ж буде з Україною після впровадження державності російської мови. Нині росій# ська домінує у більшості міст України, а то# му після втілення в життя задуму реґіона# лів вона, як у Білорусі, дуже скоро стала б основною чи навіть єдиною державною мовою. Націй з двома мовами не буває. Як# що нація має дві мови, то це вже не одна, а дві нації. Тому Партія реґіонів у пер# спективі готує нам остаточний поділ ук# раїнства на дві нації, а України — на дві держави. Друга характерна для сучасної України гостра суперечність лежить у класово-соціальній площині. До прого# лошення Незалежності в Україні всі засоби виробництва, всі підприємства були дер# жавними. Все це називали загальнона# родною власністю. Проте приватизація дуже швидко перетворилася на відверте розкрадання державного майна. До загальнонародної власності потягнулися руки найспритніших представників колиш# ньої комуністичної і комсомольської но# менклатури. Приватизація пройшла в об# хід закону і моралі. Невдовзі до розкра# дання державних багатств активно долу# чився криміналітет, насамперед донець# кий. В Україні нагромаджувався і концен# трувався в руках невеликої купки людей величезний капітал. Водночас мільйони українців збагатилися лише на проблеми: з пенсіями, зарплатами, тарифами, борга# ми та втраченими заощадженнями. Помаранчева революція стала своє# рідним вибухом народного гніву. Останні вибори знову повертають нас до ідей і га# сел цієї революції. Юлія Тимошенко та її соратники врятували помаранчеву рево# люцію і знову порушують проблему дооп# лати за придбані за безцінь підприємства. Вони говорять про законопроекти, які ма# ють відродити силу приватизаційних сер# тифікатів, про повернення втрачених зао# щаджень, про виведення з тіні численних економічних структур. Третя серйозна суперечність в українському суспільстві випливає з різного ставлення до колоніального і комуністичного минулого. Ідеться про різ# ну оцінку ролі Росії в українській історії, го# лодомору, УПА тощо. Яскравий приклад — топонімічна політика влади. Україну можна починати ділити на схід і захід не за мов# ним критерієм і не по Дніпру, а за наявніс# тю пам’ятників Леніну та міст і вулиць, наз# ваних на його честь та на честь інших біль# шовиків, військових діячів часів злочинної громадянської війни і комуністичних діячів різних країн і періодів. На Рівненщині, нап# риклад, уже немає жодного пам’ятника ко# муністичному вождеві, тоді як на Київщині гранітний чи камінний Ленін бовваніє в усіх районних центрах. У самісінькому центрі Києва він стоїть також. У колишній козацькій столиці Запоріж# жі є вісім топонімічних об’єктів, названих іменем Леніна: Дніпрогес, проспект, порт, парк, острів, комбінат, пам’ятник і т. ін., але тут немає вулиць, названих на честь укра# їнських гетьманів. Іменем ката і професій# ного злодія Котовського, який розстріляв під селом Базар 359 українців, було назва# но місто і вулиці в десятках інших міст. “Ко# Закінчення на с. 3 Слідча справа Михайла Кравчука Батько українського театру Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
“Припинити наругу над пам’яттю мільйонів українців, невинно знищених комуністичним режимом”. · S. 2Originalseite ↗

ТОТАЛІТАРНО-КОМУНІСТИЧНУ ЧУМУ — ПІД ЗАБОРОНУ!

7 листопада противники комуністичної ідеології після заборони проведення заходів на Майдані Незалежності провели акцію “Вшанування жертв більшовицького перевороту в 1917 році” на Михайлівському майдані біля пам’ятника жертвам голодомору, на якій прийняли звернення до Президента України, Верховної Ради та Кабінету Міністрів України. ЗВЕРНЕННЯ до Президента України, Верховної Ради України, Уряду України щодо заборони організацій, які сповідують комуністичну ідеологію 90 років тому, 7 листопада 1917 року в Росії відбувся більшовиць# кий заколот. На 1/6 частині земної кулі розпочався великий терор. Світ здригнувся від рік крові невин# но вбитих людей, масових тортур, жаху голодомору. Все це мало наз# ву більшовизм, а надалі — кому# нізм. Комуністи принесли на багне# тах новітнє рабовласництво та лю# диноненависництво. За 90 років панування комуніс# тичних режимів у різних країнах сві# ту було знищено понад 150 млн лю# дей. Наші попередники на собі від# чули комунізм, а тому казали: “Серп і молот — смерть і голод”. Лише Україна втратила в голо# доморах, від непосильної праці в концтаборах, колгоспах, від репре# сій, терору, у Другій світовій війні, яку готував й спровокував комуніс# тичний режим, десятки мільйонів людей. Душі безневинно замордованих комунізмом людей сьогодні вола# ють до нас — настав час припинити знущання над пам’яттю загиблих, дозволяючи комуністам влаштову# вати кривавий бенкет на 17#му році Незалежності України. Це наруга над пам’яттю не лише загиблих від комунізму, а й над пам’яттю рідних і просто живих людей. Ми звертаємося до владних структур з вимогою заборонити діяльність партій, громадських організацій, які сповідують кому# ністичну ідеологію. Адже їхня ле# гальна діяльність — наруга над пам’яттю мільйонів невинно зни# щених комуністичним режимом українців. У разі відмови від вимог укра# їнської громадськості влада має нести відповідальність перед ук# раїнським народом як співучасник злочинів комунізму проти людс# тва з відповідними наслідками. Оргкомітет підготовки та проведення міжнародного суду над злочинами комунізму проти людства Товариство “Меморіал” ім. Василя Стуса; Всеукраїнське товариство політичних в’язнів та репресоG ваних; Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка; Всеукраїнське об’єднання “Свобода”; Українська партія; Київська організація Спілки офіцерів України; Українська народна партія; Конґрес Українських націоG налістів; Асоціація дослідників голоG домору; Українська Республіканська партія Левка Лук’яненка; Народний рух України; Організація Українських НаG ціоналістів; УНАGУНСО; Всеукраїнська молодіжна громадська організація “МолоG да Просвіта”; Міжнародна ліга “Матері і сестри молоді України”; Організація Українських НаG ціоналістів (державників); Всеукраїнське об’єднання ветеранів; Молодіжний НаціоналістичG ний Конґрес; Всеукраїнська ліга українG ських жінок; Студентське братство
“Припинити наругу над пам’яттю мільйонів українців, невинно знищених комуністичним режимом”. · S. 2Originalseite ↗

ХТО ВІДШКОДУЄ ЗБИТКИ ЗА ЕКОЛОГІЧНУ КАТАСТРОФУ

Недільний шторм став причи# ною безпрецедентної надзви# чайної події в Азовському і Чор# ному морях — за один день у ре# зультаті шторму в Керченській протоці постраждало відразу шість російських суден — чотири з них затонули, зокрема два су# ховантажні судна з сіркою, аварії зазнав танкер, а в південно#за# хідній частині коси Тузла сіла на мілину баржа Дика. У цьому ж ра# йоні на мілину сів морський кран з однією людиною. Зниклими безвісти вважаються 23 моряки. Зазнав аварії танкер Волга# нефть#139, і понад дві тисячі тонн мазуту потрапило у воду. Екологи б’ють тривогу — аварія може ма# ти серйозні екологічні наслідки. Навіть російське МНС визна# ло: “Причиною сьогоднішніх над# звичайних ситуацій, швидше за все, стало нехтування екіпажами суден штормовими попереджен# нями, які розсилали всім напере# додні”. Чи відповість Росія, зокрема й матеріально, за збитки, завдані Україні?
“Припинити наругу над пам’яттю мільйонів українців, невинно знищених комуністичним режимом”. · S. 2Originalseite ↗

ЗАКОН ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ ПРО КОГО?

Іван ЮЩУК, професор Київського міжнародного університету, заслужений діяч науки і техніки України В інтерв’ю газеті “Україна молода” за 10 листопада 2007 року речник Федерації футбо# лу України Сергій Васильєв на запитання кореспондента “Чому ваші секретарі при ви# конанні службових обов’язків пишуть листи, зокрема до “УМ”, російською мовою?” відповів: “Федерація є гро# мадською організацією. Це означає, що закон України про державну мову не про нас. Це про державні установи, які зо# бов’язані здійснювати листу# вання українською мовою”. А треба знати, що цей п. Васи# льєв свого часу був головою управління інформаційної по# літики адміністрації Прези# дента Кучми і його навіть зви# нувачували в причетності до так званих “темників” — тож закони, зокрема й про дер# жавну мову, мали б бути йому відомі. У Законі “Про мови в Україн# ській РСР” від 28 жовтня 1989 року, на який, як досі чинний, посилається Конституційний Суд України в своєму Рішенні від 14 грудня 1999 року, у статті 11 чітко записано: “В Україн# ській РСР мовою роботи, діло# водства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських орга# нів, підприємств, установ і ор# ганізацій є українська мова”. У згаданому вже Рішенні Консти# туційного Суду України теж не# двозначно роз’яснено: “Під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій держа# вою надано правовий статус обов’язкового засобу спілку# вання у публічних сферах сус# пільного життя”. Отже, закон про державну мову однаково стосується і державних уста# нов, і громадських організацій, і будь#якого публічного мовлен# ня. І його не слід ігнорувати чи по#своєму криво тлумачити.
“Припинити наругу над пам’яттю мільйонів українців, невинно знищених комуністичним режимом”. · S. 2Originalseite ↗

У СІВЕРСЬКО- ДОНЕЦЬКУ ЗНОВУ ШАБАШ?

10 листопада в Ялті відбулися збори ініціативної групи пред# ставників органів місцевого са# моврядування центральних міст південного сходу України і Криму. Як розповів представник іні# ціативної групи народний депу# тат Вадим Колесніченко, він і йо# го однодумці звернулися до сво# їх колег з пропозицією провести з’їзд депутатів усіх рівнів. На ньо# му планують розглянути два пи# тання: гуманітарну ситуацію в Ук# раїні та “захист прав російсько# мовних громадян” України. Міс# цем з’їзду ініціативна група виз# начила місто Сіверськодонецьк Луганської області. За матеріалами мережі Інтернет
“Припинити наругу над пам’яттю мільйонів українців, невинно знищених комуністичним режимом”. · S. 2Originalseite ↗

КОМУ Ж ПАМ’ЯТНИКИ?

Павло СВИЩ, м. Бахмач Чернігівської обл. Що ж це коїться в рідній Укра# їні? Пам’ятник Катерині II та ще з благословення духовенства Ук# раїнської Православної церкви Московського патріархату! Та й чого чекати, якщо в Україні й досі немає Української церкви, про# повіді виголошують російською. Пам’ятник деспотці, розпусниці, гнобительці України — в Одесі! Усе в нас не так. Візьмімо пам’ятники Леніну. Практично всюди залишився стояти вождь з піднятою рукою. Куди вказує — невідомо. Демонтувати не можна. Пане Президенте, Павле Мовчан, Левку Лук’яненко та вся прогресивна національна інтелі# генціє, не допустімо наруги над своїм українським народом. Можливо, я не маю права робити такі заяви і звернення до перших осіб України, але це необхідно. Якщо ми допустимо ганьбу в Одесі, то в Батурині комусь за# манеться поставити пам’ятник Меншикову. Ну і що дивного, ска# жуть москвофіли, адже він бував колись біля Батурина (маю на увазі Меншикова). У Ніжині прогресивна молодь України ініціювала “звалити” пам’ятник Леніну, який стоїть в місті. І що ж? Віз і нині там.
“Припинити наругу над пам’яттю мільйонів українців, невинно знищених комуністичним режимом”. · S. 2Originalseite ↗

КАТЕРИНИНСЬКА ЦЕРКВА: БЛОКАДУ ЗНЯТО, ВІРЯН НЕ ПУСКАЮТЬ, ХРАМ І ЕКСПОНАТИ ПОШКОДЖЕНО. ХТО ВІДПОВІСТЬ?

Петро АНТОНЕНКО Нарешті після майже півторарічної блокади звільнено з облоги багатостраждальну Катери# нинську церкву Чернігова. Нагадаємо, що цей старовинний козацький храм кінця ХVII—по# чатку ХVIII століття торік у квітні розпоряджен# ням голови обласної державної адміністрації М. Лаврика нарешті передали в користування козацькій православній громаді, яка близько 15 років добивалася цього. Офіційно церква перебуває на балансі Національного історико# культурного заповідника “Чернігів стародав# ній”, тобто це державна власність. Останнім часом заповідник передавав її в оренду Черні# гівському державному історичному музею, який відкрив тут свій філіал — Музей народно# прикладного мистецтва Чернігівщини. Для експонатів музею#філіалу підшукува# ли нове місце, храм планували мирно пере# дати вірянам. І раптом літньої ночі, напере# додні завершення вивезення експонатів, церкву було заблоковано наметами. Їх вста# новили представники Прогресивної соціа# лістичної партії і церковники та віруючі єпар# хії Московського патріархату. У такий спосіб вони прагнули не допустити в церкву козаць# ку громаду. А річ у тому, що ця громада нале# жить до Київського патріархату. Нахабним блокуванням не обмежилися. Московські церковники разом із однією з мікропартій Пошкоджено експонати вартістю в мільйон гривень. На терміновий ремонт церкви треба не менше мільйона. Хто заплатить? Міліція, Московська церква, політикани? Чи НІХТО? оскаржили в суді розпорядження губернато# ра про передачу церкви. Наші неспішні суди цю справу розглядали понад рік, тому релігійна громада не могла зайти в храм. Але чому тоді сюди не могли потрапити й працівники Історичного музею та Національного заповідника — господарі приміщення? До речі, заповідник зостається господарем за будь#яких обставин, навіть після передачі церкви в користування віря# нам. Нагадаю, що йдеться про державні ор# ганізації. Між тим, з церкви так і не встигли вивезти експонати приблизно на мільйон гривень. Понад рік було бездоглядним й саме приміщення церкви. Весь минулий осінньо# зимовий сезон так і не було ввімкнено опа# лення. Та й як інакше, коли блокувальники на# хабно навісили на двері свої замки, обкрути# ли їх дротом і не підпускали нікого й близько? Міліцейські наряди понад рік стерегли цей замок і блокувальників. Численні звернення дирекції заповідника до правоохоронних ор# ганів зосталися без реагування. Позивачі, програвши в Чернігові всі судо# ві процеси, несподівано виграли апеляцій# ний у столиці. Київський апеляційний адмі# ністративний суд прийняв рішення скасувати згадане розпорядження голови облдержад# міністрації про передачу церкви громаді. Мотивували рішення тим, що під час переда# чі таких об’єктів потрібне погодження відпо# відних органів охорони культурної спадщи# ни. Але суд чомусь “не помітив”, що таке по# годження від Міністерства будівництва, архі# тектури та житлово#комунального госпо# дарства вже існує. Звичайно, облдержадмі# ністрація і віруючі Київського патріархату ос# каржать це рішення. Тобто судові баталії три# вають. А що ж із церквою й експонатами? На# решті чернігівська міліція отримала чітку вка# зівку і 8 листопада розблокувала храм. На другому році блокади представники заповід# ника і музею нарешті змогли зайти у свій об’єкт. Науковці побачили сумну картину, що, врешті, й очікували. Комісія все детально зафіксувала й склала протокол. У ньому від# значено, зокрема, що безцінні експонати зазнали серйозних ушкоджень, можливо, й непоправних. А серед цих експонатів — уні# кальний рушник, якому вже третє століття, інші вироби народних майстрів. Не лише тка# нини, а й дерев’яні вироби вкрила пліснява, грибок, все поточила міль, тля. Зіпсована Фото автора система опалення. За найскромнішими під# рахунками, церкві й експонатам завдано шкоди на мільйон гривень. У той же день експонати вивезли з цер# кви. Те, що можна відреставрувати, врятува# ти, спробують відновити. Заповіднику, тобто державі треба негайно починати ремонтно# реставраційні роботи у церкві, до речі, всьо# го кілька років тому за немалі кошти відрес# таврованій. Але втраченого не повернеш. Схоже, ми втрачаємо й елементарне почуття відповідальності, відчуття того, що повинна існувати державна влада, яка дбає про сус# пільні інтереси. Хто відшкодує збитки, хто врешті відповість за цей безлад?
“Усіх людей в Україні турбує соціальна нерівність”. · S. 3Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

ко знайти людей, які б не володіли українською мовою на пасивному рівні, тобто не розуміли б її. Коли В. Янукович виступає іноді на своїй батьківщині українською мовою, всі його розуміють. То чи не краще бу# ло б йому не кликати земляків на мовний референдум, а звернутися до них так: “Дорогі земляки! Ось я, син білоруса і росіянки, вважаю і записую себе українцем. Я вивчив українську мову і користуюся нею на службі. Отож і ви зробіть так!” Російськомовні українці не протес# туватимуть, бо в більшості з них ще жевріє козацький дух, що панував колись на південних і східних укра# їнських землях. Усіх людей в Україні турбує соці# альна нерівність. Команда В. Януко# вича мусить стати партнером ново# го уряду. Нехай опозиційним, але партнером. Нинішня ситуація свід# чить про відсутність підстав і пере# думов для протистоянь між сходом і заходом на соціальній основі. З викладених вище міркувань можна зробити висновок, що в ук# раїнському суспільстві попри наяв# ність різних політичних і національ# но#мовних середовищ нема супе# речностей, які могли б призвести до серйозних конфліктів між ними. Поряд із факторами, що роз’єдну# ють українців, є фактори, що їх об’єднують. Переважна більшість громадян України усвідомлює нез# воротність її незалежності й не# можливість повернення до тоталі# тарних часів. Усіх в Україні сущих об’єднує бодай пасивне володіння українською мовою, тобто її розу# міння. Українці знають, що Україна — не Росія. Усі в Україні прагнуть гідного життя. Треба тільки, щоб в Україні з’явилася нарешті справді українська влада. ПОГЛЯД
“Усіх людей в Україні турбує соціальна нерівність”. · S. 3Originalseite ↗

Fortsetzung von «ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНИ: МІФ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА», S. 1

ОБ’ЄДНАННЯ УКРАЇНЦІВ І УКРАЇНИ: МІФ ЧИ ПЕРСПЕКТИВА

Закінчення. Початок на с. 1 мандир отряда матросов” Андрєй Полупанов прибув на Україну ра# зом з військами Муравйова і після розправи над київськими студента# ми під Крутами вдерся зі своїм “от# рядом” у Київ та наказав розстрі# лювати й колоти багнетами всіх, хто носив вишиті сорочки, хто підс# тригався “під оселедець”, хто роз# мовляв українською мовою. За на# казом Полупанова було вбито тися# чі киян. Іменем цього убивці назва# ли одну з київських вулиць. 16 років Незалежності київська влада попри наполегливі вимоги громадськості чинила опір перейменуванню цієї вулиці. Відкриття пам’ятника російській цариці в Одесі, Степанові Бандері — у Львові, знищення владою пам’ят# ного знаку на честь отамана Симона Петлюри у Полтаві, заяви про намі# ри встановити ще один пам’ятник Катерині ІІ, заклики знести погруддя одного з організаторів голодомору Чубаря в його рідному селі, зіткнен# ня колон мітингувальників у день відзначення 65#річчя УПА, провока# ції в Криму та в Києві у день “русско# го единства”, заяви Луганської та Донецької обласних рад з приводу присвоєння Романові Шухевичу звання Героя України засвідчують, що протистояння у суспільстві щодо ставлення до колоніального мину# лого України насправді є. Але хто ж їх провокує — народ чи політики? Наскільки небайдужою чи активно усвідомленою є позиція певних верств суспільства в питаннях, що його розколюють? В Україні немає достатніх об’єктивних соціологічних даних щодо протистоянь, зокрема між сходом і заходом. Уявімо, що до влади на парламентському та уря# довому рівнях прийшли “помаран# чеві” й почали законодавчо ліквідо# вувати символіку комуністичного тоталітаризму разом з пам’ятника# ми, назвами окремих міст та безлі# чі вулиць у містах. Досвід показує, що коли перейменовували Кому# нарськ на Алчевськ, Жданов на Ма# ріуполь, Ворошиловград на Лу# ганськ, Червоноармійськ на Ради# вилів, коли перейменовували чи повертали старі назви вулицям у Києві та в інших містах, жодних за# ворушень не виникало. Відповідні рішення приймали місцеві ради, і перейменування затверджувала Верховна Рада. Так буде й зараз. Адже йдеться не про масові й пос# пішні кампанії, а про зрушення з місця важливої суспільної пробле# ми. Пригадаймо, як завдяки позиції лідерів СДПУ(о) було прийнято давно очікуване рішення про лікві# дацію символіки УРСР на фронто# нах Верховної Ради. Тоталітарна символіка не близька Партії реґіо# нів та її прихильникам. Агресивно протестуватимуть тільки комуністи і “вітренківці”. Але вибори показа# ли, що народ від них відвернувся, і що їхні протести не призведуть до роз’єднання України. Якби О. Омельченко переніс пам’ятник ко# муністичним вождям до музею і пе# рейменував деякі вулиці, як обіцяв після свого першого обрання місь# ким головою, про це вже давно за# були б, як забули, як називалися раніше столичні вулиці Сагайдач# ного, Хмельницького, Олеся Гонча# ра та Шовковична. Але колишній комуніст О. Омельченко чомусь пе# редумав. Нагадаємо, що Майдан Незалежності називався площею Жовтневої Революції, а ще раніше — площею Калініна. Європейська площа називалася площею Ленін# ського Комсомолу, а доти — пло# щею Сталіна. Немає особливих під# став боятися, що якби місту Торез у Донецькій області (Торез — прізви# ще покійного керівника Французь# кої комуністичної партії, про яку за# раз ніхто не згадує) повернули наз# ву, яка була до 1964 р. — Чистяко# ве, населення вийшло б на протес# тні акції. Важко також повірити, що В. Янукович, дід з бабою якого втекли з Орловської області на Донбас, рятуючись від розкурку# лення і виселення до Сибіру, стане захищати символіку і топоніміку ко# муністичних часів. Трохи більші проблеми будуть у В. Януковича з державністю росій# ської мови. Р. Богатирьова так по# яснила той факт, що їхня партія включила до своєї партійної і ви# борної програм положення про на# дання російській мові статусу дер# жавної: “Потому что мы пообещали это нашим избирателям”. А чи не краще було пообіцяти своїм “изби# рателям” створити для українців, що живуть у містах Донбасу і півдня України, умови, за яких вони могли б навчитися вільно спілкуватися ук# раїнською? Чи не краще було б спо# чатку подбати про проблеми укра# їнської мови, яка ще досі на Донеч# чині й Слобожанщині почувається наймичкою у своїй рідній хаті? У Партії реґіонів посилаються на дум# ку своїх “избирателей”, не знаючи, власне, цієї думки. Та обставина, що російському шовінізмові вдало# ся значною мірою розукраїнити міських українців Донеччини і Лу# ганщини, НЕ ОЗНАЧАЄ, що вони вже перейшли в інший етнічний стан і не вважають чи не почувають# ся українцями, і в разі поширення використання української мови в освітніх закладах, засобах масової інформації та в службовій діяльнос# ті стануть організовано вимагати виходу з України. Згідно з даними останнього перепису населення, більшість населення східних і пів# денних областей України назвала себе українцями. Так, українцями 2001 р. визнали себе у Донецькій області 56 % населення, у Харків# ській — 70,7 %, у Запорізькій — 70,8 %, у Дніпропетровській — 79,3 %, в Одеській — 62,8 %, у Ми# колаївській — 81,9 %, у Луганській — 58 %. Лише в Донецькій і Луган# ській областях кількість громадян, що визнали рідною мовою україн# ську, невелика (відповідно 24,1 % і 30 %), в інших з названих областей таких більшість, а в Миколаївській і Дніпропетровській — переважна більшість (відповідно 69,2 % і 67 %). Перепис населення був своєрідним референдумом. Його і проводили для того, щоб враховувати резуль# тати в державній політиці. Українська мова не стала чу# жою для російськомовних українців чи навіть для росіян. В Україні важ#
“Усіх людей в Україні турбує соціальна нерівність”. · S. 3Originalseite ↗

КОАЛІЦІЙНІ СПОДІВАННЯ І НЕБЕЗПЕКИ

Галина ЛЕВИЦЬКА, член Національної спілки журналістів України, м. Київ Брак патріотизму серед зага# лу в Україні призводить до того, що нині майже без широкого гро# мадського спротиву в Одесі вста# новили пам’ятник російській ім# ператриці, яка нищила українську державність, а в Криму відроджу# ється російський шовінізм і деда# лі активніше звучать сепаратист# ські гасла. Їх без жодної перешко# ди виголошує лідер Народного фронту “Севастополь—Крим— Росія” Валерій Подьячий і заяв# ляє, що настав найсприятливіший момент для виходу Криму зі скла# ду України, бо Україна зараз не здатна захистити власний суве# ренітет і територіальну цілісність. Він закликав депутатів кримсько# го парламенту розпочати проце# дуру переходу півострова під юрисдикцію Росії. Народна мудрість каже: мов# чання — знак згоди. Парламент Автономної Республіки Крим, у якому нині більшість має партія прем’єр#міністра Віктора Януко# вича, не засудив цих заяв сепара# тистів. Отже, усі слова про його особливу турботу щодо збере# ження єдності України, які він нині виголошує з усіх можливих три# бун у зв’язку з формуванням де# мократичної коаліції — лише тло для інших діянь. Нарешті про антиукраїнські сили у структурах української вла# ди заговорили і на владному рівні. Причиною для таких розмов ста# ло свідоме гальмування споруд# ження у Києві монумента жертвам Голодомору. Президент України дав дору# чення центральним та місцевим органам виконавчої влади забез# печити відзначення 2007 року Дня пам’яті жертв голодоморів та по# літичних репресій на найвищому державному рівні. 24 листопада 2007 року стане початком офіцій# ного відзначення 75#х роковин Го# лодомору 1932—1933 років. А 2008 рік в Україні, за словами Президента Віктора Ющенка, бу# де оголошено Роком пам’яті жертв Голодомору. Також глава Української держави має намір внести до Верховної Ради VI скли# кання проект закону про встанов# лення кримінальної відповідаль# ності за заперечення світових ге# ноцидів — Голодомору та Голо# косту. Коли у нового парламенту дійдуть руки до цього закону — важко прогнозувати, бо робота його ще не почалася. Настав відповідальний період — формування парламентської коаліції. А він може виявитися непростим і для новообраних парламентарів, і для суспільства. Адже спроба оскарження дій Цен# тральної виборчої комісії — “гра на час”, щоб нейтралізувати мож# ливість створення коаліції БЮТ та НУНС. Президент Віктор Ющенко висловив сподівання, що Верхов# на Рада якнайшвидше почне пра# цювати, і тоді ж буде остаточно створено демократичну коаліцію.
“Усіх людей в Україні турбує соціальна нерівність”. · S. 3Originalseite ↗

ЩО ЩЕ «ЗАСНУВАЛА» КАТЕРИНА ІІ, ДЕ ЩЕ ПРИЛІПИТИ ЇЙ ПАМ’ЯТНИК?

Він навіть закликав Юлію Тимо# шенко і В’ячеслава Кириленка якомога швидше узгодити усі ню# анси створення коаліції. Однак окремі представники блоку “Наша Україна—Народна Самооборона” знову розпочали власну гру, як це було 2006 року. Політичний і громадський діяч Богдан Горинь висловив думку: якщо розпочнуться неузгодже# ності між НУНС і БЮТ, то отриману на виборах перемогу знову буде кинуто під ноги і розтоптано. Так можна зруйнувати надію україн# ців. Відомий американський гео# політик Збігнєв Бжезінський зау# важив: “Якщо в Україні не буде сформовано демократичної коа# ліції, то може наступити повна апатія серед народу”. Світлий промінчик у щоденній політичній тріскотні щодо ство# рення парламентської коаліції — те, що в Києві вулицю Січневого Повстання Київська міська рада перейменувала на честь україн# ського гетьмана Івана Мазепи. Найближчим часом вона має на# мір перейменувати близько 130 київських вулиць, бо досі у столи# ці чимало вулиць носить імена ра# дянських діячів, які брали участь у репресіях проти українців. Звичайно, постать Івана Ма# зепи не сподобалася представ# никам Партії реґіонів (їхня фрак# ція не голосувала за це рішення) і УПЦ Московського патріархату, яка продовжує виголошувати йо# му анафему. Вони пробують на# віть організувати протести “прос# тих людей”, посилаючись на до# даткові витрати, пов’язані з пере# оформленням документів. Врахо# вуючи те, що не було протестів, коли вулицям давали нейтральні назви, можна говорити, що пи# тання з вулицею Мазепи у Києві має передусім політико#світо# глядне значення. А це ще один доказ, що Україні потрібна саме українська коаліція. Володимир ПРОЦЕНКО, голова Севастопольського об’єднання “Просвіта” Президентові України ЮЩЕНКОВІ В. А. Вельмишановний пане Президенте! Ми, члени Севастополь# ського об’єднання “Просвіта”, реалізуючи своє право, перед# бачене ст. 40 Конституції Укра# їни, просимо Вас, вельмиша# новний Вікторе Андрійовичу, дати належну оцінку окремим антидержавникам, що проник# ли і вороже діють в органах місцевої представницької і ви# конавчої влади. Так, депутати від Партії реґіонів Севасто# польської міської ради прий# няли рішення щодо зведення пам’ятника кату українського козацтва — Катерині II, яка закріпачила українців. Голова міської державної адміністра# ції Куніцин не заперечив. Вла# да міста оголосила 2008 рік ювілейним. Поширено інфор# мацію, що 225 років тому за указом імператриці Катерини II було засновано Севастополь. Як вдячність за це монархісти хочуть піднести її силует над українським Севастополем. Дуже прикро, що місцеве ке# рівництво і доморослі історики “забули”, що нашому місту по# над дві тисячі років. Кіммерійці й скіфи його називали Телапі# ла, греки — Херсонес, руси — Корсунь, татари — Ахти#Яр, і, нарешті, росіяни — Севасто# поль. До історії міста Севасто# поля україножерка Софія Фре# деріка Августа Саксен#Ангаль# т#Цербстська жодного стосун# ку не має. За часи головування Куніци# на це вже третє рішення про бу# дівництво меморіалів, фонта# нів, тротуарів і пам’ятників з мільйонними витратами, хоч сьогодні злидні охопили пенсіо# нерів, житла напівзруйновані. Зведення пам’ятників Кате# рині II в Україні — витівка ідео# логів Росії. Ще 1998 року це пи# тання порушувало керівництво Чорноморського флоту РФ, але через спротив місцевих україн# ських та кримськотатарських громадських організацій їхні плани не втілились. Особи, що служили в Чорноморському флоті, сьогодні очолюють Чор# номорське російське козацтво та мають депутатські повнова# ження і знову підхоплюють ідею зведення пам’ятника душогуб# ці, царювання якої, безумовно, — приклад для криміналітету. Тож які риси патріотизму ви# ховають у молоді пам’ятники зла і розпусти? Ми вимагаємо від Вас, Вік# торе Андрійовичу, як від гаранта миру і спокою в державі, засто# сувати свої повноваження, по# силаючись на ст. 11 Конституції України, скасувати рішення про будівництво пам’ятника Кате# рині II. Ми просимо видати роз# порядження про перевірку ви# користання державних коштів у Севастополі, яке теж призупи# нить задум шовіністів. Ви впев# нитесь, скільки коштів відмито і скільки незаконно витрачено на підготовку вигаданого ювілею міста та витрачено на різнобу# дови. Ухвалено на зборах 31 жов# тня 2007 р.
“Ми на ланах своїх родючих Стікали потом і слізьми, А деспот голодом нас мучив. Ми є, Були. І будем ми”. Андрій Легіт · S. 4Originalseite ↗

«ЗА РАДЯНСЬКУ РОБОТУ НІХТО НЕ ПОЗИЧИТЬ ХЛІБА…»

Зінаїда ЯНЕНКО, архівіст Державного архіву Пол# тавської області ХЛІБОЗАГОТІВЛІ ТА ГОЛОД НАВЕСНІ 1929 РОКУ За часів Богдана Хмельницько# го українці склали пісню про віль# не, щасливе життя: “Ой, немає луч# ше, ой, немає краще, чим у нас в Україні!” То був короткий період волі, коли значна частина посполи# тих покозачилася, народ скинув “поневолення лядське” і жив надія# ми на світле майбутнє. Та “скажені сини України” затіяли Руїну, прий# шла неволя на три сотні років. Особливо нестерпним стало жит# тя, коли в результаті жовтневого перевороту до влади прийшов Червоний Ісав і проголосив: “Сенс життя — це сите черево, юшка”. У безумстві своїм він сказав, що Бо# га немає. Правив без совісті, без честі й без розуму. Розум — то вте# ча від злого, так написано у книзі Іова. Не було Розуму, бо зло твори# лося повсякденно на величезній території СРСР. Забирали не тільки поживу духовну — виривали з рота у селянина хліб щоденний. Україн# ську націю нищили поступово, але послідовно. Нещадні хлібозаготівлі змушували селян голодувати на# весні 1929, 1930, 1931, 1932, а 1933 року змордоване українське село вимирало, бо вже не мало си# ли боротися. Читайте документи, думайте, адже під “мудрим проводом” чу# жих хліб здебільшого забирали свої, сусіди, інколи з партійним квитком, та у більшості “забирачів” його не було. Чи змінилися ми з тих часів? Чи усвідомили себе єдиним народом, який здатний будувати державу, а не палаци для можно# владців? Документи, які публікуються, зберігаються у Державному архіві Полтавської області. Вони відтво# рюють механізм хлібозаготівель, розповідають про голодний бере# зень#квітень 1929 року. Джерела подані мовою оригіналу зі збере# женням стилю викладу і всіх мов# них особливостей часу, тому трап# ляються русизми, українізми, не вживані нині слова. Орфографічні та грубі пунктуаційні помилки вип# равлені без застережень. Протягом 1925—1930 років ви# щою адміністративно#територіаль# ною одиницею на місцях були окру# ги, яким підпорядковувалися райо# ни. Документи віддзеркалюють по# дії, що відбувалися в населених пунктах Кременчуцької округи. ІЗ МЕМОРАНДУМУ У СПРАВІ ПЕРЕКРУЧЕННЯ ЛІНІЇ РАДВЛАДИ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ ХЛІБОЗАГОТІВЛІ В ЧОТИРЬОХ СЕЛАХ ОНОПРІЇВСЬКОГО РАЙОНУ КРЕМЕНЧУЦЬКОЇ ОКРУГИ, ЩО МАЛО МІСЦЕ 25—30 БЕРЕЗНЯ 1929 РОКУ У перших числах квітня біжучо# го 1929 р. Кремпрокуратура одер# жала відомості, що по деяких селах Онопріївського району, як в Омельнику, Зибкому, Іванівці та в самій Онопріївці, під час проведен# ня хлібозаготівель, за час 25—30 березня, були припущені з боку службових осіб перекручення, які виявилися в арештах деяких се# лян, нанесенні деяким селянам об# раз тощо лише за те, що вони від# мовлялися продати певну кількість хліба. Проведеним передсудовим слідством, під час якого було допи# тано понад 120 осіб, встановлено наступне: У 20#тих числах березня по зазначених селах був встановле# ний такий метод заготівки: склика# лися куткові збори, на яких роби# лася доповідь про хлібозаготівку, після якої зазначеному кутку або сотні пропонувалося прийняти на# мічений план. Коли план на цих зборах прий# мався, то негайно ж обиралася ко# місія із селян цього ж кутка, яка визначала, хто на цьому кутку або сотні є хлібодержателем і яку кіль# кість він може продати. Після того викликалися до цієї комісії ці селя# ни і кожному з них пропонувалося продати намічену кількість пудів хліба. Коли ж такий метод себе ціл# ком не виправдав, уповноважені, що були призначені від РВК по цих селах, почали викликати цих окре# мих селян, що уперто не продава# ли своїх лишків, до себе, де загро# зами висилки на Соловки, за межі округи, арештами і т. п. примушу# вали їх продати ту кількість хліба, яку на кожного з цих селян було призначено кутковою комісією, а саме: По селу Омельник. Уповноваженим по зазначено# му селу від РВК був гр. Чаплянка Петро. Числа 27—28 березня 1929 ро# ку після того, як куткові збори не дали бажаних наслідків щодо пов# ного виконання плану по селу, Чап# лянка почав викликати до себе у сільраду тих селян, що не продали наміченої комісіями кількості хліба. Коли ж після його пропозицій про# дати хліб селянин відмовлявся, ка# жучи, що в нього хліба зайвого вже немає, Чаплянка починав йому загрожувати висилкою на Солов# ки, за межі округи тощо, коли і це не допомагало, він його об’являв заарештованим і саджав у хату#чи# тальню, де біля дверей поставив виконавця Токаря Грицька (бідняка безлошадного), якому заявив: “Я тобі даватиму заарештованих, но нікого з них не випускай”. Таких арештованих з 8 години ранку до 7—8 години вечора набралося осіб 40—50, і лише увечері вони ним бу# ли одпущені. Були серед арешто# ваних середняки і навіть бідняки, члени КНС, а саме: Письменний Андрій, член КНС, якому пропону# валося вивезти 2 пуда (далі список бідняків та середняків)… Ткаченко Христофор — середняк, якому Чаплянка заявив: “Що схочемо, той зробимо, хоч декого і на Далекий Схід одправимо, но план виконає# мо, но через вас Комуністична партія не загине…” Документ чималий, далі розпо# відається, як Чаплянка добився свого: погнав найзаможніших заа# рештованих селян до райцентру в міліцію, а ті з дороги повернулися і вивезли свій хліб. По інших селах теж мордували селян. В Онопріївці батько просив сина#уповноваже# ного пожаліти брата, бо у того ве# лика сім’я і зайвого зерна немає, а син накричав на батька, що його теж заарештує, батько заплакав тай пішов. Інший уповноважений на зауваження селянина#бідняка, що забирають останнє, хоч вішайся, сказав: “Пускай всі вішаються, аби хліб вивезли”. Ф. п. 16, оп. 1, спр.102, арк. 11417 У квітні 1929 року селяни голо# дували. Підтверджує це наступний документ. Із спецдонесення КременG чуцького окружного відділу ДПУ Кременчуцькій контрольній коG місії РобітничоGселянської інсG пекції про голод та настрій голоG дуючих селян станом на 24 квітG ня 1929 року Отмечаем обострение голода. Оказываемая помощь местами яв# но недостаточная, что приводит к отрицательным реагированиям бедноты и актива, учавствующего в кампании хлебозаготовок. Заслуживают внимания поджо# ги в Кишенковском районе бедно# той зажиточных крестьян и слабая работа комиссий по помощи, в час# тности отсутствие контроля со сто# роны районных (комиссий) за дея# тельностью сельских (комиссий). “Помощь не получают” С. Козельщина Бригадиров# ского района. Голодающими ог# раблен млин. 10 апреля во время раздачи печеного хлеба около сельсовета был плач и нарекание голодающих на то, что если в се# мье голодают пять человек, то по# мощь оказывается одному. Часть голодающих никакой помощи не получает. “Обманывать умеете” С. Рублевка Глобинского райо# на. По наряду дано на апрель 35 пудов, т. е. на каждого голодающе# го пришлось к выдаче по 2 ки# лограмма. Отмечаются случаи опуханий. Настроение голодаю# щих злобное и требовательное. Есть случаи заболеваний детей# школьников, которые вообще, по# занимавшись 2—3 часа, уходят с головной болью. 18 апреля вдова Войтенкова, увидя у других жен# щин кусок черного хлеба, со сле# зами просила дать ей небольшой кусочек для 3#х детей. План хлебо# заготовки в Рублевке выполнен на 154 %, в связи с этим обещали увеличить помощь голодающим, но это оказалось на словах, “помо# гали, помогали, а нам только поо# бещали — обманывать умеете”, — говорят голодающие. “Нужно объединяться” С. Погребы Глобинского райо# на. Оказываемая помощь распре# деляется по 10 фунтов на голода# ющую семью. Каждый день в сель# совете можно слышать настойчи# вые требования хлеба и угрозы ра# ботникам сельсовета. В последнее время среди голодающих отмеча# ются разговоры: “Нужно объеди# нятся бедноте и идти жаловаться в район”. В наличии также топливный го# лод, так бедняк Слюта разобрал полхаты, спалил крышу, разбирает деревянные части для топки, (крестьянами) разбираются забо# ры, рубятся даже фруктовые дере# вья. “Здесь хлеба нет” С. Шепелевка Глобинского ра# йона. Голодающий бедняк Третьяк обратился к уполномоченному РИК’а Кругляку за советом, где ему искать помощи, последний, вы# вернув карман, сказал: “У меня здесь хлеба нет”, после чего ушел. “Что это — издевательсG тво?” С. Борисы Глобинского района. Весь мерчук роздан еще в марте месяце. В настоящее время в сельсовете имеется больше 100 заявлений на помощь. Обследова# нием подтверждено, что все по# давшие их действительно голода# ют. В ссыпке ЕПО имеется 300 пу# дов навезенного хлеба, беднота, особенно актив, работавший по хлебозаготовке, требует распре# делить это зерно по голодающих. Ежедневно в сельсовете стоит ру# гань. Особенно волнуется бедняц# кий актив, разговоры которого но# сят характер: “Посылали нас на хлебозаготовки, рвали мы сапоги, переругались со всем селом, а те# перь сами не имеем хлеба и дол# жны сдохнуть от голода, т. к. нам ведь за советскую работу никто не даст хлеба взаймы, что это, изде# вательство над бедняком или что?” Со стороны кулачества замет# но использование этого положе# ния и агитация: “Может вам кто и помог бы, но ведь вы коморы все очистили, весь хлеб вывезли в коо# перацию, а она из села, не остави# ли ничего бедняку”. “Волынка” 20 апреля в с. Манжелее Вели# кокрынковского района толпа жен# щин и детей до 300 человек, бла# годаря агитации трёх беднячек# вдов, всегда сдающих свою землю с половины и к Новому году остаю# щихся без хлеба, под влиянием временного ослабления снабже# ния голодающих подошла к сель# совету и с угрозами потребовала открытия и раздачи хлеба из ссып# ки кооперации. Там находилось 9000 пудов зерна, не вывезенного в связи с бездорожьем. С толпы были призывы разгромить ссыпку, сельсовет и т. д., но активных действий толпа не приняла. При# бывшими представителями райо# на часть особо нуждающихся была хлебом снабжена, и настроение толпы получило перелом в лучшую сторону, и все разошлись. “Боже, царя храни” С. Еремеевка Жовнинского ра# йона. Бедняк Поливар говорил: “Очень плохо жить, хлеб дорогой, а еще не достанешь. Все дорого, ос# тается бедноте одно петь: “Боже, царя храни”. “Неудовлетворенность поG мощью” С. Ханделеевка Кишенского района. Доставка и помощь в ап# реле задержана, в связи с чем по# ложение голодающих отчаянное. Имеются случаи опухания и один случай смерти от голода… “Я тебе дам муки, но…” С.Онуфриевка Онуфриевского района. К председателю КНС Кох# но поступило заявление о помощи-от беднячки Кочетковой М. Д., к ней на дом пришел Кохно, заявив# ший: “Я пришел к тебе узнать, есть ли у тебя мука или нет”, после чего стал принуждать её к сожительс# тву, заявляя: “Я дам тебе муки на отработок”. Кочеткова выгнала Кохно из хаты и заявила об этом на собрании бедноты. Начальник КООГПУ: Лея Начальник УЧОСО: Терский Ст. уполномоченный: Черкалов ДАПО ф.п.16, оп. 1, спр. 106, арк. 56, 57, 59
“В українській столиці зараз понад 70 казино, що за європейськими мірками ушестеро перевищує норму”. · S. 5Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

вогнищах, наприклад, книги Ніц# ше? Це ж твори цього предтечі фа# шизму знайшли під час обшуку у дніпропетровських маніяків. Це у нього вони начиталися, що людей треба “занурювати в страждання і трагедії”, щоб ті краще відчували красу. Викруткою в очі! Щоб відчу# вав, яке прекрасне життя. Нічого вже не заборониш і не спалиш. А от протиставити щось філософії “краси терору” потрібно. Як і всілякій містичній ахінеї, якою вже вщерть переповнене наше суспільство, причому, часто у нау# ковоподібній упаковці. Не випад# ково ж юні дніпропетровські вбивці трощили хрести на могилах своїх жертв, малювали на цих хрестах кров’ю собак і котів таку модну ни# ні містичну індуїстську чи фашист# ську свастику. А щодо Інтернету, тут, хоч як не дивно, все ще простіше. Врешті, Конституція України, наші закони категорично забороняють пропа# ганду не лише расової чи релігій# ної ненависті, а й насилля. Відкри# та пропаганда (а чим ще є реклама розпродажу!) в Інтернеті вищої фа# зи насильства — вбивства людини — може залишатися поза увагою законності лише в країні беззакон# ня і моральної деградації. Мабуть же, Україна ще не є такою?
“В українській столиці зараз понад 70 казино, що за європейськими мірками ушестеро перевищує норму”. · S. 5Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

ГАРЯЧА ТЕМА

спокуси. Але, на жаль, якщо навики ліку# вання алкогольної та наркотичної залеж# ностей в Україні напрацьовано — є інститу# ти, лікарні, реабілітаційні центри, то методи боротьби з ігроманією тільки вивчають, до того ж чимало людей вважає ігроманію просто побутовою розпущеністю, з якою людина може впоратися самотужки. ФАСТІВ Є ігромани й у моєму рідному Фастові. Принаймні відомі випадки, коли люди бо# яться вийти з дому, бояться пройти повз автомати — настільки велика спокуса не втриматись і вже вкотре зіграти, кинути мо# нету… А про кількість автоматів на наших вули# цях краще не говорити. Не можна спокійно спостерігати, коли чоловіки, жінки, діти програють гроші. А чого варта вивіска грального залу, розташованого за 15—20 м від міської школи № 9: “Шалені бабки”! РОЗВ’ЯЗАТИ ПРОБЛЕМУ Що ж робити звичайним фастівцям, які не можуть спокійно спостерігати за отруєн# ням “бацилою” ігроманії? Чекати на прий# няття довгоочікуваного закону “Про дер# жавне регулювання діяльності по організа# ції і проведенню азартних ігор”, який пови# нен значно посилити контроль над ігровою індустрією? Не варто сподіватись на те, що держав# ні інституції будуть самі хапатися за розв’язання проблеми. Державні органи в сучасній Україні реагують, коли б’є на спо# лох громадськість. Саме через тиск гро# мадськості міські ради Києва, Львова, Хар# кова, Херсона та багатьох інших україн# ських міст розпочали війну з ігровими авто# матами на вулицях. А коли цей тиск добре організовано, ефект ще більший. Так, у Фастові громад# ська організація “Молода Просвіта” за під# тримки релігійних конфесій, політичних партій та просто небайдужих людей зібра# ла понад 400 підписів за те, щоб прибрати “одноруких бандитів” з фастівських вулиць, впорядкувати та поставити під жорсткий контроль азартні ігри у Фастові. Молоді просвітяни розробили проект постанови з упорядкування грального бізнесу в місті, який вніс на голосування депутат міськради Іван Неживий, його підтримали фастівські депутати одноголосно(!), що доволі рідкіс# не явище для теперішньої міської ради. Тож сподіваємося, що ця постанова не залишиться тільки на папері і що комісія, яку створять депутати для втілення в життя цієї постанови, не зволікатиме, а з допомо# гою правоохоронних органів та контроль# них служб нарешті візьметься до роботи, адже з моменту її прийняття минуло понад чотири місяці, а справа не зрушилась ані на крок.
“В українській столиці зараз понад 70 казино, що за європейськими мірками ушестеро перевищує норму”. · S. 5Originalseite ↗

ІГРОВИЙ СПРУТ

Олександр ЧЕРНИШЕНКО, голова фастівської “Молодої Просвіти” Вони навколо нас… Вони всюди… На вулицях, в магазинах, кафе, їдальнях, на базарах… Вони прагнуть заманити вас, забрати ваш розум, сумління, зробити без# вільними рабами… Ні, шановний читачу, — це не реклама чергового фільму жахів. Це наше сьогоден# ня, жорстока реальність. Це — гральні ав# томати, сучасні “монстри” — поневолювачі людей. Грати людей змушують різні причини. Одні витрачають гроші заради розваги, інші сподіваються виправити своє фінансове становище, але це омана. Одиниці з них от# римують виграш, а багато хто програє все. ГРАЛЬНА ІНДУСТРІЯ — СВІТОВИЙ ДОСВІД Якщо брати до уваги досвід зарубіжних країн щодо гральної індустрії, то він до# сить різноманітний. Наприклад, у США ка# зино дозволено тільки у двох містах — Лас#Вегасі (штат Невада) й Атлантік#сіті (штат Нью#Джерсі), у більшості штатів за# ли гральних автоматів можна відкривати за межами міста або на іподромах. В Італії гральний бізнес заборонила держава. У Франції гральні заклади можна відкривати у містах лише з понад півмільйонним насе# ленням, але у спеціально відведених уря# дом зонах. У Фінляндії працює одне кази# но на всю країну. В Китаї цей бізнес дозво# лено в одному місці — Макао, у Туреччині його заборонили зовсім, в Ізраїлі він ніко# ли не був дозволений — через значний вплив релігії. У Росії нещодавно прийняли законопроект про створення в країні чоти# рьох ігрових зон: в Алтайському, Примор# ському краях, Калінінградській області та на межі Краснодарського краю та Ростов# ської області. Це означає, що з 1 січня 2009 року в Російській Федерації діяти# муть резервації для “однорукий бандитів”, а у всіх інших місцевостях Росії їхня діяль# ність буде поза законом. УКРАЇНСЬКІ РЕАЛІЇ А що ж наша держава? Схоже, досі гральна індустрія розвивалась у нашій кра# їні абсолютно неконтрольовано. Ліцензії на право займатись підприємницькою діяль# ністю у сфері грального бізнесу роздавали всім охочим, дотримання умов цих ліцензій майже не контролювали. Ось і повироста# ли, як гриби після дощу, тисячі казино, ігро# вих залів та простих автоматів по всій краї# ні. В українській столиці зараз понад 70 ка# зино, що за європейськими мірками дуже багато: згідно з прийнятими у Європі про# порціями, одне казино припадає на 200 ти# сяч осіб. У Києві — ушестеро більше. Петро АНТОНЕНКО Життя змушує мене поверну# тися до двох своїх цьогорічних публікацій у “Слові Просвіти”. У першій, “Психічна атака” (число 11), йшлося про розхитану психіку наших співгромадян, яку розхиту# ють не лише “часи перемін” і жит# тєві перипетії, а й дехто цілеспря# мовано, з диявольськими корис# ливими цілями. Друга публікація “Бережімо людей” (ч. 29) констату# вала, що в Україні людське життя стає дедалі меншою цінністю і що українців катастрофічно меншає не лише внаслідок якихось “демог# рафій”, а й через нещасні випадки й злочини. Дика трагедія в одному з найбільших міст України Дніпро# петровську змушує повертатися до обох болючих проблем. Уже як звичайну “статистику” починаємо сприймати те, що у Дніпропетровську троє 19#річних хлопців за кілька тижнів убили 19 людей. Як і повідомлення, що та# кий#то маніяк прагнув перевер# шити криваві рекорди Чикатила та Онопрієнка. Наче на страшному аукціоні: “Хто більше?!” Або — “Хто довше?!” Це про повідомлен# ня з Криму, що, виявляється, вік педофілів, котрі ґвалтували дев’ятирічних дітей, може сягати ПІРАТИ Ще одна суттєва проблема — велика кількість контрафакту без документації та з підробними сертифікатами на території Ук# раїни. Особливість таких автоматів у тому, що вони витягують із гравців усі гроші, зво# дячи можливість виграшу до мінімуму. Як правило, продавці цих нелегальних автома# тів самі інструктують покупців#підприємців, як можна встановити потрібний рівень виг# рашів. І якщо в більшості легальних автома# тів не менше 3/4 отриманих коштів іде на виплату призових, а в деяких автоматах, наприклад у Лас#Вегасі відсоток призових доходить до 98—99, то в піратських автома# тах цей відсоток складає 15—20, а в деяких можливість виграшу зовсім не передбаче# на. Як правило, такі піратські вироби став# лять у людних місцях — біля підземних пере# ходів та ринків, де завжди багато охочих випробувати фортуну. Ревізійні організації часто перевіряють ігрові зали, але начинку автоматів — майже ніколи, бо для її перевір# ки потрібні фахівець#комп’ютерник та спеці# альне обладнання. ДІАГНОЗ — ІГРОМАНІЯ Почавши грати, багато хто вже не може зупинитися. На думку психологів, спочатку захоплення ігровими автоматами відбува# ється свідомо. Людині хочеться відразу виграти купу грошей. Потім усвідомлене прагнення виграти зникає й залишається тільки непереборне бажання смикати ручку і зачаровано дивитися на мерехтливий ек# ран. Якщо у людини запитати, навіщо вона це робить, та просто не зможе відповісти. Поступово гра затягує, гравець втрачає відчуття часу, для нього перестають мати значення родина, репутація, робота. На# стає депресія й фізичне нездужання. В Україні зараз тисячі ігроманів, і ця кількість із кожним роком зростає, хоч офі# ційної статистики ніхто не веде. Досить часто у залежність до “одноруких бандитів” потрапляють діти. Ще 1980 року патологічну залежність від азартних ігор Американська психіатрич# на асоціація класифікувала як хворобу, її включили в перелік недуг. Сьогодні ж ігро# манію офіційно внесено до списку Всесвіт# ньої організації охорони здоров’я як психіч# не захворювання. У Москві створено гарячу лінію для до# помоги людям, які страждають від ігрової залежності. У західних країнах (в Європі та Америці) існують спеціальні реабілітаційні центри психіатричної допомоги, де лікують людей, що страждають від ігроманії, ство# рено навіть служби допомоги сім’ям грав# ців, адже залежність ігромана завдає травм і його оточенню. Українські психіатри впевнені, що для повноцінного лікування ігроманів слід гос# піталізувати, щоб ізолювати від об’єкта
“В українській столиці зараз понад 70 казино, що за європейськими мірками ушестеро перевищує норму”. · S. 5Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

ВБИВСТВО В ІНТЕРНЕТІ

й 74#х років. Це вже наші будні. Які статистика, що її оприлюднив не так давно генерал Москаль: про десятки тисяч нерозкритих злочи# нів, тисячі незнайдених убивць, бандитів і грабіжників та тисячі зниклих людей. Що може викликати здивуван# ня у дніпропетровській трагедії, окрім, звичайно, психічного стану молодиків, — то це мотиви вбивств. За такої їхньої кількості мотивів, звісно, буде чимало, і во# ни переплітатимуться. Нахабне і лживе “самоутвердження” (“Ось я який!”), банальне пограбування. Але один з мотивів має приверну# ти особливу увагу як правоохо# ронців, такі громадськості. Йдеться про те, що вбивства, са# му сцену, картину злочину ретель# но знімали на камеру мобільного телефону чи якусь іншу — це за# раз з’ясовує слідство. Не вдаю# чись до зайвого натуралізму і мо# торошних подробиць, можна на# вести один приклад. Це коли один з убивць стромляв в очі ще живій агонізуючій жертві слюсарну вик# рутку і на запитання “колеги”, що вів зйомку, як той, з викруткою, почувається, відповідав: “Чувс# твую себя очень хорошо”. Врешті, зйомки сцени злочину самими злочинцями — справа вже не нова в наших кримінальних хро# ніках. Цього року набула резонан# су історія, коли школярі (!) катува# ли однолітків і записували це на ка# меру мобільника. Порівняно новим у дніпропетровській історії є, влас# не, мета зйомок. Настільки нове, що навіть міліціонери вдають, що це для них несподіванка й вони ні# чого такого не чули. Зате чули лю# ди, в обов’язки яких зовсім не вхо# дить викриття злочинів: всі бажаю# чі — користувачі Інтернету. В Інтер# неті давно вже рекламують, тобто пропагують продаж останнього крику моди нашого глибокоцивілі# зованого часу: відеозйомки нату# ральних сцен убивства людини. Невелика й такса від замовників за одну таку зйомку, цебто за одне людське життя: півтори — дві тися# чі доларів. Існує і сторінка в Інтер# неті, на якій пропонують подібні зйомки вбивств, причому, у всіля# ких різновидах. Можна замовити каталог “фільмів”. В ньому аж 42 сторінки. Вартість диска зі зйом# кою — від 300 до 550 гривень. Ось типовий зразок реклами з катало# гу. “Зґвалтування студентки вузу. Двоє чоловіків…” І так далі. Вказа# но, що весь процес зґвалтування в номері готелю ретельно знято на відеокамеру, що тривалість “філь# му” — 30 хвилин. І, нарешті, що місце зйомки — Україна, час зйо# мок багатьох фільмів у каталозі — 2006—2007 роки. Тепер послухаймо міліцію. В Міністерстві внутрішніх справ за# являють, що за всю історію України за фактами подібних зйомок убивств і зґвалтувань жодної кри# мінальної справи порушено не бу# ло. І справді, звідки їх порушувати, коли у прес#службі міліцейського відомства заявили ще й таке: про зйомки подібної продукції в Україні там нічого не чули. Цебто, нема та# ких зйомок, не існує й годі! Того, що давно крутиться в Інтернеті, мі# ліція воліє не помічати. В тому Ін# тернеті, яким найближчими рока# ми (за виборчими програмами всіх найбільших політичних сил) буде забезпечено кожну школу. Що робити? Забороняти Інтер# нет? Або деякі книжки? Палити на
“В Україні не існує реальної державної системи поводження з побутовими відходами”. · S. 6Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

трансу” сказав, що за рік його під# приємство вивозить на цей полі# гон 600 тисяч тонн відходів. Тож проблема існує, але не так гостро, як намагаються її подати. До того ж, куди дівати сміття, якщо полігон закриють? Він пообіцяв, що зро# бить усе, аби сміття дорогою до полігона не розкидали, та запро# сив селян і представників громад# ських організацій на спільну зус# тріч. — Серед багатьох програм, документів, законодавчих актів в Україні не існує реальної держав# ної системи поводження з побу# товими відходами, — почала свій виступ заступник голови “Всеук# раїнської екологічної ліги” Тетяна Тимочко. — Думками про утиліза# цію має перейматися ще вироб# ник: повинен обрати таку тару, яку потім легко переробити. А все те, що ми нині обговорюємо, — частина айсберга, який прихову# ють від людей. Ми глибоко стур# бовані планами Київської місь# кради збудувати сміттєспалю# вальний завод у Києві. Таке рі# шення вже є. Воно абсолютно га# небне: будувати сміттєспалю# вальні заводи у ХХІ столітті! За# мість сміттєпереробних!.. Цей за# вод передбачено звести у спаль# ному районі, на Троєщині. Тому ми створили робочу групу з нау# ковців, аби з’ясувати ситуацію з полігоном № 5. Там можна побу# дувати сучасний сміттєперероб# ний завод і почати переробляти сміття, що вже лежить на полігоні, й те, що надходить… Ми з’ясува# ли, що 47 % ВАТ “Київспецтранс” належить одному з депутатів Ки# ївської обласної ради, а 51 % — у Київраді… Отже, — підсумувала пані Ти# мочко, — ситуація навколо поліго# на ТПВ № 5 — це боротьба двох бізнесових структур на одній тери# торії! Одні підговорюють місцеву громаду, другі — столичну, щоб ми з вами сперечалися… Як довго триватимуть ці папе# рові, словесні, юридичні, чинов# ницькі війни між усіма зацікавле# ними, невідомо. Однак заручники — і місцеві жителі, і столичні. Ос# танні хоч і не вдихають “пахощів” сміттєзвалища, та мають сміттє# спалювальний завод “Енергія”, що на Позняках, який мер Л. Черно# вецький “дорогою у владу” обіцяв своїм виборцям “переселити” за місто. Проте й досі монстр радян# ських технологій отруює повітря спального району. Воно і не дивно, адже всі наші владоможці давно вже мешкають у власних палацах за містом, а проблеми громади їх цікавлять лише тоді, коли на цьому можна мати зиск. декоративність деревних насад# жень завдає величезної шкоди, значно погіршує ґрунтові умови життя рослин, знижуючи пожив# ний і порушуючи тепловий режими ґрунту. Згрібання листя в багато разів зменшує кількість ґрунтових тва# рин і мікробів, руйнує основу їх# нього нормального функціонуван# ня. Ґрунти втрачають структуру, ущільнюються, знижуються воло# гоємність, вологість та родючість. Органічний опад — природне добриво ґрунту, яке містить азот і зольні елементи в потрібних для дерев кількостях і співвідношен# нях. Треба зупинити злочинну що# річну осінню акцію — згрібання і вивезення листяного опаду з пар# ків відпочинку, дендропарків і скверів. Листя слід підмітати тіль# ки з асфальту та рівномірно його розкидати під деревами. Академік Г. М. Висоцький наголошував: “Пізнавай закон природи і завжди корись йому — буде благо”. Тож листяний опад варто зберігати всюди. ЕКОЛОГІЯ
“В Україні не існує реальної державної системи поводження з побутовими відходами”. · S. 6Originalseite ↗

СМІТТЄВА «БОМБА»

Святослав МІЗЕРНЮК Навколо столиці, як гриби піс# ля дощу, з’являються нові сміттє# звалища. Сміття і для Києва, й ін# ших українських міст перетворю# ється на величезну проблему: ад# же маємо вкрай застарілі техноло# гії утилізації. Існуючі смітники#по# лігони переповнено. Грошей на комплексне впровадження євро# пейських технологій переробки сміття нема… Тим часом на звалищах від гниття утворюється біогаз, який самозаймається. Дим сповиває все довкола: його ядучий шлейф тягнеться на багато кілометрів. Дощова вода, яка проходить крізь усі пласти смітника, перетворю# ється на особливо небезпечний та отруйний фільтрат. Саме такий смітник#полігон твердих побутових відходів (ТПВ) № 5 є в Обухівському районі поб# лизу Києва. Смітник “благослови# ли” до експлуатації в далекому 1986 році. Нині для навколишніх сіл — Креничі, Підгірці, Романків, Ходосіївка — це сміттєзвалище перетворилося на екологічне ли# хо. З перших днів роботи звалища тут захоронювали радіоактивний брухт, листя, пил… Щоб радіоак# тивні відходи не потрапили у ґрунт та ґрунтові води, на дні полігона# смітника шарами вклали поліети# ленову плівку. Офіційна довідка: загальна площа полігона 63,7 гектара; пло# ща під сміття — 35,75 гектара — це два яри (котловани) завглиб# шки до 20 метрів, з дамбами у пів# нічній частині заввишки 20 метрів; площа першої ділянки складуван# ня 18,15 гектара, другої — 17,6 гектара. У висновку державної санітар# но#епідеміологічної експертизи об’єкта від третього серпня цього року знаходимо: “…Потенційна небезпека для довкілля та здо# ров’я людини пов’язана з можли# вим забрудненням водного сере# довища через ґрунти… Джерела# ми негативного впливу на стан підземних та поверхневих вод є фільтрат, що утворюється на полі# гоні, господарсько#побутові, ви# робничі, технологічні стічні та до# щові води… На 01.08.2007 р. у на# повнених ставках полігона за три# валий час експлуатації накопиче# но 500 000 метрів кубічних філь# трату. Щоденно утворюється май# же 200 метрів кубічних фільтрату. Існуюча установка зворотного ос# мосу “ROHEM — RO”, яка очищала частину фільтрату, не працює і потребує суттєвих витрат на її від# новлення…” Прокуратура Київської області внесла свій протест на дії поса# довців щодо роботи полігона# смітника (с. Підгірці Обухівського району) всупереч природоохорон# ному законодавству: нема дозво# лів та лімітів на розміщення відхо# дів та не розв’язано проблеми утилізації фільтрату. Станцію “VOMM” з переробки фільтрату збудовано з порушенням ви# мог ст. ст. 28, 29 Закону України “Про охорону навколишнього при# родного середовища” та ст. ст. 34, 39 “Про екологічну експертизу” — нема відповідної проектної й доз# вільної документації, а також вис# новку Державної екологічної екс# пертизи щодо проекту. Нині ситуація навколо експлуа# тації полігону дуже заплутана й конфліктна, і щоб почути думки всіх зацікавлених сторін, в УНІАН відбулася прес#конференція. Голова “Європейської еколо# гічної комісії” Ярослав Місяць стверджує, що радіаційний фон на полігоні підвищений і тепер, після багатьох років експлуатації, нез# важаючи на товстий шар нового сміття; що подальша експлуатація смітника небезпечна для довкілля. З роками ізоляційну плівку ушкод# жено, а дренажні системи не пра# цюють, тому рідкі відходи потрап# ляють у підземні водні горизонти, звідти можуть просочуватися у прилеглі озера, потічки та в Дніп# ро. На устаткування переробки фільтрату виділено понад 100 млн гривень з держбюджету. Проте жоден придбаний агрегат не пра# цює. Порушують і жорсткі технічні норми використання звалища: но# ві відходи не пересипають проміж# ками з піщаного ґрунту… На думку пана Ярослава, не# безпеку смітника підтверджує і те, що контрольні органи кілька разів забороняли експлуатацію цього полігона. Хоча згодом, буквально за кілька днів, нові дозволи про# довжували його роботу… Ярослав Місяць вбачає у цьому вияви ко# рупції. Не вірять у чесність влади й мешканці села Креничі. Вони прийшли розповісти журналістам про свої біди: нестерпний сморід, погіршення здоров’я, наповнені смердючим фільтратом штучні озера, що з’являються біля люд# ських осель, та купи сміття, якими встелена дорога на звалище. До# ведені до відчаю люди погрожують акціями протесту, оскільки висо# копосадовці до їхніх бід не дослу# хаються. Микола Богданович, заступник голови правління ВАТ “Київспец#
“В Україні не існує реальної державної системи поводження з побутовими відходами”. · S. 6Originalseite ↗

УГІДДЯ ДЛЯ БАГАТІЇВ?

Віктор ХОМЕНКО, Крим Понад 50 000 га мисливських земель Сімферопольського райо# ну кримський уряд передав у дов# гострокове користування комер# ційній фірмі без проведення жод# ного конкурсу. Новий користувач — Сімферо# польське районне агропромисло# ве об’єднання — комерційна орга# нізація, яка складається з восьми підприємств — землекористувачів району. Рішення обурило не лише ак# тивістів Кримської організації Ук# раїнського товариства мисливців і рибалок, за якою були закріплені ці землі. Вони відстоюватимуть свої зневажені права в суді, бо пе# реконані: навіч тенденція швидко# го перетворення мисливських угідь Криму на недосяжний для рядових мисливців “елітний клуб”, де право полювати отримують або дуже заможні люди, або іно# земці за ще більші гроші. “Конку# ренція серед надто багатьох різ# них організацій мисливців уже набула форм фізичного протисто# яння”, — заявив голова Кримської республіканської ради УТМР Ми# хайло Свиридов, навівши на під# твердження цієї тези чимало прикладів. Передавати мисливські угіддя в довгострокове користування ко# мерційній структурі незаконно, бо вони закріплені за УТМР на 25 ро# ків. Керівництво й члени товарис# тва домагатимуться, аби заплано# ваний на 18 листопада мислив# ський сезон у Сімферопольському районі не відкрився, доки вони не відстоять своїх законних прав на ці угіддя. Депутатське звернення пода# ли прокуророві Криму й депута# ти—“бютівці” Верховної Ради Ав# тономії. На прес#конференції вони заявили, що “це не випадкове й не перше таке рішення: у вересні ВР АРК ухвалила постанову про ана# логічне вилучення мисливських угідь у Джанкойського, Бахчиса# райського товариств мисливців і рибалок та клубу мисливців Керчі. А Кримська організація Україн# ського товариства мисливців і ри# балок згадала ще одну свою втра# ту — коли від уряду Автономії 28 000 га на території Сімферо# польського району отримав при# ватний клуб “Фауна”, членський внесок у який коштує 2,5 тисячі гривень, що пересічному крим# ському мисливцеві не по кишені. Рядові ж любителі полювань зас# відчили: півострів уже має сумний досвід подібних передач угідь ко# мерційним фірмам, які організову# ють “масові відстріли всього жи# вого для багатих, займаються не збереженням і розвитком мислив# ських угідь, а нищенням флори й фауни за великі гроші”. Зокрема, приватні організатори полювань для іноземців непідконтрольні ні# кому, як і кількість убитих тварин і птахів, яких після таких велелюд# них бойовищ по живих мішенях знаходили цілі гори у великих при# хованих від людських очей мо# гильниках. Нових власників мисливського бізнесу цікавить лише отримання швидкого прибутку з таких акцій. У Верховній Раді Автономії вважають: закріплення землі за РАПО законне, бо його представ# ники перші подали всі потрібні па# пери. Твердять: досі ця земля не була закріплена ні за ким. За словами голови ВР АРК Анатолія Грищенка, мисливські угіддя у приватних руках будуть ці# лішими й збереженішими, бо вони переходять не в оренду, а на зак# ріплення під час мисливства, зем# ля залишається в її орендарів і власників. Утім, попереду судові слухання.
“В Україні не існує реальної державної системи поводження з побутовими відходами”. · S. 6Originalseite ↗

БЕРЕЖІМО ЛИСТЯНИЙ ОПАД

В. ЛИСЕНКО, доктор філософії, завідувач кафедри ботаніки та фізіології рослин Харківського національ# ного аграрного університету ім. В. В. Докучаєва Рослинний опад — одна з най# важливіших ланок кругообігу ре# човин між деревною, чагарнико# вою рослинністю, ґрунтом та ат# мосферою. Значна кількість по# живних елементів (азоту, сірки, фосфору, калію, кальцію, магнію, заліза тощо), які беруть дерева з ґрунту, повертається назад. Тож його родючість у підсумку підви# щується. Особливо збагачується ґрунт азотом. Протягом певного часу з рос# линного органічного опаду форму# ється більш чи менш стабільний шар органічних залишків на повер# хні ґрунту — так звана лісова під# стилка. Вона відіграє важливу роль в охороні ґрунту від розмивання — Фото О. Литвиненка явища, дуже небезпечного на схи# лах. Дуже цінна вона і як механіч# ний буфер, що зменшує тиск ваги людей і великих тварин на верхній шар ґрунту. Крізь підстилку і зеле# ну запону листя не може проникну# ти ультрафіолетове проміння, згубне для мікробного населення ґрунту. Давно встановлено нега# тивний вплив на ґрунти збирання листяного покрову. У міських парках восени ре# тельно згрібають і спалюють опа# ле листя. Це прагнення зберегти
“Україна в недалекому майбутньому має стати передовою нафтовидобувною державою світу”. · S. 7Originalseite ↗

ЕКОНОМІКА

Гронінген (Голландія), унікальне нафтове ро# довище Гавар у Саудівській Аравії, Пам’ятно# Сасівське родовище у Нижньому Заволжі, Бі# лий Тигр на південно#в’єтнамському шельфі тощо. Передові нафтовидобувні країни світу вивчають відновлення запасів нафти й газу в родовищах, що розробляються. Російський уряд виділив на такі роботи суму, еквівалентну 10 млн доларів. Об’єкт дослідження — Пам’ятно#Сасівське нафто# газове родовище в Нижньому Поволжі. Ро# боти виконував Московський університ та ООО “Лукойл#Волгоград НИПИморнефть”. Отримано незаперечні факти припливів наф# ти й газу в родовище. Ще разючіших результатів досягли аме# риканські нафтовики, які витратили на такі роботи сотні мільйонів доларів. Об’єктом дослідження було гігантське, за американ# ськими мірками, нафтогазове родовище Юджин Айленд (блок 330), за 272 км на пів# денний захід від м. Нового Орлеана на гли# бині 200 м. Роботи виконувала Ламон#До# герська Обсерваторія Землі при Колумбій# ському університеті. Вивчення механізму поновлення запасів нафти й газу родовища Юджин Айленд аме# риканські фахівці провели з американським розмахом. Крім Ламон#Догерської Обсерва# торії Землі, до вивчення проблеми підключи# лися більшість наукових центрів США, такі як: Океанографічний Інститут (Вудс Хол), Корнеллський університет, Луїзіанський дер# жавний університет, Мічиганський техноло# гічний університет, Каліфорнійський універ# ситет (Санта Барбара), університет Колора# до, Пенсільванський державний університет, Техаський університет, а також практично всі міжнародні нафтові компанії (Шелл, Мобіль, Ексон, Аджіп, Амоко, Арко, Шеврон, Коноко, Ельф Аквітан, Пензоіл) та інші організації. На базі цих структур створено Мережу Досліджень Глобальних Басейнів (Global Ba# sins Research Network). Координатором Мережі призначено др. Р. Н. Андерсена із Ламон#Догерської Об# серваторії Землі при Колумбійському універ# ситеті. Окрім нафтових компаній роботи фі# нансував Департамент енергетики США. Вивчивши темпи підтоків нафти на родо# вищі Юджин Айленд (блок 330), спочатку за# пропонували збільшити видобуток нафти й газу шляхом поліпшення пористості продук# тивних горизонтів. Проведені роботи вияви# лись малоефективними. Згодом висунули нову ідею: видобувати нафту й газ безпосередньо з зони розломів. Для цього провели високоточну сейсміку, визначили положення розломів і пробурили свердловину, яка прямо увійшла в зону роз# ломів. “У результаті було виявлено раніше недосяжні глибинні резерви, які перебува# ють під геостатичним тиском. Ми здійснили чудесне відкриття — розкрили резервуари, які на наших очах постійно поповнюються новими порціями мігруючих вуглеводнів, причому темпи поповнення близькі до темпів відбору!” (Р. Н. Андерсен). Нові дані про швидке відновлення покла# дів нафти й газу ставлять перед геологами України низку першочергових стратегічних та прикладних проблем, які потребують на# гального розв’язання. До стратегічних завдань слід зарахувати розробку теорії формування покладів вугле# воднів, оскільки існуючі класичні уявлення не пояснюють дуже швидких темпів формування промислових скупчень нафти й газу, що відбу# ваються протягом десяти#п’ятнадцяти років, і одне покоління інженерів#нафтовиків, яке ос# воює нафтове чи газове родовище за чинни# ми на даний час нормами, може спостерігати відкриття родовища, його розробку й висна# ження, вивід родовища з експлуатації, його консервацію, а через десять#п’ятнадцять ро# ків буде свідком нового циклу: вводу родови# ща в експлуатацію, його розробку, виснажен# ня і консервацію. Потрібно з’ясувати, скільки таких циклів може проходити родовище, тоб# то опрацювати вчення про невичерпність сві# тових ресурсів нафти й газу. Прикладним першочерговим завданням із нарощування ресурсної бази нафти й газу в Україні є повернення до “старих покладів”, які давно відпрацьовані й виведені з експлу# атації, з метою приростів запасів та подаль# шого повторного видобутку в них нафти й га# зу; розробка оптимальних збалансованих режимів експлуатації поточних родовищ нафти й газу для продовження термінів їх# ньої експлуатації, виходячи з темпів регене# рації вуглеводнів.
“Україна в недалекому майбутньому має стати передовою нафтовидобувною державою світу”. · S. 7Originalseite ↗

ПРО НЕВИЧЕРПНІСТЬ СВІТОВИХ ЗАПАСІВ НАФТИ Й ГАЗУ

В. І. СОЗАНСЬКИЙ, відділення Морської геології НАН України; П. М. ЧЕПІЛЬ, Інститут “Науканафтогаз” НАК “Нафтогаз України” У наш час широкого розголосу набула хибна думка про те, що нафту й газ незаба# ром буде вичерпано: нафту — через 20 років, газ — через 50, і людство впритул підійде до енергетичної кризи. Ці песимістичні виснов# ки про майбутнє нафтової енергетики ґрун# туються на теорії органічного походження нафти — з органічних решток у породах, із яких неможливо отримати великі поклади нафти. Зовсім по#іншому оцінює перспективи розвитку нафтової промисловості світу не# органічна теорія, згідно з якою нафта утво# рилася в глибинних надрах Землі в результа# ті неорганічного синтезу й проникла по роз# ломах у верхні частини земної кори, де й ут# ворила родовища. Оцінку світових запасів нафти з позицій органічного й неорганічного уявлень про природу нафти свого часу провели амери# канські дослідники А. С. Ласаґа та Х. Д. Гол# ланд (Lasaga., Holland, 1971) і опублікували результати своїх досліджень в авторитетно# му американському журналі Science (Наука). За їхніми розрахунками, кількість нафти, яку здатна продукувати вся органіка Земної кулі, можна зобразити у вигляді плівки завтовшки 2,5 мм, що рівномірно покриває всю повер# хню планети. У випадку неорганічної природи нафти товщина такого шару дорівнювала б 10 км. А це означає, що нафти на Земній кулі з пози# ції неорганічної теорії нафтоутворення у 8 мільйонів разів більше, ніж запасів за орга# нічною теорією походження. Тому прихиль# ники неорганічної природи нафти вважають, що на Земній кулі є колосальна кількість не# врахованих вуглеводнів, достатня для пот# реб людства на тисячі років. А прихильники органічного походження нафти час від часу піднімають тривогу про наближення енерге# тичної кризи у зв’язку з вичерпанням світо# вих ресурсів. Спеціальне дослідження цієї проблеми, яке виконав американський геолог П. Прайс 1947 року, показує, що відколи Дрейк 1859# го пробурив першу в світі нафтову свердло# вину, майже кожні п’ять років хтось сигналі# зував про виснаження запасів нафти й газу. При цьому найрезонансніші заяви надходи# ли від авторитетних фахівців, які мали у сво# єму розпорядженні найповнішу інформацію про запаси корисних копалин і були деталь# но ознайомлені з геологічною будовою ро# довищ. Так, провідний американський геолог ХІХ ст. С. А. Ашбернер 1886 року застерігав уряд США щодо необхідності бережливого ставлення до нафти у зв’язку з швидким наб# лиженням вичерпання її ресурсів. А його співвітчизник Т. Дей 1909 року подав рапорту Білий дім про те, що ресурси нафти в США остаточно буде вичерпано між 1935—1944 роками. Авторитетний американський геолог Д. Уайт, він же головний геолог Геологічної служби США, доводив 1920 року, використо# вуючи великий фактичний матеріал, що ви# добуток нафти в США досягне свого макси# муму через 3—5 років, після чого піде на спад, і стверджував, що він ніколи не переви# щить 540 млн барелів на рік (57 млн т). Хоч у 70—80 роках минулого сторіччя США видо# бували нафти вдесятеро більше. Особливо великий резонанс про вичер# пання світових ресурсів нафти й газу та про наближення енергетичної кризи виник у 70#ті роки минулого століття, коли арабські країни ввели ембарго на постачання нафти в Захід# ну Європу, США і Японію, й там стали з’явля# тися ознаки економічної кризи. Журнали й газети зарясніли заголовками: “Ера дешевої нафти закінчується”, “Світові запаси нафти виснажуються”, “Уже видніє дно колодязя, з якого людство черпає нафту”. Один із найав# торитетніших геологів#нафтовиків амери# канський учений Г. Гедберг попереджав про необхідність звикнути до того, що запаси нафти на Земній кулі обмежені й незабаром будуть вичерпані. Він писав: “Ми живемо за# раз у короткому й швидкоплинному відтинку часу світової історії, який можна назвати “нафтовою добою”. Ми мали кам’яну добу, бронзову добу, залізну добу, і майбутні істо# рики наречуть нашу добу нафтовою, коли людство повністю залежить від нафти. Але ця доба буде короткою, тривалістю не біль# ше 200 років…” Результати вивчення протягом останніх років конкретних нафтових і газових родо# вищ світу показують, що нафта й газ — від# новлювані корисні копалини, і можливо, що ці цінні енергоносії невичерпні. У багатьох реґіонах світу отримано матеріали про те, що нафта й газ постійно підживлюють родо# вища. Уперше на приплив нафти з більших гли# бин у пласти, які експлуатують, звернули увагу сто років тому старогрозненські наф# товики. Геолог Л. І. Баскаков на III Всесвіт# ньому нафтовому конґресі в Бухаресті у 1907 р. подав розрахунки з видобутку нафти з середньоміоценових покладів Старогроз# ненського нафтового родовища, з яких вип# ливало, що кількість нафти, видобутої до 1907 р., не могла вміститися в тих покладах. На думку Л. І. Баскакова, у верхні частини ро# довища за рахунок вертикальных пе# ретоків надходила нафта з більших глибин. Згодом нафту того родовища відкрили в більш глибокозалягаючих третинних та крейдових відкладах. Тай в інших родовищах об’єднання “Грознефть” відзначало додатковий приплив нафти за рахунок вертикаль# ної міграції. Тому запаси окремих ро# довищ перераховували у бік збіль# шення по три#чотири рази, оскільки сумарний видобуток був набагато більшим від підрахованих запасів. У наші дні після тривалих простоїв свердловин, викликаних воєнними ді# ями в Чечні, нафта, яка надійшла з глибин, почала заповнювати родови# ща та з’являтися на поверхні, що призвело до відновлення кустарного видобутку нафти з неглибоких свер# дловин, які раніше були сухими. Великий вплив на формування поглядів геологів#нафтовиків на збе# рігання родовищ нафти й газу мали дослідження В. А. Соколова щодо проблем дегазації надр Землі. В. А. Соколов і його співробітники протягом багатьох років вивчали проблеми дифузії та мікрофільтрації вуглеводневих газів через гірські по# роди. На основі цього вони опрацюва# ли прямі геохімічні методи пошуку ро# довищ нафти й газу, відомі як газова зйомка, і встановили, що з родовищ постійно виділяються вуглеводні, внаслідок чого від# буваються великі втрати нафти й газу протя# гом геологічного часу. Соколов зробив вис# новок, що в давніх породах, наприклад пале# озойських, не можуть зберегтися скупчення газу, бо його поклади руйнуються з плином часу внаслідок дифузії. Отже, існування пок# ладів нафти й газу в палеозойських породах можливе тільки за умови підтоку нових пор# цій вуглеводнів. Явища підтоку вуглеводнів із глибин до поверхні дуже поширені на Земній кулі й від# буваються в гігантських масштабах. Вони чіткіше виявляються у водних середовищах, ніж на суші, тому бульбашки метану, що під# німаються з глибин, помітні у воді навіть не# озброєним оком. Наприклад, у Чорному морі виявлено колосальні виходи метану, які чітко фіксуються на ехограмах у вигляді димів чи факелів, кількість яких складає 4000 прояв# лень. Розрахунки показують, що з дна моря за добу виділяється 1 млрд кубометрів газу. А це свідчить про потужний потік вуглеводнів із глибин Землі й дає змогу зробити висно# вок, що Чорне море — одне з найперспек# тивніших у світі щодо нафтових шарів й міс# тить у своїх надрах більше нафти й газу, ніж Каспій чи Північне море. Відкриття в останні роки надгігантського родовища нафти на Чорноморському шель# фі біля берегів Криму на структурі Суботіна, запаси нафти якого удвічі більші від усіх за# пасів нафти, відкритих в Україні за 150#річну історію нашої нафтової промисловості, свід# чить про величезні перспективи відкриття нових покладів нафти й газу в Чорному морі. Отже, Україна в недалекому майбутньому має стати передовою нафтовидобувною державою світу. Українським нафтовикам відомі факти, що з Шебелинського газового родовища вже давно викачали підраховані запаси газу (430 млрд м3), проте родовище досі діє. За 50 років експлуатації, що розпочалася 1956#го, із Шебелинського газового родови# ща викачали майже 600 млрд м3, тобто кіль# кість газу збільшилась на 170 млрд м3. Тобто за рік у Шебелинське родовище додатково з глибин надходить понад 2 млрд м3 газу. Прикладом родовищ, у яких зафіксовано приплив нафти у пласти, які експлуатують, є також найбільші нафтові родовища в Україні — Гнідинцівське та Леляківське. З цих родо# вищ уже давно викачали втричі більше наф# ти, ніж підраховані запаси. Проте вони пра# цюють і досі. Нагадаю, на Гнідинцівському родовищі з пласта К#1 (верхній карбон) ви# добуто нафти вп’ятеро більше, ніж очікували. Ще промовистіші дані на Леляківському нафтовому родовищі. Видобуті запаси з го# ризонту П#1#3 у 1,5 раза перевищують за# тверджені геологічні запаси, які теж перера# ховували двічі. З цього пласта видобуто вде# сятеро більше нафти, ніж очікували за нор# мами видобутку. Родовище перебуває в роз# робці. Цікаві результати отримано на відпра# цьованих і виведених із розробки газових родовищах: Пролетарському (початкові за# паси газу 17,6 млрд м3), Білоусівському (по# чаткові запаси газу 2,5 млрд м3), Чорнусько# му (початкові запаси газу 0,5 млрд м3). Під час перевірки виснажених покладів цих ро# довищ з’ясували, що вони повністю віднови# лися протягом 15—20 років. Пластові тиски свердловин стали такими, якими були під час їхнього відкриття 1966 р. Про сучасне формування покладів нафти й газу свідчить розподіл тисків у Рудівсько# Червонозаводському газоконденсатному родовищі в Дніпровсько#Донецькій западині, яке перебуває в розробці. Сьогодні є багато даних про поповнення запасів нафти й газу в родовищах у низці ре# ґіонів світу. До таких належать блок 330 (Юд# жин Айленд) у Мексиканській затоці, деякі родовища басейну Кук Інлет (Аляска), кілька нафтових родовищ в Узбекистані, Татарстані (унікальне Ромашкінське родовище), Азер# байджанські родовища, газовий супергігант
“Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників”. · S. 8Originalseite ↗

«ПРОСВІТА»

Олександр ЧЕРНИШЕНКО Дотеперішня історія Фастівщи# ни часів Другої світової війни не# віддільно пов’язана лише з висвіт# ленням радянсько#німецького протистояння і вперто не бажала засвідчувати факти існування у на# шому краї організованого україн# ського самостійницького підпілля. Окремі доленосні події, пов’язані з державотворчими змаганнями ук# раїнців на Фастівщині у 1941— 1943 роках після проголошення С. Бандерою Акту про відновлення Української Держави 30.06.1941 року, всіляко приховували від фас# тівців. Але ж ми це повинні знати, бо Фастівщині завжди належало вагоме місце в українській виз# вольній боротьбі, хоча ретельне приховування від нас у радянські часи цих подій витерло з нашої іс#
“Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників”. · S. 8Originalseite ↗

ФАСТІВЩИНА У ПОШУКАХ ПРАВДИ ПРО УПА

Фастівське міське об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Шевченка провело реґіональну науково-практичну конференцію “Фастівщина. Пошуки правди про УПА”. У роботі конференції взяли участь науковці з Києва і Фастова, місцеві краєзнавці, вчителі історії з міста і району, наукові працівники музеїв, громадськість Фастівщини. У музейній залі присутні мали змогу ознайомитися з унікальною виставкою історичних документів, пов’язаних з історією УПА у всеукраїнському масштабі та з діяльністю Головної Команди УПА на чолі з Романом Шухевичем, і з діяльністю організованого українського підпілля на теренах Фастівщини під керівництвом Петра ОНИ- ЩЕНКА. торичної пам’яті багато фактично# го матеріалу. На теренах нашого краю ще й сьогодні проживає багато пересе# лених сюди учасників бойових дій у лавах УПА й місцевих людей, пов’язаних із діяльністю фастів# ського осередку ОУН у роки Другої світової війни. З їхніх свідчень при# сутні дізналися багато нового про життя нашого міста у ті роки, а та# кож про розправи восени 1943#го з людьми, які перебували на окупо# ваній території. Виступ дослідника фастівської минувшини, почесного громадя# нина Фастова, відомого митця й директора Фастівської міської школи народної майстерності Ана# толія Древецького стосувався вис# вітлення діяльності фастівського підпілля ОУН під керівництвом Пет# ра Онищенка, яке діяло переважно законспірованими трійками, і тому не завжди підпільники знали інших членів організації в обличчя. Саме цей факт заважає нині, після заги# белі основних керівників, встано# вити точно всю мережу підпілля ОУН#УПА в нашому краї. ОУНівські осередки діяли у Фастові, в селах Веприк, Велика Снітинка, Велика Офірна, Томашівка, Ярошівка, При# шивальна. На його переконання, привласнений радянськими парти# занами професор Київського мед# інституту Петро Буйко насправді керував діями українських парти# занів#підпільників. На користь цієї версії слугує і той факт, що поміч# ником у нього на біржі праці, де він працював головою медичної комі# сії, був відомий молодий націона# ліст Андрій Кравець#Кравченко. Комісія Буйка допомогла багатьом фастівцям уникнути “за станом здоров’я” німецького гастарбай# терства. У контексті виступу А. Древець# кого ознайомила з подіями тих ча# сів живий свідок — кавалер Ордену Княгині Ольги ІІІ ступеня і цьогоріч# ний лауреат літературної премії ім. В. Косовського Ольга Онищен# вів про події того часу, а також провів стежками, де 65 років тому навічно залишилися сотні його друзів та рідних. Здригалася ду# ша, наверталися сльози, коли з його вуст лунала присяга вояка Української Повстанської Армії. З часу проголошення Неза# лежності України й досі жодної державної копійки не виділено для впорядкування Музею пов# станської слави. За кошти діаспо# ри було відновлено місця, де міс# тився штаб УПА “Південь”, кап# личка, літній клас повстанців, цвинтар. Але вони потребують подальшого догляду, ремонту. На Рівненщині є меморіальний ком# плекс партизанського загону Медведєва, а тут — дерев’яний зруб, до якого веде розбита до# рога. Можновладці дбають лише про особисті інтереси. Місцеві жителі розповідають, що з гір час ко, дружина колишнього районо# вого ОУН на Фастівщині у 1940#х роках Петра Онищенка. Події визволення Фастова й Ук# раїни від німців радянськими вій# ськами та продовження боротьби українського підпілля висвітлив іс# торик, голова Фастівського місько# го об’єднання ВУТ “Просвіта” Еду# ард Мондзелевський. Учасники конференції прийня# ли резолюцію, яка закликала всіх суб’єктів наукового і навчально#ви# ховного процесу в реґіоні правди# во висвітлювати діяльність УПА уроки Другої світової війни, спира# ючись не на колишні ідеологічні штампи, а на документально під# тверджені висновки сучасних укра# їнських учених#істориків.
“Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників”. · S. 8Originalseite ↗

ШЛЯХАМИ ГЕРОЇВ

Богдана МОРОЗ На початку листопада в Кре# менецькому та Шумському райо# нах Тернопільської області відбу# лися заходи, присвячені 65#й річ# ниці створення Української Пов# станської Армії. Організувало цей захід об’єднання студіюючої мо# лоді “Зарево”, (голова Віктор Ге# нералюк) за сприяння Міністерс# тва України у справах сім’ї, моло# ді та спорту. Студенти різних ВНЗ, а також члени багатьох громадських ор# ганізацій, зокрема, ВУТ “Просві# та” ім. Т. Г. Шевченка, ВМГО “Мо# лода Просвіта”, ВМГО “Особис# тість”, МГО “Патріот України” ви# рушили зі столиці до Кременця, де півстоліття тому, хай і недовго, існувала українська самостій# ність, на сторожі якої стояв її цвіт у повстан# ських строях. Кременецькі гори та Шумські ліси шелестін# ням листя, жовтогаря# чими барвами і сьогодні тихо розповідають про героїчне минуле наших предків. Під час Другої світо# вої війни на території Кременеччини діяли за# гони Української Пов# станської Армії. В око# лицях сіл Антонівці й Стіжок розташовували# ся табори Крука (ОУН— Б) та Хрона (Микола Недзведський) (ОУН— М), діяла самостійна мобільна група Яворен# ка. За двадцять кіломет# рів від Кременця 1942 року було створено штаб УПА “Південь”. Значно зміц# нив повстанські підрозділи пере# хід до лісу української поліції з По# чаєва, Шумська, Кременця, ст. Олексиниця в березні 1943 року. Саме в цих лісах були найза# пекліші бої повстанців, найбіль# ший з яких відбувся 24 квітня 1944 року в урочищі Гурби. Тридцятити# сячне військо НКВС із важкою ар# тилерією та літаками оточило міс# цевість, де розташовувався штаб УПА. У лещатах опинилися близь# ко 5 тисяч повстанців. Трагізм по# дії поглиблювало те, що в оточен# ня потрапили переважно новоб# ранці, які ще не мали військового вишколу. Бій тривав три доби та попри всі переваги противника повстанці вийшли з оточення. Цю операцію очолював відомий ко# мандир УПА Василь Кук. Кременчанин Віктор Юрчен# ко, ветеран війська ОУН—М, який брав участь у цьому бою, розпо# Фото В. Мороза від часу долинають постріли. Це полюють державні мужі в непов# торному Медоборському запо# віднику, на приватизованих угід# дях Леоніда Кравчука. На зустрічі з 97#річним старо# жилом Шумського району, вете# раном УПА, багатолітнім в’язнем сталінських таборів Миколою Омельчуком присутні дізналися, що він і досі не отримує держав# ної пенсії, бо, мовляв, його вва# жають ворогом радянського на# роду. Учасники заходу, представни# ки різних громадських організа# цій мали змогу побачити всі виз# начні місця цього краю, поспілку# ватися з ветеранами бойових дій. Такі заходи — чудова нагода для молоді знайти друзів#однодум# ців. А прилучення до живої пам’яті сприяє вихованню любові до Ук# раїни, допомагає формуванню духу патріотизму.
“Мова — важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни”. · S. 9Originalseite ↗

Fortsetzung von ««ПРОСВІТА»», S. 8

«ПРОСВІТА»

Голова товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка Павло Мовчан ності часів Трипільської доби. Надзвичайно цікавою була концертна програма режисера, заслуженого артиста України Дмитра Чирип’юка, в якій брали участь відомі актори, зокрема заслужений артист України Олекса Паламаренко, звучали українські класичні твори та народні пісні у виконанні хору “Київ”. Завдяки цьогорічним заходам, присвяче# ним Дню української писемності та мови, ба# гато українців задумалося над роллю рідної мови в житті кожної людини. Бо мова — це за# порука самобутності та самозбереження, це найбільший і найдорожчий скарб кожного на# роду, це жива схованка людського духу. Тож плекаймо наш діамант, нашу долю, генетичний код нашої нації! Любімо, вивчай# мо та розвиваймо мову! Борімося за її красу, за чистоту та багатство! Голова проводу ОУН Микола Плав’юк ного об’єднання, редакції газет “Сіверщина”, “Біла Хата”, які видає обласна “Просвіта”, а також просвітянська мистецька галерея “Круті сходи”.
“Мова — важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни”. · S. 9Originalseite ↗

ДЕСЯТА РІЧНИЦЯ ДНЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПИСЕМНОСТІ ТА МОВИ

Віталій МОРОЗ Фото автора Ти постаєш в ясній обнові, Як пісня, линеш, рідне слово, Ти наше диво калинове, Кохана материнська мово! Д. Білоус Цьогоріч День української писемності та мови відзначили вже вдесяте. Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка провело святкові заходи в усіх областях України. Історія писемності сягає своїм корінням у глибину сторіч. Ще в індійських Ведах згада# но про переселенців з далекої землі, де сьо# годні розташована сучасна Україна, що пода# рували індійцям культуру, мову та релігію. Перша офіційна згадка про слов’янське письмо з’явилася в IX столітті. Один із найдав# ніших літописів, який дійшов до нас — “По# вість минулих літ”, написав на початку XII сто# ліття монах Києво#Печерського монастиря преподобний Нестор Літописець. Його ми вважаємо батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності. Пам’ять про Святого право# славна церква вшановує 9 листопада, саме тому свято української писемності та мови відзначаємо цього дня. Київське міське товариство “Просвіта” провело цілу низку заходів спільно з багатьма навчальними закладами — Київським націо# нальним університетом будівництва й архі# Настоятель Свято4Михайлівського монастиря владика Димитрій Петро АНТОНЕНКО Фото автора З великою зацікавленістю просвітяни — працівники редакції нашої газети днями здійснили екскурсійну поїздку до древнього Чернігова. Звичайно, просто неможливо за день ог# лянути всі видатні пам’ятки міста. Та найціка# віше, бодай побіжно, вдалося побачити. Принаймні всі п’ять храмів домонгольського періоду, а це більше, ніж будь#де в Україні. Водних — музеї, в інших — діючі церкви. Побу# вали скрізь, зокрема й у найдавнішому в Ук# раїні Спасо#Преображенському соборі XI століття. Відвідали знамениті Антонієві печери — фіналіста національного конкурсу “Сім чудес України”, Єлецький і Троїцько#Іллінський мо# настирі, княжий Дитинець — Вал, поклали квіти до пам’ятника Шевченкові. Оглянули також виставку давніх українських ікон. Вклонилися могилам видатних українців, похованих у Чернігові: Михайла Коцюбин# ського, Леоніда Глібова, Лазаря Барановича, тектури, Національним технічним університе# том України “КПІ”, Національним педагогіч# ним університетом ім. М. Драгоманова тощо. Найбільші урочистості відбулися в Україн# ському домі, до яких залучили представників Української православної церкви, громад# ськості, державних діячів та політиків. Відкрив вечір голова товариства “Просві# та” ім. Т. Г. Шевченка Павло Мовчан. У своєму виступі він зазначив, що мова — це одне з най# цінніших надбань, у її глибинах народилося ба# гато того, чим може сьогодні пишатися наш на# род. Це важливий чинник самовизначення на# ції, надійна основа розвитку країни. Заступник міністра культури та туризму України Ольга Бенч нагадала, що наша мова багата на діалек# ти, а також наголосила на підтримці Міністерс# тва програм розвитку української мови. Про мовну політику говорили голова УВКР Дмитро Павличко, голова Українського фонду культури Борис Олійник, голова проводу ОУН Микола Плав’юк, народний депутат України Юрій Гнат# кевич, настоятель Свято#Михайлівського мо# настиря владика Димитрій та інші. Промовці зазначали, що українська мова — одна з най# розвиненіших мов світу, але незважаючи на те, що її підтримує Конституція, закони й укази, стан мови як державної і сьогодні залишається незадовільним. Глядачам продемонстрували серії “Сло# во”, “Знак”, “Письмо” науково#публіцистич# ного телесеріалу режисера Д. Ломачука “Ло# гос”, в якому йдеться про виникнення писем# Заступник міністра культури та туризму України Ольга Бенч Опанаса Марковича. А ще гостям дуже сподобався будинок обласної “Просвіти”, ошатний особняк у цен# трі міста. Йому 101 рік. Тут бібліотека облас#
“Мова — важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни”. · S. 9Originalseite ↗

НА КИЇВЩИНІ СТВОРЕНО МЕРЕЖУ ПАТРІОТИЧНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ СВІДОМОЇ МОЛОДІ

Євген БУКЕТ Керівники двадцяти молодіжних громад# ських організацій столичної області задекла# рували 4 листопада в смт Козин на навчанні лі# дерів молодіжних та дитячих громадських ор# ганізацій, яке проводило управління у справах сім’ї та молоді Київської обласної державної адміністрації, створення мережі патріотичних організацій свідомої молоді. Розуміючи проблеми духовно#культурного розвитку сучасної молоді, патріотичного вихо# вання, популяризації державної мови, україн# ської пісні, музики, національних звичаїв і тра# дицій у молодіжному середовищі, а також вра# ховуючи велику кількість місцевих молодіжних громадських організацій, що мають спільну мету і завдання, спрямовані на поширення та розвиток української національної ідеї, їхні керманичі домовились об’єднати свої зусил# ля. Планують, зокрема, провести семінари щодо обміну досвідом роботи, створення ін# формаційної мережі, проведення спільних за# ходів тощо. Декларацію підписали Макарівський РО ВМГО “Молода Просвіта”, МГО “Ліга Україн# ської Молоді” (м. Біла Церква), Вишгородський МО ВМГО “Пласт—НСОУ”, Сквирський РО ВМГО “Спілка Української Молоді в Україні”, Стрітівська МГО “Щиро ваші” (Кагарлицький район), Білоцерківська МГО “Рольовий рух “Су# зір’я єдності”, МГО “Буслав Січ” (м. Богуслав), Спілка творчої молоді Переяславщини, Фастів# ський МО ВМГО “Молода Просвіта”, МГО “Мо# лодіжний рух життя” (м. Переяслав#Хмельниць# кий), МГО “Організація молоді Іванківщини”, МГО “Броварщина молода”, Білоцерківський МО ВМГО “Молода Просвіта”, ДГО “Соняшник” (м. Тетіїв), МГО “Альтернатива” (Таращанський район), МГО “Без числа” (м. Тетіїв), МГО “Моло# да Просвіта” Київське обласне товариство, МГО “Меридіан” (смт Баришівка).
“Мова — важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни”. · S. 9Originalseite ↗

МОЛОДІ СКАУТИ ЗМАГАЛИСЯ У СПОРТІ

Олена ТУНІК В Івано#Франківську відбулася “Спартакіа# да” — один із найбільших спортивних заходів, який уже п’ятий рік поспіль проводить Націо# нальна скаутська організація України “Пласт”. Спартакіада з кожним роком залучає до спорту дедалі більше учасників з усієї України, і цьогоріч понад 600 пластунів змагалися між собою у ко# мандних видах спорту (волейбол, баскетбол, футзал). Окрім популяризації здорового способу життя, спартакіада сприяє і патріотичному ви# хованню серед молоді. Гаслом змагань було твердження “Герої не вмирають!”, бо спартакі# ада присвячена 65#й річниці створення УПА. У рамках змагань було презентовано книгу видавництва “Місто#НВ” “Роман Шухевич — пластун. Юнацькі та молоді роки Головного Ко# мандира УПА”. По закінченні спортивних змагань на всіх учасників спартакіади чекала цікава розва# жальна програма. Так, цього року на запро# шення організаторів спеціально для пластунів виступив рівненський рок#гурт “От Вінта”. Усього ж за час існування змагань для учасни# ків на благодійній основі грали такі знані укра# їнські музичні гурти, як “Тартак”, “Мертвий пі# вень”, “Фліт”, “Петровичі”.
“Мова — важливий чинник самовизначення нації, надійна основа розвитку країни”. · S. 9Originalseite ↗

І ДИСКИ, І КНИГИ

У місті Сарни у приміщенні місцевої гімна# зії Рівненське обласне об’єднання ВУТ “Прос# віта” імені Т. Шевченка провело Дні “Просвіти”. У програмі заходу — демонстрація мультиме# дійних дисків “Т. Шевченко — художник, поет”, “Історія України”, “Замки України”, презента# ція видань обласного об’єднання та ВУТ “Про# світа”, плакатів з української мови та літерату# ри. У жовтні побачила світ книжка сарненсько# го художника Василя Позніка. Лекцію з нагоди 90#річчя заснування “Просвіти” на Рівненщині прочитав заступник голови РОО ВУТ “Просві# та” Олександр Волощук. У заході взяли участь учителі мови та літератури, історії Сарнен# ського району. Співорганізаторами виступили районний відділ освіти та районне об’єднання “Просвіта” (голова Раїса Тишкевич, заступник Світлана Гаврилюк). Ведучим заходу був голо# ва РОО ВУТ “Просвіта” Микола Федоришин. Після заходу просвітяни відвідали Сарнен# ський історико#етнографічний музей, подару# вали книги закладу. Вл. інф.
“Визнавши себе націоналістом, я не можу відмовити собі в праві любити свою батьківщину”. · S. 10Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

ницький, Ф. Колесса, П. Тичина, М. Холод# ний, Я. Купала, О. Богомолець, О. Палладін, М. Вавілов, Є. Патон, О. Соколовський, С. Семковський, В. Затонський, О. Шліхтер, С. Рудницький, В. Юринець та ін. Більшість із них у недалекому майбутньому буде за# арештовано й засуджено органами НКВС. Восени цього ж року почалися арешти у справі СВУ (“Спілка визволення України” — міфічна організація, яку вигадав НКВС для розправи із свідомою українською інтелі# генцією). Серед заарештованих було бага# то знайомих Михайла Пилиповича, людей, Виповнилося 115 років від народження Михайла Пилиповича КРАВЧУ- КА — видатного вченого-математика, академіка ВУАН, одного з найбільш діяльних та авторитетних діячів української науки 20—30-х років минулого століття. безпартійними (Гермайзе, Дорошкевич, Романовський та ін.), але об’єднаними спільною платформою: розвиток україн# ської культури. Крайнє ліве крило цієї групи вважало корисним для цієї мети відрив Ук# раїни від царської Росії, можливий у випад# ку військової поразки Росії або революції. Я схилявся до цих поглядів”. Деякий час після засудження М. Крав# чук перебуває у Лук’янівській в’язниці, тут у лютому 1939 року йому було дозволено (мабуть, єдине!) побачення з дружиною. Потім його відвезли на Колиму, в бухту Но# гаєво, звідки мало кому пощастило вибра# тися живим. У другому томі справи є окре# мий аркушик, на якому невідомим почер# ком великими літерами виведено: “Акаде# мік Кравчук Михайло Пилипович. Знахо# диться у ДВК Ногаєво Берелеха Мальдяк на фізичній роботі”. У липні 1939 року дружина вченого Е. Й. Кравчук пише лист на ім’я секретаря ЦК КП(б)У М. С. Хрущова, в якому розповідає про трагічну долю свого чоловіка, який, на її думку, “став жертвою інтриг і наклепів”. Ре# акції на цей лист у слідчій справі нема. Не# зважаючи на негативні результати поперед# нього розгляду, Есфір Йосипівна не відсту# пає. У березні 1940 року вона знову надси# лає своє клопотання — цього разу на адре# су Верховного Суду СРСР, оскільки справу М. Кравчука передано на розгляд Пленуму Верховного Суду СРСР. Тут серед докумен# тів, надісланих нею додатково, знаходимо короткий відгук про наукові праці доктора математичних наук Кравчука Михайла Пи# липовича, зроблений Ю. Соколовим, чле# ном#кореспондентом АН УРСР й адресова# ний НКВС, а також схвальні відгуки (адресо# вані НКВС) про наукову, педагогічну роботу М. Кравчука, написані його колегами й уч# нями. На цей раз заступник прокурора СРСР Сафонов надсилає архівно#слідчу справу М. Кравчука з Москви до Києва для додаткової перевірки, висловлюючи сумніву правильності судового вироку. На жаль, даних про результати цієї додаткової пере# вірки в слідчій справі немає. У липні 1945 року Есфір Йосипівна, яка досі не знала про долю чоловіка (останньо# го листа від Михайла Пилиповича отримав її брат 11 лютого 1942 року), надсилає заяви до Народного Комісара Держбезпеки УРСР Савченка та Народного Комісара Держбез# пеки СРСР Меркулова з проханням допо# могти їй розшукати чоловіка, а також пору# шити клопотання про перегляд його справи. Відповідь на її звернення знову була без# душно#формальна: “ВІДМОВИТИ”. У відповідь на своє чергове клопотання Е. Й. Кравчук одержала повідомлення про те, що чоловік її помер 1942 року в Магада# ні в інвалідному містечку (8#й кілометр). Останню крапку в цій трагічній історії (чи останню?) поставив перегляд судової спра# ви, що був здійснений 1956 року за клопо# танням Е. Й. Кравчук. З’явився новий доку# мент, у якому стверджується, що всі попе# редні свідчення “не викликають довіри, то# му що вони неконкретні, на попередньому слідстві і в суді не перевірялись, причому Кравчук після суду винним себе не визнав, від свідчень, що були дані на попередньому слідстві, відмовився і заявив, що вони були дані в результаті застосування до нього за# боронених законом методів ведення слідс# тва… Таким чином, додатковим розсліду# ванням встановлені нові обставини, які спростовують звинувачення Кравчука і які раніше не були відомі суду. На підставі вик# ладеного і керуючись ст. 378 УПК РСФСР вважав би: вирок Військової Колегії Верхов# ного Суду СРСР від 23 вересня 1938 року у справі Кравчука Михайла Пилиповича ска# сувати, а справу проти нього припинити за відсутністю складу злочину… Полковник юстиції Зарубин 28 травня 1956 р.” Нарешті вдова академіка отримала до# відку про невинність свого чоловіка… Арешт і загибель Михайла Кравчука призвели до нищення цілого наукового нап# ряму й завдали вітчизняній науці великої втрати. Але найтяжчий злочин — моральна шкода, яку заподіяли нашому суспільству. Нищення духовності, віри в порядність і чес# ність, у добро й справедливість відкрило широку дорогу для аморальних людців, не# гідників і пристосуванців. Доки ми не очис# тимося від того зла, доти не зможемо до# сягти в нашій країні щастя.
“Визнавши себе націоналістом, я не можу відмовити собі в праві любити свою батьківщину”. · S. 10Originalseite ↗

ПОСТАТІ

Галина СИТА, кандидат фізико#математичних наук Народився Михайло Кравчук 27 ве# ресня 1892 року в селі Човниця (нині Ківерцівський район Волинської об# ласті). Його батько за фахом землемір, син селянина#шевця, незважаючи на скрутні матеріальні умови, закінчив Петровсько# Розумовську академію (тепер Сільськогос# подарська академія імені К. Тимірязєва). Мати в молоді роки працювала гувернан# ткою, знала іноземні мови, велику увагу приділяла вихованню дітей. 1901 року сім’я Кравчуків переїхала до Луцька, де Михайло вступив до місцевої гімназії, яку закінчив 1910 року з золотою медаллю. Став студен# том математичного відділення фізико#ма# тематичного факультету Київського універ# ситету Св. Володимира. 1914 року М. Крав# чук закінчив курс наук із дипломом 1#го сту# пеня, і його залишили в університеті для підготовки до наукової та викладацької ро# боти. Коли під час війни університет еваку# ювали до Саратова, М. Кравчук на зиму 1915—1916 років переїхав до Москви, де познайомився з науковими напрямами, що їх розвивали московські математики. Тут він виявив себе цілком сформованим ученим з оригінальним мисленням. Повернувшись до Києва, М. Кравчук провадить наукову роботу в Київському уні# верситеті. Він почав викладати українською мо# вою, брав участь в організації Українського народного університету, працював над ви# робленням української математичної термі# нології, видрукував у видавництві Товарис# тва шкільної освіти проекти алгебраїчної та геометричної термінології, видав літограф# ським способом “Курс лекцій з геометрії в Українському народному університеті”, пе# реклав українською мовою підручник Кисе# льова “Геометрія”. М. Кравчук уособлював українського ін# телігента вищого ґатунку. Він чудово воло# дів українською мовою, вирізнявся високою культурою, лагідною вдачею, ввічливістю, делікатністю, легкістю й приємністю в спіл# куванні. Ще з юнацьких років небайдужий до громадського життя, вихований у націо# нально свідомому дусі, він брав активну участь у діяльності студентських україн# ських громад. У важкі роки громадянської війни (1920—1922) Кравчук разом із молодою дружиною виїхав у село Саварка (нині Бо# гуславського району Київської області), де обоє працювали у місцевій школі. Сюди ж рятуватись від голоду і руйнації приїхали друзі — поети М. Зеров та Д. Загул. Серед учнів саварської школи Михайло Пилипович звернув увагу на здібного хлопця Архипа Люльку, пробудив у нього цікавість до знань, до творчості. Пізніше Архип Люлька переїхав до М. Кравчука у Київ, став студен# том політехнічного інституту, а згодом — ві# домим конструктором літальних апаратів, академіком. Повернувшись працювати до Києва, М. Кравчук на посаді штатного професора викладав у Київському інституті народної освіти (так у ті роки називався Київський університет), Сільськогосподарському інс# титуті, Київському індустріальному інституті (так називався Київський політехнічний інс# титут), Київському ветеринарно#зоотехніч# ному інституті. Педагогічна робота стимулювала його до написання підручників. Висока організо# ваність та самодисципліна давали змогу М. Кравчуку, при всій його зайнятості на пе# дагогічній і громадській роботі, активно працювати у науковій сфері. Спочатку він досліджував алгебраїчні проблеми, одер# жав низку результатів у теорії матриць, тео# рії білінійних форм та лінійних перетворень. Ці дослідження лягли в основу його доктор# ської дисертації (1924 рік). Свої розробки М. Кравчук друкував у наукових виданнях України, а також у найавторитетніших нау# кових журналах Франції, Італії. М. Кравчук стає фундатором і головою Київського ма# тематичного товариства. Його запрошують до роботи в Академії, де він очолює комісію математичної статистики, входить до комі# сії математичної термінології при Інституті наукової мови, обіймає посаду вченого сек# ретаря Президії ВУАН. 29 червня 1929 року М. Кравчука одно# голосно обрали дійсним членом ВУАН. Ра# зом з ним академіками ВУАН стали Д. Явор#
“Визнавши себе націоналістом, я не можу відмовити собі в праві любити свою батьківщину”. · S. 10Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

СЛІДЧА СПРАВА МИХАЙЛА КРАВЧУКА

із якими він товаришував. А ще активно спілкувався з закордонними вченими, зок# рема, з математиками Львова: листувався з В. Левицьким — головою Товариства ім. Т. Шевченка у Львові; математикові М. Чайковському, який 1929 року переїхав до Радянської України, 1933 року допоміг влаштуватися на роботу в Одесі (М. Чайков# ського заарештували за сфабрикованою справою УВО та ув’язнили на десять років). На початку 30#х років ВУАН поділяється на окремі інститути. 1934 року організовано Інститут математики, в якому М. Кравчук очолив один із трьох відділів — математич# ної статистики. Саме в цей період Михайло Пилипович створив важливий математич# ний об’єкт, що зараз у світовому обігу має назву “многочлени Кравчука”. У той час у країні панувала атмосфера підозрілості та пошуків ворогів. Арешти три# вали, серед заарештованих опинилися пое# ти Микола Зеров і Дмитро Загул. У годину тяжких випробувань для сім’ї Зерових М. Кравчук підтримував її морально й мате# ріально. Для самого вченого неприємності поча# лися з кінця 1936 року. В Індустріальному інституті М. Кравчук очолював кафедру ма# тематики. Висока вимогливість до студен# тів і до викладачів викликала невдоволення адміністрації, бо він не хотів штучно зави# щувати показники успішності. З приводу цього конфлікту М. Кравчук звертався до наркома освіти В. Затонського. Згодом це використали слідчі як “доказ” того, що М. Кравчук отримував від В. Затонського (на той час уже заарештованого) керівні вказівки для своєї ворожої діяльності… По# чалися арешти і в Інституті математики. У травні 1937 року заарештували наукового співробітника В. Можара, а в жовтні засу# дили до розстрілу. З Можаром у Кравчука були спільні наукові праці. Це стало приво# дом для галасливої кампанії осуду М. Крав# чука “громадськістю” Інституту математи# ки, університету, Президією АН УРСР за йо# го нібито зв’язки з ворогами народу. Крав# чука звільнили з посади керівника відділу, але залишили співробітником Інституту. Та 21 лютого 1938 року М. Кравчука заарешту# вали, звинувативши в участі у “контррево# люційній націоналістичній організації” та у “шпигунстві”… Архівно#слідча справа М. Кравчука складається з двох томів. У першому томі матеріали засудження М. П. Кравчука та ма# теріали його реабілітації. Документів, писа# них рукою М. Кравчука, у першому томі не# має, є тільки його підписи в належних міс# цях протоколу допиту. Посилання на певні сторінки справи не завжди відповідають ни# нішній нумерації. Том другий починається з деяких подробиць арешту М. Кравчука (опис майна, документ про його конфіска# цію тощо), далі йдуть власноручні записи М. Кравчука, серед них є три його особисті заяви уже після засудження, а також низка матеріалів про додаткове розслідування справи М. Кравчука у 1940 році, кілька заяв Есфір Йосипівни Кравчук — дружини Ми# хайла Пилиповича — і документи, які вона готувала, про наукову діяльність чоловіка, листи колег, що характеризують М. Кравчу# ка як видатного вченого і порядну людину. В архівах СБУ є також “агентурні матеріали” на М. Кравчука, які поки що не видають для ознайомлення. Пробитися до істини, до того, що нас# правді відбувалося за ґратами Лук’янівської в’язниці, читаючи том 1, дуже важко. Зна# йомство з томом 2 значно змінює інформа# ційну картину. Протокол єдиного (!) допиту від 3 травня 1938 року (допит проводив оперуповноважений IV відділу УДБ молод# ший лейтенант Держбезпеки Хазін) засвід# чує, що М. Кравчук визнав себе учасником СВУ і визнав факт вербовки його Й. Гермай# зе. Витяги з протоколів допитів звинуваче# них у справі СВУ, де названо прізвище М. Кравчука, досить одноманітні, склада# ються з одного#двох речень, у яких лише стверджується належність М. Кравчука до міфічної СВУ. Що ж примусило Михайла Пи# липовича поставити свій підпис під фаль# шивим документом? “Я був приголомшений цими дикими звинуваченнями, розбитий фізично нічними допитами, зокрема повним позбавленням сну протягом 11 діб, загостренням хвороби серця, мірами прямої фізичної дії; мораль4 но на мене впливали крики, стогони катова4 них у сусідніх кімнатах людей. Зламали ме4 не остаточно погрози — в разі затятості і відмови прийняти на себе нескоєні злочини — арештувати і знищити мою сім’ю. Заради порятунку сім’ї я вирішив обмовити себе, до того ж було цілком зрозуміло, що мої об4 винувачі самі не вірили своїм звинувачен4 ням, а мали цілком визначену мету — зро4 бити з мене злочинця” (із скарги, надісланої М. П. Кравчуком із Магадана 16 серпня 1940 року на адресу Голови Верховного Су4 ду СРСР та Верховного Прокурора СРСР). М. Кравчука особливо непокоїло звину# вачення його у шпигунстві. Не раз замислю# ється над тим, чи не міг він випадково, нес# відомо видати якісь державні таємниці: “Оз# нак шпигунства, вільного чи невільного, не можу знайти в моїй роботі. Готовий відпові# дати слідству на докази і на різні питання з цього приводу. Визнавши себе націоналіс# том, я не можу відмовити собі в праві люби# ти свою батьківщину і не завдавати їй шко# ди таким мерзенним шляхом, як шпигунс# тво”. Він таки добився, що звинувачення у шпигунстві було знято. Звинувачення в “націоналізмі” Михайло Пилипович сприймає досить спокійно і пи# ше з цього приводу: “Мої націоналістичні погляди почалися ще в студентські роки (1910—1914). Я спілкувався із студентами, що належали до різних політичних партій, і
“На теренах скіфських земель значення “царити” має тільки назва “Україна”. · S. 11Originalseite ↗

СПАДЩИНА

Фото Євгена Букета ці”). Образ давньої країни переда# ється назвами “земля Трояна” чи “Руська земля”. Вислів “на седмом віці Трояні” можна тлумачити як “престольне ві# че Трояні”, а також як “вкраїнське ві# че Трояні”. Під назвою “Дівиця” ро# зуміється Мати Божа Державна (Ав# рора — східна Ранкова зоря, півден# на — грізна Богиня грому, західна — свята Мисля#Діана чи Луна, а північ# на — вказуюча Полярна, Путьовод# на зоря). Топоніміка, гідроніміка Ук# раїни присвячена переважно богові Паппаю (Кормилець, Хлібний) і Трої#Пирогощій (богиня блискавки, грози, вітру). Тут слід наголосити на тому, що Україна має своїми обере# гами: на сході — Переяслав (Перес# віт#Тагімасад, Урим), на півдні — Пересічень (Богиня грому, дочка Посейдона#Возного), на заході — Перемишль (Місяць), на півночі — Пересопницю (Дрімаючу, Провідну зорю). Недаремно на сучасній межі України й Росії залізнична станція має назву Хутір Михайлівський. “Михайло” в перекладі з французь# кої мови (miche) — “Хлібний”, так само як Геродотова назва “Гіпаніс” (Конюший, але лат. “panis” перекла# дається як “Хлібний”). В Україні доб# ре знають, що “Бог калачі везе”, ко# ли гуркоче в небі. У “Слові о полку Ігоревім” богиня грому названа та# кож “Скала”, а в топоніміці України цій богині присвячено назви Звени# гора, Громоклея, Хлібодарівка, Ін# гул, Рубанка, Велика Кринка, Кан# кринівка та багато інших. Звернення автора до певних образів допома# гає встановити межі (обриси, пара# метри) країни. Звернімо також увагу на те, що грецькою мовою земля, присвяче# на богині, має назву “temenos” (від “temno” і “temo” — рубати, різати, сікти, а в переносному значенні — укладати договір, союз, мир, прок# ладати дорогу; окаймлювати або оточувати по колу — відокремлю# вати). Ця назва подібна за значен# ням до “krino” — відсікати, карати, “суди рядити” (порівняймо гідроні# ми Кринка, Велика Кринка, Канкри# нівка). Богові (богині) грому при# свячено назви Громоклея (Громо# слава), Інгул та Інгулець (той, що тамує спрагу, голод), Звенигора, Миколаїв, Микулин (Світозарний), Проскурів (Грозовий, Хлібний), Станіслав (Стадник#Хорив). Топо# німіка північних земель України присвячена Провідній зорі, Одигіт# рії — Словечна (Казань), Конотоп (Вершинний Ріг), Охтирка (Вишня, Горішня). Далі буде. Джавахар) — Коштовність завдяки бану стало жіночим Гаухарбану — Найдорожча коштовність. Іран. Ба4 нудохт означає Шляхетна дочка, Благородна діва, де дохт (санскр. duhitar, старослов. дщерь) — доч4 ка, дівчина; дохт наявне в імені ві4 домої принцеси Турандот — Туран4 ської дочки, Туранської діви, а та4 кож в імені Гурандухт — Дочка Гу4 ран, що його мала дружина грузин4 ського царя Давида Будівничого, сестра половецького князя Конча4 ка. А Кончаківна, дочка Кончака — невістка оспіваного в “Слові о полку Ігоревім” новгород#сіверського князя Ігоря. Іран. духт в імені Гуран4 духт засвідчує, що воно не тюрк4 ське: половців більшість дослідни4 ків вважає тюркомовними, хоча насправді вони виявляють мовну й етнічну спорідненість із раджпута4 ми — індійськими “козаками”. А Гу4 ран в імені Гурандухт — різновид імені Ґаурі, що його мала богиня# воїтелька, дружина Шіви, зображу4 вана з тризубцем. Вона мала також імена: Дурґадеві, Партенос, Арте4 міда, Деві4Діва, Опіда, Діва4Обида, Обидоносиця, засвідчені на тере4 нах України починаючи з Геродота, тобто з V ст. до н. е. Сліди поклонін4 ня їй і досі зберігають розсипані по всій Україні численні “дівині” та “ді4 вочі” назви.
“На теренах скіфських земель значення “царити” має тільки назва “Україна”. · S. 11Originalseite ↗

УКРАЇНСЬКЕ СЛОВО ЧЕКАЄ НА ДБАЙЛИВИХ УКРАЇНА В «СЛОВІ О ПОЛКУ ІГОРЕВІМ»

Оксентій ОНОПЕНКО, м. Москва Продовження. Початок у ч. 45 за 2007 р. У ранньому середньовіччі (пері# од Київської Русі) на теренах Украї# ни йшла боротьба за перехід до ві# ри в єдиного Бога. Великий Київ# ський князь Святослав, умираючи, сказав: “Вірую в єдиного Бога” (це було в роки написання “Слова о полку Ігоревім”). Як відомо, князь Ігор Святославич після свого поло# нення пішов по Боричеву до Святої Богородиці Пирогощої, більш ран# ньої Покрови Русі — богині грому і родючості (врожаю). А Володимиру Чернігові “затуляв вуха”, коли дзвонила “церква Пирогощої”. І Всеслав Полоцький у своєму По# лоцьку біля церкви Софії чув “дзвін Хорсу Великому” (Велесу). У цих словах автор “Слова” підкреслює світогляд князів: Ізяслава везуть до Софії, князь Ігор іде до Святої Пи# рогощої, Володимир — не хоче чути дзвонів Пирогощої, а Всеслав чув уранішній дзвін Хорсу Великому. Тлумачачи наймення країн, пот# рібно виходити з того, що майже всі християнські країни було назва# но згідно з церковними постулата# ми, що корінилися в міфологічних уявленнях народів. Міфологічний образ, який несе в собі назва краї# ни, вказує на давність назви, добу, коли назва виникла. Так, коли в Біб# лії згадується країна Магога, або “глава країни Рош” (“несі Рош”), тов цих словах важлива не фонетика, наприклад, “рош”, а значення об# разу — “земля Водолія” (Перуна, Посейдона). Грецька першооснова “архон” у титулі “архон Рош” перек# ладається українською мовою як “глава”, а “Рош” має значення “тек# ти”, “потік”, або “Січ”. Так називали богиню грому, бурі Кия, “грози якої по землях течуть” (шумлять). Кара# юча богиня грому й блискавки (“Карна і Жля” в “Слові о полку Іго# ревім”) має назву Пирогоща або Троя (грецьке “troo” — вражаюча, караюча). Автор “Слова о полку Іго# ревім” вказує на значення назви “Кия”, коли на самому початку тво# ру характеризує Бояна, який “рас# тікашется мислію по древу”. Коли автор закликає “начати старими словами”, то дослідники твору ма# ли б задуматися над тим, які “старі слова” маються на увазі. Слова “мислію по древу” нагадують про назву “Україна”, як “Радогоща” (“оук” — “наука” і “раяти” — “ради# тись”). Так само в епілозі твору ав# тор згадує про “главу” (главу — z УКРАЇНА І САНСКРИТ “несі Рош”, що в імені князя Ігоря має давньоанглійське “eagor” — “Водолій”) і плечі (рамена, крила) України. Грецьке “Roos” (текти, плинути) не має нічого спільного з назвою “Росія”. Назва “Росія” си# нонімічна значенню “червона”. Можна також зауважити, що близьке (але не синонімічне) до значення “Рош” — “текти” (“тече вовком”), “бігти”, “минати”, “літа# ти” — мають назви Меотида (ла# тинське “meo”, “meas” — бігти, ми# нати) та назва боспору “Хазарія” (єврейське “khasar” — минати, проходити). Назва “боспор” як “торговельна переправа” теж має подібне значення — переправа, пе# ревіз. Йому синонімічна назва “Лі# вонія” (англійське “leave” — лиша# ти, покидати, тікати, що передано іронічним “деремела” в “Слові о полку Ігоревім”). Значення “доро# ги” мають топоніми “Путивль”, “Дрогобич”, “Курськ”, “Мценськ” (Мченськ), гідроніми Сейм (гнати), Самара (текти) тощо. Ці назви по# в’язані з символікою небесного Возного або Посейдона, який, згід# но з міфологією, перевозить Сонце через океан до ранкового сходу. Небесному Возному (Віщому) присвячена назва Матвіїв Курган (Ахіллів Біг), Міус (Конюший), Та# ганрог (Світозарний), Міллерово (Тисяцький), Айдар (Віщий), Аксай (Славень) та інші. Посейдона#Воз# ного вважали володарем Тризубця. Друге важливе зауваження що# до давності назви “Україна”. У най# менні сакральної гори України “Го# верла” вжито давнє індоєвропей# ське дієслово “govern”, що англій# ською означає правити, врядувати. У гідронімі “Десна” також вжито давнє “dhesno” — правити. Річка “впливає” в “правлячу” Україну# Державу. Грецьке “krino” або “kriso” (“суди рядити” в “Слові о полку Іго# ревім”) у назві ріки Кринка#Геррос теж вказує на назву країни. Назва “Волинь” означає “волю” (на латині й в українській мові “volo” — воля, рішення), а ось назва “слобода” або “свобода” має значення “пустинь” і “вольності”. Слова автора “Слова о полку Ігоревім” про “обіду”, яка 2. Українське пан та його іранські родичі Індійському й українському pan відповідає іранське ban. Є багато іранських імен з бан. Ім’я Артабан “Захисник арти#ладу” мали перські царі й полководці, що їх знав іще Ге# родот у V ст. до н. е. Ім’я Даштбан (dasht — поле, край) означає “Охо# ронець краю”, Джаханбан (jahan — світ) — “Захисник світу”, причому це ім’я — значеннєвий двійник кня# зівського імені Святополк (Світо# полк), Дидбан (did, diz — фортеця) — “Начальник фортеці”, Марзбан (marz — межа, кордон) — “Захис# ник кордонів (країни)”, Разбан (raz — лоза, укр. різка) — “Садівник, Виноградар”. У середньоіранських мовах (бактрійська, согдійська, хотано# сакська) ban стало суфіксом, що творить слова зі значенням обері# гач, хранитель, розпорядник: stor# ban — конюх, devanban — началь# ник канцелярії, pushtiban — тілоо# хоронець, frezban — слідчий. Те са# ме і щодо предметів: grivban — на# мисто (griv — шия, санскр. griva, укр. грива), vadban — вітрило (vad — вітер, санскр. vatа, vatar). У пар# фянській мові pahraban — охоро# нець, вартовий. У новоіранських мовах (пер# ська, таджицька, дарі) класичне Собор Троїцько4Іллінського монастиря в Чернігові станція покладено в основу назви “Україна” (“uecker reіn” — “спільний світ”). Назву “Ueck#reіn” можна ви# словити іншим латинським словом “res publica” — спільний світ, мир. Весь зміст “Слова о полку Ігоре# вім” свідчить, що автор думає не ли# ше про територіальну єдність країни, а й про соціальну. Княжі роздори він пояснює боротьбою за землі, ба# гатства. Крім того, в добу написання “Слова” в Україні точилася боротьба між впливом на державні справи церкви і воєвод. Князь Ігор, як зго# дом і Андрій Курбський, — прихиль# ник “воєводної ради”, а не “влади по# повичів#кречетів”. Такий образ краї# ни і держави виникає й може існува# ти лише на ґрунті соціального досві# ду. В середньовічній Європі феномен “країни” як “республіки” (спільного блага) ще не був притаманним сус# пільній думці. Назва “Річ Посполита” (Спільна справа) однозначна назві “Uck#reіn”. У середньовіччі “клопота# лися” за “віру християнскую”, за “гроб Господень”, за “круля” або “за царя#батюшку”, а в давній Україні — “за країну” як “соціально#політич# ний” феномен. Цей образ “спільної землі” дав змогу Геродотові вжити назву “царських скіфів” як “парала# ти” (лат. “pario” — родити, а “latus” — простір, край, себто, “паралати” — роденці або “посполиті” чи “україн# “Пустині силу прикрила” (чи не було тут “коректури” Мусіна#Пушкіна?) вказують на значення “вольності” (у Д. Яворницького — “границі ко# зацьких вольностей”). У давньому найменні “Україна” основа “країна” має значення не пізнішого слов’янського “край” (те# риторія), а походить від давньо# грецького “kraino”, що означає “правити”, “вершити”. Грецьке “kre# іon” — цар, “kreiousa” — цариця. Потрібно також згадати, що Геро# дот уживає назву народу “царські скіфи” (дружина). На теренах скіф# ських земель значення “царити” має тільки назва “Україна”. Індоєв# ропейське “U#” в назві “Ukraine” на# дає слову “kraino” значення “бути главою”, “бути державою”, а назві “Україна” значення “Держава” (так само, як “U#” надає слову “#piter” значення “Юпітер” — “Світовид” або “світло даючий”). Назва “Украї# на” має значення не тільки “держа# ви”. Звичне українське розуміння назви “Україна” як “ойкумена—рід# на земля” теж справедливе. Річ утім, що грецьке “oikos” (ойкумена, вітчизна) слугує першоосновою ла# тинського “uikos”, “uecker”, а саме його значення як “соціальна спіль# нота” разом з іншим латинським словом “reіn” (res) — “благо”, “мир”, “добро”, “природа” як суб# перське ban (тадж. bon) стало су# фіксом, що утворює: — слова на означення діяча з оберігальною функцією щодо ко# гось або чогось: фарсі bahban, тадж. богбон (bah, бог — сад) — са# дівник; — назви предметів, що мають захищати щось або запобігати чо# мусь: перс. angushtban, тадж. ан# ґуштбон — наперсток (досл. обері# гач пальця); перс. poshteban, тадж. пуштбон, із ранішого pushtepan — захисник, охоронець життя, фарсі sayeban, дарі sayaban, тадж. соя# бон — навіс, накриття, тент. Іран. saya (рос. сень) відповідає санскр. chhaya (чхая) — тінь, затінок, від нього утворене санскр. чхатра — парасоля, споріднене з укр. шатро, де тра — двійник ban4pan, яке теж означає оберігач, захисник (санскр. tra — охороняти, берегти, рятувати). У ларській мові на півдні сучас# ного Ірану (округа Ларестан) цю функцію виконує суфікс bu — різ# новид ban. Він утворює від іменни# ків терміни із значенням храните# ля, оберігача чогось: dashtbu — охоронець посівів (dasht — поле, степ), ruzbu — денний сторож зер# на й посівів (ruz — день, пор. укр. одного разу, тобто одного дня), xarmanbu — хранитель зерна (xar# man — зерно, тадж. хирмон, також — тік у полі). Жіноча форма від терміна pana, pan буде pani — захисниця, храни# телька, берегиня. Оскільки індій# ському pan відповідає іран. ban, то інд. pani має іранську форму bani, яке має різновиди banni, banini, ba# nita, banu. Banni — наречена, моло# да, красуня відповідає українсько# му панна, banita — жінка, дружина, banini, baniyain — дружина торгов# ця#банії, сільського лихваря, кра# марка, banu — бану, пані, добродій# ка, шанобливе звертання в іранців та індійців до жінки. Є жіноче ім’я Бану — Правителька, Цариця, Ша# нована, Шляхетна, жінка, що має і форму Бані (в азербайджанців), яке майже ідеально відповідає чесько# му, польському й українському пані. Дружину відомого індійського кіно# актора Діліпа Кумара, теж відому кі# ноактрису, звати Сайра Бану. Бану входить і в двоосновні жі4 ночі імена. Є іранське жіноче ім’я Шахрбану (казах. Шарбан) — ко4 лись так називали дружину прави4 теля (з шахр, шар споріднене укр. цар). Дружину сільського старости називали кадбану — господиня оселі, це слово стало жіночим іме4 нем Кадбану (Кядбану), де кад (сог4 дійське kata) споріднене з укр. хата. Чоловіче ім’я Гаухар (Джохар, інд.
“На теренах скіфських земель значення “царити” має тільки назва “Україна”. · S. 11Originalseite ↗

ПАН І ПАНІ: НАШ ВИСОКИЙ ПРЕДКІВСЬКИЙ СПАДОК

Рубрику веде Cтепан НАЛИВАЙКО, сходознавець#індолог, завідувач відділу порівняльних досліджень науково#дослідного Інституту українознавства
“Феномен слова4зброї, починаючи від Велесової книги, характеризується бороть4 бою за справедливість, добро і правду”. · S. 12Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

дістали… Нещодавно була прес# конференція, яку організували на# ші музейники й архітектори. Пано# ве, факти жахливі. Будівлі XVII сто# ліття пускають під екскаватор… Нищать, рубають, звалюють. Якщо заплющимо очі — опинимось по# між руїн… 30 листопада відбудеть# ся прес#конференція “Україна — зона культурного лиха”, на яку за# прошують серйозних діячів культу# ри і мистецтва…” Це добре, що наші діячі та функціонери культури згуртувалися й не оминають будь# якої нагоди “прокричати” про на# боліле. Відсиджування по своїх “спілках та квартирках” не спону# кає владу боронити музеї, бібліо# теки й книгарні… А тим часом “Книжковий світ# 2007” розгортався… Видавниц# тва прикрашали стенди барвис# тими палітурками, а кияни нек# вапливо походжали у пошуках бажаної книжки. Виставка#ярма# рок триватиме кілька днів. Пара# лельно заплановано щільну прог# раму презентацій нових видань, автограф#сесії письменників. Життя триває… НАША КНИГА
“Феномен слова4зброї, починаючи від Велесової книги, характеризується бороть4 бою за справедливість, добро і правду”. · S. 12Originalseite ↗

«ЯКЩО ЗАПЛЮЩИМО ОЧІ — ОПИНИМОСЬ ПОМІЖ РУЇН»

Уляна ГЛІБЧУК Даруйте, але я справді не знаю, добре це чи погано, коли радикально різні події у культур# ному житті Києва можна подати під дахом однієї газетної публіка# ції… Ідеться про акцію протесту з приводу виселення книжкового магазину “Знання” та старт Деся# того Київського міжнародного книжкового ярмарку. Зрештою, все поступово… Минулого тижня в книгарні “Знання” було не протовпитися. Видавці, письменники, журналіс# ти до останнього вільного місця запакували приміщення. Особли# во втішила присутність телевізій# ників. Адже всім відома сучасна істина: якщо подію не покажуть у новинах, отже, її не було. До при# сутніх звернулися діячі культури, зокрема лідер громадського об’єднання “Остання бари# када” Олесь Доній, голова спілки книговидавців Украї# ни Олександр Афонін, а письменники Юрій Покаль# чук та Сергій Пантюк читали полум’яні вірші. Мотто всіх емоційних виступів можна звести до одного: не дозво# лимо владі забрати останню книгарню на Хрещатику. Дія# чі культури підготувалися непогано. Принаймні, щоб їх не вважали голослівними, заручилися підтримкою го# лови Держкомтелерадіо Едуарда Прутніка. Зачитали його лист. У ньому йшлося про те, що незважаючи на численні звернення Коміте# ту до Київської міської ради з проханням зберегти ви# давництва та книгарні, в Рік української книги, оголоше# ний Президентом Віктором Ющенком, продовжується політика знищення столич# них осередків культури. Зок# рема, закрито спеціалізова# ні книжкові магазини “Пое# зія”, “Мистецтво”, “Перед# платні видання”, “Пропаган# Малюнок Святослава Мізернюка Любов ДЯЧЕНКОGЛИСЕНКО, кандидат філологічних наук, доцент, Валентина ОСІНСЬКА, вчитель# методист, м. Сміла Черкаської обл. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України ви# дав книжку інтерв’ю Юрія Зайце# ва з талановитим українським по# етом, мовознавцем, лауреатом літературних премій, двічі по# літв’язнем СРСР і двічі реабіліто# ваним відомим громадським дія# чем О. С. Різниковим (Олексою Різниченком) “Я винен тим, що українець”. Юрій Зайцев, присвячуючи книжку “70#річчю славного сина України Олекси Різниківа”, ство# рив публіцистичну енциклопедію післяповстанського опозиційного руху в Україні, зокрема, в Одесі — південній столиці антирежимного руху 1960—1980#х років. Дякуючи авторові, який записав унікальні спогади учасників тих подій на диктофон, зробив аудіозаписи розмов, збережено унікальну ін# формацію. Це постаті національ# ної тривоги, збентеженого сум# ління, національного порятунку: Олекса Різників, Ніна Строката, Ганна Михайленко, Володимир Барсуківський, Павло Отчена# шенко, Василь Барладяну, Галина дист”, “Світогляд”, “Спортивна книга”, “Зміна”, “Ноти”, “Книга поштою”, “Технічна книга”, “Книж# ковий світ”, “Планета”. Ще недав# но вони розташовувалися на цен# тральних вулицях Києва. Сьогодні під тиском місцевої влади зникає магазин “Знання” — остання кни# гарня на Хрещатику, яка працюва# ла в цьому приміщенні понад сім# десят літ… Едуард Прутнік запро# понував усім депутатам, хто прий# мав рішення про виселення мага# зину, прийти на Хрещатик, 44, ку# пити книгу і прийняти рішення про збереження книгарні. Редакція нашої газети слідку# ватиме за ходом драматичних подій… Наступного дня, 8 листопада, було урочисте відкриття вистав# ки#ярмарку “Книжковий світ# 2007”, яка цього року приурочена до 100#річчя від дня народження Олега Ольжича. Організатори запросили Олега Кандибу — сина знаменитого поета та громад# ського діяча. Діти уславлених батьків мають дивну і, здається мені, незавидну долю. Адже їх протягом життя завжди порівню# ють… Ось був такий батько і ось такий син… Мене особливо зво# рушила одна фраза пана Канди# би: “Я зростав не в тіні свого бать# ка, а в світлі його”. Коли до слова запросили пана Олександра Афоніна, а згодом Ле# оніда Фінкельштейна та письмен# ника Віталія Капранова, я мимово# лі повернулася до вчорашніх по# дій. Привид “Знань” промайнув… Розповідали про вчорашню акцію протесту і закликали до солідар# ності. Віталій Капранов не доби# рав слів… “Якщо чесно, вони вже
“Феномен слова4зброї, починаючи від Велесової книги, характеризується бороть4 бою за справедливість, добро і правду”. · S. 12Originalseite ↗

ГУМАНІТАРНІ НАУКОВІ ДОСЛІДЖЕННЯ В УКРАЇНІ

Федір ПОЛЯНСЬКИЙ, головний редактор журналу “Мандрівець”, м. Тернопіль Всеукраїнський науковий журнал “Мандрівець”, що утри# мується на полі науки з 1994 р., може виступати як дзеркало гу# манітарних наукових досліджень в Україні. Адже випущено у світ сім десятків часописів, утверди# лися певні традиції, сформовано власний стиль. Редакція робить усе, щоб часопис був україноз# навчим (українська національна історія, філологія та філософія тощо) і навіть україноцентрич# ним — підхід до розуміння сус# пільних процесів крізь призму імперативу української нації. Які основні тенденції гумані# тарних студій науковців можна простежити? Виходячи з кіль# кості статей, варто стверджува# ти, що гуманітарна наука розви# вається активно. Аналіз праць науковців доз# воляє виокремити певні тема# тичні напрями наукових дослід# жень. Історія України на сторін# ках журналу має не лише науко# ве значення, а й просвітницьке, з актуальними проблемами вив# чення українського соціуму. Дослідження нашої історії — це передусім робота з докумен# тами пам’яті нації. Аналізуючи актуальні історичні дослідження, потрібно брати історичні уроки з минулого, розкодовувати закла# дене знання і дух наших предків та на цій основі творити новітню історію як живий організм дер# жавницької нації. У свою чергу, історія тісно пов’язана з літературою. Літературна критика, теорія літератури, бібліографія, компа# ративістика (або порівняльне лі# тературознавство) і текстологія як складові літературознавства формують потужну базу україн# ського гуманітарного знання. Феномен слова#зброї, почи# наючи від Велесової книги, ха# рактеризується боротьбою за справедливість, добро і правду в суспільстві. І сьогодні письмен# ники, на думку Анатолія Погріб# ного (“Феномен письменницької публіцистики”), залишаються крайніми в обстоюванні поетич# них і справедливих начал життя, у захисті української мови та культури, як і загалом україн# ської національної правди. Звичайно, культура народу — це не лише історія, література і мова, а й філософія. Вважають, що змістом історії української філософії є історія філософської культури українського народу, тобто еволюція світоглядно#фі# лософських ідей. Отож журнал “Мандрівець” як ланка розвитку української науки продовжує задавати нові напрями наукових досліджень, відслідковувати їхній стан та перспективи. Водночас він про# понує свої сторінки науковцям для опублікування результатів дисертаційних пошуків. Нові знання, підходи до роз# в’язання суспільних проблем, розвиток українознавчих та ук# раїноцентричних досліджень, що примножуються працею нау# ковців, створює передумови для формування в Україні суспільс# тва знань.
“Феномен слова4зброї, починаючи від Велесової книги, характеризується бороть4 бою за справедливість, добро і правду”. · S. 12Originalseite ↗

ДОЛЯ — БУТИ УКРАЇНЦЕМ

Могильницька, Микола Суховець# кий, Ніна Одолинська, Віктор Со# роковський, Мирослав Мосюк… Перелік може і повинен бути про# довжений. Сьогодні, як ніколи, хворе посттоталітарне суспільство по# требує правди про власне істо# ричне минуле. Руйнівні процеси періодично досягають критично# го рівня. На жаль, сучасність де# монструє “розхитаність”, “розми# тість”, “дифузність” етносвідо# мості, етнічну (хоч як це парадок# сально!) невизначеність україн# ців, які репрезентують ті чи інші територіальні громади нашої держави. Мас#медійний простір інтенсивно заповнюється не# правдивою інформацією ворожо# го антиукраїнського змісту. Тому ця книжка, унікальна своєю правдивістю, життєвістю, так потрібна нашому читачеві. Останнім часом дуже цінують до# кументи. А тут їх понад шість де# сятків. Кожна нація формується спільними загальнонаціональни# ми цінностями, категоріями, пос# татями. На жаль, нас, українців, зараз об’єднує не чинник мови, не чинник релігії, не чинник виз# наної особистості, а лише чинник державної території, і на неї теж зазіхають. І поділ нас за окреми# ми землями, певно, комусь дуже вигідний. Юрій Зайцев своєю книжкою спростовує цю тезу. Доля урод# женця Донбасу, вихованця зруси# фікованої Миколаївщини й “кос# мополітичної” Одеси, закоханого у Львів та Карпати Олекси Різни# кова засвідчує, наскільки фаль# шиві просторікування політиків про поділ України на неприми# ренних східняків і західняків. На прикладі Олекси Різникова, його побратимів і земляків Миколи Ру# денка, Івана Дзюби, Василя Сту# са, Олекси Тихого ми бачимо, що вся Україна єдина, як і тисячу ро# ків тому! Дослідження історії культури має бути максимально наближе# ним до першоджерел — докумен# тальних текстів, мемуарів, архів# них матеріалів, прози, поезії, пуб# ліцистики. Дуже важливий у тако# му пошуку наукової інформації безпосередній контакт із людьми — свідками й учасниками доле# носних історичних подій, адже тут не споглядання історії, а її прав# диве відтворення. Самоідентифі# кація особистості за багатьма чинниками детермінована само# ідентифікацією нації і навпаки. У книжці “Я винен тим, що украї# нець” є промовисті факти щодо “народження українця”. Один із найважливіших чинни# ків самоусвідомлення національ# ного “Я” — мова, досконале воло# діння якою дозволяє “занурюва# тися” у писемні джерела етнічно# го космосу, вилучати сучасну ін# формацію з усної комунікації, зокрема, побутового мовлення та простору мас#медійних каналів. Українське суспільство зараз, як, можливо, ніколи, вимагає по# вернення “культових” імен у най# кращому розумінні цього слова, адже відомо, що навчаються на прикладах вчинків яскравих осо# бистостей. Сакральними, свя# щенними для нас є прізвища Шевченка та Франка. Книжка Юрія Зайцева “Я ви# нен тим, що українець” демонс# трує великий інтелектуальний і мистецький потенціал української нації, її дивовижну здатність са# мореанімуватися, кидати виклик, бути конкурентоспроможною в умовах глобалізаційних тенденцій розвитку планети.
“Прийди ж до мене, щастя, в тихий дім, з’явись, моя скупа і мудра книго...” А. Малишко · S. 13Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

всіх бібліотеках. Маю надію, що пам’ять про нашого земляка увіч# нять на Хотинщині у його рідному селі Клішківці”. Якщо ж говорити про сучасну літературу, то в нашому часописі відбулися “прем’єри” творів бага# тьох знаних письменників і молодих літераторів. У полі зору нашого ви# дання — визначні події суспільно# політичного, культурно#мистецько# го й духовного життя України, проб# леми національного відродження, утвердження державності й собор# ності. — Чим порадує “Київ” своїх читачів наступного року? — У січні 2008#го нам виповню# ється 25 років із дня заснування. От# же, це вже вік зрілий, поважний, гід# ний нести естафету нашої сучасної літератури. Слід зауважити, що ми лишаємося практично єдиним “тов# стим” літературно#мистецьким жур# налом, який зберіг щомісячний вихід, кольорові художні сторінки, всі жанри — поезію, прозу, публіцистику, кри# тику, літературознавство, мистецтво, історію Києва, сатиру та гумор, вип# лату авторського гонорару. У нас — доволі невелика передплатна ціна, отже, його може читати кожен перед# платник України від учителя, студен# та, інтелігента, інженера до фермера, пенсіонера чи учня сільської школи. “СП” дом, щоб мати цінний посібник у школах, бібліотеках. Яскравим доповненням до по# етичного слова були виступи відо# мих бандуристів — Шевченків# ського лауреата Василя Нечепи, Миколи Мошика, Ярослава Чор# ногуза, про творчість яких теж розповідається у книзі. Присутні митці подякували “Сумському земляцтву” у м. Києві, за чиєї фінансової підтримки книга О. Ющенка прийшла до читачів. НАША КНИГА
“Прийди ж до мене, щастя, в тихий дім, з’явись, моя скупа і мудра книго...” А. Малишко · S. 13Originalseite ↗

«РОСОЮ ВПАСТИ НА ВІЇ ДРІМУЧИХ ЛІСІВ»

Валентина ДАВИДЕНКО У Київському літературномеморіальному будинку-музеї Тараса Шевченка відбулася презентація поетичної книжки “З наболілої душі”. Її автор — репресований український письменник Микола Козак, який через тюрми і концтабори проніс томик “Кобзаря” Тараса Шевченка. Його ж поетична спадщина побачила світ завдяки молодшому другові Миколи Козака Анатолієві Івановичу Романюку, професорові Університету Альберти, Канада. Бардом Хотинського краю називає він свого земляка-поета, якого знав ще з дитинства. “Я з ним запізнався, коли ще був маленьким хлопцем, він із су# сіднього села Клішківці. Коли мені стало 11 років, то мама думала, до якої гімназії мене віддати. Обрали Новоселицю, маленьке містечко, тому що там молодший брат моєї мами, незабутній дядько Ваня Ко# лесник, потім закатований енкаве# дистами, закінчував гімназію. Тож мене віддали під його опіку. В од# ній квартирі з ним жив його друг Микола Козак. Вірші він почав пи# сати ще ліцеїстом. Потім війна, я опинився на Заході, а він — у Руму# нії. Там його, румунського грома# дянина, перед приходом Червоної Армії заарештувало НКВС і поса# дило у в’язницю в Дніпропетров# ську, а потім він опинився на зас# ланні у таборах Воркути. Там про# був сім років. Після хрущовської відлиги почали ліквідовувати деякі концтабори, і він повернувся в Ру# мунію, де жила його сім’я. 1975 ро# ку була міжнародна конференція, організована ООН, я, як член ка# надської делегації, був у Бухаресті. Мав спеціальний паспорт і тому почувався певно, не забувайте, що там теж був комуністичний режим, дуже суворий. Я зустрівся з Коза# ком, але говорили стримано — та# кий був час. Коли мій дядько з Хо# тинщини приїхав до Канади, і ми в кімнаті розмовляли, то він запитав, чи немає на стелі підслуховуваль# ного апарату. Бачте, який панував психоз. Потім ми вже зустрілися 1991 року. Я був у нього вдома, він читав поезії, говорили про минуле, майбутнє і про Україну. Він був ве# ликий патріот, дуже любив Україну, у мене ставлення до України біль# ше Франківське, з почуття обов’яз# ку, а в нього була любов Шевчен# ківська. Я сказав, що ми побачимо# ся за рік, і тоді він не тільки читати# ме мені поезію, а скаже, що роби# тиме зі своєю поетичною спадщи# ною. Я щороку бував у Бухаресті, так само, як і в Україні. А він, ма# буть, був настільки гордий, що не запитав мене, чи я не міг би попра# цювати над його віршами. Через три місяці я був на конференції в Парижі, і один наш буковинець, академік Володимир Требічі з Ру# мунії, каже: “Ваш приятель помер”. То для мене був великий удар. Через рік я знову поїхав до Буха# реста і зайшов до його вдови Яни Ставської. Кажу: “Чи Микола Козак не залишив якоїсь спадщини?” Во# на, нічого не мовив# ши, пішла до другої кімнати і винесла ве# ликий зошит і “Кобза# ря”, якого він возив із собою по концтабо# рах, деякі знімки й ка# же: “Не знаю, що з тим робити, бо мені незадовго покидати цей світ”. (Через рік вона померла). Я тоді сказав: “Дайте мені, я впорядкую спадщи# ну”. Спочатку 1994 року видали вибрані твори у дуже скром# ному виданні, але я вважав, що то не від# повідає рівню поета, якого вважаю бардом Хотинського краю, і тому підготував до друку другий том його поезій, бо перший десь пропав. Адже війна, втечі, репресії, арешти і т. ін. Ця книжка вже розійшлася в Україні по колишню систему книгорозпов# сюдження фактично знищено, і вла# ді до цього немає ніякого діла. Значною мірою цю прогалину за# повнюють літературно#художні журнали, які висвітлюють сучасний літературний процес (принаймні його найяскравіші сторінки), зна# йомлять широкий загал із новими здобутками його найактивніших і найяскравіших учасників. — Чим вирізняється на тлі інших літературних журналів очолюваний Вами “Київ”? — Ще за радянських часів ми повернули із забуття в актив нашої літератури такі репресовані тоталі# тарною системою твори, як роман В. Винниченка “Сонячна машина”, недруковані оповідання Г. Косинки, А. Заливчого, В. Підмогильного, А. Головка, роман В. Сосюри “Третя рота” і його поеми “Каїн” та “Мазе# па”, п’єсу М. Куліша “Зона”, повість І. Багряного “Огненне коло” та М. Руденка “У череві дракона”. Уперше до читача саме зі сторінок журналу прийшли у реставровано# му вигляді Київський літопис, літо# писи Аскольда, Самійла Величка, “Слово про закон і благодать” мит# рополита Іларіона.
“Прийди ж до мене, щастя, в тихий дім, з’явись, моя скупа і мудра книго...” А. Малишко · S. 13Originalseite ↗

«КИЇВ» — ЖУРНАЛ ДЛЯ ВСІХ

Фото О. Литвиненка Літературну премію імені М. Ко# цюбинського було вручено у Черні# гівському літературно#меморіаль# ному музеї Михайла Коцюбинсько# го письменникові, секретарю Націо# нальної спілки письменників Украї# ни, заслуженому діячеві мистецтв, головному редакторові часопису “Київ” Віктору БАРАНОВУ. Відбу# лася ділова, непарадна розмова про сучасне становище української літератури, рідного слова, україн# ської періодики. Ми вже не перший рік із великою тривогою звертаємо увагу на упос# ліджене становище і української книжки, неприродно затисненої на# валою набагато дешевших та ще й кові видання. Молодь гортала сто# рінки творів сучасних письменни# ків — Оксани Забужко, Сергія Жа# дана, Лесі Демської, Андрія Коко# тюхи. Серед дитячої літератури вирізнялися добре ілюстрована “Хрестоматія дитячої класики (від 2 до 6 років)” столичного видав# ництва “Махаон”, набір картинок “Українська цікава абетка”. Експо# нували й доволі рідкісні книги, приміром, науковий збірник “Пол# тавська петлюріана”, що видаєть# ся тільки в нашій області, або збір# ку поезій Миколи Кульчинського “Заґратоване світло”. Порадували соціально значущі видання, випу# щені за кошт обласного бюджету: книга спогадів Василя Овсієнка “Василь Стус у віддзеркаленнях”, повість Євгена Пуздровського “Зоряна”. Завершилася виставка гарними українськими піснями у виконанні тріо “Козачка” обласної філармонії. У бюджеті Чутівського району на 2007 рік закладено 12 тис. грн. на поповнення бібліотечних фон# дів. А серед видань, які завдяки уп# равлінню інформації та зв’язків з громадськістю до кінця року поба# чать світ за рахунок обласного бюджету, буде і книжка письменни# ка з Чутівського краю Сергія Лукича “Оленчина абетка”. Ця збірка вір# шів для дошкільнят невдовзі надій# де до дитячих садочків області. низькопробних видань з Росії, і укра# їнської мови, яка досі не здобула в незалежній державі своїх законних, закріплених у Конституції, прав. Твори наших прозаїків, поетів, публіцистів (про драматургів і кри# тиків уже не кажу) виходять мізер# ними накладами, та й вони часто# густо не доходять до читачів, адже
“Прийди ж до мене, щастя, в тихий дім, з’явись, моя скупа і мудра книго...” А. Малишко · S. 13Originalseite ↗

БАНДУРИ ЗВУКИ ЗОЛОТІ

Ніна ГНАТЮК У свій 90#й рік народження патріарх української літератури Олекса Ющенко видрукував кілька книжок. І серед них — “Бандурис# ти, орли сизі…” (Видавничий центр “Просвіта”, 2007). У Палаці мистецтв “Україн# ський дім” на презентацію унікаль# ної книжки нарисів, спогадів, вір# шів про славетних українських кобзарів, бандуристів зібралися члени кількох творчих спілок, зем# ляки поета. І кожен дякував авто# рові за унікальне видання, матері# али до якого він збирав упродовж шести десятиліть. 1940 року Олекса Ющенко брав участь у вшануванні кобзаря Остапа Вересая, де виступали Єгор Мовчан, Павло Носач, Петро Гудзь, Володимир Перепелюк, Іван Іванченко. Тоді ж ведучий свя# та Павло Тичина надав слово для привітання і йому, молодому пое# тові. Усе творче життя О. Ющенко дружив з кобзарями, присвячував їм вірші, разом з ними часто висту# пав. Із Максимом Риль# ським брав участь у відзна# ченні ювілею Єгора Мовча# на у селі Великій Писарівці. А коли О. Ющенкові випов# нилося п’ятдесят, привітати його приїхав славнозвісний Єгор Мовчан. Завдяки багаторічній дружбі, сердечному спіл# куванню, листуванню з ві# домими митцями і наро# дилася книга про тих, кого називають Гомерами Ук# раїни. Виступаючи на пре# зентації, лауреат Націо# нальної премії України ім. Т. Шев# ченка Микола Шудря, заступник директора Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАНУ Сергій Гальченко, заслужений діяч мис# тецтв Василь Довжик, інші пись# менники, журналісти відзначали самобутність цієї книги — своє# рідного пам’ятника кільком поко# лінням українських народних співців. Її варто перевидати у державній програмі підтримки книговидання більшим накла#
“Прийди ж до мене, щастя, в тихий дім, з’явись, моя скупа і мудра книго...” А. Малишко · S. 13Originalseite ↗

«УКРАЇНЦЯМ — УКРАЇНСЬКУ КНИГУ»

Тетяна АЛЄКСАНДРОВА, голова Полтавської обласної організації “Молода Просвіта” Книжкову виставку з такою наз# вою демонстрували днями в Чуто# вому. Організували її управління ін# формації та зв’язків з громадськіс# тю облдержадміністрації, обласне товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шев# ченка, обласний комунальний книжковий магазин “Планета” й місцева райдержадміністрація. На подібних виставках, приурочених до Року української книги, вже по# бували мешканці Решетилівки, Зінькова, Глобиного, Кременчука. Перед чутівською громадою виступили начальник управління ін# формації та зв’язків з громадськіс# тю облдержадміністрації, депутат обласної ради Олег Пустовгар, в. о. голови райдержадміністрації Ми# хайло Хворост, заступник голови обласного товариства “Просвіта” Марія Гринь. Школярство і люди поважного віку зацікавлено роздивлялися ху# дожні, науково#популярні, довід#
“Театр Кропивницького зумів стати поруч із найкращими національними театральними школами Європи”. · S. 14Originalseite ↗

Fortsetzung von «ПОСТАТІ», S. 10

ПОСТАТІ

Ігор КРОПИВНИЦЬКИЙ 125 років тому Марко Кро# пивницький заснував славнозвісне Товариство акторів, відоме під назвою Театр корифе# їв. Як зауважував І. Франко, на початку 1880#х несподівано з’явився справжній український театр, “склалася трупа, якої Україна не бачила ані перед тим, ані пото# му, трупа, котра збуджувала ентузіазм не тільки в українських містах, а й у Москві і в Петербурзі, де публіка часто мала нагоду бачити найкращих артистів світової сла# ви”. Вагомість цієї події в міжнародному масштабі засвідчила 1982 року постанова ЮНЕСКО про святкування сторічного юві# лею трупи. До складу театрального колек# тиву ввійшли в майбутньому відомі майс# три української сцени, тоді ще актори#а# матори, учні Кропивницького М. Занько# вецька, М. Садовський, Л. Линицька, А. Маркова та ін. Згодом до товариства приєдналися П. Саксаганський, І. Карпен# ко#Карий, Г. Затиркевич, М. Садовська# Барілотті. То були найкращі акторські сили українського народу, Марко Кропивниць# кий виплекав з них славнозвісних зірок ук# раїнської сцени. Маркові Лукичу Кропивницькому нале# жить найпочесніше місце у плеяді видат# них діячів культури XIX століття. Якщо Тарас Шевченко відкрив епоху в українській літературі, став родоначальни# ком її революційно#демократичного нап# ряму, то продовжувачем цих традицій у письменстві, в драматургії зокрема, був Кропивницький. З його ім’ям пов’язана ці# ла епоха в театрі й драматургії. Він був ге# ніальним актором, режисером#реформа# тором, засновником українського класич# ного реалістичного театру, що на той час було справжнім відкриттям. Це не тільки класик драматургії, а й ві# домий публіцист, поет, композитор, дири# гент, співак, перекладач, талановитий ор# ганізатор і керівник театру, чудовий педа# гог, який відшукував у народі таланти і не# втомною копіткою працею виховував із них ентузіастів професійної сцени. Марко Лукич був до того ж майстром слова, зачаровуючи своїми виступами слухачів, піонером реалістичного худож# ньо#декоративного мистецтва, засновни# ком театру для дітей. В епоху, коли царат пригнічував Украї# ну, нищив залишки національної культури, і більшість населення була неписьменною, театр був чи не єдиною просвітницькою силою, доступною простим людям, і посі# дав значне місце у громадсько#культурно# му житті. “Товариство акторів Кропивниць# кого” стало на той час живим джерелом української культури не лише на батьків# щині, а й у Росії, Білорусії, Молдавії, Грузії, Литві. Скрізь воно гастролювало з незмін# ним успіхом, а після тріумфальних гастро# лей у Петербурзі й Москві, незважаючи на всі труднощі і перешкоди, театр Кропив# ницького зумів стати поруч із найкращими національними театральними школами Європи. Усе це дало поштовх для подаль# шого розвитку української культури, мало неоціненне суспільно#політичне значення, стало однією з важливих духовних підва# лин, на яких через багато десятиліть пото# му збудовано Українську державу. “Якщо Колумб відкрив Америку, то з таким же правом можна сказати, що Кро# пивницький відкрив світові скарб малоро# сійського театру”, — писав рецензент од# нієї з петербурзьких газет. Кропивницький у своїх творах висту# пив новатором жанру соціально#психоло# гічної драми. Загалом він написав понад 40 п’єс. Сучасна преса порівнювала їх із шедеврами світової літератури. У кожній зних, таких, як “Дай серцю волю, заведе в неволю”, “Доки сонце зійде, роса очі ви# їсть”, “Глитай, або ж Павук”, “По ревізії”, “Олеся”, “Замулені джерела”, “Дві сім’ї”, “Скрутна доба” митець виводить на життє# вий кін свого улюбленого героя від землі — селянина, збуджує симпатії до нього, закликає глибоко замислитись над тією долею, що “бреде горем, мов тим морем, й враг його зна, коли перебреде”. Через усе життя проніс він безмежну шану і любов до Тараса Шевченка, з над# звичайною майстерністю читав його за# пальні вірші, що знаходило відгук у тися#
“Театр Кропивницького зумів стати поруч із найкращими національними театральними школами Європи”. · S. 14Originalseite ↗

БАТЬКО УКРАЇНСЬКОГО ТЕАТРУ

Яких батьків ми діти, хто ми, чи усвідомлюємо свою самовизначеність, свою мову, культуру, традиції, самобутність, чи поважаємо власні цінності, свої глибокі корені? На прикладі висвітлення багаторічного життєвого подвигу великого нашого земляка Марка КРОПИВНИЦЬКОГО, який подав його онук, відомий фотохудожник, мистецтвознавець і композитор Ігор Олексійович Кропивницький, кожен може переконатися, що є в історії України визначні постаті, люди честі, які могли полягти за правду, з кого можна брати приклад для наслідування. Священна сила пам’яті зобов’язує і переконує: людина багато може, якщо вона вірна високим ідеалам. Картина І. Рєпіна “Лебединого віку та журавлиного крику”, на якій Марка Кропивницького зображено керманичем козацького човна те, що предки наші встелили кістьми і по# лили своєю кров’ю той край, який назива# ється благословенним і благодатним і який приєднався до спорідненого народу, як рівний до рівного? Обидно, боляче, тяжко!” Марко Кропивницький боровся за наці# ональне відродження, проти спроб розгля# дати український народ як “плем’я”, а його мову — як “південно#російський діалект”. “Несила більше терпіти гніт глуму, ганьбу поневолення духовного і морального, мов# чати перед брутальним зневаженням за# гальнолюдських прав, елементарної спра# ведливості…” “…Пора зрівняти українське слово в усіх правах з російським, бо тільки рідна мова у церкві, в театрі, у літературі і в школі, не обмежувана цензурою, дає мож# ливість застосовувати пригноблені сили з користю і успіхом на благо рідної Вітчиз# ни”, — звертався Кропивницький до тих, кому була дорога доля народу. М. Л. Кропивницький уперше надає ук# раїнському театрові соціального значення і звучання, запроваджує принципи профе# сійної режисури як мистецтва самостійного і відповідального. Саме він уперше заявив, що й актор, і режисер повинні добре знати життя народу й черпати з нього образи. Життєво#правдиве розкриття психології сценічного образу, глибоке розуміння сце# нічного ансамблю — де слово, рух, інтона# ція, міміка, грим, костюм персонажа, худож# ньо#декоративне й музичне оформлення — тобто всі компоненти спектаклю повинні бу# ти підкорені розкриттю змісту твору. Таким було творче кредо режисера#педагога. На ньому він виховав кілька поколінь україн# ських акторів. Тогочасна російська преса відзначала, що українці під режисурою Кро# пивницького на багато років випередили Художній театр Станіславського. “Не можна забувати, — згадує актриса Софія Тобілевич, дружина І. Карпенка#Ка# рого, — що той потрійний труд, який вико# нував Марко Лукич, бувши одночасно дра# чах сердець зачарованих слухачів і вчило, “як душу гартувати, як шлях до правди від# найти, як волю в битвах здобувати і пряму# вати до мети”. То були вечори Шевченка, де “Слова про Яр холодний розцвіли гаря# чі, — про те, як стануть зрячими незрячі і правда говорила в них жива” (М. Риль# ський). З ім’ям Кропивницького пов’язане перше прилюдне виконання, присвячене йому композитором Данилом Крижанів# ським, пісні на слова Шевченка “Реве та стогне Дніпр широкий”, за що він мало не наразився на арешт. Бо “читати твори, друкувати тексти до музичних нот” укра# їнською мовою забороняв царський указ. Те сталося в Одесі 1898 року, де відбу# вався вечір пам’яті Великого Кобзаря. Кропивницький заспівав, а публіка, підхо# пивши урочисту мелодію, підвівшись, дружно підспівувала йому. Підрозділ го# родових увірвався в зал, почав виштовху# вати глядачів, а у відповідь, наче присуд, з усіх боків співом лунало, шквалом било шевченківське слово. Сяйнувши у прос# торінь могутнім співом Марка Кропив# ницького, пісня стала духовним гімном кожного українця, полетівши з уст в уста, подолала простір і час чистим голосом української душі, всім світом почута. Устами героїв своїх п’єс Кропивниць# кий проголошував палкі слова протесту проти соціальної несправедливості. Недар# ма цензура забороняла твори драматурга, погрожували арештом, і тільки надзвичай# на популярність митця і народна любов ря# тувала його від неминучого ув’язнення. За театром Кропивницького було встановлено таємний поліцейський нагляд. Усім серцем митець переймався тра# гічною долею свого народу, вбачаючи в ній історичну несправедливість і кривду: “В Україні моїй милій і далі нема ні школи на# родної, ні журналів, і далі українську мову висміюють, не визнають, намагаються знищити… За віщо це? За віщо? Невже за матургом, артистом, режисером і вчителем цілого гуртка молодих акторів, що цей труд вимагав нелюдських сил, надзвичайного напруження енергії, нервів і здоров’я. Всі актори, яким він допомагав оволодіти тех# нікою гри на сцені, всі його учні, не виклю# чаючи Садовського та Саксаганського, бу# ли закохані в Марка Кропивницького як в артиста, режисера і великої душі людину”. За своє довге театральне життя Кро# пивницький зіграв багато ролей україн# ського, російського й західноєвропей# ського репертуару. Вони різноманітні: від драматичних і трагічних до комедійних і сатиричних. Це були шедеври сценічного втілення, в яких великий актор сягав гли# бини розкриття і розуміння образу. “Популярність великого драматурга й артиста була настільки велика, що не буде занадто сказати, що після народного пое# та Т. Шевченка ім’я Кропивницького — од# не з особливо популярних і улюблених на Україні”, “Без перебільшення я назвав би його сонцем України”, — так висловлюва# лася тогочасна преса. Невтомну подвижницьку діяльність Кропивницького, його відвагу в боротьбі за захист національної культури свого на# роду високо цінували визначні представ# ники передового російського мистецтва — Л. Толстой, П. Чайковський, Д. Станіс# лавський, М. Савіна, В. Стасов. Великий російський художник І. Рєпін зобразив Марка Лукича керманичем козацького човна, який пливе серед хвиль розбурха# ного моря, начебто підсумовуючи склад# ний та тернистий шлях, що випав на долю митця. Кропивницький, передчуваючи загрозу знищення українського народу, тобто не# безпеку його розчинення в панівній нації, все своє життя присвятив духовному збага# ченню українців, закликав зберігати глиби# ну нашого духовного коріння, наш духовний спадок. Він закладав перші цеглинки в той фундамент, що став у майбутньому осно# вою для побудови незалежної Української держави. Він бачив таку державу крізь неп# роглядну темряву. Наслідуючи заповіти Шевченка, своїм прикладом він збуджував серця людей, давав їм надію і мрію про свою, благословенну Богом Україну. Усе життя його, безперервне творче горіння, невтомний пошук шляхів до світ# лої прийдешності були прикладом грома# дянського подвигу людини, безмежно від# даної своїй Вітчизні. Коли імператор Олек# сандр III, захоплений його майстерністю, під час гастролей театру в Петербурзі за# пропонував акторові грати в імператор# ському театрі (що давало змогу заможно жити і гастролювати по всьому світові), він рішуче відмовився: “Не потрібне мені ні срібло, ні золото, ні слава, ні пошанівок… Зрадити свій народ, піти у найми “власть придержащим”, які мови нашої не визна# ють, намагаються знищити?!. — Ніколи!” Так сміливо висловлювався “батько укра# їнського театру”, бо рідна Україна, рідний театр були для нього понад усе: “Краще буду працювати для милої моєї України на повну, Богом дану мені силу, а там вже не# хай цінують, що я залишив”. Про смерть Кропивницького писали: “Істинно, ця смерть — національне горе… Вмер не тільки геніальний артист і пись# менник, вмер національний герой, що лю# бив Україну всім серцем і невтомно боров# ся за неї”. “Велетень національної культури” — так оцінювали його багатогранну діяль# ність сучасники, такий він і в нашій пам’яті. Його ім’я і сьогодні у сузір’ї найславетні# ших імен людства. Яскраво, з глибиною пізнання відкрив нам постать Кропивницького поет Максим Рильський, який мав щастя бачити і чути “батька українського театру”, “українсько# го Мольєра” і “Шекспіра”, людину епохи “Відродження”: Блажен народ, що мав такого сина. Там, де його терниста путь ішла, З нових квіток і колосків звела Вінець йому рідна Україна.
“Призначення цих художніх витворів — облагороджувати середовище, вносити дух гармонії”. · S. 15Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

осель у різних реґіонах України. Недарма ж текстиль називають одим із найбільш демократичних і доступних широкому загалу гляда# чів видом мистецтва. У рамках ІІ Всеукраїнської тріє# нале художнього текстилю відбула# ся Молодіжна трієнале обдарова# них митців та студентів художніх ВНЗ України, які крім основних напрямів представили також нап# рям “костюм#форма#образ”. А рішенням журі переможцями конкурсу визнано: І місце — Ольга Парута#Вітрук (м. Львів) за гобелен “Решето Всесвіту”, ІІ місце — Олек# сандр Ковач (м. Херсон) за серію гобеленів, ІІІ місце — Наталка Бо# рисенко (м. Київ) за композицію “Від початку до кінця”, сімнадцять художників відзначено дипломами.
“Призначення цих художніх витворів — облагороджувати середовище, вносити дух гармонії”. · S. 15Originalseite ↗

МИСТЕЦТВО

Фото О. Литвиненка ки на прошві, “портрети” гобеленів — інакше не скажеш, бо автори представили їх у просторі рами ткацького верстата ще на натягну# тих нитках, мовби в мить завер# шення. Це спроба по#новому про# читати глибинні символи націо# нальної культури, адже нитка, тка# нина, полотно, сувій, рушник, ки# лим у художній творчості україн# ських митців постає з традицій ве# летенського історичного минуло# го. Кожен із майстрів, хто працює з текстилем, скаже, що цей матері# ал архетипний за своєю суттю. Го# белен, ліжник, настінний текстиль, різноманітні техніки ткання й аплі# кації зовсім несподівано нагада# ють вам на цій виставці образи, бачені в дитинстві, сувої у скринях ваших бабусь, килими на стінах
“Призначення цих художніх витворів — облагороджувати середовище, вносити дух гармонії”. · S. 15Originalseite ↗

ПОРТРЕТ ГОБЕЛЕНА ВІД НИТКИ ДО КИЛИМА

Валентина ДАВИДЕНКО Друга Всеукраїнська трієнале художнього текстилю “Від давніх традицій до сучасних новацій” після Києва експонуватиметься в інших столицях світу, зокрема, в Парижі, Мадриді й Нью#Йорку. Про це пові# домила вже на презентації співку# ратор проекту і голова журі Зоя Че# гусова. Здавалося б, після грандіоз# ного Арт#фестивалю в Українському домі киян важко вразити ще одним мистецьким явищем. Та фантазійна “гра з грою” художників текстилю-таки полонила розмаїттям образно# пластичних знахідок і перетворила зали Будинку художника на театр, де присутнє власне архітектурно# просторове середовище. Митці продемонстрували і несподіване використання якостей природних матеріалів (“Пружні об’єкти” з лози Тамари Бабак), пошуки в царині на# ціонального стилю (композиція “Шлях” Лідії Борисенко), розвиток традицій мистецтва гобелена і ху# дожнього розпису на тканині (Олек# сандр Левадний, Іванна Токар, На# таля Гронська, Олена Ульянова). Масштабна експозиція пред# ставила тільки третину робіт, які надійшли на конкурс, і, як зізнали# ся члени журі, добирати експонати Фото О. Литвиненка на виставку було дуже складно, настільки багата Україна майстра# ми цього жанру, що блискуче во# лодіють технічними засобами і мислять сучасними категоріями. Недарма ж поряд із композиціями художнього текстилю панораму виставки збагатили експеримен# тальні роботи з інших матеріалів — аж до поліетилену. Мабуть, голов# ною ознакою нинішньої трієнале можна назвати вільних дух твор# чості, не скутий умовностями. Ук# раїнські митці розширюють діапа# зон мистецтва текстилю на почат# ку нового тисячоліття і водночас демонструють високу професійну школу, що приємно вирізняє цей проект з#поміж інших. Немає екс# периментування лише задля того, щоб шокувати глядача чи замаску# вати професійну недосконалість, що подекуди зустрічаємо в сучас# ному живописі. Можливо, тому, що призначення цих художніх витво# рів — облагороджувати середови# ще, вносити дух гармонії; автори уникають деструктивних тем і пох# мурих мотивів. Якщо самі худож# ники називають цей благодатний жанр “гра з грою”, то дух виставки я б означила як польоти на пуан# тах, настільки схиляли до такого руху#пурхання цими залами шов# ки, нитяні плетива, мотузяні вер# вечки, невагомі, пірчасті, мов хмарки, композиції, де поєднано батик з лозою, лляні поліські ляль# ючого персоналу, оригінальністю режисерських рішень і, звичайно ж, блискучими акторськими робо# тами Андрія Романія та Михайла Кришталя. У вересні — гастролі до Маріу# поля, де донеччан знають і люб# лять. Гастрольний репертуар До# нецької муздрами складався з са# мих лише україномовних вистав. І знову перемога: звиклі до росій# ськомовних вистав свого театру маріупольці задоволено сприйма# ли вистави українською. І, нарешті, у жовтні — гастролі в Харкові. Мабуть, на цю поїздку весь колектив театру очікував з найбільшим нетерпінням, адже саме в Харкові 80 років тому на# родився Червонозаводський ро# бітничий театр, який згодом став Донецьким академічним україн# ським музично#драматичним. На своїй батьківщині театр не був ду# же давно. Проте триста кіломет# рів, що розділяють міста, — не настільки велика відстань, щоб у Харкові зовсім нічого не чули про донецький колектив. Тим більше, що Харківський університет мис# тецтв ім. І. Котляревського і Хар# ківський інститут культури періо# дично постачають Донецьк чудо# вими творчими кадрами, та й ре# жисер гастрольної вистави Олек# сандр Аркадін#Школьник трива# лий час працював у Харкові. Отож чарівні блондинки з жіночого джаз#бенду з легкістю підкорили Харків, а у режисера та акторів Михайла Кришталя й Андрія Ро# манія з’явилося багато шануваль# ників. Про мюзикл “У джазі тільки дівчата” в Харкові говорили ще довго і шкодували лише про одне — чому гастролі донеччан були такими короткими. І ще одна особливість двох ос# танніх гастрольних поїздок — вони були обмінними. Саме така форма співпраці між театральними колек# тивами, на думку художнього ке# рівника — генерального директо# ра Донецького театру Марка Бро# вуна, сьогодні найефективніша і найкорисніша не лише для театрів, а й для глядачів, театральне меню яких урізноманітнюється.
“Призначення цих художніх витворів — облагороджувати середовище, вносити дух гармонії”. · S. 15Originalseite ↗

ВІРНІСТЬ ПРОКОПА КОЛІСНИКА

Президент України В. Ющенко і художник П. Колісник з дружинами, а також Надзвичайний і Повноважний Посол України в Словацькій Республіці І. Огнівець на виставці українського митця Ніна ГНАТЮК Ми вже неодноразово писали в газеті “Слово Просвіти” про само# бутнього художника, письменника, педагога, члена Національної спіл# ки художників України, АУП і спілки українських письменників Словач# чини Прокопа Колісника, який меш# кає у Пряшеві. З його ініціативи у рідному селі Поташня Бершадського району на Вінниччині створено визначний осередок духовності — Музей куль# тури села і художню галерею Про# копа Колісника. Тут уже проведено чотири мистецькі пленери “Поташ# ня — чарунка Поділля”. Нещодавно Прокіп Колісник за# вітав до редакції й поділився нови# ною — на його персональній вис# тавці в Музеї української культури у Свиднику побував Президент Укра# їни Віктор Ющенко разом із дружи# ною Катериною Чумаченко та Пос# лом України у Словаччині Інною Ог# нівець. В одному зі своїх верлібрів Про# кіп Колісник так написав про маляр# ське мистецтво: Живопис — це тиха молитва крок до небес і крапелька роси що пада на калину це крик душі що лине з Батьківщини. Живописні полотна Прокопа Колісника нікого не залишають бай# дужими. У кожному з них — космос людської душі й тепло Божої долоні, мамина колискова і подих рідного джерела. “Без досвіду Прокопа Колісника митцям нашого покоління вже не обійтися, бо це досвід невтомного шукача, де пошук невіддільний від найбезпосереднішої емоції, де від# сутнє мавпування західних зразків, а постійно присутній прорив до особистої національної мови, при# сутня воля до стилю. І смирення, і вірність своїй до# розі. Єдиній. До вернісажу. До престолу Бога. До врат.” — у цих словах відомого українського пое# та, лауреата Національної премії України ім. Т. Шевченка Василя Ге# расим’юка точно і вагомо сказано про вірність Прокопа Колісника ук# раїнському мистецтву і рідній землі, хоч би де він жив. А живе митець ли# ше Україною.
“Призначення цих художніх витворів — облагороджувати середовище, вносити дух гармонії”. · S. 15Originalseite ↗

МІЖСЕЗОННЯ — НАЙКРАЩИЙ ЧАС ДЛЯ ГАСТРОЛЕЙ

Ольга СЛОНОВСЬКА Фото В’ячеслава ПАЩУКА 80-річний ювілей відзначив відкриттям нового театрального сезону один з найпотужніших театральних колективів України — Донецький академічний український музично-драматичний театр. Незважаючи на досить поваж# ний вік, театр#ювіляр не тільки не збирається зменшувати оберти, ай продовжує дивувати своїм моло# дечим азартом та цікавими ідеями — чого варта лише постановка ко# мічної опери “Весілля Фігаро” В.#А. Моцарта, вперше здійснена на його сцені. Цього року гастрольних поїз# док у Донецької муздрами було чотири. Це для більшості обласних театрів, залишених без державної та місцевої фінансової підтримки, “Весілля Фігаро” В.4А. Моцарта не те що рекордна, а фантастична цифра. Навесні театр відвідав уперше за всю історію існування Івано# Франківськ. Поїздка стала можли# вою в результаті підписання між Івано#Франківською та Донецькою облдержадміністраціями та облас# ними радами Угоди про співробіт# ництво у торговельній, економіч# ній, науково#технічній, гуманітар# ній та інших сферах. Донеччани показали чотири різнопланові та різножанрові вистави й змогли підкорити івано#франківських гля# дачів, які спочатку із зацікавлен# ням, а потім з відвертим захоплен# ням дивилися україномовні виста# ви театру з російськомовного реґі# ону. Зала реагувала на кожне влуч# не слово “Енеїди”, кожен жарт “У джазі тільки дівчата”, кожен дотеп “Кохання у стилі бароко”. Особли# ва увага була прикута до музичної драми “Зілля” за О. Кобилян# ською, адже місце дії вистави — Карпати; всім було цікаво, як до# неччани зможуть передати гуцуль# ські звичаї та народний колорит. Проте іспит було складено на “від# мінно”. Влітку — гастролі до Києва, відповідальні та емоційно складні, адже київська публіка вимогливіша та прискіпливіша за будь#яку іншу. І знову різножанровий репертуар: мюзикл, музична драма та опера. “Весілля Фігаро”, тоді ще новоспе# чену прем’єру, вирішили випробу# вати на киянах. Звичайно, це був великий ризик, але оригінальність постановки та цікаві режисерські знахідки, молодість і талант вико# навців, яскравість художнього оформлення та чудова музика під# корили глядачів і завоювали їхню прихильність. А мюзикл “У джазі тільки дівчата” вразив масштаб# ністю, неординарним сценогра# фічним рішенням, продуманістю та злагодженістю роботи не лише акторського складу, а й обслугову#
Seite · S. 16Originalseite ↗

“Як тільки прикладаю вухо до землі, то чую плач”. Ярослав Сейферт

Постійні читачі нашого тижневика переG свідчились, що на його шпальтах присутні акG туальні публікації на мовну тематику, унікальG ні історичні розвідки, ексклюзивні інтерв’ю, безкомпромісні журналістські розслідування гострих ситуацій, широко висвітлюється моG лодіжна музика і концертна діяльність провідG них митців України, виграє всіма барвами хуG дожня палітра майстрів пензля… Наступного року Ви, дорогі читачі, матимете можливість вести діалог із тими, хто живе Україною і для України, обстоювати разом з нами національні цінності. Передплатіть “Слово Просвіти” самі та загіG туйте зробити це Ваших друзів, сусідів, учителів, бібліотекарів, усіх небайдужих до української справи! Разом переможемо! Черговий редактор Уляна ГЛІБЧУК Бухгалтерія 279#41#46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10GБ, м. Київ, 01001 EGmail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.com.ua Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301246 Загальний наклад — 52000 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. ні. Ми не маємо права забувати страшні злочини тоталітарного режи# му. Але маємо змогу відновити істо# ричну правду та справедливість і добрі імена невинно закатованих… Потім відбулася панахида. Загалом тільки у перші дні листо# пада 1937 року в урочищі Сандармох на півдні Карелії, неподалік Біломор# каналу, енкаведисти розстріляли 1111 політв’язнів Соловецької тюрми особливого призначення. Цей масо# вий розстріл був подарунком НКВС до 25#річчя Великої жовтневої рево# люції. Кажуть, першими помирають найкращі. У ті роки винищили тих, ко# го не вистачає нашій державі нині. Серед репресованих у ті роки тво# рець театру “Березіль” Лесь Курбас, поет Микола Зеров, драматург Мико# ла Куліш, письменники Валер’ян Під# могильний, Павло Филипович, Олек# са Слісаренко, Валер’ян Поліщук, Григорій Епік, Михайло Яловий, бать# ко і син Микола та Марко Вороні, творча родина педагогів та митців Крушельницьких, історик Матвій Яворський, професор Сергій Гру# шевський, міністр фінансів УРСР Ми# хайло Полоз, науковці Степан Руд# ницький, Микола Трохименко... Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,38 грн. на 3 місяці — 9,89 грн. на 6 місяців — 19,18 грн. 0 7 0 4 6 4 820095 780016 ПАМ’ЯТЬ
Seite · S. 16Originalseite ↗

ПЕРЕДПЛАТА-2008

Дорогі читачі! Розпочалася передплата на Всеукраїнський просвітянський культурологічний тижневик “СлоG во Просвіти” на 2008 рік (поштовий індекс — 30617, 67Gма сторінка в “Каталозі”). Передплату приймають усі відділення “УкрG пошти” до 10 грудня — в селах і райцентрах, до 15 грудня — в обласних містах і столиці. Вартість передплати разом із поштовими витратами: на рік — 37 грн. 86 коп.; на півроку — 19 грн. 18 коп.; на 3 місяці — 9 грн. 89 коп.; на 1 місяць — 3 грн. 38 коп. Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270#55#57 Відділ культури Валентина ДАВИДЕНКО 270#55#57 Відділ мови Ніна ГНАТЮК 279#49#47 Відділ коректури Ірина СТЕЛЬМАХ Олена ШУЛЬГА 278#63#69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278#63#69 Олександр ЛИТВИНЕНКО Фоторепортаж автора Згідно з Указом Президента Укра# їни “Про заходи у зв’язку з 70#ми ро# ковинами Великого терору — масо# вих політичних репресій 1937—1938 років”, в Україні передбачено низку заходів з ушанування пам’яті загиб# лих на гідному державному рівні. Так, у перші дні листопада у Києві біля пам’ятника Лесю Курбасу від# бувся мітинг#реквієм з ушанування пам’яті знищених у роки Великого те# рору. Тут зібралися родичі репресо# ваних та всі небайдужі. Прибули і Президент України Віктор Ющенко, глава уряду Віктор Янукович, мер столиці Леонід Черновецький, губер# натор Київщини Віра Ульянченко, інші високопосадовці. — Сталінізм нищив Україну й ук# раїнців з особливою ретельністю та масштабністю, — мовив Віктор Ющенко. — Першими винищили лі# дерів нації, другими — носіїв гене# тичного коду нації — українських се# лян, а третього удару було завдано в саме серце — знищено еліту та духо# венство, культурних та духовних про# відників нації. Ці втрати — непоправ#
Seite · S. 16Originalseite ↗

Text bei der Erkennung beschädigt — lesen Sie die Originalseite

АНОНС

Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА, Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК В. о. головного редактора, перший заступник головного редактора Олександер ШОКАЛО 279#49#47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279#49#47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278#01#30 (тел/факс)
Емблема «Просвіта»Prosvitianyn