Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
← Архів «Слова Просвіти»

Слово Просвіти, №34 за 2012 рік

16 с. · 35 записів · PDF у Вікісховищі ↗ · CC BY 4.0

Текст отримано з PDF і розділено на матеріали автоматично. Межі частини матеріалів редакційно не перевірені: окремий запис може містити кілька матеріалів, лише частину одного або службовий блок (наприклад, передплату). Першоджерело — сторінка газети в PDF.

Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Під ні ма ю чи на ці о наль ний пра пор

Ві та є мо Вас, до ро гі чи та чі! Сьо год ні, 23 сер пня, Ук ра ї на від зна чає День Дер жав но го Пра по ра. “…На вшанування багатовікової історії українського державотворення, державної символіки незалежної України та з метою виховання поваги громадян до державних символів України…” — йдеть ся в пре зи дент сько му Ука зі №987 від 23.08.2004 ро ку. Свят ку є мо увось ме, а нас прав ді жов то- - си ні та си ньожов ті по єд нан ня ко льо рів суп ро вод жу ють во лю ук ра їн ців як що не “від на ща да сві та” то, як свід чать іс то ри ки, — ще від ча сів Ки їв ської дер жа ви. Жов та й бла - кит на бар ви ся я ли з ки їв ських гер бів, ве ли - ча лись на ко рог вах Га лиць ко- Во лин сько го кня зівс тва, сві ти ли з пра по рів Вій ська За - по розь ко го, звіс ту ва ли “Вес ну на ро дів” у Га ли чи ні, про ві ща ли на сві тан ку ХХ сто річ - чя ней мо вір ні вип ро бу ван ня ук ра їн ській на ції. Під жов тобла кит ни ми чи си ньо- - жов ти ми пра по ра ми здо бу ва ла ся не за леж на дер жа ва, во ни ста ли сим во лом сво бо ди, від - род жен ня ук ра їн ської на ції: і в чер вні 1848 ро ку, ко ли впер ше над львів ською ра ту шею вста но ви ли жов тобла кит ний стяг, і 1910 ро ку, ко ли прос ві тян ські “Со ко ли” ви го то - ви ли та кий же пра пор і про ве ли під ним пер ший кра йо вий зліт у Льво ві. Жов тобла кит ний пра пор ос вя че но іме нем Та ра са Шев чен ка. Свят ку ва ли йо го сто річ ний юві лей і на Пра во бе реж ній, і на Лі во бе реж ній Ук ра ї ні, а та кож у Мос кві, Пе тер бур зі, Орен бур зі, Омсь ку, Від ні, Пра зі, Вар ша ві, Кра ко ві — пи ша ю чись на - ці о наль ним ат ри бу том. Для ук ра їн ців на ці о наль ні по чи нан ня зав жди бу ли виз воль ни ми — жов тобла - кит ний пра пор став сим во лом УНР із бе - рез ня 1918 ро ку; у лис то па ді цьо го ж ро куси ньожов тий пра пор бла го віс тив ЗУНР — За хід но- Ук ра їн ську На род ну Рес пуб лі - ку. Са ме на по чат ку ХХ сто річ чя, по єд нан - ня на стя гах си ньої й жов тої барв ствер ди - ло ся як єди но на ці о наль не, хо ча нав ко ло по ряд ку роз та шу ван ня їх на по лот ни щі пра по ра ви ни ка ли (й те пер іс ну ють) дис - ку сії: си ньожов тий чи жов тоси ній?.. Утім, спос те ре жен ня іс то ри ків і ге раль - дис тів ма ють од ну, май же міс тич ну спіль - ність: як тіль ки на ша зем ля заз на ва ла оку - па цій, сим во лі за ція жов тої й си ньої бар ви зни ка ла. І піс ля на шес тя Ба ти є вої ор ди, й по зруй ну ван ню За по розь кої Сі чі, за ца ра - ту, й з при хо дом чер во ної ра дян щи ни, яка під стра хом смер ті за бо ро ня ла не ли ше “ви го тов лен ня й по ши рен ня ко льо рів на - ці о на ліс тич ної сим во лі ки”, а й цен зу ру ва - ла епі тет “бла кит ний”, за мі ню ю чи йо го на “го лу бий”. А ко му ніс тич ний по лі цай Пав - ло Пос ти шев (шу кай те ана ло гій з Аза ро - вим- Ко лес ні чен ком- Кі ва ло вим та їм по - діб ни ми) ра пор ту вав Крем лю: “Мы навсегда похоронили главную украинизацию и теперь будем всяко внедрять на Украине червонизацию” (http://museumkamyanske.at.ua). Жов тобла кит ні пра по ри за ча сів СРСР пе рес лі ду ва ли ся, як особ ли во не без печ ні зло чин ці, але зна хо ди ли ся не по о ди но кі ге - рої, які пе рек рес лю ва ли ни ми, бо дай на го - ди ну, “чер во ни за цию” в різ них міс тах і се - лах Ук ра ї ни. Ге ро їв іме ну ва ли “ма зе пин ця - ми”, “не до бит ка ми з Цен траль ної Ра ди”, “оу нів ця ми й бан де рів ця ми” й не щад но ка ра ли дов ги ми ро ка ми ув’яз нен ня. Цьо го ро ку зу пи ни ло ся сер це од но го з та ких ге ро їв — по е та Сте па на Са пе ля ка, який ра зом із то ва ри ша ми ви го то вив на ці ональ ний пра пор і дав йо му зле ті ти в не бо зас тій них сім де ся тих… Що ра зу зга дую його, ко ли ба чу на пов не ні пи хою очі Пет ра Си мо нен ка на тлі чер во но го по лот ни ща. Чи знає цей іні ці а тор ни ніш ньої “чер во ни - за ции”, що у “стра ны”, яку він хо че “вер - нуть на ро ду”, чер во носи ній дер жав ний пра пор з’явив ся 1949 ро ку на ви мо гу ООН? До цьо го він був всу ціль чер во но го ко льо ру — обов’яз ко во го для всіх со юз них рес пуб - лік, при пе ча та ний теж за галь ною для всіх емб ле мою — сер пом і мо ло том. Са ме та кий і при сут ній на до ро гез них рек лам них щи тах міс теч ко водо нець ко го вож дя, ру ки яко го ні ко ли не три ма ли ні сер па, ні мо ло та. Чи зна ють зне ві ре ні від сот ки елек то ра - ту, які ста ють під си мо нен ків ську сим во лі - ку, що ко жен йо го білборд, ко жен кі но - кадр цих рек лам них убо лі вань за на род тяг - не на кіль ка пен сій?.. Же ну від се бе дум ку, що й справ ді, вар то “вер нуть стра ну” — як - раз на ту мить, аби рев три бу нал ро зіб рав ся — з усі єю ро біт ни чосе лян ською пря мо тою — із ци ми ком ну во ри ша ми… Нап ри кін ці 80-их уже ми ну ло го сто річ чя во ни шви - день ко по ки да ли свою чер во ну сим во лі ку й ки ну ли ся до пар тій ної ка си, ви ко рис тав ши її як по чат ко вий ка пі тал. Щось не при га - дую, аби хтось із ни ніш ньо го ко му ніс тич - но го де пу тат сько го кор пу су з’яв ляв ся на мі тин гах 80-х на за хист “стра ны”… На то мість у Тер но по лі, Льво ві, Іва но- - Фран ків ську, Ки є ві ву ли ці роз кві та ли на ці о - наль ною сим во лі кою: місь кі та об лас ні ра ди ух ва лю ва ли рі шен ня про вста нов лен ня си - ньожов тих пра по рів. Під Дніп ро пет ров - ською місь кра дою го ло ду вав ру хі вець Іван Шу лик, ви ма га ю чи, аби в іс то рич не сі чес - лав ське не бо зле тів на ці о наль ний пра пор… Ду маю, що ба га то ден не Іва но ве го ло ду ван ня під три мав дух са мо го про фе со ра Явор ниць - ко го, який по ра див Іл лі Рє пі ну зоб ра зи ти си - ньожов те зна ме но на кар ти ні, де ко за ки зав - зя то пи шуть лис та ту рець ко му сул та но ві… І зви чай но ж, всі ми пам’ята є мо не за бут нє, нат хнен не об лич чя В. М. Чор но во ла, який ра зом з Іва ном Зай цем, Ми ко лою По ров - ським, Ро ма ном Луб ків ським вно си ли прав - ди вий ук ра їн ський пра пор у зал Вер хов ної Ра ди: 28 січ ня 1992 ро ку ВР ух ва ли ла пос та - но ву про зат вер джен ня Дер жав ним Пра по - ром Ук ра ї ни На ці о наль но го пра по ра. Закінчення на стор. 2
Події, факти, коментарі · “Попри все — День Державного Прапора і День Незалежності України — наші найбільші свята”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Піднімаючи національний прапор

Закінчення. Початок на стор. 1 Чинна Конституція України, ухвалена 28 червня 1996 року, виз! начає Державний Прапор України як “стяг із двох рівновеликих гори! зонтальних смуг синього і жовтого кольорів” (ст. 20). Євро—2012 дове! ло, що молодь полюбила націо! нальні кольори і шанує Прапор. Столичні і регіональні церемонії Рік тому український світ здригнувся: на 15!му році дії Ос! новного Закону прийняв антикон! ституційну Ухвалу про використан! ня червоного прапора той, хто має бути гарантом Конституції, внісши черговий розкол у суспільство. Тоді з вуст спікерів команди В. Януко! вича звучали твердження про те, що інтереси людини вищі за інте! реси суспільства й держави. Навіть якщо це інше суспільство й інша держава. Регіонали потурають усьому, що суперечить державному суверенітету й руйнує здобутки де! мократії Незалежної України. Рівно рік тому президент Світо! вого конгресу українців Євген Чо! лій, виступаючи на V Всесвітньому форумі українців перед делегатами із 40 країн світу в переддень 20!ї річни! ці Дня незалежності України (див. “Слово Просвіти”, ч. 34, 2011 р.), назвав тривожні ознаки зміни дер! жавної політики щодо багатьох важ! ливих напрямків, зокрема такі: Перша. Укладення Харківської угоди, яка на чверть століття про! довжує перебування імперського російського війська в Криму та по! рушує Статтю 17 Конституції про захист суверенітету і територіаль! ної цілісності України. Друга. Відкрите переслідування політичних опонентів, зокрема Юлії Тимошенко (щойно минув рік із часу її ув’язнення, а Юрій Луценко перебуває за ґратами рік і майже дев’ять місяців). Третя. Брак вповні незалежного правосуддя (нині про це дедалі Уляна ВОЛІКОВСЬКА Читати телевізійні програми дуже цікаво й повчально, а надто, якщо хочеш заглянути бодай у святковий завтрашній день — двадцять перший День Незалеж! ності України. Що ж там, у цьому вікні в світ? Перший національ! ний і “Всесвітня служба “УТР” пам’ятали про державне свято, складаючи свої телеменю. Пер! ший національний висвітлювати! ме всі офіційні заходи та святкові концерти у режимі трансляції, а УТР — ще й демонструватиме низку цікавих документальних фільмів і краще з доробків облас! них ДТРК. “Головний канал країни” обда! рує громадян мюзиклом “За двома зайцями”, майже п’ятьма ефірни! ми годинами “Вечірнього кварта! лу” та “Пригодами Вєрки Сердюч! ки”, яку й процитуємо: “Гоп, гоп, гоп, а ми гуляєм!” На інших каналах, як свідчить програма, збереться компанія бла! городніша: “Королева бензоко! лонки”, “Д’Артаньян з трьома мушкетерами”, “Інтерни”, “Пре! красна няня” й “Дєтка”, “Діф! фчатка” та інші, давно обридлі персонажі. А де наш вітчизняний продукт, бодай на свято? З українських фільмів запропоновані “Той, хто пройшов крізь вогонь” (“1+1”, о 23.00), “Білий птах із чорною оз! накою” (“Інтер”, 00.25), “Вавилон ХХ”, “Пропала грамота”, “Залізна сотня” (НТН, 6.30, 8.15, 23.00). категоричніше говорять світова спільнота та Європейський суд, ПАРЄ, американські, французькі, чеські, польські, німецькі державні діячі). Четверта. Заперечення Голодо! мору як геноциду українського на! роду, що є наругою над мільйонами його невинних жертв і порушен! ням Закону “Про Голодомор 1932— 33 років в Україні”. П’ята. Тиск СБУ на україн! ських патріотів та організації, які вивчають факти про порушення прав і свобод людини за радян! ських часів і нині. Шоста. Прояви цензури й тис! ку на ЗМІ, про що заявляли різні медійні засоби (і тепер заявляють). Сьома. Порушення демокра! тичних стандартів під час виборів до місцевих рад (а нині — зміни ви! борчого закону та відмова зареєс! трувати кандидатів від опозиції — Ю. Тимошенко та Ю. Луценка). За рік, що минув від ювілейно! го двадцятиріччя, до перераховано! го можна додати й “совєтизацію” української освіти, й підкреслене вивищення Московського патріар! хату та схиляння перед волею про! відника “русского міра”, москов! ського патріарха Кіріла Гундяєва, і підписання Закону “Про засади державної мовної політики”, який фактично підніс російську мову до рівня першої державної, увімкнув ланцюгову реакцію рішень про ре! гіональну російську мову на Півдні й Сході України, розколов державу на українськомовних і російсько! мовних громадян, збезчестив укра! їнську громаду світу й витискатиме з ужитку рідну мову українського народу, один із головних атрибутів незалежної держави… Згадайте все це й не забудьте подумати про всі ті соціальні, еко! номічні, правові, екологічні проб! леми, в яких потопає народ, для якого будують “країну”, орієнтую! чись не на наші інтереси, а на інте! реси проімперські та олігархічні, — саме тої миті, коли будете дивити! ся церемонію підняття Державного Прапора України за участю прези! дента України В. Януковича в Киє! ві та урочистості з нагоди Дня Пра! пора в Харкові, Донецьку, Одесі, Запоріжжі, Криму, де вірнопіддано сяятимуть казенною розчуленістю Добкін, Кернес, Лук’янченко, Костусєв, Могильов та інші регіо! нали, хто зневажив багатовікову іс! торію українського державотво! рення, засягнувши на душу нації, до якої Ви належите. Не пам’ятай! те їхніх облич, але запам’ятайте прізвища і згадайте їх цього року ще тільки раз, 28 жовтня, коли чи! татимете бюлетні (Ківалов і Колес! ніченко ще дозволяють надрукува! ти їх українською мовою!) і… вик! ресліть ці імена так, як ви викрес! люєте зі свого життя все чорне й зловороже — назавжди! Ще не ві! домо, якою карою “благословить” Св. Володимир тих, хто молити! меться на Володимирській гірці, похваляючись, що “руїну подола! но” наче злодії на пожарищі хати, яку вони так нерозумно підпалили. Навіть не усвідомлюють новоявле! ні бонзи, що перед всеньким сві! том заголили неосвіченість, неро! зумність і нахабство минущого свого режиму. Попри все — День Державного Прапора і День Незалежності Ук! раїни — наші найбільші свята. Не нам ці дні мають щось принести, ами їм даруємо свою стійкість і по! слідовність. Гідність національно! го прапора — це наша власна гід! ність: козацьке військо, вирушаю! чи на бій, підносило свої прапори. Стяг охороняв воїна не згірш бо! жества, бо він — святиня. Націо! нальні барви — синя й жовта ма! ють природний вигляд у нашому одязі, в наших оселях. І якщо Ви встановите синьо!жовтий стяг над власним домом, на балконі, над ворітьми, відчуєте, як Ваше серце сповниться відчуттями перемож! ця, який знає свою мету, свій шлях, свою землю і навіть небо, які, дя! кувати Богові, віддані Україні. Любов ГОЛОТА
Події, факти, коментарі · “Попри все — День Державного Прапора і День Незалежності України — наші найбільші свята”. · с. 2сторінка оригіналу ↗

Що нам покажуть і що побачимо ми

Ось, здається, і все, чим закро! питься українська душа, яка не втримається, натисне на пульта, хай навіть сонце за вікном і кар! топля не викопана — чекатиме святкових трансляцій, аби почути празникові відповіді на буденні питання… Бо тільки по телевізору зможе! мо подивитися найголовніше — урочистості з нагоди Дня незалеж! ності на Володимирській гірці (по! чаток о 10.00). Охорона туди не пропустить, але на Хрещатику в цей час почнеться фестиваль морозива. Скуштувавши морозива, чому б, до м’ятного холодку в душі, не згадати грандіозні салюти, святкові хреща! тицькі ярмарки, покладання квітів, палкі привітальні промови з парад! них трибун, і звичайно ж, військові паради. Їх за роки незалежності від! булося п’ять (1998, 1999, 2001, 2008, 2009 року). Особливо вражаючий — 2001 року. Тоді Хрещатиком про! йшло понад 300 одиниць техніки, у небі — винищувачі, вертольоти, лі! таки “Мрія”, “Руслан”. А на вісім! надцяту річницю під звуки військо! вих оркестрів крокувало близько 3,4 тисяч військовослужбовців, ти! сячі глядацьких поглядів прикували зразки військової техніки та озбро! єння, над головною вулицею сто! лиці — демонстративні польоти 35 літаків і вертольотів. Уперше масштабним було за! гальнонародне свято на п’яту річ! Фото Олександра Литвиненка ницю. А десятий День Народжен! ня України запам’ятався киянам не лише парадом, а й реконстру! йованим до свята столичним Май! даном Незалежності (нові фонта! ни, пам’ятники, “парники” — “окраса” головної площі Києва). Це за часів президентства Лео! ніда Кучми у День Незалежності відбулося найбільше військових парадів. Президент Віктор Ющен! ко теж запам’ятався — 2007 року презентував загальнонаціональ! ний проект “Український прапор у кожну родину”. А з приходом Вік! тора Януковича 2010!го держава святкує День Народження без роз! маху, без військових парадів, по! сімейному: свої виступають, своїх нагороджують. Опозиції пройти маршем не дозволено. Ось і цьогорічна програма святкування Дня Незалежності, у якій можна взяти участь. О деся! тій на Хрещатику розпочнуться різноманітні змагання, конкурси і концерти, а також культурно! розважальні заходи в усіх райо! нах столиці. 24 серпня відбудуть! ся церемонії покладання квітів до пам’ятників Тарасу Шевченку, Михайлу Грушевському, Володи! миру Великому, до пам’ятників видатним діячам українського державотворення. У храмах сто! лиці молитимуться за Україну й український народ. Серед ключових заходів — на Європейській площі (з 10.00 до 22.00) глядачам представлять кон! цертну програму “У пісні славимо Вітчизну”, очевидно, витіснивши учасників мовного протесту. “Па! рад вишиванок — 2012” розпоч! неться о 12.00 на Майдані Неза! лежності, а фінішує на Співочому полі. Тут з 16.00 до 21.00 триватиме святковий концерт “Україно моя, Україно! Найсвятіша ти пісне моя!”. Поруч відкриється 57!ма щорічна міська виставка квітів на тему українських казок. Цього дня під Українським домом відбуватиметься акція на захист української мови. Усіх не! байдужих громадян активісти ініціативи “Укрдім “Нова хвиля” закликають одягнути вишиванки і приєднатися. Так само зроблять і просвітяни, провівши захід біля пам’ятника Тараса Шевченка. Бо, як говорив Олесь Гончар, не меч, а слово врятувало україн! ську націю.
Актуальне інтерв’ю · “Боротися за Україну, повносущну, перспективну, українську, а не вдовольнятися її фікцією”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Пав ло МОВ ЧАН: «Вип ро бу ван ня спо ну ка ють до чи ну»

— Пав ле Ми хай ло ви чу, чи ма ло по їз див - ши по сві тах, Ви ма ли змо гу діз на ти ся, яке в тих чи ін ших кра ї нах став лен ня до свя та — Дня Не за леж нос ті. А як у нас в Ук ра ї ні: нас кіль ки в ці свят ко ві дні в сус пільс тві від - чу ва єть ся, що це го лов не свя то дер жа ви? — Ко ли ми го во ри мо про та ке свя то, як День Не за леж нос ті, то пам’ятай мо: якісь же по лі тич ні си ли фор му ва ли цю іде о ло - гію, до ма га ли ся цьо го, ре а лі зо ву ва ли. Про - по ную зро би ти не ве ли кий екс курс в іс то - рію. Чи мог ло бу ти це свя то без учас ті ук ра - їн ської ін те лі ген ції, без при сут нос ті ди си - дент сько го ру ху в Ук ра ї ні, без по туж но гору ху ін те лек ту а ліс тів, які й на зи ва ли се беру хів ця ми? І по сьо год ніш ній день на зи ва - ють та ких лю дей на ці о наль но за не по ко є - ни ми. Яс на річ, та ко го свя та не мог ло бу ти без них. Чи мог ло бу ти це свя то без іде о ло - гії, яку зак лав сво го ча су Та рас Гри го ро вич? І всі виз воль ні зма ган ня до ньо го при чет ні, хоч ми ще ма ло про це го во ри мо. Ми, ті, хто при чет ний до цьо го, ус ві дом лю ва ли, що ок ре міш нім ук ра їн цем ду же важ ко бу - ти. Чи лег ко сьо год ні бу ти ук ра їн цем? Такса мо не лег ко. Бо ма є мо че рез два де сят ки ро ків та ку дер жа ву, яка сьо год ні вик ли кає сум ні ви що до су ті її не за леж нос ті. — Але ж ма є мо всі ат ри бу ти дер жав - нос ті. Ви хо дить, ли ше фор маль но? — А чо му так ста ло ся? Бо й по сьо год ні роз кон со лі до ва на знач на час ти на сус - пільс тва, яку на зи ва ють на ці о наль но сві - до мою, яка ро зу міє як важ ли во бу ти со бою у своїй державі. Не об хід но бу ти са мим со - бою. Весь час ук ра їн ців пе рет во рю ва ли на па хол ків, дос то со ву ю чи їх до Пет ров ських ча сів, до Ка те ри нин ських, чи Ми ко ла їв - ських. На по чат ку ХХ ст. один брат був вод но му вій ську, а дру гий на бо ці не за леж - ни ків, як про це на пи сав Янов ський у сво - є му прек рас но му тво рі “Чо ти ри шаб лі”. Це бу ли чо ти ри фрон ти і всі — про ти Ук - ра ї ни. Хтось за пев няв, що він за на ці о - наль ну не за леж ність Ук ра ї ни, хтось — за со ці аль ну не за леж ність, а ще один брат був про ти всіх. Нас прав ді ми зна є мо, що це бу ла доб ре спла но ва на сти хія, сти хія бо - роть би про ти са мої Ук ра ї ни. — А що ж сьо год ні? — Те ж са ме. Нас роз пи са ли в та ко му па сьян сі. Є кон со лі ду ю ча іде о ло гія, але не ма ні кон со лі ду ю чих лі де рів, ні пла ну дій. Усе те, що на зи ва єть ся вла дою чи опо - зи ці єю, є, на пре ве ли кий жаль, про дов - жен ням фак то ра пе ре ва жан ня влас них ін - те ре сів над за галь ни ми. За галь ні ін те ре си ще не ста ли пре ва лю ю чи ми. Бу ла “ко ман - да Юлі”, бу ла “ко ман да Ві ті”, але не бу ло скон со лі до ва ної єди ної на ці о наль но-по лі - тич ної си ли. При га дую, як ме не 2009 ро ку з шта бу БЮ Ту хо ті ли нап ра ви ти на Тер но - піль щи ну вес ти роз’яс ню валь ну ро бо ту, який нік чем ний Ющен ко… Чо му фак тор не за леж нос ті не став зна - чу щим, який справ ді увін чує весь іс то рич - ний цикл бо роть би за цю не за леж ність? Та-то му, що ми її не ма є мо. Во на десь роз ли та всю ди і її не ма. То му так лег ко ла ма ти все: Кон сти ту цію, іс то рію, куль ту ру, сис те му ос ві ти, ух ва лю ва ти ан ти кон сти ту цій ний за кон про мо ви, про ін фор ма цію. Скіль ки тих, хто го то вий пок лас ти своє жит тя за цю не за леж ність, як це ро би ли на ші по пе - ред ни ки за над зви чай но тяж ких умов? Я про це й се бе пи таю. — Де ми ро би ли сер йоз ні по мил ки? — То ді, ко ли мож на бу ло роз ві я ти роз - губ ле ну ко му ніс тич ну ма ру, а це, в ос нов - но му бу ли прис то су ван ці, чи зай шлі, чи ту теш ні. Тре ба бу ло зро би ти все, щоб із то - го па ко ла ні ко ли в жит ті жо ден па гі нець не про ріс. Ні си мо нен ків ський, ані кі ва лів - ський. Єди ний лі дер, який справ ді міг ста тилі де ром, а це ус ві дом лен ня при хо дить із пе ре бі гом ча су, — був Чор но віл. Ка жу не-то му, що іде а лі зую йо го, а то му, що Чор но - віл не був пов’яза ний із жод ним по лі тич - ним уг ру по ван ням, хі ба що від да вав пе ре - ва гу ди си ден там, з яки ми прой шов шко лу вип ро бо ву ван ня. Во ро ги Ук ра ї ни йо го бо - я ли ся, то му во ни йо го і вби ли. Гли бо ко пе - ре ко на ний, що за пре зи ден та Чор но во ла Ук ра ї на бу ла б ін шою, не пог ра бо ва ною, не розз бро є ною, не зде мо ра лі зо ва ною… — Що ро би ти нам за та ких умов? — Яс на річ, що вся бо роть ба за не за - леж ність по чи на єть ся за но во. Бо як що не по чи на ти її сьо год ні, то фор маль ні прик - ме ти дер жав нос ті мо жуть бу ти швид ко зні - ве льо ва ні. Ад же під пи сан ня Яну ко ви чем за ко ну Ко лес ні чен ка— Кі ва ло ва є ан ти - кон сти ту цій ним, за по чат ко вує змі ни в Ук - ра ї ні дер жав ниць ко го ла ду. Ви я ви ло ся, що без на яв нос ті не об хід ної за Кон сти ту ці єю біль шос ті в 300 го ло сів мож на змі ню ва ти Ос нов ний За кон. Ме ха нізм за пу ще но. Хто йо го зу пи нить? Ми ще не ус ві дом лю є мо, що це по чат ки де мон та жу Ук ра ї ни як не за - леж ної дер жа ви. Не ви пад ко во з’явив ся на на шо му по лі тич но му по лі мос ков ський гра вець Мед вед чук, який зак ли кає сус - пільс тво до про ве ден ня ре фе рен ду мів, щоб кон тро льо ва ною про мос ков ською вла дою че рез про це ду ру ре фе рен ду мів злік ві ду ва ти не за леж ність Ук ра ї ни та ін - тег ру ва ти її в онов ле ний со юз… У цій схе - мі від во дить ся на леж не міс це “ук ра їн - ським олі гар хам”, які вже сьо год ні спро - ду ють бан ки, про мис ло ві об’єк ти під став - ним осо бам від Ро сії. То му не об хід но ви ко рис та ти не ми ну че со ці аль не нап ру жен ня, ко ли со ці аль ні фак то ри не спри я ти муть вла ді, ан ти дер - жав ній, ан ти кон сти ту цій ній, під крес лю, бо так, як во ни роз пра ви ли ся з кон сти ту - цій ною стат тею 10, во ни мо жуть роз пра ви - ти ся з будь-я кою ін шою стат тею Ос нов но - го За ко ну. Як це сьо год ні во ни роз ва лю - ють сис те му ос ві ти, ко ли вже ви го то ви ли ве ли чез ну кіль кість під руч ни ків ро сій - ською мо вою. У нас та кої кіль кос ті ро сій - ських шкіл не має! Кош ти зна хо дять, схе ми ре а лі зу ють, а під них уже ух ва лю ють рі - шен ня про ре гі о наль ні мо ви. — І стіль ки під руч ни ків за день не вид ру - ку єш, ви хо дить, го ту ва ли заз да ле гідь? — Під 1 ве рес ня. Для ме не 24 сер пня і 1 ве рес ня сто ять ду же близь ко. Не за леж - ність для ме не — це пе ре дов сім стан ук ра - їн ської шкіль ної ос ві ти. Во на бу ла по зи - тив ною, обі ця ю чою, сьо год ні во на деп ре - сив на, ан ти ук ра їн ська. І при сут ність “ону - ка Троць ко го”, в пен сне і з бо рід кою, в “ук ра їн ській вла ді” є глу мом над на шою не за леж ніс тю. Пев ні ук ра ї но фоб ські ком - плек си, зак ла де ні в та ких “ін тер на ці - о на ліс тів” із ча сів ро сій ської ім пе рії, ко ли вит во ри ли ся зо ни роз се лен ня єв ре їв в Ук ра ї ні. Ці ук ра ї но фоб ські ком плек си при щеп лю ва лись в умо вах зне на вис ті до тих, хто був та ким са - мим без прав ним, але на сво їй зем лі. Те пер нам ка жуть: “Вас тут не бу ло. Вас при ду ма ли авс трій ці”. І тим са - мим про во ку ють нас на сус піль нона ці о - наль ну пі доз рі лість, на ксе но фо бію… про - во ку ють на ре гі о наль ний се па ра тизм. Але ук ра їн ці вже нав че ні іс то рі єю, во - ни муд рі, і мах нов щи ни не до пус тять. Є ба га то свід чень то го, що сьо год ніш ні мож - нов лад ці хо чуть зас то су ва ти ста рі біль шо - виць кі схе ми, нак лас ти їх на су час ний по - лі тич ний про цес. Ад же ві до мо, що в гло ба - лі за цій но му сві ті на ці о наль не ні ве лю ван - ня є за галь ним яви щем. Са ма лю ди на ви - би рає, який одяг їй но си ти, якою кух нею ко рис ту ва ти ся, яку му зи ку слу ха ти. Але щоб її на ці о наль но при ни жу ва ли, пе ре - крес лю ва ли, від би ра ли в неї куль ту ру, зви - чаї, її ми нув ши ну і бу дуч чи ну, як це ро - бить ся в не за леж ній Ук ра ї ні — це вже за - над то. Хо ча є па ра док саль ний по зи тив у цьо - му про це сі. Чим біль ший тиск, тим біль ше на ці о наль ної скон со лі до ва нос ті. От же, ми пе ред дру гим ви рі шаль ним ета пом бо роть - би за Ук ра ї ну. Але для цьо го тре ба пра цю - ва ти, ду же й ду же сер йоз но. На пре ве ли - кий жаль, на ші лі де ри не до рос ли до та ко - го ус ві дом лен ня. Є ма лень кий влас ний пат рі о тизм, чи це пол тав ський, чи сум - ський, жи то мир ський, він ниць кий, але він об лас ни чий. Все це тре ба пе ре во ди ти в пло щи ну бо роть би за іс ну ван ня на ції у тре тьо му ти ся чо літ ті як фак то ра не за леж - ної дер жа ви. — Як спо ну ка ти до цьо го? — Жод них вип ро бу вань не бу ває прос - то так. Пе ре мог ли Ко лес ні чен ко з Кі ва ло - вим і Яну ко ви чем? Це на ші вип ро бо ву ван - ня. Ми бу ли та кі роз по ро ше ні й са мов пев - не ні й діс та ли гір кий урок. Це ве ли кі уро - ки. Ми ще не зна є мо, чим за кін чить ся по - хід на ви бо ри Вік то ра Анд рі йо ви ча. Ско рі - ше за все, він бу де ще раз при ни же ний. Фото Олександра Литвиненка Але це є вип ро бо ву ван ня на ці о наль них сил, і ми так са мо ма є мо прой ти цей пе рі - од вип ро бо ву ван ня, щоб збаг ну ти: не має вик люч но хо ро ших лі де рів, є прог ра ма, є не об хід ність чи ну, дії. А для цьо го тре ба лю би ти не ок ре міш ньо го чо ло ві ка, який нам близь кий то му, що нас хва лить, по ви - нен бу ти та кий прин цип: я бу ду з на йо со - руж ні шим, але з тим, який ка же прав ду, і я цю прав ду прий маю. Як що бу де це ус ві - дом лен ня, нам не пот ріб ні ті, хто на зи ва - ють се бе об ра ни ми осо ба ми. Най ви ща хви ля —на ці о наль на, а в ній є один лі дер на всі по том ні ча си — Та рас Гри го ро вич Шев чен ко. — Бу де на реш ті та ке проз рін ня? Ви оп - ти міс тич но ди ви те ся на це? — Не од мін но бу де! Гос подь Бог дає вип ро бу ван ня і кон со лі дує. Як би не бу ло вип ро бу вань у ран ніх хрис ти ян, чи від бу - ла ся б ця всес віт ня ре лі гія, чи змі нив ся б світ? Ні ко ли. Бу ло б язич ниц тво. Але прий шов Справ жній, з аб со лют но нес по - ді ва ною па ра диг мою. Не ремс тву ва ти, а пра цю ва ти. Прос то все тре ба бу ло ро би ти вчас но. — А ми пос тій но га я ли час? — Чо му той же мов ний ас пект не був ре а лі зо ва ний вчас но? Чо му 2008 ро ку, по - вер та ю ся до сво єї за ко но дав чої іні ці а ти ви, не був ух ва ле ний мов ний за кон? На то - мість про по ну ва ли “мо ра то рій на мов ні пи тан ня”. Але як що ми не ви рі шу є мо свої проб ле ми, то за нас ви рі шать лу ка ві во ро - ги. — От же, по мил ки бу ли? — Не прос то по мил ки, ка тас тро фи. При га дай мо Хар ків ський цер ков ний Со - бор. Як би він не від був ся, у нас би бу ла своя єди на по міс на цер ква. Не вис та чи ло во лі Крав чу ка, за бо яв ся. Цей хо тів бу ти пре зи ден том, та хо ті ла бу ти пре зи ден том. То му й одер жа ли того, хто прий шов і ска - зав: “Це не ва ша Ук ра ї на, не ва ша мо ва. Це на ша кра ї на, з усі ма її ре сур са ми, з на шою мо вою, ад же ми при вла ді, ми пе ре мог ли”. Во ни вже ка жуть: “Рус ская об щи на, ук ра - ин ская об щи на, рус ская об щи на по бе ди - ла”. У їх ніх сьо год ніш ніх роз мо вах, ана лі - ти ці не ма міс ця ук ра їн ській на ції, зник ла та ка ка те го рія. Як сьо год ні у ви мо гах Дер ж - те ле ра діо до мов ни ків зник ла мо ва тран - сля цій, її вик рес ли ли. — Бо ро ли ся за кво ти, а те пер, ви хо дить, го во ри ро сій ською, скіль ки хо чеш? — Цей но вий мов ний за кон уні вер - саль но роз’їдає всі сфе ри на шо го на ці о - наль но го бут тя. Ро сій ські ана лі тич ні цен - три поп ра цю ва ли над ним ду же сер йоз но. Тіль ки мов на й дер жав на стій кість сус - пільс тва мо же здо ла ти це вип ро бу ван ня. — То що ро би ти нам, аби пов но цін но від - чу ти, що свя то Не за леж нос ті — на ше го - лов не свя то? — Бо ро ти ся за Ук ра ї ну, пов но сущ ну, пер спек тив ну, ук ра їн ську, а не вдо воль ня - ти ся її фік ці єю. Спіл ку вав ся Петро АНТОНЕНКО Як фор му єть ся сус пільс твом го лов не дер жав не свя то? Чи лег ко сьо год ні бу ти ук ра їн цем? Чим обер нув ся мо ра то рій на мов ні проблеми? — ци ми неп рос ти ми пи тан ня ми пе рей ма єть - ся в на шій роз мо ві го ло ва Все ук ра їн сько го то ва рис тва “Прос - ві та” ім. Т. Шев чен ка, на род ний де пу тат Пав ло МОВ ЧАН.
Гаряча тема · “Вважаю, що ті, які підписали цей Закон, є поза законом”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Російську мову регіональною відповідні ради оголосили в Одесі та області, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Дніпропетровській, Херсонській областях, Севастополі та Харкові (тут, до речі, вдруге) і Миколаєві. Рішення цих рад штовхає суспільство до надзвичайно небезпечної мовної громадянської війни. Виконуючи замовлення Кремля, правлячий режим прагне зіштовхнути російськомовних та українськомовних громадян, представників корінної нації та національних меншин, поділити Україну на кілька мовнокультурно ізольованих регіонів. Ці рішення підривають єдність суспільства та цілісність держави, у підсумку за їхніми розрахунками Україна має перетворитися на кілька окраїнних регіонів російської імперії. До речі, школах, де раніше навчання про" водилося тільки українською мо" вою. Виняток становить один нав" чальний заклад — гімназія №7, де навчання ведеться тільки держав" ною мовою. Одеську ситуацію прокомен" тував відповідальний секретар “Просвіти” В’ячеслав Боков. “Ми обурені цим Законом, веде" мо агітацію проти нього серед на" селення. Російськомовні одесити також розуміють, що влада хоче відволікти увагу населення від ка" тастрофи в економіці, від того, що вона не виконала обіцянок із під" вищення пенсій, зарплат, стипен" дій. Хочуть зіштовхнути націо" нальності, щоб ми сварилися, а тим часом продовжувати влада" рювати на своє задоволення. Лю" дей змушують записуватися в “русскоговорящие”: “Ты должен говорить по"русски!” — і все тут. А насправді люди переймаються тим, як заробити гроші, звести кінці з кінцями, заплатити за ко" мунальні послуги, що купити ді" тям на 1 вересня, як вдягнутися й прохарчуватися. Російськомовні одесити ка" жуть: “Мне никто не запрещает го" ворить по"русски. Я подхожу к ки" оску — из сотни газет и журналов — только 2 украинских. Все доку" менты также могу заполнять по" русски”. А українську мову було забо" ронено, майже втрачено і за 20 років нічого не зроблено, щоб її поновити, реанімувати. Ця мовна “заваруха” — спроба перед виборами підвищити рей" тинг Партії регіонів. Але це їм не допоможе”. Непроста ситуація на Закар" патті, де компактно мешкають лю" ди різних національностей. Голова Закарпатської обласної “Просвіти” Володимир Піпаш розповів, що за останні 20 років тут відбувся нормальний процес українізації, нині там лише одна російська шко" ла, а колись їх було багато. Однак для Закарпаття цей Закон особли" вого значення не матиме. Будуть певні спекуляції, можливо, з боку угорських націоналістів, русинів, певне підвищення престижу росій" ської мови. А загалом для держави Закон поганий і нереальний. Голова “Просвіти” АР Крим Сергій Савченко розповів, що позачергова сесія ВР Криму не ух" валила жодного рішення. Депутат Верховної Ради АР Крим Леонід Пілунський, голова Кримської організації Народного руху і член Правління Кримського товариства “Просвіта” зачитав ви" моги і пропозиції кримських гро" мадських організацій. Оскільки де"факто українці в Криму є мен" шиною, їх офіційно 25 %, то треба забезпечити: 25 % українських шкіл, 25 % дитячих садочків, укра" їнськомовну пресу тощо (нині шкіл усього 7 %). Кримські татари ви" магають регіональною кримсько" татарську мову, скаржаться, що їх" ніх заяв рідною мовою місцеві ра" ди не приймають. Тобто, пробле" ми дуже великі. Голова ВР Криму і голова ради міністрів Криму згідно з Законом повинні спілкуватися кримськота" тарською мовою, забезпечити оформлення документації не тіль" ки у ВР, а й у місцевих органах са" моврядування. Це дуже складно. На Рівненщині, Львівщині, Тер" нопільщині нині проблем немає, але, як вважає голова Львівського обласного об’єднання “Просвіти” Ярослав Пітко, якщо цей Закон якісь області не зачіпає сьогодні, то обов’язково зачепить завтра чи післязавтра. Тому не час заспоко" юватися, адже розірване сус" пільство не може нормально роз" виватися і не має перспектив. А школярам, яких у Донецьку навча" ють одному, а у Львові іншому, по" розумітися буде дуже важко.
Гаряча тема · “Вважаю, що ті, які підписали цей Закон, є поза законом”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Державу роздирають на шматки

Надія КИР’ЯН Скандальний Закон Ківалова— Колесніченка чудово ілюструє за" гальновідоме правило, яке вико" ристовують панівні верхівки за будь"якого несправедливого сус" пільного ладу: “Розділяй і влада" рюй”. Закон тлумачать часом зов" сім протилежно навіть самі при" хильники і творці. Президент вва" жає, що Закон наближає нас до європейських цінностей — зокре" ма Європейської мовної хартії і за" хищатиме загрожені мови. Тим ча" сом головний диригент “більшо" виків” Михайло Чечетов за інфор" мацією радіо “Свобода” заявляє: “46 миллионов людей понимают два языка: русский и украинский. Не болгарский язык, не венгер" ский язык, не румынский, не ев" рейский язык, идиш или иврит, я не знаю как там. Эти языки пони" мает лишь горстка людей. Мы го" ворим о двух языках, которые по" нимает весь народ”. Очільник Міністерства освіти, відповідаючи на запитання про можливе виникнення труднощів у освітньому процесі з огляду на визначення російської регіональ" ною мовою в Одеській області та в Криму, зазначив: “З 2 млн 60 тис. підручників 1 млн 900 тис. у нас російською мовою, тому, я думаю, що проблем не виникне. І якщо бу" дуть якісь проблеми, ми будемо їх вирішувати з педагогами”. Дивно, адже Закон ухвалили нещодавно, а російськомовні під" ручники тут же й “вродили”, та ще й так рясно. Ось як пояснив це славнозвісний Вадим Колеснічен" ко: “Останні 7 років підручники для шкіл з російською мовою навчан" ня взагалі не друкувалися. Тому ми мали друкувати не тільки під" ручники, які потрібні на сьогодні, ай щоб надолужити ту прогалину, яка була зроблена за останні роки, щоб збільшити фонди. Але ж крім української мови, ми ж друкуємо і мовами національних меншин і про це Табачник казав”. Натомість у Львові презенту" вали посібник з історії України для учнів 5 класів (автор — учитель іс" торії Андрій Закалюк), який допов" нюватиме основний підручник. “Стимулом написати посібник стало моє ознайомлення із новим міністерським підручником, — розповів він. — Попередні підруч" ники 2005 року містили значно більше інформації, ніж теперішні. Діти в п’ятому класі дуже пере" ймаються історією. Через це її за" пам’ятовують найбільше. Було б прикро, якби їх забезпечували неправдивою або неповною ін" формацією”. У посібнику є інфор" мація про бій під Крутами, в офі" ційному підручнику її немає. Роз" логіше тут подано факти про слов’ян, Голодомор, УПА. Уже зпочатку навчального року альтер" нативною історією забезпечать львівські школи. “Посібник не нав’язуватимуть вчителям, — зазначила виконувач обов’язків начальника управління освіти Катерина Гороховська. — Думаю, вчителі самі захочуть вик" ладати за ним. Адже це повноцін" ний підручник. Крім того, ним уже зацікавилися наші колеги із Волин" ської та Закарпатської областей”. Таким чином, новий Закон на Сході та Заході сприймають по" різному, хоча швидше таке сприй" няття нав’язує своїм підопічним влада. Звичайні люди не завжди поділяють таке ставлення. Російську регіональною оголо" сили в Одесі та області, Донець" кій, Запорізькій, Луганській, Дніп" ропетровській, Херсонській, Се" вастополі. Тернопільська, а також деякі інші обласні та міські ради відмо" вилися й вимагають від Конститу" ційного Суду визнати Закон недій" сним, деякі ради цю позицію просто проігнорували. Різне ставлення до Закону у членів громад, незалежно від то" го, якою мовою вони розмовля" ють. Оксана Животкова, просві" тянка з Харкова розповідає, що люди на побутовому рівні досі на" віть не задумувалися, хто якою мовою говорить, — нормально спілкувалися. Їх можна поділити на тих, хто розуміє, що єдина мова — це єдина держава, і на тих, кому Україна як держава нецікава. А дехто з російськомовних просто не збагнув, що цим Законом роз" ривають державу на шматки. Пані Оксана розповіла, що її першо" класники часом механічно завча" ють українські віршики, навіть не розуміючи, про що йдеться. Така ситуація, безперечно, — наслідок ще радянського зросійщення, ко" ли у Харкові було лише дві україн" ські школи. В’ячеслав Артюх, заступник голови Сумського обласного об’єднання “Просвіти” підтвер" джує таку думку: “З 30 шкіл у Сумах чотири російськомовні. За даними останнього перепису українську мову рідною вважає 74 % населен" ня. Формально ситуація ніби нор" мальна. Але на побутовому рівні молодь усе менше розмовляє ук" раїнською. Довгий період русифі" кації за радянських часів наклав відбиток. У 1882—83 рр. у Сумах була лише одна українська школа. Побутова русифікація — надзви" чайно небезпечне явище, україн" ською соромляться розмовляти, аби не бути “білою вороною”. незважаючи на голослівні заяви, що “закон” захищатиме міноритарні мови, тобто ті, яким загрожує зникнення, режим дозволяє визнати регіональною лише російську, всім іншим нацменшинам — “заборонено”. Підписаний президентом В. Януковичем мовний “закон” Ківалова—Колесніченка є замахом на українську націю та базові засади української державності, а не просто виборчою технологією, як дехто вважає. Патріотичні сили повинні організувати всебічний опір цьому “закону”. Радує те, що за останнім опитуванням Соціологічної групи “Рейтинг” кількість людей, які вважають себе патріотами України, за два роки зросла з 78 до 82 %. У нас є шанс! Молодь на Сумщині двомовна. На заняттях відповідають україн" ською, а в колі друзів спілкуються російською. На жаль, шкільні учи" телі на уроках говорять україн" ською, а на перервах — росій" ською. Установка, яку отримали за радянських часів, що всі мови рів" ні, а російська — “найрівніша”, спрацювала. Тепер боротися важ" че — адже джерело русифікації перейшло на побутовий рівень. Якби українізація почалася на рів" ні повсякдення, то швидше досяг" ла б результату. Якщо українізову" вати зверху, то потрібні великі зу" силля. Тут є чому повчитися навіть у компартії. А нинішня влада все робить навпаки. Але ми відстоює" мо українство. Обласна Сумська рада мала намір ухвалити рішення щодо мовного Закону, але ми не дозво" лили — до будівлі ради вийшли мі" тингувальники і завадили цьому. Сумська міська рада — опозицій" на і просить президента не підпи" сувати цього Закону”. Микола Кульчинський, на% родний депутат України, голова Полтавського обласного об’єд" нання “Просвіти” вважає, що За" кон Ківалова—Колесніченка не тільки з освіти, а й з усіх сфер життя цілеспрямовано витісняє українську мову на маргінес. По суті — це відновлення політики, русифікації й національного по" неволення, яку проводила само" державна Росія, російські оку" панти"більшовики. Оскільки наці" ональна самосвідомість українців тільки"но почала формуватися, а батькам надано право обирати мову навчання дітей у садочках, школах, увесь схід і південь, мож" ливо, й Київ, може стати росій" ськомовним, як за радянських ча" сів. “Вважаю, що ті, які підписали цей Закон, є поза законом. Ми маємо сьогодні нелегітимного президента і нелегітимного голо" ву Верховної Ради, нелегітимну більшість, бо це замах на Консти" туційний лад, оскільки 10 стаття Конституції проголошує україн" ську мову державною, а в 11 стат" ті зазначено, що Українська дер" жава сприяє відродженню україн" ського народу. Природу, характер української державності буде змінено”, — стверджує Микола Георгійович. Про те, що національна свідо" мість, навіть у російськомовних регіонах, справді почала форму" ватися, свідчить те, що нині впер" ше 52 % першокласників навчати" меться в Одесі українською. Про це повідомила начальник міського управління освіти і науки Вікторія Іщенко. А тим часом тут буде від" крито 33 російськомовних класи в ЗАЯВА Правління Луганського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Антиконституційний, антина" родний, українофобський, бандит" сько"клановий режим Януковича 8 серпня 2012 року зробив свою чер" гову чорну справу, фактично запро" вадивши в Україні двомовність під вивіскою так званого закону “Про основи державної мовної політи" ки”, який нібито суттєво розширює сферу застосування мов етнічних меншин, а насправді робить росій" ську другою (якщо не першою) дер" жавною, чим звужує простір вжи" вання державної української мови. Ми вважаємо цей Закон, ухва" лений Верховною Радою України з грубим порушенням Конституції України, її чинного законодавства (зокрема, регламенту ВР України) та по"зрадницькому підписаний Литвином—Януковичем, знаряд" дям нищення не лише української мови, а й самих основ української національної державності, засобом перетворення України на колонію імперіалістичної путінської Росії. Доказ цього — перебування згада" ного “закону” фактично в одній низ" ці з підписанням і ратифікацією Харківських угод, відмова влади від євроатлантичної інтеграції України, намагання переписати на імпер" ський копил вітчизняну історію, по" літичні переслідування лідерів ук" раїнської опозиції тощо. Ми переконані, що цей “закон” спрямований не на консолідацію українського суспільства, це роз" кол на “українськомовних” і “росій" ськомовних” громадян. Вважаємо Януковича, Ківалова, Колесніченка, Єфремова, Литвина й К° державни" ми злочинцями, діалог із якими можна вести лише на рівні Гене" ральної прокуратури. Особливо це стосується нелегітимного малоро" сійського губернатора, неоднора" зово “несудимого” Януковича. Ураховуючи відверто народо" вбивчу сутність зазначеного “зако" ну”, його антиконституційність, мету його ухвалення й засоби, якими цьо" го було досягнуто, Луганське облас" не об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка не визнає його дії й закликає своїх членів і симпатиків, усіх патріотично налаштованих гро" мадян України не виконувати його, а поширювати правдиву інформацію про ситуацію в Україні й робити все можливе для зниження рейтингу Партії регіонів та її сателітів, що під" тримали її злочинні наміри. Ми має" мо конституційне право на прове" дення акцій громадянської непоко" ри аж до повалення антинародної влади Януковича й К°. Впевнені, що своєю активною громадянською й національною по" зицією під час цьогорічних жовтне" вих виборів народних депутатів ук" раїнський народ дасть політичну й моральну оцінку цинічній україно" фобії на найвищому владному щаб" лі та зробить усе, щоб дати гідну відповідь на непрості виклики сьо" годення й повернути рідну Україну на шлях національно"державниць" кого будівництва, яким вона пряму" вала майже 20 років до приходу до влади Януковича й К°. Віримо в мудрість співвітчизни" ків, що становлять єдину українську соборну націю — “від Сяну до До" ну”. Усебічним дотриманням поло" жень Конституції України, Закону Української РСР “Про мови в Укра" їнській РСР” стіймо на сторожі дер" жавного (офіційного) статусу укра" їнської мови як неодмінного атри" бута вітчизняної державності! Єд" наймося в ім’я України, в ім’я сво" боди й правди, захищаймо власну гідність! Україноненависництву бу" де покладено край. Ми переможе" мо! Врятуємо мову — збережемо державу! Слава Україні! Героям слава!
Пряма мова · “Перемога кується на індивідуальному рівні, коли до свідомості людини доходить суттєве, і тоді знизу починає ламатися рабсько-насильницький ланцюг”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

вір них склад нос тей ви ник На - род ний рух Ук ра ї ни, а по тім рух “сту ден тів на гра ні ті”. Во ни то ді пе ре мог ли, бо гу ма ні тар на ат - мос фе ра бу ла та ка, що всі ро зу мі - ли: за ни ми є своя іс ти на. — Ни ні від да ють мос ков ській ма фії, заг ри мо ва ній під “дер жа ву” — ук ра їн ське лі та ко бу ду ван ня, флот і мо ре, бан ки й зем лі, на чер зі скуп ка Ро сі єю ук ра їн ських об л - енер го… — Лю ди, які це під три му ють, не ро зу мі ють, що ку ють гвіз дки для влас но го розп’ят тя, що з лі та - ка ми зни кає їх ній при бу ток, із роз ба за ре ним мо рем зни кає ри - ба, яку во ни ку пу ва ти муть по тім у Ро сії. Во ни пра цю ють про ти се - бе, їх ні сьо год ніш ні ви го ди при - мар ні, їх ня стра те гія са мов бив ча. Ко ли і це зам кнеть ся, ко ли во ни все-та ки зро зу мі ють, що са - мих се бе зни щу ють, ви ник не ду - же гос тра ре ак ція. Я ду маю, то ді імі лі ція пе ре по ло ви нить ся, як це бу ло за Куч ми під час Май да ну, і ОМОН зні ме шо ло ми і по ба чить, що не мож на гам се ли ти юна ка чи дів чи ну ду би ня кою. То ді вла ді мож на бу де зі пер ти ся тіль ки на ар мію, але й во на не од но рід на, під кож ним да хом свої ми ші… Пе ре мо га ку єть ся на ін ди ві - ду аль но му рів ні, ко ли до сві до - мос ті лю ди ни до хо дить сут тє ве, і-то ді зни зу по чи нає ла ма ти ся раб - ськона силь ниць кий лан цюг. Я не ба чу жод ної га лу зі, де небу ло б жах ли во го кон флік ту, при - чо му, як пра ви ло, це кон флікт лю дей, які ство ри ли і ста но ви лицю га лузь і хо ті ли для дер жа ви ко рис ті, з людь ми, яким нап лю - ва ти на цю га лузь, які мо жуть ви - ї ха ти за кор дон у будь-я кий час, бо во ни свій мі ше чок гро шей наз би ра ли на ни щен ні ці єї га лу зі, і їм все “до ліх та ря”. Біль, що за ли ша єть ся у лю дей, які тво ри ли (тим па че, що їх ні ді ти за ли ша ють ся без бать ків ських на - бут ків), — це зо ло тий за пас пов - стан ня і ре во лю ції. Ду же шко да, як що пов то рить ся ва рі ант об луд - но го біль шо виць ко го бун ту, бо це теж не ви хід. Але по ди віть ся на Мос кву, в якій пов ста ли лю ди аб - со лют но без пар тій ні, по єд на ні тіль ки ін тер не том. У них є своя ло - гі ка, гас ла. Є на віть свої но ві ге рої. Сим во ли. Нам в Ук ра ї ні та ких бра - кує. Як ба чи мо, тра ди ції Са ха ро вай Рос тро по ви ча там не згас ли, от - же, й Ро сія ще не вмер ла. З Ро сі єю Бо лот ної пло щі і прос пек ту Са ха - ро ва, без то та лі та рист ськоім пер - сько го син дро му, нам єди но мо же бу ти по до ро зі. По до ро зі в Єв ро пу. Спіл ку вав ся Володимир КОСКІН
Пряма мова · “Перемога кується на індивідуальному рівні, коли до свідомості людини доходить суттєве, і тоді знизу починає ламатися рабсько-насильницький ланцюг”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Лесь ТА НЮК: «Ла ма єть ся раб ськона силь ниць кий лан цюг»

Кра ї на на пе ре дод ні про тес тної осе ні, в очі ку ван ні ви бо рів, от же, зі спо ді ван - ня ми на пе ре мі ни. Що з на ми ста неть ся? Ось прог ноз ні мір ку ван ня на род но го ар тис та, про фе со ра Ле ся Сте па но ви ча ТА НЮ КА — режисера, по е та, кри ти ка, пе рек ла да ча, мис тец твоз нав ця, го ло ви На ці о наль ної спіл ки те ат раль них ді я чів, на род но го де пу та та ВР I—V скли кань. Шіс тде сят ни к, ди си ден тпра во за хис ни к Лесь Танюк — ав тор чис лен них кни - жок, зок ре ма дво том ни ка “Виб ра но го” й мо ну мен таль ної епо пеї “Що ден ни ки без ку пюр” (ви да но 23 то ми, зап ла но ва но 60!), у якій ві доб ра же но іс то рич но- - куль ту ро ло гіч ний лі то пис Ук ра ї ни. — Ле сю Сте па но ви чу, Ви ма є - те ко ло саль ний по лі тич ний дос від. Що на нас че кає? — Си ту а ція мог ла ви ли ти ся в Ко лі їв щи ну чи пов стан ня у зв’яз - ку із Зе мель ним ко дек сом. Вла да це зро зу мі ла, Зе мель ний ко декс не ух ва ли ли, тоб то цей про цес пе ре нес ли на май бут нє. За галь - но го зу бо жін ня на се лі і про да жу зем лі не ста ло ся. Але ін ші сум ні ре чі від бу ва ють ся. Кож на вла да на ма га єть ся час від ча су ви пус ти ти зай ву па ру з ка за на, праг не до вес ти, що во на не ка ліф на го ди ну, а хо че ут ри - ма ти ся на дов го, що во на бі гун не на сто мет рів ку, а на ма ра фон ську дис тан цію. Од нак ни ніш ня вла да — це бі гун са ме на сто мет рів ку. До чо го це приз во дить? Ко - лись Ві ра За су лич стрі ля ла в ге - не ра ла Тре по ва (при га ду є те, це той, який на ка зу вав: “Пат ро нов не жа леть!”) Чо му? Він об ра зив честь і гід ність сту дент ства. Ге не - рал на ка зав від шма га ти різ ка ми сту ден та: йо му ого ли ли зад і га - неб но по ка ра ли. Ця гань ба при - зве ла до то го, що Ві ра За су лич стрі ляє в Тре по ва, ад во кат Ко ні її вип рав до вує, а сту ден ти ви но сять “те ро рис тку Ві ру За су лич” із су - до вої за ли на ру ках. Ни ні си ту а цію за гос тре но до та ко го ж ви бу хо во го рів ня. Од ні фе о даль но па ну ють, де монс тру ю - чи свою кла со ву зне ва гу до всіх ін - ших, а зне ва же ні по тай стис ка ють ку ла ки й ма рять пом стою. Стис - кан ня пру жи ни по си лю єть ся. Зрос та ють проб ле ми і на са мій вер хів ці “но во го кла су” — пе ре - роз по діл влас нос ті ні ко ли не бу ває без кров ним. Наб ли же ні до вла ди цуп ко три ма ють ся за свої міс ця, від да ле ні від неї ла ду ють пла ни все ті єї ж пом сти й від нов лен ня при ві - ле їв. По ля ри зу ють це про тис то ян - ня (по ки що по та є не) кла нів, влад - них гі лок і гро шо вих міш ків ви бо - ри, для кож ної зі сто рін це сим вол са тис фак ції — або зни щен ня. Вчо - раш ні со рат ни ки ду рять один од - но го: не об ра жай ся, що те бе цьо гора зу не ма в спис ку — пі деш по ма - жо ри тар ці, ми то бі най кра щий ок - руг пі діб ра ли. А той ок руг уже зай - ня тий ін шим, з яким влад ни ки ра - ні ше на свій лад до мо ви ли ся, й від - ки ну ті на уз біч чя це ро зу мі ють. — Уда рів ниж че по я са не про - ща ють, “за ба зар на до от ве - чать”… — Так. Бо яка мо раль на фак - ту ра цьо го “но во го кла су”? На за - гал ниж ча за плін тус, ніх то ні ко - му не ві рить, лю ди на лю ди ні — вовк. От же, ті, ко го во ни зда ють, вва жа ють за нор маль не ви най ня - ти кі ле ра й “за мо ви ти” вчо раш - ньо го пар тне ра по біз не су чи вла - ді — ад же йдеть ся для них про са - мо о бо ро ну, про ви жи ван ня. У вся ко му ра зі як що і не дій де до та кої кри ва ви ці у ви рі шен ні кон - флік тів, будь-я кий со ці о лог вам під твер дить, що ук ра їн ське сус - пільс тво вже увій шло в цю не без - печ ну зо ну. — Доз рі ло до са мо су дів… — Ав жеж. Що та ке те ро ризм у прин ци пі? Це за мах на де мок ра - тич ний, пра во вий спо сіб ви рі - шен ня су пе реч нос тей. А як що де - мок ра тич но го, пра во во го спо со бу не іс нує? Як що ву лич но го бан ди - та за мі нив бан дит уря до вий, за яким си ло ві струк ту ри, про даж ні суд ді, пси хуш ки й ка ту ван ня? Як - що те бе хо чуть пос та ви ти на ко лі - на, як що ти ба чиш на віч, що мі лі - ці о нер, яко го ти ут ри му єш на свої по дат ки і який має те бе за хи ща ти, є най біль шим фа шис том і уби ває тво го дру га чи ґвал тує йо го гу мо - вою па ли цею? Як що ти ба чиш, що лю ди ну за рі за ють у лі кар ні, і ха бар ни ко вілі ка ре ві за це ні чо го не бу де, як що фар ма ко ло гія має 2500 % при бут ку, а лю ди на вми рає від по га них лі ків — хі ба нор маль - на лю ди на не доз ріє до са мо су ду як єди ної фор ми са мо за хис ту? У сус пільс тві на ко пи чу єть ся не ке ро ва ний со ці аль ний за ряд свя то го гні ву. До дай те сю ди до мі - шок “од нок ла со вої во рож не чі” (П. Ти чи на), по пов ніть йо го екс - тре міз мом не у рів но ва же них чи пси хіч но хво рих, за ва ріть все це у ка за ні між ре лі гій них, між на ці о - наль них і на віть де я ких між дер - жав них проб лем — і ви бух не ми - ну чий, дос тат ньо для цьо го й ви - пад ко во го сір ни ка чи рап то вої блис кав ки. При цьо му ар гу мент про на - яв ність чи від сут ність лі де ра сьо - год ні вже не чин ний. І спра ва на - віть не в ін тер нет ній особ ли вос ті на шої до би, не в не об ме же нос ті ни ніш ніх ін фор ма цій них по то - ків. Гон ти й За ліз ня ки не бу ли при чин ни ка ми пов стань — їх ви - ки ну ла на го ру на род на хви ля. Лі - де ра го тує й пле кає енер гія на - род них надр, вки да ю чи йо го в іс - то рію то ді, ко ли це стає іс то рії не об хід ним. Прак ти ка по ка зує, що все час то за ле жить від яки хось ви - пад ко вос тей. Сьо год ні який-не - будь Ко лес ні чен ко іні ці ює про - во ка цій ний за кон про мо ву, а вчо ра він же за жив сла ви дра ко - нів ським за ко ном про ти го мо - сек су а ліс тів. Піс ля зав тра йо го зас тре ли ли. Спро буй роз бе рись, зро би ли це го мо сек су а ліс ти чи об ра же ні за мо ву. Але ку рок спу - ще но — і піш ла, як ка жуть со ці о - ло ги, “воз гон ка кон флік ту”. Цю по же жу по тім ду же важ ко за га си ти, бо до неї до ки да ють хми зу і лю ди, які бо рють ся від так не за ідею. Гро ма дя ни, які ма ють у го ло ві й сер ці ве ли ку ідею, все- - та ки опе ру ють ек ві ва лен тни ми, так би мо ви ти, вчин ка ми для до - сяг нен ня ме ти. Що біль ша ідея, то адек ват ні ший вчи нок. А я за - раз ка жу про вчин ки й мо ти ви не а дек ват ні, про дії, пов’яза ні зне мож ли віс тю са мо ре а лі за ції лю - ди ни в кон крет ній си ту а ції. Ска жі мо, чо ло ві ка смер тель но об ра зив мі лі ці о нер, який пос тій но те ро ри зу вав се ло і йо го ближ ніх — і скрив дже ний по ба чив у крив д - ни ко ві об раз всьо го ук ра їн сько го крив дниц тва, вті лен ня за галь но го зла. При цьо му лю ди на упев ни - лась, що крив дник пе ре бу ває під за хис том За ко ну, і що ті “за кон ни - ки” — крив дни ки ще біль шо го мас шта бу, ніж той не гід ник. Апе - лю ва ти їй ні до ко го. Лю ди на йде до до му, бе ре руш ни цю і стрі ляє укрив дни ка в по го нах. Те рор? Але все се ло пов стає на за хист об ра же - но го, лю ди на, яка вби ла лю ди ну, стає на ці о наль ним ге ро єм. Себ то це не тіль ки акт ро бін гудс тва, а це проб ле ма са мо за хис ту, ко ли втра - ча ють ся мож ли вос ті за хис ту дер - жав но го, гро ма дян сько го, ко ли лю ди на по чи нає ро зу мі ти: су ди — про даж ні, про ку ро ри — най біль ші зло чин ці, а Кон сти ту цій ний Суд бі гає, за дер ши шта ни, за боч кою гро шей і змі нює свої рі шен ня, як ру ка вич ки. Я ду же бо ю ся, що зап ла но ва ні ви бо ри від бу дуть ся над то не а дек - ват но, не чес но. Уже не со ром - лять ся го во ри ти, хто скіль ки кош тує, що ко жен де пу тат має вик лас ти два міль йо ни на під куп-то що. Ста ло нор мою сус піль ної мо ра лі (хо ча всі ро зу мі ють: так не має бу ти), що де пу тат має крас ти, що Пре зи дент мо же ску пи ти по - ло ви ну дер жа ви для сво єї ро ди ни, що прем’єр-мі ністр хо че про - пхну ти сво го си на у пар ла мент, хо ча він дав но жи ве не в Ук ра ї ні, ав Авс трії… І вза га лі ця фе о даль на проб ле ма си нів, ці без кар ні ма - жо ри, це мар ну ван ня гро шей на їх ні при бам ба си, цей “бєс прє дєл” (як во ни са мі ка жуть)… — Який ви хід із цьо го бєс прє дє лу? — Ви хо дів два. Або бу ти вів - ця ми і мов чки тер пі ти да лі, мов - ляв, з’явить ся якась Гос под ня си - ла, ба бах не грім, гро за… Або все-та ки бра ти ся, умов но ка жу - чи, за ви ла, до ки не до ля не за да - ви ла. Си ту а ція справ ді над зви чай - но нап ру же на. Ук ра їн ський бан - ди тизм на ко пи чив в Ук ра ї ні ве - ли ку кіль кість зброї, ви ко рис то - ву ва ної не за приз на чен ням. Ма - ро де ри гра бу ють вій сько вої скла - ди. Дос тат ньо всі ля ких струк тур са мо о бо ро ни. На реш ті, іс нує й ге не тич ний дос від ук ра їн сько го на ці о наль но го са мо за хис ту, роз - ма ї тий, включ но зі зброй ним. Іс то рич но на ша не за леж ність від бу ла ся май же мир ним пе ре ті - кан ням із од но го ста ну в ін ший. Лю ди, які за ли ши ли ся при вла ді і бі ля вла ди, не бу ли ні чим об ме - же ні, не бу ли гноб ле ні, люс тра ції не ста ло ся. Во ни пер ші ста ли най біль ши ми ка пі та ліс та ми, тоб - то ко му ніс ти й ком со моль ці (па - ра лель но з кри мі наль ним еле - мен том) ста ли мі льяр де ра ми, си - мо нен ки на бу ду ва ли со бі віл ли. — Але лю ди занадто до вір ли ві і їм так не по до ба єть ся сьо год ніш нє жит тя, що во ни мо жуть від да ти ко му ніс там го ло си. — Бо дуже со лод ко ті спі ва - ють. Га даю, сімві сім від сот ків ко му ніс ти мо жуть наз би ра ти. Ма ти ме мо ще один стра хіт ний об ман, ко ли жін ки, які хо дять із пор тре та ми Бе рії, Ста лі на на гру - дях, по ба чать, що їх ще раз об ду - ри ли. Во но б тре ба бу ло вже збаг - ну ти, що ко му ніс ти — ви ми ра ю - ча плоть; але пос тра дян ський люд ла ден на свою по ги бель жи ти ілю зі я ми, і це для Ук ра ї ни ва го ме галь мо. Чо му ілю зі я ми? Бо крім ілю зій у них ні чо го не ма… Ду маю, осінь мо же бу ти ду же дра ма тич ною для Ук ра ї ни. І в між - на род но му ас пек ті, зок ре ма у зв’яз ку з су да ми над Ти мо шен ко і Лу цен ком, і в еко но міч но му, ко ли пос тій но лу на ють поб ре хень ки про те, що ма є мо під ви щен ня рів - ня пен сій й про жит ко во го мі ні му - му. На 8-10 гри вень у п’ять при йо - мів. Ну це ж па ра докс, фік ція: ці ни зрос та ють на п’ят де сят гри вень, а пен сія — на п’ять. А весь по літ бо - монд кри чить: “Як ми ощас ли ви - ли бід ну ук ра їн ську лю ди ну!”. Що най біль ше збу рю ва ти мелю дей? Не іде о ло гіч ні гас ла, на - віть не пи тан ня не за леж ної Ук ра - ї ни, ук ра їн сько мов ної чи ро сій - сько мов ної. Все це бу дуть до дат - ко ві чин ни ки, ва го мі для сві до мо - го гро ма дя ни на. Най біль ша проб - ле ма по ля га ти ме в со ці аль но му ви жи ван ні ук ра їн ської лю ди ни. І тут уже пос тає проб ле ма ін - те лі ген ції, яка до сі си дить, так би мо ви ти, на двох стіль цях і не хо че ви лази ти, як дур ний із мас лом на сон це, бо мас ло по те че. Ін те лі - ген ція одер жить у цій бу чі ба га то ля па сів, бо лю ди бун ту не роз би - ра ти муть, хто є хто. Во ни в ма сі сво їй не від різ ня ти муть, при пус - ті мо, фі ло со фа Ми рос ла ва По по - ви ча від на род них де пу та тів кштал ту Єф ре мо ва чи Тур чи но ва. Так уже бу ло в на шій іс то рії, чи - тай мо кла си ку… — Але ж муж ніє мо ло да ге не - ра ція, яка на ро ди ла ся не за ра дян - ської вла ди. — Так, во на не має шор на очах і тар га нів у го ло ві, Ле ні на і Ста лі на не знає! Мо ло ді по ки що прос то ди ву ють ся, що їм не да - ють мож ли вос ті пи са ти, чи та ти іди ви ти ся те, що во ни хо чуть, що їх від го до ву ють жвач кою про мос - ков ської пре си і ро сій ських те ле - філь мів. Що їх пос тій но за пи ха - ють на зад ній план. Але це вже не оди на ки, це — ге не ра ція! І во на має під трим кутих же не до би тих шіс тде сят ни - ків, як ми ма ли ко лись під трим ку Ан то нен ка- Да ви до ви ча, Ба жа на, Риль сько го, Ти чи ни, Кру шель - ниць ко го, Іва на Коз лов сько го, Оле ся Гон ча ра. Ге не ра ції зім - кнуть ся. І то ді ви ник не ко ло саль - ний за ряд, як ко лись за ней мо -
Очевидець і літописець · “— Стус, ви дуже вимогливий. Погано починаєте сидіти у нашій особливо суворій колонії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

ому фес ти валь має наз ву “Пи ло ра ма”? Та то му, що го лов на йо го сце на вста - нов ле на на пи ло ра мі, яка ді я ла в та бо рі до йо го зак рит тя 1987 ро куі то ді, ко ли Перм ський “Ме мо рі - ал” 1993 ро ку взяв ся від нов лю ва - ти цей особ ли во цін ний об’єкт іс - то рії Ро сії — ос тан ній у СРСР по - лі тич ний та бір. Тре ба бу ло від бу - ду ва ти ого ро жі, то ме мо рі аль ці са мі пи ля ли де ре во. Від крив ся Му зей 1995 ро ку і вже став ві до - мим у сві ті як Ос вєн цім, Бу хен - вальд, Зак сен ха у зен — бо об’єк ти по діб ні. Ор га ні за тор фес ти ва лів — “Ме мо рі аль ний центр іс то рії по лі тич них реп ре сій “Пермь-36”, за під трим ки Мі ніс - терс тва куль ту ри, мо ло діж ної по - лі ти ки та ма со вих ко му ні ка цій Перм сько го краю. У нас в Ук ра ї ні чо гось схо жо го не ма. Ми з Оле сем Шев чен ком бу ли по чес ни ми гос тя ми. Бра ли участь у пре зен та ції двох кни жок пе ре - кла дів Ва си ля Сту са ро сій ською мо вою — Олек сан дра Куп рей чен - ка та Мар ле ни Рах лі ної. І дис ка йо го вір шів у пе рек ла ді ро сій - ською мо вою “Цве ток на кам не”. Їх на чи та ли ро сій ські ак то ри. Ав - тор про ек ту Оль га Бой цо ва. Зви чай но ж, нас, жи вих екс - по на тів Му зею, ото чу ва ли жур - на ліс ти та й прос ті лю ди. До во ди - ло ся ста ва ти екс кур со во да ми — Олесь на зо ні су во ро го ре жи му, де про вів ро ків шість, а я — на зо ні особ ли во го (ка мер но го) ре жи му, де теж від був 6 ро ків се ред та ких “особ ли во не без печ них ре ци ди - віс тів”, як Іван Кан ди ба, Лев ко Лук’янен ко, Юрій Лит вин, Ми - хай ло Го ринь, Ва ле рій Мар чен ко, Іван Со куль ський, Ми ко ла Гор - баль, Ва силь Ку ри ло, Се мен Ска - лич (По кут ник), Гри го рій При - ходь ко, ес тон ці Март Нік лус, Енн Тар то, ли тов ці Вік то рас Пят - кус і Ба ліс Ґа я ус кас, лат ві єць Ґу - Ви віс ка “уч реж дє нія”. Не тюр ми і не кон цтабо ру нар Аст ра, вір ме ни Азат Ар ша кян і Ашот На ва сар дян, ро сі я ни Юрій Фе до ров, Ле о нід Бо ро дін. Це ві до мі ді я чі пра во за хис них іна ці о наль новиз воль них ру хів. На су во ро му ре жи мі, де си ді ли ув’яз не ні впер ше, так са мо бу лоба га то ві до мих лю дей. Як і в кож - но му по лі тич но му та бо рі, ук ра їн - ці ста но ви ли по ло ви ну чи й біль - шість “кон тин ген ту”. Аж ось, по вер нув шись із ман - дрів, от ри мую по ві дом лен ня від Вах тан ґа Кі пі а ні (він не од но ра - зо во бу вав у цьо му Му зеї), що ко - лиш ній наг ля дач Во ло ди мир Кур гу зов у га зе ті “Ар гу ме н ты и фак ты. При ка мье” зви ну ва чує “Пи ло ра му” в фаль си фі ка ції іс - то рії. Він за пе ре чує, що в’яз ні тут страж да ли і по тер па ли від го ло ду. Кур гу зов ни ні — го ло ва ра ди ве - те ра нів су сід ньої ко ло нії №35 (ст. Всех свят ська). Він очо лю вав служ бу наг ля да чів та бо ру, був без по се ред нім учас ни ком по дій 1972—1987 рр. і міг би теж де що по ві да ти про ті ча си. Од нак ніх то йо го не зап ро шує, бо ба чен ня по - дій у ньо го ін ше, — бід ка єть ся
Очевидець і літописець · “— Стус, ви дуже вимогливий. Погано починаєте сидіти у нашій особливо суворій колонії”. · с. 6сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

«Де все люд ською му кою взя лось…»

Сьо го 2012 ро ку, 27—29 лип ня, я з Оле сем Шев чен ком від ві дав до бо лю рід ний та бір ВС-389/36 у се лі Ку чи но на Се ред ньо му Ура лі, де ни ні діє Ме мо рі аль ний му зей по лі тич - них реп ре сій “Пермь-36”. (Як що пам’ята є те, 2010 ро ку ме не за вер ну ли з Брян ська до - до му як осо бу, не ба жа ну в Ро сій ській Фе де ра ції). По чи на ю чи з 2005 ро ку, на те ри то рії та бо ру су во ро го ре жи му що ро ку від бу ва ють ся ве ле люд ні (до 10 ти сяч лю дей!) між на род ні фес ти ва лі “Пи ло ра ма”. При їз дять ві до мі спі ва ки з Ро сії і з-за кор до ну. А по руч у на ме тах то чать ся жва ві дис ку сії на іс то рич ні й ак - ту аль ні те ми — з учас тю ко лиш ніх по літв’яз нів, пра во за хис ни ків, упов но ва же них із правлю ди ни, по лі то ло гів, жур на ліс тів і гос тей. То рік бу ла те ма “По 20-ти ро ках”, сьо го ро ку — “Жи ти ра зом”. Ідеть ся про до лю Ро сії: чи втри ма єть ся во на як єди на дер жа ва, чи роз - па деть ся, як 20 ро ків то му роз пав ся СРСР. ко лиш ній ви ко на вець на ших неп ра вед них ви ро ків (бо ми ж уже дав но ре а бі лі то ва ні): “З по чат ку ут во рен ня ко ло ній (1972. — В. О.) аж до ви хо ду на пен сію я не прос то ке ру вав кон - тро ле ра ми (кра ще ска за ти — на - гля да ча ми), а був чле ном вій - сько во го три бу на лу, — роз по ві дає в га зе - ті “АиФ” Во ло ди - мир Кур гу зов. — Хто в нас від бу вав по ка ран ня? Це зрад ни ки Бать ків - щи ни (ст. 64) — ни - ніш ні ге рої: лі со ві бра ти, бен де ров ці (так пише російська газета, через е. — В. О.), вла сов ці і на - ші ро сій ські зрад ни - ки. Ті, хто про да вав за кор дон сек рет ні до ку мен ти. (Справді, було кілька “особливо небезпечних злочинців”, яким смертну кару замінили на 15 років ув’язнення — їх звинуватили у співпраці з німецькими окупантами, і лише одного — у шпигунстві. Власовців позвільняли ще в 50-роках. А кілька бандерівців таки досиджували свої 25-річні терміни. — В. О.). Да лі — ан ти ра дян - щи ки (ст. 70). Це все біч но ос ві че - ні лю ди, з ве ли кою під трим кою з-за кор до ну. То му умо ви для се бе во ни ство ри ли іде аль ні. Як що го - во ри ти про 36 та бір, то одя га ли їх там із го лоч ки, а хар чу ва ли ся во - ни кра ще ніж біль шість на се лен - ня кра ї ни. Чо му? То му що будь- - я кий про кол ад мі ніс тра ції не гай - но від лу ню вав ся “там” (за кордоном. — В. О.) і по вер тав ся на зад у виг ля ді всі ля ких ко мі сій. Йшло ся не прос то про жмень ку лю дей, яких пот ріб но ізо лю ва ти, а про імідж кра ї ни в ці ло му. То му нас кон тро лю ва ла не Ки зе лов ська про ку ра ту ра, яка зай ма ла ся ін - ши ми зо на ми, а осо бис то зас туп - ник об лас но го про ку ро ра”. Можна про чи та ти, що про цей одяг пи ше Лев ко Лук’янен ков книж ці 5-й сво їх спо га дів “З ча - сів не во лі. Одер жи мі”. Во на от- - от має по ба чи ти світ: “Сту са при вез ли в Ку чин ську в’яз ни цю 12 груд ня 1980 ро ку і по се ли ли в ма лень ку ка ме ру на двох. У кім на ті чер го вих мен тів йо го, як во дить ся, роз дяг ну лина го ло, пе рет ру си ли уваж но ре чі, заб ра ли на до дат ко ву пе ре вір ку всі па пе ри, ви да ли сму гас тий одяг і ска за ли одя га ти ся. Він при - мі ряв шта ни, а во ни ко рот кі. На - ки нув на се бе кур тку, а во на ко - рот ка й не зак ри ває по пе ре ку, ару ка ви лед ве зак ри ва ють лік ті. Ски нув і про сить ви да ти дов ші від по від но до йо го зрос ту (йо го ріст був приб лиз но 180 см). Чер - го вий офі цер ска зав, що ін шо го одя гу не да дуть. — То ді за водь те до ка ме ри, — мо вив Стус, — у спід ній бі лиз ні. — Ні, за за ко ном ад мі ніс тра - ція зо бов’яза на одяг ну ти в’яз ня у від по від ний одяг, — від по вів офі - цер, — і ми вам ви да є мо фор му ре ци ди віс та. — Але ж цей одяг не на ме не. Він зов сім ма лий. — Ну, не бу де мо ж ми в тюр мі три ма ти крав ця, щоб під га ня ти одяг під кож но го в’яз ня, — від по - вів офі цер. — Я не ви ма гаю ін ди ві ду аль - ної під гон ки одя гу, а ви ма гаю ви - да ти та кий, у яко му мож на бу ло б ру ха ти ся, бо цей же прос то зв’язує ме не і не зак ри ває лит ки, по пе рек і ру ки. — Стус, ви ду же ви мог ли вий. По га но по чи на є те си ді ти у на шій особ ли во су во рій ко ло нії. — Це ви по га но по чи на є те. Ве діть ме не до ка ме ри в бі лиз ні! Офі цер (до стар ши ни): Заведіть його в камеру. Сту са за ве ли в ка ме ру”. “Ґраж да нін кон тро льор” Кур - гу зов час тко во має ра цію, пи шу - чи: “Ме не прос то до ска зу до во - дить, ко ли їх ній “са на то рій” по - рів ню ють із ГУ ЛА Гом. У ГУ ЛА Гу ре жи му пе рей шло від 1980 до 1987 ро ку всьо го 53 в’яз ні. За ги ну ли ли - ше вось ме ро: Анд рій Ту рик (1982), Ми хай ло Кур ка (1983), Іван Мам - чич та Олек са Ти хий (5.05.1984), Юрій Лит вин (4.09.1984), Ва ле рій Мар чен ко (7.10.1984), Ак пер Ке рі - мов (19.01.1985), Ва силь Стус (4.09.1985). У су сід ній зо ні су во ро - го ре жи му за ги нув Іш хан Мкртчян (24.04.1985). У Чис то поль ській тюр мі — Ана то лій Мар чен ко (8.12.1986). Не ба га то. Ось ар ку шик ку хон но го зо - ши та з за пи сом Ми ко ли Гор ба ля, який во се ни 1984 ро ку пра цю вавку ха рем: Обед. 1 нор ма: Рас соль ник. Ка ша пшен ная 9а: Рас соль ник. Ка ша пшен - ная 5б. Щи. Ка ша пшен ная Вы да чу раз ре шаю: ДПНК (під пис) Ужин. 1 нор ма, 5б, 9а — Суп го ро хо вый. Ры ба Вы да чу раз ре шаю: ДПНК (під пис) 12 но яб ря (сре да). Зав трак. 1 нор ма и 5б — Суп ма ка рон ный 9а — Суп пер ло вый. Вы да чу раз ре шаю: ДПНК (під пис) По яс нен ня. ДПНК — “дежурный помощник начальника колонии”. Нор ма 9а — для ув’яз не них води ноч ній ка ме рі, 5б — лі кар ня - на. А щоб ти дов годов го жив, Кур гу зов, на та ких хар чах і в та - ких “са на тор них” умо вах, про які пи шеш: “Він си дить у нас у теп лі і су хос ті, їсть за сто лом зі ска тер - ти ною, по пе ред ньо вив чив ши ме ню”. Це про Во ло ди ми ра Бу - ков сько го і На та на Ща ран сько - го, які, за сло ва ми Кур гу зо ва, не хо ті ли пра цю ва ти, а тіль ки шу ка - ли при во ду для го ло дів ки, щоб “там” (за кор до ном) “на би ра ти лю ди ги ну ли ти ся ча ми, бу ли сер - йоз ні бу дів ниц тва, лі со за го тів лі, Ко лим ська тра са. То бу ли 30—50-ті ро ки. До чого тут “Пермь-36” з її чис тень ки ми, си тень ки ми в’яз - ня ми, які ви го тов ля ли на вер ста - ти ках кле ми для пра сок?”. Ось ці кле ми на знім ку по руч із клю ча ми від на ших ка мер. Ці кле - ми (ми ка за ли “па нель ки”) ви го - тов ляв і Олесь Шев чен ко на сво їй су во рій зо ні. Ми хай ло Го ринь на особ ли вій зо ні щип ця ми прик ріп - лю вав до них “су ха ри ки”. А реш та в’яз нів прик ру чу ва ли ґвин ти ка ми ці па нель ки до шну ра прас ки. 522 шну ри за змі ну. Ро бо та фі зич но не важ ка, але її ба га то. Не всі мог ли ви ко на ти нор му. А не ви ко нан ня нор ми — по ру шен ня ре жи му, за яке ка ра ли: поз бав ля ли по ба чен ня (од не на рік), по сил ки (од на на рік до 5 кг, але піс ля від бут тя по ло ви - ни тер мі ну), і кар цер до 15 діб. Олесь Шев чен ко від си дів 66 діб під ряд — без пе рер ви. У кар це рі га ря чу стра ву да ють один раз на дві до би, без цук ру і жи ру, і 400 г хлі ба щод ня. Як що ти й не в кар це рі, то ма єш хар чу ван ня за 22—24 руб ліна мі сяць. Стар ші лю ди зна ють, що це за гро ші. Що на во лі дех то хар чу вав ся ще гір ше — не за пе ре - чую. І не по рів нюю на ше хар чу - ван ня і за га лом умо ви ут ри ман ня з ГУ ЛА Гів ськи ми, ста лін ських ча - сів. Там справ ді лю ди мер ли як му - хи. А че рез наш та бір особ ли во го Па нель ки та клю чі від на ших ка мер, шап ка ре ци ди віс та Олесь Шев чен ко, лат вій ський жур на ліст Дай ніс Ґрін валдс, спів ро біт ни ця Му зею Ка тя, Ва силь Ов сі єн ко, Іван Ку куш кін — ко лиш ній наг ля дач. 28.07.2012, Ку чи но
Читацьке віче · “Ці панове давно вже визначилися зі статусом. Та рано чи пізно народ визначить їхній справжній статус”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

оч ки”. До ві до ма: при му со во го - ду ва ти в’яз нів, які го ло ду ють, по - чи на ли 18—22-ї до би. Іва на Ге ля (ще в Мор до вії) — аж на 32-гу до - бу. Так за роб ля ли ся “оч ки”… Що до чис то ти. На су во ро му ре жи мі бу ло лег ше: фун да мен - таль ний ту а лет над во рі діє до сі. Ав ка ме рі особ ли во го ре жи му, де си ді ло від 2 до 8 в’яз нів, “па ра - ша” (ра ко ви на) в кут ку, ні чим не від го род же на. Нак ри ва єть ся фа - не рою. Вис те жив ши, ко ли ніх то не їсть і не мо лить ся, від чи ня єш ква тир ку і воз сі да єш, як на прес - то лі. Звід си шлун ко ві хво ро би, кри ва вий ге мо рой… А ча сом во ди не ма, щоб зли ти. А то тру бу під під ло гою прор ва ло — мі ся ця ми жи ве мо в смо ро ді. Так те бе пе ре - ви хо ву ють на ху до би ну. І во да — ір жа ва, за кіль ка го дин у квар ті ви ни кає ру дий осад на па лець, звер ху — жир на плів ка. Та кий “са на то рій”… Як пос лу ха ти Кур гу зо ва, то ін фор ма ція зап рос то йшла з зо ни за кор дон. Як оце те пер — від но - віт ніх по літв’яз нів, яких чи не щод ня хтось від ві дує. Нас прав діж ак ції про тес ту зде біль шо го го - ту ва ли ся на пе ред. Бо як що на во - лі про ак цію не зна ють і про неї не го во рять за ру біж ні ЗМІ та по - лі ти ки, то ти хоч здох ни — ні чо го не доб’єш ся. Виз на ча ла ся да та, ви мо ги, спи сок учас ни ків, хто скіль ки го ло ду ва ти ме. І як що ін - фор ма ція вже піш ла за зо ну, то від мо ви ти ся від учас ті в ній не мож на бу ло. Текст пи сав ся на кон ден са тор но му чи ци гар ко во - му па пе рі, мік ро пи сом, гос трим олів цем. Па пі рець скру чу вав ся в труб ку, об мо ту вав ся це ло фа ном у кіль ка ша рів, за па ю вав ся сір ни - ком. Ви нес ти та ку ам пу лу мож на бу ло тіль ки в со бі, схо вав ши її у не ви мов них міс цях (є ж та ке цнот ли ве ук ра їн ське виз на чен ня — “не ви мов ні міс ця”). Або ро би - ли про дов гу ва ту ам пу лу, яку ков - та ли. Во на ви хо ди ла че рез до бу чи пів то ри. З неї слід бу ло зня ти од ну плів ку і її про ков ту ва ла дру - жи на чи ма ти, яка го то ва бу ла ри - зи ку ва ти сво єю сво бо дою. Але по ба чен ня мог ли пе рер ва ти будько ли. І рід ко хто їх мав, ті по ба чен ня. Ска жі мо, Ва силь Стус за 12 ро ків мав од не по ба - чен ня в Мор до вії і од не на Ура лі. Ві до мі йо го за пи си під наз вою “З та бо ро во го зо ши та” ви нес ли ли - тов ці Ба ліс Ґа я ус кас та Іре на Ґа я - ус ке не. 16 клап тів. У книж ці во ни зай ма ють 12 сто рі нок. Зга дує Кур гу зов наг ля да ча Іва на Ку куш кі на. Був та кий. І до - сі є. І я з ним мир но бе сі ду вав упер ше 1995 ро ку. Іван від си дів 4 ро ки за бій ку з ін шим наг ля да - чем, по ро зум ні шав і на про по зи - цію ди рек то ра му зею Вік то ра Шми ро ва по го див ся пра цю ва ти на від бу до ві та бо ру, од но час но кон суль ту ю чи, як, що там бу ло влаш то ва не. Зго дом був на чаль - ни ком охо ро ни Му зею. Ось ми на знім ку: Олесь Шев чен ко, лат вій - ський жур на ліст Дай ніс Ґрін - валдс, спів ро біт ни ця Му зею Ка - тя, Ва силь Ов сі єн ко, Іван Ку куш - кін — ко лиш ній наг ля дач. 28.08.2012, Ку чи но. Ота кі спо ми ни у мій День Во - лі. Ад же вос тан нє (дай Бо же, щоб вос тан нє!) звіль ни ли ме не 21 сер - пня 1988 ро ку. І за од ну до бу при - вез ли з Ура лу до до му: у лі та ку ме - ні весь час схо ди ло сон це… Та про це — у мо їй книж ці “Світ ло лю дей”, яку мож на знай ти в Ін - тер не ті. Ва силь ОВ СІЄН КО. День Во лі 21 сер пня 2012 ро ку
Читацьке віче · “Ці панове давно вже визначилися зі статусом. Та рано чи пізно народ визначить їхній справжній статус”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Сво бо дів ці про ти ук ра ї но же рів

Сер гій ГО РИЦ ВІТ Фо то ав то ра В Оде сі від бу ли ся про тес тні ак - ції, які про ве ли сво бо дів ці та со ко - ля та бі ля Одесь кої обл ра ди, де пу - та ти якої друж но вис ло ви ли “одоб - рямс” но во му мов но му за ко ну і зап ро ва ди ли на те ри то рії Одесь кої об лас ті ро сій ську мо ву як ре гі о - наль ну. У ро лі го лов но го пог реб ни - ка ук ра їн ської мо ви бу ло пред став - ле но ме ра міс та Олек сія Кос ту сє ва — не до лу го го став ле ни ка ре гі о на - лів і кре а ту ри Аза ро ва. Ад же це він сво ї ми ма хі на ці я ми із зем лею та каз нок радс твом най біль ше під ри - ває ав то ри тет пар тії вла ди, сво ї ми ді я ми риє їй мо ги лу. Зрі лим по лі ти ком і по лум’яним за хис ни ком на ці о наль них ін те ре сів вис ту пив на мі тин зі очіль ник об - лас ної “Сво бо ди” Пав ло Ки ри лен - ко (№ 9 за ви бор чим спис ком ці єї пар тії). На йо го дум ку, пос піш ли ве на - дан ня в Оде сі та об лас ті ро сій ській мо ві ста ту су ре гі о наль ної — ба наль - ний пе ред ви бор ний пі ар міс це вих осе ред ків Пар тії ре гі о нів та “Ро ді - ни”, які пе рет во - ри ли ся в Оде сі на аген ту ру впли ву РФ і на віть от ри - му ють її по дач ки че рез Ро сій ське к о н с у л ь с т в о . Одесь кі сво бо дів - ці вже біль ше ро - ку на ма га ють ся че рез суд ска су - ва ти не за кон ні рі - шен ня міс це вої вла ди, яка пе ре во - дить ук ра їн ські шко ли на ро сій ські, збіль шує кіль - кість ро сій ських кла сів. Прой шов ши до Вер хов ної Ра ди, за пев нив кан - ди дат у на род ні де пу та ти, ВО “Сво - бо да” ска сує га неб ний мов ний до - ку мент, який ні би то є за ко ном. А да лі сво бов ці да ли справ жню оцін ку мов ній по лі ти ці ни ніш ньої ан ти ук ра їн ської вла ди у сво їй те ат - ра лі зо ва ній вис та ві. Во ни по да ли пор тре ти тих, хто уо соб лює чин ний бан дит ський ре жим, і оді оз них ук - Сим во ліч не “по ві шен ня” го лов них нат хнен ни ків ук ра ї но фо бів ра ї но фо бів на тлі ро сій сько го гер - ба. Го ло ви ор лів за мі ни ли на фо то ав то рів мов но го за ко ну Сер гія Кі - ва ло ва і Ва ди ма Ко лес ні чен ка, пре зи ден та Вік то ра Яну ко ви ча і прем’єра Ми ко ли Аза ро ва, а та кож одесь ких ре гі о на лів — гу бер на то ра Еду ар да Мат вій чу ка і зас туп ни ка го ло ви обл ра ди Олек сія Гон ча рен - ка. Опіс ля учас ни ки ак ції ски ну лина зем лю цих “пер на тих”, роз топ - та ли но га ми і ви ки ну ли на сміт ник.
Читацьке віче · “Ці панове давно вже визначилися зі статусом. Та рано чи пізно народ визначить їхній справжній статус”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Вік тор ЮЩЕН КО: «Сум лін не ви ко нан ня «мов но го за ко ну» й міс це вих рі шень на йо го під трим ку вб’є ук ра їн ський бюд жет»

“Тіль ки пе ре ве ден ня ро бо ти ор га нів вла ди і всі єї до ку мен та ції на ре гі о наль ну ро сій ську мо ву вий ма ти ме з дер жав ної каз ни що ро ку близь ко 250 міль йо нів гри вень. Як що вра ху ва ти мо ви ін ших мен шин — поль ську, угор - ську, ру мун ську, сло ваць ку, ру - син ську, грець ку, мол дав ську, ні - мець ку, крим сько та тар ську — та спро бу ва ти ство ри ти для них та кі ж умо ви, як для ре гі о наль ної ро - сій ської, то вар тість пе ре ве ден - ня до ку мен та ції на ре гі о наль німо ви мо же зрос ти до 2,5 мі льяр - дів гри вень на рік”. Вік тор Ющен ко та кож під - крес лив, що ста тус ук ра їн ської мо ви, як єди ної дер жав ної, хоч і до во лі мля во, але за хи щає влас - ний ри нок, зок ре ма в ос ві ті, дуб - лю ван ні філь мів, ви роб ниц тві рек ла ми, шо убіз не сі. Як що ж у цих сфе рах ук ра їн ську мо ву за мі - ни ти ро сій ською, збит ки Ук ра ї ни за рік скла дуть близь ко 560 міль - йо нів гри вень. Як що книж ко вий ри нок або ри нок кі ноп ро ка ту за - пов нить про дук ція ін ши ми ре гі о - наль ни ми мо ва ми, то су ма фі - нан со вих втрат ук ра їн сько го бюд же ту мо же зрос ти у 9—10 ра зів — до 6 мі льяр дів гри вень що ро ку. Пресслуж ба “На шої Ук ра ї ни” пев ний час у Мош нах. От же‚ йдеть - ся не про схо жість ар хі тек ту ри Мо - шен і Алуп ки‚ а про влас ність і за бу - до ву обох по се лень Ми хай лом Во - рон цо вим. Та ким чи ном Сер гій Ту луб у про по но ва но му в Нью- Йор ку ви - дан ні уни кає зга док про еко но міч не втор гнен ня Ро сії в ук ра їн ський прос тір піс ля при бор кан ня пов ста - лої Поль щі. І чи нить це‚ на мою дум - ку‚ сві до мо‚ бо ви пус кни ко ві Ака де - мії сус піль них на ук при ЦК КПРС іко лиш ньо му пер шо му сек ре та ре ві місь ко го ко мі те ту Ком пар тії Ук ра ї нив Хар цизь ку не ви па дає роз по ві да - ти про те‚ як Ро сія не ли ше збро єю‚ а й усі ма дос туп ни ми їй за со ба ми по ши рю ва ла свої ім пер ські во ло - дін ня. У Мос кві мо жуть об ра зи ти ся на сво го ви хо ван ця.
Читацьке віче · “Ці панове давно вже визначилися зі статусом. Та рано чи пізно народ визначить їхній справжній статус”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Сер гій Ту луб ос те рі га єть ся гні ву Мос кви

Лев ХМЕЛЬ КОВ СЬКИЙ‚ ре дак тор тиж не ви ка Ук ра їн сько го На род но го Со ю зу “Сво бо да”‚ США Пе ре бу ва ю чи у чер вні у від ряд - жен ні в Нью- Йор ку, го ло ва Чер - кась кої об лас ної ад мі ніс тра ції Сер - гій Ту луб роз да вав усім ви да ний із та кої на го ди фо то аль бом “Чер ка - щи на ту рис тич на‚ 5 се зо нів”. Ви - дан ня по чи на єть ся з ве ли ко го пор - тре та Сер гія Ту лу ба (на Чер ка щи ні вже за у ва жи ли йо го прис трасть до фо тог ра фу ван ня)‚ який‚ во че видь‚ слід сприй ма ти як уо соб лен ня Шев чен ко во го краю. Да лі — опис пам’яток об лас ті‚ у яко му впа да ють в око чис лен ні нав мис ні пе рек ру чу - ван ня іс то рії. На пи са но‚ що у Кор су ні- Шев - чен ків сько му‚ “ок ра сою міс та є чу - до вий ар хі тек тур ноіс то рич ний па - ла цо вий ан самбль Ло пу хі них- Де - ми до вих‚ роз та шо ва ний на ма - льов ни чо му ост ро ві по се ред річ ки Рось”. Звід си не да ле ко до міс теч ка Мош ни‚ над яким ви со чіє цер ква‚ про яку ска за но: “Ар хі тек тур ні еле - мен ти Пре об ра жен ської цер кви ви ко рис та но при бу дів ниц тві Алуп - кин сько го па ла цу М. С. Во рон цо вав Кри му”. Так‚ сто їть па лац над Рос сю‚ є Світ ла на ОРЕЛ, Кі ро вог рад Свя то ви да ло ся бар вис тим і різ но ма ніт ним. Чи ма ло учас ни ків зіб рав фес ти валь бор щу, що три - вав у місь ко му пар ку. Зма га ли ся ко ман ди Но во мир го ро да та су сід - ньо го міс теч ка Ма ла Вис ка — у ко - го борщ ви я вить ся смач ні шим? Ве - се ло му дійс тву, в яко му бра ли участь хо ро ва ка пе ла “Гу ляйпо ле”, жі но чий во каль ний ан самбль, ряс - на літ ня зли ва на да ла особ ли во го екс три му. Жар ти, сміх, піс ні, бар - вис ті ви ши ван ки… Піс ля усьо го цьо го пот ра пи ла на уро чис тий при йом із на го ди дня міс та. За ба га тим пиш ним сто лом зіб ра ли ся ке рів ни ки об лас ті, ра йо - ну, ге не раль ний ди рек тор “Вел ти” Анд рій Брод ський зі сви тою, де пу - тат об лас ної ра ди Ві та лій Гру шев - ський (Но во мир го род вхо дить до сфе ри йо го ін те ре сів як май бут ньо - го кан ди да та в де пу та ти Вер хов ної Ра ди), кіль ка гос тей. І ні би пот ра пи - ла на ін шу пла не ту — за сто лом усі, хі ба за ви нят ком місь ко го го ло ви Яко ва Не ми ров сько го, го во ри ли ро сій ською. А Брод ський ще й по - жар ту вав щось із цьо го при во ду… ба га то спіль но го в ар хі тек ту рі Мо - шен і Алуп ки. Але нас прав ді усе це в іс то рії ма ло зов сім ін ший виг ляд. Піс ля то го‚ як вій сько Ро сій - ської ім пе рії при ду ши ло 1794 ро ку пов стан ня поль сько го на ро ду під про во дом Та де у ша Кос тюш ка‚ роз - по ча ли ся реп ре сії про ти по ля ків. На су час ній Чер ка щи ні бу ли роз та - шо ва ні чис лен ні ма єт ки поль ської шлях ти. Най при ваб ли ві ші з них від - ра зу пе рей шли до ро сі ян. Са ме так па лац Ста ніс ла вa По ня тов сько го у Кор су ні став влас ніс тю ро сій сько го уря ду і від ца ря Пав ла І пе рей шов до кня зя Пет ра Ло пу хі на‚ го ло ви Ра ди мі ніс трів ім пе рії‚ для йо го доч ки Ан ни — фа во рит ки ім пе ра то - ра. За поль сько го во ло дін ня 1787 ро ку в па ла ці гос тю ва ли ім пе ра тор Авс трії Йо сиф ІІ і ко роль Поль щі Ста ніс лав- Ав густ (По ня тов ський). Зро зу мі ло‚ що но вий влас ник Пет - ро Ло пу хін теж дбав про по ліп шен - ня ма єт ку в Кор су ні‚ але нас прав ді йо го зас нов ни ком не був. Ко ли піз - ні ше Гри го рій Де ми дов од ру жив ся з княж ною Ка те ри ною Ло пу хі ною‚ то став спів влас ни ком поль сько го па ла цу. У ба га тьох ви пад ках ро до ви ті по ля ки шу ка ли для сво їх до ньок зя тів се ред ро сій ських са нов ни ків‚ щоб та ким чи ном вбе рег ти влас - ність від кон фіс ка ції на ко ристь Ро сії. Мош ни ста ли ра зом із су сід ні ми се ла ми по са гом для Ельж бе ти Бра - ніць кої‚ донь ки маг на та Кса ве рія Бра ніць ко го з Бі лої Цер кви і йо го дру жи ни Олек сан дри Ен ґель ґардт‚ пле мін ни ці Гри го рія По тьом кі на. Ельж бе ту (Єли за ве ту) 1819 ро ку ви да ли за ро сій сько го кня зя Ми - хай ла Во рон цо ва. Князь мав ін тим - ний зв’язок із под ру гою дру жи ни — Oль гою По тоць кою‚ доч кою ще од - но го маг на та з Чер ка щи ни Ста ніс - ла ва По тоць ко го і слав ноз віс ної кра су ні Со фії. 1824 ро ку від був ся шлюб Оль ги По тоць кої з ро сій - ським ге не ра лом Ле вом На риш кі - ним‚ ку зе ном Ми хай ла Во рон цо ва. У по саг Оль зі да ли Таль не. Її спер - шу хо ті ли ви да ти за кня зя Пав ла Ло пу хі на‚ який ус пад ку вав від бать - ка Кор сунь. Шлюб не від був ся‚ Пав - ло Ло пу хін не мав ді тей і Кор сунь 1866 ро ку ра зом із кня зівс твом пе - рей шов до пол ков ни ка Ми ко ли Де - ми до ва‚ дво ю рід но го пле мін ни ка Пав ла Ло пу хі на. Ми ко ла Де ми дов од ру жив ся з Оль гою Сто ли пі ною‚ яка жи ла в Кор су ні до 1918 ро ку. Біль шо ви ки зни щи ли цін ні роз - пи си у за лах па ла цу‚ роз гра бу ва лико лек ції і меб лі. Гра фи ня Оль га На риш кі на жи ла
Читацьке віче · “Ці панове давно вже визначилися зі статусом. Та рано чи пізно народ визначить їхній справжній статус”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Виз на чай тесь зі ста ту сом, па но ве!

Не що дав но мій рід ний Но во мир го род від зна чив день міс та. Цьо - го ро ку бу ло ви рі ше но об’єд на ти це свя то з про фе сій ним — Днем ме та лур га, бо кіль ка мі ся ців то му не по да лік міс теч ка зап ра цю вав гір ни чозба га чу валь ний ком бі нат із ви до бут ку та пе ре роб ки іль ме - ні то во го кон цен тра ту, де чи ма ло но во мир го род ців от ри ма ли ро бо - чі міс ця, а ра йон в осо бі ТОВ ви роб ни чоко мер цій ної фір ми “Вел та” — від по ві даль но го пар тне ра, який до по ма гає ви рі шу ва ти со ці аль ні проб ле ми ра йо ну. То го дня бу ло зак ла де но сим во ліч ну кап су лу, що оз на чає по ча ток бу дів ниц тва дру гої чер ги ком бі на ту. Кон траст став за над то різ ким, тож стри ма ти ся бу ло важ ко: — Ви що, па но ве, не чу ли ві до - мо го ви ра зу: чу жою для на ро ду мо - вою роз мов ля ють або гос ті, або ла - кеї, або оку пан ти. Тож виз на чай те - ся зі ста ту сом! Но во мир го род щи на де що під - да ла ся сур жи кі за ції, але од нак тут па нує ук ра їн сько мов на сти хія. Що вже го во ри ти, як би мої зем ля ки, як це зус трі ча єть ся у по діб них міс - теч ках Схо ду і Пів дня, біль ше спіл - ку ва лись ро сій ською! Тут би ці ке - рів нич ки від ра зу за я ви ли, що це мо ва їх ніх ви бор ців! Ко жен із них не раз бив се бе в гру ди, до во дя чи і роз по ві да ю чи, як во ни пік лу ють ся про на род. То чо му ж во ни та кі бай - ду жі до йо го ду ші — мо ви? Не на ча сі? А За кон Кі ва ло ва— Ко лес ні - чен ка на ча сі? Та й ніх то не ви ма - гає від вас особ ли вих зу силь — жи віть тіль ки в ук ра їн сько му ду - хов но му прос то рі, як що ви во лею до лі чи ви пад ку чи мось се ред цьо - го на ро ду ке ру є те. Бо як же мож наві ри ти у щи рість ва ших доб рих справ, як що ва ша ду ша — в чу жій ау рі, в чу жій енер ге ти ці? Як що ви не ро зу мі є те, що по валь на ру си фі - ка ція — нас лі док сто літ ньої ім пер - ської по лі ти ки — тяж ка хво ро ба, яка не се з со бою мо раль ну та пси - хіч ну дег ра да цію і яку не об хід но дов го і на по лег ли во лі ку ва ти, а не роз дря пу ва ти ви раз ки до кро ві пе - ред кож ни ми ви бо ра ми? А за мість цьо го ви ти че те цьо му на ро до ві яй ця чи цу кор на грив ню де шев ші ікри чи те про над бав ки до пен сій та со ці аль ні вип ла ти для геть не щас - них. Аби лиш про го ло су ва ли, аби лиш на пле чах цих не щас них та об - ду ре них вчер го ве ут ри ма ти ся при вла ді. Так, во ни, ці ке рів ни ки, не дур - ні, пра цьо ви ті, бе руч кі, за фор - маль ною оз на кою — елі та на ції. Та без ду ші ці єї на ції, ті єї най го - лов ні шої сер це ви ни, що на дає сен су будь-я кій доб рій спра ві, на пер ший план ви хо дить — що у ко - го: гар на кар’єра, жир ню ча над - бав ка і до так уже ве ли кої пен сії, трам плін у Вер хов ну Ра ду, мож ли - вість виг рі ба ти з ці єї зем лі її при - род ні ба гатс тва і от ри му ва ти над - при бут ки, ки да ю чи лю до ві під ап - ло дис мен ти (бла го дій ник!) якісь грив ні. Ці па но ве дав но вже виз на чи - ли ся зі ста ту сом. Та ра но чи піз но на род виз на чить їх ній справ жній ста тус.
СТРІЛА Суб’єктивна антологія · с. 8сторінка оригіналу ↗

Галя МАЗУРЕНКО (1901—2000) Непричесана поезія

Упорядник і автор літературно'критичних розвідок лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка Володимир БАЗИЛЕВСЬКИЙ Люблю в поезії інтимність сповіді. Її ніхто для публіки не причесав. Г. Мазуренко оезія Галі Мазуренко — поезія двох періодів її життя — празького й лон! донського, що різняться між со! бою. В її перших книжках прочиту! ються сліди захоплень. Симво! лізм, неокласицизм (у своїх і чу! жих шатах), ледь вловні дотикан! ня до поетів Празької школи чи й відштовхування від них, навіть стилізації під фольклор — ні!ні тай озиваються у її текстах. Це не еклектика, не мішанина впливів, а ніби опосередковане відлуння читаного, спроба при! міряння його до себе як одежі — підійде чи ні? Щось дикоростуче, на пер! ших порах ледь помітне, уперто протистоїть експансії лектури. Це щось — думка, яка самостійно шукає виходу із хаосу першотво! рення. І хоч знаходить вона його далеко не завжди, що, як згодом з’ясується, свідомо культивована особливість цього письма, але са! ме цей факт дає можливість ухо! питися за ниточку з тим, щоб розмотати клубочок своєрідного кострубатого таланту поетеси. * * * Що там далі? Ох, нехай, нехай. Все одно нічого не пізнати. Серце, мов дитину колихай, Щоб навчилось твердо, твердо спати. Єсть у сонця барва, — сліпне зір. У житті є мука, — кров німіє. І, коли приходить смерть, повір, — Йде вона, бо нас, живих, жаліє. * * * Життя мине, й надійде тихий жаль, Безмірний сором за життя прожите. Творчість Г. Мазуренко — пе! редусім акт думання. Тому її близькість до неокласиків, на чо! му наполягають деякі дослідни! ки, непряма, носить вибірковий характер і торкається переважно празької пори. Книжки, які вийшли в Лон! доні, попри окремі вірші, фак! тично нічого спільного з неокла! сицизмом не мають. Лишилась хіба що небайдужість до класич! них сюжетів, героїв творів, виз! начних особистостей. Це й зрозуміло: такій інтен! сивності думання затісно у кано! нічних формах. Зближувати поетесу з неокла! сиками недоречно уже хоча б то! му, що вона дозволяє собі фор! мальну сваволю, демонстративну недбалість технічну, вживає при! близні рими, а то й не вживає їх там, де вони, за поетичною логі! кою, неодмінно мали бути б. За! нурення у процес думання заво! дить її так далеко, що поезія ніби втрачає функціональність. Празькі книжки Г. Мазуренко — це й брак стилістичної цільнос! ті, розшарпаність тем і варіацій, важко вловлювана лінія розвитку. Серед численних ніяких вір! шів — окремі зблиски. Та навіть у слабких речах незрідка вражає несподіваність думки. Два рядки як портрет епохи: Тепла так мало. Так горить завзяттям Братоубивчий стиснений кулак. У 1939 р. муза Галі Мазуренко озоветься передчуттям немину! чості світової бойні: Часів недобрих чути крок вельможний, Недовго їх, недовго їх чекати! Як і особистих драм. Із талановитими сучасниками, поетами!пражанами Г. Мазуренко єднало хіба що відчуття емігрант! ської покинутості: “Страшне жит! тя серед чужого світу вигнанцеві без друзів, без рідні!” І це при то! му, що вона видавалася рясніше від багатьох із них. Із!поміж інших відмінностей їй бракувало мілітарного духу, ха! З очей незрячих опаде емаль. Та й хто гадав, що душу Можна вбити? А що, коли кінець, а все не край? А що, коли ти вернешся додому? І смерть, таємно відчинивши Рай, Замкне вуста, щоб не сказав нікому? Пам’яті Олеги Теліги Вона загинула, заквітчана в словах, Які весною тільки проростають, Коли від щастя голова тяжка І шийку дітям легко смерть ламає. Її забили, бо вона поет. Помазаники перші йдуть на жертву. В тюрмі за стінкою голосить кулемет За тих живих, що ждуть своєї черги. 1919 рік Гострим краєм — караваєм Ізогнувсь горбок — село. Коровки між молочаєм… Хтось поцілює в вікно? Сонце серце загубило По вишнях. А там, на пні Кулемета положили… Так згадалося мені. Бджілка цокнула по гілці. Був наш сотник і пропав. Серце держиться на нитці, І цю нитку хтось порвав! рактерного для пражан: Маланю! ка, Ольжича, Липи, Теліги. Мав рацію І. Качуровський, який чи не перший звернув увагу на поезію Галі Мазуренко. Вона не вписалася в Празьку школу, лишилася сама по собі, ніким серйозно не зауважена. Різкій зміні стилістики лон! донського періоду передувала складна внутрішня робота, пов’я! зана з двома захопленнями пое! теси. Вони відчутні уже в празь! ких віршах. Перше — зацікавленість куль! турою і філософією Сходу (якийсь час навчалася на філо! софському ф!ті Берлінського уні! верситету). Друге — заняття живописом, скульптурою і графікою у Студії пластичного мистецтва у Празі. Хоча намір стати графіком не! вдовзі пропав. За словами поетеси, почала “душити лінія”, яка здала! ся їй інтелектуальною вигадкою. “Чи можна так малювати, щоб не було контуру?” — запита! ла я професора Лісовського. Вия! вилося, що це в графіці неможли! во, і я покинула її за це, перейшла до акварелі, про яку навіть видала мою першу збірочку віршів. В них я теж шукала недомовлене, без плям і твердих контурів” (виділе! но мною — В. Б.). Маємо ще один доказ на! скільки далека від неокласиків була Галя Мазуренко у своїх уст! ремліннях. У звертанні до поета вона по суті говорить те саме: Незрозумілим бути…сміло Навіювати сни чудні… Між книжками виданими в Празі: “Акварелі” (1926), “Стеж! ка” (1939), “Вогні” (1939), “Сні! гоцвіти” (1941) і лондонськими “Порогами” — пролягла відстань майже у 20 років. Молодість давно промайнула. Життя прибилося до чужого бе! рега, з якого вже не було вороття назад, у відкрите море, де стільки штормів пронеслося над її голо! вою. Лишилося тільки гортати строкату географію поневірянь, зміну країн, міст і місць навчан! ня, втечу від смерті і повсякчас! них небезпек, особисті драми і боротьбу за існування. Їй було що згадувати: півроку не дотягла до столітнього віку. До глибокої старості не втратила ді! яльної допитливості, не розлуча! лася з книгою: читала, зіставляла, осмислювала. (Скупий на високі атестації І. Качуровський, назвав її найосвіченішою поетесою діас! пори). Ця жадоба знань, спрага піз! нання нового передалися, ли! бонь, у спадок. Історія роду пое! теси по матері — цілий гурт коло! ритних особистостей, які лиши! ли свій слід у правознавстві, хімії, біології, інженерії, медицині, по! літиці. Імена її дядьків Мазурен! ків — Семена, Василя, Юрія за! фіксовані в “Енциклопедії украї! нознавства”. По лінії батька, аристократа Боголюбова — такі постаті як історик Татищев і де! кабрист Муравйов. Напівукраїнка по крові, яка попри своє довге життя, мешкала в Україні усього якихось 12 років, Галя Мазуренко стала істинною українкою, свідомою свого вибо! ру уже з перших кроків, коли взя! ла собі за літературне ім’я прізви! ще матері. Осмислюючи “шляхетний ас! кетизм зусиль” (її вислів) замис! люєшся — а чи він не від небай! дужості до точних наук? Під впливом одного з дядьків, хіміка за фахом, подумувала навіть про навчання на фізико!математич! ному факультеті. Гострим краєм — караваєм Ізогнулась цілина… Пам’ять часом пригадає, Щось підкаже чужина. Надія Надіявся Бог і стелив пелюшки Для Сина, радів, усміхався, А вічний скитальник чув: “Жди Його, жди. Приходу вже Другого жди”. І падали з неба святі пелюстки До келії, де він спасався. Світильник століть у двадцяте горів, Лишаючи літопис!спомин! А вічний скитальник чув: “Жди Його, жди. Приходу ти Другого жди!” Бог слав пелюшки до святої гори. Ніхто не рождавсь на Афоні… А часом у сяйві з’являвсь Сатана По кельях. Іди, звідки взявся! Із жахом хрестились ченці: “Ні, не жди! Я тут. А Його вже не жди!” Скитальцю протягував чару вина І весело з Бога сміявся… Зривалась клюка, зачіпаючи хрест, Натроє спіраллю розтята, А вічний Скиталець чув: “Жди мене, жди! Приходу ти Другого жди”. Він мовчки вставав і самітний, як перст, З клюкою відходив блукати. Хоч математика цієї поезії ло! калізована і стосується тільки змісту. Як уже мовилося, для Г. Мазуренко нить Аріадни — думка. Навіть якщо вона недо! мовлена. Важить тільки та прав! да, якою переймається душа саме зараз. Все інше її не обходить. Незрідка поетеса опускається ледь не до аматорської невправ! ності. Вона не просто нехтує точ! ністю рими, а мовби поневажує нею як чимось другорядним, ставлення її до римування при! близно таке ж, як до контуру в графіці. Одна з лондонських книжок Г. Мазуренко називається “Зеле! на ящірка”. Як ящірка втрачає хвіст і нарощує новий, чи як змія міняє шкіру, так поетеса то звіль! няється від рими і від гладкопису попередніх книжок, то знову по! вертається до них. Вона навіть декларує, що ко! хається в хаосі поезії, що їй любі усілякі неправильності й хиби. Окремі її вірші за своєю структурою нагадують ритмічну прозу “Замість сонетів і октав” Тичини, зокрема його “Живемо комуною”, а то навіть щоденни! кові записи. В помилках жива вода поезії зберігається, Коли мова засушилась від правил і норм, Вислизає говірка і відпочине. Це звучить як самовиправ! дання і виклик в одночассі. Бо помилок багато — лексичних, синтаксичних, стилістичних, не кажучи вже про численні змі! щення наголосів, що ускладнює сприйняття навіть верлібрів. Те, що було винятками у пое! зії празької пори, стає майже нормою пори лондонської. Проза бере гору, прозовірш рухається неквапно й натужно, у нього Орлик Миє ноги міст старовинний. Крутять води темної Темзи. Орлик жив недалеко. Ходив він До цього мосту, що оперезав Лондон на кілька сот років. Миє камінь свій міст старовинний Під трамвайний, пароплавний рокіт, Так, як мости в Україні… Чути запах смоли та риби, Як на пристанях Дніпра, Дону. Тут стояв Орлик і думав, — розбите… І тяжко стояти було старому. Малюнок Ікано Гоойа Сива пустиня вечірня. Спить буйвол. Заморозь тихо лягає в долину. Хлопчик чабан в дудочку більше не дує. Їх тільки двоє, чи троє? Чи третій із ними, Бриль на чоло натягнувши, чатує? Троє, чи двоє? Чи бриль положивши на спину Буйвола, менше боїться хлопчина? Сива пустеля вечірня на скелях. Спить хлопчик і буйвол. А третій із ними, бриль натягнув на чоло і чатує. Тріщинка в серці Після першої війни, після бойні повстань Професор п’ятнадцять літ клав набиту пістолю
ХХ століття Українські поети · с. 9сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

тільки одна тяглова сила — ро! зум. Жодних оздоб, той же аске! тизм — ні метафор, ні інших яск! равих тропів — тільки глибоке буріння, доскіпливість істини. Г. Мазуренко свідомо розхи! тує вірш таким чином, щоб його конструкція в подальшому могла витримати важку ношу розкутого раціо. Природно, що на такому шляху потрібен перепочинок. І поетеса переводить подих: Хто знає… Вірші — це сміття Троянд рожевих, що пов’яли? Хто знає — вірші це знання Того, що в світі не бувало? Та навіть озирання в моло! дість не приносить полегші: об! тяжена свідомість бере своє: Знову сумую за музою. Кличу. Болить голова. Як дійсність тільки ілюзія, Вона занадто жива. Життя Галі Мазуренко в ту! манному Альбіоні — час набли! ження до самої себе, пора само! заглиблення, інтенсивної роботи духу, авангардних шукань, стиму! льованих обізнаністю з чужими культурами. За своїм світовідчуванням ця дивна натура випадає із загально! го ряду уже хоча б тому, що най! щасливішим періодом свого жит! тя вважала… старість. Благословляю серця старість, Волосся сивину ясну, Без бурі тишу самітну. Автори біографічного нарису до вибраного Г. Мазуренко (Київ, видавництво ім. О. Теліги, 2002) Надія Миронець та М. Чабан на! водять такий промовистий уривок із нотаток поетеси: “Що може бу! ти кращим творчої старости, коли ніщо і ніхто не перешкоджає від! датися читанню цікавої книги, зміст якої став зрозумілий лише з роками після довгих студій, коли вироблена звичка повільного вду! мування в слово? Ідеї і питання, які мучили в дитинстві і на які до! рослі відповідали: “Багато знати! меш — швидко постарієш!” Ці пи! тання стоять без відповіді, і я про! довжую їх ставити. Там, де наука не знає відповіді, починає філосо! фія свій розвиток, але і вона спи! Під подушку й так спав… буде грань Між кошмаром та смертю чи ніколи? Він жив у підземній залі, в чеському замку. Перед каміном стояв дерев’яний різьблений стіл, І доспіхи лицарів висіли на ґанку Між заґратованих вікон, у напівтьмі. На лавицях лежали книжки та папери, Друкарська машинка, економічний журнал, І в пір’ї павутини, у поросі пера, Пері раннього ранку, — будила його зоря… Сни річок Тут, у Шотландії, є Дін. Пливе собі й кінець. І бачить Дін далекий соні Калитву, й Дінець. Збирав мій дід для слобожан коштовні три дари. Віддав синів, бо так бажав, піски та млин старий. Віддав свій криворізький став і Калитву!ріку. Давав, давав та й перестав, коли віддав доньку. Загинули його сини, доньку злий ворог вбив, Шумлять, шумлять, шумлять чи ні Ті дідові дуби? няється на кордоні раціонального мислення і далі йде релігійне по! чуття, або людина закриває очі і просто живе, як живеться”. Цінне зізнання, що спонукає згадати діалог Ціцерона про ста! рість. Ось деякі з тих питань, що пое! теса їх ставить: “Ізвідки ти при! йшла душа?”, “Чи треба декому померти, і тоді очищений і добрий дух із помилок воскресне на суді?”, “Чому мудрі й безжурні слов’яни спокійно наймали варягів, зі стис! неним ротом князів цього світу, на чорну роботу влади?” Цитата з вірша “Істина” зі збереженням графіки: Чи Істина схована за непізнаною Правдою? І поза непізнавальною Ідеєю? Чи сила її в мові, Не в слові, а поза значінням слова, в вимові Голосом того, що не має форми? Слова, що не вимовлені По8за8мовні? Поезія тут і “не ночувала”. Звичайна проза. Навіть позбавле! на чіткого ритму. Та мова зараз не про це. На складні питання Г. Мазу! ренко шукала відповіді, як уже йшлося, передусім у філософів Сходу. Та не тільки в них. То вона погоджується з Еклезіастом: “Усе, що буде, все було”, то, ос! мислюючи зміну поколінь, дохо! дить невтішного висновку: “І стане істина — брехнею. Вогонь їх — чадом. Смерть — зорею”. “Тяжкі ідеали тяжко гудуть у дзвонах Мазепи. Забуті повстан! ня в загальній могилі забуття”. Зневірою, усвідомленням марності зусиль перейняті не тільки історіософські вірші Г. Мазуренко, а й ті, у яких вона торкається власної творчості. В “Останньому вірші” поете! са звертається до музи: чи не зро! биш ти, мовляв, з мене Робінзона Крузо? чи не доведеться не тільки самій писати, видавати, а й самій читати власні книжки? Подібне повторюватиметься й потім: “А я все пишу. Для кого? Йде, перемінюється сон, впліта кінець в кінець: Дінець впадає в тихий Дін, а Калитва — в Дінець. Вогні Купайла (З давньої розмови з Оксаною Лятуринською) Тобі дав Бог сувору Духа щирість і стяг шовковий, і тризуб на нім, І побратимів щирих, мужніх, вірних. Вогні Купайла Він лишив мені. Гранчасті вірші із гарніту крешеш, не смієш молота покласти ти. До мене хилиться задумана черешня. Все не з’ясоване у Тайні Золотій… Не гнешся ти. Коли замкнені губи, затисла їх, щоб висікти Тризуба! І не пізнає мрій моїх ніколи Твоя душа і твій залізний молот. (Прага, 1940?) Залізна дивізія (Написано під враженням книги) Згадувати треба, трудно — не трудно. Заплачено тяжко за Очі візії. Я бачу: ростуть Драконові зуби, Залізна сила залізної Дивізії… Туманом стягаються по горбках, горбочках Спомини про розстріляних тифозних в обозах, Чому? Чи прочита хто вірші в Ук! раїні?” Мотив поширений. Думи гуляють по світі, Думи без тіла. Легко їм душу зловити, Що для них стіни? Думи ті віднаходили різну форму. Зміна стилістики — то наслідок руху не тільки від прос! тоти до складності, а й від склад! ності до ускладнення. Надто у вільних віршах. В обіг залучаєть! ся все — події, факти, географічні назви, прізвища тощо. Прозо! вірш розбухає, унезграблюється, подовжений рядок унеможлив! лює швидкість читання. У цих свідомо загальмованих філософемах подекуди із вкрап! леннями римування, яке хоч і підсвіжує вірш, але грає лише до! поміжну роль, — філософ не! змінно перемагає художника. Не хочу спинятись, хочу пізнати глибоко саму себе, Аж до останнього Гордієвого вузла. Його я Маю розсікти, як яблуко Пізнання Добра і Зла, Що я зірвала в далекій Бувальщині. Зображувальність скромно озивається переважно в каноніч! них віршах. Та й то нечасто. Зу! силля спрямовані на вилущуван! ня поживного осердя. Але й там і там — відчуття безмежної загуб! леності. У читача цієї поезії складаєть! ся враження відрубності авторки від інших. Деякі вірші за самозо! середженістю віддалено нагаду! ють Плужника, але не більше. Вчитуючись, починаєш розуміти звідки це: як і Плужник, Галя Ма! зуренко абсолютно щира. Але Плужник дисциплінований, сти! лістично цільний поет. Їй же од! наково близькі і гармонія, і хаос, хоча хаос той по!своєму органі! зований. І знов Поезія на вудці витягає Прозріння тайне, що висить на ниточці. В одному із віршів вона ска! же: “…і вихор цінності переміс! тив”. Йдеться про більшовиць! кий переворот. Але, якщо зіста! вити її ранні книжки з пізніми, і в ній самій відбулося переміщення цінностей. Естетика мовби відсу! нута голим інтелектом. Той, хто не обізнаний хоча б поверхово з лектурою Г. Мазу! ренко, навряд чи зрозуміє її пое! зію. Вона й сама свідома непрос! тоти свого письма: Моїх поезій не читайте, як бракує час Їх передумати в четвертий раз. Прощання затяглось… але своїх книжок Не спалю — та й точка. Не громадянство — муза! Не Марта, Так Марія, але мене колись8то зрозуміє… Поет без віри жити не може. Він вірить і тоді, коли перейма! ється відчаєм, коли висловлює сумнів чи й скепсис у доцільності своїх зусиль. Вірить і Галя Мазуренко. Її вірші — боротьба з самотністю і чужиною. Оборона острівної су! ші в іномовному морі. Щоб зрозуміти це, достатньо прочитати вірш “У Лондоні стільки провінцій”, де поетеса з гіркотою зізнається, що так і не прижилася в чужому світі. Тема заїжджена. Та на відміну від ін! ших поетів діаспори Г. Мазурен! ко шукає психологічних аргумен! тів механізмів адаптації, намага! ється відповісти на питання — чому “до самогубства тягне само! та на роздоріжжі?” Ця самота не полишала й по! між своїми. У “Продовженні вір! ша гетьмана Мазепи” поетеса на! пише й про ту одвічну гризню, яка згубно відбилася на українській іс! торії і навіть вигнанців не навчила єдності: “І тянуться сварок варіації нікчемні”. “Як жити з ближнім? — невиносна тема”… “І вкупі тісно, і не вижити окремо”. Рефлексія як спосіб оборони й самоутвердження — ще й так можна підійти до поезії Галі Ма! зуренко. Ці затягнуті рядки, які схиля! ють до непоспіху, мають свою притягальність. У міру занурення Порубаних старшин у гробах — поточках, Де Різдвяним снігом запорошило лози… Але вони були — Три Роки самостійної волі! І за них билися, їх оберігали! Драконові зуби, засіяні в полі, Залізні лицарі підростають помалу. Страшно Мужів, що вже не бояться смерті. Виростають з землі боронити свою Україну. Вони вже бачили смерть, і їм немає смерті, Знали Три Роки Волі, і їм немає спину. * * * В моєї музи потрощило крила… Чи від дощу? Від бурі? Чи від сліз? Та рівно в північ Невідома Сила Вікно розбила, й сталось неможливе! Я бачу в небі знов Чумацький Віз І музу на вечері в зір нічних… Спокійно радісна вона й без крил щаслива, І небо зоряне до неї не мовчить. Чому ж по вулиці біжить і торохтить Весь в жовтому чернець!буддист з Тибету? Очі горять! Ніхто не крикне: “Цить! Чого ти стукотиш? Які прикмети Побачив в Лондоні нещасний розум твій?” Наввипередки мчить в далекий, рідний край, в тексти, спершу неясно, а згодом чіткіше усвідомлюєш: відмова від себе колишньої закономірна. По! етеса шукає і знаходить мову, адекватну ситуації як зовнішній, так і внутрішній. Зовнішня — безберегі води чужини, яких зайшлому не пе! репливти ніколи. Внутрішня — збагачена досві! дом і напруженим читанням ду! ховність. Той стан, який Г. Мазу! ренко означила в кількох словах: “Не гасне Дух, коли й нема гаря! чих мрій”. Дух той, за Ігорем Качуров! ським, живився і європейськими містиками: Сведенборгом та Ру! дольфом Штайнером. До цих імен можна з певністю додати Достоєвського й Толстого та цілу низку різномовних поетів, а з!поміж них Рільке і пізнього Ф. Сологуба. Г. Мазуренко вважала себе сюрреалісткою. І це той випадок, коли самоатестація не відповідає дійсності. Так, є в неї кілька вір! шів, дотичних до сюрреалізму, але загалом її творчість аж ніяк не вкладається в засади надреалізму. Спектр інтелектуальних зусиль і шукань поетеси занадто строка! тий і не надається до однозначної характеристики, до сказаного ж нею про найепатажнішого із сюр! реалістів — Далі й Бретона — “Ціль їх була: розплескати стояче болото нормальної свідомости”. Поезія Галі Мазуренко нерів! на. Вірші досконалі перемішані з віршами, що не відбулися. Вона з тих поетів, які само! визначилися пізно, але зуміли на кілька десятиліть випередити тенденції, які спостерігаємо сьо! годні в українській поезії. Я сказала не те. Перестаньте. Мої погляди не вирішальні, Я сказала лише тільки “Встаньте!” В нас Амброзія на снідання. Це треба зрозуміти. Амброзія, нагадаємо, за міфологією старо! давніх греків, пахуча їжа богів, джерело їхньої вічної молодості, краси й безсмертя. Недомовле! ність промовиста. Як навіжений! Зупинися, постривай! Так сходять з розуму, коли нема надій… * * * Спокійно зрада входить в дім, давно розбитий. Чому? Причин багато. Як, кого судити? Обличчя кам’яніє, усміх гасне І завмирає, мовлене невчасно. Та бачить око на улюблених вустах Невмілу фальш і непоборний страх. Машина рівно б’ється в грудях десь наліво. І зупиняється без вибухів нестриманого гніву. Так просто зупиняється машина: Людина сплющить очі і застигне, А на столі поліція знаходить З чужого краю фотографії дешеві Й листи пожовклі на незрозумілій мові. * * * У Бога безліч назв… А все їх мало По картотеках, де у нас Із давніх, спорожнілих ідеалів Стирають порохи. Шукаю, вгадую, чи зрозумію мову Підростка, лицарів і неуків, й поетів У підсвідомих картотеках крові? І там знаходжу ніжечку блохи. Її Бог майстрував, так як і нас, З любов’ю…
Першодрук · “Зір, безумовно, поєднаний із зорями, від яких іде світло”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Із кни ги пе рет лу ма чень

Бог дан ЧЕ ПУР КО, м. Львів Продовження. Початок у ч. 33 за 2012 р. На взір все ви дя що го Ба чен ня і ви дін ня Слі пий Го мер, глу хий Бет хо вен… Я вже пи сав про пот ре бу сто від сот ко вої кон цен - тра ції зад ля дос той них твор чих ре зуль та - тів. Лю ди ні, яка під клю ча єть ся до гли бин - но го, ви со ко го, аб со лют но го, іде аль но го (під сві до мо го та над сві до мо го), на че від - кри ва єть ся “тре тє око”, внут ріш ній зір, хо ча мо же від су ну ти ся на мар ґі не си (око - ли ці) еле мен тар но не об хід ний зір (слух), які “за ва жа ють” над кон цен тра ції — цен - тра лі зо ва но му зо се ред жен ню твор чої осо - би. Зви чай но, око — на сам пе ред ор ган зо - ру. Йо го фі зич ні дії і фун кції дос тат ньо вив че ні, але сам інс тру мен та рій склад ний і над чут ли вий. У хре бет них, зок ре ма й лю - ди ни очі най дос ко на лі ші: ка мер ні. Па ра очей міс тить ся в ор бі тах (оч ни цях) на ли - цьо вій час ти ні го ло ви. Це оч ні яб лу ка, по - ві ки, дріб ні сліз ні за ло зи (ве ли кі міс тять ся у сліз ній ям ці лоб ної кіс тки че ре па) й оч ні м’язи для око ру ху. Зо ро вий нерв з’єд нує оч не яб лу ко (яд ро й кап су ла) із го лов ним моз ком. Яд ро — із двох час тин. У пе ред ній — од на за од ною дві ка ме ри, за пов не ні во - ло гою, і криш та лик; біль ша зад ня час ти на вмі щує склис те ті ло. Кап су ла має три обо - лон ки. Зов ніш ня біл ко ва або ж скле ра спе - ре ду пе ре хо дить у ро гів ку. Се ред ня су дин - на обо лон ка спе ре ду пе ре хо дить у рай дуж - ну з от во ром у цен трі (зі ни цею). Зі ни ця, які зір ни ця, зяє, сяє, вип ро мі нює і вби рає світ ло. Внут ріш ня обо лон ка — це сіт ків ка (світ ло чут ли ва ді лян ка ока), на яку пе ре - да єть ся зоб ра жен ня. Ро гів ка, во ло га, криш та лик і склис те ті ло є світ ло за лом - ним апа ра том ока і ді ють як дво о пук ла лін - за. Це — про ек тор, який вип ро мі нює з ду - ші і впус кає в ду шу світ ло, сприй має таана лі зує 80 % ін фор ма ції, тран слює на ші дум ки і по чут тя на зов ні. Око — не тіль ки ор ган зо ру, сфе ра, об’єм, ку ля, а й по рож ни на, без дон на гли - би на, міс тич на ді ра, ка нал пе ре хо ду, лін зай лін гва, пов’яза на зі Сло вом, яке бу ло спер шу. Око — от вір у дуп лян ці для ви льо - ту бджіл (віч ко), зреш тою будь-я кий от вір, мі ра ва ги (ун ція), об’єму. Один і Око — бо - жес твен но си но ні міч ні й пред став ля ють щось од не-є ди не, ці ліс не, ра зо во не пов - тор не. При ліч бі ко лись ка за ли не двад - цять один, а двад цять з оком (“оч ко”). Скан ди нав ський Один — сві то твор чий і світ лот вор чий де мі ург: “Бо же Око ба чить гли бо ко”! Це вже по тім він “став” зем ним ге ро єм. Пер віс но Один- Во дан пред став - ляв ду хов ну вла ду, си лу, муд рість і при род - ні ба гатс тва. Йо го зем но вод на ети мо ло гія — “да ний во дою і не бом (вог нем, світ - лом)” — поз на чає те са ме, що й Бог дан (Бо гом да ний). Згод жуй тесь на пев ну умов ність цих ети мо ло гіч них при год-роз - шиф ро вок: усе ж — від ума! Але й по ша - нуй те ав тор ську нас тир ли вість і від по ві - даль ність у по шу ках оче вид но го… Між ін - шим Ума — ма ло ві до мий, а все ж пер со - наж сві тог ляд ної сис те ми людс тва й оз на - чає світла: те са ме, що на ші Ді ва, Да на… Най кра ще по ба жан ня кож ній лю ди ні: “Щоб Ви ба чи ли світ, і квіт, і ді ти пе ред со - бою!”, тоб то світ ло. Ка жуть ще: “Го ди на Вам щас ли ва! Щоб Ви ба чи ли сон це, світ іді ти пе ред со бою!”. Прус ський Око пірмс — най пер ший і най ви щий із бо гів — ве де свій ро до від від ру сів. У хрис ти янс тві Око — так са мо бо жес - твен на си ла (все ви дя ще Бо же око), а три - єд ність мож на трак ту ва ти як два в прин ци - пі ви ди мих (Отець, Син) та тре тє не ви ди - ме (Дух Свя тий). Усе, пов’яза не з оком, взі рець для нас лі ду ван ня. “Око вир ний” — гар ний, при єм ний на вид, на виг ляд (на око), аку рат но зроб ле ний, фі ліг ран ний, а “не о ко вир ний” — вай лу ва тий, нез граб - ний, нек ра си вий. Око ба чить дов ко ла на всю око ли цю: на о кіл, на о ко ло, нав ко ло… Ме не зав жди хви лю ва ло сло во “око літ”, яке має ду же ши ро кий спектр про чи тань: від “ко ло ти ти” до “око лі ти”. Чо мусь я йо - го сприй мав не тіль ки як со ло му чи об мо - ло че ні сно пи, а як щось ле тю че (є ж но весло во вер то літ) у змиг ока — за вид но ко ла. Цей око літ у мо їй уя ві лі тає дов ко ло го ло - во, як су пут ник: око лі тає! Жи ве мов лен ня у кож но му по ко лін ні пе ре жи ває пос тмо - дер ні пе ре о цін ки: ко ло, ко ли во, ко лу ван - ня, ко ло ти ти бу ли ко лись кос мо го ніч но ар хе тип ни ми, од нак зій шли до око ло ту (не око льо ту!) та ко лот неч. А все ж мов ці щось зна ють, то му й ка жуть при ри ту а лі: “Ух, ух, со лом’яний дух”, про зи ва ють со ло му “ді - ду хом” і сте лять на до лів ку, а ма ля та пе ре - ко чу ють ся і при мов ля ють: “Кво, кво — зав тра в нас Різ дво!”, ма ю чи на ува зі на - род жен ня но во го сон ця і по во рот на вес ну. У нас ка за ли “во ко літ”, “во ко”… Звід си й ві чень ки, віч ко, во чі, ві че, вічна- віч, по - за во чи. Про ві че і вечерю як ві че орі їв я пи - сав у сво є му трак та ті “Ук ра їн ці” ще до ре - фе рен ду му. Це ж ти ся чі й ти ся чі очей зві - ря ють і по год жу ють те, що ду шею “очать”, “очі ють”, “ба чуть”. Або — хо чуть! На ша мо ва має ще й оча та, оче ня та, очи ці, очись ка, очи ща та низ ку ін ших пес тли вих і не ду же сло во форм. Без віч — наос ліп, а є ще на оч ний, за оч - ний. Світ ло вий квант я зав жди сприй мав як “раз”, тоб то пев ний ра зо вий ви кид плаз ми сон ця РА. Так са мо око — теж щось оди нич не, ра зо ве, раз да не, про що я вже пи сав, од не сло во, ор ган зо се ред жен ня, ба чен ня та орі єн та ції на міс це вос ті вже, щой но! Ну, а дві чі — на че б два ока, свя та па ра. Оче вид но, сон це — теж ви ди ме око, хо ча на ньо го й “не мож на ди ви тись!” Вче - ні ка жуть, що во но має свою не ви ди му “па ру”, двій ни ка. В роз мов ній мо ві і в ху - дож ній лі те ра ту рі ка жуть “око вік на”, “око сон ця”. Око — мо раль ний ім пе ра тив: “Очі — мі ра; ду ша — ві ра; со вість — по ру ка”. У мос ка лів за мість ока — “глаз”: лаз, під гля - дан ня. Во но й справ ді, по ки про лу па єш “гла зи” піс ля пе ре пою (а по ві ки зли па - ють ся, кис нуть), то й сон ця не по ба чиш в “ак нє”! І Ма я ков ський, і Гре бін ка про бу - ва ли “заг ру зить язик” пів ніч но го су сі дана ши ми “чу єш” за мість “сли шіш” та “оком” за мість “гла за-с гла за”, але на ші свя ті сло ва там не ма ють жи виль но го се ре - до ви ща чи пак “під пит ки”… “Око ви тою” хохляць кі пи я ки на зи ва ли міц ну го ріл ку. Мож ли во, це ро би ли для рек ла ми кор чма - рі, але як би не збли жен ня, ба й спо рід нен - ня з ук ра їн ським сло вот во ром — ла тин - ське “ак ва ві та” ні коли не стало б око ви - тою. Спра ва в то му, що око, як ост рів, пла - ває у жи вій во ді пре чис тої сльо зи, у без - дон них оке а нах сві то вої во ло ги. Та й оке ан (окі ян) — це ж око Ана, який аж он там: ген на не бі! Це ж бог не бес, а до па ри йо му — на ша фоль клор на Ан на Прес то ян на! Сві то ві мі то ло гії зна ють де сят ки лек сем на поз на чен ня Ока ду ші, люд ської си ли, жи - Фото Олександра Литвиненка вої внут ріш ньої сут нос ті кож но го з нас. Зна ю чі, пак ві да ю чі єгип тя ни на зи ва ли Ніл ОКЕ А НОМ, гре ки про зи ва ли Оке а - ном бо га рік та во дойм, які оми ва ють зем - лю. У них збе рег лась наз ва річ ки — Оке ан, як у нас — Бог- Буг або Тай на. Ма є мо тут на тяк на збли жен ня сві то вої Річ ки- Во ди із річ кою ві да ю чою, сло вес ною (річмо ва!) як ду хов ною сут ніс тю, що оми ває ду ші на - ро дів. Зреш тою, кож не озер це, рі чень ка, дже рель це — теж на че ду хов не око бо га Ана, ад же пар ність і від зер ка лен ня — од наз фун да мен таль них ос нов світотво ру й сло вот во ру. Як що ж бра ти “ob ovum” (від по чат ку, з яй ця), то ці мо ряо ке а ни сим во - лі зу ють пер віс ні, сві то твор чі, ро диль ні во - ди або ж во ди очи щен ня, онов лен ня, пре - об ра жен ня сві ту. Тут ми пі дій шли впри тул до при го лос - но го осер дя двох “О”. “Ку”, “ко”, “ки”, “ка” — під си лю валь ні час тки у сло вот во рі, але на сам пе ред то му, що на ле жать до най - дав ні ших ар хе тип них ко рін чи ків. У єги - пет ській мі то ло гії К — жит тє ва си ла, бла - гос лов ля ю че й охо рон не, ду шев не або ж внут ріш нє “я” кож ної лю ди ни. КА — один із фор мот вор чих еле мен тів ду ші, які й скла да ють люд ську сут ність: сю ди вхо дить і сут ніс на час тка РА (світ ло, сон це, со - вість), то му ду ша й “ка ра єть ся”: який вчи - нок — та ка до ля… МА (ма ма, зем ля) пред - став ляє ма те рин ськозем но вод не на ча ло. Ось звід ки кар ма (карама)! Не бу ду втом - лю ва ти чи та ча спе ци фіч ною лек си кою ко - ре нет во ру. Ска жу тіль ки, що “ко ро вай” із пра мо ви — кор мо вий до ле вий: йо го ді лять на щас тя у ри ту аль них си ту а ці ях, тоб то ді - лять кар му, до лю: під кор млю ють од не од - но го ду хов но. “Ка ма” — са мо рож ден ний, той, що сто їть “на ка ме ні бо жої Лю бо ві”. Мі то ло гія ті бет ськобір ман ських на ро дів знає гі ган та Ма ко на, на пле чах яко го три - ма єть ся світ: ко ли він втом лю єть ся і пе - рек ла дає ве ле тен ський плес ка тий ка мінь в оке а ні (ге о ло гіч ну пли ту — ос но ву сві то бу - до ви) з пле ча на пле че, зем лю тря суть зем - лет ру си. У до- Ко лум бо вій “Аме ри ці” ра - зом із ке чуа та ін ши ми пле ме на ми бі ля ви - то ків Ама зон ки (уз бе реж жя те пе ріш ньо го Пе ру) “гос тю ва ло” ко лись плем’я юн ка: Кон у їх мі то ло гії — Бог: єди ний, нез ри - мий, всю ди су щий. На ші Кий, Куй, Ко валь — ко ва лі люд сько го щас тя. Кой (грець ке) — ти тан, син Ура на і Геї (не ба і зем лі). По - ро див Лі то й Аст ру (Зо рю або ж Прав ду- - Ас трею); дід Апол ло на, Ар те мі ди і Ге ка ти. Ра зом із “бра та ми” ски ну тий Зев сом у тар - тар (на кос міч ний сміт ник) — гре ки не сприй ня ли по ка ян ня і прав ди, які він про - по ві ду вав. В іран ській мі то ло гії бу ла ці лади нас тія ки я ни дів. Юний Мак Ок — син-бо жес тва Даг ди в ір ланд ській мі то ло гії асо ці ю єть ся з Апол ло ном… Міс це ві пе ре - дан ня щось зна ють про пле ме на Да ну чи Да ни, які прий шли з мо ря. У бо роть бі за Ір лан дію їх вож дем був Луг — на ща док ви - тя зів із Галль сько го Лу гу — зі сво їм пе ре - мож ним спи сом… Під су мо ву ю чи, ска же - мо, що ін до єв ро пей ське “кам” — зад ля чо - гось, за ра ди ко гось; “ка ма” — лю бов, от - же, за ра ди ЛЮ БО ВІ. Звід си й ви во дять прий мен ник “к” та ком по нен тну час тку “ка”. Ска жі мо “ка від” — рід, по ро да, зна - ю ча ду ша. Тон ка душа й груб ше ті ло ма ють два ока й тре тє все ви дя ще, а ще пот ре бу й здат ність лю би ти! Па лід ром не “Око” за хо вує у со бі ду шу сві ту, її бар ви: очі — бар вис ті, бла кит ні, буз ко ві, ва силь ко ві, си ні, го лу бі, сі рі, ка рі, зе ле ні, смо лис ті, ян тар ні, чер во ні, яск ра ві, світ лі, бляк лі, бі лі, жов ті, го рі хо ві, каш та - но ві, ага то ві, сап фі ро ві, сма раг до ві, ста ле - ві, тьмя ні… Очі бу ва ють чор ні: тем ні, як ніч ка; яс ні, як день… Про нас тро є вий стан очей та особ ли вос ті пог ля ду — епі те тів не мен ше: бань ка ті, без сон ні, бис трі, бі га ю чі, біль му ва ті, блис ку чі, ви ря че ні, вит рі ще ні, вог нен ні, во дя нис ті, во льо ві, впа лі, втом - ле ні, га ря чі, хо лод ні, гли бо кі, дрім ли ві, гос трі, за па лі, зас па ні, зму че ні, ка ла мут ні, мер тві, мок рі, на бряк лі, злі, нез миг ні, не - зря чі, під слі пу ва ті, по рож ні, п’яні, ста ре чі, су хі, ся ю чі, чис ті. Про фор му і кон тур очей так са мо дос тат ньо оз на чень: ве ли кі, вузь - кі, біб лій ні, буль ка ті, гли бо кі, квад рат ні, ко сі, ок руг лі, ма лень кі, мон голь ські, опук - лі, плас кі, три кут ні… Люд ські очі по рів - ню ють із не люд ськи ми: ба ра ня чі, вов чі, за я чі, ко тя чі, ко ров’ячі, ли ся чі, ор ли ні, риб’ячі, сви ня чі, со ко ли ні. Пер ші вра жен - ня про ду шев ний стан чи ха рак тер лю ди ни теж чи та ють по очах. То во ни азар тні, то ан гель ські, а ще бай ду жі, без бо рон ні, ве се - лі, без со ром ні, без тур бот ні, бла го род ні, вель мож ні, бо же віль ні, жах ли ві, ви мог ли - ві, влад ні, гар ні, гор ді, гнів ні, греч ні, див - ні, ди кі, дур ні, доб рі, єлей ні, до вір ли ві, до - пит ли ві, ди тя чі, жи ві, за гад ко ві, зав зя ті, жа діб ні, за ви дю щі, жор сто кі, жа лю гід ні, зло чин ні, за ро зу мі лі, за ду ма ні, змі ї ні, зви - чай ні, зам рі я ні, зво руш ли ві, зло віс ні, ти хі, на хаб ні, пе рес тра ше ні, оду рі лі, за ча ро ва ні, зо бид же ні, зрад ли ві, зди ча ві лі, не щас ні, огид ні, ко лю чі, ла гід ні, ко заць кі, лу ка ві, люб ля чі, не вин ні, пе чаль ні, при віт ні, прав ди ві, нев бла ган ні, пиль ні, пі доз рі лі, роз бе ще ні, про низ ли ві, чес ні, пус тот ли ві, про ро чі, тя му щі, со лод кі, ту пі, смут ні, ро - зум ні, щас ли ві, стро гі, щи рі, стра па ті, чут - ли ві, ме рех тли ві, все ви дя щі, Бо жі, чо ло ві - чі, віч ні, ук ра їн ські. Очі — це й зір, зі ни ці, біль ма, бань ки, ба лу хи, слі пи, слі па ки, вир ла (ви пук лі, вит рі ще ні). Зір, бе зу мов но, по єд на ний із зо ря ми, від яких іде світ ло. “Зрі ти”, “зо рі - ти” теж пов’яза ні із очи ма та зо ром. “Здрі - ти”, “вздрі ти” — по ба чи ти. Зір кий — пиль ний, ви дю чий, той, хто вгля да єть ся і доб ре ба чить. Звід си й “про зір - ли вість”, “пі доз рін ня”, по зо ри - ще (гань ба), взі рець (зра зок), до зо рець, не о зо рий (не ог ляд - ний), по зір (пог ляд), ко рот ко - зо рість, про зо рість, над зір ний, а та кож узор (взір), що так сяй - ли во сяє на гру дях ук ра їн ця. Зер но теж доз рі ває зав дя ки світ - лу сон ця чи пак зо рі. Без ді єс лів “гля ну ти”, “ог ля ну тись”, “озир ну тись”, “ози ра ти” ми бу - ли б при ре че ні на нез ря чість. Зір мож на все ли ти, ве се ли ти, вто пи ти, вту пи ти, зас ту пи ти. Зір, пог ляд, очі то нуть у чо мусь, зок ре ма й в … очах, при ки па - ють, при хо ву ють, при тя га ють. Щось ті шить зір, а щось ча рує чи ди вує. Мож на ска за ти “в жи - ві очі”, а мож на й зу ро чи ти (зір очи ти), врек ти. Спря мо ву ю чи пог ляд на щось чи ко гось, кру - тять оком, як ци ган сон цем. “Очі йо го упа ли на ба бу Ориш - ку…” — пише Па нас Мир ний, справ жній пос тмо дер ніст ХІХ сто літ тя. “Пан ське око то вар
Незабутні · “Він став чатовим і провідником уже здобутих і загальнолюдських істин”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

ту чить”, — вто рить Мар ко Вов чок. Кож не по ко лін ня пе ре ос мис лює ті чи ін ші фі ло - со фе ми: ба чен ня — важ ли вий ком по нент сві тог ля ду. “Гля ну ти”, “пог ляд”, “по зирк”, “взір” та “згляд” зас від чу ють важ ли вість очей, які фор му ють сві тог ляд ні, ре лі гій ні та фі ло - соф ські пог ля ди й мо раль ні мак си ма ліз ми їх влас ни ків. Ку ди не гля неш оком — всю - ди бо жа на у ка. “Гля ди ж ме ні!” — зас те рі га - ють чи пог ро жу ють од не од но му. Гля ді ти мож на пря мо в очі, або й крізь паль ці, не да лі влас но го но са і т. ін. Ук ра ї нець мо же гля ну ти, пог ля ну ти, спог ля да ти, ди ви ти ся, зир кну ти, глип ну ти, блим ну ти, блис ну ти. Пог ляд мож на ки ну ти, вту пи ти, від ри ва ти, зат ри ма ти, обер та ти, пе ре во ди ти, ло ви ти… Кож на лю ди на на все має свій пог ляд. На пер ший пог ляд це доб ре, од нак… З пер шо - го пог ля ду, за пер шим по зир ком мож на від ра зу роз піз на ти, хто є хто. Або — що… Або й не роз різ ни ти. Пог ля дом, бу ває, блу - ка ють, блу дять, лип нуть, впи ва ють ся, же - руть, мі ря ють, зус трі ча ють ся, зли зу ють, лас ка ють, об во дять, об да ро ву ють, оки да - ють, па суть, по во дять, при ки па ють, прос - тром лю ють, ков за ють, про ма цу ють, про - вод жа ють, стрі ля ють, об да ють. Мож на й пог ла ди ти пог ля дом. Не від ри ва ю чи пог ля - ду, див лять ся на щось. Спог ля да чі спог ля - да ють. На роз гля ди нах чи ог ля ди нах ог ля - да ють ся, приг ля да ють ся. “Гляд ний” — роз - суд ли вий! Згля да ють ся на ди во ви жу або якусь ма ца пу ру, але мо жуть згля ну тись на бі до ла ху… В кож но му сус пільс тві є свої гля - да чі, ог ля да чі, наг ля да чі, дог ля да чі… Пог - ля дом мож на й ска за ти. Май же без слів. “Зго да!” — друж но схо пи лись за ідею гре - кока то ли ки й по ка за ли Бод лє ру дві пра - вос лав ні ду лі. Чис та со вість — чис ті й очі! В очі смі ють ся, го во рять, впа да ють. Я, ска жі - мо, ко рис ту юсь та кою гра да ці єю: “впа ла в очі”, “впа ла в очах”, “ви па ла з очей”. Люб - лю ди ви ти ся прав ді в очі, не люб лю, як хтось пус кає дим в очі. Бу ває, з очей сип - лють ся іск ри чи в очах бі си ки гра ють. Бе ре - жуть щось, як зі ни цю ока. “Ба чив на влас - ні очі!” — пе ре ко нує оче ви дець або й …бре - хун. Очи ма блу дять, во дять, блу ка ють, вби - ра ють, їдять. Очі ви ї да ють, ви пи ва ють, вик льо ву ють, від во дять, ви пі ка ють, вип ла - ку ють, ви ва лю ють. В очах мож на вто пи ти - ся — та кі гли бо кі! “Гос тре око” зас від чує доб рий зір. Очі гра ють, бли ма ють, за го ря - ють ся. “За кра си ві очі ма єт ку не ку пиш!” — ка жуть стар ші. Не зав жди за гар ні очі й люб лять. Зло дій ку ва то від во дять чи хо ва - ють без чес ні очі. “Не за ма зуй (або “не за - ми люй”) очей!” — мов лять лу ка во му. Мі ря - ють оком, б’ють ме жи очі. За ви дю щі очі ро гом лі зуть. “Щоб то бі по ви ла зи ло, як не ба чиш!” — ска же вам пер шаліп ша баб ця. По за ли ва ють очі пи я ки, а по тім роб лять ве ли кі очі, мов ляв, де ви це ба чи ли? Від не - щас ли вої до лі або злид нів ті ка ють світ за очі. У стра ху — очі по яб лу ку, у стра ху — ве - ли кі очі… “Єд но око має біль ше ві ри, як два!” “Що ска жеш од но му, те двом не ка - жи!”, “Як дам то бі, тіль ки очи ма луп неш!”. Мож на їс ти ко гось очи ма, а бу ває, що жа ба до очей лі зе. Ку ди сер це ле жить, ту ди й око бі жить. “Роз зуй очі!” — ка жуть роз зя ві чи не у важ но му. “Ба чать очі, та зуб не йме!”, “Не ба чи ла оч ком, то й не бре ши язич - ком!”, “Мор гай не мор гай — пок ра ли хлоп ці кап ці…”, “Вір сво їм очам, а не чу - жим ре чам!” Брех ня (чи прав да) у ві чі ко ле. Око ба чить да ле ко, а ро зум — ще да лі. Смерть заг ля дає або й за зи рає в очі, сльо зи кру тять ся в оці, сон не йде на очі; де ко ли й со ром їсть очі без со ром них. Жит тя про хо - дить хут ко, як оком змиг ну ти. “Бач, нев ба - чай та й по пав!” — ска за ти б не на ро ком про олі гар хів! Бо як ми жи ве мо? Таж тої прав ди ніх то в очі не ба чив! Див лять ся од - не в од но го лю ті ук ра їн ці ли хим оком, по - зи ча ють ско ро ба гать ки в сір ка очей, не зми ка ють очей тру дів ни ки, че ка ють но вої гай да мач чи ни, щоб уже від кри то ме жи очі плю ну ти чи й — “око за око!” Що ж: глядь - ко не наг ля дить ся, хваль ко не нах ва лить ся: гар на, щед ра, роз кіш на ук ра їн ська мо ва, але як я бу ду чи та че ві в очі ди ви ти ся, як не пос тав лю крап ку?! Далі буде.
Незабутні · “Він став чатовим і провідником уже здобутих і загальнолюдських істин”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Фе но мен Бог да на Ступ ки

27 сер пня Бог да ну Ступ ці ви пов нив ся б 71 рік, а 30 сер пня — со ро - ко ви ни з ча су йо го від хо ду у Віч ність. У день по хо ван ня Бог да на Силь - вес тро ви ча, 24 лип ня, сто яв по руч із йо го ро ди ною й близь ко ба чив ти ся чі очей лю дей, які прий шли з ним поп ро ща ти ся. Свід чу, що в сво - є му без мір но му го рі вся ду хов на Ук ра ї на ви я ви ла се бе ге не тич но не - роз діль ною і впов ні дос той ною пам’яті ве ли ко го Майс тра. Во ло ди мир МЕЛЬ НИ ЧЕН КО, ге не раль ний ди рек тор На ці о наль но го куль тур но го цен тру Ук ра ї ни в Мос кві, док тор іс то рич них на ук Бог дан Ступ ка не ли ше ге ні аль ний ар - тист сві то во го мас шта бу, а й мо раль ний лі - дер ук ра їн ської на ції. В іс то рич но му ви бо - рі між си ла ми доб ра і зла, який особ ли во гос тро ви я вив ся на ру бе жі сто літь і ти ся чо - літь, са ме Ступ ка був і є для всі єї Ук ра ї нижи вим уо соб лен ням доб ра. Як що проб ле - ма ви бо ру й осо бис тої від по ві даль нос ті сто їть ни ні пе ред кож ним з нас май же із тра гіч ною гос тро тою гам ле тів сько го пи - тан ня, то ук ра їн ці мо жуть оби ра ти орі єн - ти ром без пе реч но го для всьо го на ро ду ве - ли ко го Бог да на Ступ ку. Ма буть, у всьо му сві ті не знай деш ін - шо го та ко го ар тис та, який би мав та ке ви - нят ко ве зна чен ня для сво єї на ції. Най час - ті ше ду хов ність і мен та лі тет пев но го на ро - ду пре зен тує ці лий ше рег ак то рів й ін ших ви дат них ді я чів мис тец тва. Та Ступ ка в Ук - ра ї ні ви ви щу вав ся над усі ма, зо се ре див ши не тіль ки в сво їй твор чос ті, а й в осо бис - тос ті кра щі ри си на ці о наль ної ду ші й ук ра - їн ської ду хов нос ті. Не маю сум ні ву, що, нез ва жа ю чи на по лі ти зо ва ність і мер кан тиль ність су час - но го сві ту, в іс то рії Ук ра ї ни наш час бу де поз на че ний не ім’ям дер жав но го ді я ча чи біз нес ме на, бан кі ра чи кри мі наль но го “ав - то ри те та”, ура-пат рі о та чи ест рад ної зір ки. У пам’яті на ції за ли шить ся Бог дан Ступ ка. На зав жди. То му що йо го виз нав на род. То - му що йо му на род ві рить. Не прос то гля да - чі, а на род. Са ме Ступ ка для ба га тьох ук ра - їн ців зна чить біль ше, ніж будь-я кий ін ший ар тист — хай на віть сві то во го рів ня. Не пе ре біль шу, як що ска жу, що ім’я Майс тра ро бить честь усій ук ра їн ській на - ції, ви ви щу ю чи її ду хов ність. В Япо нії є ти тул “Жи ве на ці о наль не над бан ня”, яко - го удос то ю ють ся, між ін шим, і ар тис ти. Це са ме те зван ня, на яке зас лу жив ак тор від сво єї дер жа ви. Зав дя ки твор чос ті Майс тра ми не тіль - ки до лу ча є мо ся до ви со ко го мис тец тва, а й наб ли жа є мо ся до іс то рич ної су ті віт чиз ня - них ге ні їв — Гри го рія Ско во ро ди, Іва на Кот ля рев сько го, Та ра са Шев чен ка… На кру то му зла мі сто літь і ти ся чо літь Ступ ка ство рив яск ра ві об ра зи, зна ко ві для кож - но го ук ра їн ця, — Бог да на Хмель ниць ко го та Іва на Ма зе пи. Як іс то рич ний пер со наж сприй ма єть ся йо го Та рас Буль ба. Ці ро лі ма ють не ли ше ху дож ній, а й ду хов но-по - лі тич ний ре зо нанс, по вер та ють нам на ці о - наль ну пам’ять і гор дість за свою іс то рію. Во ни на по ум ля ють і ук ріп ля ють на род. Ду же важ ли во, що ви со кий твор чий злет ар тис та спів пав у ча сі з офор млен ням ук ра їн ської дер жав нос ті, й сам він став уособ лен ням на ці о наль но го ду ху но вої Ук - ра ї ни. Зав дя ки Ступ ці, в на шій но віт ній іс - то рії “сло во пла ме нем взя лось і лю дям сер це роз то пи ло, і на Ук рай ні по нес - лось…”. Якось Мар ко Кро пив ниць кий у лис ті до Ма рії Зань ко вець кої на пи сав: “Ви для ме не — вся Ук ра ї на”. Са ме так мож на ска за ти про став лен ня ба га тьох ук ра їн ців до справ ді на род но го ар тис та Бог да на Ступ ки: “Він для нас — уся Ук ра ї на”. Знач ною мі рою са ме він був но сі єм і хра - ни те лем куль тур но го ко ду на ції. Ступ ка — яви ще нап ро чуд ці ліс не: у ньо го доб ро зич ли ва ук ра їн ська ду ша, ук - ра їн ська ла гід ність і де лі кат ність ха рак те - ру, ук ра їн ська спі ву ча мо ва й на віть зов - ніш ність ук ра їн сько го ін те лі ген та, який вий шов із на ро ду. Ступ ка був рід кіс ним, ви нят ко вим ви пад ком, ко ли мас шта би ду - ші й та лан ту спів па да ли. Він ук ра ї нець за ко рін ням і на род жен ням, за ге но ти пом іду хом, за мен та лі те том і сис те мою цін нос - тей, за злит ніс тю зі сво їм на ро дом. У цій іпос та сі Ступ ка нас тіль ки ве ли - кий, що йо го мож на при рів ня ти з ви со кою оцін кою Го го ля за галь но на ці о наль ної зна - чу щос ті Пуш кі на, в якій змі ни мо ли ше од - не сло во: “В са мом де ле, ник то из по э тов (чи тай — ар тис тів) на ших не вы ше его и не мо жет бо лее на зы вать ся на ци о наль ным; это пра во ре ши тель но при над ле жит ему”. У той же час Ступ ка ве ли кий іс тин но ци ві лі зо ва ним сприй нят тям ін ших куль - тур. На них ар тист ди вив ся очи ма сво єї на - ці о наль ної сти хії, а від чу вав та го во рив про ін ші на ро ди так, що спів віт чиз ни кам зда - ва ло ся й зда єть ся, на че це від чу ва ють і го - во рять во ни са мі. То му так близь кі нам ге - рої Брех та, Бул га ко ва, Го го ля, Іб се на, Со - фок ла, Че хо ва, Шек спі ра, зіг ра ні Ступ кою на ук ра їн ській сце ні. Він зди ву вав усіх уро лі Льва Тол сто го. Він ство рив не пе ре - вер ше ний об раз ко ро ля Лі ра, яким Ук ра ї - на мо же пи ша ти ся на сві то во му те ат рі. Ступ ка — пла не тар ний Май стер — все - світ ньо без дон ний і всес віт ньо чут ли вий. Про не ви чер пні твор чі мож ли вос ті ар - тис та хо дять ле ген ди, в яких, утім, біль ше прав ди, ніж ви гад ки. Ми ко ла Ба жан якось ска зав Ступ ці: “Бог да не, ви ак тор, яко му не пот ріб ні де ко ра ції. Ви не се те у сво є му ви ко нан ні ат мос фе ру спек так лю”. Гри го - рій Го рін сво го ча су за у ва жив: “Як що да ти Ступ ці вій сько во-по льо вий ста тут, то він і йо го про чи тає так, що всі по ду ма ють, ні би це не опуб лі ко ва ний Шек спір”. А Ми хай ло Рєз ни ко вич у наш час пи ше: “Я ду маю, що Ступ ка на сце ні мо же зіг ра ти все, — будь- - я кий жанр, — дай те йо му те ле фон ну кни - гу, і це бу де ці ка во, уні каль но”. Над зви - чай но важ ли ве й точ не спос те ре жен ня зро би ла Ла ри са Ка доч ни ко ва: “Ступ ка у зрі ло му ві ці не зу пи ня єть ся, а нав па ки — на би рає си ли, йде все ви ще й ви ще. Не ма ме жі йо го та лан ту. Ме ні зда єть ся, що ни ні він мо же все”. Що ж не се нам ар тист? Чи мож на ін - тег ру ва ти ре зуль та ти йо го пра ці в од но му сло ві? Мож на, як що це сло во — Іс ти на. Іса ме у зна чен ні, по да но му в слов ни ку Во - ло ди ми ра Да ля: “Іс ти на — від зем лі, над - бан ня ро зу му лю ди ни”. Вва жа єть ся, що здо бут тя іс ти ни, так би мо ви ти, “з пер шо - го пог ля ду” — не по миль на оз на ка ге ні аль - нос ті. Але не пе ре січ ність Ступ ки бу ла не в цьо му, а в ін шо му, не менш важ ли во му: він став ча то вим і про від ни ком уже здо бу тих ду хов них за галь но на ці о наль них і за галь - но люд ських іс тин. І в цій іпос та сі Бог дан Силь вес тро вич ціл ком зас лу жив ти тул, го - во ря чи сло ва ми Пуш кі на, “ук ра їн сько го муд ре ця”. Йо го не пов тор ність — в особ ли - вій, тіль ки йо му єди но му при та ман ній ін - то на ції, в гли бо ко му під тек сті, в ди во виж - но му вмін ні на пов ню ва ти со бою кож ну фра зу, кож ну дум ку. Ступ ка ні ко ли не “грав” ро лі, він їх на род жу вав із се бе. Май - стер да ру вав і да рує гля да чам люд ську ду - шу в усій її без кі неч ній ба га тог ран нос ті та гли би ні. Зви чай но, твор чу пра цю ак то ра, як і си лу йо го ві таль ної енер гії, не ви мі ря ти циф ра ми, а вплив те ат раль но го мис тец тва на сус пільс тво не ві доб ра зи ти в ді а гра мі. За сло ва ми са мо го Ступ ки, “твор чість ви - мі ря ти не мож ли во”. Але ми від чу ва ли й від чу ва є мо се бе у сфе рі жит тє дай но го мо - раль но го впли ву те ат ру вза га лі й Те ат ру Бог да на Ступ ки зок ре ма. Це має ве ли ке зна чен ня в наш час, ко ли во че видь, го во - ря чи сло ва ми Фе до ра Дос то єв сько го, “ди - я вол з Бо гом бо реть ся, а по ле бит ви — сер - ця лю дей”. Не бу де мо грі ха та ї ти, чи ма ло пред став ни ків ін те лі ген ції — пря мо чи опо се ред ко ва но — при чет ні до ці єї ди я - воль ської ро бо ти. У бо роть бі за сер ця лю дей Бог дан Ступ ка — на бо ці Гос по да. Бог дан — це Бо - гом да ний. Не ви пад ко во Ми хай ло Улья - нов на зи вав йо го Бо жим ар тис том. А прі - зви ще Майс тра ве ли кий Іван Коз лов ський сво го ча су роз ко ду вав так: “Той, хто сту пає по на ших ду шах…” На їв но бу ло б ду ма ти, що, до ві ря ю чи Ступ ці, ми від ра зу поч не мови бу до ву ва ти своє жит тя, спів став ля ю чи йо го з Єван ге лі єм. Але мо раль на си ла твор чос ті ар тис та, не роз рив на з мо гут - ньою ду хов ною ха риз мою йо го осо бис тос - ті, на ди хає лю дей, дає їм опо ру, ві ру та на - дію. Звер нен ня до Майс тра, який на на - ших очах жив і пра цю вав із Бо гом у сер ці, ви на го род жу єть ся не тіль ки до тор ком до ви со ко го мис тец тва, а й мо раль ною орі єн - та ці єю в сві ті, який пе ре жи ває іс то рич ні ка так ліз ми. Бог дан Ступ ка дав но став со - віс тю су час ної ук ра їн ської куль ту ри, а йо - го твор чість роз ши ри ла те ри то рію на шої влас ної со віс ті. Пос тра дян ський і сві то вийду хов ний прос тір уже не мис ли мі без ве ле - тен ської фі гу ри Майс тра. Ми ще по вин ні пов ною мі рою ос мис - ли ти ней мо вір ну при тя галь ність Ступ чи - ної пос та ті, жи вот вор ну для сус пільс тва ди фуз ність об ра зів, ство ре них ним у те ат рій у кі но, йо го нез рів нян ну ду хов ну при сут - ність у ду шах ок ре мих лю дей і ці лої на ції… Над кни гою “Бог дан Ступ ка. Бі ог ра - фія”, яку він сам бла гос ло вив, я пра цю вав до ос тан ніх днів йо го жит тя (вий де в світ во се ни цьо го ро ку). Якось на по чат ку лип - ня ска зав Бог да ну Силь вес тро ви чу, що ба - га то лю дей, які не мо жуть зус трі ти ся з ним, вис лов лю ють йо му най щи рі ші по чут - тя й за пи тав, чи мо жу по дя ку ва ти їм усім пуб ліч но. Він доз во лив. От же, Бог дан Ступ ка в ос тан ні дні сво го жит тя щи ро дя - ку вав усім йо го при хиль ни кам, усім доб - рим лю дям!
З блокнота письменника · “УПА бореться проти російсько&більшовицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ВВооллооддииммиирр Ш Шооввккоош шииттнниийй.. «Білий Кречет»

* * * Степан привів своїх дивер! сантів лише двадцять другого травня. З одного їхнього вигляду Кречет визначив, що сталося де! що небувале. Вони не просто ся! яли — вони були поголені, при! чесані й мали чистенько випрані строї! — Доповідай, Степане! — по! тис руку керівнику групи. — Завдання Головного Про! воду УПА виконано, друже со! тенний! — урочисто й піднесено випалив Степан, та враз не стри! мався, вхопив Кречета в обійми, закричав, як поліський зубр під час гону. — Кречете, дорогий! Ми ліквідували цю нацистську мер! зоту! Генерала Лютце більше не існує! — Та постав мене, чортяко! — басив щасливий Кречет, не годен вирватися з ведмежих лап свого підривника. — Розкажи по!люд! ськи, як воно, що там, до чого! — Цей їхній Вовчак, він мені ще з Ковеля сподобався! — не стримував своїх почуттів Степан. — Так акцію підготував і провів, що вік вчитися кожному парти! занові! Уявіть собі: вирахувати таку птаху! — обернувся, огляда! ючи побратимів, — навколо ньо! го утворилося велике щільне ко! ло зацікавлених — штабістів і охорони. — Генерал! Командуючий партійною армією СА! Так влаш! тували засідку, що не допомогли ні мотоциклісти, ні штурмовики, ні танки! — Уявляєте, як це?.. — Та розказуй почергово, бо до льоху втрапиш! — згоряв від нетерпіння сотенний. — Ну гаразд, гаразд! — наче аж образився Степан. — Вовчак готував цю операцію одразу після візиту Розенберга в Рівне, числа, мабуть, із сьомого, щойно Голов! ній Команді стало відомо про приїзд на Волинь цього Лютце. Коли ми прибули в розпоряджен! ня спецзагону “Помста Полісся”, Вовчак твердо знав, що колона генерала прослідує саме цим шляхом, Брест—Ковель, отож нашій групі під командуванням їхніх диверсантів, довелося дві доби розставляти хитромудрі пастки, щоб не налякати штаб, підірвавши розвідку й мотоцик! лістів. Нарешті п’ятнадцятого травня вони з’явилися. Це був не тільки генерал! Це був цілий штаб для знищення УПА на Волині! Під такою охороною, якої ні ми, ні Вовчак ще й не бачили! — Сте! пан знову обвів поглядом кожно! го з кола слухачів, навіть змахнув руками, й від того здалося, що ось зараз піде він тим колом нав! присядки, заплеще в долоні, й тоді його вже не спинити, але ні, стримався. — Щоправда, Вовчак-таки бачив ту колону, особисто очоливши групу розвідників на! передодні, — продовжив розпо! відь, а потім, зустрівши в натовпі заздрісний погляд Бурого, додав: — Жалів тільки, що з нами не! ма його земляка Бурого. — Завтра я повертаюсь. Ме! дицина дозволила! — вдячно пог! лянув на Ельвіру Францівну. — Так ось, добре, що сам Вов! чак зарані бачив ту колону, бо так розташував свою групу, що кожен знав свою ціль і своє завдання, інакше таку армаду не здолати. Я вже казав, що міни ми налашту! вали на танки? — Казав, — підтвердив Кре! чет. — Так я збрехав. Хлопці довкола реготнули. — Як збрехав? — напівжарто! ма визвірився сотенний. — На мотоцикли й панцеро! вані авта наш Петро їх також вис! тавив! — покаявся Степан під за! гальний регіт. — Тільки значно попереду, так щоб встиг підірва! тися перший танк! — І що ж? — підганяв Кречет. — Місце Вовчак вибрав непо! далік Кортелісів, — на щелепах оповідача заграли жовна. — Це не тільки символічно, а ще й мудро: дорога там робить розлогу дугу, зсередини якої, якщо відійти в се! редину або назовні кола, добре видно всю основну частину коло! ни, правда, якщо знайти такі місця в лісі. Вовчак їх знайшов. Так ось, щойно підірвався перший танк, снайпер Скрипка пульнув в огля! дову щілину останнього танка, а потім ми почали підривати вибу! хівку під всією колоною й вона застрягла на місці, після чого по! чали злітати в повітря передні авта й мотоцикли. Це був справжні! сінький феєрверк, друзі! — він ар! тистично розкинув руки з розчепі! реними пальцями догори, ніби піднімаючи в небо ті підірвані тан! ки, авта й мотоцикли штурмовиків улюбленця фюрера генерала Лют! це. І раптом, у зеніті цього тріум! фу, знесилено й навіть печально опустив свої чорні від пороху руки. — Про одне шкодую, — зітхнув тяжко й замовк несподівано. — Про що?! — не стримався Кречет. — Йося! — махнув безнадійно рукою й відвів від Кречета очі повні сліз. — Що Йося?! — сполотнів Кречет. — Скрипку не взяв, гад. “Хава нагіла” не зіграв! Натовп заридав од сміху, а Кречет вхопив в обійми Степана, готовий витрясти з того душу. — А що ж їхній штаб? — пер! шим відреготався Бурий. — Капець штабу! — витирав руками сльози Степан. * * * Украинский штаб партизан' ского движения 20 мая 1943 года бульбовцы на' пали на немецкий гарнизон в селе Чуделькин. 30 немцев во время боя ими убито. Командир соединения генерал' майор Сабуров * * * Нова зустріч із Дубовим відбу! лася вже в його новому штабі, в містечку Колки. За попередньою домовленістю Кречет прибув на неї в супроводі десятка охоронців, яких одначе роззброїли, перш ніж пригостити й показати нову сто! лицю України. Саме так! Адже на в’їзді в містечко повстанці поста! вили знак: Колківська республіка. м. Колки — тимчасова столиця України, до звільнення Києва. Командир Військової Округи “Заграва” Дубовий зустрів Кре! чета, як брата, щоправда — брата вдвічі старшого. Він рушив на! зустріч, виблискуючи темними юними очима, запустив широку долоню в густу чорну шапку заче! саного догори волосся, а вже по! тім випалив: — Не стомлююся Вами захоп! люватись, друже сотенний! — згріб він Кречета у міцні обійми. — Те, як діяли Ваші хлопці і в Яновій Долині, і в Яполоті, і в Тростянці є свідченням високої кваліфікації їх командира. — Так, у нас з Вами, друже ко! мандир, добрі вчителі були! — посміхнувся у відповідь Кречет. — Ну, розповідайте, з чим прийшли. Не компліментами ж обмінятись, — сховав посмішку в короткі чорні вуса, почухав кир! патого широкого носа й умостив! ся за столом слухати. — Ось тут мої розвідники роз! добули одну цікаву німецьку кар! ту, — простелив перед Дубовим на столі, — наш штаб зробив вис! новок, що, по!перше, Головна Команда УПА прагне створювати великі контрольовані території, а по!друге, під це завдання кон! центрує в одному місці значні людські резерви повстанців. — Щось схоже на те, — при! мружився Дубовий, розглядаючи мапу. — І що далі думає ваш штаб? — Далі наш штаб думає, що така концентрація наших пов! станців дає можливість німцям використати всі переваги регу! лярної армії, тобто її артилерію, танки і навіть авіацію, що недо! цільно й неможливо проти дріб! них загонів. — Воно то так, друже Крече! те, проте у нас не багато варіан! тів, аби налагодити забезпечення війська, отож утворення такої ось республіки — то великою мірою річ вимушена. Проте тут легше можна продемонструвати, за що бореться УПА, — він дістав із шухляди листівки простягнув Кречету. За Українську Самостійну Со' борну Державу! Воля народам, воля людині! Смерть деспотизму, тиранії та диктаторству. ЗА ЩО БОРЕТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ (УПА)? Українська повстанська армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кож' на нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного понево' лення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах — це єди' ний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціаль' ного питання у цілому світі. УПА бореться проти імперіа' лістів і імперій, бо в них один пану' ючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької “Нової Європи”. УПА з усією рішучістю бореть' ся проти інтернаціоналістичних і фашистсько'націонал'соціаліс' тичних програм і політичних кон' цепцій, бо вони є знаряддям заво' йовницької політики імперіалістів. Тому ми проти російського комуно' більшовизму і німецького націо' нал'соціалізму. УПА проти того, щоб один на' род, здійснюючи імперіалістичні цілі, “визволяв”, “брав під охоро' ну”, “під опіку” інші народи, бо за цими лукавими словами криється огидний зміст — поневолення, на' сильство, грабунок. Тому УПА бо' реться проти російсько'більшо' вицьких і німецьких загарбників, поки не очистить Україну від усіх “опікунів” і “визволителів”, поки не здобуде Української Самостій' ної Соборної Держави (УССД), в якій селянин, робітник і інтелігент могтиме вільно, заможно, культур'-но жити і розвиватися… УКРАЇНСЬКА ПОВСТАНСЬКА АРМІЯ 1943 рік — Дуже добра й вчасна лис! тівка, друже Дубовий! — завер! шив читати Кречет. — Ось бачите! Це надрукова! но у нашій власній друкарні тут, у Колківській республіці! Як не важко здогадатися, в лісі цього не зробиш… — То правда. Ми просто хоті! ли звернути увагу Головної Ко! манди на небезпеки, аби штаби врахували всі дрібнички й підго! тувалися до німецького наступу, якого рано чи пізно слід чекати. — Я обов’язково передам Ва! ші застереження, але здається ме! ні, що Ви ще щось тримаєте у душі! — посміхнувся Дубовий, пильно поглянувши на Кречета. — Це так, друже командир, — тяжко зітхнув сотник. — Мене глибоко турбує доля перемовин між трьома гілками націоналіс! тичного опору, зокрема між ОУНБ і Бульбою та ОУНМ. Шкода, що мої хлопці не встигли відбити Сонара від німців — кілька хвилин не вистачило, — Кречет скрушно махнув рукою, — адже саме Сонар провадив ці перемовини. Дубовий підвівся зі свого стільця, одразу заповнивши со! бою чималеньку кімнату, про! йшовся навколо Кречета, піді! йшов до вікна: — Це й справді величезна втрата… Окрім Івахіва!“Сона! ра”, у тому бою загинув і шеф Головного Військового Штабу поручник Юліан Ковальський — “Гарпун”, і ад’ютант штабу Семен Снятецький — “Сівка”. Василь, Юліан та Семен були першими керівниками УПА— Незабаром вийде у світ нова книга знаного українського письменника Володимира Шовкошитного — перша й друга частини трилогії про путь і вибір українців у випробуваннях ХХ століття. Уважний читач уже ознайомлений із першою книгою — романом “Хресна путь”, нині суттєво доповненим і доопрацьованим автором. Всенький український світ проектується на знекровлене голодомором село Пологи. Долі героїв В. Шовкошитного розходяться в часі й просторі, перетинаються з долями видатних людей (зокрема Василя Стуса) та нездоланна сила голосу крові, сила тяжіння рідного краю вертає їх додому, зав’язує в тугий вузол земні шляхи, адже кожен має свій хресний шлях на українську голгофу. Друга книга дилогії — гостросюжетний роман “Білий Кречет” — охоплює події 1937—1943 років, відображаючи війну тоталітарних імперій та боротьбу УПА на Поділлі, Волині й Галичині. Головні герої Макар-“Кречет” та Ельвіра поєднують свій вибір із світом Ярослава Стецька, Бульби-Боровця, творців УПА й Олевської й Колківської республік. Помста чи милосердя — ось межове питання, яке постає перед героями нового роману Володимира Шовкошитного. Втім, і сам автор разом із читачами шукатиме відповідей на ті болючі історичні виклики, що тривожать наше суспільство й сьогодні: яка ціна розбрату між українцями? де витоки міжетнічного взаємознищення? як твориться національна держава? Всяк б’ється за свій інтерес, кожен робить свій вибір. Кречет обстоює цінності, найвища з яких — свобода. Його вибір — боротьба. Мета — Україна. Засіб — правда.
Українці у світі · “Пора вже, щоб Україна стала на ноги зараз і назавжди!” · с. 13сторінка оригіналу ↗

Щедрість душі

Едіта ПОЗНЯКОВА, редактор і видавець альманаху “Україна на Камчатці” Володимиру Бондаренку, що живе і творить у Петропавловську! Камчатському, виповнилося 50 ро! ків. Це дивної внутрішньої краси людина, духовно багата і щедра! 2007 року Володимир писав: “Трошки про себе, мама в мене ро! сіянка з Курської області, рідня мого батька з Черкаської області, що колись була Київською, — Жашківський район, село Леміщи! ха, рідня з сусідніх сіл — Литвинів! ки та Тихий Хутір. Вони знахо! дяться приблизно 180 км від Києва по трасі Київ — Одеса. Народився я в Томську. Зразу після мого народження переїхали в Україну, в Крим. А в мої 5 років пе8 реїхали в Леміщиху — зараз там і живуть мама, два брати. Тато, на жаль, рік, як помер. До армії і рік після служби я жив в Україні, а з 1984 р. живу на Камчатці”. Фотографією Володимир за! цікавився у 15 років у селі Лемі! щиха. Вчився спочатку з книг, а 1986 року познайомився з учас! ником багатьох союзних і міжна! родних виставок, працівником Камчатських ЗМІ Віктором Гуме! нюком, (рідня його батька з Ук! раїни). Із вдячністю і любов’ю розповідав Володимир Бонда! ренко про свого вчителя, профе! сійного фотографа, який ділився з ним досвідом, літературою. 1991 року закінчив Народний університет мистецтв у Москві, факультет кіно!, фотомистецтва, курс фотомайстерності. З 1998 року став членом фотоклубу “Камчатка”, неодноразово оби! рався його головою. Сьогодні Володимир Бонда! ренко — Президент “Творчого союзу художників Росії” (Кам! чатське відділення), член прав! ління фотоклубу “Камчатка”, учасник усіх камчатських фото! виставок, володар багатьох дип! ломів і призів. Володимир видав за власний кошт DVD'диск “Україна на Кам! чатці”, використавши фотоархів річки, луги, гаї, то був у захваті від цієї розкішної краси. Та ось пара" докс: така надзвичайна природа завалена сміттям. Вода в Дніпрі брудна. Неодноразово бачив спа" ленне сміття. Виходить, не існує підприємств, аби переробити па" пір, пластик і скло. Територія біля великих готелів, збудованих для Євро—2012, гарно прибрана, але більшість публічних місць були засмічені й ніхто не поспішав їх прибирати. Впадає в око велика різниця між багатими і бідними. Замість тоталітарної влади, яка знищила державу моїх дідів, все захопила влада бандитська. Довелося ба" гато почути про те, як урядовці розкрадають народне майно і збагачуються, знищують історич" ні місця. Ахметов зруйнував Анд" ріївський узвіз, щоб там побуду" вати свої торговельні будинки. Виникає запитання: звідки ці мільйонери взялися? Це бур’ян, який виріс на дідівській та праді" дівській крові. Складається враження, що це смертельно поранена держава, у якій немає господаря, а також від" чутний брак моралі і вищого по" кликання суспільної мети. Тому йне дивно, чому люди багато па" лять та п’ють горілку. Україні пот" рібний такий уряд, який дбатиме про неї і служитиме людям. Треба працювати і пам’ятати, що ця біда — наслідок нищення всіх учителів і працездатних людей. Комуністич" на влада знищила високомораль" не, глибоко ідеальне демократич" не суспільство, яке розвивалось і процвітало на нашій багатій землі. Москва ніякої користі Україні не дасть. Пора вже, щоб Україна ста" ла на ноги зараз і назавжди!
Українці у світі · “Пора вже, щоб Україна стала на ноги зараз і назавжди!” · с. 13сторінка оригіналу ↗

Моя перша подорож в Україну

Північ! Їхній досвід і авторитет для нас незамінні. А нині, як ме! ні часом видається, об’єднання вже неможливе — коли лунає мова ультиматумів, тоді затихає голос розуму. — Та ж всі ми прагнемо од! ного! — вигукнув Кречет. — УССД! Української Самостійної Соборної Держави! І яка різни! ця, під якими прапорами гинуть за неї патріоти? Я ось, до при! кладу, ніби ж починав з мельни! ківцями, а воював півтора року разом з Бульбою. Зауважте, вою! вав проти німців і проти черво! них, а днями до мене вже прихо! дили есбісти — щось там виню! хували, може, хотіли взнати, як пахне порох, бо, схоже, вони йо! го ще й не нюхали. — Розумію Вас, сотнику, про! те ця структура, на жаль, не під! порядковується ані крайовому проводу, ані Головній Команді УПА — це держава в державі! — Боюсь, що, в такому разі, це призведе до того ж безумства, яке творилося більшовиками — підозри, вбивства маси невинних людей, беззаконня. — Будемо намагатися не припуститись подібного, та ні! бито керівник СБ ОУН “Михай! ло” діє за прямою вказівкою са! мого Бандери й має свої погляди на завдання й методи роботи спецслужби. До того ж не слід скидати з рахунку те, що НКВС залишив тут або закинув сюди спеціально безліч агентів, а з на! ближенням фронту їх буде знач! но більше. — Це я прекрасно розумію, от тільки б із водою купальною не вихлюпнули вони й дитину! — знервовано махнув рукою Кречет. — Друже командир, брате! Таку ось республіку Бульба створив був ще два роки тому в Олевську! Вона протрималась три місяці! Моя теща була там, очолювала медичну службу, так вона й зараз не хоче йти від нього навіть у мій загін, до власної доньки, а вона ж ще в армії УНР боролася за Укра! їну! Це щось та значить! Принай! мні для мене. — Мушу засмутити Вас, сот! нику, але ця інформація таємна, — він перейшов на ледь чутний шепіт, — СБ “взяло в розробку” і бульбівців, і мельниківців. — І це має означати?.. — по! шепки прокричав Кречет. Дубовий сумно хитнув голо! вою. Кречету аж кров ударила в голову, й він мало не втратив кон! тролю над собою. “Як так? — ду! мав він. — Як може діятись така кричуща несправедливість? Ті хлопчики, що приходили до ме! не, що вони зробили для України в порівнянні з Бульбою!Боров! цем?! Я ж їх не бачив ні в Шепе! тівці, ні в Сарнах, ні в Гощі, ані в Рафалівці… Звідки вони при! йшли й чому мають вершити долі людей славних і заслужених в ук! раїнській справі?” — Це революція, друже Кре! чете! — промовив Дубовий. — А вона, як відомо, пожирає своїх ді! тей. — В такому разі, вона не має сенсу! Революція має слугувати народу, після її завершення народ має відчути полегшення життя, а не закручування гайок і визиску! вання решти людських сил. Рево! люція має творитися для щастя, або вона — зло! — Кречет встав, подивися на міцного коренастого хлопчагу — командира Воєнної Округи Дубового — трохи зверху й попрямував до виходу. Микола СКИБА, лікар, США Цього року вперше приїхав в Україну. Я народився і виріс неда" леко від Чикаго (США) і належу до першого покоління американців українського походження. Мій батько народився у переходово" му таборі ДП у Німеччині після Другої світової війни, а мати на" родилася в Бразилії. Та ми почу" валися українцями. Про Україну я дізнавався у школі українознав" ства, з історії, географії, культури та улюблених українських пісень, яких навчали нас наші батьки. Моя Україна для мене була в Чи" каго — стара околиця, де вирос" тали батьки. Щосуботи ми їхали туди до школи українознавства, на сходини й танці Об’єднання Демократичної Української Мо" лоді (ОДУМ). Моя бабуся і праді" дусь по батьковій лінії пережили штучний голод 1933 року, розкур" кулювання та світові війни. По ма" миній лінії прадідусь служив у Другій Запорізькій Дивізії в армії Симона Петлюри. Під час двотижневого перебу" вання в Україні зустрічався й гово" рив із бідними, багатими, молоди" ми й людьми похилого віку. Впер" ше зустрічався з родичами. Меш" кав зі звичайними людьми в малих квартирах, збудованих ще за ра" дянських часів. За два тижні на" вчився й побачив багато. Найбіль" ше вразило, що ментальність ук" раїнців за 20 років Незалежності майже не змінилася. В Києві та ін" ших містах України почувався ніби в Радянському Союзі. Багато ма" леньких дітей говорять росій" ською мовою, боляче, коли молоді люди не хотіли зі мною розмовля" ти українською. Інші спілкувалися російською і дивувалися, що я знаю українську. Я виріс у родині, яка походить із великої України, мене вчили го" ворити вишуканою українською мовою. Усі мови з часом зміню" ються, але не всі народи пережи" ли такий жах як українці, коли існу" вав систематичний червоний те" рор, розстріли людей, висилали на Соловки і в Сибір учителів, свя" щенників… Інтелігенція виїжджала до За" хідної Європи після Визвольних Змагань, багато хто з них не по" вернувся додому після війни. Ось причина, чому в столиці України люди говорять російською. Здивувався, дізнавшись, що й тепер святкують 1 травня та 9 травня. Яке може бути святкуван" ня, адже відомо скільки невинних людей знищила Червона армія, коли “визволила” Україну? Майже ціле покоління українських чолові" ків згинуло на фронті, бо їх без зброї гнали політруки в атаки. Ні" хто з тих, що пережив голод і реп" ресії 30"х років, не хотів захищати тюрму народів. Мабуть, легше святкувати дні “перемоги”, ніж вивчити справжню трагічну істо" рію України. Українська молодь багато па" лить і вживає алкоголь, які шко" дять здоров’ю. На Хрещатику ча" сом було важко дихати, бо скрізь відчувався цигарковий дим, а в США в публічних місцях палити за" боронено. Надзвичайно вразила природа України, бо про неї я дізнавався лише з книжок, пісень і віршів. Моя бабуся розповідала про її се" ло, і здавалося, що це був рай на землі. Коли на власні очі побачив
Українці у світі · “Пора вже, щоб Україна стала на ноги зараз і назавжди!” · с. 13сторінка оригіналу ↗

По гривні на українця

Клубу української культури ім. Івана Франка, який сам багато років вів, а також відеоархів зус! трічей у Клубі Василя Познякова. На презентації DVD!диска “Ук! раїна на Камчатці” Володимир подарував його всім почесним і активним членам Клубу, а також друзям!українцям в Україну, Ка! наду, Грецію, Америку. Цей альманах у DVD!форматі — своєрідний місточок між дале! кою, але такою милою серцю Ук! раїною і суворою та водночас прекрасною Камчаткою. Це та! кож звіт про роботу камчатського Клубу української культури ім. Івана Франка (на фото). Пізніше вийшли DVD!диски проведених вечорів: “Чорнобиль. 20 років із дня трагедії”, “День Конститу! ції”, “День незалежності Украї! ни”, “Республіка козаків”, “Ду! ховна естафета далеких предків” та інші… Хочу щиро подякувати Воло! димиру за ту естетичну насолоду, яку я отримую, переглядаючи ці диски, живучи вже в Україні. Альманах “Україна на Кам! чатці” №2 і №3 друкувався на принтері в квартирі Володимира і вийшов не гіршим, ніж перше число, яке друкували в типогра! фії. Альманах “Україна на Кам! чатці” з DVD!дисками став пере! можцем конкурсу на краще укра! їнськомовне закордонне видання світового українства 2008 року. Я дуже вдячна Володимиру Анатолійовичу за допомогу в ро! боті Клубу, за любов до україн! ської культури, історії, звичаїв, за його безкорисність. Володимир із тих людей, які дбають про молоде покоління, яке поважає і українську мову, і українську культуру. На підтримку закордонних українців — 13 мільйонів доларів на 4 роки. Сусіди виділяють у десятки (!) разів більше. Уряд України затвердив дер" жавну програму співпраці із закор" донними українцями на період до 2015 року з обсягом фінансування майже 104 млн гривень (близько 13 млн доларів). Про це повідоми" ли у Міністерстві закордонних справ. Як зазначається у повідом" ленні, за результатами проведення V Всесвітнього форуму українців у серпні 2011 року президент Віктор Янукович доручив центральним органам виконавчої влади здійсни" ти низку заходів із метою подаль" шого поглиблення співробітництва із закордонними українцями. У МЗС повідомили, що для уря" дів сусідніх з Україною держав під" тримка співвітчизників за кордо" ном є важливою складовою націо" нальної безпеки, одним із безу" мовних пріоритетів їх зовнішньої і внутрішньої політики. Зокрема у Російській Федерації на це перед" бачається щорічне фінансування в обсязі приблизно 340 млн доларів, у Латвійській Республіці — 25 млн, в Угорщині — близько 150 млн, у Республіці Польща — понад 7 млн, у Словацькій Республіці — більш як 1 млн. Співставимо це з нашим фі" нансуванням підтримки закордон" них українців, яких у діаспорі по" над 20 мільйонів. 26 мільйонів гри" вень на рік — це десь по гривні на закордонного українця. Вл. інф.
Читацьке віче “Готуй нових борців, Холодний Яре!” · с. 14сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

наук із Донецького національного університету Олег Соловей у статті “На боці добра і світла…”. А чи залишить когось байдужим стаття “Пророчий вірш!симфонія Миколи Вінгра! новського”? Його так щемно і тонко проаналі! зувала Світлана Єрмоленко. Вночі, серед ночі хтось тихо До мого Слова підійшов І став дивитися і дихать, І я відчув: так диха лихо Так ходить лихо — Час прийшов… Давно немає серед нас Поета. Яким болем і гнівом спалахнуло б його Слово сьогодні — проти отих янучарів!законодавців, манкуртів! чинуш, проти плебсу, збайдужілого до всього, навіть до недавнього кумира мільйонів Юлії Тимошенко, яка мучиться за ґратами! Здаєть! ся, люд забув, що країна, держава починається з материнського слова — не з сала, не з гречки, не з ковбаси… Альманах дає багато пізнавального матеріа! лу. І не лише для мовознавців, літературознав! ців, істориків літератури. Це ґрунтовна, інфор! мативно!щедра стаття “Трагічна Зеровіана” Га! лини Білик і її ж “Лектура Івана Дзюби про Лі! ну Костенко”; у розділі “Епістолярій” Микола Степаненко публікує листовний діалог Олеся Гончара і його побратима Василя Бережного, який на початку літературного шляху всіляко сприяв письменницькому утвердженню Олеся Терентійовича; Пересопницьке Євангеліє — символ духовності України — хто і як його ство! рював у XVI столітті, як складалася доля цієї розкішної книги на 482 аркушах (у дерев’яних дошках обтягнутих оксамитом), загальною ва! гою 9 кг 300 г із заставками, виконаними золо! том, кіновар’ю та фарбами — про це йдеться у статті Миколи Безотосного. Під рубрикою “In memoriam” Алла Ротач у споминах “Гіркі і світлі тридцять літ і три ро! ки” розповідає про заснування Полтавського літературно!меморіального музею І. П. Котля! ревського та його перших працівників, а та! кож публікуються спогади про Мусія Коно! ненка його сина Юрія, що зберігаються у Від! ділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Терпкий дух часу відчуваємо в добірках віршів і прози Людмили Таран, Григорія Була! ха (його поезії присвячені пам’яті Григора Тю! тюнника), Олександра Козинця, Дар’ї Горли! ці, Валентина Чемериса, Тетяни Бондаренко. Обпалює душу болем і ненавистю до катів ук! раїнського народу новела “Лободяні крила” Галини Гармаш — сторінка літопису Голодомо! ру!геноциду. Розділ “Мовознавство” заглибить вас у тонкощі мовотворення і мовного аналізу, по! знайомить із різними поглядами лінгвістів на природу концепту тощо. Культурна хроніка, рецензії, наукова хро! ніка, ювілейні дати, мистецтвознавство, “Рід! ний Край” про краян, сторінки історії — одне слово, часопис (276 сторінок!) вийшов на сла! ву. Заслуга в цьому всіх, хто працював над ним, передусім головного редактора, ректора Пол! тавського національного педагогічного уні! верситету ім. В. Г. Короленка, доктора філоло! гії, професора Миколи Степаненка та вже зга! дуваної Галини Білик.
Читацьке віче “Готуй нових борців, Холодний Яре!” · с. 14сторінка оригіналу ↗

…І дня шаленого тривоги

Тарас ГОРЛЕНКО, м. Полтава Побачило світ чергове число часопису “Рідний Край” — ідейного спадкоємця націо! нально!демократичного видання, яке з такою ж назвою виходило на початку ХХ століття. “Як і журнал!попередник, ми свідомо воліємо вести діалог із читачами — прихильними і до! кірливими, — зазначає у вступному слові від! повідальний редактор часопису Галина Білик. — І основне питання, яке щоразу виносимо на обговорення, … бачимо давно окреслене пол! тавським тижневиком: “Що потрібно для на! шого народу?..” Відповідь так само даємо сло! вами одного з предтеч українського журналіз! му, першого редактора “Рідного Краю” адво! ката Миколи Дмитрієва: “добра і волі”, верну! ти народові інтелігенцію і забезпечити “націо! нальне відродження людності нашого краю…” (з листа до Лесі Українки, 1905 р.)… Що ж пот! рібно українському народові? Позиція нашого редакційно!видавничого колективу тверда: єдності, гідності й самоповаги, зрілого розуму, високого професіоналізму, патріотизму... Живучи в розідраному суперечностями постіндустріальному світі і водночас у добу культурницького постмодернізму, ми нерідко шукаємо в останньому ідею для духовного очищення, якесь рятівне коло, як результат “просунутого” мислення. І чим же обертають! ся наші пошуки? Доволі часто в літературі, кі! номистецтві, в електронних та друкованих ЗМІ бачимо агонію моралі, філософії. Як пи! ше Галина Білик, Бог мовби й “не помер”, але став “грошем” у суцільній блазенаді. Що ж протиставляє духовній деградації суспільства альманах? Якщо коротко, докір со! вісті. Передусім можновладцям. Вчитаймося у пристрасну публіцистичну (а після здачі Вер! ховною зРадою на поталу ворогам України на! шої мови — надзвичайно актуальну, тривожну) статтю доктора філології, академіка Миколи Жулинського “Велич національного обов’яз! ку”. Автор цитує колишнього міністра внут! рішніх справ України (нині голова уряду Кримської автономії) Анатолія Могильова: “Я, звичайно, вважаю, що вона (українська мова — М. Ж.) недосконала. Я вважаю, що це не саме основне у роботі міліції — знання мови”. Отже, державний чиновник вищого рангу вважає, що знати державну мову не обов’язко! во… Та й чи тільки він один? А прем’єр Микола Азаров, котрий своїм незнанням державної мо! ви демонструє цілковиту зневагу до неї, що, од! нак, не викликало бодай якогось зауваження збоку президента Віктора Януковича! А половина депутатів Верховної Ради, а чиновний люд в об! ластях і районах!.. “Риба з голови гниє”, — ска! зав народ, і додати до цих слів нічого. Голосами волаючих у межигірській пущі виявилися про! тести опозиції проти закону Ківалова—Колесні! ченка; можновладці байдуже спостерігали за му! ками голодувальників, що протестували біля Ук! раїнського дому. Здався і спікер Володимир Лит! вин, підписав горе!закон, вкотре засвідчивши слабкість своєї натури. Цікаво, чи пробачать це йому виборці його округу на Житомирщині? — Була б моя воля, витурив би цих панів за кордон на виучку, там би їм швидко вставили потрібні клепки куди слід, — кинув спересер! дя знайомий полтавець. І додав: — Підписав! ши закон Ківалова—Колесніченка, Янукович поставив себе поза Конституцією — Основ! ним Законом і фактично заявив, що він — не президент України. Без перебільшення, кожна публікація в ча! сописі привертає увагу. “Готуй нових борців, Холодний Яре!” — роздуми Олексія Вертія над звичаями національно!визвольних змагань, як вони відбилися у споминах Юрія Горліса! Горського “Холодний Яр”. Про разюче потворну деформованість ни! нішнього суспільства і пов’язану з нею гротеск! ність письма та спливаючу кров’ю душу пись! менника Олеся Ульяненка, який дочасно віді! йшов за межу, повідав кандидат філологічних
Читацьке віче “Готуй нових борців, Холодний Яре!” · с. 14сторінка оригіналу ↗

До Острівця через Теребовлю…

Оксана СЕМЕНЮК Галицьке районне об’єднання Львова ВУТ “Просвіта” здійснило мандрівку на Теребовлянщину. В селі Острівець місцева громада освячувала хрест, що встановлять на церкві, яку вони відновлюють уже кілька років. Містечка Поділля славляться сво! єю мальовничістю. Великою цікавин! кою в Теребовлі є руїни середньовіч! ного замку. Це славне місто, де правив князь Василько та його сини, де він був осліплений… Привід до цієї ман! дрівки — запрошення Романа Лубків! ського, який родом із цих місць, і на! магається постійно допомагати зем! лякам. Із просвітянами поспілкували! ся заступник голови райдержадмініс! трації, сільський голова, директор школи, і голова товариства “Просві! та”, голова тернопільського Товарис! тва “Меморіал”. Просвітяни ознайомилися з пам’ятником князю Васильку, що встановлений у Теребовлі 1997 року, біля бібліотеки є бюст Іванові Франку, на одній із центральних площ 1964 ро! ку встановлено пам’ятник Тарасові Шевченку. Стурбував гостей стан міської Ра! туші — старовинну будівлю прикраше! но замість годинників більмами плас! тикових вікон, а на даху росте справ! жній чи то ліс, чи то сад… Така ж за! недбана і територія біля меморіальної стіни, де НКВС проводив розстріли та виставляв свої жертв. А у приміщенні колишньої тюрми НКВС зараз кафе. На фундаментах колишньої будівлі То! вариства “Просвіта” добудовують біз! нес!центр, де просвітянам обіцяють надати приміщення. Піднявшись на замкову гору, огля! нувши чудові краєвиди, ми зупинили! ся на Співочому полі біля руїн замку. Це місце добре впорядковане. Але хо! тілося б крім пам’ятника польській шляхтянці, побачити під Теребовлян! ським замком і Наливайка на коні, який бував тут і навіть брав замок, і Морозенка, який родом із цих місць, бо на чужій історії ми своїх патріотів не виховаємо. Далі Острівець — невеличке гостин! не й привітне село. Розпочалася зустріч біля церкви. Місцевий парох отець Ві! талій освятив хрест, щедро окроплю! ючи присутніх свяченою водою. Потім говорили про реставрацію церкви, здо! бутки громади. Просвітяни вручили по! дяки всім причетним до цієї складної роботи. Сподобався концерт, який від! бувся в храмі під риштуваннями: звуча! ла бандура й пісні у виконанні Наталі Кончаківської, члена Спілки кобзарів України; зачаровували гітара та голос Олеся Дяка, відомого барда, автора пі! сень, поета; Іванка Кушнірук (студен! тка, молода просвітянка) виконала під гітару власні пісні на слова Лесі Україн! ки. На завершення концерту всі при! сутні заспівали “Ой, у лузі червона ка! лина…” Розмова продовжилася в шко! лі, де гості відвідали музей Володимира Гжицького. Там є інші стенди, присвя! чені відомим землякам — Роману Луб! ківському, поету, послу, відомому гро! мадському діячу, архієпископу з Торон! то Ізидору Борецькому, брату Володи! мира Гжицького Степану, на честь яко! го названо ветеринарну академію у Львові. Завершилася наша зустріч за гостинним столом. Обговорювали проблеми села, школи, бібліотеки, присутні оз! найомилися з діяльніс! тю Галицької “Просві! ти” з м. Львова. Наші артисти порадували присутніх українською ліричною піснею. Так ще один куточок України став нам ближ! чим і ріднішим.
Читацьке віче “Готуй нових борців, Холодний Яре!” · с. 14сторінка оригіналу ↗

Дубенська ікона замироточила

Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл. З іменем княжого роду Острозь! ких пов’язано чимало духовних свя! тинь. Одна з них — чудотворна ікона Божої Матері, названа в народі Ду! бенською (назва походить від її міс! цезнаходження — перебувала у Спа! со!Преображенському чоловічому монастирі міста Дубна). Цю святу обитель під час Велико! го посту навідував князь Костянтин, який мав титули воєводи Київського, маршалка Волинського і якого сучас! ники за непохитність у вірі називали “стовпом православ’я”. Під час одного з таких ві! зитів князь привіз у дару! нок обителі ікону. Це ста! лося 1565 року, і на той час образ уже вважався чу! дотворним. Зафіксовано факт, що біля нього не! сподівано прозріла незря! ча жінка. Дива тривали й надалі. На жаль, оригінал свя! тині загубився під час вій! ни. Натомість залишилася точна копія ікони. За про! мислом Божим, вона по! трапила до Чернігова і там, як послідовниця чудотворності, теж рятувала люд. Нині святий образ із Чернігова при! везли на Рівненщину, аби тутешні меш! канці могли приклонитися перед хрис! тиянською реліквією. Почалося палом! ництво до Дубенської чудотворної ікони Божої Матері зі Свято!Покровського собору, що у місті Рівному. І вже через декілька днів святий образ замироточив. Пояснюючи цю подію, архієпископ Рів! ненський та Острозький УПЦ КП Іларі! он зазначив, що таким чином проявила! ся Благодать Божа від перебування іко! ни на теренах, де вона народилася з!під рук іконописця Григорія.
Арт-калейдоскоп · “Веселімося, розважаймося та не забуваймо про стан нашої культури, духовності, мови”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

про мис лів з усіх об лас тей Ук ра ї - ни. Щод ня гос тей і учас ни ків яр - мар ку ві тав сам “Го голь” і ге рої йо го тво рів, а на сце нах яр мар ку — мис тець кі ко лек ти ви з Ук ра ї ни та ін ших кра їн. Вл. Інф. Фо то Олександра ЛИТВИНЕНКА
Арт-калейдоскоп · “Веселімося, розважаймося та не забуваймо про стан нашої культури, духовності, мови”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Свя то в Со ро чин цях

На Пол тав щи ні від був ся На - ці о наль ний Со ро чин ський яр ма - рок. Це не прос то да ни на тра ди - ції, а яск ра ве те ат ра лі зо ва не дій - ство, на яке що ро ку з’їжд жа єть ся по над міль йон гос тей зві ду сіль. Цьо го річ упер ше в Со ро чин - цях ор га ні зу ва ли міс теч ко май - стеркла сів “Со ро чин ська май - стер ня”. Усі нап рям ки де ко ра - тив ноу жит ко во го мис тец тва пред ста ви ли майс три на род них
Арт-калейдоскоп · “Веселімося, розважаймося та не забуваймо про стан нашої культури, духовності, мови”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Світ, спов не ний кра си і нап ру ги

Уля на ВО ЛІ КОВ СЬКА Фо то ав то ра Ре аль ність і ви гад ка, спо кій і дра ма тич на нап ру - га, від сто ро не ність і вза є - мо дія… Са ме на та ких кон - трас тах ви бу ду ва ний ко - льо ро вий світ Ган ни Кри - во лап. Вис тав ка “Об рії міст” у Ки їв сько му му зеї ро сій сько го мис тец тва яск - ра ве цьо му під твер джен ня. Тут пред став ле но близь ко 30 кар тин, які від дзер ка лю - ють твор чу пра цю ху дож - ни ці за ос тан ні сім ро ків. Цю се рію Ган на Кри во лап пла нує про дов жу ва ти. Усі по лот на об’єд на ні у три пей заж ні цик ли, де цен траль ним мо ти вом є го ри - зонт, хо ча це до - во лі умов но. Це не прос то го ри - зон таль, яка роз - ді ляє кон трас тні ко льо ри, а ди во - виж ний прос тір, яким ди хає і в яко му жи ве і роз - чи ня єть ся міс то. Тут вар то зга да тисло ва Га ли ни Скля рен ко: “Пей заж вис - ту пає тут тим “ма те рі а - лом”, з яко го ху дож ник бу - дує свій ко льо ро вий світ, спов не ний кра си, енер гії і нап ру ги”. Пе ред очи ма від кри ва - ють ся па но ра ми трьох міст — Ки є ва, Гур зу фа та Стам - бу ла. Зав дя ки май стер нос ті ху дож ни ці уваж ний гля дач мо же від чу ти ритм, ор га ні - за цію, не пов тор ність кож - но го міс та. Ху дож ни ця зо - бра жає прос тір між зем лею міс та та не бом так, що мож на лег ко вло ви ти енер - ге ти ку, яку міс то дає не бу, або ж нав па ки — от ри мує звер ху. Ра кур си різ но ма ніт - ні — з ви со ти пта ши но го по льо ту, ра курс гля да ча зда ля, але на рів ні зі спо ру - дою то що. Гур зуф об ра но не ви пад - ко во. Ган на Кри во лап тут час то бу ла учас ни цею ба га - тьох пле не рів. Ху дож ни ця ві доб ра зи ла го ри зон ти не - ба і мо ря, на тлі яких ви ма - лю ва ні плас тич ні си лу е ти. За до по мо гою на си че них ко льо ро вих плям ок рес ли - ла ске лі, па гор би, го ри, які ні би то нуть у ніч но му ме - рех тін ні спо кою… Сло вом — пе ред очи ма міс тонат - хнен ня, де чер па ють ідеї ду же ба га то мит ців.
Арт-калейдоскоп · “Веселімося, розважаймося та не забуваймо про стан нашої культури, духовності, мови”. · с. 15сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

Кап лич ка жи ва над за то ном…

Що до Стам бу ла і Ки є - ва, то ці дав ні міс та ма ють ба га то свя тинь, які зоб ра - жає ху дож ни ця, посво є му ін тер пре ту ю чи у ко льо ро - пи сі. Нап рик лад, в од но му екс по зи цій но му вуз лі дві ро бо ти — Со фія Ки їв ська і Со фія Кон стан ти но поль - ська. Ці кар ти ни вод но час по діб ні і різ ні, із різ ним тлом, плас ти кою, ди на мі - кою, роз вит ком, енер ге ти - кою і ком по зи цій ною бу - до вою. Впа да ють в очі яск - ра ві квад ра ти, ком по зи цій - не ви рі шен ня з мо гут ніс тю, по туж ніс тю у Со фії Кон - стан ти но поль ській і про - тяж ніс тю у дип ти ху з вер - ти кал лю, яка на че зу пи няє цей рух, у Со фії Ки їв ській. Зоб ра жа ю чи дав ні хра ми, ху дож ни ця по ка - зує міс ця ду хов но - го проз рін ня, на чут тє во му рів ні пе ре да ю чи усю ве - лич і кра су свя тих місць. Ок ре ма ува га — ко льо рис ти ка. У кож но му мо ти ві — гли бин не пе ре - жи ван ня ко льо - рис тич но го від - тін ку міс це вос ті, яку зма льо вує Ган - на Кри во лап. За яск ра вим, смі ли - вим ви рі шен ням і ви до вищ ніс тю хо - ва єть ся фі ло соф - ське уза галь нен ня. Не дар - ма Дмит ро Кор сунь заз на - чає: “Тво ри Ган ни Кри во - лап — ір ра ці о наль на уза - галь не на мо дель сві ту, який зна хо дить ся в ста ні змін, бо роть би й ди на міч - но го нес по кою. Це зав жди ви хід у ду хов ний прос тір, де іс нує пов на сво бо да вис - ло ву”. Ми ко ла ЦИ ВІР КО Ві до мий ук ра їн ський ма ляр Ана то лій Мар чук — гос тин ний гос по дар ма льов ни - чої са ди би-га ле реї у се лі Ко зи чан ка Ма ка - рів сько го ра йо ну на Ки їв щи ні та іні ці а тор про ве ден ня що річ них лі те ра тур номис - тець ких “Літ ніх зус трі чей в са ди бі Ана то - лія Мар чу ка”. То рік він по чав зво ди ти кап ли цю Свя то го Ми ко лая в рід но му се лі. Ни ні учас ни ки “Зус трі чей…” по ба чи ли її, зов ні го то ву, і з бо ку сіль ської ву ли ці, і з річ ки, що є тез кою се ла. Тро хи вер би за ва - жа ють. Нез нач на чис тка крон — і ряд ки Фе де рі ко Гар сіа Лор ки ви ри на ти муть із пам’яті у ба га тьох: “… Да у ро, Хе ніль… Кап лич ки / мер тві над за то ном…”. Хо ча храм, який бу дує ху дож ник, діс тав ши бла - гос ло вен ня бла го чин но го Ма ка рів сько гора йо ну от ця Пав ла (Най де но ва), не “мер - твий” і та ким не бу де… По го да то го ве чо ра не ба лу ва ла учас - ни ків лі те ра тур номис тець ко го дійс тва, що ма ло осьось роз по ча ти ся. До во ди ло ся роз кри ва ти па ра соль ку або хо ва ти ся в ко - ли бі бі ля са мої во ди. Такот, із ці єї ко ли би ми й по ба чи ли са мот ньо го ма ля ра, кот - рий, поп ри не го ду, пос та вив на ри баль - ській клад ці моль берт і нат хнен но щось ма лю вав. “А дощ не за ва жає?” — по ці ка - ви лись ми, пі дій шов ши до мо ло до го ки їв - сько го ху дож ни ка Анд рія Ку бая. “Фар би схоп лю ють ся над зви чай но швид ко. От же, во ло га май же не впли ває на ро бо ту. А як - що й впли ває, то по зи тив но. Дощ бу де й на кар ти ні… На від мі ну від сво їх бать ківху - дож ни ків, на ко зи чан ський пле нер я пот - ра пив упер ше. Тож як я мо жу не ско рис та - ти ся та кою на го дою?” — заз на чив Анд рій. Ось та кий “екс трим”… Цьо го річ ні “Зус трі чі…” по ра ду ва ли різ но ма ніт ніс тю пред став ле них жан рів. Ще до їх ньо го офі - цій но го по чат ку всі ма ли змо гу ог ля ну ти га ле рею кар тин і скуль птур учас ни ків пле - не рів, ор га ні зо ва них Ана то лі єм Мар чу - ком, і тво ри са мо го гос по да ря. А на ву ли ці, пе ред вхо дом до са ди би, роз міс ти ли ся літ - ні жін ки, що ви го тов ля ли ді ду хи й ін ші со - лом’яні ди ва, чим вра зи ли при сут ніх. Кон - церт, прис вя че ний цьо го ра зу 80-річ чю ут - во рен ня Ки їв ської об лас ті, від кри ли твор - чі ко лек ти ви Ма ка рів щи ни, а про дов жи ли гос ті зі ста жем — ві до мий по ет Олек сандр Ка ву нен ко, який ди ле му “Па риж— Ко зи - чан ка” розв’язує на ко ристь ос тан ньої, на - род на улюб ле ни ця спі вач ка Світ ла на Мир во да, “Стрі лець кий ро манс” у ви ко - нан ні якої ще раз до вів, що ук ра їн ський дух зни щи ти не мож ли во… Встиг на тра ди - цій ні ко заць кий ку ліш та юш ку й Ми хай ло Поп лав ський, ви ко на вець пі сень, як він сам заз на чив, а не про фе сій ний спі вак. При ї хав він до Ко зи чан ки не один, а в суп - ро во ді му зич ново каль но го “де сан ту”. До - сить ефек тно, да руй те за тав то ло гію, у ви - ко нан ні “ви ко нав ців” про лу на ла “Чер во - на ру та” Во ло ди ми ра Іва сю ка та ін ші хі ти з ре пер ту а ру спі ва ю чо го рек то ра. Ми хай ло Ми хай ло вич не об ді лив ува гою й гос по да - ря са ди би, яко го при ві та ли, по дя ку вав ши за гос тин ність, й ін ші учас ни ки дійс тва. Люд ми ла Ку бай, нап рик лад, по да ру ва ла йо му ав тор ську ви ши ван ку “бі лим по бі - ло му”, а її чо ло вік Ва силь — влас но руч ви - го тов ле ну сріб ну ме даль. До ре чі, їх ній син Анд рій за вер шив-та ки свій пей заж під до - щем і теж вру чив йо го Ана то лі є ві Мар чу ку. Бу ло ве се ло і ці ка во. За ві тав на цьо го - річ ні “Зус трі чі…” й ху дож ник Ми ко ла Паш ків ський із се ла Но вос тав на Рів нен - щи ні. Він прос то не міг не про чи та ти зі сце ни хрес то ма тій ний, але та кий ак ту аль - ний ни ні Шев чен ків вірш “Ме ні од на ко - во…”. Що ж, ве се лі мо ся, роз ва жай мо ся та не за бу вай мо про стан на шої куль ту ри, ду хов - нос ті, мо ви. Ад же са ме та кі ак ції — га рант нез ни щен нос ті і доб рої пер спек ти ви Ук ра - ї ни, її об да ро ва но го Бо гом на ро ду. Жи ва “кап лич ка над за то ном”. Жи ва.
16 Постаті “Працювати, жити для народу треба, мушу!” · с. 16сторінка оригіналу ↗

«Редактор з@над синього Прута»

Марія ВИШНЕВСЬКА, м. Чернівці О Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270"55"57 Відділ культури Микола ЦИМБАЛЮК 279"49"47 Відділ коректури Тетяна ЩЕРБАК Ірина СТЕЛЬМАХ 278"63"69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК, Олег БЕССЬКИЙ 278"63"69 Кореспондент Уляна ВОЛІКОВСЬКА Пам’ятник Осипу Маковею в Чернівцях Черговий редактор Петро АНТОНЕНКО Бухгалтерія 279"41"46 Адреса редакції: вул. Хрещатик, 10%Б, м. Київ, 01001 E%mail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org http://prosvitanews.org.ua Видрукувано з готових фотоформ у ТОВ “Поліграфцентр” у середу. Наклад у серпні — 18 800 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. Редакція не завжди поділяє погляди своїх авторів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 1 2 0 3 4 сип Маковей народився в Яворові, поблизу Львова. Батько Маковея займався рільництвом і кушнірством, але побачивши потяг сина до нав! чання та усвідомлюючи вагу осві! ти, віддав його після початкової школи до Львівської української гімназії. Восени 1889 р. Осип Ма! ковей був мобілізований до ці! сарського війська, а відтак нав! чався на філософському факуль! теті Львівського університету й паралельно працював переклада! чем у Львівському магістраті. Після закінчення університету він тривалий час займався жур! налістською роботою. Спочатку був співробітником Львівського журналу “Зоря”, а потім його ре! дактором. Вперше до Чернівців Осип Маковей приїхав 1895 року (він — уже відомий на той час поет, прозаїк, публіцист), щоб очолити українську буржуазно!народов! ську газету “Буковина”, яку за! снував ще Юрій Федькович. Взявши за взірець свого учи! теля І. Франка, Маковей!редак! тор турбувався про молодих письменників. Його перу нале! жать перші рецензії на твори О. Кобилянської, її перший літе! ратурний портрет. За його спри! яння через буковинську пресу увійшов в українську літературу видатний майстер Марко Черем! шина. Саме 1896 року надрукова! но перше оповідання Івана Сема! нюка “Керманич”, під псевдоні! мом Марко Черемшина, який відтоді так і лишився його літера! турним ім’ям. Саме “редактор з!над синього Прута” підштовхнув учителя Іва! на Бажанського до літературної праці. Завдяки Маковею дебюту! вав Іван Синюк, автор чудових ліричних творів збірки “Образки з життя і природи”, якими захоп! лювався чеський дослідник Ф. Ржегорж. Із легкої руки О. Мако! 23 серпня минає 145 років від дня народження Осипа МАКОВЕЯ, українського письменника, критика, журналіста, педагога телі становили “майже цілу нашу інтелігенцію”, що “по своїм си! лам піддержує українську справу так, як то й належиться”. Осип Маковей як редактор, публіцист опублікував на сторін! ках галицької та буковинської преси низку статей і художніх творів, присвячених вихованню учнівської молоді, розвитку на! родних шкіл, завданням, що ста! вилися перед тогочасним шкіль! ництвом. Діяльність і творчість О. Ма! ковея була пронизана ідеєю при! щепити національну свідомість українській інтелігенції. Сформо! ваний під знаком гуманітарних цінностей, Осип Маковей своєю творчістю обстоював національну незалежність та ідентичність ук! раїнців як повноцінної самодос! татньої європейської нації. За свої народолюбні погляди письмен! ник перебував під постійним наг! лядом австро!угорської, а відтак польсько!шляхетської поліції. Ще в юнацькі роки він запи! сав у своєму щоденнику: “Пра! цювати, жити для народу треба, мушу!” Цьому високому завдан! ню Осип Маковей був вірний протягом усього свого життя: і як письменник, і як культурно!гро! мадський діяч, і як педагог. Він залишив помітний слід в україн! ському літературному процесі, в суспільно!культурному житті Бу! ковини кінця XIX і першої чверті XX століття. Його ім’я було відо! ме також російським, австрій! ським і німецьким літераторам, а все найкраще з його спадщини увійшло до золотого фонду укра! їнської класичної літератури. Осип Маковей як громад! ський діяч своєю публіцистикою, громадською діяльністю спонукав учителів до участі в політичному житті Буковини, зокрема, до учас! ті в радикальній партії на Букови! ні. Він вважав, що “учителі!ради! кали”, які входили до складу пар! тії, повинні “перш усего пересту! діювати докладно цілу історію ук! раїнської політики в нашім краю”, “розділити, в чім лежить вина нашого політичного застою — чи в лихій тактиці, чи в злій во! лі наших політичних проводирів”. Адже тогочасні буковинські вчи! редактора новоствореного львів! ського часопису “Літературно! науковий вісник”, де він співпра! цював із І. Франком, М. Павли! ком, В. Гнатюком, М. Грушев! ським. Вже 1899 року Осип Маковей вдруге повернувся на Буковину, де протягом 1899—1910 рр. пра! цював учителем української мови та літератури в Чернівецькій учи! тельській семінарії з німецькою мовою навчання. Паралельно він викладав у Чернівецькому уні! верситеті. За архівними даними, протягом 1907—1910 рр. був лек! тором української мови на філо! софському факультеті, де 1901 року захистив дисертацію про творчість П. Куліша й отримав учений ступінь д!ра філософії. Робота в семінарії надихнула Осипа Степановича до написан! ня праці “Три галицькі грамати! ки” з історії української філології першої половини ХІХ ст. І вже в лютому 1903 року Наукове това! риство ім. Шевченка високо оці! нило діяльність Маковея, обрав! ши його своїм “дійсним членом філологічної секції”. Не стояв Осип Маковей і ос! торонь політичного життя Буко! вини, а був його активним учас! ником. Тут варто згадати його ак! тивність у роботі в українських педагогічних товариствах, зокре! ма в Українському педагогічному товаристві та “Руській школі” (з 1908 р. “Українська школа”). Ці товариства займалися питаннями розвитку шкільництва, реформу! ванням навчальних закладів, на! давали моральну й матеріальну підтримку вчителям. вея розпочалася публікація тво! рів адвоката Андрія Чайковсько! го. Твори Тимофія Бордуляка та! кож вийшли у світ завдяки Осипу Маковею, який спонукав моло! дого священика писати, незважа! ючи на його злиденне життя, яке зазвичай губило талановитих письменників. Саме газета “Буковина” стала “літературною орбітою” для Ва! силя Стефаника і дала підстави Лесі Українці зарахувати його до “буковинського тройзілля”. Осипа Маковея не безпід! ставно називали “ювеліром” творчості багатьох літературних імен, без яких сьогодні складно уявити українську літературу. “Він ніколи не відпихав від себе тих, що тільки починали писати, але навпаки він старався притяг! нути їх до себе й тішився, коли міг і комусь з талантів подати свою конечну руку… Таким своїм культурним та людяним поступу! ванням він заохочував українців до думання й творення”. Так ха! рактеризував його працю на своїх шпальтах журнал “Самостійна думка”. Наприкінці 1897 р., з ініціа! тиви І. Франка й М. Павлика, О. Маковея запросили на посаду 24 серпня з нагоди 21%ї річниці Незалежності біля па% м’ятника Тарасові Шевченку об 11 годині Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка проводить уро% чисту акцію: покладання квітів до пам’ятника та мітинг, в якому візьмуть участь львів’яни, представники мовних майданів Києва та Харкова. Тема: “Про нові форми та методи спротиву русифікації України”. О 12 годині просвітяни увіллються до святкової ходи — параду вишиванок — за маршрутом від Європейської площі до Співочого поля, де відбудеться святковий концерт. Павло МОВЧАН 4 820095 780016
16 Постаті “Працювати, жити для народу треба, мушу!” · с. 16сторінка оригіналу ↗

Текст пошкоджено під час розпізнавання — читайте сторінку оригіналу

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА АНОНС

Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф " р е д а к т о р Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Заступники головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279"49"47, Євген БУКЕТ 279"39"55 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278"01"30 (тел/факс)
Емблема «Просвіта»Просвітянин