Емблема «Просвіта»Prosvita.DigitalWiedza · Ludzie · Przyszłość
← Archiwum «Slovo Prosvity»

Слово Просвіти, №52 за 2008 рік

16 s. · 48 wpisów · PDF w Wikimedia Commons ↗ · CC BY 4.0

Tekst wyodrębniono z PDF i automatycznie podzielono na materiały. Granice części materiałów nie zostały sprawdzone redakcyjnie: jeden wpis może zawierać kilka materiałów, tylko część jednego lub blok serwisowy (np. ogłoszenie o prenumeracie). Źródłem pierwotnym jest strona gazety w PDF.

Без мови немає нації! · http://slovoprosvity.org.ua · s. 1strona oryginału ↗

ПРОЩАВАЙ, ВИСОКОСНИЙ!

Любов ГОЛОТА Дорогі читачі “Слова Просвіти”! Звертаюсь до Вас, коли до заповітної миті з’єднання двох стрілок на сакрамен$ тальному “12” залишається ще рівно тиж$ день і… одна секунда. Саме так — одна секунда. Найточніший у світі атомний го$ динник, що контролює час, за яким живе наша матінка Земля, непідкупно довів, що 2008$й найдовший за всі останні шістнад$ цять років: крім належного високосному додаткового дня, він має ще й додаткову секунду. Не знаю, чи передбачали цю мить різноманітні календарі, але наші мо$ більники, таймери, електрогодинники різ$ них видів і призначень її обов’язково врахують. Ми навіть не помітимо і не заз$ начимо, як використаємо цю додаткову секунду, але цілком вірогідно, що вона знадобиться нам, аби сказати радісне “так!” або рішуче “ні!”, всміхнутися рідній людині, доторкнутися до дитини, піймати в об’єктив власного ока щось надзвичай$ не. Можливо, ця додаткова секунда — на$ гадування нам про те, як багато важить мить і що не варто легковажити зникоми$ ми секундами у власній долі. І все ж — вона нікуди не поділася, ота наша, знайома з дитинства новорічна не$ терплячка: хочеться швидко дожити до Нового року, залишивши старому все ли$ хе, нездорове, несприйнятне і незручне. А такого 2008 року було чимало, і такої вип$ робовуючої напруги, що як тут не згадаєш всілякі астрологічні застереження щодо підступності високосного року Щура? Од$ наче навіть всілякі засоби астрологічної діяльності на зразок скляних куль, здатних показувати майбутнє, тьмяніють перед тим, що відбувалося з нами і в Україні. Згадаймо й ми наші здобутки і втрати, на$ магаючись дотримуватися календаря і вгадуючи, що ж назавжди запишеться на карб 2008$му рокові. Звісно ж, як і годить$ ся на свято, хочеться говорити про хоро$ ше й вічне. Але… Втім, і сама держава мала багато при$ водів для того, аби тамувати гіркоту роз$ чарувань. Чи не найбільше з них — рішен$ ня Саміту країн — членів НАТО про непри$ єднання України до ПДЧ. Квітневу гірку пі$ гулку трохи присмачив травневий мед — 16 травня Україна стала 152$м повноправ$ ним членом Світової організації торгівлі. Нині, в умовах світової кризи, думаємо: наскільки це допоможе нам її здолати? Загалом 2008 рік багато в чому можна порівняти з 1991$м. Ці роки увійдуть до іс$ торії як такі, що докорінно змінили світ. 1991 року, що мав вирішальне значення для становлення України як суверенної держави, відбувся перехід від двополяр$ ного світового порядку до однополярного — зникла одна з двох супердержав — Ра$ дянський Союз, і “вчорашній” світ, яким його знала планета, зник разом з нею. 2008$й також змінив усе, до чого звикло людство за ці 17 років. Ми стали свідками ще одного рішучого перетворення: світо$ вий порядок знову змінився. Цього разу під загрозою опинилась однополярність — домінантне становище США зникло блискавично — разом зі стабільністю сві$ тової економіки, що базувалася на цій ге$ гемонії. 17 років тому світ змінила пробуд$ жена національна свідомість, сьогодні — світова фінансова криза. 1991 року серед політологів світу виру$ вали дискусії про глобальне майбутнє, лу$ нали аргументи “за” і “проти” існування єдиного й унікального світового гегемона, про необхідність балансу сил тощо. Супро$ тивники двополярності переконували в ста$ більності новітнього світопорядку й наголо$ шували на його безпеці для всіх держав — за відсутності протистояння і конкуренції між двома провідними світовими силами відсутня й небезпека відкритого конфлікту між ними, що загрожував би третьою світо$ вою війною (якою майже стала “холодна війна”), а, можливо, й винищенням людс$ тва. Ось чому демократична Україна так прагнула стати повноправним членом сві$ тової та європейської спільноти, й особли$ во 2004 року нам здавалося, що нас всюди чекають з розкритими обіймами. Проте однополярний світ набагато вразливіший, ніж ми могли очікувати. Те, що вважалося головним благом глобалі$ зації, виявилося й головною Ахіллесовою п’ятою світу — взаємозалежність націо$ нальних економік та національних фінан$ сових і ринкових інфраструктур стала го$ ловною причиною жахаючого масштабу кризи. В особливо вразливому становищі опинилися ті держави, чия національна валюта та загальна економічна система були надто залежними від економічної системи й національної валюти Сполуче$ них Штатів. Вповні така залежність відчу$ вається і в сучасній Україні — передново$ річні банківські “ігри” доларом та гривнею враз зруйнували наш добробут, знесли й без того хистке становище “середнього класу” і занурили бідний прошарок укра$ їнців на саме дно, залишивши їх майже напризволяще. Адже соціальна підтримка українців завжди покладалася на їхні власні голови та картоплю, власноруч ви$ рощену на сільських городах… До того ж, не розв’язаний поки що конфлікт у вищих ешелонах влади дає мало сподівань і на$ дій на те, що теперішня криза для України неминуче призведе до її позитивного розв’язання й відродження та зростання економічної могутності. Втім, і в інших державах багато хто називає кризу 2008 року “новітньою Великою Депресією”. Проте таке порівняння лякає, адже всі ми добре пам’ятаємо, чим саме заверши$ лося нарощування сил “навперегін” й ба$ жання встановити світове панування. Закінчення на стор. 4 СЕРЦЕ ІНКІВ БЛИЗЬКЕ УКРАЇНСЬКОМУ 12–13 Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106 УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 903 511 грн. 00 коп.
“Саме олігархи, залишаючись у тіні, зацікавлені у знеціненні гривні”. · s. 2strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

ди, що виживуть, малозатратно деякий час виготовлятимуть ту саму продукцію, а далі — вигідний продаж на металобрухт, а праців$ ників — у безробітні: хай рятують$ ся самі. Уже зараз аналітики пишуть про знищення середнього класу. Насправді йдеться про знищення національного виробника. Експорт$ но орієнтовані монстри, хоч і пра$ цюють в Україні, але об’єктивно вони вже частка глобалізованого капіталу, антагоністи національно$ го капіталу, їм нецікавий і непотріб$ ний внутрішній ринок, який годує і працевлаштовує населення. Тому вони — не національний виробник, а той, хто його поглинатиме і ни$ щитиме, якщо держава це допус$ тить. Національна економіка, яка по$ винна працювати передовсім на український внутрішній ринок, руй$ нується безповоротно, а він не за$ хищений ні законами, ні діями уря$ ду. В інших країнах громадяни не так страждають від наслідків світо$ вої фінансової кризи тільки завдя$ ки розвиненості й захищеності внутрішнього ринку та сильним по$ зиціям дрібного і середнього наці$ онального виробника. Конкретного винуватця не$ має — винна вся система влади, яку треба змінювати задля ко$ ристі громадян. Якщо не займа$ тися звинувачувальним піаром, забути про телебачення і мовчки працювати на національного ви$ робника та розвиток внутрішньо$ го ринку, олігархи стануть зайви$ ми і за власні кошти самі розв’я$ жуть свої проблеми, а система української влади трохи набли$ зиться до народу.
“Саме олігархи, залишаючись у тіні, зацікавлені у знеціненні гривні”. · s. 2strona oryginału ↗

ПОДІЇ, ФАКТИ, КОМЕНТАРІ СТРАШНА СПОКУСА ВІТЧИЗНЯНОЇ КРИЗИ

ПОГЛЯД Володимир ФЕРЕНЦ, м. Івано-Франківськ Після недавньої заяви Пре$ м’єр-міністра Юлії Тимошенко на$ род справді запанікував. Замість чіткої програми поведінки влади і порад для населення ми почули серйозні звинувачення на адресу Нацбанку і Секретаріату Прези$ дента в обвалі гривні. Зараз деда$ лі більше людей намагається са$ мотужки з’ясувати, що коїться в українській економіці та владі. Ін$ ших втягують у цей процес епа$ тажні українські ЗМІ. Народ стрім$ ко розумнішає, тому вже не вдас$ ться тримати людей за лохів, які віритимуть словам урядовців і по$ літиків. Кожен з нас чудово розу$ міє, хто контролює парламент і уряд, адже саме там зосереджені представники небідних людей, які володіють експортно орієнтова$ ними великими підприємствами й українськими банками. Нерідко олігархічні структури поєднують частку в банках із володінням біз$ несом. Саме в цьому середовищі варто шукати зацікавлених у зне$ ціненні гривні, а не в Нацбанку і тим більш не в Секретаріаті Пре$ зидента. Хто повірить, що в обвалі гривні зацікавлений Нацбанк? Він так само, як і уряд, не може нічого вдіяти, якщо обвалити гривню за$ хочуть представники великого олігархічного бізнесу. Зараз, під завісу світової кризи, їм це вигід$ но і легко реалізувати. Не варто звинувачувати ні уряд, ні Націо$ нальний банк, ні Президента. Кри$ за засвідчила, що ситуацію в краї$ ні держава не контролює, точні$ ше, контролює руками владних інституцій, що перебувають під впливом олігархічного капіталу. Саме він, залишаючись у тіні, за$ цікавлений у знеціненні гривні. Бізнесово-банківській олігархії, безумовно, хочеться заробити на валютних махінаціях. Це буде ма$ ленькою компенсацією від україн$ ського населення за втрати від експортних операцій. Страшна спокуса полягає зов$ сім в іншому, і про це мало хто го$ ворить. Справжня мета остаточ$ ного обвалу гривні — не одномо$ ментні виграші, а курс на знижен$ ня до мінімуму вартості робочої сили і знищення малих та серед$ ніх підприємств із застарілим об$ ладнанням і технологіями, які досі нещадно експлуатували без жод$ ної реорганізації та осучаснення. Зниження курсу гривні дасть змо$ гу тим, хто за безцінь придбав ра$ дянські підприємства, і надалі де$ шево в доларовому еквіваленті платити ту саму зарплату в грив$ нях, але вже без жодних премій і доплат, мотивуючи кризою. Заво$ тинговою програмою “Діловий імідж України. Національні досяг$ нення”. Головне завдання програми — ознайомити ділових людей різних країн з напрацюваннями у сфері на$ укових технологій, високоякісною продукцією українських товарови$ робників, діловими відносинами, що вже існують між українськими підприємствами і зарубіжними парт$ нерами, сприяти залученню іно$ земних інвестицій в Україну. Протягом року професійну ді$ яльність провідних підприємств, організацій, установ і навчальних Фото Ксенії Гладишевої Фото Ксенії Гладишевої 23 грудня під стіни Кабміну і Верховної Ради вийшли протестувати профспілки України Неоціненну допомогу видавни$ чому центру вже кілька років пос$ піль надає Міністерство закордон$ них справ України. Альманахи і компакт-диски МЗС розповсюд$ жує через дипломатичні установи України в 120 країнах світу. Торго$ во-промислова палата, у свою чергу, — на міжнародних бізнес$ форумах, конференціях, під час зустрічей з представниками іно$ земних делегацій, візитів пред$ ставників ділових кіл України до за$ рубіжних країн, на виставках, які організовує ТПП України. У серед$ ньому за рік вона проводить близько 120 різних заходів. Асоці$ ація міст України і громад підтри$ мує інтереси місцевого самовря$ дування не лише на національному рівні, а й на європейському. Сьогодні доводиться докладати чимало зусиль для створення пози$ тивного іміджу нашої країни серед світової спільноти. Для колективу “Ділового партнера” динамічне зростання і розквіт України — пер$ шочергове завдання. Тому інформа$ ційно-видавничий центр — надійний партнер для всіх, хто готовий іти шляхом, який обрала Україна. Роботу центру відзначено ба$ гатьма нагородами. Численні по$ зитивні відгуки посадовців, пред$ ставників посольств і представ$ ництв, ділових кіл, науковців про значущість і важливість такої про$ грами — результат роботи високо$ кваліфікованих фахівців. Логічне завершення напруже$ ної продуктивної роботи — уро$ чиста церемонія презентації ново$ го іміджевого альманаху та ком$ пакт-диска. Імідж завжди тримається на знаннях, професіоналізмі, надій$ них дружніх партнерських стосун$ ках. Тому колектив видавничого центру намагається показати всій світовій спільноті, що Україна — надійний партнер, країна з розви$ неною промисловою базою, бага$ тими культурними традиціями і ви$ соким науковим потенціалом.
“Саме олігархи, залишаючись у тіні, зацікавлені у знеціненні гривні”. · s. 2strona oryginału ↗

НАЦІОНАЛЬНА ПРЕЗЕНТАЦІЙНО- РЕЙТИНГОВА ПРОГРАМА «ДІЛОВИЙ ІМІДЖ УКРАЇНИ. НАЦІОНАЛЬНІ ДОСЯГНЕННЯ»

Ірина РОДЧЕНКО Україна завжди була скарбни$ цею культурних і духовних ціннос$ тей, державою з високим еконо$ мічним і науковим потенціалом, ін$ телектуальною елітою, яка зроста$ ла на багатих досягненнях не од$ ного покоління талановитих пред$ ків. Висока професійна підготовка українців і сьогодні формує гідний імідж своєї країни. Прекрасну можливість показа$ ти світовій спільноті економічний, інтелектуальний потенціал і мож$ ливості держави, заявити про себе на повний голос, бажання зміцни$ ти і налагодити дружні партнерські відносини, поділитися досвідом і планами на майбутнє українським підприємствам, організаціям, нав$ чальним закладам надає Інформа$ ційно-видавничий центр “Діловий партнер”. Досвідчений і професій$ ний колектив центру працює над створенням оригінальних проек$ тів, реалізацією нових та цікавих творчих ідей. Для створення позитивного міжнародного іміджу України ви$ давничий центр за підтримки Мі$ ністерства закордонних справ Ук$ раїни, Міністерства економіки Ук$ раїни, Міністерства освіти і науки України, Торгово-промислової па$ лати України, Асоціації міст Украї$ ни і громад розпочав роботу над національною презентаційно-рей$ закладів нашої країни на сторінках своїх видань висвітлюватимуть ін$ формаційні партнери презента$ ційно-рейтингової програми, зок$ рема журнали “Нафта і газ”, “Світ якості України”, “Міжнародний ту$ ризм” і “Welcome to Ukraine”, “Ді$ ловий вісник”, “Економіка та дер$ жава”, “Час відродження” і “Пар$ тнери з України”, всеукраїнське видання про нерухомість, будів$ ництво, архітектуру і дизайн — журнал “Аксіома”, газети “Освіта України”, “Україна” — перша імід$ жева газета світового українства, всеукраїнська транспортна газета “Магістраль”, газета “Сільська правда від Івана Бокого”, медична газета “Ваше здоров’я”, всеукра$ їнський культурологічний тижне$ вик “Слово Просвіти”, Івано$ Франківська обласна газета “Га$ личина”, Національна телекомпа$ нія України. Завершальним етапом програ$ ми стане альманах і компакт-диск “Діловий імідж України. Національ$ ні досягнення”, у якому будуть гід$ но представлені керівники і висо$ кокваліфіковані колективи агро$ промислового, промислового, па$ ливно-енергетичного, транспорт$ ного, будівельного комплексів, підприємства охорони здоров’я, заклади освіти і науки, успішно презентуватимуть свою діяльність представники різного спектра послуг, засоби масової інформації, талановиті митці України. Окремі розділи в альманасі буде присвя$ чено обласним центрам країни, містам і громадам. Гортаючи сторінки цієї книги, кожен дізнається про успіхи і до$ сягнення України. Повнокольорове видання, ді$ лові українська й англійська мови, сучасний дизайн і поліграфія, ком$ пакт-диск, додаткове розміщення інформації через Інтернет і ціле$ спрямоване безкоштовне розпов$ сюдження сприятимуть розширен$ ню взаємовигідного співробітниц$ тва між діловими колами України та інших країн, подальшій інтегра$ ції нашої держави до світової еко$ номічної співдружності.
“Якби прості українці разом з місцевою владою не творили чудес виживання, держава давно б уже лежала”. · s. 3strona oryginału ↗

Początek tekstu może być niepełny — porównaj ze stroną oryginału

ОЗНАКИ НАШОГО ЧАСУ

хворого аптеки ростуть, як гриби. Тому на$ віть 10 відсотків на багатомільйонних і мі$ льярдних оборудках аптек — це величезні кошти. Якщо ж, посилаючись на вільний ри$ нок, пустити ціни й націнки у “вільне пла$ вання”, то чи враховуватиметься, що ціни теж різні? 80$відсоткова націнка на гривне$ ву піпетку становить 80 копійок, а на 1000$ гривневий препарат — 800 гривень. Хтось диференціюватиме націнки залежно від вартості ліків? З полиць аптек зникла сила-силенна препаратів, і не обов’язково імпортних. ЗМІ сповістили, що в країні закриється понад тисяча аптек, тож багато людей позбудуть$ ся роботи. Але хто рахував, що їх саме стільки й треба, тих аптек, які в кожному місті на кожному кроці? Аптекарів, звісно, по-людськи шкода, але, йдучи за такою логікою, знайдуться охочі бідкатися: якщо люди стануть здоро$ вішими, менше куритимуть, питимуть го$ рілки й помиратимуть, а ті, хто виробляють алкогольні й тютюнові принади, позбав$ ляться роботи. Та фармакологічний шантаж перева$ жив. Гору взяв більшовицький принцип блу$ кання між двома соснами: або безкон$ трольність у цінах на ліки, або вони раптом зникають з продажу. Третій варіант — ліки на полицях аптек і контроль за цінами — у нас чомусь не виходить. А ще прикро, і це вже більш загальна проблема, що людям ніхто не роз’яснив, як вплинуло на фінансовий стан аптек урядове обмеження націнок на ліки. Як це подіяло на фармацевтичні заводи? Чи через обмеження націнок ліки раптом зникли з аптек? Скільки насправді нам потрібно аптек? Таке наша влада роз’яснювати людям не звикла. Отже, обмеження торгових надбавок на ліки скасовано. Як солодку, неаптечну, пі$ гулку, нам пообіцяно натомість, що держа$ ва проконтролює, аби фармакомафія не наживалася на людських бідах. Зачекаємо — не вперше… Фото П. Антоненка
“Якби прості українці разом з місцевою владою не творили чудес виживання, держава давно б уже лежала”. · s. 3strona oryginału ↗

ДВІ АПТЕЧНІ СОСНИ

Президент України нещодавно скасу$ вав встановлене Кабміном обмеження на торгову надбавку від продажу ліків. Усі зна$ ють, що не лише закордонні, а й вітчизняні препарати в Україні різко подорожчали. Це було ще до падіння гривні й зростання до$ лара, за який купують імпортні ліки. Причини — на поверхні. Перша — нажи$ ва посередників. Друга — неконтрольовані торгові надбавки. Надбавка — це різниця між ціною, яку аптека заплатила виробни$ кові ліків, і тією, за яку їх продає. Купивши на заводі упаковку ліків за 10 гривень, апте$ Фото Ксенії Гладишевої ка продає її, скажімо, за 12. Надбавка тут становить 20 відсотків. У самих надбавках нема нічого дивного, на цьому, врешті, три$ мається торгівля. Питання: як її встановлю$ ють? Бо якщо ту упаковку продавати за 18 гривень, то “навар” становитиме вже 80 відсотків. Величину цього “навару” уряд і обмежив на рівні 15—30 відсотків, залежно від різновиду ліків. Реакція фармакомафії була миттєвою. У мас-медіа зазвучали бідкання аптекарів, які от-от розоряться, хоч замовчували гі$ гантський товарообіг аптечної індустрії. У
“Якби прості українці разом з місцевою владою не творили чудес виживання, держава давно б уже лежала”. · s. 3strona oryginału ↗

ХІРОМАНТІЯ АСТРОЛОГІЇ

У перелік професій, офіційно затвер$ джених в Україні, Міністерство праці і соці$ альної політики ввело чотири новації: аст$ ролог, хіромант, екстрасенс і ворожка. Міносвіти і науки зараз мудрує, в яких нав$ чальних закладах готувати таких фахівців. Мінфін клопочеться, як саме їх обкласти податками, щоб, бува, не начаклували та$ кого, що “посиплеться” вся податкова система держави. Усе це було б доволі смішно, якби не засмучувало: держава благословляє до$ сить сумнівне явище, і це в суспільстві, де підупала мораль. У нас і так відбуваються атаки на людську психіку. Ексцеси цього бачимо щодень у кримінальній хроніці мас-медіа, моторошних судових проце$ сах. А генеза — в щоденному затуманю$ ванні людських мізків. Паразитуючи на то$ му, що наш розум не всемогутній, що в природі існує чимало загадкового, недос$ лідженого, апологети заморочування щедро вихлюпують на людські голови сен$ сації про снігову людину, Лох-Неське чу$ довисько, Атлантиду, ясновидців, телепа$ тію, ходіння по воді, 12$метрових мешкан$ ців печер Тибету 600$річного віку, голоси з космосу, польоти з інопланетянами. Все це постійно тиражують, до преси підклю$ чилося телебачення. Навіть поважні ви$ дання вважають за пристойне друкувати гороскопи, абсурдність яких очевидна. Усі ці процеси — не така вже й безпеч$ на забавка, точніше сказати, дуже небез$ печна. І не випадково за станом психічно$ го здоров’я населення Україна займає сумнопочесні місця у Європі та світі. І за$ мість того, щоб подбати про психічне здо$ ров’я нації, хоч трохи вгамувати дурман, держава сама кинулася в хіромантію з астрологією. Мотивація доволі непевна. Треба, мовляв, впорядкувати всю оту ві$ дьомщину, інакше вона розповзається безконтрольно. Чули вже, чули… Легалі$ зуймо, впорядкуймо наркотики, проститу$ цію, бо як же воно — безконтрольно? Тоб$ то або узаконюймо, або не дамо ради, й тоді численна сатанинська рать на очах у численних контрольних органів і далі не просто щось там пророцтвуватиме, а й лі$ куватиме людей часто навіть без ліцензій, які й так щедро роздає наше медичне ві$ домство. …А перелік професій відкрито для по$ повнення. І резерви є. Приміром, чим гір$ ша професія алхіміка, особливо врахову$ ючи алхімію наших банків і поважних структур щодо національної валюти? Не$ давно в одному прес-релізі прочитав роз$ логий термін: “працівниця комерційного сексу”. Це замість слова з п’яти літер. Та й упирів, привидів, відьом, інопланетян час би якось легалізувати й тарифікувати. До цього і йде, особливо якщо урядовим чи$ новникам якийсь хіромант наворожить потрібний гороскоп. Матеріали підготував Петро АНТОНЕНКО
“Якби прості українці разом з місцевою владою не творили чудес виживання, держава давно б уже лежала”. · s. 3strona oryginału ↗

ПЛОЩА НАРОДНИХ ЖАЛІВ

У районному містечку на Чернігівщині, які скрізь в Україні, встановили пам’ятник жер$ твам Голодомору. Гарний чорний мармур, на якому вирізьблено хрест. Самісінький центр містечка, скверик біля будинку культури. Ще не скрізь вдалося встановити ці знаки пам’яті на центральних майданах населених пунктів. Ідейні нащадки голодоморителів, знехотя змирившись із фактом відкриття цих знаків, робили все, щоб посунути їх як$ найдалі, кудись на кладовища чи, в кращому разі, до церкви. Але у нас встановили у цен$ трі. Місцева газета навіть зазначила, що те$ пер створився своєрідний пантеон. І справді. Посередині — височезна свіча Обеліска Слави. Це пам’ятник землякам, що загинули в роки Другої світової війни. Типові свічки-обеліски, поруч плити з сотня$ ми прізвищ є навіть у порівняно невеликих селах, не те що в райцентрах. Усе це вста$ новлено давно, років через 20—30 після вій$ ни. А цього літа ліворуч від обеліска відкри$ ли пам’ятний знак жалю за всіх постражда$ лих від чорнобильської катастрофи, через 22 роки потому. І щойно встановлений пам’ятник жертвам Голодомору — через 75 років після нього. Начебто все справедливо: центральна площа, сквер, людне місце. Тут і треба вша$ новувати пам’ять земляків. Але чомусь сум$ но. Бо тепер наш центр перетворився на цвинтарну площу, яка свідчить про те, що Го$ лодомор в Україні організували. Найкриваві$ ша в історії людства війна чавила Україну. Найбільша техногенна катастрофа в історії планети — теж наша… Мимоволі думаєш: чи було в нашій історії щось радісне, перемож$ не, а якщо було, то чому не такого масшта$ бу? Чому на честь цього не височать пам’ят$ ники й пам’ятні знаки на наших центральних майданах, як у багатьох країнах? Мабуть, то$ му, що досі ми не мали власної держави, в нашій історії так багато трагічного, про що варто пам’ятати, шануючи свій рід і свій народ. Фото Ксенії Гладишевої
“Якби прості українці разом з місцевою владою не творили чудес виживання, держава давно б уже лежала”. · s. 3strona oryginału ↗

ПРОГРАМИ БЕДЛАМУ

Побував я в одному містечку. Зі слав$ ною 900$літньою історією і звичною бу$ денщиною життя колишнього райцентру. Щось вціліло з промисловості, щось — із соціальної сфери. Коли ж я запитав у міського голови, людини енергійної, не$ байдужої, про проблеми земляків, він зіт$ хнув: “Те саме, що й скрізь”. Але потім, як кажуть, “завівся”. І такого виписав нашій центральній владі! “Якби так працювала місцева влада отут, в глибинці, держава давно б уже лежала”. Та ще якби разом з місцевою владою не творили чудес вижи$ вання прості українці. Голова розповів про майже добиті за десятиліття комунікаційні мережі, елек$ тролінії, бо за півтора десятиліття не замі$ нено жодного стовпа чи метра дротів. За$ те після приватизації “Обленерго” вже двічі змінило власника. Прагнення ж влас$ ників-олігархів незмінні — якнайбільше викачати грошей на електриці. А ще мер міста сказав, що для нього, господарника, не суттєво, якими прапо$ рами розмахують владоможці. Головне — їхня професійність, а саме вона викликає сумніви. Голова міста продемонстрував свіжий документ з районної державної адмініс$ трації: міськраду зобов’язано прозвітува$ ти, чи виконується 2008 року Державна програма розвитку малих міст. Обурення голови викликало те, що цього року за ці$ єю програмою, фінансованою з держав$ ного бюджету, місто не отримало жодної копійки! Позаторік, сказав голова, місту надали за цією програмою 2 мільйони гривень. Невеликі гроші, але це дало змо$ гу підлатати дірки в бюджеті й дірки у во$ догоні. У своєму творінні районні бюрократи недалеко відійшли від програм “побудови комунізму уже для нинішнього покоління”. Та й ми, на шкоду справі, навчилися густо балакати і сипати програмами — вибор$ чими й післявиборчими.
“Треба самим надихатися й інших надихати на захист України і нашого народу”. · s. 4strona oryginału ↗

НЕСТИ ЛЮДЯМ СВІТЛО ПРИВІТАННЯ СВЯТІЙШОГО ПАТРІАРХА КИЇВСЬКОГО І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ ФІЛАРЕТА

Фото Ксенії Гладишевої Шановні просвітяни! Насам$ перед хочу привітати всіх вас із 140$річчям заснування такої вельмишановної організації як товариство “Просвіта”. Це Това$ риство несе суспільству світло, бо все, що відбувається у темря$ ві, — це гріх і зло. Ви добре знає$ те, що кожне зло звершується не відкрито, а таємно — вночі, в тем$ ряві. Тому треба засвітити світло, щоб побачити зло і викрити його! Товариство “Просвіта” і створено було для того, щоб нести людям світло, бо наш народ, нашу націю загнали в темряву, ніби ми і не народ український, ніби ми і не нація, а якийсь додаток до чогось більшого. Завданням “Просвіти” було насамперед пробудити на$ ціональну свідомість українців. Для того треба було йти в народ, і “Просвіта” йшла. Сьогодні ми досягли мети, про яку мріяли перші просвітяни. Вони мріяли про Українську державу, і ми її Закінчення. Початок на стор. 1 Західних оглядачів особливо насторожує можливість появи но$ вого світового гегемона — еконо$ мічно потужного Китаю в союзі з Росією чи самостійно; також вони вказують на те, що “нова холодна війна” в такому зміненому форматі може бути ще небезпечнішою для світу. В Україні ж населення в хо$ лодних квартирах із жахом очікує оголошення цін на російський газ — цього вічного показника нашої залежності від північного сусіда. Проте, попри будь-які політичні теорії, наразі світ нагадує скляну ку$ лю зі штучним снігом, яку взяли до рук й струснули, щоб подивитись, як він падатиме. Всередині цієї кулі не існує жодних балансів сил і пере$ важаючих “полів” — якщо її тримає в руках дитина. У мене ж несподівано виникає запитання: хто ми сьогод$ ні? Штучний сніг у новорічній кулі? Дитина, яка її тримає? Чи взагалі — живемо поза світом?.. А все ж ми з вами стаємо час$ тиною історії — вперше світовий порядок порушив усі закони свого розвитку, які так ретельно пропи$ сували ідеалісти і реалісти, мар$ ксисти і представники новітньої школи права. Гоббс і Мор, Маркс і Шпенглер — чи могли вони перед$ бачити, що цю блакитну скляну ку$ лю перевернуть під таким кутом? Мені можуть заперечити, що це тимчасово — закони розвитку неможливо порушити, і цей стан перехідний, як і стан невагомості в ліфті, що падає, — рано чи пізно відбудеться “приземлення” або ж ліфт загальмує на страхувальному тросі. Безумовно, так. Проте коли пе$ ребуваєш у ліфті, що падає, навряд чи будеш вираховувати свої шанси. Лишається сподіватися на диво. Іна те, що поруч із тобою, в цьому ж падаючому ліфті (даруйте за жор$ маємо. Але ви бачите, як ззовні ізсередини Українську державу хочуть розхитати і знищити, зро$ бити колонією. Зверніть увагу, в яких напря$ мах іде боротьба з нашою держа$ вою, з нашим народом: це мова і церква. Чому мова і церква стали об’єктом нападу тих, хто не хоче бачити Україну незалежною? То$ му, що без мови не існує нації. Тож іде боротьба за те, щоб нам нав’язати другу державну мову, щоб через неї нищити українську. Церква — це душа народу. Якщо душа залежна, то і народ, і нація залежні від того, хто поневолить. Ви бачите, які нападки на націо$ нальну Українську Церкву — Київ$ ський Патріархат. Але хоч як нама$ гатиметься наш ворог нищити ук$ раїнську мову й Українську Церкву — нічого не вийде, бо з нами Бог! Нині молодь заговорила україн$ ською мовою. Це майбутнє Украї$ ни. Тому українська мова незни$ щенна! Я вдячний вам, просвітянам, за те, що ви сприяєте відкриттю парафій Київського Патріархату. Завдяки Всеукраїнському това$ риству “Просвіта” маємо багато парафій на сході. Сьогодні уже не йдеться про те, що можна знищити Київський Патріархат — він є і буде. Але на$ ша боротьба за те, щоб в Україні була об’єднана Православна Цер$ ква, і рух у цьому напрямі почався серед молодого Єпископату Ук$ раїнської Православної Церкви Московського Патріархату. Не старий український Єпископат, вирощений в умовах безбожної влади, а новий, який піднявся в умовах незалежної Української держави, починає думати по-ук$ раїнськи про інтереси Української Церкви й Української держави. Ви бачите, в якій небезпеці ми живемо: в умовах двовладдя. Той, хто закладав цю міну уповільненої дії, радіє, бо вона спрацьовує: там, де двовладдя, порядку нема. Передусім ми повинні виправити цю велику помилку 2004 року. “Просвіта” — це та народна армія, яка єдина може переверну$ ти свідомість багатьох українців, показати їм, куди вони йдуть і ве$ дуть український народ. Ми по$ винні захистити Українську дер$ жаву, Українську Церкву, україн$ ську мову. Я впевнений, що разом ми це зробимо, адже з нами Бог. Бог благословив Україну бути незалежною. Не революція, не зброя — незалежність нам дана внаслідок боротьби, страждань нашого народу, завдяки тим бага$ тьом героям, які загинули в Сибі$ ру, на Колимі, на Соловках. Вони вистраждали перед Богом нашу незалежність. І Бог, дивлячись на страждання українського народу, на його поневолення, благання, постійні молитви, послав нам те, чого ми хотіли. Тепер, отримавши цей дар, ми повинні зберегти йо$ го. Тому треба і самим надихатися й інших надихати на захист Украї$ ни і нашого народу. Слава Ісусу Христу! Слава Україні! чому слово “леді” у вустах Прези$ дента звучить як лайка і чому при$ пустимо називати “воровкою” Прем’єр-міністра, не даючи їй здійснити будь-яких самостійних кроків? Чому взагалі можливий в Україні цей поєдинок честолюбств, коли на кін—ринг—бранне поле, наче жертовних ягнят, кидають на$ род, його завтрашній і сьогодніш$ ній день? Чому над Києвом, столи$ цею України, обличчя якої щодня спотворюється бездумними забу$ і пере-будовами, можливі сюрреа$ лістичні словесні польоти “у сні й наяву” знову обраного мера Леоні$ да Черновецького? Звідки оця зловтіха добре доглянутих і ситих, впакованих у прапори різних ко$ льорів політиків, що “завтра буде ще гірше”? Чи хоч один із них чув Шевченкове: “Чого ж ви чваните$ ся, ви! Сини сердешної Украйни!” І чому ніхто не пояснить їм, чванько$ витим і безсовісним, що “є ще й Божий суд”, що, щодня втрачаючи Україну, вони втрачають і себе — бо кому вони потрібні без нас, ук$ раїнців, без нашої підтримки і на$ шої сили?! Очевидно, навіть вша$
“Треба самим надихатися й інших надихати на захист України і нашого народу”. · s. 4strona oryginału ↗

ПОДАРУНКИ ВІД МИКОЛАЯ

Фото Ксенії Гладишевої 19 грудня Святий Миколай привітав дітей просвітян, що зібралися в актовій залі дитя$ чої музичної школи № 1 ім. Якова Степового. Святкове дійство з анге$ лами, що творять справжні дива, підготували вихованці музичної школи. З вітальним словом звер$ нувся заступник голови і від$ повідальний секретар Всеук$ раїнського товариства “Про$ світа” ім. Тараса Шевченка Микола Нестерчук. Він пода$ рував набір книжок школі, а діти отримали від “Просвіти” набори компакт-дисків “Ди$ тячої колекції”: “Земля та Всесвіт”, “Видатні компози$ тори світу”, “Тварини нашої планети”, “Українська мова”, “Міфи України”. Фото Ксенії Гладишевої нування пам’яті жертв Голодомору, навіть 90$ті роковини бою під Кру$ тами нічого не вчать тих, хто істо$ рію українського народу і свою власну людську історію сприйма$ ють як переможний чвал ситості омерседесеними, але так само розбитими шляхами власної дер$ жави, перед якою їм так любо по$ хизуватися зі скляними булава$ ми… Де ваше військо, фальшиві гетьмани і каліфи на годину? Нев$ же сподіваєтеся, що обезголовив$ ши, обібравши народ, за юдині срібняки зіб’єте загони й поведете їх “на Київ”— аби вистоювали, ви$ крикували, висвистували ваше благополуччя й ваші владні крісла? Невже, роздавши гріш на “Мівіну” для блідих дітей, позбавлених шкільних сніданків, будете і далі отими жирними щурами, що роз$ точують, роз’їдають, підточують ві$ ру людей у незалежну Україну?.. Ні, щось має змінитися в нас са$ мих. У нашій державі. На нашій зем$ лі. Я вірю в це — мені вистачить тієї додаткової секунди, яку посилає Великий Час цьому найдовшому за останні 16 років високосному, що Фото Ксенії Гладишевої віддаляється від нас. Я запам’ятаю його перемоги, а не поразки. Красу спортивних здобутків на Олімпій$ ських іграх у Пекіні. Козацький зак$ рій братів Кличків, їхню силу і впев$ неність. Золоті й надзвичайно вро$ жайні поля 2008 року. Спільну мо$ литву в листопаді й слова молитви, з якою Президент Віктор Ющенко звертався до Бога. Мене тішити$ муть усмішки малят, яких народило$ ся більше, ніж у попередні роки, і щасливо сплетені руки тих, що йшли до шлюбу. Здобутки україн$ ських учених, які працюють на рівні кращих науковців світу. Книжки моїх улюблених поетів і прозаїків. Вреш$ ті, я пам’ятатиму мить щастя, яку відчула особисто 2008 року — таке буває раз за життя. Ти був благословенним, висо$ косний! Адже вкотре хід всесвіт$ нього годинника безкомпромісним своїм биттям дає зрозуміти україн$ цям: будьте собою! Тільки відчуття власної українськості, власної на$ ціональної душі, власної землі під ногами зроблять вас невразливи$ ми. Я вірю у велике Новорічне диво віддалення всього незугарного, невдалого, ненаціонального і не$ державного разом із дванадцять$ ма ударами годинника, що з’єднає велику й малу стрілки, об’єднавши нас у передчутті нового й невідво$ ротно переможного, і кожен з нас відчує себе сильним, здоровим, успішним. Криза, як крига — вона розтане, а ми обернемо прибутну воду на майбутній врожай. Інакше неможливо: я чую, як визріває нез$ доланна національна праведна си$ ла, і всі ми — воїни її. Прощавай, високосний! Дякує$ мо за все добре, але все лихе ми здолаємо. Ми вже чуємо перемож$ ну ходу Різдва, невмирущу мело$ дію “Щедрика”, і Бог благослов$ ляє нас життям у прийдешньому 2009$му. Будьмо разом! Любов ГОЛОТА
“Треба самим надихатися й інших надихати на захист України і нашого народу”. · s. 4strona oryginału ↗

Początek tekstu może być niepełny — porównaj ze stroną oryginału

ПРОЩАВАЙ,

стоке порівняння) перебувають і ті, хто давно вже вважає себе якщо не небожителем, то невразливим — точно. Ну, звичайно ж, я про наших політиків, які ніколи не втомлюють$ ся нас дивувати, а 2008 року пере$ виконали всі мислимі й немислимі ліміти “по здивуваннях”. Не встигли діти адаптуватися в школі, а батьки — привчити себе перевіряти домашні завдання у власних чад, як затишні родинні ве$ чори було безнадійно перервано безкінечними політичними теле$ шоу: Верховну Раду залихоманило, демократичну коаліцію повело “в нікуди” — 39 голосів від фракції НУ$ НС ухвалили вийти з помаранчевої спільноти, яка, виявляється, спіль$ нотою не була. Далі ви, дорогий чи$ тачу, самі добре все знаєте: чергові позачергові вибори мали відбутися 7, а потім — 14 грудня. Замість ви$ борів у листопаді відбулося звіль$ нення молодого і перспективного Арсенія Яценюка з посади голови Верховної Ради, а 9 грудня Володи$ мира Литвина вдруге обрано голо$ вою українського парламенту. Осінь і перший зимовий місяць нагадували жорстокий карнавал для обраних із безцеремонним зриванням не лише масок, а й усього того, чим би влада мала прикривати власну срамоту. Втім, натреновані Савіком Шустером ук$ раїнські політики давно вже перес$ тали відчувати сором: баба Палаж$ ка та баба Параска від Івана Нечуя$ Левицького — просто діти у порів$ нянні з високими достойниками, їхньою “правдивістю й послідов$ ністю” у словах і ділах, неконтро$ льованою лексикою і такими сами$ ми неконтрольованими емоціями. Особисто я почала думати про те,
“Без “Просвіти” не було б Західно- Української Народної Республіки, не було б УНР, героїчної боротьби УПА”. · s. 5strona oryginału ↗

«ПРОСВІТА» СЬОГОДНІ

Фото Ксенії Гладишевої курс — національно-визвольна боротьба. Чи продовжуєте наукові пошуки? — Я за фахом історик-музеєзнавець, за$ кінчив Київський університет. Матеріалів зіб$ рав уже стільки, що можу відкрити в Івано$ Франківську не одну музейну експозицію. Скажімо, “Шевченко і Прикарпаття”, “Іван Франко і Прикарпаття”, “Станіслав — столи$ ця Західно-Української Народної Республі$ ки”, “Івано-Франківська область у філокар$ тії” (я пристрасний філокартист — колекціо$ нер поштових листівок). Можу відтворити за допомогою листівок сторінки історії й куль$ тури Галичини. Колекцію збирав майже 50 років, не хочеться її розгубити. Хочу все це залишити рідному місту. Я брав активну участь в організації кількох музеїв, зараз до$ помагаю музеям, бібліотекам. Чимало мате$ ріалів передав до Львова, в Національну біб$ ліотеку ім. В. Стефаника. До Літературного музею столиці передав багато прижиттєвих видань українських письменників. Музеєві Лесі Українки подарував журнал “Зоря”, де вперше було надруковано вірш юної Лесі. Спілкувався Петро АНТОНЕНКО
“Без “Просвіти” не було б Західно- Української Народної Республіки, не було б УНР, героїчної боротьби УПА”. · s. 5strona oryginału ↗

РОДИНИ БАНДЕР І ШУХЕВИЧІВ ТЕЖ БУЛИ ПРОСВІТЯНАМИ

Наш співрозмовник — голова Івано-Франківського обласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, доцент Прикарпатського національного університету ім. Івана Франка, історик Петро АРСЕНИЧ. — Пане Петре, завершується Рік “Просвіти” в Україні, щойно ми відзначили 140-річчя нашого Товариства. Якими бачите нагальні завдання просвітян? — Хочу закликати всіх до плідної праці. Ми звикли скаржитися, говорити про те, яка в нас ситуація, а мало хто каже, що саме тре$ ба в цій ситуації робити. Хочу зауважити і на$ шим депутатам, які не докладають належних зусиль для утвердження національної ідеї. — Багато залежить від національної еліти. — Дехто говорить, що у нас нема націо$ нальної еліти. Я підготував і видав п’ять кни$ жок про славні галицькі родини, щоб показа$ ти, що така еліта була завжди. Але парадокс: маємо державу, а “Просвіта” мусить і далі ви$ конувати ту функцію, що й у минулому. Тоді треба, щоб влада допомагала нам. Навіть авс$ трійська влада надавала просвітянам допомо$ гу. Але просвітяни діяли, навіть коли їм встав$ ляли палиці в колеса. Завдяки “Просвіті”, шко$ лі, Науковому товариству ім. Т. Шевченка, на$ шій церкві ми зуміли вистояти проти політики ополячення, онімечення, мадяризації. Без “Просвіти” не було б Західно-Української На$ родної Республіки, не було б УНР, героїчної боротьби УПА. Кров дідів пролито не марно. Але зараз ми повинні працювати ще ак$ тивніше. Словом, до роботи! А політиків зас$ терігаємо: терпець людям може урватися. Тому час схаменутися і працювати на ко$ ристь України. — Герої Ваших книжок — галицькі родини — вочевидь, теж мали стосунок до “Просвіти”? — Усі вони були просвітянами. Наприк$ лад, родина Заклинських. Професор Станіс$ лавської учительської семінарії заснував “Просвіту” в Станіславі. Його шестеро синів, Пам’ятник Тарасові Шевченку в Новій Каховці Оксана ТЕБЕШЕВСЬКА, заслужений учитель України, заступник го$ лови Калуського міськрайонного об’єднан$ ня ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка, Івано$ Франківська область Під час святкування ювілею “Просвіти” мені згадалися поїздки до Нової Каховки, знайомство з тамтешніми просвітянами — одержимими людьми, які в нелегких умовах популяризують українську культуру, книжку, пісню, докладають зусиль для відродження українських шкіл, дитячих садочків, вшано$ вують видатних українських діячів. Товариство “Просвіта” у Новій Каховці Херсонської області створено 6 липня 1997 року. Не можна сказати, що воно численне, які всі пішли в Січові Стрільці, були членами “Просвіти”. Національно свідомою була і ро$ дина Заревичів. Один з них — засновник ук$ раїнського аматорського театру в Коломиї. Інший — заступник голови матірної “Просві$ ти” у Львові, очолював там Лікарське това$ риство, яке фінансував митрополит Андрей Шептицький. — Не всі знають, що просвітянами були й відомі українські політичні, військові діячі. — Я дослідив родовід Степана Бандери більш як за століття. Бандера як провідник української нації заснував просвітянські ор$ ганізації серед молоді, працював з “Плас$ том”. Зважте, тоді сім’ї були багатодітними — по десять і більше дітей. Ці патріотично налаштовані родини намагалися вивчити молоде покоління, щоб воно працювало на майбутнє України. Я працював над дисертацією про Во$ лодимира Шухевича як дослідника Гуцуль$ щини. З’ясувалося, що він був дідом генера$ ла Тараса Чупринки — Романа Шухевича. Про цю цікаву родину просвітян вже видав три книжки. — Що ще цікавого виявили Ваші дослідження як історика? — Вражає, якими національно свідоми$ ми були, здавалося б, прості люди, селяни. Вони вступали у “Просвіту”, їм надсилали просвітянські календарі, видання, зокрема, журнал “Життя і знання”. Видавали цікаву лі$ тературу — театральну, історичну бібліотеч$ ки, твори красного письменства. Просвітян$ ської літератури виходило друком більше, ніж зараз. Тому видавничу діяльність треба активізувати. — Ви викладаєте в університеті історію, краєзнавство і надзвичайно цікавий
“Без “Просвіти” не було б Західно- Української Народної Республіки, не було б УНР, героїчної боротьби УПА”. · s. 5strona oryginału ↗

«ТУЛЬЧИН! ТИ ВЕСЬ В ІСТОРІЇ ІСКРИШСЯ!»

Так сказав про наше містечко Павло Ти$ чина. Торік Тульчин відзначив 400$річчя. Місто відвідував Іван Котляревський, тут жив і тво$ рив Микола Леонтович. Це центр Південного товариства декабристів, яке очолював Пес$ тель. На жаль, історія нашого міста написана за імперськими канонами, на сфальшованих фактах виховано не одне покоління. По-пер$ ше, Олександра Суворова, біографія якого широко представлена в путівниках, у музеях, якому споруджено пам’ятник у центрі міста, направлено сюди на посаду головнокоман$ дувача 2$ої російської армії, яку утримували не задля охорони півдня російської імперії від турків, як розповідають, а для придушен$ ня селянських повстань, якщо вони виника$ тимуть. По-друге, Олександр Пушкін їздив до Тульчина не лише для того, щоб зустріча$ тися з Пестелем, а й на побачення зі своєю коханкою Софією Кисельовою-Потоцькою, якій присвятив поему “Бахчисарайський фонтан”, ліричні вірші. Маєток графа По$ тоцького нарешті почали відбудовувати. Про це я згадую у своїй поемі “Слово про Туль$ чин”: І давнє місто наче вмилось, Це світлий день його прийшов. А ще втішає, що з’явилось Багато тут новобудов. Всміхнувсь, зажурений роками Маєток. І не без причин. Скидає “ветхого Адама” В рік ювілейний наш Тульчин. По-третє, про Григорія Котовського та Іону Якіра потрібно говорити скоріше не як про героїв, а як про мародерів. Григорій Ко$ товський до служби в червоній армії грабу$ вав банки, а гроші витрачав на утримання партії лівих есерів, потім партії більшовиків, до якої долучився. Іона Якір і його поплічники більше грабу$ вали мирне населення, ніж воювали. Сам же Іона Еммануїлович під час примусової колек$ тивізації очолював каральні загони. Чи потрібні були у невеличкому райцен$ трі військові казарми ще суворівських часів, у яких мешкали військовослужбовці? Служи$ ли тут хлопці з Росії, багато з них після служ$ би залишилися. А українці служили в Росії. Отже, ті, хто служив у Тульчині, зросійщували українців, а українці в Росії самі зросійщува$ лися. У такий спосіб виконували брежнєв$ сько-сусловську програму створення єдиної російської держави, населеної народом без національності. Над спростуванням фальшивої історії доводиться працювати тульчинським прос$ вітянам. А ще розповідати людям про Голо$ домор і репресії. Тут зустрічаємо шалений опір представників Партії реґіонів, комуністів і соціалістів, які заперечують факт геноциду українського народу. Є такі навіть серед учи$ телів. Мені розповідала мама, що в нашій сім’ї від голоду померло двоє дітей. Я ж пережив голод 1946—1947 років, тож знаю, що це та$ ке. Якби мама не поїхала в Західну Україну, не привезла продукти, сім’я не пережила б тих років. Тоді в Західну Україну зі Східної їз$ дили десятки тисяч людей. А про пам’ятник Леніну, що стоїть у Жмеринці на залізнично$ му вокзалі, навіть анекдот склали: “Ленін по$ казує рукою: до Західної за мукою!” Напередодні розгляду Верховною Радою питання про Голодомор 1932—1933 років його обговорювали на місцях, зокрема, в на$ шій райдержадміністрації, де були представ$ ники політичних партій, ЗМІ багатьох районів Вінниччини. Більшість проголосувала за виз$ нання Голодомору геноцидом, проте лідери Партії реґіонів і соціалістів Олексій Нікітін і Валерій Токарєв на знак протесту залишили залу. З представниками антиукраїнських пар$ тій Тульчинська “Просвіта” веде невпинну боротьбу на сторінках місцевої преси, на ра$ діо. Нам допомагають депутати районної та міської рад від “Нашої України”, літературно$ мистецьке об’єднання “Оберіг”. Станіслав ЗАХАРЧУК, голова Тульчинського осередку ВУТ “Прос$ віта” ім. Тараса Шевченка, ветеран педаго$ гічної праці, Вінницька область
“Без “Просвіти” не було б Західно- Української Народної Республіки, не було б УНР, героїчної боротьби УПА”. · s. 5strona oryginału ↗

Początek tekstu może być niepełny — porównaj ze stroną oryginału

НОВА КАХОВКА ШАНУЄ ТРАДИЦІЇ

але завдяки патріотичному духові, наполегли$ вості, ентузіазмові його першого голови Гната Біжика, учителя-історика, автора чудових вір$ шів і публікацій історико-краєзнавчої, суспіль$ но-політичної тематики в періодиці, організа$ тора багатьох культурно-просвітницьких захо$ дів, теперішнього голови Віри Литвинової та просвітянських ветеранів не забувають укра$ їнських звичаїв і традицій, святкують визначні дати нашої культури та історії, проводять ціка$ ві зустрічі, виставки, свята. З ініціативи Товариства на пожертви гро$ мадян у Новій Каховці споруджено пам’ят$ ник Тарасові Шевченку (у вересні 2000 року було закладено камінь, а 28 лютого 2002 ро$ ку відбулося відкриття), 2003$го встановле$ но меморіальну дошку В’ячеславові Чорно$ волу на заводі “Сокіл”, куди він приїжджав на початку дев’яностих і виступав перед ново$ каховцями. Силами громади за активної участі отця Миколи, підтримки просвітян$ ського товариства в місті збудовано храм. Цього року мені випала нагода знову по$ бувати в цьому місті й ближче познайомити$ ся з людьми, які чимало зробили для патріо$ тичного виховання молоді. Коли спілкуєшся з місцевими просвітя$ нами, дізнаєшся про їхні справи, здається, що дух Кобзаря витає над вдячними нащад$ ками і кличе до праці задля рідного народу, до злагоди й порозуміння і поєднує незри$ мими, але міцними нитями цю чудову херсонську землю з нашим краєм. Ніяк не можна оминути й проблем, з яки$ ми стикаються націонал-патріотичні сили Нової Каховки. Це зросійщення дитячих сад$ ків (українськомовний кілька років тому зак$ рили), ДЮСШ, Будинку дитячої творчості, відсутність державної книгарні, у якій можна було б придбати українську книжку. Немає й української гімназії. А в місті, за останнім пе$ реписом населення, із 75 400 мешканців ук$ раїнцями визнали себе 55 644. Захисникам української мови (а те, що саме українську треба захищати в Україні, думаю, вже ні в кого не виникає сумніву!) на новокаховських теренах з “боєм” дається кожна українська назва. А саме тут, безпе$ речно, вагоме слово мали б сказати і комісія міськвиконкому з контролю за дотриманням мовного законодавства, і відділи освіти та культури. Зрозуміла стурбованість просвітян, ру$ хівців, інших активістів тим, що у школах міс$ та нема годин народознавства. Про це йшлося у статті А. Пазенка “Найперше дбав би про національне”, опублікованій в одному із чисел газети “Молодь України”. Новока$ ховський педагог з болем пише про постійне збільшення російських класів в українських школах Нової Каховки: “…якщо школи росій$ ські, то, відповідно, в них і класи російські. А ось в українських школах всюди набирають російські класи. Повірте, така школа вже не буде українською. Знаю це з досвіду. Якщо школа російська, наприклад, у нас на Херсонщині, то й комп’ютерні класи, й інші блага. А для українськомовних досі підруч$ ників не вистачає. Це вже політика, дуже по$ гана політика на рівні держави”. Обурені новокаховці й недолугою політи$ кою держави стосовно засобів масової ін$ формації, тим, що наших дітей виховують на чужомовних журналах, фільмах, телепереда$ чах — часто низькопробних і таких, які пропа$ гують жорстокість, грубість, розбещеність, нешанобливе ставлення до батьків, старших, агітують вживати алкоголь та наркотики. Думаю, що це проблеми не лише ново$ каховців, а й нас усіх. Тому маємо бути без$ компромісними і єдиними у вимогах до вла$ ди — і найвищої, і місцевої — захистити ук$ раїнця і його мовні права, культурно-істо$ ричний простір і багатющу спадщину. А нам, українцям, треба мати власну гордість і гід$ ність, не соромитися рідної мови (хоч як це прикро, але в Новій Каховці ані в крамницях, ані на ринку, ані в транспорті, ані в інших гро$ мадських місцях я не почула української мо$ ви, а зі статистичних даних перепису насе$ лення дізналася, що понад 12 тисяч грома$ дян міста фактично зреклися мови батьків), рідної пісні. Наше перше завдання — відро$ дити ці нетлінні скарби, які й роблять нас на$ цією, окремішньою і самобутньою, і переда$ ти їх дітям та онукам.
“У вас є шанс доторкнутися до Мудрого. Зробіть це”. · s. 6strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

повнює душу сенсом”. Леся Мат$ війчук дякувала від імені молоді за те, що Євген Сверстюк вчить “жити так, як говориш, і говорити те, що думаєш”. Звертаючись до організаторів вечора і глядачів, Євген Олексан$ дрович скромно сказав: “Я не сум$ ніваюся, що не заслужив і десятої частини того, що тут про мене го$ ворили”. Напевно, він так і думав. Знаю Євгена Сверстюка дуже давно, відтоді, як він працював в “Українському ботанічному журна$ лі”, — сорок років тому. Завжди спокійний, врівноважений, добро$ зичливий, людина справжньої віри. 1972$го, коли почалася хвиля арештів, мене вже виключили з Ки$ ївського університету, і я ізолювала газові труби в “Уралнафтогазбуді”. Кадебісти розшукали мене в лісах під Челябінськом, де стояла наша переїзна мехколона. Почали роз$ питувати про Євгена Сверстюка, у якого вилучили й мої вірші. На за$ питання, що я про нього думаю, сказала щось приблизно таке: “Знала його як чесну, принципову, розумну, добру людину…” Через багато років якось разом були на зустрічі з учнями Боярської гімназії. Євген Олександрович зга$ дав ці слова, які йому показали в протоколі. Запам’ятав їх тому, що у всіх, кого допитували в Україні, будь-що добре про нього просто не записували, записували тільки не$ гатив. А з протоколу, який надійшов з Росії (для них — вища інстанція), викреслити не посміли. Така була ситуація. І такий Євген Сверстюк — пам’ятає кожне добре слово. Відповідаючи на запитання, які його ідеали втілилися в життя, Єв$ ген Олександрович сказав: “Дуже багато збулося того, про що не могли й мріяти. Ми жили в рабстві. Живемо в державі, десятиліттями й століттями засміченій. Головна біда нині — занепад духу, брак волі до боротьби, брак справжньої високої віри”. Євген Олександрович і нині ба$ гато працює: пише книжки, реда$ гує газету “Наша віра”. Виходячи з зали після вечора, почула розмову: “Який гарний ве$ чір і яке щастя, що ми сюди потра$ пили!” Духовний подвиг не минає марно.
“У вас є шанс доторкнутися до Мудрого. Зробіть це”. · s. 6strona oryginału ↗

ПОСТАТІ

Надія КИР’ЯН Нещодавно у Національній фі$ лармонії України відбувся творчий вечір Євгена Свер$ стюка “На святі надій”. Зал вітав ювіляра стоячи, з великою поша$ ною — адже він, без перебільшен$ ня, — “совість нації”. Понад півсто$ ліття він задавав моральні орієнти$ ри. Правозахисник Василь Овсієн$ ко пише про його роль у 1960— 1970$ті роки: “Для мене, вчораш$ нього студента, вчителя-початків$ ця, Василь Стус був одним із майже небожителів рівня Івана Світлично$ го, Івана Дзюби, Євгена Сверстюка, В’ячеслава Чорновола, Валентина Мороза, Левка Лук’яненка, Михай$ ла Гориня, Івана Кандиби”. Євген Олександрович поділив$ ся приємною звісткою — земляки нещодавно визнали його почесним громадянином Волині. “80 років тому, — розпочав він, — у Волинському селі Сільце Горо$ хівського повіту в селянській сім’ї, де вже було четверо дітей, наро$ дився хлопчик. Житлові умови — майже як у відомій загадці: “без ві$ кон, без дверей повна хата людей”. І не було проблем. Проблеми з’я$ вилися згодом”. Леся Матвійчук, Микола Ко$ сицький, Василь Овсієнко та сам автор читали вірші Євгена Свер$ стюка, лауреати премії ім. В. Стуса Олена Голуб та Ольга Ступак вико$ нували його співані поезії: Перегортаю жовті сторінки, Як пізня осінь листя облетіле… Перегорнемо й ми сторінки Єв$ генового життя. Тоді так велося: старші мали господарювати, а найменший по$ винен іти вчитися. У цьому було щось святкове: “Чекання свята, прагнення животворити, берегти і творити свято визначає мій життє$ вий стиль. У джунґлях університетської фі$ лософії з третіх рук, у лябіринті що$ денної рутини вироблявся релігій$ ний індиферентизм. І тільки в тю$ ремній камері навпроти Св. Софії я остаточно прокинувся і зрозумів, що душа тужить до Вічного Неба. Схиляюся перед пам’яттю моїх неписьменних батьків: з дитинства я брався за книжку, де “за Бога”, непристойністю була книжка проти Бога. От тільки було непросто це Ніна ГНАТЮК У передмові до книжки епісто$ лярію Івана Світличного відо$ мий літературознавець, лау$ реат Національної премії України імені Тараса Шевченка Михайлина Коцюбинська так написала про цю яскраву особистість, виняткові ри$ си його характеру: “Уміння стати над обставинами. Вірність справ$ жнім, неминущим духовним цін$ ностям”. Листи для Івана Світличного, в’язня сумління, були “духовним опертям й захисним панциром, інструментом творчої реалізації й життєдайного спілкування духовно споріднених людей”. І хоч як гнітила його чужина, ві$ дірваність від рідної землі, мови, культури, ці листи надзвичайно світлі, просякнуті гумором, непід$ робною щирістю і вірою у ту спра$ ву, якій віддано життя. “Страдни$ ком я не почувався ніколи, й у наг$ нітанні страхів є щось фальшиве”. Навіть в умовах табору, заслан$ ня Іван Світличний напружено пра$ цював, багато читав. У його листах — десятки імен видатних філосо$ фів, письменників різних епох. Перебуваючи на засланні, за$ мовляє дружині й друзям словни$ ки, класику, твори сучасних пись$ менників. Коло його зацікавлень величезне: В. Фолкнер, Т. Манн, О. Блок, М. Монтень, М. Пруст, А. Ахматова, А. Платонов, І. Жилен$
“У вас є шанс доторкнутися до Мудрого. Зробіть це”. · s. 6strona oryginału ↗

Początek tekstu może być niepełny — porównaj ze stroną oryginału

ЛИЦАР СВОБОДИ І ЧЕСТІ

схопити дитячою інтуїцією. Потім було легше. Шекспір і Ґете не тво$ рили молитви, як Шевченко, але у них був такий самий світ — під Віч$ ним Небом”. Київські роки аспірантури, вик$ ладання в Полтавському педагогіч$ ному інституті, знову бездомні ки$ ївські роки без прописки, у пошуках житла… У Києві Євген Сверстюк поряд з Іваном Дзюбою, Іваном Світлич$ ним, В’ячеславом Чорноволом від$ повідно до своїх моральних прин$ ципів став однією з найвідоміших особистостей руху Опору. За його висловом, це не була організація, ані якась партія, ані підпілля, але коли докупи сходяться багато та$ ких славних людей, то щось із цьо$ го буде. Одним з найпоширеніших за$ собів достукатися до людей, роз$ повісти правду про злочини імперії проти людини й України був самви$ дав. У списках ходили “Собор у риштованні”, “Іван Котляревський сміється”, “Остання сльоза”, “На мамине свято” Євгена Сверстюка, “Інтернаціоналізм чи русифікація?” Івана Дзюби, “Репортаж із заповід$ ника імені Берії” Валентина Моро$ за, “Лихо з розуму” В’ячеслава Чорновола, “Возз’єднання чи при$ єднання?” Михайла Брайчевського та інші антирадянські праці, які бу$ дили народ. Радянські органи вирі$ шили це припинити. У січні 1972 року заарештували Івана Світличного, В’ячеслава Чор$ новола, Євгена Сверстюка у Києві, Стефанію Шабатуру, Ірину та Ігоря Калинців у Львові та багатьох інших. Василь Овсієнко на вечорі про$ читав вірші Євгена Сверстюка, присвячені Василеві Стусу. Доля звела цих патріотів у тюрмі. Провівши “чистку” 1972 року, органи сподівалися на більш-менш спокійне життя протягом десяти— п’ятнадцяти років. Але вже 1976$го було створено Українську Гель$ синкську групу. Протягом 1977— 1980 її членів також заарештували. 1993 року Євген Сверстюк ви$ дає книжку “Блудні сини України”: “Ця книжка постала на хвилі нашо$ го бурхливого часу — часу нечува$ ного в історії падіння ідолів. Але правда — це не уламки ідолів олжі. Правду треба вистраждати жит$ тям…”, — вважає автор. Читаючи її, мимоволі згадую слова Шевченка: “Якби ви вчились так, як треба…” Якби ж то прислу$ халися до слів Сверстюка, напев$ но, зараз жили б у зовсім іншій Ук$ раїні. Ось що він писав про мову: “Де ще в світі зрозуміють фальшивий алярм: “Хочуть відірвати українську мову від російської…” Де це чувано — прив’язувати свою мову до яко$ їсь іншої мови? Та що це, пес, якого можна прив’язувати чи відв’язувати? Та мова — то ж ціле море… Ви скажіть там тим академікам з мовознавс$ тва, що вони мають науково пояс$ нити: мова — то море. Вони не є начальниками над морем. Це говорив простий собі чоло$ вік, який ще не знав, що ті академі$ ки складають списки рідко вжива$ них українських слів, розсилають їх у видавництва, а там вже викрес$ люють ті крамольні слова з перек$ ладів М. Рильського, М. Лукаша, А. Перепаді, Є. Поповича та інших культурних перекладачів… Хочемо боротись за українську мову — борімось цією мовою за ви$ щі моральні ідеали й цінності, істо$ рично пов’язані з цією мовою. Тіль$ ки вага, глибина і шляхетність на$ дають привабливого шляхетного звучання українській мові. Віра в Україну мусить бути наповнена добром і вірою в загальнолюдські ідеали. Хочемо бути товариством імені Шевченка — мусимо бути до$ сить чистими, щоб розуміти ідеали Шевченка. Шевченко був апосто$ лом любови — тієї самої, єдиної любови до народу, на яку здатні ве$ ликі”. (Текст виступу до установчої конференції Товариства україн$ ської мови ім. Тараса Шевченка. 1989). Євген Олександрович вважає, що справжня віра повинна не роз’єднувати, а об’єднувати. Як і справжня любов. Наводить притчу Соломона про те, як дві жінки спе$ Фото Ксенії Гладишевої Євген Сверстюк речалися за дитину — хто її мати. Соломон сказав: “То тягніть її кож$ на собі”. Тоді справжня мати, жалі$ ючи дитину, відмовилася: “Ні, хай забирає вона”. Треба не сваритися за посади, матеріальні блага, а об’єднуватися навколо високих ідеалів, щоб вря$ тувати державу. Якби ж то це почу$ ли наші зверхники! На диво теплим і ліричним був виступ Президента. Згадав дитинс$ тво, село, в якому хлопчаком за день встигав зробити стільки справ, як за рік. І завершив: “Цицерон сказав: “Вільна людина — це та, яка прожи$ ває в радості життя, виконуючи свій обов’язок”. У цій залі вітаю вільну людину. На Україну чекає велике майбутнє, бо є такі люди, як Євген Сверстюк і присутні тут”. Можливо, засвоїв моральний урок? Лауреати премії ім. В. Стуса Та$ рас Компаніченко і гурт “Хорея ко$ зацька” виконали лицарські пісні, Кирило Булкін прочитав притчі па$ на Євгена, чарувала своїм голосом Ніна Матвієнко, виконала співану поезію Ольга Богомолець. Пані Ольга подякувала ювілярові як хре$ щеному батькові: “Ви не дали мені можливості схибити, не дали заспі$ вати щось інше, крім того, що на$
“У вас є шанс доторкнутися до Мудрого. Зробіть це”. · s. 6strona oryginału ↗

МОВБИ НЕМАЄ ОБЛОГИ

Фото Ксенії Гладишевої Михайлина Коцюбинська ко, О. Сулейменов. І хоч він, люди$ на енциклопедичних знань, на зас$ ланні працював сторожем ПМК, за$ мовляв через “Книга—поштою” ве$ лику кількість періодики, наукових видань. Він живе за своїми внут$ рішніми духовними законами — “мовби немає облоги”. Іван Світличний уважний до сво$ їх духовних побратимів, цікавиться всіма найзначимішими книж$ ковими новинками. 15 лютого 1979 року пише дружині до Ки$ єва: “Лукашів переклад “Дека$ мерона” — понад усякі похва$ ли. Щось просто неймовірне! Жодного іншого перекладу та$ кого рівня я не знаю”. Був дуже уважним, прагнув усіляко допомогти всім, хто теж потерпав, як і сам. У листі до Євгена Сверстюка, який відбував заслання в Бурятії, писав того самого 1979 року: “Висилаю тобі бандероль із настоєм золотого кореня. Це рідний брат женьшеню, тут про нього легенди ходять”. І додає рецепт вживання ліків. У листах Івана Світлично$ го, хоч ідеться про справи серйозні, іноді навіть трагічні, чимало гумору, іронії. Ось рядки з листа від 6 листопада 1979 р. до Зиновія Антонюка в Іркутську область: “Повідомляю, що в Києві днями арештовано М. Горбаля за… зґвалтування (кого — не знаю, може, так само, як Остап Вишня хотів зґвалтувати Клару Цеткін)”. На презентації другого тому епістолярної спадщини І. Світлич$ ного, що відбулася в Національно$ му музеї літератури, виступили упорядник видання Михайлина Ко$ цюбинська, правозахисник Євген Сверстюк, доктор історичних наук Сергій Білокінь, директор Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАНУ Микола Жулинський, худож$ ниця Людмила Семикіна. Артист, лауреат літературної премії ім. Ва$ силя Стуса Кирило Булкін прочитав переклади І. Світличного. Особливо запам’яталися сло$ ва правозахисника Семена Глузма$ на: “Дивна країна. Галасливі нікче$ Фото Ксенії Гладишевої ми, покликані визначати “Великих українців”. І визначать… Якась мі$ шура, дешева і блякла… Мудрість розмовляє неголос$ но, рухається повільно. Мені по$ щастило — я довго жив поряд з Мудрим, всотував його слова, за$ пам’ятовував жести, вчився на йо$ го думках. Мудрий любив свою спотворену непам’яттю країну, але не був люблений нею. Така доля. У вас, читачів, є шанс: доторкнутися до Мудрого. Зробіть це”.
“То чи не задалеко ми відбігли від себе?” · s. 7strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

вимову з Й поміж губним та наступним голосним [підкрес$ лення моє — Авт.]: свйатий, пйу$ пітр і т. ін.” [32, с. 175]. Наголошує на цьому і сучасний авторитетний мовознавець І. Ющук: “Традицій$ но вважається, що пом’якшують$ ся губні також перед [а] у словах типу свято, тьмяний… Насправді ж при помірній вимові тут між губ$ ним, який звучить твердо, і голос$ ним [а] чується призвук [й]: [сґвйато]… Чи не тому учні в цих і подібних словах, буває, ставлять апостроф?” Така вимова “анітро$ хи не суперечить фонетичним за$ конам української мови, навіть навпаки” [49, c. 73]. 4. Відсутність м’якшення [ц] (диспалаталізація під впливом російської мови) у словах на зра$ зок со[ци]альний, конститу[ци]я, адміністра[ци]я. Твердість вимо$ ви кінцевого [ц] характерна лише для терену карпатських говірок, а саме гуцульських, лемківських, буковинських і частково наддніс$ трянських типу жнец, хлопец, удовец; перед [е], [и] у питомій лексиці на зразок цих, гінцем; у словах іншомовного походження: абзац, палац та у звуконасліду$ вальних вигуках типу бац, гуц тоJ що. Якщо ствердіння [ц] у частині лівобережно$ і правобережнопоJ ліських, а частково берестейських говорів зумовлена білоруським ствердінням [ц] у різних позиціях (міся[ц], [ц]а[ц]ка), а в карпат$ ському реґіоні впливом сусідніх молдовсько-румунських діялектів (хлопе[ц], пали[ц]а) [8, с. 74], то сучасне ствердіння типу по$ зи[ц]ия — це наслідок російсько$ мовного впливу, який має, на пре$ великий жаль, загальнотериторі$ яльний характер. Це явище існує попри те, що м’яке [цґ] — це істо$ рична окремішна ознака нашої мови, що не властива жодній сло$ в’янській. То чи не задалеко ми відбігли від себе? Відбігаючи і наслідуючи чуже, ми опинилися в лабетах ще однієї псевдонорми, а саме інтерференційного цекан$ ня на зразок [пuшуцґ], [жuццґа], [рoблґацґ]. Як бачимо, відсут$ ність м’якого [цґ] за нормою зас$ тупає його надмірне вживання в необґрунтованих позиціях. Далі буде. 5. Возняк Тарас. Спроба фор$ мального підходу до опису семан$ тичного простору мови // Тексти та переклади. — Харків, 1998. 8. Залеський А. М. Діалектна ос$ нова фонологічної системи сучасної української літературної мови // Ук$ раїнська літературна мова в її взає$ модії з територіальними діалекта$ ми. — К., 1977. 11. Карпенко Ю. О. Фонетика і фонологія сучасної української літе$ ратурної мови. — Одеса, 1996. 12. Качуровський І. Мова і фоні$ ка // Урок української. — 2002. — №6. 13. Коломієць В. Т. Питання сло$ в’янського етногенезу в світлі даних порівняльно-історичної фонетики // Мовознавство. — 1983. — № 2. 21. Плющ Надія. Мова — со$ лов’їна. То чому ж цвірінькаємо? (Про вимовні норми в умовах укра$ їнсько-російської двомовності) // Урок української. — 2001. — № 4. 32. Синявський О. Норми укра$ їнської літературної мови. — Львів, 1941. 38. Сучасна українська літера$ турна мова / За редакцією М. Я. Плющ — Київ, 2001. 48. Ющук І. П. Українська мова. — Київ, 2003. 49. Ющук Іван. Орфоепія, фоне$ тичні закони і правопис. Рецензія на: Орфоепічний словник україн$ ської мови: У 2 т. / Уклад.: М. Пещак та ін. — К.: Довіра. — Т. 1; 2003. — Т. 2 // Дивослово. — 2004. — № 3.
“То чи не задалеко ми відбігли від себе?” · s. 7strona oryginału ↗

ПЕРШОДРУК

Ірина Фаріон ської мови, у завжди пишемо пе$ ред буквосполученнями льв, хв, тв, св, перед в, ф: у Львові, у хвої, у твоєї, у воду, у фірі. 3. Інтерференційне м’якJ шення (палаталізація), а саме: а) м’яка вимова кінцевого [р] на зразок кобза[рґ], волода[рґ]. Згадаймо назву Грінченкового словника: “Словарь української мови” — це діялектна, ненорма$ тивна вимова. Характерною ри$ сою системи приголосних північ$ них і більшости південно-західних говорів української мови (крім покутсько-буковинських говірок і паралельної вимови у західнопо$ ліських говірках: косарь, гончарь) є ствердіння колишнього м’яко$ го [рґ] незалежно від позиції, нап$ риклад, господа[р], бу[р]ак і зу$ мовлену цим відсутність у їхньо$ му складі фонеми [рґ] [5, с. 72]. З огляду на норму сучасної літера$ турної мови кінцеве [р] вимовля$ ємо твердо: ліка[р]; б) м’яка вимова [ч] перед [а], [о], [у], [е], [и]: [чґ]ому, [шчґ]ас$ тя, шепо[чґ]у. Пом’якшеним цей звук є лише в позиції перед [і]: о[чґ]і та за умови фонетичного подовження: кло[чґ:]я. Вимовля$ ючи цей звук, пам’ятаймо, що се$ редня частина язика не має “ля$ гати” на піднебіння, як це харак$ терно для артикуляції російсько$ го м’якого звука [чґ]. Сучасна лі$ тературна норма твердої вимови [ч] cпирається частково на пів$ денно-східні говори (на ті, у яких шиплячі стверділи), а також на подільські, південноволинські, частково закарпатські, буковин$ ські, правобережно$ і лівобереж$ нополіські говори (хоч існує і дія$ лектний ареал м’якого [чґ]: во$ ло[чґ]ать, толо[чґ]ать — це сте$ пові говори південно-східного на$ річчя, частина закарпатських і південнолемківських говірок) [8, с. 71—72]; в) м’яка вимова губних [б], [п], [в], [м], [ф] на зразок пьать, мьа$ со, девьатка, замість роздільної йотованої вимови (пйать, мйасо, девйатка), що позначена на пись$ мі апострофом (п’ять, м’ясо, дев’ятка). Суттєво сприяє такій ненормативній вимові чинний правопис слів іншомовного по$ ходження на зразок бюро, пюре замість фонетично логічного б’юро, п’юре, як це закріплено правописом у новіших запозичен$ нях: комп’ютер, ф’ючерс, б’юїк, дистриб’ютор. Контроверсійні міркування щодо цього подає О. Синявський: “Хоч губні приголос$ ні в українській мові і дуже мало надаються до пом’якшення, все жу таких словах, як свято, цвях, дзвякати, тьмяний тощо губні ви$ мовляються звичайно м’яко, себ$ то так, як і сполучення, наприк$ лад, ня, тя тощо. Так само м’які вони і в чужих словах як пюпітр, бюджет, Мюллер, Вюртемберґ тощо, хоч доводиться визнати в усіх цих випадках і рівнобіжну
“То чи не задалеко ми відбігли від себе?” · s. 7strona oryginału ↗

ЗНИЩЕННЯ, ПОШУК, ВІДНОВА

Ірина ФАРІОН Продовження. Початок у ч. 48, 49, 50 за 2008 рік Другим визначальним спосо$ бом порушення фонетичної нор$ ми є фонетична російськомовна інтерференція, що у результаті понад чотирьохсотлітнього на$ сильницького впровадження ро$ сійської мови як начебто мови міжнаціонального спілкування і навіть як другої так званої рідної мови призвело до накладання фонетико-ортоепічних (звукових і вимовних) ознак російської мови на українську. Через те своєрід$ ністю теперішнього етапу функці$ ювання фонетико-ортоепічної норми є не так її перегляд, як збе$ реження автентичности та очи$ щення від чужого впливу. Вперше теоретично опрацю$ вав фонетикоJортоепічні норми видатний український мовозна$ вець першої половини ХХ ст. О. Синявський. Саме він звернув особливу увагу на інтерференцій$ ні впливи подекуди польської, здебільшого російської мови, зокрема акання (вимова нена$ голошеного о як а), оглушення дзвінких, пом’якшення шиплячих, м’якість губних та кінцевого р, назвавши їх “каліченням мови” [32, с. 11—12]. Базуючись на спостереженнях ученого іна сучасній тенденції роз$ хитування фонетико-орто$ епічної норми, означимо її основні типи інтерферен$ ційного порушення. 1. Оглушення дзвінJ ких ([б], [д], [з], [ж], [ґ], [г]) в кінці слова (гара[ш], ду[п]) та перед приголос$ ним на зразок гара[ст], що не так вже й рідко призво$ дить до лінгволяпсусів, бо через неправильну вимову слухачеві годі зрозуміти, про що йдеться: казка чи каска, грип чи гриб, ПаJ раска чи параска [поразJ ка]. Згадаймо, як мучився, не вміючи оглушувати дзвінких, герой М. Куліша Мина Мазайло. Знущаю$ чись зі свого артикуляцій$ ного апарата, він замість правильної російської форми [ґраплями] (укр. грабля$ ми) видавав таки своє, рідне “краплями”. Природа вступала у відчайдушний спротив із Мазай$ ловим бажанням стати мутантом — бо природа бажала бути со$ бою, навіть попри те, що оглу$ шення не зовсім чуже українській вимові, позаяк воно властиве пів$ денно-західним говорам, а також сьогодні нормативне у таких фо$ нетичних позиціях: а) префікс зJ або прийменник з оглушується перед дальшим глухим приголосним, зокрема префікс перед глухими [к], [п], [т], [ф], [х], що відображено на$ віть на письмі через асимільова$ ний префікс сJ: сфотографувати, спитися; префікс зJ і прийменник з перед глухими вимовляється тільки як с, але на письмі не змі$ нюється: з тобою — [ст]обою, з чого — [зч]ого — [сч]ого — [шч]ого; б) кінцевий дзвінкий приго$ лосний [з] у прийменниках і пре$ фіксах типу безJ, розJ, черезJ перед дальшим глухим (залежно від темпу мовлення) має подвій$ ну вимову: розписка — ро[з]пис$ ка, ро[с]писка, бе[з]пека — бе[с]пека; в) дзвінкий приголосний [г] оглушується перед глухими [к], [т] у словах ні[х]ті, кі[х]ті, ле[х]ко, во[х]ко та у похідних утвореннях. Завважимо на двох останніх по$ зиціях (б, в), позаяк щодо них у мовознавців немає одностайної думки, зокрема відомий учений О. Пономарів зазначає, що “при$ голосний [з] у кінці префіксів і прийменників не повинен оглу$ шуватися: ро[зх]итати, бе[зп]еречний, чере[зс]илу, а законода$ вець української фонетичної нор$ ми О. Синявський у класичній праці “Норми української літе$ ратурної мови” (1941 р.) зазна$ чає: “…зберігаються дзвінкі пе$ ред глухими, бо вони й у мові зви$ чайно дзвінкі: нігті, кігті, дігтяр, легкий, вогкий…”, що ж до пре$ фікса (приростка) розJ, то у його Плакат Ірини Дутко вимові “іноді можна чути “рос” (вимова “роспитати”)” [48, с. 107; 38, с. 35; 37, с. 18; 32, с. 34, 174]. Це свідчить про тенденцію часо$ вої піддатливости кодифікаторів мови до асиміляційних процесів, а відтак і про трактування інтер$ ферентно засимільованих явищ як чинної фонетичної норми. 2. Вимова звука [в] в кінці слова та всередині після гоJ лосного як [ф]: любо[ф], во[ф]к, тра[ф]ка замість нескладового вокалічного [ў], що нагадує біло$ руський [ў]: хадиў та англійський [w]: window. Мабуть, вивчаючи англійську, ми добре вправляє$ мося у вимові парного дзвінкого [v], що протиставлений до глухо$ го [f] на зразок live [liv] і life [laif], а тим паче у вимові непарного приголосного [w] window [wґin$ dou]. До речі, таким самим не$ парним у нашій мові є звук [в], що належить поряд із [р], [л], [м], [н], [й] до сонантів, у яких голос переважає над шумом. Це суттє$ во впливає на загальну дзвін$ кість нашої мови. Натомість у ро$ сійській мові дзвінкі [б], [д], [г], [ж] у мовленнєвому потоці пере$ творюються на свої парні глухі [п], [т], [х], [ш] як перед глухими, так і на кінці слів: кни[ш]ка, вы$ хо[т]. Отож, разом із перетво$ ренням приголосних на щось ін$ ше перетворюємось і ми. Варто наголосити, що звук [ф] цілком чужий нашій мові й майже у всіх північних і південно$ східних говорах у запозичених словах його послідовно заступа$ ли п, х, хв, рідше в, т, к, кв: хур$ туна, хверма, охвицер, хвартух, Хведір, Хвеська, Химка (< Євфи$ мія), Хівря (< Февронія), Хали$ мон, Хвилимон (< Филимон), Хвока (< Фока) тощо. Натомість у більшості південно-західних го$ ворів навіть у словах хвіст, хвали$ ти, квасоля, хура, вимову яких лі$ тературна мова засвоїла з пів$ денно-східних говорів, виступає на місці хв, кв, х приголосний [ф]: фасоля, фіст, фіра тощо. Од$ нак у слов’янських за по$ ходженням словах, що ма$ ють у південно-західних говорах у своєму складі [ф], літературна мова зас$ воїла вимову південно$ східних і північних говорів [8, с. 73]. Отже, сучасне оглушення [в] у відповід$ них позиціях — це втручан$ ня чужомовного простору, що не має під собою жод$ ного лінгвістичного під$ ґрунтя. Характерно й те, що при збігові [в] із наступним приголосним, [в] перетво$ рюється на [ў]: взяв [ўзяв], Вкраїна [ўкраїна], все [ўсе], що, зрештою, зак$ ріплено і паралельністю правописних форм: взає$ мини / узаємини, вночі / уночі. Неприпустима пара$ лельність у написанні тих слів, у яких [у] / [в] розме$ жовує значення: вдача / удача, вкладка / укладка, вправа / управа, вступ / ус$ туп тощо. У ці суто фоне$ тичні фактори дедалі активніше втручається і стилістика (залежно від стилю вживання), і семантика (залежно від значення). До прик$ ладу, не існує жодної наукової іс$ торичної праці з назвою “Історія Вкраїни”, а тільки “Історія Украї$ ни”; ми вивчаємо курс україн$ ської, а не вкраїнської мови; а в офіційно-ділових документах, у юридичній літературі буде тільки вдова, а не удова [11, с. 90, 93]. Поза тим взаємне заступлення [у] / [в], а також поява приставно$ го [в] між двома голосними на зразок Радивон (Радіон), тивун (тиун), легівон (легіон), Фавуст або Фавст (Фауст) тощо — харак$ терна риса нашої мови від най$ давніших писемних пам’яток ХІ ст. З огляду на милозвучність україн$
“Свій до свого по своє” — такий був девіз кооперативного руху”. · s. 8strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

ставив п’єси І. Котляревського “Наталка-Полтавка”, М. Стариць$ кого “Ой не ходи, Грицю…”, “Ци$ ганка Аза”, Т. Шевченка “Назар Стодоля”, п’єси І. Тобілевича і М. Кропивницького. Керував теат$ ральним гуртком секретар читаль$ ні “Просвіти” Микола Петрович Матківський. Це була національно свідома людина, патріот України. Хором читальні керував Костянтин Петер, уродженець Вінниччини, сотник армії УНР, пізніше вояк УПА. Під впливом “Просвіти” в селі в лю$ тому 1926 року було створено спортивне товариство “Луг”, яке ставило за мету допомогу під час пожеж, а також розвиток фізичної культури і спортивних ігор у селі. Головою обрано Івана Іваніва, сек$ ретарем — Миколу Матківського, до складу товариства входили Гнат Роджук, Іван Гуцуляк, Іван Ясін$ ський, Федір Роджук, Семен Ку$ зан, Андрій Боденко, Іван Шелес$ тинський, Михайло Ясінський, Ми$ хайло Бабинець, Яків Боженко. Гордістю села був кооператив, що налічував 700 членів. “Свій до свого по своє” — такий був девіз кооперативного руху. Селяни купу$ вали товари першої необхідності лише в своєму кооперативі, хоч недалеко була польська крамничка “Кулка Рільничого”. Крамниця ко$ оперативу мала вигляд міської. Книговодом кооперативу був Ро$ ман Матківський, який після війни емігрував до Канади. Головою над$ зірної ради з 1935 до 1939$го пра$ цював учитель Микола Остап’як. У селі щороку відзначали Шев$ ченківські дні, проводили концер$ ти на честь пам’ятних дат. Члени гуртків брали участь у фестинах, різних святах. Культурно-просвіт$ ницька робота ніколи не припиня$ лася, попри великі перешкоди, що їх створювали поляки. Духовне зростання села польська влада вважала за бунт і намагалася його придушити. Одним з таких засобів були грошові штрафи, які, накла$ дали на провідників села. Провід кооперативу та читальні карали за те, що 3 травня та 11 листопада (польські державні свята) не виві$ шували на будинках кооперативу і читальні польського прапора. Ке$ рівництво аматорського театраль$ ного гуртка і місцевого хору було покарано за “нарушення нічного спокою”, тобто за вечірні репети$ ції. Іншим разом керівництво ка$ рали за те, що члени аматорсько$ го театрального гуртка чи хору ви$ рушали ввечері до сусіднього села з театральною виставою чи кон$ цертом. Та за допомогою “Просві$ ти” село виховало учителів народ$ них і середніх шкіл, правників та інженерів. Однак з приходом 1939 року “визволителів” зі сходу діяль$ ність “Просвіти” було припинено, що в майбутньому негативно поз$ начилося на культурно-освітньому розвитку села.
“Свій до свого по своє” — такий був девіз кооперативного руху”. · s. 8strona oryginału ↗

ЛІТОПИСИ «ПРОСВІТИ»

Олексій РОВЕНКО, вчитель-пенсіонер, с. Горохолина Богородчанського р-ну Івано-Франківської обл. На шляху Івано-Франківськ — Ворохта на лівому березі річки Бистриці Надвірнян$ ської, праворуч від Цуцилова Над$ вірнянського району розкинулось підгірське село. Це Грабовець Бо$ городчанського району. За даними розкопок, які прово$ див 1934—1936 рр. професор Ярослав Пастернак, околиці Гра$ бівця були заселені вже 1500 років тому. Свідчать про те відкриті док$ тором Пастернаком карпатські кургани та могили IV—V ст. Профе$ сор стверджує, що ті могили — перші слов’янські поховання на за$ хідноукраїнських землях. Про ба$ гату історію Грабівця свідчать за$ лишки двох городищ: одного кня$ жих часів, а другого — козацьких, а також монети ІХ—ХІ ст., знайдені місцевим селянином. В історичній літературі перша письмова згадка про Грабовець датується 1451 роком. 1650$го жи$ телі села брали участь у боротьбі з польською шляхтою. Вірогідно, що заклали село українські шляхтичі. Вони збудували церкву, що нази$ валася “шляхетською”. Пізніше спорудили другу церкву, яку нази$ вали “хлопською”. Богослужіння проводили позмінно — одної неді$ лі в одній церкві, а наступної — в другій. У селі кількісно переважали селяни із шляхетськими прізвища$ ми (Грабовецькі, Ясінські, Голин$ ські тощо). Ці люди — нащадки ро$ дів, що не зреклися рідної землі, розсіялися серед народу. У Грабовці був колись монас$ тир, у якому жив засновник Маняв$ ського скиту Йов Княгиницький, бу$ вав як його гість український пропо$ відник і полеміст Іван Вишенський. Збереглася назва одного з узгір’їв за селом — Чернече та твердження місцевих мешканців, що черешні, які ростуть в лісі за селом, — це за$ лишки колишніх монастирських са$ дів. 1873 року в Грабовці народився український вчений, професор Львівського університету Карл Га$ дачек — дослідник прадавньої культури Поділля й Опілля. За Польщі українська громада села зазнала національного і соці$ ального гноблення. Починалося все від спольщення прізвищ, на$ приклад, Грабовецький перекручу$ вали на Грабовецкі, Ясінський на Ясінскі. Але це не допомогло пе$ ретворити українця на поляка. Добре відомі з тих часів пересліду$ вання українських священиків, що вели метрикальні книги україн$ ською мовою. Так, пароха Грабов$ ця о. Володимира Лучківа за від$ мову вести ці книги польською мо$ вою засудили на кілька літ в’язни$ ці. Від кари його врятувала війна. Жіночий склад театрального гуртка Театральний гурток “Просвіти”. 1927 р.
“Свій до свого по своє” — такий був девіз кооперативного руху”. · s. 8strona oryginału ↗

НА ЛІВОМУ БЕРЕЗІ РІЧКИ БИСТРИЦІ

Секретар “Просвіти” Микола Матківський Попри утиски, грабовецька грома$ да залишилася вірною своїй нації, міцно трималася власної церкви й обряду, своїх організацій, установ і товариств. Велику роботу з вихо$ вання національної свідо$ мості проводило товарис$ тво “Просвіта”. Було відкрито філії “Просвіти”, почали виникати різні громадські організації. По селах створювалися читальні. З архівних джерел дізнаємося, що “Головний виділ товариства “Просвіти” у Львові дає дозвіл на заснування читальні “Просвіти” в селі Грабо$ вець 2 січня 1894 року”. Першим головою читальні “Просвіти” обра$ ли Антона Княгиницького. Серед засновників о. Іван Охрімович, Ге$ оргій Савчин, Давид Дутчак, Лук’ян Грабовецький, Василь Чумбей, Іван Боденко, Василь Гаврищук, Данило Бойчук. Голова читальні “Просвіти” Ан$ тін Княгиницький — шляхетний ук$ раїнець, він мав юридичну освіту, працював для загального добра. Все своє майно (100 моргів землі й 20 моргів лісу та господарські бу$ дівлі) він записав на стипендіаль$ ний фонд для грабовецьких селян$ ських дітей, що після закінчення народної школи хотіли далі про$ довжувати освіту. Майно слід було продати, гроші покласти в банк, а відсотки витрачати на стипендії. Приміщення читальні “Просвіти” в с. Грабовець Виконавцем заповіту призначили Головний виділ товариства “Про$ світа” у Львові. Він розпоряджався майном. При читальні “Просвіти” діяли театральний гурток, хор, гурток сільського господаря, гурток “Рід$ ної Школи”. Театральний гурток Свято обжинків у Станіславі
“За скупими рядками фактів, цифр, дат, подій оживає історія українського мистецтва впродовж віків”. · s. 9strona oryginału ↗

ЧИТАЧ ШУКАТИМЕ КНИГУ ЧИ КНИГА — ЧИТАЧА?

Марія ЛЮДКЕВИЧ, м. Львів Чудову акцію “Читай, дивись і слухай українське” проводить Львівська “Просвіта” в районах і містах області. Восени дуже вдало пройшло свято книги в Сокаль$ ському районі. Розповідає Марія Христинич, заступник голови адміністрації Сокальського району, голова комісії з питань культури, ду$ ховності, ЗМІ та туризму Львів$ ської обласної ради: — Ця акція відбувається в рам$ ках обласної програми поширення української книги, популяризації друкованого слова, а також як рек$ лама видавців Львівщини. Це не просто ярмарок-продаж і презента$ ція книжок, а й справжнє свято кни$ ги. Відбуваються зустрічі з пись$ менниками і видавцями, з акторами в школах, дошкільних установах, з городянами на площі міста. Четвертий рік поспіль у Сокалі восени проходить це свято. На го$ ловній площі міста видавництва “Світ”, “Каменяр”, “Свічадо”, “Літо$ пис”, “Край”, “Центр української книги” товариства “Просвіта” вис$ КНИЖКОВІ НОВИНКИ тавляють свої видання. Тож кожен може щось купити. Тим часом письменники та видавці виступа$ ють перед дітьми. Народний ар$ тист України Святослав Максимчук читає перед молоддю в селах По$ ториця, Жвирка, Забужжя твори наших класиків — Тараса Шевчен$ ка, Івана Франка, Ліни Костенко. Ведуча акції Олена Саганська, спеціаліст відділу внутрішньої полі$ тики Сокальської РДА, презентує на радіо нові видання різних ви$ давництв. А допомагали все це ор$ ганізувати бібліотекарі району Те$ тяна Лобода, Людмила Дідик, Людмила Горбач, просвітяни Оле$ на Назарова, Лариса Фарин, Лю$ бов Тот, Ігор Дацюк. Свято вдалося, бо його підтри$ мала громада. І купили цікаві, пот$ рібні книжки. Голова райради Олег Солодяк та Ігор Бережницький, в. о. голови районної адміністрації, придбали чималеньку бібліотечку. Леся Калічка, директор “Центру української книги” тоJ вариства “Просвіта”: — Свято книги в Сокалі унікаль$ не, бо “Просвіта”, церква, школа, районна адміністрація, преса тут діють спільно, тому є результат. Люди знають, що хочуть прочита$ ти, цікавляться новинками. Тож ми, “Центр української книги”, збира$ ючись на такий виїзд, визначає$ мося, що везти в район, бо в нашій книгарні величезний асортимент: пізнавальна і розвивальна літера$ тура для діток, для школярів — під$ ручники, навчально-методична, художня. Цікаві книжки видають для дітей і підлітків “Ранок”, “Теза”, “Грані-Т”, “Видавництво Старого Лева”, “Аверс”. Слід виокремити словники та довідкову літературу, потрібну кожній людині. Мешканці нашого реґіону особливо цікавляться національ$ но-патріотичною літературою. Са$ ме такі книжки беремо, виїжджаю$ чи в район. Релігійна тематика, взаємини в сім’ї, виховання дітей, ведення біз$ несу, лідерство на засадах христи$ янської моралі — й ці книжки в колі уваги. Окремо хочу сказати про ху$ дожню літературу від сучасних ві$ домих авторів. Її читають незалеж$ но від віку. Марія Матіос, Ірен Роз$ добудько, Оксана Забужко, Юрій Андрухович — найпопулярніші ав$ тори. Є багато інших цікавих пись$ менників, але їх, на жаль, менше рекламують. Якби був чарівний килимок, за допомогою якого ми могли б переміщати нашу книгарню в різні куточки області, то змогли б задовольни$ ти потреби наших чи$ тачів, кожен придбав би те, що йому потріб$ но, чого прагне душа. Ярослав Пітко, голова Львівського обласного об’єдJ нання ВУТ “ПросвіJ та” ім. Т. Шевченка: — У країні ще бага$ Ніна ГНАТЮК Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ На виставці “Ми$ колай іде, Різдво ве$ де” в Національному музеї літератури у Ки$ єві представлено де$ сятки рушників народ$ них майстринь Галини і Світлани Махонюк із с. Овадного Володимир-Во$ линського району Волин$ ської області. І хоч сестри вражені тяжкою недугою, рушники їхньої долі, уяви, натхнення світлі, непов$ торні й за візерунками, і за технікою виконання. Елегантні узори білим по білому — немов різдвяні ялиці на узліссях волинських пралісів. Бага$ ті жовто-коричневі квіти, ягіддя, мов розкіш урожаїв материзни. Чорно-червоні хрестики радощів і смутку. Казкові птиці дитинства, химерні птиці уяви, що летять у незнані краї. Поезія не лише в узорах, а й у назвах рушників. Один з них так і зветься — “Сонячні кларнети”. то проблем із виданням і популя$ ризацією української книжки. Але все-таки хороші книжки є, їх пот$ рібно донести до читача. Львівська “Просвіта” визначила одним із сво$ їх завдань реалізацію програми розвитку розповсюдження книжок серед читачів. Ми створюємо мережу україн$ ських книгарень “Просвіти”. У Львові таких чотири, по одній у Самборі й Золочеві. Плануємо від$ крити найбільшу українську кни$ гарню в центрі Львова біля пам’ят$ ника М. Грушевському. Хочемо, щоб у кожному районному центрі була книгарня. 2003 року започаткували акцію “Читай, дивись і слухай україн$ ське”. Це ефективна форма доне$ сення книжки до читача. Зустрічі з львівськими письменниками Ро$ маном Іваничуком, Богданом Стельмахом, Іриною та Ігорем Ка$ линцями, Ніною Бічуєю, Віктором Небораком, Галиною Пагутяк, Мар’яною Савкою, Василем Габором залишають добрий слід у серцях лю$ дей. Хочеться від$ значити і зустрічі читачів з молоди$ ми поетами літера$ турних студій “Га$ лиця” і “Джерель$ це”, які активно пропагують духов$ ні цінності україн$ ської культури, рід$ не слово. Ось лише два записи в книзі відгуків: “Яка краса, витонченість, сама душа нашого українського народу! Через ці рушники, багатс$ тво їхніх малюнків відчуваєш душі вишивальниць, їхню неординарну особистість. Хочеться побажати Галині й Світлані здоров’я, нат$ хнення і Божого благословення. Любов Томашевська, членкиня Во$ линського земляцтва”. “Кожна вишивка — казка. При$ ємно вражені. Бракує слів, щоб висловити наше захоплення. Учас$ ники хору “Гомін”. Люблю рушники своїх землячок з Клембівки. Захоплююсь виробами полтавських і гуцульських майс$ тринь. Але такої тканої легенди, зда$ ється, ще не бачила. Так захотілося сісти у потяг і поїхати в це далеке во$ линське село, щоб уклонитися і сес$ трам-рукодільницям, і їхній матері, й усім тим добрим людям, завдяки яким маємо змогу бачити це руко$ творне рушникове диво.
“За скупими рядками фактів, цифр, дат, подій оживає історія українського мистецтва впродовж віків”. · s. 9strona oryginału ↗

НЕВІДОМІ МОНАСТИРІ

Євген БУКЕТ “Українські монастирі” — таку назву має книжка, яка вийшла в науково-популярній серії видавництва “Наш час” “Невідома Україна”. Презентоване в день покрови$ теля Києва Архістратига Михаїла в Києво-Печерській лаврі видання присвячене прадавнім центрам ду$ ховності, культури, мистецтва, на$ уки й освіти нашого народу — ук$ раїнським монастирям. У доступ$ ній широкому колу читачів формі розказано про основні правила заснування, будівництва та устрою християнських монастирів, про їх$ ню благодійницьку та культурну працю, про руйнування монастир$ ських ансамблів за часів тоталітар$ ного режиму в ХХ столітті та про їх$ нє сьогоднішнє відродження. Понад 2/3 обсягу книжки — це докладні розповіді про найвідоміші українські монастирі: Києво-Пе$ черську, Почаївську та Святогір$ ську лаври, вірменський монастир Сурб-Хач у Криму, католицький Домініканський монастир у Львові, інші монастирі Києва, Наддніпрян$ щини, Чернігова, Сіверщини, Ліво$ бережжя, Волині, Галичини, Поділ$ ля. Всі ці розповіді щедро ілюстро$ вані, детально описано історичних діячів та події, пов’язані з монасти$ рями. Насамкінець наведено список спеціалізованої літератури та до$ відничок з адресами й телефонами монастирів і створених на їхній ос$ нові заповідників і музеїв. Автор книжки “Українські мо$ настирі” — Віктор Вечерський, заслужений працівник культури Ук$ раїни, доцент Національної акаде$ мії образотворчого мистецтва й архітектури, член-кореспондент Української академії архітектури. Це вже 26$та книжка автора, підго$ товлена на підставі його власних досліджень, розпочатих ще у 70$х роках минулого століття. Заснована 2006$го року серія “Невідома Україна” — це науково$ популярні видання, спрямовані на ліквідацію в суспільній свідомості українців “білих плям” національ$ ної історії, культури, науки й техні$ ки. Вже побачили світ кільканад$ цять видань серії, які стали посіб$ никами для учнів шкіл, студентів і всіх, хто хоче збагатити свої знан$ ня історії рідної землі. Проте це не повноцінні довідники. Розуміючи це, автори серії закликають тих чи$ тачів, що зацікавилися темою, звертатися до спеціальної літера$ тури і робити самостійні дослід$ ження.
“За скупими рядками фактів, цифр, дат, подій оживає історія українського мистецтва впродовж віків”. · s. 9strona oryginału ↗

ХУДОЖНИКИ УКРАЇНИ

Євген БУКЕТ Найчастіше про найдавнішу історію і культуру ми дізнаємося з розрізнених археологічних улам$ ків, які зберігають пам’ять про по$ коління, племена і цивілізації, що існували на території сучасної Ук$ раїни. З часів Київської Русі наші інформаційні канали поступово доповнюються письменами, які вже в епоху Середньовіччя почи$ нають домінувати. В останнє де$ сятиліття естафету універсально$ го сховища знань перебирають на себе електронні носії, зокрема й глобальні — мережа Інтернет. Але, певно, завжди користувати$ муться попитом універсальні те$ матичні довідники, що містять зведену й уніфіковану інформа$ цію про певні галузі життя. Особ$ ливий авторитет серед них мають ті роботи, що вперше описують досліджувану проблематику. Нещодавно вийшов у світ ен$ циклопедичний довідник “Худож$ ники України”, який містить близько чотирьох тисяч статей про живописців, скульпторів, гра$ фіків, народних майстрів, мистец$ твознавців — від найдавніших ча$ сів до сьогодення. Виданий Інсти$ тутом проблем сучасного мис$ тецтва Академії мистецтв України довідник — перший в Україні. За скупими рядками фактів, цифр, дат, подій оживає історія українського мистецтва впро$ довж віків. Зі сторінок енциклопе$ дії дізнаємося про давньоруських мозаїстів і малярів Аліпія, Авдія, Алімпія, майстрів пензля ХІХ сто$ ліття Тараса Шевченка, Миколу Реріха, Іллю Рєпіна, всесвітньо ві$ домих художників кінця ІІ тисячо$ ліття Казимира Малевича, Кате$ рину Білокур, Марію Приймачен$ ко та дійсних членів Національної спілки художників, чиє мистецтво широко відоме не лише в Україні, а й далеко за її межами. Автор-упорядник довідника — Микола Лабінський, відомий ен$ циклопедист, науковий працівник інституту проблем сучасного мис$ тецтва Академії мистецтв України. Він підготував, зокрема, довідники “Митці України”, “Мистецтво Укра$ їни. Біографічний довідник”, два видання “Шевченківські лауреа$ ти”. Без сумніву, енциклопедичний довідник “Художники України” бу$ де корисним не лише фахівцям, ай широкому загалу читачів, усім, хто цікавиться минулим і сучасним образотворчого мистецтва.
“Зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі”. · s. 10strona oryginału ↗

СЛОВО ДІЯЛЬНЕ

Іван КРУПСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор 1783 рік. У всіх українських навчальних закладах (Києво-Могилянській академії, колегіях, початкових школах) запровадже$ но навчання російською мовою… 20 травня 2008 року. Донецька міська рада ухвалила рішення про обмеження вивчення і використання української мови у школах міста. Цією ухвалою депутати забо$ ронили відкривати нові українськомовні дошкільні заклади, а також збільшувати кількість учнів, які вже навчаються україн$ ською мовою. Це лише два факти, взяті з нової книжки львівського вченого, професора Василя Лизанчука “Геноцид, етноцид, лінгвоцид ук$ раїнської нації: хроніка”, що побачила світ як навчально-методичний посібник завдя$ ки спонсорській діяльності голови Львів$ ської обласної партійної організації “Всеук$ раїнське об’єднання “Батьківщина” Іванові Деньковичу. Між цими двома датами — 225 років. Аза кожним роком — нові факти нищення ук$ раїнської мови, освіти, культури російськи$ ми, польськими, румунськими чи іншими поневолювачами. Дивуєшся, як через такі тяжкі випробування пройшла українська нація, не згубивши свого національного ко$ ду, не втративши самобутності. З цією книжкою-хронікою В. Лизанчук приходить до українського читача не впер$ ше, бо відомий він багатьма монографіями, документально-публіцистичними й науко$ вими статтями, дослідженнями. Зокрема, досі читачі мали змогу ознайомитися з йо$ го працями “Навічно кайдани кували”, “О, рідне слово, що без тебе я!?”, “Завжди пам’ятай: Ти — Українець!”, “Не лукавити словом” та ін., за що вченому було присуд$ жено Всеукраїнську премію імені І. Огієнка, а за публікації в пресі та виступи на радіо і телебаченні він став заслуженим журналіс$ том України. Тривалий час В. Лизанчук досліджує іс$ торичне тло функціонування української мови, встановлює, чому нині на рідній землі ця мова подекуди залишається па$ синком, чому цураються її власні нерозум$ ні діти, чому нині, як і сотні років тому, але вже в незалежній Україні, знову активізу$
“Зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі”. · s. 10strona oryginału ↗

Początek tekstu może być niepełny — porównaj ze stroną oryginału

ХРОНІКА МОВНИХ ПРОТИСТОЯНЬ

ються антиукраїнські сили. Деякі з них ра$ тують за те, щоб українці забули своє ми$ нуле, мовляв, почнімо наші взаємини з но$ вої сторінки. А те, що російська мова в Ук$ раїні знову витісняє українську, мовляв, не варто драматизувати, бо “так історічєскі сложилось”. Та “не сложилось” це випад$ ково, панове, а, як випливає з книжки про$ фесора В. Лизанчука, за допомогою різ$ них наказів, постанов, циркулярів україн$ ську мову умисно намагалися довести до такого стану. Звісно, декому з тверезомислячих іно$ родців, можливо, й соромно за далеко не святі дії своїх співвітчизників. А забувати не годиться! Бо це трагедія, якій немає про$ щення. Хіба можна забути штучно організо$ ваний Голодомор, виморені цілі українські села! А чи забути, як радісна зустріч черво$ нозоряних “визволителів” західноукраїн$ ських земель 1939 року перетворилася на трагедію для галичан, волинян та буковин$ ців? Саме застереженням проти цього є книжка В. Лизанчука, у якій кожне з поло$ жень підкріплено документально. Для написання і систематизації пода$ ного матеріалу дослідник опрацював фон$ ди найбільших бібліотек України і Росії, знайшов чимало цікавих документів у рані$ ше “закритих” архівних сховищах. Це дало йому змогу створити книжку, в якій кожний факт, кожна цифра мають конкретне нау$ кове підґрунтя і своєю силою здатні пере$ конати того, хто хоче чути, відкрити світ тому, хто не боїться світла, хто готовий зняти чорні окуляри перед істиною і по$ просити вибачення в мови за те, що свідо$ мо чи ні був причетний до її приниження. …Факти, лише факти. У книжці їх пода$ но в хронологічному порядку. І хоч зібрані, відповідно осмислені ці факти, цифри і ви$ тяги з різних офіційно-ділових, урядових, партійних документів, передовсім з урядо$ вих актів Російської імперії й СРСР, однак усі вони пройшли належну авторську “екс$ пертизу” на достовірність; дібрані так, що ніби поглиблюють один одного, сприяють розкриттю теми, а всі разом становлять яскраву канву тих поневірянь, заборон, пе$ реслідувань та різних утисків, які випали на долю української мови та нашого народу протягом останніх кількох століть. Здивування, обурення і спротив зарод$ жується в серці кожного, хто осмислено вчитається в ці матеріали. Упродовж сто$ літь наші “старші брати” чи близькі сусіди з якоюсь сатанинською дикістю і впертістю хотіли нас позбавити власного коріння, та їм не вдалося знищити українство. Чи зумі$ ла б таке пережити інша нація, чи не стали б для неї смертельними такі заборони? Ук$ раїнці ж попри це зберегли свою мову, культуру, національне “Я”. ка, Миколу Семенюка, голову Солом’янського районного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Тараса Шевченка м. Києва Зою Голоту, близького друга М. Він$ грановського, товариша по ба$ гатьох захоплюючих мандрах Івана Дулю. Студенти не лише слухали цікаві розповіді про яскраву творчу особистість, одного з учнів і духовних спадкоємців Олександра Довженка, а й щед$ ро демонстрували свої таланти, глибоке проникнення у творчу лабораторію незабутнього ав$ тора багатьох збірок прекрас$ них поезій та “Северина Нали$ вайка”, “Сіроманця”, “Первін$ ки” й багатьох інших зразків са$ мобутньої прози. Іван Семенюк, Тетяна Ка$ лашнікова, Дмитро Лавріненко, Ігор Давиденко, Олексій Баку$ менко, Наталя Шайдецька та інші юні виконавці май$ стерно читали вірші, а їхні друзі дарували нам пісні, народжені завдяки чудо$ вим поезіям Миколи Він$ грановського. Аплодували учасники вечора і викладачеві Сер$ гію Мастеркову, що озна$ йомив зі своєю піснею на вірш М. Вінграновського. Коли я слухала краси$ ву, натхненну, талановиту молодь, що думала, жила, дихала Миколою Вінгра$ новським, його поетични$ ми образами, то утвер$ джувалася в думці: “Ми більш не покручі, не блаз$ ні, не лакузи. І вільний дух, і вільних дум союзи, і віль$ ний світ у нашу кров кри$ чить”. Фото Ніни Гнатюк …Минали роки, століття, розвалювалися старі імперії й виникали нові, а полегшень ук$ раїнство не мало. Наприклад, 1620 року Со$ бор Російської православної церкви на чолі з патріархом Філаретом постановив перехре$ щувати українців — вихідців з Литви та Поль$ щі. Українці мали віддавна славні традиції книгодрукування, російська цензура взялася за українські друки — вже через дев’ять років архімандрит Києво-Печерської лаври отри$ мав з Москви догану за те, що не забороняв друкувати книги українською мовою. І не за$ бороняв де? У рідному Києві! Якщо читач гадає, що така ганебна політи$ ка царської Росії не продовжувалася і в нас$ тупні століття, він помиляється: наприклад, у серпні 1922 р. ЦК КП(б)У вимагає пильно сте$ жити за українськими книгами, бо вони, мов$ ляв, несуть “шовинистический дух”. За фактами, наведеними у книжці, зро$ зуміло, що українське державотворення відбувається у дуже складній суспільно$ політичній, морально-економічній, психо$ лого-ідеологічній ситуації. Ще діють під$ ступні, зловмисні зовнішні й внутрішні си$ ли, які намагаються зупинити розвиток й утвердження української України. Задля цього й досі використовують найрізнома$ нітніші — випробувані й “оновлені” — спо$ соби, серед яких чи не найпідступніший — фальсифікація історії українського народу, зокрема історії відносин України і Росії, у яких розкривається одверта брутальна по$ літика, століттями спрямована на отруєння української ментальності, асиміляцію укра$ їнців, знищення України як держави, а ук$ раїнців як етносу. Книжка Василя Лизанчука висвітлює об’єктивну, послідовну хроніку нищення ук$ раїнства передовсім найближчим її сусідом — Москвою, почасти розкриває наслідки германізації, полонізації, мадяризації, ру$ мунізації та чехізації. Однак матеріали, по$ дані у ній, не закликають до помсти, не сіють ворожнечі між націями, а радять найтісніше об’єднатися навколо того стрижня, що виз$ начає й утверджує нас як народ, як націю, — української мови, культури. Бо ж ми нація давня, мудра. І якщо наші діди і прадіди попри усілякі біди і трагедії все-таки зуміли донести до нас рідну мову, то гріх нам не розвивати її. І треба зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі.
“Зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі”. · s. 10strona oryginału ↗

ВІЛЬНИЙ ДУХ І ВІЛЬНИЙ СВІТ

Микола Вінграновський Ніна ГНАТЮК Він народився там, де “воля волю тихо кличе, море стогне і кигиче”. І мама співала йому над ко$ лискою: “Спи, моя дитино золо$ та, спи, моя тривого кароока”. Він став золотою струною ук$ раїнської поезії, кароокою три$ вогою української душі. І коли пе$ речитуєш його вірші, відразу ба$ чиш, як “натомлені села сіли під вишнями, грушами і небесами”. І переконуєшся: це не казка, а дійсність, коли поет каже: “У си$ ньому небі я висіяв ліс”. Та він не лише поет, що жу$ риться “журбою серця і чола”, зізнається: “Триста ночей я гу$ бами квітчав твою сірооку голо$ ву”. Микола Вінграновський — поет вулканічної пристрасті, спопеляючого гніву, що кидав в обличчя нам, своїм сучасникам: “Прозрімо! Люди ми чи ні? Чи ми раби борщу і сала?” Йому боліли “півправда, пів$ свобода, півжиття”, коли україн$ ський народ, нарешті здобувши вимріяну століттями незалеж$ ність, ніяк не може розпоряди$ тися плодами свободи. А чима$ ло наших співвітчизників ще досі прагнуть засунути голову в ко$ лоніальне ярмо, бо звикли до рабського пайка і московської команди: “Стоять смірно!” Ми звикли, що великих пое$ тів ушановують у великих залах: сцена, трибуна, доповідь. А сту$ денти та викладачі Промисло$ На творчій зустрічі “Чарівник слова” во-економічного коледжу Націо$ нального авіаційного універси$ тету вирішили зібратися у літе$ ратурній кав’ярні й назвали цю зустріч “Чарівник слова”. Квітами зустріли юні шану$ вальники поезії, просвітяни Солом’янського району столи$ ці, засновники благодійного фонду ім. М. Вінграновського почесних гостей — вдову ви$ датного майстра слова Олек$ сандру Іванівну, лауреата На$ ціональної премії ім. Т. Шев$ ченка Василя Герасим’юка, ві$ домих поетів Надію Степулу, Павла Вольвача, Петра Засен$
“Зробити все, щоб рідне слово не було чужим на своїй землі”. · s. 10strona oryginału ↗

ЛАУРЕАТИ ДРУГОГО КОНКУРСУ РАДІОП’ЄС

Світлана КОРОНЕНКО Журі Другого всеукраїнського конкурсу ра$ діоп’єс “Відродимо забутий жанр”, заснованого Національною радіокомпанією України, визна$ чило переможців з майже 400 творів. Після де$ батів членів журі, серед яких — президент Націо$ нальної радіокомпанії України Віктор Набруско (голова), Шевченківські лауреати — письмен$ ники Михайло Слабошпицький і Петро Пере$ бийніс, народні артисти України Наталя Сум$ ська й Анатолій Хостікоєв, заступник директора Дирекції мистецьких програм, режисер кіно та телебачення Нелля Даниленко, драматурги Ілля Хоменко й Володимир Фоменко, керівник ху$ дожніх фондів Українського радіо Микола Ам$ мосов, актриса Галина Стефанова, режисер НРКУ Петро Авраменко, названо переможців. Володарем першої премії — 5 000 тисяч гривень — стала Інна Сосницька, м. Київ (“Мама Рома, або Епізод із життя субретки”). Друге місце — 3 000 гривень — посіла Євге$ нія Кононенко, м. Київ (“Телефонна елегія”). Третє місце — 2 000 гривень — Наталя Коломієць, м. Київ (“Усмішка венеціанського лева”). Визначено також дев’ятеро лауреатів кон$ курсу: Наталя Близнюк, м. Тернопіль (“Фауст і безсоння”), Наталя Коломієць, м. Київ (“Якось на комунальній вулиці”), Олег Миколайчук, м. Київ (“Дикий мед у рік чорного півня”), Леся Білик, Тернопільська область, м. Зборів (“Рондо Кароля”), Микола Снаговський, м. Харків (“Ме$ лодія для тата”), Наталка Бучель, м.Київ (“Лег$ кий понеділок”), Василь Фольварочний, м. Київ (“З висоти пташиного польоту”), Іван Нагірняк, Чернівецька область, м. Новодністровськ (“Го$ лодомор”), Наталя Осипчук, м. Київ (“Пластилі$ новий хлопчик”). Усі радіоп’єси, які вийшли у фінал, прозву$ чать в ефірі Першої та Третьої програм Україн$ ського радіо.
“Праця, не завжди помітна, належно оцінена, дасть очікувані результати”. · s. 11strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

своїх уповноважених — героїв ро$ сійських телесеріалів, фільмів. Ме$ лодика рідної мови, інтонаційні пе$ реливи, якими мав би бути запов$ нений звуковий простір, відходять в інші виміри, живе мовлення зага$ няють у букви, субтитри роблять українців глухими. Чужинецьке жи$ ве мовлення стає звичним для ук$ раїнського вуха. Є всі підстави го$ ворити, що до випробуваних і пе$ ревірених кількасотрічним досві$ дом форм лінгвоциду додаються ще й витончено нові. Ніби наш час бачив геніальний Франко, пишучи ці чотири рядки: Молотять день і ніч — не жито, А людські мізки й душі скрито. Де ран не бачиш, аж в кінці Зміркуєш: отсю душу вбито! В окремому розділі авторка ха$ рактеризує мовну політику в пост$ радянській Україні доволі доклад$ но — період правління Леоніда Кучми, показує нічим не приховану дволикість, відверте збиткування окремих високопосадовців з укра$ їнської мови, культури, навіть хам$ ські випади проти неї. Варті уваги рекомендації авторки, викладені в розділі “Стратегії культурного роз$ лучення”. Авторка категорична у твер$ дженнях: — у модерній історії національних держав поширення однієї мови як загальнонаціонального засобу освіти і творення культури стало найдієвішим чинником об’єднання населення в межах однієї країни; — національна мова виконує дві головні функції: об’єднує населення всередині країні; відокремлює зовні — від сусідів; — у державотворчому процесі національній мові належить чільне місце; — країна, в якій панують мова і культура колишнього колонізатора, не розвиватиметься як країна незалежна; — ситуація, у якій нерідна мова претендує на роль, адекватну ролі рідної, неприродна та руйнівна; — функціонування в одній країні двох офіційно закріплених мов дає привід підтримувати напруженість, стає джерелом постійного конфлікту між двома різномовними частинами населення, перетворюється на дестабілізуючий фактор суспільного життя; — дії тих політиків, які прагнуть зберегти функціональну повноту російської мови і юридично це узаконити, слід розцінювати не інакше, як намагання утримати український народ на ланцюгу, що прив’язує його не лише до комуністичного, а й до самодержавного минулого; — успіх будівництва самостійної держави залежатиме від того, чи вдасться українській керівній еліті зупинити розкручений маховик русифікації й надати двомовному розвиткові країни зворотного напрямку. Наприкінці цього популярного видання, що здійснене в рамках просвітницьких видавничих про$ ектів Центру соціогуманітарних досліджень ім. В. Липинського, авторка дає перелік основних зав$ дань (їх 10), виконання яких, на думку дослідниці, поліпшуватиме нашу мовну ситуацію. Однак не так легко визначити, хто їх викону$ ватиме. Тому кожний, хто сприй$ має не лише розумом, а й серцем наші мовні справи, — а це уже ве$ лика незрима спільнота — має поставити посильну для себе ме$ ту, пам’ятаючи, що лише тривала, цілеспрямована, жертовна праця на цій ниві, праця, запліднена інте$ лігентністю, патріотизмом зі здо$ ровим глуздом, завзяттям, праця, не завжди помітна, належно оціне$ на дасть очікувані результати і витворить ситуацію, в якій уже ніх$ то не матиме підстави давати сво$ їм працям подібну назву. МОВА ЄДИНА
“Праця, не завжди помітна, належно оцінена, дасть очікувані результати”. · s. 11strona oryginału ↗

ЯК ЗДОЛАТИ НЕБЕЗПЕКУ ПОГЛИНАННЯ НАЦІЇ?

Олександра СЕРБЕНСЬКА, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету імені Івана Франка Авторка вдумливо аналізує явища, пов’язані з функціонуван$ ням української мови, її соціаль$ ним статусом, з погляду на обста$ вини, які породили непросту мовну ситуацію, намагається діагносту$ вати болячки, приховані й очевид$ ні, прогнозувати, які плоди можуть бути з того дерева, що його кілька століть з усіх боків завзято підточу$ вало і гризло хробаччя. На промовистих фактах дос$ лідниця показує, як до одномов$ ності, що тісно пов’язана зі станов$ ленням і утвердженням європей$ ського типу держави, йшли чехи, словаки, фіни, естонці, литовці, латиші. Добре, що лінгвіст коротко ха$ рактеризує мовну практику Швей$ царії, на яку так часто покликають$ ся палкі поборники двомовності. Мовляв, там узаконено тримов$ ність — німецька, французька та італійська мови визнані як націо$ нальні й державні. І справді, у цен$ тральних органах влади швейцар$ ська тримовність функціонує. Од$ нак реально існує, як вдало нази$ ває дослідниця, потрійна одномов$ ність, бо в кожному з кантонів фун$ кціонує своя, тільки одна мова. І ду$ же добре, що авторка надає прик$ лади, які для України є серйозним застереженням. Це насамперед Бельгія, де проживають два народи — фламандці (розмовляють фла$ мандською мовою) і франкомовні валони; двомовність затверджена у них на державному рівні, і це є причиною постійного конфлікту, напруженості між двома різномов$ ними частинами населення; футу$ рологи передбачають навіть роз$ пад на ґрунті мовних сутичок. По$ дібна ситуація і в Канаді. На рефе$ рендумі 1997 р. квебекським сепаратистам не вистачило лише 1 % голосів для утво$ рення самостійної держави. А якщо до цього додати ще й Бі$ лорусь, усвідомити не лише розумом, а й серцем збагнути процеси атонії однієї з бага$ тих слов’янських мов, то як маємо трактувати тих, хто конче хоче накинути нам дво$ мовність, і то не лише для за$ доволення імперських амбіцій старшого брата? Крім іншого, це надзвичайно сумлінні ви$ конавці мефістофельського плану ведення психологічної війни, реалізації ретельно розробленого ще в радянські часи проекту створення єди$ ного народу. Цей проект час$ тково, безперечно, вдався, адже чимала кількість грома$ дян України, отих асимільова$ них чи напівасимільованих, перебуває в силовому полі ім$ перської культури. Спричине$ не цим усім розумове спусто$ шення, спустошення в людських душах, не так просто облічити. Але це мав бути лише перший крок до великого благодєнствія; ленінська ідея пролетарського інтернаціоналізму передбачала зблизитися і злитися з монголами, персами, індійцями, єгиптянами (с. 21). Тільки уявити: які можли$ вості втрачено! Професор, популярно інтер$ претуючи, поглиблюючи викладає основні тези праць відомих учених — Ю. Шевельова, О. Ткаченка, Б. Ажнюка та ін., які висвітлюють мов$ ні проблеми України на тлі досвіду інших країн, де багато повчальних для нас фактів… Варто запам’ята$ ти хоч деякі з них. • У грудні 1918 р. Масарик заявив, що німецьке населення має підпорядковуватися чинній державній владі, бо їхні предки прийшли на чеські землі як емігJ ранти й колоністи. • Для отримання посади державного службовця або звання офіцера необхідно було скласти іспит на володіння чеською мовою, завдяки чому невдовзі більшість урядовців і офіцерів становили чехи. • Толерантність фінів у розJ в’язанні проблем двомовності на державному рівні поєднуєтьJ ся із наполегливістю і твердістю у відстоюванні прав своєї мови на власній території. • Законодавство Латвії пеJ редбачає обов’язкове викорисJ тання латиської мови у громадJ ських місцях, встановлює триJ рівневу систему володіння моJ вою, обмежує використання російської мови в громадськоJ му та приватному секторах. • Закон про працю у Латвії дозволяє звільняти працівників за недостатній рівень володіння латиською мовою. Латиська НаJ ціональна Рада з питань радіо та телебачення має право закJ ривати приватні телекомпанії, що транслюють програми переJ важно російською мовою. Подібні вислови можна ще й ще наводити, але й цих достатньо, щоб визнати слушність тверджен$ ня відомого лінгвіста Бодуена де Куртене: “Державна мова — це ді$ алект, за яким стоїть армія і полі$ ція”. З цього висновок, який вели$ кої честі ні Україні, ні українцям не робить: “Якщо Латвія, висловлю$ ючись образно, каже російській мові “ні”, Білорусь — “так”, то Ук$ раїна — “не знаю”. Турбота про державну мову в розвинених суспільствах стає пос$ тійною, глибоко внутрішньою пот$ ребою як уряду, так і громадськос$ ті; а заходи можуть бути найрізно$ манітніші. Навіть перебуваючи в так званому соціалістичному табо$ рі, перша урядова особа Польщі не боялася проголосити: “Усе зроби$ мо, щоб польське слово було муд$ рим і прекрасним”. Прикладом того, як неухиль$ ними діями долати явний і прихо$ ваний опір таким процесам, пос$ тавити рішуче SТОР діям недру$ гів, забезпечити не лише стабіль$ ність, а й розумне просування вперед, змусити поважати дер$ жаву та її мову, може бути Есто$ нія. Відомо, які конфліктні ситуа$ ції виникали навіть на міждержав$ ному рівні, коли Естонія постави$ ла вимогу складати екзамени з естонської мови тим особам, які приїхали після 1940 року (або їх$ нім нащадкам), і тим неестонцям, які захотіли отримати громадянс$ тво. Ті, хто не хотів скласти іспи$ ти, громадянства не отримали, лише право на перебування вкраїні. Уряд йде далі: щоб таким особам отримати роботу, — му$ сить бути сертифікат про знання мови. Як інформують ЗМІ (див. “Шлях перемоги” за 9.07.08), уряд пішов ще далі: для неестон$ ців, які мають громадянство й обіймають посади, що пе$ редбачають активне спілку$ вання з підлеглими або клі$ єнтами, введено додатко$ вий екзамен — не лише на знання естонської мови, ана вільне володіння нею (курсив мій — О.С.). І ще од$ не: нещодавно уряд скасу$ вав дію старих сертифікатів і ввів нові, без яких не отри$ мати роботи. І все це узгод$ жено з рекомендаціями Ра$ ди Європи. Таким чином, підсумовує газета, естонці встановили для себе межу між правом прибульця на гостинне ставлення до ньо$ го і правом господаря на встановлення власних зако$ нів у власному домі. Ще раз підтверджується дія закону: перемогу здобувають напо$ легливіші та краще органі$ зовані. То як же Україні здолати небезпеку мовно-культурно$ го поглинання своєї нації? Що має Україна робити з пред$ ставниками своєї компартії, які не хочуть чи не спроможні ідентифі$ кувати себе як українські комуніс$ ти і мети діяльності не приховують — реставрація СРСР (с. 66)? Як бу$ ти з багатьма представниками Партії реґіонів, серед яких, як свід$ чать показники опитувань, 37 % досі прагнуть об’єднатися з Росі$ єю (с. 64)? Як позбутися ефекту російськомовного диктату урбані$ зованого середовища? Як пере$ могти вербальні й невербальні стереотипи? Що робити, щоб мо$ лодь переважно великих міст схо$ ду і півдня, яка вчилася вже в Укра$ їні й здобула навіть високу освіту, заговорила українською, хоч би для пристойності, хоч би у тих си$ туаціях, коли йдеться про вияв елементарного виховання, почут$ тя поваги до чужого, загалом не Фото Ксенії Гладишевої Лариса Масенко ворожого тобі? Що мала б зробити держава, щоб прямі виконавці її законів — державні службовці — нарешті зрозуміли, що існує по$ няття конституційного простору? Що ж! Послухаємо мудрої поради Франка, висловленої більш ніж століття тому. Хоч то були часи бездержавності, але російське суспільство відтоді не дуже зміни$ лося. Вдумливий політичний пси$ хоаналітик писав: “Українській суспільності прийдеться видержу$ вати хронічну, довгу, важку бороть$ бу з російською суспільністю та крок за кроком відвойовувати собі право на самостійний розвій”. Щоправда, в часи процвітання “дружби народів” українцям ласка$ во дозволили співати “між рівними рівна”, але росіяни вперто співали своєї “А Россія лучше всєх!” Факти, цифри спонукають до роздумів, виникає ряд запитань. У книжці нема відповіді на багато зних. Але сучасний читач має ін$ формацію з будь-якого питання. І “неприспаний” мозок порівнює, шукає аналогів і не лише доходить висновків, а й визначає поведінко$ ву стратегію. Узяти хоч би до роз$ думів дані опитування київської уч$ нівської та студентської молоді на виявлення специфіки міського спілкування. Між українцями та ро$ сіянами, стверджує автор, у не$ формальних ситуаціях є карди$ нальна відмінність. Професор на$ водить цифри: 83,2 % опитаних ук$ раїнців під час звертання до них українською мовою відповідають українською. Якщо до них зверта$ ються російською, абсолютна більшість української молоді (90,6 %) переходить на російську мову спілкування. Натомість моло$ ді росіяни — юнаки і дівчата — від$ повідають російською й тоді, коли до них звертаються по-російськи, і тоді, коли по-українськи (відповід$ но 98,2 % і 95,3 %; с. 53). Висновок соціолога: росіян характеризує стабільна одномовність. Діє зак$ ріплене, мабуть, уже в генах, спе$ цифічне трактування “дружби на$ родів” як права не тільки нав’язу$ вати свою мову й культуру іншим, ай вимагати від них вдячності й від$ даності за це. Щоб зберегти асиметричну, чи-то пак “гармонійну”, двомовність, яку так вправно насаджували у ве$ ликих містах півдня і сходу, не об$ минувши й столиці, “свідомі отруй$ ники душ і спекулянти на нечисті людські інстинкти” (напрочуд влуч$ ний вислів Івана Франка! — О. С.) послали в численні оселі українців Уже сама назва книжки Лариси МАСЕНКО “(У)мовна (У)країна” бентежить, викликає тривогу, непокоїть душу. Бо чому автор початкову літеру бере у дужки? Чому дає читачеві для вибору кілька варіантів — умовна Україна, мовна Україна, умовна країна, мовна країна? Чи можливі ще інші вислови? Професор Лариса Масенко, відомий соціолінгвіст, завідувач кафедри української мови Національного університету “Києво-Могилянська академія” гостро ставить багато запитань і, на відміну від риторичних, прагне на них відповісти. Отже: чи може існувати і розвиватися в Україні багато мов і чи є підстави визнати державними дві мови? Яке сьогодні становище української мови? Що відбувається з українською мовою і який досвід мають інші європейські країни? Що загрожує українській мові і що російській? Яких помилок припустилися і припускаються українські політики й громадські діячі у мовному питанні?
“Ми ще не втратили здатність розуміти важливість розв’язання гуманітарних, національних проблем, пов’язаних із тонкими сферами”. · s. 12strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

візитом багатьох світових прези$ дентів, які брали участь у роботі са$ міту APEC (Асоціації країн тихооке$ анської спільноти). Саміт у Перу — двадцята щорічна зустріч лідерів країн. Темою саміту президент Пе$ ру обрав концепцію “До розв’язан$ ня нових завдань в інтересах роз$ витку Азіатсько-Тихоокеанського реґіону”. Приємно, що крім фінан$ сових криз, які сьогодні вкрили планету, ми ще не зовсім втратили здатність розуміти важливість розв’язання гуманітарних, націо$ нальних проблем, пов’язаних із тонкими сферами — історією, ідентичністю, мовою. Саме з цієї площини випливає здатність до етичного співіснування. ДЕНЬ ПЕРШИЙ, МАНДРІВКОВИЙ Шлях до Перу видався довгим. Летіти в цю країну можна через США (в такому разі потрібна віза), через Німеччину або через Нідерланди. Я вирішив подорожувати до Перу че$ рез Амстердам. Чомусь у день ви$ льоту рейс відклали майже на годи$ ну і вже в повітрі нас повідомили, що затримка зумовлена поганими по$ годними умовами в Амстердамі. Ми і справді прибули до Амстердама із затримкою на 40 хвилин, але тільки$ но вийшли з літака, повідомили, що літак з Амстердама до Ліми чомусь уже полетів. Наступний рейс було заплано$ вано на наступний день. Мені ска$ зали, що я можу власним коштом зупинитися в готелі в Амстердамі (ціни в ньому — 250 євро за ніч, це зі знижкою для постраждалих внаслідок халатності авіакомпаній представників пострадянського простору). Річ у тому, що ніхто з борту нашого літака не повідомив в Амстердам про те, що літак за$ тримується. Можна було летіти через Пана$ му, але для цього потрібна віза. Ос$ кільки в мене була віза в Перу (доб$ ре, що в Києві є Почесне Консульс$ тво Республіки Перу в Україні), то мені запропонували летіти через Мексику (Мехіко). У цьому разі віза нібито не потрібна, якщо я не вихо$ дитиму за межі аеропорту. Я прис$ тав на пропозицію, бо працівниця авіакомпанії застерегла мене: як$ що виникне ситуація, що хтось із країн Америки (США, Канада) чи ЄС зіб’ється зі шляху, то йому буде Палац Президента Перу надано пріоритетне право на зміну часу рейсу, а мені доведеться чека$ ти, бо я… з України. Україна не на$ лежить до країн, громадянам яких в аеропортах Європи надають пер$ шочергову допомогу. Мені вдалося вилетіти до Ліми лише тому, що в паспорті стояла віза Перу. Для від$ відин цієї країни з туристичною ме$ тою віза не потрібна, але для всіх інших візитів бажано отримати візу, заплативши консульський збір. В Амстердамі мені сказали, що я можу подати позов до суду на ук$ раїнське відділення авіакомпанії в Києві, бо провина лягає на нього. Авіакомпанія, маючи світовий ав$ торитет, в Україні не спромоглася сягнути рівня Європи й Америки. Лайнер, який мав донести па$ сажирів до Мексики, і справді вра$ жав розмірами, як і сервісом, який не порівняти з сервісом на україн$ ському борту. За три години до приземлення в Мехіко стюарди роздали пасажирам міграційні кар$ ти, які потрібно було заповнити. Вже з цього моменту я почав побо$ юватися, чи не буде проблем у цій країні, адже лечу туди без візи. Але згадавши усміхнене обличчя адмі$ ністратора авіакомпанії в Амстер$ дамі, заспокоївся. А даремно. Тільки-но вийшов із літака в Мехіко, в мене, як в усіх, одразу пе$ ревірили паспорт. І, не знайшовши візи, попросили приєднатися до групи людей, які, мабуть, мали таку саму проблему. Голландці чи по$ жартувати вирішили, чи забули, що віза потрібна навіть під час перебу$ вання в аеропорту Мехіко. Після всього нашу чергу під кон$ воєм повели до “ізолятора” (не знаю, яким словом це краще назва$ ти). У тому чарівному місці були представники Тайваню, парубійки з Пуерто-Ріко, чомусь схожі на тор$ гівців наркотиками з латиноамери$ канських серіалів. Зрештою всім наказали чекати. Жодні логічні/ра$ ціональні переконання на варту не діяли, дехто дивився на мене зі щи$ рим співчуттям, дехто байдуже, а дехто з підозрою. Після того, як я почав розмову про літературу, по$ пулярну сьогодні в Мексиці, офіце$ ри стали уникати зустрічі. За дві го$ дини по мене прийшла мила жіноч$ ка у формі Че Гевари і люб’язно по$ просила перейти в іншу кімнату. В тій просторішій кімнаті сиділо втри$ чі більше людей: хтось у позі для медитації, хтось спав, хтось грав на національному інструменті. Про$ тримали там ще з годину, потім зно$ ву під конвоєм доставили до іншого терміналу, звідки мав летіти літак на Ліму, і вже варта була зі мною до то$ го моменту, коли я перейшов на борт авіалайнера до Перу. Ось така весела мандрівочка може чекати на вас, якщо ви не ви$ летите з Борисполя вчасно. На жаль, марно сподіватися, що хтось попередить інший літак (якщо ле$ тите з пересадкою), що ви затри$ муєтеся. Варто покладатися тільки на себе. В Амстердамі просіть про розмову з адміністратором, бо нав$ ряд чи вилетите того самого дня — вам запропонують трохи пожити в Амстердамі без візи. Проте в Мек$ сиці таке не пройде: доведеться чекати, доки вас поведуть до літака і співчутливо спостерігатимуть, ко$ ли вже ви зайдете на свій літак по$ серед ночі, щоб дати офіцерам мексиканської варти час на омрія$ ний відпочинок. Ви ж не один… Отже, летимо в Перу. Той день у мандрах мені видався настільки дов$ гим (нескінченним — ми летіли на Захід), що пригадався роман Чингіза Айтматова “І понад вік триває день”. Але й він колись закінчується. ДЕНЬ ДРУГИЙ, ПОЧАТКОВИЙ Ліма зустріла мене набагато привітніше, ніж Мехіко. Аеропорт вражає величчю, він зовсім не схо$ жий на аеропорт у Мехіко, проте нагадує європейські й набагато кращий за Бориспіль. Відповідь на запитання, чому так, проста: аеро$ порт у Лімі придбала німецька ком$ панія, яка і надала йому європей$ ської ошатності. Мене зустріли ор$ ганізатори конференції, й ми пої$ хали до готелю, який розташову$ вався в історичному центрі міста — районі Мірафлорес (в перекладі — “дивись, квіти”). Рослинність у Лімі вражає: коли в нас, в Україні, добі$ гає кінця осінь, у Перу закінчується весна. Тому природа в цей час ко$ лоритна, все буяє, квітне дивовиж$ ними кольорами. Ліма — чисте місто (звичайно, є “латинські квартали”, куди іно$ земцям краще не потикатися). Місто розташоване над океаном. Навіть не віриться, коли дивишся в безодню і розумієш: по той бік Пе$ ру — інший континент. Ця країна притягує істориків і археологів, поетів і прозаїків (цьо$ го року в колах літераторів у всьо$ му світі точилися дебати, чи дадуть Нобелівську премію перуанському письменникові Марйо Варгасу Льйосі. До речі, в Лімі функціонує виставка в будинку-музеї Льйоси неподалік центральної площі, а сам Льйоса придбав маєточок десь у Франції). Ліму заснував 1535$го іспан$ ський конкістадор Франсиско Пі$ саро. Через п’ять років місто стало столицею іспанської колоніальної влади й одержало титул “прекрас$ ного, чудового підданого міста ко$ ролів”. Центральна площа столиці — Пласа де Армас, або Площа Зброї — місце, де століттями була зосе$ реджена влада нової колонії. У центрі площі — рожеві сади, кам’яний водограй кінця XVII сто$ ліття. Віддалік — кафедральний собор з усипальницею завойовни$ ка Перу Ф. Пісаро й Палац Уряду. Перед Палацом щодня о 12$й про$ ходить урочиста церемонія зміни варти. Вартові, одягнені в барвисті мундири часів війни за незалеж$ ність, змінюють один одного під звуки креольських вальсів і маршів невеликого, але екзотичного вій$ ськового оркестру.
“Ми ще не втратили здатність розуміти важливість розв’язання гуманітарних, національних проблем, пов’язаних із тонкими сферами”. · s. 12strona oryginału ↗

СЛОВО БЕЗ КОРДОНІВ

Дмитро ДРОЗДОВСЬКИЙ, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, “Всесвіт” ПЕРШІ СТОРІНКИ ОДНОГО ЩОДЕННИКА Українська політика, орієнтова$ на на зовнішні відносини, сьогодні дедалі більше набуває форми дво$ голового орла, чужого для України. Попри всі запевнення і переконан$ ня, які можна почути з телеекранів, про те, що Україна на шляху до єв$ ропейської інтеграції, інтеграції у світову культурну та економічну спільноту, реально до таких твер$ джень ще дуже далеко. Це можна відчути на власному досвіді після кожної закордонної подорожі. І провина наша насамперед у тому, що ми самі не вміємо представити себе у світі як країну, що має гідну й величну історію, традиції, а головне — національну пам’ять. Україна ма$ ла б уже давно створити образ по$ тужної історичної держави, яка по$ чинає шлях від Київської Русі. Але вся історична велич України руйну$ ється через незграбність теперіш$ ніх керманичів, не здатних вивести Україну на світову геополітичну та соціокультурну арену. У чому причина? У тому, що в Україні досі немає політичної еліти. Часто лозунги про інтеграцію зали$ шаються порожніми гаслами, за якими приховують маніпуляційні технології. Світом сьогодні керу$ ють бухгалтери та іміджмейкери. На жаль, схожа ситуація склалася ів Україні. Але провина лягає не ли$ ше на державних мужів. У столиці Перу Лімі проходив Міжнародний гуманітарний кон$ ґрес, на якому я побував, щоб роз$ повісти про Україну та соціально$ гуманітарну ситуацію в нашій краї$ ні. Одна із секцій конґресу була присвячена проблемам форму$ вання національної ідентичності в країнах, які тривалий час зазнава$ ли імперського поневолення. Па$ радоксально, але Латинську Аме$ рику зацікавила ситуація в Україні. Ми дуже мало знаємо про життя в Перу, натомість перуанська інте$ лектуальна еліта знає про пробле$ ми української спільноти, хоч на території Перу немає жодної заре$ Автор в будинку Марйо Варгаса Льйоси єстрованої української громади. Проблема формування націо$ нальної ідентичності в Латинській Америці належить до пріоритет$ них. Ще на початку ХХ сторіччя в країнах цього континенту філосо$ фи й гуманітарії почали замислю$ ватися над проблемою співісну$ вання різних спільнот у межах одні$ єї країни, над співіснуванням між автохтонним населенням і нащад$ ками колонізаторів (конкістадорів). Проте виникла ще одна гостра проблема, вкрай актуальна і в нас: як бути з національною мовою в Латинській Америці? Якщо за ос$ нову взяти іспанську, то в такому разі національною буде мова, чужа для тубільців, зрештою, іспанська мова — це мова Іспанії, а не Латин$ ської Америки (навіть для нащадків іспанських конкістадорів). Отже, проблеми, які існують на цьому континенті, близькі й для України. Моя поїздка до Перу збіглася з
“Серце інків виявилося занадто близьким до українського”. · s. 13strona oryginału ↗

Ciąg dalszy z wcześniejszej strony — fragment strony

За кілька кварталів від площі — церква Сан-Франсиско, що входить у комплекс монастиря. Обитель від$ новлювали після кожного землетру$ су. Тут можна побачити мозаїчну плитку із Севільї й колекцію творів церковного мистецтва. Але найвідо$ міші катакомби — підземні тунелі й гробниці, що в колоніальний період служили міським цвинтарем. Із центру міста можна швидко дістатися в район Мірафлорес, дея мешкав під час роботи конґресу. Поруч із Мірафлорес — романтич$ ний квартал богеми Барранко: тут живуть художники й поети. У цьому кварталі є улюблена вулиця зако$ ханих Пуенте-де-лос Суспірос, або “Міст подихів”, згаданий у перуан$ ському гімні, оточений жасминови$ ми деревами й заростями гіацин$ тів. Вулиця прямує до оглядового Ліма — місто собак майданчика, звідки відкривається чудова панорама на Тихий океан. Організатори конґресу повез$ ли мене в Барранко вже увечері мого першого дня в Лімі (в цьому місті збережено режим сієсти, тоб$ то нічне життя тут досить активне). Місто зачарувало мене з першого погляду. Хоч не ідеалізуватиму йо$ го, адже й тут трапилися прикрощі, про які трохи далі. Як відомо, Перу, — країна інків. Мачу-Пікчу — “стара вершина” (або “пуп землі” в перекладі з мови інків) — давнє місто, загублене в горах. Науковці виявили тут понад двісті споруд — храмів, палаців, житлових будинків і складів із щіль$ но підігнаних плит. Тут було зроб$ лено сенсаційні відкриття — зна$ мениті Ворота Сонця й обсервато$ рія. Місто функціонувало до втор$ гнення іспанців 1532 року. Після появи загарбників на землях інків населення міста (приблизно 1200 осіб) таємниче зникло. У цьому місті мешкали жерці, ремісники й слуги, а найголовніше — мамаку$ нас, обрані незайманці, які присвя$ тили життя служінню богові Сонця. Це місто з пішохідними алеями, священними фонтанами й акведу$ ками, якими досі тече чиста вода, не знало бідності. 1911 року американський ар$ хеолог Гайрам Бінгем, перебуваю$ чи на вершині гори за 110 кіломет$ рах від Куско, знайшов переповне$ не зміями місто, вкрите деревами й заростями винограду. Це було Мачу-Пікчу. Доля жителів так і за$ лишається невідомою. В іспан$ ських хроніках немає жодної згад$ ки про нього. Мачу-Пікчу поділено на сектори: цвинтар, темниці, хра$ ми. Деякі будинки були двоповер$ ховими, із загостреними со$ лом’яними дахами. Куско — столиця імперії інків, що збереглася до наших днів. Міс$ то пережило й іспанських конкіста$ дорів, і численні землетруси. За минулі сторіччя архітектура Куско зазнала змін, але не втратила та$ ємничості. Землетруси в Куско стали причиною руйнування бага$ тьох колоніальних споруд, але не знищили архітектурної спадщини інків. вернувся до простору духу, прос$ тору літератури. Однією з домінантних тем, представлених на конґресі, була тема пошуку перуанської ідентич$ ності (перуанідаду) насамперед у контексті літературних пошуків, які на початку ХХ сторіччя представи$ ли перуанські митці. Проблема на$ ціональної мови в Перу вкрай важ$ лива й досі. На початку ХХ сторіччя саме мова була наріжним каменем під час численних інтелектуальних дискусій. В Україні проблема фун$ кціонування української мови на територіях, які тривалий час пере$ бували в колоніальному становищі імперії, й досі актуальна. Як бути в тій ситуації, коли один сегмент Ук$ раїни прагне відчуження, духовно$ го забуття, манкуртства, не усві$ домлюючи, що відчуження від ук$ раїнської мови — це ознака істо$ ричного апокаліпсису України. В Перу на початку минулого століття мова поставала першою пробле$ мою, яка потребувала термінового розв’язання. Тоді до справи взяли$ ся філософи, які розробили інте$ лектуальну основу і критерії націо$ нальної мови Латинської Америки. Було вкрай цікаво почути про те, як формувалася тема європо$ центризму чи америкоцентризму, скажімо, в Перу; як вона корелюва$ ла з темою національного відрод$ ження. Модернізм мав на перших етапах становлення спрямувати лі$ тературу саме до творення універ$ сальної ідентичності, але цей про$ ект не вдався, із третини ХХ сторіч$ чя в літературі андійського реґіону утверджуються течії, спрямовані на конструювання перуанської ідентичності. Більшість доповідей на конґресі було виголошено іспанською. Му$ шу бодай побіжно сказати про те, що все-таки латиноамериканська іспанська — це не зовсім іспанська: в ній пропускають останні приго$ лосні, деякі слова вимовляють інак$ ше, ніж у літературній іспанській, є відмінності на лексичному рівні. Але навіть ці особливості не стали перепоною, щоб почути і зрозуміти основний зміст доповідей. Троє го$ ловних доповідачів упродовж трьох конференційних днів завершували виступи своїми доповідями (про$ фесор Анібаль Гонсалес (Єльський університет) та професорки Росіо Ферейра (Університет Де-Поль) і Трейсі Девайн Гузман (Університет Маямі) зі США). Учасники розповідали про ет$ номентальні особливості латино$ американського реґіону, адже літе$ ратура Перу специфічна, в ній ві$ дображено взаємне накладання світогляду автохтонних народнос$ тей і прибульців із Європи. Модер$ ністський рух був породжений, з одного боку, латиноамерикан$ ським відчуттям власної цивіліза$ ський перекладач Л. Голоцван). І навіть не очікував, що Шевченкове слово матиме такий величезний вплив на латиноамериканську ау$ диторію. Наступного дня мене запроси$ ли прочитати Шевченка студентам найстарішого університету Перу — Сан-Маркоса. Для мене це була велика честь, а ще — величезна відповідальність. Водночас замис$ лився і стало прикро, що досі ці люди не знали творчості геніально$ го українського поета — Тараса Шевченка. Проте більшість тих, з ким мені доводилося говорити про літературу, почувши ім’я Тараса Григоровича, запитували, чи він часом не доводиться далеким ро$ дичем Андрія Шевченка, якого в Перу дуже шанують. Прикро, що Посольство Украї$ ни в Перу не дбає про те, щоб укра$ їнська культура знаходила шлях до серця перуанського читача, адже про російську літературу в Перу знають багато. У книгарнях можна придбати іспанською і Пушкіна, і Достоєвського, й Ахматову. На жаль, твори української літератури шукав марно… Попри все, в Україні маємо пе$ реклади латиноамериканської лі$ тератури. А цього року у вересні навіть було проведено Міжнародну наукову конференцію до 80$річчя Габріеля Ґарсіа Маркеса, яку орга$ нізувала Лариса Кадирова за під$ тримки Національного академічно$ го драматичного театру ім. Івана Франка та Міністерства культури і туризму. Про цей захід я також розповів у Лімі, показуючи світли$ ни з вистави “Посаг кохання”, пос$ тавлені за монодрамою Габріеля Ґарсіа Маркеса у виконанні Лари$ си Кадирової. Конференція добігла кінця, а наступного дня я мав повертатися додому. З якими враженнями? Звичайно, Перу — країна, яку не$ можливо пізнати за кілька днів, проте вона залишає в душі теплий слід, який знову тягне в самісіньке серце Латинської Америки. P.S. Прощання з Лімою досить довге. Ні, не в сентиментах річ, а втому, що до вильоту ви повинні пройти величезну кількість пунктів, де мають пересвідчитися, що ви не вивозите з Ліми… якісь наркотичні чаї або ще щось. І справді, в Лімі чай із коко можна вільно придбати на ринкових ятках, але вивезти його ви навряд чи зможете, адже спочатку вас обнюхає чарівний величезний пес (до речі, такої кількості бродячих собак ще ніде у світі не доводилося бачити, Ліма — і справді місто собак, а собака, як відомо, — істота віддана і вірна), потім обшукають представники служби боротьби з наркоторгівлею… Однак попри це, ваше серце назавше залишиться в Перу. Серце інків виявилося занадто близьким до українського.
“Серце інків виявилося занадто близьким до українського”. · s. 13strona oryginału ↗

Ciąg dalszy artykułu «СЛОВО БЕЗ КОРДОНІВ», s. 12

СЛОВО БЕЗ КОРДОНІВ

Попри те, що в Перу сьогодні постає проблема діалогу різних народностей та вироблення спіль$ ної ідентичності, проте й досі мож$ на помітити величезну зневагу на$ щадків конкістадорів до корінного населення. Я вже давно не бачив такого погляду, сповненого знева$ ги, яким освічені мешканці Ліми (нащадки європейців) можуть зус$ тріти представника андійської спільноти. В Перу і досі не зникла антагоністична неприязнь, хоч це парадоксально. Під час подорожі не міг позбу$ тися думки: звідки в Європи, наді$ леної розумом і християнською мо$ раллю, милосердям, стільки агре$ сії, яка знищила цілу цивілізацію? Звідки береться ця агресія? Невже причина — в золоті інків? Згадали$ ся слова великого грузинського фі$ лософа Мераба Мамардашві$ лі, який в одному творі напи$ сав, що ви можете обвішати всі стіни у себе вдома сентен$ ціями великих людей, але во$ ни нічого вам не дадуть. Ви маєте бути внутрішньо готові до того, щоб їх сприйняти. В такому разі причина агресії європейців — не жадоба зо$ лота, яке було тільки стиму$ лом. Звідки ж тоді ця страшна сила, яка стерла з лиця пла$ нети цивілізацію, що володіла дивовижними навіть за сьо$ годнішніми мірками техноло$ гіями, досягла нечуваного ду$ ховного розвитку? Подивувало мене і те, що обличчя корінного населення випромінюють якесь особли$ ве світло, в якому немає оз$ лобленості. Вони ніби звикли до свого підлеглого становища, але зберегли чисту душу. Якщо це ті, в кому тече кров інків, то, певно, й імперія не була войовничою. З цього випливає, що Європа, яка, безперечно, має високий рівень духовного розвитку, постає дволи$ ким Янусом. Чомусь згадалися нещодавні події в Грузії, коли Росія напала на цю країну. Якою в цій ситуації була реакція Європи? Мовчанка? Вичі$ кування? Чому ж Європа одразу не “поставила на місце” жорстокого завойовника, який взявся за зброю? Можливо, тому, що Європа — це Янус? Європа і справді пос$ тає з одного боку ідеалом демо$ кратії, а з іншого, за ним стоять століття крові та знищень. Країна інків визнала Голодомор в Україні актом геноциду, натомість, скажі$ мо, Великобританія і досі зволікає. ДЕНЬ ЧЕТВЕРТИЙ, КОНФЕРЕНЦІЙНИЙ Четвертого дня мого перебу$ вання в Перу я мав виступити з до$ повіддю на конференції. Після мандрівок простором природи по$ Університет Сан-Маркос ційної нереалізованості та прагнен$ ням естетичного самостверджен$ ня, що компенсувало б неповноту національного буття, а з іншого — усвідомленням себе повноправ$ ною й важливою частиною світової культури. Згадалася книжка харків$ ського літературознавця Ігоря Ор$ жицького “Ми — правда і світло, обернені в камінь…”, яка побачила світ 2006 року. Це перше і єдине видання українською мовою, у яко$ му йдеться про перуанську літера$ туру. Цікаво, чи є дослідження про українську літературу в Перу? Конференція проходила на те$ риторії двох університетів: Універ$ ситету Сан-Маркос та Католиць$ кого Університету. Перший нав$ чальний заклад — найстаріший у Перу, його вважають найпрестиж$ нішим у країні. До нього їдуть з усі$ єї Латинської Америки, з Японії та США, Китаю і Тайваню. Універси$ тет вразив архітектурою й орна$ ментальністю, про які раніше я знав тільки з творів Борхеса. Дзер$ кало, шахи, лабіринт — здається, це ті складові постмодерної літе$ ратури, які вона увібрала з Борхе$ са. Але, виявляється, таке прочи$ тання збіднене. Літературні крити$ ки дорікали цьому письменникові, що він часто звертається до обме$ женого кола символів. Насправді Борхес часто обігравав їх не тому, що не знає інших, а тому, що саме вони мають архетипну для латино$ американця природу, заглиблену в прадавні пласти культури. Університет Сан-Маркос скла$ дається з величезної кількості пла$ ців, поєднаних вузенькими перехо$ дами. Тож ніколи не знаєш, куди потрапиш після виходу, хто чекає на тебе в тому місці. У центрі кожного плацу — водограй із дзеркалами. Ана підлозі все розмальовано так, наче стоїш на шаховій дошці. І вже не відомо, хто керує тобою в цей час і хто грається твоїм життям. Виявляється, що шахова сим$ воліка має прадавню історію. Ці елементи проникли в іспанську ла$ тиноамериканську культуру… з культури інків. І не перестаєш ди$ вуватися: як ці символи, чужі для завойовників, здобулися на таку славу! Наскільки енергетично по$ тужною була культура інків, що зберегла себе навіть після варвар$ ської навали конкістадорів! До ре$ чі, один із поширених сувенірів, які можна придбати в Лімі, — шахи: з одного боку — військо інків, а з ін$ шого — іспанці. І хто виграє цього разу — невідомо… Та повернімося до виступу. Піс$ ля доповіді мене попросили прочи$ тати щось з української літератури (це обумовили раніше). Я прочитав уривок із “Причинної” Тараса Шев$ ченка в іспанському перекладі Лео$ ніда Голоцвана (2003 року у видав$ ничому домі “Всесвіт” було видано переклад “Кобзаря” іспанською мовою, який підготував аргентин$ Перуанський національний танок
“ Трипільське мистецтво символічне, тому художники лише відштовхувалися від зовнішньої подібності образу, залишивши його внутрішню суть”. · s. 14strona oryginału ↗

КНИЖКОВА ГРАФІКА

Петро НЕСТЕРЕНКО, кандидат мистецтвознавства На запрошення до участі у виставці від$ гукнулося майже п’ять десятків художників не лише з України, а й з Російської Федера$ ції, Білорусі, Казахстану й Німеччини. Вони надіслали півтори сотні оригінальних робіт, наповнених потужною внутрішньою енерге$ тикою, які ще раз засвідчили популярність екслібриса як цілісного графічного жанру. Деякі з митців — В. Гарбуз, А. Павленко, А. Буртовий з Києва, Б. Гурман зі Львова — давно розробляють тему сакрального пер$ шоджерела земної цивілізації. Їхні роботи стали окрасою виставки. Зокрема, киянин Володимир Гарбуз представив серію кольо$ рових ліноритів “Космогонія українського народу”, виконану ще 1992 року. Золота у трипільців не було. На трипіль$ ські знахідки колись майже не звертали ува$ ги. Найцікавіші Вікентій Хвойка продав відо$ мим меценатам Богданові Ханенку і Миколі Терещенку. Тепер вони зберігаються в Націо$ нальному музеї історії України. 2003 року в Тальянках просто з-під рук археологів було викрадено цінну ритуальну посудину IV—III тис. до н. е., давній “бі$ нокль”, як називають його фахівці. Ця риту$ альна посудина, згідно з однією з версій, бу$ ла призначена для поливання землі, інша версія, що до неї схиляється більшість нау$ ковців, полягає в тому, що “бінокль” — це ри$ туальні барабани. У світі їх знайдено лише з десяток. Особливість тальянківського “бі$ нокля” та, що він не мав дна. Велетенське п’ятиметрове скульптурне зображення де$ корованого розписом “бінокля” разом з чо$ тирма півтораметровими скульптурами бо$ гинь встановлено 2003 року в сквері Три$ пільської культури в м. Ржищеві на Київщині. Саме цей “бінокль” з ідентичною орнамен$ тикою взято за основу екслібрисів Елеонори Гершанович з німецького міста Нюрнберга та Анатолія Алексєєва з Черкас. В обох ви$ падках “бінокль” обрамляє шрифтовий на$ пис, який утворює закінчену композицію. Окрасою кількох декорованих композицій Василь Леоненко, 1948, Чернігів Павла Шами з Рівненщини також став магіч$ ний “бінокль”. А в екслібрисі Анатолія Бонда$ ря з Луганська посудина разом із трипіль$ ськими горщиками передає ідилічну сцену сільського життя. Представники Трипільської культури створили розвинене хліборобство, архітек$ туру, образотворче й ужиткове мистецтво. Основою хліборобс$ тва був культ Бика і Рала, подаро$ ваного Небом. Чи не його май$ стерно зобразив в екслібрисі Ва$ силь Леоненко з Чернігова: відда$ лік фігурка сіяча, за обрієм схо$ дить сонце. Під час спорудження посе$ лень трипільці використовували мідні та кам’яні сокири. Етапи ви$ дозміни від кам’яної до сучасної сокири спостерігаємо в іншій композиції художника. Ще один екслібрис відтворює дитячу іграшку — глиняного бичка на колесах. Цікаво, що ці твори мають чотиризначні номери: 1195, 1197, 1198. Це означає, що майстер за кількістю виконаних екслібрисів може претендувати на книгу рекордів Гіннеса. Зали$ шається додати, що всі три екс$ лібриси адресовано О. Поліщуку. Яскравий прообраз могуття й сонця — круторогий Бик — привер$
“ Трипільське мистецтво символічне, тому художники лише відштовхувалися від зовнішньої подібності образу, залишивши його внутрішню суть”. · s. 14strona oryginału ↗

СКАРБИ ТРИПІЛЛЯ

Сьогодні цивілізація, що стала першоджерелом всієї індоєвропейської спільноти, має чимало шанувальників. Відомий київський колекціонер Олександр Поліщук не лише зібрав одну з найбагатших в Україні колекцій Трипільської культури, а й створив у селі Трипілля музей, сподіваючись, що він прислужиться нації. Тому й дав згоду на організацію Міжнародної виставки екслібриса та малої графіки, присвяченої цій культурі. Олексій Сердюк, 1944, Івано-Франківськ нув увагу багатьох художників. Ба$ зова основа для композицій — кіс$ тяна пластина з антропоморфним зображенням, датована другою половиною IV тис. до н. е. Вона по$ ходить з печери Вертеба (Більче Золоте) і зберігається в Краків$ ському археологічному музеї. Ви$ різана з кістки голова Бика-Сваро$ га та вигравіруваний на ній образ богині Берегині припав до смаку художникам з казахського міста Актобе Ануарові Отеген-Тану та Наталії Скуратович. Перший у серії екслібрисів подав репліку цієї пам’ятки, а художниця розмістила кістяну пластину в натюрморті се$ ред трипільського посуду. Стилізо$ вані зображення цього знакового мотиву зус$ трічаємо в екслібрисах відомого київського художника Івана Литвина, Павла Шами, а та$ кож студента третього курсу Національної академії образотворчого мистецтва і архітек$ тури Володимира Чорного. Харківський художник Микола Неймеш теж узяв за основу екслібриса голову Бика. Над ним у верхній частині — кремезне дере$ во, яке корінням простягається до трипіль$ ських часів. Символічне дерево життя, вер$ хня частина якого у сонячних протуберан$ цях, а коріння — у глибинах Трипільської культури, бачимо і в екслібрисі іншого майс$ тра — Олексія Литвинова з Харкова. Василь Фенчак, 1968, Київ Якщо бик асоціювався з чоловічим нача$ лом, пов’язаним з небесними сферами, сонцем і дощем, то уособленням землі в Трипіллі була жінка, мати. Її сакральний об$ раз в різноманітних скульптурках був пов’язаний з певними магічними ритуалами. Культову скульптуру жінки на троні з антро$ поморфними зображеннями, що завершу$ ються рогами, яку побачив киянин Олег На$ бока під час відвідання Музею Трипільської культури “Прадавня Аратта — Україна” в селі Трипілля, покладено в основу екслібриса, адресованого цьому закладу. Трипільська Венера, зручно вмостившись на стилізова$ ному Бику, граційно гойдається на Дніпро$ вих хвилях. В іншому екслібрисі художник зображує вже цілком реальну жінку, яка, грайливо розмахуючи вінком, пливе морем на круторогому бику, прикрашеному коро$ ною з грецькою орнаментикою. Це донька фінікійського царя Агенора, викрадена Зев$ сом і перевезена на острів Крит. Залишаєть$ ся загадкою, чи був символ Бика знаком аст$ рологічної ери Тільця, в якій перебувала Земля сім тисяч років тому, чи Бик був спіль$ ним для всіх світових міфів про часи боголю$ Павло Шама, 1959, Рівненська обл. дей, увінчаних рогами, які передавали прос$ тим людям знання, а чи, може, той круторо$ гий був спадкоємцем одного з найдавніших тотемів степових мисливців. Ще дві Венери “відпочивають” на троні в екслібрисі киянина Георгія Сергєєва біля двоповерхової глиняної моделі трипільсько$ го житла. Інший книжковий знак, присвяче$ ний видатному дослідникові Трипільської культури Михайлові Відейку, має в основі скульптурне зображення жінки. Зі Львова для О. Поліщука надійшов екс$ лібрис зі статуеткою “безрукої дами” і двома зерновиками. Книжковий знак для С. Плачинди виник у художника після прочитання книжки “Ле$ бедія”. В екслібрисі — тема трипільського міфу про створення світу, писемні знаки етрусків (расенів), які спершу жили на пів$ дні України і в археологічній літературі от$ римали назву “Інгульська катакомбна культура”. Книжковий знак для П. Чемери$ са — історика-журналіста, який очолює товариство прихильників культури Трипіл$ ля, зображує “сплячого дракона” і конічну посудину з ліками. Напис на посудині зроблено пелазгійською мовою. Сам ав$ тор екслібрисів зацікавився Трипіллям ще 1962 року під час знайомства з доктором археології Тетяною Пассек. Відтоді Б. Гур$ ман намалював 70 таблиць керамічних ви$ робів Трипілля і надав текстові пояснення до них. Як стверджує відомий дослідник Юрій Шилов (екслібрис киянина Івана Литви$ на), на зміну рахманам, “Велесовим ону$ кам” — волхвам, кобзарям і характерни$ кам було створено “образ національного Спасителя”, якого нарекли козаком Ма$ маєм. Обидва ці слова, як відомо, тюрк$ ські й, найвірогідніше, походять від поло$ Елеонора Гершанович, Нюрнберг вецьких звитяжців. Мамаями українці нази$ вали половецьких ідолів на могилах-курга$ нах. Серед стилізованих трипільських богинь, кожна з яких постає у формі величезного яй$ ця, киянин Василь Фенчак зобразив у колі ко$ зака Мамая з музичним інструментом в ру$ ках. Його обличчя нагадує ікону (не так хрис$ тиянську, як індо-тибетську, буддійську). Мо$ же, це й є канон таємничих рахманів? Зобра$ жені з боків від козака Мамая жіночі фігури — ніби віддзеркалення думки академіка Риба$ кова, що трипільська спадщина в слов’янсь$ кій культурі — це передусім “давня матріар$ хальна віра в двох породіль, в двох хазяйок світу, яка виникла в мисливському суспільс$ тві й перейшла до хліборобського”. Зобра$ ження вражають уяву глядача змієподібною орнаментикою. За ними у верхній частині композиції постає ще одна фігура, яка нага$ дує статуетку богині-матері на троні. Багато орнаментальної символіки три$ пільців зберегло наше писанкарство. Перші взірці праписанок виконано з глини ще шість тисяч років тому, і неви$ падково серед надісланих на виставку робіт зустрічаємо й зображення писа$ нок, зокрема в екслібрисі П. Шами, а Б. Дроботюк розмістив архаїчний об$ раз трипільської жінки-матері у декоро$ ваному орнаментикою яйці. Трипільське мистецтво символічне, тому художники лише відштовхувалися від зовнішньої подібності образу, зали$ шивши його внутрішню суть. Далеко не всім вдалося відчути серцевинну ідею крізь призму сучасності. А ось у компо$ зиціях Василя Фенчака з Києва, Бориса Дроботюка зі Львова і Сергія Кирниць$ кого з Вінниці трипільські жінки “ожива$ ють”. В екслібрисі Юрія Процана з Іва$ но-Франківська, присвяченому Музею Трипільської культури “Прадавня Арата — Україна”, відчувається зв’язок часів дав$ ньої цивілізації через Київську Русь і сього$ дення. Розмаїття символік Трипільської культу$ ри бачимо в оригінальних композиціях Окса$ ни Малишко, які зачаровують магією кольо$ ру. Орнаменти однієї з трипільських посудин Іван Литвин, 1942, Київ складаються з чотирьох видовжених овалів, положення яких під кутом надає рухливості справа наліво. Вироби розписної кераміки широко представлені у творах багатьох учасників виставки. Зокрема, в екслібрисах Геннадія Грака з Мінська, Олексія Сердюка з Івано$ Франківська, Миколи Дмитруха з Тернопо$ ля, Наталії Скуратович. Представлені на виставці графічні робо$ ти й унікальні зразки Трипільської культури збурюють уяву, змушують генетичну пам’ять працювати у тому часопросторі, в якому ми, українці, перебували не одне тисячоліття.
“Люди люблять цих птахів за вірність своїй оселі й навіть довіряють їхнім крилам власну долю”. · s. 15strona oryginału ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Фото Ксенії Гладишевої ка, то я полетів би й спочив! Це зай$ вий раз переконує, що від прадав$ ніх часів люди люблять цих птахів за вірність своїй оселі й навіть довіря$ ють їхнім крилам власну долю. Образ голуба любий і близький євангелістам. За свідченням Луки, Іван Хреститель побачив, як після охрещення Ісуса Дух святий зли$ нув на Нього в тілесному вигляді, як голуб… (3 : 22). У переказі єван$ геліста Івана це звучить так: Бачив я Духа, що сходив, як голуб, з не$ ба… (1 : 32). Батьківщиною сизого голуба вважають Середземноморські країни, а це — південь Європи, Єгипет, Палестина, Туреччина. На$ зивають його ще й с к е л ь н и м голубом, бо влаштовує гнізда в кам’янистих урвищах, куди не за$ зирне гостре око шуліки і не дотяг$ неться кігтяста котяча лапа. Це знали й автори Святого Письма: “…будьте, немов та голубка, що над краєм безодні гніздиться” — Світив. — Мертвих бачив? — Бачив. — У мертвих був? У них зуби не боліли? — Ні болять, ні щемлять, мов залізні, стоять. — Щоб повік так у (ім’я) зуби не боліли, не щеміли, назавжди заніміли, як у мертвого. У народному соннику місяць та$ кож символізує багато: “Місяць — молодик, жених; місяць у хмарі — жених буде бідний, а коли ясний, то буде багатий”, “Як сниться комусь місяць на небі, то це прикмета ско$ рої любові”, “Як сниться місяць дів$ чині — то жених, а як жінці — то за$ лишиться вдовою”, “Коли чоловікові сниться ясний місяць, то його дру$ жина буде матір’ю, а коли хлопцеві, то він може посвататись із покрит$ кою”, “Вагітній присниться місяць — уродиться хлопчик, а сонце — дів$ чинка, а зорі — то будуть близнята”. За образом місяця передбача$ ли погоду: ріжками донизу (пере$ кинута чаша) — на дощ; почервонів — на вітер, зблід — на негоду. Від$ повідно під час панування місяця$ гнилуші не радили косити, заго$ товляти сіно й деревину для будів$ ництва, бо сіно пропаде, а дерево поточать шашлі. Місяць як символ світотворен$ ня часто зустрічається в колядках та щедрівках у складі тріади: сон$ це, місяць, зоря (зірки). Тут він символізує чоловіка, сонце — жін$ ку, зорі — дітей: “Ясен місяць — пан господар; красне сонце — гос$ подиня; дрібні зірки — то їх дітки”. Згодом місяць у піснях став симво$ лізувати парубка. Чудовий символ$ паралелізм: Ой ти, місяцю, я зіронька ясная. Ой ти парубок, я дівчина красная. (Єремія, 48 : 28). Ця звичка вільних предків допомогла сизарям чудово пристосуватися до нових умов, зайнявши карнизи та балкони міських кам’яниць. Та й з харчем пощастило: навряд чи в Україні є хоч маленьке містечко, мешканці якого не годували б здичавілих го$ лубів. Справжніх же диких сизарів у нас можна бачити тільки в гірсько$ му Криму, де вистачає скель і ур$ вищ, та й зима тепліша. Обидва інших голуби, с и н я к та п р и п у т е н ь, або г р и в а ч, перечікують холоди у теплих краях. Восени, перед відльотом, сім’ї припутнів збираються у зграї й мандрують ланами на південь. У цьому вбачали волелюбність: “Ко$ зак, як голуб — знявся та й поли$ нув”. Частина летить уздовж Дніп$ ра і далі через Крим, інша — Кав$ казьким берегом до Батумі й Тра$ пезунда. Звичайно, з багатьма пристанками на відпочинок. Чи швидко? Відстань від Києва до Ял$ ти вони, не поспішаючи, долають за два тижні. Синяк і припутень у містах та селах ніколи не гніздують. Не маю$ чи нічого спільного зі звичайним си$ зарем, вони не знайшли в людини захисту й досі лишаються ласою дичиною. І зустріти їх не так просто, як зледащілих міських сизарів. Кри$ ються по лісах, особливо під час па$ рування та доглядаючи малечу. Си$ няк, чиє блакитно-сірувате забар$ влення відповідає назві, селиться в дуплах старих дерев. А гривач-при$ путень з білими плямами на шиї та крилах мостить гніздо на гілці або верхівці. Як і всі голуби, він майстер невеликий і просто складає сухі гі$ лочки, нічим їх не скріплюючи і не встеляючи. Назва ж “припутень” оз$ начає “дурник”, але це несправед$ ливо: мисливці розповідають, як важко помітити цього чималого, завбільшки з ворону, птаха. А влу$ чити — й поготів, бо стрімко летить поміж дерев, круто повертаючи збоку в бік. Коли ж весною з лісової хащі до вуха долине його гучне “гу$ у-гу-гу”, вважайте, що вам потала$ нило не менше, ніж почути багато$ разове “ку-ку” від зозулі, що віщує довге життя. Багата символіка місяця не тільки в пізніших за походженням піснях про кохання та сімейне жит$ тя, а й у календарно-обрядових, родинно-обрядових піснях, зокре$ ма веснянках, весільних. Наприк$ лад, у весільному обряді з місяцем порівнювали не лише нареченого$ князя, а й коровай: Світи, місяченьку, з раю До нашого короваю, Бо такий наш коровай красний, Як на небі місяць ясний! Є чимало легенд про те, як з’явився місяць, чому місяць бу$ ває сумний або як на місяці виник$ ли плями. Подекуди вважали, що місяць — витвір нечистого. Бог створив сонце. Чорт і собі спробу$ вав, але в нього нічого не виходи$ ло. Тоді він украв кавалок сонця і з нього утворив своє сонце — мі$ сяць. А оскільки нечистий торкнув$ ся сонця, то на ньому відтоді є плями. Загальновідома біблійна легенда про Авеля й Каїна, пов’язана з плямами на місяці. У кримськотатарському фольклорі місяць символізує жінку (колись боги розпорядилися так, що жінку за неправильну поведінку відісла$ но на місяць). Деяких людей називають сно$ видами через те, що вони не вбе$ реглися згубного впливу місяця, коли він під час сну світив крізь вік$ но й спричинив несвідоме вста$ вання й вештання. Сновида, ка$ жуть, із заплющеними очима може блукати подвір’ям, вилазити на де$ рева й дахи, а тому не слід його гу$ кати в той час, щоб не впав і не розбився. Популярний вислів “медовий місяць”, пов’язаний із часовим проміжком стосунків одружених, символізує найщасливіший період життя.
“Люди люблять цих птахів за вірність своїй оселі й навіть довіряють їхнім крилам власну долю”. · s. 15strona oryginału ↗

ТАКІ ПРОСТІ Й ТИХІ

Упродовж цього року наші читачі мали змогу ознайомитися з розділами книжки Андрія Топачевського “З Божого саду”. Сьогодні завершуємо серію публікацій. Ми вдячні Андрієві Олександровичу за надані матеріали і бажаємо, щоб його книжка якнайшвидше побачила світ. Закінчення. Поч. у ч. 3, 5, 8, 10, 12, 14, 17, 19, 22, 24, 26, 28, 31, 33, 35, 36, 39, 41, 44, 46 за 2008 рік. Оце посилаю Я вас, як овець між вовки. Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки. Від Матвія, 10 : 16 У своїх настановах апостолам Ісус говорить про голубів як про невинних, тобто чистих і незлости$ вих істот. Уподібнюючи неофітів християнських до цих птахів, Син Божий уживає поширені в народній свідомості, а тому ясні образні по$ рівняння. У різних українських пе$ рекладах Євангелія це звучить та$ кож: прості, як голубки або тихі, як голуби. Яка розмаїтість лагідних прикмет! Цим птахам у Святому Письмі приділено більше уваги, ніж багатьом іншим тваринам. Повага до голубів засвідчена у пророчих та історичних книгах Біблії, з особ$ ливою любов’ю згадано їх у Книзі Псалмів і Пісні над Піснями. Ще за часів ранньої античності спостережливі власники свійських голубів помітили в них риси шля$ хетності, незвичайні для інших тва$ рин. Паруються вони надовго, пе$ реважно довіку. При цьому обидва птахи виявляють зворушливу под$ ружню увагу і ніжність. Взаємні до$ тики дзьобами до шиї й голови на$ гадують поцілунки; голуб нерідко годує свою подругу. А під час ви$ сиджування пташенят, яких не бу$ ває більше двох, голуб не дозволяє голубці покидати гніздо, по-чоло$ вічому піклуючись про неї; коли ж та не слухається — б’є крилами. Відпускає тільки попоїсти, але тоді сам сідає зігрівати дітей, що з’яв$ ляються на світ зовсім безпорад$ ними, наче людські немовлята. Протягом першого тижня обоє птахів годують їх особливим “голу$ биним молоком”, що утворюється УКРАЇНСЬКІ СИМВОЛИ Микола ДМИТРЕНКО У народному світогляді є по$ няття, що без них не обходиться жодна людина протягом життя, зві$ ряючи за ними свою долю. До та$ ких основних світотворчих начал належить місяць. Закорінений у давні міфологічні пласти, образ мі$ сяця символізував життя, світло, любов, постійне оновлення, без$ смертя, вічність, чоловіче і жіноче начало — Матір — Велику Богиню, Царицю небесну; князя, парубка, козака, нареченого. Місяць — це “нічне Боже око”, “козацьке сонце” (варіант — “циганське сонце”), “ві$ дьомське око”, “злодійське око”. Крім того, місяць — символ пусте$ лі, вола, качки, гуски, залежно від форми — серпа, чаші, повноти і надщербності тощо. Отже, місяць символізував позитивне й негатив$ не начала, початок і кінець, прип$ лив і відплив, ріст і вмирання. Символічні чотири фази міся$ ця: народжується, росте (молодий, повний), старіє і вмирає. Чотири пори року немовби дублюють мі$ сячні цикли: навесні все народжу$ ється, росте, зеленіє, влітку повніє — досягає піку, восени в’яне, взимку вмирає. За аналогією і лю$ дина народжується, розквітає, на$ бирається сили, здоров’я, а потім поволі її втрачає, “в’яне”, старіє. Вважали: людина народилась на молодий місяць — енергійна, ра$ дісна, весела, молодолиця все життя; на старий місяць — похму$ ра, швидко старіє. За повір’ям, якщо на молодий місяць підрізувати дівчині косу, то швидко ростиме довга й товста. Саме у цій фазі місяця сприятливі у підшийках батьків. Усе це дивува$ ло античну людність, відповідало патріархальним уявленням про ро$ динне життя. Та й сучасний вислів “усе, крім пташиного молока” під$ креслює вишуканість харчування голубенят. У давнину навіть існувала дум$ ка, ніби лагідність голубів поясню$ ється відсутністю в їхньому тілі жовчі, з надміром якої чомусь пов’язували погану вдачу. Так га$ дали і наші предки понад тисячу років тому, коли княгиня Ольга за$ жадала 946 р. від Різдва Христово$ го викупу у вигляді голубів, які жили в кожному дворі. Про це свідчить “Повість минулих літ”, складена ченцем Нестором. Та вчені-орніто$ логи виявили, що подібне твер$ дження не зовсім справедливе, бов голубів хоч і нема жовчного міху$ ра, та з травленням повний гаразд саме завдяки цій рідині. Адже до$ рослі птахи живляться досить гру$ бим харчем, переважно зерном та насінням бур’янів. Хліб та інші крихти з людського столу для них — делікатеси. Ще одна цікава риса вирізняє дикого, чи то здичавілого у наших містах і селах голуба з усіх інших птахів, що живуть гуртом і літають зграями. На відміну від ворон, гра$ ків або горобців, голуби ніколи не галасують, зберігаючи майже пов$ ну мовчанку. І тільки упадаючи біля своєї пари, голуб мелодійно турко$ че (за приказкою: “Голубець гукає, як пари шукає”). Коли ж минає за$ лицяння й надходять буденні кло$ поти про нащадків, самець замов$ кає, гідно несучи подружній тягар. Неважко здогадатися, що умови для росту дітей, рослин, тварин. За народними прикмета$ ми, на місяць-молодик добре сія$ ти, садити — усе добре приймати$ меться і ростиме. Віра в цілющу силу молодого місяця породжувала шанобливе до нього ставлення; молилися як до божества, просили здоров’я, доб$ рого сну, врожаю, любові. Образ місяця як всесильної істоти, що може вплинути на майбутню долю, відображено в багатьох замовлян$ нях, що виникали з різного приво$ ду, проте належали, як правило, ді$ тям, молодим — тим, хто ріс, буду$ вав, зміцнював свій фізичний і ду$ ховний стан, статус у соціальному середовищі. Скажімо, дівчина про$ сила в місяця звичайного життєво$ го сприяння: “Місяцю-князю, ніч$ ний владарю! Ти поза хмари літа$ єш, увесь мир видаєш. Подивись мені в очі, подивися в потилицю, як я піду на вулицю. Тобі, місяцю-кня$ зю, світитися-жмуритися; мені, красній діві, нічим не журитися. То$ бі, місяцю-князю, ясненько світи$ йдеться про всім відомо$ го с и з о г о голуба. Три$ маючи цього невеличкого птаха біля себе протягом тисячоліть, людина виве$ ла різні його породи, що відрізняються забар$ вленням голови, шиї і грудей, довжиною махо$ вих і хвостових пір’їн та ще — своїми здібностя$ ми. Декоративні породи мають оригінальний зов$ нішній вигляд, спортив$ ні — високо, стрімко й красиво літають — ли$ нуть. Поштові ж мають виняткову пам’ять, мит$ тєво орієнтуються і можуть повер$ нутися додому звідусіль, куди б їх не завезли. Цим крилатим пошта$ рям у минулі століття за відсутністю телекомунікацій доручали терміно$ ві й таємні повідомлення. Вони сприяли зустрічам закоханих, вик$ ликали допомогу до оточених во$ рогами міст. А 1943 року голубка, пролетівши сотні миль над Північ$ ною Атлантикою, принесла запис$ ку, якою врятувала команду підвод$ ного човна. За це їй було споруд$ жено бронзовий пам’ятник на вій$ ськовій базі. Та перше в історії важливе пові$ домлення принесла голубка, випу$ щена старозавітним Ноєм. Вона по$ вернулася, тримаючи у дзьобі олив$ кову гілочку зі звісткою про те, що спала вода з-над землі. Саме з неї й малювали художники минулого століття славнозвісних “голубів ми$ ру”. А співець Псалмів Давидових скрушно звертається до Господа: Коли б я мав крила, немов та голуб$ ти; мені, красній діві, добре похо$ дити. Тобі, місяцю-князю, сонце зустрічати; мені, красній діві, соло$ денько спати”. Дівчина, турбуючись, щоб ми$ лий їй хлопець звернув на неї ува$ гу, ставала на порозі хати й тричі молилася до місяця: “Місяцю мо$ лодий, на тобі хрест золотий! Як ти, місяцю, сіяєш Богові й людям, щоб я так сіяла і вгодна була Бого$ ві, Іванові (чи інше ім’я) і людям”. Цікаво, що й парубки не цура$ лися таких замовлянь, щоправда, їхні прохання частіше стосувалися кар’єрних устремлінь, соціального статусу: “Святий місяцю, славен ти перед Богом, перед царями, пе$ ред панами, перед миром христи$ янським! Щоб я такий був перед царями, перед панами, перед усім миром християнським!” На молодий місяць люди зас$ тосовували лікувальну магію сло$ ва, звертаючись саме до місяця, адже коли його не було на небі, то він сходив у потойбічний світ, у світ мертвих. Вважали, що місяць може забрати в людей хвороби і віднес$ ти у те мертве царство без повер$ нення. Недарма старий місяць, вмираючи, зникає, а коли з’явля$ ється, то люди просять у нього до$ помоги. Старші, побачивши моло$ дик, примовляли: Місяць, місяць молодий, В тебе ріг золотий. Тобі півповня, Мені на здоровля. Для того, щоб позбутися зуб$ ного болю, зверталися до місяця: — Місяцю молодий, на тобі хрест золотий. Ти мертвим світив?
Strona · s. 16strona oryginału ↗

“Я схиляюся перед дивним мистецтвом цієї геніальної українки”. Пабло Пікассо

Як і годиться у день цього найголовнішого свята грудня, редакція “Слова Просвіти” приготувала подарунок своїм читачам. І звісно ж, це суто просвітянський подарунок. Член редколегії нашого тижневика професор Іван Пилипович Ющук надав нам ексклюзивне право на друк вкрай необхідної для учнів та вчителів книжки. У новому 2009 році Все) український культурологічний тижневик “Слово Просвіти” презентує своїм читачам “Уроки української мови” від професора Івана Ющука. Тільки з допомогою нашого тижневика ви зможете підготуватися до зов) нішнього незалежного оцінювання. Курс вестиме один із найкращих мовни) ків України, автор підручників з української мови Іван Пилипович Ющук. Про фонетику, лексику і фразеологію, морфологію і правопис су) часної української мови ви дізнаєтесь, засвоївши 27 уроків, які містять теоретичний курсі приклади вживання в мовній практиці. Крім того, ви зможете ще й перевірити себе — після кожного уроку надано завдання для самостійного виконання. Передплачуйте й читайте “Слово Просвіти” — знатимете українську мову на “відмінно”! року. Крім декоративних панно на папері, експонують керамічні твори з розписами майстрині 1937 року та декоративні тарелі 1970$х років. Адріана Феодосіївна подякува$ ла колективу музею, зокрема Оле$ ні Шестаковій та Ользі Новоде$ рьожкіній за ентузіазм у підготовці виставки. Міністр культури і туризму Ва$ силь Вовкун зазначив, що це вже третя акція, якими розпочався Рік Марії Примаченко. “Ми хочемо бу$ ти з Марією не лише в Україні, а й у світі, — сказав міністр. — Вона жи$ ла в селянській хаті, щодня пора$ лася по господарству, саджала, полола, шила, прала і залишила величезну мистецьку спадщину — дивуюся, коли все встигала? Склалося враження, що свої кві$ ти художниця посадила в кожній ук$ раїнській хаті, в кожній душі. Спос$ терігав, як іноземці, які дивляться на її твори, дивуються і самі нібито стають подібними до українців. Нехай вона зі своїми квітами і птахами живе у небі над нами, а вас усіх вітаю з Роком Марії”. Голова Національної спілки на$ родних майстрів України Євген Шевченко висловив упевненість, що таку унікальну постать шанува$ тимуть наші діти й онуки. “ХХ сто$ річчя принесло багато страждань — війни, голодомори, — сказав він. Але не тільки цим запам’ятало$ ся. Три наші унікальні мисткині — Марія Примаченко, Ганна Собачко$ Шостак і Катерина Білокур зали$ шили неоціненний скарб — твори, у яких відчуття єдності природи, всього сущого на землі, потяг до всеперемагаючої краси”. Бухгалтерія 279$41$46 А д р е с а р е д а к ц і ї : вул. Хрещатик, 10JБ, м. Київ, 01001 EJmail: slovo_prosvity@ukr.net http://slovoprosvity.org.ua Видрукувано з готових фотоформ на комбінаті “Преса України” у середу. Зам. № 3301252 Наклад — 22300 Листування з читачами — тільки на сторінках газети. Відповідальність за достовірність інформації несуть автори. Редакція залишає за собою право Адріана Вялець Характерно, що ці визначні ху$ дожниці зустрілися в музеї: на пер$ шому поверсі — виставка Марії Примаченко, на другому — Ганни Собачко-Шостак і Катерини Біло$ кур. Письменник Роман Лубків$ ський, друг музею, сказав: “Ця виставка епохальна — вона від$ дзеркалює певну епоху. Це — ди$ вовижний світ, дивовижне життя, ів ньому ми, українці, з нашою мі$ фологією, поєднанням барокового мислення і конкретики. Я замислився: кого з наших чо$ ловіків можна поставити у мистец$ тві поряд з цими дивовижними жін$ ками? Згадав Сколоздру, Никифо$ ра Дровняка. Подумав: чи можна цей дивний світ порівняти з поезі$ єю? Виникли асоціації з раннім Ти$ чиною, Богданом Ігорем Антони$ чем, у якого є образ “сонце — лев”. Де ще можна таке побачити? У Ма$ рії Примаченко. Це настрій, чуття. Це наші джерела, наше коріння”. Хто не побуває на виставці — багато втратить. Тут розкошують фантастичні звірі: зелений кроко$ дил і червона мавпа, папуга-вер$ шник і п’ятиголова сова, крилатий кінь у жовтих тюльпанах, над яким летить дивовижний птах — посе$ редник між Небом і Землею. І річ$ ка, якою пливуть уздовж калиново$ го берега човники з вітрилами. Пливуть у далекий світ і поверта$ ються до цього калинового берега, бо він — найкращий. редагування та скорочення текстів. При використанні наших публікацій посилання на “Слово Просвіти” обов’язкове. І н д е к с г а з е т и “Слово Просвіти” — 30617 Передплатна ціна, враховуючи поштові послуги: на місяць — 4,27 грн. на 3 місяці — 12,36 грн. на 6 місяців — 23,42 грн. 0 8 0 5 2 4 820095 780016
Strona · s. 16strona oryginału ↗

БУДЬМО РАЗОМ У 2009$му!

У вступному слові на відкритті виставки директор музею Адріана Вялець сказала, що Марія Прима$ ченко посідає одне з найпочесніших місць серед визначних майстрів “наївного” малярства поряд з Анрі Руссо, Ніко Піросмані, Іваном Гене$ раличем, Іваном Нікіфоровим. Не маючи спеціальної освіти, художни$ ця піднялася до світових висот. Унікальність цієї виставки в то$ му, що творчість художниці показа$ на в ретроспекції: з 1936 до 1987 Відповідальний секретар Ірина ШЕВЧУК Відділ мови Святослав МІЗЕРНЮК 279$39$55 Відділ просвітянської роботи Надія КИР’ЯН 270$55$57 Відділ коректури Олена ШУЛЬГА 278$63$69 Комп’ютерна верстка Ірина ШЕВЧУК Олег БЕССЬКИЙ 278$63$69 Інтернет-редактор Євген БУКЕТ 279$39$55 Черговий редактор Надія КИР’ЯН
Strona · s. 16strona oryginału ↗

ТИЖНЕВИК ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Надія КИР’ЯН Фото Ксенії ГЛАДИШЕВОЇ 100 років тому, в січні 1909$го, в селі Болотня на Поліссі, зовсім близько від Чорнобиля, народила$ ся художниця від Бога — Марія Примаченко (Приймаченко). Весь свій вік мешкала в рідному селі, пе$ режила війну, катастрофу атомного реактора, через яку загинув її ро$ дич, що там працював, господарю$ вала на городі, латала мішки в кол$ госпі, заробляючи копійки, хо$ дила у селянському одязі — і прославила своє село й Украї$ ну на весь світ. Пабло Пікассо писав про неї: “Я схиляюся пе$ ред дивним мистецтвом цієї геніальної українки”. У ній щасливо поєдналися талант, надзвичайна праце$ любність і висока моральність. 80$річною не випускала пен$ зля з рук, надихаючи на твор$ чість сина Федора й онуків. Небагатослівна, на питан$ ня відповідала короткими фразами, наче боялася спо$ лохати буйну фантазію, яку Засновник: Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Тараса Шевченка Реєстраційне свідоцтво КВ № 4066 від 02.03.2000 р. Ш е ф $ р е д а к т о р Павло МОВЧАН
Strona · s. 16strona oryginału ↗

Początek tekstu może być niepełny — porównaj ze stroną oryginału

АНОНС

втілювала в картинах. Створила їх понад 800, 650 з них зберігається в Київському музеї українського на$ родного декоративного мистец$ тва. У цьому музеї днями відкрила$ ся виставка, де представлено по$ над 180 творів. Квінтесенція творчості майс$ трині — декоративні панно із зобра$ женням звірів і фантастичних істот. Вони вражають неповторністю. Це унікальні витвори, в яких уява Марії Оксентіївни сягає високої алегорії. Го л о в н и й р е д а к т о р Любов ГОЛОТА Р е д к о л е г і я Любов ГОЛОТА (голова), Ярема ГОЯН, Павло МОВЧАН, Олександр ПОНОМАРІВ, Іван ЮЩУК Перший заступник головного редактора Ніна ГНАТЮК 279$49$47 Заступник головного редактора Петро АНТОНЕНКО 279$49$47 Заступник головного редактора з виробничих питань Наталія СКРИННИК 278$01$30 (тел/факс)
Емблема «Просвіта»Prosvitianyn