Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWissen · Menschen · Zukunft
← Archiv von «Slovo Prosvity»

Слово Просвіти, №28 за 2008 рік

16 S. · 44 Einträge · PDF auf Wikimedia Commons ↗ · CC BY 4.0

Der Text wurde aus dem PDF gewonnen und automatisch in Beiträge geteilt. Die Grenzen mancher Beiträge sind redaktionell nicht geprüft: Ein Eintrag kann mehrere Beiträge, nur einen Teil eines Beitrags oder einen Serviceblock (zum Beispiel einen Abo-Hinweis) enthalten. Primärquelle ist die Zeitungsseite im PDF.

Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · S. 1Originalseite ↗

900 років Михайлівському Золотоверхому НАЦІОНАЛЬНИЙ ДУХ У РІДНІЙ МОВІ

У Севастополі відбулася ділова зустріч старшого радника Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин доктора Клемента Бюше& ра (Німеччина) та координатора проектів Боба Діна (Голландія) з пред& ставниками міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. УКРАЇНА — ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ДІМ Володимир ПРОЦЕНКО, голова об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, м. Севастополь Обговорювали питання функціонуван" ня державної мови і мов національних меншин, поліпшення українського зако" нодавства у цій царині, вивчали проекти ЗМІ з використанням мов нацменшин та питання функціонування українських шкіл. Як повідомив координатор проектів ОБСЄ Боб Дін, ці проблеми в Севастополі вивчають уперше. Інформацію брали зде" більшого в Сімферополі, але географічно Севастополь належить до Криму і, зрозу" міло, це конкретизує ситуацію. Представники “Просвіти” повідомили про факти дискримінації українських учнів і перепони щодо безперешкодного отри" мання знань із рідної мови, особливо в спе" ціально спотворених школах, що мають змі" шані українські та російські програми нав" чання. Таким процесом охоплено 700 учнів. Після перепису населення 2001 року визна" ли українську рідною мовою майже 24 від" сотки севастопольців попри те, що перепис викривлював інформацію про українців. На" віть згідно з даними перепису, четверта частина шкіл має бути українською. Приблизно 7 000 севастопольських ді" тей із українських сімей продовжують на" вчатися в російських школах. На відміну від центральної, місцева проросійська ра" да застосовує конституційне законодавс" тво вибірково на шкоду державній мові. Щодо використання російської мови вона його повністю виконує, а решту приписів щодо прав інших національностей ігнорує. Просвітяни запропонували обирати до міської ради представників за квотою від кількості тієї чи іншої національності в за" гальній кількості населення, тоді цю дис" кримінацію, яку створила правляча росій" ська меншина в Севастополі та в Криму, на сході і півдні України, припинили б. Просвітяни зазначили, що в Севастопо" лі роками не вирішують питання створення загальноосвітніх шкіл із українською мовою навчання, низька якість викладання україн" ської мови педагогами, які перекваліфікува" лися з російських предметів. Вони без енту" зіазму викладають українську, не прищеп" люють дітям любові до державної мови. На" водили приклади, коли прибулі з педагогіч" них ВНЗ молоді спеціалісти не витримували натиску російського середовища. Заляку" вання та відверті заклики шовіністів"педа" гогів “Їдь звідси!” шкодили. Коли в багато" людних місцях міста українці розмовляють між собою рідною мовою, росіяни обурю" ються, стверджуючи, що це російське місто, і вимагають розмовляти російською. Такий тиск на українців відбувається у Криму, на півдні та сході України. Російська меншина не позбулася стереотипів “старшого брата” і прагне керувати. Як зазначила відповідаль" ний секретар, заступник голови міського об’єднання “Просвіти” Світлана Дорошен" ко, що донедавна викладала в Донецькій області російську мову та літературу, такого психологічного впливу на українців, як у Се" вастополі, там не відчувала, що і привело її до просвітянської діяльності. Клемент Бюшер погодився з аргумен" тами просвітян і зазначив, що після пома" ранчевої революції ситуація змінилася, і громадяни, які прагнуть послуговуватися рідною мовою, мають усі можливості, але проблеми існують. Клемента Бюшера та" кож цікавила думка просвітян щодо тесту" вання українською мовою абітурієнтів ви" щих навчальних закладів, яке планують через два роки. Чи впораються з цим се" вастопольські випускники? Відповідь була коротка. Російська мен" шина не квапиться вивчати українську мо" ву, а домагається “протягти” законопроект про другу державну — російську, чим ще раз законодавчо підтвердити мовно"коло" ніальну належність України до Росії. Координатор проектів Боб Дін розмір" ковував щодо проекту підвищення квалі" фікації вчителів української мови та виді" лення коштів на ці заходи. Просвітяни запропонували вкладати гроші у проекти, які мали б якісні кінцеві по" казники — виховання українського патріота. Представники ОБСЄ не заперечили пропо" зиції укомплектовувати кримські школи якісними педагогічними кадрами з числа ук" раїнців"патріотів. Таким новим кадрам пот" рібно створити відповідні соціально"побуто" ві умови. Лише тоді севастопольські випус" кники через два роки зможуть скласти тести до вищих навчальних закладів. Порушували й інші питання щодо нега" тивного впливу Чорноморського флоту РФ через “волонтерів”, звільнених у запас, — нині педагогів і міських депутатів — прово" дити ворожу Україні ідеологію, втручатися в шкільні програми з військової підготовки, російської мови та історії Севастополя, розповсюджувати патріотичні матеріали сусідньої держави не лише через ЗМІ, а й через конкретні шкільні заходи. Представники ОБСЄ обговорили з ке" рівництвом об’єднання “Просвіти” пер" спективи подальшої співпраці. ШЕВЧЕНКО І КАПНІСТ Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106
“Час би вже політикам замість чвар, згадати про народ, про державу”. · S. 2Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

же второпати. Треба начебто вірити Пре" зидентові, який в унісон з опозицією зви" нувачує уряд у нездатності впоратися з підвищенням цін. І треба вірити прем’єро" ві, яка звинувачує Президента у блокуван" ні роботи уряду, а президентських губер" наторів — у прямому саботажі й потуранні інфляції. А ще народ має чути переможні реляції з Банкової та Грушевського. Про наш небувалий розвиток, про те, що інф" ляцію знижено до 1"го відсотка (найпот" рібніші товари і послуги подорожчали на 50—100 відсотків). А ще — про викриття зловживань попередньої влади — старий прийом, знайомий ще з пострадянських часів. Наприклад, про розкрадання в Мін" трансі ще за перше півріччя минулого ро" ку 500 мільйонів гривень, які виявило КРУ та інші контрольні органи. Це ще й мало “навісили” на Рудьковського з його гігант" ським, найбільшим у державі, міністерс" твом. Утім, на його колишнього шефа, по" переднього прем’єра, “накопали” іншу цифру — 10 мільярдів. Навіть вирахували швидкість розкрадання держави попе" реднім урядом — певну кількість доларів за секунду. Сумно все це спостерігати. Може, тому, щоб посполитим було веселіше, їм щодень підкидають дедалі нові теми. Чи не відбе" руть у нас Євро—2012? Корону ще якої “міс” на якомусь шоу одягла наша співвіт" чизниця? А що ж народ? А народ живе паралельно з владою. Десь там депутати парламенту лаштуються в майже двомісячну відпустку саме в “оксамитовий сезон” на Канари і Ба" гами. Десь там щось робить чи нічого не ро" бить уряд. Десь Президент садить кущі й доглядає бджіл. І є простий пересічний ук" раїнець, життя якого мало перетинається з життям обраної ним же влади. У цього укра" їнця — Канари й Багами на городах, на ба" зарах і в електричках. І він виявляє унікаль" ну здатність до виживання й не пропаде. Всупереч владі.
“Час би вже політикам замість чвар, згадати про народ, про державу”. · S. 2Originalseite ↗

ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ ПОЛІТИЧНЕ ЛІТО: ДЕСЬ ТАМ ВЛАДА, А ДЕСЬ — НАРОД…

Петро АНТОНЕНКО Прогноз погоди на червень, який так щедро друкували наші газети, потрапив “пальцем у небо”, прохолодне й дощове. Не вийшло сухого й гарячого початку літа, як просторікували прогнозисти. Правда, до таких публікацій, як і до іншої ахінеї на кшталт гороскопів, якій так щедро у нас від" дають газетну площу, люди давно ставлять" ся з іронією. Народ більше цікавиться полі" тичними прогнозами. Але й тут ситуація не ліпша, ніж з погодою, бо ми, на відміну від усталених західних демократій, живемо в дивному суспільстві, де вранці не знаєш, що буде увечері, а ввечері — що вранці. Однак, один прогноз за недавні місяці-таки напрошувався. Маю на увазі нинішню жалюгідну ситуацію з правлячою парла" ментською коаліцією. До цього і йшли. До" сить переглянути пресу. Такої ганебної гри" зоти між соратниками майдану, помаранче" вої революції ми за ці роки ще не бачили. Те, що відбувалося восени 2005"го, призвело до відставки першого помаранчевого уря" ду, до другого пришестя кучмо"януковичів, урешті, до глибокої політичної кризи і пер" шого в нашій історії розпуску парламенту — все це дитяча гра порівняно з нинішніми ре" аліями. Читач, громадянин, виборець, беру" чи до рук газету, бачить, що одну шпальту закупила “Наша Україна” і тут розповідають, який поганий БЮТ, а на другій шпальті, куп" леній БЮТом, розповідають, яка погана “НУ”. Мало того, є ще й чвари всередині “Нашої України”. Наші перечварені політики інколи на" віть не уявляють, що це таке. Днями я по" бачив таку газету в руках свого сільського сусіда, звичайного чоловіка, небайдужого до суспільного життя. Кажу йому, що він після такої гризоти, мабуть, уже нікому не вірить. А він мені блискуче відповів: “Ні, я вірю Ющенку, що Юлія Тимошенко пога" на. І вірю Юлі, що Ющенко поганий”. Гені" ально! Голові Комітету Верховної Ради з питань національної безпеки і оборони А. С. ГРИЦЕНКУ, голові Комітету Верховної Ради з питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків чорнобильської катастрофи А. І. СЕМИНОЗІ, голові Комітету Верховної Ради з питань економічної політики О. М. ТКАЧЕНКУ, голові Комітету Верховної Ради з питань європейської інтеграції Б. І. ТАРАСЮКУ, голові Комітету Верховної Ради у закордонних справах О. Г. БІЛОРУСУ Високоповажні державники! На околицях міста Херсонеса (V ст. до н. е.) ще давні греки почали добувати камінь" вапняк. Упродовж сторіч на місці цих кар’єрів утворилися численні печери. У ми" нулому сторіччі їх було кілька десятків. Їх почали використовувати для військових потреб, розмістивши там склади з боєпри" пасами для частин Червоної армії, що дис" локувалися на Кримському півострові і Чорноморського флоту. Завантаженість їх" ня особливо зросла у перші дні війни, коли військове командування, як згадують оче" видці, перемістило сюди тисячі тонн боє" припасів. Така практика залишилася і в повоєн" ні часи. Тепер уже накопичувалися боєза" паси на десятиріччя можливих воєн із усім світом. За деякими даними, лише у підземних шахтах під Севастополем ле" жать десятки тисяч тонн вибухонебезпеч" них предметів. Зокрема, у бухті Голландія розташовано приблизно 80 підземних ка" зематів, де зберігають велику кількість боєзапасів. Нафаршировані ними під" земний арсенал у Сухарній балці, торпед" ний арсенал у Троїцькій балці, над яким розташований житловий мікрорайон. Є дані, що застарілі боєприпаси на терито" рії деяких складів (як, наприклад, непо" далік Феодосії) просто засипали землею, і на їхньому місці уже спорудили житлові квартали. Збільшує загрозу і те, що ці смертонос" ні “скарби” розташовані у сейсмічно нестій" кому районі. Тож цілком прогнозованим, на відміну від погоди, став демарш, який можна було б назвати політичною подією червня: заява про вихід із правлячої коаліції двох депута" тів — Бута від НУ"НС і Рибакова від БЮТ. Са" ме стількох, щоб більшість перетворилася на небільшість. Правда, тут же спалахнула політична полеміка, коли кожен почав трак" тувати подію та її наслідки так, як йому хо" четься. Так чи інакше, але ситуація серйозна. І ті три виходи із чергової кризи, які напро" шуються і які вже озвучив спікер, — один гірший за інший: подальше існування такої напівкоаліції, переформатування в нову, в широку, чергові позачергові вибори восе" ни. Все — нікудишнє. Правда, кажуть, як" що є три виходи, можна знайти четвертий. А поки що — напівпараліч. І не варто зай" матися самообманом, мовляв, основне і чи не єдине завдання парламентської коа" ліції — це формування уряду, з чим вона і впоралася. А Державний бюджет, який чо" мусь вирішили змінювати посеред року? А серйозні кадрові призначення на інших щаблях виконавчої влади? Тут найгучніші баталії розгорнулися довкола посади го" лови Фонду держмайна, а ще є Антимоно" польний комітет, інші інституції й посади. Але якщо трибуну парламенту і крісло спі" кера блокує вже не опозиція, а партнери з коаліції? Чи варто тоді дивуватися, що парла" ментарі досі не виконали того, що обіцяли торік під час виборчої кампанії зробити мало не в перший день роботи? Не скасу" вали депутатської недоторканності, пільг, які, навпаки, потроху наростають. Тобто того найпростішого, що роблять одним натискуванням кнопки. Що вже говорити про складніші соціально"економічні зако" ни! Про гуманітарну сферу, яка торік нес" подівано посіла чи не чільне місце у ви" борчих програмах переможців парламент" ських перегонів. Наприклад, коли депута" ти голосуватимуть з приводу двох зако" нопроектів про мову, які внесли Павло Мовчан та Володимир Яворівський? А ще ж у парламенті (знаю як журналіст, що там акредитований) перебувають законопро" екти щодо захисту вітчизняного кіно, ін" формаційного простору, інші проекти гу" манітарної сфери. Коли вранці в парла" менті бачу, як на черговий порядок денний (на один день!) виносять по 80—90 зако" нопроектів, рішень і постанов, та коли спостерігаю за реальною роботою парла" менту, стає сумно. Чи не випадково до ме" діа потрапляють твердження, що робота парламенту дедалі менше цікавить і уряд, і Президента. Отакої! У цих двох структур влади власне жит" тя. Уряду, схоже, не до виконання вибор" чої програми “Український прорив”. Треба латати інші прориви"дірки, що утворю" ються то тут, то там. Чи не найбільша дір" ка — шалена інфляція. Народ, на плечі якого вона лягла, як завжди, нічого не мо"
“Час би вже політикам замість чвар, згадати про народ, про державу”. · S. 2Originalseite ↗

ПОРОХОВА БОЧКА КРИМУ

Малюнок С. Мізернюка На бойових суднах ЧФ РФ, які дислоку" ються в Південній і Севастопольській бух" тах, розміщено значну кількість ракетних і артилерійських боєприпасів, мін, бомб та інших вибухонебезпечних предметів. Вра" ховуючи те, що судна побудували ще у ми" нулому сторіччі і, звичайно, морально та фі" зично вони застаріли, як і умови зберігання боєприпасів, вони теж становлять потен" ційну небезпеку. Небезпідставні чутки про затоплення в бухтах Севастополя Чорноморським фло" том під час розподілу бойових отруйних ре" човин та застарілих боєприпасів. Так, за свідченням учених Севастополь" ського національного університету ядерної енергії й промисловості, на дні Чорного мо" ря затоплено 1 150 суден, більшість яких — на континентальному шельфі прибережної зони. Фахівці стверджують, що орієнтовна сумарна вага боєзапасу на всіх затонулих човнах та суднах перевищує 20 тис. тонн. У більшості затонулих суден у цистернах, від" сіках та повітряних подушках збереглися залишки рідкого палива, орієнтовна кіль" кість якого становить 100 тис. тонн. Існує загроза витікання цього палива внаслідок корозії металу. Звалища хімічних відходів утворювали" ся протягом тривалого часу переважно від діяльності Чорноморського флоту на при" бережному шельфі — на захід від Севасто" поля (на “Херсонеському звалищі”) та в ін" ших місцях (в акваторії селища Чорномор" ське їх нараховано 49 одиниць, у Керчен" ській протоці — 11, у Феодосійській затоці — 1, на узбережжі Алупки — 66, біля Ялти, неподалік “Ластів’ячого гнізда” — 60, Алушти — 70, Балаклави — 80, мису Лукулл — 65). Скільки їх насправді, знають достемен" но російські військовики, але документації на них не передають, бо кажуть, що вона ще не розсекречена. Нам зрозуміла позиція російських звер" хників, що досі не вжили заходів, щоб за" старілі й надлишкові арсенали вивезли або знищили: вони перебувають за тисячі кіло" метрів від штолень, і ні їм, ні їхнім дітям це лихо не загрожує. Але вражає те, що і в Україні на держав" ному і місцевому рівнях розв’язанням цієї глобальної проблеми ніхто не переймаєть" ся і за можливі наслідки не відповідає. Так, за нашими даними, ліквідацію кримських арсеналів навіть не включили до Державної програми. З огляду на це, просимо Вас перейня" тися цією проблемою, зокрема: ініціювати утворення тимчасової слідчої комісії з ви" вчення загрози й визначення шляхів змен" шення техногенної небезпеки неподалік м. Севастополя; домогтися розгляду цих питань на засіданні Ради національної безпеки і оборони; домогтися розгляду ці" єї проблеми на засіданні міждержавної ук" раїнсько"російської комісії з об’єднанням зусиль України та Росії щодо вироблення і реалізації системи заходів для зменшення небезпеки; вимагати від командування ЧФ інвентаризації українськими фахівцями підземних споруд, які розташовано на те" риторії військових частин ЧФ, та переве" дення у безпечні райони, бажано за тери" торію України, військових частин, що ма" ють артилерійські, мінні, торпедні та інші небезпечні види озброєння; звернутися до російських урядовців з клопотанням про надання документації щодо всіх захо" ронень хімічної зброї в Чорному морі та спільно приступити до їхньої утилізації; домогтися від Росії як спадкоємиці СРСР фінансування знешкодження боєприпасів та отруйних речовин, залишених росій" ською стороною на нашій території; про" вести переговори з європейськими дер" жавами й північноатлантичними партнера" ми про започаткування цільової програми знешкодження застарілих боєприпасів не" подалік Севастополя. За дорученням ГК “Український Севастополь” Лідія МАДОЯН
“Світ звіряє свою позицію щодо України з подіями у ній”. · S. 3Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Голові Верховної Ради України Арсенію Яценюку, Генеральному прокурору Олександру Медведьку громади села Моринці Звенигородського району Черкаської області святу землю, а залишили її для спільної власності. (Протокол №1 від 25.01.2000 року зборів упов" новажених членів КСП “Батьків" щина Шевченка”). Президент України Віктор Ющенко у вітальному виступі на батьківщині Тараса Шевченка вдень його народження, 9 березня, визначив Моринці “селом №1 в Україні”, а на Форумі української інтелігенції наголосив, що Тарас Григорович Шевченко — це об" личчя української нації. Безбожне, злочинне рішення чиновника з районного кабінету ганьбить пам’ять Тараса Шевчен" ка, принижує гідність української нації, закладає основи кріпацтва. І це національне відродження, шлях до демократії, до Європи? Це дорога до пекла! Кожна людина будь"якої наці" ональності та віри з жахом усві" домлює це ганебне, антинаціо" нальне чиновницьке свавілля, яке призводить до духовного й мате" ріального зубожіння нації. Прокурор Звенигородського району вже три роки поспіль не може захистити державного чи" новника в рамках закону і тому мовчить та не дає відповіді на лис" ти і запити громадськості та дер" жавних установ, а саме: лист Черкаського обласного управлін" ня земельних ресурсів від 01.11.2005 року № 1607/6"7 до Звенигородської міжрайонної прокуратури старшого радника юстиції Шевченка В. М. — на за" пит громадської організації “Укра" їнське національне товариство “Громада Кобзаря”, село Моринці від 23. 04. 2008 року. Чому мовчить прокурор і його захищають правоохоронні органи Звенигородського району? Хто розпоряджається землею, у якої є законний власник — пайовики, громада села, і хто завтра володі" тиме землею України, а післязав" тра чи існуватиме Україна як на" ціональна держава? Шановний пане голово Вер" ховної Ради та пане Генеральний прокурор! Допоможіть нам, будь-ласка, знайти відповіді на ці запи" тання, бо районна й обласна вла" ди не бажають вирішувати ці пи" тання згідно з Конституцією та за" конами України. 24.06.2008 року 1. Сільський голова села Моринці Приходько С. А. 2. Депутат Моринської сіль" ської ради Маламуж В. А. 3. Депутат Моринської сіль" ської ради Терещенко В. М. 4. Шульга Л.З. 5. Мамай О. К. 6. Марченко В. Г. 7. Відоменко Г. П. 8. Дудник А. В. 9. Богданов В. Л. 10. Секретар Моринської сільської ради Педан О. В. 11. Терещенко В. М. 12. Хамко К. В. 13. Овсієнко Г. М. 14. Лейбенко О. Ф. 15. Лейбенко М. Ф. 16. Шліхта В. В. 17. Компанієнко О. П. 18. Димерець О. Л. 19. Кривенко М. О. 20. Шульга П. А. 21. Педан О. В. 22. Хамко Н. Ю. 23. Солодова О. Ю. 24. Козенко О. В. 25. Мосійчук Л. П. 26. Депутат Моринської сільської ради Данильченко М. А. 27. Данильченко В. В. 28. Олійник Ю. Г. ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ
“Світ звіряє свою позицію щодо України з подіями у ній”. · S. 3Originalseite ↗

УКРАЇНСЬКІ ПОЛІТИЧНІ ЧВАРИ ТА РОСІЙСЬКА СПЕЦОПЕРАЦІЯ

Галина ЛЕВИЦЬКА, член Національної спілки журналістів України, м. Київ Україна підходить до 17"річчя незалежності. Це період достат" ній, щоб країни, які утворилися на руїнах імперій початку ХХ сторіччя, міцно стали на ноги. Україні, аби закріпитися на європейському ци" вілізаційному і політико"економіч" ному просторі, цього часу вияви" лося недостатньо. Тому її чекають непрості часи. Про це з тривогою заявляють політики, які проголо" шували незалежність Української держави і ціною свободи відстою" вали її. На це також звертає увагу політично"наукове середовище, яке аналізує історичні процеси на українській землі. Саме воно ста" вить поки що риторичні запитан" ня: чи бачить ці проблеми нинішній глава Української держави? Чи за" думується він над тим, якою вийде Україна з нинішніх непорозумінь, із заплутаної олігархічної нафтога" зової гри? Річ у тому, що нинішнє поколін" ня політиків, яке виховала безбож" на комсомольська система, циніч" не. Для більшості з нинішніх вер" ховодів народ, національні інтере" си — це риторика, про яку згаду" ють перед виборами. А щоденна турбота — власні інтереси. Кожна спроба уряду їх похит" нути (важко стверджувати, на ко" ристь нації чи на користь інших олігархів) виливається у протисто" яння на вершині владної піраміди. А це — удар по іміджу України. Тож намір держав Європи залишити незмінною позицію щодо приєд" нання України до програми про набуття членства у НАТО зрозумі" лий. За їхньою логікою, якщо нація дозволяє те, що нині відбувається в Україні, вона заслуговує відпо" відного ставлення. Звичайно, та" кий підхід надто спрощений. Відколи в Україні ухвалено ни" нішній закон про вибори, народ владу не обирає. Різні типи купу" ють собі місця у партійних списках і поводяться зухвало не лише пе" ред виборцями, а й перед партія" ми, за списками яких вони про" йшли до парламенту. Звичайно, суспільство такого підходу не схвалює, про що свідчить дедалі менша явка на виборах. Українська влада намагається переконати суспільство, що внут" рішні процеси в Україні та процес її приєднання до ПДЧ — це різні речі. За словами заступника глави Секретаріату Президента Олек" сандра Чалого, якщо в Україні від" буватимуться процеси, пов’язані з коаліцією на демократичних та конституційних засадах, то питан" ня євроатлантичної інтеграції Ук" раїни не постане. О. Чалий наго" лошує, що Україна планує прово" дити активну зовнішню політику на переконання тих країн, які сьогод" ні стримано ставляться до ідеї приєднання до ПДЧ найближчим часом. Це одне із завдань, які ста" вить перед собою українська дип" ломатія і Президент України. Особливо звертатимуть увагу на Португалію, Італію, Францію, Німеччину. Вважають, що ці краї" ни, зокрема їхні аналітики, прода" ли Україну в обмін на російські енергоносії. Попри оптимізм Секретаріату Президента, світ звіряє свою по" зицію щодо України з подіями уній. Тому люди, причетні до прого" лошення незалежності України, кажуть, що нинішні можновладці повинні виявити високу держав" ну відповідальність. Секретаріат Президента, який доклав чимало зусиль до створення нинішньої си" туації, це завдання покладає на го" лову Верховної Ради Арсенія Яце" нюка. Львівський культуролог Тарас Возняк твердить, що Російська Федерація веде повномасштабну, з розмахом закроєну спецопера" цію проти України. Один із її виявів — намір Росії вже з січня перейти на світові ціни на газ, тоді низка галузей української промисловос" ті може опинитися за межею ви" живання. Не належу до утопістів, щоб сподіватися, що росіяни за" хочуть виявляти добродійність щодо України. Проте таке підви" щення ціни на газ для українців ударить по самих росіянах, які співпрацюють з українцями. Крім того, росіяни, заявляючи про під" вищення цін на газ, навіть й чути на хочуть про яке"небудь підви" щення до 2017 року ціни за базу" вання російського флоту на укра" їнській території. Де тут логіка? Вона є: проста і водночас цинічна. Викликати анти" урядові бунти на сході й півдні Ук" раїни й на хвилі нестабільності від" вернути від нас Європу та посадити у Києві свій маріонетковий уряд. Про це говорять не лише загнані у підпілля та зневажені циніками від політики українські інтелектуали, ай окремі політики. Нещодавно спробу зруйнувати коаліцію та по" валити уряд голова Верховної Ради Арсеній Яценюк назвав спробою державного перевороту. Про це го" ворив і голова Верховного суду Ук" раїни Василь Онопенко. За його словами, в Україні фактично повто" рюється ситуація 2004 року. Тоді все відбувалося в рамках виборчо" го процесу за допомогою створен" ня державної системи фальсифіка" ції результатів виборів. Особлива небезпека ниніш" ньої ситуації, як відзначив Василь Онопенко, полягає в тому, що так зване реформування судової сис" теми відбувається під прикриттям Президента України. Голова Вер" ховного суду переконаний, що незважаючи на вади судової влади (а їх багато), діяльність судів зали" шається основним правовим ста" білізаційним чинником суспільно" го життя в Україні. Для виходу з нинішньої склад" ної ситуації, вважають політологи, парламентські політичні сили ма" ли б чесно заявити про кризу у Верховній Раді й розпочати пере" говори щодо її врегулювання. Бе" зумовно, рецепт подолання пар" ламентської кризи знайдуть, твер" дить голова фракції НУ"НС В’ячес" лав Кириленко. Але у фракції НУ" НС, за словами В. Кириленка, чіт" ко розуміють те, що в цей склад" ний для парламенту час Кабінет Міністрів повинен ефективно пра" цювати. Звичайно, якщо Партії ре" ґіонів вдасться переконати у під" тримці своїх дій Блок Литвина, КПУ, а також частину депутатів від НУ"НС (з “Єдиного центру”), тоді створиться більшість для відстав" ки уряду. Тарас Возняк вважає, що при" чина агресивної поведінки Росії втому, що у РФ катастрофічно не вистачає робочої сили, і вона на" магається “вичавити” її з України всіма доступними методами, щоб її не всмоктав Китай. Найпростіше це зробити, спровокувавши полі" тичну й економічну нестабільність в Україні. Невже цього не розуміє ниніш" ня українська влада в особі Прези" дента?
“Світ звіряє свою позицію щодо України з подіями у ній”. · S. 3Originalseite ↗

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ

2004 року незаконним роз" порядженням Звенигородська райдержадміністрація від 28.03. №69/204"рп, порушила консти" туційні права громади села, пору" шила Земельний кодекс України без відома пайовиків (1024 осо" би), нехтуючи історичною та ду" ховною спадщиною мешканців села Моринці, земельну ділянку “Горіховий сад” площею 36,57 га передала в оренду Хачікянцу Ва" гану Єнуковичу, особі вірменської національності, яка не має нічого спільного з історією нашого краю. На цій землі, яка розташована неподалік сучасного центру села і межує з заповідником “Батьків" щина Тараса Шевченка”, з’яви" лися перші поселенці — заснов" ники села Моринці. Ця земля Бо" гом дана нашим предкам — предкам Тараса Шевченка, це іс" торична реліквія не лише грома" ди села Моринці, а й усієї Украї" ни, бо вона “духовне джерело”, яке породило Батька української нації, людину, перед якою схиля" ється весь світ. У всі часи громада села берег" ла і шанувала цю землю — Старі Моринці, висаджувала горіхові, кизилові, декоративні дерева на схилах ярів. 2000 року цей горіхо" вий сад ввели в розпаювання, але селяни не наважилися шматувати Максим ОПАНАСЕНКО Фото автора І степи Вкраїни, Й Чорне море З вогнями в Освенцімі говорять… І. Гущак Вони вижили на каторжних ро" ботах за сотні кілометрів від рідної домівки, уникли пекельного вогню ґестапівських крематоріїв, витри" мали нелюдські випробування на" цистського полону… До 20"річчя Міжнародного со" юзу колишніх малолітніх жертв фа" шизму до Києва приїхали делега" ції з Азербайджану, Вірменії, Біло" русі, Казахстану, Латвії, Литви, Молдови, Росії, Таджикистану, Ук" раїни, Естонії та Болгарії. Майже всі вони — очевидці й жертви страхіть німецьких концентрацій" них таборів. Зустріч була сповнена слізьми радості й скорботи: май" же через 70 років зустрілися ті, хто пліч"о"пліч працював у фашист" ському полоні під час Другої світо" вої війни. Делегати з’їзду, а їх було май" же 150, відвідали меморіал “Бабин Яр”, вшанували пам’ять загиблих, поклали квіти до пам’ятника Неві" домому солдатові та помолилися у Києво"Печерській лаврі. На обличчях цих уже немоло" дих людей назавжди закарбували" ся біль і страждання, але їхні очі ще й досі горять — вони вижили, пе" ремогли і тепер можуть розповісти про війну іншим поколінням: про каторжну працю, страшний голод, нелюдські тортури, газові камери, крематорії, епідемії — ось непов" ний перелік того, через що про" йшли ці люди. У Національному музеї Великої Вітчизняної війни до 20"річчя орга" нізації відбулися урочистості.
“Світ звіряє свою позицію щодо України з подіями у ній”. · S. 3Originalseite ↗

ВІДЛУННЯ ВІЙНИ

Представники Секретаріату Пре" зидента, а також міністр праці і со" ціальної політики Людмила Дени" сова від імені Президента і пре" м’єр"міністра України привітали делегатів із річницею, та згідно з указом Президента України наго" родили колишніх малолітніх в’язнів фашизму орденами і почесними грамотами. Нагороди отримали: В. Ю. Дикалюк (Донецьк), В. П. Гончаров (Луганськ), В. Г. Се" мененко (Миколаїв), О. Г. Балутін (Миколаїв), І. І. Гудкевич (Севасто" поль), В. В. Коваль (Запоріжжя). Без уваги цього дня не залишили нікого. Мета Міжнародного союзу ко" лишніх малолітніх в’язнів фашиз" му, за словами організаторів, у то" Делегати конференції му, щоб донести їхні спогади, при" щеплювати почуття патріотизму молодому поколінню, сприяти мирним міжнародним відносинам. Молодь знає про війну лише з кіно" фільмів і старих фотокарток… Оче" видці й жертви тієї страшної війни можуть розповісти про події лихо" ліття, як це було насправді, без прикрас і цензури. На жаль, мо" лодь мало цікавиться цими подія" ми, не думає про те, що останніх свідків тих часів із кожним роком стає дедалі менше. Бажаємо міцного здоров’я, на" снаги і довголіття людям, яких не зламали каторга, полон і знущан" ня, які через десятиріччя пронесли свої спогади і досвід для наступних поколінь.
“Епопея “деколективізації” триває істинно в дусі дикого капіталізму”. · S. 4Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

нема. Спорожніли велика механічна майстер" ня, комора, інші споруди. Світять металевими ребрами колишні бензозаправні колонки. Ру" їни залишилися від гаража, який, до того ж, згорів. До слова, чи не занадто часто у нас го" рять отакі “нічиї” сільські об’єкти? Поруч із господарським двором — доб" ротне двоповерхове адміністративне примі" щення. Правда, колись і воно зазнало поже" жі, кажуть, вдарила блискавка. Нині — пус" тка, скоро будівля потоне в зелених джун" глях. Приїздили якось потенційні покупці, які хотіли відкрити тут щось на кшталт пансіона" ту чи реабілітаційного центру. Задум нас" правді непоганий, враховуючи чудову дов" колишню природу. Але не сторгувалися з банком, який не поспішає продавати будів" лю. Втім, й інші об’єкти начебто продаються, якщо хтось спокуситься на ці напівруїни. А що ж залишилося селянам з їхнього ко" лишнього майна? Селяни після численних реформ змушені заробляти на життя само" тужки, їх ніхто не підтримує. Дехто працює в Олишівці, дехто — у фермерському госпо" дарстві, дехто — в лісі. А більшість поклада" ється на свої сили, на присадибне госпо" дарство, зокрема, вирощуючи знамениту серединську солодку цибулю. Селянам теж дещо залишилося на паї, якщо колись це майно розпайовуватимуть. Ось воно, на знімках. Колишнє тваринниць" ке містечко на в’їзді до села. Дещо з цього вже розпаювали, видаючи будматеріал, на" приклад, покрівельний, у рахунок зарплати. Ще більше добра спритний народ “розпаю" вав” сам, тобто розікрав. …Приказка стверджує, що немає злого, щоб на добре не вийшло. Природа швидко завойовує цю неполохану територію. Приз" наюсь, я ще ніколи не бачив таких розкішних заростей бузини — гарної української рос" лини, яка має цілющі властивості. Тож певну цінність “колективне майно” ще становить… *** Треба ж такому трапитися: приїхавши вранці у Серединку, застав кримінальну дра" му — вночі обікрали сільську раду. Невідо" мий, чи, вірогідно, невідомі викрали систем" ний блок комп’ютера. Знаючи, що останнім часом у селах такі крадіжки почастішали, я запитав у міліціонерів, які вже працювали тут, про їхню версію крадіжки. Хлопці відпо" відали неохоче, посилаючись на таємницю слідства, однак сказали, що це, мабуть, по" бутова крадіжка з метою наживи: “Продати на пляшку горілки”. Міліція вже привела до сільради кількох підозрюваних — обтріпаних сільських п’яничок. Звичайно, можна й повірити в міліцей" ську версію і навіть по"своєму порадіти, що об’єкти крадіжки в селах уже комп’ютери — отже, цивілізація дійшла й сюди. Однак за останні місяці в області вже траплялося кіль" ка випадків викрадання з сільрад комп’ютерної бази даних — про землю, про майно. Отже, хтось щось комусь шукає. Ні" чого не шукає лише наша доблесна міліція. Ні тих, хто краде, ні тих, кому крадуть. У Се" рединці міліціонери порадили мені “сильно не зациклюватися” на цій звичайній крадіж" ці, а краще подивитися, що коїться в при" деснянських селах і хуторах, особливо на побутовому рівні. А може, коїться те, що і в цілому суспільстві?
“Епопея “деколективізації” триває істинно в дусі дикого капіталізму”. · S. 4Originalseite ↗

ЕКОНОМІКА

Петро АНТОНЕНКО Фото автора Знущань і експериментів над україн" ським селом було більш ніж досить. Про ко" лективізацію й Голодомор не згадуватиму. Але навіть за останні десятиріччя ми побачи" ли багато негативу — від хрущовської “куку" рудзації” до хімізації, меліорації, концентра" ції, спеціалізації й інших “…зацій”. А справжній розгул експериментів настав в останні півтора десятиріччя, в часи “пере" мін”. Ці переміни так перетрясли село, й без того знекровлене демографічно, економіч" но, соціально, що далі нікуди. Епопея “деко" лективізації” триває істинно в дусі дикого ка" піталізму, на стадії якого нині перебуває Ук" раїна. Колгосп — СВК — ТОВ — СТОВ — ПОП — ПП — агрофірма (не розшифровуватиму цих премудрих термінів) — ось далеко не повний ланцюжок трансформацій, які лихо" манили наші села. І далеко не завжди вони чогось набували, частіше втрачали. Як"от землю, тисячі гектарів якої нині заросли бур’янами. Земля — окрема тема. Через неї зараз судяться і саджають за ґрати, стріляються і стріляють — як в українській літературній класиці. Але тема нашої розмови — майно українського села як компонент деколекти" візації. Без майна земля — це просто територія, угіддя. Та й “колективізували” землю разом із майном. У сім’ї мого діда, як і у мільйонів селянських сімей, забрали останню коняку і плуг. З тих коняк і плугів за десятиріччя на землі наросло багато: автотракторні парки, ферми, майстерні, склади тощо. Тож коли з розпаюванням землі ще трохи зрозуміло, бо її можна виділити в натурі, то з колективним майном — повний правовий туман. Чи кала" мутна вода, в якій аферистам так зручно ло" вити рибку. Уся проблема в тому, що розпа" ювати майно набагато тяжче, ніж землю. Не" можливо розпаювати трактор і видати селя" нинові на пай колесо чи лист шиферу з ко" рівника. Тож і залишилося чимале спільне майно в так званій колективній власності. Його й передавали в оренду разом із зе" мельними паями дедалі новим “інвесторам”, як їх модно іменувати. Потім — типовий ме" ханізм зникнення майна. Черговий такий “ін" вестор” бере в банку кредит, спокійно відда" ючи під заставу тракторний парк, автомаши" ни, склади, корівники разом із худобою. За" уважте: колективне майно, яке йому не на" лежить, а лише передане в оренду. Як це оформляли в тумані наших україн" ських законів, як банк може приймати в зас" таву чуже майно — то все наші сьогоднішні реалії. Далі механізм простий. Нездарний гос" подар"інвестор банкрутує, кредит поверта" ти нічим, і банк спокійно забирає в рахунок неповернутого кредиту заставу — те саме колективне майно. І все начебто законно. Нерідко ці самі трактори банк виставляє на продаж тому самому “інвесторові”, ще й трактор — мало не за ціною велосипеда. Та" ка ось оборудка. Схожа сумна картина — не рідкість. Тоб" то це території, на які давно вже накинули оком “інвестори”, й не лише зі столиці, а й з Донбасу, іноді з"за кордону. Між Києвом і Черніговом купують усе, що можливо. І пристрасті довкола цього виру" ють неабиякі. Варто згадати гучну кримі" нальну справу звинувачення голови Козе" лецької районної державної адміністрації (це посередині між столицею й обласним центром). Рік тому, 23 червня 2007"го, Воло" димира Француза заарештували і він досі перебуває за ґратами. Йому інкримінують отримання хабара в розмірі 550 тисяч дола" рів за начебто незаконне надання землі сто" личним прохачам. У свою чергу Француз, який, до слова, досі залишається депутатом Чернігівської обласної ради від “Нашої Укра" їни”, а до арешту був навіть головою цією фракції в облраді, заявив, що справу повніс" тю сфальсифікувала Чернігівська обласна прокуратура. Резонансний процес у Свято" шинському суді столиці триває вже кілька мі" сяців, шість разів поспіль його переносили, і невизначеності тут дуже багато. Ось що коїться довкола землі в цих ча" рівних місцях. Наприклад, славне й гарне село Сере" динка, що за 20 кілометрів від Чернігова. По" ля, ліси, придеснянські луки, родюча земля, міцне колись господарство. Тепер воно зруй" новане. Сільський голова Ольга Фалько роз" повідає невеселу, але, на жаль, типову істо" рію руйнування. Все починалося в середині 90"х, коли під час реформацій і змін колишнє серединське колективне господарство при" єднали до начебто ще міцнішого, що в колиш" ньому райцентрі селищі Олишівка. Потім усе відбувалося за давно відомою і відпрацьова" ною схемою. Нові господарі села взяли вели" кий банківський кредит, віддаючи під заставу колективне майно селян. Далі —фінансові проблеми, коли за отримані кредити довело" ся розплачуватися тим майном. Так і опини" лися у власності двох чернігівських банків численні господарські об’єкти села. Пусткою віє на величенькому господар" ському дворі. Техніки, звичайно, давно вже
“Епопея “деколективізації” триває істинно в дусі дикого капіталізму”. · S. 4Originalseite ↗

СЛАВНИЙ РЕКОРД

Віктор ХОМЕНКО, Крим Найтлустіших і найвовнистіших, найслухняніших і найкрасивіших в Ук& раїні овець і баранів плекають у плем& заводі “Славне” Роздольненського ра& йону Криму. В цьому переконалося в Києві й представницьке журі сільсько& господарської виставки “Агро&Експо— 2008”. Усі шість стокілограмових, з пишною вовною, круторогих представ& ників елітних отар цигайської породи, які представило зразкове племінне господарство, отримали на престижній загальноукраїнській виставці почесні перші місця. Чабан рекордсменів Абдула Кубаєв пла" нує на наступну престижну виставку при" везти вже десять овець нового приплоду. — Ця перемога стала чудовим пода" рунком до 50"річного ювілею ВАТ “Слав" не”, — зауважив його директор Сергій Волкодавець. Адже два роки тому госпо" дарство посіло лише друге місце, а тепер престижне перше. Тут за складні роки після реформуван" ня держплемрадгоспу “Славне” у відкрите акціонерне товариство найбільшим досяг" ненням вважають збільшення поголів’я з 300 племінних овець 2006 року до ниніш" ньої вже двотисячної добірної отари. Досвід племінної роботи “Славного” приїздять вивчати колеги з України й інших держав. Вівчарство на півострові стало нарешті знову справою прибутковою та перспек" тивною. За “омедаленими” елітними вів" цями отар цигайської породи з Роздоль" ненських степів черга більшає. Добре розвинене в Криму вівчарство теж постраждало від численних “реформ”. Поголів’я, яке на початку 90"х досягло на півострові півтора мільйона, скоротилося до 263 тисяч, з яких 220 тисяч утримує на" селення. З урахуванням того, що пасови" ща займають майже чверть кримської зем" лі, традиційне тут вівчарство можна й пот" рібно розвивати. Тим більше, що попит на дієтичне м’ясо, на сир із овечого молока та вовну зростає невпинно. Нині не лише Об’єднані Арабські Емі" рати та інші азійські країни, а й європейські фермери та ресторатори охоче купують у кримчан ягнят. Це виробництво повинно гарантувати замовнику й споживачу високу якість про" дукції, інакше справа зведеться не до від" родження галузі, а до посилення й так значного в Криму тіньового ринку барани" ни. Адже з позиції закону сьогодні на пів" острові кожен кілограм цього продукту — не що інше, як заборонений товар, навіть за наявності довідки із сільради. Всі 220 тисяч голів овець приватних господарів нині в автономії — “лівий” товар, і барани" на надходить у продаж без будь"яких га" рантій якості. Держава нарешті потурбувалася про вівчарів. Цього року на поголів’я вівцематок і ярок, збережених в такій самій кількості для розплоду, як і торік (або примножених із минулого року), передбачено державні компенсації — по 100 гривень за голову. То" рік овечу голову оцінювали удвічі дешевше. Якщо вівчарство стане успішним бізне" сом, то вже незабаром баранина може суттєво потіснити з прилавків свинину і яловичину. Це суттєво для курортного ре" ґіону, який уже почав приймати по шість мільйонів туристів щороку. Відомо, що за кордоном найвишуканіші страви готують саме з ягнятини. Та й традиційні націо" нальні кухні багатьох кримських етносів, зокрема, кримськотатарська, караїмська, кримчацька, вірменська без баранини не обходяться. Тож умовляти нині зайнятися вівчарством уже не треба. Тим більше, що в Європейському Союзі попит на екологіч" но чисту продукцію, до якої належить і вів" чарство, зростає. Тож вигідно створювати спільні підприємства з іноземними фірма" ми, залучати інвестиції в цю перспективну галузь, бо держава її підтримку посилює щороку.
“Треба докласти всіх зусиль, щоб об’єктивна історія стала надбанням молодої генерації українців”. · S. 5Originalseite ↗

ЧОМУ НА СХОДІ УКРАЇНИ У ПРЕЗИДЕНТА ТАК МАЛО ОДНОДУМЦІВ

Ірина МАГРИЦЬКА, доцент Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, голова Луган" ської обласної філії Асоціації дос" лідників голодоморів в Україні За дуже нелегку справу взявся Президент Віктор Ющенко, нама" гаючись поставити на належний державний рівень визнання Голо" домору 1932—1933 років актом ге" ноциду українського народу та увічнення пам’яті його жертв. За попередника Л. Кучми тему Голо" домору актуалізували лише раз на рік. Сьогодні з вуст Віктора Андрі" йовича чуємо її розвиток мало не щодня. Мені хвилювання Президента з цього приводу цілком зрозумілі, адже, готуючи до друку книгу “Вря" тована пам’ять. Голодомор 1932— 33 років на Луганщині: Свідчення очевидців”, я записала й розшиф" рувала не одну сотню спогадів сво" їх земляків і напевно знаю, що без історичної пам’яті нашому сус" пільству ніколи не стати на цивілі" зований і демократичний шлях розвитку. Із почутих мною розповідей свідків Голодомору постає жахлива картина справжнього геноциду ук" раїнського селянства, коли через вилучення владою всього їстівного на Луганщині вимирали цілі сім’ї (вони тоді були великі, багатодітні) і навіть села. Геноцид, здійснений у формі Голодомору, хоч і був спря" мований на знищення лише части" ни українських селян, мав для на" шого народу важкі генетичні та на" ціоруйнівні наслідки. Зважаючи на труднощі нашого теперішнього державотворення, постає запи" тання: а чи не має цей нищівний ет" ноудар 1933"го характеру незво" ротної дії для українства?.. Спілкуючись із різними людь" ми, як дослідник Голодомору цікав" люсь їхнім ставленням до цієї те" ми. Дуже мало зустрічаю своїх од" нодумців. Це внутрішньо інтеліген" Стефан КОМАРНИЦЬКИЙ, Великобританія Голодомор. Тепер ми маємо доступ до архівних джерел, із яких можна зрозуміти справжні причи" ни голоду в Україні. У серпні 1932" го Сталін написав до Л. Каганови" ча: “Самое главное сейчас Украи" на. Дела на Украине из рук вон плохи. Плохо по партийной линии. Говорят, что в двух областях Украи" ны около 50&ти райкомов выска" зались против плана хлебозаго" товок, признав его нереальным. В других райкомах обстоит де" ло, как утверждают, не луч" ше…” Сталін організував голод як зброю проти незалежного розвит" ку українського народу з наміром закріпити радянську владу в Укра" їні. Українські правозахисники на" писали звернення у зв’язку з тим, що деякі “персони” в Росії запере" чують правду про Голодомор. У зверненні змальовано страшну картину Голодомору в Україні та на Кубані, де 1932 р. заносили села на “чорні дошки”: оточених озброєни" ми військовими селян у своїх до" мівках прирекли на голодну смерть. Уся територія УРСР була нашпигована заградзагонами, щоб заблокувати виїзд голодних у сусідні райони Білорусі й Росії (ди" ректива ЦК ВКП(б) і РНК СРСР від 22.01.1933 р.). Таких заходів біль" ше ніде і ніколи в СРСР не застосо" вували. У Постанові ЦК Компартії та РНК СРСР від 14.12.1932 р. “Про тні люди (освічені й не дуже), наді" лені мораллю. Це й ті, кого тор" кнувся сам Голодомор, та їхні дітий онуки, яким батьки й діди про це розповідали. Більшість людей ма" ло знає про цю подію — елемен" тарно через брак інформації. Мож" ливо, тому виступи Президента щодо Голодомору сприймають як політично заанґажовані й часом набридливі. Серед студентської молоді, позбавленої національної свідо" мості та орієнтованої на спожи" вацькі цінності, інколи зустрічаю людей, що не можуть приховати свого психологічного дискомфор" ту від самого слова “Голодомор”. Навчилася приховувати його міс" цева влада з президентської вер" тикалі, адже їй треба залишатися біля керма. Медійники часто далекі від усього українського і прихильні до всього інтернаціонального (розу" мій “російського”), або, навіть як" що й мають відмінну від своїх колег думку, змушені писати й озвучува" ти в ефірі те, що скажуть їхні госпо" дарі — обл" або райради чи місце" ві олігархи, в чиїх руках ці медіа. У результаті такої роботи місцевих ЗМІ все, що стосується Голодомо" ру, як правило, журналісти інтер" претують не з української, держав" ницької точки зору, або зовсім за" мовчують, зводять нанівець. На презентацію книги “Врято" вана пам’ять”, яка відбулась у бе" резні цього року, запросили нібито всіх луганських журналістів. При" йшло дуже мало (очевидно, інші отримали від свого керівництва вказівку ігнорувати цей захід). Со" рок хвилин я розповідала про не" легку, але цікаву роботу над книж" кою, наводила вражаючі факти, ді" лилася спостереженнями й вис" новками. А в місцевих газетах не знайшла навіть короткої інформа" ції ні про презентацію, ні про саму книжку. Одна журналістка ставила мені провокаційні запитання: “А ви доведіть, що це був геноцид саме хід хлібозаготівлі на Україні, Північ" ному Кавказі та у Західних облас" тях” “проблеми” хлібозаготівель в Україні та на Кубані пов’язували з “неправильно проведеною” полі" тикою українізації. Беручи до уваги зумисне ство" рення голоду в Україні, маємо го" ворити правду: Голодомор був од" ним із найстрашніших геноцидів в історії людства. На жаль, сучасний британський уряд не має бажання визнавати Го" лодомор як геноцид. Його дослід" ження цього питання, яке я отри" мав від Міністерства закордонних справ у березні 2008 р., вразило глибоким цинізмом британських високопосадовців. У жовтні 2006 року Посол Британії в Україні звер" нувся до офіційного Лондона з проханням про допомогу в розвит" ку консолідованого підходу до пи" тання Голодомору та з пропозиці" єю провести дослідження англій" ських фахівців як перший крок до оформлення чіткого ставлення до українців!”, але так нічого про захід не написала. Зате два телеканали — ЛОТ і ЛКТ (один підпорядкова" ний обладміністрації, другий — облраді), наче змовившись, пода" ли в ефір лише одну малозначущу фразу одного з промовців. В очах тих, хто був на презентації, це мало вигляд насмішки з книги та її авто" ра. І вже зовсім саркастичним ста" ло повідомлення на сайті ЛОТу про те, що побачила світ книга про Го" лодомор на Луганщині під назвою “Втрачена пам’ять” (чому б уже не назвати її “Амнезія пам’яті”?). Мені відомі випадки, коли жур" налісти газет — друкованих орга" нів районних рад, отримавши в по" дарунок цю книгу, казали своїм ко" легам, що ніколи не використову" ватимуть наведеного в ній фактич" ного матеріалу. Натомість деякі місцеві газети люб’язно надають свої шпальти позаштатним авто" рам — так званим “ветеранам Ве" ликої Вітчизняної війни”, які з усіх сил доводять, що Голодомор 1932—33 років не був для українців геноцидом, а від голоду тоді по" страждали всі народи Радянського Союзу (напрочуд схожу думку сьо" годні артикулюють російські полі" тики і вчені). Депутати місцевих рад доне" давна ігнорували такі заходи, як покладання квітів до пам’ятних знаків жертвам Голодомору на Лу" ганщині, відкриття пам’ятників і виставок, присвячених цій події, не брали участі в тематичних “круглих столах”. Зате із задоволенням з’являлися на телепередачі, де можна було висловитися з запере" ченнями Голодомору. Найактивніші депутати на про" тивагу ініційованим Президентом проводять власні, абсолютно про" тилежні за змістом заходи: недав" но депутат Луганської міської ради Арсен Клінчаєв і ще кілька активіс" тів із Партії реґіонів заклали в цен" трі міста камінь, де буде встановле" но “пам’ятник жертвам ОУН"УПА на Луганщині”. Якщо для пам’ятника 75"х роковин Голодо" мору. Держслужбов" ці не вислали мені повної версії цього листа, цитуючи анг" лійський закон про доступ до інформа" ції, відповідно до якого вони мають право засекречувати дані у зв’язку з мож" ливим погіршенням стосунків з іншими державами. Мені написали, що подання повно" го змісту листа може зіпсувати стосунки з Україною. Аналізуючи дослідження уря" дових експертів, можу сказати, що вони дуже обережно збирали ма" теріали і не звернули уваги на клю" чові факти. Їхня головна мета поля" гає в тому, що Англія не хоче визна" вати Голодомор геноцидом. До то" го ж, не проведено серйозного дослідження та не проаналізовано деталей створеного штучно голо" ду. На жаль, чиновники написали жертвам Голодомору на Луганщині місцева влада довго не виділяла місця, то для цього — не сумнівай" мося — найкраще місце знайдуть без будь"яких зволікань. А хто ба" чив проект їхнього пам’ятника, ка" же, що він за формою і задумом до болю схожий на майбутній пам’ят" ник жертвам Голодомору, який пла" нують встановити в Луганську (чи це не ще одна гримаса тих, хто не має ні честі, ні совісті, зате вдає, що живе в демократичному громадян" ському суспільстві?). Одностайно підтримали й на" віть випередили своїх обласних ко" лег районні “реґіонали” (саме представники Партії реґіонів кіль" кісно переважають серед депута" тів усіх рівнів на Луганщині). Так, у Сватівському районі, який під час Голодомору втратив не менше по" ловини своїх мешканців, уже вста" новили не лише пам’ятник його жертвам, а й “жертвам ОУН"УПА”: кажуть, що одна сватівчанка за комсомольською путівкою поїхала після війни на Івано"Франківщину й там її закатували “бандерівці”. Ця тема дуже популярна в обл" і рай" радівських ЗМІ, зате на об’єктивне висвітлення теми Голодомору тут досі накладено табу. Віднедавна з місцевими “реґіо" налами” відбуваються дивні пере" творення: із районів повідомляють, що їхні депутати почали брати участь у заходах, які ініціює Прези" дент, — зокрема у відкритті пам’ят" ників померлим голодною смертю своїм землякам. Не думаю, що роблять вони це свідомо, з ідейних переконань, а також “для галочки”. Усім відома сувора партійна дис" ципліна Партії реґіонів, і в Києві, напевно, не потерпіли б такої са" модіяльності від однопартійців. Мабуть, це “перші ластівки” — про" вісниці якихось змін у Верховній Раді… Розповідаючи читачам про ставлення своїх земляків до теми Голодомору, не назвала ще однієї категорії. Це — майбутні громадя" Віра Кулеба. “Голодомор в Україні 1932—1933 років” кілька образливих слів і про україн" ців, наприклад те, що українці в ді" аспорі користувалися Голодомо" ром як “доказом смертоносного й антиукраїнського характеру ра" дянської влади”. Читаючи ці слова, маємо пам’ятати, що українці в ді" аспорі робили щось для невинних людей, що помирали, та пробува" ли порушувати питання про Голо" домор, щоб зупинити ці страшні події — смерть 8 мільйонів наших співвітчизників. Урядові дослідники погоджу" ються з тим, що голод був планом ни України. Деякі вчителі шкіл і лі" цеїв, знаючи особисто або через своїх знайомих про мої досліджен" ня цієї теми, організовують мені зустрічі зі своїми вихованцями. Провівши кілька лекцій, я була при" ємно вражена тим, з яким інтере" сом діти слухали розповідь. В очах жодної дитини я не побачила бай" дужості, жоден не заперечував Го" лодомору. Упевнена: якщо в цих учнів є вчителі, які розуміють, на" скільки важлива для молоді істо" рична пам’ять, то з них виростуть справжні громадяни України. Разом з тим сумніваюся, що вся наша учнівська молодь через кілька років стане саме такою. Адже в се" редніх навчальних закладах Луган" ської області зараз працює чимало вчителів, які за жодних обставин не хочуть подивитися на нашу історію українськими очима і не дають це зробити своїм учням. Естафету від таких учителів згодом переймуть викладачі ВНЗ, які мало відрізняють" ся від своїх шкільних колег. Якщо більшості людей серед" нього і старшого віку вже важко змінювати свої погляди на україн" ську історію, бо їхній світогляд формувався за радянських часів, то незалежній Українській державі треба докласти всіх зусиль, щоб об’єктивна історія стала надбан" ням молодої генерації українців. Інакше сама держава не матиме майбутнього. На моє переконання, тут недостатньо самих заяв та ука" зів Президента і не досить активної роботи новоствореного Інституту національної пам’яті. Тут уже хто кого переможе: або реліктові імперські сили — спадко" ємці репресивних органів, що здій" снили проти України злочин 1932— 33 років і які сьогодні мають міцні позиції в усіх державних і недер" жавних українських структурах, або Українська держава, яка спро" можеться врешті"решт налагодити й систематизувати роботу з проб" лем історичної пам’яті й донести її передусім до молодого покоління. Сталіна, але вони заперечують “ук" раїнську специфіку” Голодомору. Для мене як для англійця таке негативне ставлення англійського уряду до українців абсолютно не" прийнятне: через свою відмову визнати Голодомор він став поміч" ником самого Сталіна. Танцюючи зі Сталіним на могилах замордова" них людей, урядовці забули свої обов’язки перед людством. Голо" домор був злочином проти кожно" го з нас. Ми маємо пам’ятати правду разом, бо немає іншого шляху. В Україні влітку жито розливається золотими хвилями, насипано маками, немовбито крапля& ми червленої крові. Буряки проростають зеле& ними блискавками і марширують батальйони овочів. Цей край — земля природного багатства й родючості. Але Голодомор 1932—1933 років був не химерною примарою: він забрав життя мільйонів невинних людей.
“Не можна приставити до стінки більшість нації й сподіватися, що люди мовчатимуть...” · S. 6Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

влади припинити антиукраїнські, антидержавні випади в Закарпатті. Ми звертаємося до державної вла" ди України з тим, щоб деякі її рі" шення не ухвалювали з"під поли, щоб явищу давали наукову оцінку. Щодо русинства, то відбулися де" сятки “круглих столів”, на яких уче" ні спростували це явище. В Україн" ській державі деякі представники влади вдаються до плекання сепа" ратистських рухів. Я виступала з цією темою на конґресі, і більшість його учасників мене підтримала, що такого далі терпіти не можна. — Що ще непокоїло учасни& ків конґресу? — Стан українського етносу в Українській державі. Учені світу пропонують скликати форум чи конференцію з цього питання. Як сталося, що найупослідженіша час" тина суспільства в державі нині — це етнічні українці? Вони позбавле" ні можливості впливати на політич" ні процеси, бо не володіють еконо" мічним та інформаційним ресур" сом. Позбавлені можливості реалі" зовувати своє право на культуру, інформацію, освіту, заможне життя. Не випадково сьогодні шість міль" йонів саме етнічних українців — не" легали"заробітчани за кордоном. Політики мають відповісти за це. Коли наші колеги з"за кордону при" їздять сюди, вони кажуть: “Чому ви про це мовчите?” Враження таке, що наші політики не розуміють, що не можна приставити до стінки більшість нації й сподіватися, що люди мовчатимуть. — Учені свою справу роб& лять, мають наукові досліджен& ня, напрацювання. А як їх до& нести до народу? Наприклад, розказати українцям, що Севас& тополь — місто тисячолітньої іс& торії, а не засноване понад 200 років тому російською царицею. — Ми запрошували на урочис" те відкриття конґресу в столиці ба" гато засобів масової інформації. Прийшло лише двоє операторів із телекамерами, і то невідомо, що вони покажуть. — А як же влада? Адже саме на нашу державність, на Неза& лежність так багато працюють учені&україністи. Чи почула вас влада? — Ми запросили все вище ке" рівництво держави. Але на урочис" тому відкритті конґресу, на пленар" ному засіданні не було нікого. — Тобто ні Президента, ні прем’єра, ні спікера? — Не прийшли не лише вони, а навіть віце"прем’єр, профільні мі" ністри. Невже не можна було при" йти до вчених світу, запитати про їхні проблеми, вислухати їх? Чи представникам влади нічого ска" зати цим людям? — Отже, численні напрацю& вання вчених, які слугували б зміцненню держави, владу не цікавлять? — Не цікавлять. Вони купують частину дослідників, які обслугову" ватимуть їхні інтереси, подавати" муть препаровану інформацію. Наприклад, що у нас тут така вже демократія. На конґресі чітко про" лунала думка вчених: Україна по" будувала олігархічну “демократію”, тобто у нас свободи, права і майно — лише для олігархів і їхньої обслу" ги. Так висловилися українські та зарубіжні вчені. Саме зарубіжні гості запропонували зібратися на такий форум, де порушили питан" ня злиденного існування, позбав" лення прав, фактичної дискриміна" ції українства в Україні. Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
“Не можна приставити до стінки більшість нації й сподіватися, що люди мовчатимуть...” · S. 6Originalseite ↗

СУСПІЛЬСТВО

Інтерв’ю нашій газеті дає президент Національної асоціа& ції україністів, директор Інституту мистецтвознавства, фоль& клористики та етнології ім. М. Рильського Національної ака& демії наук України академік Ганна СКРИПНИК. — Ганно Аркадіївно, перш ніж розповісти про VІІ Міжна& родний конґрес україністів, ко& ротко про Міжнародну та націо& нальні асоціації україністів. — Міжнародну асоціацію ство" рила на базі національних на по" чатку 90"х років наша Академія на" ук для координації дослідницької роботи у царині україністики у всьому світі. Так склалося, що об’єктивну україністику до розпаду СРСР досліджували в зарубіжжі. Там порушували всі ті проблеми, які тут були заборонені, зокрема питання Голодомору, національних відносин, асиміляції, утисків укра" їнської мови в СРСР. Після прого" лошення незалежності Україна за" кономірно взяла на себе функції координатора цих досліджень. Такий Конґрес україністів від" бувається вже всьоме. Щоразу — в Україні, але в різних містах: Києві, Харкові, Одесі, Чернівцях, Львові, Донецьку, Сімферополі. Ми це ро" бимо свідомо, щоб розвивати ук" раїністику в реґіонах. Цього року Конґрес відбувся спершу в Сімфе" рополі, Львові, а його основна зак" лючна частина — у столиці. Ми ви" рішили націлитися на розгляд гло" бальних тем. Адже завдання украї" ністики — виокремити найболючі" ші проблеми життя української громади: історичні й нинішні реа" лії, стан та особливості побутуван" ня культури, проблеми мовні. — Назвіть приклади таких тем. — Для проведення засідання в Криму я запропонувала тему “Крим в історії та культурі України”. Ми, вчені, вкотре підтвердили, що Крим — складова частина України з най" давніших часів. Він органічно впису" вався в життя української спільноти. Навіть у Кримському ханстві україн" ці домінували в етнічній структурі населення попри те, що були впо" кореною частиною ханства. На конґресі, що відбувся у Львові, ми розглядали важливу те" му української діаспори, її зв’язків з Україною. — Якою була основна проб& лематика засідань конґресу в столиці? — Етнічна історія, формування українського народу, сьогоденні політичні реалії — це теми секцій історії та політології. Дуже важливу тему Голодомору розглядали на спеціальній секції, а також на “круглому столі”. Низку “круглих столів” присвятили нинішнім реа" ліям України. — Представники яких країн брали участь у роботі конґресу? — Це понад сто вчених із Росії, Італії, Словаччини, Угорщини, США, Австрії, Польщі (найбільша делега" ція), Сербії, Канади, Великобрита" нії, Болгарії, Німеччини, Хорватії, Чехії. Разом із українськими вчени" ми зі столиці й реґіонів у конґресі взяли участь майже 400 осіб. Ми сподівалися, що на такий поважний Міжнародний конґрес належним чином відгукнеться ук" раїнська влада, бо низку найболю" чіших проблем щоразу обговорю" ють вчені"україністи, але влада за" лишається бездіяльною. А ми дос" ліджуємо й обґрунтовуємо доко" нечність існування української мо" ви як державної, право народу на самодостатнє буття, болючі інтег" раційні процеси за 17 років неза" лежності. Чому так затягують деякі процеси? Ми знаємо, що україн" ські емігранти нової хвилі за рік— два опановують італійську, порту" гальську, інші мови. А у нас держ" службовець високого рангу ніяк не оволодіє державною мовою. Це нонсенс з точки зору науки. Отже, не так вибудовують мовну й куль" турну політику. — Дивно, адже влада мала б бути зацікавлена в консолідації нації… — А у нас відбуваються навіть дезінтеграційні процеси. Так, пері" одично з’являються сепаратист" ські заяви на сході України. А не" щодавно виникли проблеми з так званим русинством. Днями відбу" лася всерусинська конференція в місті Мукачевому, тобто на терито" рії України, де пролунали антидер" жавні заклики переглянути Акт приєднання Закарпаття до України і відокремити його від нашої дер" жави. Це заклики до руйнації дер" жави, небезпечні, антиконститу" ційні. — Влада мала б негайно відреагувати. — Реакції немає жодної. Наші колеги з Ужгорода б’ють на сполох: “Допоможіть. Нас позбавляють права бути українцями, накидаючи фальшиву тезу про якийсь окремий “русинський народ”. Перепис 2001 року засвідчив, що лише 0,8 відсот" ка закарпатців записали себе руси" нами. Шалений тиск на закарпатців спричиняли священики Москов" ського патріархату. — Що говорять учені про такі теорії, як русинство? — Люди просто не знають на" ших досліджень і не розуміють, що русини й українці — це тотожні по" няття. Бо у ХІХ сторіччі русинами називали українців від Наддніпрян" щини до Східної Галичини. На ос" новній частині України утвердився термін українці, але Закарпаття і Східна Галичина тривалий час були відірвані від іншої частини України. І тут термін русин як самоназва за" консервувався. Але це не означає, що зміна у частини населення са" моназви спричиняє зміну етнічної структури. Українці залишаються українцями зі своїми особливостя" ми культури, мови, які на всій тери" торії України ідентичні, лише з діа" лектними особливостями мови. Але немає жодного народу, який не мав би діалектів, що часто зале" жать від географічних, природних особливостей. — А від чого залежить руси& фікація Східної України? — Ми, етнологи, часто виїздили туди з науковими експедиціями ще в 70"ті роки. Можу засвідчити, що в сільській місцевості люди там гово" рили винятково українською мо" вою. А в 70"ті роки рішенням ЦК Компартії України заборонило функ" ціонування українських шкіл на До" неччині. Тому сільська молодь зму" шена була спілкуватися в школах російською, тож маємо зросійщене покоління. Але це не означає, що відбулася зміна самосвідомості на" селення. Тому говорити, що ми ма" ємо дві України, Східну і Західну, це лише гра політиків, які намагають" ся тримати контрольний пакет ак" цій над тією чи іншою територією. А щодо етнічної сутності цих земель як етнолог стверджую, що вона ук" раїнська. Те саме щодо Закарпаття: поп" ри асиміляційний тиск Угорщини, Словаччини, українці Закарпаття почуваються українцями. Але па" радокс у тому, що саме за часів не" залежності активізувалися сепара" тистські сили, які підживлюють на" ші зарубіжні західні сусіди і Мос" ква, що зацікавлена в дестабіліза" ції ситуації. На жаль, все це завдя" ки потуранням зсередини. Зокре" ма це стосується Закарпатської обласної ради, де найпотужніша фракція “Наша Україна”. Ось і ця конференція в Мукачевому відбу" валася за підтримки представників влади, зокрема столичної. — Закарпатське лобі — клану столиці досить потужний. — Наш конґрес змушений був ухвалити резолюцію з вимогою до
“Не можна приставити до стінки більшість нації й сподіватися, що люди мовчатимуть...” · S. 6Originalseite ↗

КРИМ — НАША ПРАДАВНЯ ЗЕМЛЯ

Міжнародна наукова конференція “Крим в історії та культурі України” відбувалася в рамках VII Міжнародного конґресу україністів у Сімферополі (Таврійський національ& ний університет імені В. Вернадського, Кримський держав& ний гуманітарний університет, Музей Лесі Українки в Ялті). Михайло НАЄНКО, професор Київського національ" ного університету імені Тараса Шевченка Пленарне засідання відкрив президент Міжнародної асоціації україністів професор Ярослав Яц" ків. З вітальним словом виступив постійний представник Президен" та України в Криму Л. Жунько. Секційні засідання присвячува" ли двом питанням: “На історичних паралелях’” та “Крим на перехресті культур і цивілізацій”. За “круглими столами” обговорювали проблеми журналістики (“Преса Таврійського краю: традиції і перспективи”), лі" тератури (“Леся Українка, інші діячі культури та науки і Крим”). У найзагальніших рисах можна сказати, що всі доповідачі на пле" нарному, секційних засіданнях і за “круглими столами” з’ясовували одне й те саме питання: чи є в Криму Україна? На відміну від оби" вателів, які все ще повторюють, що Крим чи Севастополь — не ду" же українські, доповідачі доводи" ли цілком протилежне. Крим і дер" жавно, й історично, й сучасно —, невід’ємна частина України. Ґрун" товними з цього погляду були роз" думи про внесок у “наукову ноос" феру” великого українця В. Вер" надського, про археологічні, при" родознавчі, морські й астрономіч" ні дослідження вчених різних по" колінь. Цікавими були доповіді про літературне життя Криму та творчість Лесі Українки, Степана Руданського, Агатангела Крим" ського, Володимира Винниченка, Олександра Довженка. Вагомою була кримсько"татарська темати" ка доповідачів, що викликало жва" ве дискусійне зацікавлення та тлу" мачення питання татарсько"укра" їнських відносин. Переконливим аргументом ук" раїнськості Криму звучала на кон" ференції присутність факультету української філології в Таврійсько" му університеті. Це світовий стан" дарт, коли в класичних університе" тах обов’язково є факультет наці" ональної філології. На цьому хо" четься особливо наголосити, бо він є ще не в усіх університетах. Сподіваємося, що обраний восе" ни ректор Київського університету ініціюватиме в себе відкриття фа" культету української філології. Останнє — про організаційний момент. Нинішній президент МАУ професор Я. Яцків кримську кон" ференцію відпрацював на гідному рівні, встигав скрізь, і якщо виник" не питання про обрання нового президента МАУ на черговий тер" мін, то в учасників кримської Кон" ференції буде єдиний претендент.
“Національний дух формується в серці й виявляється в рідній мові”. · S. 7Originalseite ↗

МОВА ЄДИНА

Богдан Ткачик. “Гетьмани України” право та обов’язок і було законом для кожного громадянина. Коли душа в люди" ни, в народу — програма їхнього само" розвитку, то рідна мова — провідний ін" формаційний канал цієї програми, який проходить крізь серце. Рідна мова — це мова серця й душі, вона єднає людей у на" род як збірну особу й цілі його покоління — в неповторний світ національної культу" ри. У світі культури животворить націо" нальний дух, який зріє в серці людини, на" роду, пульсує в рідній мові й розкриваєть" ся в програмі душі. Душа людини від на" родження спрямована на позитивні, ду" ховні, безвічні прагнення, а в процесі не" праведного життя зазнає збоїв, переп" рограмування на негативні, матеріальні, проминущі потреби — деградує. Оновити програму саморозвитку людина спро" можна моральною гігієною. Звільняючи свідомість від упереджених думок і нав’язливих ідей, очищаючи серце висо" кими духовними прагненнями, особис" тість висвітлює свою внутрішню сутність і осягає програму саморозвитку. Основна функція організму людини — забезпечити життя душі, первинного й найтоншого ме" ханізму людського єства. Програму душі особистість реалізує моральною волею. Так і народ як збірна особа спроможний моральною волею національного духу від" лагодити й здійснити програму свого са" морозвитку. “…Нема ніяких т. зв. об’єк" тивних перепон до вивищення й утвер" дження наново великого народу, що мав поразку. …Призначення України тільки в ній самій, її доля в її людях та в їх мораль" них і матеріальних засобах” (Ю. Липа). Доля як життєва програма народу закар" бована в його збірній душі, а моральна во" ля діє через її збірне серце. Первинне ду" ховне прагнення людської душі жити — ді" єва суспільна сила. “Душа народу ство" рює державу” — в цій філософемі зафік" совано досвід японського національного державотворення. На засаді національно" го духу ґрунтує свою теорію права й П. Юркевич: “Певна національність даєть" ся взнаки як потужна влада… — всі ці ри" си народного генія… надають законо" давству особливого національного харак" теру. Отже, національний дух є вищим за" конодавцем, який настановляє, що слід визнати правом і що треба відкинути”. Розглядаючи право як явище націо" нального духу, історичного характеру народу та одвічної ідеї правди, П. Юрке" вич обґрунтовує надзвичайно актуальне й нині переконання, що дух народу вияв" ляється в його законах через мораль" ність влади, а запозичені закони лише тоді працюють на суспільні інтереси, коли вписуються в контекст духовних і суспіль" но"політичних традицій нації. Моральність законів і влади забезпечують самі люди спільним дотриманням одвічної ідеї прав" ди, яка не залежить від зовнішніх, мінли" вих і проминущих подій історії. Досі народ наш тримається лише індивідуальною мо" ральністю, внутрішньою волею окремих людей, але ще не спромігся відродити на" ціонального права, яке, за П. Юркевичем, “вивищується над індивідуальною осно" вою вчинків і є нормою взаємодії”. Для ефективного утвердження дієвості української мови як етноконсолідуючого, націотворчого, державотворчого чинника в Україні слід сформувати загальнодер" жавну систему мовно"правової політики, заснованої на традиційних засадах мо" ральності й національного права. Для реа" лізації державної мовно"правової політики в Україні можна скористатися досвідом передових європейських країн, зокрема, Франції щодо використання французької та іноземних мов у французькому інфор" маційному просторі. У багатьох європей" ських країнах існує досить сувора система квот, що регулює кількість закордонної ін" формаційної продукції в національному ін" формаційному просторі. Державне патро" нування державної мови повинне мати стратегічну мету: повернення українській мові у власній країні тих прав і можливос" тей, яких вона була позбавлена, перебува" ючи під імперським гнітом, заборонами. Найбільша за територією європейська держава, яка існує на власних етнічних землях, не може бути марґінальною, а тільки традиційною і національною.
“Національний дух формується в серці й виявляється в рідній мові”. · S. 7Originalseite ↗

РІДНЕ СЛОВО — ЧИННИК ДЕРЖАВОТВОРЕННЯ

Олександер ШОКАЛО Чому в Україні за 17 років державної незалежності рідна мова корінної титульної нації не стала чинником національного державотворення? Чому тривога небайдужих людей не знаходить відповідного резонансу в широкого сус" пільного загалу? Ці й похідні від них питан" ня треба ставити перед всім українським суспільством. Одразу завважу — не поділяю пафосу, що коли в Україні всі враз заговорять ук" раїнською, настане національне благо" денство. За мовним питанням приховані глибші причини нашого суспільного без" ладу. Наголошу на двох основних: постім" перський синдром у несамостійному ук" раїнському політикумі й відсутність націо" нальних правових засад у державотво" ренні та недостатня моральна зрілість і занепад національного духу постколоні" ального українського суспільства. Передусім з’ясуймо суттєву різницю між національною державою та імперією. Національну державу створює мо& рально зрілий народ — волею свого національного духу для забезпечення високих прагнень саморозвитку. Націо" нальний дух формується в серці й виявля" ється в рідній мові. “Національний дух є джерелом права і вищим законодавцем” (П. Юркевич). У національній державі воля громади — джерело влади, і така держава пройнята духом людяності й патріотизму. Імперія, навпаки, сама створює своє уніфіковане суспільство для за& доволення потреб влади, нівелюючи національні особливості підневільних на" родів, пригнічуючи їхній розвиток. В імпе" ріях процвітає аморалізм паразитуючої влади. А в деморалізованому суспільстві, яке пристосовується до влади, процвіта" ють сервілізм (рабське вірнопідданство) й соціальна шизофренія (думають одне, а кажуть інше), і над громадянами тяжіє то" талітаризм держави. Людей перевірити на моральність просто: за балачками й закликами вони розкривають внутрішню сутність у вчин" ках. Моральна зрілість і духовна розви" неність суспільства виявляється, коли люди послідовні у думках, словах і во" льових діях. В українському суспільстві, як і в полі" тикумі, всі проблеми, зокрема й мовна, мають моральні причини. Проблему укра" їнської мови штучно нагнітають, щоб прикрити серйозну проблему недостат" ньої моральної зрілості суспільства й амо" ральності влади, яка іґнорує основні жит" тєві потреби й духовні прагнення людей. Хіба людям не однаково, якою мовою їх дурять безсовісні можновладці — рідною чи чужою? Але дурисвіти знають, що рід" ною людей легше дурити, рідною брехня видається солодшою. То лише правда гір" ка, неприємна. Для владців проблема мови — вигід" на спекулятивна тема для поляризації суспільної свідомості, для втримання контрольованого хаосу, так званого руч" ного управління, що нині процвітає в Ук" раїні. Суспільний хаос — це свідчення відсутності загальнодержавної системи управління в усіх сферах соціального життя: нема програмної національної ідеї, державницької ідеології й стратегії розвитку. Отже, в Україні панує антисис" темна влада — клептократична (злодій" ська) влада, яка розкрадає державу, гра" бує суспільство, послуговуючись коруп" ційними схемами й логократичними (словоблудними) методами маніпуляції суспільною свідомістю. Сказано: дурять людей і грабують країну. І хоч би скільки ми говорили про державну мову, в таких гнітючих умовах антисистемності вона не спроможна повноцінно виконувати свої важливі соціальні функції. Державною мовою в Україні послуговуються пере" важно як засобом формальної комуніка" ції, а не засобом духовно"інтелектуаль" ної творчості. Лише коли в Україні буде запроваджено загальнодержавну стра" тегічну систему управління, тоді держав" на мова стане потужним чинником фун" кціонування національного культурно"ін" формаційного простору й національного державотворення. Тому зараз, у так звану перехідну, кри" зову пору, в інтересах України важливі" ше, не якою мовою ми висловлюємо свої думки, а як і про що думаємо й що робимо. Знаю багатьох російськомовних патріотів України, для яких питання мови на другому плані, а на першому — праця в ім’я України. Морально зріла людина мо" же розмовляти різними мовами, але збе" рігає в серці власний національний духов" ний тип і думає рідною. Зате політичні пройдисвіти й одурманені ними просто" людці випинають мовне питання на пер" ший план. Та хоч як лізуть зі шкіри ті об" лудні політикани, апелюючи до нас по"ук" раїнськи, народ судить за їхніми ділами. Вони відчужені від народу й ніколи не були й не стануть продуктивною складовою на" ціонального єства, а лишаються парази" тарними раковими утвореннями. Вони не мають совісті — внутрішнього судді, ду" ховного результату моральної зрілості людини. А завдяки совісті люди вістують" ся одне з одним і стають народом. Як оздоровитися нашому народові, ці" лому українському суспільству? “…Слід, щоб дитина жила серцем і діяла волею”, — навчав великий наш педагог К. Ушинський, і ми сьогодні повинні вчитися цього. Іншого шляху для людини нема. Тоді й мова рідна стане моральним, дієвим чинником нашо" го суспільного життя й державотворення. Нам потрібно морально визріти в триєд" ності істинного думання, правдивого вис" ловлення своїх думок і праведного діяння (добродіяння). За цим моральним законом жив і власним прикладом показував іншим шлях моральної зрілості духовний подвиж" ник Г. Сковорода. У морально зрілої, мудрої людини ро" зум слухається серця. Це означає, що сві" домість і мова, які становлять другу сиг" нальну систему людини, мають підпоряд" ковуватися совісті — третій сигнальній системі, яка функціонує в серці морально зрілої людини. Для розуму однаково, що усвідомлювати, а для серця не однаково, що осягати. Марно апелювати до безсер" дечного розуму — він утилітарно прагма" тичний і жорстко меркантильний. Розум без серця послуговується будь"якою мо" вою, а може обходитися й без мови. Мова — це дієвий спосіб функціонування люд" ської самосвідомості. Але мова й етнічна свідомість — не самоціль, це зумовлені ет" нічною природою психосоціальні інстру" менти духовного розвитку людини (поза етнічною природою людей не буває, людс" тво — це лише абстракція). Те, що мова й свідомість — не самоціль, а засіб самороз" витку людини, підтверджено фактом, що люди можуть розмовляти однією мовою, не розуміючи одне одного. Це коли кожен думає про своє, а не про спільне (таке від" бувається нині в Україні). Треба, щоб серця билися в лад, тоді й вуста промовлятимуть зрозумілою мовою. Найкраще люди розу" міють одне одного, коли промовляють мудрістю своїх сердець. Серце містить найтонші й найглибші чуття, що ними людина пов’язана із світо" вою всеєдністю. Серцем людина тяжіє до рідного: сім’ї, родини, роду, народу, землі своєї, Творця. У серці поєднуються людя" ність і патріотизм. Серцем людина любить і прагне духовного, вічного. А розумом спрямовується у матеріальний, мінливий світ, пристосовується до чужих умов зара" ди оманливої, проминущої вигоди. Звер" ніть увагу, скільки в нас в Україні чужих і своїх почужених пристосуванців, які зне" важають усе наше рідне. А якщо й роз" мовляють українською, то не думають по" українськи, не діють в інтересах україн" ського суспільства, Української держави. Мова — не лише слова, це передусім істинне думання й моральна воля мовця (звідси давньоукраїнське наймення мови — волода). Коли думка й воля передують висловленню, тоді мова має моральну си" лу. Мало сказати правду, слід вчинити праведну дію. В дієвості мови виявляєть" ся здатність людської душі до почування, пізнання й волі. Душа — програма само" розвитку людського єства, а воля — діє" вий моральний індивідуальний чинник ду" ховного розвитку людини й суспільний за" кон взаємодії, основоположне поняття ук" раїнського звичаєвого права, мудре рі" шення народного віча, яке поєднувало
“Трипільські колеса — все ще двигун світового прогресу”. · S. 8Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Літні подорожі “Слова Просвіти” тривають. Цього разу Черкащина та Київщина, історичні колиски на& шої державності. “Проїхатися разом” запросив зна& ний художник&монументаліст Олександр Іванович Мельник, автор мистецького проекту “Україна від Трипілля до сьогодення”. Дводенна екскурсія — по& дарунок студентам та дипломникам провідних мис& тецьких ВНЗ Києва та Харкова. Їхні твори демон& стрували на виставках. Вони не поступалися робо& там визнаних майстрів історичного жанру живопису. раритети археології Подніпров’я, Побужжя, Придністров’я. Обір" веться дружба “чорних” копачів із корисливими та марнославними збирачами “приватних колекцій патріотичного спрямування”. Не" хай вражаючі раритети археології їздять на виставки до Токіо чи Па" рижа, але хай повертаються під скло музею. На радість маленьким громадянам України, школярам, які знатимуть про власне прадавнє коріння. Повертаємося до автобуса, і хтось зі студентів каже: “Несміш" ний жарт, що Україна — батьківщи" на слонів. Треба замінити слона на віз із колесами й волами в упряжі. Трипільські колеса — все ще дви" гун світового прогресу”. ЛАНДШАФТ БАТАЛІСТОВІ ПОТРІБЕН? Водій дотримується напрямку на Виграїв. Гід Сергій Кардаш щось пояснює, але відволікає травнева краса за вікнами. Акації заліплені цвітом, мов збиті вершки з цукром. Лише співчуваю, бо пе" реобтяжені медоносами гілки ще трохи — й попадають на землю. Крізь вікно водія залітають легкі хвильки повітря із парфумами кві" тів, і хочеться до них. У голосі Кардаша сумнів, йому здається, що дорога не та. Такого “європейського” асфальту не було. Отієї новенької ошатної церкви на околиці Виграєва теж, як і майдану перед нею. З автобуса потрапляє" мо в обійми кількох чоловіків, котрі нам щиро зраділи. Запитують, чи їде за нами Віктор Андрійович із гостями. Туман розвіюється. У минулі ви" хідні на Виграївських теренах відбу" лася грандіозна міжнародна подія за участю Президента України. Чо" мусь про це у Києві мовчать, або жне чути через безперервний галас про інтеграцію. Досвідчений Кар" даш за мить уже біля місцевої, поки що впізнаваної пошти, і ми скупову" ємо всі районні й обласні газети Черкащини. У них фотокадри, не" мов зроблені під час зйомок фільму з батальними історичними сцена" ми. Не менше фотографій наших високопосадовців, В. А. Ющенка і щиро радих святу місцевих меш" канців. Невимушена весела енерге" тика, стислі звіти. Для читачів “Сло" ва Просвіти” складаємо ще стислі" ший репортаж із газет “Нова Доба” та “Надросся”. …Корсунська битва 26 травня 1648 року золотими літерами впи" сана в історію України. Блискуча перемога війська Богдана Хмель" ницького над польською армією сприяла утворенню козацької дер" жави. 24 травня 2008 року у Вигра" єві (колись село звали Гороховою Дібровою) відбулися урочистості з нагоди перемоги у битві під Корсу" нем (“під Корсунем” — це і є Горо" хова Діброва). Прибули поважні гості. Хлібом"сіллю зустрічали двох міністрів, культури і туризму та у справах сім’ї, молоді та спорту. Також голову ОДА, голову обласної ради, закордонні делегації та гос" тей з інших областей країни. Патріарх Київський і всієї Укра" їни"Руси Філарет освятив новозбу" довану церкву Покрови Пресвятої Богородиці та відслужив молебень пам’яті загиблих за волю України 1648 року. Українське козацтво по" дарувало церкві ікону Покрови Пресвятої Богородиці. Учасники свята відвідали новозбудований музей козацької слави та історії се" ла. Церкву й музей споруджено на кошти й за участю мецената, уро" дженця Виграєва І. В. Артазея. По" тім свято перемістилося в урочище Різаний Яр. Президент України привітав усіх, а потім спостерігали з високого пагорба відтворення битви під Корсунем. Клуби диму стояли аж до неба, а від пострілів гармат і вибухів по" роху дрижала земля. Строєм ішло польське військо, не підозрюючи про козацьку засідку попереду, а з лісу його атакували козацька й та" тарська кінноти. Дзвеніли шаблі, поранених рятували маркітантки. Потім була смачна польова каша, сало й оковита. Президент разом із ковалями виготовив підкову. Попри рясний дощ, нащадки коза" ків радували показом збереженого народного мистецтва, ремесел, давніми піснями й танцями… Про" воджаючи гостей із Польщі, Чехії, Прибалтики, Білорусі, Росії, сердечно дякували за допомогу в постановці батальних сцен. До наших студентів поставили" ся у Виграєві дуже гостинно. Сіль" ський голова Володимир Микитен" ко перебрав на себе роль гіда. По" казав музей, повів до Різаного Яру. Ми були на горбку, де тиждень то" му стояли високі гості села, а він переповідав, як усе було. Перед нами — райська долина з оксами" товими крутими схилами, гаями, низиною в квітах і травах, які чека" ли на косарів. Ландшафт, що зіграв злий жарт із польським військом. “Бо був на боці козаків та Богдана”, як писали тодішні “журналісти” — полкові писарі, сотники, полковни" ки. Їхню емоційну українську мову з шармом архаїки можна бачити на сторінках Черкаського літопису. Га" дяцький полковник Григорій Граб’янка починає з поразки Поль" щі у битві під Жовтими Водами. Там вбили сина польського геть" мана Потоцького. “…Жахнувся гетьман Потоцький і польний Кали" новський, а також усі полководці та воїнство від страху заніміли, по" никли, як цвіт на морозі. Самі на таку смерть сподіваю" чись, зібрались на раду й почали думати, як би біду"лихо обминути. Порішили йти на Корсунь ближче до Польського краю. Стали за ми" лю від Стеблова. А у вівторок у гос" Піч для випалу кераміки (копія побуту Трипільської археологічної ери)
“Трипільські колеса — все ще двигун світового прогресу”. · S. 8Originalseite ↗

РІДНИЙ КРАЙ

Людмила ДЕХТЯРЬОВА Фото автора Виставки мають періодичність бієнале, і цьогорічна — вже третя. Президент України Віктор Ющенко брав учать у її закритті в Києві. Вразило високого гостя стрімке зростання участі молоді. Якщо на першій виставці 2004 року було два твори, то цього — 21. Прези" дент запевнив, що знайдуть гідне місце експозиції, і це вже сталося з полотнами на тему трагічних подій у Батурині. Народилась ідея одразу надих" нути творчу молодь на подальшу роботу. Хай подивляться й відчують живу енергетику краєвидів, на тлі яких розгорталися визначальні іс" торичні події. Отже, мандрівка за вектором бієнале. Голова Націо" нальної спілки художників України Володимир Чепелик поділяє думку Олександра Мельника, тому звер" нувся до ректорів Харківської та Київської Національних академій мистецтв по фінансову підтримку. Гроші хоч і не планували, але знай" шли, за що дякуємо. Туроператора не шукали. Мар" шрут напрочуд ретельно розроб" лений і роками його впроваджує Сергій Петрович Кардаш. Він вик" ладач історії, а нині власник попу" лярної серед киян туристичної агенції “Екскурсії вихідного дня”. Шостий рік поспіль цікавинки з тих екскурсій лягли на сторінки “Слова Просвіти”. Олександр Мельник, запрошуючи взяти участь, висло" вив щиру подяку редакції тижневи" ка за послідовну вагому інформа" ційну підтримку проекту з його перших нелегких кроків у буремні місяці 2004 року. Отже, їдемо. Дехто, заходячи до автобуса, вже тримав напогото" ві пензель і фарби. Когось майже не було видно з"за фанерного лис" та. “Монументальність історичного жанру зобов’язує”, — так проко" ментував Мельник. Їде також Олесь Соловей, викладач славет" ної майстерні професора Миколи Стороженка. На виставці 2004 року Олесь разом із Андрієм Гончаром, тоді студентом, були першими се" ред молодого покоління художни" ками історичного жанру. Помаран" чево"багряний портрет Миколи Міхновського пензля О. Солов’я байдужих не залишав. Олесь, як постійно наголошує Олександр Іванович, — його права рука у штовханні воза “від Трипілля” до кожного наступного бієнале. Патріарх історичного живопи" су, академік Володимир Прядка не навантажував студентів у дорозі нудними лекціями. Під кінець туру навіть згуртував хор, де був соліс" Холодний Яр. Отамана Василя Чучупаки вже не забути том. Але його глибокі екскурси в етнологію й історію разом із ґрун" товними екскурсійними пояснен" нями неперевершеного лоцмана мандрівки Сергія Кардаша й тон" кими коментарями Олександра Мельника створили наповнену ін" телектом атмосферу подорожі. Витачів, Трипілля, Балико"Щу" чинський меморіл, Виграїв, Кор" сунь, Кам’янка. Далі Холодний Яр, Суботів, Чигирин… Хіба потрібно переповідати томи надрукованого про них? Обмежимося деякими дорожніми враженнями. ХТО ЗНАЙДЕ КЛЮЧ ДО ГРАФІТІ? Зупинка у Трипіллі. Попри попе" редні домовленості, мусили відсто" яти чергу в новому приватному му" зеї Трипільської археологічної куль" тури. Музей чудовий, але прискоре" на хода тутешніх гідів дає змогу ли" ше поверхово оглянути зали. Му" зейні працівники втішають порадою завітати в будні, а не у вихідні. Вияв" ляється, вже склалася традиція, що в цей час віддають перевагу “шкіль" ному контингенту”. Традиція хоро" ша і цілком у контексті ідеї “Україна — від Трипілля”. На щастя, в обласному дер" жавному музеї ніхто не підганяв, і оглядини його виправдали споді" вання. В оригіналах, а не в нав" чальних посібниках, могли побачи" ти молоді художники першоджере" ла їхнього мистецтва. Прадавня графіка на не менш прадавній ке" раміці. Точні, лаконічні, вишукані символи, мистецькі образи сонце" вороту, місячних фаз, невпинної течії рік, невмирущості життя, ди" намічних поз сторожових псів та людських фігурок, які танцюють під дощем, гіпнотизуючі хвилеподібні рухи зміїв. Мистецтво мовчки говорило знаками про все, що винайшла спільнота Старої Європи, до якої належали трипільці. Землеробство й домашнє скотарство, будування міст, ткацтво та кераміка, найгос" тріші серпи з кременя, обробка металу — адже це була Бронзова доба. Чи може статися, що серед наших спостережливих студентів народжується довгоочікуваний но" вітній Шамполліон? Зведе всі три" пільські графіті докупи й виведе ключ до абетки прамови, якою спілкувалися люди, що будували міфічну Вавилонську вежу, не ка" жучи вже про “староєвропейців”. Перед тим, звичайно, має ста" тися диво. В Україні збудують цен" тральний Державний музей три" пільської культури з науково"дос" лідним інститутом світового рівня. В музей здадуть усі викрадені з"під українських чорноземів безцінні
“Маємо берегти ландшафти, нині — казкову Рось”. · S. 9Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

ті до ляхів наспіли козаки з татара" ми, й, гукнувши скільки моці “до бою!”, розпочали битву (от звідки магія Гоголевої мови в “Тарасі Бульбі”). Ляхи перебували в окопах і несила було козакам і татарам ля" хів подолати. Якраз отоді і взяли ляхи якогось козака і привели до гетьмана. Бранець, від природи кмітливий і хитрий, а може, й са" мим Хмельницьким навчений і пі" дісланий. Сказав, що татар тільки з Тугай"беєм тисяч п’ятдесят, і що скоро сам хан з усією силою підій" де, а козаків багато — без ліку. Напав на ляхів острах незбори" мий. Порішили пробиватись усім табором, і тут взяли козака дорогу показувати. Козаки влаштували засідку, коней поперебивали, й да" вай тіснити польську піхоту. А той козак навмисне завів обоз ляхів у яругу (Різаний Яр) прямо в хащі та болото. Козаки ж влаштували за" сідку, відкрили вогонь, коней усіх перебили й піхоту потіснили. Кали" новський розгнівався, а коли і його поранили, змирився з поразкою. Отож ви прийшли, Щоб Хмельницького взяти, А самим довелось У неволю прямувати. До Криму бундючно прямують ридвани, А в них з радниками обидва гетьмани, Хотіли ляхи на козаках славу зажити, Та Господь віддав її тим, хто вміє терпіти. (Літопис гадяцького полковника Григорія Граб’ян" ки”. — К., 1992. — С. 41—43.). Проводжаючи нас, виграївці висловили сподівання, що після гучного святкування перемоги ста" тус їхньої колишньої Горохової Діб" рови у туристичному проекті “Зо" лота підкова Черкащини” зросте. Адже й нову церкву Патріарх освя" тив. Додаймо, що одразу порозу" мівся з нашими студентами. А ми — перша екскурсія після свята, “перша ластівка”. НАВІЩО ЇМ РОСЬ, ТОПОНІМ РУСИНА? Дорогою до Корсуня почули по радіо незрозумілу новину. На річці Рось біля Білої Церкви збираються будувати сталепрокатний (чи ста" леливарний) комбінат. Як ведеть" ся, прізвищ тих, хто вкладає гроші та хто вже має з них навар, не наз" вано. Мабуть, цим “анонімам” бай" дужа чи навіть невідома дивовиж" на, поки що не змарнована краса Нова церква у Виграєві річки — серцевини прадавньої Ру" си. Рось — топонім дуже давній. Невже й цю річку, краєвидам якої немає рівних, потрібно перетвори" ти на екологічний непотріб, як роб" лять це нині з Києвом? Ми в Корсуні"Шевченківському. Мандрівні художники побачать, які пейзажі пропонуватиме їм красуня Рось. Проходимо крізь браму. Пе" ред нами перлина міста: парк і па" лац. Будівля польського магната Понятовського, яку згодом “прива" тизував” Григорій Потьомкін. З рук останнього перейшла до родини Лопухіних. Милуємося мереживом вишуканої архітектури палацу. Кро" куємо парком, де довірливі солов’ї співають романси нашим дівчатам та юнакам. А ще — річці, яку вже видно. Слова зайві. Сергій Кардаш перериває мов" чання, часу обмаль. Дізнаємося, що аристократи Лопухіни були чу" довими підприємцями і багато зробили для Корсуня як промисло" вого міста. Дівчата цієї родини магнетично приваблювали найта" лановитіших поетів: Ю. Лермонто" ва, О. Пушкіна, наш Тарас Шевчен" ко не став винятком. У корсунських музеях є чимало портретів відомих м. Корсунь+Шевченківський. Вхід до парку маєтку Лопухіних особистостей. Також є полотно, котре може відповісти, чи потрібен баталістові ландшафт, — “Битва під Корсунем” пензля нашого та" лановитого сучасника М. Сторо" женка, на тлі вже знайомого пейза" жу Різаного Яру. Воно, на відміну від багатьох таких, дихає живою енергетикою природи й людей. Маємо берегти ландшафти, нині — казкову Рось. ва скульптурна група “Тулумбас” на історичному місці, відомому як Склик, бо там відбувалися збори гайдамаків. Пам’ятний знак “Гайда" мацька Січ” і могила Йосипа Ше" леста, головного отамана Січі. Численні туристи й прочани від" відують Свято"Троїцький Мотро" нинський монастир (сьогодні жіно" чий), заснований у XIII сторіччі. У XVIII сторіччі тишу цього закладу порушували політичні інтриги Росії, Польщі, Молдови. Після смерті Б. Хмельницького точилася гостра боротьба за булаву й гетьманство РОЗЛАМИ Й ЗЛУКИ — НАША КАРМА? Мільйони років тому глибинні рухи планети розкололи кристаліч" ний фундамент. Згодом у розколи поповзли льодовики і прорізали широкі долини для річок. Така доли" на Дніпра. До глибинного розламу під Холодним Яром льодовик не дістався, тому й долина його ком" пактна. Від людей такі процеси не залежать. Залежать, на жаль, гострі розлами в людській історії. Від Три" пілля до сьогодення їх не злічити. Холодний Яр живиться чистими холодними джерелами, буяє дібро" вами та гаями. Дуби живуть довго, як і раритет Яру, Дуб Тисячорічний. Науковці підтвердили його вік, та й зовнішність неймовірного дерева цьому відповідає. Нині для туристів біля дуба працює торгова палатка з цікавими сувенірами, змістовними буклетами, козацьким одягом. Ос" танній — на прокат, щоб фотогра" фуватися. Ми не оминули нічого, хоч стояли в черзі, бо жваві школя" рі скрізь випереджали. Від дуба почалася подорож Яром. В історичній послідовності до послуг мандрівників (у стислому переліку) таке. Розкопки археоло" гічної українсько"польської експе" диції чудово збереженого оборон" ного валу, що захищав скіфське го" родище (VII—IV ст. до н. е.), широко знане як Мотронинське. Дуже ціка" між прихильниками Юрія, ще зов" сім юного й недосвідченого сина Богдана, та Виговського, соратни" ка померлого гетьмана. Ціна — ке" рівництво гетьманською держа" вою, тоді ще відносно незалежною. Враження переповнюють. Значна кількість об’єктів екскурсії “промовляла” позначками розла" мів — повстань, загарбань, зну" Рось. м. Корсунь+Шевченківський
“Маємо берегти ландшафти, нині — казкову Рось”. · S. 9Originalseite ↗

Fortsetzung von «РІДНИЙ КРАЙ», S. 8

РІДНИЙ КРАЙ

Вхід до “Країни Трипілля” в новому музеї щань: голодоморами й військовим терором. Що ж це за карма така у нашого народу? Звісно, прекрасна родюча земля. Зазіхачі були, є й будуть. Наша справа — не стати вкотре ошуканими. Біля пам’ятної стели Василю Чучупаці, загиблому отаманові Хо" лодноярського визвольного руху 1919 — 1920 років, ми усвідомили, що дуже стомилися. Чорненьке цу" ценя перецілувало кожного й радо побігло до хати, що потопала в кві" тах. “Чучупака!” — кинули заклик студенти й, заряджені енергією маленького сторожа"спанієля, по" сідали до автобуса. У Суботові на зголоднілих екс" курсантів чекав смачний сюрприз. Для всіх, хто подорожує Черкащи" ною, працює трактир із калорійним аутентичним борщем — пампушки з часником обов’язкові, печенею в горщиках, а понад усе — власного виробництва квас на меду. Після смачного обіду вивчали Суботів туристичний. Гарне місце обрав Михайло Хмельницький, батько Богдана, для своєї садиби. Чигирин найбільше здивував нинішнім станом музею Б. Хмель" ницького. Експозиції незрівнянно збагатилися дорогою старовин" ною козацькою зброєю, цікавими побутовими речами вояків. А який там набір писарського приладдя!.. Студенти прикипали до скла, за яким красувалися нумізматичні ко" лекції — вагомі свідки зв’язків гетьманської України з близьким і далеким зарубіжжям. Про Чигирин — ані слова, лише порада. Перед тим, як влитися до туристичного потоку “Золотої під" кови Черкащини”, бажано ознайо" митися з книжкою о. Юрія Мицика “Чигирин, гетьманська столиця”. Ми купували її й сучасні сувенірні блоки з марками саме у контексті подорожі. “Вміють робити якісно, коли захочуть”, — невмирущий стан справ у країні ще з пострадян" ської доби. А ПОДЯКИ ХІБА ЗАЙВІ? Поверталися додому і спосте" рігали засмічені узбіччя на під’їзді до Києва. Наче з усієї України з’їха" лися неохайники й успішно роб" лять зі столиці загальнодержавний смітник. Як казали туристи у Мир" городі, “тьху на них”. А ми до свого. Щиро подякували один одному за чудове спілкування. Пан Прядка заспівав величальну козацьку ду" му, а пан Соловей — старовинний львівський романс про кохання. Студенти з Харкова — слобожан" ських частівок. Особлива подяка водієві Воло" димиру. Пан Мельник поділився мрією, щоб через “Слово Просвіти” подя" кувати за підтримку проекту голові Нацради з питань культури й ду" ховності Миколі Жулинському та нинішньому міністру культури і ту" ризму Василеві Вовкуну та його співробітникам, які сприяють спра" ві. Імена переможців й репродукції їхніх творів побачимо незабаром у буклеті. А теми для четвертої вис" тавки вже знайшли під час ман" дрівки. Тож до зустрічі через два роки.
“Інформаційна криза загрожує безпеці держави...” · S. 10Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

терствам, відомствам, які опікуються пере" дусім питаннями освіти, науки, культури, сім’ї та молоді, інформаційної політики об’єднати зусилля, потенціал держави з громадськими інституціями, українською інтелігенцією і запропонувати конкретні шляхи, засоби й ресурси для поліпшення ситуації. На основі суспільно"громадського нау" кового аналізу змісту сучасної освіти внес" ти доповнення і розробити нові державні стандарти, враховуючи суспільну значу" щість українського мовного і культурологіч" ного потенціалу. Включити в тематичні плани наукових фундаментальних і прикладних досліджень проблематику ролі української мови, куль" тури і розвитку громадянського суспіль" ства, держави і єдності нації. бах масової інформації, видавничій справі, рекламі, та ввести до них відповідні зміни й доповнення; — створити пільгові умови для розвитку української аудіо" та відеопродукції. До" могтися впровадження української мови в системі Інтернет та комп’ютерного навчан" ня; — здійснювати реальне державне сприяння українськомовній пресі, книго" друкуванню всім різновидам українсько" мовної продукції, насамперед для дітей, юнацтва та молоді на основі податкових пільг; — контролювати діяльність міністерств і відомств, органів державної виконавчої влади всіх рівнів щодо виконання ними мовного законодавства. Для виходу з інформаційної кризи, яка загрожує безпеці держави, громадськість України вимагає консолідації зусиль усіх гі" лок української влади. Створити при уряді України Координаційний центр стратегіч" них комунікацій, залучивши найкращих фа" хівців — науковців і практиків у галузі сучас" них комунікацій. Якнайшвидше розробити національну доктрину і стратегію комуніка" ції, а також комплекс заходів на законодав" чому рівні для нарощування національного інформаційного ресурсу і розпочати реалі" зацію цих програмних засад. Кабінетові Міністрів України, Національ" ній раді України з питань телебачення і ра" діомовлення забезпечити НРКУ каналами мовлення в FМ"діапазоні 87,5—108 МГц для повного охоплення території України програмами Українського радіо. Міністерству фінансів України забезпе" чити видатки Державного бюджету для На" ціональної радіокомпанії України та Націо" нальної телекомпанії України окремою статтею. Національній комісії з питань регулю" вання зв’язку України завершити розподіл середньохвильових частотних присвоєнь колишнього СРСР між Україною, Росією, Бі" лоруссю і Молдовою та розробити частот" но"територіальний план середньохви" льового радіомовлення, використовуючи ефективні синхронні мережі окремих пере" давачів. ВАТ “Укртелеком” відновити роботу ме" реж дротового мовлення та впровадити на радіовузлах супутниковий прийом прог" рам. Забезпечити планування і проведення контрпропагандистських заходів нейтралі" зації російського інформаційного впливу на всіх рівнях комунікації — реґіональному, за" гальнонаціональному і міжнародному. Вжи" ти правових економічних та організаційних заходів щодо розширення сегменту україн" ськомовних масових періодичних видань, телеканалів, радіостанцій, теле" і радіопе" редач (державний протекціонізм, включен" ня системи матеріальних і моральних сти" мулів тощо). Держкомтелерадіо України створити в Національній радіокомпанії України росій" ськомовну редакцію та забезпечити поши" рення програм на територію Росії. Посилити адміністративну та кримі" нальну відповідальність за дотримання у мас"медіа запроваджених урядом законів і норм щодо мови засобів масових комуніка" цій, зокрема дотримання встановленого урядом співвідношення українськомовних теле" і радіопередач до передач мовами національних меншин. Привести у відповідність до європей" ських норм і традицій систему кабельного телебачення, вилучивши стандартні пакети програм російських каналів — Першого державного, ОРТ, НТВ, які ведуть відверту ворожу пропаганду. Посилити персональну відповідальність керівників теле" і радіоканалів, редакторів та журналістів масових періодичних видань за озвучування антиукраїнських виступів російських політиків та експертів в україн" ському ефірі та пресі. Зобов’язати представників української влади всіх рівнів — урядовців і посадових осіб, керівників і представників місцевих органів влади, народних депутатів України та депутатів усіх рівнів — офіційні й неофі" ційні виступи у пресі, на радіо й телебачен" ні вести лише державною мовою, виконую" чи ст. 10 Конституції України. Всіляко підтримувати ініціативу просві" тян у проведенні Всеукраїнської акції “Ук" раїна — європейський дім. Просвітяни за євроатлантичний вибір”.
“Інформаційна криза загрожує безпеці держави...” · S. 10Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

«ПРОСВІТА»

учасників “круглого столу” “Правовий статус української мови як державної. Мовне законодавство та реалії сьогодення”, проведення якого ініціювало Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Тараса Шевченка напередодні Дня Конституції України 26 червня 2008 року м. Київ Ми, учасники “круглого столу”, пред" ставники Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, Держав" ного інституту національної пам’яті, Фонду культури, Національної спілки письменни" ків України, Спілки офіцерів України, Сту" дентського братства, інших громадських організацій та творчих спілок, одностайно заявляємо, що сьогодні в Україні всі гілки державної влади ослаблені. Органи місце" вого самоврядування у східних і південних реґіонах подекуди нехтують виконан" ням статті 10 Конституції України щодо державності української мови та рішення Конституційного суду України від 19 грудня 1999 року, де чітко зазначено, що україн" ська мова як державна є обов’язковим за" собом спілкування на всій території України під час здійснення повноважень органами державної влади та органами місцевого са" моврядування. За період незалежності вище керівниц" тво країни, політики, владні структури не спромоглися виконати основних конститу" ційних положень щодо підвищення автори" тету державної мови, впровадження її в усіх сферах життя, ігноруючи Основний Закон України та рішення Конституційного суду від 14 грудня 1999 року. Нинішній стан української мови не має аналогів у жодній країні світу, яка поважає себе, засвідчує про неповноцінність і не" здатність сучасних “політичних еліт” усвідо" мити значення мови для надійної розбудо" ви державної незалежності, міцної Собор" ної України, становлення громадянського суспільства, формування міжнародного ав" торитету. Нехтуючи всіма нормами міжнародних конвенцій і хартій у справах культури і мови, які наголошують на збереженні й захисті національно"культурних особливостей на" родів та націй усіх країн, нехтуючи вітчизня" ним законодавством, нинішня влада прямо й опосередковано намагається не лише за" консервувати напівколоніальний статус ук" раїнської мови, а й на всіх рівнях упровад" жує ідеологію реакційного москвофільства, а це зрада національних інтересів. Передбачене ст.10 Конституції України забезпечення державою “…всебічного роз" витку і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій тери" торії України” так і не набуло поступального характеру. Особливо небезпечна ситуація склала" ся в інформаційній сфері. Загальний нак" лад українських газет постійно знижується. На недержавних каналах 90 % передач ве" дуть винятково іноземною — російською мовою. Потік іноземної преси та книжок із Росії не має жодних перепон. А податкове зако" нодавство не сприяє українській книзі й не захищає її. Вища школа, зокрема технічні ВНЗ, за незначним винятком, продовжують зросій" щення українських студентів. Україна опи" ЗАЯВА
“Інформаційна криза загрожує безпеці держави...” · S. 10Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

ЗУПИНИТИ ЗРОСІЙЩЕННЯ!

нилася перед загрозою не мати своєї інте" лігенції. Спорт, комерція, торгівля послугову" ються переважно російською мовою. Бага" то посадових осіб різних рангів, аж до мі" ністрів в Україні та велика частина держав" них службовців у закордонних центрах сис" тематично порушують ст.10 Конституції Ук" раїни. На найвищі посади призначають функціонерів, які не володіють або демонс" тративно не послуговуються державною мовою. Майже не відстоює вимог Конституції більшість суддів та працівників прокурату" ри, а частина сама безкарно порушує їх. Такі дії призводять до того, що в бага" тьох областях України триває цілеспря" мована безпрецедентна антиконститу" ційна діяльність щодо впровадження ро" сійської мови як державної. З місцевих бюджетів, зокрема, Севастополя, де не" має жодного українського навчально"ви" ховного закладу, виділяють мільйони коштів для підвищення її суспільної ролі. Європейська Хартія реґіональних мов або мов національних меншин, якою часто спекулюють антиукраїнські сили, під" креслює, “що охорона і розвиток реґіо" нальних мов або мов меншин не по" винні шкодити офіційним мовам і пот" ребі вивчати їх. І ніщо в цій Хартії не можна тлумачити як таке, що суперечить цілям Статуту ООН, включаючи принцип суверенітету і територіальної цілісності держав”. Мова — духовний стрижень будь"якої нації. Для успішної реалізації завдання щодо захисту і розвитку української мови мініс" Клавдієвого, київський хор “Либідь”, ан" самбль “Горлиця” із села Стави Кагар" лицького району, хор “Гомін”. Планують, що такі зустрічі відбувати" муться не лише на великі загальнодержав" ні свята, а щотижня. До цього закликав присутніх керівник хору “Гомін” Леопольд Ященко. До пріоритетів і основних завдань ре" ґіональних програм соціально"економічно" го розвитку на 2009 і наступні роки обов’яз" ково потрібно внести питання підтримки державної мови. Переглянути нині чинну систему опо" даткування щодо української книжки, кіно, мистецтва з урахуванням їхнього важливо" го значення для розвитку особистості, її на" ціональної гідності. Позбавити Указом Президента права носити назву “національний” університети, в яких масово здійснюють конституційні по" рушення щодо впровадження державної мови в навчально"виховному процесі. Ви" знавати принцип застосування державної мови як один з головних під час проведен" ня акредитації ВНЗ і видачі їм ліцензій. Визнати, що Українська держава, на відміну від своїх сусідів — Росії, Румунії, Польщі, Угорщини тощо, продовжує ігнору" вати належне виконання ст. 12 Конституції, заходів підтримки закордонних українців, зокрема у мовній сфері, чим сприяє актив" ним процесам денаціоналізації наших спів" вітчизників. Вважати неприпустимою практику ве" дення діловодства, офіційного листування недержавною мовою між органами цен" тральної й місцевої влади. Учасники “круглого столу” закликають: Верховну Раду України: — ухвалити Закон “Про державну мову в Україні” з редакцією, яка насправді змінить статус української мови та зупинить зросій" щення країни; — переглянути проект Закону України “Про загальну середню освіту” з метою від" новлення в ньому ст. 7, заклавши в її осно" ву обов’язкове навчання й виховання в зак" ладах середньої освіти державною україн" ською мовою; — Постановами Верховної Ради Украї" ни №2503"ХІІ від 26 червня 1992 р. та №3423"ХІІ від 2 вересня 1993 р. ліквідува" ли графу про національність у нових україн" ських паспортах. Цим кроком влада фак" тично позбавила громадян України націо" нальної самоідентифікації, унеможливив" ши національне будівництво в Україні. Вод" ночас дискримінують і права національних меншин, адже жоден юридичний документ, що посвідчує особу, не визначає належ" ності до певної національності. Пропонуємо розглянути питання повер" нення графи “національність” на сесії Вер" ховної Ради України з вимогою затвердити новий зразок паспорта із внесенням цієї графи і заповнення його українською мо" вою; — домагатися скасування Закону Укра" їни “Європейська Хартія реґіональних мов або мов національних меншин” в його ни" нішній редакції, де сфальсифіковано пе" реклад. Уряд України: — створити 2008 року при Кабінеті Мі" ністрів України Державний департамент мовної політики та науково"експертну комі" сію для виконання конституційних обов’яз" ків держави перед громадянами і урядових програм із мовного розвитку; — провести за участю відповідних мі" ністерств, інших центральних органів вико" навчої влади фаховий аналіз та юридичну експертизу актів чинного законодавства, якими регулють застосування мов у засо"
“Інформаційна криза загрожує безпеці держави...” · S. 10Originalseite ↗

СПІВАЙМО РАЗОМ

Святослав МІЗЕРНЮК Фото автора Погідної літньої днини Всеукраїнське товариство “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка провело мистецьке свято пісні. Біля арки Дружби народів виступали мистецькі народні колективи “Берегиня” з
“Утвердимо незнищенність нашого духу й невмирущість народу у прийдешньому”. · S. 11Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

ють значення громадської думки полтавців для міської влади й де" путатів. Тож сподіваємося на ак" тивну підтримку громадян міста у прагненні встановити пам’ятник гетьманові саме у Полтаві на Со" борному майдані. Це буде пре" красним архітектурним завер" шенням вул. Жовтневої. Майбут" ній монумент стане знаком вдяч" ності відновленої Української держави одному з тих діячів, яко" му Господь дав талант бачити прийдешнє і який усе своє життя присвятив йому. Для всіх нас, полтавців, важли" во возвеличити наше місто чудо" вим пам’ятником гетьманові. Тим утвердимо незнищенність нашого духу й невмирущість народу у прийдешньому. ПООТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка ПМО Народний Союз “Наша Україна” ПОО Народний рух України ПОО Українська народна партія ВМГО “Національний альянс” ПГО “Українська справа” Полтавська міська організація українських націоналістів ПОВМО “Жіноча громада” «ПРОСВІТА»
“Утвердимо незнищенність нашого духу й невмирущість народу у прийдешньому”. · S. 11Originalseite ↗

ПАМ’ЯТНИК ГЕТЬМАНОВІ МАЗЕПІ — НА СОБОРНИЙ МАЙДАН ПОЛТАВИ

Напередодні річниці подій, по" в’язаних із воєнно"політичним виступом гетьмана України Івана Мазепи та укладенням україн" сько"шведського союзу, врахову" ючи значення цих подій у багато" віковій історії українського держа" вотворення, з ініціативи націо" нально"демократичних громад" ських організацій, політичних пар" тій Полтави стартувала акція зі збору підписів за встановлення пам’ятника Іванові Мазепі на Со" борному майдані в обласному центрі під зверненням до депута" тів міської ради щодо ухвалення відповідного рішення. Івана Мазепу обрали гетьма" ном на Коломацькій раді, непода" лік Полтави, 25 жовтня 1687 року. 22 роки, до сумнозвісної битви, він успішно керував країною. Важливо, щоб пам’ятник нагаду" вав про велич діянь гетьмана і про образ гетьманської України. На Всеукраїнському відкритому конкурсі на ескіз пам’ятника пе" реміг проект скульптора Миколи Валентина ПРИЛУЦЬКА, відповідальний секретар Черкаського об’єднання ВУТ “Просвіта” Розцвіла намистом, вишиван" ками, барвистими плахтами галя" вина в саду біля Черкаського об" ласного центру еколого"натура" лістичної творчості школярів. Це на фестиваль"конкурс “На" ша мова — солов’їна, наша пісня — спів душі” з’їхалися просвітян" ські й освітянські колективи об" ласті. Приїхали співочі родини, танцюристи з “Молодої Просвіти”, хори, берегині старовинних укра" їнських звичаїв та обрядів — фоль" клорні ансамблі. “Україно, ти для мене диво, і нехай пливе за роком рік, буду, ма" мо, горда і вродлива, з тебе диву" ватися повік…” — цими словами Василя Симоненка розпочала кон" курс ведуча Світлана Панченко. В унісон почуттям глядачів зву" чав баритон учителя Яснозірської школи Черкаського району Івана Демченка, який співав про те, що жити під рідним небом — найбіль" ше щастя. Журі одноголосно від" значило його першим місцем у но" мінації “Солісти”. “Пісня солов’їна, рідна Україна в горі не загине — і не чекай!” — ніжним сопрано продовжила свя" то українського слова та пісні мо" лода просвітянка, десятикласниця Мошнівської школи Черкаського району Надія Лук’яненко, яка посі" ла друге місце. Пісню про Марічку виконала Марія Маринкевич, про дівчину Наталку — Ольга Гнатюк, про дух" мяну ніч — Наталія Антонюк. Білика й архітектора Віктора Шевченка. Коштів із місцевого бюджету на виготовлення та встановлення пам’ятника не ви" користовуватимуть. Організатори акції усвідомлю"
“Утвердимо незнищенність нашого духу й невмирущість народу у прийдешньому”. · S. 11Originalseite ↗

ВІДШУКАЛИ СПАДЩИНУ ВІДОМОГО ЗЕМЛЯКА

Олександр ЧОРНУХА, голова Новопсковського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Т. Шевченка, Луганська обл. Один із напрямів роботи прос" вітян Новопсковщини — краєзнав" чий. Місцеві краєзнавці об’єдна" лись у товариство “Слобідська гро" мада”. Понад 15 років виходить краєзнавчий вісник районної газе" ти “Перемога” “Слобожанщина — воля вольная…” На його сторінках публікують розвідки відомих літо" писців нашого рідного слобідсько" го краю — Валентина Золотарьова, Володимира Гурського, Василя Каплунова, Тетяни Дем’яненко, Га" рія Власюка, Віктора Козлова. З квітня цього року місцевий журналіст В. Козлов редагує газету “Телеспектор” і краєзнавчий дода" ток — вісник “Гетьманський шлях”. Пошуки матеріалів привели його на один із сайтів Інтернету. Знайдено біографію та творчу спадщину на" шого земляка Петра Григоровича Буткова, уродженця слободи Оси" нової. Народився він 17 грудня 1775 року в дворянській родині. Шіст" надцятирічним вступив на військо" ву службу до Володимирського драгунського полку і брав участь у боях під Анапою. 1796 року в пер" ській війні він діє вже як ад’ютант генерал"майора С. А. Булгакова. Саме тоді розпочинає кар’єру істо" рика. 1801 року Бутков — голова кан" целярії генерал"лейтенанта Кно" рінга. 1811"го за станом здоров’я залишає військову службу і перебу" ває у відставці до 1820 року. Оселя" ється в Петербурзі, вивчає життя і побут народів Кавказу, досліджує стародавні літописи. Потім знову повертається до державної служби — спочатку на посаді директора училища Воронезької губернії, а з 1829 року — в міністерстві внутріш" ніх справ. 1841 року П. Буткова об" рано дійсним членом Академії наук. У Петербурзі він спілкується з відо" мими діячами науки і культури, ви" хідцями з України. У листі до відомого історика й етнографа Осипа Бодянського, да" тованому 29 червня 1843 року, Та" рас Григорович Шевченко писав, що задумав намалювати серію офортів “Мальовнича Україна” на історичну тему, а в пошуках сюже" тів мав намір звернутися до П. Бут" кова. Науковий доробок історика" академіка досить значний. За жит" тя він друкує наукові праці з історії Русі, вивчає літописи, пропагує ве" лике культурне значення Києво"Пе" черської лаври. Попри те, що його вважали ро" сійським істориком, Петро Григо" рович палко любив Україну, добре знав її історію і був справжнім пат" ріотом. Тому й не дивно, що до ньо" го як до авторитетного історика хо" тів звернутися Тарас Шевченко. 1849 року П. Буткова обирають сенатором, але вчений продовжує історичні дослідження. Він був прибічником історичної концепції німецького науковця А. Шлецера та російського вченого М. Карамзіна, на основі аналізу джерел доводив справжність дав" ньоруського початкового літопису. Петро Григорович прожив дов" ге й цікаве життя. Помер 12 грудня 1857 року, поховали його в Петер" бурзі. Про історичні праці Петра Бут" кова писали російський історик М. П. Погодін і радянський учений М. О. Косвен. Наукова спадщина П. Буткова потребує глибшого ос" мислення та поширення.
“Утвердимо незнищенність нашого духу й невмирущість народу у прийдешньому”. · S. 11Originalseite ↗

УСІМ БУЛО ТАК ДОБРЕ РАЗОМ

Завжди хвилює глядачів ав" торська пісня, адже це — спів ду" ші.“Колискову” співав своїй доні вчитель Золотоніської школи №2 Павло Новіцький, “Мамо” — канів" чанка Наталія Завгородня. Бардів змінили родинні ан" самблі. Зворушили публіку “Рушничок для мами” від сім’ї Новіцьких із Зо" лотоноші, виступ родинного дуету Склярів, де слова “Пісні про маму” написав Сашко — учень 4 класу Шполянської загальноосвітньої школи, а музику — мама Оксана Сергіївна, вчителька цієї школи. Щемлива мелодія “Прощаль" ного балу” у виконанні автора, вчи" теля Сорокотязької школи Жашків" ського району Марії Маринкевич та її учениці Насті Гармідер повер" нула глядачів у спомини про влас" ний випускний вечір. “Пісня наро" дилась якось одразу, слова самі складалися в рядки під враженням від останнього дзвінка”, — зізнала" ся Марія Григорівна колегам, які просили переписати твір. А диск зі своїми піснями подарувала облас" ній телерадіокомпанії. “Ой роде наш красний, роде наш прекрасний, не цураймося, признаваймося, бо багато нас є…” — славили родини Іван Демченко з Яснозірської школи, Яна Мака" ренко, вчителька Мошнівської школи та її учениця Надія Лу" к’яненко. Хореографічною композицією “Ой роде наш красний” порадував глядачів танцювальний ансамбль “Калина” (хореограф — З. Бабич) Мошнівської ЗОШ І"ІІІ ступенів. “На біс” танцювали молоді просвітяни “Калини” “Мошнівську польку”, де звучать українські, ро" сійські, білоруські, польські, єврей" ські мотиви, — у містечку хліборо" бів та майстрів дружно живуть представники 27 національностей. Прозвучала на фестивалі ста" ровинна українська пісня “Чорно" морець, матінко, чорноморець” у виконанні Ольги Галюк і Тамари Коваленко з Канівщини — артис" тки здобули перше місце. “Заку" вала зозуленька” мелодійно про" звучала у виконанні тріо банду" ристок Золотоніського РБЮТ Ла" риси Глоби, Надії Камші та Ніни Плисак. “Я прийшла до вербиці” виконали “Берегині” із Тетерів" ської школи Жашківського району. Актуальним був виступ агіт" бригади театру малої форми “Майбутнього творці” із села Тара" сівка Звенигородського району. “Наша мова — солов’їна, наша пісня — спів душі”, — стверджува" ли вони. А відступникам від свого, від рідного, від українського діста" лося на горіхи. Народні звичаї й обряди, які хтось забув, а хтось і не знав, по" казав фольклорний ансамбль “Мамина пісня” Матвіївського НВК зі славної Чигиринщини. Крім фестивалю художніх ко" лективів, у рамках конкурсу “Наша мова — солов’їна, наша пісня — спів душі” молоді просвітяни — уч" ні та студенти області — писали роботи на тему “Діалекти, говірки, легенди, звичаї та обряди мого рідного краю”. Найкращі роботи надрукують окремим збірником. Усі учасники конкурсу (пере" важно вчителі та учні) отримали подарунки від ВУТ “Просвіта”: ме" тодичну та художню літературу, комп’ютерні навчальні ігри, плака" ти з українською символікою — те, що знадобиться у навчанні. “А я бажаю вам добра, щоб наче сад, душа цвіла, щоб зорі падали в долоні…” — співав на" самкінець зал разом з Іваном Демченком, Надією Лук’яненко та Яною Макаренко, і всім було доб" ре разом.
“Війна за єдиний культурно1духовний простір триває”. · S. 12Originalseite ↗

КУЛЬТУРА

Василь Вовкун Нещодавно в Кабінеті Міністрів України відбулася прес"конференція міністра куль" тури і туризму Василя Вовкуна “Реформи культурної політики: перше півріччя діяль" ності міністерства”. Фактично це перший серйозний звіт. До цього міністр не спілку" вався з пресою. Тим часом культурне життя не залежало від мовчання пана Вовкуна. Па" ралельно з пакетом реформ та інновацій, які за цей час визрівали у міністерстві, в Україні встигли пережити війну з кінопрокатниками, провести значну кількість вітчизняних фес" тивалів і взяти участь у престижних європей" ських. А грандіозний концерт на Майдані Не" залежності легендарного Маккартні? Куль" турна розмаїтість якось мимоволі наштовхує на думку, висловлену в міністерстві: “Очіку" вання мистецького середовища як ніколи має шанс до втілення”. До слова, з уст Васи" ля Вовкуна прозвучала ще одна концепту" альна фраза: “Національна ідея — це і є на" ціональна культура”. Всі ці тези"месиджі свідчать про те, що там, угорі, не на жарт за" мислилися над стратегією перетворення “пральні” на міністерство “культурної політи" ки”. Мабуть, лише час засвідчить різницю між імітацією руху і рухом, між прагненням і реальною спроможністю… Пропонуємо те" зисно пряму мову Василя Вовкуна. “На моє глибоке переконання, така інс"
“Війна за єдиний культурно1духовний простір триває”. · S. 12Originalseite ↗

Der Anfang dieses Textes kann unvollständig sein — mit der Originalseite abgleichen

МІНІСТЕРСТВО ЯК АРТ-ГАЛЕРЕЯ

титуція, як міністерство, ще потрібна. Інше питання, який вона має зміст і підтекст. Маємо знати, що управління культурою і культурна політика — це абсолютно різні поняття. Я не думав, що матиму стільки непорозумінь з цього приводу, але разом із тим від" чуваю великі зрушення. Забігаючи наперед, скажу, що з вересня ми хо" чемо перетворити міністерство куль" тури на арт"галерею “Мінкульт” для того, щоб воно стало доступним, бо саме міністерство має бути коорди" натором відкритого культурного жит" тя. На жаль, громадський рух як запо" рука такого життя у нас досить слаб" кий. Як, до слова, зв’язок між самими міністерствами. Перше, що ми зро" били, — уклали угоди про співпрацю. Тому що багато є спільного, зокрема між Міністерством сім’ї, молоді та спорту і Міністерством культури. Та" ких угод є вже до десятка, і вони по" чинають працювати. Нині для нас ду" же важливі громадські організації та наглядові ради. Ми запропонували нову концепцію створення наглядо" вих рад, бо вони перетворювалися на ки" шенькові. Їхня мета була нечіткою, і в цьому сенсі вони дуже легко працювали, бо нічого не робили. Розуміємо, що уряди, особливо україн" ські, недовговічні. Тому важливо створити такі засади, які працювали б довго і виводи" ли б культуру на вищий щабель розвитку. Підштовхнути культуру до розвитку! Сьогод" нішню аморфність та інертність пояснюють обмеженим фінансуванням. Це неправда, бо під цікавий та важливий проект гроші зав" жди можна знайти. Теорії та ідеології культурної політики ми присвятили дуже багато часу. Потреба в концептуальності давно назріла. Стратегія розвитку залежить від умов, у яких перебу" ває культурно"духовний простір країни. Нап" риклад, розмовляючи з міністром культури Португалії, я зрозумів, що їхня країна має схожі проблеми, бо повинна захищати влас" ний культурно"духовний простір від іспан" ської експансії. Щоправда, зустріч із керівниками управ" лінь культури справила сумне враження. По" перше, міністерство має неповну структуру. Чи можна уявити його без відділу інформа" ції? Очевидно, у ХХІ сторіччі уже неможливо. Половину штатного розкладу управлінь культури скоротили. Чому? У зв’язку з тим, що вилучено цілі сегменти культури: “спад" щину”, “туризм”, “кіно”, “мову”. Чим займаються місцеві управління? Ор" ганізацією концертних заходів до державних свят: до днів Конституції, Писемності, Неза" лежності… Якщо ми зараз не розворушимо цю ситуацію, то вона трохи поліпшиться в Києві, але не в Україні. Те, що зруйнували по" літики, культура повинна залатати. Маю на увазі творення єдиного культурно"інформа" ційного простору з реґіональними особли" востями, тобто і в Севастополі, і в Чернівцях маємо з тією самою увагою та принциповіс" тю святкувати, наприклад, День міста, вико" ристовуючи не політичну ідеологію, а культу" ру високого рівня. Що сьогодні для мене як для міністра виграшне? Звичайно, маю найліпший бюд" жет за 16 років. Але можна мати бюджет ут" ричі більший, та він не спрацює. На моє пе" реконання, потрібно розширювати наш інно" ваційний простір, використовуючи досвід західних сусідів. За 16 років Незалежності не було ухвале" но жодного закону щодо культури, крім од" ного"єдиного від 2008 року. Ми не маємо ви" роблених сучасних умов і норм, які давали б розвиватися культурним галузям самостій" но. Я призупинив проект Закону про меце" натство. Чому? Тому що працювали над за" коном про національний культурний продукті вже надіслали його суміжним міністерс" твам гуманітарної сфери для внесення поп" равок. Прагнемо, щоб цей закон потрапив у Верховну Раду з низкою законів про меце" натство. Звичайно, це революція, довгоочі" кувана реформа. Для мене сьогодні створення законодав" чої бази — першочергове завдання. Якщо у цьому не просунемося вперед, то й далі топ" татимемося і плакатимемо. Для ефективної політики ми усвідомлює" мо важливість співпраці з громадським та бізнесовим середовищем. Сьогодні є уже понад десять бізнес"проектів, які самі “при" ходять” у міністерство. Бізнесмени хочуть вкладати гроші в культурні проекти. Зокре" ма, є ідея створити на Волині потужний ет" нографічний музей, як у Пирогові, бо саме на Волині ще збереглася та патріархальна культура, яку варто законсервувати. Далі — “Тема Голодомору 1932— 1933 рр.” З метою визнання світовою гро" мадськістю Голодомору в Україні актом ге" ноциду в інших державах світу відбулися програми пам’яті жертв. А це понад 500 ти" сяч євро за оренду філармоній у тих країнах, в яких ми перебували і перебуватимемо. Це вкрай потрібні витрати. Є людина, яка хоче побудувати музей Івана Марчука. Інший спонсор хоче відкрити музей Катерини Бі" локур. Фонд Пінчука знову вийшов із пропо" зицією провести бієнале наступного року. І можна згадати ще з п’ять проектів, зокрема план щодо впорядкування могили Тараса Шевченка. Люди готові пожертвувати гроші, щоб зробити реконструкцію. Триває бо" ротьба за нову ідеологію музеєфікації в Ка" неві. Дуже непросто відмовитися від стере" отипу і показати Шевченка з погляду сього" дення. Звичайно, чим швидше й енергійніше запрацює громадський рух, тим ефективні" ше відживатиме функція міністерства куль" тури. Ми хочемо мати новини спорту і нови" ни культури на телебаченні. 48 мільйонів на" селення — і жоден канал не впроваджує цьо" го! Щодо телеканалу “Культура”, то він має негативну репутацію. Треба створити щось нове, і нині цю пропозицію ми розглядаємо. До слова: на засіданні Сенату Наглядової Ради Європейського культурного парламен" ту, під час якого обговорювали місце прове" дення 2009 року чергової сесії парламенту, серед міст"претендентів обрали українську столицю. Це наша перемога, тому що за ме" жами Євросоюзу сесія парламенту ще не відбувалася. В українському кіно не все так погано, як ми звикли вважати. Створили нову експер" тну раду, яка розглядає сценарії. Сьогодні всі фільми іноземного виробництва дублю" ють, озвучують чи субтитрують українською. За цей час валовий збір від кінопоказів по" рівняно з 2007 роком зріс на 4 %. У вересні—жовтні плануємо на високому рівні провести ювілей кіностудії ім. О. Дов" женка. Нині працюємо над її технічним пере" оснащенням. Потрібно змінити обличчя кі" ностудії, щоб було престижно там працюва" ти. Створити музей, сучасний кінозал. Сло" вом, плани амбіційні…” Звіт міністра культури і туризму тривав не менш, ніж дві години. За цей час можна було зрозуміти, що у пана Вовкуна і справді амбіційні плани. Якщо не жартує… Наприк" лад, оглядач газети “24” пан Володарський запитав у міністра, чому в них настільки різ" няться цифри. Мовляв, за його інформаці" єю, валовий збір від кінопоказів, навпаки, катастрофічно впав до 30—40 %. Чиї цифри наближені до істини — нам невідомо. Проте зрозуміло, що війна за єдиний культурно"ду" ховний простір країни триває. коліннєвою боротьбою. По"друге, Дзюба, який пише про передумови культурного оп" тимізму в нашій державі, сам стає гарантом цього оптимізму. Як і гарантом оптимізму “Сучасності”. Матеріали підготувала Уляна ГЛІБЧУК
“Війна за єдиний культурно1духовний простір триває”. · S. 12Originalseite ↗

«СУЧАСНІСТЬ»: ШЛЯХ ДО УНІВЕРСАЛЬНОСТІ

“Якби заздрість не була таким бридким почуттям, я сказав би, що заздрю полякам лише в одному: що вже виходить 50"те чис" ло “Культури”. Переконаний, що українці спроможні створити часопис не гіршого ґа" тунку, ніж “Культура” чи російський “Новий журнал”. Але ж наші прокляті злидні! Треба також додати, що хоч є в еміграції чимало високоосвіченої української інтелігенції, во" на слабко організована та розпорошена, а наші політичні й суспільні організаційні кола належно не розуміють тих “розкошів”, як, наприклад, часопис високого непопуляри" заторського рівня…” Це уривок із листа українського істори" ка"емігранта Івана Лисяка"Рудницького до головного редактора знаменитого поль" ського часопису “Культура” Єжи Гедройця, датований 1951 роком. До виходу першого числа не менш знаменитої “Сучасності” ще майже 10 років. Не будемо вести безплідної дискусії про те, чий часопис на закордонні був резонанснішим. Щоправда, є підстави вважати, що українське видання було обтя" жене серйознішими проблемами, ніж “Куль" тура”. Ступінь редакційної свободи в “Су" часності” був обмеженим. Про це свідчать три “редакторства” Івана Кошелівця — од" ного з найважливіших постатей українсько" го еміграційного інтелектуального життя. Публіцист, перекладач, літературний кри" тик, він керував “Сучасністю” у 1961—1967, 1976—1978 і 1983—1984 роках. Саме без" церемонний тиск політичних патронів (двій" карів) призвів 1967 року до звільнення Ко" шелівця. На жаль, і на порозі ХХІ сторіччя слова Лисяка"Рудницького не втратили своєї гір" коти. Суспільні кола досі вважають часопис непопуляризаторського рівня “розкішшю”. Проте надія вмирає останньою. “Сучас" ність”, яка донедавна ледь животіла, узяв під свою опіку Український інститут національ" ної пам’яті. Журнал наче змінив обличчя: над його “фасадом” попрацював художник, Шевченківський лауреат Олександр Івах" ненко. Лише биті в тім’ячко знають, що фі" нансові вливання чи пак нова обкладинка — не факт відновлення традиції високої сус" пільно"аналітичної напруги. …Гортаючи свіжі числа “Сучасності”, ус" відомлюєш, що журнал не стільки в процесі “утряски” свого колективу, скільки у боліс" ному пошуку поколіннєвої визначеності. “Сучасність”, наче дволикий Янус, водночас прагне свіжої крові й потужного досвіду. “...Ми часто тепер говоримо про жорсто" кість революцій — французької, російської, іранської тощо. Але забуваємо нагадати, що цій жорстокості передувала і її викликала ін" ша жорстокість — жорстокість тих, хто не мав соціального сорому і соціальної відпові" дальності. Дегуманізація практичної соціальної етики спонукає до дегуманізації культури і мистецтва — в них з’являються явища й сти" лі, зорієнтовані на задоволення примітивних смаків нових господарів нового життя…” Для мене стаття “Від марґінальності до уні" версальності” Івана Дзюби в оновленій “Су" часності” свідчить про кілька різнопланових моментів. По"перше, її автор стоїть поза по"
“У післягеноцидній Україні слід створити інститут родової пам’яті”. · S. 13Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Тарасом Шевченком два тижні. Творчу діяльність геніального пое" та, мислителя і громадянина Олек" сій Капніст уявляв передусім як ве" личну пророчу місію визволення України від імперського ярма. Ті два тижні виокремимо із ша" леного калейдоскопа місцевостей, людей, країв, у якому перебував Тарас, бо в ці дні й ночі все було підпорядковане одній ідеї: переда" чі досвіду боротьби, яка можлива лише віч"на"віч. Для “отвода нєд" ремлющих глаз іщєєк” Тарас Гри" горович трохи малював. Ще домо" вилися: “прєдводітель дворянства” допоможе організувати передпла" ту “Живописной Украины”. А про що найзаповітніше вони гомоніли? Тарас хотів усе знати про Південне таємне товариство. Олексій — один із небагатьох, хто вцілів після погрому 1825—1826 рр. Тож він почав із зауваги царя, який вважав і волів увесь світ перекона" ти: ми — “кучка извергов, нелепое противное национальным тради" циям возмущение”. Розмовляли не раз до ранку про найсокровенніше: плани пов" ра, Андрія. З Петром батько був не" розлийвода. Хоча вони були різні. Батько про особисте на громад" ських роботах забував. Господар" ством керувала мати, а наш пре" добрий дядечко Петро допомагав їй садибу будувати і багато кому допомагав матеріально, особливо батькові. Таємно надавав субсидії у його безкінечних сутичках з чинов" никами і затятими кріпосниками... Навчений життєвим досвідом, Олексій Капніст пізніше поперед" жав Тараса Шевченка, щоб той не втрачав голови у шаленому калей" доскопі нових облич, зустрічей, за" хоплень його поезіями, бо всюди є недремне око охранки. Але Тарас уже стрибнув сторч головою у цей чарівний вир людських сердець, бо бачив: вони прокидаються до опо" ру сатанинській системі, а його слово — провідник для українсько" го освіченого шляхетства, яке таки потрохи повертається до наймен" шого брата. Тарас Шевченко пізні" ше в листах до Варвари Рєпніної розпитував про Олексія Капніста. Михайло Драгоманов згадував, що саме від п. Олекси він уперше по" чув про поеми “Кавказ”, “Сон” (са" ме в Олекси Капніста Тарас Шев" ченко залишив рукописи цих тво" рів). Як відомо, процес активізації, консолідації всіх станів українсько" го суспільства 1847 року царат розгромив. Є вірш Олекси Капніста як відгомін тих подій: Нема того в світі щастя, Що на ріднім полі. Не знайдеш ти, козаченьку, В чужім світі долі. Наша мати — Україна, Як горлиця, в’ється Та за своїх козаченьків В білі груди б’ється. Ця поезія — промовистий факт повернення провідної верстви до витоків, до рідної мови. Домінанта українських визвольних змагань після Шевченкових “Трьох літ” 1843 —1845 розвивається по висхідній. Діти, внуки Олексія Васильовича Капніста (1795—1867) — активні учасники захисту українськості. Сини Олексія Капніста графи Дмитро (1837—1904), Павло (1842 —1904), Петро, дочка Олександра (графський титул їм відновили 1876 року), внук Олексія граф Олексій Павлович Капніст (1871— 1918), контр"адмірал Чорномор" ського флоту, боровся за самостій" ну Україну (денікінці його зарубали біля підніжжя гори Машук 1918 ро" ку). Ще раніше Дмитро Павлович та Іполит Іполитович Капністи ви" ступали проти заборони вшануван" ня 100"х роковин Тараса Шевченка (один із них протестував на засі" данні Держдуми 1914 року). Після більшовицького перево" роту Капністи серед інших ари" стократичних родів розсіялися по всьому світі (одна з дочок потрапи" ла до Японії, дехто осів в Італії, Франції тощо). Нова імперія із прихованими претензіями на світове панування (“Наша матушка Расєя всему міру галава”) намагалася розтрощити пам’ять поколінь, родову пам’ять. Це дика селекція (виховання гвин" тиків) у суспільстві концтабірного псевдосоціалізму. В Україні після тотального винищення протестно" го люду зупинився процес одухо" творення життя. У післягеноцидній Україні слід створити інститут родової пам’яті як один із важелів відродження на" шої культури такою, якою замис" лювали її представники провідної верстви останньої чверті ХVІІІ— по" чатку ХІХ сторіч. Зберегти культуру нації — зберегти її душу! — так мислили вони. А час покаже, як скинути імперське ярмо. Настав час великих змін і зав" дань. Надзавдання — відтворити справжній український істебліш" мент. ПОСТАТІ
“У післягеноцидній Україні слід створити інститут родової пам’яті”. · S. 13Originalseite ↗

«ЦЕЙ МИЛИЙ КАПНІСТ, КОТРИЙ — УВЕСЬ СЕРЦЕ»

Автор видання Олександр ДРОБАХА У цих словах Варвари Рєпніної охоплено суть характеру наймолодшого із братів Кап" ністів, одного із найбільш “истовых малороссов”, життя яких ми разом досліджуємо, читачу. Він — один із найутаємниченіших у всі справи ук" раїнського Опору першої половини ХІХ сторіччя, зокрема Південного таємного товариства (з молодих літ близький духовно Сергію Му" равйову"Апостолу, Кирило"Мефо" діївському товариству). Саме він у липні 1843 р. привіз до Рєпніних в Яготинський маєток Тараса Шевченка. Тут, в Яготині, тав маєтку Олексія Капніста в Кова" лівці відбулася передача естафети історико"революційного досвіду змагань за нашу свободу одного покоління наступному. Відомо: царська охранка до грудневого виступу в столиці виявила на Київ" щині найбільших рушіїв справи і та" ємно почала завдавати ударів по змовниках. 13 грудня (ст. ст.) 1825 заарештували полковника Павла Пестеля. Після виступу 14 грудня 1825"го “полювали” на підполков" ника Сергія Муравйова"Апостола. Полювання не вдалося. Чернігів" ський полк (майже 1 000 солдатів і офіцерів) таки ступив зі зброєю в руках на шлях боротьби, точніше — на стежину вічності. Підполковника Олексія Капніс" та схопили в Києві, за іншими дани" ми, — у Глухові, й запроторили до фортеці"тюрми імені першоапос" толів Петра і Павла у столиці імпе" рії. Лише правильна позиція Сергія Муравйова"Апостола на допитах змусила слідчу комісію звільнити Олексія Капніста після тримісячно" го перебування в казематі. Арешт життєрадісної, енергій" ної й ділової людини, однаково привітної до генерала Миколи Ра" євського, командира Київського корпусу, в якого Олексій був ад’ютантом, і до свого слуги, вра" зив багатьох. І матір Олександру, яка любила його безмежно, і сес" тру Софію, братів та й самого гене" рала, який ставився до свого під" леглого, як до сина. Генерала"де" мократа одразу після виступу чер" нігівців зняли з посади (це його донька Марія однією з перших ви" рушила за своїм чоловіком, гене" ралом Сергієм Волконським, на ка" торгу до Сибіру). Слуга посивів за ніч, не витримавши удару долі, й помер із горя, хоч мав можливість стати вільним. Після потрясінь 1825—1826 ро" ків звільнений з армії 1827 року Олексій, як людина несхитних християнських чеснот, поринув у вир громадського життя. Неодно" разово його обирали маршалом Миргородського повітового шля" хетства 1829—1835, 1841—1844 рр. Тоді ж доля звела його з Тарасом Шевченком. Олексієві дісталася родинна садиба в селі Обухівці. Доти у ньо" го була маєтність у селі Ковалівці, де мав можливість усамітнитися з “Запорожець у бою”. Такі зображення були на стінах малярень, де працював Т. Шевченко станців, федеративний устрій, де місця самостійній Україні не було, як наприклад, в “Руській правді” Павла Пестеля. Щоправда, дехто з учасників підпільних організацій все"таки вважав, що відродження Вітчизни, збереження самобутнос" ті можливе лише у самостійній Ук" раїні за повного відмежування від Московії. Серед них і Олексій Кап" ніст. Він стверджував, що потрібно довиховати провідну верству, яка стала б твердинею національно" державницького духу і творила б справедливе українське національ" но"демократичне суспільство. Та" рас читає деякі свої твори, навзаєм це робить і Олекса. Саме спілку" вання з ним Тараса Григоровича, можливо, переконує: повстання 1825—1826 років, хоч не мало значних наслідків для свободи з практичної точки зору, але як стра" тегічна подія має епохальне зна" чення і для української свободи. Мандруючи заглушеними, при" битими, колись дзвінкими козаць" кими шляхами Гетьманщини 1979 року залізними коника" ми, а через 25 років — уже автом, не раз, було, зненацька, як вихор у степу, спитаю себе… Як проникнути за пелену давно одійшлого жит" тя?! Відтворити аж до побутових деталей колі" зії духовного доростан" ня нашого істеблішмен" ту до розуміння: як збе" регти свою ідентичність: традиції владарювання, звичаїв, вірувань… Як щось суттєве із того досвіду взяти на озбро" єння в сьогодення? Рідні душі обступа" ють тебе в Обухівці, в Хомутці. Дорогою до Ковалівки чується, го" монять про Василія Пу" гачова… Двадцять ро" ків, як немає його… Під дубом, який посадили пам’ятної осені його відходу. Дубок уже крислатіє, розпросто" рюється, як у душі сина — батькова мрія (а по" руч — зовсім ще моло" дий Геній, весь увага!): — відродити благоденс" тво Вітчизни, що ожи" вить народ, який ще пам’ятає свободу. Олек" сій декламує батькові вірші про смисл поето" вого життя: “Грудь твер" ду злобе представляя и жизнь всем бедствиям подвергая, Хранит оте" чество от бед”. ОДА НА ТВЕРДІСТЬ ДУХУ …Тоді батько любив наспівува" ти наших мінорних пісень: “Болить моя голівонька від самого чола”, “Їхав козак на війноньку”… Тарас обхоплює голову руками… Як мало таких людей! Щирі, життєрадісні, нібито всім задоволені. Та це тільки зовні. Насправді вони внутрішньо зосереджені на двох"трьох ідеях. Ось п. Олекса говорить про гро" мадську працю… Про єдине щастя — любов до істини. Все останнє, за ним, — відносне щастя, бо воно не може напоїти серце, яке не пере" буває в гармонії з нашими безкі" нечними бажаннями… Знову й знову в розмові він по" вертається до молодості. ...Як це в нас почалося? 9.02.1816 року. Ми зійшлися на думці: треба діяти! Мат" вій і Сергій Муравйови"Апостоли, Сергій Трубецкой, Михайло Лунін, Олександр Муравйов, я і Якушкін… Нас надихала жагуча мрія про новий лад без кріпацтва, без дрімучої тем" ноти народної, без хабарництва і 25" річної солдатчини і неповаги до лю" дини. Далі — літо, осінь… До нашого гурту “Союз спасіння” ще пристали: Павло Пестель, Федір Глинка, Ми" хайло Новиков (правитель канцеля" рії Миколи Рєпніна і автор Конститу" ції на американський зразок). На всіх етапах таємних товариств нами всіма рухало прагнення суспільної справедливості. Найяскравіші осо" бистості: Михайло Лунін і, особливо, Сергій Муравйов"Апостол. Людина справді великої апостольської душі. Вони були найпослідовнішими суп" ротивниками імперії, на розвал якої й спрямували рух 1825—1826 років. Проблеми Малої Русі"України як держави не ставили на ближчому майбутньому, бо багато учасників підпільних товариств великоросів негативно ставилися до української державності й до польської неза" лежності. Сергій Волконський, Сер" гій Муравйов"Апостол контактували з польським підпіллям. Пробували домовитися про майбутній держав" ний устрій слов’янських народів, про їхні відносини з майбутньою росій" ською республікою. То що ж? Поляки не уявляють (і досі — до липня 1843 року) своєї Речі Посполитої без ук" раїнської Галичини і Правобережжя Дніпра… Погомоніли якось і про братів Капністів — Василя, Миколу, Пет" Цього року Україна відзначає 250&річчя видатного громадсько&політичного діяча, пат& ріота, письменника Василя Васильовича Капніста. Лише любов до рідної землі, Гетьманщини, щиросердних людей утримала його од від& чайдушного кроку поїхати до Америки. Велика Обухівка, де він мешкав, була одним із осе& редків громадсько&політичного життя колишньої Гетьманщини. В різний час її відвідали П. Пестель, М. Лунін, С. Муравйов&Апостол. Патріот Василь Капніст залучав до громадської діяльності своїх дітей Семена, Івана, Олексу, які бу& ли причетними до визвольного руху. Пропонуємо розділ із книжки “Велике серце Гетьманщини” (видавництво “Просвіта”, 2008 рік). У виданні в жанрі мандрівної прози намагаюся до& вести належність Василя Капніста (називали його Василь Пугачов) до самовідданих захисників укра& їнських інтересів. Творів поета, його синів і дочки в Україні ніколи не видавали. “Велике серце Гетьман& щини” — перше видання, де автор робить спробу повернути Василя Капніста і діяльність його роду нашій культурі.
“Молода людина, позбавлена таланту, — це старець”. Жюль Ренар · S. 14Originalseite ↗

МОЛОДА КРАЇНА КРОК У ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ

Максим ОПАНАСЕНКО Фото автора Кінець червня — час, ко& ли дівчата намагаються придбати найоригінальніші й найкрасивіші вбрання, хлопці незграбно вчаться танцювати вальс, батьки “затягують паски”, щоб на& збирати грошей своєму ча& ду, а вчителі вчергове готу& ються випустити з гнізда ви& хованців. Це перший і, мож& ливо, найголовніший крок — крок у самостійне доросле життя, у майбутнє. У Київській дитячій ака" демії мистецтв відбувся ви" пускний вечір: атестати от" римувала творча еліта — юні митці. Приміщення академії на" гадує музей. Усі стіни тут прикрашено картинами сту" дентів і роботами досвідче" них майстрів художньої спра" ви. Милують око прекрасні скульптури й інші творчі до" робки талановитої молоді. Найурочистіший момент — вручення атестатів. Пер" шими їх отримали найкращі — золоті медалі приміряли Іванна Калашник, Ірина Кишлярук і Катерина Сугло" біна, срібну — Ксенія Яре" мич. Окрім атестатів, чудо" вий подарунок — компакт" диски з поетично"музич" ною композицією “Монолог самоти” за “Кобзарем” Т. Г. Шевченка. Офіційну частину гармо" нійно продовжив концерт, участь у якому взяли колишні учні академії, а нині студенти престижних університетів. Гості заходу насолоджували" ся чудовою інструменталь" ною музикою, віртуозним ви" конанням на флейті та форте" піано. Тетяна Міюс, випус" книця академії 2006 року, студентка Музичної академії ім. П. Чайковського, вразила публіку надзвичайними во" кальними здібностями і вико" нанням складних арій з кон" цертів Римського"Корсакова, Рахманінова, Лисенка. Вико" нала й кілька українських на" родних пісень. За радісними усмішками випускників проглядав сум. Адже тепер доведеться про" щатися з академією й обира" ти майбутній шлях. За цими випускниками — прийдешнє нашого мистец" тва, на їхні ще юні плечі лягає відповідальне завдання — відродити українську куль" туру. Оцінивши надзвичайний творчий потенціал цих моло" дих людей, не сумніваймося, що Київська дитяча академія мистецтв та її талановита мо" лодь гідно представлятиме національну культуру. Абсолютна переможниця Лілія Таран таля Май та її чарівні донечки Станіслава й Олеся. Отже, хочу побажати полтавцям, щоб у них горіли “ласкаві очі”, як у пісні “Краян”, улюбленців полтавської громади. Ансамбль “Живі барабани” під керівництвом дуже “суворого” члена журі Євгена Дудника
“Молода людина, позбавлена таланту, — це старець”. Жюль Ренар · S. 14Originalseite ↗

ЗАПОЧАТКОВАНО РЕЄСТР ЮНИХ ТАЛАНТІВ

Євген БУКЕТ Серед молоді, а це приблизно чверть на" селення України, багато неординарних і тала" новитих людей. Адже саме молодість — той унікальний час, коли людина може виявити і розвинути свої таланти. В Україні діє кілька державних програм, спрямованих на підтримку молоді, зокрема, Державна програма підтримки обдарованої молоді й Державна програма підтримки моло" діжного підприємництва. Кілька років тому запровадили щорічні гранти Президента Ук" раїни для молодих митців та вчених у різних галузях науки, ухвалили Закон “Про загально" державну програму підтримки молоді на 2004—2008 роки”. Ініціаторами заходів, орієнтованих на об" даровану молодь, стають Міністерство освіти і науки України та інші державні структури, віт" чизняні неурядові організації, міжнародні до" норські інституції, представництва іноземних держав. Стає традиційною реґіональна спів" праця державних органів та комерційних структур у запровадженні місцевих конкурсів для молоді, іменних стипендій та грантів для обдарованої молоді. Переважна більшість цих конкурсів та грантів стосується освітніх прог" рам та фінансування індивідуальних чи групо" вих проектів. З нагоди Дня молоді в Національному пе" дагогічному університеті імені М. П. Драгома" нова відбувся “круглий стіл” “Обдарована мо" лодь України”, який організувала Всеукраїн" ська молодіжна громадська організація “Союз обдарованої молоді”. Відкрив “круглий стіл” перший проректор НПУ імені М. П. Драгоманова Володимир Бех. До роботи долучилися директор Інституту об" дарованої дитини Академії педагогічних наук України Володимир Камишин, директор де" партаменту наукових та освітніх програм МБФ “Україна 3000” Олександр Олійник, керівник проектів БФ “Розвиток України” Олеся Ост" ровська"Люта, президент БФ “Товариство “Приятелі дітей” Лариса Криса, освітяни, нау" ковці, представники МОН України, Мін" сім’ямолодьспорту, громадських організацій та засобів масової інформації. Загалом було майже 100 осіб, що опікуються обдарованою молоддю. Під час “круглого столу” володар гранту Президента України, голова Союзу обдарова" ної молоді Сергій Терепищий презентував ос" новні результати проекту “Оцінка сучасного стану та поширення перспективного досвіду роботи з обдарованою молоддю в реґіонах України”. Було презентовано та поширено першу книжку із серії “Обдарована молодь Ук" раїни”, до якої увійшла інформація про най" кращі, на думку авторів, навчальні заклади, благодійні фонди та громадські організації. Зокрема, на сторінках книжки представлено інформацію про діяльність Всеукраїнської мо" лодіжної громадської організації “Молода Просвіта”. Результатом зібрання стало підписання Меморандуму про співпрацю задля розвитку обдарованої молоді України. У планах “Союзу обдарованої молоді” — видання енциклопедії молодих творчих особистостей. Роботу над проектом уже розпочато.
“Молода людина, позбавлена таланту, — це старець”. Жюль Ренар · S. 14Originalseite ↗

ЦІНУЙ, СЛУХАЙ І ЛЮБИ СВОЄ

Юлія КАРПАЧОВА Люби своє, українське! Під таким гас" лом Полтава відсвяткувала День молоді на Співочому полі Марусі Чурай. Святочна мо" лода громада радо зустріла учасників гала" концерту ІV телевізійного конкурсу ОДТРК “Лтава”, “Квадрат У шукає таланти”. Най" кращим рок"гуртом став переможець кон" курсу “Журавлиний ключ — 2006”, учасник не лише Всеукраїнського фестивалю мис" тецтв “Мазепа"Фест”, а й “Червоної Рути” “Забута симфонія” з піснею “Лети”. Приві" тала “Забуту симфонію” та вручила диплом на зйомку відеокліпу лідерові гурту Сергієві Кутєпову Наталія Іванченко, керівник проек" ту “Квадрат У”. Уже два роки поспіль рок"гурти беруть участь у цьому конкурсі, бо Полтава — це сто" лиця рок"гуртів, і полтавці люблять рок. Пані Наталя побажала всім цінувати, слухати та лю" бити своє і наголосила на тому, що це суттєва допомога молодим виконавцям у подальшому їхньому просуванні музичним олімпом. Абсолютною переможницею серед ви" конавців естрадної пісні стала Лілія Таран, учасниця естрадно"музичного центру “Вік" торія”, студентка Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Коро" ленка. Її привітав генеральний директор ОДТРК “Лтава” Микола Ляпаненко дипло" мом та подарунком. А від міського голови Андрія Матковського вишиту “мамину” со" рочку передала Лариса Семеняга. Народному депутатові Павлові МОВЧАНУ, голові ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка Шановний Друже! Від імені членів нашого товариства, зокрема від виховників та вчителів украї" нознавства складаємо Вам нашу найщи" рішу й сердечну подяку за передані зу" силлями Юрія Мушака та за посередниц" тва Аргентинського Посольства три ком" плекти дитячої мультимедійної колекції від “Просвіти”. Використаємо їх у роботі з дітьми та молоддю. Сподіваємося на подальшу співпра" цю. Бажаємо Вам усього найкращого. За управу Українського Культурного Т"ва “Просвіта” в Аргентинській Республіці Петро МАСЛЮК, голова, Роман НАЗАРИК, секретар Крім переможців, подарунки отримали учасник “Мазепа"Фесту” — гурт “Нове по" коління”, а також гурт “Септіма”. Отже, з рук народного депутата України, голови Пол" тавської “Просвіти” та директора Всеукра" їнського фестивалю мистецтв “Мазепа" Фест” Миколи Кульчинського отримав по" дарунок рок"гурт “Нове покоління”. Микола Кульчинський привітав колектив та побажав успіхів у подальшій творчості. Він наголосив на тому, що телеканал “Лтава” виконує важ" ливу місію, популяризуючи молодих вико" навців. Гурт “Септіма” отримав подарунок із рук людей “в чорному” Валерія Мельника та Ро" мана Бікеєва (гурт “Транс"Формер”). Радо зустріла Полтава і Марію Маяков" ську, студентку другого курсу Київської ака" демії естрадно"циркового мистецтва, яка сумувала за своїми глядачами та малою батьківщиною. Марія вже двічі виступала із сольними концертами у Полтаві. Члени суворого журі “Квадрату У” по" казали свої здібності як виконавці. За кілька секунд на сцені Співочого поля Ма" русі Чурай з’явився ансамбль “Живі бара" бани” під орудою директора музичної школи №1 м. Полтави Євгена Дудника. Пісню “А роси падають в траву” для зако" ханих заспівало славне тріо — матуся На"
“Земля не тільки годує людей, а й виробляє вдачу народу”. О. Бочковський · S. 15Originalseite ↗

Fortsetzung von einer früheren Seite — Seitenausschnitt

Андрій ТОПАЧЕВСЬКИЙ ПОСМІХНІТЬСЯ ВОВКОВІ Продовження. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26 за 2008 р. Вовк буде жити вкупі з ягнятком, леопард біля козеняти лежатиме; телятко й левеня будуть пастися разом, і поганяти їх буде мала дитина. Ісая, 65 : 25 Найближчими друзями людини за біб" лійних часів були вівця і собака. А найлюті" шим ворогом овець і псів був вовк. Не дуже боявся він стріли, бо здалеку чув мисливця, тож сподівалися на вівчарок, які мали час" точку вовчої крові. Та у двобої вовк долав будь"якого пса. Тому вовків підстерігали, хо" ваючись поміж вівцями в овечому ж кожусі… Але, за народними уявленнями, вовк теж міг перебратися вівцею, аби полегшити собі по" лювання. Тож, мабуть, був поширений і зро" зумілий образ хижака в овечій шкурі. Єван" геліст Матвій (7 : 15) наводить повчання Ісу" са Христа з Нагірної проповіді: “Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині — хижі вовки”. Давня відраза до вовка породила у бага" тьох народів перекази про перевертня"вов" кулаку. Численні прислів’я і приказки різни" ми європейськими мовами обдаровують цього звіра такими рисами, як жадібність, лютість, кровожерливість. Кажучи “тримаю вовка за вуха”, латинянин визнавав своє безвихідне становище. А як свідчить “По" вість минулих літ”, 945 року поліщуки"древ" ляни на своїй раді так висловилися про похід на них Ігоря Рюриковича: “Якщо внадиться вовк у кошару, то всіх овець виносить”. Це зауваження, крім алегоричного, має й ціл" ком реальний сенс. Ще навіть у XIX сторіччі у Європі траплялося, що один"єдиний вовк УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ Микола ДМИТРЕНКО Мак — символ багатозначний, дуже дав" ній, як і сама рослина — ще дотрипільський. Це й символ сонця, безкінечності буття й жит" тєвої скороминущості; пишної краси, волі, гордості, родини (сім’ї), хлопця (козака, чума" ка), дівчини, плодючості; крові; тиші, спокою, сну; отрути; смерті; оберіг від нечистої сили. Важливість рослини підкреслювали нав" мисною (свідомою) зневагою, пов’язаною з давньою магією слова: “Сім літ мак не родив — і голоду не було”, “Казав мак: “Що ти за жито, що рік не вродило й голоду наробило, а я не родив сім літ, а голоду ніт”, “Маком не наїсишся”. Концепт голоду в свідомості ук" раїнців актуальний. Про мак — червону квітку, повну маківку із безліччю мачинок"зернят створено чима" ло народних загадок: “Стоїть півень на току в червоному ковпаку”, “Стоїть пані в сарафані, вітер повійне, то й лист опаде”, “Стоїть тич" ка, на тичці мазничка, в мазничці тисяча зе" ренець, хто відгадає — той молодець”, “На городі тичка, на тичці капличка, а в тій капли" ці нема ні вікон, ні дверей і повно людей”, “Виліз хлопчик із землі, виніс гроші в голові”, “Повна діжка жита п’ятачком накрита”. Символічні макові квіти, маленькі зер" нятка, сама голівка"маківка. Маків цвіт дуже тендітний, недарма в на" роді кажуть: “Життя людське — як маків цвіт: удень на стеблі, а ввечері на землі”, “Про" йшов мій вік, як маків цвіт, що вдень цвіте, а вночі опаде”. Через маків цвіт позначають пам’ять ро" доводу, значення матері: “Нема в світі цвіту цвітішого над маківочки; нема ж і роду рідні" шого над матіночки”. Із червоним цвітом маку пов’язана краса дівчини, її вбрання, що засвідчує цнотли" вість: “Дівчина, як маків цвіт”, “Як у маковий цвіт убрана”, “Червоніє, як маків цвіт”. “Як мак процвітають” червоні або малинові ко" зацькі (чумацькі) жупани: “Військо іде, як мак цвіте”; “То ж не маки червоненькі, /То чумаки молоденькі /Битим шляхом у Крим ідуть”. Макова голівка — маківка — символ ро" ду, сім’ї, розуму, повноти щастя, таємниці, достатку тощо. міг роками збирати данину з овечих отар. Знешкодити такого “терориста” було не" просто, бо, як вважають досвідчені мислив" ці, хитрощами вовк ні в чому не поступаєть" ся навіть лисиці! Мабуть, тому виразне древ" лянське прислів’я дожило до нашого часу. Саме на хижості й підступності вовків за" уважують письменники, порівнюючи з ними переслідувачів за віру. Та мудрі розуміли, що вовк — теж Божа істота. Тому ще задовго до народження Спасителя наприкінці своєї пророчої книги Ісая відводить вовкові перше місце в алегоричній картині мирного царс" тва Месії… Звичайно, йдеться про омріяні взаємини в людському суспільстві, а не фан" тастичні стосунки звірів. Те, що у цьому іди" лічному описі першим виступає той, хто зав" жди був символом жорстокості, виразно промовляє про бажання Ісаї переглянути то" гочасний аналог латинської приказки “лю" дина людині — вовк”. Що це, як не паросток християнської моралі? І хаща лісова, і степовий байрак, і схил го" ри — рідний дім для вовка. Трапляються вони по всій Україні, за винятком Криму. З цілком зрозумілих причин вовки уникають второва" них людиною шляхів, бояться відкритих міс" цин, петляють поміж урочищами. Але навіть так рухаючись, вони здатні подолати за ніч 50 і більше кілометрів, адже правда, що вовка ноги годують. Кажучи латиною “наче вовк у байці”, мають на увазі несподівану появу осо" би, легкої на спомин. І справді, вовки можуть раптово з’явитися там, де їх не бачили багато років, і не завжди можна здогадатися, звідки саме. Тому образ вовка пов’язаний також із неприємним сюрпризом, а саме — приходом небажаного гостя: “Про вовка помовка…” Згадувана у Святому Письмі хижа істота за античних часів зустрічалася у всій Півден" ній Європі, на Близькому Сході, у Північній Африці. М’яка зима і благодатне літо сприя" ли тому, що вовки у цих краях завжди мали поживу і тому рідко становили загрозу лю" дям. Мабуть, через це автори Святого Письма знали вовка пе" реважно з розповідей про “страшного звіра”, немилосер" дного до овець — худоби, без якої неможливо уявити тогочас" ний добробут. Адже й досі в на" родній свідомості вівця і вовк виступають у парі, як символи Добра і Зла. Але водночас — від" ступництва і кари за нього. У про" рока Єремії (5 : 6) вовк степовий з’являється як принизлива кара для можновладців, що не бояться суду людського: наче поганих овець, погубить він відступників, що кля" нуться неправдою з обличчями, від скелі твердішими. І все"таки сучасні вовки кращі. На люди" ну зазіхають лише, коли самі у безвиході. Тож не хапайте вовка за вуха! Віки сусідства з “вищою істотою” навчили його обережнос" ті. Досить рідко нападає вовк також на корів і коней, бо предки його заплатили за це жит" тям. Проте взимку голодні вовки можуть ба" гато чого втнути. Особливо наполегливо пе" реслідують та нищать лисиць і своїх далеких родичів, здичавілих псів. Та коли поверта" ється тепло і на світло Боже з’являються дрібні тваринки, страшного звіра не впізна" ти. Він переходить на підніжний корм: пе" реслідує мишей, спустошує гнізда, навіть холоднокровними вужами й жабами не гре" бує. Шукаючи хробаків, учорашній кровоже" рець розкопує старі пеньки, а мляві червневі хрущі — його звичний сніданок. Полювання на вовків улаштовують і нині. Але постать мисливця втратила свою ко" лишню мужню й романтичну привабливість. Набувши комічних рис ще у Гоголя, він оста" точно був довершений пером Остапа Вишні. Гумористичне ставлення до людини з дво" стволкою знаходить широкий відгук, бо не" багато треба відваги, щоб застрелити куріп"
“Земля не тільки годує людей, а й виробляє вдачу народу”. О. Бочковський · S. 15Originalseite ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Вовк у пустелі на Близькому Сході ку, зайця або навіть вовка. А от спробуй, ви" ростити птаха чи звіра! До слова, портрет вовка буде неповним, якщо не згадати, що його легко приручити, він виявляє не меншу відданість господареві, ніж пес. У зоопарку містечка Мена на Чернігівщині довго жила пара вовків — Джек і Пальма. Вони брали їжу з рук, возили на санчатах дітей. А вовченят “менської” породи й досі цінують у зоопарках багатьох країн… Як це сталося? Просто одна добра людина замість того, щоб убити знайдених під лісом вовченят, узяла їх до себе на виховання. Ті, ставши дорослими, від" дячили своєму рятівникові вірною дружбою. І спростували поширене, але помилкове пере" конання, що звір залишається повноцінним тільки на волі. Адже вважали, що вовки не жи" вуть більше 12 років. А Джек і Пальма у цьому віці навіть вовченят народжували! Дружбі звіра з людиною присвячений пам’ятник вовчиці, яка, за легендою, виго" дувала знайдених немовлят. Коли близнята виросли, вони заснували на річці Тибр місто Рим. На знак вдячності латиняни встановили бронзову статую вовчиці на Капітолійському пагорбі. А у XV сторіччі римляни додали до неї двох малят — братів Ромула і Рема… Ма" буть, це перший у Європі пам’ятник вовкові. Але не єдиний і не останній у світі.
“Земля не тільки годує людей, а й виробляє вдачу народу”. О. Бочковський · S. 15Originalseite ↗

МАК ЧЕРВОНИЙ, МАЛИНОВИЙ

Про макові зернятка О. Братко"Кутин" ський писав, що вони символізують безмеж" ність зоряного світу, його астральну силу і це значення зберігають досі: “Найяскравіше та" ке значення символу виявляється в різдвя" ному обряді приготування ритуальної стра" ви — куті, де макові зернята символізують безконечну множинність зірок Всесвіту”. Дехто вважає, що макові зернята в куті вжи" вають не лише для смаку, а й для померлих предків, адже різдвяна вечеря з кутею пов’язана з культом предків. Очевидно, можна з макових зерен у куті (разом із жит" німи, пшеничними) виводити й символ жит" тя, плодючості, врожайності. З допомогою маку викликали дощ: сипа" ли трохи освяченого маку в криниці, бо якщо багато, то могла й злива бути. Мак (особливо дикий мак"самосій, ви" дюк) був оберегом від нечистої сили; ним об" сипали навколо хати, на подвір’ї перед хлі" вом й у хліві, щоб відьма молоко в корови не відібрала, бо спочатку мала визбирати все до мачинки, але доки по зернятку збере весь розсип, то й півень прокукурікає, настане сві" танок. Хіба можна визбирати макові зернят" ка, адже “скільки зірок у небі, стільки маку в маківці”. Обсипали поріг маком, щоб ніякі упирі, злі сили, люди з “поганим оком” не шкодили. Обсипаючи маком, примовляли: Відскочте, вороги, від мене, Як мак від маківки, — Тоді будете мене поминать чи ругать, Як визбираєте сей мак! У віночок або в косу дівчата від зу" рочення вплітали макову квітку або хоч кілька пелюсток. Із маком пов’язані весняні магічні обряди дорослих і молоді, дитячі ігри. Ксенофонт Сосенко писав про них, як про певні містерії, яким віддається ук" раїнський народ “якось страсно і бе" зопірно”: “Бавляться на гаїлці діти, дівчата і молоде парубоцтво, але й старших тягне непереможно не лише розіграна веселість їх діточок, не лише спомини славної молодості, але й са" ма річ, сама містерія”. Найвідоміша гра “Мак” — це не лише імітація обря" ду сівби, символ урожайності, а й сво" єрідне магічно"ритуальне дійство, що дава" ло молоді змогу здружуватись, обмінювати" ся енергіями добра, любові, формувати пластику тіла й душі. Зрештою, це все відбу" валося ненавмисно, а за розвагою, з рит" мічними рухами, обертаннями. Легкий ри" туальний дитячий танець супроводжували піснями"примовками: Ой на горі мак, мак, А в долині так, так. Маківочки, голубочки, Зійдімося до купочки, Обернімось так, так. В іншій грі"веснянці з"поміж дівчат оби" рають одну “маківку”, ставлять її в коло, самі тримаються за руки й, ведучи коло, запиту" ють у “маківки”, що вона бачить, на цю мить зупиняються, а після кожної відповіді знову ведуть коло й питають. Наприкінці висаджу" ють “маківку” на руки і підкидають угору. Спі" вають: На долині мак, На широкій мак, Мак чистий, головистий. Дівчатонька — малі дочки — Завивали головочки: Станьте в круг, Буде мак тут! Дівчинку"маківку (чи не звідси назва мак"видюк?) питали: — Чи поїхали в поле? — Поїхали! — Виорано поле? — Виорано! — Чи сіють мак? — Сіють! — А як, як сіють мак? — Ось так, так сіють мак! — Чи пора полоти? — Пора! — А як, як полють мак? — Ось так, так по" лють мак! — Чи цвіте мак? — Цвіте! — А як, як цвіте мак? — Ось так, так цвіте мак! — Чи одцвівся мак? — Одцвівся! — Ой як, як одцвівся мак? — Ось так, так одцвівся мак! — Чи спіє мак? — Спіє! — Ой як, як спіє мак? — Ось так, так спіє мак! — Чи пора трусити? — Пора! — Ой як, як трусять мак? — Ось так, так трусять мак! — Чи пора терти мак? — Пора! — Ой як, як труть мак? — Ось так, так труть мак! — Чи пора їсти мак? — Пора! — Ой як, як їдять мак? — Ось так, так їдять мак! Своєрідно зображено в піснях стан пе" реходу дівчини від волі до неволі, незаміжжя до заміжжя. Як маків цвіт, красива, вільна, в невдалому заміжжі жінка втрачає все це, світ для неї стає “зав’язаним”: Ой піду я лужком1бережком, як маковий цвіт. Плачу1ридаю, гірку долю маю — зав’язала світ. Дикий мак"самосій часом зацвітав на місці загибелі козаків, де пролилася кров. Недозрілий мак — символ поспіху, неда" лекоглядності, дурощів, отрути (“Ти що — маку наївся?”), адже від наркотичних влас" тивостей рослини можна очманіти, а то й заснути і померти, як це зображено в опові" данні Марка Вовчка “Горпина”. Відомі при" казки, фразеологізми: “Біда навчить коржі з маком їсти”, “Тринди"ринди — коржі з ма" ком”, “Дулю з маком дати” (тобто не дати ні" чого), “Тихо, хоч мак сій” (безвітряно). У художній літературі образові маку чи" мало уваги приділили І. Нечуй"Левицький, Л. Глібов, М. Коцюбинський, О. Олесь, М. Рильський, В. Діденко тощо. У “Лісовій пісні” Леся Українка, зокрема, писала: Мак мій жаром червонів, а тепер він почорнів… У зв’язку з поширенням наркоманії тра" диційну символіку мак почав втрачати.
Seite · S. 16Originalseite ↗

“Кожна робота — політ фантазії й натхненна праця”.

Третій Всеукраїнський культурно-мистецький фестиваль “Козацький Родослав”, присвячений річниці Конотопської битви 1659 року, відбудеться в селах Шаповалівці й Соснівці на Сумщині 11— 13 липня 2008 року. Співорганізатор — ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка. У програмі: вшанування пам’яті українських козаків-героїв Конотопської битви, фестиваль мистецьких колективів Сумської, Чернігівської, Черкаської областей, виставка робіт народних майстрів. весь вільний час присвячує улюб" леному заняттю. “Ми з батьком завжди працює" мо разом, так цікавіше. У роботі використовуємо сталь, латунь, де" рево. Не можу точно сказати, чому я полюбив це заняття. Мені просто подобається”, — показуючи виро" би, розповідає Артур. Витвори полтавських ковалів Черговий редактор Надія КИР’ЯН Бухгалтерія 279"41"46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10IБ, м. Київ, 01001 EImail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org.ua Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301228 Наклад — 26500 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Вироби Артура й Анатолія Фіктянових 4 820095 780016 просто вражають. Експонати пере" носять нас у княжу добу, з неї — у козацький період. Віртуозно виго" товлені клямки, чудернацькі ножі й шаблі, кольчуги, прикраси — все створив сімейний тандем Фіктяно" вих. У родині не сприймають ко" вальство як різновид бізнесу, а творять лише тоді, коли є натхнен" ня, і лише для душі. На відкриття виставки прийшло чимало людей, переважно полтав" ців, столичних гостей, серед яких відомий український письменник Борис Олійник. Борис Ілліч висловив щире за" хоплення виробами майстрів, поба" жав натхнення й творчої наснаги і подарував митцям збірку своїх вір" шів. Віталій Мороз, голова “Моло" дої Просвіти”, виконав кілька укра" їнських народних пісень на бандурі. Відвідувачі захоплено слухали розповіді Ольги Літус про історії створення тієї чи іншої картини, роз" дивлялися вироби ковалів, цитува" ли вірші. Присутні змогли не лише збагатитися духовно, а й поспілку" ватися з Борисом Олійником, жур" налістами та мистецтвознавцями. Українці — надзвичайно талано" вита і творчо обдарована нація. У нас є душа, яку відображають творчі доробки Ольги Літус і Анатолія й Ар" тура Фіктянових. Кожна робота — політ фантазії й натхненна праця, покликана до життя щирою любов’ю до мистецтва, до Батьківщини. Редакція залишає за собою право редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 3,94 грн. на 3 місяці — 11,32 грн. на 6 місяців — 21,64 грн. 0 8 0 2 8 МИСТЕЦТВО
Seite · S. 16Originalseite ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Максим ОПАНАСЕНКО Фото автора Українська земля завжди сла" вилася талановитими людьми. Натхненні красою рідної природи, її багатством і розмаїттям, вони з давніх"давен займалися ремеслом — різьбярством, вишивкою, ко" вальством, гончарством, малю" ванням. Люди з усього світу приїз" дили до України придбати чи бо" дай подивитися на прекрасні виро" би працьовитих українців. Традиції ремесла передавали з покоління в покоління, із роду в рід. У часи пригнічення нашого на" роду мистецтво і вміння майстру" вати стали чи не єдиним способом вираження самобутності нації. В картинах, вишиванках, рушниках, писанках виявлявся суто україн" ський колорит. Мистецтво завжди було нашим самовираженням. Сучасність внесла свої корек" тиви у творчий розвиток українців, але багатий потенціал і сьогодні втілюється в чудесних мистецьких роботах наших співвітчизників. У Національному музеї літера" тури України відбулося відкриття виставки талановитих майстрів з Полтави Ольги Літус і Анатолія Фік" тянова. Ольга Літус із дитинства захоп" лювалася малюванням, але життя змусило її звернути з творчого шляху, і після закінчення художньої школи Ольга навчалася у Полтав" ському кооперативному інституті. 30 років присвятила товарознавс" тву і рекламі. Але бажання творити не зникло, тому Ольга Літус почала займатися декоративно"приклад" ним мистецтвом — вона створює дивовижні картини і мозаїки з кіс" точок найрізноманітніших фруктів та насіння. “Якщо Бог подарував нам ці зернята, а ми не маємо змо" ги посадити їх усі, то ці дари при" роди повинні використовувати по" іншому. Я обрала саме такий вид мистецтва, бо цей природний ма" теріал дає можливість зробити картину об’ємною, тривимірною, чого не можуть досягти прості ху" дожники”, — розповідає пані Оль" га. Справді, картини вражають яск" равістю, неординарністю в підборі кольорів, неймовірним спалахом фантазії. Барвисті соняшники, ро" машки, чорнобривці, васильки, казкові птахи — всі зображення створено з кісточок за допомогою Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф " р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Seite · S. 16Originalseite ↗

АНОНС ПОКЛИК ПРЕДКІВ

Го л о в н и й р е д а к т о р Валентина ДАВИДЕНКО Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора Ніна ГНАТЮК 279"49"47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279"49"47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278"01"30 (тел/факс) Картини Ольги Літус На відкритті виставки Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ літератури Уляна ГЛІБЧУК 270"55"57 Відділ мови Святослав МІЗЕРНЮК 279"39"55 Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270"55"57 Відділ коректури Олена ШУЛЬГА 278"63"69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278"63"69 Інтернет"редактор Євген БУКЕТ 279"39"55 фарб, з народним колоритом пет" риківського розпису. За словами майстрині, її вироби підносять кра" су і самобутність Полтавської зем" лі. Зображає пані Ольга переважно різноманітних птахів, що, на її дум" ку, символізують духовність. Анатолій Фіктянов за освітою юрист, член творчого об’єднання художників “Живопис”. 1990 року захопився одним із найдавніших видів ремесла — ковальством. На жаль, сам він не зміг приї" хати цього дня до Києва. Експози" цію представляв його син Артур. Юнак з дитинства спостерігав за роботою батька, допомагав, а згодом і сам засвоїв це ремесло. Хлопець навчається у НТТУ “Київ" ський політехнічний інститут”,
Емблема «Просвіта»Prosvitianyn